|
Реферат: Ринок фінансових послуг (Финансы)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ
К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А
по дисципліні « Ринок фінансових послуг »
Слухач : ........................……………..................Осадчий Ю.П.
Спеціальність, група :
.................................................ЗФ – 02 ( фінанси )
Керівник :
............................................................................
............Захарчук Л.Ф.
Результат, дата:
Реєстраційний номер, дата:
м. Черкаси 2002 р.
З М І С Т
1. Ринок цінних паперів, особливості при наданні фінансових
послуг.
Фінансові інструменти, що обертаються на ринку цінних паперів
............................................................................
........................... - 3
1.1 Загальна характеристика ринку цінних паперів та принципи його
функціонування..............................................................
............................................. - 3
1.2 Загальна характеристика цінних
паперів............................................................ - 6
1.3 Цінні папери – як інструмент фінансового
ринку.............................................. - 9
2. Практичне питання
............................................................................
........................................... - 14
3.Розрахункове
питання.....................................................................
..- 15
Література
............................................................................
.................................................................- 16
1.Ринок цінних паперів, особливості при наданні фінансових
послуг.
Фінансові інструменти, що обертаються на ринку цінних паперів.
1.1 Загальна характеристика ринку цінних паперів та принципи його
функціонування.
Важливою складовою фінансового ринку виступає ринок цінних паперів. Під
ринком цінних паперів у широкому розумінні розуміють такий розділ
фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови та
відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне
розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з
врахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних
паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні, ринок цінних паперів,
як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб'єктами
з приводу випущених цінних паперів.
Головною метою ринку цінних паперів кожної країни повинно стати
становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку,
регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.
Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою
економіки і зумовлюють створення фондового ринку, як складової частини
ринкових відносин, що забезпечує вільний обіг коштів у формі цінних
паперів. Фондовий ринок має сприяти обігу та раціональному розміщенню
фінансових ресурсів. Він дає змогу самостійно оцінювати ефективність
управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та
обмеження монополізму.
Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих
загальносвітових принципів та стандартів функціонування фондового ринку.
Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних
паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для
розміщення інвестицій та надійний захист інтересів інвесторів, його
створення та подальше функціонування повинно будуватися на слідуючих
принципах:
Соціальна справедливість - забезпечення створення рівних можливостей і
спрощення умов доступу інвесторів та позичальників до ринку
фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і
свобод суб'єктів ринку цінних паперів;
Надійність захисту інвесторів - створення необхідних умов для реалізації
інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав;
Регульованість - створення гнучкої та ефективної системи регулювання
фондового ринку;
Контрольованість - створення надійно діючого механізму обліку і контролю,
запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних
паперів;
Ефективність - максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в
мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери
національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та
задоволенню життєвих потреб населення;
Правова упорядкованість - створення розвиненої правової інфраструктури
забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила
поведінки і взаємовідносини його суб'єктів;
Прозорість, відкритість - забезпечення надання інвесторам повної і
доступної інформації, що стосується умов випуску і обігу на ринку цінних
паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення
проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку;
Конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької
діяльності емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання
за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення
немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю
дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.
Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи,
що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного
депозитарію і клірингу /розрахунків/ по цінних паперах. Принцип цілісності
потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку
цінних паперів на всій території України.
Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості
операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених
світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо клірингу та розрахунків по
цінних паперах, їх реєстрації та перереєстрації.
Розвиток системи клірингу та розрахунків по цінних паперах повинен бути
спрямований на зниження властивого цим системам ризику шляхом скорочення
терміну між укладанням та реалізацією угод по цінних паперах, забезпечення
гарантій їх виконання та встановлення принципу одночасного обміну грошей на
цінні папери. Ефективність може бути підвищення шляхом відмови від
фізичного переміщення цінних паперів, стимулювання їх використання, а також
стандартизованих методів зв'язку і суворих часових рамок виконання
операцій.
Конкретними орієнтирами в досягненні світових стандартів нарівні цінних
паперів є такі кінцеві цілі:
- держава повинна мати розвинуту та ефективно діючу систему
Національного депозитарію цінних паперів. Крім зберігання цінних
паперів , система Національного депозитарію може здійснювати й
подальше обслуговування угод з цінних паперів та обробки інформації
про них. Депозитарій може як включати систему платежів у свою
структуру, так і бути пов'язаним з окремою системою платежів;
- створення системи заліку вимог при наявності достатнього обсягу
фондового ринку;
- усі угоди з цінних паперів повинні виконуватися відповідно до принципу
"поставка проти платежу";
- мають бути прийняті стандарти Міжнародної організації із стандартизації
/ІSO/ для обігу документів за операціями з цінними паперами та їх
нумерації.
Обіг цінних паперів має забезпечуватися системами:
- біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами;
- Національного депозитарію цінних паперів;
- залік вимог /клірингу/, які розвиватимуться, виходячи з потреб
фондового ринку з метою забезпечення своєчасної поставки цінних
паперів проти платежу. Для надання процесу грошового клірингу і
виконання угод щодо цінних паперів, державного контролю і безпеки,
кліринговим банком в системі Національного депозитарію мають виступати
НБУ та уповноважені ним комерційні банки;
- швидко, ефективно та розумно організованого звірення умов угод щодо
цінних паперів;
- надійного та безперешкодного засвідчення переходу прав власності на
цінні папери. Для цього функція реєстрації права власності на цінні папери
та його переходу повинна бути відокремлена від емітентів і здійснюватися
уповноваженими установами, незалежними від емітентів. Ці ж установи
надаватимуть емітентам та акціонерам відомості про реєстр власників
відповідних цінних паперів.
Для забезпечення достатньої прозорості фондового ринку повинно
забезпечуватися широке інформування про дохідність операцій з цінними
паперами та ризики, пов'язані як з емітентами, так і з діяльністю
посередників на фондовому ринку. Ця інформація забезпечуватиметься шляхом
встановлення процедур та стандартів розкриття інформації про емісії цінних
паперів, емітентів, ціни та обсяги торгівлі цінними паперами. Подавати таку
інформацію повинні емітенти, посередники, системи біржової та позабіржової
торгівлі. Комісія з цінних паперів через офіційні та спеціальні видання.
