|
Реферат: История Коми (История)
Введение
Изучением истории культуры и общества занимается множество наук-
история, археология, социология, философия и т.д. но есть специальная
историческая дисциплина, главная задача которой- изучение характерных черт
народов мира.
В отечественной науке эта дисциплина известна как этнография, что в
буквальном переводе с древнегреческого означает «описание народов».
Этнография занимается изучением этнической истории народов и народных
традиций, реконструкцией древнейших форм общественной жизни и культуры.
В наше время народы коми имеют два литературных языка: коми
(зырянский) и коми-пермятский.
Земледелие и животноводство.
Традиционное земледелие у коми связано, по археологическим данным, с
культурой перми вычегодской- непосредсвенных предков народа коми.
Первоночально, в Х-XI веках, земледелие было подсечно-огневым с ручной
обработкой земли. С XII века начинается переход к пашенному земледелию с
использованием тягловой силы скота. Деревянная соха в это время оснащается
железными сошниками. С XV века постепенно у коми внедрилось трехпольное
земледелие.
Наиболее распространенной зерновой культурой у коми был ячмень. В
трудовых песнях северных коми, у которых ячмень был основой земледелия,
говорится: «На пригорке мы сидим на поле. Южного склона вы да,дорогие мои
плодородные земли!» второе место по значению в хозяйстве занимала рожь .
овес и пшеницу сеяли преимущественно в южных районах и в незначительных
размерах. В небольших количествах для личных нужд высевали лен и коноплю.
Огородничество было развито слабо; сожали репу, редьку, иногда капусту и
лук. В конце второй половины XIX века стали сажать картофель, а к началу XX
века он распространился повсеместно. Картофель, как и овощи, сажали на
приусадебных участках .
собственной продукции земледелия в большинстве регионов Коми края
хватало лишь на часть года. Недостающее получали в обмен на товарную
продукцию охоты и рыболовства. Особенно много ввозилось в край зерна,
поскольку хлеб и другие зерновые продукты являлись у коми неотъемлемыми
компонентами традиционного питания.
Пахота у коми считалась мужской работой. Под ячмень землю вспахивали
один раз, рожь сеяли после трех-четырех разовой вспашки. Основным пахотным
орудием у коми была соха с двумя железными сошниками и деревянным отвалом.
В начале XX века у коми, на ряду с сохой, получили распространение более
совершенные пахотные орудия: типа вятской косули с ножом и деревянным
отвалом, сабан- однолемешное пахотное орудие без резца и другие сохи-
односоронки. Все они являются переходными орудиями от сохи к плугу. При
обработки земли на подсеках использовались ручные орудия «куштан», «кокан»,
«копушай»- нечто среднее между топором и секирой.
Боронили у коми, как и у северорусского населения обычные подростки,
от 2 до 4 раз - в зависимости от почвы. Для разрыхления верхнего слоя почвы
и заделывания семян на подсеки у коми традиционно использовалась борона-
суковатка. Борона-суковатка самого простого вида представляла собой
верхушку ели с отрубленными на необходимую длину сучьями. В пахотном
земледелии у коми применялась борона другого типа- рамная с деревянными
довольно короткими зубьями. В конце XIX- начале XX веков в Коми крае
появились и получили распространение рамные бороны с железными зубьями и
цельнометаллические бороны, которые использовались на тяжелых почвах. В
хорошей обработке земли перед посевом коми крестьяне видели залог будущего
урожая. Убирали хлеб в конце июля - начале августа, на Печере- не редко в
сентябре месяце. Жали серпами, работа эта традиционно считалась женской.
Нередко из-за ранних заморозков хлеб приходилось убирать зеленым.
Для подсушивания снопов хлеба перед молотьбой использовали овины. У
коми были известные овины двух типов - ямный и верховой. Ямный овин
состоял из двух помещений: подземного ямника и наземного помещение в виде
довольно высокого сруба.
Основным орудием молотьбы хлеба у коми был цеп,состоящий из длинной
деревянной ручки и более короткого била, соединенного с ней сыромятным
ремнем. У северных коми (на средней Печере, Ижме, Удоре) для молотьбы
использовалось другое орудие - кичига, которая изготавливалась из дерева в
виде палки с лопастью в форме человеческой ноги. Молотили зерно на
специальном сушильном тогу, устроенном на гумне. Веяли зерно при
специальной заточенной лопаты, а молотили его преимущественно на ручных
жерновах, в южных районах - водяных мельницах. Для приготовления круп в
каждом хозяйстве имелась своя ступа. Для хранения зерна у коми существовали
специальные хозяйственные постройки. Только тогда, когда зерно было
помещено в новые амбары, аграрные сельскохозяйственные работы считались в
основном законченными. В коми пословице говорится: «В копнах сено, в
скирдах хлеб».
