|
Реферат: Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості (Педагогика)
Міністерство Освіти України
Слов’янський Державний педагогічний інститут
кафедра педагогіки
Дипломна робота
Виховання у сім’ї
як першооснова розвитку
дитини як особистості.
Виконав: студентка 4 курсу 4Уз
Філологічного факультету
(укр.мова та література)
заочного відділення
СДПІ
Котенко О.Ю.
Слов’янськ, 2001 (2).
ЗМІСТ
ВВЕДЕННЯ 3
Розділ 1. РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 6
1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ 6
1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ 16
1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині 16
1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині 18
1.2.3. Виховання дитини в неповній родині 19
Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ 21
2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ 21
2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ 28
2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті. 28
2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя. 28
2.2.3. Виховання і потреба досягнення. 29
2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ? 34
Розділ 3. АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ
І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ. 39
ВИСНОВОК 51
ЛІТЕРАТУРА 53
ДОДАТОК (матеріали АОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))
КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ» 55
ВВЕДЕННЯ
Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує
залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей,
п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша - найскладніша і найблагородніша
робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна у кожній
родині, - це витвір людини.
Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим
не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у
дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить
моральна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожна мить тієї
роботи, що називається вихованням, - це витвір майбутнього і погляд у
майбутнє.
Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми
створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю
батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини.
Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один
одного і разом з тим люблять і поважають людей.
Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаються
його вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває світ,
пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і його
перша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчуття
того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя.
Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає над ним,
бачить яскраву іграшку - і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє...
Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки
маленької людини диктуються тільки його потребами, людина виростає
виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і
майже усяка відсутність вимог до себе.
Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до
потреб - першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивному
побуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більш
сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник - борг. Власне, людське життя
починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а
те, що треба робити в ім'я загального блага.
Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато
одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки,
любові і свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по
собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх грають у
цьому роль. Діти, що рано осиротіли, що позбавилися чи батька чи мати,
часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їх
спогадах пам'яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробувані
синівські почуття і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя, що мали гарне
сімейне життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею,
незвичайно доброю, а батька - розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли
згадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності мати зовсім не була
красунею, а батько був не більш як недурною людиною. Ця ілюзія дитинства
свідчить про потребу цього віку, що виявляється притім дуже рано, бачити в
тих, хто їм у цей час був усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уява може
малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків.
Мета цієї роботи - обговорити проблему так званої нетипової родини,
стосовно до нашої країни.
Уже саме по собі це поняття може стати предметом дискусії. Яку родину
в нинішніх умовах варто вважати "нетиповою"? Родину, де дитину виховує одна
мати? Чи один батько? Багатодітну? Багатопоколінну? Родину, де виховується
дитина-інвалід? Чи може бути, зміни останнього часу привели до того, що
"нетиповою" стала так звана нормальна родина: чолові-дружина-діти? І що
таке "норма" стосовно до сучасної родини? Дані проблеми є предметом
дослідження в цій роботі.
У роботі докладно проаналізовані стихійні і цілеспрямовані впливи
дорослих членів родини на дитину, типові помилки батьків.
Вперше піддається системному аналізу таке соціально-педагогічне явище,
як “домашнє виховання”, що відроджується в нових соціально-економічних
умовах; проаналізовані етапи його розвитку, мету, зміст і досвід підготовки
фахівців в історичній ретроспективі; визначені вимоги до сучасного
домашнього педагога і його підготовці в сучасній Україні. Домашнє виховання
- новий напрямок у сучасній освітній системі, ще недостатньо досліджене; у
цій області ведуться пошуки найбільш ефективних форм його здійснення,
накопичується досвід. У роботі не ставиться мета розкрити виховання
соціальних навичок спілкування дитини, включення його в інші, крім
сімейного, співтовариства.
Робота складається з передмови, чотирьох розділів, де приведені,
педагогічні ситуації для аналізу, фрагменти з теоретичних джерел із проблем
родини, шлюбу, сімейного і домашнього виховання.
Запропонований матеріал буде цікавий студентам педагогічних навчальних
закладів, викладачам, батькам і усім, кого цікавлять проблеми родини і
виховання дитини.
Дана проблема цілком не розроблена, зокрема, такі аспекти, як нетипова
родина, і все це вимагає більш пильної уваги з боку педагогів, батьків,
вихователів.
У практичній частині роботи запропонований матеріал діяльності
Астраханського обласного соціально-реабілітаційного центру для дітей і
підлітків (із притулком) у системі реабілітації дезадаптованих дітей.
Розділ 1
РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ
Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу,
засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якої пов'язані
спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цей
найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку:
від родинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин.
Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому
суспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки.
Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в
тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних
відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного з
показників використовується поняття “сімейна група”.
Слово “шлюб” походить від російського слова “брать”. Сімейний союз
може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбні
відносини, зареєстровані державними установами (у РАГСах, Палацах
одруження), називаються цивільними; освітлені релігією - церковними.
Шлюб - явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку -
від полігамії до одношлюбності.
Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у
сімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великого
господарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла в
наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшла
подружня.[1]
Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовувані
родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і
формуванню нового типу родини - бездітної.
По типу проживання родина підрозділяється на патрилокальну,
матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм.
Матрилокальний тип характеризується проживанням родини в будинку
дружини, де зятя називали “приймаком”. Тривалий період на Русі був
розповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина після заміжжя
оселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою”.
Нуклеарний тип шлюбних відносин знаходить висвітлення в прагненні
молодят жити самостійно, окремо від батьків та інших родичів. Такий тип
родини називають неолокальним.
Для сучасної міської родини характерним типом сімейних відносин можна
вважати унилокальний тип, при якому чоловіки проживають там, де є
можливість спільного проживання, у тому числі знімаючи житло в наймання.
Проведене серед молоді соціологічне опитування, показало, що молоді
люди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише
33,3% респондентів засуджують такі шлюби, з розумінням до нього відносяться
-50,2%, а 16,5% навіть “хотіли б мати таку можливість”.
Сучасні шлюби “постаріли”. Середній вік вступаючи до шлюбу за останні
10 років збільшився серед жінок на 2 роки, серед чоловіків - на 5 років.
Тенденція, характерна для західних країн, створювати родину, вирішивши
професійні, матеріальні, житлові й ін. проблеми, спостерігається й у
Україні.
Шлюби в даний час, як правило, різновікові. Звичайно при цьому один із
членів шлюбного союзу, частіше старший, бере на себе відповідальність за
вирішення економічних, господарсько-побутових та інших проблем. І хоча
сімейні психологи, наприклад, Бендлер, вважають оптимальною різницю у віці
чоловіків 5-7 років, для сучасних шлюбів характерна різниця в 15-20 років
(причому не завжди жінка є молодшою за чоловіка). Зміна суспільних відносин
торкнулося і проблем сучасної родини. У практиці сімейних відносин мають
місце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованій формі шлюб характерний для
столиці і великих промислових і культурних центрів Україні, основою їх стає
одержання визначених вигод.
Родина - складна багатофункціональна система, вона виконує ряд
взаємозалежних функцій. Функція родини - це спосіб прояву активності,
життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну,
господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну.
Соціолог А.Г.Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільною
функцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження
свого роду. Але роль родини не зводиться до ролі “біологічної” фабрики.
Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний і
інтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регулятором
народжуваності. В даний час демографи відзначають зниження народжуваності
на Україні.[2]
Людина здобуває цінність для суспільства тільки тоді, коли вона стає
особистістю, і становлення її вимагає цілеспрямованого, систематичного
впливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливу покликана
формувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Тому
виділення виховної функції родини як основної має суспільний сенс.
Для кожної людини родина виконує емоційну і рекреативну функції, що
захищають людину від стресових і екстремальних ситуацій. Затишок і тепло
домашнього вогнища, реалізація потреби людини в довірливому й емоційному
спілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка - усе це дозволяє людині
бути більш стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність і зміст
економічної функції складається у веденні не тільки загального
господарства, але й в економічній підтримці дітей та інших членів родини в
період їхньої непрацездатності.
У період соціально-економічних перетворень у суспільстві змінюються й
функції родини. Ведучої в історичному минулому була економічна функція
родини, що підкоряє собі всі інші: глава родини - чоловік - був
організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих.
Економічна функція цілком визначала виховну і репродуктивну функції. В
даний час економічна функція родини не відмерла, але змінилася. Найбільш
повно, на мій погляд, функції сучасної родини представлені фінським
педагогом Ю.Хямяляйнен [3] . Виділяючи періоди формування родини, він
відзначає, що для кожного етапу сімейних відносин характерні визначені
функції, що може бути представлено наступною таблицею.
