|
Реферат: НБУ-финансовый агент правительства (Право)
НБУ – фінансовий агент уряду
ЗМІСТ
Вступ. 4.
І. Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансового агента уряду. 10.
1. Банківське обслуговування, як функція НБУ. 10.
2. Обслуговування внутрішнього державного боргу. 17.
3. Обслуговування державного зовнішнього боргу. 42.
4. Касове виконання державного бюджету. 51.
ІІ. Нормативно-правові основи діяльності Національного банку України.
61.
1. Національний банк і банківська система України. 64.
2. Роль національного банку у зовнішньоекономічній діяльності
України. 69.
3. Національний банк і реформування української економіки. 77.
ІІІ. Операції Національного банку України як фінансового агента
уряду. 87.
1. Виконання держбюджету. 90.
2. Обслуговування внутрішнього державного боргу. 99.
3. Обслуговування зовнішнього державного боргу.
108.
4. Кредитування уряду. 126.
5. Банківське обслуговування уряду. 132.
Висновки. 147.
Література . 152.
Вступ
На момент здобуття незалежності України в ній був відсутній досвід
державотворення і ясне розуміння економічної ситуації. Свою допомогу у
створенні моделі економічних трансформацій запропонували міжнародні
фінансові інституції - Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк,
Європейський банк реконструкції і розвитку, розвинені країни світу.
В них теж не було досвіду з ефективної трансформації на
постсоціалістичних теренах. Керуючись лише зовнішньою схожістю ситуації
(неконкурентоспроможністю економіки), іноземні експерти запропонували
Україні неоліберальну модель розвитку економіки, яка була створена для
слаборозвинених країн. Хоча вже на той час авторитетні економісти,
аналізуючи досвід проведення реформ в країнах "третього світу" Центральної
і Східної Європи застерігали від сліпого копіювання стандартних рецептів
міжнародних фінансових інституцій і підкреслювали, що успіху реформи
досягали лише в країнах, які проводили власну економічну політику і суттєво
коригували курс, запропонований іноземними радниками.
Ця модель передбачала, що спочатку має бути досягнута стабілізація
економіки, а вже потім - розпочатись економічне зростання. Стабілізація ж
передбачала повну лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, суто
монетаристський підхід до боротьби з інфляцією, ставку на саморегулюючу
роль ринку, як на макро- так і на мікрорівні економіки, заборону
застосування захисту від негативного впливу недобросовісної конкуренції,
реалізацію прискореної програми приватизації, ставку на розвиток малого
бізнесу переважно у сфері торгівлі.
Протягом останніх років реформатори в економічному блоці уряду
намагалися виконувати рекомендації іноземних радників (зокрема, з МВФ) і
умови надання кредитів МВФ, часто - навіть нехтуючи чинним законодавством.
Наслідками реалізації запропонованої Україні моделі економічного розвитку
були неоднозначними. З одного боку - падіння обсягів ВВП від 1991 до 1998
років на 55,2 %, збільшення питомої ваги сировинних галузей до 50 % проти
21 % у 1990 р.; нелегальний відтік капіталів за межі України, який на
початок 1999 р. становив 8 млрд доларів; скорочення капіталовкладень за
роки незалежності майже у 5 разів; досягнення рівнем бартеризації
економічних взаємин 40 % обсягу реалізованої продукції; кредиторська
заборогованість, яка на початок 1999 р. склала 153,6 млрд гривень; втрата
значної частини внутрішнього ринку, який по окремих видах товарів на 60-90
% заповнений імпортною продукцією; зростання зовнішнього боргу, величина
якого на початок 1999 р. перевищила 12 млрд доларів; падіння життєвого
рівня значної частини громадян України, до 50 % яких проживають за межею
малозабезпеченості; зростання імпортної залежності України від постачання
продукції стратегічного характеру; відтік і скорочення інтелектуального
наукового потенціалу; поширення "тіньової економіки", корупція,
криміналізація економіки і перетворення її на об'єкт протиборства
політичних сил, втрата зовнішніх ринків збуту української продукції.
Проте одночасно було немало зроблено і в частині розбудови ринкових
структур, приватизації, становлення стабільної державної валюти. Значна
частина українських підприємств перейшла на випуск конкурентоспроможної
продукції. У 2001 році валовий внутрішній продукт України збільшився у
порівнянні 2000 роком на 9%, темп приросту перевищено більш як в 1,5 раза.
Збережено досягнуті у 2000 році високі темпи приросту обсягів промислового
(14,2% проти 13,2) і сільськогосподарського виробництва (9,9 проти 9,8),
здобуто їх прискорення у сфері інвестування в основний капітал (17,2 проти
14,4), обороту роздрібної торгівлі (11,7 проти 6,9), будівельної діяльності
(на 10,6 проти 1,6 %).
Приріст споживчих цін у 2001 році становив 6,1%, що вчетверо нижче
минулорічного показника (25,8%), та удвічі нижче прогнозованого на початку
року (12,3%).
У січні - листопаді 2001 р. порівняно з відповідним періодом 2000 р. обсяг
зовнішньої торгівлі товарами збільшився на 14,2% і становив $ 29,2 млрд.
дол.
В структурі експорту спостерігається ряд позитивних змін. Частка
чорних металів зменшилася з 35,1 до 30,9%, добрив - з 2,8 до 2,2%. З 2 до
0,9% зменшилась питома вага експорту нафти, газу, електроенергії. Натомість
частка молока і молочних продуктів збільшилась з 0,9 до 1,7%, зернових
культур - з 0,8 до 2,5%, паперу та картону - з 1,25 до 1,6%, інструментів -
з 0,2 до 2,5%, машин, устаткування та механізмів - з 9,2 до 10,5%.
Наші макроекономічні досягнення виглядають не надто стійкими та
переконливими саме через непослідовність у ринкових перетвореннях і сучасну
недосконалість ринкових інститутів. Про наші сьогодняшні проблеми краще за
інших сказав відомий польський економіст Лешек Бальцерович:
«У мене виникло таке враження, що чимало начебто інтелігентних людей
перестають мислити, коли починають говорити про державу, ставлячись до неї
так, буцім вона є коморою необмежених засобів, здатних розв’язати усі
проблеми. Тим часом, на державу треба дивитися як на важливий, але
обмежений засіб. Адже обмеженими залишаються і термін, і компетенція уряду
та працедавців, обмежені кількість, кваліфікація та знання державних
службовців, врешті скромними залишаються реальні фінансові засоби, якими
володіє держава, бо вона має їх стільки, скільки забирає в людей через
різні податки».
