GeoSELECT.ru



Культурология / Реферат: Пересопницьке євангеліє (Культурология)

Космонавтика
Уфология
Авиация
Административное право
Арбитражный процесс
Архитектура
Астрология
Астрономия
Аудит
Банковское дело
Безопасность жизнедеятельности
Биология
Биржевое дело
Ботаника
Бухгалтерский учет
Валютные отношения
Ветеринария
Военная кафедра
География
Геодезия
Геология
Геополитика
Государство и право
Гражданское право и процесс
Делопроизводство
Деньги и кредит
Естествознание
Журналистика
Зоология
Инвестиции
Иностранные языки
Информатика
Искусство и культура
Исторические личности
История
Кибернетика
Коммуникации и связь
Компьютеры
Косметология
Криминалистика
Криминология
Криптология
Кулинария
Культурология
Литература
Литература : зарубежная
Литература : русская
Логика
Логистика
Маркетинг
Масс-медиа и реклама
Математика
Международное публичное право
Международное частное право
Международные отношения
Менеджмент
Металлургия
Мифология
Москвоведение
Музыка
Муниципальное право
Налоги
Начертательная геометрия
Оккультизм
Педагогика
Полиграфия
Политология
Право
Предпринимательство
Программирование
Психология
Радиоэлектроника
Религия
Риторика
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Теория государства и права
Теория организации
Теплотехника
Технология
Товароведение
Транспорт
Трудовое право
Туризм
Уголовное право и процесс
Управление
Физика
Физкультура
Философия
Финансы
Фотография
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
   

Реферат: Пересопницьке євангеліє (Культурология)



Національний педагогічний університет
ім. М.Драгоманова



“Пересопницьке євангеліє”
в історії української літературної мови.



Реферат з історії української літературної мови
студентки 52 групи філологічного факультету
заочного відділення НПУ ім. Драгоманова
Овсяннікової О.Ю.



