|
Реферат: Финский Залив (География)
Финский залив - восточная часть Балтийского региона, простирается на 390 км
и имеет глубину у входа до 100 м. В Финский залив впадает крупнейшая река
Нева с водосбросом более двух тысяч кубометров в секунду, что оказывает
существенное влияние на весь Балтийский регион.
Финский залив - мелководная, замкнутая и уязвимая морская акватория.
Рядом с ней в России, Эстонии и Финляндии проживает 20 млн. человек
Будущее Финского залив зависит от многих капель - больших и маленьких
Для южного берега Финского залива характерно сочетание крупных
антропогенных объектов - агрокомплексов, атомной станции, сети портов и
уникальных природных и исторических уголков - орнитологический заказник
Лебяжье, Кургальский, Гостилицкий и Котельский заказники, памятники
природы.
Приморский берег в целом нуждается в охране и как уникальный элемент
ландшафта и место обитания животных, и как потенциальная территория для
организации туристских зон и объектов – ресурс для экономического развития
со щадящим природопользованием. Чтоб сохранить неповторимый облик этой
территории, естественной среды обитания нашего и следующих поколений,
возможно не только добиваться придания природным зонам охранного статуса,
но и, независимо от статуса, взять их под защиту общественных экологических
организаций, пропагандировать их природную ценность и контролировать
состояние.
Описываемая территория ограничена с Запада рекой Нарва, с Востока рекой
Стрелка, с Севера водами Финского залива, а с Юга автомагистралью
С.Петербург – Таллинн. Природа этого региона обладает определенной
уникальностью. Своеобразие ее определяется прежде всего тем, что она была
покрыта льдами последнего оледенения (около 10 тысяч лет назад), и ее
ландшафты несут явные признаки молодости в рельефе поверхностных отложений,
гидрографической сети, органическом мире.
Особенности климата, прежде всего преобладание северо-западных ветров с
Атлантики также оказали влияние на развитие органической жизни. Еще одним
определяющим фактором формирования сегодняшнего облика территории является
мощное антропогенное воздействие, в результате которого сегодня практически
повсюду здесь мы видим антропогенно-измененный ландшафт.
Большая часть этой территории расположена в пределах Предглинтовой равнины,
террасированной в результате деятельности Литоринового моря (названного так
по имени моллюска, обитавшего на мелководье древнего моря 3-6 тысяч лет
назад. Море начало отступать примерно 3800 лет назад, оставляя на месте
своего прежнего дна прибрежные террасы). Западная часть описываемого района
занимает Северо-Восток Нарвской низменности.
Нижняя Приморская терраса тянется узкой полосой с отметками 3-5 метров
вдоль побережья шириной до 1 километра и ограничена с юга уступом с
отметками 10-18 м. Это низменность с отдельными возвышенностями и типичными
для нее озерно- ледниковыми, ландшафтами. Берег залива в основном отлогий с
песчаными дюнами и береговыми валами.
Почвы здесь сформированы на основе дна древнего моря. У самого берега
мелкие пески, здесь можно увидеть живописные "белые дюны", поросшие соснами
(например, между озером Горавалдайским и бухтой Батарейной, на территории
города Сосновый Бор и к западу от него, на юго-западе Кургальского
полуострова). Чуть дальше от залива почвы в основном торфяные и торфяно-
подзолистые. Здесь много сосняков разного типа - брусничных, сухих
вересковых и травяных.
Вторая терраса имеет высоту 10-18 метров. На ее территории от первого
уступа на юг до границ Ордовикского плато подстилающая порода в основном -
синяя кембрийская глина толщиной 50-60 метров. Почвы дерново-подзолистые,
низкоплодородные, меньше хвойных, больше березы, осины. С юга вторая
терраса ограничена Балтийско - Ладожским глинтом (от датского слова glint -
обрыв, уступ)
Южнее глинта простирается Ордовикское плато. Западная, повышенная его часть
носит название Ижорской возвышенности (до 168 м.абс.) и ограничивает с юга
бассейн Финского залива. Отличительная ее черта – почти полное отсутствие
рек и озер. На Ордовикском плато почвообразующие породы – отложения
ордовикского периода, щебеночные известняки. Почвы дерново-карбонатные с
большим содержанием гумуса, высокоплодородные.
