|
Реферат: Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні. (Физкультура)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ
Технічний коледж
Реферат з фізкультури
на тему:
Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.
Виконав:
учень групи 22
Плетьонка Антон
Рівне – 2004
Історія параолімпіади
Поява видів спорту в який можуть брати участь інваліди зв'язують з
ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під час Другої світової
війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері
він заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні
стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гутман
стверджував: "Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося".
Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації
військовослужбовців із травмами спинного мозку.
Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне
спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були
військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі Сток-
Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрілянини з луку для
спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з часом
відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.
У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи,
на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. "Ціль Сток-
Мандевильських Ігор, - писав Гутман, - об'єднати паралізованих чоловіків і
жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай
спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих". Символічно, що під
час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевильскі
ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз вручається організації,
що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.
Становлення
Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з
фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності,
відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя,
незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька тижнів
після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання
інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових
атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру,
що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше
одержали назву "Параолімпійські".
З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників,
розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів
зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри
відтоді проводяться регулярно - кожні 4 роки, фактично термін їхнього
проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.
У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна Корея) спортсмени-
інваліди одержали право доступу до спортивних споруд міста-організатора.
Саме з цього часу ігри одержали статус "Параолімпійських". Графічним
символом світового параолімпійського руху стали червона, синя і зелена
півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.
До 2000 року Параолімпійські Ігри проводилися 6 разів у тих же самих
містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У 1982 році
з'явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських Ігор, - Міжнародний
Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через
десять років, у 1992 році, його правонаступником став Міжнародний
Параолімпійський Комітет (МПК).
Історія параолімпійського руху (від Рима до Солт-Лейк-Сіті)
Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII і
XIX ст. установлено, що рухова активність є одним з основних факторів
реабілітації інвалідів.
Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були початі в XIX ст.,
коли, у 1888 р., у Берліні формувався перший спортивний клуб для глухих.
Уперше “Олімпійські ігри для глухих” проведені в Парижі 10-17 серпня 1924
р. У них брали участь спортсмени - представники офіційних національних
федерацій Бельгії, Великобританії, Голландії, Польщі, Франції і
Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени з Італії, Румунії й Угорщині, у
яких таких федерацій не було. Програма Ігор включала змагання з легкої
атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини і плавання.
Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) утворений 16 серпня 1924
р. У нього увійшли федерації, що поєднують спортсменів з порушенням слуху.
На першому конгресі МСКГ, що відбувся в Брюсселеві 31 жовтня 1926 р.,
прийнятий Статут цієї організації. Однак, починаючи з 1924 р., МСКГ кожні
чотири роки проводить літні Всесвітні ігри глухих. До початку другої
світової війни в нього вступають Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія,
Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія і Болгарія. У 1949 р. до них
приєдналися Іспанія і Югославія. Організуються і проводяться Міжнародні
зимові Ігри глухих.
Програма змагань для спортсменів з порушенням слуху і правила їх
проведення ідентичні звичайними. Особливість полягає в тому, що дії
арбітрів повинні бути обов'язково видимими. Для цього, наприклад, у
стартових сигналах використовуються вогні. Позитивним фактором, що спрощує
організацію змагань, є використання спортсменами міжнародної
дактилологічної системи, що дозволяє їм без перекладачів вільно
спілкуватися один з одним.
Інваліди з ушкодженнями опорно-рухового апарату стали активно
прилучатися до занять спортом тільки після другої світової війни. У 1944 р.
у Центрі реабілітації хворих зі спинномозковими травмами в Сток-Мандевилі
була розроблена спортивна програма як обов'язкова частина комплексного
лікування. Її творець, професор Людвіг Гутман, згодом став директором Сток-
Мандевильского центру і президентом Британської міжнародної організації
лікування інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату.
В наступні роки збільшилася не тільки чисельність учасників, але і
кількість видів спорту. Ідея проведення змагань інвалідів була підтримана
міжнародною громадськістю. Ігри стали щорічним міжнародним спортивним
святом, і, починаючи з 1952 р., спортсмени-інваліди з Нідерландів, ФРН,
Швеції, Норвегії регулярно приймали в них участь. Відсутність необхідного
керуючого органу, який би координував і визначав напрямки розвитку змагань
інвалідів, привело до створення Міжнародної Сток-Мандевильської федерації,
що установила тісні взаємини з Міжнародним олімпійським комітетом (МОК).
Під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні в 1956 р. МОК нагородив
Міжнародну Сток-Мандевильську федерацію спеціальним кубком за втілення в
життя олімпійських ідеалів гуманізму. Поступово світ переконувався в тому,
що спорт не є прерогативою здорових людей. Інваліди навіть з такими
серйозними травмами, як ушкодження хребта при бажанні можуть брати участь у
змаганнях.
У Сток-Мандевилі на кошти інвалідів, пенсіонерів і благодійних
пожертвувань був побудований стадіон для спортсменів-інвалідів, а в 1960 р.
у міжнародних іграх параплегіків, що вперше проводилися в столиці Італії
Римі, взяли участь 400 спортсменів з 23 країн.
Л.Гутманом у 1959 р. розроблений і опублікований у “Книзі Сток-
Мандевильських ігор для паралізованих” регламент проведення змагань по
видах спорту. У 1989 р. відбулися перші міжнародні спортивні змагання людей
з пересадженим серцем, а в 1990 р. у Каракасі (Венесуела) спортсмени з
чужим серцем перебороли марафонську дистанцію.
Крім Параолімпійських ігор проводяться і Спеціальні Олімпійські ігри
для розумово відсталих людей. “Спешиал Олімпікс” – громадська організація,
у якій відсутні гонорари і не продаються квитки на змагання, а її
фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків і пожертвувань. У
змаганнях виявляються лише індивідуальні можливості спортсменів,
регламентуються тільки особисті досягнення, а медалі окремих країн не
підраховуються. “Спешиал Олімпікс” відкрита для спортсменів практично будь-
якого віку (від 8 і до 80 років) незалежно від їхніх фізичних можливостей.
Змагання з Програми рухової активності проводяться на всіх рівнях, зокрема
Спеціальні олімпійські ігри для дітей і дорослих, страждаючих розумовою
відсталістю (олігофренів). Кожен учасник у “Спешиал Олімпікс” має шанс
перемогти, оскільки змагання проходять у групах спортсменів із практично
однаковими можливостями.
“Спешиал Олімпікс” офіційно визнана МОК у лютому 1988 р. на XV зимових
Олімпійських іграх у Калгарі. Президент МОК Х.А.Самаранч визнав “Спешиал
Олімпікс” в офіційному порядку, і вона одержала дозвіл на використання
найменування “Олімпіада”.