м. Київ
1998 р.
Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр. - переклад на “просту мову”
канонічного євангелія - є найважливішою пам‘яткою української книжної і
народної мови XVI ст., а також незрівнянним зразком українського живопису
та рукописної книги незадовго до початку друкарства на Україні (1574 р.).
Мова пам‘ятки, гранично зближена з живою народною мовою, дає повну
можливість відтворити стан одного з двох типів старої української
літературної мови (так званої “простої мови”) і визначити фонетичне,
граматичне і лексичне обличчя самої народної української мови в другій
половині XVI ст. Пересопницьке євангеліє є свідченням завершення процесу
формування української народності. Як твердить академик В.І. Пічета: “На
Україні пам‘яткою української мови … є Пересопницьке євангеліє 1556-1561
рр.”
На думку багатьох дослідників (П.Житецький, П.Владимиров, В.Перетц,
О.Грузинський і ін.), переклади священного письма на “просту мову”
виникають на Україні і в Білорусії з середини XVI ст. Під впливом ідей
церковної реформації, що проникли з Західної Європи в Литву та Польщу, до
складу яких входили тоді українські і білоруські землі. Але, на думку
П.П.Плюща, цей вплив не був єдиною причиною згаданих перекладів, бо спроби
таких перекладів відомі на Україні і в XV ст. (Четья-мінея 1489 р.,
“Ізмарагд” XV ст.). Ці спроби, очевидно, відображають тенденцію до
створення самостійної книжної української мови в зв‘язку з пробудженням
національної самосвідомості в середовищі деяких представників тогочасного
українського духовенства, близьких до народу. Наступне XVI ст. лише
закріпило цю тенденцію в нових історичних умовах.
Незважаючи на величезне значення Пересопницького євангелія як
пам‘ятки української літературної і народної мови XVI ст., мова його до
цього часу досліджена ще недостатньо. (Те ж саме можна сказати і про
вивчення його палеографічних особливостей, його живопису тощо). Привернувши
до себе увагу ще в першій половині XIX ст., воно не стало предметом
глибокого вивчення мовознавцями. Навіть найсерйозніші дореволюційні праці
про Пересопницьке євангеліє мають початковий, підготовчий характер (до них
належать “Описание Пересопницкой рукописи XVI в.” П.Житецкого, 1876 р., і
“Палеографические и критические заметки о Пересопницком евангелии”
О.С.Грузинського, 1912 р.). Пізніше також побіжно говориться про неї в
опублікованих у 1958 р. “Нарисах з історії української літературної мови”
П.П.Плющ і в “Курсі історії української літературної мови”, ч.1, написаному
авторським колективом Інституту мовознавства АН УРСР.
Однією з найважливіших причин незадовільного вивчення Пересопницького
євангелія є те, що до цього часу воно не видане і тому мало доступне навіть
спеціалістам філологам і мистецтвознавцям.
Ще П. Житецький писав: “Вивчення Пересопницького рукопису не лише з
фонетичного боку, а й з боку лексичного, а також синтаксичного, могло б
привести до наслідків надзвичайно важливих. Перед нами відкрилась би така
сторінка в розумовому житті цього краю, яка могла б висвітлити глухі
століття XV і XIV, а разом з тим могла б надолужити відсутні сторінки,
вирвані пізнішими переворотами, що відбулися на південноруській землі”.[1]
Найважливішими питаннями вивчення Пересопницького євангелія з цього
погляду є:
1. Висвітлення неясних питань походження, створення і відкриття
пам‘ятки.
2. Всебічне, вичерпне дослідження мови пам‘ятки.
3. Пересопницьке євангеліє в його зв‘язку з канонічним
церковнослов‘янським оригіналом, з одного боку, і чеськими та
польськими перекладами - з другого (на підставі свідчення мови
пам‘ятки).
4. Зв‘язок Пересопницького євангелія з мовою більш ранніх спроб
перекладу священного письма на “просту мову”.
5. Зв‘язок Пересопницького євангелія з мовою інших українських
пам‘яток, зокрема мовою Учительських євангелій, писаних “простою
мовою”.
6. Мова Пересопницького євангелія і мова пам‘ятки - ровесниці його -
Крехівського апостола.
7. Мова Пересопницького євангелія і мова українського ділового,
актового письменства.
8. Видання пам‘ятки, без чого не можливе дальше успішне вивчення її
мови.
Датування пам‘ятки, на щастя, не викликає ніяких суперечок, бо творці
євангелія точно зазначили час початку й закінчення своєї велетенської
праці. У приписках до пам‘ятки вони підкреслили: “Почалося есть писати сіє
євангелїє року тысяча пятьсот пятьдесят шестого, месяца августа пять на
десятого”; закінчено “в лето тысячное пятьсот шестьдесят первое, августа
двадцать девятого дня”. Отже, праця над євангелієм тривала цілих п‘ять
років. Дивуватися цьому не доводиться, враховуючи значний обсяг пам‘ятки
(960 сторінок рукопису) і високохудожнє оздоблення його заставками,
мініатюрами та орнаментами, що затримували роботу писця необхідністю
координувати її з працею митця-живописця (навряд писець євангелія був
водночас і живописцем, причетним до ілюстрування Перпесопницького
євангелія). Пересопницьке євангеліє являє собою наслідок творчої праці -
перекладу з іншомовного оригіналу на так звану “просту мову”, надзвичайно
зближену з українською народною мовою середини XVI ст. І зрозуміло, що
переклад є процесом незрівнянно тривалішим, ніж механічне копіювання.
Слід зауважити, що хронологічна беззаперечність створення
українського євангелія звільняє науковців від важких і часто безплідних
спроб точного датування пам‘ятки, дуже важливого для дослідника її мови. Це
тим цінніше, що мова Пересопницького євангелія цікавить нас не тільки сама
по собі, а й як новий, епохальний етап в загальному розвитку старої
української літературної мови та як яскраве відображення живої української
мови середини XVI ст.
Не менш важливо для вивчення всякої пам‘ятки визначення її
територіального походження, особливо тоді, коли мова її має помітне
діалектне забарвлення, як у даному випадку. Точність визначення
територіальної принадлежності дуже важлива для вченого, що займається
історичною діалектологією певної мови. Вона дає можливість судити про рідну
діалектну стихію автора пам‘ятки, якщо він є уродженцем тієї ж території,
звідки походить пам‘ятка, або території, близької до неї (такими й були
якраз творці Пересопницького євангелія - попович Михайло Васильєвич і
архімандрит Пересопницького монастиря Григорій).
У своєму “Описании Пересопницкой рукописи XVI ст.” П. Житецький
вважає, що місцем написання пам‘ятки була Пересопниця - “нині село в
Луцькому повіті Волинської губернії”[2]. Пізніше О.С.Грузинський і інші,
вчитавшись у приписку до пам‘ятки, встановили, що створення її було почато
не в Пересопниці, а в близькому від неї с. Двірці - маєтку князів
Жеславських (Заславських), в місцевому Троїцькому моеастирі. Але через
деякий час з невдомої причини праця над пам‘яткою була перенесена в
Пересопницький монастир, де вона й була закінчена в 1561 р. тими ж особами,
які почали її за п‘ять років перед тим у с. Двірці. Коли саме написання
пам‘ятки було перервано в Двірці і перенесено в Пересопницю, як довго
тривала неминуча при цьому перерва у праці творців пам‘ятки - цього ми не
знаємо. У зв‘язку з сказаним цікаво навести лише одне міркування О.С.
Грузинського. Маючи на увазі обидві частини пам‘ятки (і писану в Двірці, і
писану в Пересопниці), він твердить, що “перерва під час написання рукопису
на перший погляд не дуже помітно відбилася на характері почерку в обох
частинах рукопису”[3], хоч за його спостереженням, “починаючи з 155-го
аркуша, характер почерку в другій частині Пересопницького рукопису
відрізняється більшою стислістю і висотою”[4]. Загальний же висновок
