|
Реферат: Діагностика фінансового стану підприємства (Диагностика финансового состояния предприятия, на примере ООО "Рако-принт") (Предпринимательство)
Діагностика фінансового стану підприємства
Зміст
Вступ
1. Методологія визначення фінансового стану підприємства
1. Діагностика прибутковості (рентабельності)
роботи підприємства
2. Аналіз наявності фінансових ресурсів
3. Аналіз платоспроможності та ліквідності
2. Діагностика фінансового стану товариства
з обмеженою відповідальністю “Рако-прінт”
1. Характеристика фінансового стану ТОВ “Рако-прінт”
2. Визначення показників фінансового стану
3. Перспективи фінансового стану ТОВ “Рако-прінт”
1. Фінансова стійкість підприємства
2. Прогнозування фінансового стану
3. Напрямки покращення фінансового стану
підприємства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Моя курсова робота на тему “Діагностика фінансового стану
підприємства”. Планується розглянути фінансовий стан товариства з обмеженою
відповідальністю “Рако-прінт”. Обрана саме така тема тому, що взагалі всі
підприємства сфери матеріального виробництва в умовах ринкової економіки
здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку, а здатність
підприємства успішно діяти в умовах комерційного розрахунку знаходить своє
відображення у його фінансовому стані.
У ринкових умовах виключно велика роль діагностики фінансового стану
підприємства. Це пов’язано з тим, що підприємства набувають самостійність
та несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарчої
діяльності перед власниками, робітниками, банком та кредиторами. Також
ринкові умови вимагають від підприємств збільшення ефективності
виробництва, конкурентоспроможності продукції та послуг на основі втілення
досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання та
керування підприємством, активізації підприємства та інше. Отже роль
діагностики фінансового стану достатньо велика.
Щоб забезпечити виживаємість підприємства в сучасних умовах керівничому
персоналу необхідно перш за все вміти реально оцінювати фінансовий стан як
свого так і існуючих потенційних конкурентів.
Фінансовий стан – це найважливіша характеристика економічної діяльності
підприємства, вона визначає конкурентоспроможність, потенціал у діловому
співробітництві, оцінює, у якій мірі гарантовані економічні інтереси самого
підприємства та його партнерів у фінансовому та виробничому відношенні.
Але, це і зрозуміло, одного вміння реально оцінювати фінансовий стан не
достатньо для успішного функціонування підприємства та досягнення ним
встановленої цілі. Фінансовий стан підприємства – це ступінь забезпеченості
підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної
господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за
своїми забов,язаннями.
У фінансовому стані знаходять відображення у вартісній формі загальні
результати роботи підприємства, в тому числі і роботи з управління
фінансовими
ресурсами, тобто фінансової роботи.
Найбільш зримо фінансовий стан підприємства визначається такими
елементами його економічної діяльності:
- прибутковість;
- наявність власних фінансових ресурсів;
- раціональне розміщення основних і оборотних коштів;
- платоспроможність;
- ліквідність;
- інше.
І, якщо підприємство досягає у цих напрямках необхідних параметрів, то
фінансовий стан такого підприємства стає стійким.
У першому розділі моєї роботи буде розглянуто методологічний підхід до
визначення фінансового стану підприємства.
Далі, у другому розділі, буде дана оцінка фінансового стану ТОВ “Рако-
прінт” за методологією, наведеною в першому розділі роботи.
Безпосередньо обґрунтування точки зору методів покращення фінансового
стану даного підприємства буде викладено у третій частині даної курсової
роботи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Рако-прінт”. Статуний фонд
товариства складає 26236 тисяч гривень. Прибуток підприємства утворюється з
надходжень від господарської діяльності. Майно товариства складається з
основних засобів та обігових коштів. Товариство здійснює випуск наступних
видів продукції:
- етикетки для продуктових товарів;
- етикетки для напоїв;
- різноманітна поліграфічна продукція;
- наклейки для автомобілів;
- наклейки для попільничок;
- етикетки та наклейки для не продуктових товарів;
- інша продукція.
Дана курсова робота виконана згідно завдання (Додаток №1).
Фінансові результати діяльності підприємства, як критерій досягнення
поставленої мети
Сутність фінансових результатів
у діяльності підприємства
Фінансові результати діяльності підприємства відображають мету
підприємства взагалі, її доходність і є вирішальними для підприємства.
Окрім керівництва підприємства і колективу організації фінансові результати
діяльності цікавлять інвесторів, кредиторів, державні органи, в першу чергу
податкову службу, фондові біржі.
Отже взагалі можна сказати, що ефективність виробничої, інвестиційної
та фінансової діяльності фірми чи організації, чи підприємства
відображається у фінансовому результаті.
Основні показники фінансових результатів
Під фінансовим результатом діяльності підприємства розуміється
дієздатність підприємства фінансувати свою діяльність. Фінансовий
результат підприємства – це сукупність показників, які відображають його
дієздатність погасити свої боргові зобов’язання.
Фінансова діяльність охоплює процеси формування, пересування та
забезпечення сохранності майна підприємства, контролю за його
використанням. Фінансове становище є результатом взаємодії всіх елементів
системи фінансових відносин підприємства і тому визначається сукупністю
виробничо-господарчих факторів.
Від фінансових результатів діяльності підприємства складається його
фінансове становище, яке може бути стійким, нестійким та кризовим.
Здатність підприємства своєчасно про ізводити платежі, фінансувати свою
діяльність на розширеній основі свідчать про його відмінний фінансовий
стан.
Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність
господарювання підприємства.
Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його
прибуток
чи доход.
Доход – це виручка від підприємницької діяльності за врахуванням
матеріальних і прирівняних до них витрат. Практичне значення показника
доходу полягає в тому, що він характеризує загальну суму коштів, яка
поступає підприємству за певний період.
Загальна величина доходу підприємства включає:
доход від реалізації продукції (робіт, послуг) – обчисляється як
різниця між виручкою і матеріальними та прирівняними до них витратами у
собівартості реалізованої продукції;
доход від реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів,
основних фондів, нематеріальних активів) – це різниця між ціною їх продажу
і матеріальними витратами на придбання і реалізацію;
доход від позареалізаційних операцій (пайові участі у спільних
підприємствах, здачі майна в оренду, цінних паперів,
товарного кредиту,
надходжень або витрат від економічних санкцій, тощо).
Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування
усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.
Ріст прибутку создає базу для самостійного фінансування,
розширення
виробництва, рішення проблем соціальних та трудових конфліктів. За
рахунок прибутку виконується також частина обов’язків підприємства перед
бюджетом, банками та іншими підприємствами і організаціями.
Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має ті ж
джерела, що і доход, тобто вона включає прибуток від реалізації продукції
(робіт, послуг) матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.
Прибуток від реалізації є основною складовою загального прибутку. Він
обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції (без врахування
податку) та її повною собівартістю.
П р = Q р – С,
де П р – прибуток від реалізованої продукції;
Q р – обсяг реалізованої продукції;
С – повна собівартість реалізованої продукції.
Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що
залишилась, називається чистим прибутком.
Здається, що прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства.
Це так, але він показує абсолютний ефект діяльності підприємства без
врахування використаних при цьому ресурсів, тому він доповнюється
показником рентабельності.
Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи
підприємства. У загальній формі він обчислюється наступним чином:
Р = П / В,
де Р – рентабельність;
П – прибуток загальний (валовий);
В – витрати.
Перед усім слід відрізняти рентабельність застосованих ресурсів і
рентабельність продукції.
Рентабельність застосованих ресурсів, залежно від охоплення останніх
може обчислюватися як:
рентабельність виробничих фондів;
(Р в) – рентабельність виробництва;
Р в = П з / К о * 100,
де П з – загальний валовий прибуток підприємства за рік;
К о – середня величина основних виробничих фондів і оборотних
коштів підприємства за рік;
рентабельність сукупних активів (Р а) – характеризує ефективність
використання всього наявного майна підприємства;
Р а = П з / К а * 100,
де К а – середня сума активів балансу підприємства;
рентабельність власного (акціонерного) капіталу (Р в) – показує
ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:
Р в = П ч / К в * 100,
де П ч – чистий прибуток за врахуванням сплати процентів за кредит;
К в – власний капітал.
Величина власного капіталу дорівнює сумі активів (за даними балансу) за
мінусом всіх боргових зобов’язань.
рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її
виробництво і збут:
Р п = П р / С р * 100,
де П р – прибуток від реалізації за певний період;
С р – повна собівартість реалізованої продукції.
Отже за допомогою наведених вище показників можна отримати загальну
уяву про фінансовий стан підприємства.
Вплив маркетингової стратегії підприємства
на фінансовий результат
Суть маркетингової діяльності заключається у формуванні реальної
величини попиту, у впливі на споживача для пробудження його до придбання
товару, у розробці реальних програм дій організацій на конкретному ринку.
Головний принцип маркетингу – орієнтація на споживача та його потреби,
їх формування та максимальне задоволення. Реалізація цього принципу у всіх
сферах виробничо-господарської діяльності втілюється через менеджмент,
основні функції якого – планування, організація, реалізація, контроль.
При дослідженні організації як цілісної соціально-економічної системи
співвідношення маркетингу та менеджменту розглядається як частина
цілого.
Вказане розграничення має формальну сторону.
Функції маркетингу заключаються у дослідженні і формуванні його
засобами
організаційно-економічних умов здійснення виробничих процесів,
забезпечуючи
їх непрерівність, зниження витрат і рівень ефективності,
достатній для
розвитку організації.
Вказані особливості дозволяють розглядати маркетинг як важну умову і
суттєвий резерв антикризового керування.
Отже висновком вищесказаного є те, що обрана маркетингова стратегія
підприємства має достатньо великий вплив на фінансовий результат діяльності
підприємства.
Взагалі треба відмітити, що в даний момент відсутня достовірна
інформація щодо українського ринку маркетингових комунікацій. Разом з тим є
очевидним, що кожна організація повинна мати відповідний рівень розвитку
маркетингу, особливо у кризових ситуаціях, щоб своєчасно реагувати на зміни
зовнішньої середи, ринкової ситуації та оказувати певне воздействіє на
ринок.
Діагностика фінансового стану
Безпосередньо оцінка або діагностика фінансового стану та фінансової
стійкості підприємства є важливим елементом управління.
Прибуток (доход) і рентабельність як основні показники фінансових
результатів не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства
і можливі тенденції його зміни, потрібні інші показники.
До основного джерела інформаційного забезпечення діагностики
фінансового стану підприємства відносять бухгалтерський баланс підприємства
(форма №1). Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу
мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і
діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна
розглянути у різних аспектах, але основними показниками з отриманих будуть
ті, що характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та активності
підприємства.
Отже – ступінь заборгованості обчислюється шляхом ділення боргових
забов,язань на активи підприємства:
К заб = К б / К а,
де К заб – коефіцієнт заборгованості;
К б – боргові забов,язання підприємства;
К а – сукупні активи підприємства.
Якщо К заб > 0,5, то сильно зростає ризик щодо сплати боргів.
Аналіз заборгованості, оцінка співвідношення зобов’язань дозволяє з,
ясувати, наскільки раціональною є структура капіталу і величину ризику для
інвесторів і кредиторів.
Потенціальні можливості підприємства розрахуватися з боргами
характеризується коефіцієнтом забезпеченості боргів:
К з. б. = К в / К б,
де К з. б. – коефіцієнт забезпечення боргів;
К в – власний капітал.
Якщо К з. б. = 1, то це значить, що підприємство може
сплатити борги
власним капіталом.
Ліквідність підприємства.
У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємства унаслідок
їхнього банкрутства, одним із найважливіших показників фінансового стану
підприємства є ліквідність.
Термін "ліквідність" (від латинского liquidus – рідкий, текучий) у
буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі,
перетворення матеріальних цінностей у кошти.
Таким чином ліквідність підприємства – це можливість використовувати
його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх в такі.
Під ліквідністю підприємства розуміється його здатність розраховуватися
зі своїми зобов’язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути
використані для погашення боргів. Такі активи називаються ліквідними
засобами.
Повсякденна робота підприємства по управлінню ліквідністю спрямована на
самозбереження організації, умовою якого висткпає безперебійне виконання
забов,язань перед постачальниками, покупцями та іншими клієнтами. З
організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих
груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у відповідних
показниках. Такі показники наведені нижче.
Ліквідність підприємства, як його здатність оперативно перетворювати
активи у платіжні засоби для оплати короткострокових зобов’язань
виражається двома основними показниками:
коефіцієнтом поточної ліквідності;
коефіцієнтом термінової ліквідності.
Коефіцієнт поточної ліквідності (К п. л.) – обчислюється відношенням
поточних активів і короткострокових зобов’язань:
К п. л. = К а. п. / К б. к.,
де К а. п. – поточні активи підприємства;
К б. к. – короткострокові зобов’язання.
Якщо К п. л. < 2, то ліквідність підприємства невисока і воно має
певний фінансовий ризик. При надто високому К п. л. (більше 3 – 4) може
виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів.
