|
Реферат: Документы с личного состава (Документи з особового складу) (Педагогика)
Міністерство аграрної політики України
Харківський державний аграрний університет
ім. В.В.Докучаєва
Факультет Кафедра української
заочної освіти та російської мов
РЕФЕРАТ
На тему: “Документи з особового складу”
Виконав:
студент І к. І гр.
агрономічного відділення
Жмурко Валерій Володимирович
Перевірив:
Харків – 2001
До документів з особового складу відносяться заява, характеристика,
автобіографія, наказ з особового складу, доручення, розписка тощо.
Для всіх текстів рукописних чи друкованих документів характерні такі
ознаки, як: ясність, точність, компактність, гранична стислість викладу з
використанням термінології, часте вживання віддієслівних іменників,
відіменних прийменників (на основі, за рахунок, згідно з, з метою та ін.),
складних сполучників (внаслідок того що, у зв’язку з тим що, зважаючи на те
що ), оповідний характер викладу, перевага прямого порядку слів у реченнях,
повна відсутність художньо-зображальних засобів.
До документів ставляться найвищі вимоги: використання спеціальних
термінів, дат, цифрових даних, точна назва установ.
Заява – це вид документа, за допомогою якого громадяни реалізують через
державні, приватні або громадські організації (установи, заклади) надані їм
права (на працю, відпочинок, матеріальне і соціальне забезпечення тощо) чи
захищають свої інтереси.
Заява буває простою та складною. Складна (вмотивована) заява
відрізняється від простої тим, що в ній не лише викладається прохання, а й
дається його обґрунтування, пояснюються причини, мотиви. У складній заяві
може вказуватися, які саме документи до неї додаються. Їх перелік дається
після основного тексту заяви перед підписом.
Заяву про прийняття на роботу подають громадяни при вступі на роботу,
де викладають прохання про зарахування на певну посаду до певного
структурного підрозділу.
Розрізняють два основних види заяв:
- особиста заява, яка містить прохання (звертання) до керівної
посадової особи, пишеться власноручно в одному примірнику;
- службова заява, що укладається посадовою особою від власного імені
або від організації (підприємства, установи), які він репрезентує ,
до посадової особи іншої організації, структури тощо.
Остання може бути відтворена механічним способом у декількох
екземплярах і мати відповідні реквізити (назву та адресу організації,
вихідний номер документа тощо).
За походженням заяви бувають:
1. Зовнішні:
а) особисті, в яких обов’язково зазначається повна домашня адреса чи
дані документа (паспорта, військового білета, посвідчення та ін.).
Подаючи їх, слід уникати абревіатур та скорочень (окрім
загальноприйнятих);
б) службові, в яких подається повна поштова та юридична адреса
підприємства (фірми, установи) з усіма належними реквізитами (фірми,
установи) з усіма належними реквізитами.
2. Внутрішні, де не є обов’язковими вимоги, зазначені у зовнішніх
заявах.
Хоча заява складається за довільною формою, багаторічною практикою
вироблена певна схема розташування реквізитів і написання тексту документа.
Заява складається з таких реквізитів:
1. Адресат (з великої літери праворуч) – посада, звання, прізвище та
ініціали посадової особи, на ім’я якої подається заява, у Д.
відмінку, чергуючи закінчення –ові (-еві, -єві) з –у (-ю).
2. Адресант (без прийменника з малої літери) – посада, звання, назва
закладу, прізвище, ім’я та ім’я по батькові особи, яка звертається
із заявою, у Р. відмінку (без крапки у кінці останнього слова).
3. Назва виду документа (посередині, з малої літери).
4. Текст (з великої літери, з абзацу).
5. Підстава (додаток): перелік інших документів із зазначенням
кількості сторінок, що додаються до заяви на підтвердження її
правомірності чи вагомості аргументації.
6. Дата написання (ліворуч).
7. Підпис адресанта (праворуч).
За аналогічною схемою складають й інші заяви з кадрових питань, але у
цих документах є наявними певні особливості у написанні деяких реквізитів:
1) при їх адресуванні до тієї організації, де працює автор, не треба
зазначати домашню адресу, а достатньо назвати посаду і місце роботи
(структурний підрозділ);
2) у тексті заяви формується прохання (висновок) і дається
обґрунтування (докази).
Різновидами заяв також є повні заяви, які подаються до суду, наприклад,
позовна заява про стягнення аліментів, заяви про облік житла, заяви-
зобов’язання, позовні заяви.
Зразок:
Ректорові Українського
національного педагогічного
університету ім. М. Драгоманова
професору Килимчуку В. П.
Савенко Ганни Іванівни,
що проживає в м. Києві,
вул. Жовтнева, буд. 7, кв. 51
заява.
Прошу допустити мене до вступних іспитів на філологічний факультет зі
спеціальності українська мова і література.
До заяви додаю: 1) атестат про освіту за № 46473;
2) характеристику для вступників до вузів;
3) автобіографію;
4) довідку про стан здоров’я (форма № 086);
5) 4 фотокартки.
17.02.1993 р. (підпис)
Директорові ООО “Колос”
пану Мережку В. В.
Благіна Олексія Миколайовича,
який мешкає за адресою:
Харків, вул. Інститутська, б. 155,
кв. 37
тел. 23-15-45
заява.
Прошу зарахувати мене на посаду економіста з 21.03.1999 року.
До заяви додаю:
1) копію диплома про вищу освіту;
2) трудову книжку;
3) автобіографію;
4) медичну довідку про стан здоров’я;
5) довідку з місця проживання;
6) шість фотокарток.
19.03.1999 р. (підпис)
Директорові заводу “Верста”
пану Хмелю В. В.
змінного інженера
складального цеху № 2
Панасова Сергія Петровича
заява.
Прошу надати мені відпустку з 10.06.1999 р. за власний рахунок на 15
календарних днів для оздоровлення дитини.
Медична довідка про необхідність санаторного лікування дитини
додається.
8 червня 1999 р. (підпис)
Директорові Харківського
тракторного заводу
панові Іванченку В. С.
техніка наукового відділу № 1
Черемних Ніни Петрівни
заява.
Прошу перевести мене з посади техніка наукового відділу № 1 на посаду
програміста того ж відділу.
06.04.1999 р. (підпис)
Генеральному директору (ові)
обласного виробничого
об’єднання “Укрпобутрадіотехніка”
Полежаку І.М.
Безуглого Михайла Івановича,
який живе в м. Києві, по вул. Державна, буд.
78, кв. 14
заява.
Прошу призначити мене на посаду старшого інженера виробничого відділу з
19 квітня 1992 р.
14 квітня 1992 р. (підпис)
Директорові (у) заводу
порошкової металургії
Кириленку О.І.
Григор’єва Олега Івановича
майстра експериментального цеху
заява.