Держава повинна сприяти впровадженню передових технологій, необхідних для
підтримки ринку цінних паперів. Для кадрового забезпечення функціонування
фондового ринку в Україні створюється система підготовки вітчизняних
фахівців. Фондовий ринок України мас стати складовою частиною світового
ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм
для здійснення інвестицій в економіку України.
Передумовою для цього має стати створення мережі організацій, які
спеціалізуватимуться на роботі з цінними паперами, фондових бірж та систем.
Національного депозитарію, пов'язаних з ефективною системою платежів.
Національний депозитарій повинний увійти в міжнародну мережу центральних
депозитарних установ, торгових систем і міжнародних організацій із
стандартизації для забезпечення представництва суб'єктів фондового ринку
України на світовому ринку.
Для забезпечення захисту внутрішнього інвестора, слід встановити жорстку
процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний
фондовий ринок. А для захисту вітчизняних інвесторів під час здійснення
операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти і
співробітництво з іноземними регулюючими і контролюючими органами з цінних
паперів.
Отже, дотримання усіх вищеприведених принципів і стандартів
функціонування фондового ринку, зокрема, та ринку цінних паперів в цілому,
дозволить створити діловий та прозорий ринок, на якому будуть не лише
функціонувати різні види цінних паперів, а й відбуватимуться процеси, що
справлятимуть позитивний вплив не тільки на фінансовий ринок, а й на
розвиток економіки всієї країни.
1.2 Загальна характеристика цінних паперів.
Згідно із Законом України “Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери
представляють собою грошові документи, що засвідчують право на володіння
позикою або відносини з нею, визначають взаємовідносини між особою, яка їх
випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у
вигляді девидендів чи процентів, а також можливість передачі грошових та
інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. В останні два
десятиліття посилились тенденції до більш широкого використання
"безпаперових" цінних паперів замість "паперових". Це вимагає деяких
обгрунтувань, що стосуються розуміння терміну "цінні папери".
Раніше, коли цінні папери знаходилися в обігу лише в паперовій формі,
поняття "грошовий документ" сприймалося як "паперовий документ". Однак
розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збереження інформації
створив умови для поступової заміни на ринках певної частини чи усіх
"паперових" цінних паперів "безпаперовими". Останні досить часто
визначаються як "запис, що зберігається в комп'ютерних файлах", в зв'язку з
чим на ринку цінних паперів широко використовується також термін
"електронні цінні папери".
Отже, науково-технічний прогрес і практична потреба ринкової взаємодії у
зазначеній сфері поставили досить актуально запитання:
"Який зміст має поняття "документ" в умовах зміни його форми з паперової на
безпаперову? Коли мова йде про цінні папери як грошові документи, то
беруть до уваги, головним чином, три такі важливі аспекти. Перший - це
"документальний" характер цінних паперів; Другий матеріальна форма
документа; Третій - наявність певного набору взаємних прав та зобов'язань,
що випливають із власності на конкретний документ / цінний папір/.
Документальний характер цінного паперу означає, насамперед, що його
випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і
власником цього цінного паперу. Тобто поняття "документальний характер"
цінного паперу має те саме значення, що й "офіційний" його характер. Іншими
словами, емітент, здійснюючи випуск цінних паперів, діє офіційно, робить
заяву про умови випуску офіційно, офіційно є готовим узяти на себе певні
зобов'язання та надати інвесторам певні права. В зв'язку з цим перший
аспект має важливе значення для ринку цінних паперів.
Матеріальна форма цінних паперів за своєю суттю означає форму
матеріального носія, на якому виготовлений документ. Вище вже згадувалось,
що такий носій може бути паперовим чи мати форму комп'ютерного запису. В
умовах, коли учасники ринку цінних паперів взаємодіють між собою в
інформаційному просторі зважено, довіряють один одному і дотримуються
етичних норм, даний аспект не має для них великого значення. При порушенні
будь-якої з умов, наприклад, умови довір'я, учасники віддають перевагу
фіксації своїх прав та зобов'язань на паперових носіях. Тобто перевага
надається паперовій формі цінних паперів. Отже, питання матеріальної форми
документів є не тільки питанням рівня технічної озброєності, а й рівня
розвитку культури ринкових відносин з приводу цінних паперів. Остання умова
включає в себе швидкість і повноту інформованості учасників ринку про ціни,
угоди і пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної
довіри, встановлення пріоритету інтересів клієнта перед інтересами
професійних учасників ринку цінних паперів тощо.
В залежності від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть
виникати різноманітні взаємні права і зобов'язання. Наприклад, набір прав і
зобов'язань у випадку випуску і обігу акцій - один, боргових цінних паперів
-інший, приватизаційних паперів, як вони визначені в законодавстві України
- третій. Кількісні і якісні відмінності в переліку взаємних прав та
зобов'язань можуть також мати місце в рамках одного й того ж самого виду
цінних паперів. Отже, поняття "документ" стосовно до цінних паперів, можна
було б визначити так: Цінний папір як грошовий документ являє собою
закріплену на матеріальному носії офіційну інформацію емітента, придбання
якої призводить до виникнення взаємних прав та зобов'язань між емітентом та
власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір / паперові
чи сертифікати! цінні папери/ або комп'ютерний запис /електронні цінні
папери/. Вказане визначення є одним з можливих варіантів визначень. У
нашому випадку слід пам'ятати, що будь-який документ - паперовий чи
безпаперовий - представляє собою офіційну інформацію, що емітент документа,
а значить і інформації, повинен діяти на законних підставах та в межах
своєї правової компетентності. З іншого боку, чисто психологічно учасникам
ринку цінних паперів буває нелегко звикнути до думки, що документом може
бути не тільки інформація, викладена на папері, але й виражена на інших
носіях /у вигляді комп'ютерного запису/.
