|
Реферат: Дії національно-визвольної війни та теріторії Дніпропетровського краю (История)
Пам'ятний знак на честь Кодацької фортеці | |
| |
| | |
| | |
| | |
| |с. Старые Кодаки, Днепропетровский район, Пригороды |
| | |
| |
|[pic] |[pic] |
| | |
| | |
|[pic] |Незабаром виповниться 80 років, як у селищі |
| |Старі Кайдаки, на залишках колишньої |
| |Кодацької фортеці, з ініціативи Дмитра |
|Днепровские |Івановича Яворницького було встановлено |
|пороги |невеличкий пам'ятник з таким написом: «На |
| |этом месте гетман Хмельницкий с войском |
| |запорожским взяли приступом польскую крепость|
|[pic] |Кодак 24 апреля 1648 года». Зазначена у |
| |написі дата була помилковою, джерелом стала, |
| |мабуть, широко відома «Історія Русів», що |
|План крепости |пов'язує взяття Кодака з початком повстання, |
|Кодак, 1635 г. |але не в тому суть. До цього часу вже |
| |старенький пам'ятник залишається єдиною |
| |згадкою про славні події часів Визвольної |
|[pic] |війни українського народу 1648-1654 років на |
| |території сучасного Дніпропетровська. |
| | |
|План |Історія заснування Кодацької фортеці |
|расположения |відносить нас до 30-х років XVII століття, |
|Запорожских |коли значно зросили втечі селян на Запоріжжя.|
|сечей |Депутати сейму, який було скликано у лютому |
| |1635 року, прийшли до думки організувати |
| |блокаду Запоріжжя, щоб припинити потік |
|[pic] |біженців-селян на Січ та не допустити анти |
| |турецьких виступів запорожців. Було вирішено |
| |збудувати на Дніпрі фортецю, яка була б |
|Монумент в честь|опорою польського панування на Придніпров'ї |
|взятия козаками |та розірвала б усякі зв'язки Запоріжжя з |
|крепости Кодак |Україною. |
| | |
| |Місце для фортеці було обрано на правому |
|[pic] |високому березі Дніпра, коло першого, |
| |Кодацького, порога, тому й фортеця дістала |
| |назву Кодак. Нагляд за спорудженням фортеці |
|Кодакский порог |вів коронний гетьман Станіслав |
|на Днепре |Конецпольський. Будівельними роботами керував|
| |французький інженер Гійом Левассер де Боплан.|
| |Дерево для будівництва фортеці доставляли з |
|[pic] |берегів Самари. На будівництві працювали |
| |селяни-кріпаки, полонені татари та козаки. |
| |Будівництво було закінчено у липні 1635 року.|
|Карьер на месте |Фортеця, як на той час, була збудована за |
|бывшей крепости |останнім словом фортифікаційного мистецтва і |
|Кодак. Район |вважалась неприступною. |
|пос. Старые | |
|Кодаки |Комендантом фортеці було призначено |
| |французького офіцера Жана Маріона, а |
| |комісаром -шляхтича Пшияловського. Гарнізон |
|[pic] |було укомп-лектовано двома ескадронами |
| |драгунів. Про споруду цієї фортеці виникла |
| |народна пісня, в якій говориться: |
|Карьер на месте | |
|бывшей крепости |Не хотіли пани-ляхи |
|Кодак. Район |Попустити й трохи, |
|пос. Старые |Щоб їздили в Січ бурлаки |
|Кодаки |Та й через пороги, - |
| |Спорудили над Кодаком |
| |Город-кріпосницю |
|[pic] |Ще й прислали в Кодак військо |
| |Чужу-чужаницю. |
| |Іде бурлак чи комишник |
|Вид на Днепр, |Порогом-водою, |
|район Старых |Його лове чуже військо |
|Кодак. Остров |Й оддає в неволю. |
|Кодачек. |Зажурились запорожці, |
| |Що нема їм волі |
| |Нi на Дніпрі, |
|[pic] |Ні на Росі, |
| |Ні в чистому полі... |
| | |
|Днепровские | |
|пороги |Українські козаки цілком усвідомлювали ту |
| |загрозу, яка виникла з утвердженням панів на |
| |ближніх підступах до Запоріжжя. Саме тому в |
|[pic] |ніч з 3 на 4 серпня 1635 року загін козаків |
| |на чолі а Іваном Сулимою здійснив напад на |
| |Кодак. Гарнізон фортеці було знищено. Як |
|Район бывшей |свідчить Львівський літопис, «...Сулима з |
|крепости Кодак |Черкас, еще два полковники з ним, зобравши |
| |козаків 3000, пошли до него. І так напавши |
| |місяця Августа, скоро запустивши, до матки |
|[pic] |божій 3 дня, в вечора то до світа збили |
| |вшисток люд єго і ноги не оставили, тільки що|
| |на чату були виїхали 15 коней і тії ся |
|Район бывшей |остали. А самого живо взявши, наперві руки му|
|крепости Кодак |ізсікли i за пазуху вложили, і у плюдри |
| |пороху насипали і поставили у стовпа над |
| |Дніпром, і запалили, і порох го втиснув в |
|[pic] |Дніпр». |
| | |
| |Будівничий фортеці Боплан, розповідаючи про |
|Старые Кодаки. |Кодак, так описував ці події: «На відстані |
|Памятный знак в |гарматного пострілу лежить Кодак, перший з |
|честь Кодакской |порогів скелястої гряди, що простягається |
|крепости |впоперек ріки, затрудняючи плавання човном. Є|
| |тут фортеця, яку я розпочав будувати в липні |
| |1635 року, але в серпні того ж року якийсь |
|[pic] |Сулима, гетьман повсталих козаків, вертаючись|
| |з морського походу і побачивши, що фортеця |
| |заважає їм досягти рідного краю, зненацька |
|Вид на Днепр. |захопив її і розбив гарнізон, що мав десь |
|Старые Кодаки |коло 200 воїнів під командуванням полковника |
| |Маріона. Цей полковник Маріон був французом. |
| |Оволодівши фортецею і захопивши велику |
|[pic] |здобич, Сулима повернувся з козаками на |
| |Запоріжжя. Проте вони не володіли фортецею |
| |довго, бо інші козаки (вірні Речі Посполитій)|
|Общий вид на |під командуванням відомого Конецпольського, |
|место бывшей |каштеляна краківського ударили на фортецю і |
|крепости Кодак |здобули її. Врешті-решт гетьман бунтівних |
| |козаків був полонений і разом зі своїми |
| |спільниками його перевезли до Варшави і там |
|[pic] |прилюдно четвертували». |
| | |
| |Дійсно, зрадженого реєстровцями Івана Сулиму,|
|Общий вид на |а з ним ще п'ять козацьких старшин, було |
|место бывшей |видано польським панам. У грудні 1635 року |
|крепости Кодак |Сулиму стратили у Варшаві. З тієї козацької |