дослідника полягає в тому, що “євангеліє писала одна й та ж рука тільки в
різний час”[5].
Цей факт треба брати до уваги, розв‘язуючи питання про авторство
перекладу євангельського тексту на “просту мову” в Пересопницькому
євангелії й питання про особу писця, що увічнив цей переклад на пергаменті
власною рукою, “чистим і красивим письмом”, за відзивом П.Житецького.
Безпосереднього відношення до мови пам‘ятки це питання не має, але воно
важливе з історико-культурного погляду, і тут мовознавець, безперечно, може
допомогти тим дослідникам, які побажали б попрацювати над цим питанням
спеціально.
О.С.Грузинський, не вагаючись, вважає, що автором перекладу був
архімандрит Григорій, який володів, на його думку, слов‘янською, сучасною
йому українською літературною, польською, чеською, і, можливо, грецькою й
німецькою мовами. Підставу для такого припущення дає нам свідчення самого
поповича Васильєвича, який твердить, що “тыи книги чтыры эвангелистове суть
устроены кротким, смиренным и боголюбивым иеромонахом Григорієм,
архимандритом пересопницким”. Думка О.С.Грузинського про те, що архімандрит
Григорій знав багато мов, мабуть, не далека від істини: тільки
високоосвічений книжник, подібний архімандритові Григорію, міг так блискуче
здійснити переклад євангельського тексту на “просту мову” (тексту, рясного
багатством змісту і наявних у ньому думок та почуттів). Цілком впевнено
можна сказати при цьому, що архімандрит Григорій не був переписувачем при
створенні Пересопницького євангелія, бо все воно, як уже зазначалося,
написане однією рукою, і очевидно, рукою поповича Васильєвича, зважаючи на
його власні приписки до євангелія. Такий розподіл праці здається
найімовірнішим.
На пересопницькому рукопису відбився так званий південно-слов‘янський
вплив, особливо вплив болгарського письма (змішування юсів; вживання а
замість я; написання ъ (ь) з плавними після плавних; вживання букви ( з
крапкою по середині) і сербського письма (вживання ь замість ъ дуже часто)
і вживання значка “ над ы (ы), іноді над и (и).[6]
На правописі пересопницького рукопису позначився також вплив
білоруського письма: вживання (хоч і не часто) е на місці ь: “то для
лепшего виразумленя” та ін.
Порівнюючи окремі місця з пересопницького рукопису і з чеської
біблії, знаходимо прямий зв‘язок його з чеською біблією 1506 р. і в написах
усіх глав і в тексті.[7]
В лексичному складі Пересопницького євангелія, при великій кількості
у ньому елементів спільноруських і досить значній церковнослов‘янських, є
багато елементів специфічно українських. Особливо рясно просочується в
рукописах українська лексика тоді, коли мова йде не про суто церковно-
релігійні предмети і явища.
“Было пак всуботу второпръвую ишол через збожя (через пашню) и
вытръгали ученицы его класы и шли выминаючи руками своими, и некоторыи з
фарисеов мовили им. прошто тое гинять того ся не годить чинити всуботы…”
Деякі речення в пересопницькому рукопису просто здаються уривками з
живої народної мови, наприклад: “давно би в плахтъ (або в рядннъ) а на
попель сьдячи показаніе чинили”; “ги нехай еще и тот рок. ах околаю еи и
осыплю гноем, а чей пак уродит плод …”
Цікаве явище в рукопису - наявність в ньому досить численних
додаткових пояснень (у дужках) окремих слів. Наприклад: “Бил ти ж там и
колодязь іаковль (студня або криниця)”; (тогды она то жена оставивши вьдро
свое (або глек, або збан) и пошла до мьста”; “ и рекл так учиню. размечу
житницу мою. (клуню або стодолу)”; “ кто будет на кровь (на даху, або на
стрьсь) а статки его в вдому, нехай не сходит взяти их …”
Поряд із словами давньоруськими, спільноруськими, словами
церковнослов‘янськими і словами живої народної української мови, в
лексичному складі рукопису помітна і деяка домішка елементів з польської і
чеської мов.
В окремих місцях Пересопницького євагелія відчувається свого роду
“осучаснення мови”. Так, грецькі або церковнослов‘янські слова тексту іноді
передаються або пояснюються словами, що служили для означення специфічних
явищ тогочасного суцспільного життя Литви і Польщі, наприклад: “Воини пак
увели его внутрь двора которій назівается преторь - (дом радецкий або
ратушь)”, “которому то біло имя Иосиф, съвьтником будучи. (або паном
радним) а был тот члк добрым”.
У фонетиці пам‘ятки слід відзначити такі найголовніші явища:
1. В рукопису ь найчастіше вживається правильно, за традиціним
церковнослов‘янським письмом: “И разумьл то многим народ и за всьх
мьст приходили к нему …” Але іноді за нормами білоруського письма,
замість ь маємо е: при Августе, имел, разделися, часом замість ь
знаходимо написання и, наприклад: “(ликарю) врачу изльчися сам”;
“не ищьте и вы, што бы есте или, або што бы есте пили”.
2. Давні о і е звичайно зберігаються за писаною традицією, і тільки в
окремих випадках на місці їх знаходимо у (оу) або ю, наприклад:” по
сюй и по туй сторонь”; “иже тот брат твуй умрл был” та ін.
3. Рукопис відбиває змішування ы та и, наприклад: “и крыкнули”; “было
от них тое слово закрито”; “которыи то плакали и ридали”.
4. Яскраво виявлене повноголосся: “которыи же то обологовалъся в
перфиру и в виссон”; значно рідше трапляються церковнослов‘янські і
неповноголосні форми, наприклад: “класы (колосся) … выминаючи” і
под.
В рукопису Пересопницького євангелія багато виявлена морфологія живої
народної української мови:
1. Закінчення 2 особи однини теперішнього часу дієслів на -ш
(правописно частіше -шь);
2. 1 особа множ. теперішнього і майбутнього часу переважно на -мо;
3. 2 особа множ. наказового способу з закінченням -ьте, а 1 особа -мо;
4. давальний відмінок однини іменників чол.роду часто закінчення -ови
(-еви) пастыреве, родичове;
5. в називному відмінку множини цих же іменників закінчення -ове (-
еве) і в родовому відмінку однини іменники чоловічого роду часто на
-у та інші.
6. Вживання прислівників на е типу поспьшне; в лексиці це польські
слова і вирази на зразок барзо, южь, соукні, пань, але перемешкали,
коу вечерови і под.)
Заслуговують на увагу й деякі синтаксичні явища пам‘ятки. З них
найголовніші такі:
1.Поряд із зворотами знахідного відмінку іменника (з прийменником)
часто для означення часу вживається конструкція родового відмінка іменника
без прийменника, наприклад: “и сталося единого дня …”; “было бо яко бы
местной годины” та інші.
2. Зустрічається стара давньоруська конструкція (властива й народній
мові) - подвійний знахідний відмінок, наприклад: “и в суботу еи
здоровую учинил”; “и уздрьл его іс засмученого и рекл”.
2. Звичайні для синтаксису пам‘ятки також конструкції із знахідним -
називним відмінком множини назв творин, наприклад: “послал его до
села своего абы пасл свииn”.
3. Майбутній час складений, поряд з утворенням його з формою
інфінітива, буває іноді з формою минулого часу на л, наприклад:
“Зготовай ли што буду вечерял”; “Не будут могли отповьсти”.
У Пеесопницькому євангелії, незважаючи на його релігійний характер,
дуже виразно виявивляються риси живої народної української мови того часу,
а також риси мови літературної. Пересопницьке євангеліє, не пориваючи в
багатьох випадках з традиційною, давньоруською мовою і з деякими елементами
церковнослов‘янськими, приймає значну кількість елементів живої народної
мови - в лексиці, фонетиці, морфології, синтаксисі.
Ще одне залишається безсумнівним: переписуавч євангеліє неодмінно
повинен був мати перед очима рукопис тексту перекладу. Тому переклад
повинен був або цілком передувати праці переписувача, або принаймні
передувати в якійсь початковій своїй частині, після чого процес
перекладання міг продовжуватися паралельно писанню книги переписувачем.
