GeoSELECT.ru



Литература / Реферат: Життя і творчість Івана Франка (Литература)

Космонавтика
Уфология
Авиация
Административное право
Арбитражный процесс
Архитектура
Астрология
Астрономия
Аудит
Банковское дело
Безопасность жизнедеятельности
Биология
Биржевое дело
Ботаника
Бухгалтерский учет
Валютные отношения
Ветеринария
Военная кафедра
География
Геодезия
Геология
Геополитика
Государство и право
Гражданское право и процесс
Делопроизводство
Деньги и кредит
Естествознание
Журналистика
Зоология
Инвестиции
Иностранные языки
Информатика
Искусство и культура
Исторические личности
История
Кибернетика
Коммуникации и связь
Компьютеры
Косметология
Криминалистика
Криминология
Криптология
Кулинария
Культурология
Литература
Литература : зарубежная
Литература : русская
Логика
Логистика
Маркетинг
Масс-медиа и реклама
Математика
Международное публичное право
Международное частное право
Международные отношения
Менеджмент
Металлургия
Мифология
Москвоведение
Музыка
Муниципальное право
Налоги
Начертательная геометрия
Оккультизм
Педагогика
Полиграфия
Политология
Право
Предпринимательство
Программирование
Психология
Радиоэлектроника
Религия
Риторика
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Теория государства и права
Теория организации
Теплотехника
Технология
Товароведение
Транспорт
Трудовое право
Туризм
Уголовное право и процесс
Управление
Физика
Физкультура
Философия
Финансы
Фотография
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
   

Реферат: Життя і творчість Івана Франка (Литература)


Міністерство науки та освіти України



середня загальноосвітна школа № 16



Реферат


на тему:


Життя і творчість Івана Франка



Виконала:
Шмілько Христина
8-В клас



Дніпропетровськ

2002
Вступ

Іванові Яковичу Франкові належить, либонь, найпочесніше право
представляти Україну в "галереї найвищих інтелектуальних досягнень" народів
світу. Віддаючи престол національного генія України "поету з ласки Божої"
Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та
митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності
таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні
української нації. Розпадаючись на дві практично незалежні "підособистості"
- Франка-суспільного діяча та Франка - поета, митця - він водночас
поєднував у собі іпостасі поета, прозаїка, драматурга, фольклориста,
етнографа, культуролога, мовознавця, перекладача, репортера, редактора... а
також політика, агітатора, революціонера. Можливо, саме цій різноманітності
сфер, в яких проявлявся талант Франка, він зобов'язаний несерйозним, часто
ворожим ставленням з боку сучасників, як політичних противників, так і
нейтральних, не залучених до суспільно-політичної конфронтації кіл
Галичини. В усякому разі, феномен Івана Франка - універсальної особистості,
генія, людини нового часу, що набагато перегнала свою добу, вченого і митця
європейського рівня, яких мало в історії української культури - не отримав
належного вивчення та оцінки ані за польської, ані за радянської влади.
Поляки не розголошували досягнення української інтелігенції та її батька,
радянська ідеологія зробила з Франка ляльку, виставивши на загальний позір
тільки одну з сотень його граней - Франка-революціонера. Тим часом як саме
цим внутрішнім протистоянням, постійним конфліктом між різними полюсами
особистості Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його
до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як
суперечлива, неоднозначна постать.