Удобной для сельскохозяйственного освоения земли в крае было мало. В
начале ХХ века почти повсеместно жаловались на отсутствие в их наделе
мест, пригодных для расчистки и распашки. Урожайность яровых была
невысокой. В конце Х!Х- начале ХХ веков участки для подсек отводились за
установленную плату. Были годы, в которых разработка подсек запрещалась
вообще. Даже в самые урожайные годы край нуждался в привозном хлебе.
Животноводство в традиционном хозяйстве коми обладает древнейшими
традициями, зачатки оседлого животноводства в Прикамье отмечены
археологическими памятниками 11 -1 -го тысячелетий до нашей эры. На давние
традиции животноводства у коми указывают языковые данные. Основная
терминология животноводства в коми языке относится к древним
заимствованиям, в частности, из ирландского. В бассейне Вычегда
животноводство зарождается в 1 тысячелетии нашей эры, в ванвиздинской
археологической культуре. В археологических памятниках вымской культуры с
Х1 - Х11 веков костные остатки коров, лощадей, овец и свиней становятся
массовым материалом. Археологические данные свидетельствуют об
использовании лошадей как тягловой силы и в осуществлении не только
мясного, но и шерстяного овцеводства.
В дореволюционном хозяйстве коми удельный вес животноводства был
особенно высок в северных районах; в южных районах ( на Сысоле и Вычегде)
животноводство было почти отраслью хозяйства. Разводили в основном крупно
рогатый скот, овей, лошадей. Продукцию животноводства население
использовало большей частью для личного потребления.
Лошадь была основной тягловой силой при сельскохозяйственных работах,
использовалась она и как транспортное средство, особенно зимой. На лошадях
пахали. Бороновали. С их помощью вывозился урожай зерна и сена с участков.
Традиционные ремесла и промыслы
Вплоть до начала ХХ в. Традиционный ремесла коми в значительной мере
продолжали оставаться в рамках домашней промышленности. Тем не менее
проникновение капиталистических отношений в сельском хозяйстве коми края
вызывало все большую ориентацию на мелкое домашнее производство товарной
продукции. В течении второй пол. Х1Х у коми происходило формирование слоя
кустарей - ремесленников, разделение отдельных ремесел (столярное ремесло
частично отделилось от плотницкого, обувное от кожевенного и т.д.).
Зажиточные ремесленники организовывали мелкие товарные предприятия, на
которых работали члены их семей. Появились и предприятия и мануфактурного
типа с использованием наемного труда. Продукция коми ремесленников по мере
насыщения местного рынка стала поступать и в другие регионы. Массовым
явлением среди коми ремесленников в это время становится отходничество.
Наиболее массовое распространение у коми издавна имели
деревообрабатывающие ремесла. Даже простое перечисление жилых и
хозяйственных построек, орудий труда или их деталей, средств передвижения
и домашней утвари, изготовляемых из древесины различных пород,
произрастающих в крае, займет немало времени. Деревообработка у коми
считалась мужским делом, Практически каждый взрослый крестьянин владел
технологией и навыками работы по дереву и был способен изготовить из него
любой предмет, необходимый в личном хозяйствен. Вплоть до середины Х1Х века
в деревообработке у коми преобладали простейший технологические операции:
рубка, обтесывание, долбление, сверление.
В конце Х1Х - начале ХХ вв. Близ Усть-Сысрльска в Богоявленской
волости возник центр производства смолы на продажу. Эта смола продавалась
на базаре или сдавалась на базаре или сдавалась оптом городским купцам.
Некоторые смолокуры развозили свою продукцию на лодках в селения по р.
Вычегде и р. Сысоле.
У ижемских коми существенное экономическое значение имело замшеделие,
Обработкой оленьих шкур и выделкой из них замши занимались в специально
построенных для этой цели помещениях - «Замшевых избах».первые упоминание
относятся к 70-м годам ХУ111 в. В середине Х1Х в. Ижемцы, использую опыт
галичских замшеделов, существенно улучшили технологию замшевого
производства, стали привлекать наемных рабочих, ввели разделение труда по
операциям. Их продукция вышла на всероссийский рынок. Преобладающей формой
организации труда а замшеделов были артели. В начале ХХ в. В Печорском
уезде Архангельской губернии было 62 замшевых «завода». На которых
трудились 230 рабочих. Сумма произведенной ими продукции достигала 168 тыс.
рублей в год.
В нижневычегодской и сысольских волостях Коми края существенное
распространение имело занятие заготовления валяной обуви. Катанием обуви
занимались исключительно по заказу и из материала заказчика. Из-за
недостатка сырья для катания этот промысел был преимущественно отхожим.
