|
Реферат: Економічна сутність основних фондів підприємства та шляхи їх відтворення (Бухгалтерский учет)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
Черкаський банківський коледж
Економічний факультет
Курсова робота
з предмету:
Економіка підприємства
На тему:
«Економічна сутність основних фондів підприємства та шляхи їх відтворення»
Виконал:
студентк групи ЕФ(к)
Тетера О.А.
Перевірив:
_____________________
Черкаси 2001
Зміст
1. Вступ 3
2. Економічна сутність основних фондів 3
Методи оцінки основних фондів
Класифікація основних фондів
Структура основних фондів
Знос і амортизація основних фондів
3. Шляхи відтворення і поліпшення використання основних фондів
14
4. Висновки 24
5. Список літератури 25
1. Вступ
Однієї з найбільше важливих задач розвитку промисловості є
забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності
і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього
необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.
До складу виробничих фондів промислових підприємств входять основні й
оборотні фонди, котрі є засоби виробництва, що складаються відповідно з
засобів труда і предметів праці.
В цієї роботі розглянута економічна сутність основних фондів та шляхи
їх відтворення.
2. Економічна сутність основних фондів
До основних виробничих фондів відносяться ті засоби труда, що,
знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь
у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють
умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження,
електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення
предметів труда.
Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів
промисловості входять і основні невиробничі фонди, до яких відносять такі
об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі садки, школи,
лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового
призначення). Вони перебувають у віданні промислових підприємств (вони не
безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми
розглядаємо тільки основні виробничі фонди.
Основні виробничі фонди промисловості - це засоби труда, що беруть
участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну
форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в
міру зношування.
Основні фонди промисловості займають важливе місце в національному
багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах
народного господарства складає більш 48%.
Темпи росту основних виробничих фондів промисловості перевершують
темпи росту основних виробничих фондів у цілому по народному господарству.
Наприклад, за 1980-1990 р. основні виробничі фонди збільшилися в
промисловості в 1,3 разу, а в усім народному господарстві -у 1,05 разу.
Методи оцінки основних фондів
У практиці обліку і планування відтворення основних фондів
промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники,
оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії
вартості, але і як сукупність певних засобів труда.
Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхні динаміки,
планування розширеного відтворення, установлення зносу, нарахування
амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності
підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.
У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва,
їхнім поступовим зношуванням, а також із зміною за цей період умов
відтворення існує декілька видів грошової оцінки основних фондів:
1) по повній початковій вартості;
2) по початковій вартості за відрахуванням зносу;
3) по повній відбудовній вартості;
4) по відбудовній вартості з обліком зносу. Повна початкова вартість
являє собою фактичну вартість по цінах придбання (включаючи витрати на
доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.
Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість основних
фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної
початкової вартості на величину зносу основних фондів і часто називається
залишковою вартістю.
Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динамік
основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва
змінюються й основні фонди, придбані (побудовані) у різні роки, виражаються
в змішаних цінах.
Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних
фондів досягається завдяки їхній оцінці по відбудовній вартості. Повна
відбудовна вартість -це вартість відтворення основних фондів у нових
виробничих умовах (даного року).
Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності
основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по
відбудовній вартості з обліком зносу.
• Відбудовна вартість з урахуванням зносу показує частину відбудовної
вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт.
Оцінка основних фондів по відбудовній вартості -складний, трудомісткий
процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх
елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється
періодично.
Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому
вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда.
Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність
підприємств і галузей промисловості, установити завдання і шляхи
ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування
і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних
фондів, що періодично здійснюються в промисловості.
За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні
групування різноманітних елементів основних фондів, У цих групуваннях
окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи
відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.
Класифікація основних фондів
В даний час центральне статистичне управління класифікує основні фонди
промисловості по наступних основних групах.
1. Будівлі. До цієї групи відносять будівлі основних, допоміжних і
обслуговуючих цехів, а також адміністративної будинку підприємств.
2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські виробітки,
нафтові і газові свердловини, гідротехнічної й іншої споруди.
3. Передатні пристрої. Це пристрої, за допомогою яких відбувається
передача, наприклад, електричної або іншої енергії до місць її споживання.
4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види технологічного
устаткування, а також первинні і вторинні двигуни. У даній групі
виділяються дві підгрупи:
а) силові машини й устаткування;
б) робочи машини й устаткування.
До першої підгрупи відносять парові і гідравлічні турбіни,
трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни внутрішнього паління й
інші первинні і вторинні двигуни. В другу підгрупу входять верстати,
преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні
стани й інші машини й устаткування.
5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних
засобів, у тому числі: цеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт,
річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний
транспорт і т.д.
6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні
фонди. Сюди відносять інструменти ріжучі, що давлять, ударні й інші;
інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і
створенню нормальних умов труда (устаткування контор, верстати, контейнери,
інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).
Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту
групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар із
терміном служби понад один рік і вартістю більш 500 грн за одиницю. Інший
інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що
теоретично вони по всіх економічних ознаках повинні відносити до основних
фондів) у господарській практика прийнято вважати оборотними фондами.
Кожна група приведеної класифікації у свою чергу підрозділяється на
підгрупи, що складаються з ще більш родинних основних фондів із приблизно
рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.
Не всі елементи основних фондів грають однакову роль у процесі
виробництва. Робочи машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і
регулюючі прилади і пристрої, технічні споруди (гірські виробітки шахт і
розрізів, нафтові і газові свердловини) приймають особисту участь у
виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносять
до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів
(виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво
продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.
Структура основних фондів
Користуючи цим групуванням, можна визначити виробничу структуру
основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується
питомою вагою кожної групи основних фондів у загальної їхньої вартості по
підприємству, галузі і промисловості в цілому.
Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший
відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень
промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні
фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин,
устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше
продукції буде зроблено на кожну стоймосну одиницю основних фондів.
Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях
промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей.
Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як
правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше
висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із
високим рівнем технічної оснащеності і електро-озброєності праці, де
виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються
хімічні методи обробки.
На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації,
спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також
капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва.
наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів
основних фондів у загальної їхньої вартості і тим самим підвищити
ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.
Все це говорить про те, що бізнес і суспільство зацікавлене в
підвищенні частки машин і устаткування -найбільше активної частини основних
фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського
інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу .
Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих
фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо
завдяки більш раціональному розміщенню устаткування усередині цехів,
розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з
виробничих майданів невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і
розміщення на них додаткової кількості устаткування.
Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у
галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази
промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.
Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться
на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка
сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному
господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній,
нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших
галузях).
Знос і амортизація основних фондів
Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються.
Фізичний знос основних фондів наступає як у результаті їхній використання в
процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності. Непрацюючі
основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів
(атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будівлі металів і
інших матеріалів, із яких виготовлені основні фонди). У результаті такого
зносу суспільству завдаються великі збитки. Що стосується діючих основних
фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду факторів, у тому числі від
якості основних фондів (матеріалів, із яких вони виготовлені, від технічної
досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня
навантаження (кількість змін і часів роботи в добу, тривалість роботи в
році, інтенсивність використання в кожну одиницю робочого часу), від
особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від
впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних серед (температура,
вологість і ін.), від якості відходу (своєчасність чищення, змащення,
фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і
їхнього відношення до основних фондів.
Основні фонди, зазнаючи в процесі виробництва фізичному зносу, щорічно
втрачають частину своєї вартості, рівну тій її величині, що перенесена на
виготовлену протягом цього року продукцію. Наприклад, при терміні служби
машини вісім років після другого року її експлуатації величина зносу складе
25%. Ця величина визначається по наступній формулі:
де И - знос основних фондів, виражений у відсотках;
С - фактичний термін експлуатації основних фондів (років);
А - нормативний термін служби (амортизаційний період) основних фондів
(років).
Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки
фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша
форма морального зносу полягає в тому, що з упровадженням нових машин, з
удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і праці
вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх
конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно
знижується. Те ж відноситься і до будинків, вартість яких у результаті
індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу
виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення
їхній відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва
машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються
відповідно і ціна на них.
Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються
конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування
дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці,
зменшити витрату експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія,
мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів,
знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу
якість обробки. Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді,
коли машина технічно застаріла і заміняється більш досконалої. У цьому
випадку суспільство, застосовуючи постарілу техніку, витрачає більше
робочого часу на виробництво того самого кількості продукції.
Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду
господарсько-організаційних заходів. Насамперед машини і механізми повинні
використовуватися з максимальним навантаженням, щоб прискорити віддачу
їхнього корисного ефекту до наступу моменту старіння. От чому так важливо
скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин
і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах
або в монтажі.
Відомо, що під час експлуатації основних фондів наступає період, коли
їх необхідно ремонтувати, удосконалити або заміняти новими. Для ремонту
старої або покупки нової машини потрібні кошти. Вони створюються і
накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина
вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина
вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у виді
амортизації.
Знос і амортизація не є тотожними поняттями. Амортизація в грошовій
формі виражає знос основних фондів. Вона може не збігатися з розміром
зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються
нерівномірно, а амортизація начисляється рівними частками протягом року.
Амортизація в промисловості - це планове погашення вартості основних
фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену
продукцію. Вона виконує такі основні задачі:
1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва. У цій
ролі амортизація необхідна для числення обсягу і динаміки національного
доходу в країні;
2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних фондів, що
необхідно для планування процесу їхній відтворення;
3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися, і
їхнього капітального ремонту.
Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй
обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів), так і
в майбутнє (створює фонд відшкодування). Перша її сторона розрахункова,
пасивна, а друга-активна, що впливає на процес відтворення технічної бази.
У цьому зв'язку відзначимо, що амортизація тісно пов'язана зі
здійсненням науково-технічного прогресу за допомогою встановлення науково
обгрунтованих норм амортизації основних фондів. Тому однієї з задач в
області науково-технічного прогресу є розробка і поступове введення нових,
більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням
обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки
амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально
застарілого обладнання.
Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати
виробництва, являють собою амортизаційні відрахування.
Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що
встановлюються по кожному виді основних фондів. Визначаються вони шляхом
віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних
фондів і виражаються у відсотках, що очевидно з такої формули:
де Н- річна норма амортизації
А- розмір амортизаційних відрахувань за рік
Ф- вартість (початкова або відбудовна) основних фондів.
Оскільки розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від
початкової вартості основних фондів у момент їхній придбання, терміна
гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період,
а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів.
Тому річна норма амортизації може бути певна по формулі:
де Рм- витрати на капітальні ремонти (включаючи модернізацію) протягом
терміна служби основних фондів ;
Л- ліквідаційна вартість основних фондів, що вийшли з
А- амортизаційний період (термін служби) основних фондів.
По таких видах основних фондів, як будинки, споруди і передатні
пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації значно нижче,
чим, наприклад, на машини й устаткування, транспортні засоби, що є більш
активною частиною основних фондів. У загальній нормі амортизації основних
фондів промисловості досить велика питома вага амортизаційних відрахувань,
що спрямовуються на капітальний ремонт (біля 27%). По окремих видах
основних фондів (будинку, силові, а також робітники машини й устаткування,
транспортні засоби) він досягає 50-54%. Та частина амортизаційних
відрахувань, що призначена для капітального ремонту основних фондів,
знаходиться в розпорядженні підприємств і витрачається за їхнім розсудом
відповідно до прийнятих планів здійснення ремонтних робіт;
Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них,
використовуючи засоби фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні
відрахування дуже значні, заміняють застаріле обладнання, упроваджують нову
техніку удосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних
успіхи в підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і
поліпшенні якості продукції і рентабельності виробництва.