В останні роки НБУ (чи не єдина з наших державних установ) демонструє
всі якості локомотива і регулятора української економіки. Він зумів стати
справжнім ринковим інститутом, що стійко витримує тиск з боку прибічників
«світлого вчора». Наведені нижче діаграми переконливо свідчать про
ефективну діяльність НБУ, яка знайшла відповідну оцінку у світової
спільноти.
[pic]
[pic]
[pic]
[pic]
Правління Національного банку України проаналізувавши динаміку
макроекономічних і монетарних показників у січні-травні 2002 року,
враховуючи фактичний індекс споживчих цін у травні та його прогнозну оцінку
до кінця 2002 року, а також з метою забезпечення стабільності грошово-
кредитного ринку прийняло постанову від 04 червня 2002 року № 207, якою
передбачено залишити розмір облікової ставки у травні 2002 року на рівні,
що діяв у травні п. р. - 10 відсотка річних.
На практиці принципи ліберальної економіки почали втілюватися в
Україні тільки з кінця 1999 р., коли за значної підтримки законодавців до
влади прийшов уряд, що вважався прозахідним і рішуче налаштованим на
поглиблення і радикалізацію ринкових реформ. Однак у практичній діяльності
новому складові Кабміну довелося зіткнутися з серйозними труднощами. Втім,
уряду Ющенка, який до призначення Прем’ром очолював НБУ, вдалось зробити
досить багато.
У кредитно-грошовій сфері було здійснено повернення до політики
стримування росту грошової маси та інфляції, що сприяло значному зниженню
ціни кредитів і їх доступності для більшості виробників. Витіснення з обігу
негрошових форм розрахунків та перехід до прозорого виконання реального
бюджету дозволили суттєво покращити соціально-економічний стан країни та її
населення.
«Промислова політика» як така стала відсутньою, оскільки Ющенко і
його прихильники дотримуються тієї точки зору, що вільний ринок самостійно
визначає пріоритети економічного розвитку. У зв'язку з цим, а також
подальшою лібералізацією зовнішньої торгівлі, продовжилось поглиблення
депресії наукоємних виробництв. Стимулювання експорту здійснювалось шляхом
переговорів із зовнішньоторговельними партнерами про взаємне скорочення
торгових бар'єрів.
Відбулось прискорення темпів приватизації і регуляторної реформи, які
можуть принести успіх, якщо будуть спрямовані не на досягнення кількісних
показників, а на підвищення ефективності управління власністю, систему
корпоративного управління власністю і дійового захисту прав акціонерів, а
також залучення приватних капіталів у народногосподарський обіг.
В квітні 2001 р. політичний маятник в Україні хитнувся. Новий уряд
ще не наважився на значні зміни кредитно-грошової політики, тому зростання
макроекономічних показників поки продовжується, хоча темпи його
уповільнилися. Проте намагання керувати економікою в «ручному режимі» може
зруйнувати нестійкі позитивні тенденції. І тут багато чого залежить від
НБУ, який продовжує лишатися справжнім бастіоном ринкових перетворень. Тому
актуальність даної роботи полягає в розгляді функціонування НБУ та його
впливу на основні показники економіки країни.
Метою і завданням даної роботи є аналіз діяльності Національного
банку України як фінансового агенту уряду та його впливу на макроекономічні
показники і подальше реформування економіки.
Розділ 1. Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансового агента уряду
1.1. Банківське обслуговування – основна функція НБУ
Центральні банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють
з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань
монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання
фінансових операцій.
Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні
державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації
надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від
реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі
виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде рахунок Міністерства
фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове
обслуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, враховуючи
особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським
обслуговуванням.
У процесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків
платників податків, покупців державних цінних паперів, що відкриті в
комерційних банках, і зараховуються на рахунок міністерства фінансів
(казначейства), відкритий у центральному банку. У результаті збільшуються
депозити уряду і зменшується грошова база. Коли уряд фінансує державні
витрати, то процес розвивається у зворотному порядку. Наприклад, при оплаті
устаткування для державного медичного центру кошти списуються з рахунка
Міністерства фінансів (казначейства) і зараховуються на рахунки
постачальників устаткування, відкриті в комерційних банках. Депозити уряду
зменшуються, а банківські резерви і відповідно грошова база зростають.
В окремих країнах кошти державного бюджету зберігаються не тільки у
центральному банку, а й у комерційних банках. Наприклад, у США кошти, які
Казначейство отримує від податкових надходжень, і виторг від продажу
державних цінних паперів зберігаються на спеціально відкритих урядових
рахунках у найбільших комерційних банках (так звані «податкові і позичкові
рахунки»). Поточні платежі Казначейства, зокрема оплата виписаних
Казначейством чеків, здійснюються головним чином з рахунків, відкритих
Казначейству у Федеральних резервних банках (так звані «чекові рахунки»).
Кошти на «чекові рахунки» переказуються з «податкових і позичкових
рахунків» у міру потреби.
Оскільки надходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів
протягом року у часі не збігаються, депозити уряду в центральному банку
характеризуються значними коливаннями і, отже, можуть бути джерелом
коливань у грошовій базі. Проте більшість цих коливань має тимчасовий
характер і Центральний банк може їх передбачити на основі інформації
міністерства фінансів про сподівані надходження і видатки, що дає банку
змогу вжити відповідних заходів через проведення операцій на відкритому
ринку і нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу.
В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою
вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій
практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:
• податкове фінансування. В основі цього методу — підвищення урядом
податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове
фінансування не впливає на грошову базу;
• боргове фінансування. В основі цього методу — випуск урядом
боргових зобов'язань, виторг від розміщення яких спрямовується до бюджету.
Боргове фінансування також не справляє прямого впливу на грошову базу,
окрім випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком;
• фінансування шляхом емісії грошей. В основі цього методу —
отримання урядом кредитів від центрального емісійного банку у формі купівлі
банком державних боргових зобов'язань. Емісія грошей, яку таким чином
здійснює Центральний банк, прямо впливає на грошову базу, а отже і на
пропозицію грошей, і може призвести до небажаних наслідків у майбутньому.
Якщо дефіцит бюджету є великим відносно ВВП, має постійний характер і
фінансується за рахунок емісії грошей — це спричиняє збільшення пропозиції
грошей високими темпами, викликає подальше зростання рівня цін і провокує
інфляцію.
