GeoSELECT.ru



Религия / Реферат: Корран та Сунна - святий переказ та святе письмо мусульман (Религия)

Космонавтика
Уфология
Авиация
Административное право
Арбитражный процесс
Архитектура
Астрология
Астрономия
Аудит
Банковское дело
Безопасность жизнедеятельности
Биология
Биржевое дело
Ботаника
Бухгалтерский учет
Валютные отношения
Ветеринария
Военная кафедра
География
Геодезия
Геология
Геополитика
Государство и право
Гражданское право и процесс
Делопроизводство
Деньги и кредит
Естествознание
Журналистика
Зоология
Инвестиции
Иностранные языки
Информатика
Искусство и культура
Исторические личности
История
Кибернетика
Коммуникации и связь
Компьютеры
Косметология
Криминалистика
Криминология
Криптология
Кулинария
Культурология
Литература
Литература : зарубежная
Литература : русская
Логика
Логистика
Маркетинг
Масс-медиа и реклама
Математика
Международное публичное право
Международное частное право
Международные отношения
Менеджмент
Металлургия
Мифология
Москвоведение
Музыка
Муниципальное право
Налоги
Начертательная геометрия
Оккультизм
Педагогика
Полиграфия
Политология
Право
Предпринимательство
Программирование
Психология
Радиоэлектроника
Религия
Риторика
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Теория государства и права
Теория организации
Теплотехника
Технология
Товароведение
Транспорт
Трудовое право
Туризм
Уголовное право и процесс
Управление
Физика
Физкультура
Философия
Финансы
Фотография
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
   

Реферат: Корран та Сунна - святий переказ та святе письмо мусульман (Религия)



Міністерство освіти України
Львівській національний університет ім. І. Франка
Економічний факультет



Контрольна робота
з курсу: “Релігіезнавство”
на тему: “Коран і Сунна – Святе письмо та Святий переказ мусульман”



Роботу виконав
студент групи Екі-21з
Дмитрів Тарас Степанович



Львів – 2000
План:
1. Коран – «книга книг» ісламу
2. Коран і ранній іслам
3. Історія людства по Корану
4. Сунна
5. Шаріат – правова і богословська система



1. Коран – «книга книг» ісламу

У багатьох релігіях світу маються книги, що шануються віруючими
як священні. Такі Веди в індусів, Авеста в зороастрійців,
Біблія (Старий завіт) в іудеїв, Біблія, що включає крім Старого завіту
Новий завіт, у християн. Звичайно в них містяться сказання про бога і
про богів, їхніх вісниках, посланниках і пророках, розповіді про загробне
царство, ангелів і чортів, раї і пеклі, про те, як і ким створені світ,
земля, людина, тварини і рослини, установлені обряди і звичаї,
визначені учинки віруючих, часом навіть перелічується, які з них
похвальні, гідні нагороди - земної і загробної і які - засуджувані,
переслідувані людськими і небесними законами...
Проповідники всіх релігій затверджують, що тільки книги їхньої віри
правильні, божественні, боговдохновенні. Наука ж підходить до всім цим
книгам однаково, об'єктивно, без упередженості. Так вона розглядає
і Коран - головну священну книгу однієї з найбільше розповсюджених і
щодо молодих релігій - ісламу.
Спочатку пророчі одкровення передавалися в громаді неписемно, по
пам'яті. Але згодом, у Медині за вказівкою Мухаммеда стали вестися
систематичні записи. Канонізація змісту Корану і складання остаточної
редакції відбулося при халіфі Оліфі (644-656 р.р.). Коран наказує арабам
залишити "звичаї батьків" на користь правил, встановлених ісламом. У самому
Корані його правова значимість визначається в такий спосіб: "Отже, ми
ниспослали його як арабський судебник" (№3 стор. 165-166).
Коран складається з 14 глав (сур), розчленованих на 6219 віршів (аята).
Велика частина цих віршів має міфологічний характер, і лише близько 500
віршів містить розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман.
При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в
основному це правила, що відносяться до шлюбу і родини), інші стосуються
релігійного ритуалу й обов'язків (№6 стор.420).
Сури розташовані без усякого порядку, просто по розмірах: більш довгі
ближче до початку, більш короткі - до кінця. Сури меккійські (більш ранні)
і мединські (більш пізні) перемішані. Те саме повторюється багатослівно в
різних сурах. Вигуки і прославляння величі і могутності Аллаха чергуються з
розпорядженнями, заборонами і погрозами «гієною» у майбутнім житті всім
непослушникам. У Корані зовсім непомітно слідів такої редакційно-
літературної обробки, як у християнському Євангелії: це зовсім сирі,
неопрацьовані тексти.
Велика частина положень Корана носить казуальний характер і являє собою
конкретні тлумачення, дані пророком у зв'язку з окремими випадками. Але
багато встановлень мають дуже невизначений вигляд і можуть набувати різного
сенсу в залежності від того. який зміст у них вкладається. У наступній
судово-богословській практиці й у правовій доктрині в результаті досить
вільного тлумачення вони одержали своє вираження в суперечливих, а нерідко
і у взаємовиключних правових розпорядженнях.
Сури Корана різного розміру: у 2-й, найбільшої з них - 286 аятов, а
в найменших - 103, 108 і 110-й - усього по трьох аята. Довжина сур
зменшується, якщо не вважати невеликих відхилень, до кінця книги. Перша
сура - "аль-фатіха" - "Відкриваюча [книгу] " містить усього сім аятов;
уживається як молитва, свого роду мусульманський "Отче наш".
По віровченню ісламу, Коран - книга нестворена, існуюча предвечно,
як сам бог, Аллах; вона його "слово" (2:70; 9:6; 48:15). Назва "Коран"
походить від арабського дієслова "кара'а", що означає читати вголос
речитативом, декламувати. Оригінал Корана, згідно ісламу, написаний
арабською мовою на аркушах - сухуф і сувої з ним зберігаються на
сьомому небі, звідси й одне з його назв - Світки, Книга (74:52; 80:13;
98:2). Коран - "Мати книги" - розум аль-кітаб, знаходиться під
престолом Аллаха; і тільки один Аллах у цієї небесний книзі "стирає, що
бажає, і затверджує" (К., 13:39)
Природно, що створення настільки великого добутку, як Коран, хоча і
виробляючого при найближчому ознайомленні враження збірника висловлень,
проповідей, сказань і правових норм, як правило, тематично і
хронологічно не систематизованих, було справою непростим, так ще в
народу, що не мав до цього настільки великих письмово зафіксованих
релігійних чи світських творів. Не випадково в самому ж Корані
поява цього великого письмового пам'ятника не раз витлумачується як
небувале, чудесне. Від імені Аллаха в ньому написано: "Скажи: "Якби
зібралися люди і джини, щоб зробити подібне до цього Корана, вони б не
створили подібного, хоча б одні з них були іншим помічниками" (К.,
17:90). Звідси ж випливає, що для сочинивших цю фразу казкові демонічні
сили - джини -були настільки ж реальними, як і люди, їм здавалося
навіть, що люди і джини могли спільно виконувати ту саму роботу,
допомагати один одному.
Судячи з цього більш пізнім даним мусульманської традиції,
"одкровення" Аллаха передавалися пророку приблизно в 610-632 роках
н.е., а їхній запис, збирання зафіксованого й особливе складання книги
розтяглися на довгі роки. Труднощі, що при цьому довелося переборювати, як
побачимо, не зводилися лише до відсутності в арабів у минулому подібної
практики.
Історія, як відомо, підносить людям часом чимало несподіваних уроків. У
їхньому числі і той, що книга, з початку додавання якої пройшло майже 14
століть, і в наші дні в ряді країн зберігає значення не тільки як
історичний і релігійний пам'ятник, але і як добуток широкого
соціального змісту. У країнах, де іслам – державна релігія, з положень
Корана виходять багато правових норм, законодавство - шаріат,
на Корані присягають і дають клятви, порушення яких визнається
найважчим гріхом, злочином. Вивчення Корана і його тлумачень (тафсир)
є одним із профілюючих предметів багатьох навчальних закладів у таких
країнах, як Пакистан, Іран, Саудівська Аравія. Пояснимо інтерес до
цієї книги й у тих сучасних закордонних державах, де труднощів пошуку
"третього шляху" сприяють звертанню до минулого, плекають надію знайти в
ньому бажаний вихід...
Коран вивчається давно: не буде перебільшенням сказати - століттями.
Але в країнах поширення ісламу, за рідкісними винятками, вивчення його було
підлегле задачам конфесіонального і правового порядку. У регіонах, де
пануючими є інші релігії, особливо католицизм і іудаїзм, ця задача не
тільки в середні століття й у Нове час, але часто ще і тепер визначається
цілями місіонерства і тісно зв'язаного з ним колоніалізму і
неоколоніалізму.
Крах колоніальної системи імперіалізму вніс чимало позитивного в
життя народів Ближнього і Середнього Сходу, розбудив і підняв на
принципово нову висоту історична самосвідомість і національні інтереси
народів, що звільнилися, спонукав їх об'єктивно оцінити минуле і сьогодення
своїх країн, щоб намітити можливі шляхи в завтрашній день, у майбутнє.


