|
Реферат: Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки (Социология)
Міністерство освіти України
Тернопільський державний технічний університет
імені Івана Пулюя
Кафедра українознавства та філософії
РЕФЕРАТ
на тему:
"Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки"
Виконав: ???????
Тернопіль 2000 р.
Зміст
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Ідея соціальної справедливості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
Справедливість і рівність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
Нові критерії справедливості в ринковій економіці . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . 11
Реалізація соціальної справедливості в ринкових умовах . . . . . . . . .
. . . . . . . 14
Соціальна справедливість і економічна ефективність . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . 16
Суперечливість між ефективністю і справедливістю . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . 18
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20
Використана література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
Вступ
В духовному світі людства є поняття, яке має особливу долю. Це те
поняття, якому суджено стати найбільш концентрованим виразом надій багатьох
поколінь людства.
Серед таких ідеалів людства належне місце займає справедливість.
В ході історії справедливість по різному по різному трактується тими,
хто бере її на озброєння. Не однаковий зміст вкладається в ідею
справедливості на різних стадіях розвитку суспільства.
Визначну роль в розробці поняття справедливості та в розкриті її
соціальної ролі належить давньогрецьким філософам Платону і Арістотелю.
Реалізація вимог соціальної справедливості в суспільстві тісно пов’язана з
проблемами ефективності економічних, політичних, правових, етичних
соціальних норм, регулюючих життя суспільства.
Становлення ринкових відносин в Україні пов’язане з багатьма
соціальними та етичними проблемами життя людини і суспільства. Першочергове
значення тут набуває бачення ринкових відносин, що формуються з позиції
соціальної справедливості і несправедливості.
В якій мірі сумісні економічно жорсткі умови ринку та конкуркнція і
соціальна справедливість з її гуманітарною справедливістю?
Чи можна взагалі говорити про їх взаємозв’язок?
Економічний зміст справедливості не залишається не змінним, він
розвивається. Ринок завжди передбачає конкуренцію між товаровиробниками,
економічну свободу людини і підприємства, антимонопольну державну політику.
Людина повинна сама розпоряджатися собою, своєю продукцією, власністю.
В умовах переходу до ринку виникають нові економічні реалії і
формуються нові критерії соціальної справедливості.
Ідея соціальної справедливості
Ідея та ідеали справедливості, так як все інше, глибоко історичні.
Прагнення до справедливості завжди було для людства одним з головних
орієнтирів соціального прогресу. В них органічно зв’язане менуле і сучасне.
Ідея справедливості, рівності у суспільстві та суспільних відносинах між
людьми беруть свій початок з часів Стародавньої Греції і рабовласницького
суспільства.
Платон доказував, що справедливість властива як людині, так і можливо
цілій державі. В роботі "Держава" він розвив ідею про ідеальну, справедливу
державу, доказуючи при цьому, що саме держава створює людські необхідності.
Проблеми справедливості і несправедливості є головними соціальних,
економічних, правових і моральних питань кожної людини. Порушення
соціальної справедливості негативно відбивається на психології і моральному
стані людей. Будь–яка економічна діяльність, що побудована на
несправедливості, приречена на невдачу.
Представляє інтереси і роздуми Платона про рівність як критерії
справедливосіт. В основі цього вчення лежить ідея відтворення рівним за
рівне.
"Для нерівних рівне стало б нерівним, якщо б не дотримувалась
відповідна міра" – зазначає Платон. Ця необхідна міра встановлюється і
забезпечується державою, внаслідок чого відносять до державного устрою і
співпадає з справедливістю.
Будь–яка економічна діяльність, що побудована на несправеведливості,
приречена на невдачу. Рано чи пізно, але накопичення енергії соціальної
справедливості досягає "критичної" маси і тоді неменучий соціальний вибух
(соціальне потрясіння).
Важливе значення для розуміння суті та призначення справедливісті
мають роздуми Арістотеля про справедливість як соціальної категорії. Так, у
"Нікомахові етиці" Арістотель підкреслює, що справедливість є не що інше як
прирівняння власного інтересу до інтересу інших. Категорія справедливості
розглядається Арістотелем в тісному зв’язку з людською діяльністю, вчинками
людей. Щира народна віра у можливість торжества справедливості завжди була
мужньою силою у боротьбі трудящих мас – людей праці – за свої права і
свободи. Інша справа, що в умовах недостатносі знань, низької політичної і
економічної культури людей набули поширення спрощені, наївні уявлення про
соціальну справедливість.
Принцип соціальної справедливості почав розглядатись як рівність у
доходах, майнова рівність у доходах, майнова рівність і зрівняльний
розподіл. На практиці в умовах толітарної держави принцип соціальної
справедливості по суті перетворився в принцип рівності злиднів.
Якщо розглядати соціальну справедливість з позиції рівності доходів,
то ринок не має нічого спільного з нею. Адже перехід до ринку, як відомо,
спричиняє суттєві зміни у способі життя кожної людини, несе з собою
диференціацію в доходах. Значть, проблема взаємозв’язку ринку і соціальної
справедливості тоді взагалі знімається? Мабуть, що ні.
У найширшому розумінні справедливість означає наявність необхідних
умов для нормального цивілізованого розвитку економіки, забезпечення її
демократичного характеру, реалізації прав і свобод людини.
Класичне визначення суті та атрибутів "справедливості" дав К.Попер.
Під справедливістю він мав на увазі (4, с. 106):
- рівний розподіл тягара громадянства, тобто тих обмежень свободи,
які необхідні для суспільного життя;
- рівність громадян перед законом, звісно тоді, коли закони не
підтримують і не засуджують окремих громадян, груп чи класів;
- безсторонність громадянства;
- рівне користування перевагами (а не лише обмеженнями), які держава
може запропонувати громадянам.
Проблема справедливості, особливо її взаємозв’язок із свободою,
історично була центрі політичної боротьби в суспільстві. Причому вимога
свободи переважно вважаласть буржуазною ідеєю, а соціальної
справедливості – традиційно реалістичною. Проте сам хід суспільного
розвитку в сучасних умовах ставить питання про поєднання ідеалів свободи та
справедливості. Як свобода, так і справедливість завжди були палкими
бажаннями людини. У кінці двадцятого століття стало однозначно зрозуміло,
що розвиток демократії можливий тільки на основі становлення більш
рівноправного і справедливого суспільства. Поза справедливістю немає і не
може бути свободи особи і людської гідності, стабільного суспільства та
прогресивного соціально–економічного розвитку. Справедливість служить
прямим регулятором діяльності людини в кожній ситуації.
Призначаючи тільки за людиною властивість до чуйного відчуття таких
понять як добро і зло, справедливість і несправедливість, Арістотель
показує, що властивість саме цих якостей і складає основу сім’ї і держави.