Життя і творчість

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах
Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської
обл.) в родині коваля. З батьківської кузні він виніс перші знання про
життя галицького селянства, про працю людини, а від матері перейняв любов
до народної пісні.
Після закінчення Дрогобицької гімназії вступив до Львівського
університету. Через 16 років він закінчує Чернівецький університет.
У 1887 року виходить перша збірка його поезій "З вершин і низин" —
найвидатніше явище в українській поезії після "Кобзаря" Тараса Шевченка.
Згодом вийшли друком збірки "Зів'яле листя" (1896), "Мій Ізмарагд" (1898)
де переважають мотиви філософської та інтимної лірики, "Із днів журби"
(1900). Він є автором поем «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Похорон»,
«Іван Вишенський», філософської поеми "Мойсей" (1905). У 80-х роках
побачили світ найкращі повісті Івана Франка "Борислав сміється" (1882) та
"Захар Беркут" (1883), «Для домашнього вогнища», «Перехресні стежки» та ін.
Написав драматичні твори «Сон князя Святослава», «Кам’яна душа». Здобула
популярність п'єса "Украдене щастя" (1893). Лише частина спадщини великого
українського письменника опублікована у 50-ти томах «Зібрання творів».
Організатор видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Автор праць з
історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської,
чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької,
старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов.
У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію.
Твори І.Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії
покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано.
Помер І.Франко 28 травня 1916 року.
Коли ми думаємо про Івана Франка, в нашій уяві постає перш за все
титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і
щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і
переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий.
Той корінь бере початок з батьківської хати. Батько Яків — відомий на
всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія. В такій сім’ї найперше
привчали до праці, поваги до людей. І, звичайно ж, хотіли, щоб дитина
вчилася на радість батькам, на добро людям. З шести років хлопець
навчається в початковій школі в сусідньому селі Ясениця-Сільна, пізніше у
Дрогобицькій нормальній школі отців - василіан, а ще через деякий час — у
Дрогобицькій гімназії. Михайло Коцюбинський у нарисі про Івана Франка
зазначає, що здібна дитина в сільській школі навчилася читати українською,
польською і німецькою мовами. Сміялися з Франка в німецькій школі при
монастирі. Але «минув рік, настав екзамен — і малий Франко здивував усіх:
він опинився першим учеником».
1865 року помер батько. В дім прийшов вітчим Гринь Гаврилик, ріпник.
На шістнадцятому році Франко залишився круглим сиротою — померла мама.
Дорога ж до знань не зупинилася. Під час навчання в гімназії Франко читає
твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна, Корнеля та ін., писані німецькою та
французькою в оригіналі.
Береться й сам за літературну працю. Перший вірш — «Великдень 1871
року» — присвятив батькові. Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація,
Гейне, а також «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» В.Ганки.
В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою української літературної
мови повинна бути мова народна.
Після Дрогобича юнак їде у Львів, вступає до університету. Багато
пише, стає найвпливовішою постаттю в редакції журналу «Друг», знайомиться з
М.Павликом і І.Белеєм. Івана Франка цікавить також філософія, політична
економія, соціологія.
1877 року Іван Франко переживає перший арешт. Перед цим поліція
зробила обшук на квартирі, виявивши революційну літературу. Франка
звинувачують у належності до таємної соціалістичної організації. «Протягом
дев’яти місяців, — писав він, — проведених у тюрмі, сидів я переважно у
великiй камері, де перебувало 18—28 злочинців, де зимою ніколи вікно не
зачинялося і де я, слабий на груди, з бідою добився привілею спати під
вікном… але зате прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на
голові».
Широта політичних і літературних уподобань викликала неоднозначну
реакцію у громадськості. Реакційні кола Галичини доходили навіть до
ігнорування його творчості. Зокрема, в «Зорі» відмовилися друкувати
оповідання «Муляр», оскільки мулярі «найгірші п’яниці» і не варті уваги.
Відстоювання власних позицій позначалося й на матеріальних статках.
Був час, коли письменник зовсім не мав коштів на проживання і змушений був
мешкати у робітника Данилюка. У квітні 1881 року Франко їде в село
Нагуєвичі. Крім літературної праці, виконував і щоденну селянську роботу.
Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав
Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року. Зустрічі з
О.Кониським і В.Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети.
Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів.
Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою
Хорунжинською.
1892 року Франко виїжджає до Відня, щоб закінчити докторську
дисертацію «Про Варлаама і Йоасафа та притчу про однорожця». Через рік
відбувся захист, Франко здобув ступінь доктора філософських наук.
1894 року трапилася нагода посісти професорську посаду кафедри історії
української літератури і мо-ви Львівського університету. Хоч пробна лекція
і мала успіх, однак лідери народовців, «москвофілів», польсько-шляхетські
шовіністи вдалися до наклепів і провокацій, щоб не допустити Франка до
професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано.
Це не могло не засмутити Франка, але й не зупинило його подальшого
духовного поступу, яким би важким він не був. Не вистачало хіба що фізичних
сил. У 1897 році Франко від перевтоми захворів. Подальші роки також були не
з легких.
«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав
про зустріч з І.Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. — В своїй убогій
хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол.
Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті,
але душу мою він полонив своєю поемою».
1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до
нервових розладів, контрактури обох рук і пальців. Вийти з цього стану
допомогло лікування в Хорватії, на берегах Адріатичного моря.
Початок першої світової війни застав родину Франка в трагічному
становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини — в армії. Позбавлений
засобів до існування, письменник мешкав у домі шкільного товариша. Невдовзі
захворів, але й, перебуваючи в такому стані, не випускав пера з рук.
Помер І.Франко 27 травня 1916 р., поховано його 31 травня на
Личаківському кладовищі у Львові.
Радянське літературознавство розглядало творчість письменника з
позицій соціалістичного реалізму, уникало оцінок його поглядів щодо
суверенності України. У той час ніхто інший, як Франко, писав: «Все, що йде
поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами
раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або
хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими
фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації». І донині
актуальні його слова про те, що «ми мусимо навчитися чути себе українцями —
не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних
кордонів».
Наш народ гідно шанує пам'ять Івана Франка. Його іменем названо один з
обласних центрів України, Львівський державний університет, с. Нагуєвичі,
багато вулиць. У рідному селі великого Каменяра та у Львові відкрито
літературно-меморіальні музеї Івана Франка.



