|
Реферат: Основні напрямки зовнішньої політики України (Политология)
2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила “Основні напрямки
зовнішньої політики України”. Цей документ визначає базові національні
інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких
реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави.
В документі, зокрема, зазначається, що з огляду на його геополітичне
становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси,
потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал,
Україна має всі можливості стати спливовую світовою державою, виконувати
значну роль в забеспеченні політико-економічної стабільності в Європі.
Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших
завдань:
. утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;
. забеспечення стабільності міжнародного становища України;
. збереження територіальної цілістності держави та недоторканості її
кордонів;
. включення національного господарства у світову економічну систему для
його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;
. захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за
кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними
українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з
міжнародним правом;
. поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного
партнера.
Засади, на яких наша держава реалізує свою зовнішню політику, базуються
на дотриманні загальновизначних норм і принципів міжнародного права,
статуту ООН, Хельсінського Заключного акту, Паризької хартії для нової
Європи та інших документів НБСЄ.
Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з
усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав
чи груп держав.
Вона розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими
державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності,
взаємодопомоги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні
справи.
Україна, наголошується в документі, не є ворогом жодної держави. Вона
беззастережно засуджує війну як знаряддя національної політики,
додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне
вирішувати будь-які міжнародні спори виключно мирними засобами. Ми не
висуваємо жодних териториальних претензій до своїх сусідів, так само, як і
не визначаємо жодних териториальних претензій до себе.
В сучасних умовах, підкреслюється в документі, додержання прав людини не
є лише внутрішньою спавою окремих держав.
Україна додержується принципу неподільності міжнародного миру і
міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній безпеці будь-якої
держави становить загрозу загальній безпеці і миру у всьому світі. В своїй
зовнішній політиці вона обстоює підхід “безпека для себе – через безпеку
для всіх”.
Наша держава керується принципом примату права в зовнішній політиці,
визначаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами
внутрішньодержавного права. Її неодмінний принцип – сумлінне використання
всіх своїх міжнародних зобов'язань. Належним чином ратіфіковані договори
Україна вважає частиною свого внутрішнього права.
У своїй зовнішній політиці Україна спирається на фундаментальні
загальнолюдські цінності і засуджує практику подвійних стандартів в
міждержавних стосунках.
Україна виступає проти присутності збройних сил інших держав на
українській території, а також проти розміщення іноземних військ на
територіях інших держав без ясно висловленої згоди цих держав, крім
випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до статуту ООН.
Згідно з вимогами міжнародного права, Україна здійснює неозброєні
примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопорушень, які
завдають їй шкоду.
Україна застосовує свої Збройні Сили у випадках актів збройної агресії
проти неї та будь-яких інших збройних зазіхань на її териториальну
цілістність та недоторканність державних кордонів або на виконання своїх
міжнародних зобов’язань.
Україна вважає себе, на рівні з усіма колишніми радянськими республіками,
правонаступницею Союзу РСР і не визнає будь-яких переваг і винятків з цього
принципу для жодної з держав-правонаступниць без належним чином оформленої
згоди свіх цих держав.
Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України є розвиток
двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському
регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності
незалежних держав, членство в ООН та інших універсальних міжнародних
організаціях. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є
активний розвиток стосунків з такими групами держав: західні держави –
члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азіатсько-
Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки.
З прикордонними державами, говориться в документі, Україна має на меті
укласти повномаштабні договори про добросусідство і співробітництво, в тому
числі для остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення
атмосфери взаємної довіри та поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних
партнерських відносин у всіх галузях. В цьому контексті кожна прикордонна
держава є стратегічним партнером України.
В “Основних напрямках зовнішньої політики Украіни” звертається особлива
увага на те, що у звя’зку з особливостями історичного розвитку і специфікою
геополітичного і геоекономічного положення України домінантною двосторонніх
відносин з прикордоними державами є українсько-російські відносини. Для
України вони є стосунками “особливого партнерства”, оскільки від їхнього
характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного
розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільність в Європі і в
усьому світі. Продіючи будь-яким територіальним претензіям чи спробам
втручання у свої внутрішні справи, Україна вживатиме всіх заходів для
переведення стосунків з Росією в русло справжнього добросусідства,
взаємоповаги і партнерства. В цьому контексті надзвичайно важливе завдання
полягає в активізації діяльності, спрямованої на усвідомлення обома
сторонами безперспективності і згубності курсу на конфронтацію в украінсько-
російських відносинах.
Розбудова стосунків з західноєвропейськими державами, говориться в
документі, створить умови для віднвлення давніх політичних, економічних,
культурних, духовних зв’язків України з європейською цивілізацією,
прикорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення
національної економіки. Таке співробітництво стане надійним підгрунтям для
розширення участі України в європейських структурах та майбутнього
інтегрування її господарства до загальноєвропейського і світового
економічного простору. В цьому контексті особливе значення для України
мають відновини із Сполученими Штатами Америки.