Що ж являв собою рукопис цього перекладу (він належав, як випливає з
попереднього архімандритові Григорію)? О.С.Грузинський висловив з цього
приводу таке припущення: “Самий рукопис, з якого списувалось Пересопницьке
євангеліє, або, точніше, авторський рукопис архімандрита Григорія, був
написаний, очевидно, сучасним українським скорописом. Цим можна пояснити
деякі помилки, пропуски й недоліки в Дворецько-Пересопницькому списку,
прекрасно виконаному з зовнішнього боку”[8]. Як відомо, рукопис перекладу,
приписуваний архімандритові Григорію, до нас не дійшов.
Як уже відзначалось, виникнення перекладів священного письма на
“просту мову” звичайно пояснюється впливом ідей церковної реформації
(бажанням оборонців православ‘я спертися в боротьбі проти агресії
католицизму на широкі народні маси, для чого необхідно було культові книги
зробити для них доступними за допомогою “простої мови”.
Пересопницьке євангеліє є наочним доказом щойно сказаного. Ідея
створення цього канонічного церковно-служебного євангелія в перекладі на
“просту мову” зародилося в середовищі длизькоспоріднених магнатських сімкй
князів Заславських, Гольшанських і Чарторийських, які, як твердить
П.Житецький, “в XVI ст. Ще були віддані руській справі і православ‘ю”[9].
(Можливо, що ця ідея була їм підказана архімандритом Григорієм або взагалі
духовенством Дворецького чи Пересопницького монастирів). Як видно з
приписки до євангелія, матеріальні витрати по створенню євангелія взяла на
себе старша представниця згаданих князівських родин Анастасія (Параскева)
Заславська. Саме “накладом благоверной и христолюьивой княгини Козминой
Ивановича Жеславського” було здійснен написання Пересопницького євангелія”.
Питання про долю Пересопницького євангелія в наступні півтораста
років після його написання, а також про місце й обставини знайдення його
Мазепою і досі лишаються відкритими. Відкриття нових списків цього
євангелія, крім уже відомих науці (Житомирське євангеліє 1571 р. та вставка
в Лєтківському євангелії кінця XVI ст.) може пролити світло й на долю їх
оригіналу. Пошуками цих списків повинні зайнятися українські вчені
насамперед на Волині і в Галичині.
З інших принципово важливих для мовознавця питань, що стосуються
вивчення мови Пересопницького євангелія, слід підкреслити питання про
зв‘язок його мови з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на
“просту мову” на Україні і в Білорусії (Четья-мінея 1489 р., “Ізмарагд” XV
ст., Біблія Ф.Скорини та ін.), а також з мовою Учительних євангелій,
писаних “простою мовою” і дуже популярних на Україні в XVI, XVII, XVIII
ст., про що свідчить наявність півсотні списків цих євангелій, що дійшли до
нашого часу (не рахуючи двох друкованих видань).
У доповіді Ю.І.Тихновського підкреслювалось: “Учительним євангеліям
належить перше місце серед українських і західноруських перекладів святого
письма XVI-XVII ст. …Уцілілі рукописи (і друковані видання) за текстом не є
прості копії, а все нові й нові переробки й переклади”.[10] На цій підставі
Ю.І.Тиховський зробив спробу вивести основний текст Пересопницького
євангелія з українських Учительних євангелій. Якщо це мислиться в тому
розумінні, що попович Васильєвич та архімандрит Григорій мали попередників
у справі перекладу культових книг на “просту мову” і творчо використали їх
досвід, то з цим можна погодитись. Якщо ж Ю.І.Тиховський уявляв собі текст
Пересопницького євангелія як суму текстів окремих євангельських епізодів з
Учительних євангелій, які передували його появі, то це не відповідає
дійсності, бо наша пам‘ятка являє собою не мозаїку, а монолітний
самостійний переклад автора-перекладача. (Як уже зазначалось, цим
перекладачем, напевно, був архімандрит Григорій.) Таким чином,
Ю.І.Тиховському належить лише постановка питання про зв‘язок
Пересопницького євангелія з українськими Учительними євангеліями. Сучасним
же мовознавцям треба спеціально дослідити мовний зв‘язок між ними.
В загальному плані вивчення мови Пересопницького євангелія необхідні
й такі праці, в яких були б порівняльно зіставлені в мовному відношенні
такі пам‘ятки, як Пересопницьке євангеліє, Житомирське євангеліє 1572 р.,
Крехівський апостол початку 60-х рр. XVI ст., праці про мову цих пам‘яток
(Перетца, Карпинського, Карського, Владимирова, Назаревського, Огієнка і
ін.) Зараз таких праць ще нема.
Надзвичайно важливим питанням є питання про характер та склад мови
Пересопницького євангелія і про зв‘язок його з мовою українського ділового
письменства XIV-XVI ст.
Треба підкнеслити, що саме ділова, актова мова відіграла надзвичайно
важливу роль в історії виникнення й розвитку “простої мови” на Україні.
Коли під впливом реформації стара ідея вживання в письменстві лише
культової мови втратила авторитет і перемогла ідея живої народної мови як
мови літератури, освічені українці звернулись до єдиного тодішнього джерела
літературної обробки живої народної мови - до ділового письменства. Ділова
мова кладеться ними в основу загальної літературної мови, внаслідок чого ми
не спостерігаємо великої різниці між актовою мовою XVI ст. і мовою тодішніх
перкладів священного письма на “просту мову”. Порівняти, наприклад, з цього
погляду загальний мовний колорит Пересопницького євангелія, який позирає
навіть у мініатюрних фрагментах на зразок таких: “… а кто бы з вас хотел
столп будовати (або вежу), то вперед сьдеши, розличит маетности свои, если
будет имети спотребу ку збудованню…”; “ты ли еси оныи, который бы то прийти
мъл…”; “…укажу, кого бысте ся бояти мъли…” і подібне. От чому дослідження
мовного зв‘язку Пересопницького євангелія з сучасним йому українським
діловим письменством є дуже актуальним. Тим більше, що цей зв‘язок у
науковій літературі зовсім не висвітлений.
Одним з найважливіших проблемних питань у вивченні мови
Пересопницького євангелія є визначення джерел Пересопницького рукопису. Нам
потрібні нові праці, присвячені питанню оригіналу Пересопницького
євангелія, з якого вони перкладені на “просту мову”. Це велике спільне
завдання болгарських, сербських, чеських, польських і українських
мовознавців.
Нарешті, сама мова Пересопницького євангелія є майже незайманою
цілиною. Складові її елементи (церковнослов‘янські, українські, білоруські,
польські, чеські, латинські, німецькі й ін.) лише названі Житецьким, але й
досі ні окремо, ні в своїх взаємовідношеннях ці елементи не вивчені, а без
цього не можливо зробити будь-які надійні узагальнення про мову пам‘ятки в
цілому, зокрема, відносно її зв‘язків з братніми слов‘янськими мовами, в
яких науковці могли б найти ключ до усвідомлення багатьох важливих питань
культурного єднання південнослов‘янських, західнослов‘янських і
східнослов‘янських народів у період середньовіччя - єднання, яке було
добрим фундаментом зміцнення культурних зв‘язків між всіма слов‘янами в
новий і найновіший час. Глибоке дослідження мови і палеографічних
особливостей Пересопницького євангелія в багатьох випадках могло б дуже
допомогти науковцям розв‘язати низку тих проблем, про які говорилося вище.
Звичайно це не всі проблемні питання, що стосуються мови
Пересопницького євангелія. В дійсності їх багато більше. Але нема сумніву,
що мовознавці-славісти найближчим часом по-справжньому зацікавляться цією
дорогоцінною пам‘яткою української культури. Підготовчим же етапом до цієї
великої й актуальної роботи повинно бути видання Пересопницького євангелія
Академією наук України. Здійснення цього видання розширить коло дослідників
пам‘ятки, прискорить вивчення її мови і всіх проблемних питань, зв‘язаних з
цим вивченням.



