|
Реферат: Страхование (Социология)
План.
. Введение.
. История развития страхования.
. Что такое страхование.
. Общие основы и принципы классификации по объектам страхования и роду
опасностей.
. Отрасли, подотрасли, виды и формы страхования. Классификация по роду
опасностей.
. Принципы обязательного и добровольного страхования.
Введение.
Страхование - одна из древнейших категорий общественных отношений.
Зародившись в период разложения первобытнообщинного строя, оно постепенно
стало непременным спутником общественного производства. Первоначальный
смысл рассматриваемого понятия связан со словом “страх”. Владельцы
имущества, вступая между собой в производственные отношения, испытывали
страх за его сохранность, за возможность уничтожения или утраты в связи со
стихийными бедствиями, пожарами, грабежами и другими непредвиденными
опасностями экономической жизни.
Рискованный характер общественного производства - главная причина
беспокойства каждого собственника имущества и товаропро-изводителя за свое
материальное благополучие. На этой почве закономерно возникла идея
возмещения материального ущерба путем солидарной его раскладки между
заинтересованными владельцами имущества. Если бы каждый отдельно взятый
собственник попытался возместить ущерб за свой счет, то он был бы вынужден
создавать материальные или денежные резервы, равные по величине стоимости
своего имущества, что естественно, разорительно.
Между тем жизненный опыт, основанный на многолетних наблюдениях,
позволил сделать вывод о случайном характере наступления чрезвычайных
событий и неравномерности нанесения ущерба. Было замечено, что число
заинтересованных хозяйств, часто бывает больше числа пострадавших от
различных опасностей. При таких условиях солидарная раскладка ущерба между
заинтересованными хозяйствами заметно сглаживает последствия стихии и
других случайностей.
При этом чем большее количество хозяйств участвует в раскладке ущерба, тем
меньшая доля средств приходиться на долю одного участника. Так возникло
страхование, сущность которого составляет солидарная замкнутая раскладка
ущерба.
Наиболее примитивной формой раскладки ущерба было натуральное
страхование. За счет запасов зерна, фуража и других однородных, легко
делимых продуктов,
формируемых путем подушных натуральных взносов, оказывалась материальная
помощь отдельным пострадавшим крестьянским хозяйствам. Однако такое
страхование ограничивалось естественными рамками однородности и делимости
формируемых с его помощью натуральных запасов, поэтому по мере развития
товарно-денежных отношений оно уступило место страхованию в денежной форме.
Раскладка ущерба в денежной форме создавала широкие возможности
прежде всего для взаимного страхования, когда сумма ущерба возмещалась его
участниками на солидарных началах либо после каждого страхового случая,
либо по окончании хозяйственного года. Взаимное страхование в условиях
капитализма стало закономерно перерастать в самостоятельную отрасль
страхового дела. Если при взаимном страховании еще не формировался заранее
рассчитанный с помощью теории вероятности страховой фонд, то в дальнейшем
вероятная средняя величина возможного ущерба, приходящаяся на каждого
участника страхования, стала применяться в качестве основы страховых
взносов для заблаговременного формирования страхового фонда.
В условиях современного общества страхование превратилось во всеобщее
универсальное средство страховой защиты всех форм собственности, доходов и
других интересов предприятий, организаций, фермеров, арендаторов, граждан.
Термин “страхование”, выражающий пере-распределительные отношения, по
поводу возмещения ущерба, следует отличать от других смысловых значений
этого слова. В частности, выражение “страхование” (страховка, подстраховка)
иногда употребляется в значении поддержки в каком-либо деле, гарантии удачи
в чем-либо, обеспечения безопасности людей при проведении опасных работ,
при выступлениях гимнастов и акробатов, а также запаса прочности и
надежности сооружений и механизмов и т.д. В данном случае этот термин
употребляется в значении инструмента возмещения ущерба.
Перераспределительные отношения, присущие страхованию, связанны, с
одной стороны, с формированием страхового фонда с помощью заранее
фиксированных страховых платежей, с другой - с возмещением ущерба из этого
фонда участникам страхования. Поскольку указанные перераспределительные
отношения связанны с движением денежной формы стоимости, экономическая
категория страхования является составной частью категории финансов.
Специфичность финансовых отношений при страховании состоит в вероятном
характере этих отношений. Вероятность ущерба лежит в основе построения
страховых платежей, с помощью которых формируется страховой фонд.
Использование средств страхового фонда связанно с наступлением и
последствиями страховых случаев.
Эти особенности страховых отношений включают их в самостоятельную
сферу финансовых отношений.
Специфические страховые отношения являются объектом страховой науки.