Висновок


Не слід, звісно, ідеалізувати Франка, називаючи його, як то робилося в
радянські часи, "великим Каменярем", і приписуючи йому виняткову роль
"батька" західноукраїнської інтелігенції. Одначе подібної до нього за
масштабами діяльності, величиною таланту та популярністю постаті в Галичині
ХІХ - початку ХХ століття не було. Після виходу поеми "Мойсей", в якій
Франко метафорично, проте достатньо ясно вказав на роль творця -
неоціненого пророка в своїй Вітчизні - обожнення Франка галицьким
селянством, студентством та інтелігенцією досягло апогею. Проте серед кіл
народовської та москвофільської інтелігенції, особливо згуртованої навколо
газети "Діло" та клерикальної верхівки, Франко був одіозною фігурою від
початку до кінця. Своєю журналістською та публіцистичною діяльністю Франко
нажив безліч ворогів, у тому числі серед справді провідної суспільної течії
того часу - народовців. Водночас літературний геній Франка був високо
поцінований представниками усіх соціальних верстов і груп, усіх націй, що
населяли Галичину.
Тема інтелігенції, її призначення та функції, завдань теоретичних і
практичних почала цікавити Франка ще на ранньому етапі його журналістської
творчості. Почавши з закладання теоретичного базису та створення програмних
творів, він поступово перейшов до практики, бувши протягом тривалого часу
фактично взірцем для прогресивної творчої інтелігенції. Саме практичною
діяльністю, а не теоретичними розробками, Франко приніс найбільшу користь
українській культурі, відкривши Галичині Європу і світ і почавши відкривати
світові Галичину.
Безперечно, внесок Франка у процес формування галицької інтелігенції,
кристалізації духовної еліти, а відтак і консолідації української нації є
величезним і, можливо, досі не до кінця оціненим. Ще до смерті Франка з
нього поспішили зробити образок, як свого часу з Тараса Шевченка. За
схематичними образами "Великого Каменяра" та "українського Мойсея"
приховувалися суперечності Франкової натури, нюанси його політичних
переконань. Лише віднедавна літературознавці і критики почали тверезо
підходити до оцінки культурної спадщини Франка. В усякому разі, його образ
потребує деміфологізації, переоцінки, дослідження під абсолютно новими
кутами зору.




Реферат на тему: Життя та діяльність І.П.Котляревського (Жизнь и деятельность Ивана Петровича Котляревского)


[pic]
Реферат на тему:

“Життя та діяльність І.П.Котляревського”



Працювали:

Ю.Марченко, П.Хегай.
Вступ
Іван Петрович Котляревський – класик нової української літератури – автор
перших, справді національних творів – нев’янучої “Енеїди” і безсмертної
“Наталки Полтавки”, поява яких знаменувала собою початок нової доби в
історії нашої культури. Котляревський був талановитим національним поетом і
драматургом, що в своїх книгах, написаних живою народною мовою, виступив
яскравим самобутнім співцем рідної землі, підніс ряд гуманних ідей на
захист простих людей з народу і гостро засудив паразитизм, неуцтво,
розбещеність панівних верств феодально-кріпосницького суспільства.
Звернувшись до народного життя і народної мови, ввівши їх у свої твори,
Котляревський спрямував українську літературу на нові шляхи – становлення і
розвитку національної літератури. Саме тому йому, як найбільш талановитому
із попередників основоположника нової української літератури Т.Г.Шевченка,
й належить одне з найпочесніших місць у літературі першої половини ХІХ ст.
Біографія письменника
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня
ст. ст.) 1769 року в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом в
Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над
Ворсклою й пройшли дитячі та шкільні роки Котляревського в обстановці, дуже
близькій до сільської. З будиночка Котляревських відкривався чарівний
краєвид: тиха, спокійна річка Ворскла, оспівана в багатьох піснях,
стародавній монастир, собор, потопаючі у вишневих садках невеликі
будиночки. Полтава в ті часи була спочатку “полковим” містом, а потім (з
1796 р.) стала повітовим центром Малоросійської губернії. Лише з 1802 року,
коли було утворено Полтавську губернію і Полтава стає її центром, місто
починає зростати і впорядковуватися.
-2-
Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. Відомо
лише, що в 1780 -1789 роках він перебуває у Полтавській духовній семінарії,
де учителями були колишні вихованці Київської академії і Харківського
колегіуму, які в навчанні й вихованні дотримувалися ще старих схоластичних
традицій. Дуже багато часу приділялося вивченню латинської мови.
Котляревський протягом якихось 5 років знайомився в оригіналі з кращими
творами римської літератури, зокрема з “Енеїдою” Вергілія.
Але в семінарії під впливом віянь нового життя поруч з старими,
мертвими мовами запроваджується вивчення російської, французької та
німецької мов. Семінаристи вивчають також твори російських поетів ХVІІІ ст.
– Ломоносова, Сумарокова, Тредіаковського, що, звичайно, не могло не
збудити в них інтересу й до сучасної російської літератури.
Все це мало вплив на початок літературної діяльності Котляревського, на
його захоплення віршуванням. Як свідчить перший біограф письменника С.П.
Стеблін-Камінський, Котляревський ще в юному віці “мав пристрасть до
віршування і вмів до всякого слова майстерно добирати рими, дотепні і
вдалі, що товариші його по семінарії прозвали “рифмачем”.
1789 р. Котляревський вибуває з семінарії, не закінчивши її повного
курсу. Хоч точних пояснень причин залишення ним семінарії немає, але,
напевно, життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала кар’єра
церковнослужителя. Спочатку він служить чиновником у різних полтавських
канцеляріях, далі був домашнім учителем у поміщицьких родинах в різних
місцевостях Полтавщини. У ці роки уважно приглядається до життя
українського народу, вивчає його побут, звичаї, фольклор, мову. На цей час
– середина 90-х років ХVІІІ ст. – і припадає початок роботи Котляревського
над поемою “Енеїда”.
-3-
Дванадцять років (1796 – 1808) перебував Котляревський на військовій
службі. Сіверський полк, в якому він служив, приймав участь у задунайському
поході російської армії 1806 – 1807 рр. під час російсько-турецької війни.
За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень
його було декілька разів нагороджено, надано офіцерський чин капітана. Але
і в період військової служби Котляревський продовжував писати: про це
свідчить його “Пісня на новий 1805 год князю Куракіну”, написана в 1804
році.
Слід зауважити, що на початку ХІХ ст. Котляревський уже був широко
відомий як письменник, як автор поеми “Енеїда”, перші три частини якої
з’явились двома виданнями (1798 і 1808 рр.) навіть без його відома і згоди.
І хоч Котляревський був незадоволений цими діями видавця – конотопського
поміщика Максима Парпури, що проживав тоді в Петербурзі (про це свідчать і
висловлювання автора в передмові до видання поеми 1809 р., підготовленого
вже ним самим, і згадки про “якусь особу мацапуру” в доданій строфі третьої
частини твору), проте ініціатива Парпури у виданні “Енеїди” заслуговує лише
схвалення і є фактом позитивним в історії літератури. Крім того, поема була
поширена і в рукописних списках.
Вийшовши у відставку і не влаштувавшись на службі в Петербурзі,
Котляревський через деякий час оселяється у Полтаві і займає в 1810 р.
посаду наглядача в “Будинку для виховання бідних дворян”. Це був своєрідний
навчально-виховний заклад, в якому здобували освіту діти не тільки дворян,
але й вихідців з інших верств суспільства. Якщо в духовних школах панували
схоластичні, богословські предмети, то в цьому “Будинку” головна увага
приділяється вивченню природних наук, літературі, а також музиці, танцям,
гімнастиці. Котляревський з любов’ю ставився до вихованців, дбав про їх
щоденний побут і навчання.
-4-
Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Котляревському як офіцерові
було доручено сформувати 5-й козачий полк, з чим він справився швидко й
успішно. Проте йому не довелося брати безпосередньої участі в боях.
Після закінчення війни з Наполеоном Котляревський з запалом віддається
театральній діяльності. Він бере участь в улаштуванні любительських вистав,