У розвинутих країнах намагаються уникати емісійного фінансування
бюджетного дефіциту. Добре розвинений ринок капіталів дає змогу урядам
розміщувати потрібну кількість державних боргових зобов'язань і таким чином
вирішувати проблему державних фінансів. Водночас у багатьох країнах з метою
захисту центрального банку від можливого тиску з боку уряду на
законодавчому рівні забороняється емісійне кредитування уряду шляхом
купівлі центральним банком державних боргових зобов'язань на первинному
ринку, тобто безпосередньо в емітента. Спілкування уряду і центрального
банку стосовно боргових зобов'язань передбачається лише через відкритий
ринок, тобто вторинний ринок, на якому центральний банк проводить операції
з метою регулювання грошового ринку, використовуючи їх як інструмент
монетарної політики.
Країни, що розвиваються, не мають добре розвиненого і достатньо
місткого ринку капіталів, на якому уряд міг би розмістити потрібну
кількість державних зобов'язань, тому дуже часто єдиним джерелом
фінансування бюджетного дефіциту в таких умовах є додаткова емісія грошей,
а центральному банку доводиться виступати у ролі кредитора уряду.
Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як
правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових
зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та
погашенні.
Центральний банк України — Національний банк — було утворено у 1991
р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність». Законом
було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка
включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут
держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної
стабільності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею
комерційних банків.
Функції становлять основний зміст правового статусу Національного
банку.
Проблема функцій управління досить широко висвітлена в правовій
літературі. В юридичній науці існує багато визначень поняття функцій
управління як соціального в цілому, так і державного зокрема. Їх огляд
свідчить, що найчастіше автори акцентують увагу на тому, що функції — це
частини змісту управлінської діяльності. Проведені вченими дослідження
дозволили дійти висновку про те, що функції управління є частинами змісту
управлінської діяльності, які мають відносну самостійність та однорідність;
безпосередньо виражають владно-організуючу суть управління; реалізуються у
взаємодії суб'єкта і об'єкта управління (в управлінських відносинах);
спрямовані на забезпечення життєво важливих потреб управляючого об'єкта.
У зв'язку з цим цілком логічним є визначення поняття функцій
управління, під якими розуміються відносно самостійні та однорідні частини
змісту управлінської діяльності, через які виявляється владно-
організаційний вплив суб'єкта управління, спрямований на забезпечення
життєво важливих потреб взаємодіючого з ним керованого об'єкта. Будь-які
державні органи чи організації створюються для виконання спеціальних,
тільки їм притаманних функцій. При цьому всі структурні підрозділи органу
(організації), здійснюючи покладені на них функції, забезпечують реалізацію
загальних функціональних завдань цього органу (організації).
Як відомо, належна правова регламентація функцій закономірно
пов'язана з проблемою чіткого визначення компетенції органу управління. У
нерозривному зв'язку функцій органу управління та його компетенції є те,
головне, що становить характеристику функцій.
В юридичній літературі ставлення до зазначених вище категорій не
однозначне: якщо відносно компетенції всіма визнається її юридичний
характер, то стосовно функцій думки вчених різняться. Деякі автори
вважають, що функції управління — самі по собі явища не юридичні, а тому не
можуть бути елементами компетенції. Інші, зокрема І. Л. Бачило, розглядаючи
співвідношення функцій і компетенції у широкому баченні компетенції,
зараховують до неї й функції.
Однією з причин такого розходження думок фактично є «поглинання»
компетенцією функцій, оскільки перша категорія більш загальна, ніж друга. У
науці державного управління доведено, що процес управління має
функціональну структуру, тобто функції — це суттєві складові змісту
діяльності органів держави у сфері управління. Критерієм же диференціації
функції виступають цілі та завдання, що стоять перед органом держави. Вони
становлять зміст функцій і є первинними утвореннями щодо них.
В свою чергу, розглядаючи компетенцію цих органів, слід підкреслити,
що її складовими є й предмети ведення, тобто ті самі завдання, які стоять
перед ними і які вони покликані розв’язувати у своїй діяльності. Отже, тут
має місце певний збіг цих категорій. І точкою зіткнення як для компетенції,
так і для функцій є завдання органу. Виконання завдання у встановленому
законом порядку і є виконанням обов'язків державного органу, що випливають
з його компетенції. Тому завдання багатьох положень про органи держави, по
суті, збігаються з їхніми обов'язками.
Стосовно прав органу, котрі водночас з його обов'язками входять до
складу компетенції, то саме вони виступають засобом забезпечення його
функцій. Необхідно мати на увазі, що сполучення «завдання і функції»
значною мірою тавтологічне, оскільки важко ідентифікувати якусь конкретну
функцію, не вказавши її призначення, тобто не визначивши відповідне
завдання.
У питанні співвідношення функцій і компетенції органу можна
дотримуватися точки зору В. Б. Авер'янова: компетенція відображає (але не
включає в себе) функції шляхом закріплення у відповідному правовому акті
завдань органу, а також його повноважень, спрямованих на досягнення цих
завдань. Іншими словами, компетенція є не що інше, як юридичне відображення
функцій органу.
Отже, функції— це основні напрями діяльності органів управління, їх
змістовні характеристики.
Доречно підкреслити, що функції Національного банку України дуже
близькі до функцій будь-якої моделі центрального банку у зарубіжних
країнах. У літературі висловлено точку зору про те, що робота багатьох
світових центральних банків будується на основі моделі банку Англії. Але,
слід погодитись з іншою думкою про те, що державні банки несуть більш-менш
однакову функціональну навантаженість, тому що у всіх країнах світу
державні інтереси однакові.
На думку В. Полякова і Л. Московкіної, функції центральних банків
можуть бути класифіковані на основні, без яких неможливе виконання
головного завдання центрального банку — збереження стабільності
національної грошової одиниці, та додаткові, що забезпечують вирішення
цього завдання.
Функції Національного банку України можуть бути як внутрішніми, що
здійснюються в межах України, так і зовнішніми у разі представлення
інтересів України і Національного банку у відносинах з центральними банками
інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних
організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні
центральних банків.
Аналізуючи зміст Конституції України та Закону України «Про
Національний банк України», можна запропонувати таку систему основних
функцій Національного банку:
1) забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
2) визначення та проведення грошово-кредитної політики;
3) банківського регулювання та нагляду;
4) емісії грошей та організації їх обігу;
5) валютного регулювання і валютного контролю;
6) зовнішньоекономічна;
7) банківського обслуговування;
8) інші функції, покладені на Національний банк законодавчими актами.
Функція банківського обслуговування передбачає здійснення
Національним банком банківських операцій при обслуговуванні клієнтів.
В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове
обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з
обслуговування державного боргу, є кредитором уряду.
НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. З 1997 р. в
Україні з метою створення умов для більш ефективного управління коштами
державного бюджету поступово запроваджується казначейська система касового
виконання бюджету. Вона передбачає консолідацію рахунків органів Державного
казначейства в НБУ. У перспективі Казначейство, враховуючи світовий досвід,
передбачає розміщення тимчасово вільних бюджетних коштів на депозитних
рахунках у комерційних банках.
НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на
покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996р. він кредитує уряд шляхом
купівлі державних боргових зобов'язань (облігацій внутрішньої державної
позики). Закон «Про Національний банк України», як уже зазначалося, обмежує
операції банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто
дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулювання грошового ринку.
НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з
обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та
проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному
ринку шляхом проведення аукціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими
цінами, здійснює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує
дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюджетних коштів. Для
обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізований електронний
депозитарій.
НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування
зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на
нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та
звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка
надається Світовому Банку.
1.2. Обслуговування внутрішнього державного боргу
За джерелами залучення коштів державний борг будь-якої країни
поділяється на внутрішній та зовнішній. До складу державного внутрішнього
боргу входять позики уряду України і позики, здійснені за безумовної
гарантії уряду (за винятком позик на зовнішньому ринку), для забезпечення
фінансування загальнодержавних програм.
Державний внутрішній борг України складається із заборгованості
минулих років та заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими
зобов'язаннями уряду України. До цих зобов'язань належать випущені державні
цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом
України, одержані ним кредити, а також частина боргових зобов'язань Союзу
РСР, які взяла на себе Україна.
За чинним законодавством України боргові зобов'язання уряду, що
оформлені державними цінними паперами, виступають у вигляді облігацій і
казначейських зобов'язань України. Такі цінні папери можуть мати
короткостроковий — до 1 року, середньостроковий — від 1 до 5 років і
довгостроковий — 5 і більше років терміни погашення.
Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»
казначейські зобов'язання — цінні папери на пред'явника, що розміщуються
тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їхніми
власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання
фінансового доходу.
Казначейські зобов'язання нині в Україні не випускаються, їхні
функції у частині фінансування дефіциту державного бюджету значною мірою
реалізуються через емісію облігацій внутрішньої державної позики (далі —
облігації), випуск яких здійснюється з 1995 р.
Співвідношення між обсягами дефіциту державного бюджету України та
коштів, залучених за рахунок випуску облігацій, зображено на рис. 1.1. На
рисунку показники за 1998 — 1999 роки відображають обсяги дефіциту
державного бюджету, визначеного законодавством України, а обсяги залучення
коштів представлені на рівні фактичного їх надходження до державного
бюджету. За 2000 р. ці показники представлені відповідно до обсягів,
визначених Законом України «Про державний бюджет на 2000 рік».
[pic]
Рис. 1.1. Динаміка зростання дефіциту державного бюджету України та обсягів
коштів, залучених за рахунок випуску облігацій у 1998—2000 рр., тис. грн.
Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником
коштів до державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати
йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк
із виплатою попередньо визначеного доходу, якщо це передбачається умовами
випуску. Облігації випускаються процентними та дисконтними й добровільно
розміщуються серед фізичних та юридичних осіб. Вони також можуть бути в
документарній або бездокументарній формі.
Облігації в документарній формі випускаються у вигляді сертифікатів
грошових документів із додержанням вимог до технології їх виготовлення, що
засвідчують майнові права власників, визначені умовами випуску облігацій.
Реалізація майнових прав власником можлива тільки у разі подання цього
грошового документа.
Сертифікати облігацій внутрішньої позики у документарній формі
повинні мати відповідні ступені захисту від підроблення і містити такі
обов'язкові реквізити:
- назву цінного паперу;
- назву емітента;
- номінальну вартість;
- термін погашення;
- розмір і терміни виплати процентів;
- місце і дату випуску;
- серію та номер облігації;
- підпис керівника органу, що виконує функції емітента, та відбиток
печатки цього органу.
До сертифікатів процентних облігацій внутрішньої позики додається
купонний лист.
Облігації внутрішньої позики в бездокументарній формі існують як
грошові документи у вигляді облікових записів установленої структури з
додержанням вимог щодо їх захисту від несанкціонованого доступу, які
засвідчують майнові права власників облігацій, визначені умовами випуску.
Ведення обліку прав власності (ведення облікових записів) за
облігаціями (як і за іншими видами цінних паперів), що існують у
бездокументарній формі, здійснюється депозитарієм, на який покладено
функції:
- відповідального зберігання облігацій, включаючи сертифікати, якими
оформлюється емісія цінних паперів;
- ведення рахунків депозитарного обліку облігацій під час їх розміщення й
обігу на біржовому та позабіржовому ринках;
- здійснення розрахунків із дотриманням вимог поставки цінних паперів
проти платежу між клієнтами депозитарію — учасникам угод за облігаціями;
- організації клірингу та переказування коштів на відповідні рахунки
учасників ринку облігацій під час здійснення розрахунків за результатами
аукціонів, а також сплати доходу та погашення державних боргових
зобов'язань;
- контролю за відповідністю між обсягом емісії облігацій та їхньою
кількістю в обігу, а також за виконанням угод між клієнтами депозитарію;
- формування довідково-аналітичних матеріалів, що характеризують
розміщення та обіг облігацій.
Загальні обсяги випуску облігацій згідно з чинним законодавством
установлюються Верховною Радою України в межах визначеного бюджетом на
поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу. Зважаючи на
ці обмеження, характер і умови випуску боргових зобов'язань визначаються
постановою Кабінету Міністрів України.
Протягом 1997 р. в Україні ринок державних боргових зобов'язань
формувався випуском облігацій із додержанням таких умов:
- форма випуску — дисконтна на пред'явника;
- номінальна вартість — 100 грн.;
- терміни погашення — 3, 6, 9, 12 та 18 місяців;
- вид випуску — записи на рахунках у системі електронного обігу цінних
паперів.
Функціонування ринку облігацій неможливе без чіткого розподілу
функцій та повноважень його учасників. За дорученням уряду на Міністерство
фінансів України покладаються обов'язки щодо здійснення випуску облігацій
та гаранта своєчасності сплати доходу за ними та їх погашення.
Як безпосередній учасник ринку облігацій Національний банк виконує
обов'язки:
- генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування
розміщення облігацій та проведення платежів за ними;
- депозитарію за облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у
системі електронного обігу цінних паперів;
- контролюючого органу;
- дилера на вторинному ринку. Іншими учасниками ринку облігацій є:
- комерційні банки;
- юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків;
- організаційно оформлені торговельні системи.
Функції генерального агента з обслуговування випуску облігацій та
проведення платежів за ними здійснюються Національним банком на підставі
угоди з Міністерством фінансів. Умовами цієї угоди визначаються
необхідність спільного розроблення та узгодження графіка та правил
розміщення облігацій, надання інформаційних повідомлень про продаж цінних
паперів та його результати, виконання Національним банком функцій
платіжного агента.
