|
Реферат: Взаимосвязь соціальной роботи з іншими науками (Социология)
Мф Наукма
Реферат на тему:
Роль фундаментальних наук у підготовці спеціаліста соціальної
работи
Реферат написан матом, если чесно....Содержание нормальное,
Оформление ужасное.....
План
План
2
Предмова
3
Взаємозв’язок соціальної роботи з іншими науками 7
Соціальна робота і філософія
10
Соціальна робота і історія
12
Соціальна робота і психологія
14
Соціальна работа і валеологія 16
Висновки
18
Література
21
Передмова
Порівняно зі своїми столітніми сестрами англійкою Social
Work, німкенею Sozial Arbeit та француженкою Travalle Social,
Українська Соціальна Робота, що не налічує й десяти років, справді
робить тільки перші кроки. На теренах, де багато десятиліть
володарювали Соціальний Захист та Соціальне Забезпечення, вона
намагається знаті своє місце.
Першим і найзначнішим кроком Української Соціальної Роботи
стало ті, що
Вона зацікавила своїм змістом, теоріями, методами як
міністерських Чиновників І викладачів вищих та середніх
навчальних закладів, так і практичних працівників, які
безпосередньо надають соціальні послуги клієнтам. Якщо в 1994 році
майже не зустрічалося працівників соціальної сфери, які б не
робили здивованого вигляду, дізнавшись про нову спеціальність, те в
1999 році можна почути з вуст офіційних осіб думку про ті, що
наявність достатньої кількості добрі підготовлених працівників
допоможе розв'язати більшість проблем українського суспільства.
Без застережень можна стверджувати, що в Україні відбувається
своєрідній бум Соціальної Роботи. Створено десятки тисяч робочих
місць, де мають працювати соціальні працівники різних рівнів
підготовки, відкрито понад два десятки кафедр, факультетів,
відділень, які готують соціальних працівників. Щороку виникають
усі нові і масштабніші проекти як для впровадження нових підходів
до розв'язання соціальних проблем з використанням теорій і методів
соціальної роботи, так і для підготовки та перепідготовки
соціальних працівників. Найбільшу активність виявляють у цьому
процесі Міністерство праці та соціальної політики України, а також
Державний комітет у справах сім'ї та молоді, значних зусиль по
впровадженню нової спеціальності докладають Міністерство внутрішніх
справ та Міністерство оборони України. Нажаль, потенційно
найбільший, як свідчить світовий досвід, замовник на працівників
соціальної роботи – Міністерство охорони здоров'я – ще тільки
починає придивлятись до нової спеціальності.
Іншим важливим кроком можна вважати розпочатий, хоч і не
завершень, процес самоусвідомлення молодої української Соціальної
Роботи, що поширюється в двох напрямах. З одному боку, це створення
професійних об'єднань. До Української асоціації соціальних
педагогів та соціальних працівників, яка працює вже майже 10 років
і є членом міжнародних організацій, додаються Ліга соціальних
працівників та Асоціація шкіл соціальної роботи. Окремий соціальний
працівник чи установа тепер матимуть можливість вибору професійної
спілки, до якої смороду хотіли б належати. Ще попереду дискусії про
ті, чи варто мати декілька всеукраїнських організацій, чи краще
об'єднати зусилля, як це роблять відповідні європейські та
всесвітні асоціації, алі в будь-якому разі тієї факт, що
професіонали об'єднуються і формалізують свої організації, свідчить
про їхню зрілість і бажання існувати в Україні на рівні з іншими
професійними спільнотами.
Спеціалісти, що займаються соціальним захистом, соціальною
допомогою, соціальною політикою, соціологією, прикладною
психологією, лікарі і медичні сестри, вчителі і працівники
пенітенціарних закладів з повним правом говорять про ті, що
смороду займаються соціальною роботою як одним з аспектів своєї
діяльності. І проти цього важко заперечувати. Алі Соціальна Робота
саме й покликана знайти спільне, що роблять представники
перелічених досить далеких одна від одної професій, осмислити Цю
діяльність, створити загальні, універсальні концепції цієї
діяльності і зробити її ефективнішою.
Якщо визначити, що соціальна робота – це система теоретичних
знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення
соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш
захищених верств суспільства та протидії факторам соціального
виключення, більшість представників суміжних дисциплін погодяться,
по-перше, що жодна з їх не ставити перед собою таких завдань і, по-
другу, що дисципліна, яка ставити перед собою такі завдання, вкрай
необхідна в українському сьогоденні.
