|
Реферат: Ледовая и снежная скульптура (Культурология)
«Мир очарован скульптурой, которая тает. Это
изысканно и престижно. Впечатление от ледовой и
снежной скульптуры, равнозначно самым сильным
удовольствиям».
Корни развития современных конкурсов и фестивалей ледовой и снежной
скульптуры уходят далеко в прошлое. Точно, сказать, где зародилась ледовая
и снежная скульптура очень сложно, т.к. площадь земного шара, покрываемая
снегом очень велика. Есть предположения, что Япония была первой страной,
где родилась непосредственно ледовая скульптура. Но как бы то ни было все
снежные и ледовые скульптуры, приурочивались к праздникам и сопровождались
массовыми гуляниями
Русские зимние праздники и масленичные гулянья со строительством
снежных городков, ледяных горок, сопровождающиеся фейерверками и
иллюминацией были известны еще со времен Петра. Строительство снежных
крепостей и снежных баб, в период масленичных гуляний, описано многими
авторами, хорошо отразил настроение масленичных гуляний в своей картине
Василий Суриков «Взятие снежного городка». Я думаю многие бабушки
рассказывали о масленице. В фильме Никиты Михалкова «Сибирский цирюльник»
очень хорошо показана разудалая масленица. Известная русская сказка
«Снегурочка» и опера Римского-Корсакова показывает идею одушевления
снежного образа. Издавна снежные и ледовые фигуры наделены чем-то
мистическим.
Самыми яркими из дошедших до нас сведений о снежной архитектуре Руси
являются сведения о строительстве в Санкт-Петербурге в 1740 году, в
царствование Анны Иоановны, ледяного дома. Очень хорошо описал массовое
гуляние писатель Лажечников Иван Иванович, в романе «Ледяной дом»
«… Назначен был государынею день для осмотра ледяного дома; ей приятно
было видеть, как исполнили ее мысль, и - вместе забыться, хотя на
несколько минут, от душевной и телесной болезней, ее осаждавших. А чтобы
очарование зрелища было сильнее, положено было смотреть дом ночью, при
освещении.
Весь Петербург поднялся на ноги или заставил двигаться ноги
своих лошадей; со всех концов его тянулись нити пешеходов и ряды экипажей.
Старики будто умылись живой водой и, схватив свою старость в охапку, бежали
к фокусу общего любопытства; дети, вцепившись в полу отцовского кафтана,
влеклись за толпою. Остались в домах недвижный больной, или мать с
грудным младенцем, боявшаяся подвергнуть его опасностям народной тесноты,
или слепец, которому воображение заменяло и зодчих, и живописцев, и самые
чудеса природы; но и те с нетерпением ожидали рассказов о чудном ледяном
доме. Забыты нужды, голод, страх бироновского имени и казни.
Выступив из мрака ночи с своими огнями, ледяной дом сиял
металлическим блеском и далеко бросал от себя свет на Луговую линию,
очертивши им пестрый полукруг лиц и ног; площадь казалась вымощенною
верхушками голов. Нередко усиленный крик ледяного слона, или огненный
фонтан, бивший из хобота его, или новая смешная фигура на окнах
заставляли зрителей вторгаться за черту, заказанную слободскими десятскими
и сотскими. Русские остроты сыпались часто под русскою палкою.
- Посмотри, братец, - говорил один, - на первой картине немец
в
трехугольной шляпенке, в изодранном кафтанишке, худой, как спичка, бредет
со
скребницей и щеткой в руке, а на последней картине разжирел, аки боров;
щеки
у него словно пышки с очага; едет на бурой кобылке, на золотом чепраке,
и
бьет всех направо и налево обухом.
- Эка простота! - возражал другой, - там входил он на Русь пешком,
а
тут гуляет по ней верхом; там, вишь, он чистил лошадку, а здесь едет
на
чищенной.
- Ванька, а Ванька! это что за изба? - спрашивал один.
- Баня, - был ответ.
- Для наших парильщиков не тесненька ли, Семен Кондратьевич?
-
спрашивал третий.
- Напрасно и строить трудились, - примолвил четвертый, - и у нас
в
Питере на всяком месте готова баня.
- Э! господин десятский, поберегите для переду свой веничек; здесь,
на
морозе, негоже поддавать пару...
- Ступайте мимо, господин сотский; видишь, мы-ста сами стоим
впереди
тысячи.
- Слышь? ледяной слон кричит!
- И камни вопиют во времена тяжкие, - произнес какой-то книжник
важным,
поучительным тоном.
Таким образом, наши Бомарше с бородками, площадные ценсоры
своего
времени, тешили вдоволь глаза и языки свои. Казалось, они остротами
отмщали
на знати свою бедность и унижение и согревались от жестокого
задушавшего
мороза.
- Государыня, государыня! - закричали сотские - и все
замолкло
благоговейною тишиной…»
Еще одно описание масленичных гуляний во времена правления Анны Иоанновны.
…Но главным увеселением, оживившим эти праздничные дни и перешедшим в
историю,
был шутовской маскарад и свадьба в "Ледяном доме".
Известного шута князя Голицына женили на шутихе, калмычке Бужениновой.
Для новобрачных было построено на набережной, между дворцом и
Адмиралтейством, затейливое здание, где все, от стен и крыши до домашней
утвари, было сделано изо льда.
Современник говорит, что этот дом, "гораздо великолепнее казался, нежели
когда
бы он из самого лучшаго мрамора был построен, для того казался сделан был
будто из
одного куска, и для ледяной прозрачности и синего его цвету на гораздо
дражайший
камень, нежели на мрамор походил". Перед домом стояли ледяные пушки,
палившие ледяными ядрами; тут же ледяные дельфины ночью выбрасывали из
пасти
пламя зажженной нефти. Сам дом освещался , множеством свечей. На ледяных
деревьях
с ледяными сучьями и листьями сидели ледяные птицы. На ледяном слоне в
натуральную
величину сидел ледяной поводник-персиянин; из хобота своего слон выбрасывал
днем воду,
а ночью, горящую нефть. Внутри дома мебель и всякая утварь также были
сделаны изо льда;
на столе лежали даже ледяные колоды карт.
Чтобы придать этой затее еще больше разнообразия и веселости, придумали
устроить
этнографический маскарад. Представители всех живущих в России инородцев
должны
были участвовать в шутовской свадьбе, плясать и петь по-своему, и за
свадебным столом
есть свои любимые национальные кушанья. Губернаторам приказано было
выбирать
людей попарно, "и чтобы они собою были не гнусны", и перед отправкой в
Петербург
"убрать их в наилучшее платье со всеми приборы по их обыкновению, и чтоб
при мужском
поле были луки и прочее их оружие и музыка, какая у них употребляется…»
(История города С.-Петербурга в лицах и картинках. Исторический очерк.
