Geoselect : Страхование : Реферат: Страхування (Страхование)


	Страхование / Реферат: Страхування (Страхование)


	Космонавтика Уфология Авиация Административное право Арбитражный процесс Архитектура Астрология Астрономия Аудит Банковское дело Безопасность жизнедеятельности Биология Биржевое дело Ботаника Бухгалтерский учет Валютные отношения Ветеринария Военная кафедра География Геодезия Геология Геополитика Государство и право Гражданское право и процесс Делопроизводство Деньги и кредит Естествознание Журналистика Зоология Инвестиции Иностранные языки Информатика Искусство и культура Исторические личности История Кибернетика Коммуникации и связь Компьютеры Косметология Криминалистика Криминология Криптология Кулинария Культурология Литература Литература : зарубежная Литература : русская Логика Логистика Маркетинг Масс-медиа и реклама Математика Международное публичное право Международное частное право Международные отношения Менеджмент Металлургия Мифология Москвоведение Музыка Муниципальное право Налоги Начертательная геометрия Оккультизм Педагогика Полиграфия Политология Право Предпринимательство Программирование Психология Радиоэлектроника Религия Риторика Сельское хозяйство Социология Спорт Статистика Страхование Строительство Схемотехника Таможенная система Теория государства и права Теория организации Теплотехника Технология Товароведение Транспорт Трудовое право Туризм Уголовное право и процесс Управление Физика Физкультура Философия Финансы Фотография Химия Хозяйственное право Цифровые устройства Экологическое право


	Реферат: Страхування (Страхование) МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А по дисципліні « СТРАХУВАННЯ » Варіант № 2 Слухач: Сидоркевич Дмитро Іванович Спеціальність, група: ЗФ – 02 ( фінанси ) Керівник: Ткаченко Наталія Володимирівна Результат, дата: Реєстраційний номер, дата: м. Черкаси 2001 р. З М І С Т 1. Види ризиків та їх оцінка - 3 2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні - 7 3. Задача. - 10 Література - 12 1. Види ризиків та їх оцінка. Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не існує страхування, бо безризику немає страхового інтересу. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту. За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, вони можуть виникнути в майбутньому в якийсь момент у невідомих масштабах. Про ризик йдеться лише тоді, коли є відхилення між запланованими й реальними (фактичними) результатами. Таке відхилення може бути або позитивним, або негативним. Негативне відхилення буває при несприятливому результаті. Позитивне відхилення виникає тоді, коли фактичний результат виявляється більш вагомішим, ніж очікувалося. Можливість негативного відхилення від запланованого фактичного результату, тобто небезпека небажаного наслідку, називається ризиком. Ймовірність позитивного відхилення при вихідних заданих параметрах на одну очікувану подію визначається як шанс. У цьому розумінні можна розрізняти ризик збитку або шанс на прибуток, де збиток виражається у негативному, а прибуток — у позитивному відхиленні між плановими (очікуваними) й реальними (фактичними) результатами. Саме багатогранність форм прояву ризику, частота й шкідливість наслідків його прояву, неможливість абсолютного уникнення його ймовірності викликають необхідність Організації страхування. У страхуванні ризик визначається декількома основними поняттями. Насамперед, ризик — це конкретне явище або сукупність явищ (подія чи декілька подій), з виникненням яких відбуваються виплати з раніше утвореного централізованого страхового фонду в натурально-речовій або грошовій формі. Ризик пов’язаний з конкретним об’єктом, щодо якого визначаються чинники ризику. Аналіз одержаної інформації в комплексі з іншими заходами дозволяє суттєво знизити негативні наслідки здійснення (реалізації) ризику. Ризик зумовлює ймовірність загибелі чи пошкодження (в майновому страхуванні) об’єкта, прийнятого на страхування. Будь-яка ймовірність може бути виражена дробовою величиною. Якщо ймовірність дорівнює нулю, можна стверджувати про неможливість настання прогнозованої події. При ймовірності, яка становить одиницю, 100 % гарантії того, що подія відбудеться. Очевидно: чим менша ймовірність ризику, тим легше й дешевше можна організувати страхування цього ризику. Висока ймовірність ризику передбачає страховий захист з високою ціною, що утруднює його проведення. У тій мірі, якою оцінено ймовірність настання можливої події, може бути об’єктивно визначено розмір ризику. Страхування і розмір ризику взаємопов’язані. Вирівнювання ризику, його розподіл складають сукупність прийомів страхової організації, за допомогою яких на практиці організується проведення страхування, вибір для цього технічних прийомів. Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практиці роботи страховиків, тому що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить, і можливості відшкодування збитків застрахованих як у звичайні, так і в особливо несприятливі роки. Аналіз ризиків дозволяє класифікувати їх на дві великі групи: страхові й нестрахові (не включені в договір страхування). Сукупність страхових ризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, звичайно, розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або в процентах до її абсолютної величини. Докладніше розрахунок тарифної ставки буде розглядатись пізніше. Страхова компанія має постійно слідкувати за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. Спираючись на одержані висновки про можливу динаміку ризиків, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику. Кожна група включає об’єкти страхування, яким властиві приблизно однакові ознаки (гомогенна група). Результати оцінки беруть за основу для прийняття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема, дозволяють віднести об’єкт до першої групи, визначити тарифну ставку, яка найбільше обгрунтовано відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи, що використовується як міра порівняння. У міжнародній страховій практиці використовуються всілякі методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них: метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод процентів. Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та суб’єктивного погляду. Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балансова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо. При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу. У практиці діяльності страховика особливо важливо прогнозувати тарифну політику на основі прогнозування тенденцій розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведено до таких напрямків: — ризикові обставини, пов’язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімерними, композитними тощо); — ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості: введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів тощо; — ризикова ситуація, пов’язана із змінами в технології промислового цивільного будівництва, зокрема з освоєнням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування тощо; — ризикові обставини, зумовлені впровадженням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна чи провізна здатність на різних шляхах сполучення. Для оцінки динаміки ризику в конкретній страховій сукупності особливе значення мають наявність та аналіз достовірної інформації. Зауважимо: лише розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступенем достовірності констатувати можливість збитку. Оцінюючи ризики настання збитків, доцільно розрізняти такі їх види.ризики, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати; допустимі й недопустимі ризики; технічний ризик страховика. Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. У зв’язку з цим зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з погляду ймовірності настання страхового збитку, щоб встановити, чи є даний ризик страховим, необхідно застосувати такі критерії. По-перше ризик, що включається в розмір відповідальності страхової компанії, має бути з ймовірним характером високого рівня. По-друге, ризик має виступати як випадковий. Це означає: об’єкту, щодо якого виникають страхові правовідносини, властивий тимчасовий характер зв’язку. Він не може підлягати небезпеці, яка попередньо вже відома страховику чи власнику об’єкта страхування. При цьому обом сторонам договору страхування конкретний момент настання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його наслідок наперед невідомі. По-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносити з масою однорідних об’єктів. З цією метою організується відповідне статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити відповідну прогнозну страхову премію. Крім того, статистична інформація дозволяє зробити висновок про закономірність прояву ризику стосовно сукупності однорідних об’єктів. По-четверте, настання страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика або інших зацікавлених осіб. Недоцільно приймати на страхування ризики, пов’язані з намірами страхувальника (спекулятивні ризики). По-п’яте, момент настання страхового випадку не можна визначити ні за часом, ні в просторі. По-шосте, страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха, тобто охоплювати масу об’єктів у рамках величезної страхової сукупності, спричиняючи масові збитки. По-сьоме, шкідливі наслідки реалізації ризику необхідно об’єктивно виміряти й оцінити. Масштаби несприятливих наслідків мають бути досить значними й зачіпати інтереси страхувальника (його страхові інтереси). Залежно від джерела небезпеки виділяються ризики, зумовлені проявом стихійних сил природи й діяльності людини (суспільства). За обсягом відповідальності страховика ризики підрозділяються на індивідуальні й універсальні. Особливу увагу складають специфічні ризики: аномальні й катастрофічні. До сукупності аномальних включаються ті ризики і тоді, коли неможливо величину їх віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності. Аномальні ризики бувають нижче і вище нормального. Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику сукупність застрахованих об’єктів або страхувальників, нерідко спричиняючи збитки в значних розмірах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунамі та інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофічних ризиків може відноситись і перетворювальна діяльність людини в процесі створення матеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічному об’єкті). Катастрофічні ризики можуть бути застраховані на особливих умовах договору між страховими партнерами. У роботі страховика винятково важливе значення має визначення об’єктивного й суб’єктивного ризиків. Об’єктивні ризики відображають шкідливу діє неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на застраховані об’єкти і не залежать від волі та дій людини. Суб’єктивні ризики базуються на ігноруванні або відкиданні об’єктивного підходу до дійсності, і пов’язані з недостатнім пізнанням довкілля в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та свідомості людей. У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп: політичні, екологічні, транспортні й спеціальні. Політичні (репресивні) ризики пов’язані з не передбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватних осіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіляких допущень чи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальності страховика. Екологічні ризики пов’язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворювальною діяльністю людини у виробництві. Екологічні ризики, як правило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації. Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам. Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско стосуються страхування повітряних, морських і річкових суден, автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхування вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів. Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо цінних вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах договору страхування і може включатися до обсягу страхової відповідальності. Як відомо, головне завдання діяльності страховика полягає в тому, щоб мати необхідні кошти в страховому фонді на протязі дії договору страхування. Кошти мають бути достатніми для відшкодування збитку в разі виникнення страхового випадку (реалізації ризику). На момент укладення договору страхування його об’єкт є в певному стані, це визначається спеціалістами страхової організації залежно від деяких ознак, що суттєво впливають на стан об’єкта страхування. Вони спостерігаються і реєструються страховиком. Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими обставинами. Вони властиві даному об’єкту страхування і мають розглядатись як компоненти або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин. У свою чергу, серед них виділяються об’єктивні і суб’єктивні складові. Об’єктивні ризикові обставини відображають об’єктивний підхід до дійсності і не залежать від волевиявлення людей. Суб’єктивні ризикові обставини якраз пов’язані з ним. При укладенні договору страхування страховик зобов’язаний страхувати як об’єктивні, так і суб’єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при укладенні договорів страхування можливий підбір страховиком ризикових обставин. У сукупності і в єдності та взаємодії всі ризикові обставини визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об’єкта страхування й реальність, в якій цей об’єкт знаходиться. Ризикові обставини є умовами дії (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розраховується страхова премія, виплачувана в страховий фонд. Спеціалісти страхової організації мають підбирати й вивчати необхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхню динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що враховуються через систему скидок та надбавок (накидок) у процентах або сталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відповідних ризикових обставин. Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання очікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризикових обставин викликають реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового випадку. Він може настати щодо одного чи багатьох об’єктів в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок стосовно багатьох об’єктів страхування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик. У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок і страхову подію. Під страховою подією слід розуміти потенційно можливе завдання збитку об’єкта страхування. Страховий випадок означає реалізовану гіпотетичну можливість заподіяння збитку об’єкта страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об’єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не належать до страхових випадків події, котрі, хоча й викликали збиток, не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому під час занесення в договір умов страхування необхідно чітко формулювати події, які включають до обсягу відповідальностей страховика. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв транспортних засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наставати страхова відповідальність. Крім того, умови договору страхування при цьому мають враховувати матеріальну шкоду, зумовлену простоями як реалізацією ризику. 2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні. В Україні станом на 1 січня 1995 року до Державного реєстру внесено 655 організацій. Із них на здійснення особистого страхування отримали ліцензії: 581 — на страхування життя; 597 — на страхування від нещасних випадків; 424 — на медичне страхування. Наведені дані свідчать, що для страхувальників, які займаються особистим страхуванням, найпривабливішим є страхування життя, а найменш привабливим — медичне страхування. За останні роки на ринку особистого страхування України зросла питома вага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за наслідки нещасних випадків. Зростання питомої ваги короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитивних. Короткострокові угоди не дають можливості страховику акумулювати грошові засоби з метою довгострокового їх інвестування та отримання прибутку від інвестиційної діяльності, який можна було б використати на здешевлення послуг із страхового захисту та на здійснення повнішого захисту інтересів громадян. Отже, це невигідно, з огляду на довгостроковий період ні страховику, ні страхувальнику. Невигідно і з погляду інтересів держави ні в страховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Переважна більшість договорів особистого страхування була укладена в колективній формі за рахунок підприємств. Це пояснюється, з одного боку, вкрай низькими індивідуальними доходами переважної більшості громадян України, через що й попит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також — недовірою пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього добробуту. З другого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такі договори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїх працівників за допомогою страхових виплат; б) заощаджували кошти в розмірі нарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблема переведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачують за безготівковими рахунками, а виплати отримують готівкою). Позитивними тенденціями розвитку особистого страхування в Україні є: — збільшення обсягів страхових резервів на один договір; — вирівнювання темпів зростання страхових премій та страхових резервів; — збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повноти виконання своїх зобов’язань перед страхувальником; — пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюють особисте страхування, про що свідчить зменшення питомої ваги п’яти найбільших страхових компаній у загальному обсязі зібраних в Україні премій зі страхування життя з 77% в 1993 до 57% в 1996 році. В основі особистого страхування, як і страхування майна, також лежить замкнутий перерозподіл страхових платежів між учасниками особистого страхування через спеціальний страховий фонд. Разом з тим, очевидні й розбіжності між ними, тому що об’єктами страхових відносин в особистому страхуванні є працездатність, здоров’я, життя людей тобто воно пов’язане із специфічною стороною виробництва - відтворенням робочої сили. Але цей найважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо виразити у ціновому виразі, що й визначає