Прошу надати мені відпустку на 23 календарних дні без збереження
заробітної плати у зв’язку з екзаменаційною сесією в Київському
університеті з 5.01.1993 по 31.01.1999 р.
2 січня 1993 р. (підпис)
Характеристика – це документ, у якому надається оцінка ділових і
моральних якостей працівника як члена колективу за період, який він
відпрацював на даному підприємстві (учня, студента).
Характеристика пред’являється при вступі до середніх і вищих навчальних
закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні
на роботу за конкурсом до науково-дослідних інститутів, вузів тощо.
У кожній правильно написаній характеристиці повинно вказуватися по-
перше – прізвище, ім’я та ім’я по батькові, рік народження, національність,
освіта (розташовують у стовпчик справа);
по-друге – дані про трудову діяльність (фах, тривалість роботи на
підприємстві або в організації, просування по службі, рівень професійної
майстерності та ін.);
по-третє – власне характеристика, де розглядається ставлення до роботи,
стосунки у трудовому колективі. Вказується згадка про нагороди або
заохочування;
по-четверте – висновки, де зазначено призначення характеристики;
по-п’яте – посада (ліворуч), підпис (праворуч), ініціали, прізвище
керівника установи, закладу (при потребі – інших відповідальних осіб). Дата
укладення документу (ліворуч).
Текст викладається від третьої особи. Підписи на цьому документі
посвідчуються круглою гербовою печаткою.
Характеристика видається на руки або надсилається до підприємства,
установи (організації), які її запитали.
Відповідно до призначення характеристики поділяються на виробничі,
атестаційні, рекомендаційні та нейтральні.
Зразок:
ХАРАКТЕРИСТИКА
Миронова Сергія Миколайовича
1965 р. народ., українця,
освіта вища,
бухгалтера планового відділу
Харківського тракторного заводу
Миронов С.М. працює на посаді бухгалтера з 1990 р. після закінчення
Харківського технічного інституту.
Службові інструкції та доручення виконує сумлінно. Має високий
професійний рівень з питань нарахування коштів, оплати праці й
бухгалтерського обліку.
Підвищує кваліфікацію в Харківському інституті народного господарства.
Користується повагою й авторитетом у колективі.
Миронову С.М. рекомендується більше уваги приділяти питанням
господарсько-фінансової діяльності та опановувати роботу на комп’ютері.
Зав. відділу (підпис) О. Я Яремчук
Головний бухгалтер (підпис) З. М. Фелімон
09.04.1998 р. (печатка)
ХАРАКТЕРИСТИКА
Прокопенко Валентини Іванівни
1975 р. нар., українки,
освіта вища незакінчена,
лаборанта кафедри генетики,
селекції та насінництва
Харківського державного аграрного
університету ім. В. В. Докучаєва
.
Пані Прокопенко В. І. працює на посаді лаборанта з 1998 р. після
закінчення Чугуївського сільськогосподарського технікуму.
Роботу виконує сумлінно, наполегливо, старанно.
Заочно навчається на Ш курсі факультету захисту рослин Харківського ДАУ
ім. В. В. Докучаєва.
За активну участь та сприянні виконання плану наукової роботи в
2000 році премійована 75 грн.
Користується повагою й авторитетом у колективі. Це скромна людина,
зразковий виконавець наукової роботи.
Ректор (підпис) В. В. Сиглий
Начальник відділу (підпис) А. Р. Карп
(печатка)
28.11.2000 р.
АТЕСТАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Шаульської Оксани Олександрівни
1977 р. народ., українки,
освіта вища незакінчена,
студентки ТОВ-41-с
Харківського текстильного технікуму
Шаульська Оксана Олександрівна закінчила Харківський текстильний
технікум 30 червня 1997 р. отримала диплом з відзнакою за спеціальністю
“Хімічна технологія опоряджувального виробництва” і здобула кваліфікацію
техніка-технолога.
Старанна, наполеглива студентка. Брала участь в олімпіаді з органічної
та аналітичної хімії, зайняла ІІ місце серед студентів технікумів третіх
курсів. Має в дипломі 5 (п’ять) четвірок. Користується повагою серед
одногрупників. Займала посаду старости групи. При проходженні виробничої
практики на фабриці “Весна” її група перевиконала план і отримала грошову
премію в 25 грн., а також відмінну оцінку за виконану роботу. Серед
одногрупників була лідером, полегшувала роботу вчителів і отримала повагу
від директора технікуму.
Характеристика подається до директора Трикотажної фабрики “Весна”, де
Шаульська О.О. мала змогу проходити практику на ІІІ курсі, на посаді
молодшого спеціаліста фарбувального цеху.
Директор (підпис) О. А. Єрмоленко
Декан (підпис) К. В. Рогова
25.05.1999 р. (печатка)
Автобіографія1 – це документ, у якому особа власноручно у
хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності.
Автобіографія подається при вступі до навчального закладу чи на роботу.
Цей документ пишеться довільно. Заголовок може складатися з одного слова
“автобіографія”, яке розміщується посередині рядка. Кожне нове повідомлення
в автобіографії повинне починатися з абзацу. Зліва під текстом ставиться
дата написання, справа – підпис автора.
Тип мовлення автобіографії – розповідь від першої особи. При цьому не
слід зловживати займенник я. Необхідно уникати прикметників, що виражають
ознаку. Кожен, хто пише автобіографію, основну увагу має приділяти фактам,
не вдаючись до міркувань з приводу окремих життєвих ситуацій, опису подій.
Всі відомості з автобіографії подаються в хронологічній послідовності,
щоб уявити життєвий шлях, ділову кваліфікацію і громадську активність
людини .
Незважаючи на довільний виклад тексту, автобіографія має такі
реквізити:
1. Назву виду документа.
2. Прізвище, ім’я та по батькові (у Н. відмінку однини).
3. Дата народження: число, місяць (літерами), рік.
4. Місце народження: село, селище, місто (у Н. відмінку), район
(у Р. відмінку), край, країна (якщо за межами України)
(у Н. відмінку). Усі дані про місце народження пишуться так,
як вони зазначені у свідоцтві про народження.
5. Відомості про навчання: повне найменування навчальних закладів
(як вони називалися у час навчання), назви спеціальностей, які
отримали (за дипломом).
6. Перебування на військовій службі, у місцях позбавлення волі та
ін.
7. Відомості про трудову діяльність (повне найменування місць
роботи та посад).
8. Нагороди, стягнення, заохочення.
9. Відомості про громадську роботу.
10. Короткі відомості про склад сім’ї (без займенників).
Якщо неодружені:
- батько, мати (прізвище, ім’я та по батькові, рік народження,
посада та місце роботи);
- сестри, брати, якщо вони не мають своєї сім’ї (прізвище, ім’я та
по батькові, рік народження, місце навчання, роботи, посада).
