|
Реферат: Перестройка и развал СССР (История)
1.Причины перестройки
Коренные перемены в СССР в 1985-1991 г.г. осуществлялись в ходе т.н.
«перестройки» - революционной радикальной формы преобразования общества.
Как политический термин она противостоит таким понятиям, как
«совершенствование», характерное для иного, эволюционного типа развития.
Что лучше, сказать сложно, но, во всяком случае, события показали, что
«перестройка», в том виде какой она представлена Горбачевым и К0, не
оправдалась и полностью провалилась.
Начавшаяся в 1985 г. перестройка, выявила неготовность государственных
структур власти, ее лидеров, к эффективному решению основных проблем,
поставленных жизнью.
Вот что говорит сам экс-президент СССР М.С. Горбачев, по одному из
вопросов вокруг которого бушевали политические страсти - экономические
реформы, их темпы и цена, которое должно было заплатить общество. В этой
связи среди сторонников реформ определилось 2 подхода. Одни признавали
необходимость радикальных реформ последовательного, поэтапного перехода к
рынку, недопустимость обвала, анархии. Другие считали допустимым переход в
считанные недели, месяцы, словом, скачкообразным путем. С учетом этого
Горбачев спрашивает: ”Где мы оказались? - На грани развала экономики,
поголовного обнищания населения”.
Насчет того, в какой мере Горбачев и его окружение были искренни в своих
намерениях по осуществлению запланированной перестройки, есть много
разнохарактерных оценок. Вот, например суждение Глеба Якунина,
Церковнослужителя, бывшего депутата Верховного Совета, в ответ на вопрос
журналиста “Каково ваше мнение о позиции Горбачева; сейчас много говорится
о том, что он тоже многих предавал?». Ответ: « Эта страшная и дьявольская
структура нашего общества чистых, не замаранных людей на самый верх не
пускала. Но с другой стороны, если Горбачев действительно шел на самый верх
этой системы, чтобы ее разрушить, к – этому надо относиться снисходительно.
Ведь это же политика, а в политике…». Видимо, этим многозначительным
многоточием политик – расстрига хотел сказать, что «цель оправдывает
средства»
Не менее важна в этой связи и точка зрения одного из современных лидеров
Российской Компартии Г.А. Зюганова. Он пишет: « В развитии нашего
современного кризиса «царский» период (автор имеет в виду период смуты в
нач. XV11 в.) соответствует правлению Горбачева. «Властитель слабый и
лукавый», …, он оказался совершенно не способен к решению тех проблем,
которые накопились к тому времени в СССР. Имея все необходимые полномочия,
всевластный генсек ни разу не решился ими воспользоваться. Пытаясь
сохранить личную власть путем бесконечного лавирования между группировками
в ЦК и региональными элитами, он лишь растравил их властные аппетиты,
собственными руками «запустив» механизм развала страны».
Аналогичных и противоречивых суждений в лит-ре на характеристику М.С.
Горбачева имеется не мало.
Однако если говорить о необходимости коренной перестройки, то потребность
в ней была большая, все ученые тогда и сегодня подчеркивали и подчеркивают
ее закономерность и историческую необходимость.
Однако вопрос, который возникает в этой связи и по которому продолжаются
острые споры и сейчас, - в какой мере была продумана содержательная часть
самой перестройки, были ли выработаны четкие и эффективные механизмы ее
реализации? Вот здесь-то и возникает ряд серьезных вопросов, однозначных
ответов на которые нет.
Известно, что в ходе провала реформ 60-х годов советская экономика
постепенно становилась невосприимчивой к интенсификации; научно –
техническому прогрессу. Она приобретала закрытый характер. Отсталость
машиностроения, сырьевая направленность экономики, неразвитость
потребительского сектора экономики деформировали структуру производства, не
позволяли решать социальные проблемы.
Один из последних премьер - министров союзного правительства в те годы –
В.Павлов на заседании Верховного Совета, говоря о дефиците союзного
бюджета (он составил к концу 80-х около 40 млрд. р.), впервые назвал сумму
ущерба антиалкогольной кампании Горбачева – Лигачева, которая по тем
временам составила 200 млрд. р.
Благодаря высоким темпам социально-экономического развития в 50-е и 60-
е годы наша страна добилась высоких успехов. Но, начиная с 70-х годов
динамика экономического развития, стала ухудшаться. Это нашло своё
выражение в заметном снижении темпов нашего развития по всем показателям –
и экономическим, и социальным. Показатель роста национального дохода упал с
41% в VIII пятилетке до 16,5% в XI. Замедление темпов развития и снижение
нормы накопления в национальном доходе снизили прирост капиталовложений в
народное хозяйство: в IX пятилетке он составлял 42%, в X – 28, в XI
пятилетке – 17%. Соответственно сократился и прирост производственных
фондов. Если учесть скрытое повышение цен, то реального прироста
национального дохода и капитальных вложений на рубеже 70-80-х годов не
было, страна вошла в полосу стагнации экономики, стал снижаться уровень
жизни народа.
В настоящее время уровень жизни населения, степень удовлетворения его
потребностей не соответствуют той индустриальной мощи, тому уровню развития
науки и техники, образованности и культуры населения, которых достиг
Советский Союз.
Ухудшение экономического положения страны особенно отрицательно
сказалось на развитии социальной сферы. Отставание в решении социальных
проблем накапливалось исподволь. Вначале это было связано с тем, что силу
ряда объективных причин приходилось перераспределять средства с целью
развития тяжёлой промышленности или усиления обороны страны либо для
восстановления разрушенного войной хозяйства и т. д. Но впоследствии
отставание в решении социальных проблем оказалось связанным прежде всего с
негативными тенденциями в экономическом развитии последних 15 лет.
В эти годы, прежнее руководство страны, пытаясь замедлить ухудшение
экономического положения, пошло на значительное перераспределение ресурсов
из социальной в производственную сферу. Средства на социальные цели стали
выделяться по так называемому «остаточному принципу». И к середине 80-х
годов страна по ряду социальных показателей сделала шаг назад по сравнению
с 1960-1965 годами.
В настоящее время наиболее острая социальная проблема – жилищная. К
началу 60-х годов страна строила 2 млн. квартир, в течение одного года
вводилось 100-110 млн. кв. м жилой площади за счёт всех источников.