Продаж облігацій на первинному ринку організовує Національний банк.
Цей продаж проводиться у формах:
- аукціону з оголошенням обсягу облігацій, виставлених на продаж;
- аукціону без оголошення обсягу облігацій, що пропонуються до продажу;
- продажу з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами,
які встановилися на попередньому аукціоні;
- продажу без оголошення обсягу реалізації за фіксованими цінами, які
встановилися на попередньому аукціоні.
Аукціон, що проводиться з попереднім оголошенням обсягу облігацій,
виставлених на продаж, вважається таким, що відбувся, у разі реалізації 20
% облігацій від їхньої загальної кількості.
Покупцями облігацій на торгах, що проводяться Національним банком
України, виступають комерційні банки та їхні філії (далі — учасники
торгів). Комерційним банкам надається право на придбання облігацій за
рахунок:
- власних і залучених коштів за умови дотримання встановлених Національним
банком економічних нормативів;
- коштів клієнтів та за їхніми дорученнями.
Комерційні банки та їхні філії допускаються до участі в аукціонах за
умови укладання угоди про депозитарне та інформаційне обслуговування
операцій з облігаціями та набуття статусу депонента депозитарію
Національного банку України.
Придбання комерційним банком облігацій за рахунок коштів та за
дорученням клієнтів резидентів, а також за рахунок власних та залучених
коштів з метою подальшого перепродажу проводиться за умови:
- наявності дозволу уповноваженого органу на здійснення діяльності щодо
випуску та обігу цінних паперів;
- виконання встановлених економічних нормативів та задовільного
фінансового стану;
- надання комерційному банку (філії) права на ведення рахунків
депозитарного обліку за облігаціями, які перебувають у власності його
клієнтів;
- наявності угоди з клієнтами на придбання облігацій на аукціоні, що
проводиться Національним банком України.
Вихід нерезидентів на ринок облігацій потребує запровадження
механізмів спільного функціонування різних сегментів фінансового ринку:
валютного та державних боргових зобов'язань. Крім цього, виникає низка
проблем страхування ризиків нерезидентів, пов'язаних зі зміною валютного
курсу та діяльності банку, який здійснює ведення рахунків нерезидента.
Вирішення цих проблем пов'язано із введенням інституту уповноважених
банків, що дає змогу знизити ризики банку як зберігача цінних паперів, а
також із запровадженням обігу валютних деривативів. Слід зауважити, що
встановлений чинним законодавством механізм випуску та обігу похідних
цінних паперів є недосконалим. Це значною мірою стримує розвиток ринкових
реформ в Україні.
Статус уповноважених для обслуговування операцій нерезидентів на
ринку облігацій набувають банки-резиденти, які уклали відповідні угоди з
Національним банком України. Ці банки за дорученням нерезидентів можуть
здійснювати:
- придбання облігацій на торгах, що проводяться Національним банком
України, і грошові розрахунки за їхніми результатами;
- операції з купівлі та продажу облігацій на вторинному ринку;
- депозитарний облік облігацій, що перебувають у власності нерезидентів;
- платежі за облігаціями при їх погашенні та сплаті доходу.
На підставі угоди з уповноваженими банками Національним банком за
погодженням з Міністерством фінансів України можуть бути встановлені
обмеження на обсяги придбання нерезидентами облігацій. Під час визначення
цих обмежень мають бути враховані потреби Міністерства фінансів для
покриття дефіциту бюджету, розподіл за термінами погашення обсягів платежів
за облігаціями, які придбані нерезидентами на попередніх торгах, тенденції
зміни валютного курсу, обумовлені основними показниками грошово-кредитної
політики Національного банку. Дані обмеження і будуть відігравати
інтегрувальну роль у разі спільного функціонування ринків валюти та
державних боргових зобов'язань.
Розширення кола безпосередніх учасників ринку облігацій пов'язано з
виходом на нього торговців цінними паперами, що не належать до установ
банківської системи. З метою недопущення зловживань на ринку облігацій та
його компрометації право безпосереднього виходу на цей ринок мають отримати
торговці, які мають найбільш стабільні позиції на фондовому ринку і значний
досвід у даній сфері діяльності. Такий відбір здійснюють органи державної
виконавчої влади, які безпосередньо контролюють діяльність торговців
цінними паперами. На підставі рішень цих органів Національний банк України
може укладати окремі угоди з торговцями цінними паперами щодо надання їм
програмно-технологічних засобів участі у торгах облігаціями та ведення
депозитарного обліку операцій з ними. Угода може бути укладена за умови
придбання програмно-технологічних засобів електронної пошти та подання
копії угоди з комерційним банком про розрахункове обслуговування.
Відповідно до цієї угоди торговець цінними паперами має право:
- придбати облігації за рахунок власних коштів, а також за дорученням та
за рахунок коштів клієнтів резидентів;
- відкрити рахунок депозитарного обліку у депозитарії Національного банку
України та окремий грошовий субрахунок у його операційному управлінні;
- отримати програмно-технологічні засоби участі у торгах облігаціями та
захисту інформації від несанкціонованого доступу;
- підключити програмно-технологічні засоби електронної пошти до
телекомунікаційної мережі Національного банку України.
На відміну від комерційних банків — учасників торгів з первинного
розміщення облігацій Національний банк України на підставі угоди з
торговцем цінними паперами перед початком проведення аукціону може вимагати
переказати через обслуговуючий комерційний банк на окремий субрахунок в
ОПЕРУ Національного банку України кошти, обсягом не менше як 2 % від
номінальної вартості облігацій, яка вказується у його заявках на придбання
облігацій. За відсутності необхідних коштів заявки торговця цінними
паперами не допускаються до участі у торгах. Така попередня сплата
забезпечує достатні гарантії проведення торговцем цінними паперами платежів
за облігаціями і, як наслідок, вчасне здійснення розрахунків Національним
банком України з Головним управлінням державного казначейства.
За результатами проведення торгів його учасники через засоби
телекомунікаційного зв'язку одержують повідомлення про обсяги придбання
облігацій та суми платежів за ними. Отримавши таке повідомлення (за умови
придбання облігацій у строки, визначені умовами розміщення), торговець
цінними паперами через обслуговуючий комерційний банк виплачує необхідні
кошти за відніманням тих, що перед початком проведення аукціону переказані
до ОПЕРУ Національного банку України.
