|
Реферат: Бій у Катеринославі, 1917 рік (История)
Реферат
з Історії Збройних сил України
на тему : “Бій у Катеринославі”(1917р.)
студента 33-ю взводу
Бонюка Олексія Петровича
Київ 1996
Наприкінці грудня 1917 року в Україні склалась вкрай напружена політична
ситуація . Тривала ворожнеча в керівництві Центральної Ради , а Центральна
Рада та Раднарком в свою чергу конфліктували між собою . Раднарком не міг
дійти згоди із більшовиками Харкова , а харківські більшовики не хотіли
визнавати самостійність київських більшовиків .Тривала боротьба
Раднаркому з Донським урядом та білогвардійцями , ситуація на німецькому
фронті була нестабільною в тилу панував розлад та анархія . За таких
обставин неможливо було вирішити кожну проблему окремо , а тому українські
та радянські діячі перебували у розгубленості , оскільки ані перші ані
другі не наважувались брати на себе вирішення усіх проблем .
За вирішення цих проблем взявся Раднарком , згідно з особистим наказом
Леніна була призначена особа , яка б керувала бойовими діями проти донців ,
білогвардійців та “їх посібників “.Це був В.Антонов -Овсієнко .Під
посібниками Ленін мав на увазі Центральну Раду . Але завдання це було не з
легких оскільки Харківські більшовики не підтримували відкриту агресію
проти Центральної Ради . Але не зважаючи на це радянські війська поступово
почали переходити до бойових дій . Яскравим прикладом можуть слугувати
збройні сутички на станціях Лозовій та Синельниково . Подальші кроки
В.Антонова-Овсієнко вгадати було неважко - Харків та Кареринослав . Тим
більше , що Харків уже знаходився у його руках , а Катеринослав з великою
кількістю місцевої червоної гвардії в будь- який момент готовий був
повстати .
Збройна сутичка у Катеринославі , на відміну від попередніх , була вже
відкритим втручанням у внутрішні справи України , служила початком війни
Раднаркому з Центральною Радою .Адже попередні сутички можна було пояснити
необхідністю боротьби з білогвардійцями Корнілова та Донським урядом
генерала Каледіна , а в цьому випадку втручання у відносини між
українською владою Катеринослава та більшовицьким ревкомом було
неприхованою агресією . Навіть Антонов -Овсієнко в своїх записках наводить
наказ за яким загону Єгорова доручалось підняття в Катеринославі повстання
та захоплення міста .
На той час в Катеринославі нараховувалось близько 1500 багнетів військ
Центральної Ради . За спогадами Антонова -Овсієнко там знаходилось 5000
червоногвардійців , полк імені Пилипа Орлика , що тяжів до останніх ,
нейтральна артилерія та 1500 гайдамаків . Як згадував генерал М.Омельянович
-Павленко , вже восени 1917 року в Катеринославі був утворений гайдамацький
курінь , який був єдиною місцевою військовою українською формацією .Але
більш реальною виглядає інформація про наявність в місті трьох українських
угрупувань: Катеринославського куреня “вільного козацтва”, Сердюцького
полку імені П.Орлика та зукраїнізованого 134-го Феодосійського . Що ж
становили ці військові підрозділи : гайдамацький курінь був
укомплектований переважно з добровольців і справляв дуже добре враження
.Звичайно до нього вступила студентська та гімназична молодь , яка не мала
військової підготовки . Цей курінь знаходився під командуванням майбутнього
захисника Карпатської України тоді старшини , а потім штабс -капітана
Сергія Єфремова . Йому допомагав теж старшина і його брат Олександр Єфремов
та комісар Центральної Ради інженер Іван Труба .
Другим військовим формуванням на яке спирались місцеві представники
Центральної Ради був 134-й Феодосівський полк . Радянські комісари у своїх
спогадах писали, що цей полк під впливом агітації офіцерів схилявся до
підтримки української влади .Разом з гайдамацьким куренем Феодосійський
полк нараховував близько 1500 багнетів , але навіть за такої чисельності
враховуючи непідготовленість студентів навряд чи він був серйозною
перепоною для більшовиків .