Лесов здесь мало. Распространены ельники с примесью широколиственных пород,
которые сохранились в основном на склонах холмов. В пределах Кургальского
полуострова сформирован особый рельеф, обусловленный Курголовским плато,
спускаюшимся к морю уступами, также служившими берегами древнему
Литориновому морю.
Водные ресурсы
Самые крупные реки южной части бассейна Финского залива – Луга, Систа и
Коваш. В их питании большую роль играют подземные воды, формирующиеся в
карстовых полостях Ордовикского плато. Множество болотных массивов дают
начало многочисленным рекам и ручьям, впадающим в Финский залив в
Ломоносовском и Кингисеппском районах.
Эти реки мелководны. Уровень воды в них повышается только во время дождей и
весной. Наиболее значительные речки Стрелка, Шингарка, Караста, Лебяжья,
Черная (Б. Ижора), Воронка, Пейпия.
Распространению болот способствуют избыточная влажность, плоский рельеф и
близкое к поверхности залегание грунтовых вод. Преобладают питающиеся
атмосферными осадками верховые болота олиготрофного типа с выпуклой
поверхностью и значительной торфяной залежью. Низинные болота встречаются
небольшими участками в прибрежной полосе озер. Их питание происходит
главным образом за счет паводковых вод.
Озера в основном ледникового происхождения. Они образовались при таянии
ледяных глыб, оставшихся после ледника, и находятся в доледниковых впадинах
– ложбинах и в котловинах среди моренных холмов (Копанское, Хабаловское,
Бабинское). Форма их удлиненная или круглая. Глубина обычно небольшая – до
4-х метров, дно илистое, но бывают глубиной и более 20 метров (Глубокое).
Берега низкие, часто заболоченные. У многих озер зарастает дно и берега.
Кроме ледниковых вдоль берега залива встречаются пойменные и лагунные
озера. Озеро Горавалдайское, например, несколько тысяч лет назад было
отделено от залива полосой дюн. Озера Липовское и Белое возникли в
результате заиливания устьевых участков протекавшей некогда к морю реки.
Есть в регионе немалые подземные запасы пресной воды. На территории
Петродворца из "гдовского" горизонта добывается минеральная вода
"Петергофская", которая лечит от болезней печени, желчевыводящих путей и
желудка. Для водоснабжения Петродворца используется вода из ключей на
Ропшинских высотах. У поселка Лопухинка подземные радоновые ключи питают
озеро, воды которого в прошлом веке использовались в водолечебнице для
лечения моряков от болезней суставов, известны и другие радоновые источники
на склонах Ордовикского плато. Хлоридно-натриевые источники отмечены в Усть-
Лужской волости. Жесткие артезианские воды, добываемые у п. Гостилицы,
используются для водоснабжения Ломоносова и нескольких поселков. На
предглинтовой низменности южного берега Финского залива пресных подземных
вод почти нет.
Своеобразие этого региона определяется уникальными природными зонами,
уцелевшими в сегодняшнем антропогенно-измененном ландшафте. В первую
очередь это прибрежные территории, часть из который имеет статус "особо
охраняемых природных территорий" (ООПТ) – заказники Кургальский, Лебяжий и
Котельский. Два из них – Кургальский и Лебяжий – кроме этого являются водно-
болотными угодьями, имеющими международное значение , главным образом в
качестве местообитаний водоплавающих птиц,
Уникальными широколиственными дубравами и травами ценна природа
Гостилицкого ботанического заказника. Официально утверждённые памятники
природы в описываемом районе – радоновое озеро в деревне Лопухинка и
дубовая роща у д. Велькота. Кроме этого в регионе есть природные зоны и
объекты, нуждающиеся в охране и не имеющие охранного статуса.
Вот немногие из них:
Дюны "Белые пески" у бухты Батарейной, в г. Сосновый Бор и к Западу от
него.
Дюны на юго-западе Кургальского полуострова
Копорский глинт
Сюрьевское болото
Озеро Лубенское
Дубовая роща в пос.Мартышкино ("Мордвиновские дубы")
Дубовая роща в Кронколонии ("Петровские дубы").
Первое упоминание образа жизни обитателей здешних мест относится к V веку
до нашей эры. Это сделал арабский историк Аль-Марвози. Он писал: "Что же
касается ар-Руси, то они живут на острове в море. Тот остров занимает
пространство в три дня пути в то и другое направление. На острове леса и
болота, и окружен он озером. Они, русы, многочисленны и рассматривают меч
как средство существования. Если умирает у них человек и оставляет дочерей
и сыновей, то все имущество остается дочерям. Сыновьям же дают только меч и
говорят: 'Отец твой добывал добро мечом, следуй его примеру ... '".
