GeoSELECT.ru



История / Реферат: Культура Галицько-Волинського князівство (История)

Космонавтика
Уфология
Авиация
Административное право
Арбитражный процесс
Архитектура
Астрология
Астрономия
Аудит
Банковское дело
Безопасность жизнедеятельности
Биология
Биржевое дело
Ботаника
Бухгалтерский учет
Валютные отношения
Ветеринария
Военная кафедра
География
Геодезия
Геология
Геополитика
Государство и право
Гражданское право и процесс
Делопроизводство
Деньги и кредит
Естествознание
Журналистика
Зоология
Инвестиции
Иностранные языки
Информатика
Искусство и культура
Исторические личности
История
Кибернетика
Коммуникации и связь
Компьютеры
Косметология
Криминалистика
Криминология
Криптология
Кулинария
Культурология
Литература
Литература : зарубежная
Литература : русская
Логика
Логистика
Маркетинг
Масс-медиа и реклама
Математика
Международное публичное право
Международное частное право
Международные отношения
Менеджмент
Металлургия
Мифология
Москвоведение
Музыка
Муниципальное право
Налоги
Начертательная геометрия
Оккультизм
Педагогика
Полиграфия
Политология
Право
Предпринимательство
Программирование
Психология
Радиоэлектроника
Религия
Риторика
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Теория государства и права
Теория организации
Теплотехника
Технология
Товароведение
Транспорт
Трудовое право
Туризм
Уголовное право и процесс
Управление
Физика
Физкультура
Философия
Финансы
Фотография
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
   

Реферат: Культура Галицько-Волинського князівство (История)


Культура Галицьке - Волинського

князівства.

Зміст.

1. Галицько-Волннський літопис - найвидатншдш історико-культурннй документ.

2. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-волинської Князівство.

3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку української

культури.

Література.

1. Галицько-волинський літопис - наивидатнішии історико-культурний
документ.
Коли значення Києва як культурно-політітчного центру підупало, важливу
роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й
Галицько-волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції
Київської Князівство. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що
складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису
показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що
належить до однієї літописної школи.
Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було
використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку
дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі
хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе,
писав:
"Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сяіати вперед,
деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю
Галицько-волинського літопису є ге, що в ньому подано хронологічний перелік
подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи
іншої
*
події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і
г.іи. У процесі подальшого редагувагпія літопис набув форми суцільною
оповідання про історичні події.
Джерела дігя написання літопису, як засвідчують дослідження
використовувались різні, У ньому наводились документи, окремі літописні
записи, що були складені у містах Володимирі, 1 аличі, Холмі, ІПнську.
Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою
Калкою ющо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним
епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.
Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були
виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження
єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли
крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі
посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис
писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів.
Перший
автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила І
алицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира
Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя
1 алгщько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В
літописі відображені найголовніші події' виникнення, розвитку і занепаду
Галицько-волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми,
які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку,
латігпську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим
джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та
України взагалі.

2. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-волинської
Князівство.
В І алицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис,
художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах
виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В
кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські виливи,
особ.'шво в Галичі і Володимирі на Волині. Напргтклад, звггчайиий тип
церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через
прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середгпгі мають шість
ггілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та ігшшх міст.
Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з
двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають
виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона
в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з
каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено
понад ЗО фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що
вказують на переплетення східних, західігих 1 місцевих архітектурних
традицій.
Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис,
розповідаючи, що церква була "гарна і гожа". Церква мала чотири склешння і
"стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем;

троє вікон прикрашені стеклами римськими".

Кам'яне зодчество у Галицько-волинському князівстві було дуже
поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруда виконувались
досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські
укріплення на Волині зводив "муж хитрий" Олекса. Археологічні розкопки
відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в
Галицьке- волинській державі.
У Галнцько-Волинському князівстві високою рівня розвитку набув
живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов,
виникло ще в дохристиянську добу. Істотний видів на його розвиток зробив
стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в
старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як
відомо, виріс на ірунті античного, який у своїй основі був реалістичним.
Християнський живопис порвав з реаліє гіршими традиціями і перейшов до
стилізованої декоративності, замість жгптєдіяльності стверджував аскетизм.
Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов з Візантії в Україну.
Його характерною рисою було те, що окремі постаті розмішувались на картині
в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий
рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо
видозмінених формах, зокрема, у формі монументальною мистецтва, тобто
декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр (рисунків і
початкових літер у текстах книг). Монументальне мистецтво теж зазнало
певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі
стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями
був названий фресками. Отже, монументальне мистецтво ділиться на мозаїку і
фрески.
У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів
давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками,
фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих
часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники
характеризують ХП століття як початок самостійної художньої творчості в
Україні.
3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку
української культури.
Галицько-волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з
країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних
стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі
неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські
князі в свою чергу не раз бували в столицях західних держав. Літопис
розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило "їхав поруч з
королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з
паленого золота, стріли і шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж
дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом,
і чоботи з зеленого сап'яну". Воїни, які супроводили князя теж бу;ш пишно
одягнуті: "Від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї".
Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в
захопленні казав: "Менш варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав
руським звичаєм своїх батьків".
Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для церкви
Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі "чашу з багряного
мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом,..". Мстислав Данилович подарував
Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней з майстерно виготовленою
збруєю.
Події культурного і політичного життя у Галицько-волинському
князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав.
У той же час в Галицько-волинському літописі розповідається про події
в країнах Західної Європи. Взаємовпливи культур формували атмосферу
міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорстоку феодальну епоху воєн
і розбою.
Па заході Галицько-волинська Русь була форпостом східнослов'янської
духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво,

філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур.
^ Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні
впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Уіорщину і
держави Центральної Європи. У той же час Галіщько-Волинські землі зазнава;ш
істотних культурних виливів своїх західних сусідів; засвоєнл духовні і
матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але
основа культури І алицько-волинського князівства була українська, спільна з
іншими князівствами Стародавньої Русі.
Князівські міжусобиці та напади різних завойовників виливали на
культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призупинити
розвитку культурного процесу. Грунтуючись на принципах єдності культури
старокні'вської держави, культура західного князівства продовжувала
розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею (диості
давньоукраїнських земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця
культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках
перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій
Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української
культури.

6

галицько-волинська
ДЕРЖАВА - СПАДКОЄМИЦЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Середнього
Подніпров'я — Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку
обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних
шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних
районів тощо) економічно та політичне занепадають і втрачають свої колишні
роль та значення. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси
у цьому регіоні.
Кардинально іншою була сиутація у південно-західній частині Русі, де 1199
р. з'явилося нове державне об'єднання — Га-лицько-Волинське князівство, яке
надалі майже впродовж півтора сторіччя відігравало надзвичайно важливу роль
у житті східних слов'ян.
Виникненню та піднесенню Галицько-волинської держави сприяло:
1. Вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив
центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для
степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося-на перехресті
стратегічно важливих торгових шляхів).
2. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку
Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.
3. Енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстислави-ча (1199—1205
рр.) та Данила Романовича Галицького (1238— 1264 рр.).
4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло
економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Державний розвиток Галицько-волинського князівства відбувався у кілька
етапів:
І. Утвореная та становлення (1199—1205 рр.).
Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у
1199 р. придушує опір великих бояр і обєднує Галичину і Волинь. Сміливий
воїн, талановитий політик, жорсткий, а інколи навіть жорстокий володар,
князь веде активну зов-нішню політику. Переможні походи проти Литви та
Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202
р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його
"самодержцем всея Русі".
Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицьке-Волинське
князівство на рубежі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не
поступалося Священній Римській імперії, Його зміцнення на тлі прогресуючого
занепаду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр
політичного та економічного життя поступово пересувається у західному
напрямку. Центром своєї держави Роман'обрав не орієнтований на Візантію
Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна
артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях "із варягів — у греки".
З Часом Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені,
про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття
князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинський князь втягується у
жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася у
тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі
славу'Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки
"доброго порядку" на Русі. Відповідно до цього проекту планувалося
припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім
ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель
старшому сину. що могло зупинити, на думку Романа, процес роздрібненості)
та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі
князями.
Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р.
він трагічно загинув поблизу польського містечка Завйхоста під час сутички
з вояками краківського князя Лешка Білого. ' ! II.
Тимчасовий розпад єдиної держави (1205—1238 рр.). Зі смертю Романа
розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл.
Характерними рисами державного життя у Цей час були:
.
— прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення
норм феодального права — оголошення князем боярина Володислава Кормильчича
(1213—1214 рр.);
- безперервне втручання у внутрішні Справи західнорусь-ких земель
сусідніх держав — Угорщини та Польщі, наслідком та проявом якого було
проголошення "королем Галичини та
Володимири'" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Ко-л'омана),
одруженого з дворічною польською княжною Саломе-є» (розпочата після цього
воєнна окупація тривала від 1214 р до 1219р.);
— наростаюча монгольська загроза, щовперше заявила про себе 1223 р. на
березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції
руських князів);
— енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького,
яка успішно закінчилася 1238 р.
III. Об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоор-дннським ігом
(1238—1264 рр.).
Відновивши єдність, Галицьке-Волинське князівство набирає сили та
відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських
лицарів Добжинського ордену під Доро-гочином. Незабаром він знову поширює
свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра.
Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку
міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).
У період монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві:
він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку
цих держав до утворення антимон-гольськрго воєнного союзу.
Коли тгрлчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі.
Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й
черговЄзіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол
маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. Одержавши 1245 р. у битві
під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило
знову відновлює єдність Галицько-волинського князівства. В тому ж 1245 р.
князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління
землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим
виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золо-
тоординцях. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього
сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські бас' каки, тут не
проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною;
головний обов'язок князя полягав лише у наданні хану допоміжних збройних
формувань під час його походів на Польщу та Литву.
За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні
боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно
укріплялися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на
горбах і з кам'яними стінами;
відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно
кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброє-ній кінноті, ударів
якої, як правило, не витримували татари).
Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у
зовнішньополітичній сфері намагається реалізувати свої плани щодо створення
антиординської коаліції. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує
союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та
Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальсь-кого князя Андрія
Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох
найвпливовіших руських князів. На жаль, ці зовнішньополітичні кроки
галицько-волинського князя не привели до утворення антиординської коаліції.
По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на
Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала
спустошливого превентивного удару по Во-лодимиро-Суздальському князівству,
внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.
Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, Римський Папа
Інокентій IV пообіцяв галицько-волйнському князю реальну допомогу в
боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії
руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи.
Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило
погоджується на ці умови, і 1253 р. у місті Дорогочині відбувається його
коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти
татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте
через низку причин (більшість названих країн були втягнуті у боротьбу за
австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли
вони розраховувати і на кількісну перевагу над військовими формуваннями
монголів) плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими.
Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду
з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.
Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ
Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та
рішучих дій князю вдалося відвоювати у кочівників землі вздовж Південного
Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме
у цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий
союз, який було скріплено зарученням сина Данила — Швар-но та дочки
Міндовга. Це різко змінює ситуацію — протягом 1255—1256 рр. безперервно
триває протистояння з Литвою.
Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець
називає "безбожним, лихим,-окаянним", Орда розпочинає 1258 р. новий
масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском
вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володи
мира, Луцька, Львова, Кременця, Данилова та інших міст. Збе--реглися лише
оборонні споруди неприступного Холму. Саме у цьому місті після серйозної
хвороби 1264 р. помирає князь Данило.
IV. Стабільність та піднесення (1264—1323 рр.). Після смерті Данила
Галицького князівство знову втрачає свою ^ єдність: його землі було
поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи
стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Литвою, але це
об'єднання не було тривалим. Найпослідовніше продовжував державницьку
політику свого батька Лев Данилович (1264— 1301 рр.). Хоча він і був
змушений визнати свою залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь
приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому
територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На рубежі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-волинської держави
під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301—1315 рр.). Це був період,
коли Золота Орда, яка роздиралася внутрішніми міжусобицями та чварами,
поступово втрачала владу над підкореними територіями. Юрію вдалося
скористатися цією сприятливою обставиною для зміцнення власних позицій.
Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе "королем Русі та
князем Володимири". За період правління Юрія І стабілізувався суспільний
розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут.
І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути
зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет та
вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої-Галицької
митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові у
Константинополі. За словами польського середньовічного історика ЯнаДлу-
гоша, Юрій І був "людиною спритною і шляхетною, щедрою до духовних осіб.
Під час його правління Русь користувалася благами миру і величезного
добробуту".
Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323 рр.).
Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно,
дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі
проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з
Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та
антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти
експансії Литви — Дорогочинська та Берестейська землі були втрачені.
Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з
військами хана Узбека молоді князі загинули.
V. Поступовий занепад (1323—1340 рр.).
Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, урвала пряму лінію династії
Романовичів, що призвело до посилення політичної ролі та впливу галицького
боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання
іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два
роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 р.
внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини
та Литви главою держави було обрано 14-річного ма-зовецького князя
Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який
прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою у руках
бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей
свого розвитку Галицько-волинська держава вже пройшла. Перірд правління
Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волйнсько-го князівства:
посилився ординський вплив,безуспішноюбула боротьба з Польщею за Люблінську
землю, міста дедалі, більше контролювалися іноземними купцями та
ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве
населення наверталося до католицизму. , ' '
Масове невдоволення народу політикою Юрія 11 дало підставу боярам не
тільки для антикнязівської агітації, а й до активних насильницьких дій.
Внаслідок боярської змови у квітні 1?40 р. Юрія II Болеслава булоотруєно.
Після цієї подігзберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського
князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та
розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під
Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.
Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Га-лицько-
Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії:
-
— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки
східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної
самобутності;
— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного
життя;
— модернізувало давньоруську державну організацію;
— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому
подоланню однобічності візантійського впливу;
— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років
після встановлення золотоординського іга з честю представляло
східнослов'янську державність на міжнародній-арені.