Економісти і соціологи не мають єдиної думки про те, що розуміти під
соціальною справедливістю, як кваліфікуваті її. Найчастіше соціальна
справедливість розуміється як прояв справедливості в сфері розподілу
багатств, длаг і доходів між члетами суспільства. Як правило, виділяються
чотири основні підходи до проблеми соціальної справедливості з точки зору
розподілу благ [5, с. 433–435]:
- "елітарний" –усі члени суспільства отримують однакові блага, тобто
має місце рівний розподіл благ між індивідами;
- "утилітарний" – товари і послуги розподіляються таким чином, що
максимізувати загальну користь усіх членів суспільства, тобто
дається більше благ тому, хто зуміє зазнати більшої насолоди від
них; звичайно, якщо усі члени суспільства були б одинакові, то
утилітарна і егалітарна позиції співпадали б;
- "Роулсіанський" (на основі концепції Роулса) – максимізується
користність найбільш забезпечених осіб, що досягається за рахунок
підвищення продуктивності та ефективності праці високооплачуваних
робітників; у результаті створюються умови для більшого
перерозподілу коштів на користь найбідніших членів суспільства;
- "ринковий" – справедливість встановлюється ринком: результати
конкуренних ринкових процесів справедливі тому, що вони
винагороджують тих, хто більш здібний і працьовитий; справедливою є
така величина доходу, яка відповідає ефекту від вкладення праці і
капіталу у виробництво, що визначено на основі основі ринкових
критеріїв.
Поняття "соціальна справедливість" правомірно розглядати як важливу
соціоекономічну цінність суспільства, без якої неможливо забезпечити
ефективний економічний розвиток. Ідея відповідальності, адекватності,
еквівалентності величини доходу витратам праці і капіталу становить
основний зміст соціальної справедливості (чи несправедливості). Економічна
діяльність людини, її результати, їх суспільна оцінка на ринку – ось основа
соціальної справедливості, а зовсім не альтруїстична благодійність і
абстрактний рівноправний розподіл. хто ефективніше працює і діє на ринку,
той відповідно і більше отримує доходів.
Соціальна справедливість відображає оцінку реально існуючої системи
розподілу і формування доходів, її становлення з оптимальними принципами
організації сфери розподілу доходів і заробітку.
Сприйняття і оцінка справедливості в економіці носить відносний, а не
абстрактний характер. Люди суб’єктивно визначають співвідношення отриманого
доходу і загальних зусиль, потім співставляють його з доходами інших людей,
які виконують аналогічну роботу. Якщо співставлення виявляє
несправедливість – стимули до іношого виду економічної діяльності будуть
знижуватися, виникає почуття образи і незадоволення.
Соціальна справедливість передбачає порівняльну, суб’єктивну оцінку
людьми дійсного ("сущого") з точки зору його відповідальності повному
ідеалу ("належному"). У цьому зв’язку можна говорити про те, що соціальна
справедливість визначається системою оцінок і цінностей людей, моральними
стандартами, тобто соціально–етичними вимогами до реально існуючих
економічних відносин. Хоча оцінка справедливості тих чи інших економічних
процесів носить суб’єктивний характер, проте вона при накладанні на
об’єктивні умови є однією з суттєвих ознак вірності і обгрунтованості
економічних рішень і заходів.
Справедливість з точки зору її етичного змісту не піддається
більш–менш точному економічному визначенню. У цьому плані представники
класичної ліберальної теорії заперечують саме поняття соціальної
справедливості, яке передбачає нібито абстрактну досконалу модель
розподілу. Уявлення про соціальну справедливість є, на їх думку,
напіврелігійним забобоном, а її реалізація приводить до придушення
економічної свободи особи. Соціальна справедливість, яка кимось
впроваджується і забезпечується, не має нічого спільного з природним ходом
економічного розвитку, прямо суперечить логіці об’єктивних процесів і не
може у кінцевому підсумку вважатись виправданою з соціальної точки зору.
Постановка проблеми справедливоті в економічній сфері виправдана
настільки, наскільки вона є природним наслідком розвитку економічних
відносин.
Справедливість і рівність
Що ж традиційно мається на увазі, коли говориться про єдність
рівності і справедливості? Навряд чи можна дати на це чітко визначену
відповідь, оскільки ці поняття є дуже абстрактними і, як правило,
вживаються в багатьох значеннях. Це ж стосується взаємозв’язку
справедливості, рівності і свободи.
Прийнято виділяти три рівня розуміння суті рівності [6, с.69–70].
Перший рівень можна виразити формулою "Всі люди рівні перед Богом".
Історично це був перший підхід до розуміння проблеми рівності. У
релігійному контексті рівність означала, що люди – діти Бога, що в усіх нас
одне і те ж божественно – людська сутність. Свобода при цьому як свобода
індивіда – будувати своє життя за власним розсудом. Такий підхід до поняття
рівності грунтувався на тому, що кожна людина є цінністю в собі, а всі люди
наділені невід’ємними, даними від Бога, правами, на які ніхто не повинен
зазіхати. Кожна людина має право діяти у власних інтересах і не може
розглядатись як інструмент для досягнення цілей інших.
Другий рівень розуміння сутності рівності виражається ідеєю "рівності
можливостей". Історично в США ця ідея виникла після заборони рабства.
Йдеться про те, що ніхто не має права перешкоджати іншим використовувати
свої можливості для досягнення своїх цілей, які вони ставлять перед собою.
Найскладніша проблема тут у тому, що розуміти під "рівними можливостями".
Якщо "однакові можливості", то ця ідея нездійсненна, адже люди
відрізняються своїми генетичними та культурними характеристиками,
інтелектуальними здібностями, у них різний життєвий шлях. Діти народжуються
у різних сім’ях з неоднаковим рівнем доходів (багаті і бідні), соціальним
походженням та місцем у суспільстві. Отже, вже від народження перед людьми
відкриваються і неоднакові можливості. Причому ті можливості практично не
можуть бути вирівняні потім.
Ідею "рівності можливостей" не можна тлумачити буквально. Її дійсний
смисл краще можна виразити формулою часів Французької революції кінця XVIII
століття: Une carriere onverte aux les talents (талантам усі шляхи
відкриті). Ніякі соціальні перешкоди не повинні заважати людям досягти того
положення у суспільстві, яке відповідає їх здібностям і до якого вони
прагнуть. Можливості і шанси, які відкриваються перд людиною, повинні
визначатись тільки її здібностями, а несоціальним походженням,
національністю, кольором шкіри, релігією, статтю тощо.
При такому підході поняття "рівність можливостей" просто грунтовніше
розкриває зміст ідеї перед законом.
Ідея рівності можливостей, як і ідея рівності перед Богом, не
супуречить принципу свободи кожної лбдини будувати власне життя за своїм
розсудом.
Третій рівень розуміння сутності рівності виражається ідеєю "рівності
результатів". Йдеться про те, що всі повинні жити на одному рівні,
отримувати однакові доходи, іншими словами "завершувати економічне
змагання" з однаковими результатами. Проте саме таке розуміння рівності
суперечить ідеї свободи.
У цьому плані можна привести цікавий приклад з казки Л.Керолла "Аліса
в країні чудес". Після завершення бігу–змагань постало питання: "Хто ж
переміг?" І тоді птах Додо проголошує таку фразу: "Перемогли всі! І кожен
отримує нагороду". Але всі перемогти не можуть, інакше втрачається сенс
змагання. Крім того, відразу ж виникає проблема – "А хто ж буде роздавати
нагороду?" Роздавати нагороди буде держава (у казці нагороди роздає сама
Аліса), що неминуче посилить еголітарні тенденції в розподілі і, як
наслідок, звузить свободи громадян.