Коефіцієнт термінової ліквідності (К т. л.) – це відношення активів
високої ліквідності до короткострокових зобов’язань, тобто
К т. л. = К а. л. / К б. к.,
де К а. л. – поточні активи високої ліквідності.
Не можна плутати понять “ліквідність” підприємства і
“платоспроможність” підприємства.
Платоспроможність – це здатність підприємства сплачувати кошти за
своїми зобов’язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за
рахунок наявних грошей на банківських рахунках, або у готівці. Для того,
щоб підтримувати підприємство у платоспроможному стані, фінансова служба
повинна дбати про те, щоб його чисто грошові активи відповідали потребам
щоденних платежів. Вважається, що у підприємствах на розрахунковому рахунку
має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською
заборгованістю всіх видів і поточною дебіторською заборгованістю на користь
підприємства.
Фінансова активність підприємства характеризується такими показниками,
як середній період оплати дебіторської, кредиторської заборгованості та
оборотність товарно-матеріальних запасів.
Середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції
підприємства обчислюється за формулою:
t д = К д * Д к / П пр,
де t д – середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями,
днів;
К д – заборгованість покупців (дебіторська заборгованість);
Д к – кількість календарних днів, у періоді, за який обчислюється
показник;
П пр – обсяг продаж за розрахунковий період.
За період t д платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються у
гроші. Його скорочення економічно вигідне.
Середній період оплати кредиторської заборгованості постачальникам –
визначається співвідношенням:
t к = К к * Д к / М,
де t к – середній період оплати кредиторської заборгованості
постачальникам, днів;
К к – заборгованість підприємства постачальникам;
М – обсяг закуцпки сировини і матеріалів за розрахунковий період.
Скорочення t к не є сприятливим для підприємства, оскільки потребує
додаткових коштів.
Оборотність товарно-матеріальних запасів обчислюється як відношення
обсягу продаж до величини запасів
N об = П пр / М з,
де N об - оборотність товарно-матеріальних запасів за певний період
(рік, квартал);
М з – середня величина запасів за той же період.
Можна зробити висновок, що найбільш зримо фінансовий стан підприємства
визначається такими елементами чи показниками:
прибутковість;
рентабельність роботи підприємства;
наявність власних фінансових ресурсіув;
платоспроможність;
показником прибутковості власного капіталу;
показником валової прибутковості продажу товарів;
коефіцієнтом фінансової незалежності;
ліквідність;
прибутковість власного капіталу;
інші.
Тож, якщо підприємство досягає у цих напрямках необхідних параметрів,
то
фінансовіий стан такого підприємства стає стійким.
Важливий вплив на фінансовий результат роботи підприємства має розробка
фінансового плану підприємства. Фінансовий план підприємства
складається на кожний поточний рік з поквартальним відокремленням за двома
розділами: перший – надходження; другий – витрати із загальним їх підсумком
за кожний квартал. У першому розділі спочатку зазначаються залишки грошових
коштів на початок розрахункового року. Потім до них додаються кошти,
спрямовані у відповідних кварталах на збільшенні власного капіталу і
реалізацію товарів на умовах тримісячного кредиту. Другий розділ може
охоплювати кошти, призначені для збільшення товарних запасів у певному
кварталі, щоквартальної закупівлі товарів, покриття щорічно відновлюваних
постійних витрат, щоквартальну виплату відсотків за користування кредитом,
придбання виробничого устаткування, платежів по банківській заборгованості
у зазначеному кварталі, тощо. Причому фінансовий план будь-якого суб,єкта
господарювання формується з дотриманням вимоги, відповідно до якої
надходження коштів має перевищувати поквартальні витрати (платежі).
Діагностика фінансового стану товариства з обмеженою відповідальністю
"Рако-прінт"
Основним iнформацiйним джерелом для проведення аналiзу служить баланс
підприємства. Баланс - це основний iнструмент для проведення діагностики
фінансового стану. Фінансовий стан підприємства хірактерезується
розміщенням і використанням засобів підприємства. Ця інформація
представляється у балансі організації.
Баланс складається iз активiв i пасивiв. Активи включають все майно
реальне i фiнансове, яким володiє підприємство, в тому числi грошову
готiвку, цiннi папери, комп"ютерне обладнання, тощо.
Отже діагностика фінансового стану підприємства базується на даних
балансу. Баланс має дві частини:
актив, який показує напрямки розміщення коштів (капіталу);
пасив, який характерезує джерела коштів (капіталу).
Активи включають фізичне, грошове і нематеріальне майно, яке у балансі
поділяється на дві групи: фіксовані і поточні активи.
Фіксовані активи – це майно створене за рахунок довгострокових
івнвестицій, передусім основні фонди, незавершене будівництво,
нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення та інші.
Поточні активи – включають мобільні елементи майна з коротким терміном
обігу (до одного року).
Пасиви балансу поділяються на дві групи:
власний капітал (кошти);
"чужий" капітал, у різних формах заборгованості (забов,язання).
Власний капітал складається з статутного фонду (капітал) та
акумульованого (нерозподілений між власниками та працівниками) прибутку,
який утворюється від діяльності підприємства.
Боргові забов,язання у балансі поділяються на довгострокові і
короткострокові.
Баланс товариства з обмеженою відповідальністю "Рако-прінт" наведений у
додатку 2. Баланс підприємства составлений на 1 січня 2001 року.
В процесi аналiзу балансу підприємства використовують наступнi методи:
1. Метод п о р i в н я н ь, який позволяє визначити причини i ступiнь
дiї динамiчних змiн i вiдхилень по статтях на лiквiднiсть банку i
прибутковість
його операцiй, а також визначити резерви пiдвищення доходностi
останнiх.
2. Метод г р у п у в а н н я дозволяє шляхом систематизацiї даних
балансу розiбратись в сутi явищ i процесiв, що аналiзуються.
Так, з точки зору формування джерел i їх вкладень рахунки балансу
подiляються на активнi, пасивнi i активно-пасивнi. Проводяться також
групування рахункiв балансу з точки зору видiлення власних i залучених
коштiв, довгострокових i короткострокових фiнансових вкладень, видiв
доходiв, витрат i прибутку. Статтi можуть бути згрупованi по ступеню
лiквiдностi, рiвню доходностi, рiвню вартостi.
3. Метод к о е ф i ц i є н т i в дозволяє виявити кiлькiсний
взаємозв"язок мiж рiзними статтями, роздiлами чи групами статей балансу.
Таким чином визначаеться:
- питома вага певної статтi чи груп статей в загальному об"ємi активу
/пасиву/ чи в вiдповiдному роздiлi;
- активнi балансовi рахунки можуть спiвставлятися iз аналогiчними
рахунками балансiв за попереднiй перiод;
- спiввiдношення активних i пасивних статей з єдиними строками
операцiй являють собою коефiцiєнти лiквiдностi.