___________________________________________________________
Автобіографія1 (від грец. Autus – сам, bios – життя, grapho – пишу) –
опис свого життя.
Якщо одружені:
- дружина, чоловік (прізвище, ім’я та по батькові, рік народження,
місце роботи чи навчання );
- діти (прізвище, ім’я та по батькові, рік народження, місце
роботи чи навчання).
11. Повна домашня адреса, номер телефону.
12. Дата укладання (ліворуч).
13. Підпис укладача (праворуч).
Зразок:
АВТОБІОГРАФІЯ
Я, Волош Микола Пилипович, народився 15 квітня 1973 р. в сел. Висо-ке
Балаклійського району Харківської області.
Після закінчення 1990 р. Балаклійської СШ № 3 працював механізатором
колгоспу “Велике”.
З 1991 до 1993 рр. – служба в армії.
З 1994 р. – студент механіко-математичного факультету Харківського
авіаційного університету. Закінчив ХАУ у 1998 р. за фахом викладач
математики.
З 1998 р. працюю вчителем математики Харківської СШ № 65.
З 1999 р. аспірант Харківського авіаційного університету.
Склад сім’ї:
Дружина – Волош Надія Миколаївна, 1974 р. нар., викладач хімії в СШ №
65;
Син – Волош Сергій Миколайович, 1998 р. нар.
Домашня адреса: 30131, Харків, вул. Дзержинського, буд. 72, кв. 37
Тел. 35-26-35
23.10.2000 р. (підпис)
АВТОБІОГРАФІЯ
Я, Загоруйко Валентина Олександрівна, народилася 31 грудня 1953 року, в
селищі Уланок Суджинського району Курської області.
З 1961 до 1978 рр. навчалася в Уланській СШ №1, закінчила 11 класів з
відзнакою. Маю похвальну грамоту за особливі успіхи у вивченні біології,
хімії, української мови та літератури.
З 1972 по 1976 рр. – студентка Харківського медичного училища,
закінчила з відзнакою за спеціальністю – терапевт.
Після закінчення Харківського медичного училища в 1976 р. отримала
спеціальність – терапевт і комісією по розподілу молодих спеціалістів була
направлена на роботу в Центральну районну лікарню м. Харкова, де працювала
медсестрою хірургічного кабінету.
Склад сім’ї:
Чоловік – Загоруйко Сергій Іванович, 1950 р. нар., слюсар Харківського
тракторного заводу;
Дочка – Загоруйко Валентина Сергіївна, 1980 р. нар., школярка
Харківської СШ № 57.
Місце проживання: 57463, м. Харків, пров. Матросова, буд. 45.
12.05.1995 р. (підпис)
Наказ – розпорядчий документ, що видається керівником установи,
організації, підприємства на правах єдиноначальності та в межах його
компетенції і стосується організаційних або кадрових питань.
Наказ видається на підставі й для виконання чинних законів, постанов і
розпоряджень уряду, Президента, Верховної Ради, наказів і директивних
вказівок вищих органів. Отже, він має як розпорядче, так і виконавче
значення.
Накази охоплюють широке коло питань із виробничої і навчальної
діяльності: організації праці (навчання); добір і розстановка кадрів;
трудова (навчальна) дисципліна; заохочення до праці (навчання) тощо.
За призначенням усі накази поділяються на накази щодо особового складу
(кадрові) і накази із загальних питань (організаційні, з питань основної
діяльності).
У наказах щодо особового складу оформляють призначення, переміщення,
звільнення, відрядження, відпустки, нагороди та стягнення працівників. Ці
накази указуються на підставі доповідних записок керівників структурних
підрозділів, заяв громадян, протоколів колегіальних органів тощо.
Серед організаційних наказів розрізняють:
а) ініціативні, які видаються для оперативного впливу на процеси, що
виникають усередині організації (підприємства);
б) на виконання розпоряджень керівних (вищих) органів; такі накази
видаються при створенні, реорганізації або ліквідації структурних
підрозділів, при затвердженні положень про структурні підрозділи, при
підсумовуванні результатів діяльності установ (організацій), затвердженні
планів тощо.
Накази складаються з констатуючої та розпорядчої частини. Однак у
наказах, що видаються на виконання ухвал керівних (вищих) органів, часто не
пишуть констатуючу частину. Замість цього подають посилання на номер і дату
вищого розпорядчого документа. Констатуючої частини може також не бути,
якщо дії запропоновані до виконання, не потребують роз’яснень та з
різнопланових питань. У таких випадках текст наказу складається з
параграфів.
Реквізити:
1. Назва міністерства, якому підпорядковується організація, підприємство,
установа (для державних).
2. Повна назва організації, установи.
3. Назва виду документа.
4. Дата укладання.
5. Номер наказу.
6. Назва населеного пункту, де розташоване підприємство, установа.
7. Заголовок (короткий зміст наказу) “про…”.
8. Текст:
- констатуюча частина містить такі складові: вступ (зазначається
причина видання наказу); доведення (викладаються основні факти);
висновок (вказується мета видання наказу). Якщо підставою для
видання наказу є розпорядження вищого органу (установи), то в
констатуючій частині вказується назва, номер, дата й заголовок до
тексту розпорядчого документу, а також передається зміст певного
розподілу статті документа вищого органу (установи), який є
підставою для видання конкретного наказу;
- розпорядча частина починається словесними “Наказую”, “Зобов’язання”,
“Пропоную”, “Доручаю” і т. ін.
Вона складається із пунктів, що поділяються на такі складові: дія,
термін виконання та відповідальність за виконання. Кожний пункт наказу
нумерується арабськими цифрами.
Текст викладу розпорядчої частини повинен мати наказову форму. Зокрема,
кожний пункт починається з дієслова в інфінітивній формі (“Зарахувати”,
“Призначити”, “Здійснити”, “Наголосити”, “Звільнити” і т. ін.). Якщо ж
фактові надається значення більш, ніж особі, тоді вживається пасивна форма
(“Грубі порушення виявлено…”), активна форма вживається для вказівки на
ініціатора певної дії (“…завідувач навчальної частини зобов’язаний …”).
Як виконавець указується назва організації, підрозділу, службова особа
із зазначенням у Д. відмінку посади, прізвища та ініціалів. Якщо в одному
пункті перераховуються кілька осіб, то їхні прізвища вказуються за абеткою.
Якщо розпорядча частина значна за кількістю пунктів, то її оформляють у
вигляді таблиці.
В останньому пункті розпорядчої частини зазначають службових осіб, на
яких покладено контроль за виконанням наказу (відповідно до службової
ієрархії).
9. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його укладання
(службова записка, паспорт, рапорт, заява тощо).
10. Посада першого керівника установи (ліворуч), його підпис, ініціали та
прізвище (праворуч).