3. Шляхи відтворення і поліпшення використання основних фондів
Однієї з найбільше важливих задач розвитку промисловості є
забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності
і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього
необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.
Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за
рахунок:
1) введення в дію основних фондів і виробничих потужностей;
2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих
потужностей.
Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її
галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також
реконструкції і розширенню діючих підприємств.
Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, приходячи джерелом
збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно
дозволяють краще використовувати наявний у промисловості виробничий апарат.
Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості
одержують із діючих основних фондів і виробничих потужностей, що у декілька
разів перевищують щорічні нові фонди і потужності.
Діючі промислові підприємства нашої країни мають у своєму
розпорядженні основні виробничі фонди на загальну суму 120 млрд. гр.
Для визначення рівня використання основних фондів застосовуються
показники, виражені в натуральних і вартісних (грошових) одиницях що
випускається продукції, а також в одиницях часу. Щоб обчислити
використання виробничої потужності, застосовуються тільки показники випуску
продукції в натуральному вираженні. Натуральні одиниці використання
основних фондів застосовуються головним чином на підприємствах тих галузей
промисловості, де випускається щодо однорідна продукція.
Показники використання основних фондів, виражені в натуральних
одиницях, можуть бути розраховані по фактичному випуску продукції, а також
по можливому технічно розрахунковому випуску. Даючи представлення про
загальний рівень використання тих або інших однорідних машин, агрегатів,
тієї або іншої одиниці устаткування або групи цього устаткування, вони не
дозволяють відповісти на запитання: - За рахунок чого отримана фактична
продуктивність даного агрегату, тобто яку частину робочого часу цей агрегат
функціонував і який був рівень його використання протягом цього часу ?
До системи взаємозалежних показників (коефіцієнтів), що безпосередньо
характеризують рівень використання основних фондів і виробничих
потужностей, а також що розкривають резерви подальшого поліпшення їхній
використання, відносять:
1) використання в часу (коефіцієнт екстенсивного навантаження);
2) використання в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження);
3) загальне використання (коефіцієнт інтегрального навантаження).
Перший показник (Кэкст) визначається шляхом розподілу часу фактичного
використання на максимально можливий час використання основних фондів.
Другий показник (Кинт) утворюється в результаті розподілу фактичної
кількості продукції, зробленого в одиницю часу роботи устаткування, на
максимальний випуск цієї продукції, що можна зробити за участю даних
основних фондів у ту ж одиницю часу. Третій показник (Кинтегр)
розраховується шляхом перемножування перших двох показників.
До числа показників екстенсивного використання основних фондів на
підприємстві відноситься коефіцієнт змінності. Він характеризує час
цілозмінного використання встановленого устаткування, що працює на
багатозмінному режимі. Коефіцієнт змінності розраховується по окремих
групах устаткування, окремим виробничим підрозділам підприємства, а також у
цілому по підприємству. Він показує, скільки змін у середньому протягом
доби працювалася встановлене устаткування.
Показник використання основних фондів у часу (коефіцієнт екстенсивного
навантаження) визначається порівняно просто. Показник же використання
основних фондів в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження)
визначити легко лише в тих галузях, де випускається однорідна продукція і,
отже, обсяг її виробництва може бути виражений у натуральних одиницях.
Якщо ж підприємство і його підрозділи виробляють продукцію різноманітної
номенклатури, то показник використання основних фондів в одиницю часу
розрахувати значно сутужніше. Варто мати на увазі, що приведені вище
показники усе ж не дозволяють дати відповідь на питання, як
використовуються основні фонди в цілому по підприємству, у галузі й у
промисловості.
Роль показника використання, що узагальнює, основних фондів може
деякою мірою виконувати показник випуску продукції на одиницю виробничого
майдану. Цей показник виражається, як правило, у натуральних одиницях.
Одним із найбільше загальних показників використання виробничої
потужності є коефіцієнт її фактичного використання, що розраховується
шляхом розподілу продукції, виготовленої за певний проміжок часу (звичайно
за рік), на величину виробничої потужності. Для підприємств, знову
введених в експлуатацію, звичайно визначається коефіцієнт використання
проектної потужності, що подає собою частка від розподілу фактичного
випуску продукції на величину потужності підприємства по проекті. Цей
показник характеризує рівень освоєння проектної потужності .
Натуральні показники використання основних фондів, використовувані при
аналізі сучасного стана і планування виробничих потужностей, при
упорядкуванні балансу устаткування і т.д. усе ж не розкривають загальної
картини ефективності використання всієї сукупності основних фондів
підприємства, галузі, промисловості в цілому.
Для загального аналізу господарської діяльності, планування
капітальних вкладень, введення в дію основних фондів і виробничих
потужностей усіх ланок промисловості усе більше значення набуває такий
показник ефективності виробництва, як випуск продукції на 1 гр. основних
фондів, що звичайно називають показником фондовіддачі. Застосовується
також показник, зворотний фондовіддачі, - фондоємність. При визначенні
показника фондовіддачі застосовуються як вартісні, так і натуральні одиниці
виміру.
Натуральні показники фондовіддачі поряд із вартісними застосовуються в
електроенергетичній, металургійній і деяких галузях добувної промисловості.
Наприклад, у чорній металургії таким показником є виплавка чавуна або
стали на 1 гр. основних виробничих фондів відповідно доменного або
сталеплавильного цеху.