Останній метод використовується найчастіше у сучасній практиці.
Характеристика фінансового стану ТОВ "Рако-прінт"
Отже головним фінансовим результатом діяльності будь-якого підприємства
є прибуток від його діяльності. Прибуток, але це може бути і збиток, якщо
діяльність підприємства не ефективна, є кінцевим, підсумковим результатом
руху коштів підприємства.
Рентабельність – відносний показник ефективності роботи даного
підприємства.
Отже разом прибуток та рентабельність роботи підприємства є
найважливішими показниками, що характерезують його фінансовий стан.
Прибуток можна охарактерезувати, як, з одного боку – основу формування
фйондів підприємства і забезпечення у кінцевому підсумку фінансової
стійкості. З
іншого боку - прибуток це найважливіше джерело доходів державного,
місцевого
бюджетів.
Однорзначно важливо при з,ясуванні факторів забезпечення фінансової
стійкості підприємства враховувати не тільки обсяги й приріст прибутку, але
й рівень рентабельності, знати скільки прибутку одержано на одну грошову
одиницю виробничих фондів.
На величину прибутку і рівень рентабельності впливає багато факторів, а
вони, в свою чергу, є узагальнюючими показниками використання на
підприємстві матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.
Основні фінансові показники діяльності Товариства з обмеженою
відповідальністю "Рако-прінт" у 2000-2001 році надані у таблиці 1, ці
показники загальним чином характерезують фінансовий стан даного товариства.
Таблиця 1
Основні фінансові показники діяльності ТОВ "Рако-прінт"
за період 2000-2001 роки
|Показник |Рік |
| |2000 |2001 |
|1 |2 |3 |
|1. Виручка (валовий доход) від |24500 |38240 |
|реалізації продукції (товарів, робіт, | | |
|послуг) за вирахуванням державного | | |
|регулювання цін, ПДВ та акцизного | | |
|збору, грн. | | |
|2. Балансовий прибуток (збиток), грн. |4936 |5868 |
|3. Всього по активах балансу, грн. |174988 |190316 |
|4. Всього забов,язань, грн. |100649 |100913 |
|5. Статутний фонд, грн. |26236 |26236 |
|6. Нерозподілений прибуток, грн. |- |2680 |
Отже за даними наведеними у таблиці 1 маємо, що валовий доход ТОВ "Рако-
прінт" у 2001 році складає 38240 гривень, що більше ніж у 2000 році на
13740 гривень. В тому числі виручка від реалізації продукції по бартеру
складає у 2000 році 2500 гривень, у 2001 році 1050 гривень.
Балансовий прибуток даного товариства складає у 2000 році 4936 гривень,
а у звітному 2001 році зафіксований прибуток у рорзмірі 5868 гривень.
Отже, як висновок, можна сказати, що товариство у 2001 році в
порівнянні з 2000 роком працювало краще.
Визначимо відносний показник ефективності діяльності товариства –
показник рентабельності:
Р = П / В,
Р = 5868/20800 = 0,282
Розрахунки показника рентабельності проведені за даними балансу. З
таблиці 1 балансовий прибуток за 2001 рік становить 5868 гривень. За даними
звіту про фінансові результати витрати за 2001 рік становлять 20800
гривень. Отже проводячи розрахунки за наведеною вище формулою маємо, що
рентабельність підприємства у 2001 році становить 0,282.
Визначення показників фінансового стану
Тож користуючись балансом товариства з обмеженою выдповідальністю "Рако-
прінт" визначимо основні показники фінансового стану, це: заборгованість,
ліквідність та активність підприємства.
Розглянемо спочатку ліквідність товариства з обмеженою відповідальністю
"Рако-прінт".
Коефіцієнт абсолютної (поточної) ліквідності (К п. л.) характерезує
миттєву готовність підприємства погасити свою заборгованість на день
пред,явлення тих чи інших претензій з боку кредитора:
К п. л. = К а. п. / К б. к.,
К п. л. = 14439 / 90063 = 0,16
Цей коефіцієнт розрахований за даними балансу 2000 року (Додаток 1).
Хочу відмітити, що у 2000 році коефіцієнт поточної ліквідності становив
0,4. Далі хочу зазначити, що ліквідність підприємства вважається значною,
якщо коефіцієнт поточної ліквідності становить не нижче ніж 0,2-0,25. Тож
ліквідність ТОВ "Рако-прінт" є не достатня (К п. л. < 0,25; 0,16 < 0,25), у
2000 році коефіцієнт ліквідності був більший ніж у звітному 2001 році ( 0,4
> 0,16). Тож можна відмітити погіршення фінансового стану товариства з
обмеженою відповідальністю "Рако-прінт" за коефіцієнтом поточної
ліквідності у 2001 році.
Визначимо для оцінки фінансового стану ТОВ "Рако-прінт" коефіцієнт
забезпеченості власними оборотними коштами, який характерезує наявність
власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його господарської
діяльності.
К з. о. к. = (власні засоби – основні засоби та інші позаоборотні
активи) / (запаси і затрати + грошові кошти)
К з. о. к. = (84403 – 83616) / (27261 – 14439) = 0,061
У 2000 році коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами
становив 0,2. Норматив цього коефіцієнту становить 0,1. Якщо за існуючими
даними отриман коефіцієнт вище ніж 0,1, то забезпеченість власними
оборотними коштами вважається достатньою. За отриманими даними отриман
коефіцієнт нижчий ніж 0,1. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними
коштами за звітний період становить 0,061, і це говорить про дуже низьку
забезпеченість товариства власними обортними коштами.
Для оцінки фінансового стану ТОВ "Рако-прінт" також знадобиться
визначити коефіцієнт заборгованості.
К заб. = К б / К а,
К заб. = 90063 / 14439 = 6,23
Якщо К заб. > 0,5, то різко зростає ризик щодо сплати
боргів, тож за
визначиними обчислиними дагними ризик щодо сплати боргів дуже великий ,
можна сказати критичний (К заб. = 6,23).
Отже за визначиними коефіцієнтами фінансовий стан даного товариства у
критичному стані.
Наступним етапом роботи є визначення перспектив фінансового стану
товариства з обмеженою відповідальністю “Рако-прінт”.