Всесвітні Ігри інвалідів, фактично I Параолімпійські ігри, відбулися в
Римі (Італія) у 1960 р. майже відразу по закінченні Ігор XVII Олімпіади.
Однак поняття “параолімпійський спорт” ввійшло в спортивну практику тільки
з 1964 р. У терміні “Параолімпіада” використовується латинське значення
префіксу “раrа” – “приєднавшийся”. Таким чином, термін “параолімпійські”
означає, що ігри інвалідів приєднуються до Олімпійських, організуються і
проводяться разом з ними. Проте, з 1968 по 1994 р. Параолімпійські ігри по
різних причинах проводилися поза місцями проведення Ігор Олімпіад.
Перші Параолімпійські ігри відбулися в столиці Італії Римі в 1960 р.
Церемонія відкриття Ігор пройшла 18 вересня на стадіоні “Акваацетоса”, де
були присутні п'ять тисяч глядачів. У змаганнях взяли участь 400
спортсменів з 23 країн. Делегація спортсменів Італії була самої численною.
Програма римських Ігор уключала вісім видів спорту, серед яких були
легка атлетика, плавання, фехтування, баскетбол, стрілянина з луку,
настільний теніс і т.д. Медалі розігрувалися в 57 дисциплінах. У змаганнях
брали участь спортсмени з ушкодженням спинного мозку.
На цих Іграх видатні результати показали Ф.Россі з Італії (фехтування),
Д.Томсон з Великобританії (легка атлетика) і ін. Перше місце на Іграх у
неофіційному командному заліку зайняла Італія, друге і третє місця поділили
Великобританія і США. Підводячи підсумки, Л.Гутман визначив “значення
римських Ігор як нової моделі інтеграції паралізованих у суспільство”.
В II Параолімпійських іграх (Токіо, Японія, 1964 р.) взяли участь 390
спортсменів з 22 країн. Команди Великобританії (70 чіл.) і США (66 чіл.)
були представлені найбільшою кількістю атлетів. У програму Ігор були
включені нові види спорту, зокрема, їзда на колясках, важка атлетика і
метання диска. Розіграні 144 медалі. По кількості завойованих медалей
явними лідерами в неофіційному загальнокомандному заліку виявилися
спортсмени США. На друге і третє місця вийшли команди Великобританії й
Італії.
Істотною подією Ігор стало перейменування їх у “параолімпійські”. На
змаганнях уперше використовувалася параолімпійська атрибутика (прапор, гімн
і символ), а після їхнього закінчення багато спортсменів-інвалідів Японії
були працевлаштовані.
У III Параолімпійських іграх (Тель-Авів, Ізраїль, 1968 р.) брали участь
750 атлетів з 29 країн. У порівнянні зі змаганнями в Токіо програма Ігор
істотно розширилася. У проведенні змагань по деяких видах спорту,
наприклад, по баскетболу, плаванню і легкій атлетиці введені класифікаційні
зміни.
Героєм Ігор в Ізраїлі став Р.Марсон з Італії. Вигравши дві золоті
медалі в легкій атлетиці в Токіо (1964 р.), спортсмен активно займався
плаванням і фехтуванням. На Іграх у Тель-Авіві Р.Марсон у трьох видах
спорту завоював 9 золотих медалей. Спортсменка Л.Дод з Австралії протягом
одного дня установила три світових рекорди в плаванні. Е.Оуен зі США в
декількох видах спорту завоював 7 медалей різного достоїнства.
За підсумками Параолімпійських ігор 1968 р. турнірну таблицю в
неофіційному командному заліку очолили США. Другими були параолімпійці
Великобританії, третіми – Ізраїлю.
У IV Параолімпійських іграх (Хайдельберг, Німеччина, 1972 р.) брали
участь 1000 спортсменів з 44 країн. Самі численні делегації представлені
Німеччиною, Великобританією і Францією.
У програму змагань уведені нові види спорту і дисципліни для
спортсменів різних груп недієздатності: голбол, біг на 100 м для
спортсменів з порушенням зору і т.д. Під час Ігор установлено кілька
світових рекордів, зокрема, у плаванні, де уперше використовувалися
спеціальні технічні засоби. Найбільшу кількість медалей завоювали
американські і німецькі спортсмени. З великим відставанням від лідерів
третє неофіційне загальнокомандне місце зайняли спортсмени Південно-
Африканської Республіки (ПАР).
Після проведення Параолімпійських ігор 1972 р., за пропозицією
технічного комітету, фахівці працювали над удосконалюванням правил змагань.
Під час Параолімпійських ігор у Хайдельберзі реалізована різнобічна
культурна програма, наприклад, знайшла практичне застосування ідея
“Наметове пиво” для всіх учасників, а установлений великий курінь у
реабілітаційному центрі став місцем вечірніх розваг.
У V Параолімпійських іграх (Торонто, Канада, 1976 р.) брали участь 1600
спортсменів (з них 253 жінки) з 42 країн. У знак протесту проти участі в
них спортсменів ПАР на Ігри не приїхали представники деяких країн. Вперше в
параолімпійських змаганнях брали участь 261 спортсмен з ампутованими
кінцівками і 167 атлетів з порушенням зору.
На Параолімпійських іграх у Торонто вперше здійснена телетрансляція
змагань спортсменів-інвалідів більш ніж для 600-тисячної аудиторії кожної
області Онтаріо. Істотно розширилася програма змагань – їзда на колясках на
200, 400, 800 і 1500 м.
По кількості медалей у неофіційному загальнокомандному заліку
спортсмени США з великим відривом від інших країн завоювали перше
загальнокомандне місце. Друге і третє місця зайняли команди Нідерландів і
Ізраїлю.
Церемонія відкриття VI Параолімпійських ігор (Анхем, Нідерланди, 1980
р.) відбулася на стадіоні “Папендаль” у присутності 12 тис. глядачів. У
змаганнях брали участь 2500 спортсменів з 42 країн. Розширена класифікація
спортсменів-інвалідів дозволила розіграти більш 3 тис. медалей.
Вперше в програму Параолімпійських ігор включений сидячий волейбол, а
також змагання для чотирьох груп інвалідності спортсменів. Голбол для
спортсменів з порушенням зору став параолімпійським видом спорту. На Іграх
сформований Міжнародний координаційний комітет. Перше, друге і третє місця
в неофіційному загальнокомандному заліку зайняли, відповідно, команди США,
Німеччини і Канади.
Параолімпійські ігри 1984 р. проходили в Америці і Європі: 1780
спортсменів з 41 країни брали участь у змаганнях у Нью-Йорку і 2300
представників з 45 країн – у Сток-Мандевилі. На Іграх розіграно 900
медалей. Фінансування здійснювалося з державних і приватних джерел. Істотна
частина дотацій представлена через інформаційне агентство урядом США.