Показник фондовіддачі (як вартісний показник використання усієї
сукупності Основних фондів підприємства) визначається шляхом розподілу
продукції на середньорічну вартість виробничих фондів. При цьому валова
продукція враховується в незмінних цінах, а основні фонди - по повної
початкової (або відбудовної) оцінці.
Однієї з головних причин, що погіршують показник фондовіддачі, є
повільне освоєння введених у дію підприємств.
Однієї з найважливіших задач підвищення ефективності використання
капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію
нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння.
Скорочення термінів введення в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє
швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно
більш зроблених основних фондів, прискорити їхній оборот і тим самим
уповільнити наступ морального зносу основних фондів підприємств, підвищити
ефективність суспільного виробництва в цілому.
Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих
потужностей промислових підприємств, у тому числі знову введених в
експлуатацію, може бути досягнуте завдяки:
1) підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і
основних фондів;
2) підвищенню екстенсивності їхній навантаження.
Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів
досягається насамперед за рахунок технічного удосконалювання останніх.
Практика промислових підприємств показує, що тут йде процес збільшення
одиничної потужності устаткування:
- у верстатах, машинах і агрегатах поліпшуються найбільше
відповідальні деталі і вузли;
- підвищуються основні параметри виробничих процесів (швидкість,
тиск, температура);
- механізуються й автоматизуються не тільки основні виробничі процеси
й операції, але і допоміжні і транспортні операції, що нерідко стримують
нормальний хід виробництва і використання устаткування; застарілі машини
модернізуються і заміняються новими, більш досконалими.
Інтенсивність використання виробничих потужностей і основних фондів
підвищується також шляхом удосконалювання технологічних процесів;
організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної
концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його
підготування до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості
що випускається продукції; ліквідації штурмівщини і забезпечення
рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок,
проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки
предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю
часу, на устаткування або на 1 кв. м виробничого майдану.
Інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств
включає, отже, технічне їхнє переозброєння, підвищення темпів відновлення
основних фондів. Досвід роботи ряду галузей промисловості показує, що
швидке технічне переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливо для
тих підприємств, де має місце більш значний знос основних фондів.
Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з
одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування в календарний
період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, роки) і з іншого боку,
збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування в складі всього
устаткування, наявного на підприємстві й у його виробничій ланки.
Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:
1) постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями
окремих груп устаткування на кожній виробничій ділянці, між
цехами підприємства в цілому, між окремими виробництвами
усередині кожної галузі промисловості, між темпами і пропорціями
розвитку галузей промисловості і всього народного господарства;
2) поліпшення відходу за основними фондами, дотримання передбаченої
технології виробництва, удосконалювання організації виробництва і
праці, що сприяє правильної експлуатації устаткування,
недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного
ремонту, що скорочує простої устаткування в ремонті й
увеличивающего міжремонтний період;
3) проведення заходів, що підвищують питома вага основних виробничих
операцій у витратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі
підприємств ряду галузей промисловості, підвищення змінності
роботи підприємств.
Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів
частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина - на
складі. Своєчасний монтаж не встановленого устаткування, а також введення
в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться
в плановому резерві і ремонті, значно покращує використання основних
фондів.
В усіх галузях промисловості є великі можливості, що дозволяють
поліпшити використання основних фондів, і особливо металорізного
устаткування. Більш 50% усіх металорізальних верстатів знаходиться в
немашинобудівних і навіть у непромислових галузях народного господарства,
де вони використовуються гірше, чим у машинобудуванні.
У машинобудуванні важливим напрямком поліпшення використання
устаткування є підвищення змінності використання устаткування. В даний час
коефіцієнт змінності в машинобудівній промисловості складає менше 1,4,
тобто біля 70% від двозмінної роботи. Підвищення коефіцієнта змінності
роботи устаткування до 1,75-1,8 дозволить збільшити виробництво продукції з
одиниці устаткування приблизно на 25%.
Вирішуючи задачу підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування,
необхідно насамперед мати на увазі, що основне устаткування на багатьох
підприємствах машинобудування використовується не цілком головним чином
через дефіцит робочої сили.
На успішне рішення проблеми поліпшення використання основних фондів,
виробничих потужностей і росту продуктивності праці значно впливає
створення крупних виробничих об'єднань. Разом із цим необхідно більше
уваги звернути на розвиток спеціалізації виробництва і технічного
переозброєння діючих підприємств, висновок із цих підприємств невластивої
їхньому профілю продукції, створення спеціалізованих промислових об'єктів у
тягнущимся до крупних індустріальних центрів невеличких і середніх містах,
де є резерви робочої сили.
Проводячи курс на розвиток спеціалізації діючих підприємств, варто
мати на увазі, що це спрощує їхню виробничу структуру, визволяє робочу силу
з допоміжних і обслуговуючих підрозділів, комплектує тим самим другі зміни
основних цехів і підвищує коефіцієнт змінності.
Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й
автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних
виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей із важких немеханізованих
робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.
Прискорені темпи механізації підйомно-транспортних, вантажно-
розвантажувальних і складських робіт є основою для ліквідації наявної
диспропорції в рівні механізації основного і допоміжного виробництва на
промислових підприємствах. Це основа для вивільнення значної кількості
допоміжних робітників, забезпечення поповнення основних цехів робочою
силою, підвищення коефіцієнта змінності роботи підприємств і розширення
виробництва на діючих підприємствах без додаткового залучення робочої сили.
У крупних містах, що мають дефіцит робочої сили, рішення проблеми
поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей діючих
підприємств шляхом їхньої реконструкції, розширення, механізації й
автоматизації виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці
має особливо важливе значення.
Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів і
виробничих потужностей діючих підприємств укладений у скороченні часу
міжзмінних простоїв устаткування, що на ряді промислових підприємств
досягають 15-20% усього робочого часу.
Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей
залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності
робітників, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види
виробничого устаткування.
Творче і сумлінне відношення робітників до праці є важливою умовою
поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.
Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального
стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих
потужностей і основних фондів. Аналіз техніко-економічних показників
промислових підприємств, що працюють у нових умовах планування й
економічного стимулювання, свідчить, що новий економічний механізм, у тому
числі введення плати за виробничі фонди, перегляд оптових цін, застосування
нового показника для визначення рівня рентабельності, створення на
підприємствах заохочувальних фондів, сприяють поліпшенню використання
основних виробничих фондів.
Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих
потужностей і основних фондів, розроблювальний у всіх ланках управління
промисловістю, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва
продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання
внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин
і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв,
скорочення термінів освоєння знову вводимих у дію потужностей, подальшої
інтенсифікації виробничих процесів.
Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і
виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників.
4. Висновок
Підвищення ефективності використання основних фондів у даний час, коли
в країні спостерігається повсюдний і глобальний спад виробництва, має
величезне значення. Підприємства, що розташовують основними фондами, що
достались у спадщину від соціалістичної економіки, повинні не тільки
прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те
що їсти, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих
інвестицій.
Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих
потужностей і основних фондів, повинний передбачати забезпечення росту
обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й
ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш
повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта
змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову вводимих
у дію потужностей.
Список літератури
1. Экономика промышленного производства виробництва. М. Мысль, 1991
2. Економіка промисловості. К. Знання 1992
3. Экономика и организация промышленного производства. М. Мысль 1987
4. Экономический анализ работы предприятий с применением АСУ. М. ВШ.
1990
5. Матеріали збірника “Бізнес”, 1999
Реферат на тему: Журналы по бухучету жхо
Московский Государственный Институт Электронной Техники
Курсовая работа по курсу «Бухгалтерский учет»
На тему «Бухгалтерские журналы в России
(от истоков до наших дней)»
Выполнила студентка группы
Москва, 2002
ПЛАН
Теоретическая часть
Введение 3
1. Дореволюционные журнальные издания в России 3
2. Журналы, издаваемые в Советской России 9
3. История журнала «Бухгалтерский учет» 12
Заключение 14
Список использованной литературы 16
Тест
17
ПРАКТИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ
19
1. Введение
Развитие и становление любой науки невозможно без организованного
общения, обмена мнениями, идеями, теориями. Помимо прямого (живого)
обсуждения на семинарах, съездах, конференциях, единственным эффективных
оперативным средством обмена информацией является пресса. Развитие печатных
изданий, в частности журналов, тесно взаимосвязано с развитием конкретной
отрасли науки и отчасти определяет темпы и качество роста.
Первые журнальные издания по бухгалтерскому учету в России появились в
XIX веке. По современным понятиям они, конечно, были несовершенны и реально
представляют интерес, в основном, для историков и академических работников.
Однако знать историю развития своей профессии, жизни и деятельности тех,
кто создавал и развивал теорию и практику учета должен каждый бухгалтер,
поскольку без прошлого нет настоящего, без настоящего – будущего.
1. Дореволюционные журнальные издания в России
Первый в России бухгалтерский журнал вышел в свет в 1888 году – журнал
«Счетоводство» (1888 – 1904 гг.)
Его создателем был бухгалтер-практик Адольф Маркович Вольф. Это был
человек не только всероссийской, но и международной известности: член
Болонской академии счетоводов, действительный член Национального общества
итальянских счетоводов, член-корреспондент Коллегии бухгалтеров Урбино,
Института нидерландских счетоводов.
К работе в журнале он привлек видных представителей русской ученой
мысли (В.Д. Белов, Э.Г. Вальденберг, С.М. Барац) и бухгалтеров-практиков из
провинциальных городов: М.Я. Батенькова (Н. Новгород), А.А. Беретти (г.
Владимир), А.З. Попова (Харьков).
С журналом активно сотрудничали иностранные авторы: И.Ф. Шер
(Швейцария), Е. Леотэ (Франция), Ф. Беста и В. Джити.
А.М. Вольф, объясняя причины, побудившие его и его коллег взяться за
издание журнала, писал: «…организация отчетности в наших предприятиях до
сих пор пребывает в зачаточном состоянии». Журнал же должен был
способствовать развитию и процветанию учета в нашей стране.
Появление журнала «Счетоводство» вызвало разнообразные отклики в
тогдашней печати. Такие почитаемые газеты, как «Санкт-Петербургские
ведомости», которые выходят до сих пор, «Сын Отечества», посвятили журналу
сочувствующие статьи. Однако другие отнеслись к «Счетоводству» критически.
«Петербургская Газета» сетовала на то, что в стране нищета, голод, нет
самого необходимого, а группа господ швыряет денег на то, что и тратить-то
грех. Вольф на это саркастически заметил: «Нет у нас денег на дело, а на
безобразия есть».
На титульном листе журнала красовалось русское слово «счетоводство»
вместо немецкого бухгалтерия. Так создатели журнала хотели разграничить
науку (счетоводство) и практику (бухгалтерия) и внушить читателям, что
счетоводство – это большая наука, переживающая момент становления.
Все, что было напечатано о научном учете, не устарело и сегодня.
Именно авторы «Счетоводства» заложили основу и, в сущности, создали
отраслевые курсы. На страницах журнала систематически публиковались статьи
по фабричному, железнодорожному, пароходному, мукомольному,
горнозаводскому, земскому, банковскому учету. Особенно велика роль журнала
в распространении двойной бухгалтерии в сельскохозяйственном счетоводстве.
В журнале были помещены статьи и по проблемам калькулирования себестоимости
фабрично-заводских изделий.
Заслугой журнала и его авторов следует признать обсуждение идей,
лежащих в основе стандарт-коста и нормативного учета, выдвинутых
замечательным московским бухгалтером-практиком Эдуардом Эдуардовичем
Фельдгаузеном.