Якщо заявки торговця цінними паперами на придбання облігацій не
задоволені, на підставі повідомлення, що робиться за результатами
проведення торгів, кошти із субрахунку в ОПЕРУ Національного банку України
переказуються на поточний рахунок торговця цінними паперами в
обслуговуючому комерційному банку. Відповідно до письмового розпорядження
торговця цінними паперами ці кошти можуть не переказуватися власнику, а
використовуватися для участі у подальших торгах.
У разі невчасного переказування коштів за облігаціями, придбаними на
торгах з їх первинного розміщення, на підставі даних ОПЕРУ Національного
банку України до порушників платіжної дисципліни застосовуються такі
штрафні санкції:
а) тимчасове або повне усунення від участі у торгах з продажу
облігацій;
б) сплата пені від простроченої непереказаної суми коштів у розмірі,
що дорівнює подвійній обліковій ставці Національного банку України, яка
існувала у період сплати пені;
в) переказування до прибуткової частини Державного бюджету коштів, що
були заблоковані перед початком проведення торгів.
У торгах облігаціями можна виділити кілька організаційних етапів:
підготовчий, пов'язаний зі складанням інформаційного повідомлення щодо
проведення торгів та його поширенням серед учасників ринку; власне
здійснення торгів; підсумковий, що охоплює проведення платежів за
результатами розміщення облігацій.
Рішення про час, місце і форму проведення торгів, обсяги та умови
розміщення облігацій, що пропонуються на продаж, строк подання заявок на
участь у ньому ухвалюється Міністерством фінансів України за погодженням із
Національним банком України в межах загальної суми емісії, визначеної
Кабінетом Міністрів України.
Міністерство фінансів України до початку проведення торгів надсилає
Національному банку України погоджене з ним повідомлення про їх проведення.
При розміщенні облігацій через аукціонний продаж в інформаційному
повідомленні вказується:
- дата і час проведення аукціону;
- кількість облігацій, що виставляється на продаж (у разі, якщо мають
місце обмеження);
- термін погашення облігацій та виплати процентів за ними. При розміщенні
дисконтних облігацій дати виплати доходу не вказуються;
- вимоги щодо подання заявок учасників торгів: кратність заявок, кількість
знаків дробової частини у їхній ціновій частині та ін.;
- дата і час переказування коштів за результатами проведення торгів та
номер рахунку в операційному управлінні Національного банку, на якому
здійснюється акумулювання коштів;
- склад штрафних санкцій, що можуть бути застосовані до порушників
платежів.
За умови розміщення облігацій за фіксованими цінами, які встановилися
на попередньому аукціоні, в інформаційному повідомленні вказуються цінові
умови продажу.
Розміщення облігацій здійснюється у вигляді електронних торгів з
використанням телекомунікаційної мережі передавання даних. На підставі
договору з Національним банком учасникам торгів надаються програмно-
технологічні засоби системи «ЛІГА», які забезпечують формування та
передавання заявок на участь у торгах та отримання даних за їхніми
результатами. З використанням цієї системи учасники торгів подають до
Національного банку заявки щодо придбання:
- указаної в заявці кількості облігацій за фіксованими в них цінами. Ці
пропозиції щодо придбання облігацій мають назву конкурентних;
- указаної в заявці кількості облігацій за середньозваженими цінами, які
визначаються за результатами аукціону. Ці пропозиції мають назву
неконкурентних.
Заявки на торги засвідчуються підписами (в електронній формі)
уповноважених осіб їх учасників. Під час проведення аукціону заявки можуть
включати необмежену кількість конкурентних і неконкурентних пропозицій.
При розміщенні облігацій за фіксованими цінами його учасники надають
лише неконкурентні пропозиції. Задоволення цих пропозицій здійснюється
Національним банком України за середньозваженими цінами, що були
встановлені на попередньому аукціоні.
Отже, загалом повідомлення про проведення торгів та заявки учасників
(комерційних банків та торговців цінними паперами) є своєрідною формою угод
між Національним банком як генеральним агентом Міністерства фінансів із
розміщення облігацій та юридичними особами, які беруть участь у продажу
державних боргових зобов'язань. Цією «угодою» визначено порядок продажу
облігацій, правила здійснення розрахунків та склад штрафних санкцій, які
можуть бути застосовані до порушників платіжної дисципліни.
Проведення торгів облігаціями здійснюється за такою схемою.
У день проведення торгів у час, указаний у повідомленні, заявки, які
надійшли телекомунікаційною мережею від його учасників, розкриваються, і за
допомогою програмних засобів системи «ЛІГА» визначається склад учасників
торгів, котрі подали пропозиції щодо придбання облігацій.
На підставі даних довідника, який відображає стан виконання
учасниками торгів вимог, визначених умовами їх допуску до участі у
розміщенні облігацій, формується перелік учасників, заявки яких не
допускаються до участі у торгах. Заявки цих учасників програмними засобами
системи «ЛІГА» вилучаються, і вони не беруть участі у розміщенні облігацій.
На базі заявок учасників торгів, допущених до них, складається
аналітична інформація, яка характеризує пропозиції щодо придбання облігацій
та можливі варіанти встановлення ціни відсікання під час їх продажу, тобто
ціни, нижче від якої заявки учасників торгів не задовольняються. Аналітична
інформація подається за наведеною нижче формою (рис. 1.2).
Аналітична інформація, а також дані про попередні торги, обсяги
погашення облігацій та інші показники надаються уповноваженим особам
Міністерства фінансів України. Уповноваженими особами Національного банку
України можуть бути подані письмові пропозиції щодо обсягів залучення
коштів та встановлення ціни відсікання виходячи з:
- загального обсягу розміщення облігацій;
- розрахункової дохідності облігацій;
- установленої облікової ставки Національного банку України;
- курсу національної грошової одиниці стосовно іноземної;
- рівня ставок за депозитами комерційних банків та процентних ставок на
кредитному ринку та інших даних.
Дата проведення операцій із розміщення облігацій
«_____»____________________200___ р.
______________________________________________________
______________________________________________________
(назва облігації та параметри її випуску)
| |Кількіст|Серед-н| | |Обсяг |Ставка |
|Ціна |ь |ьозва-ж|Продано облігацій |Оборот |за-довол|дохіднос|
|прид-|облігаці|ена |(зростаючим підсумком) |аукціон|ення |ті за |
|бання|й, що |ці-на | |у |про-пози|серед-нь|
| |може |аук-ціо| | |цій |озваже- |
| |бути |ну | | |аукціону|ною |
| |ре-алізо| | | | |ціною |
| |вана | | | | | |
| | | |Усьо-|Кількіст|Кількіст| | | |
| | | | |ь |ь | | | |
| | | |го |конку-ре|неконку-| | | |
| | | | |нтних |рентних | | | |
| | | | |облігаці|облігаці| | | |
| | | | |й |й | | | |
|грн. |Шт. |грн. |шт. |шт. |шт. |грн. |проценти|проценти|
|1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |8 |9 |
Рис. 1.2. Аналітична інформація, що характеризує можливі варіанти
встановлення ціни відсікання у разі продажу облігацій
За формування аналітичних даних розрахункова ставка дохідності
облігацій купонної форми випуску визначається за формулою:
[pic]
де Д - дохідність купонної облігації, визначена у процентах у
розрахунку на рік,
Цном - номінальна ціна, або ціна, за якою буде погашена облігація,
Цкуп - розмір купонної виплати,
n - кількість купонних виплат,
Цпридб - ціна придбання облігації,
Кобіг - кількість днів у обігу,
365 - кількість днів у календарному році (базовий рік).