Основними представниками засобів масової інформації були компанії Бі-Бі-Сі,
голландське, німецьке і шведське телебачення.
За проведенням змагань по 13 видам спорту в Нью-Йорку спостерігали
більш 80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності показали на
Іграх значні результати. У підсумку команда США завоювала 276 медалей,
посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше місце, а спортсмени
Великобританії з 240 медалями – друге місце.
У Сток-Мандевилі змагання проводилися по 10 видам спорту. Установлено
велику кількість світових і параолімпійських рекордів, особливо в легкій
атлетиці. Параолімпійські ігри в Сток-Мандевилі, незважаючи на короткий
термін (4 місяці) їхньої підготовки, мали значний успіх. Організатори
змагань погодилися з необхідністю участі в Параолімпійських іграх
спортсменів усіх чотирьох груп інвалідності.
На VIII Параолімпійські ігри (Сеул, Південна Корея, 1988 р.) прибула
рекордна кількість спортсменів – 3053 представника з 61 країни.
Спортсменів, тренерів і технічний персонал розмістили в спеціально
обладнаному селі, що включала 10 житлових будинків з 1316 квартирами.
Президент Міжнародного координаційного комітету Джеймс Броман запропонував
на Іграх новий параолімпійський прапор.
Програма включала 16 видів спорту. Як демонстраційний вид спорту
представлений теніс на колясках. У Сеулі окремі спортсмени виграли по
кілька медалей у різних видах спорту. Перше місце в неофіційному
загальнокомандному заліку зайняла команда США (268 медалей), друге –
Німеччина (189 медалей), третє – Великобританія (179 медалей).
Церемонія відкриття IX Параолімпійських ігор (Барселона, Іспанія, 1992
р.) проходила 3 вересня на олімпійському стадіоні. На ній були присутні 65
тис. глядачів; 90 делегацій брали участь в урочистому параді.
В олімпійському селі розмістилося близько 3 тис. спортсменів і тисячі
тренерів, офіційних осіб і менеджерів. Для спортсменів були організовані
всі необхідні види медичного обслуговування.
Протягом 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під час Ігор
близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання. В Іграх брали участь
3020 спортсменів, приблизно 50% від загальної кількості спортсменів
змагалися в плаванні і легкій атлетиці. Установлено 279 світових рекордів і
розіграна 431 золота медаль. Після Параолімпійських ігор у Барселоні для
спортсменів з вадами розумового розвитку були проведені змагання в Мадриді.
На Х Ігри (Атланта, США, 1996 р.) прибули 3195 спортсменів (2415
чоловіків і 780 жінок) і 1717 представників делегацій з 103 країн. З 16 по
25 серпня змагання проводилися по 20 видам спорту, з яких 3 – у якості
демонстраційних. Уперше 56 спортсменів з порушенням розумових здібностей
брали участь у змаганнях з легкої атлетики і плавання.
Ігри пройшли на високому організаційному рівні. Змагання відвідали
близько 400 000 глядачів. На відкритті і закритті Ігор були присутні
приблизно по 60 тис. глядачів. Змагання висвітлювали в засобах масової
інформації 2088 акредитованих журналістів, з них: 721 – у газетах і
журналах, 806 – на радіо і телебаченні, 114 – у фотоматеріалах.
На третьому Параолімпійському конгресі, що проводився за чотири дні до
початку Ігор, розглядалися політичні й економічні проблеми. Обговорювалися
питання, пов'язані з цивільними правами спортсменів-інвалідів у
суспільстві, і інші проблеми інвалідного спортивного руху.
В Атланті була представлена широка культурна програма, що наочно
показала тісний зв'язок між параолімпійським спортом і мистецтвом:
демонструвалися роботи інвалідів.
Церемонія відкриття XI Параолімпійських ігор (Сідней, Австралія, 2000
р.) відбулася в олімпійському парку. У барвистому шоу брали участь зірки
австралійської естради і відомих спортсменів. Програма змагань уключала 18
видів спорту, у тому числі 14 олімпійських. Унікальними для Ігор стали:
боччі, голбол, пауерліфтинг і регбі.
У Параолімпійських іграх 2000 р. брали участь 3843 спортсмена з 127
країн, 2000 офіційних осіб, 1300 представників масової інформації, 1000
технічних працівників, 2500 гостей з Міжнародного і національного комітетів
і 10 тис. волонтерів.
Бюджет сіднейських Параолімпійських ігор склав приблизно 135 млн.
австралійських доларів. Федеральний уряд і мерія штату Нового Південного
Уельсу асигнували на проведення Ігор по 25 млн. австралійських доларів.
Більш 80 млн. австралійських доларів надійшли від спонсорів, продажу
квитків, продукції і добровільного фонду.
Перші зимові Параолімпійські ігри відбулися в 1976 р. в Орнсколдсвіці
(Швеція). Змагання для спортсменів з ампутованими кінцівками і порушенням
зору були організовані на треку й у полі. Уперше демонструвалися змагання в
гонках на санях.
Успішне проведення перших зимових Ігор дозволило організувати другі
параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск на
санях проводилися як показові виступи. У Параолімпійських стартах взяли
участь спортсмени всіх груп інвалідності.
III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці (Австрія) у
1984 р. Уперше 30 чоловіків на трьох лижах взяли участь у гігантському
слаломі.
У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук
(Австрія). У змаганнях брали участь 397 спортсменів з 22 країн. Уперше на
Ігри прибули спортсмени з СРСР. У програму Ігор були введені змагання на
сидячих лижах.
У 1992 р. V ігри проходили в Тігнісі й Альбервилі (Франція). Через
відсутність спеціальних льодових споруджень змагання відбулися тільки на
треку й у полі. Вперше в лижних гонках змагалися спортсмени з порушенням
розумового розвитку.
VI Зимові Параолімпійські ігри проводилися в 1994 р. у Ліллехаммері
(Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили в селі, де були спеціальні технічні
засоби для інвалідів.
На Іграх продемонстровані змагання із сидячого хокею. Параолімпійська
версія хокею виявилася популярною. Змагання з лижних гонок і біатлону
проходили на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли золоті медалі в
естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор домінували
в їзді на санях і ковзанярському спорті.
VII Зимові Параолімпійські ігри вперше проводилися на азіатському
континенті – у Нагано (Японія). В Іграх взяли участь 1146 чіл. (571
спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10 днів розігрувалися
медалі в 5 видах спорту: гірськолижному, ковзанярському, лижних гонках,
біатлоні і хокею. Спортсмени Норвегії повторили успіх попередніх Ігор і в
неофіційному заліку зайняли перше загальнокомандне місце (18 золотих
медалей), друге завоювала Німеччина (14 золотих медалей), третє – США (13
золотих медалей).
VIII Зимові Параолімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США) у 2002
р. У них брали участь 580 спортсменів з 36 країн.