особливості особистого страхування. На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечує відшкодування матеріальних збитків, а дозволяє одержати грошову допомогу застрахованим громадянам або їхнім сім’ям. Така допомога надається в разі смерті застрахованого члена сім’ї чи втрати ним здоров’я або працездатності. Специфічною формою особистого страхування є страхування на дожиття, змістом якого є нагромадження визначеної страхової суми до кінця дії договору страхування. Таке страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає можливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захисту вже досягнутого рівня життя. Враховуючи специфіку об’єктів особистого страхування, інакше слід оцінювати таку характерну ознаку страхування, як надзвичайність виникнення певних подій. Зрозуміло, не можна передбачити настання таких подій, як нещасний випадок, смерть, втрату працездатності, які мають надзвичайний характер. Але факт дожиття застрахованого до певної дати залежно від його віку, стану здоров’я, способу життя тощо можна прогнозувати з певною мірою страхового ризику. Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковим характером процесу відтворення робочої сили в умовах зростаючої насиченості виробництва складними техніко-технологічними системами, в умовах погіршення довкілля. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Україні, стає проблема матеріального забезпечення людей похилого віку, питома вага котрих у загальній чисельності населення неухильно зростає. Таким чином, об’єктивно посилюється потреба у відшкодуванні втрат у доходах людей у зв’язку з наслідками страхових випадків, тобто йдеться про страховий ризик і захист власності та матеріального благополуччя громадян. Ця потреба викликає необхідність суспільного страхового захисту і матеріалізується в суспільних фондах споживання. В складі їх усе значнішу частку, особливо в країнах з розвинутими ринковими відносинами, складають фонди соціального страхування і пенсійні фонди, які становлять зміст соціального страхування. Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення відповідних соціальних потреб людей лише за рахунок суспільних фондів споживання. Тому необхідне доповнення суспільного страхового захисту певною часткою грошових доходів самих трудящих: або за рахунок сімейних заощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового захисту. Можна вважати: особисте страхування спрямовано на доповнення соціального страхування. Між ними як формами прояву економічної категорії страхування є взаємозв’язок. Виконуючи аналогічне суспільне призначення, соціальне й особисте страхування мають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та інші виплати, пільги із соціального страхування й пенсійного забезпечення спрямовані насамперед на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівень соціальних потреб населення. Соціальне страхування проводиться в обов’язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 1993 року № 398 "Питання соціального страхування". Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим, прийнята постанова правління Фонду соціального страхування України від 16 березня 1994 р. № 25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціального страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів" до добровільного відносить й деякі види соціального страхування. Взаємозв’язок соціального й особистого страхування зумовлює певні особливості в управлінні страховими операціями, що викликається різними сферами перерозподілу страхових платежів. Соціальне страхування й пенсійне забезпечення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємств та організацій і відповідно управляються спеціалізованими державними органами. Особисте страхування пов’язано з перерозподілом індивідуальних грошових доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавними страховими організаціями. Обслуговування застрахованих проводиться за місцем їхньої роботи чи проживання. 3. Задача: Страхова організація уклала із перестраховиком договір ексцедентного перестрахування. Загальна сума прийнятих страховиком ризиків становить 2870 грн. од., що мають оцінку 480, 560, 980, 350 та 500 грн. од. Ексцедент страховика визначений в сумі 520 грн. од. Визначити частку участі перестраховика в цілому й окремо по ризиках. Зробити висновок. Перестрахування — це система відносин, згідно з якою страховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим переслідується мета створення якомога збалансованішого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових організацій. В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона — цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні — перестраховану. Цей, у свою чергу, бере зобов’язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого страхового відшкодування. Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик, і страхове товариство, що передає ризик (перестрахувальний ризик). Сама операція, пов’язана з передачею ризику, називається цедируванням ризику, або перестрахувальною цесією. В цьому зв’язку страховика, котрий передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає, — цесіонарієм. Можлива й передача ризику, прийнятого даним перестраховиком від цедента, повністю або частково іншому страховому товариству. Наступна передача перестрахувального ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик у перестрахування третьому учаснику, — ретроцедентом. У свою чергу, страхове товариство, що приймає ретроцедируваний ризик, — ретроцесіонарієм. Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестрахувальник зобов’язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому. Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов’язаний повідомляти страховику до укладання договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об’єктів страхування, а також ступеня загрози цим об’єктам з боку стихійних лих. Аналогічні обставини випливають з операцій перестрахування. Цедент зобов’язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довгострокового співробітництва перестраховика з цедентом. Елементами договору перестрахування є ризик, страховий платіж, страхове відшкодування тощо. Об’єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в даному страховому товаристві, котре виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обов’язків, що випливають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, підписаними цедентом щодо передачі ризиків. Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування. Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки чому відбувається кількісне й якісне вирівнювання портфеля. Укладаючи договір ексцедентного перестрахування партнери визначають розмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. Для цього аналізують статистичні дані й роблять актуарні розрахунки. Максимум власної участі страховика і називається ексцедентом. Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику передається в перестрахування одному або декільком перестраховикам. Таке перевищення страхових сум ризику, переданих у перестрахування, називається надбанням ексцедента. Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень у кожній групі ризиків, які перестраховик зобов’язаний прийняти для покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю власної участі цедента. При укладанні договору ексцедентного перестрахування вилучаються будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля обсягу власної участі страховика. І навпаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестрахованими. Відсоток перестрахування буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику. Таким чином частка участі перестраховика в цілому й окремо по ризиках складає : (2870 – 520 ) / 2870 х 100% = 81,9 % ; (2870 – 480 ) / 2870 х 100% = 83,3 % ; (2870 – 560 ) / 2870 х 100% = 80,5 % ; (2870 – 980 ) / 2870 х 100% = 65,85 % ; (2870 – 350 ) / 2870 х 100% = 87,8 % ; (2870 – 500 ) / 2870 х 100% = 82,6 % . Література: 1. Рейтман Л.И. «Страховое дело» 1982 р., 142 с. ; 2. Осадець «Страхование»; 3. Александров «Комерческое страхование» ; 4. Александрова «Страхование» ; 5. Ефимов «Деловая практика страхового брокера » ; 6. Базидевич В.Д., Базидевич К.С. «Страхова справа» - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1997.-216 с. ; 7. Заруба О.Д. «Страхова справа» : підручник – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 321 с. Реферат на тему: Страхування (контрольна) МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА з навчальної дисципліни “Страхування” студента курсу групи заочного факультету спеціальності 6.050107 “Економіка підприємства” shura19@yandex.ru (номер залікової книжки – ) Викладач: Рівне - 2002 Завдання на контрольну роботу. Вступ …………………………………………………………………..…3 стор. 1. Питання №3: Форми організації фондів страхового захисту….3 стор. 2. Питання №19: Частота ризику та розмір шкоди ……………..4 стор. 3. Питання №36: Роль посередників у страхуванні …………..……5 стор. 4. Питання №50: Страхові об'єднання …………………..………..6 стор. 5. Питання №58: Добровільне медичне страхування ………….….7 стор. 6. Питання №84: Квотні й ексцендентні договори пропорційного перестрахування, їх характеристики, переваги та недоліки …….9 стор. Практична частина (задача) …………………………………….…..11 стор. Висновки…………………………………………………………………13 стор. Література ……………………………………………………………..14 стор. Уведення. Страхування - одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Зародивши в період розкладання первіснообщинного ладу, воно поступово стало неодмінним супутником суспільного виробництва. Первісний зміст розглянутого поняття зв'язаний зі словом “страх”. Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відносини, відчували страх за його схоронність, за можливість чи знищення втрати у зв'язку зі стихійними лихами, пожежами, грабежами й іншими непередбаченими небезпеками економічного життя. Ризикований характер суспільного виробництва - головна причина занепокоєння кожного власника майна й товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. На цьому ґрунті закономірно виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом солідарної його розкладки між зацікавленими власниками майна. Якби кожен окремо узятий власник спробував відшкодувати збиток за свій рахунок, то він був би змушений створювати матеріальні чи грошові резерви, рівні по величині вартості свого майна, що природно, недоцільно. Тим часом життєвий досвід, заснований на багаторічних спостереженнях, дозволив зробити висновок про випадковий характер настання надзвичайних подій і нерівномірності нанесення збитку. Було замічено, що число зацікавлених господарств, часто буває більше числа потерпілих від різних небезпек. За таких умов солідарна розкладка збитку між зацікавленими господарствами помітно згладжує наслідку стихії й інших випадків. В умовах сучасного суспільства страхування перетворилося в загальний універсальний засіб страхового захисту усіх форм власності, доходів і інших інтересів підприємств, організацій, фермерів, орендарів, громадян. Термін “страхування”, що виражає перерозподільні відносини, із приводу відшкодування збитку, варто відрізняти від інших значеннєвих значень цього слова. У даному випадку цей термін вживається в значенні інструмента відшкодування збитку. Головним документом у сфері страхування в Україні виступає Закон України про страхування. Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. 1. Питання 3. Форми організації фондів страхового захисту. Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя. При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду [Л - 4]. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи. Виплата страхового відшкодування (страхової суми) здійснюється зі страхового (грошового)фонду. Страховий фонд – це сума грошових засобів, які утворюються у страховика за рахунок внесків страхувальників. Суспільна практика страхування у ринковій економіці виробила 3 головні організаційні форми створення страхового фонду, в яких суб'єктами власності на його ресурси виступають: держава, окремий товаровиробник і страховик [Л - 3]. Державний резерв формується за рахунок загальнодержавних ресурсів. Його призначенням є відшкодування збитків і усунення наслідків великомасштабних аварій та стихійного лиха. Цей фонд формується як у натуральній, так і в грошовій формі. Створення відокремленого фонду самострахування підприємств дає можливість оперативно подолати тимчасові труднощі у процесі виробництва пов'язані з несприятливою економічною кон”юктурою, затримання платежів за поставлену продукцію, нестачею коштів для погашення позичок та інше. Страхові резерви страховика формуються за рахунок великого кола його учасників-підприємств, організацій, фізичних осіб тощо. Учасники цього фонду виступають в особі страхувальників, що виділяють частину своїх коштів страховику з обов'язком виплатити компенсацію у разі настання страхового випадку. Однак, покрити збиток від небезпеки за рахунок страхового фонду можна тільки у випадку рівності його обсягу вартості майна або еквівалентності вартості витрат на одужання. Тому страхування, як засіб боротьби з небезпекою досягне своєї мети якщо відомі: розмір збитків, час настання небезпеки, можливість для накопичення необхідної суми. 2. Питання 19. Частота ризику та розмір шкоди. Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Частота страхових випадків - показник, що є елементом збитковості страхової суми. Частота страхових випадків визначається відношенням числа страхових випадків до кількості застрахованих об'єктів або договорів страхування в розрізі видів страхування. Відшкодування страхове - сума, що виплачується страховиком на компенсацію збитку, заподіяного страховим випадком на об'єктах страхування майна й відповідальності. Якщо страхова сума менша від збитку, відшкодування страхове здійснюється пропорційно до відношення страхової суми до страхової вартості об'єкта. У разі подвійного страхування відшкодування фактичного збитку здійснюється всіма страховиками в межах страхової вартості об'єкта страхування пропорційно до частки кожного в загальній страховій сумі. Умовами договору страхування може передбачатись заміна виплати страхового відшкодування компенсацією збитку в натуральній формі. Страхові відшкодування та виплати, як правило, не повинні приносити страхувальникові прибутку: з метою уникнути спроб використати страхування у спекулятивних цілях страховики додержуються принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Страхові відшкодування з майнового та страхуванні відповідальності можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм, а саме [Л - 3]: 1) перестрахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача; 2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об’єкта; 3) відновленням об’єкта; 4) заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий, відповідний йому. В Україні переважає найпростіша форма відшкодування – перерахування коштів на рахунок страхувальника або видача йому чека на отримання готівки. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій само частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування. [Л - 2] 3. Питання 36. Роль посередників у страхуванні. Стаття 15 Закону України “Про страхування”. Посередницька діяльність у сфері страхування. [Л - 1] Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти. Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом. Страхові брокери – юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери – громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування. Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник. Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера. Порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів визначається Уповноваженим органом. Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком. Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів перестрахування з дотриманням вимог статті 30 цього Закону. Страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів. 4. Питання 50. Страхові об'єднання. Стаття 13 ЗУ “Про страхування”. Об'єднання страховиків. [Л - 1]. Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган. Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, зобов'язані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків. Моторне (транспортне) страхове бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страховому бюро є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Основними завданнями Моторного (транспортного) страхового бюро є: виконання страхових зобов'язань із зазначеного у цій статті виду обов'язкового страхування за страховиків - його членів у разі їх неплатоспроможності; виплати із централізованих страхових резервних фондів у межах, передбачених умовами здійснення зазначеного у цій статті виду обов'язкового страхування, компенсацій за шкоду, заподіяну життю й здоров'ю потерпілих у дорожньо-транспортних подіях, що сталися з вини водіїв невстановленого транспорту; коли винуватець загинув і не мав чинного договору такого обов'язкового страхування; в інших випадках та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України; забезпечення пільгового страхування для окремих категорій автовласників за рахунок коштів централізованих страхових резервних фондів у випадках та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України. До Моторного (транспортного) страхового бюро, яке здійснило виплату компенсацій, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке потерпілий або інша особа, що одержала таку компенсацію, має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Моторне (транспортне) страхове бюро забезпечує членство України в міжнародній системі автострахування "Зелена Картка" та виконання загальновизнаних зобов'язань перед аналогічними уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи. Моторне (транспортне) страхове бюро є організацією – гарантом по відшкодуванню шкоди: на території країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена Картка", спричиненої власниками (користувачами) зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники (користувачі) надали відповідним іноземним органам страховий сертифікат "Зелена Картка", виданий від імені страховиків - членів Моторного (транспортного) страхового бюро; на території України, спричиненої водіями- нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена Картка"; за інших обставин, на умовах, визначених