Эта наука освещает фундаментальные теории страхования, охватывающие
рассмотрение его экономической сущности, функции, роли и сферы применения в
современном обществе. Она изучает содержание важнейшей страховой
терминологии, классификацию страхования и организационные принципы
построение системы страховых организаций, методику исчисления страховых
тарифов; освещает важнейшие условия каждого вида страхования, методику
определения ущерба и страхового возмещения ущерба, экономического анализа и
планирования страховых операций, вопросы перестрахования.
Страхование во все времена считалось доходным делом. Такие фирмы, как
скажем, английская “Ллойдс”, являются явными “передовиками производства” по
части сбора прибыли в странах с рыночной экономикой.
История развития страхования.
Возникновение страхования.
В докапиталистических обществах основной формой страхования была
страховая взаимопомощь. Сначала она носила характер разовых соглашений о
взаимопомощи в области путевой, странствующей торговли, как сухопутной, так
и морской. Соглашения касались товаров и перевозочных средств, в качестве
которых выступали морские корабли и вьючные животные. Предполагается, что
первичные формы страхования встречались за 2 тысячелетия до нашей эры, в
частности в законах вавилонского царя Хаммурапи, которые предусматривали
заключение соглашения между участниками торгового каравана о том, чтобы
вместе нести убытки, постигшие кого-либо из них в пути от нападения
разбойников, ограбления, кражи и т.д.
В области мореплавания соглашения о взаимном распределении убытков от
кораблекрушения и других морских опасностей заключались между
корабельщиками-купцами на берегах Персидского залива, в Финикии и др.
Имеются сведения о том, что в Древней Греции существовали соглашения купцов-
пиратов касающиеся вопросов как распределения доходов от торгово-
разбойничьих операций, так и распределения потерь от морских опасностей,
связанных с этими операциями.
Интересными сведениями располагает наука о страховых отношениях в
сфере торговли в истории народов бывшего СССР, например, у украинских
чумаков. Чумачество возникло в 13 веке и продолжало играть существенную
роль в украинской торговле вплоть до появления железных дорог.
Чумаки ездили с рыбой и солью к берегам Черного и Азовского морей,
продавали эти товары на ярмарках, закупали там другие товары и развозили их
по разным местам. Они совершали свои путешествия караванами (ватагами), на
подводах запряженных волами. Обычаями чумацкой торговли устанавливалось,
что если в пути у чумака падет вол, то на артельные деньги покупается
другой1.
Во всех этих случаях просматривается одна и таже цель: обеспечение
возмещения убытков от стихийных и других опасностей каждого из участников
торгового, путевого коллектива сообща, за счет всех его членов. Характерна
также одна особенность - здесь нет еще регулярности вносимых в общую кассу
платежей. Организация страхового фонда, выражающаяся в обязательствах
возмещать убытки в порядке последующей раскладки, представляет собой
древнейшую форму страхования.
В дальнейшем страхование приобретает более совершенную форму, то есть
оно строиться на основе регулярных платежей, которые приводят к аккумуляции
(накоплению) денежных средств и созданию страхового фонда. Переход этот,
конечно, осуществляется не сразу, и какое-то время обе эти формы
страхования существуют параллельно или дополняя друг друга. Такой характер,
видимо, носили организации постоянного профессионально-корпоративного типа,
сведения о которых восходят к глубокой старине. В задачи этих организаций
входило оказание материальной помощи их членам в несчастных случаях, а в
случае смерти - осиротевшим семьям.
Они существовали, в частности, в Древней Индии и в Древнем Египте и
были по преимуществу организациями взаимопомощи ремесленников и торговцев.
При всей недостаточности имеющихся о них сведений, оставляющих открытым
вопрос о том, существовал ли у них постоянный страховой фонд или пособия
выплачивались в порядке последующей раскладки, по мнению некоторых ученых,
здесь уже существовали регулярные, связанные с определенными сроками
страховые взносы.
Страхования на Руси.
Появление страхования на Руси связывают с памятником древнерусского
права - “Русской правдой”, которая дает интересные сведения о
законодательстве
10-11 веков. Особое значение имеют нормы, касающиеся материального
возмещения вреда общиной (вервью) в случае убийства. Например: “Если кто
убьет княжеского мужа, совершив на него нападение, и убийца не будет
пойман, то платит за него 80 гривен та округа, где найден убитый. Если же
убит простой человек, то округа платит 40 гривен.”1 (ст. 3).
“Если убийство совершено не умышленно, а в ссоре или на пиру при
людях, то убийца выплачивает виру (денежный штраф. - Авт.) также с помощью
округи”.
(ст. 6).