Уходили в Вятскую, Пермскую, Оренбургскую, Тобольскую губернии или же в
другие волости, преимущественно северные, в своих уездах.
Кузнечно-слесарный промысел в крае был развит слабо, везде работали
по заказу. Выльгордские кузнецы в небольших количествах изготовляли для
продажи на усть-сысольских базарах топоры, косы, ухваты, кочерги, замки,
петли и т.п.
Одним из древнейших занятий у коми, как и других народов, было
гончарство. У коми глининую посуду для собственного потребления делали в
основном женщины. При производстве ее в домашних условиях даже в начале ХХ
века сохранялось архаическая ленточно-жгутовая техника. Посуду лепили в
жилых помещениях, в холодной половине дома или прямо на улице. Обжиг
происходил в русской печи. На рынок такая посуда не поступала.
Ручной гончарный круг появился у коми в XV веке но широкого
распространения не имел. Это был круг легкого типа, относящийся к северо-
русской системе гончарных кругов.
Другие ремесла и промыслы в конце XIX -начале ХХ веков
распространение в коми крае не имели.
Традиционная пища
К традиционной пище коми относится широкий ассортимент блюд как
из продуктов земледелия, так и добывающих промыслов (охота, рыболовство и
собирательство). Для приготовления многих из них использовалась продукции
различных отраслей комплексного традиционного хозяйства.
Питались коми, как правило, три раза в день: в обыденные дни при
каждом приеме пищи подовалось три - четыре блюда.
В летнее время распространенными первыми блюдами у коми были
также супы и похлепки.
Наиболее обыденным из традиционных вторых блюд у коми была каша.
Одним из наиболее любимых продуктов питания была рыба, ее
потребляли вареную, соленую, в жареном виде. Обед считался лишь тогда, если
на стол подавался рыбный пирог.
Мясо как второе блюдо использовалось у коми реже, обычно для этой
цели часть шла вареное и изрезанное на мелкие куски мясо, вынутое из
поданного на первое супа. Относительно часто мясо было на столе у
промыслового населения и у северных коми- оленеводов. К праздничным блюдам
у коми относили жаркое из лесной дичи, а также зажаренная легкое.
Из овощей ведущее место в традиционном питании народов коми со
второй половины XIX века стал играть картофель.
Другие овощи, выращиваемые коми, как, например, редька, репа,
брюква, лук, имели немаловажное значение для расширения ассортимента и
улучшения вкусовых качеств отдельных блюд.
Обязательное и ведущее место в пищевом рационе у коми занимала
выпечка. Хлебные изделия пели из ржаной и ячменной муки, используя
дрожжевое тесто. Для повседневного питания служил круглый подовый хлеб,
ржаной или ячменный. В праздничные дни выпекали сочни, оладьи, калачи,
разнообразные пироги и пирожки с начинкой. Очень популярны были у коми
всевозможные шаньги (лепешки с начинкой). На праздники пекли также блины,
чаще всего из ячменной муки. Ели их с маслом и сметаной.
Широко потреблялись у коми в пищу ягоды.
Вывод
Традиционная пища народа коми несомненно заслуживает не только
глубокого изучения, но и принятия необходимых мер к возрождению угасающих
народных традиций.
План:
I Введение.................................................1
II Основная часть
1) Земледелие и животноводство..........2
2) Традиционные ремесла и промыслы.8
3) Традиционная пища.........................12
III Вывод..................................................14
IV Список используемой литературы....15
Список используемой литературы:
1) «Традиционная культура народа коми» этнографические очерки- Сыктывкар
Коми книжное издательство 1994 г.
2) «Родники пармы»- Сыктывкар Коми книжное издательство.
Ухтинский Промышленно Экономический Лесной Колледж
Творческая работа
По истории
тема: «Культура коми»
Выполнил студент гр. ТД-11
Прелов Николай
Проверил преподаватель
Поповская Е.В.
1998 г.
Реферат на тему: История Крыма
Крим у період нового часу.
Для кожної країни або області нова епоха наступає у свій час, що
обумовлено її історичним, економічним, політичним або культурним розвитком.
Визначальними подіями при цьому переході з однієї епохи в наступну, більш
досконалу, є найчастіше революції, що призводять до зміни влади, економічні
удосконалення, що значно впливають на матеріальне становище держави, або
війни, що мають вирішальне значення для світової історії. Такою подієї
для Криму стала російсько-турецька війна 1768 – 1774 рр.., що призвела до
переходу території Кримського півострова від Туреччини до Росії. За умовами
Кючук-Кайнарджийського мирного договору (1774 р.) держава, що тут існувала
(Кримське ханство) оголосила свою незалежність від Туреччини і відійшла під
протекторат Російської імперії. В 1783 році Кримське ханство остаточно
приєдналось до Росії. Цією подією і визначився перехід Криму до епохи
нового часу. Всю цю епоху населення Криму провело під імперським центром –
Санкт-Петербургом. Тут відбувалась досить потужна асиміляція, особливо
російським народом, татарський народ виселявся з 1944 р., тому корінного
населення зараз залишилось зовсім небагато – близько 225 тис. чол..