Реферат на тему: Культура Грузии


МХК.



Моя Грузия.



[pic]



Выпускник 11 «А» класса

Григолия Н.Е.

Преподаватель
Гусева Г.С.


25.03.2002. Москва. Школа №262. ЗАО.



I. В ведение


А) Грузия представительница одной из самых древних культур. О культуре
Грузии можно рассказывать бесконечно. Грузинская культура начала своё
существование в V веке и на мои взгляд она является очень интересной. Тема,
которую я выбрал очень большая и я выбрал только несколько самых интересных
разделов Грузинской культуры.

Б) Я выбрал эту тему по тому, что я родился и вырос в Грузии. Эта страна
очень много значит, для меня и выбрав тему культура Грузии я прежде всего
хотел узнать больше об этой стране и рассказать другим.



План.



II. Культура.

III. Литература и искусство.
IV. Театр.
V. Библиотека и научные исследования.
VI. Пиросманишвили Нико (Пиросмани).
VII. ШЕСТНАДЦАТИЛЕТНЯЯ ВДОВА...



КУЛЬТУРА.



Культурная жизнь Грузии восходит к 5 в. Несмотря на культурное влияние
Персии, и Турции, грузины всегда тяготели к Европе. Грузия в 11–12 вв.
пережила эпоху Возрождения, когда монахи в академиях, церквях и монастырях
выдвигали новые гуманистические идеи. После создания Грузинского
государственного танцевального ансамбля в конце 19 в. грузинские танцы
завоевали признание во всем мире. До сих пор сохраняется традиционное
ремесленное искусство, в том числе роспись по эмали и художественная
обработка металлов (ювелирное искусство, чеканка). Расцвет светской
культуры произошел в 19 в., когда грузинские писатели и художники под
влиянием европейских идей, обогатили литературный язык и создали богатую
национальную литературу.