2. Коран і ранній іслам


Іслам зародився в Аравії в VII столітті нашої ери. Походження його
ясніше, ніж походження християнства і буддизму, тому що воно майже із
самого початку висвітлюється письмовими джерелами. Але і тут багато
легендарного. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк
божий Мухаммед, араб, що жив у Мецці; він нібито одержав від бога ряд
«одкровень», що записані у священній книзі Коран, і передав їх людям. Коран
- основна священна книга мусульман.
Рівень пізнання основ мусульманської релігії дуже різний в різних шарів
населення й у різних країнах традиційного поширення ісламу. Усякий
мусульманин знає арабське звучання і зміст символу віри релігії ісламу:
"немає ніякого божества, крім Аллаха, і Мухаммед - посланник Аллаха". Тут
коротко виражені два головних догмати ісламу: існує єдиний, один, і вічний
усемогутній бог - Аллах; своїм посланником Аллах обрав араба з Мекки,
Мухаммеда, через нього бог передав людям текст священної книги - Корана,
його руками він заснував громаду віруючих (умма). За 14 століть з невеликої
групи Аравії вона перетворилася в багатомільйонну масу людей різних
національностей, різних мов, різних соціальних шарів і культурних
орієнтаций.
Зв'язок віри з традиційним життям був характерний для ісламу за всіх
часів, але особливо очевидним він постає сьогодні, коли ідеологи і
політики, що виступають під гаслом ісламу, намагаються якнайбільше людей
оголосити мусульманами тільки тому, що вони дотримуються багатьох звичаїв
своїх батьків.
У сучасному розумінні іслам – і релігія, і держава через активне
втручання релігії в державні справи.
"Іслам" у перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" (
від арабського "муслім" ) – відданий Аллаху.
Засновником ісламу є арабський "пророк" Мухаммед (Мухаммад чи Магомет),
вплив якого на загальну долю людства важко переоцінити, тому на цій
історичній особистості треба зупинитися особливо.
Велич бога - Аллаха - виражено в багатьох формулах, добре відомих усім
мусульманам і часто повторюваних ними в мові, молитвах, побутових вигуках,
а також що постійно зустрічаються у витонченій в'язі арабського письма, на
пам'ятниках мусульманської архітектури в Азії, Африці, Європі й Америці:
"Аллаху акбар" - "Аллах наймогутніший!" і т.д.
Основні догмати ісламу складались поступово, та й досі в них є
розбіжності між різними напрямками мусульманства. Взагалі цих догматів
п'ять: 1) вчення про єдинобожжя; 2) віра у божу справедливість та
правосуддя Аллаха; 3) визнання пророчої місії Мухаммада та пророків, що
йому передували; 4) віра у воскресіння, Судний день та потойбічний світ; 5)
вчення про верховну владу (імамат-халіфат). Перші чотири догмати спільні
для всіх мусульман. Питання про верховну владу — головний предмет
розбіжностей між різними течіями.
Найкоротший виклад головного догмата ісламу міститься у 112 сурі (главі)
Корану: "В ім'я Аллаха милостивого, милосердного! Скажи: "Він - Аллах
єдиний, Аллах могутній. Не народжував і не був породжений, і не було нікого
подібного йому, ніколи". По мусульманській доктрині, люди, що не сповідають
іслам, - "невірні", серед них іудеї і християни виділяються особливо, як
ахль-аль-китаб, тобто "люди Писання". Відповідно до Корану вони вірять
нібито в того ж бога, що й мусульмани. Цей бог і їм посилав своїх
посланників - Адама, Ноя, Авраама, Мойсея (Мусу), Ісуса (Ісу), але Мухаммед
вище їх. Однак люди спотворили і забули те, чому ті вчили. Тому Аллах і
направив людям Мухаммеда, свого останнього пророка, з божим словом -
Кораном. Це була як би остання спроба наставити людей на праведний шлях,
останнє попередження, після якого повинен настати кінець світу і Суд, коли
всім людям буде віддано по їхніх справах - вони потраплять у райські сади
чи в пекельний вогонь. Існують ангели і злі духи (джини), утім, останні, що
перейшли в іслам із древньоарабских вірувань, не завжди злі, вони теж
перебувають під владою бога і виконують його волю.
Аллах зображується в Корані як істота з чисто людськими моральними
якостями, але в чудовому ступені. Він то гнівається на людей, то пробачає
їх; одних любить, інших ненавидить. Як і іудейський і християнський боги,
Аллах заздалегідь передбачив долю одних людей до праведного життя і
майбутнього блаженства, інших - до беззаконня і загробних мук. Проте, в
Корані, як і в Євангелії, бог багаторазово йменується милостивим.
Найважливіша якість Аллаха - це його могутність і велич. Тому найважливіше
догматичне і моральне розпорядження в Корані - це вимога повної,
беззастережної покірності людини волі Аллаху.