Характеризуючи далі поняття "цінні папери", необхідно зазначити, що не
кожний грошовий документ може мати статус цінного паперу. Головним
критерієм, у відповідності до якого деякі грошові документи ввижаються
цінними паперами, а інші ні, с законодавче закріплення переліку цінних
паперів Тут потрібно звернути увагу на ряд важливих моментів.
По-перше, в більшості країн існує нормативно-правовий перелік цінних
паперів, тобто перлік грошових документів, які мають статус цінного паперу.
По-друге, вказаний перелік, як правило, закріплюється законодавче, тобто
в актах, які мають юридичну силу.
Ринок цінних паперів завжди регулюється нормативно-правовими
актами, що знаходяться в певній ієрархічній залежності. Це означає, що
деякі нормативні акти мають більшу юридичну силу, інші - меншу. В ієрархії
закон займає більш високе становище в порівнянні з підзаконними актами.
Закони приймаються органами законодавчої влади. Відносно України -
Верховною Радою України, США - Конгресом, Великобританії, Франції, Японії -
парламентом і т. д. Підзаконні акти в більшості випадків приймаються
органами державної виконавчої влади, в Україні, наприклад, Кабінетом
Міністрів, Міністерством фінансів і т.д., в США і Франції - Комісією з
цінних паперів, в Японії - Міністерством фінансів. Підзаконні акти
створюються для виконання законів, як ) своєрідні механізми їх реалізації,
тому вони не повинні суперечить законам чи перекручувати їхній зміст.
Підзаконні акти мають меншу в порівнянні з законом юридичну силу. Це
означає, що у випадку неспівпадання між нормами закону і нормами
підзаконного акту керуватися слід положеннями закону. Термін
"законодавство" в переважній більшості випадків означає сукупність законів
й підзаконних актів, що регулюють ринок цінних паперів.
По-третє, перелік цінних паперів, що міститься в законах різних країн,
може бути вичерпним чи відкритим. Це означає, що в першому випадку цінними
паперами визнаються лише ті грошові документи, які прямо вказані в
переліку, а інші не можуть вважатися такими. Коли ж перелік є відкритим, то
до категорії цінних паперів відносяться усі грошові документи ,
перераховані в законі, а також інші, не зазначені в переліку, якщо вони
задовольняють встановлені законом вимоги. Наприклад, японський закон "Про
цінні папери і фондову біржу"/1948/, Закон України "Про цінні папери і
фондову біржу /1991/ містять вичерпний перелік цінних паперів, а в США в
"Законі про цінні папери"/1933/ цей перелік є відкритим.
По-четверте, переліки цінних паперів можуть бути широкими і вузькими.
Тобто в них можуть включатися більша чи менша кількість грошових
документів.
Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" містить незначний
перелік видів цінних паперів - усього сім: акції; облігації внутрішніх
державних місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання
держави; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.
Японський закон "Про цінні папери і фондову біржу" містить більш широкий
перелік – дев’ять видів цінних паперів: акції; урядові облігації;
місцеві облігації; спеціальні облігації юридичних осіб; забезпечені і
незабезпечені облігації юридичних осіб; інвестиційні сертифікати, що
випускаються юридичними особами, створеними згідно із спеціальними
законами; бенефіціарні сертифікати трастів; цінні папери, що випущені
іноземними державами чи іноземними юридичними особами, які мають такий же
самий статус, що й вище перераховані цінні папери;
сертифікати, які випущені за розпорядженням уряду.
Закон СІЛА про цінні папери /1933/ містить ще більший перелік цінних
паперів. У відповідності до статті 2 цього закону "цінний папір" означає
"будь-яку коротко термінову облігацію, пай, казначейську частку, державну
облігацію, забезпечену облігацію, боргове свідоцтво, сертифікат участі в
будь-якій доходно-розподільчій угоді, сертифікат трасту із забезпеченими
активами, засновницький сертифікат, сертифікат про підписку на цінні
папери, акції в обігу, частку в неподільному паї газо- чи
нафтопідприсмства, подвійний опціон чи привілей, пов'язаний з будь-яким
цінним папером, депозитним сертифікатом чи з групою цінних паперів, чи з
цінними паперами, що грунтуються на індексних показниках чи вартісних
індексах, чи будь-який опціон продавця, покупця, або привілей, отриманий на
національній фондовій біржі і пов'язаний з іноземною валютою, чи будь-яку
приналежність або участь, тимчасовий чи проміжний сертифікат, розписку,
гарантію, право на підписку, чи право на придбання усього
вищеперерахованого".
По-п'яте, грошові документи, які не включаються в законодавчий перелік
цінних паперів і не відповідають встановленим вимогам закону, не мають
правового статусу цінного паперу. Наприклад, чеки, квитанції, платіжні
доручення, довіреності та ін.
По-шосте, кожний національний ринок цінних паперів поряд з великою
кількістю спільних, з іншими національними ринками, рис мас і свої
особливості. Ці особливості можуть бути реальними, що пояснюються
історичним розвитком даної країни, а можуть мати і лінгвістичне походження.
Наприклад, якщо порівняти переліки цінних паперів, що містяться у
вищеприведених японському та американському законах, то стає очевидним, що
при визначенні видів цінних паперів японський підхід є більш "жорстким", а
американський - відносно "вільний". В Японії право більше стежить за тим,
щоб тільки певні грошові документи були цінними паперами. В той же час
право США готове визнати в якості цінних паперів значно більшу кількість
грошових документів. Для законодавства Японії - виходячи з національно-
історичних особливостей - не властиво вживати вирази типу "будь-який
інструмент, що розуміється як цінний напір". І навпаки, термін "сертифікат
участі в дохідно-розподільчій угоді" чи інші представляють собою
особливості еволюції американського ринку.