Основні періоди розвитку родини і функції членів родини
|Стадії родини|Основні функції родини |
| |Батьківські функції |Функції дитини |
|1.Етап |Усвідомлення партнерських | |
|формування |відносин, зміцнення взаємин | |
|родини |між чоловіками; створення | |
| |сексуальних відношень, що | |
| |задовольняють обох; розвинуто | |
| |взаєморозуміння, що дозволяє | |
| |кожному вільно виявляти свої | |
| |почуття, налагодження | |
| |відношенні з батьками та | |
| |іншими родичами, що | |
| |задовольняють обидві сторони; | |
| | розподіл часу між будинком і | |
| |роботою; вироблення порядку | |
| |прийняття рішень, що | |
| |задовольняють обидві сторони; | |
| |бесіди між чоловіками про | |
| |майбутнє родини | |
|II. Родина, |Звикання до думки про |Дитина залежна від матері і|
|що чекає |вагітність та народження |починає довіряти їй; поява |
|дитину, |дитини; підготовка до |прихильностей; оволодіння |
|родина з |материнства і батьківства, |навичками найпростішої |
|дитиною |звикання до ролі батька і |соці-альної взаємодії; |
| |матері; звикання до нового |пристосування до чекань |
| |життя, пов'язане з появою |інших людей; розвиток |
| |дитини; створення в родині |координації рухів рук та |
| |атмосфери, сприятливої і для |очей; перебування зручного |
| |родини, і для дитини; турбота |ритму зміни спокою і дії; |
| |про потреби дитини; розподіл |оволодіння словами, |
| |обов'язків по будинку і |короткими фразами, мовою |
| |наглядом за дитиною, що не | |
| |перевантажує жодного з батьків| |
|III.Родина з |Розвиток інтересів та потреб |Подолання протиріччя між |
|дитиною |дитини; подолання почуття |бажанням бути завжди |
|дошкільного |пересичення материнством |об'єктом своєї прихильності|
|віку |(батьківством) і роздратування|і неможливістю цього; |
| |з приводу хронічного недоліку |звикання до самостійності; |
| |часу для власних потреб: пошук|виконання вимог дорослого |
| |квартири, що відповідає |по дотриманню чистоти |
| |потребам родини; розподіл |(охайність під час їжі, |
| |обов'язків та відповідальності|гігієна полових органів): |
| |між батьками в постійно |прояв інтересу до товаришів|
| |мінливих ситуаціях; підтримка |по іграх; прагнення бути як|
| |сексуальних відносин, що |мати та батько |
| |задовольняють обох, і бесіди | |
| |про майбутніх дітей; подальший| |
| |розвиток взаємин у родині - | |
| |відкритих, що дозволяють | |
| |дружинам говорити на самі | |
| |різні теми; розвиток відношень| |
| |з батьками в зв'язку з появою | |
| |дитини і виконанням ними нової| |
| |ролі; збереження колишнього | |
| |кола друзів і своїх захоплень | |
| |поза будинком (у залежності | |
| |від можливостей родини); | |
| |вироблення способу життя | |
| |родини, формування сімейних | |
| |традицій, бесіди батьків про | |
| |виховання дітей | |
|IV. Родина |Виховати в дітей інтерес до |Отримання навичок, |
|школяра |наукових і практичних знань; |необхідних для шкільного |
| |підтримка захоплень дитини; |утворення; прагнення бути |
| |подальший розвиток взаємин у |повноправним і готовим до |
| |родині (відкритість, |співробітництва членом |
| |відвертість); турбота про |родини; поступовий відхід |
| |подружні відносини й особисте |від батьків, усвідомлення |
| |життя батьків; співробітництво|себе як особистості, яку |
| |з батьками інших школярів |люблять і поважають; |
| | |включення в групу |
| | |однолітків, спільна з ними |
| | |діяльність; знайомство з |
| | |правилами поведінки і |
| | |мораллю групи; розширення |
| | |словникового запасу і |
| | |розвиток мови, що |
| | |дозволяють чітко викладати |
| | |свої думки: усвідомлення |
| | |значення |
| | |причинно-наслідкових |
| | |зв'язків і формування |
| | |наукової картини світу |
|V. Родина з |Передача відповідальності і |Позитивне відношення до |
|дитиною |волі дії дитині в міру |власної статі та |
|старшого |дорослішання і розвитку його |фізіологічних змін, що |
|шкільного |самостійності; підготовка до |відбуваються; прояснення |
|віку |нового періоду життя родини; |для себе ролі чоловіка і |
| |визначення функцій родини, |жінки; відчуття |
| |розподіл обов'язків і поділ |приналежності до свого |
| |відповідальності між членами |покоління; досягнення |
| |родини; підтримка відкритості |емоційної незалежності, |
| |у взаєминах між різними |відхід від батьків; вибір |
| |поколіннями в родині; |професії, прагнення до |
| |виховання підростаючих дітей |матеріальної незалежності; |
| |на гідних зразках, на власному|підготовка до дружби з |
| |прикладі – дорослої людини, що|однолітком протилежної |
| |любить іншу людину, але |статі, шлюбу, створенню |
| |знаючого міру батька (дорослої|родини; поступове |
| |жінки, дружини, матері); |формування власного |
| |розуміння і прийняття |світогляду |
| |індивідуальності дитини, | |
| |довіра і повага до нього як до| |
| |унікальної особистості | |
|VI. Родина з |Відрив від підростаючої |Усвідомлення свого |
|дорослою |дитини, здатність відмовитися |положення як положення |
|дитиною, що |від колишньої влади над ним; |самостійної людини, що може|
|входить у |впевнення дитині, що в |відповідати за свої вчинки;|
|світ |будь-яких життєвих ситуаціях |створення міцних і в той же|
| |вона завжди одержить розраду і|час гнучких відносин, що |
| |допомогу під батьківським |задовольняють обох, зі |
| |дахом; створення доброзичливих|своїм можливим майбутнім |
| |умов для нових членів родини, |чоловіком (дружиною); |
| |що прийшли в неї через шлюбні |позитивне відношення до |
| |зв'язки; турбота про подружні |власної сексуальності і її |
