GeoSELECT.ru



Право / Реферат: Конституційний суд України (Право)

Космонавтика
Уфология
Авиация
Административное право
Арбитражный процесс
Архитектура
Астрология
Астрономия
Аудит
Банковское дело
Безопасность жизнедеятельности
Биология
Биржевое дело
Ботаника
Бухгалтерский учет
Валютные отношения
Ветеринария
Военная кафедра
География
Геодезия
Геология
Геополитика
Государство и право
Гражданское право и процесс
Делопроизводство
Деньги и кредит
Естествознание
Журналистика
Зоология
Инвестиции
Иностранные языки
Информатика
Искусство и культура
Исторические личности
История
Кибернетика
Коммуникации и связь
Компьютеры
Косметология
Криминалистика
Криминология
Криптология
Кулинария
Культурология
Литература
Литература : зарубежная
Литература : русская
Логика
Логистика
Маркетинг
Масс-медиа и реклама
Математика
Международное публичное право
Международное частное право
Международные отношения
Менеджмент
Металлургия
Мифология
Москвоведение
Музыка
Муниципальное право
Налоги
Начертательная геометрия
Оккультизм
Педагогика
Полиграфия
Политология
Право
Предпринимательство
Программирование
Психология
Радиоэлектроника
Религия
Риторика
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Теория государства и права
Теория организации
Теплотехника
Технология
Товароведение
Транспорт
Трудовое право
Туризм
Уголовное право и процесс
Управление
Физика
Физкультура
Философия
Финансы
Фотография
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
   

Реферат: Конституційний суд України (Право)



Інститут Муніципального Менеджменту і Бізнесу



“Конституційний суд України”



