|
Реферат: Диплом из СГМТ по расчету парового котла (Технология)
5.ОХРАНА ТРУДА И ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ.
Охраной труда называют систему законодательных актов ,
социально-экономических ,организационных, технических,
гигиенических и лечебно-профилактических мероприятий и средств,
обеспечивающих безопасность, сохранение здоровья
работоспособности человека в процессе труда.
Одна из основных задач охраны труда заключается в
обеспечении безопасности труда человека, т.е. создание таких
условий труда, при которых исключается воздействие на работающих
опасных вредных производственных факторов.
5.1.Мероприятия по охране окружающей среды.
При сжигании топлива образуется большое количество окиси
азота. Образование окиси азота увеличивается с ростом
температуры и избытка воздуха в топке. Образовавшаяся окись
азота в конвективных газах частично окисляется до двуокиси азота
(1—2%). В атмосфере распадается на окись азота и атмосферный
кислород. Затем в результате реагирования с углеводородами
(выхлопным газом) вновь образуется двуокись азота. Это
соединение является не только токсичным, но и влияет на
дыхательные пути человека.
Количество оксидов азота, образующихся при горении зависит
от уровня и распределения температур, т.е. от соотношения
скорости горения и скорости отвода теплоты от факела.
Наибольший выход оксидов азота образуется при горении
высококалорийного топлива в форсированных топках. В воде окись
азота практически не растворяется. Очистка продуктов питания от
него технически сложна и в большинстве случаев экономически не
рентабельна.
Образование оксидов азота в процессе горения топлива
значительно уменьшается при снижении температуры горения, при
сокращении времени пребывания азота и кислорода
высокотемпературной части факела, а так же при уменьшении
свободного кислорода в факеле. Радикальным качеством снижения
образования оксидов азота является организация двухступенчатого
сжигания топлива.
По этому методу в первичную зону горения подается 50—70%
необходимого для горения воздуха, 50—30% поступает во вторую
зону, где происходит дожигание топлива. Отвод тепла из первичной
зоны горения делается достаточно большим, чтобы заключительная
стадия процесса горения происходила при более низких
температурах.
Одним из основных средств уменьшения загрязнения атмосферы
вредными примесями, выбрасываемыми через дымовые трубы,
является уменьшение рассеивания дымовых газов посредством
увеличения количества труб и их высоты.
При большой высоте труб дымовые газы, вынесенные в высокие
слои атмосферы продолжают распространятся в них, в следствие
чего резко снижается концентрация вредных примесей в приземном
воздухе. При этом в неблагоприятных атмосферных условиях дымовой
факел может прорваться в верхние слои инверсионной зоны
атмосферы и, таким же образом, окажется изолированным от
контакта с нижними слоями атмосферы.
2. Инструкция по технике безопасности для обслуживающего
персонала КИП и А.
Общие положения :
На должность слесаря, занятого на эксплуатации приборов
КИП и А, допускаются лица прошедшие соответствующее обучение,
сдавшие экзамен и имеющие удостоверение на право выполнения
работ по эксплуатации КИП и А, а также прошедшие инструктаж на
рабочем месте по безопасным методам работы.
Периодическая проверка знаний рабочих правил техники
безопасности и технической эксплуатации должна проводиться
ежегодно. Повтор инструктажа по технике безопасности –ежегодно.
Проведение экзаменов по проверке знаний оформляется протоколом
и другой документацией, осуществляется в строгом соответствии с
правилами технической эксплуатацией на производстве.
На самостоятельную работу слесарь занятый на эксплуатации
приборов может быть допущен только после двух недельной работы в
качестве дублера слесаря.
Перед началом работы:
5.2.1. Проверить исправность средств индивидуальной
защиты, комплектность и исправность инструмента, приспособлений
и приборов. При работе применять их только в исправном
состоянии.
5.2.2. Заступая на смену , необходимо ознакомиться с
записями начальника смены за прошедшие сутки.
5.2.3. Для переноски инструмента к месту работы
использовать специальную сумку.
5.2.4. Проверить, чтобы освещение рабочего места было
достаточным и свет не слепил глаза. Пользоваться местным
освещением напряжением свыше 36В запрещается.
5.2.5. Если необходимо пользоваться переносной лампой в
обычных условиях, ее напряжение должно быть не более 36В. При
выполнении газоопасных работ применять переносные светильники во
взрывозащищенном исполнении или аккумуляторные лампы.
5.2.6. Внимательно осмотреть место работы, привести его в
порядок, убрать все мешающие работе посторонние предметы.
Содержать в чистоте и порядке рабочее место и закрепленное за
тобой оборудование и КИП.
5.2.7. Перед началом ремонтных работ непосредственно в
производственном цехе, где установлены приборы, согласовывать с
допускающим ( зам.нач.цеха, энергетиком или начальником смены )
разрешение работ в данном цехе.
5.2.8. Отключение и подключение приборов и оборудования от
питания электротоком первичной сети (от распределительного
пункта , щита и др.) разрешается производить только
электромонтером этого цеха.
5.2.9. Для предупреждения случайного включения приборов в
электросеть потребовать от электромонтера цеха удаления
предохранителя сети электропитания приборов и оборудования, а
при капитальном ремонте отсоединения и изоляции концов проводов,
питающих данное оборудование. На месте , где произведено
отключение вывесить предупредительный плакат « НЕ ВКЛЮЧАТЬ –
РАБОТАЮТ ЛЮДИ! »
5.2.10. Перед началом работы вблизи работающего агрегата и
оборудования (котла) убедись в безопасности и предупреди мастера
о своем местонахождении и содержании работы.
Во время работы:
5.2.11. Перед установкой или снятием приборов и
оборудования необходимо перекрыть импульсные линии с помощью
крана или вентиля. Открытые концы металлических трубок должны
быть заглушены пробкой, а резиновые – специальными зажимами.
5.2.12. Перед осмотром, чисткой и ремонтом приборов,
находящихся в эксплуатации, принимать меры, исключающие
возможность попадания под напряжение.
5.2.13. При выполнении работы нужно быть внимательным, не
отвлекаться на посторонние дела и разговоры, не отвлекать
других.
5.2.14. Работая в бригаде, согласовывать свои действия с
действиями других членов бригады.
