Geoselect : Предпринимательство : Реферат: Форми корпоративного підприємництва (Предпринимательство)


	Предпринимательство / Реферат: Форми корпоративного підприємництва (Предпринимательство)


	Космонавтика Уфология Авиация Административное право Арбитражный процесс Архитектура Астрология Астрономия Аудит Банковское дело Безопасность жизнедеятельности Биология Биржевое дело Ботаника Бухгалтерский учет Валютные отношения Ветеринария Военная кафедра География Геодезия Геология Геополитика Государство и право Гражданское право и процесс Делопроизводство Деньги и кредит Естествознание Журналистика Зоология Инвестиции Иностранные языки Информатика Искусство и культура Исторические личности История Кибернетика Коммуникации и связь Компьютеры Косметология Криминалистика Криминология Криптология Кулинария Культурология Литература Литература : зарубежная Литература : русская Логика Логистика Маркетинг Масс-медиа и реклама Математика Международное публичное право Международное частное право Международные отношения Менеджмент Металлургия Мифология Москвоведение Музыка Муниципальное право Налоги Начертательная геометрия Оккультизм Педагогика Полиграфия Политология Право Предпринимательство Программирование Психология Радиоэлектроника Религия Риторика Сельское хозяйство Социология Спорт Статистика Страхование Строительство Схемотехника Таможенная система Теория государства и права Теория организации Теплотехника Технология Товароведение Транспорт Трудовое право Туризм Уголовное право и процесс Управление Физика Физкультура Философия Финансы Фотография Химия Хозяйственное право Цифровые устройства Экологическое право


	Реферат: Форми корпоративного підприємництва (Предпринимательство) МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, ФІНАНСІВ, МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ Рівненський відокремлений підрозділ Shura19@yandex.ru РЕФЕРАТ з дисципліни “Організація підприємництва та бізнесу” на тему: Форми корпоративного підприємництва Виконала: студентка -го курсу, , спец. “Облік і аудит”, групи Перевірив: РІВНЕ – 2004 Вступ Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По- друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства. Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих о ознак, систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основна ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого, — від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових посередницьких інститутів, органів управління економікою. Закон також визначає, що підприємство — це господарюючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Форми корпоративного підприємництва З часу проголошення незалежності України здійснено заходи щодо розвитку приватної і колективно-кооперативної власності, виникнення нових для України форм організації виробництва, визнання їхньої рівноправності, наділення їх повною господарсько-управлінською самостійністю. Серед цих нових утворень набули поширення і правового визнання акціонерні товариства, які виробляють продукцію. Правове становище акціонерного товариства визначається нормами Закону "Про господарське товариство" від 19 вересня 1991 р. та Статутом цього товариства. Для розробки такого Статуту акціонерне товариство використовує Типовий Статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Фондом державного майна України і Міністерством юстиції України від 31 серпня 1993 р. За своєю економічною сутністю і правовим статусом акціонерного товариства слід вважати утворенням корпоративного типу. При створенні акціонерних товариств першорядним є вирішення питання про власність. Принциповою особливістю правосуб'єктності цієї групи аграрних підприємців є насамперед те, що ці товариства — об'єднання капіталу, а не особистої трудової участі. Майнова правосуб'єктність акціонерного товариства безпосередньо пов'язана з правовим режимом майна акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю. Так, відповідно до ст. 12 Закону "Про господарські товариства" ці товариства є власниками: майна, переданого їм засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариствами внаслідок господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами. Вкладами учасників і засновників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю можуть бути, зокрема, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), кошти. Вклад (зокрема в натурі) оцінюється у гривнях і складає частку учасника та засновника у статутному фонді. З наведеної норми Закону випливає, що суб'єктом права власності на майно може бути як саме товариство, так і громадянин, який передав товариству "право користування" земельною ділянкою, іншим майном та майновими правами. Крім того, згідно зі ст. 10 цього ж Закону, учасник (акціонер) акціонерного товариства відкритого типу практично не обмежений щодо розпорядження своєю часткою в майні цього товариства (він може передати її іншим особам). Тому, на відміну від підприємств кооперативного типу, майно (чи його частка) такого товариства може стати об'єктом права власності необмеженого кола осіб. Практично ця частка у статутному фонді акціонерного товариства може стати об'єктом стягнення за боргами акціонера і, наприклад, фінансово-кредитна установа може стати акціонером такого товариства. Особливість правосуб'єктності господарських товариств дістає свій прояв у існуванні притаманного тільки цим суб'єктам права на дивіденди. Ця особливість базується на сутності цих товариств як об'єднання капіталу інвесторів на основній їх меті — задоволенні інтересів інвесторів (учасників, акціонерів). На відміну від суб'єктів підприємництва кооперативного типу (де, виходячи з суті обов'язковості трудової участі, члени мають право на частину прибутку залежно саме від трудової участі), в господарських товариствах на підставі ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники (акціонери) мають право на одержання дивідендів від участі в статутному фонді з чистого прибутку (зиску) товариства. Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки до кредитних банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Зокрема, він може використовуватися на виплату дивідендів акціонерам (учасникам). Зокрема концерн, як статутне об’єднання підприємств створюється на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців. Головна мета такого об’єднання полягає в тому, щоб фірми, прагнучи вистояти в умовах нерівномірного розвитку економіки, проникають в нові для себе галузі і сфери розширюють асортимент товарів та послуг, поступово перетворюються в багатогалузеві комплекси. Значного поширення в процесі реформування власності корпоратизації та акціонування підприємств набули господарські товариства. Закон України “Про господарські товариства” визначає поняття й види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права і обов’язки їх учасників та засновників. Господарськими товариствами визначаються підприємства, організації, установи, що створені на засадах угоди юридичними особами та громадянами через об’єднання їх майна та спільну підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку. Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об’єднуватися у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Закон “Про підприємства в Україні” надає підприємствам право об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Такі групи підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об’єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об’єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об’єднання – це один з видів суб’єктів господарського права. Підприємства, які ввійшли до об’єднання, є його членами або його учасниками Закону “Про підприємства в Україні”. Як суб’єкт права об’єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства. По-перше, підприємства консолідуються в групи-об’єднання на основі певних матеріальних інтересів. Це об’єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо. Матеріальні інтереси як основа об’єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об’єднання. Договір укладають між собою підприємства – засновники об’єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об’єднання – це його економічна ознака. По-друге, об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об’єднання. Майном об’єднання є: а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами об’єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б) майно, набуте об’єднанням в результаті господарської діяльності; в) майно створених об’єднанням підприємств. Майно такого суб’єкта є колективною власністю. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об’єднання і його членів як суб’єктів права; об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного. Після припинення діяльності об’єднання майном, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами. Цю ознаку об’єднання можна вважати економіко-юридичною ознакою. Третьою ознакою об’єднання є централізація в руках об’єднання як суб’єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Четвертою ознакою об’єднання є особлива правосуб’єктивність. Її особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства – юридичні особи, кожне з яких при входженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі Закону “Про підприємства в Україні”. Цим об’єднання відрізняються від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права. Разом з тим об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права. Види об’єднань – це їх класифікація за певними матеріальними та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих визначень. Матеріальним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає мету, або інакше, основу їх створення та діяльності. Юридичним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об’єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об’єднання. Договірним згідно із ст.3 Закону “Про підприємства в Україні” є асоціації та корпорації. Статутними закон визначає концерни і консорціуми. Договірні і статутні об’єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані. Серед договірних об’єднань помітне місце займають корпорації – найпоширеніший вид об’єднань державних підприємств. Корпорація як договірне об’єднання може створюватися підприємства будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об’єднання. Іншим видом договірного об’єднання визначено асоціацію. Це договірне об’єднання, яке створюється учасниками з метою координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції, освоєння ринків збуту, визначення цін тощо. Асоціації не дозволяється втручання у виробничу та комерційну діяльність підприємств. Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об’єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об’єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання. Юридичною основою створення договірного об’єднання є волевиявлення сторін договору. Основним у правовому становищі договірних об’єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об’єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд можуть вийти зі складу діючого договірного об’єднання. Право самостійного виходу з об’єднання не поширюється на чотири категорії суб’єктів права, що входять до складу об’єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об’єднання до 1 квітня 1991 р. і з участю трудового колективу. Право підприємств на вихід з об’єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів України, згідно з якими створено відповідні об’єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об’єднань відносять галузеві об’єднання: залізниці, пароплавства та інші об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо. Основним видом статутних об’єднань визначено концерн. Це об’єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків, яке створене на основі повної фінансової залежності членів об’єднання від одного або групи підприємців. Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну. До статутних об’єднань відносять також державні корпорації. Особливості правового становища статних об’єднань полягають у тому, що: - засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій; - статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники, а не самі члени об’єднань; - особливістю правового становища державних статутних об’єднань є обмежене право виходу підприємств із них. Державні підприємства мають право вийти з державних об’єднань за згодою органів, визначених в актах про їхнє створення. Третім видом статутних об’єднань визначено консорціум. Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми за загальним правилом створюються з метою реалізації певних інвестиційно- будівельних проектів. Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об’єднання. Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна членів об’єднання; має самостійний і зведений баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об’єднання як суб’єкта права здійснюється у тому ж порядку, який встановлено для підприємств. Отже, з точки зору правосуб’єктивності, об’єднання становить собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об’єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи. в теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи. Таким чином, господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств – учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа. У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний нормативний акт, який би містив норми про господарські об’єднання. Загальними для всіх видів об’єднань актами є, по-перше, Закон “Про підприємства в Україні”, який визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове становище підприємств-членів об’єднання; по-друге, Закон “Про власність”, яким визначено господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності, підстави виникнення цього права, об’єкти права власності господарського об’єднання; по-третє, декрети і постанови Кабінету Міністрів, якими створено господарські об’єднання в окремих галузях народного господарства, а також договори, статути та положення про окремі об’єднання. Оскільки, створення господарських об’єднань не може суперечити антимонопольному законодавству, законодавство про господарські об’єднання узгоджуються з відповідними статтями Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”. Всі способи набуття права власності, зазначені в законодавстві, поділяються на первісні і похідні. Первісними визначають такі способи, коли право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок виробничої діяльності, націоналізація, реквізиція, конфіскація, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба. Похідними визначаються такі способи набуття права власності, за яких право нового власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього. В усіх випадках похідного набуття права власності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої. Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника, і такі, що від неї не залежать. Акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збережені техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень. Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства. Акціонерні товариства поділяються на два види: акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого типу, акції якого поширюються лише серед його засновників. У ході приватизації в Україні на базі державних підприємств створюватимуться відкриті акціонерні товариства. Засновниками акціонерних товариств можуть стати юридичні особи та окремі громадяни. Засновники укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що передплатили акції, і третіми особами. Головним атрибутом акціонерного товариства є акція. Акція (від франц. — «цінний папір») —цінний папір без встановленого строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у ньому і право на участь в управлінні ним, а також дає його учаснику право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду і участь у поділі майна при ліквідації акціонерного товариства. В Україні використання акцій як особливого виду цінних паперів регулюється законом «Про цінні папери і фондову біржу», введеним у дію з 1 січня 1992 р. Прийняте в Україні законодавство жорстко визначає умови і розміри випуску акцій. Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства. Додатковий випуск акцій можливий у тому випадку, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства, заборонений. Засновники товариства зобов'язані викупити не менше 20 % акцій. Власники акцій мають право на одержання частини доходу від діяльності акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається дивідендом (від лат. — «той, що підлягає поділу»). Дивіденди виплачуються за підсумками року у порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і процентів за банківський кредит. Договірні товариства. Договірне (повне або змішане) товариство досить поширене як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а у нашу практику воно лише починає входити. Його не слід плутати із статутним товариством — акціонерним товариством відкритого або закритого типу, учасники якого утворюють юридичну особу. Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду у спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності — зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокремленим від засновників майном. Укладати договір про повне товариство, який передбачає спільну підприємницьку діяльність або досягнення якоїсь певної мети (наприклад, спільні оптові закупівлі сировини), можуть лише ті юридичні та фізичні особи, які вже мають право займатися підприємницькою діяльністю. При цьому учасники договірного товариства зберігають свою господарську та юридичну самостійність, мають самостійні баланси, право розпоряджатися виготовленою продукцією, вибирати постачальників і т. ін. Форми власності учасників не мають значення. Нові учасники лише передають на підставі договору про спільну діяльність спільне майно в управління одного з них. Учасники поділяються на дійсних членів і членів-вкладників. Всі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договору надана можливість вибору: кожний із них буде діяти від імені товариства, може доручати це одному або декільком дійсним членам, розділити між собою обов'язки та сферу компетенції, передбачити види і розміри справ, по яких необхідна, згода всіх або більшості. Члени-вкладники таких прав не мають. Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а член-вкладник—лише дорадчий. У повному товаристві відповідно до договору необмежену солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства несуть всім своїм майном всі учасники, а у змішаному — один або декілька дійсних членів, а члени- вкладники відповідають по зобов'язаннях товариства лише у межах своїх вкладів. Прибуток або збитки розподіляються так, як визначили учасники товариства у договорі. Можливі різні принципи розподілу. Дійсні члени товариства не можуть брати участі в інших підприємствах, що здійснюють підприємницьку діяльність у цій же галузі, що й товариство, без згоди на це решти дійсних членів товариства. Договірне товариство не має права випускати цінні папери. Виходячи з товариства, учасник може зажадати частку, що належить йому у майні товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариство з обмеженою відповідальністю, як правило, є замкнуте і створюється шляхом об'єднання пайових внесків. Тут акції не випускаються, дивіденди не нараховуються, а прибуток розподіляється пропорційно до внесків засновників. Спільним для них є принцип обмеженої відповідальності: засновники відповідають по зобов'язаннях підприємства лише величиною вкладеного у пай капіталу, що робить що форму підприємницької діяльності привабливою та зручною. Товариства з обмеженою відповідальністю можуть створюватися підприємствами, установами, організаціями, державними органами і громадянами. Для товариств з обмеженою відповідальністю досить об’єднати суму в 50 тис. крб. Установчими документами для товариства з обмеженою відповідальністю є статут і установчий договір. До реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен засновник має внести не менше ЗО % свого внеску на банківський рахунок. Реєстрація товариства здійснюється у виконкомі Рад народних депутатів за місцем його розташування. Спільне підприємство — це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності. Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь- якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Підстави та порядок припинення права участі в підприємствах корпоративного типу. У соціально-економічному плані припинення права участі в корпоративному підприємстві зумовлено не якимись об'єктивними, а суто суб'єктивними причинами. Так, припинення права участі в суб'єктах підприємництва корпоративного типу (і відповідно — припинення корпоративного права акціонерів та учасників) настає у разі, по-перше, ліквідації цього господарського товариства, по-друге, продажу чи іншого відступлення акцій, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з чинним законодавством та установчими документами акціонерного товариства чи, відповідно, товариства з обмеженою відповідальністю. Припинення права участі, самої участі та, відповідно, припинення корпоративного права в суб'єктах підприємництва корпоративного типу здійснюється певним порядком. Припинення участі в підприємстві корпоративного типу є наслідком юридичного факту відступлення акцій акціонерного товариства чи всієї частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Припинення участі в товаристві з обмеженою відповідальністю може бути також у разі виключення його з цього товариства, як це передбачено ст. 64 Закону "Про господарські товариства". При виключенні з товариства з обмеженою відповідальністю (за невиконання статутних обов'язків) учасник цього товариства не бере участі в голосуванні. Юридичний факт припинення участі в корпоративному підприємстві тягне за собою певні правові наслідки. Припинення участі громадянина в акціонерному товаристві чи товаристві з обмеженою відповідальністю тягне за собою позбавлення його прав учасника. Від дня відступлення акцій акціонерного товариства чи частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю особа позбавляється прав майнового і управлінське-контрольного характеру у відносинах з підприємством корпоративного типу. Коли особа, котра відступила акції (частку), одночасно припинила й трудові відносини з підприємством, то їй слід видати трудову книжку і провести з нею розрахунок як із найманим працівником, що звільнився. У разі відступлення частини акцій чи частини чистки у статутному капіталі підприємства, у цієї особи зменшується право на одержання дивідендів і зменшується кількість голосів при голосуванні. Процес зародження елементарних форм корпоративного підприємництва в Україні (як і в усьому світі) йде повним ходом. Вектор цього процесу спрямований від первинних способів кооперування на предметному рівні підприємницьких схем – через проектування систем корпоративного прийняття рішень – до проблематики стратегії трансдержавних підприємницьких корпорацій. Використана література 1. Конституція України. 2. Закон України “Про власність” від 07.02. 1991. 3. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991. 4. Постанова Кабінету Міністрів “Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей” від 22 січня 1996. 5. В.З. Ярчук. Аграрне право України. – Юрінком Інтер. К.: 2000. 6. В.С.Щербина “Господарське право України”. Реферат на тему: Формирование инфраструктуры предпринимательства России, как основа экономического роста Введение В общем комплексе проблем современного реформирования российской экономики важную роль играет процесс становления предпринимательства. В экономической науке существует устойчивый интерес к этой своеобразной сфере экономики. На сегодняшний момент самые различные предприятия создаются и отдельными гражданами, и государственными органами, и различными общественными организациями. Сфера деятельности предприятий практически не ограничена. Такое бурное развитие предпринимательства в нашей стране связано, прежде всего, с перестройкой нашей экономики, преодолением структурных диспропорций и сверхконцентрации производства, возникших в период существования административно-командной экономики. В действительности речь здесь идет о реализации общеэкономических закономерностей, присущих современному всемирному хозяйству: переходе к интенсивному типу воспроизводства при возрастающем значении его качественных параметров, развитии разделения труда и резком расширении номенклатуры и ассортимента продукции и услуг, все более настоятельной необходимости ресурсосбережения и экономии. Как показывает зарубежный опыт, предпринимательство, действующее в конкурентной среде, играет важную роль в увеличении объема производства, расширении ассортимента товаров и услуг, повышении качества продукции. Таким образом, для сегодняшней России, становление предпринимательства, развитие инфраструктуры предпринимательства приобретают исключительную актуальность и считаются одними из наиболее перспективных направлений рыночных преобразований в России. В современной научной литературе исследование проблем развития предпринимательства получает отражение преимущественно в научных статьях, брошюрах и отдельных монографиях. В зарубежной экономической литературе результаты анализа процесса предпринимательства в условиях рыночной экономики отражены в трудах – А. Маршала, Д. Гелбрейта, Р. Кантильона, Д. М. Кейнса, П. Самуэльсона, А. Смита, Ж-Б. Сэя, И. Шумпетера и ряда других исследователей. В России определенные успехи в разработке отдельных вопросов указанной проблемы достигнуты, несмотря на непродолжительность ее исследования, в работах В. Афанасьева, А. Блинова, Н. Климова, Ю. Кузнецова, А. Никитова, Ф. Филатова, Ф. Русинова, А. Апишева и других. В этих работах достаточно глубоко проанализированы различные аспекты развития предпринимательства в условиях перехода к рыночной экономике. Таким образом, основной задачей данного реферата является рассмотрение