|
Реферат: Звёзды и созвездия в литовской мифологии (Культурология)
DANGAUS ?VIESULIAI LIETUVI? TAUTOSAKOJE IR DAIL?JE
Dangaus ?viesuliai Saul?, M?nulis, ?vaig?d?s i? ?ilos senov?s buvo
vaizduojami dail?s k?riniuose, kurie paprastai buvo susij? su mitais arba
atsirad? i? j?. Latviu ra?ytojas E. Skujeniekas pa?ymi, kad mitas yra
savoti?kas idealus pasaulio modelis, jame sulydyta intelektuali ir emocin?
patirtis. Visata ir ?mogus ?ia parodyti kaip pirminiu prie?as?i? visuma.
Papuo?alai, memorialiniai paminklai buvo sudaiktinti ?mogaus bendravimo su
kosmosu simboliai. Dangaus ?viesuliai da?nai buvo vaizduojami su
pumpuruojan?iais bei ?ydin?iais augalais, simbolizuojan?iais Gyvyb?s med?,
kuris i?rei?k? dangaus ry?? su ?eme. Lietuviu, kaip ir kitu taut?,
?ydintis, pumpuruojantis, aplip?s vaisiais medis, saugomas pauk??iu ir
gyv?nu, tolygus deivei Did?iajai Motinai - niekad nesibaigian?ios gyvyb?s
simboliui. Saul?s ir M?nulio gintariniu amuletu i? neolito laiku rasta
Juodkrant?je, Palangoje (1 pav.) ir kt.
Saul?s simboliai buvo siejami su Pasaulio arba jo variantu Gyvyb?s
med?iu, tariamai Jungian?iu visas visatos dalis. Kartais vir? min?t? med?i?
buvo ?e?iakamp? ?vaig?d? (45 pav.), t. y. ?e?i? stipinu ratas, kuris sudaro
vis? simboli? kompozicijos centr?. ?e?iakamp? ?vaig?d? - tai visatos ?viesa
- ,,baltoji dienel?". Kartais ?? simbol? saugo du pauk??iai (10. 12, 14,
15, 55 pav.). Jis ne tik visatos, bet ir Saul?s, ?aibu, dienos ?viesa.
Min?to simbolio daugiareik?mi?kumas rodo jo archai?kum?. Mitai sako, kad
visatos ?viesa atsiradusi ir sklidusi i? ne?inomo ?altinio kaip dievi?koji
emanacija, kurianti pasaul?. Biblija ai?kina, kad dievas ?vies? suk?r?s
pirm?j? dien?, o Saul?, M?nul?, ?vaig?des - ketvirt?j?. Tod?l ?viesa buvo
susieta su auk??iausios dievyb?s kultu, krik??ionyb?je - su Kristumi [106,
246].
?viesos simbolis populiariausias lietuviu liaudies dail?je.J? aptinkame
ant namo sien?, lub?, lang?, darbo ?ranki?, audiniu, susisiekimo priemoni?
ir kt. Tik?ta, kad ?is simbolis apsaugo ?mones, trobas, daiktus nuo visokiu
blogybi?. Jis ?inomas daugeliui Europos taut?.
Da?niausiai m?s? liaudies dail?je paplitusi segmentine trikamp?,
keturkamp? ar a?tuoniakamp? ?vaig?d? apskritime. Toki? ?vaig?d? rusai
vadindavo Perk?no ?enklu. Min?tos ?vaig?d?s at?jusios i? ?ilos senov?s.
Pana?iomis ?vaig?d?mis puo?tu papuo?alu aptinka archeologai [51, 187 -
197]. Pavyzd?iui, Ver?vuose (Kauno priemiestis) rasta ?alvarin? antkakl? i?
IV - V am?iaus. Pana?i segmentin? ?vaig?d? yra ant dubens, aptikto Sembos
sud?vi? IX - XI a. senkapyje [31, 382]. Segmentin? ?vaig?d? daugiausia buvo
rai?oma ant moter? darbo ?rankiu - prieverps?i?, ko??l?, kultuvi?, taip pat
baldu - kraitiniu skryni?, lov?, k?d?i?, rank?luostiniu (9, 16, 17, 18, 19,
20, 21, 22, 33, 34, 35, 42, 46 pav.). Ja buvo puo?iami ?ventiniai ve?imai,
va?iai, audiniai, n?riniai, juostos, muzikos instrumentai, trobos ir kt.
Segmentin?s ?vaig?d?s da?nai jungiamos su |vairiais Saul?s ir M?nulio
simboliais, ypa? apskritim? puslankiais, supintais tarp sav?s ? begalyb?,
spiral?mis, simbolizavusiomis Saul?s keli?, ?al?iais, kry?iukais,
simbolizavusiais Saul?s ?vies?, trikampiais (simbolizavo ?em?) ir kt.
Kartais ?i ?vaig?d? buvo derinama su Jaunu M?nuliu ar Saul?s valtele,
ma?omis ?vaig?d?mis, spinduliais, vingeliais, dantukais,kry?iukais. Be to,
segmentin?s ?vaig?d?s buvo jungiamos su geometriniu, re?iau - su augaliniu
ornamentu.
Saul? bei jos simboliai lietuviu dail?je ypa? paplito atsiradus ir
besivystant ?emdirbystei bei gyvulininkystei. Saul? simbolizavo skritulys,
koncentrinis ratas, apskritimas su spinduliais arba kry?iukais viduryje,
taip pat su Saul?s simboliais: pauk??iais, ?irgais, ?al?iais (33 pav.).
Pana??s koncentriniai ratai, apskritimai, spiral?s pirmyk?t?je
bendruomen?je, taip pat ankstyvojoje klasin?je visuomen?je buvo paplit?
Vakaru ir Siaur?s Europos dail?je. Apskritimas ar ratas, kaip ir vainikas,
simbolizavo Saul?s nesibaigiamum?, am?inum?, netur?jim? nei prad?ios, nei
pabaigos.
Vilniuje, Gedimino kalne, tarp kitu dirbiniu yra rastas kirvukas su
Saul?s ?enklu, datuojamas 1 t?kstantm. pr. m. e.[84]. Katedros po?emiuose,
datuojamuose XIII a., 2,6 m gylyje N. Kitkauskas aptiko glaz?ruotu ir
ornamentuotu plyteli?, ant kuriu simetri?kai i?d?styta Saul? ir M?nulis.
Legenda ir padavimai sako, kad Vilniuje prie Did?iosios up?s(t. y. Neries.
- P. D.) buvusi senov?s lietuvi? ?ventykla, kurios gro?is bei pra?matnumas
stebin?s visus, garsas apie j? labai toli ?j?s. Dabar Katedros po?emyje
surastas jos aukuras [86].
Apskritimas, ratas, skritulys simbolizavo ne tik Saul?, ?vies? ar
M?nulio pilnat?, bet ir senov?s ?mogaus vaizdiniuose buvo siejamas su
mitologinio pasaulio, neturin?io nei prad?ios, nei galo, supratimu,
kosmologiniu pasaulio modeliu. Senov?s ?mogus pasaul? suvok? apskrit?.
Pana?i prasm? buvo suteikiama vainikui, kuris tautosakoje kartais vadinamas
visu pasauliu, taip pat ?iedui. Min?t? geometriniu fig?r? vidin? sfera buvo
pripildyta sakrali?kumo. Tik u? jos rib? gal?jusios telktis racionalios ir
iracionalios blogyb?s.
Apskritimas ar skritulys lietuviu liaudies dail?je kartais buvo
vaizduojamas kvadrate, simbolizavusiame i?orin? sfer?. ?alvarin? fig?ra,
datuojama IV - VIII a., skritulys keturkampyje, kurio kampuose pavaizduoti
?moni? veidai, rastas Antkoptyje, Klaip?dos raj. (51 pav. [31, 315]).
Apskritimas ar ratas su stipinais viduryje buvo tolygus ?viesai, dievybei.
Jis saugomas dvyni? ?al?i? ar pauk??i?. Apskritime buvo vaizduojamas
dievybes veidas. Centre da?nai buvo ta?kas, kuris simbolizavo pasaulio
centr?. M?sl?je sakoma: ,,Kur yra pasaulio vidurys?" ?menama - ,,rato
viduryje" (Pilypai, ?ven?ioni? raj.).
Pa?ym?tina, kad seniausios kulto vietos, v?liau ?ventyklos, buvo
statomos apskritos. J? centre buvo stulpas, tariamai jungiantis tris
visatos dalis: dang?, ?em?, po?emi. Apskrita rytu baltu ?ventykla, kaip
min?jome, buvo atkasta Smolensko srityje, Tu?eml?je [101, 1, 154].
Archeologas V. Daugudis su architektu S. Lasavicku pana?i? ?ventykl? (I m.
e. t?kstantm. pirmoji pus?) surado Ba?kinink?liuose(52 pav.). Architekto S.
Lasavicko tyrin?jimu duomenimis, Vilniaus Auk?tutin?je pilyje, greta
?iaurinio bok?to, b?ta irgi apskritos ?ventyklos (10 m skersmens),
datuojamos paskutiniaisiais am?iais prie? m. e. ir m. e.prad?ia. Apskritime
sakraline kosmologine fig?ra laike ne tik lietuviai, bet ir kitos
indoeuropie?i? tautos. Indai toki? fig?r? vadino mandala.
