|
Реферат: Конфликты в семье (Психология)
Зміст
Вступ…....................………………………………………………………………......3
Типові міжособистісні конфлікти у
одружених...…..........…………........…......4
1. Психотравматичні наслідки...…………………...............…………..............7
2. Попередження подружніх конфліктів...…………….....…………................8
3. Усунення конфліктів між подружжям...…………….....…………...............9
Конфлікти у взаємодії батьків і
дітей...………......................………......…......10
Психологічне консультування конфліктних
родин.................……......……......4
1. Етапи психологічного консультування...………........…………........…......5
Висновок…………………………..............…………………………….…..........…17
Література…………………………......……………………………………........…18
Вступ
Проблема конфлікту завжди була в тому чи іншому ступені актуальна для
будь-якого суспільства. Однак в Україні на всіх етапах розвитку конфлікти
залишали не просто помітне місце, а, як правило місце, яке має вплив на її
історію. Війни, , боротьба за владу, боротьба за власність, міжособистісні
і міжгрупові конфлікти в організаціях, вбивства, побутові і сімейні
конфлікти, самогубства як способи вирішення внутрішньоособистісних
конфліктів – основні причини загибелі людей у нашій країні. Конфлікт був і
у доступному для огляду майбутньому буде вирішальним фактором, що впливає
на безпеку України і її громадян.
Життя доводить, що конфлікт не відноситься до тих явищам, якими можна
ефективно керувати на основі життєвого досвіду і здорового глузду. Конфлікт
найбільш гострий спосіб усунення протиріч, що виникають у процесі
взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і звичайно
супроводжується негативними емоціями.
У своїй роботі ми хочемо розглянути сімейні конфлікти, тому що родина —
найдавніший інститут людської взаємодії, унікальне явище. Її унікальність
полягає в тому, що кілька людей самим тісним способом взаємодіють протягом
тривалого часу, що нараховує десятки років, тобто протягом більшої частини
людського життя. У такій системі інтенсивної взаємодії не можуть не
виникати суперечки, конфлікти і кризи.
1. Типові міжособистісні конфлікти у одружених.
У залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються
на конфлікти міжподружжям, батьками і дітьми, подружжям та батьками,
бабусями (дідусями) і онуками.
Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Вони
частіше виникають через незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього
виділяють основні причини подружніх конфліктів:
• психосексуальну несумісність подружжя;
• незадоволення потреби в значимості свого «Я», неповага почуття
гідності з боку партнера;
• незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки,
турботи, уваги і розуміння;
• пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб
(алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);
• незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань
ведення домашнього господарства, виховання дітей, у стосунках з батьками і
т.д.;
• розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.
Крім того, виділяють фактори, що впливають на конфликтність подружніх
відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини.
Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один
до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція почуттів,
закоханість зникає і подружжя з'являються один перед одним такими, які
вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розлучень велика,
до 30% загального числа шлюбів .
Другий кризовий період зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система
«Ми» піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів у
цей період?
• Погіршуються можливості професійного росту подружжя.
• У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особисто-
привабливій діяльності (захоплення, хоббі).
• Можливі зіткнення поглядів подружжя і їхніх батьків із проблем
виховання дитини.
Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що
характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового
повторення тих самих вражень уподружжя настає період насичення один одним.
Цей стан називають голодом почуттів, коли настає «ситість» від старих
вражень і «голод» по новим .
Четвертий період конфліктності стосунків подружжя настає після 18—24
років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням
періоду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з
відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх
переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до
сексуального виявлення себе на стороні, “поки не пізно”.
Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять
зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин;
надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість
нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого
житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й ін.
Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати
макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме:
ріст соціального відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація
моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки;
зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни
є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий
стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.
Дослідження психологів показують, що в 80—85% родин є конфлікти. Що
залишилися 15—20% фіксують наявність «сварок» з різних приводів .У
залежності від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові,
конфліктні, проблемні і невротичні родини .
Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий
характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займає
непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не
погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна
віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.
Конфліктна родина. Між подружжям існують постійні сфери, де їхні
інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні
стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також
компромісним рішенням конфліктів.
Проблемна родина. Для неї характерно тривале існування труднощів,
здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність
житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання
родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких
родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи
обох партнерів.
Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в
психіціпартнерів, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими
зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається
підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена
агресивність і т.д.
Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися в схованій і відкритій
формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання;
різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь
сфері сімейного життя; підкреслена холодність устосунках. Відкритий
конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній
формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття
посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін.
1.2 Психотравматичні наслідки.
Конфлікти в родині можуть створювати психотравматичну обстановку
дляподружжя, їхніх дітей, батьків, у результаті чого вони здобувають ряд
негативних властивостей особистості. У конфліктній родині закріплюється
негативний досвід спілкування, губиться віра в можливість існування дружніх
і ніжних взаємин між людьми, накопичуються негативні емоції, з'являються
психотравми. Психотравми частіше виявляються у виді переживань, що в силу
виразності, чи тривалості повторення сильно впливають на особистість.
Виділяють такі психотравмуючі переживання, як стан повної сімейної
незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга і стан
провини.