Лінгвістичні відмінності проявляються двояко. Подекуди цінні папери, що
мають аналогічний статус, називаються різними термінами. Наприклад, у
Європі короткотермінові зобов'язання держави іноді називають "драфтом", у
США - "біллем". З іншого боку, один і той самий термін може мати різні
значення. Так, письмове боргове свідоцтво "debenture" в США означає цінний
папір, забезпечений репутацією, а не активами емітента. У Великобританії -
навпаки, цінний папір, забезпечений активами емітента. Термін "дохідні
облігації" у Великобританії використовується для визначення облігацій з
фіксованим процентом, що випускаються страховими компаніями; в США він
означає облігації, за якими емітент гарантує виплату лише номінальної
вартості, а процент може бути виплачений лише за умови, що емітент отримає
прибуток та рада директорів прийме позитивне рішення про виплату процентів.
Таким чином, відповідь на питання про те, чи є будь-який грошовий документ
цінним папером, необхідно шукати, керуючись відповідним законодавством, при
цьому не варто покладатися на термінологічну аналогію.
1.3 Цінні папери – як інструмент фінансового ринку.
Обіг фінансових ресурсів на ринку цінних паперів повинен
забезпечуватися різними видами цінних паперів, які ще називають
інструментами такого ринку. Вони в свою чергу поділяються на такі групи:
а пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути
кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у
статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні
справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та
частини майна при ліквідації емітента;
а боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у
визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають
їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;
О похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими,
борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами
щодо них.
Цінні папери бувають іменними чи на пред'явника, з вільним чи обмеженим
колом обігу, у паперовій чи іншій матеріалізованій або не-матеріалізованій
формі / у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних
паперів/. Переважна кількість цінних паперів випускається у
нематеріалізованій формі. Раніше, розглядаючи фондові системи різних країн,
ми вже згадували види цінних паперів. Слід визначити, що найбільш типовими
видами цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках
цінних паперів різних країн світу, с такі види: акції, облігації, депозитні
сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати. В деяких країнах Східної
Європи, СНД, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відносять
приватизаційні папери. Як правило, в більшості країн контракти з приводу
цінних паперів, опціони та ф'ючерси не розглядаються в якості цінних
паперів. Їх називають "контракти з цінними паперами" або "похідними
інструментами". У вітчизняній літературі для їх визначення часто
користуються іншомовними термінами: "деривативи" або "дериваційні
інструменти".0тже, ще раз акцентуємо увагу на види цінних паперів, які є в
Україні. Це, зокрема:
- акції / вид найбільше поширений/;
- облігації внутрішніх державних і місцевих позик;
- облігації підприємств;
- казначейські зобов'язання держави;
- депозитні сертифікати;
- векселі / найменше поширений вид/;
- приватизаційні папери.
Як зазначалось вище, згідно із Законом України "Про цінні папери і
фондову біржу", цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.
Іменні, як правило, передаються шляхом повного індосаменту, тобто
передавальним записом, що засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої
особи. Цінні папери на пред'явника обертаються на ринку вільно. Цінні
папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також в
вигляді застави для забезпечення платежів і кредитів. Спадкоємність цінних
паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України /Закон
України "Про приватизаційні папери"/. Умови і порядок випуску цінних
паперів, а також регулювання посередницької діяльності в організації їх
обігу на території України визначаються Законом України "Про цінні папери і
фондову біржу". Правові засади здійснення державного регулювання ринку
цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів в
Україні визначають Закон України" Про державне регулювання ринку цінних
паперів в Україні та інші нормативні документи.
Доцільно розглянути здатність цінних паперів виконувати в процесі
ринкової взаємодії певні функції. До основних функцій, що виконуються
цінними паперами, можна віднести:
Мобілізаційну. Ця функція стосується практично всіх видів цінних паперів.
Це - акції, банківські депозити , казначейські зобов'язання держави,
облігації підприємств і внутрішньої державної позики та інші. Суть цієї
функції полягає в тому, що підприємство, організація чи держава на певній
стадії свого розвитку досягає такого моменту, коли починає відчувати
нестачу коштів. З метою покращення фінансового стану приймається рішення
про випуск того чи іншого цінного паперу. Таким чином, за короткий проміжок
часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвиток власної
діяльності/протягом 6-ти місяців. Ця функція передує іншим і, по суті, є
визначальною. Адже, якщо організація, яка здійснює випуск цінних паперів,
зокрема акцій, протягом б-ти місяців не підпише 60 відсотків від загального
випуску, останні визнаються недійсними.
Управлінську. Не всі цінні папери, які випущені і знаходяться в обігу на
ринку цінних паперів, виконують цю функцію. До числа тих з них, яким
властива ця функція, відносяться акції, пайові свідоцтва, сертифікати з
часткою, інвестиційні сертифікати та ін.
В контексті ринку цінних паперів управлінська функція означає наявність у
власника зазначеного вище виду цінного паперу і можливість брати участь в
управлінні емітентом. Найчастіше в таких випадках мова йде про реалізацію
права на участь у загальних зборах акціонерів, голосуванні, внесенні
пропозицій, висуванні кандидатур до складу виборчих керівних органів
емітента /правління, спостережну раду/;
на отримання інформації, що стосується діяльності та фінансового стану
емітента; на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації.
Запозичувальну. Ця функція виконується лише борговими цінними паперами,
частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. Однак не всі
цінні папери, що випускаються і знаходяться в обігу на зазначеному ринку, е
борговими. До категорії боргових документів відносяться такі грошові
документи, які свідчать про наявність між організацією-емітентом та
власником цінного паперу кредиторсько-дебиторських відносин. Іншими
словами, емітент здійснює випуск даних цінних паперів з метою "запозичення
грошей" чи "отримання кредиту" у власника цінного паперу. В свою чергу
власник такого цінного паперу надає "позику", тобто дає її "в борг"
емітенту шляхом оплати вартості боргового цінного паперу.