Розвиток параолімпійського руху в Україні
Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та
реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про
розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі санаторного
комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50 га і знаходиться
на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його території розташоване
мальовниче озеро.
Планом створення центру передбачається будівництво сучасного
легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів
олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального спортивного
залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального лікування. Вперше на
території України створюється об'єкт національного рівня без бар'єрів для
громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.
У центрі здійснюватиметься підготовка національних збірних команд з
параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах
світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення
спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а
також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій.
Будівництво комплексу завершиться у 2005 році. Його приблизна вартість -
вісімдесят мільйонів гривень. Бюджетне фінансування здійснюється
Держкомспортом і Міністерством праці та соціальної політики з коштів Фонду
соціального захисту інвалідів.
Позабюджетні кошти залучає Фонд підтримки параолімпійського руху в
Україні, який очолює Євген Сохацький. Проте, спонсори не вельми охоче
відгукуються на реалізацію цього проекту, втрачаючи у майбутньому нагоду
скористатись послугами центру.
Хоча ще ведуться роботи, центр вже розпочав активну реабілітацію людей
у візках, реалізуючи програму незалежного життя та основи для занять
параолімпійським спортом. За час свого перебування в Євпаторії інструктори-
візочники та волонтери зі Львова, Миколаєва, Києва, Івано-Франківська,
Херсона мали нагоду працювати спільно з персоналом центру над створенням
без-бар'єрного середовища на його території. Діалог про створення справді
універсального центру, який відповідатиме українським та світовим
будівельним стандартам, сприяв обміну професійними знаннями проектантів та
архітекторів і досвідом та потребами візочників, які є першими
випробовувачами і споживачами послуг, що їх надаватиме центр у близькому
майбутньому.
У баченні Валерія Сушкевича, президента НКСІУ, народного депутата
України, центр буде оазою, де будь-яка людина, незалежно від її вади,
почуватиметься затишно і комфортно. Тут зможуть відпочивати не лише люди з
особливими потребами, але й інші бажаючі, тренуватимуться майбутні
олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр у жодному випадку не має
бути зоною ізоляції, а місцем, де всі матимуть рівні умови та можливості,
де не буде перешкод для інтеграції неповносправних у суспільство.
25 липня 2003 року відбувся візит почесного президента Національного
фонду захисту матерів і дітей «Україна - дітям» Людмили Кучми, під
патронатом якої відбувається створення центру. Валерій Сушкевич розповів
про мету створення центру, концепцію надання ним послуг, специфіку
благоустрою для пересування по території центру людей з особливими
потребами. Він зазначив, що сьогодні наша держава - визнаний лідер
світового параолімпізму. Крім того, Україна може гордитися ще одним
унікальним явищем - ми єдина країна в світі, де держава підтримує і
розвиває спорт інвалідів.
Улітку наступного року в Афінах відбуватимуться наступні Олімпійські
ігри, а за ними для спортсменів з інвалідністю. Наша команда має намір
виступити краще, ніжу попередні роки. Нагадаємо, що на феєричному виступі
української параолімпійської збірної на іграх-2000 у Сіднеї наші спортсмени
здобули 37 медалей.
Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу «Про
розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні», яким
передбачалось, зокрема, і будівництво національної бази підготовки
спортсменів-інвалідів.
Поряд з підготовкою параолімпійців, як зазначалось, у центрі
адаптуються інваліди у візках.
Група інструкторів у візках продемонструвала модель табору активної
реабілітації, загостривши увагу гостей на філософії активного та
незалежного життя, проблемах, з якими зустрічається людина у візку в
Україні: подолання архітектурних бар'єрів, виготовлення українських візків
активно-побутового типу, забезпечення засобами гігієни, допоміжними
реабілітаційними засобами, створення рівних соціальних умов. Програму вів
Ярослав Грибальський - координатор програм активної реабілітації Федерації
спорту інвалідів України. Цей захід викликав велике зацікавлення у
представників мас-медіа.
Наступний етап - табір-семінар для майбутніх інструкторів активної
реабілітації відбувся на початку серпня 2003 року. Організатори намагалися
охопити якнайбільше регіонів України, щоб ідея активності та незалежності
людини у візку поширювалася і втілювалася, надаючи нових можливостей людям
з ураженням спинного мозку У серпні учасниками табору АР стали спинальники
та волонтери майже з усіх областей України. Радісно усвідомлювати, що в
Україні відбуваються позитивні зміни на користь людей з особливими
потребами. Нехай поки що невеличкими кроками, але наше суспільство стає
більш цивілізованим, багатшим духовно. Національний центр параолімпійської
і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів - яскраве свідчення
цього.
7-16 березня 2002 р. в американському місті Солт-Лейк-Сіті проходили
VIII зимові Параолімпійські ігри, у яких брали участь спортсмени-інваліди з
35 країн.
Президент Національного Параолімпійського комітету України Валерій
Сушкевич повідомив, що в Параолімпіаді брали участь 11 спортсменів з
дев'яти областей України. Склад параолімпійської збірної був менше, ніж на
попередніх іграх у Нагано, що зв'язано з тим, що одна з нозологій (розділ
теоретичної медицини, що включає навчання про хвороби, їхній класифікації і
номенклатурі, діагнозі, етіології, загальні принципи лікування і
профілактику захворювань) виключена з Параолімпійських ігор.
У складі параолімпійської збірної України були бронзовий призер Сіднея
і Нагано, абсолютний призер чемпіонату Німеччини Світлана Трифонова з
Дніпропетровська, триразовий чемпіон Нагано - Оле Мунц із Харкова, чемпіон
світу по лижних гонках і біатлону, призер Кубка світу по лижних гонках -
Олександр Васютинский з Миколаєва, срібні призери відкритого чемпіонату
Німеччини, сумчанин Віталій Лук’яненко, харків'янин Микола Овчаренко і
Ірина Кириченко.
Підготовку до параолімпіади збірна проводила на лижних трасах Тисовця,
Болгарії і Норвегії. Останній учбово-тренувальний збір, перед змаганнями,
збірна провела на трасах і висотах, максимально наближених до
олімпійського. За 2002 рік українські спортсмени-інваліди завойовували 26
кубків Європи і світу, у тому числі 10 золотих, 7 срібних і 9 бронзових.
Література.
1. Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.
2. А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.
3. Спортивна газета.
4. Журнал “Здоров‘я”
Реферат на тему: Пауэрлифнинг
Омский педагогический колледж
«Высшее педагогическое училище №2 Начальная гимназия»
Выпускная квалификационная работа
на тему: «Исследование методики тренировки
в пауэрлифнинге»
(становая тяга) в подготовительном периоде.