Есть основания полагать, что здесь речь идет об острове Рус - нынешнем
Карельском перешейке и его обитателях - рус-варягах, которые позже стали
называться корелой. Скандинавское название этих мест - Гардарикия (Garda -
обозначение Руси, riki - государство).
Вотландия - так именовались у древних западных авторов земли вблизи устья
реки Луга, где обитал народ водь.
Другое племя, обитавшее на южном берегу - ижора называли свою землю
Инкеринмаа (маа - земля на финских диалектах). После Ореховецкого мира 1323
года сюда стали прибывать финны - лютеране из восточных провинций Швеции -
Саво и Эюрепяя.
Существуют свидетельства о характере отношения местных племен к Природе,
которое сохранило отголоски язычества вплоть до XVI столетия. Владыка
Новгородский Архиепископ Макарий в 1534 году уведомил Великого князя Ивана
Васильевича:
"В Воцкой пятине, в Чуди и в Ижере, и около Иванягорода и Ямы граде и
Карелы Града, и Копории града, и Ладоги града, и Орешка града и по всему
поморью Варяжского [ныне Балтийского] моря в Новгородской земле, и по всем
рекам поморским от немецкого рубежа и Ливонского, и от Неровы реки до Невы
реки ... и за Невое [Ладожское] озеро великое ... на пространство в длину
больше 1000 верст, существуют многия идолопоклоннические суеверия, и что в
чуди и в ижере, и в кореле и во многих других русских местах имеются еще
'скверные молбища идолские'. Суть же скверныя молбища их лес и каменья, и
реки, и блата, и источники, и горы и холми, солнце и месяц и звезды и
езера, и вообще эти жители поклоняются всякой твари яко Богу и приносят
жертву кровную бесам: волы и овцы, и всякий скот и птица. Слышно было, что
некоторые втайне убивают детей своих и предавали огню образы святые ".
Великие князья, узнавши это, повелели "прелесть ону " искоренить, почему
Архиепископ Макарий и послал для искоренения кумирской прелести инока Илью,
который, разрушая мольбища, рубил и жег леса, бросая каменья в воду и
крестил некрещеных.После поражения Руси в Ливонской войне (при Иване
Грозном) и подписания Столбовского мира (1617 год) эти земли на 90 лет
отошли к Швеции. В это время к местному ижорскому названию этих земель
шведы добавили свое "ланд", и их новое приобретение стало именоваться
Инкеринмааланд (страна Ижорской земли). В это время племена из восточной
Швеции стали приходить сюда в массовом порядке. Другой миграционный поток в
эти земли был с юго-востока.
Русский историк Ключевской писал в 1904 году о миграции финских племен,
вытесняемых на север с берегов Москвы-реки и Оки: "Они принадлежали в
большинстве к мирному сельскому населению. Происходило заселение, а не
завоевание края, не порабощение или вытеснение туземцев ... " Указание на
такой мирный ход исторического процесса заселения этих мест отражается в
топонимике южного берега Финского залива. Русские и финские названия
населенных пунктов не сгруппированы в определенных местах, а идут
вперемежку.
Сравним название населенных пунктов при движении вдоль южного берега
Финского залива с востока на запад: финское Оянкюля (ныне д. Ручьи) -
русское Устье - финское Ракопежи - русское Долгово. На месте последней
деревни сейчас расположена Ленинградская АЭС. Таким образом, на бытовом,
житейском уровне никакой межнациональной розни среди местного населения и
"новых переведенцев" не наблюдалось. По-видимому, большую роль в этом
играло то обстоятельство, что входя в древнее Новгородское государство,
являющееся членом Европейской Ганзы, местное население не испытывало какого-
либо внешнего давления.
После Северной войны и побед Петра Великого вся Россия была поделена на
восемь губерний, и южный берег стал частью Ингерманландской губернии.
Первым ее генерал-губернатором был светлейший князь А. Д. Меншиков...
Местное население этой губернии помимо традиционных занятий - охоты,
рыболовства, содержало скот, занималось различными ремеслами. В Водской
пятине работали отменные мастера-ремесленники: печники, плотники, кузнецы,
шорники, гончары. В прошлом столетии очень славились мастера-горшечники из
деревни Устье. Здесь же выращивался и прекрасный лен.