Взаємозв'язок соціальної роботи з іншими науками
Соціологія вивчає суспільство, поводження і переконання
специфічних груп - сімей, дітей, чоловіків, жінок, обличчя
девиантного поводження, похилого віку й ін. Пізнання в області
соціології дозволяють соціальному робітнику досліджувати соціальні
проблеми, опановувати інтерперсональными навиками і технологіями.
Наприклад, основна навичка спеціаліста соціальної сфери - це
уміння спілкуватися, що припускає уміння так розмовляти з
чоловіком, що має ту чи іншу проблему, щоб він зміг розкритися,
довіритися і відчути себе в безпеці. Зібравши інформацію і
проаналізувавши її, соціальний працівник намічає далі план дій для
рішення проблеми. Знання соціології, особливо прикладний, корисно
для соціальної роботи, але не підмінює її. Тому змішання двох Цих
понять у повсякденній свідомості населення неправомірно.
Крім соціології соціальні працівники використовують дані
інших дисциплін, наприклад психології. Ця дисципліна тісно зв'язана
із соціальною роботою. Психологи вивчають індивідів і намагаються
зрозуміти механізми їхнього розвитку, важливі фактори, що впливають
на психіку і поводження людини, а також психологію колективів.
Для з'ясування розходжень між соціальною роботою і
психологією доцільно використовувати визначення першої як професії,
зв'язаної з відносинами між людьми і їх оточенням . З цього
визначення випливає ,що соціальні працівники повинні
використовувати знання і соціології, і психології, щоб оцінити
проблеми клієнтів і здійснити плани необхідного втручання. При
цьому соціальні працівники не можуть зосередитися тільки на
індивіді, як Це роблять психологи, чи на соціальному оточенні, як
соціологи. Вони вивчають різні аспекти того й іншого кола проблем,
сприяють виробленню конструктивного їхнього рішення. Суміжної для
соціальної роботи є і психіатрія. Яка зосереджується на вивченні
паталогій внутрішнього світу людини.
Соціальна робота також взаємозалежна із соціальною екологією.
Подвійне фокусування її і на людині, і на навколишнім середовищі,
а ще ширше – людині і природі, - обумовлює її Екологічну
сутність. Вона дозволяє визначити моделі відносин між людиною і
природою. Для цього необхідно знання не тільки вже згаданих
соціології і психології, але і біології. Остання допомагає
зрозуміти, як функціонує людський організм, який містить
репродуктивні процеси і вплив генетики на поведінку і сприйняття.
Наступна область ,зв'язана із соціальною роботою,-це питання
урбанізації. Якщо фахівець, що знає особливості функціонування
міста і роль міського озброєння, включається в процес дозволу
проблем клієнта ,осередком змін є не індивід, а широка система.
Соціальна робота і філософія
У процесі вивчення філософії варто прагнути до вироблення
здатності інтегрувати теоретичні здібності і практичні знання,
здобувати і критично використовувати інформацію, проникати в зміст
робіт класиків філософії, зіставляти ідеї древніх мислителів з
реальними проблемами сьогоднішнього дня.
Філософія – це методологія наукового пізнання, наука про
найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства,людини.До
філосовских дисциплін відносять логіку, естетику, етику й ін.
Будучи системой наукових знань, соціальна робота складається
з двох наукових розділів: теоретикометодологічного і прикладного.
Соціальний працівник у своїй діяльності має справу з людиною,
взаєминами між особистістю і колективом, між соціальними групами.
Уся його діяльність спрямована на удосконалювання людських
відносин, на проведення в життя ідеалів гуманізму. Саме через
розвиток ідеї гуманізму розглядається зв'язок соціальної роботи з
філосовскою проблематикою.
Гуманістична ідея про людину як найбільшу цінність і вищу
мету, сформульована ще античними філософами, потім розвивалася в
Середні століття й у Новий час широке розповсюдження як у
росіянки, так і в закордонної сучасної соціальної філософії.
А Демокрит,Платон, Аристотель, М.Квинтилиан, Т.Мор,
Т.Кампанелла, .Я.А.Коменский, Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо, И.Песталоцци, Р.
Оуэн, К. Маркс, Ф. Энгельс, А.Дистверг, П.Наторп, Дж.Дьюи, Г.
Плеханов, В.Ленін, П.Сорокін, Н.Бердяєв, П.Лесгафт, П.Каптерев,
Н.Пирогов, К.Ушинский і багато інших філософів до наший і нашої
ери зараховуються сегодні до засновниками психології, педагогіки,
права, экономики і, втому числі , соціальної роботи.