Один из авторов журнала – А.А. Беретти – предложил использовать в
учете метод «красного сторно» (цветной провод»). В журнале были помещены и
описания русского изобретения – арифмометра, положившего начало механизации
учета.
Много внимания журнал уделял и освещению зарубежного опыта, особенно
необходимости создания в России Института присяжных бухгалтеров. Уже в те
времена была подготовлена вся необходимая документация. Но русско-японская
война и революция 1905 года помешали претворить эти разработки в жизнь.
К сожалению, журнал не пользовался широкой популярностью у массы
счетных работников, он казался им слишком заумным, а его попытки
организовать Институт присяжных бухгалтеров многие оценивали как стремление
создать некую счетную аристократию, что не нравилось большинству.
Мощное развитие экономики России вызвало огромный спрос на
бухгалтеров, а спрос рождает предложение. Вся страна, и, прежде всего
столица, покрылась сетью курсов, которые в ударном порядке подготовили
целую армию счетных работников разной квалификации. Курсов было много, они
конкурировали между собой и самыми массовыми были созданные гениальным
русским самоучкой Федором Венедиктовичем Езерским. Этот человек сочетал в
себе огромные научные способности с редким в русской среде даром к бизнесу.
Именно он создал весьма интересную форму счетоводства, которую назвал
тройной, как бы противопоставляя её двойной, «воровской» по его
терминологии.
В противовес «Счетоводству» он с 1889 года стал выпускать журнал
«Счетовод», в котором упор делался на разбор нормативных документов,
судебно-счетоводную (а не бухгалтерскую) экспертизу, бюджетный учет, а
также подчеркивалась необходимость формирования присяжный счетоводов по
английскому образцу.
Однако соперничать по-настоящему со «Счетоводством» «Счетовод» не мог,
и первый журнал Езерского просуществовал только год. Издатель понял, что
читательская ниша занята соперниками и продолжать издание журнала – значит,
разорить дело. И с 1 октября 1889 года он преобразовал «Счетовод» в
совершенно неожиданный по содержанию бухгалтерский журнал, сознательно
расширив его заголовок «Практическая жизнь».
Это был журнал, рассчитанный на самого невзыскательного читателя.
Серьезных статей Езерский почти не печатал, сконцентрировав внимание
публики на хронике, пропаганде тройной бухгалтерии, критике инакомыслящих и
развлекательных статьях. Журнал влачил жалкое существование, но выходил без
чьих-либо субсидий.
В 1911 году началась подготовка к Международному конгрессу в Шарлеруа
(Бельгия). Езерский стремился представить на этот конгресс свое любимое
детище – тройную бухгалтерию. Ему нужен был солидный тыл – достаточно
представительный профессиональный журнал. И в 1911 году он начинает
выпускать весьма респектабельное издание со своим любимым названием
«Счетовод». Это был очень мощный ход, ибо в Бельгии будут считать, что
журнал непрерывно выходил с 1889 года. Широкая пропаганда тройной
бухгалтерии обеспечила Езерскому прочное признание на упомянутом конгрессе,
где русская тройная бухгалтерия была поставлена в ряд с логисмографией и
статмографией.
После смерти Езерского «Счетовод» фактически прекратил свое
существование.
«Счетоводство» было ведущим журналом, формирующим нашу науку и
практику. Журналы же Езерского существовали на обочине бухгалтерии. И если
сейчас все знают и про нормативный учет, и про его идеи, то про тройную
бухгалтерию – только некоторые историки учета.
После того, как стали утихать страсти первой русской революции, в
столицах появилось достаточно много журналов, но ни один из них не был
чисто бухгалтерским.
Первым из таких журналов стал «Коммерсант» (1901 – 1906гг.) Его
издавал приехавший в Москву в поисках заработка молодой предприниматель
Георгий Авксентьевич Бахчисарайцев. Содержание «Коммерсанта» представляло
смесь всевозможных сведений о том, как надо торговать, о нуждах
счетоводства, его практических аспектах, новых книгах, заочном обучении
счетоводству и т.п.
Вторым журналом такого типа стал «Коммерческий Мир» (1906-1909гг.) Его
выпускал московский преподаватель Виктор Александрович Бруннер.
В программе он сообщал, что журнал посвящается коммерческим наукам,
различным отраслям счетоводства, конторской практике, внешней и внутренней
торговле и всем видам промысловой деятельности России и иных мировых
рынков. На деле, журнал занимал далеко не завидное положение, находясь в
вечных ссорах с другими изданиями, и не стал событием в мире
профессиональной журналистики.
В 1908 году В Санкт-Петербурге начал выходить журнал «Коммерческое
Образование» (1908-1916гг.) Если Бруннер хотел привлечь в число читателей
коммерсантов, то издатели этого журнала – преподавателей и учащихся весьма
развитой тогда системы коммерческого образования. Редактором журнала был
величайший русский бухгалтер Евстафий Евстафьевич Сиверс.
Это было очень хорошее издание, и многое из того, что там было
напечатано, продолжало традиции «Счетоводства». И хотя формально основное
внимание журнала уделялось общим вопросам коммерческого образования
(диалектические приемы, технические средства обучения, зарубежный опыт и
др.), самым важным был раздел «Статьи по специальным предметам» -
счетоводства практика и счетоводство теория.
По счетоводству печатались статьи типа «Учет операций ткацкой школы»;
некоторые статьи по счетоведению не потеряли своего значения до сих пор.
Так, классификации счетов в советское время восходят к знаменитой статье
Сиверса «Классификация ценностей и основанная на ней классификация счетов».