Советский Союз вышел на первое место в мире по количеству строящегося жилья
на 1000 человек, что выглядело вполне естественно, поскольку тогда
прослеживалось значительное отставание от промышленно развитых стран по
обеспеченности жильём. В 1960 году на строительство жилья было направлено
23% всех капитальных вложений.
Но в последующие годы Советский Союз оказался одной из немногих стран
мира, которая начала сокращать строительство жилья в расчёте на 1000
человек в 1984 году было построено также 2 млн. квартир, как и 25 лет
назад. Но население страны за этот период существенно выросло, и поэтому в
расчёте на одного человека объём жилищного строительства сократился.
Сегодня значительная часть российских семей не располагает отдельной
квартирой или домом, а значительная часть квартир и домов, которые имеются
в России, в том числе в сельской местности, не имеет необходимых санитарно-
бытовых и коммунальных удобств.
Другая серьёзная социальная проблема – это проблема продовольствия.
Дело не только в том, что у нас в сравнении с другими развитыми странами
низок уровень потребления мясных продуктов – 65 кг в год в расчёте на душу
населения, а в других станах – 75 – 80 и даже больше. Советский Союз, как
показывают расчёты, уступает большинству стран и по потреблению молока и
молочных продуктов, имея при этом очень небольшой ассортимент этой
продукции и весьма низкое её качество.
Наша страна значительно уступает другим странам по потреблению овощей,
особенно в отдельные периоды года. Население России употребляет фруктов
втрое меньше того, что определено медицинскими нормами, и это особенно
неблагоприятно сказывается на здоровье детей.
Одна из самых актуальных социальных проблем в то время – укрепление
здоровья советских людей. «Остаточный принцип» выделения средств на
народное благосостояние привёл к тому, что доля, выделяемая здравоохранению
из нашего национального дохода, всё время сокращалась и сейчас составляет
менее 4 %. Есть страны, выделяющие от 8 до 12 %. Больницы и поликлиники –
это крайне бедные медицинские учреждения, не оснащённые современными
приборами, эффективными лекарствами, с низкой заработной платой
медицинского персонала и т. д. План по вводу больниц, поликлиник,
родильных домов выполнялся на 40-60%.
Здоровье населения ухудшалось также и потому, что в целях увеличения
доходной части бюджета за последние 20 лет (до 1984 года) производство и
продажа водки увеличились вдвое, а вина – в 4 раза. Во многом, поэтому
наблюдался в годы застоя самый значительный в мире разрыв между средней
продолжительностью жизни женщин и мужчин. В СССР (данные за 1984-1985 гг.)
мужчины жили на 10 лет меньше женщин – это один из самых низких показателей
средней продолжительности жизни.
К этой проблеме непосредственно примыкает проблема положения
пенсионеров, которых насчитывается около 58 млн. в 1956 году был принят
пенсионный закон с самым низким по тому времени возрастом выхода на пенсию
по старости. Но сегодня по размерам пенсий, по соотношению между пенсией и
зарплатой наше пенсионное обеспечение уступает ряду других стран.
Неудовлетворительно обстояло дело с насыщением внутреннего рынка товарами
широкого потребления. Причины этого довольно глубоки: в легкой
промышленности десятилетиями не обновлялось оборудование, примерно у 40%
действующего в этой отрасли оборудования превышены амортизационные нормы.
Налицо была и явная недооценка сферы производства товаров широкого
потребления. Хотя эта сфера дает 37% всех накоплений нашей страны, в нее
направляется только 8% капитальных вложений. Многие товары широкого
потребления производятся вроде бы в большом количестве, но качество их
низкое.
Платежеспособный спрос населения явно не удовлетворяется, между этим
спросом и его материальным покрытием существует серьезный и опасный
разрыв. А ведь производство осуществляется ради людей, и усиление
социального развития следует рассматривать как главное целевое направление
«перестройки».
В 80-х годах СССР вышел на первое место в мире как в целом по объему
добычи топлива и сырья, так и по многим отдельным их видам. В стране за год
извлекают более 5 млрд. т топливных и сырьевых ископаемых, сводят 2 млн. га
леса при его заготовке, «перелопачивают» 15 млрд. м3 грунта. Подобные
гигантские масштабы потребления природных ресурсов приводят к сокращению
лучших и наиболее дешевых месторождений и источников сырья. Темп развития
добывающей промышленности замедляется: в 9 пятилетке рост объема добычи
топлива и сырья достигал 25%, в 11 - примерно 8%.
С 1975 по ё1985 год рост производительности труда в промышленности
находился на уровне 2-3% в год. Этого было явно недостаточно.
Неблагополучно обстояло дело и с фондоотдачей: в среднем каждый год она
снижалась на 3%, что было весьма нежелательно для состояния экономики.
Экономика СССР обладала мощным научным потенциалом, государство
выделяло на финансирование науки около 5% национального дохода – больше чем
подавляющая часть других развитых стран мира. По многим отраслям научно –
технические разработки соответствовали мировому уровню. Но « узким местом»
являлась материализация достижений науки и техники, а это зависит, прежде
всего, от уровня развития машиностроения.
В 1985г. было проведено детальное изучение всего машиностроения СССР. И
выяснилось, что необходимо снять с производства 71% выпускаемых машин и
оборудования как несоответствующих современным требованиям.
Длительное время в советской экономике существовала система
управления, основанная на административных методах приказного типа, и,
несмотря на то, что она уже не соответствовала новым условиям научно -
технического развития, сломать ее не удавалось, хотя некоторые попытки для
этого предпринимались. Для этой системы было характерно наличие перегородок
и барьеров между ведомствами, организациями, между наукой, конструкторским
делом, всё это, в свою очередь, было отделено от производства.
Сущность административной системы управления составляли три элемента:
жёсткие административно-директивные задания, централизованная система
материально-технического снабжения, строгая регламентация деятельности
предприятий и организаций.
Руководство хозяйством в целом, каждой его отраслью и каждыми
предприятием, крупным или небольшим, осуществлялось преимущественно
административными методами с помощью, прежде всего адресных директивных
заданий.