КИЇВ-2001



План


Вступ
1. Конституційний Суд — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
2. Порядок формування Конституційного Суду і його склад.
3. Функції і повноваження Конституційного Суду.
4. Порядок діяльності Конституційного Суду і прорцедури розгляду ним
справ.
Висновки
Література
Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для
радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі.
Змінилась організація державної влади — відбувся поділ її на законодавчу,
виконавчу і судову, виникли нові інститути, властиві суверенній
демократичній правовій державі, зокрема, інститути Президента України,
конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось становлення
сучасного українського парламентаризму й правосуддя, цілісної системи
органів виконавчої влади.
Поряд із змінами в організації держави й суспільства та завдяки їм,
відбулися зміни у правовій системі України. З перших років незалежності
було прийнято значну кількість принципово нових законодавчих актів України
замість колишніх союзних законів і підзаконних актів та істотно оновлено
чимало чинних законів. Конституція України 1996 р. створила основу нової
системи права України, всіх її галузей і насамперед такої галузі, як
конституційне право України. Прийняті на основі Конституції в розвиток її
положень нові законодавчі акти, сприяли становленню більшості основних
інститутів конституційного права, насамперед — державного і суспільного
ладу, прав та свобод людини і громадянина, форм безпосередньої демократії,
державної влади й місцевого самоврядування та ін.
Конституція України закріпила здійснення державної влади на засадах її
поділу: на законодавчу, виконавчу і судову. Всі три види державної влади є
самостійними, кожна з них діє в межах своєї компетенції, встановленої
Конституцією і законами України. Існування судової влади поруч із
законодавчою і виконавчою є ознакою демократичної держави.
Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний
Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який
відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції порядком
утворення, складом, специфікою судового провадження та його процедурою,
особливістю юридичної сили та обов'язковості рішень Конституційного Суду, а
також строком призначення на посаду. Конституційний Суд України є судовим
органом конституційного контролю, що самостійно і незалежно здійснює судову
владу за допомогою конституційного судочинства.
Проблеми конституційного контролю виявилися у сфері підвищеної
наукової уваги. Протягом декількох останніх років по цій темі переведено
багато робіт, що відображають зарубіжний досвід, проведено порівняльно-
правові дослідження, надруковано роботи з аналізом вітчизняного досвіду
конституційного контролю і нагляду. Така активність цілком обгрунтована:
цей інститут є найважливішим елементом побудови правової держави, і в
сучасній Україні, він став найбільш значним його втіленням.
Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості
сучасних країн. Це пов'язано, зокрема, з тим, що загальновизнаною стала
ідея правової держави, однією з визначальних рис якої є верховенство права
і його головного джерела — конституції. Верховенство конституції означає
підпорядкованість їй як усіх інших джерел права, так і усіх гілок влади, у
тому числі і законодавчої. Світовий досвід підтверджує, що найбільш
ефективною правовою гарантією верховенства конституції є судовий
конституційний контроль.
Конституційний контроль відноситься до числа ефективних засобів
забезпечення верховенства конституційних розпоряджень, що є головним
атрибутом будь-якої демократичної держави. Основне призначення
конституційного контролю складається насамперед у виявленні правових актів
і дій державних органів чи посадових осіб, що суперечать конституційним
розпорядженням, а також у вживанні заходів по усуненню виявлених відхилень.
Практично конституційний контроль виник там і тоді, де і коли почали
з'являтися закони, іменовані конституціями. Як і інші закони, конституції
мали потребу в гарантіях їхнього реального виконання усіма в умовах
конкретних держав.
Традиційно виділяють дві системи конституційного правосуддя:
американську і європейську. За американської системи конституційність
законів та інших правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції.
Найбільшого поширення ця система набула в країнах загального права, і має
два різновиди:
. В одних країнах конституційний контроль здійснюється усіма
судами загальної юрисдикції, тобто будь-який суд може вирішити
питання про конституційність нормативного акта;
. в інших країнах конституційний контроль здійснює лише Верховний
Суд.
Головна відмінність європейської системи від американської полягає у
тому, що конституційне правосуддя в цих країнах виділено із загального
правосуддя.
Згідно з Конституцією України (ст. 124), судочинство здійснюється
Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституція
України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган
конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду є
гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави
на всій території України.
Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції
має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції.
Діяльність конституційних судів здійснюється в певних процесуальних формах,
що зближує їх з судами загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість
принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України (ст. 4)
передбачає, що діяльність Конституційного Суду грунтується на принципах
верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів,
гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обгрунтованості
прийнятих ним рішень. Відрізняються конституційні суди від судів загальної
юрисдикції за способом їх формування, складом і, головним чином, за
характером справ, які вони вирішують. Предметом розгляду конституційних
судів є конституційні питання.
Незалежно від формального визначення правової природи конституційних
судів, сама назва цих органів свідчить про те, що вони розглядаються як
особливі органи правосуддя. Конституція України виділяє норми про
Конституційний Суд України в окремий розділ. Цим підкреслюється значення
Конституційного Суду як спеціального органу конституційної юрисдикції.
Конституційне правосуддя, незалежно від організаційних форм його
здійснення, вирішує завдання захисту Конституції: забезпечення її
верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини і
громадянина.
Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який
на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж
роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом
останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Судді Конституційного
Суду не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати
представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності,
обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану
роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів. Це має
важливе політичне значення, тому що при зміні політичного курсу утруднює
можливість відповідним політичним силам в своїх інтересах збільшувати
кількість членів Конституційного Суду, оскільки для цього потрібно буде
внести зміни до Конституції.
Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без
права бути призначеним на повторний строк.
Конституція України (ст. 148) визначає такий порядок формування
Конституційного Суду України: Президент України, Верховна Рада України та
з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду.
Формування органів конституційного правосуддя різними гілками влади має на
меті забезпечити їх незалежність і попередити можливість підпорядкування
одній з них.
Попередньо Президент України проводить консультаціі з Прем'єр-
міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів
Консгитуційного Суду. Приначеною на посаду судді Конституційного Суду
вважаться особа, про призначення якої видано Указ Президента України,
скріплений підписами Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.
Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду таємним
голосуванням шляхом подання бюлетенів. Призначеними на посади суддів
Конституційного Суду вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість
голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від
конституційного складу Верховної Ради України.
З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим
голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає
кандидатури на посади суддів Конституційного Суду для включення в бюлетені
для таємного голосування. Призначеним на посаду судді Конституційного Суду
вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав
більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України.
У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду відповідно
Президент України, Верховна Рада України у місячний строк, а з'їзд суддів
України у тримісячний строк призначають іншу особу на цю посаду.
Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному
засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду лише
на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з
будь-яким числом кандидатур, запропонованих суддями Конституційного Суду.
Обрання Голови Конституційного Суду самими членами Конституційного Суду є
додатковою гарантією незалежності Конституційного Суду від інших гілок
влади.
Судді Конституційного Суду при здійсненні своїх повноважень є
незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються Законом
про Конституційний Суд України, іншими законами України, крім тих законів
або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду
України.
Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною. Суддя
Конституційного Суду не може бути затриманий чи заарештований без згоди
Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку суду. Судді
Конституційного Суду не несуть юридичної відповідальності за результати
голосування або висловлювання у Конституційному Суді та в його колегіях, за
винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті
рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.
Повноваження судді Конституційного Суду припиняються у разі:
закінчення строку призначення; досягнення суддею шістдесятип'ятирічного
віку; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
порушення суддею вимог Закону про заборону політичної діяльності та
виконання іншої оплачуваної роботи; порушення суддею присяги; набрання
законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його
громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним
бажанням.
Основними функціями Конституційного Суду України є вирішення питання
про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і
офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Згідно з Конституцією України (ст. 150, 151), Законом про
Конституційний Суд України (ст. 13) до повноважень Конституційного Суду
належить прийняття рішень і дача висновків у справах щодо:
. конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради
України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів
України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим;
. відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам
України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної
Ради для надання згоди на їх обов'язковість;
. додержання конституційної процедури розслідування і розгляду
справи про усунення Президента України з поста в порядку
імпічменту;
. офіційного тлумачення Конституції та законів України.
До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо
законності актів органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання,
віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.
Підставами для прийняття Конституційним Судом рішення щодо
неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є їх
невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією
України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;
перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
З питань своїх повноважень Конституційний Суд приймає рішення й
висновки. Рішення Конституційний Суд приймає за результатами розгляду справ
щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів
Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим. Закони, інші правові акти або їх окремі
положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи
моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що
визнані неконституційними, відшкодовується у встановленому законом порядку.
Висновки Конституційний Суд дає у справах з питань офіційного
тлумачення Конституції та законів України; про відповідність Конституції
України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів,
що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; щодо
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про
усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
Рішення і висновки Конституційного Суду підписуються не пізніше семи
днів після прийняття рішення, дачі висновку і офіційно оприлюднюються
наступного робочого дня після їх підписання.
Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими
до виконання. У разі необхідності Конституційний Суд може визначити у
своєму рішенні, висновку порядок і строки їх реалізації, а також покласти
на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання
рішення, додержання висновку. Невиконання рішень та недодержання висновків
Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.
Важливе значення має питання про те, з якого моменту втрачає чинність
нормативний акт, визнаний органом конституційного правосуддя
неконституційним. По-перше, з певної дати в майбутньому, вказаному в