1703-1903 В.Н. Авсеенко СПб 1993)
Да, действительно - Ледяной дом Анны Иоанновны, грандиозный дворец,
сложенный из ледовых кирпичей, для блеска проглаженных утюгом. Такое здание
в России построили рабским трудом два с половиной столетия назад. В наше
время Леонид Парфенов и телеканала НТВ, постарались воссоздать «Ледяной
дом» для съемки кинопроекта «Российская империя»
Ледовая и снежная скульптура – это уже не просто масленичные забавы,
массовые гуляния, это целый комплекс традиций, своеобразный театр. Который
удивлял, удивляет, и будет удивлять. Данные праздники параллельно
превратились в выставки работ художников, скульпторов и архитекторов.
Ежегодно в мире проходят десятки международных фестивалей и конкурсов
снежной и ледовой скульптуры. Признанными лидерами здесь являются Япония,
Финляндия, Канада, где подобные форумы имеют более длительную историю. Но в
последние годы российские мастера все уверенней выходят на международную
орбиту, по праву "врываясь" в ряды мировой элиты. Так, в 1997 году сборная
команда России завоевала золотые медали, заняв 1-е место на чемпионате мира
по ледовой скульптуре, проводившемся в г. Фербенкс (Аляска, США)…
Так же известен интересный факт - нынешней зимой в шести лагерях
Томской области проводился конкурс снежной и ледовой скульптуры. По
гуманным условиям состязания, участвовали все заключенные, включая
содержащихся в ШИЗО. Ледяные дворцы построили во всех шести лагерях.
Сущность материала
Многие люди, заинтересовавшиеся снежной и ледовой скульптурой, задают
вопрос: «Почему вы работаете со снегом и льдом, зачем воплощать замысел в
материале, который не долговечен?».
Собственно, почему лёд недолговечный?! Чем лучше камень, бронза, бетон?
Долговечность всех предметов ограничена. Рано или поздно любое
архитектурное
или скульптурное сооружение разрушиться, будет демонтировано, растает...
Камень, бронза, лёд - какая разница. Если подходить к долговечности, как
физическому явлению, то огонь самый не долговечный материал, а как мы
восхищаемся огненными скульптурами. Все материалы мимолетны и, рано или
поздно, преходящи. Что лучше - обрастание мхом в забытом парке или
блестящий пик активности перед уходом в небытие? Ограниченность
существования объекта во времени придаёт особую остроту восприятию при его
рассматривании «в живую». Мимолетность красоты, привкус горечи, печали.
Красота хрупкая и недолговечная. Снежные и ледяные шедевры красивы, даже
когда тают. Они увядают как цветы, угасают как птицы, элегически складывая
крылья. Мне кажется, нет никакой разницы в выборе материала - главное,
чтобы он отвечал идее работы. Многие вещи можно сделать оптимально именно
изо льда или снега, песка или огня. Скульптура - идея, выраженная в
материале. Чем быстрее и понятнее эту идею можно выразить, тем лучше....
Довольно много зданий, скульптур и картин мы знаем по их изображениям, не
говоря уже о том, что работы современных художников - это часто только
изображения (images), например, существующие исключительно на экране
компьютера. И, при наличии изображения, абсолютно всё равно существует ли
арт-объект в предметной реальности....
Снежная и ледовая скульптура
Скульптура это есть порыв вдохновения, возможность художника показать свои
чувства каждому. Здесь мы видим все основные законы, жизненной позиции. У
снежных или ледовых фигур есть мистическая способность, пробуждать в каждом
из нас лучшие порывы. Каждая работа это отдельная мысль, которая может
быть четко выражена или же приходиться задуматься, что же имел виду автор.
Молодые команды выполняют работы, в которых много вольности, замечательных
идей. Они превращают фестиваль в сказку. Каждая работа прекрасна, очень
трудно порой выделить лучшую (тому пример фестиваль в Петрозаводске 2003
года).
Снежная и ледовая архитектура.
Архитектура из снега и льда – это есть своеобразное направление,
задача которого, показать красоту мировой культуры, создать копию шедевра,
сохраняя все пропорции, используя точные чертежи. Благодаря фестивалям и
конкурсам, получается парк, где почти в карманном виде собраны главные
шедевры мировой культуры, ледяные составляющие коллективного сознания
(примером служит Московский международный фестиваль снежной и ледовой
скульптуры «Вьюговей 2002», впечатляет ледовая архитектура: колокольня
Иоанна Великого, Эйфелева башня, петербургские ростральные колонны,
японская пагода). Это дает нам возможность провести ревизию своих
представлений о «шедеврах», сравнить свои внутренние приоритеты с
предлагаемыми в ледяном виде. Насладиться их эффектной и блестящей
полуреальностью.
Заключение.
Ледовые и снежные скульптуры это праздник. В первую очередь это
забава, которой подвластны все взрослые и дети. Вспомните наши первые
детские опыты снежной скульптуры - «снеговики» и снежные крепости. Сразу
вспоминается множество прекрасных ощущений, я знаю, что снежные и ледовые
скульптуры умиляют нас, потому что возвращают в детство. А ведь мы просто
играли и баловались, не подозревая, что все эти забавы, составляющая часть
русской, мировой культуры, которую храним всю нашу жизнь, внутри себя как
часть огромного чувства – любовь к родине.
Реферат на тему: Лекції по українській та зарубіжній культурі
Одеський державний медичний університет
Кафедра українознавства та культурології
Українська та зарубіжна культура.
Конспект лекцій для студентів
Лекція 1.
Вступ. Предмет і завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян.
План лекції.
1. Предмет і завдання курсу.
2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.
А. Трипільська культура.
В. Скіфо-сарматська культура.
С. Антична культура.
Д. Візантійська культура.
3. Культура східних слов'ян.
1. Предмет і завдання курсу.
Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм
обсягом і у філософському розумінні означає сукупність досягнень
суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння цього
поняття. В широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у
вузькому - суто духовна культура.
Матеріальна культура - матеріальні цінності, створені людством в
процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.
Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі
1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їх виробництво, розподіл
та споживання.
Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.
Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить
образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво
з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді
і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений
спілкуванням з природою та іншими людьми.
Функції мистецтва. Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво
викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними
явищами життя. і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів.
Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості
- політикою, мораллю, наукою, філософією.
Початок мистецтва. Перші зразки мистецтва належать до пізнього
палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю (наприклад, класицизм,
романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митця мистецтво в різні епохи
по-різному відображало світ.
Види мистецтва. З розвитком культури склалися різні види мистецтва -
живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення,
декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом
відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки,
фарби, живе слово, танок тощо).
Морфологія мистецтва. Розглядаючи морфологію мистецтва, ми виділяємо
три засоби його існування, три сфери, галузі художньої творчості. 1)Перша -
просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура,
декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність
та музичну творчість. 3)Третя - просторово-часова, яка включає акторське
мистецтво, танок.
Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та
різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки
обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка,
скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності
малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри -
ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.
Образотворче та необразотворче мистецтво. За засобами та можливостями
відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та
необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка,
скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно-ужиткове
мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр,
кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими,
так і необразотворчими видами мистецтв. Модернізм ставить під знак питання
таку класифікацію.
Курс української та зарубіжної культури запроваджений у вищих
навчальних закладах України нещодавно. Ще немає апробованих та вивірених
практикою підручників, курсів лекцій, методичних рекомендацій. Загальна
література з проблем культурного розвитку України строката за своїми
методологічними підвалинами, структурою, підходами, методикою відбору
емпіричного матеріалу тощо. Немає сталих підручників і з проблем світової
культури.
Якщо історія суспільства чи держави вивчає, головним чином,
діяльність народних мас, як головних творців історії (не забуваючи при
цьому керівників цих мас - еліту), історія культури робить наголос на
діяльності окремих особистостей - митців, вчених, педагогів, духовних
пасторів тощо, які власне й створюють духовні цінності, а також наслідки їх
творчої праці - художні твори, наукові праці тощо.
Ось чому, вивчаючи курс української та світової культури ми будемо
робити наголос на окремих, найвизначніших постатях вітчизняної та
зарубіжної культури, їхніх найвизначніших творах, їх внеску у світову
цивілізацію.
Органічна частина світової культури. Опановуючи курс української та
зарубіжної культури, треба звернути увагу на те, що культура українського
народу є частиною світової культури, світової цивілізації. Вона розвивалася
за спільними законами, в руслі розвитку європейської культури, хоча і має
свої особливості, як і кожна національна культура.
Відсутність власної держави протягом багатьох століть, майже 350-
річне існування України у складі Росії призвели до тісного переплетення
обох культур - російської і української, коли одна культура живилася іншою,
взаємозбагачувалася, коли вихідці з України отримували освіту, жили багато
років в Росії і працювали для загальноросійської культури і навпаки, коли
етнічні росіяни живилися українськими національними ідеями, мотивами,
темами, сюжетами, співпрацювали з діячами української культури.
Разом з тим, не можна забувати, що Україна завжди, хоча і в різному
ступені, була зв'язана з зовнішнім світом, збагачувалася сама цими
зв'язками і виносила свої досягнення на суд світової громадськості. Багато
діячів української культури - вчені, музиканти, живописці, письменники - в
різні історичні епохи вчилися закордоном, працювали в бібліотеках Європи та
Америки, лабораторіях, викладали в західних університетах, виступали на
сценах західних театрів разом з іноземними акторами, давали сольні
концерти, виставлялися на мистецьких виставках та в музеях, друкувалися в
закордонних видавництвах, газетах, журналах тощо.
Вільно володіючи класичними та іноземними мовами - латинською,
грецькою, англійською, французькою, німецькою, російською та ін., - вони
робили переклади на українську мову наукової та художньої, світської та
релігійної літератури, залучаючи українського читача до надбань світової
культури.
Певний внесок у світову культуру зробили і українці діаспори. У
ближньому та дальньому зарубіжжі вихідці з України інтегрувалися й
інтегруються у загальнокультурний процес тих країн, де вони оселилися,
громадянами яких вони стали, і їх особисті надбання стають надбаннями націй
до яких вони пристали.
Відсутність української державності протягом багатьох століть
призвела до того, що Україна загубила і продовжує губити свої таланти, які
працюють задля підвищення могутності інших націй, народів, держав. Ці
аспекти історії української культури мало досліджені, тому в курсі лекцій
на них буде звернута особлива увага.
Контрольні запитання.
1. Дайте визначення поняття культура. На які дві великі частини можна
його розділити? З яких елементів складається духовна культура?
2. Дайте визначення поняття художня культура.
3. Дайте визначення мистецтва. Що таке просторове (часове, просторово-
часове) мистецтво?
4. Яка відмінність між образотворчими та необразотворчими родами
мистецтва?
5. Що відноситься до синтетичного роду мистецтва?
2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.
А. Трипільська культура.
В 90-х рр. 19 ст. український археолог чеського походження В.Хвойко
відкрив нову культуру, датовану 4-2 тис. до н.е. і названу трипільською, по
місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля на Київщині). Спершу її
поширювали на територію Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Згодом, коли
румунські археологи біля села Кукутени розкопали стародавні людські
поселення з подібними ознаками, ареал поширення людності цієї культури було
розповсюджено на територію Дунайського басейну, Балканський півострів,
острова Середземномор'я та Малої Азії і вона отримала ще назву трипільсько-
кукутенська культура. Виділяють три етапи її розвитку: 1)ранній - 3500-
3000, 2)середній - 3000-2000, 3)пізній - 2000-1700 до н.е.
Характерні особливості матеріальної культури трипільців такі:
поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд. Житло
будувалося по колу, одне біля другого, середина кола залишалася
незабудованою. Будинки споруджувалися каркасні, двоповерхові, проміжки між
каркасом запліталися лозою та мастилися ззовні і зсередини товстим шаром
глини. Розмір їх сягав 100-140 кв.м. Житло ділилося на кімнати, які
опалювалися печами, складеними з глини. В кожному будинку проживало по 20
осіб. Все поселення нараховувало по 500-600 чоловік. Центр селища
використовувався як загін для худоби. Це були скотарсько-землеробські
племена з колективною власністю на стада худоби.
Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних
виробів побутового призначення - столовий та господарський посуд: миски,
глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка.
Художня культура трипільців обмежувалася декоративно-ужитковим
мистецтвом та культовими статуетками і малюнками на камені та стінах печер.
Вона відзначається високим художнім смаком та технікою.
Орнамент. Характерна ознака художнього оздоблення керамічних виробів
- яскравий декоративний орнаментальний розпис. Форма орнаменту - прямі та
хвилясті лінії, овали, змієподібні спіралі, які повинні були символізувати
сонце, воду, людей, тварин, рослини. Вживалося 4 кольору орнаменту -
чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами та різнокольоровим
орнаментом розписувалися і стіни жилих помешкань.
Статуетки. Серед археологічних знахідок - численні статуетки,
переважно жіночі, що доводить існування культу жінки у трипільському
суспільстві. Жінка знаменувала культ родючості, була продовжувачем традицій
предків. Статуетки мали культове значення. Виконані вони були у
реалістичній манері, і за ними можна простежити етнічний тип трипільців.
Усатівська культура. До пізнього трипілля - усатівської культури (від
села Усатово під Одесою, кінець ІІІ - початок ІІ тисячоліття до н.е.,
розкопки провадив одеський археолог Михайло Болтенко) відносяться кам'яні
могильні плити з зображеннями людей, тварин і такі ж зображення на стінах
печер.