В журнале печатались протоколы заседаний редколлегии журнала, на
которых рассматривались практические бухгалтерские вопросы. Читатели могли
получить уже авторитетные готовые и мотивированные ответы. В хроникальном
разделе печатались сведения из периодической печати, преимущественно
переводы из зарубежных газет и журналов. Наконец, впервые в русском
бухгалтерском журнале было образцово поставлен библиографический отдел,
причем освещалась и комментировалась не только русская, но и зарубежная
литература.
Успехи «Коммерческого Образования» побудили создателя одних из лучших
коммерческих курсов М.В. Побединского выпустить конкурирующий журнал –
«Коммерческая Школа и Жизнь» (1912-1917гг.). Это было очень солидное
издание с бухгалтерским уклоном. При этом профессиональному журналу впервые
был придан характер академического издания. Из авторов выделялся С.Ф.
Иванов, выдающийся русский ученый, основатель современной судебно-
бухгалтерской экспертизы.
Особого внимания заслуживает журнал «Коммерческий деятель» (1910-
1915гг.). Это было одно из самых шикарных изданий из всех бухгалтерских:
прекрасная бумага, красивая печать, портреты (впервые) выдающихся деятелей
учета. Все журналы еле-еле сводили концы с концами, а этот процветал.
Секрет, как выяснилось со временем, был прост. Хабаров подкупал в крупных
конторах служащих и узнавал коммерческие тайны. Потом он обращался к
коммерческим деятелям – хозяевам фирм и просил их о пожертвованиях на
профессиональный журнал.
В чисто бухгалтерском смысле журнал уделял должное внимание двум
проблемам: 1) калькуляции «своей цены» (термин «себестоимость» появился
чуть позже) 2) истории учета. Было много чисто практических статей: о мерах
и причинах неплатежей; о списании сомнительной дебиторской задолженности и
т.д.
Все журналы, перечисленные выше, выходили в столицах. Но экономическая
жизнь на местах способствовала возникновению журналов во многих городах
провинции. Среди них высокой оценки удостоился журнал «Счетоводство и
хозяйство» (1912 – 1914гг.), орган Харьковского отделения Русского
технического общества. Издатель журнала Николай Федорович фон Дитмар
привлек к сотрудничеству известных ученых и практиков: О.О. Бауэра (Рига),
А.З. Попова (Харьков), Н.И. Попова (Красноярск) и др.
Для провинциальной прессы период с 1907 по 1912 год был расцветом, но
он был недолгим. За редким исключением, все журналы не были серьезными. В
них говорилось о желании печатать и пропагандировать идеи и отсутствовало
умение это делать.
2. Журналы, издаваемые в Советской России
Историю развития изданий по бухгалтерскому учету в России можно
разделить на четыре составляющие: нэп и столица, нэп и провинция, годы
великого перелома, возникновение современного профессионального журнала.
Годы нэпа привели к необычайному расцвету бухгалтерской мысли, что, в
частности, проявилось в издании многочисленных бухгалтерских журналов,
которые и сейчас активно читаются в библиотеках.
История советских бухгалтерских журналов берет начало в 1923 году. Это
был год больших успехов в области нэпа. Осенью вышли в свет сразу два
фундаментальных бухгалтерских журнала: «Вестник счетоводства» и
«Счетоводство».
«Вестник счетоводства» (1923-1926гг.) издавали известные бухгалтеры-
практики: И.А. Горбачев, М.М. Дудкин, И.И. Лапшов, П.П. Лобзин. Ведущей
фигурой в этом коллективе был выдающийся бухгалтер Александр Павлович
Рудановский.
Это был журнал для бухгалтерской элиты. Уже лозунг «Баланс — знамя
счетоводства», подчеркивал теоретические представления издателей. Журнал
носил, скорее, академический характер, в то время как читателям нужны были
практические советы. Идя навстречу подписчикам, издатели стали публиковать
статьи практического свойства. Но последние носили справочный характер и
скорее отпугивали, чем привлекали читателей. Вот типичный пример: «Об
экспорте текстильных товаров в Персию и об его учете».
Однако то, что было напечатано в журнале, особенно по проблемам теории
бухгалтерского учета, представляет ценность не только для нынешнего, но и
для будущих поколений.
Журнал «Счетоводство» (1923-1930гг.) начал выходить одновременно с
«Вестником счетоводства» и имел большой успех. Теоретический отдел журнала
не был достаточно активным, но публикация нормативных документов была
поставлена очень хорошо. Журнал привлекал читателей и разбором чисто
практических задач, и хроникой жизни, и описанием новых книг по
бухгалтерскому учету. Конечно, новое «Счетоводство» не было «Счетоводством»
Вольфа. Это был другой журнал с позаимствованным названием. Но это был
хороший журнал для бухгалтерской элиты. Для бухгалтеров среднего звена и
рядовых счетных работников издавались отдельные журналы – «Счетная мысль» и
«Спутник Конторщика и Счетовода». На эти издания уже оказывала влияние
идеология. Особенно отличался демагогией журнал «Счетная Мысль».
В 1928 году вышел в свет первый номер журнала «Вестник И.Г.Б.Э.».
Выпуск этого журнала организовал старый большевик Б.А. Борьян, занимавший
видное место директора Института государственных бухгалтеров-экспертов.
Программа журнала представляет большой интерес и сегодня. В ней выделялись
девять разделов, каждый из которых жестко регламентировался:
. общий отдел – вопросы теории учета;
. отдел практического учета – производственный, торговый, банковский,
сметно-бюджетный и другие виды учета;
. отдел финансовых вычислений;
. отдел счетной экспертизы, ревизии и контроль;
. из заграничной жизни – информация из области учета в странах
Западной Европы, Америки и др.;
. официальный и информационно-справочный отдел – публикация
нормативных актов;
. хроника жизни ИГБЭ;
. Критико-библиографический отдел – очерки и обзоры литературы;
. почтовый ящик.