Стан повної сімейної незадоволеності виникає в результаті конфліктних
ситуацій, у яких виявляється помітна розбіжність між чеканнями індивіда
стосовно родини і її дійсним життям. Виражається в нудьзі, безбарвності
життя, відсутності радості, ностальгічних спогадах про час до шлюбу,
скаргах навколишнім на труднощі сімейного життя. Накопичуючись від
конфлікту до конфлікту, така незадоволеність виражається в емоційних
вибухах і істериках.
Сімейна тривога частіше виявляється після великого сімейного конфлікту.
Ознаками тривоги є сумніви, страхи, побоювання, що стосуються насамперед
дій інших членів родини.
Нервово-психічна напруга — одне з основних психотравмуючих переживань.
Воно виникає в результаті:
• створення для подружжя ситуацій постійного психологічного тиску,
важкого чи навіть безвихідного положення;
• створення для подружжя перешкод для прояву важливих для нього
почуттів, задоволення потреб;
• створення ситуації постійного внутрішнього конфлікту в подружжі.
Виявляється в дратівливості, поганому настрої, порушеннях сну, приступах
люті.
Стан провини залежить від особистісних особливостей подружжя. Людина
почуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем будь-якого конфлікту,
сварок і невдач, схильна сприймати відносини інших членів родини до себе як
обвинувачення, , незважаючи на те, що в дійсності вони такими не є.
1.3 Попередження подружніх конфліктів
Розроблено багато рекомендацій з нормалізації подружніх взаємин,
попередженню переростання спірних ситуацій в конфліктах .Більшість з них
зводиться до наступного:
Поважай себе, а тим більше іншого.Пам”тай, що він (вона) найближча для
тебе людина, батько (мати) твоїх дітей. Намагайся не збирати помилки,
образи і «гріхи», а відразу реагуй на них. Це виключе нагромадження
негативних емоцій.
Не робіть зауважень один одному в присутності інших (дітей, знайомих,
гостей і т.д.).
Не перебільшуй власні здібності і досягнення, не вважай себе завжди і у
всьо- му правим. Більше довіряй і ревнощі зводь до мінімуму. Будь уважним,
умій слухати і чути партнера. Не опускайся, піклуйся про свою фізичну
привабливість, працюй над своїми недоліками. Ніколи не узагальнюй навіть
явні недоліки партнера, веди розмову тільки про конкретну поведінку в
конкретній ситуації.
Стався до захоплень партнера з інтересом і повагою. У сімейному житті
іноді краще не знати правду, чим будь-що-будь намагатися встановити істину.
Намагайтеся знаходити час для того, щоб хоча б іноді відпочити один від
одного. Це допоможе зняти емоційно-психологічну перенасиченість
спілкуванням.
1.3 Усунення конфліктів між подружжям.
Конструктивність усунення подружніх конфліктів, як ніщо інше, залежить в
першу чергу від уміння партнерів розуміти, прощати й уступати.
Одною з умов завершення конфлікту люблячого подружжя— не домагатися
перемоги. Перемогу за рахунок поразки коханої людини важко назвати
досягненням. Важливо поважати іншого, яка б провина не лежала на ньому.
Потрібно бути здатним чесно запитати в самого себе (і головне, чесно
відповісти собі), що ж тебе насправді хвилює. При аргументації своєї
позиції намагатися не виявляти недоречний максималізм і категоричність.
Краще самим прийти до взаєморозуміння і не втягувати у свої конфлікти інших
— батьків, дітей, друзів і знайомих. Тільки від самого подружжя залежить
благополуччя родини.
Окремо варто зупинитися на такому радикальному способі усунення
подружніх конфліктів, як розлучення. На думку психологів, йому передує
процес, що складається з трьох стадій: а) емоційне розлучення, що
виражається у відчуженні, байдужності партнерів одне до одного, втрата
довіри і любові; б) фізичне розлучення, що приводить до роздільного
проживання; в) юридичне розлучення ,що вимагає правового оформлення
припинення шлюбу.
Багатьом розлучення приносить рятування від ворожості, , обману і того,
що затьмарювало життя. Звичайно, воно має і негативні наслідки. Вони різні
для тих хто розлучається ,дітей і суспільства. Найбільш уразлива при
розлученні жінка, у якої звичайно залишаються діти. Вона більше, ніж
чоловік, піддана нервово-психічним розладам.
Негативні наслідки розлучення для дітей набагато значніші в порівнянні з
наслідками для самих батьків. Дитина втрачає одного (часом улюбленого) із
батьків, тому що в багатьох випадках матері перешкоджають батькам
зустрічатися з дітьми. Дитина часто зазнає утиску однолітків із приводу
відсутності в нього одного з батьків, що позначається на його нервово-
психічному стані. Розлучення веде до того, що суспільство одержує неповну
родину, збільшується число підлітків з поведінкою, що відхиляється, росте
злочинність. Це створює для суспільства додаткові труднощі.
2. Конфлікти у взаємодії батьків і дітей
Даний різновид конфліктів — одна із самих розповсюджених у повсякденному
житті. Однак вона деякою мірою обійдена увагою фахівців — психологів і
педагогів. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше
й активно розробляється соціологами. З більш ніж 700 психолого-педагогічних
робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інший
публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батькамиі
дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень;
сімейних відносин , вікових криз , впливу подружніх конфліктів на розвиток
дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти
між батьками і дітьми. Навіть у забеспечених родинах у більш ніж 30%
випадків відзначаються конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома
батьками .