3. Історія людства по Корану

У Корані відсутне представлення про людину як "вінці утвору",
а також про поступовість розвитку життя на Землі, її біосфери і тим
більше ноосфери - сфери людського розуму.
Відповідно до Корана, створенню Аллахом людини передував акт
створення їм ангелів і джинів, його небесної крилатої опори. У суре
"Ангели" про це сказано: "Хвалу Аллаху, творцю небес і землі,
створившему ангелів посланниками, що володіють крилами подвійними,
потрійними і четверными. Він збільшує в утворі, що йому завгодно" (К.,
35:1); він "створив джинів з чистого вогню" (К., 55:14); "з вогню
пекучого" (К., 15:27). І все-таки акту створення людини Аллах, судячи по
викладеному в Корані древнеарабскому сказанню, додає особливе
значення. Навіть після того як їм був виліплений свого роду манекен
людини і залишилося лише його оживити, Аллах вирішив обговорити свій
учинок з раніше ним створеними многокрылыми помічниками. Деякі з новітніх
коментаторів намагалися углядеть у цьому "обговоренні" ознака особливої
демократичності всевишнього.
Тим часом, якщо виходити з Корана, це "обговорення" чи "рада",
"бесіда", "змагання" з "верховним сонмом" ангелів виглядає дуже
деспотично. У всякому разі, у цьому "обговоренні" не почувалося якої-
небудь терпимості, уваги до скликаного ангельського сонму, навіть ознаки
толерантності. Творець заздалегідь визначив своє рішення і, вислухавши
єдиного що возражали, відразу суворо покарав його.
Коран у декількох сурах повертається до цього епізоду, але щораз
викладає усього лише сухий конспект, як би канву розповіді про "раду".
Так, у суре 38 читаємо:
"От сказав господь твій ангелам: "Я створюю людину з глини. А коли
я його завершу і вдуну в нього від мого духу, то упадіть,
поклоняючись йому!" І упали ангели всі разом, крім Ібліса[З цього аята
(38:74) виходить, що Ібліс - з ангелів, а, згідно аяту 48 18-й сури
Корана, "був він із джинів". Намагаючись знайти вихід з цього
протиріччя, автори тафсиров приводять складні "доводи", по одним з яких
Ібліс - з ангелів, але судячи з його вчинків - із джинів, а по іншим -
він по природі своєї джин, але жив серед ангелів і навіть командував
тисячами з них.], - він загордився і виявився невірним.
Аллах сказав: " Іблис, що удержало тебе від поклоніння тому, що я
створив своїми руками? Чи загордився ти чи (виявив зарозумілість. -
Л.К.) виявився з вищих?" Ібліс. сказав: "Я краще його: ти створив мене
з вогню, а його створив із глини". Аллах сказав: "Виходи ж звідси;
адже ти - побитий каменями. І над тобою мій проклін до дня страшного
суду". Він сказав: "Господи, відстрочи мені до дня, коли люди будуть
відроджені!" Аллах. сказав: "Воістину, ти з тих, кому відстрочено до
дня визначеного терміну!" Ібліс сказав: "Клянуся ж твоєю величчю, я
спокушу їх усіх, крім рабів твоїх серед них чистих!" Аллах сказав:
"Воістину, я говорю правду, наповню я геєну тобою і тими, хто пішов
за тобою, -усіма!" (К., 38:71-85).
Отже, створення першої людини, відповідно до Корана, одночасно з'явилося
актом падіння чи джина ангела "з числа вищих", що стало дияволом,
сатаною, шайтаном, царем пекл. Утім, у 2-й сурі Корана падіння Ібліса, а
також уведення людини в рай зображено вже с іншими подробицями.
Насамперед, тут сказано не тільки про першу людину, але і про його
чоловіка. Адам вже одушевлений і представлений ангелам у якості
"намісника" Аллаха "на землі". А ангели дають зрозуміти Аллаху, що вони
вже знають, на що здатно людей, і явно їх не схвалюють. Ангели говорять
Аллаху: "Хіба ти установиш на ній(Землі) того, хто буде там робити
нечестие і проливати кров, а ми підносимо хвалу тобі і святимо тебе?"
Слідом за цим у Корані знову продовжена досить суха
конспективна мова: "И навчив він Адама всім іменам (ангелів; а по
тлумаченню шиітських богословів - ще не народжених на землі їх
верховних імамів), а потім запропонував їхнім ангелам і сказав:
"Повідомите мені імена цих, якщо ви правдиві". Вони сказали: "Хвала тобі!
Ми знаємо тільки те, чому ти нас навчив. Воістину, ти - знаючий,
мудрий!" Він сказав: "ПРО Адам, повідом їм імена їх!" І коли він
повідомив їм імена їх, те він (Аллах) сказав: "Хіба я вам не говорив, що
знаю сховане на небесах і на землі і знаю те, що ви виявляєте,
і те, що ховаєте?" І от, сказали ми ангелам: "Поклонитеся Адамові!"
І поклонилися вони, крім Ібліса. Він відмовився і звеличився і виявився
невіруючим. І ми сказали: " Адам! Оселися ти і твоя дружина в раї і
харчуйтеся відтіля на задоволення, де побажаєте, але не наближайтеся
до цього дерева, щоб не виявитися з несправедливих". І змусив
їхній сатана спіткнутися про нього і вивів їх відтіля, де вони були.
І ми сказали: "Зваліться, [будучи] ворогами один одному! Для вас на
землі місце перебування і користування до часу" (К., 2:28-34).
З незначними змінами цей текст приведений у сурах 15, аяти 26-43
і 20, аяти 114-126. Зміни відносяться, зокрема, до уточненню того, з
чого створена людина. Слід зазначити, що в Корані немає по цьому
питанню єдиного погляду. Так, у сурі 15 тричі повторено: "зі звучної,
із глини, убраної у форму". Крім цього говориться, що бог створив
людину з пороху (3:52; 22:5), з сутності "глини" (7:11), із глини
сухий, звучної, як судина, глиняне блюдо (55:13), ще з глини липкою, що
пристає, отже сирий (37:11), із глини гончарної, "бідніли" (15:26);
нарешті - "з води". З вологи - "із краплі" - людин і розмножується (25:56;
80:17-18). По останньому питанню в Корані викладений, утім, і іншої,
погляд, висхідний, як з'ясовується[Див.: Винников И.Н. Коранические
заметки.], до концепції, широко розповсюдженої в древньому світі:
бог "створив людину зі згустку" крові (алак - К., 96:1-2); з нього ж він
формується (23:14). Розходження цих версій зайвий раз підтверджує
складність і неодночасність складання Корана.
Вигадливим нагадуванням про нелегку аравійську дійсність у 20-й
сурі є звернені до Адама і його дружині слова Аллаха, сказані після
того, як Иблис відмовився поклонитися. " Адам! - попередив Аллах. -
Адже це - ворог твій і твоя дружина. Нехай же він не изведет вас з раю,
так не виявишся ти нещасливим! Адже тобі можна не голодувати там (у раї. -
Л.К.), і не бути нагим, і не жадати там, і не страждати від спеки" (К.,
20:115-117).
Однак у наступної ж рядку виявляється, що ці попередження всі
Аллаха, що визначає, виявилися даремними. "І нашептав йому (Адамові)
сатана, він сказав: "Адам, чи не вказати тобі на дерево вічності і влада
неминущу?" І вони обоє (Адам і його дружина) поїли від нього, і виявилася
перед ними їхня скверна, і стали вонизшивати для себе райські листи, і
ослухався Адам добродії свого і збився зі шляху" (К., 20:118-119).
У сурі 7, спокушаючи Адама і його дружину, Ібліс уточнив:
"Заборонив
вам ваш господь це дерево тільки тому, щоб ви не виявилися чи
ангелами не стали вічними" (К., 7:20).
Лише після "гріхопадіння" своїх створень Аллах виявив завзятість. У
20-й суре, слідом за нейтральним аятом 120 ("Потім обрав його господь і
простив його і повів прямим шляхом") читаємо: "Він (Аллах) сказав:
"Зваліться з нього (з раю) разом, ворогами друг другу! А якщо прийде до
вас від мене посібник - те, хто піде за моїм посібником, той не зіб'ється
і не буде нещасливим! А хто відвернеться від спогаду про мене, у
того, воістину, буде тісна життя! І в день воскресіння зберемо ми
його сліпим"... Звичайно, покарання майбутнього життя сильніше і довше!"
(К., 20: 121-123, 127).
Достаток у "слові Аллаха" подібних настроїв, зв'язаних з
обіцянками близьких змін у житті арабів і настанням "кінця світу",
світопредставння, привело окремих дослідників до висновку про тім, що
Коран (за винятком тих його місць, що мають законодавчий характер і за
часом свого походження є більш пізніми) є новий "Апокаліпсис",
"одкровення про кінець світу".
Як ми знаємо, у Корані дійсно говориться про "годину" і про тім, що він
близький. "Я (Аллах) готовий його відкрити, щоб усяка душа одержала
воздаяние за те, про що намагається!" (К., 20:15-16). Однак історія
підтвердила, що не мотиви, зв'язані з чеканням світопредставння,
що містилися в проповідях пророків раннього ісламу, споювали і піднімали
народ на боротьбу проти погрози чужоземного ярма, за об'єднання арабських
пологів і племен, не вони відбивали процес.
Безнадійність, розпач, думки про те, що порятунок і воздаяння прийдуть
після смерті, ніколи не піднімали на боротьбу, не служили надійною
підтримкою людям. Якщо вважати, що "життя найближча", то є єдина
земна дійсність, "тільки користування оманне", як написано в Корані
(К., 57:19-20), те чи коштує за обман бороти? Коран же цю думку ще
підігріває домислом про тім, що, "хто бажає посіву для ближньої (інакше
кажучи, земного життя)... немає йому в останній (посмертної) ніякої
долі!" (К., 42:19). "Люди! - застерігає Коран. - Бійтеся добродії вашого і
страшитеся дня, коли батько не відшкодує за дитину і породжений (від
нього) не відшкодує нічим за свого батька! Воістину, обітовання Аллаха
- істина; нехай же тебе не зваблює життя найближча..." (К., 31:32-
33), - це єдине земне життя.
Характерною рисою численних закликів Корана до віри в посмертну
долю, що буває двох пологів - доброї і злий, прекрасної й
огидний, є те, що вона мислиться як воздаяння за земні справи
людей; яка вона буде - залежить від поводження, учинків,
переконань, дій людини. У доісламских культах арабів подібної віри в
скільки-небудь розробленому виді не було. З чужоземних религий це
знаходимо тією чи іншою мірою в християнстві й іудаїзмі і більш чітко
- у зороастризмі, якому близькі і деякі картини потойбічної
"життя", намальовані в Корані. Для того щоб араби повірили в ці обіцянки,
як видно з Корана, проповідники його "істин" повинні були прикласти
чимало енергії. Їм насамперед було необхідно переконати людей у тім, що їх
постійні життєві спостереження, їхній досвід, що свідчать про те,
що тіло, що розпалося після смерті, що змішалося з землею, розсіяне,
распилене по піску і т.п., неможливо відновити, неправильні.
"У всякого народу - своя межа; і коли прийде їхню межу, то вони не
сповільнять ні на годину і не прискорять... Хто ж кривдніше того, хто
вигадав на Аллаха чи неправда вважав неправдою його знамення? Цих осягне
їхня доля з книги (тобто визначене, визначене покарання). А коли прийдуть
до них наші посланці, щоб завершити їхнє життя, вони скажуть: "Де ж ті,
кого ви призивали крім Аллаха?" Вони скажуть: "Утратилися від нас!" І
засвідчать проти самих себе, що вони були невірними. Він (Аллах) скаже:
"Увійдіть серед народів, що пройшли до вас із джинів і людей, у
вогонь!" Кожен раз, як входив один народ, він проклинав йому подібний. А
коли вони зібралися всі там, те іншої сказав про перший: "Господи! Ці
збили нас, пішли ж їм покарання подвійне з вогню". Він (Аллах) сказав:
"Кожному - подвійне, тільки ви не знаєте!" І сказав перший іншому: "У ви
не було переваги перед нами; укусите ж покарання за те, що ви придбали!"
(К., 7:32, 35-37).
Такі "гуманні" відносини між людьми, навіть цілими народами,
виховували Кораном. Для досягнення більшого ефекту писавший одинз аятів 7-
й сурі прибіг навіть до відомого євангельського виречення, утім,
близькому образам аравійської дійсності: "Воістину, ті, які вважали
неправдою наші (Аллаха) знамення і звеличувалися над ними, не відкриються
їм врота неба, і не увійдуть вони в рай, поки не увійде верблюд у голкове
вухо (порівн. євангелія від Матфея, гл.19, с.24; Луки, гл.18, ст.25;
Марка, гл.10, ст.25. - Л.К.). Так відплачуємо ми грішникам!" (К., 7:38).
У рай же, де "течуть ріки", "прийшли посланці добродії... з
істиною, і було виголошено: "От вам - рай, що даний вам у спадщина
за те, що ви робили!" І воззвали мешканці раю до мешканцям вогню:
"Ми знайшли те, що обіцяв нам наш господь, істиною, чи знайшли ви
істиною те, що обіцяв ваш господи?" Вони сказали: "Так". І виголосив
глашатай серед них: "Проклін Аллаха на несправедливих, які
відвертають від шляху Аллаха і прагнуть звернути його в кривизну і не
вірують вони в життя майбутню!" І між ними - завіса, а на перешкоді - люди,
що знають усіх по їхніх ознаках. І воззовут до мешканців раю: "Світ вам!" -
і ті, котрі не ввійшли в нього, хоча і бажали... І виголосять
мешканці вогню до мешканців раю: "Пролийте на нас чи воду те, чим наділив
вас Аллах!" Вони скажуть: "Аллах заборонив і те й інше для невірних..."
(К., 7:41-44, 48).
Отже, коли в попавших у рай прокинуться почуття жалю,
людинолюбства, те їх відразу заглушать забороною всемилостивого Аллаха.
Більш того, "коли вони ( щопотрапили в пекло. - Л.К.) будуть благати про
допомогу, їм допоможуть водою, подібної до розтопленого металу, що буде
палити обличчя. Болісне питво! Томливе місце відпочинку!" (18:28).
"Щораз, як захочуть вони вийти з нього (пекла), з мучень у ньому, вони
будуть повертатись в нього: "насолоджуйтеся мукою в полум'ї!" (22:22).
Коли ж страждальці валу віддадуть перевагу смерті випробовуваним
мученням, їх позбавлять і смерті. "Вони викликнуть: Малік[У даному
випадку
слово "Малік" - власне ім'я ангела, що володарює над джаханнам - геєною,
пеклом. Крім нього в кораничному пеклу 19 стражів (74:30-31).],
господь твій послав би нам кончину! Він скаже: ви залишитеся тут
назавжди" (43:77). Але грішники не заспокояться. "І коли вони,
зв'язані одні з іншими, їм (Маліком. - Л.К.) будуть повалені в тісне
поместилище, тоді вони там будуть просити собі знищення. У день цей, -
учить Коран, - не просите собі однократного знищення, але просите собі
багаторазових знищень" (25:14-15). Але у геєні "йому (винному перед
Аллахом. - Л.К.) ні смерть, ні життя" (20:76), "він у ньому (у великому
вогні) не вмре, але і не буде жити" (87:12-13). "Там, - возвещает
Коран, - вони пробудуть, поки існують небеса і земля[Твердження, що має
суперечливі тлумачення.], якщо тільки господь не захоче чого-небудь
особливого: тому що господь твій є повновладний совершитель того, що хоче"
(11:109).
Таке людинолюбство розглянутої нами книги, що часом і тепер люди,
як випливає в ній не розібралися чи довіряють її мінливим тлумаченням,
свідомим перекручуванням, характеризують як добуток послідовного високого
гуманізму.