Третім підрозділом , що мав відношення до військ Центральної Ради , як
зазначалось був сердюцький полк імені Пилипа Орлика . Цей полк прибув з
півночі . Цей полк був створений влітку 1917 року з вояків -українців 60-ої
дивізії на Північному фронті . Переважали в полку українські кадри 240-го
російського полку , а очолював його підполковник Липовець . Після
Жовтневого перевороту у Петреграді більшовики значно посилили вплив у
цьому полку .На чолі військової ради став українець - більшовик , який
поступово почав демобілізовувати кращі кадри . За таких обставин полк
залишила значна кількість старшини . Підполковник Липовець втратив вплив на
вояків полку , оскільки ті робили на нього замах . Незабаром майже повністю
збільшовичений полк виїхав до Катеринослава . Хоча він складався з
українців , але більшовицькі погляди переважали за інтересидержавницькі.
Сила полку сягала майже 1000 багнетів . Не зважаючи на те, що і самі
більшовики висловлювали побоювання щодо прихильності даного полку , але
врешті під час вуличних боїв він виступив на боці більшовиків.
Крім того в місті знаходились 228-й та 271-й запасні полки , запасний
гарматний дивізіон та запасний уланський ескадрон. Піхотні підрозділи
оголосили підтримку більшовиків , але були роззброєні і не становили
серйозної військової сили . Гармаші ж підтримували війська ЦР . Уже під час
боїв деяка частина солдатів хнову була озброєна більшовиками та брала
участь в подіях на їхньому боці.
Досить чисельною була червона гвардія Катеринослава . Однак справжня її
чисельність була набагато меншою ніж писав Антонов -Овсієнко . Загалом
чисельність червоної гвардії доходила до 2000 багнетів , які отримали
10000 квинтівок , 10 мільйонів патронів , десять кулеметів та кількасот
наганів за допомогою Леніна .З такими силами можна було виступати проти
військ ЦР.
Незабаром було знайдено і привід до повстання . Ним став броньовик ,
який 24 грудня гайдамаки привезли з Олександрівська і кілька
разів прїхали на ньому по проспекту. Споївши охорону броньовика вином ,
більшовики вивезли його на подвір”я Брянського заводу . На ранок 26 грудня
представники української влади прибули на завод з умовою повернути
броньовик до 14-00 . Звичайно, що червоногвардійці броньовик не повернули ,
а тому 8 січня у Катеринославі було розпочато вуличні бої . Розташована
біля монастирського лісу артилерія почала обстріл Брянського заводу .
Украйнські підрозділи міцно закріпились на околиці міста , де знаходились
їхні казарми і вжили заходи для розміщення посилених загонів на станції
та на вокзалі Катеринослава. Крім того, в центрі міста , на пошті були
зібрані потужні сили для штурму Ради робітничих та солдатських депутатів,
де знаходився Ревком з великим червоногвардійським загоном. Поруч із
Озерним базаром розташовувалися резерви військ ЦР. Полк ім. Орлика , що
перебував у казармах , оголосив про свій нейтралітет. Про це оголосили і
228-й та 271-й запасні полки.
Головні сили червоногвардійців дислокувались на Брянському заводі. З
розробленим планом більшовики створили кілька ударних груп , які направили
в різні кінці міста. Але вжиті ними заходи виявились недостатніми. Увечері
26 грудня українські підрозділи майже повністю оволоділи ситуацією і в
приміщенні міської думи розпочалися мирні переговори. Звичайно для
більшовиків ці переговори були зволіканням часу, оскільки за наказом
Антонова-Овсієнко їм на допомогу вирушив загін червоногвардійців на чолі з
Єгоровим, крім того вони всіма засобами намагались притягнути на свій бік
нейтральні полки. 27 грудня в зв”язку з переговорами вся перша половина
дня минула в спокої, але це дало змогу більшовикам оговтатись та
мобілізувати свої сили: до будинку Рад підійшло солідне підкріплення -
червоногвардійці Амурського та Брянського заводів і частина полку ім.
Орлика згодилась виступити на їх боці. Цей полк захопив батарею, що
обстрілювала Брянський завод і вибив підрозділи ЦР з вокзалу. Розуміючи
важливість захоплення будинку Рад, українські частини в ніч з 27 на 28
грудня пішли в наступ, але ця атака закінчилась невдачею. Тією ж ніччю на
станцїю Ігрень , що поруч з Катеринославом, прибув загін Єгорова, в якому
був навїть бронепоїзд. В місті продовжував майоріти жовтоблакитний прапор
лише над однією будівлею - поштою. У ніч на 29 грудня російський загін з
тилу ввірвався на пошту, пудкріплений атакою катеринославців. О 12 годині
ночі українські представники підписали акт капітуляції.В результаті боїв
російські червоногвардійці втратили 10 чоловік убитими та 20 пораненими ,
а катеринославці - 11 убитими і кілька десятків поранених. На жаль даних
про втрати українських підрозділів немає. Частини решток військ
Центральної Ради відійшли до Олександрійська. Один загін гайдамаків виїхав
до Києва, де згодом брав участь в обороні столиці від радянських військ.