При цьому треба усвідомлювати, що при придбанні боргових документів їх
власник набуває статусу кредитора емітента, а не власника манна емітента. В
свою чергу власник цінних паперів / що підтверджують участь чи членство/
набуває статусу співвласника майна емітента, а не кредитора. При
кредиторсько-дебиторських відносинах право на участь в управлінні справами
емітента не надається.
До боргових цінних паперів відносяться різноманітні види облігацій,
свідоцтва про заборгованість, векселі, комерційні папери та деякі інші
документи.
В загальному розумінні грошові документи, які знаходяться в обігу на
ринку цінних паперів, відносяться або до категорії документів, що
підтверджують участь /членство/, або документів, що засвідчують
встановлення кредиторсько-дебиторських відносин. Тому, коли йде мова про
ринок цінних паперів, то мається на увазі ринок, на якому знаходяться в
обігу акції та облігації.
Розрахункову. Цінні папери, які функціонують на ринку, можуть виконувати
в процесі загальноринкової взаємодії ще одну дуже важливу функцію - вони
можуть виступати засобом розрахунку/платежу/. Іншими словами, цінні папери
можуть виконувати одну із функцій грошей, тобто цінними паперами можливо
сплачувати вартість робіт, послуг або товарів.
Виконання цінними паперами грошової функції е можливим тому, що ці папери
також мають вартість. При використанні цінних паперів у якості платежу для
учасників угоди створюється можливість співвідносити вартості :продавець
співвідносить вартість товару, робіт чи послуг з вартістю цінних паперів;
покупець - навпаки.
У багатьох випадках цінні папери можуть використовуватися і як засіб
платежу на ринку цінних паперів. Наприклад, вартість акцій може
оплачуватися іншими акціями, облігаціями або борговими цінними паперами.
Забезпечудальну. В процесі загальноринкової взаємодії, а також на ринку
цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забезпечення
виконання зобов'язань. У ряді випадків при виконанні певних зобов'язань
існує ймовірність чи ризик того, що вони можуть бути не виконані. З метою
зменшення такого ризику боржник /покупець/ може передавати свої цінні
папери кредитору /продавцю/ під заставу в якості гарантії того, що у
випадку невиконання ним своїх зобов'язань відповідні збитки кредитора
/продавця/ будуть відшкодовані за рахунок вартості вказаних цінних паперів.
Таким чином, принцип забезпечення вданому випадку означає, що цінні папери
чи права на них передаються кредитору "на всяк випадок", тобто на випадок
невиконання боржником /покупцем/ своїх зобов'язань. Якщо такого не
трапляється, то цінні папери або права на них повертаються покупцеві.
Використання цінних паперів як засобу забезпечення залежить від величини
ризику того, що певні зобов'язання можуть бути невиконаними. Чим менший
ризик, тим меншою є необхідність використовувати цінні папери в даній
якості. Якщо ризик невиконання зобов'язань є незначним або його взагалі не
існує, то в таких випадках цінні папери, як правило, не використовуються в
ролі засобу забезпечення.
Перерочподічьчу. Ця функція є в якійсь мірі уніфікованою і починає
виконуватись відразу після надходження цінних паперів на їх вторинний ринок
в позабіржовий і біржовий обіг. Вона полягає в тому, цю на вторинному ринку
відбувається своєрідний перерозподіл капіталу між різними галузями
господарства, забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції чи інші
цінні папери яких користуються найбільшим попитом /металургійна, хімічна
промисловість та інші/. Пізніше цінні папери з метою залучення коштів
перепродаються, забезпечуючи "переливання" грошових ресурсів з однієї сфери
діяльності в іншу. При чому ефективніше ця функція повинна проявлятись на
позабіржовому ринку /для державних цінних паперів - на біржовому/.
Перелік вище приведених функцій, що виконуються цінними паперами під час
ринкової взаємодії, не є остаточним. З розвитком ринку цінних паперів
з'являтимуться й інші функції, які підкреслюватимуть ще раз характерні
тенденції розвитку тих чи інших ринків.
Необхідно наголосити, що на виконання цінними паперами цих функцій можуть
впливати різні фактори, які можна розділити на дві групи - вартісні і
цінові.
2. Практичне питання.
3. Розрахункове питання.
Умова :
Прибуток АТ, призначений для виплати дивідендів складає 15 тис. грн..
Звичайні акції оплачені на суму 30 тис. грн..; привілейовані на суму 3 тис.
грн.. На привілейовані встановлений фіксований розмір дивіденду – 30% до їх
номінальної вартості.
Визначити :
1. Розрахувати середній дивіденд по акціям, по звичайним акціям.
2. Яка різниця між розміром дивідендів по звичайним і привілейованим
акціям ?
Зробіть висновки.
Рішення :
1. Середній дивіденд по акціям визначимо як відношення прибутку до
загальної суми, на яку викуплені акції :
Д с = 15 000/ 33000 = 0,45 грн.
2. По звичайним акціям дивіденд буде складатись як різниця між чистим
прибутком за вирахуванням дивідендів на привілейовані акції :
Д п = 15000 – 900 = 14100 грн.
Висновок : враховуючи дані наведені в задачі можна зробити висновок, що
підприємство спрацювало добре . Різниця між розмірами дивідендів по
привілейованим і простим акціям в тому, що по перших дивіденди
виплачуються в першу чергу. Навіть коли відсутній прибуток, по
привілейованим акціям виплачуються дивіденди, на відміну від простих
акцій.
Література :
1. Цінні папери в Україні, І.І. Пилипенко, О.П. Жук. - К.: ІВЦ
Держкомстату України.-2001.-305 с.
2. Закон України 31201 (з до-ми) від 18.06.1991 р. “Про цінні папери та
фондову біржу”.
3. Проблеми фінансового ринку України, підсумки першого півріччя 1998
р. Вісник НБУ,1998 р.№9
Реферат на тему: Розподіл прибутку
|Міністерство освіти та науки України |
|Тернопільська академія народного господарства |
|Вінницький інститут економіки |
| |
| |
| |
| |
|Курсова робота |
|на тему: |
| |
|“Розподіл прибутку” |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
|Вінниця 2004 |
Зміст
Вступ ...............................