5.2.15. Разборку приборов и оборудования производить
последовательно. Открепляя узел, деталь, следить за тем , чтобы
не упали сопрягаемые узлы и детали.
5.2.16. При работе и ремонте вставать на случайные
предметы запрещается .
5.2.17. При ремонте на высоте пользоваться только
исправными лестницами и стремянками.
5.2.18. После каждого ремонта, ревизии , связанных с
газовым оборудованием , необходимо поверить все соединения на
плотность (на утечку газа) с помощью мыльного раствора.
Применять для этого огонь запрещается.
5.2.19. Для поверки наличия напряжения пользоваться
исправным вольтметром или специальной контрольной лампой,
оборудованной в соответствии с требованием правил
электробезопасности.
5.2.20. Производить чистку , ремонт приборов и
оборудования под напряжением запрещается.
5.2.21. Щиты и шкафы КИП закрывать на замок.
5.2.22. Систематически следить за исправностью манометров
и напоромеров; не допускать случаев их эксплуатации в
неисправном состоянии или с просроченным сроком
освидетельствования .
5.2.23. Производить какие либо работы под давлением газа,
пара , сжатого воздуха и др. (снятия манометров, разъединения
импульсов, набивка сальников и др.) запрещается.
5.2.24.При продувке газовых импульсных линий соединенную с
импульсом резиновую трубку вывести из помещения. Продувка
импульсов с выбросом газа в помещение запрещается.
5.2.25. При проверке расходомеров необходимо вначале
открыть уравнительный вентиль, а затем закрыть плюсовой и
минусовой вентили, чтобы предотвратить выбивание ртути или порыв
мембраны в датчике.
5.2.26. Производить обход или какие либо работы в
помещении ГРУ только с разрешения мастера газового участка и с
участием выделенного им слесаря. Находиться и работать одному в
помещении ГРУ запрещается.
5.2.27. В целях выявления и устранения неисправности,
вызывающих утечку газа, производить не реже раза в смену,
поверку на плотность приборов и оборудования производить с
помощью мыльного раствора.
5.2.28. Ежедневно в первую смену совместно со слесарем
газового участка производить проверку автоматики безопасности на
срабатывание по всем параметрам. Результаты проверки заносить в
вахтенный журнал.
5.2.29. Один раз в 15 дней согласно графика, утвержденного
главным инженером завода, в присутствии начальника смены или
энергетика цеха производить проверку и настройку автоматики
безопасности и блокировки. Результаты проверки заносить в журнал
проверяемого цеха.
5.2.30. При работе в загазованной среде должны применяться
молотки и кувалды из цветного металла, а рабочая часть
инструмента и приспособлений из черного металла должна обильно
смазываться тавотом , солидолом или другой смазкой. Применение
электродрели и других инструментов , делающих искрения ,
запрещается.
5.2.31. Промывку деталей керосином , бензином производить
на специально оборудованном для этой цели месте с соблюдением
правил пожарной безопасности.
5.2.32. В течении смены необходимо производить запись в
вахтенном журнале о всех неполадках и выполненных работах с
росписью дежурного.
5.2.33. Во время смены выполнять только ту работу, которая
поручена администрацией, и при условии . что безопасные методы
ее выполнения хорошо известны. В сомнительных случаях нужно
обращаться к мастеру за разъяснением .
По окончании работы :
5.2.34. Произвести уборку рабочего места, убрать детали ,
инструмент и материалы на отведенное для этого место.
5.2.35. В аварийной ситуации ремонтный персонал КИПиА
уходит после окончания смены только после устранения
неисправностей, вызвавших данную ситуацию.
Реферат на тему: Диплом по легкой промышленности
Вступ.
Головна мета діяльності кожного підприємства в умовах ринкової
економіки – максимізація прибутку. Підприємство реалізує свою продукцію
споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак, це ще не означає, що
підприємство отримує прибуток.
Для виявлення фінансового результату необхідно співставити виручку з
витратами на виробництво продукції і її реалізацію, тобто з собівартістю
продукції. Підприємство отримує прибуток, якщо виручка перевищує
собівартість продукції; якщо виручка дорівнює собівартості, то вдалося лише
повернути витрати на виробництво і реалізацію продукції; якщо витрати
перевищують виручку, то підприємство зазнає збитку, тобто негативного
результату, що ставить його у важке фінансове становище, яке не виключає
банкрутства.
Рівень витрат виробництва є головним результатом виробничої
діяльності підприємства. Заключним показником господарської діяльності
підприємства є доход і прибуток. Вони характеризують ефект, отриманий в
результаті виробничо-господарської діяльності підприємства.
Тому визначення собівартості продукції – одне з основних облікових
завдань підприємства. Основою вирішення великого кола проблем, пов’язаних з
ефективною діяльністю підприємства, є саме собівартість, тобто шляхи її
зменшення.
Ефективність роботи підприємства в значній мірі залежить від
інформацію про формування собівартості. Тому є причини:
- витрати на виробництво продукції є базою для встановлення ціни;
- інформація про собівартість лежить в основі прогнозування і управління
виробництвом.
В собівартості знаходить відображення якість усієї виробничо-
господарської діяльності підприємства: чим краще використовуються його
основні і оборотні фонди, менші витрати праці на одиницю продукції, чим
чіткіше та більш узгоджено працює апарат управління, ефективніше
запроваджуються передові форми організації виробництва і прогресивна
технологія, тим нижче собівартість продукції. Упущення, які виникають при
роботі підприємства, викликають збільшення собівартості.
Підсилення значення прибутку в розвитку підприємства, галузі і усього
господарства призводить до збільшення ролі собівартості, як одного з
найважливіших якісних показників виробничо-господарської діяльності
підприємства. Приріст прибутку в промисловості відбувається приблизно на
одну третину за рахунок зростання об’єму виробництва і на дві третини за
рахунок зниження собівартості продукції.
Проблема віднесення різних витрат на собівартість продукції є однією з
найважливіших для підприємств. За допомогою механізму формування
собівартості продукції можна стимулювати або, навпаки, “подавляти”, робити
невигідними різні види витрат. А в сукупності з податковими пільгами цей
механізм є потужним важелем фінансово-господарської діяльності
підприємства.