Піля бою в Катеринославіможна було вже сказати. Що більшовицький уряд почав
вести відкриті бойові дії проти Центральної Ради. Отже, розпочалась
українсько-більшовицька війна. Україна була втягнута в громадянську війну,
початок якій поклав похід Антонова-Овсієнка проти білогвардійців .
Література:
1.Революція на Україні , К.1930
2.Новіков А. Катеринославський жовтень. К.87
3.Д.Дорошенко .Історія України.
4.ПотаповМ.ЧервонаГвардіяКатеринослава.К.87 5.Я.Тинченко . Перша українсько-
більшовицька війна (грудень 1917-березень 1918).К96
Реферат на тему: Бакунин - теоретик бунтарского направления в народничестве
Санкт-Петербургский государственный
торгово-экономический институт
Контрольная работа по истории
Тема: М.А.Бакунин – теоретик бунтарского направления в народничестве
Выполнила студентка зо 1 курса
Группы 113
Евсикова О.С.
2004г.
Работа №31
Тема: М.А.Бакунин – теоретик бунтарского направления в народничестве
План
Введение
1. Теоретические взгляды М.А.Бакунина
2. Участие в освободительном движении в России
Заключение
Введение
Михаил Александрович Бакунин (1814-1876) - русский
революционер, один из видных представителей революционного народничества и
анархизма. Искренняя и страстная вражда ко всякому угнетению и готовность
жертвовать собой во имя торжества социальной революции привлекали к нему
симпатии многих революционно и демократически настроенных людей.
Биография Бакунина необычна. Он вырос в семье тверского помещика
принадлежавшего к древнему дворянскому роду и здесь получил свое
начальное образование и воспитание.
Затем по настоянию отца пятнадцатилетний юноша сдает экзамены и поступает
в Петербургское военное училище. Завершив учебу, Бакунин, как и Герцен,
довольно скоро почувствовал, что образ жизни и карьера военного офицера
не его призвание. Он решительно порывает с полковой службой и в 21 год
уходит в отставку.
Последующие годы Бакунин посвятил философскому самообразованию и
провел большей частью в Москве.
Формирование политических взглядов Бакунина происходило в обстановке
напряженных идейных исканий в период, последовавший за восстанием
декабристов. Уже в первых его работах проглядывает самостоятельное
политическое мышление.
С именем Бакунина связано зарождение и распространение идей так
называемого коллективистского анархизма - одного из заметных направлений в
идеологии мелкобуржуазной революционности. Бакунинская политическая теория
вырабатывалась в период начальных шагов организованного рабочего
движения (Интернационал), первых самостоятельных выступлений пролетариата
на общенациональной политической сцене (Парижская комунна 1871 года во
Франции).
Наиболее сильными сторонами учения Бакунина были яркие разоблачения
эксплуатации и всевозможных форм гнета в современных ему обществах, протест
против религии.
Анархические взгляды Бакунина и его сторонников в Интернационале привели к
исключению их в 1872 году из рядов организации.
В анархическом идеале Бакунина причудливо переплелись традиции
просветительства с идеями русского утопического крестьянского социализма.
Ко времени окончательного перехода русского революционера на позиции
анархического социализма, в самом анархическом течении в странах
капиталистической Европы уже наметилось несколько идейных направлений,
преимущественно мирных по своим целям и средствам. Анархизм все больше
становился мелкобуржуазным политико-правовым учением.
В процессе выработки своей политической программы Бакунин использовал не
только политико-организационный опыт, но и идейное наследие прошлого и
это не оставалось незамеченным современниками.
Таким образом вопрос о происхождении и историческом развитии
анархистских идей и взглядов не является столь простым, как его
изображают буржуазные интерпретаторы и сами анархисты.