Апарат філософії соціальної роботи містить універсальні
категорії Культури і форми мислення: людина, культура, соціум,
воля, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна
діяльність, ситуація, життя, смерть, суб'єкт і об'єкт, спосіб
життя, картина світу, душа, соціальна екологія і т.п.
Соціальна робота й історія
У 60-і–70-і роки ХХ століття намітилася тенденція зближення
історії з іншими суспільними науками – педагогікою, психологією,
соціологією, демографією, антропологією. Результатом цього стала
поява так називаної соціальної історичної науки. (С.И.Григор'єв)
Соціальна історія в додатку до соціальної роботи може трактуватися
як:
1. Історія суспільства в цілому. Соціальна робота в цьому випадку
розглядається в контексті історичного розвитку, виникнення і зміни
формацій, цивілізацій, епох, подій, державних устроїв, систем
життєзабезпечення;
2. історія конфронтації цивілізацій: китайської, індійської,
мусульманської, західний, виниклих навколо конфуціанства,
індуїзму, магометанства, християнства. Соціальна робота в цьому
випадку розглядається як могутній засіб підтримки балансу сил
цивілізацій;
3. історія розвитку соціальної структури суспільства, еволюції,
зародження, розквіту і зникнення, трансформації різних соціальних
шарів, суспільних груп, етносів, націй. Соціальна робота
представляється в рамках такого підходу більш різноманітно, тому що
в суспільстві по різних підставах виділяються найрізноманітніші
шари, які відрізняються за рівнем добробуту, здоров'ю, місцеві
проживання й ін.;
4. історія розвитку соціально-побутової сфери суспільства, системи
закладів соціального обслуговування, способів і можливостей
задоволення соціально-побутових потреб населення. Найчастіше
така позиція аргументується тим, що в суспільстві існує відносно
самостійна соціальна сфера, що має свою логіку розвитку, свою
логіку розвитку, свою історію, хоча і є елементом, під структурою
суспільства в цілому;
5. історія бідності і багатства, історія підтримки бідних, ображених
долею .Такий підхід широко розповсюджений у закордонних вищих
навчальних закладах, що готують соціальних працівників. Правда, він
досить часто доповнюється проблематикою економічної історії
суспільства. Таким чином, соціальна історія фактично
представляється як соціально-економічна історія;
6. історія соціальних інститутів, що забезпечують життєстійкість
суспільства як системи, цілого, що розвивається, його організацію:
охорони здоров'я, утворення, науки, родини, засобів масової
інформації, трудової асоціації, транспорту,церкви й ін.Такий підхід
дозволяє саму соціальну роботу розглядати як самостіний суспільний
інститут, що грає специфічну роль, який еволюнизирує разом із
суспільством і людиною;
Соціальна робота і психологія
З поняттям «психологія» ми зіштовхуємося досить часто.Як
система життєвих явищ психологія знайома кожній людині. Вона
представлена йому у виді власних відчуттів, образів, явищ пам'яті,
мислення, мови, волі, уяви, емоцій, почуттів і багато чого іншого.
Основні психічні явища ми безпосередньо можемо знайти в самих себе
і побічно спостерігати в інших людей.Кожна людина – психолог у
якомусь змісті цього слова. Не вивчаючи ще науки, ми з дитинства
вживаємо слова «пам'ять», « у нього такий характер», «чуйний»,
«неуважний», уміємо визначати настрій близьких нам людей по
зовнішніх ознаках: жестам, вираженню обличчя і прекрасно
користаємося цими знаннями в процесі спілкування.
Психологія – це наука про закономірності розвитку і
функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Психіка
– внутрішній суб'єктивний світ особистості, що виникає в процесі
активної взаємодії людини з навколишнім зовнішнім світом, у процесі
відображення цього світу у виді образів, думок, почуттів і вчинків.
Інакше кажучи, поводження людини завжди обумовлено дією
об'єктивного світу. Відбиваючи зовнішній світ, людина не тільки
пізнає закони розвитку природи і суспільства, але і робить на них
визначений вплив, щоб пристосувати навколишній світ до найкращого
задоволення своїх матеріальних і духовних потреб .
Народження психології як самостійної дисципліни, її
покликання і доля нерозривно зв'язані з виникненням «соціального»
як особливого простору мислення і реальності. Психологія як наука
розвивалася паралельно з такими поняттями, як «суспільна
діяльність», «добробут», «соціальна робота», «соціальні служби» і
т.д.
Психологічні знання є базовою основою професійного навчання
соціальній роботі.