............................................................................
.................. 3
Глава 1. Фінансові кошти та фінансові результати підприємства
.............................5
1.1 Виторг підприємства 7
1.2 Суть і види доходу підприємства 7
1.3 Прибуток: суть і види 12
Висновок 21
Глава 2. Розподіл прибутку підприємства
...................................................................23
2.1 Принципи розподілу прибутку підприємства 23
2.2 Розподіл прибутку на підприємствах різних організаційних форм 25
Висновок 28
Глава 3. Актуальні проблеми управління прибутком підприємств
...........................29
3.1 Планування прибутку на підприємстві 29
3.2 Максимізація прибутку 31
3.3 Підвищення ефективності розподілу прибутку 32
Висновок 36
Загальні висновки
............................................................................
............................37
Використана література
............................................................................
...................40
Вступ
Проведена економічна реформа і перехід до ринкових механізмів
функціонування економіки України, органічне включення її в процеси
світового господарювання вимагають корінного перегляду всієї сукупності
економічних важелів, використовуваних у системі керування. Перехід від
переважно прямих адміністративних методів впливу до непрямих, заснованих на
ринкових механізмах і взаємозв’язках, має потребу в заглибленому
теоретичному осмисленні широкого кола мікро- і макроекономічних проблем,
включаючи мотиваційний аспект господарської діяльності економічних
суб’єктів, об’єктивні закономірності формування і використання доходів цих
суб’єктів.
В умовах товарно-грошових відносин основним показником, що характеризує
кінцевий результат виробничо-господарської діяльності підприємства, є
прибуток. З доходами і прибутком підприємства зв’язане рішення важливих
соціальних, економічних, політичних, етичних проблем суспільства як на
мікро-, так і на макрорівні. Усе це додає цим господарським поняттям
підвищену актуальність і значимість.
В умовах ринкової економіки одержання прибутку є безпосередньою метою
виробництва. Прибуток створює визначені гарантії для подальшого існування
підприємства, оскільки тільки його накопичення у виді різних резервних
фондів допомагає переборювати наслідку ризику, зв’язаного з реалізацією
товарів на ринку.
Для підприємства прибуток є показником, що створює стимул для
інвестування в ті сфери, де можна домогтися найбільшого приросту вартості.
Прибуток, як категорія ринкових відносин виконує наступні функції:
. характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності
підприємства;
. є основним елементом фінансових ресурсів підприємства;
. є джерелом формування бюджетів різних рівнів.
Визначену роль грають і збитки. Вони висвітлюють помилки і прорахунки
підприємства в напрямках використання фінансових засобів, організації
виробництва та збуту продукції.
Основна мета управління прибутком підприємства — забезпечення зростання
його суми і рівня, а також ефективний цього розподіл за напрямками
економічного розвитку. Згідно з визначеною метою об’єктом управління
виступають як формування прибутку підприємства, так і його розподіл.
Визначимо, що проблема ефективності розподілу прибутку підприємств — одна з
найбільш дискутованих у сфері фінансового менеджменту в останні роки.
В даної курсової роботі викладено теоретичні основи фінансових
результатів діяльності підприємства, вивчені такі економічні поняття, як
”дохід” та ”прибуток”, проаналізовано механізми максимізації та розподілу
прибутку на підприємстві, різні типи дивідендної політики тощо.
Глава 1. Фінансові кошти та фінансові результати підприємства
В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між
суб’єктами господарювання кожне підприємство має відповідні фінансові
(грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності при створенні
і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються певні джерела
формування і виокремлюються конкретні види їх фінансових коштів. (мал.
1.1).
Мал. 1.1. Джерела формування і види фінансових коштів підприємства
Стартовим джерелом формування фінансових коштів є статутний капітал, що
являє собою суму коштів, яка необхідна для того, щоб підприємство розпочало
свою діяльність. Його розмір визначається статутом або угодою на власні або
позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть буди надані
субсидії, тобто фінансова допомога в грошової або натуральній формі за
рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних
фондів. Розрізняють прямі чи непрямі субсидії. Через прямі субсидії держава
стимулює накопичення капіталу, фінансує капітальні вкладення в ті галузі,
розвиток яких необхідний для збалансованості народного господарства країни
в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств (фірм).
Вони спрямовуються перш за все в нові перспективні галузі економіки і
малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств
(фірм) здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної
політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).
Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно
підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел
формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та
інвестиції (капітальні довгострокові витрати).
Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її
доходність і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і
колективу вони цікавлять вкладників капіталу (акціонерів), кредиторів,
державні органи, в першу чергу податкову службу, фондові біржі, які
займаються купівлею-продажем цінних паперів та ін.
Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його
прибуток, іноді його замінюють показником доходу. Крім цих абсолютних
показників для оцінки фінансового стану застосовують ряд відносних
показників і коефіцієнтів. Послідовно їх розглянемо, почавши з виторгу.
1.1 Виторг підприємства
На ринку підприємства виступають як відносно відособлені
товаровиробники. Установивши ціну на продукцію, вони реалізують її
споживачу, одержуючи при цьому грошовий виторг, що не означає ще отриманого
прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виторг
із витратами на виробництво і реалізацію, що приймають форму собівартості
продукції.
Якщо виторг перевищує собівартість, фінансовий результат свідчить про
одержання прибутку. Підприємство завжди ставить своєю метою прибуток, але
не завжди його витягає. Якщо виторг дорівнює собівартості, то вдається лише
відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції. При витратах,
що перевищують виторг, підприємство перевищує встановлений обсяг витрат і
одержує збитки — негативний фінансовий результат, що ставить підприємство в
досить складне фінансове становище, що не виключає і банкрутство.