Medini? meno paminkl? i? ?ilos senov?s i?likti negal?jo, jie sunyko. Jau
ankstyvajame neolite Cedmar?je (Darkiemio apskr., Ma?oji Lietuva) keramika
buvo puo?iama apskritimais (2 pav.). Ma?osios Lietuvos Grabov?s senkapyje
rastos miniati?rin?s VI a. urnos su Saul?s ?enklais [6, 2]. Lietuvoje
i?kastoje v?lesn?je keramikoje gausu realistini? Saul?s atvaizd? ir Jos
simboliu - apskritimu, svastik? ir kt. Pana??s ?enklai ?inomi Latvijoje,
Baltarusijoje bei senosios Rusios ?em?se [65, 2, 138]. Be to, Saul?s
simboliais da?nai buvo puo?iami lietuviu ?alvario ir sidabro papuo?alai. I?
?alvario apskritim? su kry?iukais viduryje sudaryta puiki III - IV a. kaklo
apvara, rasta Ple?ku?i? senkapyje, Klaip?dos raj. (3 pav. [51, 7, 11, 118,
404, 405]). Pana?i apvara rasta ir Labati?kiuose prie Priekul?s [31,5].
Saul?s simboliais da?nai buvo puo?iamos ir seg?s arba jos tiesiog vaizdavo
pa?i? Saul? (6 pav.). Kartais segi? apskritimo kry?i? - svastik? - sudaro
keturi kry?mai susirang? ?al?iai, besisukantys saul?s kryptimi. Tokie IX a.
papuo?alai rasti Pry?man?i? ir Salant? senkapiuose (Kretingos raj.).
Pastarieji rodo, kad apskritimas kartais buvo jungiamas su Saul?s
simboliais - ?al?iais.
Papuo?alus su Saul?s simboliais ne?iojo ?mon?s, tik?dami, kad ?ie jiems
gali suteikti visokeriop? palaim?, apsaugoti nuo nes?kmi?. Be to, jie buvo
dedami kaip mirusi?j? ?kap?s, nes tik?ta, kad ir mirusiesiems reikia Saul?s
?viesos, palaimos. Apskritimai su kry?iumi ir be jo, neteki pirmin?s
reik?m?s, lietuviu liaudies ornamentikoje i?liko iki m?s? dien?.
Apskritimas grei?iausiai buvo Saul?s, bet kartais gal ir Menulio
pilnaties simbolis. Tuo tarpu dangaus k?nu jud?jim? tikriausiai simbolizavo
spiral?, kuri aptinkama Jau ant akmens am?iaus dirbiniu. Neolite drauge su
?emdirbyste spirale i?plito visoje Europoje. ?ios tradicijos gyvavo
?alvario, gele?ies am?iais ir v?liau. Saul?s ir kit? dangaus k?n?
ornamentais i? ?ilos senov?s buvo puo?iami margu?iai (31 pav.) per
pavasario ?ven?iu apeigas. Mat pavasario Saul?i, kuri vadinta pasaulio
dvasia, buvo teikiama ypatinga galia pa?adinti i? ?iemos miego ?em?,
su?ildyti j?, padaryti paj?gi?, kad suklest?t? augmenija, u?augt? vaisiai,
javai ir kt.
Lietuviu liaudies architekt?roje bene daugiausia buvo paplit?s paprotys
vaizduoti Saul? su spinduliais. Taip buvo puo?iamos nam? ir svirn? durys,
pastog?s, langai, langeliai [50, 120]. Saul?s motyvai nam? puo?yboje ilg?
laik? i?liko ir Baltarusijoje bei kaimynin?se Lenkijos srityse, ypa?
kurpi?, moz?r? teritorijoje, kur seniau gyventa jotvingi?. Be to, tie patys
saul?s motyvai namu puo?yboje pasitaiko
Priekarpat?je, Poles?je ir kt. [65, 1, 540].
Namai, o kartais ir darbo ?rankiai buvo puo?iami ne tik saul?s motyvais,
bet ir su Saul? mitologi?kai susijusiomis gyv?n?, augal? ir geometrin?mis
fig?romis: ?irgeliu [50,71 - 74], jau?iu, o?iu, ?un?, pauk??i?, ?al?i? ir
kt. (49 pav.). Saul?s ?irgai kartais buvo vaizduojami realisti?kai, kartais
-simboli?kai. Daug kur Lietuvoje i?liko antropomorfin? Saul? su spinduliais
aplink galv? tarp dviej? ?irg? galv? [21, 85; 27]. Pagrybio senkapyje (V -
VI a.) rastas i? ?alvario nulietas, pasidabruotas, pailgas, plok??ias,
profiliuotais kra?tais, 6 cm ilgio pakabutis, puo??s odin? vyro dir??.
Apkaust?lio ?onuose profiliu reljefi?kai pavaizduotos dviej? dvyni?
?irgeli? galvut?s apvaliomis akimis, ?velgian?iomis ? prie?ingas pasaulio
?alis. Dvynius i? vir?aus lyg pridengia pusm?nulis, kuriame ties kiekviena
galvute i?graviruotas ratukas - Saul? [85].
Saul?s simboli? aptinkama ant m?rini? pastat? sien?, kur kai kurie
akmenys apvedami ratais, kartais susijungian?iais vienas su kitu. Neretai
jie apsupami g?li? vainikais su spinduliais. D?k?to (Zaras? raj.) dvaro
vart? sienoje (XIX a.) akmenys apjuosti smulki? akmen?li? ratais, tarp
kuri?, tarsi dangaus skliaute, i?tisi smulkiu ?vaig?d?i? spie?iai, lyg
plaukiantys tarp rami?, juos jungian?i? granito sal?. Tarp ?i? spie?iu ir
fasade, ir ?onin?se sienose ?komponuotos saul?s: vienur koncentriniai
apskritimai, kitur skrituliai su spinduliais, i?einan?iais i? vieno ta?ko
centre. Spinduliu skai?ius visur vienodas - a?tuoni. Tokios saul?s
aptinkamos ?vairiuose liaudies dirbiniuose, ypa? dekoratyvin?je krai?i?
skryni? tapyboje. Ant skryni?, be dangaus ?viesuli?, tapomas dar
sud?tingesnis simbolis - Gyvyb?s medis. Tai stilizuotas lapuo?io ir
spygliuo?io (egl?s) med?io derinys (53 pav.). Nuo jo ? erdv? kyla i?link?
spinduli? pluo?tai. Vir? med?io - saul?s skritulys ir nesuskai?iuojama
daugyb? ta?keli?, grei?iausiai vaizduojan?iu ?vaig?des [18, 63].
Tiltagali? kaimo (Panev??io raj.) pu?yne, ant Marnakos upelio kranto,
netoli nuo santakos su L?veniu, stovi koply?ia, statyta XIX a. viduryje, o
greta jos - medin? varpin?, visa padengta mozaika. Priekin? fasad? puo?ia
trikampis su akimi (Saul?s simbolis), taur?s, saulut?s. ?onin?je sienoje ir
apsidoje, be Saul?s simboli?, pavaizduota gyvuli? ir ?moni? fig?ros,
spontani?kai i?d?stytos greta Saul?s simboli?, tauri?. Tai senosios
pagoni?kos simbolikos, krik??ionyb?s vaizdini? ir pasaulieti?k? motyv?
derinys. ?imoni? miestelio (Kupi?kio raj.) ?ventoriaus tvoros mozaikose
[18, 62 - 66] ?irgai grei?iausiai pavaizduoti tarp ?vaig?d?i?.
Lietuvoje, ypa? pietrytin?je jos dalyje, trob? kraigus puo?davo su
Saul?s ar M?nulio kultu susijusia jau?io galva arba ragais. Jau?io motyvai
mene yra vieni seniausi?. J? rasta jau paleolito pie?iniuose Altamyros ir
kituose urvuose, taip pat ?i?kino uolose [68, 30]. Jau?io pie?iniai ?inomi
i? mezolito, neolito ir v?lesniu laik?. Laukinio jau?io kultas vyravo
visoje Azijoje ir Europoje, taigi ir Lietuvoje. Be to, jau?iai buvo vieni
i? anks?iausiai prijaukint? gyvuli?. ?emdirbiai Jaut? laik? dievybe ir
siejo su Saul?. Hetit? ir babilonie?i? Saul?s dievybe pasirodydavusi jau?io
pavidalu. J? oro dievas vaizduojamas jojantis ant jau?io ir laikantis
rankoje saul?, m?nul? ir ?aib?. Kretos saloje buvo surasta sidabrine jau?io
su aukso ragais galva. Jo kaktoje pavaizduoti Saul?s simboliai:
apskritimai, rozet?s. Molini? jau?i? fig?r?li? rasta ir Vidurio Europoje.
Jaut? su Saul?s deive siejo senov?s graikai, frygai, egiptie?iai ir kt.