Оминаючи спірну концепцію про етнічну ідентичність трипільців та
українців, зауважимо однак, що трипільська культура була одним з джерел
слов'янської взагалі та української зокрема культури.
В. Скіфо-сарматська культура.
У скіфський період (7-2 ст. до н.е.) під іменем іраномовних племен
скіфів, які населяли територію сучасної України, об'єднувалися численні
місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани, в яких вони ховали
своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби,
забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло велику роль у
формуванні слов'янської культури. Воно було одним з джерел слов'янської
мистецької спадщини.
Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного
геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є
зображення тварин. Після скіфів лишилися великі кам'яні статуї з
зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка
Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку,
козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. - колчан) тощо. Для
скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом - колесом,
флективна мова - словозміна, шляхом заміни кінцівок.
З початком грецької колонізації в Причорномор'ї (6 ст. до н.е.)
великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать
археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя.
Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена.
Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, з'являються
композиції міфологічного змісту.
С. Антична культура.
Прямим джерелом для української культури стала антична культурна
традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжях Чорного та
Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі
Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополю), Феодосія,
Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо.
Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві
народи північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян.
Ці колонії були містками для зв'язків грецької метрополії з степовим
населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокрема продуктами
хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувало предмети
ремісницького виробництва. Вважається , що слов'янська молодь могла
оселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва,
будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно
праць грецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко
на північ аж за дніпровські пороги.
Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі скульптур,
місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні
та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від
античної грецької культури слов'яни запозичили також теракоти та фрески.
Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні
вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного,
брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити,
посуд, вази.
Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або
розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески
застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців.
Фрески були відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різних країнах світу.
Грецькі впливи. На думку деяких дослідників грецькі впливи ми
відчуваємо в українській етнографії. Український народний одяг з його
багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато
спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі. Греки любили
музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в
українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку, численну
обрядовість у народному житті.
Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був
притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став одною з
причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою
державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити.
Античні корені української культури неодноразово підкреслювали
українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга "Призначення
України") та Євген Маланюк. "Степовою Елладою" ніжно нарікає Україну
Маланюк у своїх віршах:
О моя степова Елладо,
Ти й тепер антично-ясна.
І в іншому місці:
Необорима соняшна заглада -
Віки, віки - одна блакитна мить!
Куди ж поділа, степова Елладо,
Варязьку сталь і візантійську мідь?
Говорячи про античну спадщину, Маланюк стверджує, що Україна
запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії, мистецтва,
миролюбність, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість,
пріоритет права (dura lex, sed lex = закон суворий, але це закон), які
успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи. Впливи
античних міст-полісів у пізніші віки продовжували зв'язки Київської Русі з
Візантійською імперією.
Д. Візантійська культура.
Держава Візантія існувала з кінця 4 століття до середини 15 ст. (до
1453 року, коли Константинополь був захоплений турками), тобто на рубежі
пізньої антики і середньовіччя, створена внаслідок розділу Римської імперії
та падіння Західної Римської імперії. Вона підтримувала концепцію
всесвітнього римського панування, ідею світової монархії, світового
імператора. Є класичним прикладом держави, яка справила великий вплив на
розвиток світової цивілізації, але не залишила спадкоємців.
Візантія охоплювала землі Балканського півострова та Малої Азії,
острова Егейського моря, Кіпр, Крит, Сірію, Палестину, Кіренаїку, Єгипет,
Херсонес, Західну Вірменію, Грузію. Найбільшого розквіту досягла у середині
6 століття н.е. за імператора Юстініана І (527-565 рр. н.е.), коли
провадилися законодавчі та адміністративні реформи, розвивалася культура,
ремесла, торгівля.
Особливості візантійської культурної традиції: 1)Синтез західних та
східних елементів культури; 2)Урочистість, помпезність стилю.
У Візантії отримали поширення науки, як філософія, математика,
медицина, історія; види мистецтв - архітектура, монументальний живопис
(фрески, мозаїка, різьба по каменю, художні ремесла) музика (світська та
духовна), література (проза і поезія).
Вплив візантійської культури. Візантійська культура безпосередньо
справила великий вплив на культуру Київської Русі (прийняття християнства,
розвиток писемності, літописання, красного письменства, законодавства,
архітектури, музики, іконопису тощо).
Контрольні запитання.
1. Дайте характеристику трипільської культури? Коли вона існувала? За
якими матеріальними залишками ми можемо судити про художню культуру людей
трипільської культури? Які характерні ознаки декоративно-ужиткового
мистецтва трипільців?
2. Які матеріальні залишки говорять про мистецтво скіфів? Яку роль
воно відіграло у формуванні слов'янської культури? Що дає змогу говорити
про мистецьку спадковість поколінь?
3. Що запозичили слов'яни від античної грецької культури? Що таке
теракоти і фрески?
4. Якими головними рисами відрізняється антична культурна спадщина
від римської?
5. Коли існувала Візантійська імперія і в чому проявився її вплив на
розвиток культури Київської Русі?
6. Які особливості візантійської культурної традиції?
3. Культура східних слов'ян.
Культура східних слов'ян синтезувала досягнення культур народів, що
проживали до цього в ареалі їх розселення. Разом з тим, вона є самобутньою,
оригінальною культурою, складовою частиною світової культури.
Найяскравіше культура слов'ян проявилася в зарубинецькій та
черняхівській культурах та культурі антів. Жителі слов'янських городищ
використовували природній ландшафт для спорудження своїх поселень, житло
будували на високих берегах річок. Розміри поселень як правило невеликі. В
центрі зводилися укріплені фортеці, які використовувалися для захисту від
ворога, проведення племінних зборів та культових обрядів. Археологічними
дослідженнями виявлено багато городищ в українських землях: Київщина - 400,
Волинь - 350, Поділля - 250, Чернігівщини - 150, Галичина - 100. В кожному
племінному об'єднанні були городові центри: у полян - Київ, сіверян -
Чернігів, древлян - Турів. Найбільшим серед них був Київ. Він мав вулиці,
майдани. Другим за розмірами був Чернігів.
Міста були центрами ремесла і торгівлі. Слов'яни володіли керамічним,
ювелірним, скляним, шкіряним, збройним виробництвом. Миски, глечики,
горщики та інший столовий та господарський посуд виробляли на гончарному
колі. Ювелірні вироби виготовляли з бронзи, срібла, міді, золота. Бронзу
застосовували для медичних інструментів - пінцетів та хірургічних ножів.
Релігія. За релігійними поглядами, подібно іншим народам, слов'яни
були язичниками, вони визнавали культ природи і культ роду, кожне плем'я
мало своїх богів, але з часом відбулася їх уніфікація. На язичеських
культах східних слов'ян позначився розвиток у них сільського господарства
та класових відносин.