| |старшини, що була близька до отамана Івана |
| |Сулими та відправлена у Варшаву, живим |
|[pic] |залишився хорунжий Павло Михнович Бут |
| |(Павлюк). Пізніше, у 1637 році, він підняв |
| |повстання проти польських панів, яке з |
|Старые Кодаки. |невеликою перервою тривало до кінця 1638 року|
|Улица вдоль |та закінчилося поразкою селян і козаків. У |
|старого кладбища|цьому повстанні, як і в усіх попередніх |
| |виступах селянства, збереглися риси |
| |локаль-ності: селяни, що покозачились, |
| |тримались ближ-че до рідних місць, а тому |
| |вогнища повстання легко придушувались |
| |панськими військами. Тяж-ка доля спіткала |
| |Павлюка: його по-зрадницьки схопили і |
| |відправили у Варшаву для страти. |
| | |
| |Ще в 1635 році було переведено з Низу в |
| |око-лиці Кодака одну річкову сотенну |
| |канцелярію на чолі з сотником та двома |
| |хорунжими. |
| | |
| |За переказом, записаним одним з авторів цих |
| |рядків - А. М. Ковальовим, кодацька сотня |
| |бра-ла активну участь у повстанні під |
| |проводом Якова Острянина (1638). Під час |
| |захисту повстанського табору біля Жовнина на |
| |Сулі особливо відзначилася дружина кодацького|
| |сотника Семена Мотори Варвара. Варварі |
| |Острянин нібито доручив стріляти особливо |
| |важливих персон у воро-жому таборі, |
| |приставивши шість козаків заряд-жати мушкети |
| |та готувати стріли для неї. За тим же |
| |переказом, розвідники Потоцького нібито |
| |вия-вили, що джерелом «особливого зла» з боку|
| |козацького табору є відьма, яка безпомилково |
| |під-стрілює ротмістрів та вельмож. |
| |Перебіжчик-реєстровець повідомив, що та |
| |відьма зветься Варварою Кодак. Потоцький |
| |наказав відкривати гарматний вогонь по всякій|
| |жінці, що буде помічена в козацьких шанцях. |
| |Дуже багато жіноцтва полягло від розриву |
| |порохових ядер, серед них загинула і |
| |Варвара... |
| | |
| |Відходячи під натиском шляхетських військ, |
| |повстанці шукали порятунку на території |
| |Російської держави. В кінці червня до |
| |Білгорода прибув козацький загін у 865 |
| |чоловік на чолі з гетьманом Яковом |
| |Острянином. Через три дні з'явилася туди ж |
| |кодацька сотня Семена Мотори у складі 83 |
| |чоловік. Усі були на конях, а в по-воду |
| |привели ще 370 коней. На тих конях вони |
| |привезли в Білгород багацько біженців. У |
| |доповідному листі до царя Білгородський |
| |воєвода Щетинін, передаючи прохання гетьмана |
| |і козаків прийняти їх у російське підданство,|
| |так пояснював причини, що змусили козаків |
| |покину-ти рідний край: «Польские й литовские |
| |люди их хрестьянскую веру нарушают и церкви |
| |божии разрушают, и их побивают и жен их и |
| |детей, збирая в хоромы, пожигают и пищальное |
| |зелье, насыпав им в пазуху, зажигают, й сосцы|
| |у жен их резали... и всякое строение разоряли|
| |й пограбили». |
| | |
| |У царському указі з цього приводу було |
| |сказа-но: «... велел их принять под свою |
| |государеву державу в Московское государство |
| |и... велел их по их челобитию устроить на |
| |Чугуеве на вечное житье». Воєводі |
| |наказувалось негайно надати допомогу |
| |поселенцям з казни (кожному відповідно до |
| |його службового та соціального стану) хлібом,|
| |насінням для посіву, матеріалами для |
| |будівництва житла та фортеці. Це, однак, не |
| |було виконано. |
| | |
| |У 1641 році сотник Мотора розпочав піклування|
| |про переселення кодацької сотні на територію |
| |козацького Сибірського Війська. Чи всю |
| |кодацьку сотню повів з собою Семен Мотора в |
| |Сибірське Військо, чи якусь його частину, не |
| |відомо. На під-ставі топонімічних пам'яток, |
| |які залишилися на шляхах Семена Мотори, можна|
| |здогадуватися, де він пройшов з загоном |
| |відданих йому земляків. Справді, на Далекому |
| |Сході та на Далекій Півночі вражає в |
| |топоніміці велика кількість назв: «Варварина |
| |сопка», «Варварина могила», «Варварині |
| |груди», «Розпадок Варвари» тощо... |
| | |
| |Місцеві легенди розбігаються в тлумаченнях |
| |цих назв. З приводу «Варвариної сопки», що в |
| |західному крилі Ванданського перевалу, який |
| |пере-тинає залізниця Волочаєвка |
| |-Комсомольськ, нігедали додержуються думки, |
| |що «нігедалка Варвара Сотник убивала хунхуза,|
| |хунхуза убивав Варвару...». Трохи іншого |
| |переконання гольди, що меш-кають між притокою|
| |Буреї річки Яурін та південним кордоном |
| |Якутії. Про «Варварину могилу» на західному |
| |схилі пологої безіменної сопки, кіло-метрів |
| |за 40 на північ від річки Яурін, вони |
| |ка-жуть, що «гольдка Варвара Кодак нищила |
| |хунху-зів, за що хунхузи знищили її...» А |
| |якути, які господарюють на території між |
| |правими притока-ми Індігірки - Нерою та Мома,|
| |- цілком певні, що їхні «Варварині сопки» та |
| |«Варварині моги-ли» - то пам'ятники видатній |
| |якутці Варварі Моторі - доньці якутського |
| |князя Кангаласького, яка сміливо боролася з |
| |ворогами якутів. На що уссурійські та |
| |амурські козаки твердили: «Не вірте їм - вони|
| |люди темні. Варвара - козачка. Самі |
| |подумайте, чи могла б ото дикунська дівка так|
| |хоробро змагатися з хунхузами?..», але тут же|
| |додавали (в станиці Чернігівці близько Іману)|
| |- «то козачка Уссурійського Війська», а в |
| |станиці Полтавці (біля Благовєщенська) - «то |
| |козачка Амурського Війська»... |
| | |
| |Ім'я Семена Мотори увійшло в історію |
| |географічних відкриттів на Далекому Сході. 23|
| |квітня 1650 року загін Семена Мотори дійшов |
| |до Анадирського острогу - зимовища Семена |
| |Дежньова, де обидва вони вирішили «государеву|
| |службу слу-жить вместе». На протязі 1650 |