сущности предпринимательства, развития предпринимательства и формирования инфраструктуры предпринимательства в России в условиях перехода к рыночной экономике. Сущность предпринимательства Предпринимательство – это особый новаторский, антибюрократический стиль хозяйственного поведения руководителя, в основе которого лежит творческий поиск новых возможностей хозяйствования, умение привлекать и использовать в условиях конкуренции ресурсы из самых разнообразных источников. Предпринимательство означает персональную экономическую, а не коллективную и весьма расплывчатую административную ответственность за результаты работы. Эмпирическое понятие предпринимательства – осуществление не репродуктивной (повторяющейся), а продуктивной экономической деятельности, освоение новых рынков, новых товаров и услуг, новых финансовых и материальных ресурсов, организационных новшеств. Как социально-экономическое явление предпринимательство включает в себя весь спектр общественных отношений. Здесь представлены и юридические, и психологические, и исторические моменты. Однако предпринимательская деятельность тесно связана с экономическими условиями жизнедеятельности. В экономическом отношении предпринимательство содержит в себе различные стороны хозяйственной деятельности. Его можно рассматривать с трех точек зрения: как экономическое отношение, как метод хозяйствования и как тип экономического мышления. Каждая из этих составляющих обладает качественными особенностями. Определим субъекты и объекты предпринимательских отношений. Субъектами предпринимательства могут быть различные участники экономической деятельности: . Частные лица в единоличных (индивидуальных) и семейных предприятиях; . Группы людей, связанные между собой договорными обязательствами и экономическими интересами в партнерствах, кооперативах, акционерных обществах и т. д. . В отдельных случаях субъектом предпринимательства выступает государство в лице его экономических организаций. Но в ряде стран предпринимательская деятельность государственных служащих запрещена. Следовательно, можно сказать, что существуют три формы предпринимательства: частная, коллективная и государственная. Объектом предпринимательства является определенная деятельность. Ее особенность состоит в том, что результаты предпринимательства материализуются в производимой продукции (услугах), а также в соответствующем доходе. Величина дохода зависит от того, как предприниматель организовал деятельность, учел всю совокупность фактов. Степень организации деятельности зависит от характера комбинации различных ресурсов. На начальном этапе она необходима для оценки возможности заниматься бизнесом в определенной сфере. В дальнейшем осуществление новых комбинаций по существу становится главным делом предпринимателя. Последнее, согласно Шумпетеру, охватывают: . Изготовление нового блага или создание нового качества того или иного блага; . Освоение нового рынка сбыта; . Внедрение нового метода производства; . Получение нового источника сырья или полуфабрикатов; . Проведение соответствующей реорганизации. Постоянный поиск новых способов комбинации ресурсов отличает предпринимателя от обычного хозяйственника. Таким образом, объектом предпринимательства, в реальной действительности является осуществление комбинаций ресурсов. Собственно процесс предпринимательства состоит из следующих стадий: . Поиск новой идеи и ее оценка; . Составление бизнес-плана; . Поиск необходимых ресурсов; . Управление созданным предприятием. Одна из самых сложных задач предпринимателя – поиск новых идей ( от нового промышленного продукта до новой организационной структуры) и их реализация. Предпринимательство всегда определенным образом организуется, принимает конкретные формы. Рассмотрим основные признаки предпринимательства как метода ведения хозяйства… К основным из них относятся самостоятельность и независимость хозяйствующих субъектов. Предприниматель свободен в принятии решений, не запрещенных существующими правовыми нормами. Любой, кто имеет соответствующие желание и денежные средства, вправе организовать собственное производство (индустриальное или коллективное), основанное на определенной форме собственности. Что, как и сколько производить, у кого покупать, кому и по какой цене продавать – все это предприниматель решает самостоятельно, исходя из экономической выгоды и рыночной конъюнктуры. Средства производства и рабочая сила приобретаются на рынке. С самостоятельностью неразрывно связан принцип экономической заинтересованности. Движущий фактор предпринимательской деятельности – стремление к максимизации дохода. Ради этого и организуется дело, и расширяются его масштабы. Однако не следует смешивать личный интерес с эгоизмом. Предприниматель, преследуя свои интересы, в то же время, в конечном счете, направляется к достижению общественных целей, работает на общество. Например, Форд занялся производством автомобилей вовсе не из благотворительных побуждений. Но, преследуя личную выгоду. Он создал автомобильную империю, продукция которой наводнила весь мир и во многом преобразовала все его хозяйство. Предпринимательство немыслимо без новаторства, творческого поиска. В условиях острой конкурентной борьбы нет оснований рассчитывать на то, чтобы, ничего не меняя, увеличивать прибыль за счет роста цен. Удержаться, способен только тот, у кого высокое качество продукции и постоянно обновляются ее модели, относительно низкие издержки. Для этого приходиться все время думать о новой технологии, совершенствовать организацию производства и сбыт. Способность к принятию нестандартных решений, к творческой оценки ситуации всегда высоко ценилась в деловом мире. В этой связи условно выделяют две модели предпринимательского поведения: классическую и инновационную. Отличительная особенность первой модели состоит в том, что бизнесмен стремиться организовать свою деятельность с расчетом на максимальную отдачу от имеющихся в расположении компании или фирмы ресурсов. Ресурсоориентированный тип предпринимательского поведения соотносит решаемые задачи с наличными ресурсами и отдает предпочтение тем средствам достижения целей, которые обеспечивают наибольшую эффективность использования ресурсов. Вторая модель предпринимательства ориентированна не на имеющиеся ресурсы, а на возможности. Предприниматель может не иметь в достаточном количестве собственных ресурсов для достижения поставленной цели. Поэтому он использует любые возможности для развития производства. В поисках альтернативных источников