| |відносини при новій структурі |задоволення у відносинах з |
| |родини; спокійний вступ у нову|партнером; створення |
| |стадію шлюбу і підготовка до |власної системи цінностей, |
| |виконання ролі бабусі та |світогляду, свого укладу |
| |дідуся: створення гарних |життя; знайомство із |
| |відносин між власною родиною і|задачами розвитку |
| |родиною дитини |партнерських відношень при |
| | |формуванні родини |
| |Партнерські функції |
|VII. Родина |Відновлення подружніх | |
|середнього |відносин; пристосування до | |
|віку |вікових фізіологічних змін; | |
|(“порожнє |творче, радісне використання | |
|гніздо”) |великої кількості вільного | |
| |часу; зміцнення взаємин з | |
| |родичами і друзями; входження | |
| |в роль бабусі (дідуся) | |
|VIII. |Усвідомлення власного |Поряд з функціями, що |
|Престаріла |відношення до смерті і |стосуються розвитку |
|родина |самотності; зміна будинку |власного сімейного життя |
| |відповідно до потреб людей |прояв турботи про старих |
| |похилого віку; пристосування |батьків; допомога їм, якщо |
| |до життя на пенсії; виховання |це необхідно, матеріальна і|
| |готовності в міру зменшення |духовна; підготовка до |
| |власних сил прийняти допомогу |остаточного відходу |
| |інших людей; підпорядкування |батьків: підготовка своїх |
| |своїх захоплень і справ своєму|дітей до втрати бабусі |
| |віку; підготовку до неминучого|(дідуся) |
| |кінця життя, знаходження віри,| |
| |що допоможе спокійно дожити | |
| |роки і спокійно вмерти | |
Аналізуючи таблицю, можна зробити висновок, що в різні періоди становлення
і розвитку родини функції її членів змінюються.
Зміни відбуваються й у відносинах чоловіків і жінок у родині: їхні
взаємини, а також відносини різних поколінь, ступенів споріднення, батьків
і дітей різної статі і віку. Тепер важко виділити, хто кого “головніше” і в
родині. Змінюється сам тип залежності в родині людей один від одного.
Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють до
симетрії, змінюється уява про те, як повинні поводитися чоловік і дружина.
Соціолог В.Голофаст відзначає наступну тенденцію розвитку відносин у
родині: від “ієрархічної” логіки розходжень між статями до логіки
індивідуальних особливостей і здібностей, до обліку реального
співвідношення сімейних і позасімейних ролей жінки, чоловіка і дитини.
Автор стверджує, що відносна автономія кожного в родині, загальне визнання
його права на особисті інтереси скріплюють родину.
Соціологи відзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого
роду реформаторських змін державного масштабу, наприклад безробіття, ріст
цін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення
мали доходи нижче середнього рівня. В даний час ці цифри мають тенденцію до
росту. И.Ф.Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем
виховного характеру внаслідок різних матеріальних і психологічних
труднощів, пережитих родиною. Невпевнені в собі батьки перестають бути
авторитетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матері
міняється в залежності від сфери її діяльності. Підлітки часом виконують
непрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, і
їхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навіть
перевищувати його. Це один з факторів, що сприяють падінню авторитету
батьків в очах підлітка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні
можливості родини, але і приводить до зниження інтелектуального потенціалу
суспільства.
Крім падіння народжуваності відзначається і такий негативний факт в
інституті родини, як збільшення числа розлучень. У ряді робіт розглядаються
негативні наслідки розлучень: погіршення виховання дітей, збільшення
випадків їхніх психічних захворювань, алкоголізм батьків, руйнування кровно
родинних зв'язків, погіршення матеріального становища, дисгармонія
відтворення населення (Н.Я.Соловйов, В.А.Сисенко та ін.).
Вплив розпаду родини на дітей дошкільного віку вивчалося зокрема
Т.П.Гавриловою. Вона виявила, що при порушенні контактів з батьками у дітей
виникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитини розпад родини -
це ламання стійкої сімейної структури, звичних відносин з батьками,
конфлікт між прихильністю до батька і матері. Розлучення ставить перед
дитиною непосильні для його віку задачі: орієнтацію в новій рольовій
структурі без її колишньої визначеності, прийняття нових відносин з
розлученими батьками. Діти 2,5 – 3 років реагують на розпад родини
плачевно, агресивно, з порушеннями пам'яті, уваги, розладом сну. Цей
висновок підтверджується і закордонними дослідниками: емоційне здоров'я
дітей безпосередньо зв'язане з існуванням постійно діючого спілкування
дитини з обома батьками (3. Матейчек, А. Николи). Розлучення породжує в
дитини почуття самотності, відчуття власної неповноцінності.
1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ
1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині
На цей рахунок існує дві найбільш розповсюджені точки зору. Перша:
єдина дитина виявляється більш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, що
не знає хвилювань, пов'язаних із суперництвом братів. Друга: єдиній дитині
приходиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбати
психічну рівновагу, тому що йому не дістає брата чи сестри. Що б там не
говорили психологи, життя однієї - єдиної дитини в родині нерідко
складається так, що підтверджує саме цю, другу, точку зору. Труднощі,
однак, не є абсолютно неминучими, і проте зустрічаються настільки часто, що
було б нерозумно не зважати на них уваги.