Чому ж виникають конфлікти між батькамиі дітьми? Крім загальних причин,
породжуючих конфликтність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють
психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.
1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи
сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага,
що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини,
формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.
Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що
виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги
в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних
реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.
2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси
деструктивних типів виховання:
• розбіжності членів родини з питань виховання;
• суперечливість, непослідовність, неадекватність;
• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;
• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,
3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної
конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу
дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними,
примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням
,особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення , які вони раніше
виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи
дітей:
• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);
• криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного
віку);
• криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);
• криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до
підліткового віку — 12—14 років);
• підліткова криза 15-17 років .
4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що
сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб
мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок
(вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність
переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як
низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій
батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм,
самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть
бути представлені як результат помилок батьків і дітей.
Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:
• оптимальний тип відносин батьків і дітей;
• потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей,
а діти діляться з ними своїми думками;
• скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляються з ними
(виникаєспільне невдоволення);
• скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті
турбуються, інтересами і заняттями дітей;
•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при
цьому скоріше праві батьки;
•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при
цьому скоріше праві діти;
• батьки не цікавляться інтересиами дітей, а діти не відчувають бажання
ділятися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне
відчуження).
Найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового
віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітківз батьками:
конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв
оцінки дитини); конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на
самостійність (тотальность вказівок і контролю); конфлікт батьківського
авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).
Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими
реакціями (стратегіями), як:
• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);
• реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);
• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів збатьками,
приховування інформації і дій). Виходячи з цього основними напрямками
профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:
1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати
вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.
2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи,
визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є
основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.
3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.
4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням. На
думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими
дітьми може сприяти наступне:
o завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;
o враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;
o намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;
o пам'ятати, що для змін потрібен час;
o протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;
o виявляти сталість стосовно дитини;
o частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;
o схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки
o спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;
o зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;
o обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і
необхідності;
o дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його
провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;
o розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;
o використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;
o враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей.
3.Психологічне консультування конфліктних родин.
Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у
виробленні рекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що
затрудняють життя родини, особливо при переході родини з однієї стадії
розвитку в іншу.
Основні задачі психологічного консультування:
індивідуальні і групові консультаціїособистостей, що звернулися до
фахівця з метою рішення складних проблем, набуття психологічних знань
вирішення конфліктів;
виявлення конфліктних родин і проведення з ними консультацій;
надання допомоги подружжю у виявленні їхніх помилок і виборі правильної
поведінки у важких ситуаціях сімейного життя;
навчання методам саморегуляції психічного стану.
Сімейне консультування розглядається як одна з форм подружньої терапії,
оскільки мова йде про більш прості, поверхневі і короткочасні
психотерапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях.
Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктних ситуацій.
Психологічне консультування сполучене з визначеними труднощями.
1. Проблема часу. Психолог повинний за короткий термін визначити
причини, мотиви, умови конфлікту, показати подружжю можливості відновлення
їхніх відносин;
2. Різний ступінь конфліктності сімейного життяподружжя. Значна частина
сімей які звертаються за психологічною допомогою — це молоді люди які
недавно одружилися. Для них корекція психологічної несумісності ефективна.
Однак нерідко психолог має справу з родинами, що неминуче еволюціонують до
розводу. Ефективність їхнього психологічного консультування незначна.
Ще одна група — люди із суперечливою системою мотивів, що як
перешкоджають, так і сприяють збереженню подружніх відносин. Перша група
мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж до готовності йти на
розлучення, у той час як мотиви, що сприяють збереженню родини,
удосконалюють психологічну корекцію подружніх відносин.
3. Підвищена агресивність стосовно подружжя і консультанта. Особливість
конфліктних родин, що знаходяться на стадії розлучення, — спрощене
мотивування такого рішення. Це утскладнення повної діагностики подружніх
відносин. Важливо зацікавити подружжя у більш глибокому розкритті їх
сімейних і особистих, проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог
проводить експертизу взаємин подружжя у ситуацію, коли самі вони за
допомогою психолога переосмислячть мотиви конфлікту.
4. Наявність неусвідомлюваних компонентів конфліктної поведінки
пощдружжя значно ускладнює положення консультації і роботу психолога-
консультанта .
3.1 Етапи психологічного консультування.
Визначення необхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину
— це початкова діагностична стадія корекції подружніх відносин.
Діагностична стадія може включати структурний, описовий, динамічний,
генетичний і прогностичний рівні . Для діагностики подружнього конфлікту
рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації — МАКС
. Вона являє собою вільний опис конфлікту у виді відповідей на питання, що
об'єднані в одинадцять рефлексивних планів. Важливо представити внутрішню
картину конфліктної події хоча б одного з його учасників. Ефективне
використання методики можливо після встановлення психотерапевтичного
контакту.
Другим етапом консультування конфліктних родин є відновлення подружніх
відносин. Успішність переходу до нього залежить від зниження психічної
напруженості клієнта. Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини
сприймаються як неминучі, через що з'являються почуття занепокоєння,
безвихідності, жалості до себе. Важливо прагнути змінити песимістичне
відношення подружжя до ситуації.