изучается внешняя среда. Привлекая собственные и внешние ресурсы, предприниматель отдает предпочтение наиболее выгодным вариантам развития производства. Еще один характерный признак предпринимательства – хозяйственный риск и ответственность. Эти понятия неразрывно связаны друг с другом, хотя и не тождественны. Риск предполагает неопределенность, непредсказуемость. Даже при самых тщательных расчетах и прогнозах фактор непредсказуемости устранить невозможно. Риск не всегда поддается экономической оценке. Ответственность же конкретна и ее можно достаточно точно выразить в соответствующих показателях. Поэтому предприниматель определяется как человек, который берет на себя риск решений, принятых по его личной инициативе. Несомненно, это так. Но, во-первых, риск характеризует содержание деятельности предпринимателя с вешней стороны, не затрагивая и не определяя содержания его решения. Существенно с точки зрения его деятельности лишь то, что риск и неопределенность придают дополнительную жесткость мотивации этой деятельности. Это обуславливает строгость и жесткость в отборе экономических проектов. В то же время это оправдывает компенсацию риска в затратах предпринимателя. Жесткость в оценке проектов имеет важный и общеэкономический результат - предприниматель дает жизнь лишь наиболее перспективным проектам, по крайней мере он ориентирован в принятии решений прежде всего на наиболее перспективные из них. Несомненно, потому что экономика, в которой предпринимательская мотивация сильна, превосходит по возможностям экономического роста ту, где она снижена. Во- вторых, в рыночной среде любой экономический субъект действует в условиях неопределенности и так или иначе несет бремя риска. Поэтому предпринимателем оказывается просто «человек рискующий», азартный. Кроме того, предприниматель должен обладать высокой степенью деловитости и динамизма, умением соперничать. Взлеты и падения на этом пути неизбежны. В основе хозяйственного риска лежит соотношение между предлагаемыми и действительными затратами и результатами. Если цены производимых товаров не возмещают затрат, это значит, что либо предприниматель не сумел эффективно ориентировать свою деятельность, либо неблагополучно сложились предвидимая им конъюнктура. Необходимость постоянного контроля за комбинацией условий производства держат предпринимателя в напряженном состоянии, и это напряжение он стремиться передать всем участникам производства. Характеристика экономической природы предпринимательской деятельности была бы не полной без учета личности предпринимателя, особенно его экономического мышления. Предпринимательский тип мышления отличает подход от привычного, устоявшегося. Он представляет собой совокупность оригинальных взглядов и подходов к принятию решений, которые реализуются в практической деятельности. Таким образом. Рассмотренные стороны предпринимательской деятельности тесно связаны друг с другом, действуют одновременно. Поэтому предпринимательство можно определить как процесс создания нового, обладающего ценностью; процесс, предполагающий принятие на себя финансовой, моральной и социальной ответственности и риска; процесс, приносящий в результате денежный доход и личное удовлетворение. Поскольку любая экономическая деятельность связана с фазами воспроизводственного цикла (производство, обмен, распределение, потребление), выделяют следующие виды предпринимательской деятельности: . Производственная; . Коммерческая; . Финансовая; . Страховая; . Аграрная. Производственное предпринимательство распространяется в основном на производство и потребление товаров и услуг. Коммерческое – на их обмен, распределение и потребление, а финансовое – на обращение, обмен стоимостей. К производственному предпринимательству относиться деятельность, в условиях которой предприниматель осуществляет производство продукции, товаров, работ. Услуг, информации, духовных ценностей, которые затем подлежат реализации потребителям (покупателям). При этом функция производства является для предпринимателя основной, определяющей. А другие функции, сопровождающие процесс производства, например, сбыт продукции, играют вторичную роль, служат дополнением основной. Коммерческое предпринимательство характеризуется тем, что определяющую роль в нем играют товарно-денежные отношения, торгово-обменные операции. Основу этого вида предпринимательской деятельности составляют операции и сделки по купле-продаже, т. е. По перепродаже товаров и услуг. Отличие коммерческого предпринимательства от производственного состоит в том, что в коммерческом предпринимательстве нет необходимости в обеспечении производственными ресурсами, связанными с выпуском продукции, поскольку приобретаемые материальные ресурсы покупаются предпринимателем в виде готового товара, который затем реализуется потребителю. Здесь необходимо учитывать два основных требования: . Реализационная цена должна быть ощутимо выше покупной цены; . На данный вид отвара должен быть достаточный спрос. Следовательно, коммерческой сделке должен предшествовать анализ рынка, в результате которого прогнозируется объем закупки и продажи товара, цена покупки и цена реализации товара. Финансовое предпринимательство является особым видом коммерческого предпринимательства. Его следует выделять, поскольку объектом купли-продажи в этом случае является весьма специфический товар – деньги, валюта, ценные бумаги. Финансово-кредитной сделке должны предшествовать анализ рынка ценных бумаг, выявление и привлечение потенциальных покупателей денег, валюты, ценных бумаг. Предпринимательская деятельность представляет собой совокупность осуществляемых сделок, каждая из которых ограничена сравнительно непродолжительным, четко очерченным временным интервалом. Необходимым условием развития предпринимательства как устойчивого и типичного поведения экономических субъектов является экономическая свобода, дающая возможность действовать по собственной инициативе, неся полную ответственность за неудачу или успех предприятия. Общепризнанно, что предпосылкой такой свободы является право частной собственности на имущество, средства производства, результаты деятельности. Но дело не только в частной собственности. В обществе. Где жизнь и деятельность людей в высокой степени взаимосвязаны, свобода частного лица не одним лишь правом на такую же свободу других лиц, но и существующими формами совместной коллективной, акционерной, коммунальной и государственной собственности, которые существуют не только в форме абстрактного права, но и в