Командно-приказная форма управления отчуждала людей и от самого труда,
и от его результатов, превращала общественную собственность едва ли не в
ничейную. Этот механизм, эта система персонифицировались в лице людей,
проводящих её. Бюрократический аппарат всячески поддерживал такую систему,
которая позволяла его представлениям занимать выгодные должности, быть
«наверху», не взирая на фактическое положение дел в народном хозяйстве.
Негативная направленность процессов усиливалась по мере того, как
старела и утрачивала остатки своего потенциала команда Л.И. Брежнева. К
середине 80-х годов сформировался механизм «торможения», не позволявший
ответить на вызов НТР и заблокировавший экономический и социальный
прогресс.
Апрельский (1985 г.) Пленум ЦК КПСС провозгласил новую стратегию –
ускорение социально-экономического развития страны.
2.Перестройка: ее цели и результаты.
К середине 80-х годов назревавшая необходимость перемен была понятна
многим в стране. Поэтому предложенная в тех условиях М.С. Горбачевым
«перестройка» нашла живой отклик во всех слоях советского общества. Если
говорить коротко, то «перестройка” означала: создание эффективного
механизма ускорения социально – экономического развития общества;
всестороннее развитие демократии укрепление дисциплины и порядка уважение
к ценности и достоинству личности; отказ от командования и
администрирования, поощрение новаторства; решительный поворот к науке,
соединение научно- технических достижений с экономикой и многое другое.
Ключевыми фразами политического лексикона Горбачева стали: повернуть
экономику к человеку, создать достойные условия труда и жизни советских
людей, переориентировать экономику на социальные нужды народа, сделать все
для социального развития села, создать нормальные условия жизни для
сельского труженика, повысит жизненный уровень большей части населения,
обеспечить каждую семью квартирой или домом к 2000г., заботиться о
ветеранах войны и труда, сократить управленческие расходы, установить
полнокровный социалистический рынок, создать правовое социалистическое
государство, обновить национальную политику и решить много других задач.
Демократизация – начало и суть перестройки, наиболее существенная ее
характеристика в то время.
Демократизация пронизывает все сферы общества. В сфере политики она
предполагает изменение самого механизма власти, переход от иерархического
управления обществом «для трудящихся» через сравнительно узкий правящий
слой к самоуправлению трудящихся. В сфере экономики демократизация
направлена на решительное изменение механизма реализации общественной и
личной собственности, с тем, чтобы трудовые коллективы и все трудящиеся
получили реальные прерогативы хозяев общественного производства и
возможность проявлять индивидуальную трудовую инициативу.
В социальной сфере суть демократизации состоит в преодолении
«остаточного принципа» выделения средств на социальное развитие, Коренное
изменение механизма распределения национального дохода, устранение из этого
механизма элитарно-технократических элементов. В культуре демократизация
предполагает восстановление и развитие свободы творчества и информации. В
нравственной сфере демократизация направлена на восстановление уважения к
социалистической личности, к социальной справедливости.
Таким образом, демократизация является гигантским общественным процессом,
реализующим основную стратегическую цель перестройки – освобождение и
реализация творческой энергии и творческой инициативы трудящихся масс,
каждого труженика для ускорения социально-экономического развития страны и
достижения нового качества жизни.
Весной 1985 г. казалось, что страна вступает в новый цикл модернизации
общественных отношений, направленных на формирование политической
демократии, демонополизацию экономики, освобождение частной инициативы,
появление трудовой мотивации. Цель этих преобразований – повысит уровень
социального благосостояния, и создать социально- экономический и
политический комфорт для раскрытия духовного, творческого, нравственного
потенциала личности. Государству при этом отводилась роль гаранта
сохранения того социального состояния населения и тех прав человека,
которые были достигнуты на предыдущей стадии развития.
Однако ожидания эти не оправдались. Декларативный характер программ
перестройки стал преобладающим. Отсутствие конкретного механизма реализации
провозглашенных задач привело к обратному результату.
В стране стали довольно заметно проявляться сомнение в целесообразности
«перестройки» и в способности партийно-государственного руководства страны
переломить ход событий: оно оказалось неспособным активно влиять на
улучшения процесса. Сам же генсек Горбачев все менее охотно встречался с
гражданами собственной страны и все чаще совершал поездки за границу.
Лавина денежных премий, почетных званий, золотых медалей, специальных
выпусков телепередач, ликующее население «цивилизованных» стран и угрюмые
лица соотечественников определили направление политического дрейфа Генсека-
Президента. Наверное, именно в это время Горбачев поставил перед собой ту
цель, о которой говорилось выше. Создавалось впечатление, что Генеральный
Секретарь ЦК КПСС стремиться изменить общественно- политический строй в
стране, пустив начатое на самотек.
Становилось очевидным, что в стране начались не реформы, а сокрушительная
работа по уничтожению научно- технической мощи, производственного
потенциала, агропромышленного комплекса, интеллектуального запаса,
нравственных устоев.
На политическом Олимпе под прикрытием реформ развернулась ожесточенная
борьба за власть. Ее результаты оказались плачевными.
К началу 90-х годов оказалась почти полностью разрушенной индустриальная
экономика, доведенная до такого состояния, когда она лишилась способности
адаптироваться к новым условиям воспроизводства. К этому времени был также
дискредитирован созидательный труд и социальный статус самого работника. И,
наконец, как ни печально, была дезорганизована система управления
экономикой. Корпоративные интересы чиновников привели к созданию замкнутых
структур, подменявших народнохозяйственные цели корыстными планами новых
групп, стремительно овладевавших всем тем, чем до политики «перестройки»
они только управляли. Стал довольно ощутимо заметен разрыв между тем, что
пыталось реализовать партийно-государственное руководство, и реальной
обстановкой, которая сложилась в эти годы в стране.
Ситуация начала складываться таким образом, что к началу 90 - х годов
политическая номенклатура (аппарат КПСС, советы народных депутатов всех
уровней и др. органы) стала утрачивать свое безраздельное господство,
одновременно усиливались позиции административно- хозяйственной
номенклатуры. Это обстоятельство вызывало соответствующее противодействие
со стороны партийных лидеров.