Приєднання Криму до Росії позитивно позначилось на стані
українського народу, адже припинились постійні набіги татарських і
турецьких орд на Україну. Але, з іншого боку, російська імператриця
ліквідувала Запорозьку Січ, адже захищати південний кордон держави не було
від кого (а для України скасування Січі було вкрай негативним). В 1784
році Крим став частиною Таврійської області (з 1787 р. – губернії) з
центром у Сімферополі ; протягом 1797 – 1802 рр.. входив до складу
Новоросійської губернії, з якої у 1802 р. знову виділився у Таврійську
губернію. Приєднання Криму до Росії мало прогресивне значення для
півострова. Входження до всеросійського ринку прискорило ріст виробничих
сил, набули розвитку вівчарство, вирощування зернових культур, садівництво,
виноградарство, тютюнова промисловість, ремісничі та кустарні промисли
(особливо соляний). Будувались нові міста. У 1783 р. було закладено
Севастополь, що на початку XIX ст. став найголовнішим воєнним чорноморським
портом Російської імперії. З другої половини ХІХ ст. Південний берег Криму
став використовуватись як курорт. Члени царської родини, а з 70-тих
років і представники великої буржуазії будували тут свої літні резиденції.
Крим і особливо Севастополь дуже постраждали від Кримської війни
1853 – 56 рр.. Причинами цієї війни стали територіальні апетити Росії,
які стали поширюватись на землі занепадаючої Османської імперії. Російські
армії поступово захоплювали Балкани і Закавказзя, але це не влаштовувало
Францію і Англію, які боролись за розширення своїх колоній. На протязі
десятиліть Санкт-Петербург з однієї сторони, і Лондон з Парижем з іншої
намагались домовитись про розділ сфер впливу, але пасивність російських
дипломатів та імператорів змусила коаліцію провокувати східну імперію на
війну з Туреччиною. Приводом до війни став “спір із-за ключів”, що полягав
у конфлікті між православним та католицьким духовенствами (1852 р.) через
володіння “святими місцями” у Палестині – Віфлєємом та Єрусалимом. Навесні
1853 р. Росія надіслала Туреччині ультиматум про передачу влади у Віфлєємі
православним священникам. Туреччину підтримала католицька Франція, тому
вона відмовила Росії. В липні 1853 р. російські війська вдерлись на
підконтрольні Туреччині території - Молдавію та Валахію. Микола І був
впевнений, що цими діями він змусить Порту (турецький уряд) поступитись,
але в жовтні Туреччина оголосила війну Російській імперії. Війна
розпочалась на Дунайському та Кавказькому напрямах, потім англо-французькі
війська розпочали бойові дії біля Кронштадту і Петропавловська-
Камчатського, але головні бойові дії відбувались на території Криму. З
осені 1854 р. коаліційні війська намагались окупувати Крим та знищити
головну чорноморську військово-морську базу – Севастополь. Успіхи на всіх
інших театрах воєнних дій втрачали свою значимість при поразці у Криму. 14
вересня біля Євпаторії більше 300 транспортних суден під прикриттям 89
бойових суден почали висадку величезного коаліційного десанту : 28 тис.
французів, 26 тис. англійців, 7 тис. турків. Командування військових сил
Криму на чолі з Меншиковим не змогло організувати оборону півострова. Тому
в першій же битві – на річці Альмі – російські війська вимушені були
відійти до Севастополя, а потім – до Бахчисараю, залишив Севастополь у
оточенні противника. Почалась перша героїчна оборона “величного міста” (в
перекладі з грецької мови),що тривала 349 днів, друга була протягом Великої
вітчизняної війни (1941 – 1942 рр..) і тривала 250 днів. Декілька старих
кораблів чорноморської ескадри були затоплені перед входом до
Севастопольської бухти, що зміцнило оборону міста. 2 тис. гармат та 24,5
тис. матросів з цих суден вступили до сухопутної армії. Обороною
Севастополя керували адмірали Корнілов, Нахімов, а також військовий інженер
Тотлебен. Навколо міста було споруджено 8 бастіонів і велика кількість
інших укріплень та фортифікацій, при зведенні яких користувались всіма
можливими предметами. Незважаючи на заяви французького офіцера Сент-Арно
про те, що в умовах штилю його десант розправиться з Севастополем за кілька
годин, коаліційні війська не наважились миттєво напасти на місто, тому його
оборона стала ще більш неприступною. Тому з 17 жовтня Севастополь став
обстрілюватись важкою артилерією. Бомбардування майже ні до чого не
привели, але севастопольці втратили Корнілова. Меншиков, намагаючись
полегшити завдання оточених, вирішив здійснити напад на англійську базу,
розташовану біля Бахчисараю. 25 жовтня 1854 р. російські війська швидко
вибили противника з першого ряду його оборони і могли остаточно знищити
базу, але Меншиков дав наказ зупинитись (так звана Балаклавська битва).