Ідея рівності кінцевих результатів несумісна з принципом свободи.
М.Фрідмен підкреслив, що суспільство, яке станить рівність (у смислі
рівності результатів) вище від свободи, втратить і рівність, і свободу.
Якщо ж для досягнення рівності воно вдається до сили, то це знищить
свободу, а сила, застосована спочатку в ім’я найкращих цілей, виявиться в
руках людей, які використовують її в своїх власих інтересах. На
протилежність цьому суспільство, яке ставить свободу понад усе, здобуде – і
навіть не ставлячи перед собою це завдання – і більшу свободу, і більшу
рівність [6, с.99].
Прихильники соціалістичних ідей визначають рівність як знищення
експлуатації людини людиною. Однак ліквідація капіталістичної експлуатації
не забезпечила в колишніх країнах соціалізму рівності і справедливості, а
навпаки, з’явились нові форми несправедливості. Рівність умов існування
людей навряд чи можна забезпечити на практиці. Скоріше можна прагнути
досягти не абсолютно рівного, а більш справедливого і більш рівного
розподілу, тобто забезпечити більшу рівність, ніж має місце зараз.
Надмірної соціальної поляризації в демократичному суспільстві не повинно
бути. Що ж до повної рівності (зрівнялівки), то при ній втрачаються
будь–які стимули до ефективної економічної та трудової діяльності.
Рівність у бідності, до якої, як правило, прямує на практиці
соціалізм, породжує ті ж утриманські домагання людей до держави. Даржава в
командній економіці нездатна вирішувати проблему бідності, вона сроможна
лише регламентувати бідність. У кінцевому підсумку метою досягнення
соціальної справедливості має бути не відсутність у суспільстві багатих, а
відсутність бідних. Якщо люди однаково бідні, то це не є вирішенням
проблеми справедливості. Подолати бідність у суспільстві можна тільки за
рахунок надання кожній людині реальної економічної свободи, щоб вона могла
одержувати такі доходи, які б забезпечили її нормальний у цьому суспільстві
рівень життя. Економічна свобода створює всі необхідні стимули до
виробничої діяльності.
Двоякий соціальние ефект економічної свободи: з одного боку вона
призводить до соціальної нерівності в суспільстві, але з іншого – піднімає
рівень реальних доходів і рівень життя всіх індивідів.
Цього двоякого соціального ефекту не зможе досягти держава
"загального добробуту". У цьому плані можна стверджувати: економічна
свобода базується як на філософії нерівності, так і на ідеях рівності. Чим
більше у людей економічних прав і свобод, тим більше у суспільства шансів
забезпечити всім своїм членам безбідне заможне життя.
Нові критерії справедливості в ринковій економіці
Ринкова економіка зміцнює критерії соціальної справедливості. На
перше місце тут виходить проблема стовення рівних можливостіе для кожної
людини, реалізації її творчого і професійного потенціалу, забезпечення
рівності всіх перед законом та рівності у пошуку свого місця в умовах
ринку.
Людина вільно вибирає певну професію, потрібну для її здобуття
оствіту, а також і сферу діяльності. Ринкове господарство засноване на
свободі вибору громадян. У кінцевому випадку саме ринок відкриває для людей
рівні можливості для самореалізації своїх здібностій.
Соціальна справедливість в умовах ринку, крім рівності можливостей
(шансів), повинна включати й інший важливий компонент – державний
соціальний захист і допомогу непрацюючим, малозабезпеченим людям, тобто
державні гарантії для тих, хто за об’єктивними причинами (вік, стать,
сімейні обставини тощо) випадає із рівноконкурентних умов, нездатний
забезпечити собі сам гідне життя в умовах ринкової економіки. Реалізація
ефективних державних соціальних програм гарантує цивілізовані умови життя
для кожної людини на рівні, не нижче законодавчо встановленого прожиткового
мінімуму.
Отже, у ринковій економіці державної підтримки для забезпечення
достатнього рівня життя потребує лише незначна частина населення. Для
працездатних же членів суспільства повинні бути створені рівні можливості
для того, щоб вони могли своєю працею (або своєю власністю) заробляти
необхідні доходи для повноцінного життя. У ринковому господарстві кожна
людина об’єктивно поставлена в такі умови, що вона сама зобов’язана
підвищувати свій добробут шляхом власної діяльності, праці і особистих
доходів. Постійне прагнення досягти споживчого стандарту, що склалось в
суспільстві, спонукає людину працювати краще та ефективніше.
Поліпшити своє матеріальне становище в неринковій економіці людина
може тільки тоді, коли вона здобуде прихильність у вищестоячих органів
влади (начальства), проявить і доведе особисту благонадійність. Як правило,
умови життя індивіда певного рангу чи стану поліпшуються (або погіршуються)
не залежно від його власних зусиль тільки при поліпшенні (погіршенні)
економічної ситуації в усьому суспільстві. Ось чому індивід завжди приписує
свої невдачі обставинам, що не залежать від нього. З цього приводу
характерний діалог, який приводить Л. Мізес: "У нього (чоловіка – В.Л.)
немає підстав соромитись свого жалюгідного становища. Його дружина не може
дорікнути йому ні в чому. На докір "Чому ти не герцог? Будь ти герцогом, я
була б герцогинею", – він заперечить їй "Народись я сином герцога, я
одружився б не на тобі, а на дочці іншого герцога; в тому, що ти не
герцогиня тільки твоя вина, треба було обдуманіше вибирати батьків" [7,
с.175].
У ринковій економіці все виглядає інакше. Тут становище людини
залежить від власних її зусиль. Кожний, чиє чистолюбство не задоволене
повністю, усвідомлює, що він просто прогавив свій шанс. Подивимось, як
змінюється характер діалогу за Л. Мізесом між тими самими особами: "І коли
його дружина дорікає йому : "Чому ти заробляєш тільки 80 доларів за
тиждень? Коли б ти був таким же спритним, як твій колишній приятель Поль,
ти був би бригадиром і мені жилося б краще", і відчуває приниження [7,
с.175].
Жорстокість на ринку не можна ототожнювати з несправедливістю.
Справедливість ринкових відносин полягає в тому, що кожен отримує від своєї
праці (діяльності) стільки, скільки вона дає для користі і добробуту
суспільства та інших людей (що визначається на основі ринкового оібміну).
Ринкова система дає кожному можливість добитися свого високого
соціального становища, проте цього досягають далеко не всі. Якщо рівень
розвитку суспільства такий низький, що шанси на успіх мають деякі індивіди
– створюється атмосфера протистояння та ворожнечі. Життя в такому
суспільстві стає нестерпним, тому що більшість, якій не поталанило,
відчуває себе ображеною і приниженою, стає агресивною. Ситуація суперництва
всіх проти всіх – надзвичайно загрозлива для суспільства, що переходить до
ринкових відносин. Лише коли більшість індивідів може досягти успіху і
гідного рівня життя, ринкові відносини можна вважати цивілізованими і
справедливими.