Еще в деятельности Ю.В. Андропова, пришедшего к руководству после
Брежнева, и в первых шагах М.С. Горбачева борьба за сохранение
политического господства начиналась с «очищения» и «обновления» социализма,
придания ему новых форм.
Политическая номенклатура сумела на короткое время увлечь массы идеями
«обновления и очищения социализма», «демократизации и гласности»,
выборностью хозяйственных руководителей и т.д. Но удержать эти процессы
инициаторам перестройки не удалось.
В противовес идеологии «обновления и очищения социализма» набирает
значительную силу идея «рыночных отношений». В этих условиях происходит еще
одно парадоксальное явление.
Страх потерять власть заставил верхушку политической номенклатуры
переметнуться на позиции рыночной экономики, присвоить лозунги
административно – хозяйственной и научно- технической аристократии,
позаимствовать терминологию «диссидентов», овладеть фразеологией «нового
политического мышления» и встать на путь приватизации того, чем раньше
только управляли. К политической номенклатуре, прежде всего партаппарату
приходит понимание того, что сохранить свое господство она может, только
превратившись во владельца государственного общенародного имущества на
правах собственника.
Итак, как видно из всего вышесказанного, советская номенклатура затевала
«революционную перестройку» с хорошо продуманными целями.
В процессе передела собственности и привилегий произошло, во-первых,
слияние части представителей всех номенклатур; во-вторых, «новая»
номенклатура довела раздел собственности до разгрома Центра и развала СССР;
в-третьих, новая политическая элита сняла всякие ограничения на финансово-
экономическую деятельность, поскольку это отвечало ее социальным интересам.
Если кратко характеризовать создавшуюся ситуацию, то следует отметить,
что переход в новое состояние в стране осуществлялся не буржуазно-
демократическим, а криминально - бюрократическим путем.
Номенклатурная приватизация и бюрократическая либерализация создавали
своеобразный сплав, отдаленно напоминающий рыночные отношения.
Таковы итоги реформирования «по Горбачеву».
В результате уже в 1992 г. стали проявляться такие явления, как низкая
эффективная производства, отсутствие стимулов хозяйственной деятельности,
структурные диспропорции. Все это фактически парализовало способность
страны к нормальному развитию. Предпринятые в рамках политики «перестройки»
меры привели к подрыву финансовой системы, разбалансированию экономики,
формированию дефицита товаров и заложили материальные основы для развала
СССР.
С окончанием политики «перестройки» вопрос о том, куда идет Россия, уже
был ясен. Россия вступила в фазу экономического и социального регресса.
Благодаря т.н. «перестройке» Россия оказалось отброшенной на десятки лет
назад в своем развитии. Страна столкнулась с таким положением, когда в
сфере экономики отставание перерастало в стадию разрушения промышленного и
аграрного потенциала, исторически сложившихся связей и инфраструктуры. С
внутреннего рынка стали исчезать товары отечественных производителей.
Научно- технический прогресс оказался заблокированным.
В результате состояния экономики Россия в начале 90-х годов оказалась в
исключительно тяжелом положении. По существу, подверглись серьезному
разрушению источники хозяйственного развития, были приостановлены
крупномасштабные инвестиции; свернуто наукоемкое производство; значительно
сокращены научно – исследовательская деятельность, материальная и
экспериментальная база фундаментальных наук и т.д.
В крайне тяжелом положении оказалась система жизнеобеспечения, заметно
сократилось отечественное продовольственное и промышленное обеспечение;
серьезный ущерб был нанесен транспортной, телекоммуникационной и др.
системам; приходило в упадок жилищно-коммунальное хозяйство; начала
формироваться ориентация на элитарное дорогостоящее мед. обслуживание,
платное высшее образование и многое другое.
Все о чем шла речь выше, как и многое другое, стало результатом
«перестройки», породившей негативную динамику развития экономики России.
Вот несколько примеров для подтверждения этого положения.
Если по производству с/х продукции на душу населения Россия накануне
перестройки находилась почти в одном ряду с наиболее развитыми
государствами мира, то, начиная с 90-х годов это соотношение начинает
заметно меняться не в пользу России.
В с/х секторе сокращаются: финансирование, посевные площади, поголовье
скота, производство минеральных удобрений, техники и др.
Физический объем российского ВВП к нач. 1992г. составлял менее 20% от
объема ВВП США. В то же время надо имеет в виду, что в 1985 г. Советский
Союз превосходил такую крупную страну как ФРГ, по производству ВВП вдвое и
на равных соперничал с Японией.
К началу же 1992г. Россия замкнула третью десятку государств по общему
объему ВВП и перешла в группу развивающихся государств по его душевому
исчислению.
З следующие 2 года Россия стала уступать Франции по объему ВВП – в 2.5
раза, Японии – в 7 раз, США – в 12раз. Довольно ощутимы также потери России
в связи с политикой «перестройки» в военно-технической сфере. Так по
сравнению с США Россия за последние годы стала продавать танков в 17 раз
меньше, БМП – в 3.5, ракетных комплексов – в 20 раз.
При общем снижении объемов мировой торговли оружием отчетливо
прослеживается монополизация рынка двумя державами – США и ФРГ. Их доля
выросла соответственно на 50% и более чем в 3 раза. Доля России же
сократилась втрое, наблюдается процесс вытеснения России с мирового рынка
торговли в этой области.
Объясняется это не только идеологией «нового мышления», но главным
образом вытеснение России с рынка торговли оружием объясняется, прежде
всего, неспособностью российской экономики в современных условиях, в
отличие от СССР, производить новейшее вооружение. Для подтверждения этого
положения приведем следующую таблицу.
|Виды вооружений |Количество, ед. |
|Бомбардировщики |35 |20 |
|Танки |1300 |675 |
|Подводные лодки |20 |8 |
|Боевые машины пехоты (БМП) |3600 |1100 |
|Истребители – бомбардировщики |575 |150 |
|Ракеты с ядерными боеголовками |190 |45 |
|Штурмовые вертолеты |70 |5 |
Потери, понесенные за счет разрушения научно – производственных,
конструкторских и др. коллективов, если и восполнимы, то только в
отдаленной перспективе. Такова реальная суровость, вызванная
«перестройкой».