4. Сунна


Якщо Коран — це святе письмо мусульман, то святим переказом ісламу є
Суна — збірка переказів (хадисів). Вона містить приклади з життя Мухаммада
як зразок та керуванні для усього мусульманського загалу та кожного
мусульманина зокрема, як виток відомостей про те, яка поведінка чи думка до
вподоби Аллаху. У звичайному лексиконі суна може означати просто правильні,
відповідаючі Суні вчинки («суна» — звичай,, приклад). Чотири канонічних
збірки суни були укладені ще в .IX ст.
У хадісах також можна зустріти різні правові нашарування, що відбивають
розвиток соціальних відносин в арабському суспільстві. Остаточне
редагування хадісів було здійснено в 9 столітті, коли були складені в
ортодоксальних збірниках сунни, найбільшу популярність з який одержав
Бухарі (помер у 870 р.). З сунни також виводяться норми шлюбного і
спадкоємного, доказового і судового права, правила про рабів і т.д. Хадиси
сунни, незважаючи на їхню обробку, містили багато суперечних положень, і
вибір найбільш "достовірних" цілком відносився до розсуду богословів-
правознавців і суддів. Вважалося, що мають силу лише ті хадіси, що були
пересказані сподвижниками Мухаммеда, та на відміну від суннитів, шиїти
визнавали дійсними лише ті хадіси, що прийшли до халіфа Алі і до його
прихильників.
Таким чином, "Сунна посланника Аллаха" (повна назва Сунни - звід текстів,
що описують життя Мухаммеда, його слова і справи, а в широкому змісті -
збірник благих звичаїв, традиційних установлень, що доповнюють Коран.
Навчання Сунні - важлива частина релігійного виховання, а знання Сунни і
підкорення їй - один з головних критеріїв авторитетних проводирів віруючих
.