Дохідність дисконтних облігацій розраховується за такою формулою:
[pic]
З використанням аналітичної інформації остаточне рішення щодо
визначення ціни відсікання приймається Міністерством фінансів України, яке
фактично виконує обов'язки емітента облігацій.
Згідно з Положенням Національного банку від 3 серпня 1998 р.,
погодженим з Міністерством фінансів, аукціон з розміщення облігацій
внутрішньої державної позики може проводитися за попередніми та остаточними
заявками й умовами. На основі попередніх заявок, що надаються комерційними
банками до Національного банку як від свого імені, так і від імені
клієнтів, Міністерство фінансів визначає попередню ціну продажу облігацій,
нижче якої він не буде задовольняти заявки. Комерційні банки на підставі
інформації про попередню ціну уточнюють свої конкурентні і неконкурентні
заявки і надсилають до Національного банку остаточні заявки. У цих заявках
банки можуть збільшувати ціни на придбання облігацій та обсяг їх купівлі
порівняно з попередніми заявками. Якщо остаточні заявки від комерційних
банків у заздалегідь визначений час не надійшли до НБУ, попередні заявки
набувають сили остаточних. Міністерство фінансів на основі остаточних
заявок визначає остаточну ціну відсікання щодо продажу облігацій.
Ухвалюючи рішення про ціну відсікання, Міністерство фінансів надає
Національному банку:
- глобальний сертифікат, яким визначається загальний обсяг випуску
облігацій;
- доручення Національному банку України на задоволення заявок щодо
придбання облігацій, де вказується ціна відсікання та середньозважена
ціна торгів, за якою задовольняються неконкурентні пропозиції.
Глобальний сертифікат складається у двох примірниках, один з яких
залишається на зберіганні у Міністерстві фінансів України.
За дорученням Міністерства фінансів України НБУ формує зведену
відомість розподілу облігацій за їхніми власниками — учасниками торгів, які
відповідно до заявок, що подані, і встановленої ціни відсікання придбали
облігації на торгах.
Заявки, що не відповідають ціновим умовам торгів, відсікаються і не
задовольняються.
Розміщення облігацій здійснюється за такими правилами.
1. Конкурентні заявки є пріоритетними і задовольняються у першу
чергу.
2. Неконкурентні заявки задовольняються за середньозваженими цінами,
які розраховуються на підставі поданих конкурентних заявок.
3. У разі обмеження обсягу розміщення облігацій:
- неконкурентні заявки можуть задовольнятися не у повному обсязі, а
пропорційно їхнім обсягам у межах залишку від задоволення конкурентних
заявок;
- неконкурентні заявки не беруть участі в аукціоні, якщо конкурентними
заявками задовольняються у повному обсязі пропозиції щодо розміщення
облігацій;
- конкурентні заявки, якщо їх за обсягами та встановленою ціною відсікання
задовольнити неможливо, задовольняються не в повному обсязі, а
пропорційно в межах залишку від задоволення конкурентних заявок за
цінами, які вищі за визначену Міністерством фінансів ціну відсікання. У
цьому разі неконкурентні заявки не беруть участі в аукціоні;
- неконкурентні заявки, що надійшли до Національного банку України раніше,
є пріоритетними відносно інших заявок під час проведення продажу
облігацій за фіксованими цінами.
4. У разі перевищення попиту над пропозицією (при встановленні обсягу
продажу) неконкурентні заявки задовольняються не в повному обсязі, а
пропорційно їхнім обсягам у межах залишку від задоволення конкурентних
заявок.
На підставі зведеної відомості розподілу облігацій за учасниками
торгів і даних депозитарного обліку на клірингових засадах формуються дані
щодо результатів проведення торгів.
Кліринг проводиться з урахуванням взаємних грошових зобов'язань між
учасниками торгів за придбані облігації, з одного боку, та Міністерством
фінансів України, з іншого, при сплаті доходу або погашенні облігацій за
умови, що строки проведення платежів збігаються.
Національний банк України надсилає учасникам аукціонів офіційне
повідомлення про результати аукціонів. Це повідомлення містить розрахунок
взаємних зобов'язань за аукціонами з розміщення облігацій та дані про
обсяги сплат, що здійснюються за рахунок державного бюджету.
Для здійснення контролю за розрахунками з державним бюджетом ОПЕРУ
Національного банку України подається:
- доручення Міністерства фінансів України на задоволення заявок із
придбання облігацій;
- глобальний сертифікат;
- зведена відомість розподілу облігацій за учасниками торгів;
- клірингова відомість переказування коштів від учасників ринку, які
придбали облігації.
Одночасно засобами телекомунікаційного зв'язку Головному управлінню
державного казначейства України подається клірингова відомість, що
характеризує загальні обсяги платежів від учасників торгів та за рахунок
коштів державного бюджету при погашенні або сплаті доходу за облігаціями.
Отже, під час розміщення облігацій застосовуються різні схеми:
- аукціон з обмеженим або необмеженим обсягами продажу;
- аукціон за попередніми та остаточними заявками й умовами;
- розміщення державних боргових зобов'язань за фіксованими цінами.
Використання цих схем спрямовано передусім на збільшення обсягів
залучення коштів для фінансування потреб державного бюджету з урахуванням
ситуації, що складається на ринку облігацій та на інших сегментах
фінансового ринку.
Реалізуючи функції платіжного агента за облігаціями, Національний
банк здійснює контроль за надходженням коштів від учасників торгів та
організує переказування коштів до прибуткової частини державного бюджету.
Строки та порядок переказування коштів визначені у повідомленні про
проведення торгів, а обсяги коштів — у кліринговій відомості, яка подається
учасникам торгів. Відповідно до цих даних учасники торгів повинні
переказати кошти у обсязі задоволених заявок на відповідний рахунок в ОПЕРУ
Національного банку України.