Литература и искусство.

Первые грузинские литературные памятники относятся к 5 в. н.э. Многие
незаурядные личности обогатили литературное наследие Грузии. К ним
относятся Шота Руставели (12 в.); Сулхан-Саба Орбелиани, автор толкового
грузинского словаря (1716); Илья Чавчавадзе, Александр Казбеги и Акакий
Церетели (19 в.); Галактион Табидзе, Константин Гамсахурдиа, Нико
Лордкипанидзе, Михаил Джавахишвили и Анна Каландадзе (20 в.). Яркие
произведения прозы и поэзии, такие, как эпическая поэма «Витязь в тигровой
шкуре», поэма Мерани Николоза Бараташвили (19 в.), 40 эпических
произведений Важи Пшавелы, («Гость и его хозяин», «Свадьба щеголя» и др.
(19–20 вв.); роман Гамсахурдиа «Десница» великого мастера и поэмы Табидзе
«Луна Мтацминды» и «Ветер веет» являются общепризнанными шедеврами.
Произведения поэтов и писателей Грузии переводились на русский язык многими
поэтами, включая Бориса Пастернаки и Евгения Евтушенко

Театр.

Грузия имеет давнюю драматургическую традицию, начиная с Георгия
Эристави (1813–1864), а труппа Драматического театра им. Руставели широко
известна в современном театральном мире как один из самых творческих и
талантливых коллективов. Васо Абашидзе (1854–1926), комический актер, стал
первым редактором журнала «Театр». Верико Анджапаридзе (1897–1987) была
одной из самых знаменитых актрис Грузии. Она сыграла примерно 100 ролей в
театре и 30 в кино. К наиболее удачным относятся роли Дездемоны, Клеопатры
и Афелии в пьесах Шекспира и Медеи в пьесе Еврипида. Рамаз Чхиквадзе сыграл
более чем в 100 пьесах, в том числе главные роли в Ричарде Втором и Короле
Лире, и дал гала-представление в театре «Хеймаркет» в Лондоне в 1988. Кахи
Кавсадзе играл Фортинбраса в «Гамлете», Джима в «Трех грошовой опере»,
Симона Чачава в «Кавказском меловом круге», лорда Гастингса в «Ричарде
Третьем» и Кента в «Короле Лире». Гурам Сагарадзе играл более чем в 100
спектаклях, включая роль шута в «Короле Лире».

Кинематография зародилась в Грузии в начале 20 в. (первый фильм был снят в
1912). Грузинские фильмы пользуются международным признанием. Такие
кинорежиссеры, как Эльдар Шенгелая (фильм «Ширекилеби»), Георгий Чхеидзе
(«Пиросмани»), Тенгиз Абуладзе («Покаяние»), Георгий Данелия («Не горюй»!),
Отар Иоселиани («Фавориты луны»), Ираклий Махарадзе (Всадники дикого запада
– ловкие грузинские всадники) получили за свои работы ряд международных
премий. Я бы хотел по подробнее рассказать об одном из моих любимых фильмов
Георгий Данелияя «Мимино». Жанр этого фильма: лирическая комедия. Фильм был
снят в 1977г. Мосфильмом. В ролях: Вахтанг Кикабидзе, Фрунзе Мкртчян, Елена
Проклова, Евгений Леонов, Котэ Даушвили, Руслан Микаберидзе, Закро
Сахвадзе, Марина Кукушкина-Дюжева, Савелий. Сюжет фильма: Вертолет летчика
'малой' авиации обслуживает горные деревушки Грузии "Мимино" - по-грузински
"сокол". Так называют друзья героя фильма, летчика Валико Мизандари, по
воле режиссера то и дело попадающего в смешные, грустные, а порой
драматические ситуации, но из которых он всегда выходит с честью настоящего
Грузина. Мне особенно нравится музыка в фильме написанная Канчели Гия «Чито-
Гврито».
[pic]



Грузия славится настенными росписями, 7–13 вв., которые сохранились в
Гелатском монастыре, Атенском Сионе и в храмах в Бетании, Кинцвиси и др.
Пользуются известностью такие грузинские художники, как легендарный Нико
Пиросманишвили (Пиросмани), Гиго Габашвили, Давид Какабадзе, Ладо
Гудиашвили, Корнелий Санадзе, Елена Ахвледиани, Сергей Кобуладзе, Симон
Вирсаладзе и Екатерина Багдавадзе. В Грузинском государственном музее
современного искусства представлены картины таких художников, как Елена
Ахвледиани, Александр Бандзеладзе, Владимир Григолия, Ладо Гудиашвили и др.


Грузинское искусство и музыка отличаются изысканностью, сочетающей как
местные, так и европейские стили. Такие художники, как Ладо Гудиашвили,
Давид Какабадзе и Елена Ахвледиани, в 1920--е годы работали в Париже.
Всемирно известны такие грузинские скульпторы, как Элгуджа Амашукели,
Ираклий Очиаури и Зураб Церетели. Грузинские архитекторы, хотя и не имеют
такой индивидуальности, как мастера, создавшие величественные храмы
досоветского периода, сделали Тбилиси одним из самых привлекательных в
архитектурном отношении городов бывшего СССР.