Багатобожжя. У древніх слов'ян існувало багатобожжя, вони поклонялися
багатьом богам. Головним богом був бог блискавки і грому Перун, Дажбог -
бог добра, Велес - бог худоби, Сварог - бог вогню, Стрибог - бог вітру та
бурі, Хорс - бог сонця. Широко був розповсюджений культ предків. Почиталися
Боги роду - Бог-Отець та Богиня-Мати.
Стародавні язичеські культи слов'ян боготворили сили природи - воду,
вогонь, землю, рослини, звірів. Східні слов'яни поклонялися озерам, рікам,
деревам, тваринам. Вони вважали, що в лісах та будинках живуть духи, в
озерах, потоках та водоймах - русалки. Вони приносили їм в жертву хліб,
худобу та іншу їжу.
Культ природи викликав становлення різних обрядів і свят, зв'язаних
зі змінами пори року - весни, літа, осені та зими. Вони перейшли і до
християнських свят у вигляді різних обрядів: щедрування, колядування,
купальські свята, масляна, веснянки тощо. В цих святах відбивався
старовинний скотарський та хліборобський побут народу.
Культ роду проявлявся в обрядах зв'язаних з народженням дитини,
весіллям, смертю, похованням. Слов'яни вірили в життя після смерті і разом
з померлим клали в могилу їжу, зброю, прикраси. Над могилою насипали
кургани і справляли тризну. До нашого часу дожив один з старовинних обрядів
- відзначення дня смерті.
РУН-віра. Сьогодні в Україні існує релігійна течія, яка пропагує
повернення до язичества (РУН-віра, рідна українська народна віра), засуджує
хрещення Русі князем Володимиром Великим і, власне, є одною з численних
спроб затримати історичний поступ і увіковічити відсталість нації.
Древні слов'яни любили співати, танцювати. Серед слов'янських
кольорів домінують червоні, жовті, сині, зелені, блакитні тони.
Таким чином, в східнослов'янській культурі відбилися впливи народів,
які проживали на території сучасної України, та сусідніх народів і племен.
Контрольні запитання.
1. Які були релігійні вірування давніх слов'ян?
2. Які народні обряди дісталися нам у спадок від язичества?
Висновки.
Культура східних слов'ян базується на досягненнях культур народів, що
проживали до цього в ареалі їх розселення. Разом з тим, вона є самобутньою,
оригінальною культурою, складовою частиною світової культури.
Лекція 2.
Культура Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
План лекції.
1. Запровадження християнства.
2. Стародавня література, наукові знання та освіта.
3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове
мистецтво.
1. Запровадження християнства.
Успіхи східних слов'ян у розвитку господарства та їхнє об'єднання в
єдиній державі сприяли розвитку культури Київської Русі, що досягла
високого рівня у співставленні з іншими народами світу. Велике значення для
розвитку культури Київської Русі мало запровадження християнства.
Християнство - одна з основних світових релігій, поряд з ісламом,
буддизмом та іудаїзмом. Виникло у 1 ст. н.е. в східних провінціях Римської
імперії як релігія рабів і поневолених мас. З часом вона зазнала значних
змін, стала релігією правлячих класів, в деяких країнах - державною
релігією.
Католицизм та православ'я. В 4-11 ст. у зв'язку з різними умовами
існування і конкурентною боротьбою між римськими єпископами і
константинопольськими патріархами стався розкол християнства на два
напрямки - католицизм та православ'я. Цей розкол остаточно оформився в 1054
р. після поділу християнської церкви на західну (католицьку) і східну
(православну).
Християнізація слов'янських країн відбулася у 9-10 ст.: Болгарія -
864 рік, Чехія - 928 р., Польща - 966 р. Завершенням християнізації Русі
було масове хрещення населення у 988 р. за наказом Київського князя
Володимира Великого (Святого).
На території Русі християнство існувало ще в римські часи в Херсонесі
(Корсунь). Тут була розташована грецька церква. На Вселенських соборах в
Нікії (325) та Константинополі (381) згідно письмових джерел були присутні
єпископи Херсонеської єпархії.
Перша згадка про християнство на Русі є у договорі князя Ігоря з
греками 944 р.: про руських послів-християн, які присягали на хресті, а
також про церкву св. Іллі у Києві, можливо першу християнську церкву на
Русі.
Першою руською княгинею, що прийняла християнство православного
обряду, вважається княгиня Ольга (945-964), дружина князя Ігоря. Згодом,
незадоволена дипломатичними відносинами з православною Візантією, вона
посилає посольство до німецького короля Оттона І (912-973), засновника
Священної Римської імперії, з проханням надіслати на Русь свого єпископа та
священиків. Це співпадало з прагненнями Риму до поширення свого впливу на
Схід, але цьому бажанню не судилося бути виконаним. Україна-Русь через
декілька років стала православною, а після розпаду Візантійської імперії її
наступницею, що остаточно закріпило поділ християнства на дві основні
самостійні гілки.
Запровадження християнства. Незважаючи на доведену причетність
княгині Ольги до християнства, її син князь Святослав залишився язичником і
у православ'я так і не вступив. Язичником був спочатку і внук Ольги, син
Святослава, князь Володимир Святославич (980-1015). Згідно язичеських
правил він мав декілька жінок - гречанку, 2 чешки, 2 болгарки, багато
наложниць. Дотримувався і інших язичеських обрядів.
Але, після того як Володимир розпочав програму внутрішнього розвитку
своєї країни для забезпечення захисту її від зовнішніх ворогів та
завоювання союзників, він зрозумів, що одним з вагомих важелів для
досягнення цієї мети є прийняття формальної релігії.
Після знайомства з різними релігіями і подолання певних сумнівів,
князь Володимир вирішив зупинитися на християнстві візантійського обряду.
Було очевидно, що релігія такого кшталту абсолютно необхідна для укріплення
влади князя і могутності Kиївської держави.
Задля досягнення своєї загальнодержавної мети Володимир погодився на
одруження з племінницею Візантійського імператора Анною, процедура якого
відбулася в Херсонесі-Корсуні. Після цього він приймає особисте хрещення, а
в 988 р. провадить насильницьке хрещення населення всієї Русі. Літописець
дає зрозуміти, що кияни не були у захваті від цього рішення свого князя,
але вимушені були підкоритися доводам криці князівської дружини. Щоправда у
істориків існує думка, що на околицях Київської держави язичество довгий
час нелегально сповідувалося руським населенням.
Щоб рішуче покінчити з усяким опором Володимир одразу ж наказав
знищити культових язичеських ідолів, а в тих місцях, де вони стояли,
наказав побудувати християнські храми. У Kиєві він збудував кам'яну церкву
на честь св. Богородиці, яка отримала назву Десятинної (989-996) через те,
що на будівництво та утримання її відраховувалася десята частина прибутків
князя.