материальной форме предприятий и учреждений различного рода. Для предпринимателя не обязательно, чтобы право частной собственности было ничем не ограничено. Предприниматель прагматик, поэтому для него важно, чтобы при наличии частной собственности было ясно и четко определены правомочия всех остальных субъектов прав собственности. Ему в его практической деятельности более важна доступность ресурсов, информации, легкость получения кредитов или выхода на внешние рынки и т. д. Для этого необходимы четкие правовые и процедурные гарантии по всем этим вопросам. Таким образом, предприниматель нуждается в системе коммерческого или товарного права более, чем в неограниченном праве частной собственности самой по себе. Особую роль в рыночной экономике играет мелкое и среднее предпринимательство. В связи с этим оно заслуживает и отдельного рассмотрения. Малые предприятия (особенно в сфере торговли) являются ключевыми при переходе к эффективной рыночной экономике. Малое предпринимательство представляет собой многочисленный слой мелких собственников, которые в силу своей массовости в значительной мере определяют социально- экономический и отчасти политический уровень развития страны. Они принадлежат к большинству населения, одновременно являясь как непосредственными производителями, так и потребителями широкого спектра товаров и услуг. В совокупности с небольшими размерами малых предприятий, их технологической, производственной и управленческой гибкостью это позволяет чутко и своевременно реагировать на изменяющуюся конъюнктуру рынка. В мировой хозяйственной системе по данным ООН, малые и средние предприятия являются работодателями почти для 50% трудового населения всего мира, при этом объем производства в сфере малых и средних предприятий в различных странах составляет от 33 до 66% национального продукта. Кроме того, сектор малого предпринимательства более динамично создает новые рабочие места. Так, например, в США за период с 1976 года по 1990 год крупные и средние предприятия потеряли соответственно 500 и 850 тысяч рабочих мест, обеспечивая 65% чистого прироста рабочих мест по стране.1 ___________________ 1 В. Афанасьев, Е. Крылова // Российский экономический журнал. 1996.№10.стр.45 Формирование инфраструктуры предпринимательства как основа экономического роста. Острый экономический кризис, с которым столкнулась Россия в начале 80- х гг., потребовал перестройки государственного регулирования экономики, перехода к развитию рыночных отношений. Основными направлениями реформ стали приватизация (переход государственного имущества в частные руки), либерализация цен, финансовая стабилизация (борьба с инфляцией, укрепление курса национальной валюты). Одно из решающих направлений развития российской экономики – структурная перестройка индустрии, призванная обеспечить, в частности, развитие предпринимательства. Ведь становление и развитие предпринимательства является одной из наиболее важных проблем экономической политики в условиях перехода от административно-командной экономики к нормальной рыночной экономике. Роль предпринимательства действительно велика, поскольку оно обеспечивает развитие производства и промышленности, способствует рыночно ориентированному выпуску инвестиционных и потребительских товаров и услуг, а, в конечном счете, обеспечивает рост ВВП, доходов бюджетов и занятости, определяет структуру и качество ВВП, обеспечивает решение других социально- экономических проблем. Таким образом, предпринимательство способствует экономическому росту страны. А в связи с этим, для России особое значение играет формирование инфраструктуры предпринимательства как основы предпринимательской деятельности и, следовательно, экономического роста. Для рассмотрения понятия «инфраструктуры предпринимательства», прежде всего, необходимо определить, что же представляет термин «инфраструктура» сам по себе. Инфраструктура (от лат. infra – ниже, под и structura–строение, расположение) - в теории рынка: комплекс рыночных институтов, обеспечивающих взаимосвязь основных макроэкономических потоков. Различают «широкую» и «узкую» инфраструктуру. В широком смысле к рыночной инфраструктуре относят всю систему институтов всех локальных рынков. В более узком смысле имеют в виду материальные объекты инфраструктуры – «товары общественного потребления», производство и использование которых обеспечивается обычно государством (городские транспортные системы, муниципальные системы водоснабжения и т. д.). Или же говоря иначе, инфраструктура – это комплекс отраслей хозяйства, обслуживающих производство. Включает, например, строительство дорог, каналов, портов, мостов, аэродромов, складов, энергетическое хозяйство, транспорт, связь, образование, информационное обеспечение, науку, здравоохранение и т. д.. Инфраструктура же предпринимательства включает в себя самые разнообразные общественные отношения и институты, которые и предстоит нам рассмотреть. Одним из первых шагов на пути преобразования Российской экономики стала приватизация. Приватизация – это система отношений по изменению формы собственности на средства производства с государственной на частную (в том числе индивидуальную, акционерную, долевую). В результате приватизации создан слой мелких и средних собственников, произошло сокращение доли имущества находящегося в государственной и муниципальной формах собственности, то есть произошло разгосударствление многих предприятий, предприятия получили экономическую и имущественную самостоятельность, произошло повышение эффективности экономики, возникла конкуренция и т. д. Сегодня необходимо выработать целостную программу реконструкции российских предприятий. Здесь наиболее важная проблема связана с поисками инвестиций. Только через инвестиции можно всерьез поднять предприятия, тем более что сама по себе приватизация подготовила их к этому. Таким образом, приватизация может стать действительным инструментом в структурной политике. Приватизация стала важнейшим шагом, способствующим развитию предпринимательства, поскольку оно может существовать только в условиях разнообразия предприятий и конкуренции ведь это диктует предпринимателю стремление усилить деловую активность, увеличить хозяйственный оборот. Огромное значение для нормального осуществления предпринимательской деятельности играет банковская система. В настоящее время в РФ в основном закончено формирование новой банковской системы. Сейчас уже нет других, нежели коммерческие, банков, которые бы занимались обслуживанием заводов, фабрик