ЛІТЕРАТУРА

1. Білодід О.І., Бражник І.І. Пересопницьке євангеліє і клятва
президента Л.Кравчука.
2. Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо. - К., 93.-с.71
3. З історії українських та інших слов‘янських мов. - К., 65.-с.142-
156
/Плющ П.П. Пересопницьке євангеліє./
-----------------------
[1] П. Житецький, Описание Пересопницкой рукописи XVI в., К., 1876, стор.10
[2] П.Житецький, цит. праця, стор. 12
[3] А.С.Грузинський, Палеографические и критические заметки о Пересопницком
евангелии, СПб.. 1912, стор.7
[4] Там же.
[5] Там же.
[6] Значок “ у сербському письмі означає “гостру короткість” у вимові
звуку.
[7] П.В.Владимиров, Доктор Франциск Скорина, 1888, СПб
[8] А.С.Грузинський, Пересопницьке евангелие как памятник искусства эпохи
Возрождения в Южной России в XVI веке, К., 1911. стор. 3
[9] П. Житецький, цит. праця, стор. 11
[10] “Труды XII археологического съезда”, т.3, М., 1905, стор.335.





Реферат на тему: Персей


Содержание


Рождение Персея 3
Персей добывает голову Горгоны Медузы 4
Персей и Атлант 5
Персей и Андромеда 6
Свадьба Персея 7
Возвращение Персея на Сериф 7
Персей в Аргосе 8
Веленье рока 8



Рождение Персея

У царя Аргоса (Аргос — город в Арголиде. Под аргивянами, т.е. жителями
Арголиды, Гомер понимал греков вообще. Аргос упоминается во многих
мифологических циклах )
Акрисия была дочь Даная, славившаяся своей неземной красотой. Много знатных
юношей добивались ее руки, но все они уходили ни с чем. И слышать не хотел
царь о ее замужестве, ибо предсказал оракул ему, что он будет убит сыном
его дочери.
Чтобы избежать такой судьбы, построил Акрисий глубоко под землей из бронзы
обширные покои и там заключил свою дочь, а в народе распустил слух, что
Даная умерла. Но приглянулась Даная самому Зевсу. В виде золотого дождя
проник великий громовержец в ее подземные покои, и стала Даная его земной
женой.
От этого брака родился у Данаи мальчик. Персеем назвала его мать. Однажды
услышал Акрисий детский смех, доносящийся из подземелья, спустился вниз и
увидел прелестного ребенка, игравшего с Данаей. Понял он, что этот ребенок
— его внук. Тотчас вспомнилось Акрисию предсказание оракула. И опять
пришлось ему думать, как избежать судьбы. Приказал бы он убить и мать и
дитя, но закон запрещал проливать родственную кровь — пришлось бы самому
отправляться в изгнание, чтобы не навлечь на Аргос гнева богов. И повелел
Акрисий изготовить большой ларец, посадить туда Данаю с Персеем и бросить
их в море: пусть оно само с ними расправляется...
Подхватили волны ларец с несчастной матерью и ребенком и понесли в открытое
море. Подплывали к нему и резвые дельфины, и сереброногие нимфы. Долго
носило ларец по морским просторам, и вот услышали сестры Галена и Фетида,
дочери морского старца Нерея, колыбельную песню, что пела в ларце Даная
своему сыну. “Не дадим погибнуть несчастным”, — сказала Галена Фетиде. И
загнали они ларец рыбаку с близкого острова в невод.
Серифом назывался этот остров, а рыбака звали Диктис, был он братом
властителя острова, царя Полидекта. Удивился Диктис, найдя в своем неводе
ларец — и еще больше удивился, когда из него вышла прекрасная женщина с
ребенком на руках. Небогат был Диктис, но добр и честен. Обоим предложил он
свое гостеприимство, и Даная с благодарностью приняла его. Так и рос Персей
среди утесов серифийского взморья, помогая своему спасителю в его трудах.
Зная крутой нрав царя Полидекта, долго скрывал Диктис своих гостей. Но
проведал о них Полидект и повелел доставить в свой дворец Данаю и Персея.
Когда увидел он прекрасную Данаю, тотчас же влюбился в нее и решил взять ее
в жены. Но Даная не хотела становиться его женой, помня о том, что была она
любима самим Зевсом. Замыслил тогда Полидект насильно взять в жены Данаю.
Но на защиту матери встал юный Персей. Священные законы гостеприимства не
позволяли Полидекту расправиться Персеем. И тогда решил Полидект
действовать хитростью.