Закони ринку не є законами джунглів, адже вони регламентуються
юридичними актами держави, загальнолюдськими моральними принципами і
нормами життя.
Отже, критерії справедливості ринкових видносин не тотожні
благодійництву і утриманству. Економіка і ринок не захищають всіх і кожного
від неминучого ризику і всякого роду випадковостей, проте (і це головне),
вони ставлять людину у таке становище, коли вона сама, і ніхто інший, несе
повну відповідальність за свої дії і результати. Звичайно, різні люди
по–різному відносяться до необхідності ризикувати. Проте для людей активних
і діяльних (а саме вони становлять ядро будь–якого суспільства) злом є не
ризик, а надмірна держанва регламентація їх життя.
Соціальна справедливість в умовах ринкових відносин пов’язана із
скасуванням необгрунтованих привілей окремих людей та соціальних груп. Усі
професії і види діяльності стають доступними всім. Економічна свобода
передбачає відсутність соціальної уніфікації в суспільстві. У тих, хто
сьогодні знаходиться на самому низу соціальних сходів, завжди існують шанси
і персрективи піднятись вгору. Завдяки цьому майже перед кожною людиною
відкриваються можливості прожити повніше і змістовніше життя. Звичайно, у
бідного в порівнянні з багатим менші можливості досягнути успіху. Але суть
справи не в цьому, а в самому факті, що кожна людина є господарем своєї
долі. Ф. Хайєк відзначив у зв’язку з цим, що при конкуренції у людини, що
починає совою кар’єру в бідності, набагато менше шансів досягти багатства,
ніж у людини, що одержала у спадщину власність; проте це не тільки можливо,
але більш того, конкурентний лад – єдиний, де людина залежить від самої
себе, а не від милості сильних світу цього і де ніхто не може зашкодити її
спробам досягти наміченої нею мети [8, с.121].
Ринкова економіка, таким чином, висуває три головні критерії
соціальної справедливості:
- скасування привілей, що мали місце в командній економіці;
- затвердження нових принципів розподілу нових доходів і багатств;
- перехід до державної політики, головним завданням якої стає захист
економічних прав і свобод громадян.
Реалізація соціальної справедливості в ринкових умовах
Спроба реалізувати принципи соціальної справедливості в межах
командної економіки обернулась для суспільства справжньою несправедливістю.
Турбота про людину нерідко тільки проголошувалася; держава забезпечувала
населенню гарантовані доходи, але на низькому рівні. Мізерна платня, яку
отримував працівник, морально пригнічувала його. Людина в такій ситуації
втрачала надію власними силами знайти вихід із скрутного життєвого
становища.
У розвинутому ринковому господарстві на основі механізму
самоорганізації ринку і ефективного виробництва створюються можливості для
забезпечення кожній людині нормального життя.
Ринкові відносини невіддільні від економічної свободи громадян, що
відкриває умови для постійного підвищення рівня життя людей. У ринковому
господарстві людина сама "турбується" про соціальну справедливість на
основі власної незалежності у житті, реалізації своїх економічних прав.
Людина закономірно прагне до успіху і благополуччя; досягнення цих цілей
власними силами можливе лише в умовах демократії, свободи і ринку.
Реалізація принципу соціальної справедливості в ринкових умовах
передбачає диференціацію доходів різних працівників, без цього неможливо
створити достатньо сильні стимули до укономічної діяльності. У зв’язку з
цим очевидно, що зменшення різниці в доходах пов’язане з популістськими
настановами на пріоритет соціального захисту населення, негативно
відбиваєтьсяна стимулюванні розвитку виробництва.
Диференціація доходів прямо випливає з ринкових відносин; величину
доходів при цьому встановлює конкуренція на ринку товарів і робочої сили.
Держава регулює доходи через систему оподаткування, пом’якшуючи об’єктивно
неминучу нерівність в доходах. Діє "знаменита" формула: "Справедливість –
через податки, ефективність – через ринок". Реальність така, що чим вищі
доходи найбільш забезпечених верств населення, тим повніше можуть
вирішуватись проблеми соціального захисту малоімущих груп суспільства.
Тенденція до вирівнювання доходів стає реальністю в умовах ринкового
соціального господарства з сильними демократичноми традиціями, де багато в
чому подолано обмеженість наявного в суспільстві фонду життєвих засобів –
предметів споживання і послуг. Навпаки, в тих країнах, де проблема
матеріальних ресурсів і споживчго фонду стоїть гостро, закономірною є
тенденція до більшої диференціації доходів як стимулюючого фактору розвитку
виробництва. Саме така тенденція характерна для нинішніх перехідних умов в
Україні.
Бетран де Жювеналь виділив дві основні передумови, які визначають
рівень диференціації доходів: по–перше, різниця в заробітках найбільша там,
де найбільш кваліфіковані робітники не мають інших доходів, крім заробітної
плати, по–друге, амплітуда доходів повинна бути максимальною там, де
найбільші обсяги виробництва на душу населення. Він писав, що в багатих,
передових країнах валового національного продукту з лихвою вистачає на те,
щоб оплатити працю найбільше і найменше здібних і, можливо, щоб покращити
положення останніх. У бідних, відсталих країнах коштів може не вистачити і
на належну оплату об’єму послуг, що надаються найбільш обдарованим членам
суспільства [9, с. 135].
Уявлення про соціальну справедливість як рівність в доходах більш
характерне для неринкових моделей виробництва, або тих, де послаблена дія
саморегюлюючих ринкових механізмів. Для умов перехідної економіки гранично
допустимі відношення рівні доходів повинні бути достатньо відчутними.
Тільки на цій основі можна створити необхідні стимули для розвитку
національної економіки України.
Реалізація принципу рівних шансів дл кожного індивіда можлива тільки
в умовах конкуренції. Завдяки конкуренції людина може дійсно проявити свій
талант, нахил і здібності, для досягнення власного благополуччя. В умовах
конкуренції ніхто не має якихось особливих привілей і переваг, всі однакові
і мають рівні шанси і можливості. Ворожість до тих, хто зміг досягти
більшого, у якого кращі здібності, є досить типовою для характеристики
бідності.
Конкуренція як змагання між людьми дає можливість кожному проявити
себе завдяки реалізації власних здібностей і професіоналізму. Тільки
безпосередня діяльність дозволяє вияснити, хто в даний момент сильніший.
Соціальна справедливість і економічна ефективність
Проблеми справедливотсі і несправедливості в ринковій економіці
проявляються також через суперечність між економічною ефективністю і
соціальною справедливістю. Гловне питання тут: як зробити ринкові
відносини, що формуються ефективними і одночасно справедливими і гідними
людини? Адже перерозподіл коштів від добре працюючих робітників до погано
працюючих (що здійснюєьться нібито в ім’я досягнення соціальної
справедливості і забезпечення всім членам суспільства соціально прийнятого
рівня доходів) в дійсності не дає сильного стимулюючого ефекту, гальмує
економічний розвиток.
Можна стверджувати, що диференціація доходів (і відповідно
матеріальна нерівність) як стимул є в ринковій економіці свого роду
соціальною та етичною "платою" за підвищення ефективності виробництва.
