|
Реферат: Литовские статуты (История)
Міністерство внутрішніх справ
Університет внутрішніх справ
Кафедра українознавства
Р Е Ф Е Р А Т
на тему:
Литовські статути – пам’ятки національного законодавства
Харків 1998
Історії права відомі чимало стародавніх пам'яток. Серед них три
Литовські статути, одному з яких — "Волинському" (1566 р.) — виповнюється
430 років. Для нашої держави ці юридичні акти мають особливе значення —
вони є складовими національного права давно минулих років.
Окупація українських земель Литвою, яка відбулася у XIV столітті і
продовжувалася більше двох віків, мала характер прилучення, збирання земель
руської держави, розбитої удільною та татарською руїнами. Українське
населення вважало Велике князівство Литовське своєю державою.
Ще на початку XVI століття держава Литовська не мала кодифікованого
законодавства, а правувалася, окрім краєвих установ і привілеїв, за своїми
місцевими звичаями. Князівський уряд мав намір звести докупи всі "права",
але здійснення його відкладалося. З ініціативою кодифікації виступило
шляхетство, яке саме набирало сили. Кого представники на сеймі 1514 року
подали великому князеві прохання, щоб дав писані права та
закони. На сеймі 1522 року справу було порушено знову. Проект статуту
складався юристами великокняжої канцелярії. При цьому враховувалися норми
звичаєвого права, Судебника Казиміра 1468 року, а також привілеї 1447, 1492
та інших років, римське, польське та германське право.
Дослідники цього статуту вбачають також його зв'язок зі старим
руським правом, особливо з "Руською правдою". Більшість вчених зійшлися на
тому, що саме Литовська Русь, себто Білорусь і Україна, найбільше зберегла
й розвинула староруські правові норми. Підкреслюючи надзвичайну схожість
між "Руською правдою" й Литовським правом, професори Максимейко та
Ясинський пояснювали цю схожість тим, що "Руська правда" виникла саме на
тім грунті, де пізніше виник і Литовський статут, тобто на Київській Русі.
Обміркований на кількох сеймах, статут був ухвалений восени 1529
року. Він не друкувався, а для практичного вжитку переписувався. Через те в
списках, що збереглися й дійшли до нашого часу, зустрічаються різні
неузгодження, поправки, додатки. Характерною рисою статуту є те, що писаний
він білоруською мовою.
Перший Литовський статут, відомий під назвою "Старий", має 13
розділів, поділених на 264 артикули. Перший розділ трактував питання про
верховну владу та ставлення до неї населення. Другий — про "земську
оборону", себто про організацію військової служби. Третій — про шляхетські
вольності. Четвертий — про суддів та про суди. Всі інші містили норми права
цивільного й карного, а також порядок судового процесу. Статут був,
безперечно, підсумком певної боротьби між панами-магнатами та шляхтою й
фіксував ту сукупність прав і привілеїв, які здобула собі шляхетська
верства. Шляхті було гарантовано: її не можна карати без судового
публічного процесу; землю не можна одібрати без вини; відповідальність
шляхтича за злочин встановлювалася лише індивідуально. Шляхта також дістала
право апеляції на рішення сулу воєводи або старости до самого великого
князя, мала свободу виїзду за кордон. Шляхетські піддані увільнялися від
усяких податків і повинностей.
За убивство шляхтича шляхтич платив 100 коп. грошей "головщини"
родині вбитого і стільки ж "вини" — великому князю. За убивство ж шляхтича
холоп платив головою.
Процес збільшення шляхетських прав і привілеїв, бажання шляхти
закріпити ці права у кодексі привели до схвалення сеймом нової редакції —
так званого "Волинського" статуту 1566 року. Цей другий статут мав вже 14
розділів і 366 артикулів. Система й розподіл лишилися ті самі, але значно
розширено розділ про шляхетські права й карні злочини. Особливу увагу
привертає судовий розділ.
Окрім судів державних та статутових, серед українського й
білоруського населення утворювався народний (громадський) суд, відомий під
назвою "копи". Копний суд стояв у тісному зв'язку зі старим вічевим
зібранням. Населення певної території складало певного роду союз для
охорони себе від злочинних елементів і боротьби з ними. Коли хтось помічав
злочин або сам ставав його жертвою, то скликав "копу", себто віче всіх
правоспроможних осіб своєї округи, які мусили з'являтися самі або присилати
заступників, щоб учинити слідство й суд. Звичайно, перші копні збори, що
мали завдання провести слідство по гарячому сліду, складались з ближчих
сусідів і носили назву "гарачої копи". Потім вже сходилась велика копа, де
збиралися всі члени округу в урочистій обстановці, додержуючись певних
обрядів і формальностей відбувався судовий процес, виносився присуд (на
словах або письмово), котра виконувала присуд.