| |-1652 років Дежньов разом в Моторою ходять на|
| |пошуки річки Пенжини (1650), лаштують походи |
| |в верхів'я Анюю на ходинців (1651) та на |
| |анаульського князька Мекерку (1652), в бою з |
| |загоном якого й поклав голову Семен Мотора...|
| | |
| | |
| |Але повернемось до Кодака. Придушивши |
| |селянсько-козацьке повстання, польські пани |
| |поспішили з відбудовою Кодацької фортеці. |
| |Будівництвом відновлюваної фортеці керував |
| |інженер Фрідріх Гектант, який до цього |
| |спорудив укріп-лення у Львові, Городищі, |
| |Хмільнику та інших містах. Нова фортеця стала|
| |майже втричі більше попередньої. Залогу |
| |фортеці вирішено було поси-лити. У липні 1639|
| |року відбудова Кодака була закінчена. За |
| |повідомленням польського шляхтича Б. |
| |Машкевича, на високих валах були встановлені |
| |гармати. |
| | |
| |Фортеця посилено охоронялася. Перед заходом |
| |сонця ворота зачинялися, міст через рів з |
| |водою піднімався, і нікого не пускали на-віть|
| |у разі крайньої необхідності. Ночами по валах|
| |ходили дозори на чолі з вартовими офіцера-ми.|
| |В трьох кілометрах від фортеці на самому |
| |високому місці була збудована височенна вежа,|
| |з верхівки якої було видно на 50 - 60 |
| |кілометрів навколо. Біля підніжжя вежі завжди|
| |вартував кінний загін. Як тільки дозорець на |
| |вежі когось помічав - відразу відряджалось |
| |кілька вершників, аби його спіймати. Кінні |
| |патрулі регулярно об'їздили навколишні балки.|
| | |
| | |
| |Губернатором Кодака коронний гетьман |
| |призначив шляхтича Яна Жолтовського, а |
| |комендантом - свого племінника Адама |
| |Конецпольського. Обидва вони вважалися |
| |досвідченими офіцерами, бо тільки що |
| |повернулися з-за кордону, де бага-то років |
| |служили у військах католицької ліги, що |
| |воювала тоді проти шведів та німецьких |
| |про-тестантських князів (Тридцятилітня війна |
| |1618 - 1648 років). |
| | |
| |Згідно з інструкцією, спеціально виробленою |
| |для губернатора, він мусив постійно |
| |піклуватися про зміцнення фортеці: щороку |
| |підвищувати вал на лікоть на всьому протязі, |
| |використовуючи для цього затриманих і |
| |полонених; слідкувати за тим, щоб за пороги |
| |не було пропущено жодної душі, крім тих, які |
| |везли продовольство реєстровцям, що залогою |
| |стояли коло Січі. Офіцери мусили ре-гулярно |
| |проводити з жовнірами військові заняття. |
| |Після побудови фортеці для її огляду сюди |
| |прибув сам коронний гетьман Станіслав |
| |Конецпольський. По дорозі він до свого почту |
| |приєднував багато панів, представників влади |
| |і навіть стар-шину реєстрових козаків. |
| |Останнім треба було про всяк випадок показати|
| |зростання могутності ко-ролівства. |
| | |
| |Так в оточенні Конецпольського опинився і |
| |чигиринський сотник Богдан Хмельницький. |
| |За-лишившись задоволеним грізним виглядом |
| |фортеці, польський коронний гетьман висловив |
| |дум-ку, що тепер фортеця неприступна. |
| |Висловлюючись так, Конецпольський мав на |
| |увазі перш за все поглузувати з старшини |
| |реєстровців. Сотник Богдан Хмельницький, |
| |роблячи вигляд, що він не помітив зловтіхи |
| |вельможного пана, ніби ненаро-ком зауважив |
| |по-латині: «Рукою створено - рукою |
| |руйнується». |
| | |
| |Перемігши у війні 1637-1638 років, польська |
| |влада була переконана, що тепер Україна |
| |назавж-ди приборкана, а Запорізька Січ - |
| |центр боротьби українського народу проти |
| |соціального та чу-жоземного гніту - |
| |ізольована і втратила своє значення. Але пани|
| |помилились. Усі заходи з Кодацькою фортецею, |
| |з репресіями, з посиленням залог в містах |
| |України дали польським панам «золотий спокій»|
| |всього на десять років. Ці роки принесли |
| |українському народу тяжкі страждання. А |
| |затишшя те було перед грізною бурею. |
| | |
| |Уже в жовтні 1647 року польська адміністрація|
| |на Україні була повідомлена про існування |
| |«змо-ви» серед реєстрових козаків. Тоді ж до |
| |комен-данта Кодака дійшли чутки, що «сотник |
| |Хмельницький бунтує козаків». Для перевірки |
| |цих чу-ток з фортеці було послано ротмістра |
| |Радилінського. Зібравши агентурні відомості, |
| |Радилінський підтвердив правдивість |
| |інформації. |
| | |
| |Польська влада не могла довіряти не тільки |
| |реєстровцям, але й найманим німецьким |
| |рейтарам та своїм власним драгунам. Нерідко |
| |траплялося, що ті та інші тікали з Кодацької |
| |фортеці на Запорізьку Січ. Так, наприклад, |
| |втікачами з Ко-дацької фортеці були: у 1645 |
| |році - вахмістр Вітольд Юркевич і драгун |
| |Степан Подобайло, у 1646 році - рейтар Венцер|
| |Ротмайстр, а в 1647 році - навіть лейтенант |
| |німецьких ландскнехтів Рудольф Бенедікс. |
| |(Через кілька років Подобайло став |
| |полковником у козацькій армії Богдана |
| |Хмельницького.) |
| | |
| |У січні 1648 року розпочалася Визвольна війна|
| |українського народу під проводом Богдана |
| |Хмельницького. |
| | |
| |Події вже перших місяців повстання не минули |
| |Кодака, що не дивно, адже це був важ-ливий |
| |стратегічний пункт на Запоріжжі, а крім того,|
| |і добрий орієнтир у безкраїх придніпровських |
| |степах. В інформації, отриманій росій-ським |
| |воєводою С. Болковським у лютому 1648 року, |
| |згадується, що кримські й ногайські тата-ри |
| |вийшли в степ і стоять на Очаківському шляху |
| |напроти Кодака. |
| | |
| |На залогу Кодака покладав певні надії у |
| |при-душенні розпочатого Хмельницьким |
| |повстання новий коронний гетьман Микола |
| |Потоцький. У лютому 1648 року, наказуючи |
| |полковнику Ка-нівського реєстрового полку |