Грузинская народная музыка, существующая более 1500 лет, поражает
удивительным сочетанием восточных и западных влияний. Для грузинского
многоголосья характерны особая голосовая техника и использование близких
друг к другу тонов. Обычно в Грузии поют мужчины. Типичная грузинская песня
исполняется на три голоса.

Тбилисская консерватория заслужила репутацию учебного заведения,
готовящего прекрасных исполнителей классической музыки. Среди них
выделяются пианисты Александр Торадзе и Элисо Вирсаладзе, скрипачка Лиана
Исакадзе, бас Паата Бурчуладзе, певица Нани Брегвадзе, пианистка и
преподаватель музыки Манана Дойджашвили, скрипачка и преподаватель музыки
Марина Иашвили. В Грузии имеется собственный симфонический оркестр.

Грузия знаменита также своими композиторами. Димитрий Аракишвили
(1873–1953), композитор, музыковед и этнограф, известен одной из первых
грузинских опер Сказание о Шота Руставели (1919); Мелитон Баланчивадзе
1862–1973), автор первых грузинских романсов (1888) и оперы Тамара Коварная
(в последней постановке Дареджан Коварная), Гия Канчели (р. 1935) – автор
оперы Да будет музыка, нескольких симфоний и концертов, а также музыки к
большому числу кинофильмов и спектаклей (Кавказский меловой круг по Брехту,
Ричард III по Шекспиру). Бидзина Квернадзе (р. 1928) сочинил музыку к
оперным, балетным и драматическим спектаклям, кинофильмам, симфоническую и
фортепьянную музыку, а также ряд сочинений для хора и романсов. Композитор
Захарий Палиашвили (1871–1933) известен коллекцией грузинских народных
песен и как автор опер Абесалом и Этери и Даиси, основанных на народных
легендах.


библиотеки и научные институты.

В Грузии имеется 118 музеев. Наиболее известен Государственный музей
Грузии, преобразованный в 1919 из Кавказского музея (основанного в 1852), в
котором хранятся экспонаты, демонстрирующие развитие цивилизации Грузии и
Кавказа в целом. Весьма интересны Историко-этнографический музей с
коллекцией древних грузинских жилищ и Государственный музей искусств Грузии
со своим «золотым фондом». Этот музей имеет пять основных разделов:
древнегрузинского искусства (со знаменитыми эмалями Хахульского триптиха и
центральной эмалевой иконой Богоматери), русского, советского,
западноевропейского и восточного искусства. Но мой самый любимый музей, не
просто музей, а дом музей Иосифа Бесарионовича Жугашвили или просто
Сталина. Я родился и вырос в том же городе что и великий Сталин и в его
доме я бывал очень часто. Почти 2-3 раза в год я туда захожу, но со
временим, я нечего нового там не вижу. Просто когда я нахожусь там, у меня
возникает странное чувство, чувство захватывающее, и я бы сказал даже
страх. В этом доме нет нечего особенного. Обычный деревянный домик, в
котором всё обставлена как в обычных старых Грузинских хижин конца XIX
века. Там стоит стол, стул, кровать, зеркало, и ещё качающееся кресло. У
дома есть ещё подвал, но я туда ни разу не заходил. Ещё мне очень
понравился музей там можно узнать буквально о каждом прожитом дне Иосифа
Бесарионовича. Сталин так же писал стихи, но на Грузинском языке. К
переводам стихов были привлечены Борис Пастернак и Арсений Тарковский. Один
из переводчиков, не зная, кто автор стихов, сказал: "Тянут на Сталинскую
премию первой степени". Узнав о готовящемся издании, Иосиф Биссарионович
был, разгневал и приказал работу прекратить. Вот несколько строк Сталина в
переводе Льва Котюкова:


Когда герой, гонимый тьмою,
Вновь навестит свой скорбный край.
И в час ненастный над собою
Увидит солнце невзначай,

Тогда гнетущий сумрак бездны

Развеется в родном краю.
И сердцу голосом небесным
Подаст надежда весть свою.
Я знаю, что надежда эта
В моей душе навек чиста.
Стремится ввысь душа поэта -
И в сердце зреет красота.
[pic]

Крупнейшие библиотеки Грузии – Национальная библиотека, основанная
в 1846, с фондом более 9 млн. единиц хранения; библиотеки Тбилисского
университета и Грузинской Академии наук, а также центральные библиотеки
автономных республик Абхазии и Аджарии.



Самым престижным учреждением в стране является Грузинская Академия
наук, выделившаяся в 1941 из Академии наук СССР. В структуру Академии
входят отделения естественных, гуманитарных и социальных наук с 55
институтами. В 1991 Академия насчитывала 57 академиков и 89 членов-
корреспондентов. Грузия дала плеяду всемирно известных ученых: Николоз
Бердзенишвили (1894–1965) опубликовал первый учебник истории Грузии; Мосе
Джанашвили (1855–1934), автор многих научных и популярных работ по истории,
этнографии и лингвистике, большинство из которых посвящено русско-
грузинским отношениям; Николоз Мусхелишвили (1891–1976), механик и
основатель грузинской школы математики, президент Академии наук Грузии в
1941–1972; Александр Цагарели (1844–1929), первый грузинский профессор-
филолог, член научных обществ России, Норвегии, Италии, Франции, один из
основателей Государственного университета Грузии; Илья Векуа (1907–1977),
математик и механик, президент Академии наук Грузии в 1972–1977.