Компетенція копного суду була широка: до неї належали майже карні й
цивільні справи, які могли виникнути серед населення. До копного суду могли
звертатися всі стани суспільства. Копний суд передавав справу як до вищої
інстанції — до суду громадського туди ж можна було й апелювати на його
вироки.
Більшість дослідників відносить початок копного права до часів
"Руської правди", себто до XI—XII століть, і взагалі підкреслює тісний
внутрішній зв'язок між копкими судами й громадськими вічевими судами старої
Русі
Кодифікаційний процес Великого князівства Литовського продовжувався У
1588 році затверджено нову, найбільш розроблену редакцію статуту, відомий
під назвою "Новий". В ньому найбільш проглядається врегулювання феодальних
відносин. Зокрема формування кріпацького прошарку населення Кримінальні
норми спрямовані на захват рухомої й нерухомої власності. Земельне право
охороняло монополію земельної власності шляхти.
Цей статут в протилежність акт Люблінської унії 1569 року закріпив
державно-політичну самостійність Великого князівства Литовського.
Велике значення проведеної тоді роботи знайшло відображення в тому що
кодифіковане право на століття пережило саме Велике князівство Литовське.
Воно ще в 1819 році друкувалося як збірник чинного законодавства. Для
Лівобережної України воно було чинним мало не до половини ХIX століття.
Такого б довголіття законодавству, що приймається зараз.
Література
1. Юридичний вісник України. / 1996 р. №4
2. Історія України. /- Х. 1997 р.
Реферат на тему: Лихтенштейн
Княжество Лихтенштейн.
Лихтенштейн - государство, расположенное в центральной части Альп,
находится между Швейцарией и Австрией. Княжество основано в 1719 году,
независимое государство - с 1866 года. Протяженность с запада на восток -
6 километров, а с севера на юг - 25 километров. Территория - 159 кв.
километров. Население - 30.3 тысячи человек. Столица - город Вадуц.
Государственный язык - немецкий, на бытовом уровне - алеманский диалект.
Преобладающая религия - католицизм (87 % населения). Княжество не
располагает армией: вооруженные силы, насчитывающие 80 человек, были
распущены более столетия назад, в 1868, чем был создан своего рода
прецедент одностороннего разоружения.
Лихтенштейн обладает собственной современной промышленностью, развитыми
политическими, дипломатическими, торгово-экономическими, культурными и
другими связями, по существу, со всем миром.
Лихтенштейн не зря называют "маленьким экономическим гигантом".
Благоприятные рыночные условия и льготное законодательство превратили его в
один из центров высокотехнологической промышленности.
Из 20 тысяч человек, занятых в народном хозяйстве, почти 7 тысяч являются
жителями приграничных районов сопредельных стран. В промышленности,
строительстве и ремесленной сфере работает 48.1 % от общего числа занятых,
в сельском и лесном хозяйстве работает 1.7 %, в сфере услуг - 50.2 %.
Основу экономики составляет капиталоемкое сверхточное машино- и
приборостроение. Крупнейшими Лихтенштейнскими фирмами, имеющими широкую
европейскую известность являются, АО "Хилти" (крепежное, малогабаритное
строительное оборудование с автономным питанием) и АО "Бальцерс"
(сверхглубоковакуумная техника для оптической, микроэлектронной и
микропроцессорной промышленности, и нанесения специальных покрытий).
Промышленность почти на 100 % ориентирована на экспорт. Объем экспорта в
1994 году составил примерно 2.5 млрд. швейцарских франков, из них 20 % - в
страны ЕАСТ (в Швейцарию - 13.8 %), 41.6 % - в страны ЕС и 38.4 % - в
прочие страны.
В сельском хозяйстве основная отрасль - животноводство (прежде всего
молочное), на долю которого приходится 3/4 всей продукции. Животноводство
очень развито в Лихтенштейне. В результате селекции были выведены новые
породы молочных животных, которые дают до 7000-8000 литров молока в год.
Развито виноделие. И лихтенштейнцы по праву гордятся изделиями, которым
покровительствовал Бахус.
В стране есть 5 банков (в их числе и Национальный банк), общая сумма
капиталов которых в 1994 году составила более 22 млрд. швейцарских франков.
В 1974 году немецкой преступной группировкой был осущствлен налет на
Национальный банк. Было украдено более 1 млрд. франков, но злоумышленники
были задержаны. Многие экономические аналитики считают, что этот прецедент
явился основой беспокойства в стране, которая повлекла за собой
экономическую нестабильность в стране и привела к кризису. Однако, эту
позицию не разделяют большинство мировых аналитиков, которые считают, что
причиной кризиса в стране явилось отсталое состояние средств промышленного
производства на многих предприятиях страны. Эта позиция подтвердилась в
1977 году, когда после обновления средств производства наблюдалось
оживление на внутреннем рынке.