[100, 1241. Lietuvi? ir latvi? mitologijoje ?inomi dievo jau?iai - Saul?s
simboliai. Jau?iu su balta ?vaig?de kaktoje kultas ir pas mus, ir kitur
buvo i?lik?s iki nesen? laik?. Ypatinga reik?me buvo teikiama juodiems
dvyniams jau?iams, kuriais pavasar? prad?davo pirm?j? arim?. Ra?ytiniai
?altiniai mini, kad derliaus dievams aukojamo jau?io krauju buvo ?lakstomi
?mon?s ir gyvuliai [22, 308]. Kaip teigia V. Manhartas, kunigaik?tis
K?stutis, pasitep?s ?alo jau?io krauju, pasira?in?jo sutart? su Liudviku,
Vengrijos karaliumi [58, 118 - 119].
Kraujas daugelio taut?, tarp j? ir lietuvi?, tik?jimuose buvo laikomas
gyvyb?s, gyvenimo ?altiniu, teikian?iu galios ne tik ?mon?ms, bet ir
gyvuliams, augalams, daiktams, troboms, taip pat mirusi?j? v?l?ms ir net
dangaus dievyb?ms [109, 197 - 198].
Lietuvi? nam? puo?yboje gausu pauk??i? – tarpinink? tarp dangaus ir
?em?s. Gaid?io giedojimas po vidurnak?io buvo siejamas su besiartinan?iu
Saul?s tek?jimu, visatos ritmu, nuolatiniu jos atgimimu. Dail?je pauk??iai
vaizduojami drauge su Saul?s simboliais: koncentriniais apskritimais,
augalais, ?irgeliais. Vandens pauk??iai, kaip Saul?s simboliai, buvo
paplit? visoje ?iaur?s Europoje [99, 182].
Su Saul?s kultu senov?s mene gana da?nai siejamas ?al?io ar gyvat?s
ornamentas. ?al?iu ir gyva?i? gyvybingumas stebino pirmyk?t? ?mog?. Ropliai
tapo kulto objektu ne tik pas mus, bet ir daugelyje pasaulio kra?t?.
Senov?s Egipto kulto pie?iniuose greta Saul?s valteles da?nai yra ir gyvat?
- po?emio karalystes simbolis [68, 93 - 94].
M?s? kra?te ?al?iai drauge su Saul?s simboliais aptinkami ant keramikos,
kulto akmen?, ?alvarini? bei sidabrini? segi?, apyranki?, ?ied? ir kt.
Apyranki? galai da?nai u?baigiami ?al?iu galvut?mis. Tokie papuo?alai
tur?jo ?mon?ms teikti laim?s, sveikatos. Ypa? da?nas ?al?io su Saul?
motyvas nam? ornamentikoje. Pavyzd?iui, Gud?i?nu k.(K?daini? raj.) ant namo
sijos i?pjaustytas ratas (Saul?) su ?e?iais stipinais, traukiamas dviej?
?al?iu (50 pav.). Saul?s ir dviej? ?al?i? kompozicija aptinkama ant medini?
kry?i?, gele?ini? stogastulpi? bei koplytstulpi? vir??ni?.
Vinguriuojantys ?al?iai kartais atstoja Saul?s spindulius.
Mitologin?je tautosakoje ?al?iai - derlingumo, vaisingumo, ?eimos
gausumo, visokios laimes ir geroves simboliai. Jie vaizduojami
nepaprastais, turin?iais antgamtin?s galios, kasmet atgimstan?iais kartu su
Saul? pavasar?. Saul? mylinti ?alt? bei gyvat?, matydama juos negyvus,
nepalaidotus, verkianti. Apskritai ?ie ropliai, kaip ir Saul?, -tai am?inai
neg?stan?ios gyvyb?s ir nei?senkan?ios galios simboliai.
?al?i? ir gyva?i? artimus ry?ius su Saul? liudija ir liaudies daile. ?ie
ropliai kartais buvo vaizduojami su Saul? ir jos ?irgais. Tokiu kaulo
rai?iniu aptikta jau v?lyvajame akmens am?iuje. Kiduli? kaime (Sakiu raj.)
koplytstulpyje pavaizduoti du ?al?iai su kry?iais ant galv?. Koplytstulpio
vir??n?je yra eglu?i? spinduliais apsuptas skritulys (Saul?), o jo viduryje
- ?irgas su raiteliu (galb?t tai raita antropomorfin? Saul?). ?al?iais
drauge su Saul? ir jos ?irgais buvo puo?iamos lazdos, darbo ?rankiai,
trobos. V?liau, ?sigal?jus krik??ionybei, deiv?s Saul?s viet? u??m? Marija,
kuri taip pat kartais buvo vaizduojama su ?al?iu, ?irgu ir M?nuliu. Tokia
kompozicija rasta Kumpik? k. (Kretingos raj. [28,130 - 132]).
Saul? da?nai b?na apsupta ir gyva?i?. ?i kompozicija budinga kaimo
kalviu kry?iams - saulut?ms (47, 48 pav.). Tai roplius simbolizuojantys
banguoti Saul?s spinduliai, kartais u?sibaigiantys j? galvut?mis.
?emaitijoje, taip pat Klaip?dos kra?te apskritimas - Saul? su dviem
?al?iais i? ?on? - kartais buvo i?keliamas ant stogo kraigo. Prieverps?i?
ornament? Lietuvoje da?nai sudaro Saul?s, ?em?s, ?al?i? simboliai (16, 33 -
35 pav.). Auk?taitijos prievarpst?se kartais Saul?s skritulys apjuosiamas
?al?iu ar gyvate. ?i? ropli? ry?? su Saule, dangumi ir ?eme simbolizuoja
ornamentas - vainikas ar vainikuotas skritulys (Saul?), saugomas dviej?
?al?i?, ant kuriu nugar? tupi pauk??iai. Toks ornamentas buvo i?lik?s
Vilniuje, dabartin?je Mildos gatv?je.
Vakaru ?emaitijoje, taip pat Kur?i? nerijoje ilgai i?liko paprotys nam?
kraigus puo?ti Saul?s, ?al?i?, pauk??i?, augmenijos motyvais ir j?
kompozicijomis, kaip visatos vieningumo, gyvyb?s am?inumo simboliais. Be
to, namai buvo puo?iami pusiau ?al?iu, pusiau pauk??iu zoomorfin?mis
b?tyb?mis, saugan?iomis vainik? ar skritul? (Saul?), Pasaulio stulp? [97,
68].
Realisti?kas ar simboli?kas kry?iuk?, kartais su ?al?iais, motyvas
lietuvi?, kaip ir kit? taut?, dail?je, susij?s su tariam?ja mirusi?j? globa
bei apsauga nuo ?vairiu blogybi? pomirtiniame pasaulyje, perimtas i?
pirmyk?t?s bendruomen?s. Saul? su ?al?iais buvo i?kalama ant mirusiems
statom? akmenini? paminkl?. Vienas tokiu akmen? yra ?eduvos etnografiniame
muziejuje. Anks?iau jis stov?jo sename kapinyne, de?iniajame Kir?ino upelio
krante, Vileikiu kaimo (Radvili?kio raj.) laukuose. Vienoje akmens pus?je
i?kalta de?inioji ranka ir trys kry?iukai, kitoje - vinguriuojantis ?altys
ir kry?iukas. Padavimas sako, kad sen? senov?je gyveno akmenkalys su pa?ia.
Jie tur?jo s?n?, kuris pamilo Kir?ino up?s mergel? undine. Belankydamas
undin?, prie Kir?ino krant? vaikinas per?alo, susirgo ir mir?. T?vas nukal?
s?nui min?t? paminkl?. Kry?iuk? su ?al?iais surasta ant dubenuotojo akmens
Rozalime (Pakruojo raj.).
Paprotys statyti med?io (??uolo) pavidalo paminklus su apsivyniojusiu
?al?iu ar gyvate ir Saul?s, M?nulio bei ?vaig?d?i? simboliais kai kur
Lietuvoje buvo i?lik?s dar XIX am?iuje. Pasakojama, kad prie Luponi? k.
(?iauli? raj.), alkakalnio senkapiuose, vietoje kry?i? buv? statomi stulpai
(moterims - i? vink?n?, vyrams - i? ??uolu) su i?pjaustytais Saule,
M?nuliu, ?vaig?d?mis, ?al?iais. Ilgiausiai i?lik?s paminklas buv?s
??uolinis, apie 2 m auk??io, su apsivyniojusia kar?nuota gyvate.
Mirusiuosius laidodav? po med?iu, paskui t? med? nukirsdav? poros metru
auk?tyje ir likusiame stulpe i?pjaustydav? min?tus dangaus ?viesulius su
?al?iais. Stulp? apd?dav? akmen? vainiku [28, 99].
Su Saul?s simboliais, kaip min?jome, reikia sieti ir rugiapj?t?s
pabaigtuvi? vainikus. Vainikas - apskritimas, neturintis nei prad?ios, nei
pabaigos, grei?iausiai simbolizavo ?emdirbi? auginamu jav? am?inum?,
nesibaigiamum?. Kad s?jamieji Javai am?ini, tai Saul?s mo?iut?s nuopelnas,
tod?l pabaigtuvi? vainikas buvo puo?iamas ?vairiais Saul?s simboliais
(apskritimais, ratil?liais, g?l?mis, vadinamomis saulut?mis ir kt.). Be
to, kai kurie vainikai buvo pinami Saul?s pavidalo, kur spindulius
atstodavo rugi? varpos.