| |разом з полковника-ми Чигиринським та |
| |Переяславським рушити на Запоріжжя для |
| |придушення повстання, Пото-цький наголошував,|
| |що до цих військ приєднаються також 200 |
| |драгунів з Кодацької залоги. Цікаво, що за |
| |чутками, які поширювалися на Україні у травні|
| |1648 року і знайшли відобра-ження у відписці |
| |воєводи Плещеєва, п'ять тисяч реєстровців |
| |були надіслані Потоцьким до Кодака і саме тут|
| |довідалися про перемогу повстанців під |
| |Жовтими Водами. Тоді ж поширилися чут-ки про |
| |взяття військами Хмельницького Кодака і |
| |страту захопленої залоги. Ця інформація не |
| |відповідала дійсності, але вірно те, що вже |
| |тоді, у травні, Хмельницький вжив певних |
| |заходів щодо фортеці. Зв'язати сили |
| |повстанців облогою Ко-дака після |
| |Жовтоводської битви було б явною помилкою, це|
| |б дало простір для дії військам на чолі з |
| |М.Потоцьким, але й залишати у себе в тилу |
| |небезпечну залогу, яка загрожувала шляхам |
| |сполучення гетьманських військ з Січчю, теж |
| |було небезпечно. |
| |Тому, вирушивши з головною частиною військ та|
| |татарами під Корсунь, Хмельницький віддав |
| |розпорядження Ніжинському полковнику Проко-пу|
| |Шумейку вирушити під Кодак. Судячи з |
| |по-дальших подій, завдання, що його дав |
| |гетьман, полягало не в штурмі фортеці, а в її|
| |щільній облозі і ізоляції. Завдання було |
| |виконано, і, коли з Кодака надіслали до |
| |короля шляхтича Собеського (родича |
| |майбутнього польського короля Яна III |
| |Собеського), він не зміг уникнути табору |
| |Хмельницького, де провів п'ять днів і нарешті|
| |був відпущений гетьманом до Варшави. |
| | |
| |Після перемоги під Корсунем облога фортеці |
| |стала ще щільнішою - прибули нові підрозділи,|
| |але штурмів, в усякому разі великих, не було.|
| |Не підтверджується іншими джерелами датована |
| |серпнем 1648 року інформація того ж самого |
| |Собеського, ніби при штурмі Кодака полягло |
| |чотири тисячі повстанців і до фортеці було |
| |надіслано три нових полки. |
| |Добре відомо, що облога Кодака тривала до |
| |кінця вересня - початку жовтня і закінчилася |
| |ка-пітуляцією гарнізону. В той час |
| |розташований під Кодаком табір повстанців |
| |очолювали полков-ники Максим Нестеренко, |
| |Прокіп Шумейко та Яків Волченко. 1 жовтня |
| |комендант фортеці Гродзіцький прийняв умови |
| |капітуляції. Згідно з ни-ми, гармати, яких |
| |налічувалося шість бронзових і сім залізних, |
| |мали бути передані козакам. Пе-редбачалося, |
| |що жовніри вийдуть з Кодака з роз-горнутими |
| |прапорами, барабанами, запаленими ґнотами та |
| |усією звичайною зброєю. Окремим пунктом умов |
| |був гарантований вихід з Кодака ра-зом з |
| |залогою Стефана Чарнецького - польського |
| |посла до гетьмана під Жовтими Водами. Залога |
| |вимагала, крім того, перевезення тіла Стефана|
| |Потоцького до Києва і передачі його там |
| |домініканам, а також вільний вихід разом з |
| |жовнірами ксьондзів. (Зазначимо, що відносно |
| |Чарнецького вимога була виконана повністю. |
| |Пізніше він повернувся у Річ Посполиту і під |
| |час одного з походів на Україну, захопивши |
| |Чигирин і Суботів, наказав викинути з |
| |родинної усипальниці Хмельницьких прах |
| |Богдана Хмельницького і його сина Тимоша.) |
| |Крім вже перелічених вимог, залога домагалася|
| |гарантій виходу у небезпечне місце під |
| |охороною козацького загону на чолі з Максимом|
| |Нестеренком. Тим же днем - 1 жовтня 1648 року|
| |- датується присяга Нестеренка, в якій він |
| |під загрозою небесних кар зобов'язувався |
| |цілими і здоровими доставити польських |
| |шлях-тичів і всю залогу у зазначене ними |
| |місце. |
| | |
| |За даними польської реляції, шляхетське |
| |військо покинуло фортецю 2 жовтня і вирушило |
| |вздовж Дніпра на Крилов. Вже на марші залога,|
| |що налі-чувала 120 чоловік, була розділена на|
| |три части-ни. Одна мала прямувати на Чигирин,|
| |друга - на Вороновку, третя - на Крилов. |
| |Слідом за поляками йшли селяни, які палали |
| |ненавистю до ще недавно могутніх шляхтичів та|
| |драгунів. Під Чигирином частина залоги була |
| |роззброєна, офі-цери ув'язнені, а їх майно |
| |передали дружині Богдана Хмельницького, яка |
| |була на той час у Чиги-рині. Інші члени |
| |залоги частково були страчені козаками та |
| |селянами, частково - втекли. Те са-ме |
| |відбулося у Вороновці та Крилові. Так |
| |вирва-лась назовні давно стримувана ненависть|
| |українських селян та козаків до кодацької |
| |залоги - цього уособлення шляхетського |
| |панування на Україні напередодні Визвольної |
| |війни . |
| | |
| |На початку 1649 року польські комісари, які |
| |вели тоді переговори в Переяславі з урядом |
| |Хмельницького, доносили королю, що, за їх |
| |відомостями, Кодак пустує, а гармати з |
| |фортеці перевезвені до Чигирина та |
| |Переяслава. Колись неприступна фортеця |
| |залишилась тепер у глибокому тилу Війська |
| |Запорізького і не мала стратегічно-го |
| |значення. Цікаво, що під час переговорів у |
| |Переяславі лунали вимоги козацької голоти |
| |за-арештувати комісарів і відправити їх у |
| |Кодак. Це питання обговорювалося і на |
| |старшинській раді, тобто не виключена була |
| |можливість перетво-рення фортеці на тимчасову|
| |в'язницю для польських сановників. |
| | |
| |Влітку того ж 1649 року біля Кодака було |
| |дозволено кочувати татарам. Мабуть, у зв'язку|
| |з цим, а також зі зміною статусу фортеці, |
| |частина українського населення, що жило |
| |навколо Кодака (головним чином ремісники), |
| |покинула свої оселі і вище по Дніпру |
| |заснувала селище Новий Кодак. Ситуація різко |