Межі диференціації доходів. У перехідному постсоціалістичному
суспільстві гостро стає проблема чіткого визначення меж диференціації
доходів індивіда. Межі диференціації доходів повинні бути такими, щоб
по–перше, стимулювати більш ефективну і кваліфіковану діяльність; по–друге,
одночасно створювати у менш забезпечених працівників стимули до збільшення
особистих доходів: по–третє, не викликати надмірно різкої соціальної
нерівності, а отже й соціального невдоволення в суспільстві.
При будь–який суспільно–економічній системі існують об’єктивні
обмежувачі рівня диференціації доходів, тобто допустимі межі нерівності
доходів у соціальному, економічному й політичному плані. Необхідність
диференціації в доходах, з одного боку, і наявність об’єктивних обмежувачів
нерівності, з другого – реально існуюча соціоекономічна дилема в сучасній
економіці України.
Найочевиднішими є соціальні обмежувачі диференціації доходів,
пов’язані із зниженням початкового рівня задоволення потреб населення, коли
бідні люди не можуть задовільнити навіть самі нагальні свої потреби, в той
час як заможні живуть у розкоші. Дифереціація доходів неминуче спричиняє
гострі проблеми, соціальну та майнову поляризацію людей, що викликає
погіршення морально–психологічного клімату в суспільстві, призводить до
протистояння соціальних груп.
Реально існують й економічні обмежувачі диференціації доходів,
пов’язані із зниженням стимулів до праці у високооплачуваних і частини
середньооплачуваних працівників, чисельнисть яких досить значна. У
результаті в цих людей зникають перспективи в трудовій та підприємницькій
діяльності. У цьому зв’язку уявляється, що навряд чи правильно, знімаючи
обмеження з рівня доходів меншої частини суспільства, по суті відмовляючи в
праві добре заробляти більшій частині суспільства.
Мають місце й политичні обмежувачі диференціації доходів, пов’язані з
можливістю загрострення політичної ситтуації в суспільстві, зростанням
радикальних настроїв серед малозабезпечених верств населення.
Особи з мінімальними доходами, реально стикаються з відсутністю
життєвих перспектив, стають поживним соціальним середовищем для зростання
політичного екстремізму і нестабільності в суспільстві.
Визначення меж прийнятої в суспільстві диференціації доходів стає
одним із центральних орієнтирів при проведенні державної соціальної
політики (політики регулювання доходів).
Суперечливість між ефективністю і справедливістю
Надії домогтися підвищення матеріального добробуту людей і на цій
основі забезпечити більшу справедливість у розподілі доходів грунтуються на
перспективах динамічного росту і загального підвищення ефективності
суспільного виробництва. Успішно пройти важкий перехідний період можна лише
створивши необхідні економічні стимули.
Суперечність між соціальною справедливістю та економічною
ефективністю гостро ставить проблему банкрутства збиткових підприємств.
Немає сумніву, що з точки зору економічної ефективності банкрутство є
нормальним явищем. Закриття неефективних підприємств є одним із головних
шляхів вирішення проблеми структурної перебудови економіки України.
Обмежені можливості бюджету не дозволяють державі взяти на себе всі борги
підприємств–банкрутів. Сьогодні замість того, щоб стимулювати дійсно
ефективно працюючі підприємства, величезні бюджетні кошти витрачаються на
дотації явно неефективним виробництвам.
Проте не можна забувати, що на цих виробництвах працюють люди, для
кожного з них закриття рідного підприємства – особиста трагедія, пов’язана
з втратою місця роботи і джерела доходів. При розв’язуванні цього складного
питання доводиться робити надзвичайно вижливий економічний вибір. Здавлось
би, що справедливо й надалі підтримувати застарілі й нерентабельні
підприємства. Однак такий вибір породжує цілий "букет" економічних проблем:
сильну інфляцію, неякісні товари, неефективне їх виробництво, значне число
зайнятих назькоефективною працею робітників, зменшення їх заробітної плати,
тошо.
Ще один приклад суперечності між економічною ефективністю і
соціальною справедливістю. Ринок спонукає виробників до підвищення
ефективності виробництва. Коли фірма (підприємство) стикається із
труднощами при збуті своєї продукції, вона вимушена проводити технічне
переоснащення і реконструкцію виробництва, щоб покращити позиції на ринку.
Проте такі заходи приводять до вивільнення з виробничого процесу багатьох
робітників. Закони ринку жорсткі: не провести модернізацію і реконструкцію
виробництва – значить стати неконкурентноспроможним і збанкрутувати. А в
результаті постраждають як фірма, так і самі робітники.
Суперечність між економічною ефетктивністю та соціальною
справедливістю багатоаспектна. Вона є однією з центральних серед
соцекономічних проблем нашого перехідного суспільства.
Поліпшення стану справ в економіці, підвищення ефективності
виробництва означає на ділі забезпечення більшої рівності, більшої безпеки
і вищого рівня життя для всіх членів суспільства.
Висновки
1. У найширшому (самому загальному) розумінні справедливість означає
наявність необхідних умов для нормального цивілізованого розвитку
економіки, забезпечення її демократичного характеру, реалізація прав і
свобод люлини.
2. Економічна діяльність людини, її результати, їх спільна оцінка на ринку
– ось основа соціальної справедливості. Хто ефетивніше працює і діє на
ринку, той відповідно і більше отримує доходів.
Соцаільна справедливість відображає спрайняття встановленого і
діючого в економіці ладу, як прийнятого, що вірно відбиває інтереси
людини, колективів, соціальних груп і всієї нації.
3. Як правило, видільють три рівні розуміння сутності рівності: "рівність
перед Богом", "рівність можливостей (шансів)", і "рівність результатів".
Ідея рівності можливостей, як і ідея рівності перед Богом не суперечить
принципові свободи. Навпаки, ідея рівності результатів несумісна з
свободою.
4. У ринковій економіці виникають нові критерії соціальної справедливості,
скасуванні привілеїв, що мали місце лише в командній економіці,
утвердження принципів ринкового розподілу доходів і багатств, реалізація
економічної свободи громадян.
5. Реалізація принципу соціальної справедливості в ринкових умовах
передбачає диференціацію доходів різних працівників, без чого неможливо
достатньо сильні стимули до економічної діяльності.
6. Існують об’єктивні обмежувачі рівня диференціації доходів, тобто
допустимі межі нерівності доходів в соціальному, економічному і
політичному планах. Необхідність диференціації доходів, з одного боку, і
наявність об’єктивних обмежувачів нерівності з другого, реально існуюча
соціоекономічна дилема в сучасній економіці України.
7. Проблема справедливості та несправедливості в ринкоівй економіці
проявляється також через суперечність між економічною ефективністю і
соціальною справедливістю.
Надії домогтися підвищення матеріального добробуту людей і на цій
основі забезпечити більшу справедливість при розподілі доходів
грунтуються на перспективах динамічного економічного росту загального
підвищення ефективності суспільного виробництва. Досягнути того рівня
життя, який існував раніше і перевершити його можна шляхом ефективного
економічного розвитку і розширення національного виробництва.