З прийняттям християнства культура Київської Русі піднялася на новий,
більш високий щабель, зміцнилися зв'язки з Візантією, а також
християнськими країнами Заходу, які, хоча й конкурували з православною
Візантією, але чітко відрізняли християнство від поганства.
На Русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти,
мистецтва, літератури, науки. На краще змінився світогляд руського народу.
Церкви та монастирі стали осередками культури. Через те, що Україна-Русь
прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких
священиків, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань
про всесвіт та минулі цивілізації. Україна почала процвітати: були написані
перші книги, відкриті школи, запроваджено грошову систему. З'явилася і
українська емблема - тризубець, яка була княжою і державною емблемою.
Велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли
монастирі, де велося літописання, створювалися бібліотеки, школи,
малювалися ікони тощо. В Київській Русі існувало до 30 монастирів: в Києві
17, в Галичі 5, у Чернігові 3, Переяславі 2, Володимирі Волинському та
Тмутаракані по 1. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра, заснована
у 1051 р. Назву "Печерський" монастир отримав від печер, де мешкали його
перші поселенці. Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній та
Феодосій. Тут працювали Нестор-літописець, чернець-живописець Алімпій,
чернець-лікар Агапіт та ін.
Запровадження християнства як державної релігії (988-989) відіграло
величезну роль в консолідації феодальної держави. Християнство відображало
ідеологію феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релігія
виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей. Церква, яка згодом
стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку
державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу.
Перехід до християнства був важливим і для підняття міжнародного
престижу Kиївської Русі. Церква допомагала підвищувати рівень культури,
літератури, мистецтва, літописання та архітектури. З поширенням
християнства візантійська література почала потрапляти на Русь. Таким
чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі,
наблизило Київ до європейських держав.
Негативні риси православ'я. Разом з тим, прийняття християнства
візантійського обряду мало і негативні риси: 1) відірваність від Заходу, 2)
містицизм та 3) аскетизм.
Контрольні запитання.
1. На якій українській території вперше з'явилося християнство?
2. Хто з лідерів Київської держави вперше прийняв християнство?
3. Коли і ким було проведено хрещення Русі?
4. Яку роль у поширенні культури відіграли монастирі?
5. В чому історичне значення прийняття на Русі християнства
візантійського обряду? Які його позитивні та негативні риси?
6. Назвіть засновників Печерського монастиря, відомих ченців-
літописців, ченців-малярів, ченців-лікарів.
2. Література, наукові знання та освіта.
Літературні джерела Київської Русі слід розділити на: 1) Свідчення
фольклору; 2) Перекладну літературу; 3) Оригінальну літературу.
Фольклор. До фольклору того часу відносяться: обрядові пісні,
календарні пісні, заговори та заклинання, казки, розповіді побутового та
історичного характеру, легенди, прислів'я та приказки, загадки, билини.
Останні збереглися лише на півночі Русі, хоча розповідають про події, які
наче б то відбувалися у Києві. В Україні за роки татаро-монгольської неволі
ця фольклорна традиція була загублена.
Перекладна література носить, головним чином, церковно-релігійний,
християнський характер. Це:
1. Остромирово Євангеліє - найдавніший датований східно-слов'янський
рукопис, найдавніша давньоцерковно-слов'янська пам'ятка східно-слов'янської
редакції. Перекладено для новгородського посадника Остромира за часів
Ярослава Мудрого (1056-1057). Зберігається в публічній бібліотеці СПБ ім.
Салтикова-Щедріна.
2. Повчання - писання отців православної церкви -Іоанна Златоуста,
Іоанна Дамаскіна, Єфрема Сірина (в 19 ст. вони перекладалися на народну
українську мову Т.Шевченко, П.Кулішем, М.Шашкевичем).
3. Збірники релігійного та релігійно-світського характеру (Св. Письмо
+ Писання отців церкви + Історичні відомості). Такими були, зокрема,
Збірники кн. Святослава 1073 та 1076 рр.
=Мінеї - життя святих за датами їх народження по місяцям.
=Патерики - життя святих по країнах, де вони жили і діяли.
4. Збірники науково-історичного характеру:
=Хронографи.
=Бджоли - збірники думок з св. Письма, писання отців церкви та
античних письменників.
5. Апокрифи - перекази на біблійні теми, про загробне життя, про
біблійних героїв.
6. Антицерковні інтерпретації (напр., Мандрівка Богородиці по мукам з
Михайлом Архангелом та 400 ангелами до Аду).
7. Повісті з Візантії, арабські та індійські казки (Троянська війна,
Олександрія, 4 індійських царства, "Варлаам та Іоасааф", останню використав
І.Франко для свого твору "Притча про життя").
8. Твори природного та географічного змісту ("Фізіолог", "Шестиднів"
- космографія, "Християнська топографія Козьми Індикоплова",
олександрійського купця 6 ст.).
Оригінальна творчість.
Берестяні грамоти. У Київській Русі після прийняття християнства було
чимало грамотних людей, й не тільки серед знаті та духівництва, але й серед
простого люду. Про це свідчать берестяні грамоти, які у великій кількості
розкопують археологи в Новгороді. Найстаріша з яких датується 11 ст.
Слов'янська азбука. У східних слов'ян писемність існувала ще до
прийняття християнства. Збереглися давні рукописи, написані "руськими
письменами". Пізніше була запроваджена слов'янська абетка, складена
болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Існувало два варіанта
азбуки - глаголиця і кирилиця.
Літописи. У монастирях створювалися перші письмові історичні праці,
що називалися літописами (запис по роках). Літописання Київської Русі
почалося за зразком візантійських хронік. Перший літописний запис з'явився
в 1039 р. Історичні записи вели ченці Києво-Печерського, Видубицького та
інших монастирів.
"Повість временних літ". Чернець-літописець Нестор до 1113 р. склав
"Повість временних (минулих) літ", де розповів про те, "відкіля пішла земля
Руська, хто у Києві перший почав княжити і відкіля Руська земля взялася".
Ця пам'ятка є головним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії
східного слов'янства та Київської Русі. Нею було покладено початок
історіографії Київської держави.
Літописні зведення. Літописи переписувалися, розмножувалися ченцями-
переписувачами, які вносили свою коректуру, додатки, окремі літописи
об'єднувалися у зведення літопису. Вони потрапляли в інші монастирі,
розповсюджувалися по всій країні, у більшості, через нашестя татар, війни,
пожежі, грабунки, безповоротно гинули, а в деяких монастирях (переважно на
Півночі та Заході) чудом збереглися і, таким чином, стали надбанням вчених
уже в 18 та 19 ст. і дійшли до нашого часу.