[pic]



ПИРОСМАНИШВИЛИ (ПИРОСМАНИ), НИКО (1862–1918).

художник; самоучка, вошедший в число лучших мастеров мирового
«наивного искусства» и ставший самым известным из грузинских художников 20
в.
Родился в 1862 в селе Мирзаани (Кахетия) в крестьянской семье. Рано
осиротел, оставшись на попечении двух сестер, которые в 1870 перебрались с
ним в Тифлис. Вернувшись в родное село в 1876, был пастухом. Первые
живописные навыки получил у странствующих художников, которые расписывали
вывески лавок и кабачков-«духанов». Вновь переселившись в Тифлис,
перебивался случайными заработками; открыл в 1882 мастерскую декоративных
росписей, однако это предприятие быстро прогорело. В 1890–1894 работал
кондуктором на железной дороге. Произведения, составляющие его живописное
наследие, датируются не ранее 1895.

Писал красками собственного изготовления; основой часто служила
дешевая черная клеенка, которую он частично оставлял нетронутой, прописывая
лишь наиболее яркие места. Часть его произведений составляют расписные
вывески, другую часть – картины-панно для украшения интерьеров. В отличие
от многих других мастеров «наивной живописи» (к примеру, А.Руссо),
Пиросмани (уменьшительное прозвище мастера) не копировал образцы «высокого»
искусства, но брал простые повседневные сюжеты и мотивы, изображая
характерные городские и сельские типажи (Дворник, 1904; Продавец дров, обе
работы – в Музее искусств Грузии, Тбилиси; Рыбак среди скал, 1906,
Третьяковская галерея), животных (Медведь в лунную ночь, 1905; Лань, 1916;
обе картины – в Музее искусств Грузии), «вывесочные» натюрморты со снедью и
бутылками, незамысловатые пейзажи (Гумно, 1915, Третьяковская галерея),
сцены пирушек (Кутеж трех князей, Музей искусств Грузии).

Будучи непрофессионалом, он не прибегал ко всякого рода сложным
приемам, дабы связать композицию воедино и ориентировать ее на зрителя,
поэтому вещи и фигуры существуют у него как бы сами по себе, порождая
чувство щемящего одиночества. Даже большие многофигурные сцены (Пир во
время сбора винограда, там же) проникнуты этим отчуждением. Эффект
отчуждения натуры от художественного образа усиливается «странным»
колоритом, в целом достаточно строгим, порой даже мрачным, но внезапно
вспыхивающим пестрыми пятнами. Иногда Пиросмани обращался и к мотиву
«искусства в искусстве», живописуя театральные сюжеты (Сцены из пьесы
А.И.Сумбатова-Южина «Измена», частное собрание, Тбилиси), тоже обретающие у
него оттенок простодушной притчи на грани абсурда.

Увидев в нем соратника, художник-футурист И.М.Зданевич привез ряд
картин Пиросмани в Москву, показав на выставке «Мишень» (другой же из
братьев Зданевичей, Кирилл, стал первым исследователем его творчества; его
книга о Пиросмани вышла в Тбилиси в 1963). Однако это признание не принесло
художнику материального успеха.

Умер Пиросмани в Тбилиси 5 мая 1918. В 1982 в селе Мирзаани был
учрежден его музей. Более глубокому пониманию наследия мастера-самоучки
способствовал художественный фильм Пиросмани (1970, режиссер Г.Шенгелая),
главную роль, в котором сыграл грузинский художник-авангардист А.Варази.

Ортачалская красавица. [pic]



[pic]


ШЕСТНАДЦАТИЛЕТНЯЯ ВДОВА...

Лишь неделя счастья выпала на долю писателя и дипломата Александра
Сергеевича Грибоедова и юной грузинской княжны Нины Чавчавадзе.
В этой трагедии было столько "романтического"! И отвергнутый
сиятельный обожатель, и упавшее кольцо, и солнце в знаке Скорпиона, и
опознание по раненной на дуэли руке, и юная вдова в черном, и подземный
ход!.. И даже, как положено, бриллиант - цена крови, огромный таинственный
алмаз в 240 каратов, камень Великих Монголов, который в качестве извинения
за убийство посланника отправил царю Николаю персидский шах. Но лучше, если
бы все это стало сюжетом захватывающей книги, а не реальной историей двух
любящих сердец...

ЧУДЕСНОЕ ПРЕВРАЩЕНИЕ.

В Тифлис Грибоедов приехал в угнетенном состоянии духа. И дело было
даже не в том, что поездка в Персию страшила его. Он так и сказал Пушкину:
"Вы не знаете этих людей: вы увидите, дело дойдет до ножей". И о степени
своего героизма Александр Грибоедов уже не волновался. Это он в начале
персидской войны, вдруг заподозрив в себе постыдную трусость, выскочил на
холм, обстреливаемый особенно сильно, и простоял отмеренный им самим срок
под свистом пуль и снарядов. Помнится, и на дуэли, когда Якубович
прострелил ему руку, труса не праздновал. Просто ожидаемая опасность
заставила оглянуться на пройденный путь с обычным в таких случаях вопросом:
"Что сделано?" Да, "Горе от ума" и Туркманчайский договор отменно удались.
Но теперь он послан в Персию, чтобы следить за выполнением договора, и
многое там придется делать так, как делать бы не следовало. Для того ему и
дали этот "павлиний" чин министра-посланника...
Романтизм и сентиментализм всегда вызывали у Грибоедова ядовитейшую
улыбку. Но история его любви, совпавшая с этим сложным периодом жизни,
началась именно по законам сентиментализма...