6. Шаріат – правова і богословська система

Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язане з ісламом, його вченням.
Відповідно до юридичної енциклопедії: "Шаріат – збірник релігійних і
правових норм, укладений на основі Корану і Сунни (мусульманських священних
переказів), що містить норми державного, спадкоємного, карного і брачно-
сімейного права .
Іншими словами, шаріат - це правові розпорядження, невід'ємні від теології
ісламу, тісно зв'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам
розглядає правові догми як частину єдиного божественного закону і порядку.
Звідси велінням і заборонам, що складають норми шаріату, також приписується
божественне значення.
Шаріат поширювався як суто конфесійне право. Особливо на початку шаріат у
цілому і його нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правові
встановлення, але і релігійну догматику і мораль. У результаті норми
шаріату (правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні
("людські") відносини, а з іншого боку - визначали відносини мусульман з
Аллахом (ібадат). Введення в шаріат божественного проведіння і релігійно-
морального початку знайшло своє відображення у своєрідності
правосприйняття, а також у оцінці правомірності поводження. Так, тісний
зв'язок права з теологією ісламу знайшов своє вираження у встановленні в
шаріаті п'яти видів дій мусульманина, яким надано рівною мірою правовий і
морально-релігійний зміст:
- обов'язкові,
- рекомендовані,
- дозвільні,
- попереджувальні, але такі, які не несуть за собою покарань;
- заборонні і такі, які належать до покарання.
Визнання божественного призначення в шаріаті з неминучістю породило і
велику значимість питання про рамки волі мусульманина. Релігійно-
філософські школи, що зіштовхнулися з цього приводу, зайняли різну позицію.
Так, одна з цих шкіл (джабаріти) узагалі заперечувала вільності людини .
Норми, що містять також обов'язки, визначають усе життя правовірного
мусульманина (щоденна молитва, дотримання посту і правил поховання і т.д.).
Не випадковою особливістю норм, що складають шаріат, є те, що вони
застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами.
Ранньому ісламу і шаріату були притаманні норми, що були встановлені ще до
общинного ладу, вони містять елементи колективізму, милосердя, турботи про
калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення й поняття про безсилля
людини перед богом, про споглядальність і покірність. У Корані особливо
підкреслювалася необхідність для мусульманина виявляти терпіння і
смиренність: "Терпіння, адже Аллах є терплячим"[8:48]. У такий же спосіб у
шаріаті закріплювався обов'язок мусульманина підкорятися халіфу і державній
владі: "Коріться Аллаху і коріться посланнику і власникам влади серед вас"
[4:62].
Як конфесійне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах
Європи в тому відношенні, що він регулював не чітко обкреслені сфери
суспільного і церковного життя, а виступав у якості всеохоплюючої і
всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в цілому ряді країн Азії й
Африки. Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього
Сходу, поширили свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну,
частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії. Однак
настільки бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату спричинило за собою
й усе більший прояв у ньому місцевих особливостей і розходжень при
тлумаченні окремих правових інститутів. Так, згодом із утвердженням двох
головних напрямків в ісламі відповідним чином відбувся розкол у шаріаті, де
поряд з ортодоксальним напрямком (суннізм) виник і інший напрямок - шиїзм.



Іджма

Третє місце в ієрархії джерел мусульманського права займала іджма, що
розглядалася як "загальна згода мусульманської громади". Поряд з Кораном і
Сунною вона відносилася до групи авторитетних джерел шаріату. Практично
іджма складалася із співпадаючих думок по релігійним і правовим питанням,
що були висловлені сподвижниками Мухаммеда чи згодом найбільш впливовими
мусульманськими теологами-правознавцями (імамами, муфтіями, муджатахідами).
Іджма розвивалася як у вигляді інтерпретацій тексту чи Корана Сунни, так і
шляхом формування нових норм, що уже не зв'язувалися з Мухаммедом. Вони
передбачали самостійні правила поведінки і ставали обов'язковими в силу
одностайної підтримки муфтіїв і муджатахидів.
Такий спосіб розвитку норм мусульманського права одержав назву
"іджтіхад". Правомірність іджми як одного з основних джерел шаріату
виводилася з вказівки Мухаммеда : "Якщо ви самі не знаєте, запитаєте тих,
хто знає".
Велика роль іджми в розвитку шаріату полягала в тому, що вона дозволяла
правлячій релігійній верхівці Арабського халіфату створювати нові правові
норми, пристосовані до мінливих умов феодального суспільства, що враховують
специфіку завойованих країн. До іджме як джерела права, що доповнює шаріат,
примикали і фетва - рішення і думки окремих муфтіїв по правових та
богословських питаннях.



Кіяс

Одним з найбільш спірних джерел мусульманського права, що викликає гострі
розбіжності між різними напрямками, був кіяс - рішення правових справ за
аналогією. Згідно кіясу правило, встановлене в Корані, Сунні чи іджмі, може
бути застосоване до справи, що прямо не передбачена в цих джерелах права.
Кіяс не тільки дозволяв швидко врегулювати нові суспільні відносини, але і
сприяв звільненню шаріату в цілому ряді моментів від теологічного нальоту.
Але в руках мусульманських суддів кіяс часто ставав і зброєю відвертої
сваволі. Найбільше широко даний метод був обґрунтований Абу Ханіфа та його
послідовниками- ханіфатами.
Як додаткове джерело права шаріат допускав і місцеві звичаї, що не ввійшли
безпосередньо в саме мусульманське право в період його становлення, але не
суперечили прямо його принципам і нормам. При цьому визнавалися правові
звичаї, що склалися в самому арабському суспільстві (урф), а також у
численних народів, скорених у результаті арабських завоювань.



Список використаної літератури:

1. Ю.А.Калінін, Є.А.Харьковщенко. “Релігієзнавство”. - Київ: Наукова
думка, 1998
2. Л. Климович “Книга о Коране”. – Москва: из-тво политической
литератури, 1986
3. Ислам. Проблеми идиологии, права, политики и экономики /Под ред. Г.
Ф. Ким. – Москва: Наука, 1985
4. С.Токарев “Религия в истории народов мира”. – Москва: 1986
5. Религии мира. Энциклопедия. Том 6. Москва: Аванта +, 1996







Реферат на тему: Культ солнца в мифологии якутов (проблема древних этнокультурных параллелей)

I. ГЛАВА
БЕЛАЯ ВЕРА АЙЫЫ



Название «Белая вера Айыы» является условным. Оно дано автором в честь
Юрюнг Айыы Тойона (белый творец господин; ‘айыы’ (творить)). В религиозных
представлениях саха (якутов) Юрюнг Айыы Тойон считается создателем
Вселенной и сверхиерархом в религиозно-мифологической системе. Этот
религиозный пласт исследователями не отождествляется с тэнгризмом древних
орхонских тюрков, поклонявшихся Тэнгри - небу и Йэр-Су - земле. В якутских
традиционных верованиях белые (светлые) боги айыы во главе с Юрюнг Айыы
Тойоном ассоциируются с солнцем. В этнографической литературе культ богов
айыы называют “белым шаманством”. В XVIII-XIX вв. якуты практически
перестали поклоняться богам айыы, поскольку в этот период среди якутов
распространяется христианство. Старые боги айыы постепенно были забыты.[i]
В отличие от “веры Айыы” чёрное шаманство сохранило в быту якутов
практическое значение вплоть до этнографической современности, а отдельные
её пережитки продолжают оставаться по сей день.
Более подробный анализ солярных мифов будет рассматриваться во второй
главе.

Первый раздел - «К проблеме понятия “бог айыы” у якутов».
Рассматривается роль Юрюнг Айыы Тойона в системе мироздания и даётся
краткое описание и характеристика богов,[ii] божеств и духов, расположенных
в трёх мирах мифологического дерева жизни (космоса). В верхнем мире, на его
верхних ярусах находятся боги айыы. Все они - второстепенные боги по
отношению к Юрюнг Айыы Тойону. Он венчает вершину мирового дерева и часто
воплощается в облике коня-солнца. В связи с этим, делается попытка
рассмотреть понятие бога айыы у якутов.
Второй раздел - «Ысыах - праздник, посвящённый солнцу и обрядам
плодородия». В нём исследуется главный ритуальный якутский праздник Ысыах в
тех аспектах, которые посвящёны солнцу. Солнце на празднике воспринимается
как небесный конь, под которым подразумевается сам Юрюнг Айыы Тойон.
Изучение сохранившегося солярного торжества помогает восстановить
утраченные звенья во многом позабытой “веры Айыы”, поскольку на Ысыахе
якуты продолжали совершать обряды, связанные с богами айыы.
Третий раздел - «Служитель культа белых айыы». Центральной фигурой и
“руководитель” главного ритуального празднества и обрядов плодородия был
служитель культа айыы. В этнографической литературе его называют “белым
шаманом”. К концу XIX в. служители культа айыы исчезают. Вместо них
праздники Ысыах проводят наиболее уважаемые люди, знающие благословения
алгысы - и ритуалы.
Четвёртый раздел - «Почитание солнца у якутов». В нём анализируется
почитание солнца у якутов. В период, когда предки якутов в бассейне Средней
Лены сформировались в единую народность, их религиозный мир представлял
собой сложную по происхождению религиозно-мифологическую систему. В нём
отразилось влияние якутских племён и родов, в хозяйственном укладе которых
солнце играло более важную роль. В ранних текстах олонхо солнце
отождествляется с глазом Юрюнг Айыы Тойона. К концу XIX в. солнце у якутов
считалось сиянием, исходящим от его лица. В начале XX в. образ солнца
полностью отождествляется с Юрюнг Айыы Тойоном.