В середине XVIII века на реке Рудица М. В. Ломоносовым была основана Усть-
Рудицкая фабрика цветного стекла (смальты). Из него изготавливались
знаменитые мозаичные картины. В ХIХ веке в деревне Калище был построен
стекольный завод, равного которому не было в Европе. Он использовал в
качестве сырья местные пески, которыми богаты эти земли.
В cоветский период значительная часть коренного населения южного берега
была выслана или уничтожена.
Сегодня из пятитысячного народа води осталось 62 человека, из
восемнадцатитысячного ижорского народа - 820 человек, из которых 500
проживают в России. Из почти двухсоттысячного населения финнов-лютеран,
проживавших в Ленинградской области, сегодня здесь осталось тысяч 15. А 50
- 70 тысяч живут в районах Крайнего Севера, не имея возможности вернуться
на историческую родину. За последние 100 лет на южном берегу Финского
залива неоднократно велись жестокие военные сражения, которые опустошили
эти земли. Многие деревни исчезли ...
Таким образом, в значительной мере был утрачен этнографический опыт и
культура организации жизни местного населения, сформировавшиеся за многие
столетия. В то же время в последние десятилетия советского периода были
созданы условия новой волны миграции из различных регионов бывшего СССР на
южный берег. За короткий исторический период сюда приехали десятки тысяч
новых жителей. Образ жизни новой волны переселенцев не стал эволюционным
продолжением этнографического опыта коренного населения ...
Возможное строительство новых портов и дальнейшее развитие атомной
энергетики на южном берегу Финского залива неизбежно приведет к новой волне
миграции в район, где еще сохранились островки дикой природы,
сформировавшейся за тысячелетия. В этом случае они неизбежно будут
уничтожены. Навсегда. Так будет, если мы с Вами - нынешние жители южного
берега Финского залива, наши дети, не сможем организовать нашу жизнь иначе,
не защитим то, что нам дорого. Выбор за нами ...
Реферат на тему: Флора и фауна Украины
Флора та фауна України
Фізико-географічне положення, особливості літо генної основи та
геологічного розвитку, рельєфу, клімату, залягання підземних і поверхневих
вод, густота річкової мережі, заболоченість території, специфіка ґрунтового
покриву, інтенсивність і територіальні особливості антропогенної діяльності
тощо безпосередньо впливають на географію багатого і різноманітного
рослинного і тваринного світу України.
Флора України
Територія України входить до Циркумбуральної, а також частково
(Південний берег Криму) до Середземноморської областей Кореального
підцарства Голарктичного флористичного царства і маж характерну для
названих регіонів рослинність.
Рослинний світ та його географія в Україні порівняно вивчені.
Республіка відноситься до країн з великою різноманітністю флори. З 300-
350 тис. видів вищих рослин Земної кулі, наприклад в Україні налічується
понад 25 тис., у тому числі водоростей — близько 4 тис., грибів і
слизовиків — понад 15 тис., лишайників — більше ніж 1 тис., мохоподібних —
майже 800 і судини стих рослин — понад 6,5 тис. видів.
Про багатство і високу видову насиченість рослинного світу на одиницю
площі України свідчать такі зіставлення. Природна флора судинних рослин
налічує 4523 види, тоді як у Білорусії — 1460, Молдові — 1762, Польщі —
2300 видів. В Україні значно більша кількість видів припадає на один рід —
4,45; У Білорусії — 2,66, Польщі — 3,00
Найбагатшими за видовим складом є родини айстрових, злакових, бобових,
трояндових, губоцвітих, хрестоцвітих, гвоздикових. У республіці росте
близько 80 видів дерев, 280 чагарників, 985 однорічних трав’янистих рослин,
з вищих рослин 600 видів є ендотермічними; майже стільки ж рідкісних і
зникаючих рослин. Понад 150 видів рослин занесено до першого видання
Червоної книги України, яку було засновано в 1976 р. (до другого видання
потрапило вже понад 400 видів судинних рослин). Особливо багато ендемічних,
рідкісних та зникаючих видів є в Кримських горах і Карпатах — майже
половина всіх ендемічних і близько 30 % усіх рідкісних та зникаючих видів.