11. Візи (якщо є) “Проект наказу внесено…”, “Проект наказу погоджено…”.
Проект наказу погоджується:
- із заступником керівника установи (підприємства);
- з куратором питань, розглянутих у документі;
- з керівником структурного підрозділу, якого стосується пункт наказу;
- з юристом організації, який засвідчує узгодження наказу з чинними
правовими актами та розпорядженнями керівників установ.
Окрім обов’язкових реквізитів, накази щодо особового складу залежно від
їх змісту укладаються за певними вимогами:
1. У наказах про призначення, зарахування на роботу вказують:
а) на яку посаду;
б) до якого структурного підрозділу (відділу);
в) вид прийняття (переведеннями, відповідно до контракту, на
постійну, тимчасову роботу або роботу за сумісництвом);
г) особливі умови (з прийняттям відповідальності, зі скороченим
робочим днем та ін.);
ґ) умови платні (відповідно до штатного розкладу).
2. У наказах про переведення на іншу роботу зазначають:
а) з якої посади на яку;
б) вид, термін (постійно, тимчасово);
в) мотивування (реорганізація, скорочення, ліквідування підрозділу,
дільниці, філії та ін.).
3. У наказах про надання відпустки вказують:
а) вид відпустки:
- основна, тарифна;
- додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві; у зв’язку
із зупиненням виробництва чи реорганізацією підприємств; як
винагорода чи заохочення;
- навчальна, академічна;
- у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю; хворобою; лікуванням; після
операційною реабілітацією; пологами (декретна) тощо;
- без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами; за
власний рахунок;
б) загальна кількість робочих днів;
в) дата (з якого числа, місяця, року до якого числа, місяця, року
включно);
г) період, за який надається відпустка (для основної, тарифної і
додаткової).
4. У наказах про звільнення зазначають:
а) дату звільнення;
б) мотивування (вихід на пенсію; власне бажання; порушення закону,
статуту підприємства; ліквідування організації, установи та ін.) із
зазначенням відповідної статті КЗпП чи інших кодексів, законів,
статутів.
Начальник чи інспектор відділу кадрів або посадова особа зобов’язані
ознайомити зі змістом наказу осіб, прізвища яких фігурували в документі, а
ті повинні розписатися в оригіналі, зазначивши дату ознайомлення.
Наказ набуває чинності з моменту його підписання керівником установи,
закладу, підприємства.
Зразок:
Міністерство освіти та науки України
Харківський державний педагогічний університет
ім. Г. С. Сковороди
Н А К А З
16.11.1996 № 150-а
м. Харків
По особовому складу
1.
Томах Катерину Володимирівну – викладача філософії зарахувати на посаду
старшого лаборанта кафедри філософії за сумісництвом з
21.11.1996 р. з окладом відповідно штатного розкладу.
Підстава: заява Томах К.В. з візами та резолюцією.
2.
Хміль Ганну Сергіївну – вахтера гурт. № 1 перевести на посаду
гардеробниці навчального корпусу в зв’язку з скороченням з 16.11.1996 р. на
1 ставку з окладом 103 грн.
Підстава: заява Хміль Г.С. з візами та резолюцією.
3.
Величко Сергію Миколайовичу – лаборанту кафедри фізики та математика
надати тарифну відпустку з 18.11.1996 р. на 28 к. д. за період з 20.06.1995
по 19.06.1996 р.
Підстава: графік відпусток.
4.
Корха Миколая Івановича – учбового майстра кафедри механізації
звільнити в зв’язку з виходом на пенсію по ст. 36 п.2 КЗпП України з
21.11.1996 р.
Підстава: заява Корха М.І. з візами та резолюцією.
Ректор (підпис) В. В. Пилипчук
Міністерство аграрної політики України
Харківський державний аграрний
університет ім. В.В.Докучаєва
Н А К А З
16.03.1998 № 7-а
м. Харків
По особовому складу
1.
Краснова Валентина Миколайовича – начальника відділу кадрів відрядити в
м. Київ в Міністерство аграрної політики України на 4 дні з 16.03.98 по
19.03.98 р.
Підстава: заява Краснова В.М. з візами та резолюцією.
2.
Тихонову Валентину Петрівну – зарахувати на посаду старшого лаборанта
кафедри статистики та організації на постійну роботу відповідно штатного
розкладу на повну ставку.
Підстава: заява Тихонова В.П. з візами та резолюцією.
3.
ПОСОХОВУ Ганну Петрівну – зарахувати на посаду старшого наукового
співробітника держбюджетної теми № 1 за контрактом з оплатою 150 грн. 00
коп. з 2.01.1999 року по 31.12.1999 року.
Підстава: контракт та заява Посохової Г.П. з візами та резолюцією.
Ректор університету М. Д. Євтушенко
Бібліографічний список:
1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навч.
посібник – К.: А.С.К., 2000. – 174 с.
2. Тараненко О.О., Брицин В.М. Російсько-український словник (сфера
ділового спілкувння) /Заг. Ред. О.О.Тараненка. – К.: УНВЦ “Рідна мова”,
1996. – 287 с.
3. Кононенко П.П., Кадомцева Л.О., Мацько Л.І. Українська мова: Навч.
посібник – К.: Либідь, 1991. – 224 с.
4. Бабич М.Д. Історія української літературної мови: Навч. посібник –
Львів: Світ, 1993. – 376 с.
5. Український правопис /АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні – 3-тє
вид., випр. й доп. – К.: Наук. думка, 1990. – 240 с.
Реферат на тему: Домашнее обучение в зарубежных странах. История. Традиции. Перспективы
САНКТ-ПЕТЕРБУРГСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРЫ И ИСКУССТВ
Библиотечно-информационный факультет
Специальность: менеджер информационных систем
Очное отделение
… курс, … группа
РЕФЕРАТ
по курсу
«Педагогика»
тема
«Домашнее воспитание за рубежом.
История. Традиции. Перспективы»
Выполнил:
Санкт-Петербург
2004
СОДЕРЖАНИЕ
Характеристика семьи
. Семья и брак . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1
. Традиции семейного воспитания . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
История педагогики как науки. Домашнее воспитание в Древнем Мире
. К вопросу об источниках изучения . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
. Зарождение воспитания как особого вида деятельности. Возникновение
семьи. Воспитание детей в семье . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9
. Воспитание и обучение в условиях цивилизаций древнего востока: общее
и особенное в генезисе воспитания и школы . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
. Воспитание в Древнем Египте . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
. Воспитание в Древней Индии . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17
. Воспитание в Древнем Риме . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18
В заключении
. Зарубежный опыт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
. Современный подход . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
Список использованной литературы . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29
ХАРАКТЕРИСТИКА СЕМЬИ, ТЕНДЕНЦИИ ЕЕ РАЗВИТИЯ
СЕМЬЯ И БРАК
Семья, по признанию ученых, - одна из величайших ценностей, созданных
человечеством за всю историю своего существования, Ни одна нация, ни одна
культурная общность не обошлась без семьи. В ее позитивном развитии,
сохранении, упрочнении заинтересовано общество, государство, в прочной
надежной семье нуждается каждый человек независимо от возраста.