виконуючи ряд комічних ролей в популярних тоді п’єсах Княжніна. У 1816 р.
його було призначено директором Полтавського театру, і, коли незабаром в
Полтаві виступила трупа Штейна, в складі якої був талановитий актор-кріпак
Щепкін, Котляревський багато робить у справі піднесення культури сценічного
мистецтва. Він здружується з Щепкіним, сприяє викупові його з кріпацтва,
пише спеціально для нього п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”,
які й були з успіхом поставлені в 1819 р. Спільна театральна діяльність
Котляревського і Щепкіна протягом чотирьох років (1818-1821) приносить
відчутні результати: Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього
далеко поширюється добра слава.
Взагалі, Котляревський у ці роки був глибоко обізнаний з культурно-
мистецьким життям країни, тримав тісні зв’язки з цілим рядом письменників,
журналістів, науковців.
Ніхто в Полтаві краще за нього не знав пам’яток старовини, ніхто краще
не розбирався в українському фольклорі та етнографії. Котляревський багато
допомагав вченим – історикам і етнографам – Б.Бантиш-Каменському, авторові
кількатомовної “Истории Малой России”, І.Срєзнєвському, В.Пассекові.
Зокрема слід відзначити близькість українського поета до декабриста
М.М.Новикова, який служив управителем канцелярії полтавського генерал-
губернатора. Один із організаторів товариства “Союз благоденства”, палкий
прихильник республіканського ладу, М.М.Новиков увів Котляревського в
засновану ним масонсь-
-5-
ку ложу “Любов до істини”, очевидно, підготовляючи його до вступу в
товариство. Поруч з Пестелем, Рилєєвим, Муравйовим-Апостолом, Бестужевим-
Рюміним М.М.Новиков був одним із видатних діячів декабристського руху, і
його, коли б не передчасна смерть у 1822 році, напевно, теж не минула б
найсуворіша кара царя.
Невідомо, наскільки глибоко розкрив Новиков перед Котляревським мету й
завдання декабристів, як поставився письменник до їх програми, але і
характер громадської діяльності і творчість Котляревського свідчать про те,
що ідеї дворянських революціонерів були йому не чужими. Знаменним є й те,
що українського письменника у 1821 р. було обрано почесним членом “Вільного
товариства любителів російської словесності”, в якому на той час керівну
роль відігравали поети-декабристи і літератори, ідейно близькі до них –
Ф.Глінка, К.Рилєєв, М.Бестужев, О.Бестужев, М.Гнєдич, А.Корнілович.
Звичайно, вплив ідей декабризму відбився на творчості Котляревського
(це виявилося у щирій симпатії до простих людей, в засудженні жорстокості
кріпосників, у викритті зловживань чиновників тощо), проте не можна
твердити, що письменник стояв за революційний характер оновлення
суспільства. У своїх суспільно-політичних поглядах він залишався на
позиціях поміркованого просвітительства, надіючись на мирне розв’язання
соціальних суперечностей.
В ці роки Котляревський майже безвиїзно живе в Полтаві. У 1827 р. йому
довелося зайняти ще й посаду попечителя “богоугодных заведений” (так
називалися тоді лікувальні заклади і богадільні). І на цій службі він
виявив себе простою, щирою, гуманною людиною. Як показують свідчення
сучасників, будинок Котляревського намагалися відвідати всі проїжджаючі
через Полтаву. Письменник теж любив бувати в сім’ях жителів Полта-
-6-
ви, завжди тепло й щиро розмовляв з людьми.
Жив Котляревський скромно і просто. “Під скромною простотою українця, -
пише його біограф С.П.Стеблін-Камінський, - Котляревський приховував
найпіднесенішу душу, доступну всім благородним почуванням... подавав тим,
що зверталися до нього, добрі й корисні поради і по змозі допомагав,
покриваючи всі дії своєї доброчинності присмерком таємниці. Він любив
бувати в товаристві, був люблений і шанований у вищому колі і в середньому;
був душею всякої бесіди, особливо дружньої, мав чудовий дар розповідати
розумно й весело, часто вживав алегорично, завжди до речі і з вигадливістю,
приказок і різних місць з книг... Мова його відтінювалась малоросійським
наріччям, але була жвава, оригінальна усмішка раз у раз вигравала на
устах”.
Інші сучасники також одностайно підкреслюють такі риси вдачі
Котляревського, як веселість, дотепність, природний нахил до гумору й
сатири. Гуманний і доброзичливий, він був одночасно гостро уїдливим і
нещадним у висвітленні негативних життєвих явищ і осіб. Письменник виявляв
виключне знання народного гумору й сатири, глибоку обізнаність з
українською етнографією і фольклором. Він знав безліч приказок і
прислів’їв, афоризмів і пісень, якими завжди пересипав свою мову; любив
розповідати анекдоти, часто вигадуючи їх сам.
У 1835 р. через хворобу Котляревський залишає службу і виходить у
відставку. Останні роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його
безперервно відвідували друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він
відпустив на волю дві сім’ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим все
своє майно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. На похорон зійшлося
населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові
і простій, щирій, гуманній людині.
30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито
-7-
пам’ятник першому класикові нової української літератури.
М.Коцюбинський у своїй промові на цьому святі образно визначив роль
І.П.Котляревського в розвитку української культури, підкресливши, що
“забуте й закинуте під сільську стріху слово, немов фенікс з попелу,
воскресло знову... і голосно залунало на весь світ” з його творів.
Ці слова М.Коцюбинського ніби розшифровували рядки Т.Г.Шевченка з його
поезії “На вічну пам’ять Котляревському”, що вибиті бронзою красувалися на
постаменті пам’ятника, встановленого на могилі письменника:

Будеш, батько, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!



Джерело:
1. П.К.Волинський. Іван Котляревський. Життя і творчість. Держлітвидав
України, вид. І.К., 1951, вид. 2, К.,1955.
2. Є.П.Кирилюк. І.П.Котляревський і його значення в історії української
літератури. Передмова до 2 тома Повного зібрання творів І.П.Котляревського,
В-во АН УРСР, К., 1953.
3. І.І.Пільгук. Життя і творчість І.П.Котляревського. Стенограма публічної
лекції, К., 1954.







Новинки рефератов ::

Реферат: Инновационный проект: этапы функционирования и реализации (Менеджмент)


Реферат: А.А. Ивин "Теория аргументации" (Психология)


Реферат: Исследование основных факторов влияния на распространения наркотиков среди подростков (Психология)


Реферат: Чернобыль спустя несколько лет (Военная кафедра)


Реферат: Виноделие во Франции (Культурология)


Реферат: Грибковые болезни злаков (Биология)


Реферат: Вариант 7 (Бухгалтерский учет)


Реферат: Малые предприятия (Бухгалтерский учет)


Реферат: Кузнецкий Мост (Москвоведение)


Реферат: Философия Древней Индии и Китая (Философия)


Реферат: Организация внеклассного мероприятия по черчению и технологии (Педагогика)


Реферат: Государственная молодежная политика как важнейшее направление деятельности государства (Социология)


Реферат: Ответственность за вред, причиненный актами правоохранительных органов и суда (Право)


Реферат: Учет и анализ товарных запасов МТП Находка (Бухгалтерский учет)


Реферат: Организация работы закусочной на 75 мест (Технология)


Реферат: А.В. Суворов (История)


Реферат: Формирование социальных отношений (Социология)


Реферат: Голод в СССР в 1946-1947 (История)


Реферат: Александр Ярославович Невский (История)


Реферат: Половое воспитание детей (Педагогика)



Copyright © GeoRUS, Геологические сайты альтруист