| |змінилася напередодні возз'єднання України з |
| |Росією. Проти цього союзу виступив кримський |
| |хан, і вже в Переяславських статтях 1654 року|
| |зазначалося, що в Кодаці має утримуватися |
| |залога з 400 козаків. З 1655 року комендантом|
| |фортеці був Герасим Лістровий. |
| | |
| |До 1656 року фортеця була підпорядкована |
| |без-посередньо гетьманській канцелярії в |
| |Чигирині (генеральному обозному). (Пізніше |
| |Кодак чис-лився за Запорізьким Кошем.) Крім |
| |залоги фор-теці, тут було встановлено |
| |берегову сторожу з мисливців-козаків. Тоді ж |
| |у Кодак була переве-зена похідна церква |
| |«архістратіга Михаїла» . У 1659 році |
| |запорізька адміністрація посилила Кодацьку |
| |фортецю як залогою, так і озброєнням. |
| | |
| |Запорізька Січ продовжувала залишатися |
| |вог-нищем антифеодального протесту. |
| |Запорізькі козаки пильно стежили за діями |
| |старшини на геть-манщині й уважно |
| |прислухалися до голосу народних мас, готові |
| |піднятися проти нових гнобителів. Коли в |
| |Росії розгорнулося могутнє селянсько-козацьке|
| |повстання проти феодально-кріпосницьких |
| |порядків під керівництвом Степана Разіна, |
| |повстанням були охоплені й полки Слобідської |
| |України. |
| | |
| |Московський піддячий Наум Колесников, бувши в|
| |Астрахані, доносив царю: «Да у него ж де |
| |Стеньки в войска, с которым он в Астрахань |
| |пришел, большая половина меж Донскими |
| |хохлачей Черкас». Приблизно те ж саме писав |
| |піп Іван з Лискова Нижегородського повіту, що|
| |був тоді на Дону: «...рекою де Доном вниз |
| |Черкаси в малих лотках идут беспрестанно...».|
| |Царський уряд мав підстави вважати, що саме |
| |Кодацька фортеця була базою, навколо якої |
| |формуються ці загони та готуються «малые |
| |лотки», на яких потім ватаги козаків йдуть |
| |вверх по Самарі, волоком до Сіверського |
| |Донця, а там і на Дон. У Москві отри-мали |
| |також повідомлення, що кошовий отаман Іван |
| |Сірко у травні 1670 року десь поблизу Кодака |
| |зустрівся з правобережним гетьманом |
| |Дорошенком і вів з ним переговори про спільні|
| |дії з Степаном Разіним. |
| | |
| |У 1672 році царська адміністрація зробила |
| |ревізію Кодацької фортеці, про що залишився |
| |цікавий документ. Офіційна «люстрація» так |
| |описувала Кодак: «Город Кодак, земляной вал |
| |стоит на Днепровских верхних порогах, под |
| |первым урочищем Кодаком на той стороно Днепра|
| |от Києва; а строили по указу польского |
| |Владислава короля тот город немцы тому лет 40|
| |или больше, а бойницыі сделаны из земли, а |
| |палей и обломков нет. А от порогов кругом его|
| |ров обрезной... А мерою-де тот город Кодак |
| |кру-гом 900 сажен. Пушек в нем две железные |
| |городовые да две затинные пищали; а сколько к|
| |тем пищалям ядер и зелья, фитилю и запасов, |
| |того они не ведают». |
| | |
| |У 60-90-х роках XVII століття Кодацька |
| |фортеця відігравала важливу роль у системі |
| |оборони південних кордонів України і всієї |
| |Російської держави від Туреччини та її васала|
| |- Кримського ханства. |
| | |
| |На початку XVIII століття Кодак став місцем |
| |перебування народного ватажка Кіндрата |
| |Булавіна, що готував тут повстання проти |
| |царських воєвод. Після Полтавської битви 1709|
| |року за наказом російського воєводи Яковлєва |
| |фортеця була зруйнована. Царат мстився таким |
| |чином за перехід на бік шведів запорізької |
| |старшини. |
| | |
| |Так припинила своє існування Кодацька фортеця|
| |- одна з визначних пам'яток Дніпропетровщини,|
| |пов'язаних з історією Визвольної війни |
| |українського народу під проводом Богдана |
| |Хмельницького. На залишках фортеці свого часу|
| |було встановлено знак «Пам'ятник історії |
| |республіканського значення фортеця Кодак. |
| |Знаходиться під охороною держави». |
| |Зараз на території зони, що охороняється |
| |законом, діє гранітний кар'єр, у якому з |
| |ранку до вечора гудуть потужні екскаватори...|
Реферат на тему: Дальний Восток в годы Великой Отечественной войны
негосударственное общеобразовательное
учреждение.
СРЕДНЯЯ ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНАЯ ШКОЛА
«ИНТЕЛЛЕКТ ПЛЮС».
РЕФЕРАТ
ПО ИСТОРИИ.
ТЕМА: «ДАЛЬНИЙ ВОСТОК В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ».
ПРЕПОДАВАТЕЛЬ
Яковлева Н.Я.
ВЫПОЛНИЛА
УЧЕНИЦА 9 КЛАССА
Сидорычева Александра
г. КОМСОМОЛЬСК-НА-АМУРЕ
2004г.
Содержание
1.НА БОЕВОМ ПОСТУ
2.ВСЁ ДЛЯ ПОБЕДЫ
3.СО ВТОРОГО ДНЯ ВОЙНЫ
(Из воспоминаний ветерана труда Е. Ф. Гудковой)
4.КОРЕННЫЕ НАРОДЫ ДАЛЬНЕГО ВОСТОКА В ГОДЫ ВОЙНЫ.
5.ПОДВИГ АЛЕКСАНДРА ПАССАРА
6.АВГУСТ 1945-го:
МОЛНИЕНОСНАЯ ВОЙНА
7.ПОБЕДА НА ДАЛЬНЕМ ВОСТОКЕ
(А. М. Василевский)
8.КРАТКИЕ ИТОГИ
9.СТРАНИЦЫ ИСТОРИИ
10.ПОДВИГ ПАВЛА ГАЛУШКИНА
ДАЛЬНИЙ ВОСТОК
В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ
(1941—1945)
НА БОЕВОМ ПОСТУ
В тылу как на фронте. В первые же дни войны все Советское государство
было переведено на военное положение. Однако ни в одном тыловом регионе
СССР население не испытывало такого сильного напряжения, как на Дальнем
Востоке. Связано это было с тем, что на дальневосточной границе со стороны
Маньчжурии и Кореи стояла более чем миллионная японская Квантунская армия,
готовая в любую минуту перейти границу СССР и приступить к захвату
советского Дальнего Востока.
Все жители региона ясно осознавали страшную угрозу, многие помнили о
тех злодеяниях, которые творили японские солдаты на земле Дальнего Востока
в годы Гражданской войны и иностранной военной интервенции. Поэтому призыв
Коммунистической партии и Советского правительства обучаться военному делу
и готовиться к отпору врага находил среди населения самое горячее участие.