Перспективи фінансового стану ТОВ "Рако-прінт"
Фінансова стійкість підприємства
У країнах з розвинутою ринковою економікою розроблені показника, які
можуть служити орієнтиром для оцінки фінансового стану підприємства в
цілому, це:
коефіцієнт власності (незалежності) не нижчий 0,7;
коефіцієнт позичкових коштів не нижчий 0,3;
співввідношення позичкових і власних коштів не вище 1,0;
коефіцієнт абсолютної ліквідності не нижчий 0,2 - 0,25;
проміжний коефіцієнт покриття не нижчий 0,7 – 0,8;
загальний коефіцієнт покриття не нижчий 1.
Значний практичний досвід оцінки фінансового стану підприємства і
складання на його основі прогнозу щодо перспектив його змін нагромаджений у
розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню
практики аудиту розроблено посібники, які містять перелік критичних
показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники
виділені у дві групи.
До першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, в
наслідок яких можливі появи у недалекому майбутньому значних фінансових
труднощів. Серед них:
неправильна реінвестиційна політика;
несприятливі зміни у портфелі замовлень, потенційні витрати
довгострокових контрактів;
низькі значення коефіцієнтів ліквідності;
наявність наднормативних виробничих запасів і залажалих товарів.
До другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на
підставі яких поточний фінансовий стан розглядається як критичний. Разом з
тим вони свідчать, що за певних умов або ж внаслідок невжиття чи
несвоєчасного вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршутись. До
таких показників віднесені:
звільнення ключових співробітників апарату управління;
надмірна залежність підприємства від будь-якого одного конкретного
проекту;
неефективні довгострокові угоди;
політичний ризик;
втрата ключивих контрагентів.
Звичайно, наведені критерії і показники певною мірою умовні, не всі
мають кількісні вирази, Однак розгляд їх у комплексі з урахуванням можливих
позитивних й негативних тенденцій їх розвитку може створити необхідну базу
для складання фінансовим менеджером прогнозу щодо змін фінансового стану
підприємства.
Процес переходу економіки України на ринкові відносини проходить у
складних умовах спаду виробництва і інфляції, темпи якої у 1992 – 1993
роках набули загрозливого характеру, у 1994 – 1995 роках хоч і були
знижені, проте залишилися на інфляційному рівні, а у 1996 – 1997 році різко
зменшилися, проте інфляція і у 1998 – 2000 році не переборена. Це вкрай
негативно впливає на фінанси підприємств, націлює їх на вирішення лише
сьогоденних завдань виживання, унеможливлює здійснення заходів щодо
зміцнення фінансової бази на скільки небудь віддалену перспективу. Але
процес поступової стабілізації економічного становища обов,язково викличе
до життя потребу у прогнозтичному підході до організації фінансов
підприємств при якому платоспроможність і всі інші показники фінансового
стану розглядаються у динамічній перспективі.
Одним з напрямків покращення фінансового стану підприємтсва є
прогнозування його фінансового стану.
Хотілось би зазначити, що особливості кризового фінансового стану і
непалтоспроможності укаїнських підприємств у порівнянні з практикою
західних країн полягають у тому, що вони:
організаційно й психологічно не підготовлені до ринокових відносин
внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів;
не володіютьпрактикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень;
не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи
послуг;
їх адміністрація і, насамперед, директорський корпус слабо володіють
економічним мисленням, без якого не можливо досягти успіху у ринковому
господарюванні.
Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану підприємств
України та усіх країн з перехідною економікою, з,явилась необхідність
застосування спеціфічних оцінок їх фінансової стійкості.
На мій погляд істотну практичну цінність має позиція з цього питання
тих авторів, які виділяють чотири типи фінансової стікості.
До першого типу вони віднесли абсолютну стійкість фінансового стану,
яка зустрічається рідко і являє собою крайній тип фінансової стійкості.
Нормальна стійкість фінансового стану належить до другого типу, який
гарантує платоспроможність підприємства.
Третьому типу відповідає його нестійкість, що є порушенням
платоспроможності підприємства, однаак і в такій ситуації зберігається
можливість відношення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів
і збільшення власних обігових коштів.
Для четвертого типу властивий кризовий фінансовий стан, при якому
підприємство перебіває на грані банкрутства, оскількі у даній ситуації
грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість
підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й
просрочених позик.
Вважаю, що фінансову стійкість товариства з обмеженою відповідальністю
“Рако-прінт” можна віднести до другого типу, походячи із визначених
коефіцієнтів:
коефіцієнт заборгованості рівний ........, за нормативом повинен бути
не вищий ніж 0,8;
коефіцієнт потчної ліквідності дорівнює .... , за нормативом повинен
бути не нижчий ніж 0,2;
........................;
..................;
...............;
,,,,,,,,,,,,,,,;
..........;
Прогнозування фінансового стану
Під прогнозуванням фінансового стану розуміється передбачення обсягу та
розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний термін наперед,
шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства, як суб,єкта господарської
діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. В залежності від
терміну такого передбачення можна виділити короткотермінове (у межах одного
року), середньотермінове (на один два роки) і довготермінове (білше двох
років) прогнозування фінансового стану підприємства.
Об,єктом прогнозування має бути перш за все обсяг фінансових ресурсів,
які надійдуть у розпорядження підприємства за період, щодо якого
складається прогноз.
Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати
всіх податків і обов,язкових платежів, а також амортизаційні відрахування,
які відшкодовуються через ціну на продукцію. Умовно суму чистого прибутку і
амортизації у складі виручки від реалізації називають грошовим потоком,
саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої
кошти (статутний фонд, насамперед), бо інші складові частини виручки від
реалізації йдуть на різні платежі у відповідності зі своїм призначенням.
Також у прогнозуванні фінансового стану підприємства ефективним є
використання економіко-матиматичних методів, серед яких найпоширенішим
використанням користується метод побудови лінії тренду, тобто на основі
конкретних показноків за декількох років будується залежність і
вираховується прогнозне значення на наступний рок.
Отже спробуємо за допомогою цього методу зпрогнозувати обсяг прибутку
ТОВ “Рако-прінт”. Маємо наступні показники прибутку даного підприємства,
які відображені у таблиці 3, динаміка розміру прибутку ТОВ “Рако-прінт” за
період 1998 – 2001 роки.
Таблиця 3
Динаміка розміру прибутку ТОВ “Рако-прінт” за період 1998 – 2001 роки
|Роки |1998 |1999 |2000 |2001 |2002 |
|Розмір |4938 |2841 |4936 |5868 |? |
|прибутку | | | | | |
Отже далі будується графік і визначається прогнозний показник прибутку,
на рис. 2 зображена лінія тренду, тобто залежність розміру прибутку по
роках.
Напрямки покращення фінансового стану підприємства
Проаналізувавши загальний фінансовий стан товриства з обмеженою
відповідальністю “Рако-прінт” можна розробити деякі напрямки та пропозиції
по покращенню фінансового стану даного підприємства.