Выполнил: студент 22Ф группы
Специализация – тяжелая атлетика
Саенко Дениса Анатольевича
Научный руководитель:
Кузнецова Галина Октябриновна
Омск – 2002
План
Введение 4
Глава 1. Литературный обзор 6
5 Классификация упражнений 6
6 Годичное планирование 10
7 Техники выполнения становой тяги 14
8 Форма пауэрлифтера 24
Глава 2. Цели, задачи, методы и организация
исследования 26
Глава 3. Результаты исследования и их
обсуждение 28
Выводы 29
Приложения 30
Рекомендации 34
Библиография 39
Цель исследования: Выявить эффективную методику тренировки
спортсменов первого разряда (юм) в подготовительном периоде (на примере
становой тяги).
Задачи исследования:
1. Выявить ошибки у спортсменов первого разряда (юм) при выполнении
становой тяги способом «сумо»
2. Установить ошибки выявить в ходе исследования
3. Сделать сравнительный анализ результатов исследования техники
выполнения становой тяги способом «сумо»
4. Дать практические рекомендации по устранению ошибок в становой
тяги.
Объект исследования:
Система специальной силовой подготовки.
Предмет исследования:
Техника выполнения становой тяги.
Гипотеза:
Мы предлагаем, что данная методика позволит повысить
результативность в становой тяги.
Мы предполагаем, что рост результат в становой тяге у юных
тяжелоатлетов в большей степени зависит от техники выполнения.
Введение
Пауэрлифтинг (силовое троеборье) относится к сравнительно молодым
видам спорта, известен он чуть больше 30 лет. Название происходит от двух
слов «power» - сила, мощь и «лифт» - поднимать.
Первооткрыватель этого вида – американцы. В бывшем СССР
пауэрлифтинг знают с 1989 года, именно тогда в Москве впервые выступили
американцы и английские спортсмены с показательными выступлениями.
Официальные Чемпионаты мира проводятся с 1972 года, Чемпионаты
Европы – с 1980). С каждым годом этот вид спорта становится все более
популярным, о чем свидетельствует постоянно растущее число стран участниц
международных соревнований.
Наряду с соревнованиями по пауэрлифтингу у мужчин успешно
проводятся и международные соревнования среди женщин.
С началом выступлений российских мужчин и женщин, сборных с 1991
года произошли существенные изменения в международной тройке.
Большинство рекордов Мира и Европы установлено россиянками.
У каждого вида спорта большое будущее Международная федерация
пауэрлифтинга добивается включения силового троеборья в программу
Олимпийских Игр. В 1998 году в Москве состоялась встреча президента
Олимпийского комитета Хуано Антонио Самаранча, Президента Международной
Федерации пауэрлифтинга Богачева В.В., где поднимался вопрос о признании
этого вида спорта.
Я думаю, пройдет не так много времени и пауэрлифтинг, благодаря
своей популярности, будет включен в программу Олимпийских Игр.
Как вид спорта пауэрлифтинг сродни тяжелой атлетике, а именно с
тяжелоатлетическим двоеборьем, но при этом имеет ряд существенных отличий.
Пауэрлифтинг - силовой вид, тяжелоатлетическое двоеборье – спортивно-
силовий. Преимущество пауэрлифтинга также в том, что движения его более
просты, и этим он доступен не только мужчинам но на протяжении многих лет
имеют возможность показывать высокие результаты с минимальным процентом
травматизма.
Силовое троеборье включает в себя следующие упражнения приседание
со штангой на плечах, жим штанги, лежа на горизонтальной скамье, тяга
становая. Все силы спортсмена и подобраны так чтобы задействовать основные
группы мышц. Упражнения универсальны и находят применение во всех видах
спорта.
В процессе занятия происходит укрепление опорно-двигательного
аппарата; усиливается кровообращение мышечных тканей, что способствует их
развитию. Тренировки с тяжестью положительно влияют на белковый обмен,
усиливают анаболические процессы, а также возрастает сопротивляемость к
заболеваниям[1].
Глава 1. Литературный обзор
1.1. Классификация упражнений
Классификация упражнений, применяемых в тренировочном процессе в
силовом троеборье. Алексей Медведьев – д.п. наук, Ярослав Якубенко – Росс.
Госуд. ОкФк.
Один из основоположников теории физического воспитания А.Д. Новиков
(1949г). Считал, что общая систематика физических упражнений должна быть
суммой для всех звеньев системы физвоспитания, в противном случае, она
теряет свое научно-практическое значение.
Систематика физических упражнений, как важнейшее условие их
педагогического использования является одним из главных элементов системы
физического воспитания.
Классификация, в любом виде, физических упражнений, в спорте играет
существенную роль в определении объективности получаемой организмом
спортсмена нагрузки по объему и интенсивности в ходе тренировочного
процесса.
Известно, что в силовом троеборье применяются в основном те же
упражнения, со штангой, что и тяжелой атлетике, для которой уже разработали
научно-обоснованные классифицированные упражнения[2] основанное на
принципах, предложенных теорией физического воспитания для всех видов
спорта. Однако силовое троеборье по сравнению с тяжелой атлетикой имеет
существенное отличие не только по спортивной технике, но и по методике
подготовки, в связи, с чем этот вид спорта развивает специфическую силу
характерную для «лифтеров».
Тем не менее, при исследовании этого вопроса с научной позиции, в
том числе и при выявлении личных ведущих тренеров-специалистов на
Чемпионатах России по силовому троеборью, выявлено много общего с точек
соприкосновения для этих самостоятельных видов спорта.
Согласно классификации в тяжелой атлетике, применительно к силовому
троеборью в первую группу входят соревновательные упражнения. Приседания,
жим, лежа на горизонтальной скамье и тяга.
Вторая группа объединяет специально подготовленные подводящие
упражнения, которые распространяются на несколько групп:
. Подводящие упражнения для приседания;
. Подводящие упражнения для жима лежа;
. Подводящие упражнения для тяги.
Приведу перечень наиболее широко распространенных упражнений во
второй группе, для тяги, применяемых спортсменами в тренировочном процессе.
Подводящие упражнения для тяги.
1. Тяга, стоя на подставке
2. Тяга становая
3. Тяга с плинтов из исходного положения гриф ниже коленей.
4. Тяга с плинтов из исходного положения гриф выше коленей.
5. Тяга с плинтов из исходного положения гриф у коленей
6. Тяга становая в висе
7. Тяга с виса из исходного положения гриф ниже коленей до положения
гриф выше коленей
8. Тяга с одной, двумя и тремя остановками
9. Упражнения в уступающем режиме.
Упражнения второй группы
В значительной степени упражнения второй группы близки по своей
координации к первой группе, кроме того, все они выполняются с большим
отягощением, которые способствуют выполнению работы большой мощности. Таким
образом, эта группа упражнений являются основными в подготовке спортсменов,
т.е. если одновременно влияют как на развитие специфических, физических
качеств, так и на совершенство высшего технического мастерства спортсменов
в соревновательных упражнениях.