Щоб успішно вести боротьбу за зниження собівартості продукції,
потрібно знати з чого вона складається і які фактори впливають на її
величину для більш повного обліку їх при розробці плану по витратам на
виробництво, прибутку і рентабельності.
Зниження собівартості – це не одноразовий акт, а повсякденне завдання,
яке стоїть перед керівництвом підприємства, багатоплановий процес, який
потребує системного підходу і єдиного управління.
До факторів, що забезпечують зниження собівартості продукції
відносяться: використання найновіших технологій, економія сировини,
електроенергії, підвищення продуктивності праці, зниження збитків від браку
і простоїв, поліпшення використання основних виробничих фондів, зниження
витрат на збут продукції, упорядкування витрат на апарат управління, зміна
структури виробничої програми в результаті асортиментних зрушень та ін.
Собівартість продукції може знижуватись і за рахунок скорочення умовно-
постійних витрат в результаті зростання об’єму виробництва і реалізації.
Щоб уникнути виникнення перевитрат коштів підприємство може використовувати
різні норми і нормативи витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів
– галузеві (стандарти) або самостійно розроблені підприємством.
Варто зауважити, що в останні роки спостерігається тенденція до
зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції. До збільшення
собівартості призводять збільшення вартості сировини, матеріалів, палива,
енергії, обладнання, збільшення процентних ставок за користування кредитом,
підвищення тарифів на транспортні послуги, збільшення витрат на рекламу.
Збільшується сума амортизаційних відрахувань, в тому числі через переоцінку
основних фондів і введення індексації. Велику роль відіграє збільшення
питомої ваги заробітної плати в структурі витрат в умовах лібералізації цін
і соціальної напруженості. Одночасно збільшуються витрати на соціальне і
медичне страхування, пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості, на
різні компенсаційні витрати. Все це зумовлює наступний виток інфляції.
Для того, щоб отримати якнайбільший прибуток (забезпечити собі
технічний і соціально-економічний розвиток) підприємству потрібно
намагатись максимально знижувати витрати виробництва (собівартість). Для
цього необхідно постійно слідкувати за співвідношенням між доходами і
витратами, пов’язаними з випуском продукції. Саме це співвідношення є
визначальним для прийняття рішення про те, яку продукцію виробляти, яким
чином і які послуги надавати.
Розділ І
В економічній теорії собівартість визначається як відокремлені від
категорії вартості витрати на споживчі засоби виробництва і заробітну плату
для забезпечення їх повернення в процесі відтворення продукту.
В собівартості продукції знаходить своє конкретне вираження дія
економічних законів через процеси, що допомагають зниженню витрат.
Характером виробничих відносин і дією економічних законів зумовлена
об’єктивна необхідність систематичного зниження собівартості за рахунок
прискорення НТП, поліпшення якості продукції, ресурсозбереження,
впровадження маловідходних і безвідходних технологій, інтенсифікації всього
суспільного виробництва, якості управління, природних, географічних та
інших факторів.
Найбільш повно проявляється взаємозв’язок собівартості з такими
категоріями як прибуток і ціна.
В економічній науці природа собівартості досліджується в нерозривному
зв’язку з вартістю. Для теорії калькулювання принципово важливе значення
має склад витрат, границі собівартості в рамках підприємства.
Собівартість характеризує витрати конкретних підприємств на
виробництво і реалізацію продукції і розкриває економічний механізм
повернення цих витрат з виручки від реалізації. Відображаючи процеси
виробництва, обертання і розподілення, вона виступає як один з
найважливіших синтетичних показників їх діяльності.
Собівартість залежить від характеру виробничого процесу, а її показник
відображає зусилля трудового колективу з пошуку резервів підвищення
ефективності виробництва. Зниження собівартості значною мірою пов’язане з
внутрішньовиробничими факторами: збереженням норм витрат живої праці і
матеріальних ресурсів, їх зниженням при проведенні організаційно-технічних
і наукових заходів, удосконаленням техніки і технології та ін.
В собівартості знаходять відображення рівень спеціалізації і
кооперації, транспортні витрати, стан матеріально-технічного забезпечення,
якість продукції і праці.
Собівартість – це синтетичний показник ефективності, тому при його
розрахунку і використанні в системі управління виробництвом потрібно бути
особливо уважним. Він є одним з найважливіших економічних важелів в
господарському механізмі управління виробництвом.
В склад собівартості входять:
- вартість засобів праці, що переноситься на продукт праці частинами;
- вартість предметів праці, яка повністю споживається в процесі
виробництва;
- заробітна плата як частина вартості, створена необхідною працею;
- елементи розподілу чистого доходу (через ціни на спожиті засоби
виробництва, відрахування на соціальне страхування та інші обов’язкові
платежі).
В основу формування собівартості продукції покладені наступні найбільш
загальні принципи:
1) Чітке розмежування витрат підприємств по сферах господарської
діяльності – основна діяльність, капітальні вкладення, непромислові
виробництва і господарства.
2) Безпосередній зв’язок витрат з процесами виробництва і обігу.
3) Відшкодування витрат в процесі відтворення для оновлення основної
виробничої діяльності.
4) Повний облік фактичних витрат незалежно від ступеню відповідності
нормам, стандартам якості, технічних та інших умов, що відображають
існуючий рівень техніки, технології і організації виробництва.
5) Прямий зв’язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом.
Кожне підприємство повинно знати витрати на виробництво продукції.
Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, оскільки рівень
витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність
підприємства, його економіку.
Для того, щоб знати витрати на виготовлення продукту, підприємство
повинно проводити його вартісну оцінку за уречевленим і кількісним складом
(засоби і предмети праці), а також за складом і кількістю витрат праці,
необхідних для його виготовлення.
Прийнято вважати, що витрати (собівартість) – це грошове вираження
виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої і
комерційної діяльності, пов’язаної з випуском і реалізацією продукції чи
наданням послуг, тобто витрати підприємства на виробництво і реалізацію
продукції. Згідно з визначенням витрат (собівартості) виробництва продукції
слід розрізняти собівартість виробництва і реалізації, випуску продукції і
продажу. Собівартість випуску (виробництва) продукції характеризує в
грошовому вимірі всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, які в
тому чи іншому виробництві падають на одиницю і на весь об’єм виробленої
продукції.