рішенні органу конституційної юрисдикції. По-друге, з моменту прийняття
рішення органом конституційного правосуддя; такий порядок закріплений
Конституцією України (ст. 152) і чинним законом про Конституційний Суд
України (ст. 73).
Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання і
конституційне звернення.
Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду
про визнання правового акта чи його окремих положень неконституційними, про
визначення конституційності міжнародного договору, про необхідність
офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення
Верховної Ради про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури
розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в
порядку імпічменту.
Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень
Конституційним Судом щодо конституційності законів та інших правових актів
Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів
України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є
Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України,
Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків
Конституційним судом є:
. щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних
договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до
Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, —
Президент України, Кабінет Міністрів України;
. стосовно додержання конституційної процедури розслідування і
розгляду справи про усунення Президента України з поста в
порядку імпічменту — Верховна Рада України;
. щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України —
Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів
України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,
Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи
державної влади. Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
органи місцевого самоврядування.
Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного
Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів
України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та
свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб'єктами права
на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом
щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни
України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи в Україні.
Конституційний суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі
за таких підстав: відсутність встановленого законодавством права на
конституційне подання чи конституційне звернення; невідповідність
конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим
законодавством; непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у
конституційному поданні або конституційному зверненні.
На засіданнях Конституційного Суду розглядаються всі питання, що
потребують вирішення Конституційним Судом, крім тих, що вирішуються на його
пленарних засіданнях.
Для забезпечення повноти розгляду справи Колегія суддів
Конституційного Суду під час підготовки справи, Конституційний Суд в
процесі провадження у справі мають право витребувати від Верховної Ради,
Президента, Прем'єр-міністра, Генерального прокурора, суддів, місцевих
органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів
місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств і організацій усіх
форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян і окремих
громадян необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються
справи. Колегія суддів і Конституційний Суд мають право викликати посадових
осіб, експертів, свідків, громадян, участь яких повинна забезпечити
об'єктивний і повний розгляд справи.
Учасниками конституційного провадження є суб'єкти права на
конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники, а також
залучені Конституційним Судом до участі у розгляді справи органи та
посадові особи, свідки, експерти та перекладачі. У Конституційному Суді
України провадження ведеться, рішення і ухвали приймаються, висновки
даються та оприлюднюються державною мовою. Строк провадження у справах за
конституційним поданням не повинен перевищувати трьох місяців, а за
конституційним зверненням — шести місяців. У разі провадження за
конституційним поданням, яке визнане Конституційним Судом невідкладним,
строк розгляду такого подання не повинен перевищувати одного місяця.
Закон про Конституційний Суд України регулює, крім загальних положень
діяльності Конституційного Суду, процедури розгляду ним певних категорій
справ. Основною функцією органів конституційного правосуддя є здійснення
контролю за додержанням Конституції в процесі правотворчої діяльності
шляхом перевірки правових актів з точки зору їх відповідності Конституції.
Тому Закон про Конституційний Суд України першим регулює порядок
провадження у справах щодо конституційності законів та інших правових актів
Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Суб'єкти права на конституційне
подання з цих питань направляють до Конституційного Суду конституційні
подання, в яких викладаються аргументи і стверджується про
неконституційність відповідних актів, визначають до трьох представників для
участі у розгляді справи. Конституційний Суд обов'язково залучає до участі
в провадженні у справі представників органів влади, акти, яких оспорюються
щодо їх конституційності. У разі якщо ці акти або їх окремі положення
визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони
оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття
Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
Іншим видом справ, що розглядається Конституційним Судом, є
провадження у справах щодо конституційності правових актів, що викликають
спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України,
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування. Підставою для конституційного подання є наявність спору
стосовно повноважень вказаних органів, якщо один із суб'єктів права на
конституційне подання, визначених у ст. 40 Закону про Конституційний Суд
України (Президент, не менше як сорок п'ять народних депутатів України,
Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада
Автономної Республіки Крим), вважає, що правові акти, якими встановлено
повноваження зазначених органів, не відповідають Конституції України. У
резолютивній частині рішення Конституційного Суду дається висновок щодо
конституційності правового акта, яким встановлено повноваження
конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Конституційний Суд розглядає також справи щодо конституційності актів
про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого
референдуму в Автономній Республіці Крим. Предметом розгляду Конституційним
Судом є питання щодо конституційності правових актів Верховної Ради
України, актів Президента України та правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим про призначення виборів, всеукраїнського
референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим. У разі
визнання таких актів неконституційними у рішенні Конституційного Суду
зазначається про припинення діяльності всіх органів, які були створені для
проведення цих виборів чи референдумів, про знищення бюлетенів, агітаційних
матеріалів і про припинення фінансування заходів щодо проведення виборів чи
референдумів та повернення державі перерахованих, але не використаних
коштів.
Наступним видом справ, які розглядаються Конституційним Судом, є
провадження у справах щодо відповідності законів та інших правових актів
Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів,
Верховної Ради Автономної Республіки Крим конституційним принципам і нормам
стосовно прав та свобод людини і громадянина. Підставами для порушення
питання про відкриття провадження у справі щодо відповідності норм чинного
законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав і свобод
людини і громадянина є наявність спірних питань щодо конституційності
прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових
актів; виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, і
виявлених у процесі загального судочинства; виникнення спірних питань щодо
конституційності правових актів, виявлених органами виконавчої влади в
процесі їх застосування та Уповноваженим Верховної Ради України з прав
людини у процесі його діяльності. У разі виникнення у процесі загального
судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується
судом, провадження у справі зупиняється і відкривається конституційне
провадження, справа розглядається Конституційним Судом невідкладно.
Предметом конституційного провадження у справах щодо конституційності
норм законів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації
конституційних прав та свобод людини і громадянина, є вирішення спірних
питань конституційності норм двох чи більше законів або актів міжнародного
права, визнаних обов'язковими на території України, що встановлюють різний
порядок реалізації одних й тих самих конституційних прав та свобод, чим
суттєво обмежуються можливості їх використання. У рішенні Конституційного
Суду визначається, норми якого закону є конституційними, а якого —
неконституційними і нечинними.
Конституційний Суд розглядає справи й дає висновки щодо
конституційності чинних міжнародних договорів України та міжнародних
договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди
на їх обов'язковість. Питання щодо конституційності чинного міжнародного
договору розглядається Конституційним Судом за конституційним поданням
Президента України, Кабінету Міністрів України. У разі дачі висновків про
невідповідність міжнародного договору Конституції України Конституційний
Суд у цьому ж провадженні вирішує також питання щодо неконституційності
цього договору чи його окремих частин. Питання щодо конституційності
міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання
згоди на їх обов'язковість, розглядаються Конституційним Судом за
конституційним поданням Президента України, Кабінету Міністрів України до
прийняття Верховною Радою України відповідного закону. Відкриття
конституційного провадження у цих справах зупиняє розгляд Верховною Радою
України питання щодо надання згоди на їх обов'язковість.
Підставою для відкриття конституційного провадження у справі щодо
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про
усунення Президента України з поста в порядку імпічменту є конституційне
подання Верховної Ради України з даного питання. На підставі аналізу
поданих Верховною Радою України документів і матеріалів Конституційний Суд
дає відповідний висновок. В зарубіжних країнах органи конституційного
правосуддя грають різну роль у процедурі імпічменту. В одних країнах вони
дають лише висновки з різних питань, пов'язаних з процедурою імпіч менту, в
інших — безпосередньо вирішують питання про усунення глави держави з поста
на підставі звинувачення, висунутого парламентом.
Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення
Конституції України та законів України є практична необхідність у
з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції та
законів України. Підставою для конституційного звернення щодо офіційного
тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного
застосування положень Конституції або законів України судами Ук^ раїни,
іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне
звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його
конституційних прав і свобод. У резолютивній частині висновку
Конституційного Суду офіційно тлумачаться положення Конституції та законів
України, щодо яких було подано конституційне подання чи конституційне
звернення. У разі, якщо при тлумаченні Закону України його окремих
положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції
України, Конституційний Суд у цьому ж провадженні вирішує питання щодо
неконституційності цього Закону.
Успіх молодої української демократії не буде залежати від наявності чи
відсутності конституційного суду. В Україні поки немає багатьох елементів
демократичної системи, які мають важливе значення. Проте серед неодмінних
умов функціонування демократичної системи вперше з'явився механізм, що
забезпечує ефективний захист конституційних прав і свобод, у той час як
протягом 70 років авторитарність Радянської влади перешкоджала розвитку
інститутів, здатних вирішити подібну задачу. Український Конституційний Суд
є єдиним органом юрисдикції, здатним виносити остаточні і непідлягаючі
заперечуванню рішення. Якщо в перші роки діяльність Суду була надто
обережна, то зараз при наявності ряду позитивних змін, Суд показав, що він
у стані і захищати індивідуальні права, і обмежувати перевищення влади на
державному рівні, що вже саме по собі є істотним досягненням.
Конституційний Суд - важливий елемент політичної системи. Він слугує
забезпеченню політичної стабільності, розвитку політичних процесів у
встановлених Конституцією межах. При цьому, політична функція Суду може і
повинна здійснюватися тільки у формі судового розгляду. Саме в цьому
випадку позиція Суду як арбітра, чи посередника-миротворця має правове
значення і тягне юридичні наслідки, обов'язкові для сторін конституційної
суперечки.
Головна особливість і важлива відмінність Конституційного Суду України
від судів загальної юрисдикції й арбітражних судів у тім, що Конституційний
Суд України - це не тільки судовий орган, але і такий конституційний орган,
якому надане право у встановлених Конституцією і законом формі і межах
здійснювати контроль над органами законодавчої і виконавчої влади, а в
опосередкованому вигляді - і над іншими судовими органами, а в даному
змісті він сам представляє вищу державну владу. Цією якістю обумовлена
інтегруюча роль Конституційного Суду як гаранта політичної стабільності в
суспільстві і державі та хранителя довгострокових конституційних цінностей.