В третьей группе упражнений будет концентрироваться дополнительные
развивающие упражнения. Они выполняются не только со штангой, но и на
тренажерах, с использование гирь и других отягощений.
Развивающие упражнения в большинстве своем оказывают локальное
воздействие, из-за своеобразной структуры техники, если выполняются с
относительно небольшим весом (отягощением), отсюда развиваемая при этом
мощность сравнительно невелика.
Упражнения рассматриваемой группы по техническим параметрам могут
значительно отличаться от структуры соревновательных упражнений. В связи с
этим развивающие упражнения служат дополнительным средством в подготовке
спортсменов.
Таким образом, с целях более объективной оценки и учета
тренировочного процесса, воздействия испытываемого организма спортсмена в
результате упражнений первой и второй группой, их нагрузку надо считать
основной, а нагрузку третьей группы дополнительной.
Сравнительно, основные и дополнительные нагрузки должны
учитываться и анализироваться отдельно. Приводим перечень наиболее широких
распространенных упражнений третьей группы применяемых спортсменами в
тренировочном цикле.
Развивающие упражнения в тяги
1. Наклоны со штангой на плечах стоя, ноги в коленных суставах
согнуты
2. Наклоны сидя
3. Наклоны через «козла»
4. Поднимание ног при фиксированном туловище, лежа животом на «козле»
5. Подъем на грудь полу присед
6. Поднимание плечами стоя с отягощением в руках
7. Тяга с пригибанием поясницы
8. Медленные тяги.
1.2. Годичное планирование
Продолжительность подготовительного, соревновательного и
переходного периодов, их задачи.
В годичном плане предусматривают общий объем нагрузки на год по
общей и специальной физической подготовке и её распределение по месяцам;
интенсивность нагрузки и её варьирование по месяцам; объем различных
упражнений; количество и сроки проведения соревнований, их градацию;
результаты, которые должен достичь атлет на определенных этапах годичной
тренировки в классических упражнениях; контрольные нормативы в специально -
вспомогательных упражнениях; систему врачебного контроля; необходимые
знания по теории и методике тренировки, гигиене и самоконтролю.
Тренировка пауэрлифтеров строится в виде тренировочных циклов, цель
которых достижение высокого спортивного результата к определенному времени.
Каждый тренировочный цикл состоит из периодов развития спортивной формы, её
стабилизации и временной утраты. Эти периоды принято называть
соответственно подготовительным, соревновательным и переходным. В
совокупности эти три периода составляют тренировочный цикл, или как его
называют, большой цикл.
Большой тренировочный цикл подготовки подразделяют на месячные
циклы, а последние на недельные. При этом следует иметь в виду, что под
месячным циклом подразумевается четырехнедельная подготовка, а планируемая
на месяц тренировочная нагрузка распределяется на четыре недели. За счет
остальных 2-5 дней месяца (за 11 месяцев тренировок это составляет примерно
25 дней) планируют непродолжительные переходные периоды после каждого
тренировочного цикла.
Задача подготовительного периода (периода фундаментальной
подготовки) – создать фундамент спортивной формы и обеспечить её
непосредственное становление. В этот период происходит приспособление
организма к тренировочным воздействиям и достигается определенный
(необходимый на данном этапе) уровень подготовленности атлета. Для этого
спортсмену обычно достаточно 1-2 месяцев не превышать эти сроки.
В подготовительном периоде атлет совершенствуется в технике
классических и специально вспомогательных упражнений, выверяет спортивную
форму (поднимая штангу большого, субмаксимального и даже максимального
весов в классических и специально – вспомогательных упражнениях).
Подготовительный период обычно отличается небольшим объемом тренировочной
нагрузки и постепенным ростом интенсивности.
Задача соревновательного периода – достичь уровня высшей спортивной
формы и обеспечить её реализацию в спортивных достижениях.
Для непосредственной подготовки (подведения) к соревнованиям в
пауэрлифтинге используются обычно четыре недели; этот период подготовки и
принято считать соревновательным. Если же атлет участвует в соревнованиях
без предшествующей специальной подготовки, то такой этап тренировки нельзя
назвать соревновательным. Для соревновательного периода характерны меньший
объем нагрузок и максимальная её интенсивность.
Подготовительный и соревновательный периоды не должны ограничиться
какими-то определенными сроками, переход от одного к другому осуществляется
постепенно.
Задачи переходного периода – исключить «перетренировку», отдохнуть
к началу занятий в новом тренировочном цикле и сохранить тренированность на
достаточно высоком уровне. Уменьшив долю специальной подготовки, вес
штанги, используя разнообразные упражнения, спортсмен обеспечивает себе
активный отдых. Резко снижать тренировочную нагрузку или прекращать занятия
на длительный срок не желательно.
Продолжительность переходного периода составляет 5 дней – после
первого, 7 дней – после второго, 10-14 дней – после третьего и четвертого
тренировочных циклов и 30 дней после окончания последних соревнований
сезона.
Продолжительность каждого тренировочного цикла в пауэрлифтинге
составляет 2-3 месяца, хотя в отдельных случаях она может быть и другой.
Так, если 1-й месяц, является подготовительным, а 2-ой соревновательным
периодом, то тренировочный цикл составляет 2 месяца. Если же
подготовительный период включает 2 месяца, а соревновательный 1 или
наоборот (в тех случаях, когда два ответственных момента соревнования
следуют друг за другом примерно через месяц), то тренировочный цикл
составляет 3 месяца. Но вот другой пример: обычно подготовительный период
включает 2 месяца, а соревновательный 1 или наоборот (в тех случаях, когда
два ответственных соревнования следуют друг за другом примерно через
месяц), то тренировочный цикл составляет 3 месяца. И если после этого
следует (с интервалом 30-40 дней) два ответственных соревнования, то
продолжительность тренировочного цикла уже может составлять около 5
месяцев.
Годичное планирование должно предусматривать такое количество
состязаний, которое обеспечивало бы рост спортивного мастерства
пауэрлифтера; в то же время не следует, и перегружать календарь
соревнований. Интервал между соревнованиями должны обеспечивать условия для
сохранения и развития спортивной формы.
Таким образом, для правильного построения годичного тренировки
необходим хорошо продуманный календарь соревнований, способствующий
нормальному ходу тренировочного процесса и максимальному росту спортивных
результатов.
В течение года пауэрлифтер должен принять участие не менее чем в 5
состязаниях, из которых обычно выделяют 2-3 наиболее ответственных для
него. Именно число крупных соревнований и обуславливает количество
тренировочных циклов в годичной подготовке, а интервалы между ними – их
продолжительность.