В современной науке нет единого определения семьи, хотя попытки
сделать это предпринимались великими мыслителями много веков назад (Платон,
Аристотель, Кант, Гегель и др.). Выявлено много признаков семьи, но как их
объединить, выделив самые существенные? Наиболее часто о семье говорят как
об основной ячейке общества, которая непосредственно участвует в
биологическом и социальном воспроизводстве общества. В последние годы все
чаще семью называют специфической малой социально-психологической группой,
подчеркивая тем самым, что для нее характерна особая система межличностных
отношений, которые в большей или меньшей степени управляются законами,
нравственными нормами, традициями. У семьи есть и такие признаки, как
совместное проживание ее членов, общее домашнее хозяйство.
Итак, семья – это малая социально-психологическая группа, члены
которой связаны брачными или родственными отношениями, общностью быта и
взаимной моральной ответственностью и социальная необходимость в которой
обусловлена потребностью общества в физическом и духовном воспроизводстве
населения.
Из этого определения явствует, что внутри семьи различаются два
основных вида отношений – супружество (брачные отношения между мужем и
женой) и родство (родственные отношения родителей и детей, между детьми;
родственниками).
В жизни конкретных людей семья многолика, поскольку межличностные
отношения имеют много вариаций, широкий диапазон проявлений. Для одних
семья – оплот, надежный эмоциональный тыл, средоточие взаимных забот,
радости; для других – своего рода поле брани, где все ее члены бьются за
собственные интересы, раня друг друга неосторожным словом, невыдержанным
поведением. Однако понятие счастья большинство живущих на земле связывают,
прежде всего, с семьей: счастливым себя считает тот, кто счастлив в своем
доме. Оказывается, что люди, имеющие, по их собственным оценкам хорошую
семью, дольше живут, меньше болеют, продуктивнее трудятся, более стойко
переносят жизненные невзгоды, общительнее и доброжелательнее по сравнению с
теми, кто не сумел создать нормальную семью, сохранить ее от распада или
является убежденным холостяком. Об этом говорят результаты социологических
исследований, проведенных в разных странах.
Семья как своеобразная общность людей, как социальный институт влияет
на все стороны общественной жизни, с ней прямо или косвенно связаны все
социальные процессы. В то же время семья имеет относительную автономность
от общественно-экономических отношений, выступая одни из самых традиционных
и устойчивых социальных институтов.
В житейских представлениях, да и в специальной литературе понятие «семья»
часто отождествляется с понятием «брак». На самом деле эти понятия по сути
дела имеющие общее, не являются синонимами.
Брак – это исторически сложившиеся разнообразные механизмы
социального регулирования (табу, обычай, религия, право, мораль)
сексуальных отношений между мужчиной и женщиной, направленного на
поддержание непрерывности жизни. Цель брака заключается в создании семьи и
рождении детей, поэтому брак устанавливает супружеские и родительские
права и обязанности.
Следует иметь в виду, что
- брак и семья возникли в разные исторические периоды;
- семья представляет собой более сложную систему отношений, чем брак,
поскольку она, как правило, объединяет не только супругов, но и их
детей, других родственников или просто близких супругам и необходимых
им людей.
ТРАДИЦИИ СЕМЕЙНОГО ВОСПИТАНИЯ
Современные ученые к числу важных субъективных условий, оказывающих
заметное влияние на особенности домашнего воспитания, относят семейные
традиции.
Слово «традиция» (от лат. tratitio - передача) означает исторически
сложившиеся и передаваемые из поколения в поколение обычаи, порядки,
правила поведения. Семья, как и другие социальные институты, существует,
воспроизводя традиции, следуя определенным образцам деятельности, без
которых немыслимо само ее развитие. Если проанализировать разные сферы
жизнедеятельности семьи, то очевиден вывод: они строятся в соответствии с
различными типами образцов, которые воспроизводятся каждым новым поколением
семьи и регламентируют создание новой семьи, супружеские, родительские
отношения, ведение домашнего хозяйства, проведение досуга и т.д. А
поскольку и сама семья, и ее ценности представляют собой порождение
культуры, то практически любой образец материальной и духовной деятельности
может служить основой для возникновения традиций в семье. Так, например, во
многих семьях сложились традиции посадки дерева в честь новорожденного
малыша или новобрачных, празднования дня поступления ребенка в школу,
передачи от отца к сыну первой самостоятельно прочитанной книги, ведение
семейной фотолетописи (а сегодня - видеолетописи) и т.д. Передаваясь из
поколения в поколение, традиции, адаптируясь к условиям современной жизни,
не остаются застывшими, раз навсегда данными. Неизменным остается их
назначение в человеческом обществе: они призваны служить упрочению семейно-
родственных связей и отношений, которые функционируют в качестве механизмов
передачи таких личностно и социально ценных качеств человека, как любовь,
доброта, сострадание, взаимопонимание, готовность прийти на помощь близкому
человеку.
В специальной литературе, равно как и в практике воспитания, часто понятия
«традиция» и «обычай» используются как синонимы. Ответ на вопрос о том,
насколько правомерно такое отождествление, дается в исследовании
И.В.Суханова. Выявлено «родство» традиций и обычаев, а именно: их общие
социальные функции, согласно которым они служат средством стабилизации
утвердившихся в обществе отношений и осуществляют воспроизводство этих
отношений в жизни новых поколений. Но эти функции обычаи и традиции
осуществляют разными путями. Обычаи непосредственно, путем детальных
предписаний определенных действий в конкретных ситуациях, стабилизируют те
или иные звенья семейных отношений и воспроизводят их в жизнедеятельности
новых поколений. Таковы, например, обычаи ухода за детьми, поведения в
общественном месте, приема гостей, ведения книги расходов-доходов семьи и
многие другие. Каждый обычай, естественно, имеет свой смысл, но он не
выражается в форме идеала. Обычай весьма подробно предписывает то, что
следует или не следует делать в данной обстановке, и не указывает, каким
нужно быть.
В основе традиций, напротив, всегда лежит ценность семьи, которая
определяет смысл традиционного поведения. Поэтому в традиции не дается
детальная регламентация поступка, она не имеет конкретной «привязки» к
определенной ситуации. Например, традиция гостеприимства, которой
придерживаются многие современные семьи, воплощается по-разному: кто-то
делает акцент на угощении, а для других главное - общение с гостем,
необходимость найти в его лице эмоциональную поддержку или оказать ему
таковую, а стол накрывается по принципу «чем богаты - тем и рады».