Перш за все дане товариство повинно реалізувати всю продукцію, що
застоюється на складах. Реалізацією і просуванням продукції на ринок на
підприємстві займається спеціаліст з маркетингу. Саме цей спеціаліст
повинен забезпечити просування товару не тільки на вітчизняний ринок, а,
можливо, і за кордон.
По-друге зниження собівартості продукції – дозволить підприємству бути
конкурентноспроможним на ринку збуту. Можливе за рахунок впровадження нової
техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і
трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних витрат в собівартості
продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає
на збільшення прибутку підприємства.
Третім напрямком є збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку
підприємства, що збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності і дозволить
підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування
поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в
яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі. Збільшення
грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і
невиробничих фондів, здачі їх в оренду.
Наступним напрямком покращення фінансового стану підприємства може
стати виробництво і розробка нових видів продукції, яка зацікавить
споживачів, а також отримання ліцензій на виробництво “ходових” товарів, що
дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства.
Список використаної літератури
1. Бандурка О.М. та ін. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. –
К.:, 1998. – 312 с.
2. Ганич Д.И. и др. Русско-украинский и украинско-русский словарь. –
К.:, 1990. – 560 с.
3. Горфинкель В.Я. Экономика предприятия: Учебник. – М.:, 1996. – 367
с.
4. Калина А.В. та ін. Сучасний економічний аналіз і прогнозування:
Посібник. – К.:, 1997. –272 с.
5. Качтарик Я.Д. Ефективність формування фінансових ресурсів
підприємства: //Фінанси України. – 1999. -№10. – С. 138-140.
6. Кондратьева А. Проблемы анализа финансового состояния предприятий в
условиях переходной экономики: // персонал – спецвыпуск. –1998. –С.
177-182.
7. Кондратьєв О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її
показники: // Фінанси України. – 1996. - №11. – С. 66-69.
8. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. –в 2 т. – К.:,
1995. – 400 с.
9. Семенець І. В. Визначення фінансових результатів діяльності
сільгосппідприємства: // Фінанси України. – 1999. - №9. – С. 44-48.
10. Соколова Л.М. и др. Критерии оценки финансового состояния
предприятий: // Бизнес-информ. – 1996. - №10. – С. 45-48.
Реферат на тему: Деловые интересы в бизнесе
Противоречия, деловые интересы и личные качества субъектов
бизнеса
Относительная ограниченность благ в сочетании с относительной
ограниченностью доступа людей к этим благам в разные времена обусловливали
основу противоречивого характера бизнеса. Суть противоречий между
субъектами бизнеса состоит в различной степени удаленности данных людей от
имеющихся благ и в необходимости прилагать различные усилия по достижению
этих благ.
Занимаясь бизнесом, люди вынуждены не только осуществлять постоянный
поиск относительно ограниченных благ, но и вступать в соперничество
(конкуренцию) друг с другом за получение наилучших условий доступа к
указанным благам. Вместе с тем, будучи вовлеченными во взаимную
конкуренцию, люди, занимающиеся бизнесом, оказываются необходимыми друг
другу. Каждый человек вправе самостоятельно произвести необходимые ему
блага , либо найти возможность получить их каким -либо иным путем
посредством установления деловых отношений с другими людьми , вступления с
ними в сделку.
Противоречия между субъектами бизнеса проявляются прежде всего как
несовпадение и противостояние их интересов. Под интересами субъектов
бизнеса (или деловыми интересами) понимаются осознанные потребности в
материальных и нематериальных благах , а также в обеспечении гарантий
сохранения и воспроизведения доступа к ним . Деловые интересы определяют
цели , которые ставит перед собой каждый из субъектов бизнеса , и
содержание деловой деятельности данных субъектов бизнеса по достижению
поставленных целей . Отстаивая деловые интересы, субъекты бизнеса
мобилизуют и развивают свои профессиональные и личные качества.
Под профессиональными качествами понимается совокупность знаний,
умений, навыков и опыта, приобретенных субъектами бизнеса в ходе подготовки
к деловой деятельности (в процессе обучения, повышения квалификации,
переподготовки), а также в ходе осуществления самой деловой деятельности.
Под личными качествами понимается совокупность внутренне присущих людям
свойств, которые выявляются и развиваются в ходе их деловой деятельности.
Таковыми являются стремление к росту благосостояния, природный эгоизм,
склонность к обмену, дух соперничества, креативное начало, способность к
совершению выбора, склонность к копированию, жажда справедливости, чувство
собственности, стремление к повышению личной конкурентоспособности,
природный гуманизм.
С учетом того, что каждый из субъектов бизнеса обязан обеспечить себя
необходимыми благами, он подчиняет свою деловую деятельность эгоистическим
интересам. Поэтому, на первый взгляд, главной целевой установкой субъектов
бизнеса является отстаивание эгоистических интересов, под которыми
понимается осознанная потребность в обеспечении относительно лучших условий
доступа к материальным и нематериальным благам и относительно лучшего
положения в процессе осуществления сделок.
Реализация эгоистических интересов всегда связана с извлечением
выгоды. Выгода движет человеком, когда он вступает в деловые отношения.
Выбор сделки, в которую вступает человек, занимающийся бизнесом, всегда
обусловлен выгодой. При этом выгода выступает в форме благ или доступа к
благам.
Стремление к выгоде обусловливает такое человеческое качество, как
природный эгоизм и заставляет человека развивать собственные существующие
потребности, а также формировать новые. Способность к совершению выбора
необходима в условиях относительной ограниченности благ, а дух
соперничества проявляется в форме конкуренции.
Под конкуренцией следует понимать совокупность действий, совершаемых
субъектами бизнеса в отношении других субъектов бизнеса и направленных на
обеспечение относительно лучших условий доступа к ограниченным благам.
Каждый из участников сделок выбирает для своей деловой деятельности то, что
считает для себя наиболее выгодным. Поскольку этот выбор никто не
ограничивает, участники сделок обладают правом на их заключение, этот выбор
происходит свободно, что делает соперничество разнообразных участников
сделок необратимым и неуправляемым явлением.
Эгоистические интересы отражают потребности каждого человека как
независимого субъекта бизнеса , они связаны с его стремлением обеспечить
себе относительно лучшие – по сравнению с другими субъектами бизнеса -
условия существования . Эгоистические интересы заставляют каждого человека
стремиться к постоянному укреплению и воспроизведению своего экономического
положения в сравнении с другими субъектами экономики . Эти интересы
выражаются в трех основных эгоистических целях деловой деятельности , а
именно:
V сохранение, упрочение и преумножение своей собственности;
V возмещение понесенных затрат и получение максимальных доходов;
V сохранение и укрепление своей личной конкурентоспособности как
участника сделок по сравнению с другими участниками сделок.