Безперечно, батьки, що мають єдину дитини, звичайно приділяють їй
надмірну увагу. Коротше, вони занадто піклуються про неї тільки тому, що
вона у них одна, тоді як насправді вона всього лише перша. І дійсно, деякі
з нас здатні спокійно, зі знанням справи звертатися з первістком так, як ми
тримаємося потім з наступними дітьми. Головна причина тут -
недосвідченість. Є, однак, й інші підстави. Якщо не торкатися деяких
обмежень фізичного порядку, одних батьків лякає відповідальність, інші
побоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньому
матеріальному становищі, треті, хоча ніколи не визнаються в цьому, просто
не люблять хлопців, і їм цілком достатньо одного сина чи однієї доньки.
Деякі перешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву
- тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать, балують, пестять - одним
словом, носять на руках. Через надмірну увагу психічний розвиток її
неминуче сповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, якою ми
оточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйозними труднощами і
розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскільки і від
інших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. З цієї
ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе. Саме
тому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язків покажуться їй
занадто великими і значними. У результаті спілкування з людьми буде для неї
набагато скрутніше, ніж для інших дітей. Вона почне уникати контактів,
усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чи сестрами
батьківську любов, не говорячи вже про ігри, свою кімнату, одяг, і їй важко
знайти загальну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячому
співтоваристві.
Як запобігти усе цьому? За допомогою другої дитини - скажуть багато
хто з вас. І це вірно, але якщо деякі особливі проблеми і можна вирішити
подібним шляхом, то де впевненість, що варто народити ще одну дитину, як ми
відразу ж досягнемо повної адаптації першої. У будь-якому випадку потрібно
всіма силами переборювати наше прагнення ростити дитину в тепличних умовах.
Можна затверджувати, що виховання єдиного сина чи єдиної доньки набагато
більш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку,
якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися
однією дитиною. Єдина дитина дуже скоро стає центром родини. Турботи батька
і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму.
Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю.
Хвороба цієї дитини чи смерть переноситься такою родиною дуже важко, і
страх такого нещастя позбавляє батьків спокою. Дуже часто єдина дитина
звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для
батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї і свої турботи, і
волею - неволею вони виховують егоїста.
Для розвитку психіки кожна дитина вимагає щиросердечного простору, у
якому вона змогла б вільно пересуватися. Їй потрібна внутрішня і зовнішня
воля, вільний діалог з навколишнім світом, щоб їй не підтримувала постійно
рука батьків. Дитині не обійтися без забрудненого обличчя, розірваних
штанів і бійок.
Єдиній дитині часто відмовлено у такому просторі. Усвідомлено чи ні,
їй нав'язують роль зразкової дитини. Вона повинна особливо чемно вітатися,
особливо виразно читати вірші, вона повинна бути зразково чепурною і
виділятися серед інших дітей. Щодо неї будуються честолюбні плани на
майбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважно, із заклопотаністю,
спостереження. Таке відношення до неї несе небезпеку, що єдина дитина
перетвориться в розпещену, несамостійну, невпевнену в собі, що переоцінює
себе, дитину.
Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила,
у родині, де росте одна дитина: тільки ніякої винятковості!
1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині
Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні
характеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми.
З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння
вважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немає привілейованого
положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних
рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєння
моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися
такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до
людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування,
адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш
підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові
конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і
занижених вимог до себе.
Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і
суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають
почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднакову
прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит
тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках
супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття
ущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність,
неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній
родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства,
керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це
звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітних
родинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків,
особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для виховання
дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти
з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в
3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.
Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та
інтересів дитини, якої і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з
однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У
цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має
дуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалу родин
показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності.
1.2.3. Виховання дитини в неповній родині
Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ
родини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно і
поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання.
Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито
свої почуття. Крім того, вона сприймає відхід батька як відмовлення від
неї. Дитина може зберігати ці почуття багато років.
Після розлучення батько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках це
дуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов і великодушність,
розвід виявиться для дитини ще болісніше і незрозуміліше. Крім того, вона з
недовірою й образою буде дивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо й
відчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним
бачитися, і в результаті в неї може зародитися комплекс провини. Якщо
батьки охоплені ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюють
свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного і підриваючи тим
самим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині.
У цей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхувати
батьків один з одним і витягати нездорові переваги. Змушуючи їх
заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а
його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати їхнє схвалення.
Відносини дитини з товаришами нерідко псуються через недоречні питання,
плітки та її небажання відповідати на розпити про батька. На дитині, так чи
інакше, відбиваються страждання і переживання матері.
Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснити
йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не обвинувачуючи.
Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неї не склалася
надмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільш розповсюджених
помилок - надмірна опіка матері над сином.
Питання про структуру родини - питання дуже важливе, і до нього
потрібно відноситися цілком свідомо.
Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще,
вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і
тим не ставити дітей у скрутне становище.
Розділ 2.
СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ
2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ
У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це
твердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.
Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну
літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно,
педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало.
Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди
впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй
можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з
абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних
ситуаціях, але і їхнє подальше життя?
Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості
батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до
батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя.
Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це
особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка
почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином
тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А
нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької
людської істоти.
Перша й основна задача батьків – є створення в дитини впевненості в
тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у
дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і
сама необхідна з усіх обов'язків батьків - це ставлення до дитини в будь-
якому віці любовно й уважно.
Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та
підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки. Головна
вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо
розуміти, що необхідно не тільки любити дитини і керуватися любов'ю у своїх
повсякденних турботах по відходу за ним, необхідно, щоб дитина відчувала,
була впевнений, що її люблять.
Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям
любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це
приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це
твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при
недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина
позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння
дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від
часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи
з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з
забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання
матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших
батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина,
сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.
Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це
універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути
рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в
будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають
дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і
турботу.
Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що
відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самим
дріб'язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати
за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини.
Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко
варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно
замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між
дітьми і батьками в родині.
Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з
дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми
і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.
Діалог. Головне у встановленні діалогу - це спільний потяг до
загальної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мова
йде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору
дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак
першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішенню
проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в
спілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не
об'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, навіть
її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини,
розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись
місцем справжньому діалогу.
Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує,
полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого.
Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже
важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція «над»
дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність – дитина фізично слабша,
недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно
прагнути до встановлення рівності.
Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона завжди активний
суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини
лише в тій мері, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власних
досягненнях, власному вдосконаленні.
Вимога рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт,
що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Під
впливом спілкування з власними дітьми, включаючи в різноманітні форми
спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні за дитиною,
батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній
світ помітно трансформується.
З цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївна думка,
що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи
дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу
середовища, у якому виховує і дітей».
Рівність позицій у діалозі складається з необхідності для батьків
постійно вчитися, бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей.
Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати,
ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її
індивідуальності.
Прийняття. Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської
любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило.
психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками
називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права
дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі
несхожість на батьків. Приймати дитини - значить затверджувати неповторне
існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед,
необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно
висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися
від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру.
На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: «От
безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебе
тільки на світ народила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумів
би, як зробити!».
Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне
таке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою би
ситуацією ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує
впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не
оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену
дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської
любові, формула прийняття - це не «люблю, тому що ти - гарний», а «люблю,
тому що ти є, люблю такого, який є».
Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму
розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків? По-перше,
виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала осудження, виховання
складається з багатьох інших форм взаємодії і народжується в спільному
житті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творення
правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту
між батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до
такому, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, а виходить, у
постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання
людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися без
постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне,
що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе
батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей,
направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей
особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі
слабостями і недосконалостями.
Оцінку не особистості дитини, а її дії і вчинків важливо здійснювати,
змінюючи їхнє авторство. Дійсно, якщо назвати свою дитину недотепою, чи
ледарем, важко очікувати, що вона щиро погодиться з вами, і навряд чи це
змусить змінити її своє поводження. А от якщо обговоренню піддався той чи
інший вчинок при повному визнанні особистості дитини і твердженні любові до
нього, набагато легше зробити так, що сама дитина оцінить своє поводження і
зробить правильні висновки. Вона може помилитися і наступного разу чи по
слабості волі піти по більш легкому шляху, але рано чи пізно «висота буде
взята», а ваш контакт із дитиною від цього ніяк не постраждає, навпаки,
радість від досягнення перемоги стане вашою загальною радістю.
Контроль за негативними батьківськими оцінками дитини необхідний ще і
тому, що дуже часто за батьківським осудом йде невдоволення власним
поводженням, дратівливість, втома, що виникли зовсім з іншого приводу. За
негативною оцінкою завжди йде емоція осуду і гніву. Прийняття дає
можливість проникнення у світ глибоко особистісних переживань дітей. Сум, а
не гнів, співчуття, а не мстивість - такі емоції істинно люблячої своєї
дитини, що проймають батьків.
Незалежність дитини. Зв'язок між батьками і дитиною належить до
найбільш сильних людських зв'язків. Чим більше складний живий організм, тим
довше повинний він залишатися в тісній залежності від материнського
організму. Без цього зв'язку неможливий розвиток, а занадто раннє
переривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людина належить до
найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане цілком
незалежним. Людина не може черпати життєві сили тільки із самого себе.
Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьев, - це розділене існування,
головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом
з тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти,
підростаючи, усе більш здобувають бажання віддалення цього зв'язку, батьки
намагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь
перед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а
молоді хочуть придбати свій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі
пізнати світ. Цей внутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем,
причому проблеми незалежності починають виявлятися досить рано, фактично із
самого народження дитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиною
виявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А перші
самостійні кроки, а перше «Я - сам!», вихід у більш широкий світ,
пов'язаний з початком відвідування дитячого саду? Буквально щодня в
сімейному вихованні батьки повинні визначати межі дистанції.