Персей добывает голову

Горгоны Медузы

Узнал Полидект, что мечтает Персей повидать белый свет, совершить
героические деяния, прославить имя свое. И поведал он Персею, что далеко-
далеко на западе, где стоит вечная ночь, живут три сестры-горгоны —
страшные крылатые чудовища с медными когтями, с безобразными, вечно
оскаленными клыками, а на голове у них вместо волос шипят ядовитые змеи.
Две старшие сестры — бессмертны, а третья, по имени Медуза, смертная, но
тот кто взглянет на нее, тут же превращается в камень.
“Если ты действительно сын громовержца, — сказал Полидект Персею, — то не
откажется совершить великий подвиг. Сердце твое не дрогнет перед
опасностью. Докажи мне, что Зевс твой отец, и принеси мне голову горгоны
Медузы. О, верю я, Зевс поможет своему сыну”. С радостью согласился Персей
совершить этот подвиг. А Полидект подумал: “погибнешь ты, и легче мне будет
добыть твою красавицу-мать”.
Отправился Персей в далекий путь. Ему нужно было достигнуть края земли, той
страны, где царили богиня ночи Никта и демон смерти Танатос. Непосильный
для смертного подвиг предстояло совершить Персею. Но боги Олимпа хранили
сына Зевса. Явился ему на помощь быстрый, как мысль, посланник богов Гермес
и любимая дочь Зевса, воительница Афина. Дала Афина Персею медный щит,
такой блестящий, что в нем, как в зеркале отражалось все; Гермес же отдал
свой изогнутый серпом меч и крылатые сандалии. Надел Персей сандалии,
взмахнул руками, — быстрее птицы полетел по воздуху.
Много стран промелькнуло внизу. И вот достиг Персей мрачной страны в
Атлантовых пределах за которыми течет кругосветный Океан, путь по которому
прегражден человеку — пока не исполнится время. На высокой горе над седым
Океаном живут три старухи грайи. Один только глаз и один зуб на всех имели
они. По очереди пользовались они ими. Пока глаз был у одной из грай, две
другие были слепы, и зрячая грайя вела слепых, беспомощных сестер. Когда
же, вынув глаз, грайя передавала его другой сестре, все трое были слепы.
Путь к горгонам охраняли эти грайи, и только они знали его. Тихо подкрался
в темноте к ним Персей и, по совету Гермеса, вырвал у одной из грай
чудесный глаз как раз в тот миг, когда одна передавала его своей сестре.
Закричали грайи от ужаса. Теперь они все трое были слепы. Стали они молить
Персея, заклиная его всеми богами, отдать им глаз. Обещал герой возвратить
похищенное, если укажут ему грайи путь к горгонам. Согласились грайи, и
узнал Персей, где искать ему Медузу-горгону.
Вновь понесся Персей в высоких небесных просторах. Вот показался под ним
сад Гесперид. Даже глаза закрыл Персей — такое ослепительное сияние
исходило от сада, в котором росло золотое дерево, охраняемое древним, как
мир, змееем Ладоном. Все ветви и листья его были золотыми. Золотыми были и
плоды этого чудо-дерева. Вечную молодость даровали эти плоды, вкусившему
их. Великан Атлант стоял на краю сада. Был Атлант столь огромен, что лицо
его скрывалось в тучах, а на плечах он держал весь небосвод. Спустился на
землю Персей, прошел вдоль сада и, помня совет Афины Паллады, преодолел
соблазн сорвать хоть одно яблоко.
В самом укромном уголку сада жили водяные нимфы. Трудно было оторвать
взгляд от их неземной красоты. Ярко-синими, как небесная лазурь были их
глаза, как лепестки белых лилий была их кожа, серебристым ручейком звучал
смех, когда кружились они в хороводе. Заметив Персея, нимфы поздоровались с
ним и сказали: “Мы ждем тебя, Персей, и приготовили тебе подарки. Прими от
нас шлем Аида, делающий человека невидимым и заплечную суму, в которую
войдет столько, сколко ты захочешь в нее положить. С помощью наших подарков
ты выполнишь все то, что тебе предстоит”. Поблагодарил Персей нимф,
попрощался и взмыл в воздух.
Теперь высоко над морем летел Персей, и шум морских волн едва уловимым
шорохом доносился до него. Наконец в свинцовой дали моря черной полоской
показался остров. Все ближе он. Это остров горгон. Ниже спустился Персей.
Вот они — сестры-горгоны. Спят на скале, раскинув свои крылья, нестерпимым
блеском сверкают в лучах солнца страшные медные когти, и волосы-змеи
шевелятся на их головах. Скорее отвернулся Персей от горгон. Страшно
увидеть их грозные лики — ведь один только взгляд, и в камень обратиться
он. Взял Персей щит Афины — как в зеркале, отразились в нем горгоны.
Которая же из них Медуза? Лишь она смертна, лишь ее можно убить... Помог
тут Персею быстрый Гермес. Тихо шепнул он герою: “Скорее, Персей! Смелее
спускайся вниз. Крайняя к морю Медуза. Отруби ей голову. Помни, не смотри
на нее! Один взгляд, и ты погиб.”
Как падает с неба орел на намеченную жертву, так ринулся Персей к спящей
Медузе, глядя в щит чтобы верней нанести удар. Почуяли змеи на голове
чудовища грозного врага. С шипением поднялись они, пошевельнулась Медуза, и
открыла глаза. Но, как молния, сверкнул острый меч. Одним ударом отрубил
Персей голову Медузе. Ее черная кровь хлынула на скалу, а с потоками крови
из тела Медуза взвился к небу крылатый конь Пегас и великан Хрисаор. Быстро
схватил Персей голову Медузы и спрятал ее в чудесную сумку. Извиваясь в
судорогах смерти, тело Медузы упало со скалы в море. Проснулись от шума
падения сестры-горгоны, взвились над островом. Горящими яростью глазами
смотрят они кругом. Но ни одноий живой души не видно ни на острове, ни
далеко в море... А Персей быстро понесся, невидимый в шлеме Аида, над вечно
шумящим морем.