Використана література
1. Платон. Сочинения: в 3 т. М., 1971, т. 3. ч.1. с. 579-613.
2. Аристотель. Сочинения: в 4 т. М., 1983. т.4. с. 325-328.
3. Античные философы: свидетельства, фрагменты, тексты. К., 1955.
4. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. В 2 т. Пер. з англ. Т. 1,
К., 1994.
5. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика. М., 1992.
6. Фридмен и Хайк о свободе. Минск, 1990.
7. Мизес Л. Бюрократія. Запланированый хаос. Антикапиталистическая
ментальность. М., 1999.
8. Хайек Ф.А. Дорога к рабству. Лондон, 1983.
9. Никифорова, О. Бертран де Жюванель. Этика перераспределения. Реферат
// Экономические науки. 1991, № 1, 2.
10. Пигу А. Экономическая теория багосостояния. В 2 т. М., 1985.
11. Философский энциклопедический словарь. М., 1983. 650 с.
Реферат на тему: Проблема суицида
Содержание.
1. Введение……………………………………………………………2
1. Актуальность
2. Разработанность
3. Цели и задачи
2. Основные социологические понятия и подходы к изучению проблемы
суицида………………………………………………7
3. Категории самоубийц. Фазы и типы самоубийств…………10
4. Причины самоубийств. Основные факторы оказывающие влияние на человека,
совершающего самонасилие………..12
5. Способы совершения самоубийств…………………………...40
6. Виды суицида……………………………………………………41
7. Заключение………………………………………………………45
8. Список литературы……………………………………………..50
1. Введение
1.1. Актуальность.
Каждый человек хотя бы раз в жизни бывает искушаем свободой выбора
смерти. Поиск “моральных каникул” оборотную сторону – донжуановское
перенасыщение жизнью. Тело как “большой разум” приходиться обманывать в его
стремлении во что бы то ни стало жить и безжалостно расправляться с ним
через обретение абсолютной свободы в смерти.
Этот страшный путь сознательного суицида очевиден и безжалостен в наготе
своей экзистенциальности; он имеет множество реальных и литературных
сюжетов своего воплощения от гетовского Вертера до лондонского Мартина
Идена, от самоубийц произведений Достоевского до судеб Есенина,
Маяковского, Марины Цветаевой и Фадеева. Несомненно, лучше проиграть
суицидальный сюжет на словах, освободиться от “сна разума”, породившего
чудовищ, залив кровью лишь страницы романа или экран кинематографа, однако
“спасшийся” благодаря своему Вертера Гете или благодаря своим несчастным
самоубийцам Достоевский являют собой слабый аргумент “за”, когда существует
загадка ухода из жизни Дж. Лондона, Вл. Маяковского и многих других.
Что – то постоянно не связывается в наших попытках если не объяснить, то
хотя бы рационально описать акт сознательного самонасилия. Даже гениальная
полифония романов Достоевского, работа на грани между психиатрии и
философией У. Джемса, В. Бехтерева, Р.Лэнга не дают исчерпывающих ответов
на поставленный ребром вопрос: в чем основная причина преобладания
сознательного суицида над аффектом (80% против 20%), почему неизменно
вместе с ростом численности народонаселения планеты происходит рост
сознательного суицида в среде наиболее перспективной в эволюционном
отношении?! [Красненкова И. П. Качество веры, как решающий аргумент в
решении проблемы преодоления сознательного суицида. // “Идея смерти в
российском менталитете”. – СПб: Издательство “Русский гуманитарный
христианский институт”, 1999г.]
Современные средства массовой информации в нашей стране отличает
значительная тенденциозность в преподнесении материала по суицидальной
статистике, связанная с политической ориентацией изданий, например,
“Известия” и “Советская Россия” акцентирует внимание на суициде в среде
рабочих, объясняя их социальной напряженностью из-за невыплаты зарплат,
однако объяснить самоубийство акад. В Ал. Легасова (1988) или ночной
выстрел в кабинете директора Федерального ядерного центра в Снежинске
Владимира Нечая (1996) с позиций социального детерминизма оказывается
гораздо труднее. Журнал “Огонек” пытается обосновать суицидальный всплеск
в Европе и в России длительным существованием тоталитарных режимов на их
территориях, но обходит молчанием высокие суицидальные показатели в США и
других демократически ориентированных государствах.
Такая предвзятость в оценке “черного феномена” вредит серьезному
научному анализу этого явления. Публицисты не обременяют себя вопросом:
почему “расширенного суицида” (т. е. самоубийства, отягощенного убийством
родственников) не было в блокадном Ленинграде, когда реальностью была
смерть от голода, но встречается сегодня, когда, по их предположениям,
основным провокатором является невозможность прокормить семью из-за
несвоевременной выплаты зарплаты?
Ныне мы возвращаемся на круги своя: в нашей статистике все основные
показатели по суициду приобретают характер присущей универсальности,
однако, очевидно, что такого рода универсальность не утешительна. Причины
коренятся глубже, чем это можно предположить при беглом взгляде на
“событие”. Не следует забывать о том, что, несмотря на специфическую
суицидологическю статистику в нашей стране, в советское время отнюдь не в
эмиграции покончили собой такие яркие личности, как Марина Цветаева,
Александр Фадеев, Владимир Маяковский, акад. В. Ал. Легасов. В саратовском
“Новом стиле” даже появилась статья “Гагарин совершил самоубийство” (хотя
сама эта версия гибели известного космонавта опровергается).
Подведем предварительные итоги: Историко-культурологическое исследование
феномена самоубийства вне конкретного социального контекста приводит к
своеобразному “тупику” многознания, которое, по мысли древнего философа
Гераклита, “уму не научает”, однако оно с очевидностью обнаруживает
индивидуалистический характер самонасилия даже в альтруистических
суицидальных актах, даже под гнетом обезличивающей статистики советского
периода в нашей стране. Сквозь толщу условностей, обрядов, обычаев,
традиций проступает биение живого пульса личности, помещающей себя в
рискованные обстоятельства (“пограничную ситуацию” между жизнью и смертью).
Путеводной же звездой такой личности выступают специфика человеческого
сознания, его способность в нем интеллекта с волевым началом (или “
практический разум”, в терминах И. Канта).
Не случайно в своих оригинальных исследованиях современный английский
ученный Р. Дж. Фрей различает суицид и смерть от самоповреждения, ставя
проблему следующим образом: всякое ли самоубийство действительно само-
убийство, так как изначально можно рассматривать суицид и в узком и в
широком планах. С точки зрения Фрея, харакири – это, безусловно,
самоубийство, как самоисполнение задуманного заранее акта смерти. Но вот,
если, к примеру, Джон бросился под поезд, то убивает го поезд, а он только
поместил себя в рискованные обстоятельства равносильно тому, как если бы он
взял билет на самолет, который в полете бы разбился, хотя он об этом не
догадывался.
Загадка суицидального поведения – это область, в которой может и должна
проявить себя современная философская теория, учитывая, конечно, достижения
исследователей во всех возможных аспектах данного мрачного явления.