При нормалізації подружніх відносин важливо:
не допустити нового загострення конфлікту в присутності психолога
(обвинувачень, образ, брутальності);
не стати на сторону одного з подружжя, тому що нерідкі спроби включити
консультанта в якості «союзника» у конфлікті;
с самого початку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної
ситуації, оцінки її з позиції опонента;
терпляче відноситися до повільної, але позитивної еволюції, відновленню
подружніх відносин;
шанобливо відноситися до норм і цінностей, що приймаються чи
відстоюються подружям.
не прагнути давати поради, а допомагати знайти правильне рішення самим;
дотримувати делікатність і анонімності, особливо в тих питаннях, що
стосуються інтимнихстосунків подружжя.
Психологу-консультанту не завжди вдається нормалізувати стосунки
подружжя, що звернулися по допомогу. Р. Мэй підкреслює необхідність
психологу-консультанту розвивати в собі те, що А. Адлер назвав мужністю
недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.
Висновок
Ключову роль у сімейних конфліктних відносинах грають подружні
конфлікти. Вони виникають через незадоволення потреб подружжя. Найбільш
конфліктними є кризові періоди в розвитку родини. У залежності від рівня
конфліктності виділяються кризові, конфліктні, проблемні і невротичні
родини. Сімейні конфлікти мають психотравматичні наслідки: стан повної
сімейної незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга,
стан провини. Фахівцями вироблені рекомендації з регулювання подружніх
конфліктів.
Конфлікти між батьками і дітьми виникають через деструктивні
внутрішньосімейні відносини, недоліки у сімейному вихованні, вікові кризи
дітей, індивідуально-психологічні особливості батьків і дітей.
Безконфліктному спілкуванню батьків з дітьми сприяє підвищення педагогічної
культури батьків, організація родини на колективних початках, підкріплення
словесних вимог організацією виховання, інтересом батьків до внутрішнього
світу дітей.
Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у
виробленні спеціальних рекомендацій зі зміни несприятливих психологічних
факторів, що утрудняють функціонування родини і створюють у ній конфліктні
відносини.
Література.
1. Анцупов А.Я., Шипілов А.И. Конфліктологія: Підручник для вузів. – М.:
ЮНіТі, 1999.
2. Дмитрієв А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введення в загальну теорію
конфліктів. – М., 1993.
3. Канатаев Ю.А. Психологія конфлікту. – М.: ВАХЗ, 1992.
4. Олейник А.Н. Основи конфліктології. – М.: АПО, 1992.
5. Сисенко В.А. Подружні конфлікти. – М.: Думка, 1989.
6. Ішмуратов В.А. Конфлікт і злагода – К :Наука, 1999.
7. Бондарчук О.І. Психологія сім”ї. – М: Питер, 2000.
8. Ковальов С.В. Психологія сучасної сім”ї. – Наука, 1999
9. Сім”я . Довідник. – Просвітництво, 2000.
10. Ковальов С.В. Психологія сімейних стосунків. – Наука , К 2001.
Реферат на тему: Конфликты и методы их урегулирования
Московский Государственный Открытый Педагогический Университет
Факультет Психологии
КУРСОВАЯ РАБОТА
по курсу Социальная Психология
КОНФЛИКТЫ И МЕТОДЫ ИХ УРЕГУЛИРОВАНИЯ
Выполнила студентка
1-го курса (группа №3)
Заочного отделения
Москва 1998
Содержание.
Введение
Глава 1. Понятие конфликта.
п.1.1. Определение конфликта.
п.1.2. Типология конфликта. Причины возникновения конфликтов.
п.1.3. Основные стадии протекания конфликта.
п.1.4. Структура конфликта.
Глава 2. Методы урегулирования конфликтов.
п.2.1. Основные стили поведения руководителя в конфликтной ситуации.
п.2.2. Карта конфликта.
п.2.3. Урегулирование конфликтов в личностно-эмоциональной сфере.
Заключение.
Литература.
Введение.
Важнейшим вопросом социальной психологии является проблема групп, в
которые объединены люди в процессе своей жизнедеятельности. И не для кого
не секрет, что в любом объединении людей обязательно существуют
разногласия, порой, перерастающие в конфликт.
Воспоминания о конфликтах как правило вызывают неприятные ассоциации:
угрозы, враждебность, непонимание, попытки, порой безнадежные, доказать
свою правоту, обиды... В результате сложилось мнение, что конфликт - всегда
явление негативное, нежелательное для каждого из нас. Конфликты
рассматриваются как нечто такое, чего по возможности следует избегать.
Представители ранних школ управления, в том числе сторонники школы
человеческих отношений, считали, что конфликт - это признак неэффективной
деятельности организации и плохого управления. В наше время теоретики и
практики управления все чаще склоняются к той точке зрения, что некоторые
конфликты даже в самой эффективной организации при самых лучших
взаимоотношениях не только возможны, но и желательны, не смотря на то, что
регулировать их, тем не менее, необходимо. Попробуем подтвердить эту
гипотезу на примере коллектива какой либо организации.
Глава 1. Понятие конфликта.
п.1.1. Определение конфликта.
Что же такое конфликт?
Существуют различные определения конфликта, но все они подчеркивают
наличие противоречия, которое принимает форму разногласий, если речь идёт о
взаимодействии людей.
В психологии конфликт определяется как "столкновение противоположно
направленных, несовместимых друг с другом тенденций, отдельно взятого
эпизода в сознании, в межличностных взаимодействиях или межличностных
отношениях индивидов или групп людей, связанное с отрицательными
эмоциональными переживаниями" [5].