Анализ эгоистических интересов субъектов бизнеса подводит нас к
рассмотрению чрезвычайно важной экономической категории, о которой пока мы
практически ничего не говорили. Это категория собственности.
Собственность – это одна из важнейших, ключевых экономических
категорий, а чувство собственности, присущее человеку – одно из основных
качеств, на котором базировались во все времена и базируются в настоящее
время деловые отношения.
Собственность – категория, которая выражает юридическую форму
отношений, объективно существующих между субъектами бизнеса, которые
возникают в процессе присвоения ими каких – либо объектов бизнеса. В свою
очередь присвоение – это использование объектов бизнеса для удовлетворения
потребностей субъектов бизнеса.
Таковыми могут быть личные потребности людей и потребности,
обусловленные их различной созидательной деятельностью, например,
производственные, коммерческие, инвестиционные, информационные потребности,
потребности в привлечении наемных работников и другие.
Обычно для характеристики деловых отношений, возникающих в процессе
реализации потребностей в созидательной деятельности (назовём их
креативными потребностями), пользуются не термином присвоение благ
(объектов бизнеса), а понятиями использования или применения благ. Однако,
использование объекта, или, другими словами, применение данного объекта в
соответствии с его предназначением всегда связано с отстаиванием тех или
иных деловых интересов, и, следовательно, практическое использованием
любого из объектов деловых отношений всегда основывается на разделении
участников деятельности на собственника (собственников) данного объекта и
несобственников. Из указанного разделения впоследствии вытекает порядок
распределения доходов от бизнеса. Отношения между людьми, регулируемые
правом собственности, могут охватывать любые объекты присвоения, например,
движимое и недвижимое имущество, рабочую силу, денежные средства, продукты
интеллектуальной деятельности, информацию, природные ресурсы. Каждый
участник деловых отношений своей деятельностью постоянно стремится к
расширению объектов собственности и к сохранению своих прав на
использование этих объектов. Право собственности закрепляет возможность
того или иного субъекта присваивать определенную совокупность объектов ,
поэтому , сохраняя наколенную ранее собственность и увеличивая перечень
объектов собственности в процессе проведения сделок , субъекты бизнеса
сохраняют и укрепляют свое положение по отношению к другим субъектам
бизнеса.
Право собственности внешне проявляется посредством владения,
пользования и распоряжения объектами бизнеса . Владение объектами бизнеса
представляет собой юридическое , документальное закрепление тех или иных
объектов бизнеса за субъектом бизнеса , становящимся тем самым
собственником указанных объектов , а также сам факт реального присвоения
объектов бизнеса . Владение – это господство над объектом бизнеса ,
возможность иметь данный объект у себя и содержать его . Распоряжение – это
определение судьбы объекта бизнеса путем изменения ее принадлежности ,
состояния и назначения , а также осуществлении юридически возможных
действий в этом направлении , включая продажу объектов бизнеса , сдачу их в
аренду , либо в безвозмездное использование . Пользование – это применение
объекта бизнеса ее владельцем , либо доверенным лицом для извлечения из нее
различных полезных свойств.
Собственник объектов бизнеса может передавать данные объекты в
хозяйственное ведение , либо оперативное управление другим субъектам
бизнеса .
Вопросами собственности занимались ученые – экономисты, начиная с
древности . Интерес к проблеме собственности существовал в экономической
науке всегда . Во многом именно из отношения к определению к данной
категории в прошлом формировались основные научные школы в области
экономической теории . Здесь надо сказать , что категория собственности
лежит в основе всех по сути приведенных нами выше концепций бизнеса .
Так , например , позитивная концепция бизнеса исходит из того , что
частная собственность является универсальным всеобщим благом , выступает
основным , наиболее важным инструментом улаживания всевозможных конфликтов
, которые происходят между людьми в процессе их деятельности . Именно
частная собственность рассматривается как всеобщая панацея от всех бед в
рамках идеологии позитивной концепции бизнеса , она трактуется как
исключительное достояние современного общества . Недостатком этой концепции
является чрезмерно преувеличенное внимание , которое уделяется категории
«частная собственность » и недостаточно реалистическая оценка других типов
собственности , которые уже довольно давно представлены в современном
обществе .
Так , например , акционерная (корпоративная ) собственность , долевая
собственность , коллективная собственность , собственность фондов ,
собственность общественных объединений не являются разновидностями частной
собственности . Большинство крупных предпринимательских фирм , заводов ,
коммерческих банков в современном обществе развиваются не на базе частной
собственности .
Напротив , в рамках критической концепции бизнеса , частная
собственность рассматривается как всеобщее зло . Именно в рамках таких
представлений , в середине 19 века возникла теория научного коммунизма , к
которой мы уже обращались . В рамках теории научного коммунизма частная
собственность воспринимается и трактуется как исторически приходящее
явление , которое якобы возникло на определенном этапе развития
человеческого общества и также на другом , но тоже вполне определенном
этапе его развития , именуемом коммунизмом , должно кануть в небытие .
Основоположники научного коммунизма исходили из того , что частная
собственность разъединяетлюдей , является причиной антагонизмов между ними
, поскольку невозможно обеспечить одинаково равные отношения разных людей к
одним и тем объектам собственности . Следовательно , полагали и полагают
теоретики научного коммунизма , частная собственность является причиной
острейших противоречий , борьбы между разными людьми , группами людей ,
классами .
В конечном счете , частная собственность , согласно предположениям
сторонников указанной теории , должна быть преодолена другими , более
прогрессивными типами собственности , такими как собственность всего народа
, так называемая общенародная собственность , либо собственность крупных
коллективов . На этой основе в Советском Союзе в течение почти всего 20
века создавались так называемые общенародные (государственные ) предприятия
в промышленности , сельском хозяйстве , торговле , финансовой сфере , а
также так называемые колхозы (коллективные хозяйства ), обнаружившие к
концу прошлого столетия практически полную неэффективность .
Недостатком критической концепции бизнеса является в этой части явная
недооценка позитивных возможностей , которые представляла и представляет
собой частная собственность . Именно частная собственность является
основанием для развития частной предпринимательской инициативы , которая
так важна в системе бизнеса . Об этом мы будем говорить на протяжении всего
курса . Именно частная собственность является основой развития различных
видов частного предпринимательства .
Стремление каждого человека к росту благосостояния трансформируется в
стремление субъектов бизнеса к обладанию объектами собственности . Субъекты
бизнеса хотят быть собственниками и оставаться таковыми , по возможности
расширяя перечень объектов владения , пользования и распоряжения . Поэтому
чувство собственности является одним из наиболее сильных побудительных
мотивов деловой деятельности людей , одним из их наиболее значимых
эгоистических интересов .