1.2. Разработанность.
Исследования последних лет, проведенные в нашей стране А. Г. Амбрумовой,
В. А. Тихоненко, Л. Л. Бергельсон и др., также выдвинули перед современными
суицидологами проблему о спорном понимании самоубийства как сугубо
аутоагрессивного акта психически больного человека, убедительно указав на
то, что значительная часть самоубийств совершается психически здоровыми
людьми в результате социально-психологической дезадаптации личности в
условиях “микросоциального конфликта”.
На эту тему было проведено множество исследований. Так, к примеру, книги
Эмиля Дюркгейма, изданные еще при жизни автора, одна –
“самоубийство”(1897) – целиком посвященная данной проблематике, а в “Методе
социологии”(1895) правилам, относящимся к различению нормального и
патологического, отведена 3 глава. Кроме того, разработанные Дюркгеймом и
ставшие классическими методы установления корреляций между социальными
отклонениями и экономическими, социальными, демографическими, культурными и
др. характеристиками были хорошо использованы (отчасти уточнены и
пересмотрены) учеником и последователем мэтра Морисом Хальбваксом и активно
применяются в исследованиях различных форм девиаций до сих пор. Последующие
работы по этой проблеме так или иначе ссылались на работы Эмиля Дюркгейма.
Многое из творчества наследия Дюркгейма, в частности введенная им в научный
оборот категория анемии, дающая ключ к пониманию процессов, происходящих в
переходные и кризисные периоды развития общества, послужило источником
вдохновения для Роберта Мертона, одного из самых значительных
представителей социологии отклоняющегося поведения в нашем столетии и
многих других социологов.
Философы и математики, инженеры и социологи пытаются обнаружить
проблемные для науки методики исследования загадочных соответствий. Поиски
ведутся в области открытия законов самоорганизации строения динамики
социума, в области изучения влияния на человека генетических,
географических, космических факторов, а также в области раскрытия законов
числовой гармонии мира. Например, по расчетам создателя “модульной теории
социума” А. А. Давыдова получается, что несчастных случаев, самоубийств и
убийств в мире погибает в среднем 8 из 10 000 человек, что, по расчетам
ученного, соответствует функции коллапса. Таким образом, суицид вносит свою
печальную лепту в саморазрушение той системы, которую мы называем
человечеством, он также обнаруживает страшную тенденцию обратной эволюции в
развитии всего живого в ХХ в., постоянно недооцениваемую современными
политиками из-за отсутствия у них менталитета глобальности.
Кроме того, что суицид – преимущественно мужское явление, хотя женщины и
опережают мужчин по числу суицидальных попыток, он еще и явление молодое,
так как суицидальный возраст без различия пола, национальности, места
проживания – 19-40 лет, т. е. период наибольшей активности человека.
Коррективы в эту константу не внес ни помолодевший суицид в США и Европе,
начиная с конца 60-х годов нашего времени, ни искаженная статистика
советского периода в нашей стране, ни культурологические исследования
истории анализируемого феномена. Например, когда в странах Европы, США,
Канаде, Японии и Австралии стал наблюдаться неизменный рост суицидальных
попыток в молодежной среде, а смертность от самоубийства стала третьей
ведущей причиной ухода из жизни молодых людей в возрасте от 14 лет и
старше, то суицидальный всплеск опять-таки пришелся на наиболее “
сознательный” возраст (сохраняется и по сей день) – от 20 до 24 лет. [
Вест. Моск. ун-та. сер. 12., политические науки. 1998 №6]
Нужно отметить, что многие работы исследователей характеризуются излишней
практичностью. Действительно, изучаемый объект не абстрактен, но реален, и
если опираться на статистику, эта реальность ужасает.
1.3. Цели и задачи.
Учитывая выше изложенное, цель данной курсовой работы рассмотреть
проблему суицида:
1) Проанализировать основные понятия и подходы к изучению проблемы
суицида.
2) Рассмотреть проблему суицида в социально – философском,
психотерапевтическом и религиозном аспектах.
3) Выявить влияние социальных и асоциальных факторов на
самодеструктивное поведение человека.
4) Рассмотреть этапы, виды суицида и категории самоубийц.
5) На основе проведенного анализа попытаться найти пути решения
проблемы суицида в наше время.
2. Основные социологические понятия и подходы к изучению проблемы
суицида.
Суицид - самодеструктивное поведение человека, направленное на намеренное
лишение себя жизни, а также отказ от реальных возможностей избежать смерти
в критической ситуации. При достаточно поверхностном анализе суицида, не
вдаваясь пока ни в какие подробности оценки этого явления с точки зрения
ключевых для него причин и сопутствующих ему условий можно сделать
следующий вывод: самоубийство в качестве проявления дееспособной воли,
когда страдающим лицом является сам активно действующий субъект, знающий об
ожидающих его результатах и сознательно выполняющий задуманный план
насилия, - это феномен болезни сознания, для характеристики, которого
нельзя использовать медицинский термин, но можно эту болезнь подвергнуть
рациональному философскому анализу, избежав преобладания дескриптивности,
которое характерно для любого анализа с точки зрения эмпирии.
Мировая наука уже давно установила, что акт самоубийства аккумулирует в
себе множество факторов: социальных, экономических, политических,
философских, психологических, религиозных. Но в целом уровень самоубийств
(их количество на 100 тысяч населения) и его динамика важнейшие индикаторы
социального благополучия или неблагополучия той или иной среды.
В социологии эта проблема изучается как социальная патология. Особенно
отчетливо это можно проследить на примере творчества Э.
Дюркгейма.
В социологическом этюде “Самоубийство” общие основания методологии в
изучении социальной патологии выглядят следующим образом. Смысл социологии
состоит в изучении социальных фактов, находящихся “вне” индивида. Сами же
социальные факты следует рассматривать как физические предметы, как вещи.
Это могут быть институты, нормы, ценности, законы, коллективные
представления и прочее. Каждый индивид и каждое новое поколение встречаются
с определенным набором социальных фактов, которые обладают свойствами вещи
постольку, поскольку осуществляют внешнее давление на индивида. Они
одновременно и делают возможным определенные типы поведения, и управляют
ими. “ Такова, стало быть, категория фактов, отличающихся весьма
специфическими свойствами; ее составляют способы мышления, деятельности и
чувствования, находящиеся вне индивида и наделенные принудительной силой,
вследствие которой они ему навязываются. Поэтому их нельзя смешивать ни с
органическими явлениями, так как они состоят из представлений и действий,
ни с явлениями психическими, существующими лишь в индивидуальном сознании и
через его посредство. Они составляют, следовательно новый вид, и им-то и
должно быть присвоено название социальных”. [Дюркгейм. Э. Общественное
разделение труда. Метод социологии//М.:Наука,1991.С.413]
Важную роль в учении Дюркгейма играют разработанные им правила различения
нормального и патологического, необходимые для “ управления поведением”
(выражение самого автора). Как отмечает известный французский социолог Р.