I.1. К ПРОБЛЕМЕ ПОНЯТИЯ “БОГ АЙЫЫ” У ЯКУТОВ

В конце XIX в. В.Л. Серошевский в религиозных якутских верованиях
выделил культ, который, по его мнению, отличается от всех культов своим
светлым и жизнерадостным характером. Его сущность он видел в поклонении
плодородию, обилию, богатству и вообще всему, что способствует поддержанию
и нарождению жизни. Он писал, что все боги опекуны и дарители всего живого
в религиозном представлении находятся на востоке. Жрецы, проводящие обряды,
данного культа называются “белыми или светлыми шаманами” (юрюнг айыы
ойууна).[iii]
По замечанию Н.А. Алексеева, этот культ занимал значительное место в
верованиях якутов. Он был связан с двумя важными сторонами жизни: 1) с
жизнью рода и племени (почитание богини плодородия Айыысыт, покровительницы
рождения детей) и, 2) со скотоводством - основным занятием якутов
(поклонение Дьёсёгёю - богу, покровителю конного и рогатого скота). Этот
культ айыы является одной из самых слабо изученных сторон религии
якутов.[iv]
Главным среди богов был Юрюнг Айыы Тойон (белый создатель господин).
Он считается создателем Вселенной и в том числе человека. Юрюнг Айыы Тойон
- глава небес и богов. Он находится на девятом небе, которое представляется
как прекраснейшая “страна”, где нет зимы, растёт белая трава, подобная
крыльям белого лебедя.[v] Он воплощается в образах белого жеребца или
орла.[vi] Его также называют Юрюнг Аар Тойон или Юрюнг Арт Тойон.[vii]
В древности в честь Юрюнг Айыы Тойона совершали обряды, на которых ему
посвящали лошадей белой масти.[viii] При исполнении обряда “кыйдаа” трое
юношей одетых в одежду белого цвета, садились верхом на лошадей бело-
молочной масти. Каждый брал в руки белую (очищенную от коры) палку и они
гнали девять или двенадцать лошадей, или кобыл с жеребятами как можно
дальше, чтобы потом они не смогли найти обратной дороги и вернуться в свой
табун. Наиболее богатые якуты за свою жизнь могли трижды совершить этот
обряд.[ix]
Кроме Юрюнг Айыы Тойона есть ещё и другие боги айыы. Все они являются
его “оруолдьуттар” (члены его семьи, а также подчинённые).[x] У богов айыы
существует своя иерархическая система, где каждый исполняет те функции,
которые возложены на него. В.Л. Серошевский сопоставил их с греческими
богами в «Илиаде». Он указал на их сомн прислужников, подвластных и
родственных духов [божеств], которые, по его словам, интересуются делами
своих любимцев, помогают советами, даруют оружие, коня, исцеляют от ран и
даже возвращают им жизнь.[xi]
Обряды, посвящённые богам айыы, также как и Юрюнг Айыы Тойону, должны
были проводиться без кровавых жертвоприношений. Этим богам, тоже посвящали
табун лошадей, которых табунщики, одетые в одежду белого цвета и
вооруженные белыми шестами, гнали как можно дальше на восток.[xii]
В традиционном религиозно-мифологическом мировоззрении народа саха,
космос (мировое дерево) состоит из трёх миров: верхнего, среднего и
нижнего.
Верхняя зона космоса состоит из девяти небес (по некоторым данным
число небес определить невозможно); верхняя область верхнего мира относится
к восточной и центральной частям видимого неба.[xiii] Она населена светлыми
созидающими богами айыы. В якутском эпосе олонхо «Нюргун Боотур
Стремительный» о них сказано: “Светлое племя айыы - // ... С поводьями за
спиной. // В улусах солнца они живут”.[xiv] “Поводья за спиной” означают
лучи, с помощью которые они связаны с самим Юрюнг Айыы Тойоном. В
религиозных воззрениях народа саха боги айыы в основном воплощаются в
образах белых лошадей.
Боги айыы, населяющие верхние ярусы верхнего мира:
1) Дьёсёгёй Тойон - бог, покровитель конного и рогатого скота,
находится на юго-восточной части видимого неба (там, где выходит зимнее
солнце). Он посылает людям конный скот, но может отобрать и обратно, если
прогневается. Он старший из братьев богов. Другие его называния - Кюрюё
Дьёсёгёй Тойон, Дёсёгёй Айыы или Уордаах Дёсёгёй, дарующий отважных мужчин,
ретивых коней и тягловых быков.[xv]
2) Исэгэй Ийэхсит - богиня, живущая на северо-восточном небе. Она
наделяет людей рогатым скотом.[xvi]
3) Хомпоруун Хотой Айыы - бог, покровитель птиц. Он воплощается в
образе тёмно-сизого орла. Он - отец орла и жестоко карает человека,
убившего эту птицу. Он второстепенный бог мужского пола, даёт людям
многочисленный, но физически слабый приплод и в основном женщин, иногда -
скот масти “хара дьагыл”. Его могут называть Сюнг Хаан или Сюнгкэн
Эрэли.[xvii]
4) Сюгэ Тойон - бог грома и молнии. Иногда его называют под третьим
именем в триаде верховного творца. Гром представляется стуком копыт его
коня, а молнии - его топором, которым он разит нечистые силы. Кроме того,
он покровительствует скоту, посылает людям детей, жеребят и телят. Другие
его называния: Аан Дьаасын, Дьаа Буурай, Орой Бурай, Буурай Дохсун, Уордаах
Дьасыбыл, Сюнг Дьаасын, Сюрдээх Кэлтээх Сюгэ Буурай Тойон. Семь имён одного
и того же бога. Самое главное его имя - Сюгэ Тойон. Некоторые полагают, что
это семь братьев-богов грома.[xviii]
5) Айыысыт и Иэйэхсит - богини, находятся на восточном небе и
спускаются оттуда, окружённые ореолом света, в виде богато одетых пожилых
женщин или кобылиц. Существуют ещё имена Эдьэн (Эрдэн) Иэйхсит или Нэлбэй
Иэйэесит, редко Хаан Иэйэхсит, Эдьэн Айыы.[xix]
Айыысыт - богиня, символизирующая плодородие, заботящаяся о
размножении людей. Она воплощается в образе богато одетой пожилой женщины
или белой кобылицы. Она появляется при родах, помогает благополучно
разрешиться от бремени, благословляет родившееся дитя и покидает дом
роженицы на третий день после родов. Айыысыт человека находится в стороне
восхода летнего солнца; существует ещё Айыысыт конного скота, которая
находится в стороне восхода зимнего солнца; Айыысыт рогатого скота - под
землёй. Кроме того, имеются Айыысыт и у других животных. Другие названия
Айыысыт: Ахтар Айыысыт, Налыгыр Айыысыт, Нэлбэй Айыысыт. В северные улусах
Якутии почитание Айыысыт сохранилось в большой степени.[xx]
В целом в отношении богов айыы специалисты полагают, что большинство
имён небесных айыы и их функции позабыты.[xxi]
Божества абаасы верхнего мира, обитающие по краям нижних небес (в
западной, северной и южной частях видимого неба), в традиционных верованиях
олицетворяют злое начало. В олонхо сохранился эпизод, в котором
повествуется, как абаасы заселили видимые части неба, после того, как
демиург создал небо: “А в сказаньях седых времён // Прежде слыхали мы, //
От предков узнали мы, // Что, кроме рода айыы, // За гранью мятежных небес,
// ...Летящих с запада на восток, // ...Утвердились вначале времён //
Прародители девяти племён // Верхних адьараев-абаасы. // ...Заселили весь
южный край // Завихряющихся в бездну небес. // ...Шаманов, оборотней,
ведунов, // Кружащихся, как снеговой ураган // Северных ущербных
небес.”.[xxii]
Глава божеств абаасы верхнего мира - Улуутуйар Улуу Суорун Тойон
(величайший великий ворон господин). Чаще его называют Улуу Тойоном
(великий господин). Он отец и покровитель воронов. Сам он в традиционных
верованиях представляется в основном в образе ворона. Он не показывается и
не является к людям, но иногда, когда он с грохотом и рёвом проносится по
Земле, он воплощается в гигантского чёрного быка или чёрного жеребца,
медведя или лося. В солярном мифе, символизирующем смену времён года (конец
зимы и начало весны), он в образе медведя убивает сохатого лося.[xxiii]
Улуу Тойон считался покровителем ряда якутских племён и родов. В
древности эти племена поклонялись именно ему. Он покровительствует наиболее
могущественным шаманам. К нему обращаются шаманы как к высшему судье с
жалобами на людей или за разрешением споров. Приговор его суда очень
строгий, решения жёстки, но считаются справедливыми.[xxiv]
Дети его - главы девяти племён небесных абаасы, обитающие на южной
части видимого неба. Наиболее важнейший среди них - Мэнгнээх Бэгийэр Бэги
Суорун Тойон - бог скота. Он старший сын Улуу Тойона. Небесные абаасы имеют
своих коней. Они у них вороной масти с лысиной.[xxv] Вообще количество
небесных абаасы сосчитать невозможно, поскольку они со времён их появления
размножились и стали бесчисленными. Абаасы означает понятие, которое
олицетворяет угрожающую и довлеющую силу, враждебную для человека. В
древности якуты в честь божеств абаасы устраивали кровавые
жертвоприношения.
Божества хоро, обитающие в трёх нижних ярусах верхнего мира. Помимо
айыы и абаасы в верхнем мире имеются божества, которых называют ‘хоро’. Они
занимают промежуточное положение между айыы и абаасы. Этим божествам в
более ранние времена поклонялись якуты - потомки хоринских племён и родов.
Главное божество хоринцев представляется в виде ворона. Ворон является
основным образом хоринских божеств, но иногда они могут принимать облик
рогатого скота.[xxvi]
В мифологическом представлении народа саха верхний мир населён богами
айыы, воплощающимися в основном в образах белых лошадей и орлов; а также
божества абаасы и хоро, которые в основном фигурируют в образах воронов.
Боги айыы находятся в верхних ярусах верхнего мира - это восточная и
центральная части видимого неба. Божества абаасы и хоро обитают в трёх
нижних слоях верхнего мира - это западная, северная и южная части видимого
неба.
Все персонажи верхнего мира боги (айыы) и божества (абаасы, хоро) в
знаковой символике обозначаются солярными символами. Для богов айыы в
основном это лошади и орлы, а абаасы и хоро - вороны. Пернатые олицетворяют
небо, поэтому вороны, несмотря на их устрашающий характер, как и орлы,
отражают солярные образы. Главнейшее божество абаасы верхнего мира в
солярном мифе, символизирующее смену времён года, воплощается в образе
медведя и убивает лося - хозяина тайги. В данном эпизоде медведь выступает
как представитель верхней зоны космоса.
Средний мир в мифологической системе определяется как
одноярусный.[xxvii] В нём присутствуют различные божества и духи, а также
в нём живут люди, звери, птицы и т.д.