Географічно близькі держави разом з деякими прикордонними країнами є
своєрідним мостом між Україною та заходом Європи. Україна розвиватиме з
ними повномасштабні дружні відносини. Таке співробітництво розширюватиме
смугу стабільності і миру навколо України, сприятиме її утвердженню як
впливової європейської держави, торуватиме шляхи до широких політичних ,
економічних, культурних, наукових, гуманітарних стосунків з Центральною,
Північно-Східною Європою. Розгалужені і стабільні стосунки України з
географічно близькими державами є необхідною умовою повноцінного
інтегрування України у сім’ю європейських народів, її активної участі в
регіональному і субрегіональному співробітництві.
В документі зазначається, що Україна розвиватиме двосторонні відносини з
азиатськими, африканськими, латиноамериканськими державами, а також
країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Окреслюючи основні напрямкирегіонального співробітництва України в
Європі, документ перераховує такі пріоритети в цій галузі: діяльність у
рамках Наради з безпеки і співробитництва в Європі (НБСЄ), участь в Раді
Північноатлантичного співробитництва та Північноатлантичної асамблеї,
розвиток контактів з Радою Європи та іншими європейськими структурами.
Україна розвиватиме свою зовнішньополітичну активність і на
субрегіональних напрямках, зокрема у Черноморському економічному
співробітництві та Дунайській комісії, налагоджуватиме широкі контакти на
Середземноморському напрямку, дотримуватиметься курсу на включення в
співробітництво в рамках Центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме
підтримувати тісні контакти з Вишеградською групою, Північною Радою, та
Радою держав Балтійського моря, розвиватиме співробітництво у межах
Карпатського єврорегіону.
В документі підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої
політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також інших
західноєвропейських або загальноєвропейських структурах.
Україна, як одна із засновниць Співдружності незалежних держав, розвиває
співробітництво з країнами – учасницями СНД відповідно положень угоди про
Співдружність незалежних держав із Застереженнями до неї, зробленими
Верховною Радою України.
Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших
зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства,
рівноправності і взаємовигоди.Вона відстоюватиме позиції збалансованої
господарської діяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху
спровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів. Визнаючи
потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Україна виходитиме з
того, що нагальною потребою сучасного етапу є перегляд старих і перехід до
нових форм інтеграції, кі б сприяли якнайшвидшому входженню України та
інших заінтересованих країн СНД в европейську і світову економічну систему.
Україна, говориться в документі, уникатиме участі в інституціоналізації
форм міждержавного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити
Співдружність в наддержавну структуру федеративного чи конфедеративного
характеру.
Україна підтверджує свій намір стати в майбутньому без’ядерною державою.
Скорочення та знищення ядерної зброї, яка розташована на її території,
Україна пов’язує з наданням їй ядерними державами та світовим
співтовариством надійних гарантій національної безпеки.
Одночасно з пошуками міжнародних гарантій своєї безпеки, говориться в
документі, Україна дбає про розбудову власниз Збройних Сил відповідно до
принципу необхідної оборонної достатності. Військова доктрина України має
оборонний характер і передбачає створення армії, озброєної сучасними видами
зброї та налагодженням військово-політичного співробітництва з іншими,
насамперед, сусідними державами та міжнародними огранізаціями, зокрема,
НАТО та ЗЄС.
Ефективне здійснення зовнішньої політики, говориться в документі, вимагає
наявності механізму її правового, фінансового, матеріального та кадгового
забезпечення, розгалуженої інфраструктури зарубіжних органів зовнішних
зносин.
Під керивництвом Президента України практична реалізація
зовнішньополітичної діяльності забеспечується Кабінетом Міністрів України і
здійснюється Міністерством закордонних справ, іншими центральними огранами
державної виконавчої влади на основі Конституції і законів України.
В той же день Верховною Радою України ухвалено відповідну Постанову, яка
зобов’язує Кабінет Міністрів, Мінестерство закордонних справ, дипломатичні
і консульські представництва за кордоном, інші міністерства та відомства,
які беруть участь в реалізації зовнішньополітичного курсу, керуватися в
роботі “Основни напрямками зовнішньої політики України”.
Реферат на тему: Основные виды держав
МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ УКРАИНЫ
Национальная Юридическая Академия Украины
им. Ярослава Мудрого
КУРСОВАЯ РАБОТА
по теории государства и права
тема: Формы государства
ВЫПОЛНИЛ:
студент Харьковского
отделения заочного факультета
I курс 8 группа
Серый Максим Фёдорович
ПРОВЕРИЛ:
____________________________________________________________________________
_______________________________________
Харьков 1997
План :
1. Введение
2. Предпосылки возникновения государства
3. Сущность и функции государства
4. Исторические типы государства
5. Формы государства
Введение.