Jaunas Menulis, o kartais ir pilnatis liaudies dirbiniuose da?nai
vaizduojami realisti?kai. Tokiu atvaizdu randama neolito ir v?lesniuose
senkapiuose. Gintarinis jaunas Menulis drauge su kitais to meto religinio
kulto daiktais, t. y. ?moni? bei gyvuli? statul?l?mis, buvo rastas
Juodkrant?je [31, 32]. Sidabrinis jaunas Menulis aptiktas turtingame
papuo?al? ?vaicarijos (Suvalk? apskr.) senkapyje. datuojamame III - IV m.
e. a. [8]. I t?kstantme?io pabaigos - II t?kstantme?io prad?ios vyr?
kapuose randami i? gintaro padaryti pusm?nulio pavidalo trikampiai ar
sta?iakampiai pakabu?iai. Lazdinink?, Kiauleiki?, Palangos kapinynuose ?i?
pakabu?i? rasta ant mirusi?j? kr?tin?s, bet da?nai ir prie dir??, kalavij?
[85]. Jauno ir pilno M?nulio atvaizd? i? ?alvario aptinkama ir sen?j? pr?s?
senkapiuose.
M?nulio atvaizd? buvo puo?iami ir gele?ies am?iaus papuo?alai.
Stilizuotas realisti?kas jaunas M?nulis puo?ia IV a. ?alvarin? antkakl?,
rast? Strag?nuose (Klaip?dos raj.), esan?i? ?ilut?s kra?totyros muziejuje
[51, 99, 131 - 132]. ?alvarinis kaklo papuo?alas i? ?vij? ir kiaurara??io
M?nulio kabu?i? rastas III - IV a. moters kape Kurmai?iuose (Kretingos
raj.), ?alvarinis III - IV a. kaklo papuo?alas su pusm?nuliais -
Labdariuose (Priekul?s apyl. 4 pav.). Pana?i? III - IV a. kaklo papuo?al?
aptikta ir Ma?ojoje Lietuvoje (7 pav.). Realisti?kais Menulio atvaizdais
nuo ?ilos senov?s iki dabar puo?iamos apyrank?s, ?iedai, drabu?iai,
audiniai, n?riniai, juostos, margu?iai ir kt. Be to, M?nuliu m?s? prot?viai
puo?? statomus antkapinius paminklus. ?i tradicija i?liko ir ?sigal?jus
krik??ionybei. M?nulis tur?j?s mirusiajam pad?ti i?laikyti gro??, Jaunyst?,
taip pat ap?viesti tamsi? pomirtin? karalyst?. Tokiu paminklu galima
aptikti ir ?iandien. M?s? liaudies meistrai m?nuliais puo?? kry?ius,
koplyt?les, stogastulpius, statomus ne tik kapin?se, bet ir laukuose,
pakel?se, tik?dami, kad simboli?ko m?nulio ?viesa ?viesianti laukams,
pakeleiviams, apsaugosianti nuo ?vairi? nelaimi?, suteiksianti visokeriop?
gerb?v?.
M?nulis paplit?s ir lietuvi? liaudies architekt?roje. Pavyzd?iui, iki
?i? dien? i?liko paprotys gyvenamuosius namus ir ?kinius pastatus puo?ti
jaunu ar pilnu M?nuliu, o tai, ?moni? manymu, turi apsaugoti trobesius nuo
gaisr?, perk?nijos ir kit? nelaimi?.
Pasteb?ta, kad jaunas M?nulis da?niausiai vaizduojamas kartu su Saule ir
visuomet jos apa?ioje, be to, ne tokioje pad?tyje, kokioje j? matome
danguje, o gulintis, su ragais, nukreiptais ? vir??, nors kartais jaunas
Menulis b?na pavaizduotas ir tokioje pad?tyje, kokioje Jis i? tikr?j? yra
danguje. Su juo drauge (jo apa?ioje) buvo vaizduojamas ir kitas Menulis,
ta?iau ?io apa?ia, esanti tarp dviej? ragu, ne apvali, o daugiau plok??ia.
Toks Menulis i?liko buvusiuose Man?i? k. (Kretingos raj.) markapiuose, ant
?augusio ? lazdyno kr?m? stulpo, pa?ym?to 1764 m. data (57 pav.). ?io
nepaprastai ?domaus stulpo vir??n? simbolizuoja Saul?, o jos apa?ioje yra
jaunas Menulis, po juo - grei?iausiai valtel? plok??iu dugnu ir ?iek tiek
u?riestais ? vir?? galais. Reikia manyti, kad tai Saul?s valtel?, kuria ji
plaukioja, kai nusileid?ia ? vanden?, ir kuri minima dainose: ,,Saulu??
vakarely / Leidos aukso laivelin, / O i? ryto linksmut?l? / Kylis laivo,
skrend aukstyn" [78, 31]. Taigi galima manyti, kad
liaudies dail?je, ypa? memorialiniuose paminkluose, ?aulu?i? apa?ioje
esantys ragais j vir?? m?nuliai kartais simbolizuoja ne M?nul?, o Saul?s
valtel?, kuria keliaujanti Saul?.
Apie tai, kad ragais ? vir?? M?nulis vaizdavo Saul?s valtele, sakytu ir
ilgiausiai i?likusios ?emaitijoje, taip pat ir Vilniaus Au?ros vart?
Marijos skulpt?ros. ?ia Marija stovi ant tokios valtel?s, o aplink j?
apsivijusi mitologin? vanden? ?eiminink? - Did?ioji Gyvat?. ?domu ir tai,
kad toki? Marij? dar ir dabar senieji ?emai?iai vadina Saul?s diev?.
Archainiams mitams apie Saul?s kelion? valtimi netekus prasmes, liaudies
meistrai grei?iausiai sen?j? valtel? sutapatino su jaunu M?nuliu, kur?
kartais vaizduodavo ?mogaus veidu. Toks Menulis buvo aptiktas Lenkim?
kapin?se (Skuodo raj.).
Saul?s apa?ioje gal?jo b?ti valtel?, jaunas Menulis, ? vir?? atsuktais
ragu smaigaliais, arba pana?us ? ragus lenktas rago kirvis. Ragai daugelio
taut? mitologijoje simbolizuoja J?g?, gausum?, vald?i?. Jie saugo nuo pikt?
dvasi?, lig?, ?aibo. Ragai naudojami apeigose, susietose su Saul?s ir
M?nulio kultu. Lietuvi? ?ventyklos buvo apkai?omos ragais. Gedimino kalne
rastuose rago kirveliuose ?r??ti ?enklai, ?vairi? autori? interpretuojami
kaip Saul?s simboliai [84, 31].
Saulei ir M?nuliui ?gavus antropomorfin? pavidal?, liaudies dail?je ir
mitologin?je tautosakoje jie vaizduojami ?mogaus veidu (36, 62 pav.).
?vie?iant M?nuliui, sakoma, kad jis ?i?rintis ? ?em?. Pasak Ch.
Henenbergerio, 1556 m. prie Karaliau?iaus pasirod?s ant dangaus Menulis
vyro veidu, o Saul? - moters. Pilnas Menulis ?mogaus veidu pavaizduotas A.
Diblinskio knygoje ,,Astronomijos ?imtin?" (,,Centuria astronomica", 1639
m.; 44 pav.). Knygoje parodytas Saul?s ir Menulio u?temimas. Saul? -
apskritimas su spinduliais yra moters veido, o ma?esnis Menulis - vyro
veido [20, 1]. Kretingos kra?totyros muziejuje yra ne?inomo liaudies
dailininko ant drob?s nupie?ta Saul? ir Menulis ?mogaus veido i? profilio.
Daug kur jaunas Menulis buvo vaizduojamas su ant jo stovin?ia Saul?s deive,
v?liau transformuota ? Marij?. Aplink j? apsisuk?s ?altys. Menulio, Saul?s
ir gyvat?s simboliai buvo siejami su augimu, vaisingumu,mirtimi.
Lietuviai, kaip ir daugelis kit? Europos taut?, i? ?ilos senov?s laike
?ventais kai kuriuos, ypa? dubenuotuosius, akmenis. Tokie akmenys minimi
ra?ytiniuose ?altiniuose (Dusburgietis, Dlugo?as, Rotundas ir kt.). J? yra
i?likusiu iki dabar laukuose. Kai kuriuos i?kasa melioratoriai. ?ventuosius
akmenis, kartais dar vadintus dievai?iais, grei?iausiai reik?t? sieti su
dangaus ?viesuliu kultu. Archeologo V. Urbanavi?iaus tyrin?jim? duomenimis,
jie buvo laikomi prie duobi?, ugniavie?i?, kuriose randama lau?o liekan?,
puodu ?uki?, gyvuli? kaul?. O tai sakyt?, kad ?ia buvo atliekama aukojimo
apeigos.