Так, "Повість временних літ" була виявлена в Іпатьєвському зведенні,
яке збереглося в Іпатьєвському монастирі в Костромі, що був заснований 1330
року і де в 1613 році Михаїлу Федоровичу Романову було об'явлено про
обрання на царство. Іпатьєвський літопис зберігся в 5 списках початку 15
ст. і сходить до українського літописного зведення кінця 13 ст. Вона
відтворює події 11-13 ст. і містить хроніку подій, договори Русі з греками,
взірці перекладної літератури, легенди.
Іпатьєвське зведення складається з 3 частин: 1) "Повість временних
літ" (від варягів до Володимира Мономаха). 2) Київський літопис (боротьба з
половцями та міжусобиця після смерті Володимира Мономаха). 3) Галицько-
Волинський літопис (утворення, розквіт та занепад Галицько-Волинської
держави).
М.Грушевський говорив, що Іпатьєвське зведення є справжнім архівом
нашої літератури. Його використовували історики Карамзін, Соловйов,
Погодін, Ключевський, письменники Франко ("Захар Беркут"), Скляренко
("Святослав", "Володимир"), Збанацький ("Диво", "Євпраксія"), Кочерга
("Ярослав Мудрий"), Хижняк ("Данило Галицький") та ін.
"Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, першого
місцевого, руського Київського митрополита, обраного за Ярослава Мудрого
(1051) - прославляння .кн.Володимира та хрещення Русі, написана між 1037 та
1043 і виголошена на честь відкриття київського Софійського собору.
"Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096), яке складається з 3
частин: 1)релігійні правила; 2)поради для князя, 3)життєпис самого автора,
як приклад для дітей. Автор був високоосвіченою людиною, знав 5 мов, його
гуманізм на 3-4 століття обігнав аналогічні твори західних авторів. Це був
не тільки літературний твір, але й політичний маніфест, де автор
проголошував ідеї громадянського миру в державі, необхідність укріплення її
зовнішнього становища.
"Житіє та ходіння Данила, руські землі ігумена" - науково-
географічний опис подорожі в Єрусалим через Царгород (1106-1108).
Києво-Печерський патерик - збірник оповідань про життя святих отців
церкви Лаврського монастиря (І чверть 18 ст.), прославляв зодчих,
живописців, святих отців, пропагував єдність руської землі. Вперше був
надрукований в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1661 р. О.Пушкін писав про
це джерело: "прелесть простоты и вымысла".
"Слово Данила Заточника" - сповідь дружинника, вигнаного з княжого
двору, який просить простити йому його провинності і повернути назад з
заслання. Роздуми про багатих і бідних, добрих і злих, розумних і дурних.
Ідея сильної княжої влади, ідеалізація князя.
Твори єпископа-проповідника Кирила Туровського (1130/1134, м.Туров,
Гомельської обл. - 1182), який був автором багатьох сказань, повчань,
молитов. Його твори були популярні на Русі.
8. Найвидатнішим взірцем поетичної творчості на Русі другої половини
12 ст. є "Слово о полку Ігореве". Невідомий автор з надзвичайною художньою
силою описав трагічний стан Русі в епоху феодальної роздробленості. Сюжетом
твору стала історія походу Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича
проти половців у 1185 р. за часів галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-
1187). Сіверські князі були розгромлені і, разом з багатьма воїнами,
захоплені в полон. Вся поема перейнята закликом до об'єднання русичів проти
зовнішніх ворогів.
Поема написана в мажорному настрої, ознаки якого зникають з руської
християнської літератури вже з середини 11 ст. Замість нього з'являється
релігійний екстремізм, проповідь загального відходу від світу, чернецьке
убивання плоті, самоприниження людини, безвихідність, безсилля, загибель
усіх надій. Дослідники припускають, що "Слово" було не єдиним твором такого
стилю, але воно випадково уціліло завдяки своїй об'єднавчій ідеї. Весь
інший спадок був знищений правлячою церквою і замінено життями святих.
"Слово о полку Ігореве" - відомий пам'ятник давньоруської
середньовічної літератури. Він стоїть поруч з такими всесвітньо-відомими
епосами як "Давид Сасунський" (Вірменія, 7-10 ст.), "Пісня про Роланда"
(Франція, 12-13 ст.), "Витязь в тигровій шкурі" Шота Руставелі (Грузія, 12
ст.).
Наукові знання.
Право.
"Руська Правда" збірник законів князя Ярослава Мудрого (11-12 ст.):
захист життя та майна княжої дружини та слуг, становище феодально-залежних
людей, кримінальне, спадкове, зобов'язальне право тощо. Виділяють 3 головні
редакції: коротку, докладну та скорочену, включає окремі норми закону
"Руської Правди" Ярослава Мудрого, "Правду Ярославичів", "Устав Володимира
Мономаха" тощо.
Математика і медицина. Знання математики і медицини були обмежені
практичними потребами. Першими лікарями були знахарі. Пізніше, коли
Київська Русь увійшла в більш тісні стосунки з іншими країнами, лікарські
знання значно поглибилися. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який навіть
робив хірургічні операції.
Контрольні запитання.
1. Яка структура та зміст "Повчання дітям" Володимира Мономаха?
2. Яке значення має літопис "Повість временних літ"?
3. Яке значення має "Слово о полку Ігореве" у світлі світового епосу?
3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове
мистецтво.
Архітектура.
Ще у 7-му - 5-му століттях до н.е. стародавні греки будували на
берегах Північного Причорномор'я міста типу Tіри, Oльвії, Херсонесу та
Пантикапеї, руїни яких існують і тепер в Україні. Ці міста мали геометрично
точне планування. В архітектурі будинків були використані елементи
класичної грецької архітектури.
З 6-го по 3 століття до н.е. численні міста на території сучасної
України створювали скіфи, серед них столиця Скіфської держави Неаполь-
Скіфський у Криму, неподалік від сучасного Сімферополя.
В Криму збереглися також давньоримські інженерні споруди (типу
фортеці Чара). Візантійські пам'ятники архітектури збереглися в Херсонесі,
Keрчі та інших містах Півдня України (залишки замків та фортифікаційних
споруд 11-го - 14-го століть). В 5-му - 7-му століттях місцеві жителі Криму
збудували так звані печерні міста (Eski-Kermen, Chufut-Каle та інші.
Останній належить до 5-6 ст., неподалік від Бахчисарая: оборонні стіни,
брами, житло, господарські будівлі - наземні та печерні, мечеть, караїмські
храми. З ростом Бахчисарая, який було засновано на початку 16 ст., прийшов
в занепад і до середини 14 ст. запустів).
Протягом першого тисячоліття н.е. східні слов'яни збудували багато
міст, укріплень з стінами земної роботи (руїни давнього міста на
Пилипенковій горі поблизу Канева, монастир біля міста Ромни тощо).
Міста Київської Русі з'явилися в 9-му та 10-му століттях, і
наприкінці 10-го, 11-го століть. Багато фортець і культурних будівель було
створено в Kиєві, Чернігові та Переяславі.