Рішення цього питання, іншими словами, надання дитині тієї чи іншої
міри самостійності регулюється насамперед віком дитини, що здобуваються їм
у ході розвитку новими навичками, здібностями і можливостями взаємодії з
навколишнім світом. Разом з тим багато чого залежить і від особистості
батьків, від стилю їхні відносини до дитини. Відомо, що родини дуже сильно
розрізняються за тим чи іншим ступенем волі і самостійності, наданої дітям.
В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий сад
молодшу сестричку, їздить на заняття через усе місто. В іншій родині
підліток звітує у всіх, навіть дрібних, вчинках, його не відпускають у
походи і поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Він підзвітний у
виборі друзів, усі його дії піддаються найсуворішому контролю.
Необхідно мати на увазі, що встановлювана дистанція пов'язана з більш
загальними факторами, які визначають процес виховання, насамперед з
мотиваційними структурами особистості батьків. Відомо, що поводження
дорослої людини визначається досить великим і складним набором
різноманітних збудників, що позначаються словом «мотив». В особистості
людини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну для кожного
рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимими для
людини, інші - здобувають підлегле значення. Іншими словами, будь-яка
людська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що неї спонукують.
Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та сама
діяльність викликається різними чи навіть протилежними за своїм
психологічним змістом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам
необхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якими
збуджується їхня власна виховна діяльність, визначати, що рухає їх
виховними умовами.
Дистанція, що стала переважною у взаєминах з дитиною в родині,
безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльність виховання у
складній, неоднозначній, часом внутрішньо суперечливій системі різних
мотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце в
батьківській власній мотиваційній системі займе діяльність по вихованню
майбутньої дитини.
2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті.
У людини як істоти суспільного мається своєрідна форма орієнтування -
спрямованість на психічний вигляд іншої людини. Потреба «орієнтирів» в
емоційному настрої інших людей і називається потребою в емоційному
контакті. Причому мова йде про існування двостороннього контакту, у якому
людина почуває, що сама є предметом зацікавленості, що інші співзвучні з
його власними почуттями. У такому співзвучному емоційному контакті і
випробує кожна здорова людина незалежно від віку утворення, ціннісних
орієнтацій.
Може трапитися так, що мета виховання дитини виявляється
«уставленою» саме на доказ потреб емоційного контакту. Дитина стає центром
потреби, єдиним об'єктом її задоволення. Прикладів тут безліч. Це і батьки,
що по тим чи іншим причинам ускладнення, які випробують, у контактах з
іншими людьми, самотні матері, бабусі, які присвятили увесь свій час
онукам. Найчастіше при такому вихованні виникають великі проблеми. Батьки
несвідомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби,
перешкоджаючи виходу емоцій і прихильностей дитини за межі сімейного кола.
2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя.
Великі проблеми виникають у спілкуванні з дитиною, якщо виховання
стало єдиною діяльністю, що реалізує потребу сенсу життя. Потреба сенсу
життя проаналізована польським психологом К.Обухівським, характеризує
поводження дорослої людини. Без задоволення цієї потреби людина не може
нормально функціонувати, не можуть мобілізуються усі свої здібності в
максимальному ступені. Задоволення такої здатності пов'язано з
обґрунтуванням для себе змісту свого буття, з ясним, практично прийнятним
та заслуговуючим схваленням самої людини напрямком його дій. Чи значить це,
що людина завжди усвідомлює загальний зміст своїх дій, свого життя?
Очевидно ні, однак кожний прагнув в разі потреби знайти зміст свого життя.
Задоволенням потреби сенсу життя може стати турбота про дитину. Мати,
чи батько, бабуся можуть вважати, що зміст їхнього існування є відхід за
фізичним станом і вихованням дитини. Вони не завжди можуть це
усвідомлювати, думаючи, що ціль їхнього життя в іншому, однак щасливими
вони почувають себе тільки тоді, коли вони потрібні. Якщо дитина,
виростаючи, іде від них, вони часто починають розуміти, що «життя втратило
всілякий зміст». Яскравим прикладом тому служить мама, що не бажає втрачати
положення «опікунки», що власноручно миє п'ятнадцятирічного хлопця,
зав'язує йому шнурки на черевиках, тому що «він це завжди погано робить»,
виконує за нього шкільні завдання, «щоб дитина не перевтомилася». У
результаті він одержує необхідне почуття своєї необхідності, а кожен прояв
самостійності сина переслідує з разючою завзятістю. Шкода такої
самопожертви для дитини очевидна.
2.2.3. Виховання і потреба досягнення.
У деяких батьків виховання дитини збуджується так званою мотивацією
досягнення. Ціль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що не
вдалося батькам з-за відсутності необхідних умов, чи ж тому, що самі вони
не були досить здатними і наполегливими. Батько хотів стати лікарем, але
йому це не вдалася, нехай же дитина здійснить батьківську мрію. Мати мріяла
грати на фортеп’яно, але умов для цього не було, і тепер дитині потрібно
інтенсивно вчитися музиці.