Проаналізувавши основні правові принципи й основи діяльності
Конституційного Суду України я прийшов до висновку, що на сучасному етапі
розвитку вітчизняного судочинства Конституційний Суд має необхідні
повноваження й інструменти для виконання своєї першорядної задачі - захисту
конституційних основ суспільного ладу і конституційних прав громадян
України. Незважаючи на деякі складності в організації судової практики,
головна проблема ефективності роботи Конституційного Суду в Україні
укладається не в недоліках процедури конституційного судочинства чи
конституційного законодавства, а в забезпеченні виконання рішень Суду, що
часом відкрито ігноруються як суб'єктами держави, так і галузями державної
влади. Невиконання судових рішень - характерна риса всього українського
правопорядку. Законність в державі, у тому числі і конституційну, повинні
забезпечувати не Конституційний Суд, а виконавча влада, прокуратура,
правоохоронні відомства. Конституційний суд - це фактично вища й остання
інстанція, і він повинен вступати в дію лише тоді, коли не спрацьовує вся
інша система влади чи правосуддя.
Таким чином, краща гарантія виконання рішень Конституційного Суду - не
примус, а такий стан суспільної свідомості, при якому в жодного органу,
посадової особи чи громадянина, не виникало бажання діяти всупереч цьому
рішенню. Під «такою» суспільною свідомістю я маю на увазі підвищення рівня
правової культури.
Література