Другой эгоистической целью субъектов бизнеса является возмещение
понесенных затрат в процессе деловой деятельности и получение доходов от
этой деятельности . Приступая к деловой деятельности каждый субъект бизнеса
ставит перед собой задачу - минимум и задачу -максимум . Ему необходимо ,
как минимум , не понести убытки в результате своей деятельности , другими
словами , обеспечить окупаемость совершенных затрат . Всякий субъект
бизнеса , формируя задачу -минимум , стремится , однако , к выполнению
задачи - максимум , которую принято называть максимизацией дохода . Под
доходом субъекта бизнеса следует понимать часть его выручки , остающуюся
после возмещения всех затрат , совершенных в процессе деловой деятельности
.
Иногда в доходах субъектов бизнеса усматривается единственная цель
деловой деятельности . Данная точка зрения является ошибочной и значительно
сужает диапазон целей , которые объективно присущи субъектам бизнеса и
соответствуют их деловым интересам . Немного позже мы увидим , что субъекты
бизнеса являются носителями не только эгоистических интересов , но и
общественных , однако , если даже сконцентрировать внимание лишь на
эгоистических интересах субъектов бизнеса , нельзя не признать , что
стремление к максимизации дохода не является единственной их целью . По
крайней мере , мы уже знаем , что другой целью субъектов бизнеса является
сохранение и преумножение собственности .
И , кроме того , максимизация доходов составляет содержание задачи
-максимум субъектов бизнеса , между тем их деловая деятельность может быть
подчинена необходимости выполнения лишь задачи - минимум . Ведь во многих
видах деловой деятельности и даже во многих видах предпринимательского
бизнеса невозможны не только максимизация доходов , но и даже вообще их
извлечение (например , в так называемой некоммерческой деятельности ).
Третьей важной эгоистической целью субъектов бизнеса , формирующейся в
процессе их деловой деятельности , является постоянное повышение
конкурентоспособности субъектов бизнеса . Под конкурентоспособностью
субъектов бизнеса следует понимать буквально способность к планированию и
осуществлению конкурентных действий по отношению к другим субъектам бизнеса
. Повышение личной конкурентоспособности субъектов бизнеса выражается в
относительном увеличении его профессионального и иного делового потенциала
. Можно выделить личную конкурентоспособность отдельных людей и
институциональную (или корпоративную) конкурентоспособность
институциональных субъектов бизнеса – организаций , предприятий ,
учреждений , партнерств и других .
Личная конкурентоспособность людей проявляется в совокупности
возможностей каждого человека , а именно в уровне его профессиональной
подготовки , объеме профессиональных и других знаний , в совокупности
практических навыков , а также в наборе личных качеств человека . Стремясь
удовлетворить свои потребности , каждый человек реализует личные
способности , которые должны оказаться достаточными для постоянного
обеспечения относительно лучших условий доступа к относительно ограниченным
благам .
Институциональная конкурентоспособность проявляется в совокупности
профессиональных и деловых качеств организаций и других институциональных
субъектов бизнеса .
Здесь следует подчеркнуть , что в основе заинтересованности субъектов
бизнеса в повышении своей конкурентоспособности лежит объективное
стремление к совершенству , заложенное в самой природе . Всё , что бы ни
делал человек , является не только объектом совершенствования (новые
продукты и услуги , новое , более высокое качество товаров ), но и
инструментом совершенствования самого субъекта бизнеса . Поэтому , развивая
собственную деловую деятельность , всякий субъект бизнеса обязан
позаботиться не только о конкурентоспособности объектов своего бизнеса , но
и о собственной конкурентоспособности .
Выражение и отстаивание каждым из субъектов бизнеса своих
эгоистических интересов приводит к явлению , которое называется конфликтом
интересов . Вступая в сделки между собой , каждый из субъектов бизнеса
стремится реализовать эгоистические интересы , которые могут не совпадать с
деловыми интересами других субъектов бизнеса , и даже прямо противоречить
им . Поэтому субъекты бизнеса вынуждены отстаивать свои эгоистические
интересы , по сути , навязывая их другим субъектам бизнеса . И , таким
образом , конкуренция субъектов бизнеса неминуемо превращается во взаимное
навязывание эгоистических деловых интересов , а победа в конкурентной
борьбе – в обеспечении наилучших условий реализации данных интересов .
Однако если бы совокупность деловых интересов субъектов бизнеса
сводилась полностью лишь к их эгоистическим интересам , следовало бы в
принципе признать правоту сторонников критической концепции бизнеса . Ведь
конфликт интересов , не сдерживаемый никакими внутренними факторами ,
непременно приводит к тяжелым последствиям в отношениях между субъектами
бизнеса . В такой ситуации бизнес , действительно , следовало бы понимать
лишь как противоречивое и негативное явление .
К такому пониманию , кстати говоря , вполне может подвести и трактовка
бизнеса как деятельности , направленной исключительно на максимизацию
доходов . Доходы каждый из субъектов бизнеса может максимизировать за счет
минимизации доходов других субъектов бизнеса , а то и за счет убытков
последних . Деньги можно заработать проще всего , засунув руку в чужой
карман . Постоянная максимизация доходов частью субъектов бизнеса
обязательно оборачивается обеднением другой его части , что ведет к
социальному расслоению общества , классовой борьбе и – в конечном итоге – к
гибели такого общества .
К счастью , наряду с эгоистическими деловыми интересами субъекты
бизнеса обладают и другой группой интересов , которые мы определяем в
качестве общественных деловых интересов .
Общественные интересы субъектов бизнеса
По общественными деловыми интересами (или общественными интересами
субъектов бизнеса ) понимаются осознанные потребности субъектов бизнеса в
деятельности на благо общества . Данные интересы не привносятся субъектам
бизнеса извне , они формируются в процессе самой деловой деятельности , и
выступают как осознанные потребности считаться с закономерностями развития
человеческого общества как единого целого , в том числе и жестко
подчиняться формируемым в обществе правилам , нормам , традициям развития
деловых отношений.
Человеческое общество было бы ошибкой трактовать как простое
механическое соединение разобщенных эгоистическими интересами субъектов
бизнеса . Деловые отношения , участниками которых являются последние ,
образуются вследствие необходимости осуществлять обмен деятельностью в
целях наиболее полного удовлетворения людьми своих потребностей . Стремясь
получить наилучший доступ к относительно ограниченным благам , ни один
человек не вправе полагаться лишь на собственные силы . Он вынужден
обмениват | |