Персей и Атлант

Подобно туче, которую гонит бурный ветер, мчался по небу Персей. И вновь
достиг он той страны, где держал на своих плечах небесный свод сын титана
Япета , брат Прометея , великан Атлант, где в саду Гесперид росло золотое
дерево с плодами дарующими вечную молодость. Как зеницу ока берег Атлант
эти плоды, были они его величайшим сокровищем. Предсказала богиня Фемида
титану, что наступит день, когда придет к нему сын Зевса и похитит у него
плоды чудо-дерева.
С такими словами обратился Персей к Атланту: “О, великий Атлант, прими меня
в доме твоем. Я — сын Зевса, Персей, убивший горгону Медузу. Дай мне
отдохнуть у тебя!”
Услышал Атлант, что Персей — сын Зевса, вспомнил предсказание и ответил
герою: “Убирайся отсюда! Не поможет тебе твоя ложь о великом подвиге и о
том, что ты — сын громовежца”.
Рассердили эти слова Персея. Гнев вспыхнул в его сердце, и сказал Персей
великану: “Хорошо же Атлант, ты прогоняешь меня, растоптав закон
гостеприимства, да еще называешь меня лжецом! Ну, так прими же по крайней
мере от меня подарок”... С этими словами вынул Персей голову Медузы из
волшебной сумки и, отвернувшись, показал Атланту. Тотчас же обратился
великан в высокую гору. Густым лесом стали его волосы, скалами — руки и
плечи, а голова — в вершиной горы, ушедшей в самое небо. С тех пор стоит
гора, называемая ныне Атлас, а небосвод, со всеми его созвездиями опирается
на ее вершину.
Персей же, когда взошла на небо в своих пурпурных одеждах богиня утренней
зари Эос , снова отправился в путь.


Персей и Андромеда


Несомый крылатыми сандалиями Гермеса, достиг Персей Эфиопии, страны на
далеком юге. Теперь ему надо было держать путь к северу вдоль береговых
утесов. Но что это? На одной из скал, у самого моря, увидел Персей дивное
изваяние: беломраморный образ прикованной девушки. Спустился Персей,
подошел ближе, и понял, что не скульптор создал это чудо красоты. Живая
дева смотрела на него так жалостно, так умоляюще, что дрогнуло сердце
героя.
“Кто ты? — спросил Персей. И почему прикована к этой пустынной скале?”
“Зовут меня Андромедой, — ответила дева, — я дочь Кефея, царя этой страны.
Моя мать Кассиопея похвалялась, что она красотой првосходит Нереид.
Разгневались нимфы морских волн на эти слова, вывели из глубин моря самое
страшное из всех морских чудовищ и наслали его на нашу страну. Великое
множество бед сотворило оно: убивало людей, пожирало скот, уничтожало
посевы. послал отец мой вопросить оракул Зевса-Амона в оазисе ливийской
пустыни, и ответил оракул, что успокоится чудовище не раньше, чем ему
отдадут меня на съеденье. И вот я прикована к этой скале. Царь Кефей обещал
отдать мою руку тому, кто сразиться с чудовищем и одолеет его. Надеялся он,
что Финей, мой жених, свершит этот подвиг. Но Финея все нет, а чудовищее
вот-вот должно появиться. И нет мне спасенья...”
Как только произнесла Андромеда эти слова, послышался шум разбивающихся о
берег волн и глухой, зловещий рев, точно целого стада разъяренных быков.
Огромная волна бросилась на скалистый берег, и когда она отхлынула, на
берегу остался исполинский змей.
На крылатых сандалиях Гермеса взмыл Персей в воздух, и бросился с высоты на
чудовище. Глубоко вонзился изогнутый меч героя в спину змея. Кровь и вода
хлынули из оскаленной пасти чудовища, но намокли крылатые сандалии, не
может Персей снова взлететь. Тогда могучий сын Данаи обхватил левой рукой
скалу, что возвышалась над морем, и трижды погрузил меч свой в широкую
грудь змея.
Окончен ужасный бой. Радостные крики несутся с берега. Все славят героя.
Сняты оковы с прекрасной Андромеды, и, торжествуя победу, ведет Персей
спасенную им деву во дворец Кефея.

Свадьба Персея

Богатые жертвы принес Персей богам-олимпийцам, Зевсу — отцу своему, Афине-
Палладе и Гермесу — за помощь. А после начался свадебный пир — ведь по
праву рука Андромеды принадлежала герою. Вдруг звон оружия раздался в
пиршественном зале. По всему дворцу раздался военный клич. Это пришел
первый жених Андромеды, Финей, с отрядом воинов.
Потрясая копьем, громко воскликнул Финей: “Горе тебе, похититель невест! Не
спасут тебя от меня ни твои крылатые сандалии, ни даже сам Зевс-
громовержец!” Хотел уж было Финей бросить копье в Персея, но царь Кефей
остановил его словами” “Что делаешь ты? Так ты хочешь воздать Персею за
подвиг его? Разве похитил он у тебя твою невесту? Не была ли она похищена у
тебя тогда, когда ее велели приковать к скале, когда она шла на гибель?
Почему ты тогда не явился к ней на помощь? Ты хочешь теперь отнять у
победителя его награду?”
Ничего не ответил Кефею Финей, гневно смотрел он то на Кефея, то на
прекрасного сына Зевса, и, вдруг, напрягшивсе силы, бросил в Персея копье.
Мимо пролетело копье и вонзилось в ложе Персея. Могучей рукою вырвал Персей
копье и бросил в Финея. Но Финей успел спрятаться за жертвенник, и копье
попало в грудь Рета, друга Финея.
Закипел смертельный бой. Как молния блещет в руке Персея изогнутый меч,
которым убил он Медузу. Одного за другим разит он воинов, пришедших с
Финеем. Но Персей — чужеземец в царстве Кефея. Ему одному приходится
бороться с множеством врагов. Словно град, гонимый ветром летят стрелы в
сына Данаи. Прислонясь к колонне и прикрываясь блестящим щитом Афины,
бьется с врагами Персей. Уже со всех сторон они окружили героя. Неминуемая
гибель грозит ему. И тут громко воскликнул Персей: “У врага, сраженного
мною, найду я помощь! Скорей отвернитесь все, кто мне друг!”
Быстро вынул из чудесной сумки Персей голову горгоны Медузы и поднял ее
высоко над головой. Тотчас обратились в каменные статуи воины Финея. А сам
Финей, закрыв ладонями глаза, упал на колени и с мольбой обратился к
Персею: “Ты победил, Персей! О, спрячь скорей ужасную голову Медузы, молю
тебя — спрячь ее. Великий сын Зевса, возьми Андромеду, владей всем, что мне
принадлежит, только жизнь оставь мне!”
Ничего не ответил Персей. Молча протянул он голову Медузы к лицу Финея. И
открыл Финей глаза, и обратился в мраморную статую...