Арон, значимость для Дюркгейма этого различения определялась его
реформаторскими устремлениями, в частности, надеждой учредить своеобразные
“советы действия” по объективному и научному изучению феноменов, результаты
деятельности которых служили бы определенным промежуточным звеном между
наблюдаемыми фактами и установлением предписаний. И если некий феномен
признается нормальным, то у общества нет оснований стремиться к его
устранению; если же признается патологическим – общество располагает
существенными аргументами в пользу необходимости реформ. [Арон Р. Этапы
развития социологической мысли//М.: Прогресс-Универс, 1993.С.366.]
Для Дюркгейма главным и решающим признаком нормальности факта выступает
частота его проявлений. “Социальный факт нормален для определенного
социального типа, рассматриваемого в определенной фазе его развития, когда
он имеет место в большинстве принадлежащих к этому виду обществ,
рассматриваемых в соответствующей фазе их эволюции”. Отсюда - раз в любом
обществе совершается определенное число преступлений, самоубийств и т. д.
и, следовательно, они относятся к регулярно совершаемым действиям, - то
такие факты не являются патологическими феноменами. Патология начинается
тогда, когда увеличивается средний для данного общества показатель.
Причины социальных феноменов следует искать в социальной среде, в природе
самого общества. Объяснить социальный феномен - значит отыскать действенную
причину его возникновения, отыскать предшествующее явление, неизбежно его
порождающее. Причем считает Дюркгейм, Социолог располагает лишь одним
средством доказать, что одно явление служит причиной другого – сравнением
случаев, когда они одновременно присутствуют или отсутствуют. “Научное
исследование не может достигнуть своей цели иначе, как сравнением фактов, и
у него тем более будет шансов на успех, чем увереннее оно будет, что
собрало все явления, которые можно с пользой сравнить между собой”. [
Дюркгейм Э. Общественное разделение труда. Метод социологии// М.: Наука,
1991. С.461]
С этих позиций Э. Дюркгейм осуществляет Одно из первых фундаментальных
исследований суицидального поведения( “Самоубийство”). Им используется
метод совпадающих изменений, т. е. анализируются изменения уровня
самоубийств среди разных групп населения. Итогом рассмотрения
статистических корреляций становится определение основных социальных типов
самоубийств: эгоистического, альтруистического и аномического. Применяемые
статистические методы достаточно просты: определяются статистические
корреляции между частотой самоубийств и социальным характеристиками (пол,
возраст, брачность, детность, конфессиональная принадлежность и т.д. )
[Арон Р. Этапы развития социологической мысли//М.: Прогресс-Универс,
1993.С.368.]
Помимо социологов этой проблемой занимается философия, медицина, а именно
психиатрия, психология.
3. Категории самоубийц. Фазы и типы самоубийств.
Существуют категории самоубийц с их психологическими портретами: эгоист
(выпавший из общества), альтруист (слишком преданный сообществу,
принимающий смерть “за компанию”), аномичный самоубийца (в отсутствие
общечеловеческих ценностей и принятых правил поведения), фаталист (в
отсутствие необходимых для самовыражения свобод).[Смирнов Н. Познай себя
М.: Прогресс, 1991-79 с.]
Если говорить о самом явлении суицида, то можно выделить несколько фаз.
Выделяется пресуицид, когда у человека появляются сначала
недифференцированные мысли, размышления об отсутствии ценностей жизни,
которые выражаются в формулировках типа “жить не стоит, устал от такой
жизни” и тому подобное. Не имеется четкого представления о смерти, а
имеется самоотрицание жизни. Такие суицидальные формы бывают свойственны и
нормальным людям в тех или иных ситуациях. Но если процесс продолжается, то
на следующем этапе пресуицида мы видим пассивные суицидальные мысли,
которые характеризуются представлениями, фантазиями на тему лишения себя
жизни. Например:“хорошо бы умереть, заснуть и не проснуться” и тому
подобное, которое выражают внутреннюю готовность человека к суициду.
На следующем этапе возникают суицидальные замыслы. Это активные формы
суицидальности. Идет разработка плана суицида, продумывается способ,
выбирается время и место действия. Следующий этап – это суицидальные
намерения: когда принято решение о самоубийстве – непосредственно суждение,
возникает суицидальные действия. То есть все эти этапы характеризуют
подготовку человека к совершению самоубийства в той или иной форме.
Вообще выделяют истинный суицид, аффективный суицид и демонстративно –
шантажное поведение. После того, как все эти этапы пройдены, человек
подошел к суицидальному действию, как к итоговому представлению о
невозможности существования в данной ситуации. Возможно, это истинный
суицид, тогда человек принимает реальные действия, что бы лишить себя
жизни.
Пример аффективного суицида: сотрудник силовых структур возвращался с
работы на служебной машине, совершил ДТП, сильно повредил машину, в
состоянии такого аффекта он застрелился. Человек решился и сделал, хотя
явных причин так поступить у него не было.
Пример демонстративно – шантажного самоубийства: был такой случай, когда
человек, в пьяном состоянии, после ссоры со своей бывшей женой, вскочил на
подоконник со словами:“я сейчас выпрыгну”, потом его успокоили, но ввиду
того, что он был пьян, и была нарушена координация движений , он просто
свалился с большой высоты. Это была демонстративно – шантажная попытка, но
ему не повезло и она оказалась законченной. Для осуществления
демонстартивного суицида часто используют мед. препараты. Демонстративно –
шантажное поведение предполагает как рациональный, запланированный вариант,
так и аффективные формы поведения, когда человек спонтанно организует тот
или иной вид шантажа. Тот и другой случаи могут закончиться летально так
как они оба провоцируют негативную форму поведения, которая может привести
к тому, что у человека действительно возникнет самоубийство.[Сладков Л. С.
Плюс Минус жизнь. – М.: Мол. Гвардия, 1990 – 98 с.]
4. Причины самоубийств. Основные факторы оказывающие влияние на человека,
совершающего самонасилие.
Приходиться различать проведение двух типов расследования причин суицида.
Выяснение причин и обстоятельств данного конкретного случая и исследование
некоторых общих оснований, которые приводят человека к мысли о
необходимости безвременно уйти из жизни.
Если нет за фактом самоубийства явных криминальных обстоятельств, если
оно не предполагает необходимости обнаружить чью-то преступную руку,
которая подтолкнула человека к последней черте, то нет необходимости
ворошить недавнее прошлое и выявлять, по чьей вине, к примеру, разбилась
“любовная лодка”. Навязчивое любопытство здесь просто неуместно и
бестактно. Владимир Маяковский в своей предсмертной записке, как известно,
просил: “ Пожалуйста, не сплетничайте, покойник этого ужасно не любил”. С
подобными высказанными или не высказанными просьбами стоит считаться.
Другое дело-анализ социальных ситуаций, которые провоцируют, толкая их на
фатальный шаг. Вполне понятно, что привело к самоубийствам в период
репрессий 30-х годов многих соратников и учеников В. И. Ленина:
Орджоникидзе, Томского, Скрытника, Любченко, Гамарника и многих других –
заведомо их ждала смерть, причем смерть бессмысленная и предваряемая
нечеловеческими мучениями в застенках. Но надо думать о временах нынешних.
Важно понять, что сегодня в социальных обстоятельствах, в которые мы все | |