предпринимателей. Новые банки активно включились в работу по обслуживанию народного хозяйства, и прошедшее время показало их серьезные преимущества перед старой банковской системой. Справедливости ради следует сказать, что сделан принципиальный, но все же только первый шаг в создании новой банковской системы. Пока мы имеем еще слабо развитую кредитно-денежную систему: банков мало, абсолютное большинство из них мелкие, сфера оказываемых ими услуг невелика, нет развитого кредитного рынка, в эмбриональном состоянии организация расчетов. Следует особо подчеркнуть, что неразвитость банковской системы оказывает крайне отрицательное влияние на народное хозяйство. Оно теряет многие миллионы рублей, ибо из денежного оборота выпадают временно свободные средства, не привлеченные банковской системой; в то же время остаются без финансового обеспечения многие эффективные программы. Важное значение для совершенствования деятельности банков имеет налаживание их аналитической работы. В странах с развитой рыночной экономикой, как известно, постоянно публикуются обширные материалы и бухгалтерские балансы. Это дает возможность каждому банку лучше анализировать собственную деятельность и сопоставлять ее итоги с результатами работы других кредитных учреждений. К сожалению, Центральный банк не публикует сводных показателей по коммерческим банкам. Центральный банк России до сих пор не определил порядок выделения централизованных кредитных ресурсов коммерческим банкам. В этой ситуации региональные управления, пользуясь своим монопольным положением, проявляют субъективизм и диктат по отношению к коммерческим банкам при решении данных вопросов. Целесообразно, чтобы вопросы выделения кредитов решались советами региональных управлений Центрального банка, в состав которых должны входить и представители коммерческих банков, а также предприниматели. Сегодня остро назрела необходимость принятия пакета законов, которые бы двигали дальше нашу рыночную экономику и соответствующую ей банковскую систему. Закона «О банках и банковской деятельности» явно недостаточно. Становиться очевидным, что в условиях столь неразвитой банковской системы предпринимательство сталкивается с большими трудностями. Многие экономисты придерживаются той точки зрения, что генеральным направлением выхода из кризиса призвано стать развитие отечественного предпринимательства, и абсолютно необходимо, чтобы правительство и парламент создавали для этого все условия. Крайне важным является наращивание иностранных инвестиций в разных формах: целевые кредиты международных организаций, МВФ, мирового и европейских банков; средства правительств, частных инвесторов или непосредственно банковские ссуды. Следует использовать эти средства для реализации наиболее эффективных программ. И не прежним способом – централизованно через Внешэкономбанк, а с привлечением коммерческих банков. Для российского предпринимательства очень важное значение также имеет существование развитой биржевой системы. И Россия сделала уже существенные шаги в этом направлении. Возникли крупные биржевые структуры - Московская товарная биржа, Международная универсальная биржа вторичных ресурсов, Всероссийская биржа недвижимости, и другие. Сформировались региональные, областные, городские, районные биржевые комплексы. К началу 1992 года Россия оказалась по количеству бирж, приходящихся надушу населения первой в мире. В одной Москве их было около двадцати. Это явилось решающим шагом при переходе России к рыночной экономике. Развитие бирж в нашей стране решило многие проблемы предпринимателей. С помощью бирж было значительно ускорено время совершения сделки. Это привело к значительному увеличению числа коммерческих организаций. Организации и предприятия, которые работали на рынке до образования бирж, с помощью их вышли на более высокий уровень работы и, в конце концов, стали крупнейшими в России. Кроме этого появились брокерские конторы, которые принимали заказы от производителей или потребителей на куплю-продажу товара. Отличительной чертой крупных российских бирж всегда была их универсальность. Количество бирж, аукционный принцип торговли, биржевой бартер, продажа единичных или мелкосерийных партий товаров и услуг - основные черты, присущие только биржевой системе России, связанные с необычной экономической ситуацией в стране, сложившейся сегодня. Тем не менее, к настоящему времени специализация по некоторым направлениям проводится или объявлена на следующих биржах: МТБ - нефть, нефтепродукты, зерно; РТСБ - металлы; Тюменская и сургутская ТФБ - нефть и нефтепродукты; Росагробиржа, Всесоюзная биржа АПК – сельхозпродукция. В биржевую торговлю постепенно вовлекаются также некоторые полуфабрикаты и готовые изделия: пиломатериалы, пряжа, продукты животноводства и другие товары. Значительную часть биржевых товаров составляют драгоценные и цветные металлы, а также энергоносители. Для наиболее успешного функционирования Российских товарных бирж необходимо создание локальной биржев


	Новинки рефератов :: Реферат: Слово о "Слове о полку Игореве" (История) Реферат: Недостатки произношения звуков Р и Р и способы их коррекции (Педагогика) Реферат: Минимизация функций алгебры логики (Математика) Реферат: Автомобильный транспорт (Транспорт) Реферат: Гражданское право (Гражданское право и процесс) Реферат: Александр Сергеевич Пушкин (биография) (Литература) Реферат: Компьютеры SPARC-архитектуры (Программирование) Реферат: Развитие продуктивного мышления на уроках математики (Педагогика) Реферат: Гидросистема прицепного скрепера (Технология) Реферат: Водоотведение и очистка сточных вод города Московской области (Технология) Реферат: Культура древней Руси (История) Реферат: Нормативно правовые акты федеральных органов государственной власти как основные источники регулирования муниципальной службы в РФ (Муниципальное право) Реферат: Интеллектуальная собственность: понятие, сущность, оценка (Гражданское право и процесс) Реферат: Оцінка ділових якостей працівників і менеджерів фірми (Управление) Реферат: Розрахунок раціонів кормів (Ботаника) Реферат: Использование полей и закладок для оформления и автоматизации редактирования и обработки экономической информации в документах Word (Программирование) Реферат: Социальные системы личности (Социология) Реферат: Автоматическое рабочее место для работника склада (Компьютеры) Реферат: Инновационное планирование на предприятии (Менеджмент) Реферат: Понятие и виды договоров в Римском частном праве (Право)


	Copyright © GeoRUS, Геологические сайты