Конфликты могут быть скрытыми или явными, но в основе их лежит
отсутствие согласия. Поэтому определим конфликт как отсутствие согласия
между двумя или более сторонами - лицами или группами.
Отсутствие согласия обусловлено наличием разнообразных мнений,
взглядов, идей, интересов, точек зрения и т.д. Однако оно, как уже
отмечалось, не всегда выражается в форме явного столкновения, конфликта.
Это происходит только тогда, когда существующие противоречия, разногласия
нарушают нормальное взаимодействие людей, препятствуют достижению
поставленных целей. В этом случае люди просто бывают вынуждены каким-либо
образом преодолеть разногласия и вступают в открытое конфликтное
взаимодействие. В процессе конфликтного взаимодействия его участники
получат возможность выражать различные мнения, выявлять больше альтернатив
при принятии решения, и именно в этом заключается важный позитивный смысл
конфликта. Сказанное, конечно, не означает, что конфликт всегда носит
положительный характер.
п.1.2. Типология конфликта. Причины возникновения конфликтов.
Деление конфликтов на виды достаточно условно, жесткой границы между
различными видами не существует и на практике возникают конфликты, которые
можно классифицировать в зависимости от тех критериев, которые берутся за
основу. Так, например, конфликт может быть внутриличностным (между
родственными симпатиями и чувством служебного долга руководителя),
межличностным (между руководителем и его заместителем по поводу должности,
премии между сотрудниками); между личностью и организацией, в которую она
входит; между организациями или группами одного или различного статуса.
Возможны также классификация конфликтов по горизонтали (между рядовыми
сотрудниками, не находящимися в подчинении друг к другу), по вертикали
(между людьми, находящимися в подчинении друг к другу) и смешанные, в
которых представлены и те, и другие. Наиболее распространены конфликты
вертикальные и смешанные. Они в среднем составляют 70-80% от всех
остальных. Они также наиболее нежелательны для руководителя, так как в них
он как бы "связан по рукам и ногам". Дело в том, что в этом случае каждое
действие руководителя рассматривается всеми сотрудниками через призму этого
конфликта.
Допустима классификация также по характеру вызвавших конфликт причин.
Перечислить все причины возникновения конфликта не представляется
возможным. Но в целом он вызывается, как указывает Р. Л. Кричевский в книге
"Если вы - руководитель" [6], следующими тремя группами причин,
обусловленными:
трудовым процессом;
психологическими особенностями человеческих взаимоотношений, то есть их
симпатиями и антипатиями, культурными, этническими различиями людей,
действиями руководителя плохой психологической коммуникацией и т.д.;
личностным своеобразием членов группы, например, неумением контролировать
свое эмоциональное состояние, агрессивностью, некоммуникабельностью,
бестактностью.
Конфликты различают и по их значению для организации, а также способу
их разрешения. Различают конструктивные и деструктивные конфликты. Для
конструктивных конфликтов характерны разногласия, которые затрагивают
принципиальные стороны, проблемы жизнедеятельности организации и ее членов
и разрешение которых выводит организацию на новый более высокий и
эффективный уровень развития. Деструктивные конфликты приводят к
негативным, часто разрушительным действиям, которые иногда перерастают в
склоку и другие негативные явления, что приводит к резкому снижению
эффективности работы группы или организации.
Рассмотренные конфликты могут выполнять самые разные функции, как
позитивные, так и негативные. Основные функции конфликтов представлены в
таблице №1.
Таблица№1
Функции конфликтов
|Позитивные |Негативные |
|разрядка напряженности между |большие эмоциональные, |
|конфликтующими сторонами |материальные затраты на |
| |участие в конфликте |
|получение новой информации об|увольнение сотрудников, |
|оппоненте |снижение дисциплины, |
| |ухудшение |
| |социально-психологического |
| |климата в коллективе |
|сплочение коллектива |представление о побежденных |
|организации при |группах, как о врагах |
|противоборстве с внешним | |
|врагом | |
|стимулирование к изменениям и|чрезмерное увлечение |
|развитию |процессом конфликтного |
| |взаимодействия в ущерб работе|
|снятие синдрома покорности у |после завершения конфликта - |
|подчиненных |уменьшение степени |
| |сотрудничества между частью |
| |сотрудников |
|диагностика возможностей |сложное восстановление |
|оппонентов |деловых отношений (“шлейф |
| |конфликта”) |
п.1.3. Основные стадии протекания конфликта.
Конфликты, несмотря на свою специфику и многообразие имеют в целом
общие стадии протекания:
стадию потенциального формирования противоречивых интересов, ценностей,
норм;
стадию перехода потенциального конфликта в реальный или стадию осознания
участниками конфликта своих верно или ложно понятых интересов;
стадию конфликтных действий;
стадию снятия или разрешения конфликта.
п.1.4. Структура конфликта.
Кроме того, каждый конфликт имеет также более или менее четко
выраженную структуру. В любом конфликте присутствует объект конфликтной
ситуации, связанный либо с технологическими и организационными трудностями,
особенностями оплаты труда, либо со спецификой деловых и личных отношений
конфликтующих сторон.
Вторым элементом конфликта выступают цели, субъективные мотивы его
участников, обусловленные их взглядами и убеждениями, материальными и
духовными интересами.