Темой данной работы является такое понятие, как формы государства.
Однако в данной работе наряду с понятиями формы государства освещаются
вопросы происхождения государства; его сущности и функциях исторического
типа государства. Все вышеперечисленные вопросы помогают понять, почему в
данном государстве наблюдаются те или иные формы. Потому что конкретно
форма государства зависит от того, в какой классовой форме оно существует,
то есть предопределяется историческим типом государства, который в свою
очередь определяется совокупностью наиболее существенных признаков,
свойственных государствам (или правовым системам ) единой общественно-
экономической формации.
Цель данной работы — показать, как связаны формы государства с его
историческим типом, раскрыть само понятие “ формы государства”, а также
понятие государство.
Глава 1.
Предпосылки возникновения государства.
Возникновение первых в истории человечества государств было
обусловлено разделением социально-однородного общества на классы и
социальные группы с разнообразными, нередко противоположными интересами.
Это был неизбежный, закономерный результат развития экономики. Экономика
первобытно-общинного строя прогрессировала по мере совершенствования орудий
труда. Первостепенное значение имеет крупное разделение труда. Первым от
земледелия отделилось скотоводство, вторым — ремесло, позже обособился
класс людей, занятых только товарным обменом — купцы. Это третье крупное
разделение труда. Разделения труда и связанное с ними совершенствование
орудий труда дали толчок росту производительности труда. Возник избыточный
продукт. Его наличие позволило некоторым семьям, а точнее сказать их
главам, а также старейшинам и военноначальникам сосредотачивать
(накапливать) в своих руках орудия труда, запасы произведённых товаров, а
позже и владеть обособленными участками земли. Эта возможность
реализовывалась в процессе обмена избыточного продукта (поначалу случайного
и неравноценного ), что повлекло за собой имущественное неравенство —
межродовое и внутриродовое, появилась частная собственность. Общество
раскололось на имущих и неимущих. Появилась возможность использовать чужой
труд, получать прибавочный продукт. На смену родовой общине пришла
территориальная, состав которой определялся расселением в одной местности.
В таких условиях усложнилась задача обеспечения целостной организации
общества, его надлежащего развития и функционирования. Возникла
необходимость во внешней власти, а следовательно в формировании
государства, как особой организации политической власти с обособленными
учреждениями и группами людей, занимающихся только управлением. Ниже
приведено определение государства :
ГОСУДАРСТВО — политическая организация гражданского общества, объединяющая
всё население на основе такого членства, как гражданство, характеризующаяся
наличием специального разряда должностных лиц и органов государства,
занимающихся управлением и непосредственно держащих в своих руках аппарат
принуждения. Государство всегда является классовым и выражает волю и
интересы экономически господствующих слоев общества.
Государство имеет ряд отличительных признаков :
1. Государство предстает как всеобъемлющее социальное образование,
охватывающее всё население страны на основе общего характера
принадлежности (членства), связанного фактом рождения или постоянного
проживания на её территории, то есть гражданства, это позволяет
государству быть эффективным средством для мобилизации усилий всех членов
общества для разрешения тех или иных проблем.
2. Государство является аппаратом управления и социальными учреждениями
принудительного характера.
3. Государство издаёт обще-обязательные для населения правила поведения —
юридические нормы и обеспечивает их реализацию (соблюдение).
4. Государство обладает суверенитетом, то есть политико-юридическим
свойством государственной власти, определяющим её независимость и
неделимость как внутри страны, так и за её пределами. Различают две
стороны :
— внутреннюю, которая проявляется в распространении государственной
власти на всё население и все общественные организации страны;
— внешнюю, которая проявляется в том, что государство является
равноценным участником международного общения, непосредственно
заключает договоры, обменивается дипломатическими, консульскими,
торговыми представительствами, способствует укреплению общего мира и
международной безопасности.
Глава 2.
Сущность и функции государства
В первой главе были изложены предпосылки возникновения государства и
было сформулированно понятие государства. А каковы же сущность и каковы же
функции государства? Ответ на этот вопрос даёт данная глава.
Сущность — главное в государстве, решающее в его содержании,
деятельности и назначении. Сущность и назначение государства выражается в
его функциях.
Функции государства — основные направления деятельности государства,
непосредственно выражающие его сущность и назначение. Они объективно
обусловлены системой социально-экономических, социально-политических и
других факторов, а также природой данного государства.
Функции государства подразделяются на две группы :
— внутренние функции
направления государственной деятельности, выраженные главным образом в
осуществлении политической власти внутри страны. К ним в частности
относятся: создание демократических условий, институтов для выявления,
учета и координации интересов различных социальных групп общества;
содействие развитию образования, науки, культуры; обеспечение законности,
правопорядка и т.п.;
— внешние функции
направления государственной деятельности, затрагивающие внешнюю
политику государства. К ним относятся: оборона страны от нападения извне,
международное сотрудничество и т.д.