До складу повної собівартості входять:
- витрати на підготовку і освоєння виробництва;
- витрати, пов’язані безпосередньо з виробництвом продукції, обумовлені
технологією і організацією виробництва;
- витрати на оплату праці;
- витрати, пов’язані з використанням природної сировини;
- витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням
технології і організацією виробництва, а також з поліпшенням якості
продукції;
- витрати, пов’язані з винахідництвом, технічним удосконалюванням і
раціоналізаторськими пропозиціями;
- витрати з обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і
капітальний ремонт);
- витрати із забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;
- витрати, пов’язані з набором робочої сили;
- поточні витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією фондів
природоохоронного значення;
- витрати, пов’язані з управлінням виробництвом;
- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;
- витрати на транспортування робітників до місця роботи, відрахування на
державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в державний
фонд зайнятості від витрат на оплату праці робітників, що зайняті в
виробництві продукції;
- відрахування з обов’язкового медичного страхування;
- платежі із страхування майна підприємства;
- витрати на оплату відсотків за короткостроковим кредитом банків,
оплати послуг банків;
- витрати з гарантійного обслуговування;
- витрати, пов’язані зі збутом продукції;
- витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на
повне відшкодування);
- знос (амортизація) за нематеріальними активами;
- втрати від браку;
- втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.
Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для
виробництва товарів, а також від технології їх використання.
Необхідність знати величину витрат є причиною розробки методів їх
обліку.
2
Операційна діяльність підприємства з моменту його створення пов’язана
із здійсненням різноманітних витрат трудових, матеріальних і фінансових
ресурсів в процесі виробництва і реалізації продукції.
За своїм характером ці витрати поділяються на два основні види –
поточні і довгострокові.
Поточні витрати підприємства пов’язані з вирішенням в процесі
господарської діяльності тактичних задач – закупівлею сировини і
матеріалів, їх транспортуванням і зберіганням, обслуговуванням матеріально-
технічної бази, утриманням персоналу і т.д.
З формуванням операційного прибутку пов’язані поточні витрати, які
носять назву операційних. Операційні витрати підприємства, що здійснюються
ним в процесі постачальницької, виробничої, збутової операційної діяльності
представлені в основному його витратами, які приймають форму – витрати
виробництва або собівартість продукції. Під операційними витратами
розуміють виражені в грошовій формі витрати трудових, матеріальних,
нематеріальних і фінансових ресурсів на здійснення операційної діяльності
підприємства.
Для ефективного управління витратами підприємства розроблена їх
класифікація. Ця класифікація використовується в процесі обліку, аналізу,
калькулювання, планування і контролю операційних витрат і проводиться за
наступними основними ознаками:
1. За ступенем еластичності до об’єму реалізації продукції виділяють
постійні і змінні витрати. Таке розділення витрат є найважливішою
умовою ефективності управління операційним прибутком підприємства.
а) Змінні витрати прямо залежать від змін об’єму виробництва і
реалізації продукції, але ступінь такої залежності різний. Він може носити
пропорційний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає
або скорочується пропорційно до росту або зниженню об’єму виробництва і
реалізації продукції); дегресивний характер (при якому сума змінних витрат
окремих видів зростає меншими темпами, ніж зростає об’єм виробництва і
реалізації продукції, наприклад, витрати на рекламу при ефективному її
здійсненні); прогресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих
видів зростає більш високими темпами, ніж збільшується виробництво і об’єм
реалізації продукції, наприклад, витрати на заробітну плату робітників при
відрядно-преміальній системі оплати праці). Таким чином, змінні витрати
обумовлені процесом виробництва і реалізації продукції на підприємстві.
б) Постійні витрати не залежать від зміни об’єму виробництва і
реалізації продукції, тобто вони мають місце навіть в тому випадку, коли
підприємство тимчасово не здійснює операційну діяльність. При цьому в
складі таких витрат виділяються абсолютно постійні витрати (наприклад,
витрати на оренду виробничих приміщень) і умовно-постійні витрати
(наприклад, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів). Розглядаючи
постійні витрати, слід мати на увазі, що вони є такими тільки в
короткочасному періоді операційної діяльності підприємства. В довгочасному
періоді діяльності всі види витрат підприємства можуть змінюватися.
Виділення в складі витрат змінних і постійних їх видів є одним з
основних принципів їх класифікації для ефективного управління ними.
Залежність постійних і змінних витрат підприємства від об’єму
операційної діяльності схематично представлена на рис. 1.
Сума витрат Сума витрат
Змінні витрати
Постійні витрати
Обсяг виробництва
Обсяг виробництва
А. Характер залежності Б. Характер
залежності
змінних витрат
постійних витрат
Сума витрат Сума
витрат
Постійні витрати
Змінні витрати
Змінні
витрати
Постійні витрати
Обсяг виробництва
Обсяг виробництва
В. Характер залежності сукупних витрат
Рис.1. Характер залежності змінних і постійних витрат від обсягу
виробництва
2. За змістом операційного процесу виділяють витрати, пов’язані з
виробництвом продукції, зі збутом продукції і повні витрати. Така
класифікація витрат використовується на виробничих підприємствах.
а) Витрати, пов’язані з виробництвом продукції включають весь комплекс
цих витрат, починаючи з закупки сировини і матеріалів і закінчуючи випуском
готової продукції. При великому об’ємі постачальницької діяльності витрати
по цим операціям можуть бути виділені в окремий самостійний блок (витрати
постачання).
б) Витрати, пов’язані зі збутом продукції включають весь комплекс
витрат по здійсненню її реалізації.
в) Повні витрати (повна собівартість продукції) об’єднують в своєму
складі як виробничі, так і збутові витрати виробництва.
3. За можливістю віднесення на конкретні результати діяльності
(виробництво і реалізацію окремих видів продукції; діяльність
окремих центрів відповідальності і т.д.) виділяють прямі і непрямі
витрати.
а) Прямими витратами є такі види витрат, які в повному об’ємі можуть
бути віднесені до того чи іншого конкретного результату операційної
діяльності (наприклад, витрати конкретного виду основної сировини на
виробництво визначеного виду продукції).