Божества иччи среднего мира. Из них наиболее значимые:
Аан Алахчын Хотун (изначальная Алахчын госпожа) - божество Земли. Она
воплощается в виде седой пожилой женщины, живущей в берёзе (мировом дереве)
Аар Кудук Мас. Её ещё называют Аан Дархан Хотун, Аан Аалай Хотун, Намыл
Кюёгэй, Хотой Нуогай. У вилюйских якутов она называется Аан дойду иччитэ
Айыы Нэлбэрдээн или Ньадьай Бараан Хотун.[xxviii]
Уот Иччитэ - хозяин огня. Самый выдающийся из всех иччи, почитаемый больше
богов.[xxix]
Баай Байанай - хозяин леса, покровитель охотников; ездит верхом на олене.
Другое его имя - Тыа Иччитэ (лесной хозяин). В Центральной Якутии его могут
называть ещё Элик Хандагай. У северных якутов он изображается в
тунгусообразном образе.[xxx]
Божества иччи в традиционных воззрениях могут оказать помощь и даже
покровительство человеку, если он обращается к ним со своей просьбой.
Духи иччи среднего мира имеются у деревьев, трав, камней и д.т. Они по
отношению к человеку нейтральны, но могут приносить пользу или причинять
вред.
Духи абаасы среднего мира причиняют незначительный вред людям и всему
живому.
Когда якуты были обращены в христианство, страх перед абаасы сохранил
своё прежнее значение. В якутских представлениях абаасы не боятся
укрываться в христианских храмах и часовнях.[xxxi] То, что абаасы проникают
в христианские церкви, монастыри и т.д. указывает на формальный характер
христианизации якутов в XVIII-XIX вв.
В среднем мире помимо духов абаасы присутствуют духи юёр - это души
умерших людей, не нашедшие себе успокоения. Они причиняют вред людям,
особенео тем, с кем при жизни были в близких отношенипх (родственникам,
друзьям). В отличие от них души живых людей называются ‘кут-сюр’, а души
животных и неодушевлённых предметов - ‘иччи’. В дословном переводе ‘иччи’
означает ‘хозяин’ и может пониматься как некая таинственная сила или
энергия, невидимая для человека, присутствующая во всём, что окружает
человека. Понятие ‘иччи’ обладает широким диапазоном. Этим словом якуты
называют божество Земли Аан Алахчын Хотун (изначальная Алахчын госпожа) и
духа, который имеется в камне или любом другом предмете.
Обряды, связанные с почитанием божеств и духов среднего мира
соблюдались якутами и после принятия христианства. В современное время
обряды, связанные с почитанием духов-хозяев местности и с охотой в основном
сохраняются как дань традиции.
Нижний мир представляется одноярусным.[xxxii]
Божества абаасы нижнего мира. Этот мир означают разрушающее начало,
смерть, бедствие, болезни и всё враждебное для человека. Абаасы нижнего
мира воплощаются в образах рыб или пресмыкающихся. В нижнем мире находится
Бухар Додар (Бухар Додор, Бухар Дабар) - демон смерти.[xxxiii] Божества
абаасы нижнего мира, как и абаасы верхнего мира, - бесчисленны. Главнейшим
среди божеств нижнего мира является Арсан Дуолай.
Особняком от всех божеств нижнего мира стоит нейтральное божество
Кыдай Бахсы Тойон (Кытай Баксы). Абаасы его боятся.[xxxiv] Он отличается от
абаасы, хоро и айыы. Он - глава одного из восьми родов подземных божеств,
покровительствующий кузнецам. Он никому не причиняет вреда, кроме тех, кто
причинил вред кузнецу.[xxxv]
Духи абаасы нижнего мира, как духи абаасы среднего мира, когда
проникают через корни мирового дерева в средний мир, причиняют
незначительный вред всему живому (болезни, неприятности и т.п.).
В олонхо небесных и подземные абаасы часто называют ещё ‘адьарай’
(чудовище). Слова ‘абаасы’ и ‘адьарай’ используются как синонимы. Абаасы
также бессмертны, как и боги. Они невидимы для глаз человека, поэтому их
иногда называют “невидимыми”. В тех случаях, когда они показываются
человеку, они могут принимать любой облик, но чаще всего появляются в виде
огня, большого человеческого силуэта и т.п.[xxxvi]
Убить духов абаасы не представляется возможным, поскольку они не
являются живыми. В традиционных воззрениях умереть означает отправиться в
мир смерти (нижний мир). Духи абаасы могут уйти сами или их могут изгнать в
нижний мир, но потом они возвращаются обратно, но уже в другом обличии, в
тот момент, когда человек их не ожидает.
Наиболее грозные из божеств абаасы верхнего и нижнего миров могут
представлять серьёзную угрозу не только обитателям среднего мира, но и
космическому порядку, установленному демиургом.
Все три мира воплощаются в универсальном символе - мировом дереве,
олицетворяющем ось космоса. Три мира населяют различные божества и духи.
Сверху над всеми восседают светлые боги айыы во главе с Юрюнг Айыы Тойоном.
Юрюнг Айыы Тойон - верховный бог, стоящий над всеми мирами. По
отношении к себе он не терпит вообще никакой оппозиции. В качестве
подобного примера можно привести якутскую легенду, которую упоминает Н.А.
Алексеев как миф о первом шамане Аан Аргыл Ойууне. Этот мифический первый
шаман был очень могущественным. Он не только мог излечивать больных, делать
зрячими слепых, но и воскрешать тех, которые умерли три года тому назад и
т.д. Об этом стало известно Юрюнг Айыы Тойону. Он три раза отправлял к нему
своего гонца, чтобы узнать: “Верует ли он в него, и во имя кого делает
такие чудеса?” Получив ответ, что он не верит в Юрюнг Айыы Тойона, а чудеса
делает своей силой, Юрюнг Айыы Тойон повелел сжечь непокорного шамана,
чтобы от него ничего не осталось. Тело мифического шамана состояло из
различных пресмыкающихся, на которые оно и распалось после того, как его
попытались убить. Из всех пресмыкающихся только лягушка смогла спастись,
избежав божественного огня. Она поселилась на вершинах высочайших гор. От
неё потом родились великие демоны-шаманы Хара Баргыйа Тойон (чёрный
клокочущий господин) и Кюн Кянгис Ойуун (солнцененасытный шаман); они
даровали якутам знаменитых шаманов и шаманок.[xxxvii]
Юрюнг Айыы Тойон в словаре Э.К. Пекарского разъясняется как иерарх,
стоящий над всеми богами айыы; создатель и управляющий Вселенной; не
вмешивающийся в дела отдельного человека и не выслушивающий его личные
просьб.[xxxviii] В этнографическом исследовании В.Л. Серошевского «Якуты»
отмечено, что в отношении Юрюнг Айыы Тойона не подходят такие определения,
как добро, зло или существо, а скорее он - бытие вообще, воплощающее
неумолимую и самодовлеющую верховную силу.[xxxix]
Юрюнг Айыы Тойон управляет всеми тремя (верхним, средним и нижним)
мирами с помощью трёх богов - мировых судей, богов рока и судьбы: Одун
Биис, Чынгыс Хаан и Дьылга Тойон, о которых в олонхо сказано: “Старейшины
трех великих родов // Стали главарей выбирать, // Неподкупных грозных судей
// для верхних и нижних племен. // Равные властью судьбе - // Владыками
трех миров // На вечные времена // Избраны были - Одун Биис, // Чынгыс Хаан
// И Дьылга Тойон”.[xl] Все три мира подчинены им и, в конечном счете, богу
сверхиерарху.
В отношении якутского бога рока и судьбы Чынгыс Хаана [(l(ls-q[pic]n],
можно отметить, что некоторые исследователи связывают его с историческим
Чингисханом (Чингиз-ханом).[xli] В действительности же, предки якутов вряд
ли знали исторического Чингисхана. По всей видимости, они уже задолго до
XIII в. отделились от тюрко-монгольского мира, обосновались в бассейне
Средней Лены и остались в стороне от тех политических событий, которые
потрясли Южную Сибирь и Центральную Азию.
Бог Чынгыз-хан [(l(lz-qan] в религии тюрко-монгольских народов
существовал задолго до исторического Чингисхана. Имя этого бога взял себе в
1206 г. Тэмуджин (Темучин) и под новым именем стал известен другим народам.
Впоследствии тюрко-монгольские народы, почитающие основателе монгольской
империи, посвятили ему целый культ со всеми соответствующими
атрибутами.[xlii] Если бы предки якутов действительно были знакомы с
историческим Чингисханом, то тогда многие исторические предания,
мифологические сюжеты, сказки, пословицы, поговорки и т.д. были бы
посвящены “царю” *Чынгыс Хаану; его имя присутствовало бы и в личных
именах; кроме того, в языке якутов также должны были сохраниться термины,
связанные с эпохой XIII в. У якутов это слово сохранилось только в названии
мифологического бога.
Якутский верховный бог Юрюнг Айыы Тойон не является безучастным
созерцателем всего происходящего. Он вмешивается в события, но только те,
которые имеют серьёзные последствия для дальнейшего существования
установленного космического порядка. К нему можно обращаются через
посредников. В олонхо божество среднего мира - хозяйка священного дерева и
Земли - Аан Алахчын Хотун, как посредник, т.е. связующее звено между
мирами, обращается к нему, когда абаасы-адьараи вышли из бездны нижнего
мира и вызвали хаос в среднем мире: “Видишь меня? Слышишь меня? // Видишь
горе мое, // Мой ярый гнев, // Отец мой Юрюнг Аар Тойон, // Отец живого
всего, // ...Но из темных, подземных бездн // Адьараи на землю поднялись;
// Из Верхнего мира // С бурных небес // Неистово начали налетать //
Воинственные племена... // ...Надо вам средь небесных богатырей // Лучшего
избрать поскорей // ...Пошлите могучего богатыря, // Которому равного нет!
// Пошлите великого богатыря, // Чтобы мог он дорогу закрыть // Дующим
сверху ветрам ледяным, // Чтобы он мог пути запереть // Стуже, веющей из-
под земли! // Нужен на земле богатырь, // У которого не пролилась бы кровь,
// ...Чтобы он дыханием вечным дышал, // Чтобы он бессмертной душой
обладал.”.[xliii]
Своё послание Аан Алахчын Хотун отправила через небесного гонца. Его
пропускают небесные стражи и только потом послание было принято Юрюнг Айыы
Тойоном. Но сам он непосредственно не вмешивается в происходящие события.
Он отправляет своё послание герою, который должен восстановить порядок: “Я
давно отсюда гляжу // На обитаемый Средний мир, // ...Великий Улуу Суорун
Тойон // Спит теперь, говорят, // Непробудным сном. // ...А его
многочисленные племена, // Бесчисленные потомки его // Растоптали подошвами
торбасов // Предопределенье верховных владык, // Решение огненного суда, //
Веление великой судьбы... // // В трех мирах проклинаемые племена, //
Которые расплодил // ...Старый страшный Арсан Дуолай, // Вылезли из своих
пропастей // И растоптали, глумясь, // Великую, древнюю клятву свою. //
...На вершине белых небес // Светлой семье айыы, // От бессмертной нашей
крови рожден, // Владеющий Вороным конем, // ...Стремительный Нюргун
Боотур, // ...Надо этого богатыря на землю опустить - // В Средний
обитаемый мир, // Где раздор идет и война. // Передайте ему веленье судьбы,
// Что должен он защитником стать // Племенам айыы-аймага.”.[xliv]
В эпосе олонхо Юрюнг Айыы Тойон управляет миром не непосредственно
сам, а через посредство других богов и боже