1. Конституція України
2. Закон України “Про Конституційний Суд України”
3. Бойко В.Нова Конституція і судова влада. Право України.-1997.
4. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. -
М., 1998.
5. Погорілко В.Ф. Конституційне право України - Київ Наукова думка 1999р.
6. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення - Київ Либідь
1997р.
5. Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.0. Конституційний Суд України -Київ іе Юре
1997р.
6. Право України 1998р. №5/ Окремі питання поділу влади і юрисдикція
Конституційного Суду України.
7. Конституційне право України. За редакцією В.Ф.Погорілка. Київ. Наукова
думка. 2000р.





Реферат на тему: Конституции зарубежных стран

Конституции зарубежных стран
ПЛАН
1. Понятие, сущность и содержание конституции в различных странах
2. Разработка, принятие и изменение конституции
3. Классификация конституций зарубежных стран по содержанию и форме
Литература

1. Понятие, сущность и содержание конституции в различных странах

Термин «конституция» (от латинского слова constitutio — установление,
утверждение) употреблялся еще античными мыслителями. Так назывался один из
видов декретов римских императоров. В эпоху феодализма применялась и
формулировка «основной закон», которая теперь используется как аналог
конституции. Одна ко ни в античном мире, ни в средние века современного
понятия конституции не было, не существовало тогда и основных законов,
которые служили бы юридической базой текущей правотворческой деятельности
Теоретическое обоснование необходимости такого акта, разработка понятия
«конституция», принятие первых конституций (США 1787 г. Франции и Польши
1791 г.) были связаны с борьбой молодой революционной буржуазии,
возглавившей широкие слои народа, против феодального строя и феодального
права, «права-привилегии» (К. Маркс).
В современной науке конституционного права термин «конституция?
употребляется в двух основных значениях: конституция фактическая
конституция юридическая. Фактическая конституция — это реально существующие
основы общественно-политического строя, действительное положение личности в
той или иной стране. Конституция юридическая — это документ, основной закон
(несколько основных законов) имеющий высшую юридическую силу, принимаемый и
изменяемый особом порядке, регулирующий в большем или меньшем объеме
основы социально-экономического строя, политической системы, правового
статуса личности, духовной жизни общества, т.е. имеющий особый объект,
Как синоним термина «фактическая конституция» в зарубежных странах
часто употребляется термин «социальная конституция» или конституция в
материальном смысле слова, а вместо термина юридическая конституция»
используется понятие «формальная конституция» В США часто говорится о
«живой конституции». Под этим понимают толкования статей конституции США
Верховным судом за более чем 200-летний период ее действия, учитывающие
новые реалии.
В какой-то мере несовпадение норм и фактических отношений есть
всегда, например в результате того, что конституция «стареет», что имеет
место в США. Но если возникает противоречие между принципами конституции и
фактическим положением, характеризующим основные параметры общественного и
государственного строя (например, между нормами о широких правах граждан и
условиями тоталитарного строя), конституция становится фиктивной.
Высшая юридическая сила конституции означает, что все остальные
законы, иные акты, правоприменительная практика должны соответствовать ей,
иначе они недействительны. Особый порядок принятия конституции обычно
предполагает принятие конституции специально созываемым для этого
учредительным собранием, другим высшим представительным органом
(парламентом) квалифицированным большинством голосов (2/3, 3/5 и т.д.)
всего состава парламента, референдумом или иными способами, обладающими
особой авторитетностью. Квалифицированным большинством голосов
осуществляется обычно и внесение поправок и дополнений в конституцию,
иногда для этого требуется и референдум. О специфике объекта
конституционного регулирования уже говорилось выше.
Юридическая конституция может представлять собой один документ (это
консолидированная, или кодифицированная, конституция). Таково подавляющее
большинство конституций стран мира (Китая 1982 г., Папуа — Новой Гвинеи
1975 г., Бразилии 1988 г., Украины 1996 г. и др.). Однако иногда поправки к
конституции в ее текст не вносятся, а прилагаются к ней в определенной
нумерации (например, в США). Законодательный акт, составляющий
консолидированную конституцию, чаще всего так и называется: «конституция».
Но в некоторых случаях применяется другая терминология: «политическая
конституция» (Колумбия), «союзный конституционный закон» (в Австрии — один
из актов), «основной закон» (Германия).
В ряде стран конституция представляет собой совокупность законов,
принятых в разное время (неконсолидированная, или некодифицированная,
конституция). Название каждому из них обычно дается в соответствии с
предметом регулирования: «Форма правления», «Акт о риксдаге», «Акт о
престолонаследии» — в Швеции, законы о кнессете (парламенте), о земле,,о
судоустройстве — в Израиле, Сеймовый устав — в Финляндии и т.д.
В отдельных странах конституция включает не только собственно
конституцию, но и некоторые другие основополагающие документы. Так, во
Франции это конституция 1958 г., преамбула отмененной конституции 1946 г. и
Декларация прав человека и гражданина 1789 г.
В редких случаях под конституцией понимается совокупность законов,
судебных прецедентов и неписаных конституционных обычаев (Великобритания,
Новая Зеландия). Законы, считающиеся частью такой конституции (а в
Великобритании их более 300), принимаются не в особом порядке
(квалифицированным большинством), а обычным способом.
В странах, где конституций нет (султанат Оман и др.), их роль
выполняет священная книга мусульман — Коран. В некоторых странах Коран
является частью «конституционного блока», будучи поставлен над конституцией
и остальными его частями (Иран, Саудовская Аравия и др.).
Роль составной части конституции могут выполнять политические
декларации о целях и перспективах развития страны, принимаемые путем
общегосударственного голосования граждан (например, Национальная хартия
Алжира 1976 г., Хартия малагасийской социалистической революции 1975 г. и
др.). Значение конституционных документов может быть придано прокламациям
военных и революционных советов, советов национального спасения и других
органов, приходящих к власти в результате военного переворота. Таковы
институционные акты, принимавшиеся в Бразилии после переворота 1964 г.,
прокламации Временного военного административного совета в Эфиопии в
1974—1987 гг. и др.
Конституции обычно состоят из преамбулы (введения), глав (разделов,
частей), статей, которые в свою очередь могут делиться на пункты,
обозначенные цифровой или буквенной нумерацией. В редких случаях (например,
в Венгрии) вместо статей имеются параграфы. Завершается конституция
переходными и заключительными постановлениями, которые предусматривают
преемственность государственной власти, порядок создания новых органов. Во
многих конституциях есть приложения, содержащие схемы, образцы, различные
перечни (например, полномочий федерации и субъектов), текст клятвы
президента и др. Неотъемлемой частью конституции являются в некоторых
странах (США и др.) поправки к ней, они не вносятся в текст, а прилагаются
к конституции.
По вопросу о значении конституции в жизни страны существуют разные
взгляды. Во время борьбы против королевского абсолютизма в прошлом, а в
некоторых странах Востока и теперь идеологи борьбы за демократию, исходя из
волюнтаристских концепций, придают конституции решающее значение в
установлении общественного и государственного строя страны. С их точки
зрения, все зависит от идей, которыми руководствуются создатели
конституции: общественный строй будет справедливым, если принять «хорошую»
конституцию. Конечно, на бумаге можно написать любой текст конституции. Но
если этот текст не будет соответствовать социально-политическим условиям,
он останется мертвой буквой. В условиях коммунистических режимов в
Болгарии, Румынии, Чехословакии в конституциях провозглашалась полнота
власти парламентов и местных советов, перечислялись обширные права граждан
и назывались такие важные гарантии, которых было в основных законах стран
западной демократии. Однако действительность не соответствовала этим
положениям.
Для того чтобы конституция действовала, она должна учитывать реальные
условия страны, уровень правовой культуры населения и многие другие факторы