б) Непрямими витратами є такі види витрат, які в зв’язку з
комплексністю їх здійснення не можуть бути в повному об’ємі віднесені до
того чи іншого результату операційної діяльності і потребують попереднього
розподілення (наприклад, загальновиробничі витрати). Непрямі витрати
складають так звані “комплексні статті калькуляції” і розподіляються з
використанням спеціальних методів.
Слід відзначити, що розподілення витрат на прямі і непрямі залежить
від конкретних цілей їх розподілу в процесі управління ними і згідно з цими
цілями може змінюватися.
4. За ступенем необхідності витрати поділяють на корисні і некорисні.
а) Корисними витратами є такі види операційних витрат, які допомагають
результативному здійсненню операційної діяльності підприємства.
б) Некорисними витратами є такі види операційних витрат, які пов’язані
з обслуговуванням невикористаної частини трудових, матеріальних,
нематеріальних і фінансових ресурсів призначених для здійснення операційної
діяльності (наприклад, виплата заробітної плати робітникам за період
виконання ними громадських обов’язків; амортизаційні відрахування по
обладнанню, що не використовувалося і т.д.).
5. За економічним змістом (економічними елементами).
6. За конкретними видами витрат (статтями).
Класифікація витрат за економічними елементами і статтями калькуляції
розглянемо в окремому розділі.
7. За періодом віднесення поточних витрат виділяють витрати,
пов’язані з поточною операційною діяльністю, які повертаються в
процесі даного виробничого циклу, і витрати, які будуть повернені
в наступному періоді (витрати, віднесені на запаси готової
продукції на кінець періоду; витрати майбутніх періодів і т.д.).
З урахуванням приведеної класифікації здійснюється конкретне
управління витратами на підприємстві.
Критерієм економічності операційних витрат виступає мінімізація рівня
витратоємності операційної діяльності. Низький рівень витратоємності
дозволяє підприємству мати деякі переваги на товарному ринку, вільно
здійснювати свою цінову політику і при інших рівних умовах досягати більш
високих розмірів прибутку.
Однак, слід мати на увазі, що зниження рівня витратоємності діяльності
є важливою задачею, але не основною метою управління витратами, оскільки
воно може супроводжуватися зниженням якості продукції, відмовленням від
виробництва і реалізації витратоємних видів продукції, які користуються
попитом; зміною пріоритетів стратегічного розвитку діяльності підприємства
на короткострокові економічні вигоди в поточному періоді. Тому основною
ціллю управління витратами на підприємстві є оптимізація їх суми і рівня,
що забезпечує високі темпи розвитку діяльності підприємства і досягнення
передбачених об’ємів прибутку.
2.3
Розглянемо групування витрат за економічними елементами і
калькуляційними статтями.
Формування витрат на продукцію легкої промисловості представляє собою
складний процес. При формуванні витрат в кожній галузі легкої промисловості
є свої особливості.
Формування витрат на продукцію швейної промисловості характеризується
наступними основними особливостями:
- висока питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції (до
90%), що зумовлює важливе значення більш економного і раціонального
їх використання;
- різноманіття і частота зміни матеріалів і цін на них;
- широкий асортимент продукції, постійне його оновлення;
- множинність факторів ціноутворення і цін на продукцію.
Витрати, що формують собівартість продукції, класифікуються за двома
основними ознаками: за економічними елементами витрат і за калькуляційними
статтями.
Елементами витрат називається сукупність однорідних за економічним
складом витрат без урахування місця їх виникнення, зведених за економічним
призначенням.
На основі класифікації за економічними елементами витрат неможливо
розрахувати собівартість по окремих видах продукції. Тому розрахунок
собівартості проводять за статтями витрат.
Статтями витрат називаються групи витрат на виробництво продукції,
утворені з врахуванням їх призначення і місця виникнення.
Розрахунок собівартості одиниці продукції за статтями витрат називають
калькульованим. Документ, в якому представлені всі витрати на одиницю
конкретного виду продукції називають калькуляцією.
В швейній промисловості за калькуляційну одиницю приймається один
виріб однієї моделі.
Калькулювання не можна зводити лише до сукупності робіт і технічних
прийомів, що використовуються при підрахунку собівартості конкретних
виробів. Воно повинно засновуватися на знанні і суті собівартості як
економічної категорії. Для цього необхідно визначити склад витрат
виробництва, що складають собівартість продукції, і розробити науково
обгрунтоване економічне групування елементів собівартості продукції.
Структура собівартості продукції за статтями витрат більш конкретна і
об’єктивна, ніж витрати по елементах; вона відображає витрати виробництва
за їх роллю в технологічному процесі і зв’язки з об’ємом виробництва, а
також фактори їх зниження.
Задачею обліку витрат в швейному виробництві є забезпечення виявлення
і відображення в собівартості допущених позавиробничих витрат і втрат і
здійснення контролю за правильним і економним витраченням всіх видів
сировини і матеріалів, палива і енергії, фондів заробітної плати,
дотримання кошторису витрат з обслуговування виробництва і управлінню.
Грошове вираження витрат підприємства при виробництві продукції
визначається як на всю продукцію, що виробляє підприємство в визначений
період, так і на одиницю цієї продукції. В першому випадку воно називається
собівартістю всієї виробленої продукції, а в другому – собівартістю одиниці
продукції.
Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі
промисловості, але, в загальному вигляді, може мати такий склад:
1. Сировина і матеріали.
2. Основна заробітна плата.
3. Додаткова заробітна плата.
4. Відрахування на соціальне страхування.
5. Загальновиробничі витрати.
6. Адміністративні витрати.
7. Витрати на збут.
8. Інші витрати.
В планову калькуляцію не включають збитки від браку. Якщо ж брак є
неминучим за технологією виробництва, то ця величина враховується при
плануванні собівартості продукції.
В статтю “Сировина і основні матеріали” включають вартість основних
матеріалів, що входять до складу продукції, що виробляється, і допоміжних,
які використовуються при виготовленні даного виробу для забезпечення
нормальних технологічних процесів. Допоміжні матеріали можуть виділятися в
окрему статтю, якщо вони мають значну питому вагу в собівартості виробу.
В статтю “Основна заробітна плата виробничих працівників” включають
основну заробітну плату працівників, зайнятих безпосередньо виготовленням
продукції, доплату за відрядно-прогресивною системою оплати праці і премії
робітникам-почасовикам.