В связи с самым низким налогом с компаний – он составляет 3% от чистой
прибыли – в Лихтенштейне зарегистрировано местоприбывание свыше 25 тысяч
компаний, лишь формально имеющих там 1-2 служащих. Налог на эти компании –
главный источник доходов бюджета. Еще одним весьма значительным источником
доходов населения княжества и казны является иностранный туризм, а также
выпуск известных во всем мире почтовых марок, который приносит почти треть
бюджетных средств.
Государственный бюджет стабильно сводится с положительным сальдо, ВНП в
перерасчете на душу населения, - один из самых высоких в мире, он
составляет 67 тысяч швейцарских франков. В стране забыли когда была
безработица. На 1000 жителей - 788 транспортных средств (из них 595
легковых автомобилей). В Лихтенштейне - 46 отелей, 76 ресторанов и кафе,
музей лыж, далеко не редкость бассейны и спортбазы.
Имеющийся экономический потенциал создан не без помощи иностранных
инвесторов, которые в силу ряда причин базироваться в Лихтенштейне.
Экономика Лихтенштейна находится в сильной зависимости от внешних рынков. В
1975 году в экономической жизни страны разразился кризис, сменившийся
незначительным оживлением к 1977 году. В период с 1975 по 1977 год страна
была подвержена сильной инфляции, которая сопровождалась сильным
увеличением уровня безработицы в стране. Для страны с таким маленьким
населением безработица является сильным ударом по экономике и стабильности.
В связи с нестабильностью иностранные капиталы стали оттекать из
Лихтенштейна, появилась угроза обособленности и распада государства. Однако
в 1977 году было замечено оживление.
Лихтенштейн – конституционная монархия. Глава государства – князь.
Законодательный орган – ландтаг (парламент), состоящий из 15 депутатов,
которых утверждает правительство.
После второй мировой войны в Лихтенштейне быстро развивается
промышленность, формируется рабочий класс. В это время в Лихтенштейне была
основана Рабочая партия. Развитие экономики страны после второй мировой
войны идет, в основном, за счет иностранных капиталов, преимущественно
швейцарского. В 1971 году в Лихтенштейне было введено ограничение для
иностранцев - их численность не должна превышать одной трети населения
страны.
Автомобили и прочая техника закупается в других странах, преимущественно в
Германии, Австрии и Швейцарии. В Лихтенштейне была попытка создать авиацию
и построить аэродром. Аэродром не был построен. В 1972 году купленный в
Швейцарии самолет, совершая первый показательный полет упал в Рейн. Пилоту
удалось катапультироваться. Самолет был поднят из реки, и он теперь
является достоянием княжеского музея Лихтенштейна как первый самолет
авиации государства.
В результате проведенного в 28 февраля 1971 года референдума было
отклонено предложение парламента о предоставлении избирательного права
женщинам на выборах в местные и государственные органы власти. В связи с
этим впервые в истории Лихтенштейна в 1971 году состоялись демонстрации
женщин. Однако избирательное право было предоставлено женщинам лишь в 1977
году да и то лишь в местные органы власти. Избирать и быть избранными в
государственные органы власти женщины еще не могут.
Несколько штрихов к характеристике образования и культуры Лихтенштейна.
Обязательным здесь является 9-летнее обучение. В столице есть гимназия,
техническое училище и музыкальная школа. В 1961 году в Вадуце было открыто
первое средне-специальное учебное заведение – так называемый Вечерний
Техникум, готовящий механиков, электротехников, строителей. Высших учебных
заведений в стране нет. Желающие получают высшее образование за границей, в
основном в швейцарских университетах.
В княжеском замке собрана уникальная коллекция картин, насчитывающая 1500
полотен крупнейших живописцев (Леонардо да Винчи, Рубенс, Рембрандт, Ван-
Дейк и др.). Кроме того, в Лихтенштейне есть краеведческий и почтовый
музеи, государственная и 2-е частные картинные галереи, национальная
библиотека, театр. Издаются газеты - "Лихтенштейнер Фольксблатт" (около
7000 экземпляров), "Лихтенштейнер Фатерланд" (5000 экземпляров) и другие.
Имеется своя радиостанция, собственного телеканала пока нет.
Итак, Лихтенштейн, несмотря на скромные размеры своей территории и
населения, не только вполне жизнеспособное государство, что убедительно
доказано жизнью, он все больше дает о себе знать своими экономическими и
социальными движениями, стремится идти в ногу с всемирным прогрессом, а
порой забегая вперед, проводит активный внешнеполитический курс, не уходя в
сторону от участия в урегулировании сложных и острых проблем, волнующих
мировое сообщество. Полный сил и, если хотите, задора Лихтенштейн готовится
перешагнуть порог нового тысячелетия, уверенно и с оптимизмом глядя в
будущее. Для этого у него имеются все основания.
| |