Kultui parenkami dubenuotieji ir kitokie akmenys tur?jo skirtis nuo
paprastu. Jie da?niausiai jau pa?ios gamtos i?marginti savoti?kais
ornamentais. Galimas daiktas, kad dalis ?i? ornament? tapo dangaus k?n?
simboliais. Be to, ant dubenuot? ir kit? ?vent?j? akmen? ?mon?s i?kaldavo
?vairi? dangaus ?enkl?, ypa? ?vaig?d?i? ir jaun? bei piln? Menul? (26
pav.), re?iau Saul? ar k? kit?. Prie ?i? akmen? priskirtinas dubenuotasis
akmuo i? Gatakiemio (Utenos raj., 25 pav.). Savo forma jis primena k?g?.
Ant jo, be gamtos poveikyje atsiradusiu ?vairaus dyd?io ?vaig?d?i?, nema?ai
yra ir ?mogaus ranka i?kalt?. Pavyzd?iui, dubens kra?te i?kalta dvi
taisyklingos eil?s (po trylika) daili? penkiakampi? ?vaig?d?i?. Pakruojo
rajone ant surasto dubenuotojo akmens, be ?vaig?d?i?, i?kalta ir kair?s
rankos pla?taka. Degu?i? k. (Utenos raj.) dubenuotojo akmens de?in?je
pus?je tarp daugelio gamtos poveikyje atsiradusi? ?vaig?du?i? i?kaltas
pusm?nulis, einantis ? pilnat?, o jo vir?uje ir apa?ioje - ?al?io simboliai
(24 pav.). Akmens apa?ioje i?skaptuotas apie 20 cm ilgio griovelis, vir?
kurio i?kaltas stulpelis, galimas daiktas, vaizduojantis Pasaulio stulp?.
Dubenuotasis plok??ias akmuo su i?kaltais dangaus ?enklais, ?al?i?,
tulp?mis ar lelijomis (j? yra ant Lietuvos kunigaik??iu ?alm? ir kt.) buvo
aptiktas 2 m gylyje Norvai?? k, (?iauli? raj.), kasant namui pamatus.
Pana??s dangaus k?n? simboliai bei j? ?enklai aptinkami ir ant kit?
dubenuot?j? ar kitoki? kulto akmen?.
Padavimai sako, kad min?t? akmen? dubenyse buvo laikomas at?j?s i?
dangaus ir turintis stebukling? gydom?j? gali? ?ventas vanduo. Juo ?mon?s
gydydavo aki?, odos, s?nari? ir kitas ligas, taip pat apsisaugodav? nuo
visoki? blogybi?, pikt? dvasi?. ?ita versija patvirtint? ir tai, kad,
?vedus Lietuvoje krik??ionyb?, kunigai dubenuotuosius ar ?ventus akmenis
panaudojo laikyti ?v?stam vandeniui ba?ny?ios prieangiuose. Tuo vandeniu
?mon?s ?lakst?si, ?eidami ? ba?ny?i?, manydami, kad jie taip apsival? nuo
nuod?mi?. Retesn? padavim? versij?, kad i? dubenuot?j? akmen? buvo lakinami
?al?iai, gyvenantys namuose ar ?ventuose mi?keliuose. Dubenuotuosiuose
akmenyse esantis vanduo gal?jo b?ti skirtas ir nakties dangaus ?viesuliams
steb?ti. Tai patvirtint? ir pasakos apie matomas ?vaig?des ?ulinyje.
Dangaus k?nai, da?niausiai ?vaig?d?s, buvo i?kalamos ir ant kit? akmen?.
Pavyzd?iui, Suminu k. (Utenos raj.) rastas ?em?je ?kastas akmuo toje
vietoje, kur seniau stov?jo kry?ius. Ant jo i?kaltas 9 spinduli? ?vaig?d?i?
ornamentas
aplink viduje esan?i? ?vaig?d? (28 pav.). Ant Karali?ko k. (Mol?tu raj.)
akmens i?kalta spinduliuojanti Saul?, M?nulis ir kry?elis (30 pav.).
Pana?i? akmen? galima nurodyti ir daugiau.
Nakt? dangaus ?viesuliams steb?ti ?iloje senov?je gal?jo b?ti naudojami
nedideli apskriti vandens telkiniai, paprastai esantys prie ?ventykl?, i?
kur ?vaig?dininkai gal?jo sekti ?vaig?des, sudarin?ti kalendorius.
Ra?ytiniai ?altiniai ir padavimai sako, kad da?nai ?ventyklos buvo prie
pili?, kur paprastai aptinkami ir nedideli vandens telkiniai, ratu apvesti
akmen? pylimu. Pavyzd?iui, toks vandens telkinys buv?s Bajor? kaime (Utenos
raj.), prie mitologini? akmen?, ant kuri? yra i?kalta dvylikos ar ?e?i?
?vaig?d?i? skrituliai, linijos ir kitokie dangaus k?nu ?enklai ar
ornamentai (27 pav.). Pylimo, juosusio vandens telkin?, liekan? aptikta ir
Stripeiki? kaime (Ignalinos raj.), netoli buvusios Strip? pilies, kuri
ra?ytiniuose ?altiniuose minima XIV a. viduryje. Vandens telkinys, apsuptas
akmen? pylimu, rastas ir netoli buvusios Linkmenu pilies. Legenda sako, kad
?ventyklos vietoje buvo pastatyta katalik? ba?ny?ia. Pil? (castrum
Lenghmene) mini Livonijos kronikininkas H. Vartberge, ra??s apie Lietuv?
XIII a. paskutiniajame de?imtmetyje ir XIV a. pirmojoje pus?je. Dangaus
?viesuliu ?enklais buvo i?marginami akmenys, kuriais buvo u?dengiamos auk?
duob?s, skirtos nam? dievams. Grei?iausiai tokio akmens fragmentas 1987 m.
buvo surastas prie svirno Kareivi?kio kaime (Pakruojo raj.; 29 pav.). Apie
dengian?ius auk? duobes akmenis, kartais vadinamus deiv?mis, dar XVII -
XVIII a. ra?? j?zuitai. Akmenis, kuriuos lietuviai laik? svirno jav?,
skalsumo ir nam? laim?s ne??jais, mini 1604 m. j?zuit? kolegijos kronika, o
1611 m. prane?ime ra?oma, kad ?mon?s savo sodybose tur?jo duobi?, ? kurias
dievams sud?davo valgomo bei geriamo ir u?ritindavo plok??i? akmen?. I?
pateikt? negausi? fakt?; matyti, kad ant ?ventais laikom? akmen? da?nai
buvo i?kalami nakties dangaus ?viesuliai.
Kai kurie dangaus k?nai buvo vaizduojami ir profesionaliojoje dail?je.
Dailininko M. K. ?iurlionio genialus kuriniai ,,Pasaulio sutv?rimas" ir
,,Zodiakas" buvo sukurti visu pirma remiantis lietuvi? etiologin?mis
sakm?mis. Lai?ke savo broliui Povilui, ra?ytame 1905 m., M. K. ?iurlionis
nurodo, kad jo ,,Pasaulio sutverimas" tveriamas ,,ne m?sojo pagal Biblij?,
o ka?kokio kitokio pasaulio, fantastinio" pagrindu, kad jis naudojosi
?odine liaudies k?ryba.
Svarbia vieta M. K. ?iurlionio k?ryboje u?ima ,,Zodiakas", kur? pagimd?
mitai ir pasakos apie dangaus k?nus. Jo sukurtas ,,Zodiakas" gerokai
skiriasi nuo antikos ar Senov?s Ryt? mit?. Matyt, ?iurlionis r?m?si
lietuvi? liaudies mitologija. Pavyzd?iui, M. K. ?iurlionio ,,Vandenis" -
tai jur? dievas, o ne pasak? karalius, i? kurio delno liejasi vandens
srov?. ,,?uvys" simbolizuoja Baltijos j?ros gro??. Avinas atrodo tarsi
ka?koki? mil?ini?k? j?g? u?keltas ? kosmin? auk?t?, i? kurio dabar ramiai
stebi pasaul?. O ?iurlionio ,,Jautis", pasak Vai?ganto, kilo tiesiog i? u?
kalnelio “Dzidorio artojo” genamas, i??j?s su au?ra ? darb?, - kopia tuo
pat metu i? u? ka?kokio kosminio kalno, gal planetos kamuolio. Jo ragai,
rodos, skirti apgl?bti Saulei, galingai i?ne?ti j? i? ?iemos meto, i?
tamsi? vanden? [46, 6]. Toliau Saul? pasiekia ,,Dvynius", kurie ?vairiuose
kra?tuose buvo vaizduojami kaip du ?mon?s, susi?m? u? rank?, o M. K.
?iurlionis juos atskyr? neper?engiama ?viesme?iu bedugne. V?jo kelias
primena sunku kopim? ? auk??iausi? Saul?s kelio vir??n?, kur slypi
nei?vengiama kasmetin? vasaros rezignacija - V??io sustingimas
(saul?gr??a), Jo atbulas ?ygis ?emyn. Po to Saul? pasiekia Li?to, Mergel?s
?vaig?dyn? ir kt.