О последствиях вызванной перестройкой свидетельствуют и данные,
приведенные американскими экспертами: золотой запас страны сократился в 11
раз, рубль по отношению к доллару 2 уменьшился» более чем в 150 раз,
экспорт нефти сократился более чем вдвое. За время пребывания Горбачева у
власти внешний долг вырос в 5 раз. И сегодня картина выглядит не менее
удручающе: общая задолженность России на начало 1997г. превысила 127 млрд.
$ США.
Как отмечалось выше, характеру самой перестройки и роли Горбачева в этом
процессе дается разнохарактерная оценка. Приведем еще одно из высказываний
на сей счет видного отечественного историка В. Согрина.
«… Избранная Горбачевым в 1985г. Командно – административная модель
реформирования социализма, - пишет он, - провалилась, а взятая на
вооружение с 1987г. реформистско-демократическая модель сопровождалась еще
более разрушительными экономическими последствиями, обрекла на страдания
живущие поколения и обозначила очень неясные перспективы буржуазного
развития».
Хотя аналогичных суждений в печати немало, не со всеми этими оценками
можно согласиться. И все же надо учитывать, что речь идет о главном
архитекторе перестройки, т.е. о лице, которое несет полную ответственность
за последствия предпринятой им акции. При всех перипетиях того времени,
совершенно очевидно, что СССР логикой своего внутреннего развития не шел к
столь быстрому распаду: его развалила политика «перестройки».
3. «Перестройка» - как главная причина развала СССР.
Проведение экономических реформ с последующим упразднением СССР и
постепенным переходом к рынку вызвало обильный поток противоречивых
рассуждений о крахе т.н. Советской империи. Но нужно отметить, что распад
СССР не был распадом классической империи. Еще раз отметим: распад
уникальной многонациональной страны произошел не по естественным причинам,
а, главным образом по воле политиков, преследующих свои цели, вопреки воле
большинства народов, проживающих в те годы в СССР.
Несмотря на многонациональный характер СССР, все же национальный вопрос в
том виде, в котором он достался от царской России, у нас в основном был
решен. Граждане единой страны были воспитаны в духе дружбы и гордости за
достижения страны. Действительно было чем гордиться. Сформировалась
государственность многих народов. Стало доступным бесплатное образование
для людей всех национальностей, возникли национальные университеты, театры,
кино, литература. Но было и не мало и не решенных вопросов между центром и
национальными республиками, в том числе развитие национальных языков,
культур и др. Но не эти упущения определяли отношения между народами в
едином многонациональном государстве.
И сегодня после ликвидации Советского Союза, продолжают сохраняться и
действовать факторы, связывавшие бывшие советские народы, и, прежде всего –
морально – психологические, а именно: глубоко осознанное чувство
принадлежности к единой великой стране. Поэтому можно понять и как-то
объяснить те сложные отношения, которые возникли между народами бывшего
СССР в условиях образования СНГ: многим трудно смириться с той ситуацией, в
которой они оказались сегодня. В самом деле, возникло достаточно аморфное,
не известное мировой практике, государственное образование. С самого начала
было неизвестно, как оно себя поведет себя при решении многих проблем, как
внутреннего, так и международного характера.
Даже сравнительно беглый характер на последствия развала СССР дает полные
основания для следующего вывода.
Исчезновение с геополитической арены столь мощного военно-политического
субъекта повлекло сильнейшую деформацию «силового поля» всей мировой
политики. Безвозвратно нарушенным оказался тот глобальный баланс сил,
который установился на планете в результате Второй мировой войны.
Биполярная система мира - СССР и США, отошла в прошлое.
С другой стороны, упразднение ОВД, являвшейся противовесом НАТО в
Европе, служивший своеобразным инструментом поддержания военного баланса,
н7а котором основывалась мировая стабильность в течение последних 40 лет,
привело к заметному нарушению этого баланса в пользу США. Распад ОВД
является 2-м по значению после развала СССР фактором, определившим
принципиальное изменение военно – стратегической обстановки в мире. Все это
привело к качественному усилению геополитических позиций США. В результате
исчезновения советского «центра силы» Соединенным Штатам фактически удалось
осуществить кардинальный пересмотр результатов Второй мировой войны в свою
пользу и занять место безусловного глобального лидера по всем силовым
параметрам.
Характеризуя создавшуюся в этой связи ситуацию, Г.А. Зюганов в книге
«Россия – Родина моя» пишет: «Ключевым звеном такой стратегии стал сценарий
разгрома и устранения Советского Союза с мировой арены и последующего
развала исторически сложившегося геополитического равновесия…. Пожалуй,
впервые в новейшей истории одно мощное государство разваливает своего
равнозначного по мощи противника без вооруженного конфликта, а с помощью
идеологического «обвала» противника и … применения на его территории
социальных технологий «вялотекущей катастрофы» и «гражданской войны низкой
эффективности»».
Сама Россия не только не выиграла от развала СССР, но и многое потеряла.
В области территориальной, Россия потеряла огромные, стратегически важные
территории и лишилась десятка миллионов своих соотечественников. И сегодня
территориальное устройство России с ее почти 90 субъектами нестабильно. В
одном государстве действуют добрых полтора десятка президентов; между
территориями внутри страны бесконечные конфликты. Россия утратила самые
важные порты, и выходы к морю на Балтике, на Черном море и на Каспии.
Провозгласив суверенитет, Россия оказалось в положении небывалом в ее
политической истории. За пределами России оказалось свыше 20 млн. русских,
ставших изгоями.
«Хотя в декабре 1991г. и провозглашено создание СНГ, внутри него еще
сохраняется много дестабилизирующих факторов, и не устранена опасность
продолжения углубления хаоса…», - отмечает профессор А.М. Хазанов.
В связи с отсутствием законодательного оформления границ практически
между всеми новыми государствами сразу же возникли территориальные споры. В
самой России независимыми себя объявили Татарская и Чеченская республики.