Функции государства осуществляются в определённых формах и
определёнными методами. Формы осуществления функций характеризует связь
государства с правом, как одним из основных средств — властвование.
Различают три формы осуществления функций :
— правотворческая
государственная деятельность, заключающаяся в разработке и принятии
юридических норм путём издания нормативных актов;
— правоисполнительная
государственная деятельность, выражающаяся в принятии по исполнению
норм права путём издания властных правовых актов.
— правообеспечительная
государственная деятельность, которая заключается в контроле и надзоре
за соблюдением и исполнением норм, а также в применении принудительных
мер к их нарушителям.
Методы осуществления функций государства — те средства, с помощью которых
решаются задачи государства. Государственные функции реализуются с помощью
государственного аппарата.
Глава 3.
Исторический тип государства.
Это очень важное понятие, так как конкретная форма государства
предопределяется историческим типом государства. Что же такое исторический
тип государства.
Исторический тип государства — совокупность наиболее существенных
признаков, свойственных государствам единой общественно-экономической
формации. С помощью этого понятия воспроизводится целый класс государств,
обладающих однородной классовой сущностью с социальным назначением. В
основе типологии госу- дарств лежат наиболее существенные признаки
государства (см. Гл. 1).
Общественно-историческая формация — это исторический тип общества,
основанный на том или ином способе производства.
Истории известны четыре типа классовой общественно-исторической
формации :
1. Рабовладельческая
2. Феодальная
3. Буржуазная
4. Социалистическая
Каждый последующий тип государства является исторически более
прогрессивным, чем предыдущие. Необходимо заметить следующее :
1) в определенный исторический отрезок времени существуют государства
различных типов;
2) отдельные страны могут миновать тот или иной тип государства и перейти
сразу к более высокому типу;
3) существуют переходные от одного типа к другому государства;
Вывод : тип государства определяется той или иной формой государства.
Глава 4.
Формы государства
Теперь непосредственно перейдем к понятию формы государства.
Формы государства — это способ организации и осуществления
государственной власти на территоии данной страны. Она включает три
взаимосвязанных элемента :
1. Форма государственного правления. Это организация верховной суверенной
власти в государстве . Существует две основные формы государственного
правления :
— МОНАРХИЯ.
Такая форма правления, при которой верховная власть в государстве
осуществляется одним лицом и передаётся по наследству. Различают
монархии абсолютного типа, при которой монарх не ограничен
конституцией, и конституционные монархии, когда власть и полномочия
монарха ограничиваются конституцией.
— РЕСПУБЛИКА
Форма государственного правления, при которой верховная государственная
власть осуществляется выборными органами, избираемыми населением на
определенный срок. Республики могут быть :
— парламентские.
Парламент формирует правительство, которое несет перед ним
ответственность за свою деятельность;
— президентские.
Глава государства (президент) непосредственно или с последующим
утверждением в верхней палате парламента формирует правительство,
которым руководит сам;
— парламентско-президентские.
Парламент и президент в той или иной пропорции делят свой контроль и
свою ответственность по отношению к правительству.
2. Форма государственного устройства. Это территориально-организационная
структура государства. Формы государственного устройства могут быть
разделены на три группы :
— унитарные — цельные, единые государства, части которых не обладают
признаками государственного суверенитета;
— федерации — союзные государства, части которых в той или иной мере
обладают признаками государственности и обладают суверенитетом;
— конфедерации — союзы государств, образуемые для определенных
государственных целей. Конфедерация — непрочное государственное
образование. Как показывает история, они существуют недолго, они либо
распадаются, либо превращаются в федеративные государства.
3. Политический режим. Это совокупность средств и способов осуществления
политической власти. Различают два вида политического режима :
— демократический.
Он характеризуется тем, что государственная власть осуществляется с
соблюдением основных прав и свобод человека; пределы и объёмы власти
каждого из органов определены законом, властные органы, имеют мандат,
которым обеспечиваются легальные возможности для свободного выявления и
учета интересов различных социальных групп, утверждают верховенство
права в обществе, независимое правосудие.
— авторитарный.
Государственная власть осуществляется ограниченным кругом властвующих
органов и лиц путём использования управленческого административного
аппарата, вооруженных сил и всевозможных принудительных учреждений.
Для формы государства определяющим фактором является его исторический тип.
Существенное значение для формирования формы государства имеют также :
а) уровень экономического развития общества;
б) соотношение классовых сил;
в) национальные и исторические традиции, международная обстановка.
97 г.
Список использованной литературы :
1. Основы государства и права. Под редакцией проф. Кошарова В.В. Харьков
1994 г.
2. Теория государства и права. Под редакцией Алексеева С.С. Москва 1985 г.
3. Словарь терминов по теории государства и права. Харьков 1997 г.
| |