Si ?vaig?d?i? sonata gim? i? M. K. ?iurlionio astronomini? studij? ir
vizij?. Jis pats sako: “?i?r?kite ? mano paveikslus liaudies ?mogaus
akimis, to ?mogaus, kuris dar neu?mir?o savo ?alies pasak?, padavim? ir
dain? lobio, kuris gamta jau?ia kaip ka?k? gyva, judraus, fantasti?ko,
kuris netgi ne visada sugeba atskirti fantastik? ir tikrov?” [46, 7 ir
kt.]. M. K. ?iurlionis labai jaut? senov?, ?av?josi lietuvi? liaudies
daile. Ne tik Jo “Saul?s sonata”, bet ir kosminis ”Zodiakas” yra labai
lietuvi?ki, liaudi?ki ir savo nuotaika, ir charakteriu.
Saul?s, M?nulio, ?vaig?d?i? simboliai liaudies ornamentikoje perteikia
senov?s lietuvi? pasaul?jautos bei pirmyk?t?s filosofijos elementus. Jie
pabr??ia gyvyb?s am?inum?, visatos vieningum?. Pirmyk?t?je bendruomen?je ir
ankstyvojoje klasin?je visuomen?je dangaus ?viesuliu simboliai liaudies
mene neabejotinai tur?jo ry?? su mitologija ir religija, ir tik v?liau jie
pama?u prarado pirmyk?t? savo religin? magi?k?j? prasm? ir liko kaip
dekoratyviniai elementai. Tai pasteb?jo K. Marksas, ra?ydamas, kad
kiekviena mitologija vaizduot?je ir su vaizduotes pagalba nugali, pajungia
ir formuoja gamtos j?gas. Betgi ji dingsta, kai i? tikr?j? ?ios gamtos
j?gos apvaldomos.
APIBENDRINIMAS
Apibendrinant visa, kas i?d?styta ?iame referate, galima konstatuoti,
kad lietuviai steb?jo dangaus k?nus ir juos pa?ino dar tada, kai ?mon?s
vert?si med?iokle ir rankiojimu. Tuo metu dangaus ?viesuliais dom?tasi
utilitariniais tikslais. Pagal ?viesulius ?mon?s orientavosi laike ir
kelion?se. Greta to pama?u susiformavo primityvios kosmologin?s pa?i?ros,
ai?kinan?ios dangaus, ?em?s, augmenijos, gyv?nijos ir ?moni? atsiradim?.
Visa dangaus ?viesuliu sistema (Saul?, M?nulis, planetos, ?vaig?d?s)
buvo tiesiogiai susijusi su lietuvi? religija, susidariusia akmens am?iuje.
Tuo pagrindu buvo sukurtas realistinis ir simbolinis menas bei sakm?s apie
kosmos?. Pirmyk?t?je dail?je Saul? ir M?nulis, jo faz?s, ?vaig?d?s buvo
vaizduojamos realisti?kais ?enklais ar simboliais ir tik v?liau dangaus
k?nai ?gavo dendromorfin?, ornitomorfin?, zoomorfin? ir galop
antropomorfin? pavidal?. Taigi dangaus ?viesuli? vaizdiniai per?jo savo
pl?tot?s keli?. Mitologin?je tautosakoje dangaus k?nai buvo suasmeninti,
?pinti ? sakmes, susieti su augalais, gyv?nais, v?liau - su ?mon?mis.
I? turimos faktin?s med?iagos matome, kad lietuviai buvo suk?r? savus
originalius Saul?s, M?nulio, planet?, ?vaig?d?i? ir ?vaig?dyn? pavadinimus.
Jie yra labai senos kilm?s, pritaikyti prie kra?to geografin?s pad?ties,
?kin?s veiklos, tik?jim? ir mitologini? vaizdini?. Dangaus ?viesuli?
pavadinimams ir sakm?ms ?takos gal?jo tur?ti ir kaimynyst?je gyvenusios
etnin?s bendruomen?s. Be to, svarbus faktorius buvo ir proindoeuropie?iu
kult?ros bei buities bendrumai, susidar? gyvenant bendroje prot?vyn?je.
LITERAT?ROS S?RA?AS
. Dundulien? P. “Lietuvi? Saul?s sugr??imo apeigos” //Istorija, 1970
T.11
. Dublinski A. “Centruia astronomica in Alma Academia universitate
Vilnensi Societatis Jesu.” //Vilnius 1639
. Greimas A. “Apie dievus ir ?mones” //Chicago, 1979
. Ma?ianskas F “Visatos s?ranga senov?s lietuvi? akimis” //Mokslas ir
gyvenimas. 1968 Nr.3
. Sviderskien? Z. “?vaig?dynai” //Vilnius, 1983
Реферат на тему: Звичаї та обряди на Україні
ЗМІСТ
Вступ
1.Звичаї та обряди українського народу
2.Цикл різдвяних свят
Список використаної літератури
ВСТУП
Складний і тривалиий шлях розвитку пройшли українські календарно-
побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через звязок з
календарними циклами (зимою, весною, літом, осінню), від яких безпосередньо
залежав побут наших предків. Часом їх ще називають аграрними, тобто
пов'язаними з певними видами господарських робіт (сівбою, плеканням
посівів, збиранням врожаю). Але це вірно лише до певної міри, оскільки
значна частина тих звичаїв та обрядів виникла задовго до того, коли наші
предки пізнали хліборобство.
Знання природних циклів і орієнтація в часі формувалися ще на тій
стадії, коли давнє населення на території України вело привласнювальну
форму господарювання, тобто існувало виключно за рахунок мисливства і
збиральництва. Залежно від пори року воно переміщалося з місця на місце,
тобто дотримувалося напівкочового способу життя, щоб забезпечити себе
достатньою кількістю їжі.
Нині майже нічого невідомо про звичаї людей кам'яного віку (палеоліту,
мезоліту). Але це не означає, що жодної обрядовості в них не було. Побут
тих народів, чий спосіб життя до недавнього часу відповідав первісній
стадії, яку давним-давно пройшли наші предки, засвідчує, що звичаї і
обряди, приурочені до початку чи закінчення певного природного сезону, були
і в них. У цьому переконує ближче знайомство з обрядовими циклами.
Минали тисячоліття, поки давні люди приручили звірів, навчилися
вирощувати хліб. Перехід від привласнювальної до відтворювальної форми
господарювання спричинив зміну способу життя. Полювання на звірів
змінюється на тваринництво. Збиральництво поступово переростає у
хліборобство; замість мандрівного способу життя настає відносна осілість,
тривале проживання на певній території. Але первісні форми життя не
зникають безслідно, а доповнюють новий господарський устрій. Ця
закономірність властива і обрядовості, в якій давні обрядові дійства
постійно доповнюються новими.
Паралельно зі зміною способу життя наші предки набували все нових і
нових знань. На їх базі формувався певний світогляд як система поглядів на
утворення світу, розуміння в ньому місця людини. Її взаємин з іншими людьми
та навколишньою природою. Давні люди досить добре усвідомлювали значення
природних явищ для свого існування. Ще в дописемний період вони намагалися
якимось чином фіксувати свої знання про природу, здобуті у процесі
пристосування до неї. Поступово формувалося розуміння впливу різних
небесних явищ на суто земні справи людей. Це послужило відправною точкою
для виникнення сучасної астрономії. З її зародженням формується система
обліку великих проміжків часу, яка базується на періодичності видимого руху
небесних тіл (Місяця, Сонця чи окремих планет).
Найдавнішим у багатьох народів був місячний календар. І це цілком
природно, адже рух Місяця дуже легко спостерігати навіть неозброєним оком.
Люди зауважили, що повернення Місяця в небесному просторі в одну і ту ж
точку відносно Сонця відбувається приблизно через 30 діб; це добре
простежується за місячними фазами — різними формами видимої частини Місяця.
Відлік часу за Сонцем послужив основою сонячних календарів. Певний час
обидві ці системи співіснували. На території України вже у IV тис. до н.е.
користувалися місячно-сонячним календарем, за яким вираховували періоди
настання весняних і літніх свят. Така практика дійшла до наших днів. Якщо
свята Різдва і Купала, які ділять річне коло на дві рівні частини,
визначають за сонячним календарем, то Великодень і Зелені свята — за
місячним.
Різні за формою елементи обліку часу пізніше отримали теперішню назву
— «календар», яка походить від латинського слова "саlеndаrium", дослівно —
«боргова книжка». «Календами» латиняни називали перші дні місяця, коли
боржники повинні були сплачувати своїм кредиторам певні відсотки. Хоча
термін «календар» запозичений, але власне системи обліку часу були відомі
нашим предкам ще задовго до його виникнення. З пізніших часів дійшли до нас
декілька календарів, які називають аграрними. На них звичайними зарубками
позначали будні; косими хрестами, фігурками коней чи вершників — святкові
дні; косими і хвилястими лініями — періоди дощів; стилізованими знаками
рала, серпа — періоди польових робіт. Одним з таких календарів був
керамічний глечик, знайдений у 1899 р. під час розкопок поблизу с. Ромашки
на Київщині. Майже через 70 років археологи віднайшли ще два подібні
календарі — глечик у с. Малаєшти (Молдова) та чашу в с. Лепесівка на
Волині. Усі три знахідки належать до II—IV ст. н. е.