Природна рослинність збереглася лише на 20 % території республіки;
культивується більше тисячі видів рослин. У процесі виробничої діяльності
рослинний світ суттєво змінився: протягом XVI — XIX століть у Лісостеповій
зоні площа лісів скоротилася більш ніж у п’ять разів, а площа найцінніших
дубових і букових лісів тільки у XIX ст. зменшилася на чверть.
Понад 30 % площі України припадає на масиви, де збереглася природна чи
вторинна напівприродна рослинність, серед якої широкий видовий склад
лікарських (100 видів), вітамінних (понад 200), жиромасличних (300),
медоносних (понад 1000), дубильних та фарбувальних (по 100). Шкідливими в
флорі України є близько 600 видів бур’янів.
Природна рослинність переважно збереглася в лісах, заповідних
територіях, на постійних луках і пасовищах, схилах балок і яруг.
Понад 100 видів налічують в Україні деревні рослини.
Ліси України виконують багатопланові народногосподарські функції: вони
дають цінну сировину, мають велике протиерозійне, кліматичне, санітарно
оздоровче, природоохоронне значення.
У 1989 р. ліси займали 8,6 млн. га, що на 1,4 млн. га більше ніж у
1965 р. Площа лісів державного значення дорівнює 6,2 млн. га (У 1961 р. —
5,4 млн. га). Вкрита лісом площа республіки становить 14,3 %. Це в 2 рази
менше ніж, наприклад, у Польщі. На Україні розширюється площа лісів, які
під час війни і в повоєнні роки безсистемно вирубувалися: за період з 60-х
років заліснень близько 4,5 млн. га. Проводиться лісонасадження зокрема в
Степовій зоні. Ліси тут здебільшого мають природоохоронне значення і
створюються у вигляді лісосмуг.
Лісистість у різних частинах і регіонах республіки нерівномірна. Вона
значно виза від середньо республіканської на заході і півночі, особливо в
Карпатах, а також у Кримських горах. З просуванням на південь і Південний
схід лісистість поступово зменшується. У західній та північній частинах
республіки вкрита лісом площа становить 20-40 %, в Карпатах — понад 60 %,
на Поліссі — 25,7 %. На півдні республіки лісові площі невеликі (у Криму
лісистість становить 10 %, у Степу — 4 %). Незважаючи на те, лісові масиви
та лісосмуги виконують тут важливі ґрунтозахисні та водоакумулятивні
функції, вони часто створюються безсистемно; за ними переважно не
забезпечується належного догляду.
Кліматичні умови України сприяють прискореному приросту деревини. Якщо
середній її приріст у колишньому СРСР становив 1,4 м3 на 1 га вкритої лісом
площі, то на Україні — 4 м3, причому слід виділити, що на деревостани
високої продуктивності випадає 75 % вкритих лісом земель.
Площа лісів України з кінця XIX до початку XX ст. значно скоротилася.
За 1880-1932 роки, наприклад, вся лісова площа в східних областях
республіки (у межах до 1939 р.) зменшилася з 4,8 до 3,5 млн. га або на 1,3
млн. га, а заліснення території відповідно скоротилося з 10 до 7 %. Є
відомості про те, що за вказані роки Полісся втратило близько 60 %,
Лісостепова зона — майже 40 % лісів. У середньому за рік у східній частині
республіка скорочувалася на 40-50 тис. га.
У результаті безсистемної рубки і використання зайнятих лісом земель
для потреб землеробства швидко зменшувалися площі лісових масивів на
західноукраїнських землях. Протягом XIX ст. заліснена площа тут скоротилася
на 250-300 тис. га. Причому, змінювався видовий склад лісів — у Карпатах за
рахунок зменшення площ бука і ялиці розширювалися площі смереки; на Поділлі
замість дуба зросли площі граба, берези, осики.
Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє
лише на 20-25 %, а решту — за рахунок доставки лісу з північної частини
європейської території Росії та Сибіру.
В Україні зосереджено значні запаси цінних лісових порід: дубові
насадження становлять 15 %, букові — 20 %, ясеневі 10 % відповідних
насаджень колишнього Радянського Союзу. Саме площа цінних порід зростає
найшвидшими темпами. У той же час скорочується площа менш цінних порід
(осика, граба).
У лісах республіки ростуть шпилькові, твердолистяні і м’яколистяні
породи. Переважно хвойні, на які припадає 54 % загального запасу деревини.
Сосна (35 %) зосереджена в основному на Поліссі. На ялину (смереку)
припадає 16 % загального запасу деревини (Карпати). Ялиця (також росте в
Карпатах) займає третє місце (3 %).