Возвращение Персея на Сериф

Недолго оставался Персей в царстве Кефея. Взяв с собой прекрасную
Андромеду, вернулся он на остров Сериф к царю Полидекту. В великом горе
застал герой свою мать. Спасаясь от Полидекта, в храме Зевса пришлось ей
искать защиту, и ни на единый миг не могла она покинуть священного убежища.
Разгневанный Персей пришел во дворец царя, где пировал Полидект со своими
друзьями. Удивился царь Серифа, увидев Персея. Был он уверен, что погиб
Персей в борьбе с горгонами.
“Твое желание исполнено, царь Полидект, — сказал Персей, — я принес тебе
голову Медузы”.
Не поверил царь богоравному герою, стал насмехаться над ним, называя
лжецом. Не смог простить Персей оскорблений. Грозно сверкнув очами, он
вынул из сумки голову Медузы и воскликнул: “Если ты не веришь, то вот тебе
доказательство!” Взглянул Полидект на голову Медузы и мгновенно обратился в
камень. Не избежали этой участи и друзья царя, пировавшие с ним.

Персей в Аргосе

Власть на Серифе Персей передал брату Полидекта, Диктису, который некогда
спас его с матерью, а сам с Данаей и Андромедой отправился в Аргос. Когда
до царя Аргоса, Акрисия, дошли слухи о скором возвращении внука, то,
вспомнив предсказание о том, что от внука своего он примет смерть, бежал
царь Аргоса далеко на север.
Персей же стал править в Аргосе. Он вернул шлем Аида и чудесную сумку
нимфам, Гермесу — острый меч и крылатые сандалии. Голову же Медузы отдал он
Афине-Палладе, а она укрепила ее у себя на груди, на своем сверкающем
панцире.
Мудро и справедливо правил Персей в Аргосе. Одно только печалило его —
судьба исчезнувшего деда. Напрасно Персей рассылал во все края гонцов с
наказом разыскать старого царя и уговорить его вернуться. Все они вернулись
ни с чем.

Веленье рока

Однажды молодой царь города далекого Лариссы справлял поминальные игры по
своему умершему родителю. Прибыл на игры и Персей. Одну за другой одерживал
он победы — и в беге на колесницах, и в кулачном бою. Оставалось последнее
состязание, в метании диска. Бросил Персей диск — взвился диск высоко и,
падая задел старика, уложив его насмерть. Акрисий был тем стариком. Здесь,
в далекой Лариссе, скрывался от неумолимого рока дед Персея. Но нельзя уйти
от судьбы. Сам Зевс-громовержец не властен изменить предначертанного..
Торжественно похоронил Персей нечеянно убитого деда за воротами Лариссы на
краю большой дороги, как это было в обычае у эллинов. Но не мог Персей,
пролив родственную кровь, вернуться в Аргос. И тогда предложил он брату
Акрисия, царю Тиринфа, Прету, обменяться царствами. С радостью согласился
Прет, ведь под его власть переходил не только Аргос, но и основанные
Персеем златообильные Микены, и прекрасная гавань Навплия, и славный своими
богатствами и святостью храм Геры Аргосской. Так досталось Прету —
богатство, а Персею счастье до смерти и за пределами жизни, ибо закончив
свой земной путь Персей и Андромеда были перенесены богами на небо,
превратившими их в созвездия.

Список Литературы

1. Гигин. Мифы.





Новинки рефератов ::

Реферат: Общение и обучение (Педагогика)


Реферат: Культура 18 века (Культурология)


Реферат: Колдовство и магия Зигмунда Фрейда (Психология)


Реферат: Анализ себестоимости продукции плодоводства в СХПК «Кочетовский» Мичуринского района Тамбовской области (Ботаника)


Реферат: Карибский кризис его уроки (История)


Реферат: Базаров герой своего времени по роману Тургенева "Отцы и дети" (Литература)


Реферат: Коллективное поведение (Социология)


Реферат: Разработка гидропривода технологического оборудования (Технология)


Реферат: Модернизация АСР (автоматическая система регулирования) молотковой дробилки типа ДДМ (Технология)


Реферат: Нобелевские премии по медицине и физиологии (Биология)


Реферат: Жизнь и деятельность М.В. Ломоносова (Исторические личности)


Реферат: Социология - Наука об обществе (Социология)


Реферат: Миссия и цели организации (Менеджмент)


Реферат: Нидерландская живопись 16 века (Культурология)


Реферат: КУЛЬТУРА И БЫТ МИНОЙСКОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ (Примерно 2000 лет д.н.э., Греция, о-в Крит) (История)


Реферат: КНДР (География)


Реферат: Отчет по биологии по теме "Человек и природа" (Биология)


Реферат: Расчет и анализ показателей объема работы и использования подвижного состава Ж/Д (Статистика)


Реферат: Теория происхождения государства и права (Государство и право)


Реферат: Бухгалтерский учет на МП (Бухгалтерский учет)



Copyright © GeoRUS, Геологические сайты альтруист