Уже в июле 1941 г. Совет Народных Комиссаров СССР принял
постановление "О всеобщей обязательной подготовке населения к
противовоздушной обороне". Местные партийные и советские органы власти, в
первую очередь территорий, граничивших с Китаем, развернули активную работу
по подготовке инструкторов и обучению населения основам противовоздушной и
химической обороны (ПВХО). К концу 1941 г. только в Приморском крае
работало более 2 тыс. инструкторов ПВХО.
В сентябре 1941 г. Государственный Комитет Обороны СССР принял
становление "О всеобщем обязательном обучении военному делу граждан СССР".
С 1 октября занятия по всевобучу стали проводиться и на Дальнем Востоке.
Эту работу организовал отдел всевобуча Дальневосточного фронта. К обучению
военному делу были привлечены мужчины и юноши в возрасте от 16 до 50 лет.
В ноябре 1941 г. первые выпускники курсов всевобуча в
Хабаровском крае провели трехдневные учения, которые продемонстрировали
высокий уровень приобретенных ими теоретических навыков и практических
умений ведения современного боя. За все годы войны по программе всевобуча
на Дальнем Востоке было подготовлено более 200 тыс. человек.
Женщины не отставали от мужчин. Тысячи дальневосточниц овладели
санитарным делом, приобрели специальность медсестер.
Оборона дальневосточных рубежей с началом войны приобрела особое
значение. Вооруженные провокации, обстрелы с вражеской территории, переходы
границы террористическими и разведывательными группами, захваты кораблей
Амурской речной флотилии происходили практически ежедневно на всем более
чем 2000-километровом ее участке.
Население Дальнего Востока активно участвовало в укреплении
обороноспособности дальневосточных границ. Тысячи людей строили
оборонительные сооружения, укрепления различных типов. Десятки тысяч
дальневосточников принимали участие в работе постов и дружин
противовоздушной и санитарной обороны, противопожарных команд.
Учитывая возможность нападения на советскую территорию банд и
диверсионных групп, партийные комитеты и органы НКВД сформировали
истребительные батальоны, а на Камчатке — подразделения народного ополчения
из числа бывших курсантов всевобуча. На Сахалине в 1944 г. было 18
истребительных батальонов, в Приморье — 43. Вместе с пограничниками они
несли боевое дежурство на особо опасных участках границы. Командирами
многих батальонов были бывшие партизаны.
Воины Дальневосточного фронта, моряки Тихоокеанского флота и
Краснознаменной Амурской военной флотилии также каждодневно укрепляли
советские дальневосточные рубежи, делая их еще более неприступными для
врага. В сухопутных войсках и на кораблях шла напряженная военная учеба.
Она строилась с учетом опыта, приобретенного нашими солдатами и командирами
в борьбе с гитлеровскими оккупантами. Особое ним мание в ходе учебы
обращалось на взаимодействие различных родов войск в ходе боевых операций.
В боях с гитлеровскими оккупантами на Западном фронте также приняли
участие тысячи дальневосточников. В первые же дни войны сотни людей подали
заявления с просьбой отправить их на фронт. В Приморский крайвоенкомат
только 24 июня 1941 г., через 2 дня после начала войны, поступило 788
таких заявлений.
Дальневосточники на всех фронтах снискали себе славу закаленных и
отважных воинов. Более 180 жителей и уроженцев региона были удостоены
высокого звания Героя Советского Союза. Многие Герои Советского Союза вышли
из среды летного состава Дальневосточного управления гражданской авиации.
За операцию по форсированию Днепра только из числа посланцев Хабаровского
края получили это звание 32 человека.
Были дальневосточники и среди тех, кто водружал Знамя Победы над
Рейхстагом. Героем Советского Союза стал житель с. Ленинское Еврейской
автономной области П. П. Кагыкин, принимавший участие в историческом
сражении за Берлин.
Посланец обозостроительного завода г. Биробиджана И. Р. Бумагин
повторил подвиг А. Матросова: 24 апреля 1945 г. при штурме польского г.
Бреслау (г. Вроцлав) в решающую минуту боя он бросился на амбразуру
вражеского дзота и закрыл ее своей грудью. Советское правительство
посмертно присвоило ему звание Героя Советского Союза.
Сколько их было, солдат отечественной, получивших высокие звания
Героев, ордена и медали Родины, своим ратным трудом защитивших свободу и
независимость Отчизны! Сколько дальневосточников сложили головы на фронтах
Великой Отечественной! До сих пор точное число жертв неизвестно. И лишь
скорбные обелиски с именами погибших земляков, которые стоят в каждом
городе и каждом селе Дальнего Востока, напоминают о том, какой высокой
ценой была куплена Победа в той страшной мин не. Вечная им Слава, вечная им
Память!
На Западном фронте сражались и некоторые части, целиком
передислоцированные с Дальнего Востока. Тихоокеанский флот направил в
действующие Северный и Черноморский флоты часть своих подводных лодок,
надводных кораблей, десятки экипажей самолетов. В самый тяжелый период
войны флот послал в действующую армию более 140 тыс. лучших матросов,
старшин и офицеров.
Дальневосточные армейские и флотские части принимали участие в боях
немецко-фашистскими оккупантами на всех фронтах Великой Отечественной.
Осенью и зимой 1941/42 г. при защите столицы нашей Родины и в разгроме
немецких войск под Москвой проявила героизм 78-я стрелковая дивизия под
командованием генерал-майора А. П. Белобородова, несшая до войны службу в
Хабаровске. Экипаж подводной лодки С-56 из состава Тихоокеанского флота под
командованием Г. И. Щедрина с
весны 1943 до начала 1944 г. уничтожил 10 кораблей противника. За это Г.И.
Щедрин был удостоен звания Героя Советского Союза.
В битве на Волге отличилась 422-я Дальневосточная стрелковая дивизия.
За свои боевые заслуги она была переименована в 81-ю гвардейскую дивизию.
Облетевшая весь мир фраза: "На той стороне Волги для нас земли нет, наша
земля здесь, и мы ее отстоим" — принадлежит воспитаннику Тихоокеанского
флота Герою Советского Союза младшему лейтенанту В. Г. Зайцеву. Славный
боевой путь в годы войны прошла 102-я Дальневосточная дивизия. Осенью 1943
г. за освобождение г. Новгород-Северского она получила наименование
Новгород-Северской.
В начальный период войны, когда значительные территории СССР оказались
в зоне оккупации, вспомнили и о дальневосточных партизанах, снискавших себе
славу в 1918—1922 гг. Опыт Дальнего Востока был использован при организации
партизанской борьбы с фашистами. Для этого в тыл врага направили одного из
бывших руководителей партизан в Приморье — А. К. Флегонтова. Он организовал
партизанскую борьбу в Московской, а позже в Смоленской и Брянской областях,
в Белоруссии. В марте 1943 г. в Осиповичском районе Минской области в одном
из боев с гитлеровцами А. К. Флегонтов погиб смертью храбрых.