Близько 40 % загальних запасів деревини — це твердолистяні породи: дуб
високостовбурний (18 %), дуб низькостовбурний (близько 4 %), бук (13 %),
граб (2 %). Дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у західній
частині республіки (переважно по Збруч) і в Криму. М’яколистяні породи —
береза, осика, вільха сіра вільха чорна, липа, тополя та ін. — займають 7 %
загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі та в Лісостепу.
Загальний запас деревини становив на Україні (1989 р.) 1319,9 млн. м3,
що майже на 300 млн. м3 більше, ніж у 1978 р. (1025,5 млн. м3), в тому
числі в лісах державного значення відповідно 1048,2; 400 (і 850,7) млн. м3.
У розрахунку на душу населення припадає в середньому близько 0,2 га лісу, а
запасу деревини — 26 м3. Це відносно низькі показники. В Україні є
необхідні умови для збільшення наведених показників.
Масштаби рубок лісу головного користування та лісовідновлювальні рубки
в лісах держаного значення останнім часом стабілізується і становили в 1980-
1989 рр. по 26-27 тис. га на рік, у тому числі на ліквідну деревину
припадало 5,5-6,0 млн. м3. Стабілізувалися також рубки догляду за лісом і
вибірково-санітарні рубки на рівні 0,5-0,7 млн. га в рік, в тому числі
ліквідної деревини було вирубано 7,3-7,8 млн. м3.
У 1975 р. було розроблене лісогосподарське районування України (на
основі лісорослинного і лісоекономічного районування). Найбільшою
таксономією лісогосподарчого районування визнано лісогосподарську область,
яка характеризується спільністю природних умов, типів лісівництва. Області
в свою чергу діляться на лісогосподарські округи, округи — на
лісогосподарські райони.
В Україні виділено 4 рівнинні і 2 гірські лісогосподарські області, 15
округ і 41 район. Є й інші схеми лісогосподарського районування. За П. С.
Пастернаком та ін., на території республіки виділяється (1980 р.) 7
лісогосподарських областей, 12 округ і 5 підокруг. Це області Лісова
(округи Західно-Подільська і Східно-Подільська), Лісостепова Правобережна
(Подільська, Черкаська), Північно степова (Середньодніпровська, Ізюмсько-
Старобільська, Донбаська), Карпатська гірська (Закарпатська,
Прикарпатська), Кримська гірська (Кримська гірська) і Південностепова
(Південностепова). Вздовж річок і морських берегів з природоохоронним та
реакційним значенням виділено підокруги.
Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські
рослини. Вони відіграють також важливу водоохоронну і водозахисну роль,
використовуються для відпочинку населення. В лісах ростуть білі гриби
(боровики), рижики, підберезовики (козарі), підосичники (червоноголовці),
маслюки, опеньки та ін. Поширена груша, яблуня, черешня, смородина,
обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця, малина, ожина, чорниця
тощо.
Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні
лікарськими визнано майже 250 видів, у тому числі 150 — науковою медициною.
(Інші застосовуються лише в народній медицині). Заготовляється близько 100
видів, з них в широких масштабах — 40-50 видів. Головними по заготовлі
лікарських рослин є райони Полісся та Лісостепу, а також Карпати. У
Степовій зоні обсяг заготовлі лікарських рослин значно нижчий. У зв’язку з
аварією на Чорнобильській АЕС, радіоактивним забрудненням обширних районів
північної та північно-західної частин України значно скоротилися
територіальні можливості заготовлі рослин, що в свою чергу призводить до
збільшення їх заготівель в інших регіонах. Це викликає необхідність
посилення повсюдної уваги до охорони і відновлення ресурсів лікарських
рослин.
Україна багата такими лікарськими рослинами, як валеріана, шипшина,
фіалка триколірна, шавлій, дурман, кульбаба, материнка звичайна, барвінок
малий, лепеха звичайна, цмин пісковий, суниці лісові, живокіст лікарський,
оман високий, ромашка, брусниця, чорна порічка, чорниця, малина, калина,
лаванда, м’ята перцева, горицвіт весняний, меліса, золототисячник, кропива
дводомна, чистотіл, звіробій, подорожник великий, обліпиха, цикорій дикий,
толокнянка, спориш звичайний, конвалія та ін. Багато видів дикорослих
лікарських рослин уже занесено до Червоної книги України. Це — цибуля
ведмежа, тирлич жовтий, астрагал шерстистоквітний та ін. Більшість
лікарських рослин росте в природних умовах, деякі — культивуються людиною.