Але такими календарями користувалися далеко не всі. Астрономічні
підрахунки настання того чи іншого сезону здійснювались елітарною частиною
населення. До прийняття християнства на території України це були жерці,
служителі язичницьких храмів,— так звані «волхви», «відуни», тобто особи,
які володіли певними знаннями, але тримали їх у таємниці. Вони й
вираховували періоди настання праних сезонів, визначали пов'язані з ними
календарні, свята — терміни вшанування язичницьких божеств, яким
поклонялися наші предки.
Для більшості населення ближчим був календар, в основу якого покладено
вегетаційний період, тобто період активного життя рослинного світу. У наших
умовах вегетаційний рік триває від останніх весняних приморозків до перших
осінніх. З ним була пов'язана трудова діяльність переважної більшості
людей, оскільки знання початку чи кінця хліборобських робіт мало практичне
значення.
Разом з іншими системами обліку часу вегетаційним роком почали
послуговуватися наші предки тоді, коли їх основним заняттям стало
хліборобство. Ознаки такого обліку збереглися і до наших днів. Недаремно
синонімом до слова «рік» і нині вважаємо термін «літо». За фенологічними
ознаками сформувалася більшість сучасних назв місяців: березень, квітень,
травень, червень тощо.
На обидві системи обліку часу — елітарну і народну, що взаємодіяли і
взаємодоповнювали одна одну, істотно вплинула християнізація наших предків-
язичників. З прийняттям християнства на Русі складається новий календар,
упроваджуються нові святкові дати. Частково вони співпадали зі старими
язичницькими святами, частково витісняли їх.
Відходили в небуття колишні служителі язичницьких храмів і культів,
проти яких, у першу чергу, була спрямована боротьба християнської церкви.
Забувалися назви божеств, на честь яких влаштовували свята наші предки. Та
залишалася народна обрядова основа, яка впродовж наступних століть
взаємодіяла з християнською обрядовістю. Так складався сучасний народний
календар з християнськими датами і обрядами, доповненими прадавніми
обрядовими елементами. Таке поєднання називають двоєвір'ям, але у
світоглядній системі це вищий ступінь людського розвитку. Поєднання
різновидових обрядових компонентів увійшло у плоть і кров українців. Ось
чому ми сьогодні не уявляємо собі зими без Різдва Христового, перерядження
і куті, весни — без Великодня і писанок, літа — без Зелених свят і клечання
чи без купальських обрядів. Уособленням осені для нас залишаються
святкування пам'яті Маккавеїв, Успення Богородиці, Спаса, поєднані з
обжинковими обрядами.
Кожна пора мала свою важливу дату — кульмінаційну точку, до якої були
приурочені народні звичаї та обряди річного календарного кола. Основні їх
фрагменти до певної міри збереглися у календарних циклах зими, весни, літа
й осені.
1.Звичаї та обряди українського народу
Кожна нація, кожен народ , навіть кожна соціаль- на група має свої
звичаї , що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в
рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людьми
. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру
даного народу , що в свою чергу впливає на процес постання народньої
творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями
народу .
Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки
в сучасному , а і в його істо- ричному минулому.
Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних
і найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті
найміцніші елементи ,що об`єднують окремих людей в один народ ,в одну націю
.Звичаї , як і мова ,виробилися протягом усього довгого життя і розвитку
кожного народу .
В усіх народів світу існує повір`я , що той хто забув звичаї своїх
батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі , як блудний син ,
і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для
свого народу .
Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України ,як до матері
, що вічно страждає питає :
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась ?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші
пращури почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні .
Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою
культуру , а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна
культура , і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї
рідної , батьківської культури .
Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим; це
була зустріч якщо не рівних , то близьких поту гою, але різних характером
культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості
ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Але
ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в
народних звичаях староукраїнське і де починається християнське. Бо
староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми
собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня - без писанки, Святої Троїці -
без клечання, навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми
відзначаємо свято Купала, на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік,
на «Катерини» кличемо долю, а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це
великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вийде заміж
цього року? Нарешті, діти, бавляться весною, співають :
«А ми просо сіяли , сіяли ,
Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»
Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :
«Ой , дід , дід і Ладо ...»
Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша традиція. Кутя
- це символ урожаю , писанка - це символ народження сонця. Зеленим гіллям
наші предки охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються (так
вони вірили) разом із воскресінням природи - від русалок, мавок,
перелесників ...
Купала - це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими
атрибутами. Ладо - це поганський бог кохання і плодючості .
На час, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще до
християнства на Україні прпадало свято зимового повороту сонця. Це був час
ворожіння на майбутній рік; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях
цілу низку дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати
добрий врожай у наступнім році, багатство і добробут у дім господаря,
щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для
парубка - дружинника князя або й самого княжеча. Всі стихійні сили природи
умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі.
Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку
християнських часів на Україні це виявляється і у звичайних обрядах , як
ось: дванадцять полін, дванадцять святвечерніх страв, закликання на вечерю
мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті, сіно на столі
.
Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд не мають ніякого
значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і
є для душі живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.
2.Цикл різдвяних свят
Але те, що у Введенні чи наступних святах зимового циклу виражено лиш
у зародку, найповніше розкривається в обрядових дійствах, пов'язаних з
Різдвяними святами. Недаремно в Україні їх відзначали надзвичайно урочисто.
До Різдва готувалися заздалегідь — ще від дня Спиридона (25 грудня). Мили і
прибирали в хатах, упорядковували в хлівах, білили, прали, заготовляли
дрова і корм для худоби. Адже всі господарські роботи мали закінчитись до
настання святвечірнього дня. Навіть сільський реманент (коси, граблі, вили,
плуги і т. ін.) складали в стодолах так, аби створилося враження, що й він
відпочиває.
Уранці 6 січня господар або господиня (залежно від місцевості)
розкладали в печі вогонь дровами, які відкладали по одному поліну щоденно,
починаючі від дня Спиридона. На Гуцульщині ще донедавна зберігався звичай
запалювати «живу ватру» (тертям), на якій варили святвечірні страви.
Залежно від місцевих традицій і достатку родини кожна господиня намагалася
приготувати від 7 до 14 страв. З-поміж них по всій Україні обов'язковими
були узвар і кутя.
Родинній трапезі, на яку мали зійтися всі члени родини, передував
обхід. Господар з новоспеченим хлібом, медом і маком, а син (чи хтось
інший) із запаленою свічкою тричі за сонцем обходили хату і весь двір. Не
обминали і стайні, де худобу обсипали диким маком, обкурювали зіллям — щоб
відьми до неї не приступили. А в поріг стайніще й затинали сокиру. Скрізь в
Україні в цей вечір вшановували худобу: її годували до вечері святвечірніми
стравами. На Гуцульщині, Волині та інших місцевостях для цього заводили до
хати, як на Введення за полазника, теля чи вівцю, яких пригощали. Поширеним
було повір'я, що худоба у цей вечір розмовляє між собою: може поскаржитись
Богові на свого господаря.
“Дідух”
Після обходу урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи
житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на
найпочесніше у хаті місце — під образами. Ялинка, прикрашена іграшками,
увійшла в наш побут значно пізніше. Спочатку її ставили в містах, а лише
згодом — по селах. Та прикрашений васильками і калиною різдвяний сніп нам
рідніший: він — не лише символ достатку, а уособлення пам'яті про наших
предків. Недаремно в народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом»,
«колядою», «колядником».
Сніп був бажаним «гостем родини». Чи не від імені цього святкового
снопа господар, переступаючи поріг дому, звертався до присутніх: «Віншую
Вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим вечором, щоб ви у щасті й здоров'ї
провели ці свята і наступних діждали від нині за рік, доки нам Пан Біг
визначив вік».
Слідом за ним вносили до хати в'язку соломи («діда») і сіна («бабу»).
Господар розкидав солому по хаті, а діти «мекали», «бекали», «квакали»,
пританцьовуючи по ній. Наслідування звуків свійських тварин та домашньої
птиці мало забезпечити щедрий приплід худоби у прийдешньому році.
Потім господиня готувала стіл до вечері: насипала жменю пшона, клала
по кутках зубці часнику, грудки цукру, стелила сіном («бабою»), застеляла
святковим обрусом. Лиш тоді ставила на стіл святковий хліб («калач»,
«карачун», «Василя»). Поруч з калачем засвічували свічку. Тим часом
господар набирав у миску по ложці кожної страви і йшов надвір. Тричі кликав
він до вечері то вовка, то мороза, то горобців, то злих вітрів, то чорні
бурі. А потім «радив» їм не показуватися до його господи і на поле протягом
цілого року. Помолившись і згадавши усіх покійних родичів, сідали до столу.