ГДЕ ВЬЕТСЯ АЛАЗАНЬ...

Нину Чавчавадзе, дочь своего друга, он знал с детства, учил игре
на фортепиано. И вдруг увидел уже девушку - с прекрасными глазами и нежным
лицом. Поговаривали, что есть уже у Нины и настойчивый обожатель, почти
жених - Сергей Ермолов, сын грозного генерала Ермолова. Да, в одну минуту,
как в сентиментальнейших любовных романах, он, опытный дипломат, известный
писатель, вдруг влюбился, как мальчишка. "В тот день, - писал Грибоедов, -
я обедал у старинной моей приятельницы Ахвердовой, за столом сидел против
Нины Чавчавадзе... все на нее глядел, задумался, сердце забилось, не знаю,
беспокойство ли другого рода, по службе, теперь необыкновенно важной, или
что другое придало мне решительность необычайную, выходя из стола, я взял
ее за руку и сказал ей по-французски: "Пойдемте со мной, мне нужно что-то
сказать вам". Она меня послушалась, как и всегда, верно, думала, что я
усажу ее за фортепиано... мы... взошли в комнату, щеки у меня разгорелись,
дыханье занялось, я не помню, что я начал ей бормотать, и все живее и
живее, она заплакала, засмеялась, я поцеловал ее, потом к матушке ее, к
бабушке, к ее второй матери Прасковье Николаевне Ахвердовой, нас
благословили..."
22 августа в Сионском соборе в Тифлисе их венчали. Иерей записал
в церковной книге: "Полномочный министр в Персии Его императорского
Величества статский советник и Кавалер Александр Сергеевич Грибоедов
вступил в законный брак с девицею Ниною, дочерью генерал-майора князя
Александра Чавчавадзева..." Накануне у поэта были жестокие приступы
малярии. Один из них случился во время самого венчания - выпавшее из
дрожавшей руки кольцо всех смутило...
Есть легенда, что сразу после свадьбы и нескольких дней торжеств
молодые супруги уехали в Цинандали, имение Чавчавадзе в Кахетии. В
известиях о Грибоедове есть десятидневный перерыв - с 26 августа, когда
состоялся бал у военного губернатора Тифлиса генерала Сипягина, и до 6
сентября, которым помечено письмо к одному из друзей. Так что пребывание
"там, где вьется Алазань", где воздух напоен ароматом цветов, аллеи тенисты
и над высоким обрывом стоит полу обрушившаяся церковка (в ней, говорят,
молодые отслужили благодарственный молебен), вполне возможно... Где, как не
здесь - в доме, в котором более тридцати прохладных комнат, а с широкой
веранды в ясный день видны лиловые горы и белые вершины Кавказа - где же
еще было пролететь "медовой неделе"...
Молодая чета отправилась в Персию с большой свитой. В караване
было сто десять лошадей и мулов, ночевали в шатрах на вершинах гор, где
царил зимний холод. В Эчмиадзине состоялась пышная встреча. Армянские
монахи вышли с крестами, иконами и хоругвями. Грибоедов заночевал в
монастыре и начал письмо к своей петербургской приятельнице Варваре
Семеновне Миклашевич, в котором хвастался прелестью, игривостью своей
молодой жены. А она в этот момент заглядывала ему через плечо и вдруг
сказала: "Как это все случилось? Где я и с кем! Будем век жить, не умрем
никогда!" Это было само счастье, и письмо осталось неоконченным...


"ЖЕСТОКОЕ СЕРДЦЕ"


После Эчмиадзина ждала Грибоедовых освобожденная русскими
Эривань. Встречали пятьсот всадников, ханы, армянское и православное
духовенство, полковая музыка. Восемь дней пролетели как один. Приехал тесть
Александр Чавчавадзе, теперь начальник Эриванской области. Отец и мать Нины
проводили Грибоедовых и в семи верстах от города простились с любимым зятем
навсегда...
Не желая подвергать Нину опасности в Тегеране, Грибоедов на
время оставил жену в Тавризе - своей резиденции полномочного представителя
Российской империи в Персии, и поехал в столицу на представление шаху один.
Въезд в столицу пришелся на воскресенье 5-го дня месяца реджеб,
когда солнце стоит в созвездии Скорпиона. В глазах персов это было дурным
знамением и сразу вызвало неприязнь населения. Обстановка же и без того
была угрожающей. Оберегая интересы России, министр-посланник, однако,
настаивал, чтобы не давили на Персию так сильно с уплатой контрибуции. Но в
Петербурге были другого мнения и требовали, чтобы Грибоедов держался как
можно тверже. Он так и делал, не угождал, не льстил и, что для персов было
особенно обидно, не давал, и не брал взяток. За это его прозвали "сахтир" -
"жестокое сердце".

ТЕГЕРАНСКАЯ ТРАГЕДИЯ.