Для лікувальних цілей використовують листя, стебла, плоди, коріння.
Заготівля здійснюється переважно навесні, влітку і восени (рідше зимою).
У лісах України останнім часом щороку заготовляють близько 25 тис. т
березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис. т сухих грибів, 7 тис.
т дикорослин плодів і ягід, а також понад 5 тис. т лікарських рослин. У
зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС з господарського обороту вибули
великі площі центральної частини північних регіонів України і прилеглих до
них територій. Це, по-перше майже на третину скоротило площу для заготівлі
дикорослих плодів і ягід, і, по-друге, збільшило навантаження на лісові
площі інших областей республіки, що в свою чергу посилює необхідність
охорони їх рослинних ресурсів. В лісах живуть цінні звірі й птахи.
Фауна України
Тваринний світ, який нараховує в Україні майже 45 тис. видів, ділиться
на найпростіших (понад 1200 видів), плоских червів (1290), трематод (540),
членистоногих (39 тис.), риб (понад 270), птахів (344), ссавців (108). До
першого видання Червоної книги України занесено 85 видів і підвидів тварин
(29 ссавців, 28 птахів, 6 плазунів, 4 земноводних, 18 комах), а у друге
майже 400 видів безхребетних і хребетних тварин. В Україні нараховується
понад 6640 видів прісноводних і солонувато водних тварин.
У процесі господарської діяльності зазнають суттєвих змін традиційні
біоценози, у результаті чого змінюється видовий склад тварин; багато з них
стають рідкісними чи випадковими.
Формування близького до сучасного тваринного світу почалося зі
середини палеогену. В льодовиковий період фауна території сучасної України
у зв’язку з похолоданням зазнала великих якісних змін.
В Україні повсюдно поширені мисливські тварини. На кінець 1989 р.
нараховувалося 263,6 тис. копитних і 64,0 тис. пушних звірів і чимало
пернатої дичини (на кінець 1985 р. налічувалося 223,3 тис. копитних, 86,9
тис. пушних звірів). За 1985-1989 роки поголів’я копитних зросло майже на
20 %; кількість же пушних звірів скоротилася на 14 %. Зміни в загальній
чисельності тварин за 1985-1989 роки ілюструють такі показники. В 1989 р.
лосів було 14,7 тис. (в 1985 р. 11,8 тис.), оленів — 24,5 тис. (21,2 тис.),
диких кабанів — 58,8 тис. (52,0 тис.), косуль — 163,4 тис. (135,2 тис.),
інших копитних — 2,2 тис. (2,0 тис.), білок — 64,0 тис. (86,9 тис), Зайцев
— 1801,8 тис. (1461,7 тис.), куниць — 30,8 тис. (28,5 тис.), червоних
лисиць — 80,7 тис. (71,3 тис.), ондатр — 69,1 тис. (59,0 тис.), норок
вільних — 0,2 тис. (0,02 тис.), бобрів — 7,7 тис. (5,8 тис.), вовків — 1,4
тис. (1,3 тис.), бурих ведмедів — 0,6 тис. (0,7 тис.).
Останнім роком зменшилася кількість глухарів (за 1985-1989 роки з 5,1
до 4,9 тис.) і тетерів (з 19,5 до 15,6 тис.); значно зросла чисельність
сірої куріпки (з 19,5 до 723,5 тис.), диких гусей (з 41,7 до 77,4 тис.) і
диких качок (з 3000,3 до 4581,8 тис.).
Згідно з географічним районуванням, проведеним О. Кістяковським, в
Україні виділяються Голарктична область у складі Європейської та
Середземноморської під областей. До складу Європейської під області входять
такі провінції.
1. Змішано-лісова зоогеографічна провінція, яка співпадає з Поліссям. Ця
провінція розташована в північно-західній частині України. Вона займає
північну і центральну частину Волинської і Рівненської областей, майже
всю територію Житомирщини (за винятком крайньої південної частини),
північну Київщину і північний захід Чернігівщини. В її межах
поширеними є тритон гребінчастий, вугор, карась, щука, лящ, чехонь,
жаба звичайна, жаба трав’яниста, гадюка звичайна, ящірка, вуж,
тетерук, глухар, рябчик, чорний лелека, бекас, лісові кулики,
вальдшнепи, дятли, дрозди, синиці, яструб, полівка, кріт сірий,
річковий бобер, заєць, бурозубка звичайна, буро зубка мала, дикий
кабан, видра, олень благородний, вовк, лісова кішка та ін.