Теоретические взгляды М.А.Бакунина
М.А.Бакунин, на первое место выдвигал борьбу всеми дозволенными способами
с государством и его институтами и громогласно объявил себя врагом любой
власти. В манифесте-книге “Государственность и Анархия” - он предложил
своим последователям единственную форму революционной борьбы - немедленное
всенародное восстание для разрушения государственного строя. Взамен
предлагалось организация вольного братского союза
“производительных ассоциаций, общин и областных федераций, обнимающих
безгранично, потому свободно, людей всех языков и народностей”
По мнению Бакунина, долгом каждого честного революционера должна была
стать поддержка в народе инстиктунтивного духа протеста, его постоянной
готовности к революции. “ Живой ток революционной мысли, воли и дела”
должен был разбить традиционную замкнутость крестьянского мира, наладить
связь между фабричными работниками и селянами и создать на их основе
несокрушимую силу, способную одним махом произвести в стране социальную
революцию.
Он полагал, что Россия и вообще славянские страны могут стать очагом
всенародной и всеплеменной, интернациональной социальной революции.
Славяне, в противоположность немцам, не питают страсти к государственному
порядку и к государственной дисциплине. В России государство открыто
противостоит народу: “Народ наш глубоко и страстно ненавидит государство,
ненавидит всех представителей его, в каком бы виде они перед ним ни
являлись”.
Написанное Бакуниным и опубликованное в 1873 г. “Прибавление А” к книге
“Государственность и анархия” стало программой хождения в народ
пропагандистов всенародного бунта.
Бакунин писал, что в русском народе существуют “необходимые условия
социальной революции. Он может похвастаться чрезмерною нищетою, а также и
рабством примерным. Страданиям его нет числа, и переносит он их не
терпеливо, а с глубоким и страстным отчаянием, выразившимся уже два раза
исторически, двумя страшными взрывами: бунтом Стеньки Разина и Пугачевским
бунтом, и не перестающим поныне проявляться в беспрерывном ряде частных
крестьянских бунтов”.
Исходя из основных положений теории “русского социализма”, Бакунин писал,
что в основании русского народного идеала лежат три главные черты: во-
первых, убеждение, что вся земля принадлежит народу, во-вторых, что право
на пользование ею принадлежит не лицу, а целой общине, миру; в-третьих (не
менее важно, чем две предыдущие черты), “общинное самоуправление и
вследствие того решительно враждебное отношение общины к государству”.
Вместе с тем, предупреждал Бакунин, русскому народному идеалу присущи и
затемняющие черты, замедляющие его осуществление:
1) патриархальность,
2) поглощение лица миром,
3) вера в царя.
В виде четвертой черты можно прибавить христианскую веру, писал Бакунин,
но в России этот вопрос не так важен, как в Западной Европе. Поэтому
социальные революционеры не должны ставить религиозный вопрос на первый
план пропаганды, поскольку религиозность в народе можно убить только
социальной революцией. Ее подготовка и организация – главная задача друзей
народа, образованной молодежи, зовущей народ к отчаянному бунту. “Надо
поднять вдруг все деревни”. Эта задача, замечал Бакунин, не проста.
Всеобщему народному восстанию в России препятствуют замкнутость общин,
уединение и разъединение крестьянских местных миров. Нужно, соблюдая самую
педантичную осторожность, связать между собой лучших крестьян всех
деревень, волостей, по возможности – областей, провести такую же живую
связь между фабричными работниками и крестьянами. Бакунину принадлежит идея
всенародной газеты для пропаганды революционных идей и организации
революционеров.
Призывая образованную молодежь к пропаганде, подготовке и организации
всенародного бунта, Бакунин подчеркивал необходимость действий по строго
обдуманному плану, на началах самой строгой дисциплины и конспирации. При
этом организация социальных революционеров должна быть скрытой не только от
правительства, но и от народа, поскольку свободная организация общин должна
сложиться как результат естественного развития общественной жизни, а не под
каким-либо внешним давлением. Бакунин резко порицал доктринеров,
стремившихся навязать народу политические и социальные схемы, формулы и
теории, выработанные помимо народной жизни. С этим связаны его грубые
выпады против Лаврова, ставившего на первый план задачу научной пропаганды
и предполагавшего создание революционного правительства для организации
социализма.