Далее, конфликт предполагает наличие оппонентов, конкретных лиц,
являющихся его участниками.
И, наконец, в любом конфликте важно отличить непосредственный повод
столкновения от подлинных его причин, зачастую скрываемых.
Объективные причины только тогда явятся причинами конфликта, когда
сделают невозможным личности или группе реализовать свои потребности,
заденут личные и/или групповые интересы. Реакция индивида во многом
определяется зрелостью личности, допустимыми для нее нормами поведения,
принятыми в коллективе социальными нормами и правилами. Кроме того, участие
индивида в конфликте определяется значимостью для него поставленных целей и
тем, насколько возникшее препятствие мешает их реализовать. Чем более
важная цель стоит перед субъектом, чем больше усилий он прилагает, чтобы её
достичь, тем сильнее будет сопротивление и жестче конфликтное
взаимодействие с теми, кто этому мешает.
Выбор способа преодоления препятствий будет, в свою очередь, зависеть
от эмоциональной устойчивости личности, располагаемых средств защиты своих
интересов, объема располагаемой власти и многих других факторов. Попытка
прекратить конфликтную ситуацию силовым давлением либо уговорами приводит,
зачастую, к нарастанию, расширению его за счет привлечения новых лиц, групп
или организаций.
Психологическая защита личности происходит бессознательно как система
стабилизации личности для предохранения сферы сознания индивида от
отрицательных психологических воздействий. В результате конфликта данная
система срабатывает непроизвольно, помимо воли и желания человека.
Необходимость в такой защите возникает при появлении мыслей и чувств,
представляющих угрозу самоуважению, сформировавшемуся “я - образу”
индивида, системе ценностных ориентаций, снижающих самооценку индивида.
В некоторых случаях восприятие ситуации индивидом может быть далёким
от реального положения дел, но реакция человека на ситуацию будет
формироваться исходя из его восприятия, из того, что ему кажется и это
обстоятельство существенно затрудняет решение конфликта. Возникшие в
результате конфликта отрицательные эмоции достаточно быстро могут быть
перенесены с проблемы на личность оппонента, что дополнит конфликт
личностным противодействием. Чем больше усиливается конфликт, тем
непригляднее выглядит образ оппонента, что дополнительно усложняет его
решение. Появляется порочный круг, который крайне сложно разорвать.
Целесообразно это сделать на начальной стадии развертывания события, пока
ситуация не вышла из-под контроля.
Глава 2. Методы урегулирования конфликтов.
п.2.1. Основные стили поведения руководителя в конфликтной ситуации.
Специалистами разработано немало рекомендаций, касающихся различных
аспектов поведения людей в конфликтных ситуациях, выбора соответствующих
стратегий поведения и средств разрешения конфликта, а также управления им.
Рассмотрим прежде всего поведение человека в конфликтной ситуации с
точки зрения его соответствия психологическим стандартам. В основу данной
модели поведения положены идеи Е. Мелибруды, Зигерта и Лайте. Суть ее
состоит в следующем. Считается, что конструктивное разрешение конфликта
зависит от следующих факторов:
= адекватности восприятия конфликта, то есть достаточно точной, не
искаженной личными пристрастиями оценки поступков, намерений как
противника, так и своих собственных;
= открытости и эффективности общения, готовности к всестороннему
обсуждению проблем, когда участники честно высказывают свое понимание
происходящего и пути выхода из конфликтной ситуации;
= создания атмосферы взаимного доверия и сотрудничества.
Для руководителя также полезно знать, какие черты характера,
особенности поведения человека характерны для конфликтной личности. Обобщая
исследования психологов, можно сказать, что к таким качествам могут быть
отнесены следующие:
неадекватная самооценка своих возможностей и способностей, которая может
быть как завышенной, так и заниженной. И в том, и другом случае она может
противоречить адекватной оценке окружающих - и почва для возникновения
конфликта готова;
стремление доминировать во что бы то ни стало там, где это возможно и
невозможно;
консерватизм мышления, взглядов, убеждений, нежелание преодолеть устаревшие
традиции;
излишняя принципиальность и прямолинейность в высказываниях и суждениях,
стремление во что бы то ни стало сказать правду в глаза;
определенный набор эмоциональных качеств личности: тревожность,
агрессивность, упрямство, раздражительность.
К.У. Томасом и Р.Х. Килменном были разработаны основные наиболее
приемлемые стратегии поведения в конфликтной ситуации. Они указывают, что
существуют пять основных стилей поведения при конфликте: приспособление,
компромисс, сотрудничество, игнорирование, соперничество или конкуренция.
Стиль поведения в конкретном конфликте, указывают они, определяется той
мерой, в которой вы хотите удовлетворить собственные интересы, действуя при
этом пассивно или активно, и интересы другой стороны, действуя совместно
или индивидуально. Рассмотрим их, для примера, с точки зрения руководителя
организации.
Итак, необходимо выделить наиболее целесообразный для данной ситуации
и данного конкретного человека стиль поведения.
Стиль конкуренции, соперничества может использовать человек,
обладающий сильной волей, достаточным авторитетом, властью, не очень
заинтересованный в сотрудничестве с другой стороной и стремящийся в первую
очередь удовлетворить собственные интересы. Его можно использовать, если:
исход конфликта очень важен для вас и вы делаете большую ставку на свое
решение возникшей проблемы;
обладаете достаточной властью и авторитетом и вам представляется очевидным,
что предлагаемое вами решение - наилучшее;
чувствуете, что у вас нет иного выбора и вам нечего терять;
должны принять непопулярное решение и у вас достаточно полномочий для
выбора этого шага;
взаимодействуете с подчиненными, предпочитающими авторитарный стиль.