Тоскуя по молодой жене, Грибоедов купил красивую чернильницу,
отделанную фарфором, и отдал граверу с текстом на французском: "Пиши мне
чаще, мой ангел Ниноби. Весь твой. А.Г. 15 января 1829 года. Тегеран".
Потом было письмо к Макдональду, коллеге, представителю Англии в Иране, и
его супруге, с которыми в Тавризе общалась Нина. Александр очень
беспокоился о жене и терзался тем, что вынужден оставлять ее одну в
нездоровье - Нина очень тяжело переносила беременность. "Через восемь дней
я рассчитываю покинуть столицу", - писал Грибоедов, имея в виду отъезд из
Тегерана в Тавриз. Но этому не суждено было случиться... 30 января
Грибоедова, а с ним еще более пятидесяти человек, растерзала толпа
религиозных фанатиков, подстрекаемая теми, кого бесила настойчивость
русского посла в вопросе возвращения пленных, подданных России, на родину.
Попытка иранских друзей вывести российского посланника и тех, кто был с
ним, через подземный ход не удалась. Александр Сергеевич Грибоедов пал на
поле брани с обнаженной саблей в руке. Бесчинствующая толпа таскала его
изуродованный труп по улицам несколько дней, а потом бросила в общую яму,
где уже лежали тела его товарищей.



СТРАШНОЕ ИЗВЕСТИЕ.

Позже, когда русское правительство потребовало вернуть тело
Грибоедова в Россию, его опознали лишь по руке, простреленной пулей
Якубовича...
А Нина тем временем оставалась в Тавризе. Окружающие, боясь за
нее, скрывали страшную весть. Говорили, что она должна ехать в Тифлис,
дескать, Александр Сергеевич занемог, уехал туда и велел следом
отправляться и ей. Нина отвечала: "Пока не получу письмо от мужа, никуда не
тронусь". И лишь 13 февраля по настоятельной просьбе матери она покинула
Тавриз. В Тифлисе Нина узнала, что муж мертв, и у нее случились
преждевременные роды. Об этом в ее письме Макдональдам в Тавриз: "...Спустя
несколько дней после моего приезда, когда я едва отдохнула от перенесенной
усталости, но все более и более тревожилась в невыразимом, мучительном
беспокойстве зловещими предчувствиями, сочли нужным сорвать завесу,
скрывающую от меня ужасную правду. Свыше моих сил выразить Вам, что я тогда
испытала... Переворот, происшедший в моем существе, был причиной
преждевременного разрешения от бремени... Мое бедное дитя прожило только
час и уже соединилось со своим несчастным отцом в том мире, где, я надеюсь,
найдут место и его добродетели, и все его жестокие страдания. Все же успели
окрестить ребенка и дали ему имя Александр, имя его бедного отца..." На
семнадцатом году жизни надела Нина Грибоедова черное платье и не снимала
его 28 лет, до самой могилы. Грузинские женщины часто ходят в черном, так
что ее вдовий наряд удивлял лишь в первые годы. В 1857 году в Тифлисе
вспыхнула холера. Нина отказалась уехать из города и, ухаживая за своими
родственниками, заболела сама и умерла.
...Высоко над Тбилиси, в монастыре св. Давида, что на горе
Мтацминда, покоится их прах. Сюда, к увитой плющом нише с двумя могилами,
приходит много людей. На одном из надгробий, обхватив распятье, рыдает
коленопреклоненная женщина, отлитая из бронзы. Все свое великое и трепетное
чувство вложила Нина в слова, горящие на холодном и тяжелом черном камне:
"Ум и дела твои бессмертны в памяти русской, но для чего пережила тебя
любовь моя!"



Литература.



1. Официальный саит Грузии - www.all.ge “Культура Грузии”
2. Журнал «Вся Грузия» - Опубликованная «09.16.2001.» г. Тбилиси.
3. Первый Тбилисский канал. Программа - «Великие люди Грузии»
«03.23.2002.» Тема: «Нина Чавчавадзе».
4. Информация полученная от “Посольства Грузии в Россииской Федераций.”
5. Журнал “ХХ Саукуне” издатель “Лаша Табукашвили” Тбилиси 1997г.



XIII Заключение.


Написав этот реферат я выучил и узнал для себя много нового и я
думаю, что и вы тоже узнали много интересного касающееся Грузинской
культуры. Я рад, что выбрал эту тему.




Новинки рефератов ::

Реферат: Российский шоу бизнес (Искусство и культура)


Реферат: Воздействие человека на природу (Биология)


Реферат: Билеты по химии (Химия)


Реферат: Социальные общности (Социология)


Реферат: Муниципальное право (шпаргалка) (Муниципальное право)


Реферат: Проблемы освоения космоса (Авиация)


Реферат: Динамическое распределение памяти (Программирование)


Реферат: Заключение, изменение и расторжение договоров (Гражданское право и процесс)


Реферат: Функционально-направленное обучение грамматике АЯ как эффективный способ формирования коммуникативной компетенции (Иностранные языки)


Реферат: Жидкие растворы (Химия)


Реферат: Роль высшего образования в воспроизводстве рабочей силы (Педагогика)


Реферат: Ван Гог (Искусство и культура)


Реферат: Конституционное право (Шпаргалка) (Право)


Реферат: Политическая социализация (Политология)


Реферат: Компоненты лекторского мастерства (Педагогика)


Реферат: Карл Черни (Музыка)


Реферат: ОСУЩЕСТВЛЕНИЕ ГРАДОСТРОИТЕЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ (Право)


Реферат: Производство плавленого периклаза из природного брусита (Металлургия)


Реферат: Память и её виды (Психология)


Реферат: ГОСы по педагогике (шпаргалка) (Педагогика)



Copyright © GeoRUS, Геологические сайты альтруист