Участие в освободительном движении в России
“Мы объявляем себя врагами всякой правительственной, государственной
власти, врагами государственного устройства вообще, и думаем, что народ
может быть только тогда счастлив, свободен, когда … он сам создаст свою
жизнь”(М.А.Бакунин «Революция и анархизм»)
В 1860-х годах на политическую арену вышло радикальное движение —
народники. Разночинная интеллигенция, опираясь на революционно-
демократические идеи и нигилизм Д.И. Писарева, создала теорию
революционного народничества. Народники верили в возможность достижения
социализма, минуя капитализм, через освобождение крестьянской общины —
сельского «мира».
Взгляды теоретиков народничества (М. А. Бакунин, П. Л. Лавров, Н. К.
Михайловский, П. Н. Ткачев) расходились в вопросах тактики, но все они
видели главное препятствие для социализма в государственной власти и
считали, что тайная организация, революционные вожди должны поднять народ
на восстание и привести его к победе.
«Бунтарь» М.А. Бакунин предрекал крестьянскую революцию, фитиль которой
должна была зажечь революционная интеллигенция. П.Н. Ткачев был теоретиком
государственного переворота, после совершения которого интеллигенция,
проведя необходимые преобразования, освободит общину. П.Л. Лавров обосновал
идею тщательной подготовки крестьян к революционной борьбе.
По мнению Бакунина, главным недостатком, парализующим и делающим
невозможным всеобщее народное восстание в стране, были замкнутость общин,
уединение и разъединение крестьянских местных миров. Поэтому, предлагал он,
надо разбить эту замкнутость и провести между отдельными лицами “живой ток
революционной мысли, воли и дела”. Это можно было сделать лишь посредством
установления связи между городскими фабричными рабочими и крестьянством. Из
лучших Бакунин предлагал сделать несокрушимую силу, которая и должна была
общим натиском провести в России социальную революцию.
Под влиянием этих бакунистстких идей среди российской молодежи из первых
революционных кружков зарождается идея “хождения в народ” с целью
подготовки крестьянских выступлений. В 1874 г. началось массовое «хождение
в народ», но агитация народников не смогла зажечь пламя крестьянского
восстания.
Последователи Бакунина в народническом движении назывались “бунтари”. Они
начали хождение в народ, стремясь прояснить сознание народа и побудить его
к стихийному бунту. Неудача этих попыток привела к тому, что бакунистов-
бунтарей потеснили (но не вытеснили) “пропагандисты”, или “лавристы”,
ставившие задачей не подталкивание народа к революции, а систематическую
революционную пропаганду, просветительство, подготовку в деревне
сознательных борцов за социальную революцию.
Заключение
,,Будущее общество Бакунин представлял себе как вольную организацию рабочих
масс снизу вверх, федерацию самоуправляющихся трудовых общин и артелей без
центральной власти и управления: “Государство должно раствориться в
обществе, организованном на началах справедливости».
Но альтернатива Михаила Александровича: "свобода может быть создана только
свободою, т. е. всенародным бунтом и вольною организациею рабочих масс
снизу вверх" - как показал злосчастный опыт анархистов XX в. в России,
Испании и т. д., оказалась дорогой, ведущей куда угодно, но только не в
царство свободы, справедливости и братства. После неудачи в Италии, после
многих разочарований в друзьях, очередных треволнений по поводу безденежья,
заметного ухудшения здоровья Бакунин стал задумываться над подведением
черты в своей беспокойной жизни. В ноябре 1874 г. он писал Н. П. Огареву в
Лондон: "Я тоже, мой старый друг, удалился, и на этот раз удалился
решительно и окончательно, от всякой практической деятельности, от всяких
связей для практических предприятий.... Новое дело требует нового метода, а
главное, свежих молодых сил, - и я чувствую, что для новой борьбы не
гожусь... Живу я, впрочем, не сложа руки, но работаю много. Во-первых, пишу
свои мемуары, а во-вторых, готовясь написать, если сил станет, последнее
полное слово о своих заветнейших убеждениях, читаю много".
Ни того, ни другого завершить ему не удалось. 1 июля 1876 г. Михаил
Александрович скончался в Берне, и через два дня социалисты разных стран
проводили его в последний путь...
Список используемой литературы:
1. "История России в портретах". В 2-х тт. Т.1. с.103-119.
2. История политических и правовых учений / Под ред. В.С. Нерсесянца. М.:
Издательство НОРМА, 2001. – 352с.
3. Канев С. Н. “Революция и анархизм”. М., 1987 г.
4. Большая советская энциклопедия
5. Левин Ш.М. Общественное движение в России в 60-70 19 годы века. –
М.,1958
| |