Соціальна робота і валеологія
Високий рівень професіоналізму соціального працівника,
міцне здоров'я, сімейне щастя, творче довголіття – основні стрижні
життєвого успіху фахівця.
Тільки здорова людина з гарним самопочуттям , оптимізмом,
психологічною стійкістю, високою розумовою і фізичною
працездатністю здатний активно жити, успішно переборювати
професійні і побутові труднощі. І справжня краса людини – це
фізична досконалість, інтелект і здоров'я.
Якщо врахувати, що функціональні можливості організму людини і
його стійкість до
несприятливим факторам зовнішнього середовища в плині всього
життя змінюються, те можна говорити про стан здоров'я як про
динамічний процес, що також чи поліпшується погіршується,тобто про
чи ослаблення зміцненні здоров'я в залежності від віку ,підлоги,
професійної діяльності, середовища перебування. Здоров'я людини в
першу чергу залежить від факторів, його визначальних. Якщо
зобразити їх схематично, то вони являють собою схему з трьох
понять:
1. біологічні можливості людини;
2. соціальне середовище;
3. природно-кліматичні умови.
Головним питанням здоров’я людини є здоровий образ життя,
який займає приблизно 50-55% всієї ваги факторів, які й будують
здоров’є населення.
В соціальной роботі використовуються методи валеології,
самим розвинутим серед яких є аутогенне тренування, яке спроможнє
знімати нервово-м’зові напруги, зв’язані з перебудоваю нервового
релюгування.
Висновки
Взагалі Соціальна робота має зв’язок збагатьма іншими науками
крім Філософії, історії, валеології,психології та медичної науки.
Як вже було зазначено, соціальна робота – це система
теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті
забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і
підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії
факторам соціального виключення.Тому фундаментальні науки виграють
значну роль у підготовці фахівця з соціальної роботи.
Наприклад, якщо соціальний робітник не знається на психології,
йому буде дуже важко спілкуватися з людиною, якої він зобов’заний
допомогти. Але ж як можно допомогати людині, якщо не знаєш, як до
неї підступитися. До кожної людини є особливий індивідуальний
підхід. Якщо особа не знає його, вона не спроможня допогати іншим,
а тому і бути соціальним робітником також не може.
Якщо людина займається милосердям, необхідно щоб вона знала
медичну науку. Соціальний робітник повинен вміти надавати першу
допомогу.
Соціальний працевник, як і кожна інша людина, громодянин своєї
держави, зобов’язаний знати історію свого народу і,звісно,
розумітися на основах соціальної історії.
Філософія тісно пов’язана з соціальною роботою. Соціальний
працівник у своїй діяльності має справу з людиною, взаєминами між
особистістю і колективом, між соціальними групами. Уся його
діяльність спрямована на удосконалення людських відносин, на
проведення в життя ідеалів гуманізму. Саме через розвиток ідеї
гуманізму розглядається зв'язок соціальної роботи з філосовскою
проблематикою.
Валеологія також має велике значення для соціального
працівника. Адже пілкуватися про людей так само важливо, як
підтримувати нашу природу бездоганно чистою.
Реферат на тему: Взгляд социологов
План.
1. Введение.
2.Роль социологии в социальном реформировании российского общества:
а) социология - наука об обществе;
б) задачи социологии в развитии общества;
в) взгляд социологов на реформы российского общества.
3. Заключение.
Наступает третье тысячелетие. Во всём мире происходят
существенные изменения в сфере труда, информации и власти. Образование
становится самостоятельным фактором глубоких социальных и экономических
перемен. Высокообразованные люди являются теперь не просто носителями
лучших образцов национальной культуры , но и особым общественным
потенциалом, без которого общество становится не конкурентно-способным.
Знание социологии как необходимый элемент современной гуманитарной культуры
важнейшее условие развития человеческого в человеке, которого от других
«стадных» животных отличают интеллект, способность к осознанию и
духовность. Социология помогает войти в мир самых актуальных для человека
знаний, которыми посвящённые могут распорядиться по-своему.
Как и другие общественные науки, социология выполняет многообразные
функции, в которых проявляются её предназначение и роль. В наиболее общем
виде эти функции можно подразделить на три основные: теоретико-
познавательную, практически-политическую и идейно - воспитательную.