Взагалі цей російський офіцер проявив себе у Кримській війні як нерішучий,
поганий тактик, невдалий стратег, який спричинив надмірні кількісні втрати
російської армії та програв багато важливих битв. За рахунок мобілізації
російська армія збільшилась до 107 тис. чол. проти 71 тис. чол. коаліційної
армії. Не вистачало лише талановитого полководця. На початку листопада
почалась жорстока битва за Інкерманські висоти. Російські полки втратили 11
тис. чол. вбитими та пораненими, в тому числі 256 офіцерів і 6 генералів, і
тому вимушені були відступити. У лютому 1855 р. 19-тисячний загін генерала
Хрульова намагався захопити Євпаторію, але він не зміг перемогти 35-
тисячний корпус Омер-паші. На посту командуючого сухопутними та морськими
військами Криму Меншиков був замінений на генерала Горчакова. В серпні 1855
р. російська армія програла битву на річці Чорній, втратив 7 тис. чол..
Таким чином польові армії мало чим допомогли севастопольцям звільнитись від
блокади. Місто зажималось все щільнішим кільцем, в липні 1855 р. було
смертельно поранено Нахімова, а бомбардування ставали дедалі частішими.
Друге бомбардування відбулось у квітні 1855 р. і показало величезну
перевагу союників у боєприпасах. В травні був висаджений 15-тисячний
десант біля м. Керч, але він був розбитий. Тоді ж відбулось третє
бомбардування Севастополя, що дозволило союзним військам витіснити
російські з передових укріплень. Після четвертого бомбардування у червні
коаліційні війська спробували увірватись безпосередньо до міста, але їх
напад було відкинуто. В серпні та в вересні відбулись п’яте та шосте
бомбардування Севастополя, після якого розпочався загальний штурм
Севастополя. Союзники взяли Малахів курган, російські війська переправились
на Севастопольську сторону. Кораблі були затоплені. Місто було взято. В
результаті війни російська армія була дуже сильно ослаблена : гвинтівок
залишилось 90 тис. з 500 тис., гармат – 263 з 1500, людські втрати склали
500 тис. чол. Союзники втратили 250 тис. чол.. Війна закінчилась
підписанням у Парижі 30 березня 1856 р. мирного договору між Росією,
Англією та Францією. Росії заборонялось мати військові бази на Чорному
морі, вона віддавала Туреччині частину Бесарабії, Карс. Міжнародний
престиж Росії був підірваний, показна могутність кріпацької системи
самознищилась. Фактично війна наблизила кріпацьку реформу 1861 р., але
промисловість і сільське господарство регіону занепало на досить тривалий
час.
Імперські реформи 60-тих років ХІХ ст. сприяли розвитку
капіталістичних відносин, особливо у сільському господарстві. Протягом
1869 – 1875 рр.. було проведено залізницю з Харкова до Севастополя, що
прискорило економічний розвиток Криму. В 1913 р. на долю сільського
господарства припадало 55%, а в промисловості основними галузями були
борошномельна, тютюнова, консервна ; в Криму було два потужних заводи :
металургійний у Керчі та суднобудівельний у Севастополі. Крим був
найбільшим постачальником солі для імперії : за рік тут видобувалось 300
тис. тон солі, яку на північ вивозили чумаки.
Протягом ХІХ ст. відбувався активний розвиток культури : у 1812 р. в
7 км від Ялти Стевен заклав відомий Нікітський ботанічний сад, у 1908 р.
було створено південний відділ Пулківської обсерваторії на базі існуючої у
Сімеїзі приватної аматорської обсерваторії, створеної у 1900 р. В Ялті
проживали і творили такі діячі культури, як Чехов та Руданський (який
став почесним громадянином Ялти) ; у Феодосії жив та малював відомий
російський художник Айвазовський.