Подібне батьківське поводження неусвідомлене для самих батьків
здобуває елементи егоїзму: «Ми хочемо сформувати дитину за своєю подобою,
адже вона продовжувач нашого життя...»
Здавалося б, що, якщо єдиним чи основним мотивом виховання є потреба
емоційного контакту, чи потреба досягнення, чи потреба сенсу життя,
виховання проводиться на укороченій дистанції і дитина обмежується у своїй
самостійності. При реалізації визначеної системи виховання, коли мотив
виховання ніби відсувається від дитину, дистанція може бути будь-якою, це
визначається вже не стільки особистісними установками батьків чи
особливостями дітей, скільки рекомендаціями обраної системи. Але проблема
незалежності чітко виявляється і тут. Вона виглядає як проблема несвободи
дитини в прояві властивих їй індивідуальних якостей. Подібно цьому
регулюючі виховання, зверхцінні мотиви батьків обмежують волю розвитку
властивих дитині задатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, а
іноді і спотворюючи його хід.
Мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче,
корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути
направлене сімейне виховання.
Деякі автори намагалися простежити, як пов'язані риси характеру
батьків з рисами характеру дитини. Вони думали, що особливості характеру чи
поводження батьків прямо проектуються на поводження дитини. Думали, що якщо
мати виявляє схильність до туги, пригніченості, то й у її дітей будуть
помітні такі ж здібності. При більш пильному вивченні цього питання усе
виявилося значно складніше. Зв'язок особистості батьків і вихованих
особливостей поводження дитини не настільки безпосередній. Багато чого
залежить від типу нервової системи дитини, від умов життя родини. Тепер
психологам зрозуміло, що та сама домінуюча риса особистості чи веління
батька здатна в залежності від різних умов викликати і самі різні форми
реагування, а надалі і стійкого поводження дитини. Наприклад, різка,
запальна, деспотична мати може викликати у своїй дитині як аналогічні риси
- брутальність, нестриманість, так і прямо протилежні, а саме
пригніченість, боязкість.
Зв'язок виховання з іншими видами діяльності, підпорядкування
виховання тим чи іншим мотивам, а так само місце виховання в цілісній
особистості людини - усе це і додає вихованню кожного батька особливий,
неповторний, індивідуальний характер.
Саме тому майбутнім батькам, що хотіли б виховувати свою дитину не
стихійно, а свідомо, необхідно почати аналіз виховання своєї дитини з
аналізу самих себе, з аналізу особливостей своєї власної особистості.
1. Конфлікт поколінь — вічна проблема сімейного виховання.
2. Методи, якими користаються батьки, не завжди вибираються
правильно.
3. Усе своє життя батьки повинні, підкорити вихованню дітей.
4. Карати дітей необхідно, але помірковано.
Час від часу з'являються повідомлення про племена, у яких підлітки не
знають конфліктів з дорослими. У застиглому, окостенілому суспільстві, де
жорстко дотримуються древні традиції й уклад життя, просто не залишається
місця для міжпоколінних зіткнень. Таке трапляється в племенах Південної
Америки, Африки, Австралії, що проживають у важкодоступних районах, майже
не торкнутих сучасною цивілізацією. В усякім суспільстві, що розвивається,
природна зміна поколінь виявляється не тільки наступністю, але і боротьбою
нового зі старим, що народжується з відживаючим.
Людство розвивається нерівномірно. У періоди затишку, відносної
стабільності громадського життя підлітки не настільки різко вибивалися з її
колії і без особливої напруги включалися в неї. І зовсім інакше поводяться
підлітки в періоди бурхливого розвитку суспільства, ламання звичного
способу життя.
Темп перетворення життя надзвичайно прискорився. Перехід від полювання
і скотарства до землеробства відбувався протягом тисячі років, а від
аграрного суспільства до індустріального протягом сотень років. Зараз
стрімко набирає темпи науково-технічна революція. По своїх наслідках вона
перевершить промислову. Протягом максимум десятків років відбудуться
радикальні зміни в продуктивних силах, що не зможе не зробити впливу на
соціальні проблеми. Упровадження комп'ютерів не тільки у виробництво, але й
у побут змінить спосіб життя, звичаї, уплине на культуру. Корінні зміни в
технології виробництва стрімкі і неминучі. Ніж швидше розвивається
суспільство, тим помітніше розходження між поколіннями, тим складніше форми
наступності. Нове покоління неминуче попадає в інші умови життя, чим їхні
батьки. Молоді неминуче в більшому ступені втягуються у процес
перетворення. Але це зовсім не означає, що молодим легше жити. Молодь охоче
сприймає, приміром, волю вибору професії, супутника життя, але це жадає від
них більшої відповідальності, самостійності. Для правильного вибору однієї
волі мало, необхідний і життєвий досвід, якого ще недостатньо. Досвід
батьків народився в інших умовах і не завжди застосуємо в нових. Необхідно
розуміти, що з минулого має потребу в дбайливому збереженні, а що необхідно
перебороти.
Тиск старших неминуче народжує протест. Чим сильніше тиск, тим
гостріше конфлікт. Які ж особливості нинішньої ситуації загострюють
проблем | |