ВСЕ ДЛЯ ПОБЕДЫ
Сражения Второй мировой войны не коснулись территории советского
Дальнего Востока. Однако напряжение, порожденное войной, ощущалось во всем:
в стремлении трудиться лучше и с большей отдачей, в жадном ожидании
сообщений Совинформбюро о событиях на фронте, в трепетном волнении при
получении каждой весточки от родных людей, сражавшихся с фашистами, как
они, не ранены, живы ли? Особую тревогу ощущали дальневосточники от опасной
близости с Японией, способной в любой момент развязать боевые действия
против СССР.
С первого дня войны перед населением края встала задача перевода
народного хозяйства на военный лад. К 1941 г. на Дальнем Востоке уже
существовала мощная промышленная база, в том числе и военная, имелись
высококвалифицированные кадры рабочих и инженеров. Однако война сразу же
сказалась на условиях и результативности их труда.
Многие специалисты были призваны в действующую армию. Для перестройки
предприятий, прежде выпускавших мирную продукцию, не хватало технической
документации. Однако всеобщий моральный подъем, стремление работать больше
и лучше компенсировали эти проблемы.
В связи со значительным сокращением трудовых коллективов, вызванным
всеобщей мобилизацией, остро встала задача повышения производительности
труда. Среди рабочих промышленности массовое распространение получило
движение "двухсотников-трехсотников" — передовиков производства,
выполнявших дневные нормы на 200—300% и более. Каждый старался работать за
себя и еще за одного-двух своих товарищей, ушедших на фронт. В конце 1943
г. рабочих, выполнявших за одну смену по несколько норм, было в крае уже
более 18 тыс.
Кроме этого, в годы войны получили распространение такие формы
социалистического соревнования, как "фронтовые" вахты, "фронтовые"
декадники и месячники, соревнование молодежных бригад за звание
"фронтовых". Если в начале 1942 г. "фронтовых" бригад насчитывалось
единицы, то к январю 1945 г. их было уже более 1000.
Проблема замены ушедших на фронт рабочих и специалистов решалась путем
привлечения на заводы и фабрики подростков и прежде не работавших
домохозяек. На производство возвращались многие пенсионеры. Подготовкой
рабочих кадров продолжали заниматься школы ФЗО ремесленные и
железнодорожные училища. За военные годы из их стен вышло более 61 тыс.
квалифицированных рабочих.
Благодаря героическим усилиям дальневосточников, мобилизующей и
контролирующей (а нередко и карающей) деятельности государственных и
партийных органов региона, к 1945 г. производство всей промышленной
продукции на Дальнем Востоке по сравнению с 1940 г. не только не
уменьшилось, но, наоборот, возросло на 12%, а на территории Хабаровского
края — на 43%. Наибольшее увеличение продукции (в 5 раз) дала оборонная
промышленность. Многие прежде мирные предприятия освоили выпуск авиабомб,
снарядов, мин и минометов. На Дальнем Востоке ускоренно строились боевые
морские и речные корабли, ремонтировались танки, доставлявшиеся с полей
сражений. Было произведено огромное количество лыж. Страна и фронт получили
миллионы тонн рыбы, сотни тысяч тонн нефтепродуктов.
Большое развитие получило движение за экономию сырья и материалов.
Продолжалось промышленное строительство. За четыре военных года были
построены десятки новых предприятий, сотни промышленных цехов, несколько
транспортных сооружений (железнодорожные магистрали, нефтепровод от
Сахалина до Комсомольска-на-Амуре и другие).
Одной из наиболее грандиозных строек стал ввод в действие завода
"Амурсталь" в Комсомольске, сооружение которого началось задолго до начала
войны. Один из строителей завода сказал на митинге, посвященном его пуску:
"Мы не жалеем сил, строим наш завод "Амурсталь". Еще напряженнее будем
работать дальше, чтобы по-фронтовому, по-военному выполнить задания партии
и правительства — скорее дать фронту больше стали, залить ею проклятых
гитлеровских кровопийц". И это были не пустые слова. Огромное количество
советских людей, в том числе и дальневосточники, были одержимы одной идеей
— сделать все возможное и невозможное для скорейшей победы над грозным
врагом.
Ответственную и большую работу в обстановке войны провели
транспортники Дальнего Востока. На железной дороге развернулось движение за
скоростную обработку и продвижение поездов. В ряде случаев существовавшие
нормативы удавалось превысить в десять и более раз.
Серьезное хозяйственное и оборонное значение имела работа речного и
морского транспорта. С 1940 по 1945 г. их перевозки возросли более чем в 10
раз. При этом необходимо учесть, что до войны грузоподъемность морских
судов Дальневосточного морского пароходства (ДВМП) составляла всего 20%
общего тоннажа торгового флота СССР. Но поскольку плавание в Черном и
Балтийском морях было крайне затруднено из-за ведения там боевых действий,
именно на ДВМП лег груз основных морских перевозок. С 1943 по 1945 г.
корабли ДВМП перевезли около 70% всех грузов периода войны. Такая
высочайшая нагрузка была связана, главным образом, с тем, что порт
Владивосток оказался в роли главных восточных ворот страны для поставки из
США грузов по линии ленд-лиза (заем и аренда).
Перевозки по линии ленд-лиза начались в конце 1942 г. после подписания
в Вашингтоне "Соглашения между правительствами СССР и США о принципах,
применимых к взаимной помощи в ведении войны против агрессии", более
известного как "Соглашение о ленд-лизе".
В соответствии с ним Советский Союз получал из США танки, автомашины,
нефтепродукты, паровозы и рельсы, продовольствие и обмундирование. В обмен
на военные поставки, в Америку отправлялись лес, руда, золото, пушнина,
рыба, икра и другие продукты. Всего в перевозках по линии ленд-лиза
участвовало около 300 судов ДВМП. Это был настоящий подвиг советских
моряков. Все корабли шли под советскими флагами, с советскими командами на
борту и безо всякого боевого прикрытия. За годы войны порт Владивосток
принял и отправил на фронт около 8 млн. т импортных грузов — больше, чем
все остальные порты, участвовавшие в получении грузов из США, вместе
взятые.
По тому же соглашению, в 1943—1945 гг. через Аляску, Камчатку и Сибирь
был организован перегон боевых самолетов из США в СССР — так называемый
АлСиб.
Сельское хозяйство края в годы войны испытывало серьезные трудности,
связанные с массовой мобилизацией селян в действующую армию, а также в
связи с сокращением количества сельскохозяйственной техники, которая также
была мобилизована для нужд фронта.