Однако следует иметь в виду, что это не тот стиль, который можно
использовать в близких личных отношениях, так как кроме чувства отчуждения
он ничего больше не сможет вызвать. Его также нецелесообразно использовать
в ситуации, когда вы не обладаете достаточной властью, а ваша точка зрения
по какому-то вопросу расходится с точкой зрения начальника.
Стиль сотрудничества можно использовать, если, отстаивая собственные
интересы, вы вынуждены принимать во внимание нужды и желания другой
стороны. Этот стиль наиболее труден, так как он требует более
продолжительной работы. Цель его применения - разработка долгосрочного
взаимовыгодного решения. Такой стиль требует умения объяснять свои желания
и выслушивать друг друга, сдерживать свои эмоции. Отсутствие одного их этих
факторов делает этот стиль неэффективным. Для разрешения конфликта этот
стиль можно использовать в следующих ситуациях:
необходимо найти общее решение, если каждый из подходов к проблеме важен и
не допускает компромиссных решений;
у вас длительные, прочные и взаимозависимые отношения с другой стороной;
основной целью является приобретение совместного опыта работы;
стороны способны выслушать друг друга и изложить суть своих интересов;
необходима интеграция точек зрения и усиление личностной вовлеченности
сотрудников в деятельность.
Стиль компромисса. Суть его заключается в том, что стороны стремятся
урегулировать разногласия при взаимных уступках. В этом плане он несколько
напоминает стиль сотрудничества, однако осуществляется на более
поверхностном уровне, так как стороны в чем-то уступают друг другу. Этот
стиль наиболее эффективен, обе стороны хотят одного и того же, но знают,
что одновременно это невыполнимо. Например, стремление занять одну и ту же
должность или одно и то же помещение для работы. При использовании этого
стиля акцент делается не на решении, которое удовлетворяет интересы обеих
сторон, а на варианте, который можно выразить словами: "Мы не можем
полностью выполнить свои желания, следовательно, необходимо придти к
решению, с которым каждый из нас мог бы согласиться".
Такой подход к разрешению конфликта можно использовать в следующих
ситуациях:
обе стороны имеют одинаково убедительные аргументы и обладают одинаковой
властью;
удовлетворение вашего желания имеет для вас не слишком большое значение;
вас может устроить временное решение, так как нет времени для выработки
другого, или же другие подходы к решению проблемы оказались неэффективными;
компромисс позволит вам хоть что-то получить, чем все потерять.
Стиль уклонения реализуется обычно, когда затрагиваемая проблема не
столь важна для вас, вы не отстаиваете свои права, не сотрудничаете ни с
кем для выработки решения и не хотите тратить время и силы на ее решение.
Этот стиль рекомендуется также в тех случаях, когда одна из сторон обладает
большей властью или чувствует, что не права, или считает, что нет серьезных
оснований для продолжения контактов.
Стиль уклонения можно рекомендовать к применению в следующих
ситуациях:
источник разногласий тривиален и несущественен для вас по сравнению с
другими более важными задачами, а потому вы считаете, что не стоит тратить
на него силы;
знаете, что не можете или даже не хотите решить вопрос в свою пользу;
у вас мало власти для решения проблемы желательным для вас способом;
хотите выиграть время, чтобы изучить ситуацию и получить дополнительную
информацию прежде чем принять какое-либо решение;
пытаться решить проблему немедленно опасно, так как вскрытие и открытое
обсуждение конфликта могут только ухудшить ситуацию;
подчиненные сами могут успешно урегулировать конфликт;
у вас был трудный день, а решение этой проблемы может принести
дополнительные неприятности.
Не следует думать, что этот стиль является бегством от проблемы или
уклонением от ответственности. В действительности уход или отсрочка может
быть вполне подходящий реакцией на конфликтную ситуацию, так как за это
время она может разрешиться сама собой, или вы сможете заняться ею позже,
когда будете обладать достаточной информацией и желанием разрешить ее.
Стиль приспособления означат, что вы действуете совместно с другой
стороной, но при этом не пытаетесь отстаивать собственные интересы в целях
сглаживания атмосферы и восстановления нормальной рабочей атмосферы. Томас
и Килменн считают, что этот стиль наиболее эффективен, когда исход дела
чрезвычайно важен для другой стороны и не очень существен для вас или кода
вы жертвуете собственными интересами в пользу другой стороны.
Стиль приспособления может быть применен в следующих наиболее
характерных ситуациях:
важнейшая задача - восстановление спокойствия и стабильности, а не
разрешение конфликта;
предмет разногласия не важен для вас или вас не особенно волнует
случившееся;
считаете, что лучше сохранить добрые отношения с другими людьми, чем
отстаивать собственную точку зрения;
осознаете, что правда не на вашей стороне;
чувствуете, что у вас недостаточно власти или шансов победить.
Точно так же, как ни один стиль руководства не может быть эффективным
во всех без исключения ситуациях, так и ни один из рассмотренных стилей
разрешения конфликта не может быть выделен как самый лучший. Надо
научиться эффективно использовать каждый из них и сознательно делать тот
или иной выбор, учитывая конкретные обстоятельства.