Несмотря на то , что уже в первые десятилетия нынешнего столетия
социологическая мысль в России поднялась на достаточно высокий уровень
развития, исторический путь этой науки носил у нас во многом драматический
характер. До середины 20-х годов социологические исследования в стране
проводились широко и активно, выпускалась специальная литература, были
созданы первые кафедры социологии и т.д. Однако утвердившаяся во второй
половине 20-х годов командно-административная система управления и
тоталитарный политический режим не только не нуждались в подлинно научном и
конкретном знании о действительном положении личности и состоянии общества,
но и боялись результатов соответствующих социальных исследований
.Объявление социологии « буржуазной лженаукой» обрекло нашу страну на
серьёзное отставание. Реальное оживление социологии началось у нас лишь во
второй половине 80-х и особенно в начале 90-х годов. За прошедшие годы
проделана немалая работа .Создан ряд новых институтов и центров
социологических исследований.
Простое указание на то , что социология - это наука об обществе,
ещё не даёт ответа на вопрос о специфическом объекте и предмете этой
науки, об особом социологическом способе изучения общества. Знания об
обществе стали формироваться в незапамятные времена, когда человек только
начал осознавать свою включённость в группу и зависимость от отношения и
поведения других людей. Организация жизнедеятельности и воспроизводства всё
более сложных сообществ( от племён до государства) вызывала необходимость
как-то обобщать и «функционировать» представления об устройстве общества,
как объекта управления и о природе человека, как адресата организующего
воздействия вождей и политической манипуляции элит. Социальная значимость
людей является эквивалентом их общественного достоинства, позволяет им
реализоваться в обществе себе подобных и осуществить своё предназначение.
Сложность, многогранность и в то же время целостность такого явления, как
общество, обуславливают необходимость рассматривать его в качестве
социальной системы и обеспечивать соответствующий подход к его изучению. В
этом плане принципиальное значение имеет уяснение содержания понятия
«социальное». Объектом большинства общественных наук является не всё
общество, а та или иная его сторона. Социальная жизнь общества - это
область взаимосвязей и взаимодействий между более или менее широкими
общностями людей , а социология выступает как наука о взаимодействии и
поведении людей в среде себе подобных.
В общественной жизни нет таких явлений и процессов , которые бы не
изучались социологией, тем не менее она изучает не всё общество , а только
его социальные связи ,отношения и закономерности.
В ходе демократического и рыночного реформирования российского
общества в нём происходят серьёзные социально-структурные изменения.
Необходимость изучения социологии определяется прежде всего возрастанием
роли и значением этой науки в современных условиях.
Во-первых - наша страна переживает период глубокого реформирования всех
сторон жизни общества. В этих условиях особенно актуально теоретически,
политически и практически значимо тщательное изучение и использование
тенденций и закономерностей развития и функционирования общества как
целостного организма , механизма их действия и взаимодействия, что связано
прежде всего с социологией. Сегодня не подлежит сомнению, что если бы
проводимые у нас реформы были бы научно обоснованы, а их последствия и ход
серьёзно спланированы, то результаты могли бы быть совершенно другими,
менее болезненными и более плодотворными.
Во-вторых , современный этап развития нашего общества свидетельствует о
возрастании роли и значения социальных факторов и социальной сферы
общественной жизни.
В-третьих, одной из главных и сложных задач прогрессивного развития нашего
общества на современном этапе является формирование гражданского общества.
Без этого невозможно ни эффективное развитие экономики и уверенный выход из
глубокого кризиса, ни утверждение правового государства. Всё это выдвигает
на первый план социологические исследования общества. Сама общественная
жизнь , особенно в период её преобразований и кризисов, выдвигает перед
социологией новые социальные проблемы и задачи, но и исследования
социологов , достижения социологической науки способны оказывать серьёзное
положительное влияние на развитие общества. Уже сам факт сосредоточения
внимания социологов на исследовании определённых явлений и процессов
заставляет общество обратиться лицом к этим вопросам, начать практическое
их решение. Например, в первую чеченскую компанию установленный социологами
факт, что подавляющее большинство населения России выступает против войны в
Чечне , сыграл не последнюю роль в переходе к переговорному процессу и
прекращению военных действий.
Воздействие социологии на общественное развитие широко и многообразно. Это
связано прежде всего с тем, что социологическое знание всё больше проникает
в различные слои населения.
Социолог не может и не должен ограничиваться констатацией самого факта
динамики общественной жизни. Его задача, опираясь на социальную философию,
конкретнее определить суть социального развития, его движущие силы, формы,
пути и перспективы.
Способна ли социология объяснить современное развитие российского общества?
Если да, то почему мы до сих пор находимся в неведении и 10 лет
путешествуем « во тьме и безверии»? А если нет , какой смысл изучать
общество и ничего толком не знать о характере его сегодняшних состояний ???