На початку ХХ ст. в Криму почали з’являтись перші соціал-
демократичні організації. Рівень урбанізації був дуже низьким (13%), тому
пролетаріїв було небагато. Комуністи керувались в-основному на солдат і
матросів Чорноморського флоту. Під час Революції 1905 – 1907 рр.. серед
матросів вибухнули повстання, що ввійшло в історію як Очаківське. В жовтні
1905 р. команда крейсера “Очаків” на чолі з лейтенантом Шмідтом
заарештувала офіцерів крейсеру, вибрала делегатів до Ради матроських,
солдатських і робітничих депутатів, встановила зв’язок з повстанцями
флотської дивізії, солдатами та робітниками на березі. До крейсера
приєдналось 11 дрібних суден. По повставшим кораблям був відкритий
артилерійський вогонь. На більшості з них виникла пожежа, тому команди були
вимушена їх покинути. Повстання було придушене. Шмідта та інших керівників
виступу було засуджено до розстрілу, інших – кинуто до в’язниці на різні
строки.
Після Революції розгорнули свою діяльність дрібнобуржуазні
татарські політичні партії та організації, що висували гасло “Крим для
кримців”. Напередодні І світової війни Крим був регіоном з
багатонаціональним населенням : росіяни, татари, греки, євреї, українці.
Рівень урбанізації залишився низьким та зберіглась курортно-аграрна
спеціалізованість півострова.
Крим. Пам’ятки культури.
Всі пам’ятки культури Криму епохи нового часу можна розділити на
військові пам’ятники, архітектурні споруди та музеї. Перші переважно
педставлені у місті-герої Севастополі, другі – на Південному березі Криму,
треті розміщені у найбільших містах півострова. Існують ще курортні
пам’ятки початку ХХ ст., якими користуються дотепер.
Севастопольські пам’ятки військовим діям переважно пов’язані з
Кримською війною 1853 – 56 рр.., і особливо з Севастопольською обороною
1854 – 55 рр.. Це, по-перше, пам’ятники військовим начальникам : адміралу
Нахімову та інженеру Тотлебену. Перший споруджено з бронзи та граніту в
1898 р., відбудовано Томським та Ареф’євим у 1959 р. Другий по проекту
Більдерлінга встановив скульптор Шредер з бронзи та каменю у 1909 р., в
другій половині ХХ століття відновив скульптор Пісаревський. Слід
зазначити, що місто повністю було зруйновано протягом оборони Севастополя
1941 – 42 рр.. та окупації 1942 – 44 років, тому всі пам’ятки, крім
пам’ятника “Затопленим кораблям”, довелось відновлювати. Цю споруду було
зведено у морі в кількох десятках метрів від берега з граніту та бронзи
скульптором Адамсоном у 1905 році. Також було споруджено пам’ятник
російському матросу Кошці з бронзи та граніту скульпторами Кейдуками та
архітектором Петропавловським у 1956 р. Є також пам’ятник героїчному брігу
“Меркурій” з чавуну та каменю, встановлений в 1834 році архітектором
Брюлловим. Існують також пам’ятник учаснику революційних подій 1905 р. -
Шмідту – з бронзи та каменю, що споруджений архітектором Рехлінгом у 1937
році і відбудований ним же у 1967 р.. Але найвідомішою пам’яткою,
присвяченою Севастопольській обороні 1854 – 55 рр.., являється панорама
Севастопольської оборони, що стоїть у Севастополі. Сам будинок, в якому
розміщено полотно, був збудований в еклектичному стилі протягом 1902 –
04 рр. архітектороми Фельдманом та Енбергом, відбудований та
реконструйований в 1954 році по проекту архітектора Петропавловського.
Саме полотно написано французьким художником Рубо. Мало розміри 5 метрів у
висоту та 28 метрів у довжину і було розміщено вздовж круглої стіни так, що
одним поглядом його охопити не можна. Вперше панорама була експонована у
1905 р. В 1941 р. будинок був зруйнований, а картина частково згоріла. В
50-тих рр. ХХ ст. полотно було відновлено 60 художниками під
керівництвом Яковлева та Соколова-Скаля, але деякі частини картини були
втрачені назавжди. Тому зараз на між майданчиком для огляду та самим
полотном створено макети людей, гармат та інших предметів у натуральну
величину і в справжньому розміщенні один відносно іншого. Ці деталі
панорами знаходяться на смузі землі завширшки 4 метри. На панорамі
зображений останній, шостий штурм міста, що призвів до поразки
севастопольців. Союзники наступають з прибережної смуги, а серед
обороняючихся поширюється паніка, багато розбитих гармат, гинуть люди.
Картину зроблено так, неначе художник був присутній на самій битві. В
будинку панорами знаходиться і музей Севастопольської оборони 1854 – 55
рр..