Місто в Kиївській Русі складалося з трьох частин: 1)Укріплений центр
(detinets); 2)Так зване оточуюче місто, оточене дерев'яною та земляною
стіною; 3)Ремісничі та торгові передмістя, розташовані поза міськими
стінами.
Зовнішні вихідні ворота іноді вбудовувалися у стіну (Золоті Ворота в
Kиєві (1037); Ворота єпископа в Переяславі (1089).
Головним будівельним матеріалом при будівництві міст було дерево, і
тільки декілька палаців та замків були побудовані з каменю та цегли.
Розчин, який використовувався у будівництві, складався з вапна та води,
змішаної з потовченим каменем.
Давньоруські зодчі зводили складні дерев'яні і кам'яні спорудження,
що вражали своїми розмірами, пропорційністю і красою внутрішньої оздоби.
Символом розквіту Київської Русі стали Десятинна церква (989-996),
Софійський собор (1017-1037), Золоті ворота (1037, реконструйовані в 80-х
рр. 20 ст.), Успенський собор Києво-Печерської Лаври(1073-1078, зірваний у
1941 р., зараз відбудовується), Михайлівський Золотоверхий собор
Михайлівського монастиря у Києві (1108-1113, зірваний у 1934-35 рр., зараз
відбудовується).
Собори святої Софії, подібні Собору святої Софії в Константинополі,
були збудовані, крім Kиєва, в Новгороді та Полоцьку. Пам'ятниками уміння
давніх руських архітекторів є Успенський Собор Єлецького монастиря (12
ст.), Спаський Собор (1036), Борисоглебський Собор (1123), П'ятницька
церква (кінець 12-початок 13 ст.) в Чернігові, княжий палац та
Пантелеймонівська церква (1200) в Галичі, Успенський Собор (1160) та церква
св.Василя (кінець 13-початок 14 ст.) у Володимирі-Волинському руїни
Успенської церкви у с.Крилосі біля Галича (12 ст.) та ін.
Значна будівельна робота продовжувалася у Переяславі наприкінці 11-го
століття (церква святого Михайла та палац єпископа) .В 12-му ст., внаслідок
розпаду Київської Русі на феодальні князівства, в Києві, Чернігові та
Переяславі сформувалися місцеві архітектурні школи, кожна з власним стилем.
Живопис, музика, декоративно-ужиткове мистецтво.
Будинки прикрашалися різьбленням по дереву і кості, настінною
мозаїкою, фресками, різьбленими кам'яними деталями, іконами. Такі прикраси
сьогодні можна побачити в Софійському соборі в Києві. Всередині храму стіни
прикрашали фрески. Центральний купол і арки покривала мозаїка. У мозаїці
Софійського собору використано біля 130 відтінків. Таким чином, розвиток
архітектури дав поштовх поширенню живопису.
В області стародавнього мистецтва відомо чимало пам'яток іконописного
живопису, мініатюр (кольорових малюнків у літописах), багато виробів
золотників, прикрашених малюнками й емаллю. Відомо мистецтво київських
ювелірів, майстрів тонкої обробки дорогоцінних металів.
На церковні розписи, фрески, мозаїки, мініатюри, ікони, архітектурні
будівлі того часу великий вплив мала візантійська культура. Поступово
складається і самобутня архітектура та живопис Київської Русі.
Музичне мистецтво. Музика записувалася нотними знаками. Серед
музичних інструментів були відомі дудки, сопілки, флейти, гуслі, лютні,
бубни й ін. При дворах князів створювалися музичні ансамблі, а при церквах
хори. Професійні співаки широко використовували народний стиль із
своєрідною символікою.
Відомо мистецтво київських ювелірів, майстрів тонкої обробки
дорогоцінних металів. Майстерні вироби, особливо ювелірів, і взагалі
високий технічний рівень виробів кустарного промислу показують напрямок, в
якому розвивалася матеріальна культура України в той час.
Київська Русь славилася досвідченими ремісниками. Було відомо біля 60
ремісничих професій. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби
домашнього побуту. У домницях виплавляли метал. З нього кували лемеші,
серпи, ножі, цвяхи, підкови, замки. Зброярі виготовляли шоломи, щити,
списи, луки та стріли, мечі та шаблі, броню і кольчуги, які з'явилися на
Русі на 200 років раніш, ніж у Західній Європі. Будували кораблі - невеликі
судна з веслами і вітрилами, що вміщали по 50 - 100 чоловік. Гончарі
випускали різноманітний посуд, прикрашений кольоровою поливою і
різноманітним орнаментом; кравці - полотняний одяг для простих людей, а
також княжий одяг.
Контрольні запитання.
1. Яке значення мала "Руська Правда"?
2. Досягнення культури Київської Русі за часів Ярослава Мудрого.
3. Яке місце і значення культури Київської Русі в контексті світової
культури?
4. Які найвідоміші архітектурні споруди були створені у Київській
Русі у 10-12 ст.?
Висновки.
Таким чином, культура Київської Русі досягла високого рівня. Вона
розвивалася під впливом слов'янських культурних традицій та впливу
Візантії. Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовну
культуру, що зайняла видатне місце в розвитку європейської культури
середньовіччя.
Лекція 3.
Розвиток культури України у другій половині 14-18 ст.
План лекції.
1. Релігійне життя в Україні. Берестейська церковна унія.
2. Освіта: братські школи, Острозька та Києво-Могилянська колегії
(Академії).
3. Початок книгодрукування.
4. Полемічна література.
5. Живопис, музика, театр, архітектура.
1. Релігійне життя в Україні. Берестейська церковна унія.
Московський патріархат. Захоплення Константинополя турками у 1453
році призвело до того, що православний константинопольський патріарх
опинився заложником мусульман. У 1589 р. в Москві було створено окремий
Московський патріархат, який почав претендувати на управляння усією східно-
європейською церквою. Все це, а також ускладнення справ української
православної церкви, розхитування її внутрішньої дисципліни, протестантські
впливи, полонізація української еліти спричинили глибоку кризу в
українській церкві в другій половині 18 ст.
Релігійна дискусія. В цих умовах посилився наступ на схід
католицизму, який під гаслом об'єднання церков намагався поглинути
православну церкву, повністю підкоривши її Риму. Цьому була присвячена і
релігійна дискусія, започаткована в 70 роках 16 ст. В рядах православних
єпископів України стався розкол. Одна частина підтримувала об'єднання з
католицькою церквою, інша виступала проти. Розділилися думки з цього
приводу і в українських магнатів. Хоча більша частина колишньої
православної еліти перейшла в католицизм і швидко полонізувалася, деякі
магнати (К.Острозький, А.Кісіль) залишалися вірними православ'ю.
Категорично проти об'єднання були посполиті - українське селянство, міські
ремісники та торгівці. На той час, коли Україна входила до складу Речі
Посполитої і Польща вела шалену | |