общественной жизни. Но это не значит, что конституция — лишь простой слепок
существующей ситуации. Прогрессивная демократическая конституция (Японии
1946 г., Италии 1947 г., Бразилии 1988 г. и др.) способствует подлинному
выражению и учету воли народа, укреплению демократических порядков,
осуществлению назревших социально-экономических реформ. Конституции,
закреплявшие авторитарные порядки (Румынии 1965 г. в редакции 1974 г.,
Заира в редакции 1980 г., Эфиопии 1987 г., ЮАР 1983 г. и др.), в конечном
счете препятствовали развитию страны, социальному прогрессу и были чреваты
социальным взрывом, что и произошло в Румынии, Эфиопии и других странах. В
ЮАР режим апартеида был ликвидирован, конституция 1983 г. заменена в 1994
г. временной конституцией, а затем конституцией 1997 г.
Представители разных юридических школ по-разному характеризуют
сущность конституции. Школа естественного права видит в ней своего рода
общественный договор, нормативисты — высшую, основную норму,
институционалисты — статут не только государства, но и корпоративной
организации общества в целом, марксизм-ленинизм — продукт классовой борьбы
и закрепления ее результатов. В современной науке конституцию рассматривают
не только как юридический, но и как политический и идеологический документ.
Ее сущность как юридического документа (в данном случае речь идет не о
социальной сущности) состоит в тех качествах, которые были отмечены выше в
определении конституции: в особом ее содержании (предмете регулирования),
ее высшей юридической силе, роли конституции как юридической основы
текущего законодательства, в повышенной стабильности, что связано с
порядком ее принятия и изменения, отличающимся от обычного законодательного
процесса.
Некоторые из этих качеств, характеризующих различные стороны сущности,
называют свойствами конституции. Иногда добавляют и другие свойства: более
высокая степень обобщенности по сравнению с иными правовыми актами,
комплексный характер конституции как правового документа, ее значение как
юридической базы законодательства и др. В ряде стран, однако, существуют
отступления от этих признаков.
Иногда конституции регулируют не только основы общественного и
государственного строя, но и несущественные детали (например, ст. 25-бис
швейцарской конституции 1874 г. запрещает резать скот и пускать кровь без
предварительного его оглушения). Наряду с исключительной стабильностью
некоторых конституций (конституция США действует более 200 лет всего лишь с
27 поправками) основные законы ряда стран Азии, африки, Латинской Америки
подвергаются частым изменениям: после многочисленных военных переворотов
обычно принимаются новые конституции (в Таиланде сменилось полтора десятка
конституций, в Венесуэле — около 30 и т.д.). Высшая юридическая сила
конституции отчасти признается и в тех странах, где в ее состав входят
нормы обычного права, ибо (в Швеции, например) считается, что они имеют
большую силу, чем закон, хотя конституции некоторых развивающихся стран
допускают «конституционно нарушающее законодательство» — принятие
чрезвычайных законов (обычно 2/3 голосов всего состава парламента), которые
несовместимы с конституцией, но превалируют над ее положениями (Шри-Ланка,
Ямайка и др.). Такие законы принимаются в чрезвычайных условиях, когда
необходимо быстро реагировать на ситуацию, не прибегая к длительной
процедуре изменения конституции.
Как политический документ конституция закрепляет соотношение
социальных сил в обществе, их борьбу и сотрудничество, достигнутый
компромисс, а иногда, напротив, — господство определенных слоев населения
или военно-политических группировок (последнее в первую очередь относится к
временным конституциям, принимаемым в результате военных переворотов),
регулирует политический процесс в обществе. Конституция отражает степень
восприятия общечеловеческих ценностей в обществе данной страны, содержит,
хотя и в неодинаковой мере, программные положения о путях развития
общества.
Эти качества, получающие свое выражение не в какой-то отдельной
статье, а в содержании всего основного закона, и прежде всего закрепление
конституцией соотношения социальных сил в обществе, которые посредством
борьбы и сотрудничества приходят к консенсусу по принципиальным
конституционным вопросам общественного и государственного строя,
обусловливают социальную сущность конституции.
С этой точки зрения можно различать в зарубежных странах несколько
видов конституций: основные законы, отражающие влияние феодалов, —
конституции полуфеодально-теократического характера (Бахрейн, Бруней,
Кувейт, ОАЭ и др.); конституции, провозглашающие защиту интересов
трудящихся, — социалистические конституции (Вьетнам, Китай и др.);
конституции капиталистического общества (США и др.); постсоциалистические
конституции (Болгария, Венгрия, Украина и др.). Многие конституции,
особенно принятые в последние десятилетия, отражают процессы развития
современной цивилизации, характеризуемые внедрением в капиталистическое
общество элементов социализма (Италия, Португалия и др.), а в социализм —
элементов капитализма (Китай и др.).
Как идеологический документ конституция в концентрированном виде
отражает господствующую в обществе или принятую его руководящими силами
социально-политическую доктрину, определенное мировоззрение. Иногда
положения о принятой идеологии непосредственно закреплены в конституции
(идеи марксизма-ленинизма и Мао Цзедуна в китайской конституции 1982 г.,
исламских ценностей в конституции Алжира 1996 г., идеология мобутизма — от
собственного имени президента Мобуту — в конституции Заира 1980 г., панча-
сила в Индонезии и др.).
Основной закон имеет социальное и юридическое содержание. Социальное
содержание конституции — это конкретизация ее социальной сущности. Оно
богаче сущности, так как отражает необходимое (основы существующего строя,
т.е. сущность) и случайное (несущественное, частные национально-
специфические особенности отдельной страны). Конституции Японии и Индии
одинаковы по своей социальной сущности — это конституции капиталистического
общества, но конкретные социальные силы в этих странах, определяющие их
развитие, неодинаковы (в первом случае — крупная буржуазия, во втором —
национальная буржуазия). Одинаковы по своей сущности, но различны по
социальному содержанию конституции США и Египта, Мексики и Пакистана,
Бразилии и Канады и т.д. Это нашло свое выражение в указанных выше
различиях нескольких видов конституций.
Иногда дается иная классификация зарубежных конституций по их
социальному содержанию: либеральные, этатические и смешанные, этатически-
либеральные. Эта классификация в какой-то мере смыкается с предыдущей:
конституции демократических стран — либеральные, тоталитарных —
этатические, характеризующиеся гипертрофированной ролью государства. В
условиях переходных периодов нередки этатически-либеральные конституции.
Правовое, юридическое содержание конституции — это тот юридически
значимый материал, из которого она состоит. Это нормы, закрепляющие основы
общественного строя (формы собственности, организацию управления
экономикой, например плановое или рыночное хозяйство, партийную систему и
др.), государственного строя (форму правления форму устройства государства
и др.), основные права граждан (праве собственности, право на труд, на
свободу слова, неприкосновенность личности и др.). Наряду с принципиальными
положениями конституция содержит нормы, в которых эти положения
детализированы (например, о парламентских процедурах, о некоторых
полномочиях местного самоуправления). Правовое содержание конституции
неодинаково в монархии Бельгии (она регулирует многие отношения, связанные
с троном) и республике Франции, в демократической Японии и тоталитарной
КНДР, в развитой Италии и африканской Ботсване.
По своему характеру конституции могут быть демократическими,
авторитарными и тоталитарными. Первые отражают общечеловеческие ценности,
достижения в прогрессивном развитии политической и юридической мысли
(Италия, Япония, Бразилия и др.). Авторитарные конституции нередко
провозглашают господство и юридические привилегии определенных классов,
социальных слоев, рас, этнических групп в обществе, устанавливают
фиксированную партийную систему (чаще всего однопартийность, однако
конституция Нигерии 1989 г. разрешает две партии, законодательство
Индонезии — три), принижают роль парламента, ограничивают основные права
граждан. Тоталитарные конституции закрепляют господство одной партии,
слитную партийно-государственную систему, вождизм, обязательную идеологию.
Названные же в конституциях стран тоталитарного социализма основные права
человека не осуществляются.