Современная социология большое внимание уделяет изучению
социальной культуры, того поля нормативных стандартов, которое направляет
и осознанное и бессознательное поведение подавляющего большинства людей. В
современных условиях реформирования российского общества после кризиса
коммунистической идеологии обнаружилась тенденция не только распада
экономической, социально-политической и духовной сфер, но и стала
проявляться нравственная деградация личности. Результатом духовной
деградации российского общества является потеря основополагающих ориентиров
- никто толком не знает, что за общество мы строим, какую цель преследуем.
Огромные ресурсы бросают на развитие экономики, забывая , что главной
ценностью должно быть формирование целостной личности. Попытка возрадить
старые православные, религиозные ценности не оправдалась. Многоводный
вначале поток людей, устремившихся по дороге, ведущей к духовному храму,
стал быстро иссякать. Стремление перенести на русскую почву идеи либерально-
демократической светской идеологии Запада также не дают позитивных
результатов, а наоборот «американизация» русской культуры приводит к
насаждению в сознании русских людей культа насилия, секса, наркомании и т.
д.
Социологический подход к культуре непосредственно связан прежде всего с
выяснением её места и роли в регулировании поведения людей и социальных
групп, в функционировании и развитии общества в целом.
Социальную роль культуры невозможно переоценить, поскольку она определяет
само содержание любого социального явления или процесса, жизнедеятельности
всего общества. Последние несколько лет реформирования России убедительно
показали, что вне учёта роли культурного фактора, без его серьёзного роста
рациональных результатов на этом пути достичь невозможно, а социальная
напряжённость и конфликты не могут быть преодолены.
Трудящиеся и особенно интеллигенция неожиданно легко поверили партии и ,
приняв лозунги « за чистую монету», лавиной обрушились на старые устои,
рискуя , восторгаясь, проклиная и превознося. Этот период нового
социального творчества, когда возникали кооперативы и легализовалась
частная собственность, разбивались личные сады и строились миллионы
загородных домиков, расцветали городские рынки и тянулись к ним караваны
«челноков»,довольно быстро сменился этапом становления, оформления,
закрепления социальных позиций новых субъектов. Была создана иная система
государственно-территориального управления, возникла негосударственная
банковская сеть, сформировались биржи, активно закупалась недвижимость,
началась массовая приватизация. Известный социолог М.Вебер писал : «...
культурные ценности лежат в основе производства определённого типа
экономики и социальной структуры».(3) Применительно к России :поменялись
идеи - изменилось общество.
К.Маркс в своей книге « Капитал» всесторонне обосновал , что масштабный
передел собственности и возникновение новых экономических субъектов всегда
есть социальная революция, меняющая положение всех слоёв и групп общества.
Это и произошло в нашей стране, когда физики стали торговать электроникой,
математики построили финансовые пирамиды, комсомольские функционеры стали
бизнесменами, а многие работники превратились в безработных. Произошла « та
самая» модернизация, которая разрушила социальную структуру, каркас всей
системы организации российского общества.
Однако в современной мировой социологии сформировались и другие концепции
видоизменения российского общества. В большинстве своём они базируются на
западных стереотипах относительно существа российской организации, но тем
не менее являются продуктивными моделями изучения соответствующего типа
общественного развития. Теории постоталитарного синдрома исходят из того,
что российское общество длительное время развивалось как тоталитарное , где
любые нежелательные социальные отношения безжалостно пресекаются , а люди
и общественные процессы находятся под постоянным контролем. Поэтому и в
дальнейшем люди ведут себя несвободно , а нахальная элита продолжает
распоряжаться и жёстко регулировать развитие общества по-старому. Но
постоталитарные общественные состояния характеризуются не только
сохранением социальной инерции, как доказывает известный социолог
Р.Дарендорф. «После» - это не только по-прежнему, но и « анти» - вопреки,
против. Поэтому идеи таких исследователей, как К.Фридрих и З.Бжезинский,
связанные с анализом постсоветского развития, состоят в том, что
постоталитарный синдром проявляется в следующих характерных процессах:
1. Преувеличение роли особых интересов и игнорирование общего интереса
(прежде было наоборот : « Раньше думай о Родине, а потом о себе.»);
2. Наступление идеологического безверия ( идеология советского строя была
фактически превращена в веру);
3. Протестах масс против любого насилия и игнорирование « нажима сверху»
(как следствие многолетнего массового террора);
4. Демилитаризация общества (в противовес глубочайшей милитаризации
экономики, политики и патриотического сознания советской эпохи);
5. Информационном плюрализме, многоголосице в сфере информационного обмена(
разрушение безусловной монополии СМИ в обществе) .