чинним законодавством про цивільну відповідальність власників транспортних засобів. У випадку, коли Моторним (транспортним) страховим бюро відповідно до правил міжнародної системи автострахування "Зелена Картка" було здійснене відшкодування шкоди за страховика - члена об'єднання або за власника (користувача) зареєстрованого в Україні транспортного засобу, який використовував за кордоном підроблений або змінений у незаконний спосіб страховий сертифікат "Зелена Картка" та спричинив дорожньо-транспортну подію, відповідні витрати Моторного (транспортного) страхового бюро мають бути компенсовані такими особами в повному обсязі. Фінансування виконання гарантійних функцій та завдань Моторного (транспортного) страхового бюро здійснюється за рахунок коштів централізованих страхових резервних фондів, органами управління, якими є це об'єднання страховиків. Моторне (транспортне) страхове бюро, за погодженням з Уповноваженим органом, встановлює єдиний зразок страхових свідоцтв (полісів, сертифікатів), які є формою договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Законодавством України Моторному (транспортному) страховому бюро можуть бути надані права щодо прийняття рішень, які є обов'язковими для страховиків - членів Моторного (транспортного) страхового бюро в частині уніфікації порядку укладання та виконання договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися страхуванням морських ризиків, можуть створити Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків. Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, який має бути юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків. 5. Питання 58. Добровільне медичне страхування. Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом. Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови й порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Протягом усього періоду становлення страхового ринку в Україні однієї з найбільш дискусійних була й залишається проблема розвитку медичного страхування . Співвідношення і взаємодія створюваної системи обов'язкового соціального медичного страхування, а також, що динамічно розвивається добровільного медичного страхування хвилює в першу чергу страховиків [Л - 6]. Небезпідставними є побоювання страховиків, що введення додаткового податку на суб'єктів підприємницької діяльності у формі платежів по обов'язковому медичному страхуванню підірвуть економічну основу добровільного медичного страхування. Не секрет, що на сьогоднішній день основну масу страхових платежів по добровільному медичному страхуванню страховики одержують від роботодавців. Для здійснення добровільного медичного страхування індивідуальних страхувальників необхідно пройти процес розвитку страховиками відповідної інфраструктури й технологій. Найбільш хворобливим для страховика є початковий етап формування страхового полючи. Однак цей етап чи рано пізно пройти необхідно! Як це зробити з найменшими втратами? Добровільне медичне страхування - дуже специфічний вид страхування, що характеризується значним ступенем невизначеності ринків, практично повним відсутністю статистичних даних про збитковість страхових продуктів за попередні роки. При цьому використання офіційних статистичних даних про захворюваність неприпустимо, тому що структура даних і їхнє джерело споконвічно не призначені для використання в добровільному медичному страхуванні. Яким може бути шлях створення й впровадження ефективної моделі добровільного медичного страхування? Найбільш важливим для страховика є прийняття на страхування керованого (зрозумілого, обчислювального, контрольованого) ринку, одержання адекватного по розмірі страхового платежу, що дозволить сформувати страхові резерви і покрити витрати на ведення справи, а також оптимізація розмірів страхових виплат. Широкомасштабний розвиток добровільного медичного страхування можливий лише в тому випадку, якщо страховик запропонує потенційному страхувальнику конкурентоспроможний ринковий продукт. Іншими словами, страхувальнику повинне бути вигідно придбати страхову послугу по медичному добровільному страхуванню незалежно від наявності в нього поліса обов'язкового соціального медичного страхування [Л - 6]. Сучасна економічна ситуація в Україні практично виключає економічний інтерес роботодавця, крім підприємств з іноземними інвестиціями, укладатися договору медичного страхування своїх працівників. Позахмарна мрія страховиків про віднесення витрат на добровільне медичне страхування на валові витрати виробництва, поки так і не реалізована, може розбитися об додатковий податок на обов'язкове соціальне медичне страхування. Участь страховиків в обов'язковому соціальному медичному страхуванні безумовно, є ключовим питанням для розвитку страхового ринку. Напевно, ця проблема буде вирішена позитивно, на користь страховиків. Однак не слід забувати про те, що через обмеженість обсягів обов'язкового медичного страхування навіть успішне його введення не дозволить повною мірою вирішити проблему якісної й доступної медичної допомоги всім шарам населення, що сьогодні платять гроші за медичну допомогу за рахунок власних коштів . Чи випливає страховикам сьогодні зневажати можливістю розширити освоєну сьогодні нішу добровільного медичного страхування за рахунок пропозиції на ринку ефективних страхових продуктів для індивідуальних клієнтів, що належать до числа представників середнього класу суспільства. Адже не відмовляються ж страховики страхувати автотранспорт індивідуальних власників тільки тому, що вигідніше і спокійніше страхувати автопідприємства, що володіють десятками й сотнями автомобілів. По суті проблема складається тільки в тім, щоб технічно організувати огляд транспортного засобу індивідуального власника, грамотно визначити ризики й умови страхування, а згодом оптимізувати розмір страхової виплати, щоб не понести збитки. Ще краще перестрахувати значну частину відповідальності, обмінявши її на аналогічні по якості ризики колег-перестрахувальників [Л - 6]. Автострахування з великим ступенем умовності, але все-таки може служити ілюстрацією для аналізу проблем добровільного медичного страхування . Поміркуйте самі: якщо в програму добровільного медичного страхування для індивідуального клієнта включити ризики, імовірність настання яких стає передбачувана після попереднього обстеження, проведеного з використанням IT – технологій, а розмір виплат по окремих видах медичної допомоги обмежений ще на стадії висновку договору страхування, те зовні складна й нерозв'язана задача яснішає і її рішення – справа техніки, а точніше технології. У добровільному медичному страхуванні безумовно, дуже багато нюансів і особливостей. Фахівцям вони добре відомі. Але давайте будемо оптимістами. Досить значна частина населення країни реально платить гроші за медичну допомогу при настанні страхового випадку, займаючись фактично самострахуванням. Як цим можуть скористатися страховики? Дуже просто: по-перше, запропонувати страхувальникам у першу чергу, фінансову послугу по страхуванню медичних витрат. По-друге, через структуру, що асистує, забезпечити якісну медичну допомогу без утрат часу в чергах [Л - 7]. І нарешті, саме головне: страховик може запропонувати якісно нову послугу - збереження біологічного й професійного довголіття шляхом систематичного моніторингу стану здоров'я застрахованого, раннього виявлення функціональних і патологічних відхилень у стані здоров'я, а також шляхом проведення своєчасних превентивних лікувально-профілактичних заходів. З погляду страховика – це найпростіша модель ефективного керування ризиком з метою мінімізації розміру виплат. Яким чином можна організувати подібну технологію добровільного медичного страхування на стадії висновку й супроводу договорів страхування? [Л - 7] Усім добре відомо, що охорона здоров'я в Україні побудовано за принципом, що змушує людини звертатися до фахівця-медика тоді, коли вже загублені працездатність і необхідна медична допомога. Багато страховиків з великим чи меншим успіхом користаються послугами медиків як у державних, так і в комерційних медустановах і структурах. Для розвитку добровільного медичного страхування індивідуальних клієнтів найбільш перспективними є медичні заснування, що працюють на принципах сімейної медицини і, що використовують у медичній практиці сімейного лікаря. Застосування інституту сімейного лікаря в добровільному медичному страхуванні, націленому на збереження здоров'я індивідуального клієнта, гармонізує інтереси страховика, застрахованого і медиків. Зниження операційних витрат страховика при проведенні добровільного медичного страхування може бути досягнуте за рахунок широкого застосування IT – технологій на всіх стадіях висновку й супроводу договорів страхування. [Л - 7] Застосування при цьому IT – технологій дозволить кожному страховику індивідуально розробляти від найдешевших до найдорожчих страхових продуктів для різних категорій страхувальників. Зниження збитковості страхових продуктів при здійсненні добровільного медичного страхування, а також підвищення диверсифікованості ризиків легко досягається за рахунок об'єднання на договірній основі ряду страховиків, що застосовують уніфіковану технологію страхування. Досвід роботи страхових організацій, інших об'єднань страховиків свідчить про те, що найбільш життєвим і ефективної є об'єднання зусиль і ресурсів страховиків, що базуються на збігу бізнес-інтересів у розвитку того чи іншого виду страхування. Тим більше це важливо на початкових етапах розвитку того чи іншого сектора страхового ринку. 6. Питання 84. Квотні й ексцендентні договори пропорційного перестрахування, їх характеристики, переваги та недоліки. Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований. Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України. Пропорційне перестрахування — історично найбільш древня і власне кажучи до кінця XIX в. єдина загальна форма перерозподілу ризику. З цього погляду пропорційне перестрахування носить ще назву традиційного перестрахування. Договір пропорційного перестрахування передбачає, що частка перестрахувальника в кожнім переданому йому для покриття ризику визначається по заздалегідь обговореному співвідношенню власної участі цедента. Участь перестрахувальника в платежах і відшкодуванні збитку відбувається по такому ж співвідношенню, що і його участь у покритті ризику. В узагальненій формі пропорційне перестрахування діє за принципом "перестрахувальник розділяє ризик цедента". Цей принцип, як буде видно далі, не використовується в договорах непропорційного страхування. [Л - 2] У практиці страхової роботи сформувалися наступні форми договорів пропорційного перестрахування: квотний, эксцедентный; квотно-эксцедентный, чи змішаний. У договорі квотного перестрахування цедент зобов'язується передати перестрахувальникові частку у всіх ризиках даного виду, а перестрахувальник зобов'язується прийняти ці частки.


	Новинки рефератов :: Реферат: Гражданский процесс (Контрольная) (Гражданское право и процесс) Реферат: Организация работы отделения по ремонту роликовых подшипников (Транспорт) Реферат: Ортега-и-Гассет Хосе (Философия) Реферат: Народные выступления, возмущения, заговоры в Англии в период Реставрации Стюартов (История) Реферат: Органические соединения серы (Химия) Реферат: Транспортное страхование (Страхование) Реферат: Бетоноукладчик (Строительство) Реферат: Гербы. История (История) Реферат: Социализации личности подростков с девиантным поведением по средствам социально-культурной деятельности (Социология) Реферат: Ушаков Федор Федорович, русский флотоводец, адмирал (Исторические личности) Реферат: Теория Графов (Математика) Реферат: Кэш-память современных микропроцессоров фирм Intel и AMD (Программирование) Реферат: Свойства сплавов кремний-германий и перспективы Si1-xGex производства (Физика) Реферат: Несколько рефератов по культурологии (Культурология) Реферат: Сравнительная характеристика тоталитарных систем Восточной Европы (История) Реферат: Уголовное право (особенная часть) (Уголовное право и процесс) Реферат: Социология (Социология) Реферат: Turbo Basic прикладной (Компьютеры) Реферат: Контрольная по гражданскому праву (Гражданское право и процесс) Реферат: Билеты по общей биологии за весенний семестр 2001 года (Биология)


	Copyright © GeoRUS, Геологические сайты