Между тем отсутствие национальной доктрины России, так же как и кризис
российской государственности и вместе с ним русского этноса, породило
удивительные устремления к дальнейшему разделению русских. На территории
России, где испокон веков проживало и ныне проживает русское население,
претендуют, Литва, Эстония, Финляндия, Украина, Грузия – государства,
получившие в обозримом и недалеком историческом прошлом суверенитет из рук
Советской власти. Более того, не только и не столько проливаются потоки
слов на «имперский гнет» СССР и «проимперскую» Россию, они уже стали высшим
заклинанием в оскорбительных выпадах злобствующих политиканов; служат
объяснением и оправданием этнократизма в постсоветских республиках. То, что
для народов бывшего Советского Союза ныне рассматривается как «рост
национального самосознания», у русских объявляется национализмом, коммуно -
фашизмом прочими неграмотными определениями. Порой теоретические изыскания
и политические поползновения следователей и политиков направлены своим
острием на то, что составляет национальную гордость великороссов, - на
русское самосознание. Между тем это не самоцель, а такое же объективное
стремление, как и у других народов. России это необходимо не только для
того, чтобы быть надежной опорой всех россиян, но и щитом региональной и
глобальной безопасности народов современного мира.
План
1. Причины «перестройки».
. Роль Горбачева в осуществлении «перестройки».
. Краткий обзор состояния советской экономики в период с 1975
по 1985г.
2. «Перестройка»: ее цели и результаты.
. Демократизация общества
. Осуществление «перестройки»
. Последствия «перестройки». Отзывы о ней.
3. «Перестройка» - как главная причина развала СССР.
. Причины развала СССР.
. Последствия развала СССР для мирового сообщества и для
России.
. Процессы в СНГ и в России в современное время.
Литература
1. Ш.М. Мунчаев, В.М. Устинов «Политическая история России», М: Норма
– Инфра ( М, 1999.
2. «Перестройка и современный мир», отв. ред. Т.Т. Тимофеев; М:
Международные отношения, 1989.
3. Дж. Боффа «История Советского Союза»; М: Международные отношения,
1994.
4. Бутенко В. «Откуда и куда идем», Лениздат, 1990.
Реферат на тему: Перша світова війна. Причини та характер
Початок першої світової війни.
Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних
протиріч наприкінці 19 ст. і особливо на початку 20 ст., призвели до
створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що
об"єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якого
входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першій
світовій війні.
На початку 20 ст. ситуація на Балканах стала вкрай напруженою.
Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського гніту. Їх
підтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі проти
австро-нимецького блоку.
Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блоками
європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю.
"Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки
Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії.
Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри.
Наслідник австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув з
візитом до столиці Боснії Сараєво.
Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в
Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї
загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецького
імператора Вільгельма ІІ. Там вони домовлялись про плани війни.
Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик. 28
червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербської
націоналістичної організації "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившись
підтримкою Берліна, Відень пред"явив 23 липня Сербії ультиматум. Союзниця
Сербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавши
проект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, а
президент Франції Р.Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики
щодо австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що сербія погодилася майже
з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила їй війну.
Першого серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свого
стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росія
почала загальну мобілізацію. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, а
перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію.
З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення
нейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни
Німеччині. Так почалася перша світова війна.
Причини першої світової війни.
Перша світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у
тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них
обстановку революційної кризи.
Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між
провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного
розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.
Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніж
Англія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо
високого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США і
Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі 19-20ст.
вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши
Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між
цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і
збуту.
На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне
панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь.
До початку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному був
заверешений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція,
натомність у Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних володінь.
Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин
першої світової війни.
Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток
науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів
винищення людей. Почалася гонка oзброєнь, на якій наживалися військові
монополії. Одночасно відбувалася мілітарізація свідомості величезних мас
людей.
Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об"єднавши
зусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації напередодні
війни свідчить, що це не так.
По-перше,
поділ Європи на два ворогуючі блоки держав-Антанту і Троїстий союз- вже
означав неминучість великої європейської війни.
По-друге,
намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповідно розроблялися
плани ведення війни.
По-третє,
в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка озброєнь, зростала
чисельність армій.
У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон про збільшення
армії в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельність
сухопутної німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-
Угорщині було прийнято новий військовий закон, який передбачав збільшення
рекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройні
сили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження
терміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20 років,
що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб.
Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона становила 1 млн.
400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо посилення
армії" мала збільшитися на 400 тис. осіб.
Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на його
імперіалістичній стадії.
Стратегічні плани учасників війни.
У результаті нерівномірного економічного розвитку різних
капіталістичних країн, що посилився у період імперіалізму, змінилося
співвідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиною
гострого суперництва між великими капіталістичними країнами за політичне
панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.
Суперечності насамперед виявилися між Німечинною з одного боку і
Велікобританією, Францією та Росією з іншого.
Плани ведення війни розроблялися з урахуванням головних цілей
протиборствуючих сторін.
Війна була несправедливою і загарбницькою для всіх держав воюючих
блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись досягти
їх за рахунок сусідів.
Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши
її колонії, промислово розвинені райони північно-східної Франції,
відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувала
захопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію, Марокко, Конго,
Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на Близькому Сході. Берлін
прагнув створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною.
Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.
Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування
на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтаю Месопотамію і частину
Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну могутність
Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив на Близькому
Сході.
Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарінію, приєднати
лівий берег Рейна й Саарський вугільний басейн.
Австро-Угорщина винотувала експансіоністські плани щодо Росії та
балканських країн-Сербії, Боснії, Герцеговини.
США до війни не підтримували жодного з європейських угруповань, але,
безперечно, не були байдужими до європейської політики. Вступивши у 1918 р.
у війну на боці Антанти, США забезпечили її перемогу в боротьбі з країнами
німецького блоку.
США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і
посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.
Загарбницькі плани щодо українських земель.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький
характер з боку обох ворожуючих блоків. Українські землі були об"єктом їх
експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина, Румунія.
Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником
слов"янських народів, прагнула завершити справу російських царів, об"єднати
всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалася
оволодіти Буковиною, чорноморськими протоками Босфором і Дарданеллами,
Закарпаттям. Росія також прагнула приєднати Галичину.
Загарбання цих земель переслідувало мету придушити гніздо "мазепинства",
яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Всі плани російського
генерального штабу вістрям наступу російської армії спрямовували в
Галичину.
Австро-Угорщина зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни
австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на
українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено
окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під
зверхністю Австро-Угорщини.
Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині, як з боку
військових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один з
найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: "Росія повинна
віддати нам прибалтійські провінції..,частину Польщі і Донецький басейн з
Одесою, Кримом і Приазов"ям..."
У 1897р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто володіє Києвом, той
має ключ від Росії". Особливо привабливою Україна з її сировинними і
продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни,
коли власні ресурси були фактично вичерпані. Відразу після початку першої
світової війни українські землі стали театром бойових дій між російською
армією та військами австро-німецького блоку або прифронтовою зоною. На цій
території діяв російський Південно-Західний фронт. На завойованій території
російська влада встановила режим, який за словами голови російської
адмінистрації Галичини генерал-губернатора графа Олексія Бобринського, мав
запровадити "русские начала" у житті населення краю.
Так, у Галичині запроваджувались російська мова і російське законодавство.
Закривалися українські школи, інші навчальні заклади, культурні
організації.
Почалось повернення греко-католиків у православ"я. Майже всіх представників
української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької
церкви на чолі з митрополитом А.Шептицьким, вивезено вглиб Росії. Відбулись
єврейські погроми. Російська окупація тривала до весни 1915 р.
Україна в першій світовій війні.
Наслідки війни для України та українців, змушених з обох воюючих
сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни
Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на
Східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та
спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як
російського, так і австрійського командування.
Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю
українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні
інтереси. Величезна кількість українців ( у російській армії налічувалося
3,5 млн.українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську)
боролися і вмирали за імпреії, що не лише ігнорували їхні національні
інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росія знищити їхній
національний рух. Найгіршим було те, що українців - як учасників боїв з
обох сторін - змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом
війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові
політичні можливості для їхніх пригноблених підданих. Але ця можливість
була ще занадто віддаленою.
Українці Австрії одразу відреагували на початок воєнних дій. 3 серпня
1914 р., щоб запезпечити українців єдиним об"єднаним представницьким
органом, усі українські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду
на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Рада
закликала всіх українців боротись за конституційну Австрію, їхнього
найбільшого друга проти самодержавної Росії. Незабаром Рада висунула ідею
створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28
тис.національно свідомих юнаків, багато з яких належали до організацій
"Січ", "Сокіл". Стурбовані можливістю виникнення великих українських
військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на службу до
Українського легіону прийняли лише 2.5 тис.чоловік. Це було перше військове
формування того часу.
Але, ледве згуртувавшись, ці організації були змушені тікати до Відня від
наступаючої російської армії, яка на початку вересня прорвала австрійську
оборону й окупувала велику частину Східної Галичини. Ця поразка австрійців
мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач,
австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської
адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала "зрада українців",
котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті
відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали
кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом
і взагалі всіх українців цілими сотнями заарештовували й страчували без
суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів.
Незавидна доля спіткала також галицьких українців, котрі потрапили
під російську окупацію. Царський уряд швидко дав зрозуміти, що він не
вважає Східну Галичину якимсь новим і тимчасовим завоюванням, називаючи її
не інакше, як "давньою російською землею", котра тепер "назавжди
возз"єднується з матір"ю-Росією". Генерал-губернатором було призначено
графа Георгія Бобринського, який відразу розпочав загальний наступ на
украхнський рух, або "мазепинство", як його називали царські чиновники.
Росіяни преслідували українофілів, австрійці піддавали репресіям русофілів,
а роздерті ідеологічними суперечками галичани видавали й тих, і тих
ворогові-все це більше погіршувало й без того сумну долю українців.
За наказом царських властей було закрито всі українські культурні
установи, кооперативні й періодичні видання. Вводилися обмеження на
вживання української мови й робилися спроби впровадити в школах російську
мову. Особливо масивних атак зазнала греко-католицька церква-цей символ
західноукраїнської самобутності. До Росії вивозили сотні греко-католицьких
священників, а натомість ставили православних попів, що схиляли селян до
православ"я. Заарештували й вивезли до Суздаля митрополита Андрея
Шептицького, який відмовився рятуватися від росіян утечею. Безстрашна
поведінка митрополита протягом усієї війни надихала його земляків і значно
сприяла дальшому зростанню його популярності. Але не встигли росіяни
остаточно здійснити свої плани, як австрійці пішли у контрнаступ і до
травня 1915 року відвоювали більшу частину Східної Галичини. Відступаючи
царські війська взяли заложниками кілька сотень провідних українських
діячів, а також евакуювали тисячі людей, включаючи багатьох русофілів, ролі
яких в українській політеці тепер прийшов кінець.
Ставлення росіян до галицьких українців, яке відомий російський
політик Павло Мілюков розцінив у своєму виступі в Думі як "європейський
скандал", являло собою продовження політики уряду щодо українського руху в
Російській імперії. З вибухом війни було закрито майже всі українські
організації та газети.
Тим часом у Відні, по австрійський бік фронту, у травні 1915 року
зібралися українські політичні діячі та відновили свій представницький
орган - Загальну Українську Раду. В міру того як війна дедалі виснажувала
Австро-Угорщину, чимраз сміливішими ставали вимоги народів імперії, серед
них і українців. Так, Загальна Українська Рада оголосила своєю метою
незалежність Російської України, котру, як вона сподівалася, завоюють
австрійці, а також широку автономію для Східної Галичини та Буковини. Проте
коли Відень пообіцяв полякам ще більшу владу в Галичині, Рада на знак
протесту саморозпустилася. Надалі західноукраїнські інтереси представляв
український клуб віденського парламенту на чолі з Євгеном Петрушевичем.
Війна негативно вплинула на стан промисловості і сільського
господарства України. Вже в перші місяці війни було закрито майже 400
промислових підприємств, а в 1915-1917 роках - понад 1400. На десятках і
сотнях заводів і фабрик обсяг промислового виробництва скоротився на 30-5-
і навіть 75 %. Розвалювався транспорт, що викликало загострення
продовольчої кризи. Зросли ціни.
У сільскому господарстві не вистачало робітників, реманенту, робочої
худоби. Посівна площа у 1916 р. скоротилась на 1 млн. 900 тис. Десятин,
валовий збір зерна у порівнянні з 1913 р. впав на 200 млн. пудів.