Теории запаздывающей модернизации стали для западных социологов средством
анализа современной российской ситуации. Они содержат ряд социологических
откровений, которые должны быть учтены в практике осознанной социальной
«перестройки». Социологи исходят из того , что существует линейный прогресс
и поступательность стадий развития обществ. Социализм является переходной
фазой. Все эти аспекты, а также выявленные социологами закономерности
модернизации должны быть учтены при анализе реальных процессов системной
трансформации российского общества.
Во-первых, в запаздывающей модернизации всегда есть опасность попадания
общества во внешнюю зависимость. Однако Россия, которая не раз переживала
подобные состояния( «онемечивание», «офранцузивание», а теперь
«американизацию») , обычно избегала подобных последствий, благодаря
высокому уровню милитаризации.
Во-вторых, модернизация общества бывает успешной только тогда, когда резко
растёт средний слой ( который не эксплуатирует и не эксплуатируется). В
современной России , напротив, происходит процесс существенной поляризации
общества. Широкий слой бедных и узкая пирамида богатой элиты разъедают
каждый со своей стороны медленно растущий слой обеспеченных. Социальная
база реформ - средний класс - не является в России тем необходимым
балластом , который придаёт развитию « переходного» общества
определённость, солидность и устойчивость.
В-третьих, модернизация возможна там, где есть сильный контроль центральной
власти и проявляется её умение локализировать социальные конфликты.
Российская внутренняя политика строилась с учётом принципов « здорового
самотёка», субъекты центральной государственной власти сталкивались с
спонтанными социальными отклонениями и пытались сгладить конфликты в первую
очередь с национальными регионами методом раздачи « суверенитетов» ( кто
сколько осилит) . С такой же сомнительной эффективностью власти
реагировали на ситуации неопределённости , ветвления возможностей
дальнейшего развития, что привело к «нелинейным, петлеобразным связям»
вовсе не в уравнениях, а в реальной действительности отношений между
федеральным центром и регионами, в первую очередь с Чечнёй.
В самом начале советской перестройки ( 1986 год ) американский социолог
Т.Парсонс выделил универсалии модернизации , предсказав распад нашей
социальной системы. Его вывод был таков: всякая модернизация влечёт за
собой всю цепочку социальных изменений. Российский исследователь
Н.Ф.Наумова выдвинула концепцию рецидивирующей модернизации, именно в нашем
обществе, часто предпринимавшем попытки реализовать «догоняющий» способ
социального развития, обновление чревато рецидивами, возвратами к «
старине». Это проявляется и в политической жизни, когда ностальгия о
прошлой , устойчивой жизни и критика по отношению к социально -травмирующей
современности сливаются и выражаются в стремлении «вернуть старый
порядок», вновь « войти в ту же реку».
Теории « осовременивания» российского общества в конце ХХ в., конечно, не
описывают всех специфических проявлений этого сложного процесса, однако
позволяют осмыслить происходящее, выявить ряд противоречий и всерьёз
задуматься о проблемах социальной самоорганизации. Поэтому одним из
наиболее острых вопросов российской социальной модернизации становится : а
самостна ли наша перестройка ? Не растворяемся ли мы в чужом желудочном
соке, успокаивая себя целостностью собственного желудка ? Переживаем ли
мы период оздоровительной переорганизации общества и лучшего приспособления
к новой мировой социальной среде или наша открытость чревата ослаблением,
беззащитностью и неизбежной , вынужденной зависимостью ? Ответ может
изменить многое в социологических, политических да и обывательских оценках
особенностей российской модернизации. Потеря темпов экономического роста
может привести не просто к кризису производства, а к глубокому социальному
кризису, как произошло в России. « Россия переживает сейчас период
острейшего социального кризиса, идёт интенсивный процесс реформирования,
появление новых элементов и структур сопровождаются разрушением старых.
Меняются социальные институты- ... то есть всё, что в стабильных условиях
« цементирует» жизнь общества. В России сейчас почти нет слоёв населения
,положение которых было бы стабильным , а общие идеалы и ценности
отсутствуют. В этой ситуации социальный контроль выступает в форме
принуждения и реализуется в особом , кризисном управлении...идея кризисного
управления покоится на трёх китах : стабильности государственного аппарата,
приоритете экономики и целенаправленности усиления деятельности институтов
социального контроля ...» ( Гурьева А. От кризиса власти к кризисному
управлению «Мировая экономика и международные отношения» 1995, № 7 с. 40 ).
Ясно, что кризис общественной системы требует изменение системы управления
социальными процессами, развитием экономики и производства.