В силу указанного выше различия, существующего между традициями и
обычаями, ученые подчеркивают их неравнозначность в семейном воспитании
ребенка. Обычаи формируют, главным образом, простые привычки - стереотипно
повторяющиеся действия, которым присуща известная доля автоматизма
(например, обычай колыбельной песни, обычай желать доброго утра, приятного
аппетита, замечательный обычай сельских жителей - приветствовать любого
человека, в том числе и незнакомого).
Обычаи, будучи массовыми простыми привычками, регулируют те социальные
отношения, которые уже прочно утвердились, повторяясь из поколение в
поколение. Но в новых, меняющихся ситуациях обычаи, как средство
воспитания, недостаточно эффективны. Другое дело - традиции, которые
отличаются большим динамизмом в силу того, что быстрее реагируют на
требования современной жизни, чем обычаи. Развивающие возможности традиций
значительно выше, поскольку они формируют сложные привычки, способствуют
становлению определенной направленности поведения ребенка, в рамках которой
он волен выбирать способы совершения конкретного поступка. Сложные привычки
дают возможность импровизировать поведение. Представляя собой массовые
сложные привычки, традиции ориентируют поведение ребенка не только в
утвердившихся отношениях, но и в тех новых вариантах, которые возникают
неожиданно, отличаются от тех ситуаций, которые были в его опыте. Если,
например, ребенка воспитывают в традициях гуманного отношения к окружающим,
то он не только проявляет сострадание, уважение, доброжелательность в
общении с членами семьи, но и чувствует сердцем беду других людей («Почему
мальчик плачет? Давай поможем ему!»), животных («Бедная кошка - она
бездомная, дай ей мое молоко»), литературных героев («Карлсон - совсем не
друг Малышу: Малышу из-за Карлсона все время попадает»).
Таким образом, традиции и обычаи - два канала социализации ребенка,
причем традиции функционируют на основе обычаев. Семейные традиции
многофункциональны, специфичны, эмоционально насыщены, поэтому на их фоне
социальное развитие ребенка идет более успешно.
В традициях и обычаях отражаются этнические, культурные, религиозные
особенности семьи, профессиональная принадлежность ее членов. В основе
традиции всегда лежит какая-либо идея, ценность, норма, опыт семьи. Сколь
многофункциональны нормы, ценности каждой конкретной семьи, столь и
разнообразны традиции по своей воспитательной сущности. В зависимости от
ценностей, норм семьи, которые реализуются в той или иной традиции, можно
говорить о созидательных и разрушительных, конструктивных и
неконструктивных, стереотипных и нестереотипных, истинных и мнимых
традициях.
В одной семье, например, традиция празднования дня рождения ребенка
реализуется в детском празднике с поздравлениями, пожеланиями, подарками,
веселыми играми, пением, танцами, радостное воспоминание о котором
сохранится на долгие годы не только для виновника торжества, но и для всех
присутствующих. А в другой семье день рождения ребенка - повод для
очередного взрослого застолья с обильными возлияниями, пьяными выяснениями
отношений, за которыми полностью забыт ребенок, его праздник, его
потребность в радости. От такого «празднования» у ребенка надолго
сохранится горечь и обида на самых близких людей. В первом примере традиция
- основа настоящих и будущих радостей, она побуждает к добру, стимулирует
элементы творчества, во втором - причина многих сегодняшних и завтрашних
бед и потрясений ребенка, наглядное свидетельство пропасти между ним и
родителями, через призму которой весь окружающий мир кажется враждебным и
жестоким.
Обогащение содержания семейных традиций способствует полноценной
организации жизнедеятельности семьи как социально института, обеспечивает
рост взаимопонимания между ее членами особенно между родителями и детьми,
помогает совершенствовать процесс домашнего воспитания. Несмотря на суету и
спешку современной жизни, во многих семьях сохранилась традиция
общесемейных трапез, которые восполняют недостаточность постоянных живых
контактов между членами семьи, подтверждают ее цельность и
заинтересованность в ней всех домашних. Идет обмен текущими новостями,
обсуждаются семейные дела, волнующие всех или кого-либо из членов семьи.
Традиция общесемейных трапез, сохраняя свою ценность, является своего рода
символом семейственности.
В настоящее время изучаются традиции, которые веками складывались в
отечественных семьях, а в послереволюционный период, будучи признаны
официальной идеологией устаревшими, мещанскими, безыдейными, оказались
сильно деформированными или вовсе утраченными. Это традиции семейного
чтения, пения, рукоделия и иного совместного труда и творчества, игр
взрослых и детей, эпистолярной культуры, составления генеалогического
древа, домашнего театра, коллекционирования цветов, листьев в гербариях,
камней и других материалов и создания на их основе детского музея и многие
другие. Некоторые из этих традиций начинают возрождаться. Так, в
современных семьях появился интерес к своим корням, что выражается в
традициях, связанных с экскурсом в родословную своей семьи (сбор и хранение
семейных реликвий, создание фотоальбомов «Моя родословная», посещение мест,
памятных для предков, и т.д.). Разнообразнее становятся традиции проведения
досуга: путешествия, воскресные поездки за город, посещение музеев,
домашние концерты, национальные игры, спортивные развлечения и др. С другой
стороны, нуждаются в обогащении содержания, а, следовательно, и в усилении
развивающего влияния такие общепринятые семейные традиции, как празднование
Нового года и дней рождения членов семей, и, конечно, в первую очередь
детей. Как показывают результаты исследований, эти традиции самые
распространенные в современной семье. Однако, к сожалению, основное
внимание в них уделяется порядку действования (приобретение елки, подарков,
угощений, своевременное приглашение гостей, уборка и украшение квартиры и
т. п.). Значительно ценнее в воспитательном отношении организация
деятельности детей и взрослых, инициирование активности, творчества детей.
Вот, например, самый яркий ритуальный момент Новогоднего праздника в семье
- елка, ее установка, украшение. Для совсем маленьких детей важен эффект
красочности, необычности, целостности от восприятия украшенной елки.
Поэтому им показывают уже наряженную взрослыми елку, а потом изо дня в день
рассматривают с ними игрушки, вызывают эмоциональное восхищение, любование.
С 4-5 лет дети принимают участие в установке, украшении елки. Украшение
елки - это целый ритуал огромного комплексного воздействия на ум, чувства,
волю ребенка. Для него каждая елочная игрушка - старая знакомая, с которой
связано столько приятных воспоминаний, и тут самое время узнать ее историю.