До кінця наступного робочого дня після проведення торгів ОПЕРУ
Національного банку України надсилається повідомлення про склад неплатників
за облігаціями. На підставі цих даних до неплатників застосовуються штрафні
санкції.
В обсязі коштів, що надійшли від учасників торгів, Національний банк
України здійснює:
- переказування коштів до дохідної частини державного бюджету України у
день їх надходження від власників облігацій;
- зарахування на рахунки власників у депозитарії Національного банку
України відповідної кількості облігацій, придбаних учасниками торгів та
їхніми клієнтами.
Після погашення облігацій чергового випуску заповнюються реквізити
відповідного глобального сертифіката у частині, що характеризує обсяги
погашення, цінові умови продажу облігацій та обсяги коштів, залучених до
державного бюджету. Погашені глобальні сертифікати зберігаються довічно.
Отже, механізм проведення торгів облігаціями заснований на чіткому
розмежуванні повноважень Міністерства фінансів України та Національного
банку як його генерального агента: Національний банк організовує торги
облігаціями та грошові розрахунки за їхніми результатами, а Міністерство
фінансів визначає цінові умови придбання державних боргових зобов'язань.
Зауважимо, що механізм торгів будується тільки на договірних засадах, що
забезпечує добровільність придбання облігацій та рівність доступу на ринок
його учасників.
Для обслуговування обігу облігацій необхідна відповідна
інфраструктура - депозитарна мережа, яка забезпечує облік та перереєстрацію
прав власності за цінними паперами. Зважаючи на це, Національний банк
України створив спеціалізований електронний депозитарій, що є центральною
ланкою дворівневої системи обліку державних боргових зобов'язань та
здійснення розрахунків за ними. Депозитарії комерційних банків у цій
системі посідають нижчий рівень і реалізують функції зберігача облігацій.
Облік прав власності за облігаціями у депозитарії Національного банку
України здійснюється на спеціальних рахунках депозитарного обліку (далі -
рахунки «депо») окремо за кожним учасником у розрізі державних боргових
зобов'язань, що перебувають у його власності, та загалом у власності
клієнтів. При цьому їхні права власності засвідчуються виписками з рахунків
«депо» депозитарію.
Депонентами депозитарію Національного банку України на підставі
депозитарних угод виступають установи банківської системи. Філії
комерційних банків можуть бути депонентами депозитарію відповідно до угоди,
яка укладається між головною конторою комерційного банку та Національним
банком України. Небанківські фінансові установи набувають статусу депонента
депозитарію державних цінних паперів на підставі дозволу уповноваженого
органу державної виконавчої влади та договору з Національним банком
України.
Депозитарій Національного банку України обслуговує розміщення,
укладання угод купівлі-продажу на вторинному ринку, виплату відсотків та
погашення облігацій у системі електронного обігу цінних паперів.
Функціонування депозитарію за результатами проведення аукціонних торгів
здійснюється у такому порядку.
На підставі даних про розподіл облігацій між учасниками аукціонних
торгів державні боргові зобов'язання зараховуються на блокувальні рахунки
депонентів депозитарію Національного банку за напрямом «заблоковано при
розміщенні для наступної сплати». У день проведення розрахунків за
результатами торгів для тих учасників, які повністю сплатили кошти,
облігації розблоковуються і зараховуються на рахунки власників у
депозитарії Національного банку України. Виписки з цих рахунків
надсилаються учасникам торгів. Розблокування облігацій і надання виписок із
рахунків «депо» учасникам торгів, які порушили встановлені строки
переказування коштів, здійснюються тільки після проведення розрахунків за
придбані облігації.
Облігації, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб,
можуть бути предметом укладання та реалізації цивільних правових угод, в
тому числі купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках.
Загальний порядок здійснення біржових торгів облігаціями визначається
окремими нормативними актами централізованої торговельної системи і
узгоджується з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Взаємовідносини між цією системою та депозитарієм Національного банку
регулюються окремою угодою. Нею встановлюється склад рахунків депозитарного
обліку, на яких обліковуються облігації, виставлені на продаж, порядок
подання інформації за результатами проведення біржових торгів та грошових
розрахунків, склад штрафних санкцій, які застосовуються до сторін у разі
неналежного виконання ними умов угоди.
Участь у біржових торгах можуть узяти депоненти депозитарію
Національного банку та їхні клієнти. Під час продажу облігацій вони
засобами телекомунікаційного зв'язку подають до депозитарію Національного
банку України депо-розпорядження про блокування облігацій, що виставляються
на продаж. У депо-розпорядженнях указується код торговельного майданчика,
на якому облігації пропонуються до продажу. Програмно-технологічним
комплексом ведення депозитарного обліку облігацій ці депо-розпорядження
контролюються на предмет:
- правильності заповнення реквізитів;
- неперевищення обсягів продажу облігацій кількості, яка зафіксована на
рахунках депонента у вільному обігу;
- автентифікації депонента та виконання вимог технології захисту
інформації від викривлення.
Якщо за результатами контролю дані депо-розпорядження задовольняють
ці вимоги, то облігації блокуються у депозитарії Національного банку за
напрямом «заблоковані для продажу на біржі». Виписка з блокувального
рахунку засобами телекомунікаційного зв'язку дається депоненту, а
інформація про блокування — біржовій системі, де здійснюються торги
облігаціями.
У разі невідповідності заповнення депо-розпоряджень установленим
вимогам або неможливості розшифрування чи автентифікації депонента операції
з блокування облігацій депозитарієм Національного банку не проводяться. Ці
депо-розпорядження в автоматизованому режимі повертаються депонентам з
поясненням про відмову щодо проведення операцій.
Біржовою системою за результатами проведення торгів засобами
телекомунікаційного зв'язку до депозитарію Національного банку України
надсилається повідомлення про зміст укладених угод. На підставі цієї
інформації облігації, за якими укладені угоди про їх продаж, блокуються у
депозитарії Національного банку України за напрямом «заблоковані за
результатами біржових торгів для наступної оплати». Облігації, за якими не
укладені біржові, угоди, на підставі депо-розпоряджень депонентів
розблоковуються і зараховуються на рахунки власників. Виписки про
зарахування надаються депонентам.
На наступний день після проведення торгів та після надходження коштів
від покупців біржовою системою до депозитарію Національного банку України
надсилається повідомлення про склад угод з облігаціями, що сплачені. На
підставі цих даних у депозитарії здійснюється розблокування облігацій за
біржовими угодами, що сплачені, і перереєстрація прав власності за ними. За
результатами перереєстрації прав власності учасникам угод засобами
телекомунікаційного зв'язку надсилаються виписки з рахунків депозитарного
обліку.
На позабіржовому ринку можуть укладатись угоди купівлі та продажу | |