1.2 Суть і види доходу підприємства
Показник ”доход” досить поширений серед економічних показників на макро-
і мікрорівнях, у побуті (доход національний, підприємства, сім’ї,
громадянина). Зміст його є не однозначним. Часто цим поняттям позначають
загальну виручку або суму грошових надходжень підприємства або окремої
особи. Іноді доход ототожнюють з прибутком. Це крайні тлумачення доходу. У
сфері підприємницької діяльності офіційно визнано, що доход — як показник
фінансових результатів — це виручка від підприємницької діяльності за
вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат. Таким чином, у
доході заробітна плата розглядається як його елемент, а не різновид витрат.
Таке розуміння доходу відповідає глобальній макроекономічній меті
виробництва, але є суперечливим на рівні підприємства, де зарплата
формально має різну інтерпретацію залежно від форми власності на умови і
результати виробництва. Працівники підприємства, які є його власниками
(індивідуальні, колективні підприємства), розглядають свою зарплату як
доход підприємства, а зарплату найманих працівників — як елемент витрат.
Але це формальне, поверхове сприйняття. Від форми власності економічна суть
зарплати не міняється.
Практичне значення показника доходу полягає в тому, що він характеризує
загальну суму коштів, яка поступає підприємству за певний період і, за
вирахуванням податків, може бути використовувана на споживання та
інвестування. Доход іноді є об’єктом оподаткування.
Доход — найважливіший економічний показник роботи підприємств (фірм),
що відбиває їхні фінансові надходження від усіх видів діяльності, кінцевим
результатом якої виступає виробнича і реалізована продукція (зроблені
послуги, виконані роботи), оплачені замовником. Доход — це гроші, що
продавець сподівається одержати за продану одиницю виготовленої продукції.
Загальна величина доходу підприємства включає доход від [5, 231]:
. реалізації продукції, робіт, послуг;
. реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів, основних
фондів, нематеріальних активів);
. позареалізаційних операцій (пайові участі у спільних підприємствах,
здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень
або витрат від економічних санкцій тощо).
Доход від реалізації продукції (робіт, послуг) обчислюється як різниця
між виручкою і матеріальними та прирівняними до них витратами у
собівартості реалізованої продукції. При цьому у величині доходу не
враховується податок на добавлену вартість і акцизний збір.
До матеріальних належать витрати, які включаються у відповідний елемент
кошторису виробництва. Прирівняними до матеріальних вважаються витрати на:
амортизацію основних фондів, відрахування н6а соціальні потреби, платежі та
виплати, які об’єднуються у кошторисі виробництва назвою ”Інші витрати”.
Таким чином, до матеріальних і прирівняних до них витрат належать усі
елементи витрат кошторису виробництва за винятком заробітної плати.
Співвідношення її і матеріальних витрат у кошторисі виробництва дозволяє
розрахунково визначити матеріальні витрати у собівартості реалізованої
продукції.
Доход від реалізації матеріальних цінностей і майна — це різниця між
ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію,
відповідно доход від реалізації основних фондів — різниця між виручкою від
продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і
реалізацію.
На підприємствах, для яких доход є об’єктом оподаткування, після
вирахування податку він поділяється на фонди споживання, інвестиційний та
страховий. Фонд споживання використовуються на оплату праці персоналу
підприємства (фонд зарплати) і виплати за підсумком роботи за певний
період, за частку у статутному майні (дивіденд), матеріальну допомогу тощо.
Відповідно видам витрат фірми підрозділяються і доходи:
Середній доход AR (average revenue). Теорія попиту затверджує, що
кількість продукції, що хоче придбати споживач, є функцією її ціни. Крива
попиту показує, скільки може заплатити споживач за різні кількості
продукту. Ціна на кривій попиту показує, скільки споживач може заплатити за
кожну одиницю зробленого продукту. Щодо виробника коштовна покупця є тим
доходом, що очікується продавцем від кожної проданої одиниці випущеної
продукції. Крива попиту на продукцію підприємства є одночасно і крива
доходу. Ціна за одиницю продукції і є доход від одиниці продукції (чи
середній доход) для продавця. Ціна і середній доход — це одне і теж, але
розглянуте з різних точок зору:
AR = P,
де Р — ціна товару;
AR — середній доход.
Загальний доход TR (total revenue) — це грошова сума, одержувана від
продажу визначеної кількості товару (виторгу). Він дорівнює ціні товару,
помноженої на цю кількість товару:
TR = AR * Q.
Тому що AR = Р, то TR = P * Q.
Граничний доход MR (marginal revenue) — це збільшення загального доходу
за рахунок малого збільшення кількості зробленої і проданої продукції
(збільшення загального доходу при збільшенні продажів на одиницю
продукції).
Граничний доход розраховують по формулі:
MR = [pic] ,
де [pic]TR — зміна загального доходу;
[pic]Q — зміна кількості проданої продукції.
Граничний доход дозволяє оцінити можливість окупності кожної додаткової
одиниці продукції, що випускається. І в сполученні з показником граничних
витрат служить вартісним орієнтиром можливостей розширення підприємства.
Таблиця 1. Розрахунок загального, середнього і граничного доходу (дані
умовні), грн.
|Ціна одиниці|Кількість |Загальний |Граничний |Середній дохід,|
|продукції, |проданого товару,|дохід, |дохід, | |
|Р |одиниці, |TR |MR |AR |
| |Q | | | |
|6 |0 |0 |— |— |
|5 |1 |5 |5 |5 |
|4 |2 |8 |3 |4 |
|3 |3 |9 |1 |3 |
|2 |4 |8 |-1 |2 |
|1 |5 |5 |- 3 |1 |
З таблиці видно, що загальний доход є нульовим, якщо продається нуль
одиниць товару. Перша продана одиниця збільшує загальний доход з 0 до 5.
Граничний доход — збільшення загального доходу, що є результатом продажу
першої одиниці продукції, — дорівнює 5. Третя продана одиниця збільшує TR з
8 до 9, тобто граничний доход дорівнює 1. Четверта продана одиниця за ціною
2 грн. зменшує загальний доход і тому MR = -1.
Найбільший TR дають 3 продані одиниця товару, а оптимальною ціною є
ціна 3 грн. за одиницю.