Оказывается, что елочные игрушки, несмотря на их хрупкость, «живут» в семье
достаточно долго, а некоторые становятся ее реликвиями. Ребенку интересно
узнать, что маленький зеленый шарик, чуть-чуть потускневший от времени,
давным-давно принадлежал прапрапрабабушке Александре, а картонного слона
дедушка Саша купил на деньги, сэкономленные от школьных завтраков, когда
ходил в первый класс, а под елкой стоит Дед Мороз, внутри которого был
подарок, полученный папой на своем первом празднике Кремлевской елки. А
этот ярко-красный конус, что так бережно завернут в вату, - самая любимая
елочная игрушка бабушки Тани, но, когда папа был маленький, он уронил его,
а потом склеил трещинки специальным клеем. Ну как после таких интересных
семейных преданий не быть аккуратным, осторожным, чтобы не повредить
игрушки, которые, оказывается, дороги твоим близким, любимы тобой!
Итак, семейные традиции выступают основным средством трансляции социально-
культурных ценностей, норм семьи, установления ее связей с объектами,
которые включены в сферу ее жизнедеятельности.
К ВОПРОСУ ОБ ИСТОЧНИКАХ ИЗУЧЕНИЯ ПЕРВОБЫТНОГО ВОСПИТАНИЯ
Представить процесс воспитания в первобытном обществе достаточно сложно
из-за отсутствия значительных письменных свидетельств о нем. Картину
детства человеческой цивилизации, зарождения воспитания можно восстановить,
изучая памятники материальной и духовной культуры, языка, фольклора.
Интересные сведения содержатся в трудах ученых и путешественников XIII
—начала XIX в., описавших быт аборигенов Австралии, Африки, Полинезии,
Сибири, Южной и Северной Америки, которые в те времена находились на стадии
первобытного развития.
Реконструировать элементы воспитания первобытной эпохи помогают
этнографические данные о жизни немногочисленных сохранивших черты
первобытности племен — редкостных сообществ, не затронутых современной
цивилизацией. К числу свидетельств можно отнести и находки археологов
(примитивные орудия и предметы быта, детские игрушки, наскальные
изображения и пр.), фольклор (народные игры, обряды, развлечения), корни
которого уходят в глубь веков, а также метафорический уровень языка
(поговорки, пословицы, эпос и пр.)
Мировая наука предлагает несколько концепций происхождения воспитания. К
числу традиционных относятся две теории: эволюционно-биологическая (Ш.
Летурно, Дж. Симпсон, А. Эспинас) и психологическая (П.Монро).
Представители эволюционно-биологической теории уподобляли воспитательную
деятельность первобытных людей инстинктивной заботе о потомстве, присущей
высшим животным. П. Монро объяснял происхождение воспитания проявлением у
детей бессознательных инстинктов подражания взрослым. Объединяет эти теории
утверждение, что первобытное воспитание возникло как процесс постепенного
приспособления детей к существовавшему тогда порядку вещей. В этой связи П.
Монро писал, что "мир первобытного человека сосредоточен в настоящем. У
него почти нет сознания прошлого и будущего. Его воспитание есть лишь
приспособление к среде".
Некоторые современные исследователи, поддерживая тезис о преемственности
между формами рассудочной деятельности некоторых высших животных и
человека, делают акцент на качественные социальные характеристики, которые
отличали начальную стадию человеческого воспитания как особого вида
деятельности.
ЗАРОЖДЕНИЕ ВОСПИТАНИЯ КАК ОСОБОГО ВИДА ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Многие тысячелетия отделяют нас от того времени, когда на Земле появился
человек современного физического типа. К этому периоду (35 — 40 тыс. лет
назад) относится и зарождение воспитания как особого вида деятельности
человечества.
Смысл существования первобытного человека был предопределен его
миросозерцанием: окружающий мир воспринимался как нечто живое, наделенное
сознанием. Поэтому стихийно возникшие цели воспитания предполагали
подготовку к простейшему виду существования и осознанию мира как
анимистического феномена. Зачатки педагогической мысли развивались лишь на
уровне обыденного сознания как отражение практики воспитания, проявляясь в
традициях и народном творчестве.
Воспитание зародилось в интегративном, синкретическом виде и способствовало
физическому, умственному и нравственно-эмоциональному взрослению
первобытного человека. Содержание и приемы воспитания усложнялись по мере
обогащения |общественного опыта и развития сознания. Не выполняя какой-
|либо особой функции, оно сопутствовало всему процессу передачи жизненного
опыта. В таком виде воспитание возникло 2 — 3 млн. лет тому назад, в эпоху
выделения человека из животного мира, которое сопровождалось переходом к
сознательной передаче опыта собирательства и охоты. Предкам людей было
жизненно необходимо хорошо знать съедобные растения, рельеф местности,
повадки животных, быть сильными, выносливыми. Мощным подспорьем в передаче
такого опыта служила речь, возникшая как инструмент коммуникации.
Постепенно воспитание как процесс передачи опыта приобретало черты особого
вида деятельности и было ориентировано прежде всего на повседневную борьбу
за выживание.
Предпосылкой и существенным фактором становления воспитания как вида
деятельности стала эволюция материальных связей между людьми первобытной
эпохи, необходимость поддерживать и развивать такие связи путем передачи
опыта от человека к человеку, от поколения к поколению. Воспитание возникло
из потребности людей в общении как следствие эволюции форм примитивного
труда, так как постепенное усложнение производственного опыта потребовало
определенной организации его усвоения.
Главным условием существования первобытных людей было изготовление и
использование орудий труда. Старшие должны были передавать соответствующий
опыт детям. Поэтому роль взрослых в организации обучения детей по мере
усложнения труда и орудий труда становилась все более значительной.
Такое обучение и положило начало воспитанию в первобытном обществе.
На заре истории человечества основу воспитания составляло групповое,
коллективное начало. Пол и возраст детей в первобытном обществе являлись
практически единственными показателями при дифференциации обучения.
Первобытное воспитание готовило всех одинаково к повседневной жизни, так
как проистекало из общинного образа жизни, питая и цементируя подобный
образ жизни. Впрочем, такое существование было прежде всего следствием всей
жизни первобытного человека и лишь отчасти — итогом специального
педагогического воздействия.
С появлением человека современного физического типа в генезисе воспитания
начался новый этап.
ВОЗНИКНОВЕНИЕ СЕМЬИ. ВОСПИТАНИЕ ДЕТЕЙ В СЕМЬЕ
В 9 —8 тысячелетиях до н. э. в ряде регионов мира, в частности в Малой,
Передней и Средней Азии, происходит социальное и имущественное расслоение
первобытного общества. Основной социальной ячейкой становится семья.
Подобные процессы качественно изменили смысл и содержание воспитания.
Из всеобщего, равного, контролируемого общиной воспитание превращалось в
сословно-семейное. Дети воспитывались прежде всего на примере родителей.
Воспитание представителей различных страт — вождей, жрецов, воинов,
остальных членов общины — приобретало заметные различия. В семьях элиты
увеличился срок детства и соответственно усилилось воспитательное
воздействие на подрастающее поколение.