Архітектурні споруди переважно представлені палацами,
розташованими на Південному березі Криму, а також архітектурними спорудами
Севастополя. Це, насамперед, Петропавловський собор, збудований у 1843 році
та Графська пристань 1846 р. – обидві ці пам’ятки збудовані у стилі
пізнього ампіру. Визначною спорудою є також будинок, в якому розміщений
музей Чорноморського флоту, зведений архітектором Кочетовим у стилі
еклектики у 1895 р. Серед палаців Південного берега Криму найвідомішими є
Воронцовський, або Алупкінський палац-музей, Лівадійський палац,
Кореїзький, або Юсупівський палац та архітектурне диво “Ластівкіне гніздо”.
Як пізній регулярний ансамбль відома також дача Жуковка поблизу Симеїзу,
збудована на початку ХХ ст. по проекту художника Замирайла. Будівля
оздоблена мозаїками Кузнєцова та оточена садовопарковою скульптурою
Матвєєва.
Воронцовський палац знаходиться в Алупці. Він будувався протягом
1828 – 48 рр. Така тривалість пов’язана з тим, що над зведенням будівлі
працювало зовсім небагато кріпаків, серед яких було 10 справжніх майстрів.
Палац збудований з місцевого камню діабазу, який за густиною в 2,5 разів
більший за граніт. Архітектором палацу був Блор, і він обрав для свого
творіння псевдоготичний стиль, портал же зробив у мавританському стилі.
Палац складається з 5-ти корпусів. Сама будівля двоповерхова, перший
поверх представлений 9-ма парадними залами : коридором біля входу,
кабінетом, вітальнею, ситцевою кімнатою, блакитною вітальнею, зимовим
садом, парадною столовою, кімнатою для більярду та іншими. Кімнати другого
поверху не експонуються. На півдні розташовані парадні сходи, по обох
боках яких розміщені 6 фігур левів. Знизу і зверху палацу величезні парки
площею біля 40 гектарів з вільно переплітаючимися алеями, маленькими
водоспадами, 3-ма озерами та екзотичними деревами. Безпосередньо поблизу
палацу – сади кипарисів та магнолій. У верхньому парку – природнє
нагромадження діабазових глиб (“хаос”). Зараз у палаці знаходиться музей з
колекціями меблів, посуду, живопису та книжок.
Великий білий Лівадійський палац розташований у невеликому поселенні
Лівадія в 3 км від Ялти. Був збудований всередині пейзажного парку, що
заклав садівник Петер у 1834 р., у стилі неоренессансу архітектором
Красновим у 1910 – 11 рр.. Будівля двоповерхова, всередині є 3 маленькі
подвір(я (італійське, турецьке). До 1917 р. був літньою резиденцією
імператорської сім’ї. Сім(я Миколи ІІ відпочивала тут 4 рази і провела в
Криму в-загальному 6 місяців. потім став приміщенням санаторію для вищих
державних діячів. В 1945 році, з 4-го до 11-го лютого, у палаці відбулась
зустріч радянського лідера Сталіна, англійського прем’єр-міністра Черчілля
та американського президента Рузвельта (так звана Ялтинська, або Кримська
конференція), на якій вирішувалось питання відношення держав до Німеччини
після закінчення війни, розділу військових інтересів союзників та було
закладено фундамент для створення в недалекому майбутньому Організації
Об’єднаних Націй, “польське питання” (яке на цій конференції вирішити не
вдалось), до того ж, в цьому палаці була резиденція американської
делегації, яка провела там 3 свої засідання. В їдальні, найбільшому
приміщенні палацу, відбулось 8 офіційних засідань конференції.
Юсупівський палац знаходиться в поселенні Кореїзі. Він був
збудований ще в 20-тих рр.. ХІХ ст.. Палац переходив від одного поміщика до
іншого, поки на початку ХХ ст. не потрапив до рук князя Юсупова, що
збудував новий кам’яний корпус. Після революції палац став будинком
відпочинку. В 1945 р., під час Кримської конференції, тут розміщувалась
радянська делегація. Після війни будівля знову стала курортом і залишається
ним до сьогодення.
Палац “Ластівкіне гніздо” розміщений на мисі Ай-Тодор, на кілька
кілометрів західніше Ялти. Він був збудований в 1912 р. на вершині скелі по
проекту британського інженера Шервуда. Палац переніс 7-бальний землетрус в
1927 р., але він майже не постраждав, якщо не рахувати зламаного нижнього
балкону. Приміщення слугувало читальною залою санаторію “Перлина”, але
потім його використання заборонили через аварійну ситуацію. В 1968 р.