2. Лісостепова зоогеографічна провінція розташована на південний захід
від Змішано-лісової. Вона простягається з південного заходу на
південний схід. У центральній придніпровській частині України ця
провінція звужується. Характеризується значною внутрітериторіальною
диференціацією. Типовою для неї є лісостепова фауна, яка північному
сході є перехідною до степової, на північному заході — перехідною до
лісової. Водяться тритон гребінчастий, карась, щука, лящ, сом, чехонь,
лісовий полоз, степова гадюка, крапчастий суслик, сіра куріпка,
яструб, лисиця, лісовий жайворонок, борсук, тхір, куниця, дикий кабан,
кажан двокольоровий, вихухоль, підковоніс великий, козуля, благородний
олень та ін.
3. Степова зоогеографічна провінція займає південну та південно-східну
територію України. Ця провінція розширюється в південно-східному
напрямку. Вона включає також північну степову частину Криму. Переважає
тут степова фауна — жаба зелена, ропуха зелена, водяний вуж, степова
гадюка, жовтобрюхий полоз, жайворонок, степовий орел, степовий
журавель, сіра куріпка, земляний заєць, малий ховрах, пацюк, малий
сліпак, зубаті кити, дельфіни, нутрія, сірий горностай, хом’ячок,
полівка гуртова, бабак, європейський муфлон, лань та ін.
4. Карпатська провінція займає Українські Карпати та прилеглу до них
територію Передкарпаття та Закарпаття в межах Закарпатської,
Чернівецької, Львівської та Івано-Франківській областей. Її фауна, що
має значну кількість ендемічних видів, досить різноманітна. Типовими
для карпатських лісів є альпійський та карпатський тритони, прямиста
саламандра, жаба звичайна, чорний дятел, орел-беркут, білка, дикий
кабан, видра, благородний олень, вовк, рись, лісова кішка, лисиця,
бурий ведмідь, зубр та ін.
Середземноморська під область представлена в Україні округом Гірського
Криму та Позазональними долинно-річковими, водосховищами і приморськими
районами.
1. Округ Гірського Криму включає крайню південну і південно-східну
частину півострова — Гірський Крим і Південний берег Криму. На видовий
склад тваринного світу тут вирішальний вплив мають кліматичні ресурси,
які відрізняються від клімату прилеглих з півночі степових регіонів.
Тут поширені кримська і скальна ящірки, кримський гекон, леопардовий
полоз, морські чайки, сизий голуб, південний соловей, чорний гриф,
благородний олень, муфлон та ін.
2. Позазональні долинно-річкові, водосховищні і приморські райони можуть
бути віднесені до Середземноморської під області досить умовно — в них
переважає не середземноморський клімат, а клімат степів та лісостепу.
До цих районів включено прибережні райони дніпровських, дністровських
та інших водосховищ, бузько-дніпровські, дунайські, дністровські
плавні. Характерною особливістю фауни цих районів є її тісний зв’язок
з водними ресурсами. Тут багатий та різноманітний світ тварин, що
живуть у воді чи в при берегових районів, особливо рибні ресурси та
водоплавні птиці, болотна та водна фауна. Поширені дунайський
оселедець, ставрида, лящ, карась, рибець, сом звичайний, щука, сом,
болотна черепаха, лебідь-шипун, велика біла чапля, чапля руда,
довгоносий баклан, баклан великий, малі баклани, пелікани, сірі гуси,
річкові качки, видра, бобер та ін.
У Чорному та Азовському морях відповідно нараховується понад 2400
видів тварин.
Література
1. Заставний Ф. Д. Географія України.
2. Заверуха Б. В. Сосудистые растения //Природа Украинской ССР.
Растительный мир. К., 1985.
3. Генсирук С. А. Леса Украины. М., 1975.
4. Пастернак П. С. та ін. Лесохозяйственное районирование Украинской ССР.
Лесоводство и лесомелиорация. 1986.
5. Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних
ресурсів в Українській РСР. Стат. збірник. К., 1990.
6. Маринич О. М. Ланько А. І. Щербань М. І. Тищенко П. Г. Фізична географія
Української РСР. К.,1982.
| |