В статті “Додаткова заробітна плата виробничих працівників”
враховуються: виплати, передбачені законодавством про працю; виплати
передбачені договорами, контрактами; оплата чергових і додаткових
відпусток; компенсація за невикористану відпустку; оплата часу, пов’язаного
з виконанням державних обов’язків; виплата винагороди за вислугу років та
ін.
В статті “Відрахування на соціальне страхування” розраховується за
встановленими нормами від суми основної і додаткової заробітної плати
виробничих працівників.
До складу статті “Загальновиробничі витрати” включаються:
- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління
цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне
страхування апарату управління цехами, дільницями; виплати на
оплату праці службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);
- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового,
дільничного, лінійного) призначення;
- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового,
дільничного, лінійного) призначення;
- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування,
операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів
загальновиробничого призначення;
- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва
(оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників,
зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва,
поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності,
довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому
процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і
напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвернення та
інше утримання виробничих приміщень;
- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці
загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи,
медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом;
витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими
процесами та якістю продукції, робіт, послуг);
- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього
середовища;
- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей,
напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової
продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і
втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв
тощо).
Витати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до
собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються
на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
До статті “Адміністративні витрати” відносяться такі
загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління
підприємством:
- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на
проведення річних зборів, представницькі витрати);
- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління
підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних
необоротних активів загальногосподарського використання (операційна
оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення,
освітлення, водопостачання, водовідвернення, охорона);
- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки
майна тощо);
- витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс факс
тощо);
- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського
використання;
- витрати на врегулювання спорів у судових органах;
- податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові
платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що
включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
- інші витрати загальногосподарського призначення.
Витрати на збут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією
(збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):
- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на
складах готової продукції;
- витрати на ремонт тари;
- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та
працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
- витрати на перепродажну підготовку товарів;
- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних
необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів,
робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт,
опалення, освітлення, охорона);
- витрати на транспортування, перевезення і страхування готової
продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги,
пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов
договору (базису) поставки;
- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
- інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт,
послуг.
До інших операційних витрат включаються:
- витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку “Нематеріальні активи”;
- собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей
бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної
валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку
України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з
продажем іноземної валюти;
- собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей
бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та
витрат, пов’язаних з їх реалізацією;
- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до
резерву сумнівних боргів;
- втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу
валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з
операційною діяльністю підприємства);
- втрати від знищення запасів;
- нестачі й втрати від псування цінностей;
- визнані штрафи, пеня, неустойка;
- витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;
- інші витрати операційної діяльності.
Калькуляція собівартості на відміну від кошторису витрат на
виробництво не дає характеристики співвідношення витрат за економічними
елементами, оскільки вони знаходяться в різних статтях калькуляції. Тому,
щоб отримати на основі калькуляції точне уявлення про величину витрат за
економічними елементами, необхідно розкласти комплексні статті витрат в
калькуляції за економічними елементами. Ця обставина врахована при
розгляданні комплексних статей калькуляції, що розраховується на рік.
Другою (крім статей витрат) ознакою, за якою проводиться групування
витрат на виробництво продукції є однорідність їх економічного змісту. Це
групування носить назву групування за економічними елементами витрат.
Кошторис витрат на виробництво є одним з основних планових документів
по собівартості продукції, що визначає загальну суму витрат підприємства в
періоді, що планується і забезпечує ув’язку плану собівартості з іншими
розділами річного плану економічного і соціального розвитку підприємства і
всіма статтями калькуляції, за виключенням позавиробничих витрат.
Кожний з елементів кошторису витрат об’єднує однорідні за своїм
характером види витрат підприємства, що відрізняються своєю роллю і
характером участі в процесі виробництва.
На основі цієї класифікації складається документ “Кошторис витрат на
виробництво продукції”, в якому перераховуються всі економічні елементи і
сума витрат по кожному елементу.
Кошторис витрат складається на весь об’єм продукції на рік і
розбивається по кварталам.
В кошторисі виробництва вказані всі витрати на виробництво в
визначеному періоді, згруповані за елементами. Сума даних по кожному
елементу витрат показує, яку кількість і на яку суму підприємство може
витратити матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів в періоді, що
планується. Завдяки цьому кошторис виробництва є дуже важливим документом,
який широко використовується при розробці фінансового плану підприємства.
Класифікація витрат на виробництво за економічними елементами:
1. Матеріальні витрати.
2. Витрати на оплату праці.
3. Відрахування на соціальні заходи.
4. Амортизація.
5. Інші операційні витрати.
До складу елемента “Матеріальні витрати” включається вартість
витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):
- сировини й основних матеріалів;
- купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
- палива й енергії;
- будівельних матеріалів;
- запасних частин;
- тари й тарних матеріалів.
До складу елемента “Витрати на оплату праці” включаються заробітна
плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога,
компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу,
інші витрати на оплату праці.
До складу елемента “Відрахування на соціальні заходи” включаються:
відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне
страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на
індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші
соціальні заходи.
До складу елемента “Амортизація” включається сума нарахованої
амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних
матеріальних активів.
До складу елемента “Інші операційні витрати” включаються витрати
операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів,
зокрема, витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-
касове обслуговування тощо.
Кошторис витрат на виробництво в цілому по підприємству не є сумою
кошторисів витрат цехів, оскільки в цьому випадку він включив би повторно
витрати окремих цехів і вартість послуг, які вони надають один одному в
рамках підприємства.
Вивчення структури собівартості продукції дозволяє виявити основні
шляхи її зниження, встановити вплив скорочення окремих витрат на загальний
рівень собівартості.
2.4.
Конкретний зміст окремих етапів калькулювання в значній мірі залежить
від системи калькулювання собівартості продукції, яку використовують на
підприємстві.
1. Показна система калькулювання собівартості продукції засновується на
послідовному відображенні всіх видів прямих і непрямих витрат, пов’язаних
з виконанням робіт (випуском продукції) за індивідуальними замовленнями
(контрактами). При цьому індивідуальні вироби, які виконуються за
замовленням або їх партія розглядаються як самостійний єдиний об’єкт
обліку і планування витрат.