Отже, у залежності від чи попиту середнього доходу підприємства
формується загальний доход.
1.3 Прибуток: суть і види
Економісти використовують поняття «прибуток» для вираження різниці між
доходом підприємства і його витрат. Прибуток виступає як перевищення
доходів від продажу товарів (послуг) над зробленими витратами (капіталом).
Прибуток є одним з узагальнюючих оціночних показників діяльності
підприємств (фірм). Прибуток — це частина виручки, що залишається після
відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність
підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів,
прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним
показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну
складову підприємницької діяльності — персонал.
Прибуток виконує дві найважливіші функції:
1) характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства,
розмір його грошових нагромаджень;
2) є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний
розвиток підприємства (податок на прибуток — найважливіший елемент
доходів державного бюджету).
Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-
технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всії форм
інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення
прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити
зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.
Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в
прагненні до максимізації прибутку. З цієї причини прибуток виступає
основним показником ефективності виробництва.
З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного
розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В
економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний
прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток (мал. 1.2).
| |Економічний прибуток |Бухгалтерський прибуток |
|Загальний | | |
|доход = | | |
| |+ |+ |
| |Економічні витрати = | |
| |явні + неявні витрати, |Бухгалтерські витрати = |
| |включаючи нормальний |явні витрати |
| |прибуток | |
Мал.1.2. Економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний
прибуток
Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним доходом і явними
витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше
госпрозрахунковим), тому що вона враховує при розрахунку тільки явні
(грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства.
BP = TR — EC,
де ВР — бухгалтерський прибуток;
TR — загальний доход;
ЕС — явні витрати.
Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними
витратами фірми, явними і неявними.
EP = TR — TC,
де ЕР — економічний прибуток;
ТС = ЕС + IC;
IC — неявні витрати.
Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повинний заробити
підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати
діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій.
Поняття «нормальний прибуток» часто використовують для позначення
альтернативних (неявних) витрат капіталу фірми. Нормальний прибуток — це
прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні
ресурси у своїй фірмі, але яку він міг би одержати, вкладаючи свої ресурси
в іншу справу.
Економісти включають нормальний прибуток у неявні платежі (витрати),
щоб одержати ресурси підприємства в даній галузі. Нормальний прибуток
повинний бути досить високої, щоб існуючі підприємства залишалися в даній
галузі, і досить низьким, щоб нові підприємства не входили в цю галузь.
Вона відбиває неявний фактор витрат, що виробник визначає собі за
можливість керувати. Цей фактор відображає власну вартість виконання
управлінської праці в даній галузі.
Отже, NP — економічні витрати і частина загальних економічних витрат
фірми. NP — це плата менеджеру за те, щоб не допустити відтоку його
капіталу з даної галузі в іншу. Нормальний прибуток є неявним чинником
витрат, призначених для оплати на управлінську працю. Будь-яке перевищення
прибутку над загальними економічними витратами відбивають економічну, чи
чисту, прибуток. Економічний прибуток не входить у витрати, тому що це
доход, отриманий понад нормальний прибуток.
Приклад, приведений нижче, ілюструє поняття економічного,
бухгалтерського і нормального прибутку.
Загальний доход: 50000 грн.
За мінусом явних витрат:
Зарплата 20000 грн.
Вартість сировини і мінералів 10000 грн.
Бухгалтерський прибуток 20000 грн.
За мінусом неявних витрат:
Загублена зарплата 10000 грн.
Альтернативні витрати капіталу
(нормальний прибуток) 2000 грн.
Економічний прибуток: 8000 грн.
У конкретних галузях підприємства можуть діставати прибуток тільки
визначений час. Прибуток працює як сигнал. Якби всі галузі були
конкурентними, то підприємства могли б постійно вступати в нову для себе
галузь, чи залишати її у відповідь на зміну прибутковості. У тривалий
період часу жодна фірма в жодній галузі не змогла б одержувати більше, ніж
нормальний прибуток. Економічний прибуток неминуче зменшиться до нуля, як
тільки нові виробники вступлять у дану галузь. Це називається парадоксом
прибутку: економічний прибуток породжує міжгалузеву конкуренцію, що зводить
її до нуля [7, 67].
Аналогічно збитки є також тимчасовими. Якщо підприємство працює зі
збитком у конкретній галузі, то зрештою воно неї залишить. Тому що
підприємство залишить галузь, то ціни виростуть, і збитки в галузі в
кінцевому рахунку зникнуть. У довгостроковому періоді часу жодна фірма не
може сподіватися на прибуток більшу, ніж нормальна.
На кожнім підприємстві формуються чотири показники прибутку, які
істотно розрізняються по величині, економічному змісту і функціональному
призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток — основний
фінансовий показник виробничо-господарської діяльності підприємства. Для
цілей оподатковування розраховується спеціальний показник — податковий
прибуток, а на його основі — прибуток, що оподаткується, та прибуток, що не
оподаткується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається
чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат
діяльності підприємства.
Мал. 1.3. Схема формування прибутку господарчого суб’єкта
Валовий (балансовий) прибуток являє собою суму прибутку від реалізації
продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і
доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих
операціях:
Пв = Прп + Прф + Ппз,
де Пв — валовий прибуток;
Прп — прибуток від реалізації продукції;
Прф — прибуток від реалізації основних фондів, іншого майна
підприємства;
Ппз — прибуток від позареалізаційних операцій.
Балансовий прибуток включає три основних елементи: прибуток (збиток)
від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток
(збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття,
реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від
позареалізаційних операцій.
Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) — це фінансовий
результат, отриманий від основної діяльності підприємства, що може
здійснюватися в будь-яких видах, зафіксованих у його статуті і не
заборонених законом. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг)
визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без податку
на додаткову вартість і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію,
що включаються в собівартість продукції:
Прп = Вд — ПДВ — А — В,
де Вд — валовий доход від реалізації продукції (робіт, послуг);
ПДВ — податок на додаткову вартість; | |