п.2.2. Карта конфликта.
Для более успешного разрешения конфликта желательно не только выбрать
стиль, но и составить карту конфликта, разработанную Х.Корнелиусом и
Ш.Фэйром [4]. Суть ее в следующем:
определите проблему конфликта в общих чертах. Например, при конфликте из-
за объема выполняемых работ составьте диаграмму распределения нагрузки;
выясните, кто вовлечен в конфликт (отдельные сотрудники, группы, отделы
или организации);
определите подлинные потребности и опасения каждого из главных участников
конфликта.
Составление такой карты, по мнению специалистов, позволит:
1)ограничить дискуссию определенными формальными рамками, что в
значительной степени поможет избежать чрезмерного проявления эмоций, так
как во время составления карты люди могут сдерживать себя;
2)создать возможность совместного обсуждения проблемы, высказать людям
их требования и желания;
3)уяснить как собственную точку зрения, так и точку зрения других;
4)создать атмосферу эмпатии, т.е. возможности увидеть проблему глазами
других людей и признать мнения людей, считавших ранее, что они не были
поняты;
5)выбрать новые пути разрешения конфликта.
Но прежде чем переходить к разрешению конфликта, постарайтесь ответить
на следующие вопросы:
хотите ли благоприятного исхода;
что нужно сделать, чтобы лучше владеть своими эмоциями;
как бы вы себя чувствовали на месте конфликтующих сторон;
нужен ли посредник для разрешения конфликта;
в какой атмосфере (ситуации) люди могли бы лучше открыться, найти общий
язык и выработать собственные решения.
п.2.3. Урегулирование конфликтов в личностно-эмоциональной сфере.
Однако конфликты приходится разрешать не только в деловой форме, но и
в личностно-эмоциональной сфере. При их разрешении применяются другие
методы, поскольку в них, как правило, трудно выделить объект разногласий,
отсутствует столкновение интересов. Как же себя вести с "конфликтной
личностью"? Существует единственное средство - "подобрать ключик". Для
этого попытайтесь увидеть в нем друга и лучшие черты (качества) его
личности, поскольку вы уже не сможете изменить ни систему его взглядов и
ценностей, ни его психологические особенности и особенности нервной
системы. Если же не смогли "подобрать к нему ключ", то остается одно-
единственное средство - перевести такого человека в разряд стихийного
действия.
Таким образом, в конфликтной ситуации или в общении с трудным
человеком следует использовать такой подход, который в большей степени
соответствовал бы конкретным обстоятельствам и при котором вы могли бы
чувствовать себя наиболее комфортно. Наилучшими советчиками в выборе
оптимального подхода разрешения конфликта являются жизненный опыт и желание
не осложнять ситуацию и не доводить человека до стресса. Можно, например,
добиться компромисса, приспособиться к нуждам другого человека (особенно
партнера или близкого человека); настойчиво добиваться осуществления своих
истинных интересов в другом аспекте; уклониться от обсуждения конфликтного
вопроса, если он не очень важен для вас; использовать стиль сотрудничества
для удовлетворения наиболее важных интересов обеих сторон.
Заключение.
Таким образом, исходя из вышесказанного, можно заключить, что лучшим
способом разрешения конфликтной ситуации является сознательный выбор
оптимальной стратегии поведения. От этого зависит и “окрашенность”
конфликта, т.е какую роль (положительную или отрицательную) сыграет он на
взаимоотношениях коллектива или группы. Следовательно, наша гипотеза
относительно желательности некоторых конфликтов при правильном их
урегулировании подтверждена.
Хотелось бы закончить свою работу словами Х.Л. Мартина Дескальсо из
романа “Белое и черное”: “В двух случаях из трех люди ссорятся потому, что
не доверяют друг другу. Они воображают, что за самым невинным замечанием
кроются всевозможные задние мысли. Они хотят, чтобы весь мир мыслил
одинаково. Идеи могут быть одинаковыми, но они окрашены различными
переживаниями, и формы их выражения различны.
Если мы сможем хоть как-то сдержаться и отложить выяснение отношений
на следующий день, когда немного остынем и будем в состоянии высказаться
более четко, ссоры практически прекратятся.”
Литература.
“ В отношениях с близкими мелочей не бывает”./ Ридерз Дайджест/Издательский
дом Ридерз Дайджест, (июль) 1998.
Андреева Г.М Социальная психология. М. 1979.
Васильев В.Л. Этика в юриспруденции и предпринимательской деятельности.
-М.,1995.
Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. -М.,1992.
Краткий психологический словарь/ Под ред. А.В. Петровского,
Н.Г.Ярошевского. -М.
Кричевский Р.Л. Если вы - руководитель... - М.: Дело, 1993.
Практическая психология для менеджеров /Под ред. Тутушкина М.К. - М.1996.
Социальная психология. /Под ред. Предвечного Г.П., Шерковина Ю.Н. М.:
Политиздат. 1975.
Социальная психология. /Под ред. Семенова В.Е, Кузьмина Е.С. и др. ЛГУ.
1974.
Управление персоналом организации. / В.О. Инфра-М, М., 1997.
Бородкин Ф.Н., Коряк Н.Н. “Внимание , конфликт!”, Новосиб. 1983.
Агеев В.С “Межгрупповое взаимодействие. Социально-психологические
проблемы.” МГУ, М., 1990.
| |