почалось відновлення пам’ятки. Під фундамент будівлі було підведено
монолітну залізобетонну плиту, сам палац був оточений антисейсмічними
поясами. В 1971 році палац прийняв свій початковий вигляд. Він доводить
нам, що архітектори початку ХХ ст. вже вміли використовувати будь-яке місце
і площу для побудови таких величних споруд. Взагалі, “Ластівкіне гніздо”
стало символом Ялти і всього Криму. Палац зображується на багатьох
рекламних плакатах, сувенірах. Мільйони фотокарток з його зображенням
розійшлись по світу. “Ластівкіне гніздо” символізує справжній Крим в
єднанні моря, повітря та землі.
Музеї Криму, збудовані протягом епохи нового часу або присвячені
подіям цієї епохи, розміщені перевано в містах : Ялті, Феодосії,
Севастополі та інших. Особливе місце займає Нікітський ботанічний сад,
який також можна віднести до категорії наукових установ. Він був закладений
у 1812 р. шведським біологом Стевеном в 7 км від Ялти. На початку ХХ ст.
при саді було створено лабораторію по винаходу і створенню ефірних масел.
Зараз сад включає в себе 3 відділення : Центральне (поблизу Ялти),
Приморське (біля поселення Портеніт) та Степове (біля поселення
Гвардійське). Він розташований над берегом на середній висоті 500 – 600
метрів над рівнем Чорного моря і спускається до нього терасами. Рельєф
всередині саду досить різноманітний, що пов’язано з існуванням тут
різноманітних рослин, пристосованих до різних грунтів та форм рельєфу. В
саду є кілька водойм, які також вкриті рослинністю. Загальна площа саду –
більше 960 тис. гектарів. Тут зібрані більше 18 тис видів, різновидів та
сортів рослин, у гербарії більше 106 тис листків з різних диких та
культурних рослин. Зараз в цьому науковому комплексі 14 наукових відділів
та лабораторій. Розвинений відділ селекції нових видів рослин. Працівниками
саду виданий ряд наукових публікацій. Щорічно сад відвідують 600 тис.
туристів, тут проходять практику студенти, стажуються українські та
іноземні спеціалісти.
Взагалі в Криму знаходяться 6 музеїв, що належать до епохи нового
часу : музей героїчної оборони та звільнення Севастополя, музей
Чорноморського флоту у Севастополі, літературно-меморіальний музей Сергеєва-
Ценського в Алушті, Алупкінський палац-музей (див. Воронцовський палац),
картинна галерея Айвазовського в Феодосії та будинок-музей Чехова в Ялті.
Картинна галерея Айвазовського знаходиться у його рідному місті
Феодосії. Сам музей розміщений в колишньому будинку художника. Тут
представлені його картини, на яких він зображував морський пейзаж, що був
улюбленим жанром його творчості, зокрема, його друга по значенню та
поширенню картина “Чорне море” (перша, “Дев’ятий вал”, знаходиться в
Державному Російському музеї у Санкт-Петербурзі.).
В Ялті знаходиться будинок-музей Чєхова, в якому письменник провів
чотири трагічні, але повні ідейного спрямування роки свого життя. В 1898 р.
Антон Павлович приїхав до Ялти в зв’язку з погіршенням стану здоров’я і
побудував тут власний будинок. Навколо нього на 2400 м2 сам письменник
розбив парк, в якому було 180 видів рослин. Чєхов дуже часто відвідував
Льва Толстого, який приїхав до Гаспри на лікування і зупинився в маєтку
графині Паніної. Також зустрічався з Горьким, Буніним, Купріним,
Левітаном, Короленком. Тут написані його твори “Студент”, “Дама з
собачкою”, “Вишневий сад” та закінчено багато інших. В 1904 році письменник
виїхав до Москви, р згодом до німецького курорту. Музей тут закладено після
його смерті, в 1921 р., з ініціативи сестри Чєхова Марії Чєхової, яка
прожила в Ялті до 1960-тих рр...
Музей Сергеєва-Ценського знаходиться в будинку письменника в Алушті
– місті, в якому він проживав з 1905 р. Тут він створив свої перші відомі
твори : повісті “Сад”, “Сум полів”, “Рух”, романи “Бабаїв” та
“Перевтілення”. Музей засновано після смерті письменника з ініціативи
алуштинців.
Як ми бачимо, пам’ятки культури епохи нового часу зовсім
відрізняються від пам’яток попередніх епох : курганів, фортець, стародавніх
міст. Це пояснюється новими відкриттями, інтелектуальними та технічними
удосконаленнями при зведенні побудов, новими героями (реальними, а не
міфічними) – письменниками, воїнами, поміщиками. Це пов’язано також зі
зміною специфіки регіону – від економічно та політично відсталого,
населеного “людьми іншої релігії” – татарами – до курортного району з
потужним військово-морським портом Севастополем. Культура відображає
прогрес людства, тому вона постійно розвивається, і культурні пам’ятки
Криму впевнили нас у цьому.
| |