Своєрідним сигналом до вечері була поява на небі першої зірки, яка
сповіщала людям про велике чудо — народження Божого дитяти. Під час
родинної трапези всі мусили зберігати урочистий спокій: не галасувати, не
човгати під столом ногами, щоб не дратувати невидимі душі присутніх на
вечері покійних предків. Для них спеціально набирали в миску по ложці
кожної страви і ставили її на підвіконня. Важливу роль під час урочистої
вечері відігравала свічка, яка н цю ніч горіла на святковому столі.
Подекуди на Свят-вечір запалювали свічки і на могилах своїх родичів. Ця
традиція прийшла до нас разом з християнством. Хоч у давнину робили ще
інакше — спалювали на подвір'ї в'язку соломи. У Карпатах ритуальний вогонь
аж донедавна запалювали перед обходом двору. Дотримувались цього звичаю і в
інших районах України, хоча протягом віків його ритуальне значення частково
втратилося. Все ж у культі вогню відображено турботу живих про своїх
покійних предків. Чим більшою і щирішою була ця турбота, тим швидше родина
могла сподіватися кращого врожаю пшениці, більшого приплоду худоби,
щасливого заміжжя молодих, надіятися на міцне здоров'я всіх членів родини.
Коляд, коляд, колядниця...
Цей одвічний мотив родинного благополуччя тісно пов'язувався з обрядом
колядування. Як відомо, діти і дорослі окремо колядували. Якщо діти
починали обходити хати з колядою вже від Свят-вечора, то старші колядники —
тільки з наступного дня. Парубочі ватаги колядників ходили з великою
«звіздою», дівочі — з ліхтарем, що нагадував місяць. Гурти колядників
супроводили переряджені: «коза», «дід», «баба», «циган» та ін.
Підлітки ходили з вертепом; окремо, особливо в західних регіонах
України, ходили з колядою й статечні господарі — збирати на церкву. Отже, у
різних місцевостях це дійство відбувалося по-різному. Мали свої особливості
колядки, які вирізнялися за походженням. Умовно їх можна поділити на дві
групи — народні й церковні. Для першої групи найбільш характерні
хліборобські мотиви. В них оспівується дбайливий і розумний хазяїн, у якого
незліченні череди корів чи отари овець. У нього сам Господь сидить при
вечері. Святі допомагають засівати добірним зерном його щедру ниву. А його
жінка — найкраща, дуже роботяща, дає лад усьому господарству. Такими
колядками величали господаря та його дружину. В колядках для парубків
переважали мисливські та військові мотиви. Про золоті перстні, старостів,
дівочу красу і вірність, щасливе кохання колядували дівчатам. Це розмаїття
мотивів колядок, адресування їх персонально кожному членові родини вирізняє
саме український обряд колядування.
До числа найдавніших належать українські колядки, в яких побутували
казково-фантастичні мотиви. У колядках, що виконувалися під час Різдвяних
свят безпосередньо у церквах, переважали біблійно-релігійні мотиви з
оспівуванням народження Божого дитяти, страждання і мук Богородиці тощо. У
Карпатах першу групу називали старосвітськими колядками, другу —
христосанками.
Колядники в Україні завжди сприймалися як «гості здалеку», що
приходили до хат з хащів, темряви, добиралися через ріки по хистких
містках. Вони несли радісну звістку про всяке благополуччя тим, кого
відвідували, їх прихід сприймався за типом послідовних парних протиставлень
«звідси — сюди»: з темряви — до світла, з холоду — до тепла. Деколи в
колядках йшлося про переправу через річку (вода у світоглядній традиції
українців, як і в багатьох інших народів, розділяє «цей» та «інший» світи,
є пограниччям життя і смерті); перерядженими стають після покриття обличчя
сажею або одягання маскд, що у багатьох народів є знаком перебування у
«країні мертвих». Отже, і колядники — пришельці з «іншого» світу, світу
померлих.
Колядники і переряджені — живе втілення давно померлих предків,
авторитет яких був незаперечним. Вони визначали норми родинних стосунків,
навчали вирощувати злаки, випікати хліб і т. ін. Свій прижиттєвий досвід
вони зберігали й після емері і, отже, залишали за собою право впливати на
всі сфери земного життя.
На підставі родинних зв'язків, що існують між живими і мертвими, тобто
тими, що «відійшли», складалися відповідні форми стосунків. Одна з них —
уявне або символічне запрошування покійних предків на родинну трапезу та їх
своєрідне «частування» під час урочистої вечері на Свят-вечір. Друга форма
— сприйняття колядників як живого втілення покійних предків та щедре їх
обдаровування. Третя форма — ритуальне годування худоби-полазника як
предків у подобі тварини. В українській обрядовій традиції худобу замість
першого відвідувача дому вводили не лише на Введення, перший день Різдва, а
й на Новий рік чи Василія (14 січня). Завівши до хати вівцю, теля чи лоша,
господар начебто від їхнього імені вітався з усіма домашніми, на що ті
відповідали побажанням достатку і всіляких гараздів. Але основне полягало у
щедрій ритуальній годівлі чотириногого відвідувача стравами від святкової
трапези. Усе це — різні ступені одного і того ж явища, яке сьогодні ми
називаємо «культом предків». Власне з ним пов'язані всі обрядові дійства,
ворожіння, обереги, яскраво відображені у зимовому обрядовому циклі.
Сприйняття предків у подобі тварин є найбільш давнім. Воно відповідає
періодові, коли люди полювали на різних звірів, яких з часом сприймали як
своїх родичів, предків, міфічних засновників роду. Важливу роль у цьому
відігравало вирядження під звіря. Спершу — як засіб маскування — воно було
необхідною передумовою вдалого полювання, отже, й забепезпечення їжею.
Згодом з повсякденного побуту мисливців цей ритуал перейшов у святковий,
став атрибутом певних урочис гостей.
Щедрий вечір.
Вечір під Новий рік (13 січня) називали «другою колядою», або «Щедрим
вечором», або «щедрухою». Очевидно, «Щедрим» його вважали через те, що до
вечері під Новий рік подавали більше м'ясних страв, яких не вживали на Свят-
вечір. У багатьох місцевостях у цей вечір молодь ходила «маланкувати»
(день у церковному календарі був присвячений преподобній Меланії). Один з
парубків перебирався на Меланку. У групі переряджених були «князь»,
«княгиня», «дід», «баба», «коза», «циган» та інші персонажі. Під вікнами
щедрувальники вітали господарів з Новим роком, бажали їм усіляких гараздів.
Якщо їх пускали до хати, гості розігрували жартівливі сценки. За ці вітання
щедрувальників щедро обдаровували.
Уранці на Новий рік (день, присвячений Василію Великому) ходили по
хатах «посівальники». Хлопці-підлітки, зайшовши до хати, посівали зерном і
приказували:
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком всіх вітаю!
У Карпатах того вечора жінки загадували на вугликах, яким буде врожай.
На маглівницю накладали вуглики, кожен з яких означав картоплю, жито, овес
тощо. Якщо вуглик спопелів, то це — на врожай, якщо згас, не згорівши до
тла,— на недорід. Подібно визначали і тривалість життя кожного з членів
родини. Подекуди в Україні на Новий рік господарі обв'язували дерева в саду
сіном, що було на столі на Свят-вечір,— «щоб нечисть не заводилася». Дуже
поширеним був звичай спалювати в цей день на городі, в саду чи на воротях
сміття, що виносили з хати.
Водохреща.
Важливим був і вечір під Водохреща. У східних районах його називали
«голодною кутею»-, в Галичині — «другим Свят-вечором», «Щедрим вечором». З
появою вечірньої зорі, як і на Свят-вечір, сідали до родинної трапези. На
вечерю подавались такі ж пісні страви, як і на «першу коляду». Знову чільне
місце у вечері посідали традиційна кутя і узвар. У деяких місцевостях
набирали, як і на Різдво, в миску по ложці усіх страв і ставили на
підвіконні — для душ померлих. Перш ніж сісти до вечері, хату обкурювали
ладаном і зіллям, скроплювали всі її закутки свяченою водою, заїдаючи при
цьому ритуальним печивом —. паляницею чи пирогом. На стінах усіх приміщень
вивішували паперові хрестики або рисували їх крейдою чи тістом, замішаним
на освяченій у церкві воді. Після такого обходу господи щільно зачиняли
двері й, помолившись, сідали до сголу. Вечеря відбувалася так, як і на Свят-
вечір. Але, на відміну від першої, з цією вечерею пов'язаний звичай
«проганяти кутю». Коли сім'я вставала з-за святкового столу, хтось з
домашніх вибігав надвір. Палицею чи макогоном він гримав у причілок чи
стіну, вигукуючи:
Геть, кутя, з покуття,
А ти, узвар, іди на базар.
Так «проганяли кутю» здебільшого у східних районах України. У
Галичині, зокрема на Гуцульщині, сідаючи до вечері, колись стріляли з
пістолів. Цим ніби сповіщали про початок святвечірньої трапези та
одночасно, за повір'ям, пострілами відлякували вовків. Після вечері, як і в
різдвяні дні, ходили по хатах щедрувальники.
Ніч під Водохреща була сповнена всяких чудес. Худоба, згідно з
народним повір'ям, розмовляє між собою. Але той, хто підслухав би що
розмов, мусив би померти. Чарівною стає і вода в криницях чи поток | |