2. Разработка, принятие и изменение конституции

Новая конституция обычно принимается при возникновении нового
государства, смене политических режимов (особенно в результате
революционных событий), при существенных изменениях в общественном строе,
если текст старой конституции нельзя привести в соответствие с ними путем
принятия поправок. Однако во многих развивающихся, да и не только
развивающихся, странах принятие новых (особенно временных) конституций было
связано с военными переворотами, с приходом к власти новой группы лиц, что
не изменяло существенно общественный строй и политическую систему, с
субъективными, а иногда и волюнтаристскими факторами (например, в Африке).
Поэтому в некоторых странах конституции заменялись новыми в среднем через
пять — семь лет, а то и чаще (Венесуэла, Гана, Йемен, Таиланд и др.).
Существуют различные способы подготовки проекта конституции. В редких
случаях проект от начала до конца создается специально образованным
учредительным собранием или действующим парламентом. В этих случаях ведущую
роль обычно играет конституционный комитет (комиссия), который создается
представительным органом и фактически разрабатывает проект. В ряде случаев
роль учредительного собрания или парламента в подготовке проекта и в ходе
его обсуждения на пленарных заседаниях бывает весьма значительной. Так было
при разработке конституций Италии 1947 г., Индии 1949 г., Бразилии 1988 г.,
Болгарии 1991 г. и др.
В некоторых странах конституционные комиссии для разработки проекта
основного закона создавались не представительными органами, а президентами
или правительствами. Такими комиссиями были разработаны проекты конституций
Франции 1958 г. (вынесенный затем на референдум, минуя парламент), Греции
1975 г. В ФРГ проект конституции 1949 г. был подготовлен Парламентским
советом (основную работу провели профессора по конституционному праву),
состоявшим из представителей региональных парламентов, и утвержден
командованием оккупационных войск. В Алжире проект конституции 1989 г.
подготовила группа советников при президенте, и он также был вынесен на
референдум (эта конституция заменена другой в 1996 г.). После военных
переворотов проекты новых конституций разрабатываются или их основные
положения формулируются обычно военными правительствами (например,
конституции Турции 1982 г., Нигерии 1989 г.), но проект конституции Фиджи
1990 г. после такого переворота подготовила в основном группа племенных
вождей.
При предоставлении независимости колониям проекты конституций новых
государств разрабатывались министерствами колоний (Нигерия, 1964 г.;
впоследствии уже учредительными, хотя и своеобразно сформированными,
собраниями в Нигерии были приняты другие конституции), местными властями с
участием советников метрополии (например, конституция Мадагаскара 1960 г.),
в ходе переговоров на заседаниях «круглых столов», в которых участвовали
представители колониальной державы и деятели национально-освободительного
движения (Зимбабве, 1979г.).
При переходе от тоталитарного к либеральному, полудемократическому,
демократическому режимам конституции или их принципиальные положения
(включая новую редакцию) разрабатывались на общенациональных конференциях
представителей различных партий и различных сил общества, на заседаниях
гражданских комитетов, «круглых столов» и т.д. В них участвовали и
представители партий (коммунистических, революционно-демократических,
пробуржуазно-авторитарных), утрачивающих господствующую роль, лидеры
уходящих режимов (Венгрия, Чехия, Конго, Заир и др.).
В странах тоталитарного социализма и государствах социалистической
ориентации, а иногда и в других государствах подготовка проекта имеет свои
особенности. Во-первых, она начинается по инициативе центрального органа
правящей (как правило, единственной) партии, который создает комиссию (она
утверждается парламентом, а иногда действует и без такого утверждения),
устанавливает основные принципы будущей конституции, обсуждает проект и
принимает решение о его представлении парламенту или на референдум. Так
разрабатывались практически конституции всех стран тоталитарного социализма
(Кубы 1976 г., Китая 1982 г., Вьетнама 1992 г. и др.), государств
социалистической ориентации в прошлом (Бенина 1977 г., Эфиопии 1987 г. и
др.).
Во-вторых, проект, подготовленный комиссией и одобренный высшим
партийным органом, выносится на общегосударственное обсуждение с активным
участием в нем массовых организаций. Обычно проводится множество собраний,
иногда предлагаются тысячи поправок и дополнений. Правотворческие
результаты такого обсуждения, как правило, бывают не очень значительными
(хотя в проекты конституций Бенина 1977 г., Вьетнама 1980 г., Эфиопии 1987
г. и других стран вносились существенные поправки), а само обсуждение в
ряде случаев приобретает характер парадного одобрения проекта (во всяком
случае его основных положений). Тем не менее эта стадия конституционного
правотворчества имеет важное значение для политической активизации
населения, служит формой его партиципации — участия в управлении страной.
В некоторых государствах капиталистической ориентации также
предпринимались меры для того, чтобы ознакомить население с проектами
конституций и учесть его мнение (Папуа — Новая Гвинея 1975 г., Либерия 1984
г. и др.). Однако круг лиц, принимавших участие в обсуждении, как правило,
ограничивался элитой общества. К тому же, согласно постановлениям органов,
выносивших проект на обсуждение, иногда оно могло касаться только деталей,
а не основных принципов (Шри-Ланка 1972 г.).
Одним из наиболее демократичных способов принятия конституции
считается принятие ее специально избранным для этой цели учредительным
собранием. В отличие от парламента это обычно орган однопалатный (в
Бразилии он был двухпалатным), и после принятия конституции он нередко
распускается, уступая место парламенту, избранному на основе новой
конституции. Учредительным собранием (с разными названиями) приняты
конституции Туниса 1956г., Намибии 1990г., Болгарии 1991 г. и др.
Учредительное собрание нередко продолжает свою деятельность в качестве
обычного парламента.
Учредительное собрание не всегда формируется только путем выборов. В
Нигерии в 1978 г., в Гане в 1979 г., в Турции в 1982г. оно частично
избиралось на корпоративной основе из представителей различных групп
населения, а частично назначалось военными властями. Такие учредительные
собрания обычно играют роль консультативных (в Турции в 1982 г., в Нигерии
в 1978 г. они так и назывались консультативными), поскольку их результаты
утверждаются уходящими при переходе к гражданскому правлению военными
властями. Консультативное учредительное собрание приняло конституцию
Кувейта 1962 г., утвержденную королем (эмиром).
Некоторые конституции приняты парламентами, провозгласившими себя для
этой цели учредительными собраниями (в Шри-Ланке 1972 г., Папуа — Новой
Гвинее 1975 г., Танзании 1977 г., Нидерландах 1983г., Бразилии 1988г., в
Замбии 1992г.). Парламентами без переименования их в учредительные собрания
приняты конституции Китая 1982 г., Мозамбика 1990 г., Вьетнама 1992 г.,
Грузии 1995 г., Украины 1996 г., Польши 1997 г. В отдельных странах
конституции приняты над парламентскими органами, составной частью которых
иногда были, а иногда и не были парламенты (например, Народным
консультативным конгрессом в Индонезии в 1945 г., Великой джиргой в
Афганистане в 1987 г., Великим народным хуралом в Монголии в 1992 г.).
Конституции нередко принимаются путем референдума —
общегосударственного голосования избирателей (Франция 1958 г., Египет 1971
г., Филиппины 1986 г., Алжир 1996 г., Белоруссия 1996 г. и др.). Референдум
— демократический институт, но на нем избиратель может лишь ответить «да»
или «нет» на вопрос, одобряет ли он конституцию; предложить же какие-то
поправки он не может. Однако без предварительного обсуждения проекта
населением или хотя бы в парламенте гражданину очень нелегко разобраться в
таком сложном документе, как конституция. В ряде случаев путем референдума
принимались реакционные конституции (в Греции, Родезии и др.). Иногда на
референдум выносятся конституции, подвергавшиеся предварительному
обсуждению в представительных органах, уже принятые парламентами или
учредительными собраниями (Греция в 1975 г., Испания в 1978 г.), а иногда
конституции, уже принятые референдумом, затем утверждаются избранными на
основе этих конституций парламентами (Бирма в 1974 г., Эфиопия в 1987г.).
В некоторых странах конституции были приняты фактически военными
властями, провозгласившими переход таким путем к гражданскому правлению.
Военные советы в качестве последней инстанции утвердили принятые
консультативными учредительными собраниями конституции, иногда внося в них
существенные поправки (Турция в 1982 г., Нигерия в 1989 г.). В отдельных
странах социалистической ориентации, где революционно-демократические
(единственные) партии осуществляли важные государственные функции, первые
конституции непосредственно принимались их высшими органами — съездами
(Конго в 1973 г.) или исполнительными комитетами партий (Ангола и Мозамбик
в 1975 г.). В настоящее время и в Конго, и в других странах эти конституции
заменены.
Наконец, в ряде монархических государств происходило октроирование
конституций: они даровались «хорошим» монархом своему «верному народу»
(Иордания в 1952 г., Непал в 1962 г., Свазиленд в 1978 г., Саудовская
Аравия в 1992 г. и др.). В ходе крушения колониальных империй октроирование
приобрело иную форму: метрополия (обычно после конференций «круглого
стола») даровала конституцию своим прежним колониям, объявляемым
независимыми государствами. В Великобритании это делалось в форме «приказа
в совете» (акт монарха в Тайном совете, который состоит приблизительно из
300 человек — членов правительства, духовных иерархов, знати,
высокопоставленных ниц). Таким образом было принято более 30 конституций
для британских колоний, получивших независимость (большинство этих актов
заменены).
Лучшим средством, способным обеспечить необходимую стабильность
конституционных норм, считается более сложный порядок внесения изменений в
конституцию по сравнению с обычным законом. Созыва учредительного собрания
для внесения поправок в текст уже действующей конституции обычно не
требуется, но в некоторых странах, например в Болгарии, для изменения
«укрепленных» статей конституции это необходимо. Поправки вносятся по
решению парламента или на основании итогов референдума, однако прин