Тираж журнала был достаточно большой – 9 тыс. экземпляров. Его
содержание представляет интерес по сей; многие идеи актуальны и могут быть
развиты в настоящее время.
Еще до революции рост интеллектуальных сил в стране привел к появлению
в разных городах бухгалтерских журналов. После революции эта тенденция
получила дальнейшее развитие. Среди многочисленных изданий выделить
наибольшей популярностью и уважением пользовались следующие журналы:
«Счетное дело», «Бюллетень Дальне-Восточного Общества», «Вопросы учета и
делопроизводства», «Счетный работник», «Бюллетень объединения работников
учета», «Социалистический учет».
Таким образом, нэп способствовал необычайному расцвету бухгалтерской
журналистики. Подавляющее большинство журналов имели успех благодаря
государственной и особенно профсоюзной поддержке.
В 1929-1932гг., в эпоху повальной коллективизации и борьбы с
вредительством все журналы, о которых шла речь, были закрыты в связи с
«буржуазным перерожденчеством». Уцелел только «Спутник счетоводства» –
пролетарский журнал. Был организован один-единственный на всю страну журнал
с характерным для того времени названием «За социалистический учет». Журнал
почти полностью был посвящен политическим вопросам.
В сущности, с 1933 года в СССР вообще не было настоящего
профессионального бухгалтерского журнала. Ученые-экономисты и практики
понимали, что это ненормально, но понадобилось пять лет, чтобы в 1937 году
началось издание журнала «Бухгалтерский учет».
3. История развития журнала «Бухгалтерский учет»
Идею создания профессионального бухгалтерского журнала выдвинул
общепризнанный авторитет, автор неоднократно переиздававшихся учебников по
бухгалтерскому учету Арон Шимонович Маргулис. Идею поддержали влиятельные
должностные работники – Е.И. Глейх, А.Г. Зверев. Ответственным редактором
был назначен Л.И. Строгин – управляющий Госфиниздатом, подчинявшийся тогда
Наркомфину. Это сразу же решило сложные проблемы по обеспечению издания
полиграфической базой и технического редактирования.
Первый номер журнала «Бухгалтерский учет» был подписан к печати 2
декабря 1937 года. В нем было опубликовано обращение к читателям, в котором
определялись содержание и основные цели журнала как органа Наркомфина СССР.
Журнал был ориентирован на квалифицированных работников бухгалтерии:
главных и старших бухгалтеров, бухгалтеров-экспертов, аналитиков и
ревизоров. Определенная 63 года назад программа издания журнала не потеряла
актуальности и лежит в основе современной концепции журнала.
В период с 1937 по 1941 происходило становление журнала, приобретение
своего авторского лица. С самого начала редколлегия журнала решила, что в
каждом номере должна быть передовая статья, затем статьи авторитетных
авторов по актуальным вопросам бухгалтерского учета и анализа хозяйственной
деятельности. В самостоятельные разделы были выделены «Обмен опытом»,
«Хроника», «Критика и библиография». последний оказался самым сложным
разделом. В отделе печати считали, что если помещаемые журналом статьи не
носят разносного характера, то это свидетельствует о потере бдительности со
стороны редколлегии. Поэтому рецензии носили название «Неполноценное
пособие», «Книга, содержащая ошибки» и т.д.
Конечно, структура журнала была несовершенной: не было столь важных
для массового читателя рубрик, как консультации, вопросы и ответы,
официальные материалы.
Однако в заслугу редколлегии можно поставить то, что с самого первого
номера в нем печатались статьи очень известных в то время специалистов,
также как молодых научных и практических работников в области
бухгалтерского учета, которые впоследствии стали известными руководителями
и учеными.
В довоенные годы в журнале активно обсуждались проблемы классификации
балансовых счетов, рационализации учета заработной платы для сокращения его
трудоемкости, повышения действенности государственного и
внутриведомственного контроля, анализа отчетов промышленности и
строительства, разработок единого счетного плана промышленных предприятий.
Впервые в 1941 году появилась рубрика «Консультации». Последний номер
в том году был подписан в печать 10 июня, а 22 июня началась война, и выход
журнала был приостановлен.
В послевоенные годы - годы восстановления разрушенного хозяйства –
большое внимание журнал уделял вопросам подготовки квалифицированных
специалистов по бухгалтерскому учету. После войны лишь около 5% главных
бухгалтеров предприятий имели высшее образование, а страна нуждалась в
образованных и квалифицированных специалистах. Также в эти годы в журнале
были открыты новые рубрики – «Научная жизнь», Из истории учета» и «Учет за
рубежом».
В пятидесятые годы началось активное обсуждение вопросов упрощения
бухгалтерского учета и отчетности. По итогам обсуждения были выработаны
конкретные рекомендации:
. упорядочить первичный учет;
. разработать типовые формы первичного учета;
. упростить документооборот;
. внедрять передовые методы учета, способствующие упрощению и
рационализации учетной работы.
В дальнейшем, параллельно с развитием многоукладной экономики,
развивался и совершенствовался бухучет. В журнале, как в зеркале,
отражались тенденции развития экономики и политики страны.
В девяностые годы, в условиях перехода от централизованно регулируемой
экономики к рыночным отношениям, тематика журнала существенно расширяется и
меняется. В рубриках «В помощь бухгалтеру», «Комментарии специалиста» и
подобных рассказывается о конкретной практике организации ведения
бухгалтерского учета, формирования учетной политики, аудита, экономического
анализа, финансового менеджмента. На страницах журнала рассматриваются и
обсуждаются новые учетные понятия и теоретические проблемы, большое
внимание уделяется темам аудита, реформирования государственного
финансового контроля, подготовки бухгалтеров и аудиторов.
Интерес общества к экономическим наукам в общем и бухгалтерскому учету
в частности неуклонно растет. В настоящее время тираж журнала< | |