На кожне замовлення відкривається відомість (карта) аналітичного
обліку витрат, яким присвоюється окремий код. В цьому документі
відображаються: найменування продукції; замовлена кількість виробів; вимоги
до якості і строків виконання замовлення; виробничі структурні підрозділи,
які забезпечують виконання замовлення, та інші показники.
В процесі виконання замовлення витрати окремих структурних підрозділів
враховуються в розрізі статей звітної калькуляції. В ряді випадків
відомість (карта) аналітичного обліку операційних витрат по замовленню може
передбачати їх накопичення по наступних позиціях:
а) прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали, покупні комплектуючі
вироби і напівфабрикати; паливо і електроенергія);
б) прямі витрати праці виробничих працівників, зайнятих виконанням
замовлення (і згідно з цим нарахована пряма заробітна плата);
в) інші прямі витрати;
г) непрямі витрати, які відносять на замовлення.
Віднесення непрямих витрат на замовлення здійснюється, як правило, на
наступній базі: відробленим людино-годинам; відробленим машино-годинам;
вартість замовлення за контрактом.
Калькулювання собівартості за замовленням здійснюється шляхом
підрахунку суми всіх видів витрат на виготовлення індивідуального виробу
(або шляхом поділення загальної суми витрат на кількість випущених виробів,
якщо замовлення було оформлене на їх партію).
Використання цієї системи калькулювання собівартості продукції
потребує ретельного і своєчасного документування витрат по всіх виконаних
роботах і здійснення великого об’єму розрахунків, пов’язаних з
розподіленням непрямих видів витрат. Ця система калькулювання собівартості
використовується в основному в дрібносерійному виробництві продукції або в
індивідуальному її виготовленні згідно з технічними вимогами замовника (в
будівництві, авіаційній промисловості, випуску нестандартної продукції і
т.д.).
Рис.2.1. Основні системи калькулювання собівартості продукції, які
використовують на підприємстві.
2. Попроцесна система калькулювання собівартості полягає в відображенні
всіх видів прямих і непрямих витрат, пов’язаних з випуском і реалізацією
продукції, в розрізі окремих процесів (стадій, фаз і т.д.). Така система
калькулювання характерна для виробництва якісно однорідної продукції з
безперервним або масовим технологічним процесом. Різний ступінь
складності використання цієї системи калькулювання собівартості продукції
визначається кількістю виробничих процесів, структурно виділених на
підприємстві; об’ємом незавершеного виробництва і широтою номенклатури
продукції, що потребує окремого самостійного обліку.
Основу цієї системи калькулювання складає облік витрат по кожному
процесу в розрізі окремих статей з розділенням обліку готової продукції і
незавершеного виробництва. Процес калькулювання витрат при використанні
цієї системи проходить наступні чотири етапи:
а) на першому етапі визначається об’єм незавершеного виробництва
продукції в “еквівалентних одиницях”. Цей об’єм розраховується шляхом
множення кількості одиниць продукції, що знаходиться в процесі обробки, на
ступінь завершеності їх обробки (наприклад, 100 одиниць продукції, обробка
яких завершена на 30%, буде складати 30 еквівалентних одиниць);
б) на другому етапі визначається загальна кількість продукції,
вироблена (реалізована) в звітному періоді часу. Цей розрахунок проводиться
за наступною формулою:
ЗК = ЗНПп + ПП – ЗНПк,
де ЗК – загальна кількість виробленої продукції в звітному періоді;
ЗНПп – запаси незавершеної продукції в еквівалентних одиницях на
початок періоду;
ПП – кількість повністю завершеної і переданої далі продукції;
ЗНПк – запаси незавершеної продукції в еквівалентних одиницях на
кінець періоду.
в) на третьому етапі визначається загальна сума прямих і непрямих
витрат на виробництво продукції по всіх її процесах;
г) на четвертому етапі розраховується питома собівартість продукції,
тобто визначається об’єм сукупних витрат на одиницю продукції.
Перевагою використання даної системи калькулювання собівартості є її
простота, можливість ефективного управління незавершеним виробництвом і
запасами готової продукції, групування витрат на виробництво і реалізацію
продукції в розрізі центрів відповідальності. В цей же час основним
недоліком цієї системи калькулювання є непомірне усереднення собівартості
продукції. В ній не враховуються сезонні особливості її виробництва,
особливості витрат на зберігання запасів і т.д.
Попроцесна система калькулювання собівартості продукції широко
використовується на підприємствах вугільної, нафтової, хімічної,
фармацевтичної, легкої, харчової промисловості та інших аналогічних за
організацією технологічних процесів галузях економіки.
3. Нормативна система калькулювання собівартості продукції (або
система “стандарт-костинг”) полягає в її здійсненні на основі розроблених
норм і нормативів витрат. При цьому фактичні операційні витрати різних
видів порівнюються з нормативними з метою виявлення і відображення в обліку
розмірів відхилень (тому цю систему часто називають “управління витратами
за відхиленнями”).
Нормативна система калькулювання собівартості продукції здійснюється
за наступними основними етапами:
а) розробка системи норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів,
живої праці, окремих видів інших прямих і непрямих витрат. Ці нормативи
розробляються на одиницю продукції, на окремі види робіт і т.д. Нормативи
формуються в розрізі окремих статей облікової калькуляції;
б) поточний облік витрат у розрізі норм з одночасним визначенням
розміру відхилень від цих норм;
в) поточний облік зміни значень норм і нормативів, які
використовуються підприємством в процесі здійснення своєї діяльності;
г) визначення фактичної собівартості виробленої (реалізованої)
продукції. Цей розрахунок здійснюється за формулою:
ФСП = НС ( (ВФВ ( ЗН,
де ФСП – фактична собівартість одиниці виробленої (реалізованої)
продукції в звітному періоді;
НС – сумарна нормативна собівартість одиниці продукції,
встановлена на підприємстві;
(ВФВ – сумарне відхилення (економія або перевитрата) фактичних
витрат на виробництво (реалізацію) одиниці продукції
від
нормативів в звітному періоді;
ЗН – сумарна зміна (збільшення або зменшення) норм, які
визначають нормативну собівартість продукції, в
звітному
періоді.