Годичный цикл подготовки спортсмена не обязательно начинается с
началом календарного года. Режим работы и учебы, календарь соревнований
спортсменов различной квалификации значительно смещают начало и конец
спортивного сезона. В связи с этим при описании планирования годичной
тренировки целесообразно обозначить месяцы порядковыми номерами.
1.3. Техника выполнения тяги становой
Фомин А.И. Павлов Л.В. Остапенко Л. 1994г.
Становая тяга – самое травмо-опасное упражнение, причем
поражается очень важный орган – позвоночный столб. Опасность травм в этом
упражнении усугубляется еще и тем, что в нем невозможна страховка или
помощь со стороны партнеров или ассистентов на помосте. Более того, это
упражнение – последнее в регламенте соревнований, и тактические соображения
порой толкают атлета на значительное повышение веса по сравнению с
реальными возможностями и предварительной заявкой. Это происходит тогда,
когда показанные соперниками результаты не дают атлету шанса надеяться на
призовое место, а интересы команды или личные амбиции берут вверх над
здравым смыслом.
Тяга наиболее простое по координации движение, поэтому в нем
наибольшее значение имеет способность настроиться (завестись). От других
движений тяга отличается так же тем, что в нем отсутствует вспомогательное
движение штанги вниз (штанга поднимается с полости, но при этом отсутствует
усилие, затраченное на опускание). В становой тяге в наименьшей степени
ощущается помощь от амуниции – до 25 кг., что в % от поднимаемого веса
значительно меньше, чем в приседании со штангой, в жиме лежа. Результат в
становой тяге составляет 35[pic]45% от суммы троеборья.
Для техники выполнения становой тяги характерны два крайних стиля –
очень широкая постановка ступней (так называемый «сумо-стиль») и
традиционная узкая постановка. Из этого выделяют два основных вида становой
тяги: «становая», или классическая, и тяга «сумо».
Что касается захвата штанги, то наиболее оптимальный способ – это
разносторонний хват, или «разнохват», при котором ладони обращены в разные
стороны – одна ложиться на гриф спереди, другая – сзади, пальцы сцеплены в
«замок» - большой палец каждой руки прижимается к грифу остальными пальцами
ладони[3].
Независимо от того, какой техникой выполняет атлет упражнения, гриф
всегда должен двигаться вверх по воображаемой вертикали, как бы проведенной
через середину ступней атлета. Штанга должна центрироваться на середину
стопы. Не следует округлять спину, а также опускать голову на грудь. Гриф
штанги должен двигаться как можно ближе к туловищу (разрешается
«скольжение» по передней поверхности бедер). Первыми в работу при тяге
всегда вступают ноги, а не спина. В заключительной части тяги следует
поднимать лопатки (с помощью трапециевидной мышцы), а плечи развернуть
назад[4].
Техника «Сумо»
Тяга осуществляется в сумном стиле. Сумной стиль отличатся тем, что
хват реками уже постановки ног (на ширине плеч).
Исходное положение максимально широкая стойка, носки направлены в
стороны, угол между ступнями ног составляет 130-0 – 160-0, колени при
максимальном приседе вниз направлены в стороны (ноги касаются грифа
штанги); незначительный наклон туловища вперед (плечи накрывают гриф
штанги); спина прямая или небольшой прогиб в пояснительном отделе;
разноименный хват на уровне ширины плеч (у одной руки вперед смотрит
ладонь, у другой тыльная сторона кисти) обеспечивает прочный захват грифа.
Такое исходное положение обеспечивает минимальное расстояние, проходимое
штангой и максимальное использование комбинезона для тяги.
Одновременно с глубоким вдохом или сразу же вслед за ним
осуществляется мощный съем. При этом спортсмен не поднимает штангу, а сам
встает вместе с ней. Подъем осуществляется с компенсирующим ускорением,
штанга максимально, но приближена к туловищу (скользит по ногам); в самом
конце для удержания равновесия движение замедляется. Недостатком такой
техники является то, что для её применения необходимы хорошая растяжка и
сильные медиальные мышцы бедра, которые есть далеко не у каждого
спортсмена.
Альтернативный вариант идеальной техники
Сумной стиль при более узкой стойке; угол между ступнями 100/130,
больший наклон корпуса вперед, спина прямая или с незначительным прогибом
назад в поясничном отделе, слегка опущенные плечи накрывают гриф штанги.
При этом незначительно увеличивается расстояние, на стене более активно
работают мышцами передней и задней поверхности бедра, что значительно
облегчает съем.
Недопустимые ошибки
1. Округленные спины повышают вероятность травмирования, а также
застревания штанги в мертвых точках.
2. Центровка штанги должна приходиться на середины стопы.
3. Отматывание грифа на себя.
4. Отклонение и прогиб туловища назад после завершения движения.
Классический способ
Классическая тяга выполняется при узко поставленных ногах,
выпрямленной спине, хват руками, в отличии от сумного стиля, шире
постановки ног (выпрямление в локтевых суставах).
Применяется при относительно слабых медиальных мышц бедра или
недостаточной гибкости в тазобедренных суставах (невозможности развести
колени в стороны) и сильных мышцах передней и задней поверхности бедра и
выпрямителя спины.
Эта техника рекомендуется тем спортсменам, у которых недостаточно
развиты мышцы, но и короткие руки.
Динамическую работу в начале приходиться выполнять только
разгибателем ног, которые включаются постепенно, не резко, но в полную
силу. Для создания максимального усилия в момент отрыва штанги от помоста
вместе с разгибателями ног переводится на преодолевающий режим работы
разгибатели туловища.
Плечи и голова движутся дугообразно вверх – вперед, и наклон
туловища по сравнению с первоначальным положением заметно увеличивается.
Таз поднимается с большей вертикальной скоростью, чем плечи. Штанга
перемещается вертикально вверх. В заключительной части тяги плечи
разводятся назад.
Преимущество
Наиболее эффективная работа наружной поверхности мышц ног.
Недостатки
1. Штанга проходит наибольшее расстояние
2. В меньшей степени используется комбинезон для тяги.
Проблемы в тяге
Тяга - наиболее статичное движение в пауэрлифтинге и для
осуществления мощного съема необходимо преодолевать инерцию снаряда. Это
можно сделать следующим образом:
1. Дернуть штангу на съеме. Применение этого способа возможно при
сильной спине и идеальной технике (спина прямая или с небольшим
прогибом назад в пояснительном отделе).
2. Просесть ниже, чем это необходимо в стартовом положении и при
подъеме вверх часть движения проходит без снаряда. Это
способствует приданию спортсмену некоторой стартовой скорости и
делает движение наиболее динамичным. Этот прием можно применить
при достаточной растяжке (возможности как можно ниже просесть в
широкой стойке).