Если общее количество МТС и колхозов осталось в крае почти без
изменений, то трудоспособное население с 1940 по 1944 г. сократилось на
36%, тракторов стало меньше на 23% и автомашин — на 58%. Все это не могло
не сказаться на эффективности сельскохозяйственного производства.
Постоянная угроза нападения японской Квантунской армии не позволяла
осуществлять в Приамурье и Приморье, как, например, в колхозы Сибири,
эвакуацию населения из оккупированных врагом западных областей. Колхозы
Дальнего Востока испытывали острый дефицит рабочих рук. В этих условиях
возросло значение шефской помощи из городов. Горожане помогали колхозникам
под лозунгом: "Помощь города селу — это помощь фронту!" На место ушедших на
фронт мужчин пришли женщины и подростки. Если до войны на Дальнем Востоке
было всего несколько десятков женщин-механизаторов, то к 1944 г. женщины
составляли 42% трактористов и 47,5% комбайнеров.
Сельские жители активно участвовали во многих общественных движениях и
трудовых починах военной поры, нередко отдавали последнее, чтобы поддержать
сражавшихся с фашизмом мужей, братьев, отцов. Они собирали продовольствие
для помощи семьям военнослужащих, рабочих оборонных предприятий,
безвозмездно отдавали часть продуктов из своих личных подсобных хозяйств
для нужд фронта, принимали участие в других всенародных акциях по повышению
боеспособности Советской Армии.
Но, несмотря на значительные усилия колхозников и рабочих совхозов,
введение жестких репрессивных мер против нарушителей трудовой дисциплины и
расхитителей, спада сельскохозяйственного производства избежать не удалось.
Валовой выход продукта значительно снизился. Зерна собирали на 59% меньше,
чем до войны, картофеля — на 49% меньше.
Условия жизни на селе неуклонно ухудшались. Заготовительные цены,
установленные государством на сельскохозяйственную продукцию, были очень
низкими и не покрывали себестоимости продукции. Тем не менее,
сельскохозяйственные артели Дальнего Востока, не подвергшиеся
непосредственному воздействию боевых операций, вышли из войны в лучшем
экономическом состоянии, чем колхозы страны в целом.
Население — фронту. Одной из ярких форм поддержки Красной Армии
народом в ее борьбе с агрессором стало патриотическое движение трудящихся
по оказанию добровольной материальной помощи фронту. Без каких-либо
указаний люди сдавали в конторы Госбанка деньги, облигации государственных
займов и драгоценности. Рабочие и служащие отчисляли в Фонд обороны СССР
однодневные и трехдневные заработки, а колхозники — часть заработанных
трудодней. По инициативе общественных организаций проводились воскресники,
средства от которых тоже перечислялись в Фонд обороны СССР.
На Дальнем Востоке проводились добровольные сборы средств на
строительство боевых самолетов, танковых колонн, бронепоездов, морских
кораблей. На средства населения были оснащены эскадрильи бомбардировщиков
"Советское Приморье", "Хабаровский комсомол" и другие. Многие
дальневосточники обращались к Советскому правительству с просьбой разрешить
им на приобретенных на народные деньги танках выехать на фронт громить
гитлеровцев. Только из районов Колымы получили разрешение выехать на фронт
на таких танках 60 человек.
Всего за годы войны дальневосточники внесли в Фонд обороны родины
свыше 1,2 млрд. руб. В ходе подписки на государственные военные займы было
собрано также около 2 млрд. руб. За годы войны дальневосточники собрали и
передали фронтовикам более 2 млн. теплых вещей, белья и обуви.
Следует подчеркнуть, что, несмотря на известное психологическое и
пропагандистское давление на население со стороны партийных органов,
всемерная добровольная материальная помощь советским воинам оказывалась от
всего сердца и с открытой душой. В годы войны тыловики жили в очень тяжелых
условиях. Им нередко приходилось отдавать последнее, лишь бы скорее достичь
победы над врагом и вернуться к мирному труду. Государство было вынуждено
значительно ограничить нормы питания, продажу товаров первой необходимости.
Уже осенью 1941 г. в стране была введена карточная система. Колхозники за
один трудодень получали не более 0,5 кг зерна, рабочие промышленности — в
зависимости от категории — по 500—600 граммов хлеба на человека в день.
Однако дальневосточники, перенося тяготы войны, жили одним
стремлением—дать все необходимое своей Красной Армии, приблизить победу над
ненавистным врагом.
СО ВТОРОГО ДНЯ ВОЙНЫ
Из воспоминаний ветерана труда Е. Ф. Гудковой
Муж мой был бригадиром проходческой бригады. На второй день войны я
пошла на его место. Дали мне бригаду: три женщины, заменившие в шахте своих
мужей, две молодые девчонки да 65-летний старик Сафин. Разделилась наша
бригада на две смены. Работали втроем по 12 часов. Сменялись в 7 часов утра
и в 7 часов вечера. Шахта наша была неглубокой — всего 110 метров. По
стволу людей почти не возили— только уголь и лес. Мы же валили по
специально пробитому запасному выходу. Сами бурили, крепили и производили
отвалку породы, сами грузили породу в вагонетки. Вручную откатывали за
300—400 метров и разгружали.
Работали по-ударному. Норма проходки для бригады, состоящей из мужчин,-
11 месяцев, а мы выполнили ее за 8 месяцев.
А ведь ещё были дежурства в штабе МПО (местной противовоздушной
обороны) и занятия к группе снайперов при военкомате. Четыре раза в неделю
по нескольку часов. Если мы работали в ночь, то на занятия ходили с 10
часов утра. После дневной смены занимались с 10 часов вечера. Кроме этого,
копали ещё бомбоубежище. Но все это было трудно только в первый год войны.
Постепенно втянулись, и никто не жаловался...
В 1943 году стало нам, женщинам, полегче. Возвращались после ранений
кое-кто из наших шахтеров. Дома они не сидели. Сразу включались в работу на
шахте. Это было большой помощью всем нам...
И фронтовые дела стали радовать, меньше приходило похоронок. Ведь в
первые годы войны не было, кажется, недели, чтобы не состоялся у нас митинг
памяти своих товарищей, погибших на фронте. На смерть наших воинов мы
отвечали повышенной добычей угля.
День Победы, так же, как и начало войны, я встретила в шахте. Мы с
Наташей Кухаренко, подругой моей, насыпали уголь в вагоны, коногон возил
его на ствол. Он то нам и сообщил, что война кончилась. А мы не поверили...
Выехали мы из шахты и увидели, что идет митинг. Но невозможно было
понять, что именно говорят. Кто смеялся, а кто и плакал. Но большинство
плакали. Ведь те, кто остались в земле, не вернутся. А таких было больше.
Мой муж не вернулся... Он погиб в феврале 1945 года...
События, описанные Е. Ф. Гуд | |