Новинки рефератов ::

Реферат: Иудаизм (Религия)


Реферат: Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України (Страхование)


Реферат: Литье в песчано-глинистые формы, оборудование и оснастка (Металлургия)


Реферат: AutoCAD 2000 (Программирование)


Реферат: Тестирование ППП автоматизации учета основных средств (Программирование)


Реферат: Заключение, изменение и расторжение договоров (Гражданское право и процесс)


Реферат: Социология Макса Вебера (Социология)


Реферат: Внешняя торговля в России 18 века (История)


Реферат: Совершенствование учета денежных средств в учхозе "Кубань" (Бухгалтерский учет)


Реферат: Есть ли особенности у женской речи? (Культурология)


Реферат: Электробезопасность (билеты и ответы) (Безопасность жизнедеятельности)


Реферат: Германский Федерализм (История)


Реферат: Ответственность за торговля наркотиками (Право)


Реферат: Григорий Александрович - князь Потемкин-Таврический (Исторические личности)


Реферат: Философия религии Канта. (Философия)


Реферат: Социология политики в работах М. Вебера (Социология)


Реферат: Бухгалтерский учет и анализ затрат на производство и калькулирование себестоимости продукции (Бухгалтерский учет)


Реферат: Термоядерный реактор (Физика)


Реферат: Философия (Философия)


Реферат: Гуманистическая педагогика Адольфа Дистервега (Педагогика)



Copyright © GeoRUS, Геологические сайты альтруист