Развитие современного общества характеризуется глубокими динамичными
переменами системного характера. Меняются государственные , политические и
экономические формы, внедряются социальные и производственные технологии.
Все эти процессы существенно повышают значимость управления в сложно
организованных социальных системах.
Российское общество , которое стало на путь социально-экономических реформ,
сегодня столкнулось с осознанием такой проблемы, как качество социального
управления. Новая философия менеджмента очень нужна современной России, где
даже управленцы высшего ранга до сих пор связывают ответы на трудные
вопросы затянувшегося экономического кризиса с « зарубежными кредитами»,
«инвестициями», « налоговыми сборами», а не с качеством социального
управления, собственным неумением создать организационно-правовые
механизмы, позволяющие действенно заинтересовать массы талантливых и
предприимчивых людей, миллионы которых трудолюбивы, патриотичны и готовы
строить новое будущее в собственной стране.
Развитие современного российского общества проходит неизбежный кризисный
этап.
Реальные социальные изменения, которые носят устойчивый, необратимый
характер, связаны в первую очередь с экономическими реформами. А они
развиваются сложно и противоречиво. Политическая нестабильность и
отсутствие концептуальных стратегий в области развития внешних связей
,национальных интересов, региональной политики России, недостаток
выверенных социально-экономических программ приводят к неопределённости в
сфере обеспечения безопасности российского общества. Безопасность
достигается тогда , когда блокированы внешние и внутренние угрозы,
предусмотрена защита от рисков. Важнейшим условием эффективных общественных
преобразований является экономическая безопасность социальной системы - её
защищённость , стабильность, внутренняя подконтрольность управленческим
воздействиям, сохранение потенциала дальнейшего развития, возможность
полноценно использовать имеющиеся ресурсы. Таким образом , безопасность
охватывает и внешние и внутренние факторы развития.
Системный подход является достаточно эффективным и при анализе криминальных
процессов в современной российской экономике, существенно подрывающих её
безопасность( рост экономических и должностных преступлений, рэкит и террор
против руководителей банков , государственных и коммерческих предприятий и
т.д.) Но не только криминализация является существенной угрозой
безопасности общества, но и те социальные напряжения, которые возникают
вследствие вполне закономерных действий заинтересованных лиц, пользующихся
несовершенством экономического законодательства.
Современное общество - объект исследования социологов. В
современных условиях демократизации и реформирования общества перед
социологией стоит задача, во-первых, раскрыть сущность и роль личности,
социальных общностей и слоёв как объектов и субъектов социальной
деятельности, отношений поведения и общения, теории социальных систем,
механизмов их функционирования и развития. Структура социального процесса,
его стадии и механизмы, стабильность и нестабильность социальной системы,
проблемы модернизации и пути их решения и т.п. - проблемы социальной и
политической жизни. Они требуют не только объяснения и разъяснения, но и
глубокого изучения, применения на практике социальной, политической и
экономической деятельности. Во-вторых, социологической мысли в условиях
формирования рыночных отношений и перестройки всей политической системы,
экономической и социальной жизни предстоит выяснить движущие факторы
развития общества.
В сложившейся в России обстановке становится понятным и очевидным, что
результаты горбачёвской перестройки оказались неутешительными. Положение
россиян стало хуже , чем было при социализме, исключая разумеется «новых
русских» , нажившихся на приватизации, «прихватизации» государственной
собственности. Произошёл развал и крах великой державы, восстановить
которую в современных условиях экономического, политического кризиса и
идеологического безвременья уже невозможно. Самостоятельное , прогрессивное
развитие экономики, политики, культуры без идеологии невозможно. Идеология
всегда направляет, интегрирует , упорядочивает развитие общества.
В процессе становления российского общества должна осуществляться
переориентация общества с производства материальных благ на производство
духовных ценностей.
Историческая миссия России стать центром , объединяющим Восток и Запад на
духовной основе, т.е. новой целостной идеологии гуманизма. Будущее России и
человечества в целом не за обществом техники, даже гуманизированной, не за
обществом всеобщего потребления не за
обществ ом казарменного социализма , а за подлинно человеческим обществом
гуманизма.
Список использованной литературы :
1.Ю.Г.Волков, И.В.Мостовая . Социология, Москва , 1998 г.
2.Ж.Т.Тощенко . Социология, Москва, « Прометей», « Юрайт», 1998 г.
3.Социология под редакцией проф. В.Н.Лавриненко, Москва, изд.объединение
«ЮНИТИ», 1998 г.
| |