Новинки рефератов ::

Реферат: Основы конституционного строя (Право)


Реферат: Внутренняя среда организации (Менеджмент)


Реферат: Коллизионные нормы МЧП (Международное частное право)


Реферат: В.А. Жуковский (Литература)


Реферат: Основы маркетинга (Маркетинг)


Реферат: Творчество Владимира Высоцкого (Литература : русская)


Реферат: Схема вызова всех служб города Кургана (Технология)


Реферат: Общая собственность: понятия и виды (Гражданское право и процесс)


Реферат: Казанский Кремль (История)


Реферат: Эффективная работа с Microsoft PowerPoint (Компьютеры)


Реферат: Билеты по аналитической геометрии (Математика)


Реферат: Методика преподавания географии (конспекты уроков) (Педагогика)


Реферат: Форма, размеры и движения Земли и их геофизические следствия. Гравитационное поле Земли (Геодезия)


Реферат: Система японского менеджмента (Менеджмент)


Реферат: Учетная политика предприятия (Аудит)


Реферат: Голливуд эры немого кино (Искусство и культура)


Реферат: Животный мир как объект охраны и использования (Экологическое право)


Реферат: Маргарет Тэтчер (Исторические личности)


Реферат: Отряд стрекозы (Биология)


Реферат: Массовая и Элитарная культура (Культурология)



Copyright © GeoRUS, Геологические сайты альтруист