Внутрішє становище у воюючих країнах.
Війна вимагала від воюючих держав мобілізації усіх людських,
сировинних, матеріальних і продовольчих ресурсів. Чисельність армій двох
коаліцій досягла 70 млн. осіб. Для ефективної роботи промисловості й
створення військового виробництва у воюючих країнах запроваджувалося
державне регулювання економіки, було створено спеціальні органи військово-
економічні управління, або комітети. Вони здійснювали контроль за джерелами
фінансування народного господарства, розподіляли державні замовлення і
необхідні для їх використання сировину й обладнання, визначали обсяги
виробництва, види продукції, терміни її виготовлення й ціни.
Урядові комітети з сільського господарства визначали посівні плани,
вимагали від селян обов"язкових поставок зернових державі. Для
продовольчого забезпечення населення основними товарами вводилися картки.
На початок 1917 р. найкритичнішим було становище країн австро-
німецького блоку і Росії. Майже половина армій була виведена із ладу,
стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових скоротився вдвічі,
зменшилися розміри посівних площ.
Німеччина опинилась в економічній блокаді. Англія зайняла майже всі
колонії. Спроба прорвати блокаду в морській битві поблизу Ютландського
півострова 31 травня 1916 року зазнала невдачі.
В країнах піднімалася хвиля антивоєнних виступів, і "громадський мир"
змінився соціальним протистоянням. Попри заборону страйків, кількість
страйкуючих постійно зростало. Німецькі соціал-демократи 1 травня 1916 року
провели в Берліні масову демонстрацію під гаслами "Геть війну!", "Геть
уряд!". Звичним явищем стало дезертирство, "братання" солдатів ворожих
армій. В урядових колах визрівали плани мирних переговорів.
Війна справила тяжкий вплив на розвиток господарства Росії. Стан
погіршувався і тим, що в період на 1917 рік декілька важливих промислових
районів були окуповані противником, в результаті загальні втрати
промислового потенціалу склали 20%. Склалася топливно-енергетична криза в
країні. Темпи виробництва в металургії, машинобудуванні не задовольняли
потреб фронту. Залізниці також не справлялися з різким ростом перевозок та
експлуатацією населення.
Загальні витрати Росії на війну в березні 1917 року складали суму
більше 30 млрд. крб. 1/3 цих витрат становили зарубіжні кредити для Росії.
Розпочався процес грошової еміссії, що вело до росту інфляції. Офіціальний
курс рубля понизився до 55 коп., а купівна спроможність складала 22 коп.
Державний борг Росії за роки війни зріс більше, ніж у 4 рази і складав -
36,2 млрд. крб.
Тяжким ударом війна стала для сільського господарства: скоротились
посівні площі більш як на 10%, виробництво м"яса і інших продуктів
харчування. Все цело вело до росту цін на продукти харчування. Які зросли
на 200% порівняно з 1914 роком.
Дані економічного стану країни свідчать про вступ Росії в економічну
кризу.
Підсумки першої світової війни.
Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом
сучасного ведення воєнних дій. Вона тривала з серпня 1914 року по листопад
1918 рік і була однією з найкровопролитніших в історії людства - в ній
загинуло понад 10 млн. осіб і 20 млн. було поранено. Жертви серед
цивільного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише масового, а
й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на
фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни.
Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в
тилу, оголювали й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні
вади старих імперських порядків Європи.
У воєнних діях взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб.
Основні воюючі сторони: на боці Німеччини й Австро-Угорщини виступила
Болгарія, створивши Четверний союз; до країн Антанти приєднались Італія,
Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція, Японія; війну Німеччині оголосив
Китай і 14 держав Латинської Америки.
Війна так чи інакше вплинула на положення всіх країн світу, в тому числі й
на нейтральні. Таким чином весь світ приймав участь у війні.
У війну були залучені колонії європейських держав. Під час війни колонії
набули великого значення як постачальники сировини та продовольства. Крім
того, сотні тисяч місцевих мешканців цих колоній було вивезено до Європи
для робіт у тилу і були використані як солдати на самих важких ділянках
фронтів, часто для прикриття європейських військ.
Для робіт у тилу Франція використала 200 тис. осіб, вивезених з її
колоній. Англія з однієї Індії вивезла з такою ж метою більше 400 тис.
осіб. Англія получила зі своїх заокеанських володінь майже 1 млн. солдат,
Франція - біля 300 тис.
У ході війни була повалена монархія і відбувся більшовицький жовтневий
переворот у Росії. Військова й економічна могутність Німеччини була
підірвана, і вона на довгий час опинилася в міжнародній ізоляції. Наслідком
поразки Австро-Угорщини став розпад однієї з найбільших европейських
імперій і утворення на її уламках нових національних держав.
Після війни сформувалася нова система міжнародних відносин, відбувся
перерозподіл світу.
Література:
С.П. Пивовар, Я.Серіщев, С.Стельмах "Всесвітня історія ХХ ст." 1995 р.
І.Коляда, Т.Ладиченко "Всесвітня історія вік ХХ" 1995 р.
В.Ф. Салабай, Я.А. Титаренко, Л.О. Панчук, М.П. Чуб, О.Ф. Яхно
"Політична історія ХХ ст."
В.Король "Історія України"
О.Субтельний "Україна. Історія"
План.
І. Початок першої світової війни:
а) привід к війні та розвязання війни;
ІІ. Причини першої світової війни:
а) загострення суперечностей між провідними країнами світу внаслідок
неравномірності економічного розвитку;
б) вплив наявності колоніальних володінь на розподіл світу;
в) вплив розвитку науково-техничного прогресу на гонку озброєнь;
ІІІ. Імперіалістичний характер війни:
а) стратегічні плани учасників війни;
б) загарбницькі плани щодо українських земель;
ІV. Україна в першій світовій війні.
V. Внутрішнє становище у воюючих країнах.
VI. Підсумки першої світової війни.
Міністерство освіти України
Київський Державний Економічний Університет
Реферат
на тему: Початок першої світової війни,
її причини та характер.
Виконала:
Житник Олена Петрівна
студентка І курсу, заочного ф-ту
за спеціальністю 6108
| |