3. Комбинация приемов 1 и 2. При этом прежде чем сорвать штангу,
делается несколько глубоких проседаний с дерганием штанги при
подъеме.
4. Перед съемом ноги сначала полностью выпрямляются в коленных
суставах, туловище наклоняется вперед, за счет сгибания ног в
тазобедренных суставах. Одновременно с глубоким вдохом происходит
сгибание в коленных суставах и частичное выпрямление туловища), и
на остается прямой во всех фазах выполнения упражнения, плечи
накрывают гриф штанги) и сразу вслед за этим осуществляется мощный
съем. Преимущества приема заключаются в том, что ноги спортсмена
не утомляются, стоя согнутыми в стартовом положении, пока он сам
готовиться выполнить движение и настраивается, и движение
осуществляется как бы «в отдачу», т.е. сразу вслед за сгибанием
ног начинается их разгибание (съем); кроме того, в таком стартовом
положении легче осуществить глубокий вдох. Недостатком является
то, что сложнее осуществить контроль спины.
5. «Тяга с разбега»: настрой на подъем снаряда осуществляется перед
подходом; спортсмен подбегает или быстро подходит к снаряду,
хватает гриф и сразу же начинает тянуть. Применяя этот прием,
внимание спортсмена не фиксируется на захвате грифа, поэтому при
выполнении тяг могут возникнут следующие осложнения:
а) выскальзывание штанги из рук происходит при недостаточно прочном
захвате, слабых кистях или коротких пальцах спортсмена.
б) «перекос» штанги при смещении захвата, в какую либо сторону (может
случиться, что из-за этого штанга вообще не будет снята).
6. Напрячь на съеме мышцы брюшного пресса: это сделает более
эффективным процесс настуживания и облегчит съем.
7. Одновременно с выпрямление ног во время съема попытаться согнуть
руки в локтевых суставах. Из-за большой величины веса снаряда руки
не согнуться, но затраченное на это усилие частично разгрузит
штангу для ног. Этот прием является разновидностью приема 1, но
при выполнении приема 1, «дерганье» штанги осуществляется в
плечевых, а не локтевых суставах.
8. Можно объединить приемы 1 и 7 то есть одновременно сгибать руки в
локтевых суставах и приподнять и отвести плечи назад, но
выполнение этого приема сложно по координации, так как при этом
необходимо одновременно концентрироваться на выпрямлении ног,
контроле спины и действиях рук в локтевых и плечевых суставах.
При работе над съемом можно использовать любые из перечисленных
приемов или различные их комбинации (в зависимости от индивидуальных
особенностей спортсменов), а также следующие вспомогательные предложения:
1. Тяга до колен с весом 90/110% max, на 3/5 раз 3-4 подхода
[pic]3 [pic]5
[pic]
2. Тяга в изометрическом режиме
[pic][pic][pic]
3. Тяга с подставки
[pic][pic]
4. Тяга с 2 / 3 остановкой на высоте 5/10 см. относительно уровня
пола
[pic][pic]
5. Тяга с виса с 8 / 10 остановкой на высоте 5 / 10 см. относительно
уровня пола
[pic][pic]
(двое ассистентов с 2-х сторон подают штангу спортсмену, спортсмен
делает глубокий вдох и опускает штангу на пол).
Мертвые точки
При выполнении становой тяги могут возникнуть проблемы в двух
мертвых точках.
а) первая мертвая точка находится на уровне коленных суставов.
Причины возникновения
1. Недостаточно мощный съем, обусловленный неглубоким вдохом.
2. «Зависание» спины при выпрямлении ног (спина не двигается вверх
вместе со штангой, и на неё перекладывается вся нагрузка).
3. Отталкивание штанги перед съемом (или слишком большое расстояние
между ногами и штангой перед съемом штанги с помоста).
4. Слишком близкое расстояние между ногами и грифом штанги (штанга
задевает за колени).
Ликвидация ошибок
1. Работа над мощностью (глубокий вдох перед съемом, компенсирующее
ускорение).
2. Работа над согласованностью действий мышц ног и спины (спортсмен
должен не подниматься штангу, а встать вместе с ней).
3. В стартовом положении (ноги согнуты) ноги должны касаться грифа
штанги.
4. Вспомогательные упражнения:
а) тяга с виса до колен
80 [pic] 100%
3 [pic] 6
б) тяга с плинтов различной высоты (гриф штанги должен находиться не
выше уровня колен в стартовом положении)
100 [pic] 120%
3 [pic] 5
в) тяга с 2 остановкой у колен (остановка может быть как при
подъеме, так и при опускании штанги, а также в каждой фазе выполнении
упражнения)
До 90%
3
г) тяга с прямых ног
90 [pic] 75%
6 [pic] 8
Причины возникновения
1. Согнуться в грудной клетке или поясничном отделе спины
2. Слабые трапециевидные мышцы
Способы ликвидации
1. Работа над техникой (прямая спина)
2. Упражнение ОФП для трапециевидных мышц (толчковая нога, пожимание
плечами)
3. Специальные вспомогательные упражнения:
а) тяга с высоких плинтов (высота грифа на уровне колен или выше в
стартовом положении
100 [pic] 130%
3 [pic] 5
б) упражнение в тяге
max
10x
в) выравнивание штанги из рук
Эта проблема особенно часто возникает у спортсменов со слабыми
кистями или короткими пальцами.
Способы ликвидации
1. Работа над укрепление кистей с помощью экспандеров.
2. На небольших весах не применять магнезию, а также делать тягу с
гладким или утолщенным грифом.
3. Работа с лямками на больших весах.
4. Различные упражнения ОПФ и вил.
Мощности в становой тяге
Работа над мощностью в становой тяге осуществляется аналогично
такой работе в приседании со штангой и жиме лежа.
1. Компенсирующее ускорение – максимальное напряжение на всем
протяжении движения (в самом конце движения замедляется для
удержания равновесия).
2. Применение комбинезона для тяги облегчает съем, помогает работать
с большими весами.
3. Принцип изоляции
а) упражнение ОПФ на изолированные группы мышц, участвующих в работе
б) работа над съемом
в) работа над дотягивание (тяги с виса, тяги с плинтов различной
высоты и др.)
4. Изокинетическая тренировка не может быть применена из-за
отсутствия специальных тренажеров.
1. 4. Форма пауэрлифтера
Результат каждого упражнения силового троеборья во многом зависит
от того, насколько спортсмен умеет использовать форму.
Для выступления на соревнованиях по пауэрлифтенгу спортсмены
используют специальные костюмы, которые должны состоять из цельного по всей
длине трико, изготовленного из однослойного растягивающегося материал.
Костюм, надетый на спортсмена не должен провисать. Лямки костюма должны
быть надеты на плечи спортсмена при выполнении всех упражнений. Длина
штанги у костюма | |