Перевагою використання даної системи калькулювання собівартості
продукції є впровадження в операційну діяльність підприємства прогресивних
норм і нормативів витрат; високий зв’язок цих нормативів з розробленою
ціновою політикою підприємства; підвищення ефективності контролю управління
витратами; отримання більш точних результатів калькулювання. Разом з тим,
вона має і деякі недоліки, основними з яких є: складність обліку широкої
системи витрат; необхідність постійного управління системою норм і
нормативів; нетиповість окремих звітних періодів з позицій здійснення
витрат, неврахована в системі їх нормативів.
Нормативна система калькулювання собівартості продукції може
використовуватися як самостійно, так і в якості додаткової до системи
показного або попроцесного її калькулювання. Її можна використовувати на
підприємствах з масовим постійним технологічним процесом виробництва і
реалізації продукції, яка має стабільний збут і для якої використовують
однорідні види сировини, матеріалів, напівфабрикатів – в машинобудуванні,
нафтохімічній, текстильній, швейній, харчовій та інших галузях економіки.
4. Система калькулювання змінних витрат (“директ-костинг”) полягає в
тому, що калькулюється не повна собівартість виробництва і реалізації
продукції, а тільки питомі змінні операційні витрати (їх основу складають
прямі види операційних витрат). Основна мета впровадження цієї системи
калькулювання – забезпечити контроль за формуванням маржинального прибутку
підприємства в розрізі конкретних видів продукції.
При цій системі калькулювання витрат маржинальний прибуток по
конкретних видах продукції розраховується за наступною формулою:
МПп = Ц – Взмін,
де МПп – сума маржинального прибутку по конкретних видах продукції;
Ц – ціна реалізації одиниці виробленої продукції;
Взмін – сума змінних (прямих) витрат, віднесених на конкретні види
продукції.
Перевагами використання даної системи калькулювання собівартості
продукції є її простота; мінімум здійснення розрахункових операцій,
пов’язаних з розподілом непрямих витрат; висока надійність отриманих
результатів, оскільки при цій системі в основному виключені неточності
віднесення непрямих витрат на окремі види продукції в процесі їх розподілу;
можливість цілеспрямованого управління як змінними витратами, так і
маржинальним прибутком.
Розділ ІІ. Аналіз резервів зниження собівартості продукції
2.1 Аналіз діяльності ВАТ “Бердичівська фабрика одежі”
Метою економічного аналізу є вивчення результатів діяльності
підприємства, визначення впливу факторів на показники їх роботи для
виявлення в подальшому недоліків і резервів, а також розробка заходів,
спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалізації,
підвищення ефективності діяльності.
Однією з найважливіших задач, які стоять перед легкою промисловістю,
є забезпечення споживачів якісними товарами. В основі вирішення цієї задачі
лежить створення діючого ефективного механізму господарювання, який
дозволить в умовах ринкової економіки виявити і мобілізувати резерви
зростання виробництва і зниження собівартості продукції, досягти при менших
витратах збільшення випуску продукції за рахунок впровадження ресурсо- та
енергозберігаючих технологій.
В свою чергу інтенсивне використання виробничих ресурсів може бути
забезпечене прискореним розвитком науково-технічного прогресу та посиленням
режиму економії.
Досвід підприємств легкої промисловості і аналіз їх діяльності
показують, що відсутність контролю і матеріальної відповідальності за
необгрунтовані витрати виробництва призводять до того, що підприємства для
зростання прибутку вибирають не інтенсивний шлях зниження собівартості, а
екстенсивний.
В цих умовах слід встановити пріоритет собівартості продукції, як
одного з головних факторів зростання прибутку, створити систему управління
нею на підприємстві.
Управління будь-яким об’єктом потребує, перш за все, знання про його
вихідний стан, відомостей про те, як існував і розвивався об’єкт в
попередній період. Отримавши повну і достовірну інформацію про діяльність
об’єкта в минулому, тенденціях, що склалися в його функціонуванні та
розвитку можна впевнено приймати важливі управлінські рішення.
Проаналізуємо діяльність ВАТ “Бердичівська фабрика одежі”.
В 1995 році було засновано ВАТ “Бердичівська фабрика одежі” шляхом
перетворення державного підприємства “Бердичівська швейна фабрика” у
відкрите акціонерне товариство.
З 1992 року через складні економічні умови в країні, відсутність
оборотних коштів та низьку купівельну спроможність вітчизняних споживачів
підприємство почало працювати з іноземними партнерами на умовах
давальницької сировини.
Робота на давальницькій сировині малорентабельна, але дозволяє:
1. Своєчасно проводити розрахунки з бюджетом, за енергоносії та
опалення.
2. Забезпечити роботою та відповідно заробітною платою колектив
підприємства кількістю 1273 чоловіка.
3. Зберігати і підвищувати кваліфікацію робітників та інженерно-
технічних працівників підприємства.
4. Підвищувати якість продукції, що виготовляється, оскільки вимоги до
якості інофірм дуже високі.
Завдяки напруженій роботі правління, всього колективу в цілому,
вдалося стабілізувати роботу підприємства.
Так, у 2000 році кількість відпрацьованих годино-днів збільшилась на
40365 (19,54%).
На підприємстві збільшилася сума балансового прибутку з 391,4 тис.
грн. в 1999 році до 583,0 тис. грн. в 2000 році.
Основні техніко-економічні показники роботи ВАТ “Бердичівська фабрика
одежі” за 1999-2000 роки, а також відносне і абсолютне відхилення цих
показників наведено в таблиці 2.1.
З таблиці 2.1 видно, що робота підприємства в 2000 році порівняно з
1999 роком значно покращилася:
- зросла кількість фактично відпрацьованих днів на 42,4 дні (22,55%);
- обсяг виробництва зріс на 107,8 тис. шт. (44,43%);
- товарна продукція в діючих цінах зросла на 2091,9 тис. грн. (49,20%);
Прибуток підприємства збільшився в декілька разів:
- по виробництву: на 499,3 тис. грн. (787,54%);
- по реалізації: на 448,1 тис. грн. (521,65%);
Рентабельність підприємства зросла на 8,2% (з 1,5% до 9,7%).
Середня заробітна плата всіх працівників | |