Дети со слов родителей, путем подражания воспринимали опыт и информацию
предшественников. Этот опыт оценивался как тайна и волшебство. Вот почему
действиям, связанным с воспитанием, придавали магический смысл. У
готтентотов, например, матери произносили над ребенком колдовские
заклинания, чтобы он рос сильным и ловким охотником. Магический смысл
придавался нравственным назиданиям родителей. Так, у австралийских туземцев
ребенка слегка били жареной многоножкой по ноге и приговаривали: "Будь
добрым, не бери чужого".
ПОЯВЛЕНИЕ ОРГАНИЗОВАННЫХ ФОРМ ВОСПИТАНИЯ
Люди первобытной эпохи при передаче опыта пользовались определенными
дидактическими приемами. Приемы вырабатывались под влиянием условий жизни,
и потому первоначальные формы и методы воспитания носили примитивный,
неосознанный характер. Детям показывали, что и как делать: как владеть
палкой, выделывать шкуры убитых животных, находить и собирать съедобные
растения и пр. Основным приемом эмоционально-психологического воздействия
взрослых на младших было механическое повторение.
Шло время, и человек от приспособления к природе все чаще переходил к
воздействию на окружающий мир. По мере усложнения его жизнедеятельности
менялись задачи и приемы передачи социального опыта. Появляются зачатки
организованных форм воспитания, которое постепенно сосредоточивается в
руках специально назначенных для этого лиц.
В первобытных общинах охотников и собирателей срок детства и воспитания
был весьма непродолжительным (девять-одиннадцать лет). Самых младших
мальчиков и девочек отдавали под присмотром женщин, которые обучали первым
навыкам трудовой деятельности: дети проводили много времени в играх, в
которых имитировали жизнь взрослых. При этом старейшины и священнослужители
следили, чтобы дети не нарушали установленных общиной запретов.
Взрослея, мальчики больше времени проводили с мужчинами, приучались к
охоте, рыболовству и пр. Женщины обучали девочек-подростков ведению
домашнего хозяйства.
В раннюю первобытную эпоху воздействие воспитания было минимальным.
Маленьким членам общины в поведении предоставлялась значительная свобода.
Наказания не были жестокими. В худшем случае это могли быть шлепки или
угрозы физического наказания (например, удар палкой по следу ребенка в его
присутствии). Но первобытное воспитание не было и не могло быть и
идиллическим, поскольку люди жили в сложных, тяжелых условиях борьбы за
выживание.
В дальнейшем положение меняется. Расслоение общины и усиление
социального антагонизма ужесточили его. Часто стали применяться физические
наказания.
Коллективная традиция воспитания на исходе первобытнообщинного периода
привела к появлению своеобразных домов молодежи для детей и подростков. По
сути, это были предшественники школы, организованные для воспитания
"общественного" человека, обучения его определенным трудовым навыкам,
умениям, знанию обрядов. Основной формой воспитания были совместные игры и
занятия. Характер деятельности, состав воспитанников и наставников в домах
молодежи постепенно менялись. В условиях матриархата до 7 - 8 лет мальчики
и девочки воспитывались совместно под руководством женщин, в более старшем
возрасте — раздельно. При патриархально-родовом строе дома молодежи для
девочек и мальчиков становятся раздельными. Воспитание мальчиков полностью
переходит к старейшинам и жрецам. По мере имущественного расслоения
появляются отдельные дома молодежи — для бедных и для состоятельных членов
общины. Они существовали, например, у племен ацтеков и майя (Америка),
племени майори (Новая Зеландия) на стадии разложения патриархальной общины.
Все подростки обоего пола, достигшие 10— 15 лет, проходили инициацию —
процедуру посвящения во взрослые. У мальчиков она была более длительной и
сложной: проверялась трудовая, нравственная и физическая подготовка.
Инициация проводилась в виде религиозного обряда, сопровождалась
традиционными песнопениями, ритуальными танцами, магическими заклинаниями.
Ей приписывалась таинственная сила.
Программа подготовки к инициации для мальчиков включала усвоение знаний
и практических умений, необходимых охотнику, земледельцу, воину и т. д.,
программа для девочек — обучение ведению домашнего хозяйства. Запоминание
наставления, закрепление определенных навыков сопровождались болевым
ощущением от удара, щипка, укола наставника.
ВОСПИТАНИЕ И ОБУЧЕНИЕ В УСЛОВИЯХ ЦИВИЛИЗАЦИЙ ДРЕВНЕГО ВОСТОКА
Территориальные и временные границы Древнего мира огромны. Он
существовал более пяти тысячелетий (5 тыс. до н. э. — V в. н. э.) и
охватывал четыре материка — Европу, Африку, Азию, Америку. Древние
цивилизации оставили человечеству первое бесценное наследие организованного
воспитания и обучения. Помимо древних цивилизаций Востока (Двуречья,
Египта, Индии и Китая), такой опыт был накоплен в античном мире
Средиземноморья, где господствовали традиции греко-римской культуры.
ОБЩЕЕ И ОСОБЕННОЕ В ГЕНЕЗИСЕ ВОСПИТАНИЯ И ШКОЛЫ
Начало истории школы и воспитания как особых сфер общественной
деятельности восходит к эпохе цивилизаций Древнего Востока, зарождение
которых относится к 5 тысячелетию до н.э.
Уже в эпоху позднего неолита в различных регионах мира стали появляться
первые симптомы разложения первобытной формации. Этот процесс был
многовековым, исторически длительным. Разновременность возникновения новых
общественных структур приводила к тому, что наряду с новыми способами
социализации подрастающего поколения сохранялись и старые формы воспитания.
В древнейших государствах, пришедших на смену архаичным союзам племен,
воспитание и обучение осуществлялось по преимуществу в семье. В переходную
от общинно-родового к рабовладельческому строю эпоху в древних цивилизациях
Востока сохранялись и видоизменялись прежние традиции семейного воспитания.
Педагогические прерогативы патриархальной семьи были закреплены уже в таких
литературных памятниках Древнего Востока, как Законы вавилонского царя
Хаммурапи (1750 до н. э.), книга Притчей иудейского царя Соломона (начало 1-
го тысячелетия до н. э.), индийская Бхагавадгита (середина 1-го тысячелетия
до н. э.) и др.
Так, в "Притчах" мы читаем: "Слушайте, дети, наставления отца и
внимайте, чтобы научиться разуму". Основная педагогическая идея "Притчей" —
призвание отца быть наставником, почитание родителей: "Мудрый сын радует
отца, а глупый человек пренебрегает матерью своей".
Одновременно с укреплением, общественных государственных структур для
специальной подготовки чиновников, жрецов, воинов постепенно начал
складываться и новый социальный институт | |