“Если кто откажется от участия в уплате дикой (подушной - Авт.) виры,
тому округа не помогает в уплате за него самого и он сам за себя тогда
платит” (ст. 8).
В ст. 6 и 8 “Русской правды” можно обнаружить все элементы договора
страхования гражданской ответственности, полагая, что при непреднамеренном
убийстве дикая вира является результатом предварительного страхового
договоров и обязательно не для всех, а лишь для тех и в пользу тех, кто
путем этого договора вступил в такое взаимное страховое общество.1 Задачи
страхового обеспечения носили некоторые государственные мероприятия,
организуемые центральной или местной властью с разнообразными целями. Так,
в связи с историческими условиями существования древееврейского народа
среди окружавших его племен одной из важных задач древнееврейского
государства было всемерное содействие приросту населения. Для этих целей
использовались различные способы и средства, в частности, освобождение
новобрачных мужей в течение одного года от военной службы и от всех
налогов, обязанность женитьбы на вдове брата, после которого не осталось
сыновей и др. Существенную роль играли специальные (коммунальные) союзы,
создаваемые для обеспечения невест-дочерей союза приданым. Это было
своеобразное страхование приданого, которое проводилось в добровольном
порядке, а средства формировались из членских взносов участников этих
союзов.
Примеры государственного страхования давала и Московская Русь. Как
известно, уже после свержения татаро-монгольского владычества на русские
рубежи совершались нескончаемые набеги крымских и ногайских татар, которые
захватывали пленников и продавали их в рабство. Предотвратить такую
продажу или освободить из рабства мог выкуп. В целях сохранения людских
поселений, а также военных и других служилых людей на юге страны
организация выкупа пленных была обеспечена специальной финансовой базой.
Предписания на этот счет содержаться в 72 главе “Стоглава” (1551 г.)
“О искуплении пленных”. В ней предусматривались три формы выкупа из плена.
Во всех случаях выкуп финансировался из царской казны, но затрачиваемые ею
средства возвращались в виде ежегодной раскладки среди населения. “Сколько
годом того пленного окупу из царевой казны разойдется,- говорилось в
“Стоглаве” ,- и то раскинути на сохи (податная единица) по всей земле чей
кто ни буди всем ровно”. Раскладка, таким образом, строилась на
уравнительных началах. В последствии от системы последующей раскладки
реально израсходованных на выкуп пленных сумм совершился переход к
регулярным платежам, образующим специальный фонд выкупа пленных. Такой
порядок закреплен в Соборном уложении (1649 г.) царя Алексея Михайловича,
которое предписывало в отличие от “Стоглава” в зависимости от социального
положения плательщика три размера “полоняничных” платежей.
Минимальный размер - 2 деньги (деньга - полкопейки) - был установлен
для служилых людей, стрельцов, казаков, пушкарей и т.д.; средний - 4 деньги
- для крестьян и самый высокий - 8 денег - для городских и посадских
жителей, а также крестьян приписанных к церковным и монастырским вотчинам.
В уложении были определены и размеры сумм, предназначенных для
выкупа, которые зависили от социального положения пленника. Так, на
крестьян и боярских людей отпускалось по 15 рублей, на посадских людей - по
20 рублей; на стрельцов и казаков по 25 рублей. Самый высокий выкуп был
установлен в отношении московских стрельцов - 40 рублей. Особый порядок
финансирования выкупа был предусмотрен в отношении дворян и боярских детей.
Он определялся не поголовно, а в зависимости от величины поместий, и ,
кроме того, размер суммы выкупа отличался в зависимости от обстоятельств
пленения.1
Сущность норм указанных нормативных актов в отношении выкупа пленных
по разному оценивается в научной литературе. Одни авторы полагают, что
мероприятия по выкупу носили чисто налоговый характер и ничего общего не
имели со страхованием.2
По мнению других, можно констатировать, что организация
финансирования выкупа пленных, несмотря на ее налоговые формы, имела все
существенные элементы государственного обязательного страхования на случай
пленения, поскольку имеют место и обязательные ежегодные, по твердым
ставкам, страховые платежи, образующие специальный страховой фонд, и
выдаваемые из этого фонда твердые страховые суммы, и государственный
страховой орган в лице Посольского приказа - хранителя и распорядителя
страховых средств.1 Заканчивая рассмотрение докапиталистических типов
страхования, необходимо отметить, что несмотря на некоторые особенности его
проявления в различных социально-экономических условиях и регионах мира
общим является то, что оно было взаимным то есть члены того или иного
коллектива страховали сами себя и не ставили цели получения доходов.
Страхование в дооктябрьской России.
Что касается дореволюционной России, то здесь страховое дело
осуществляли многочисленные предприятия и общества. Ведущую роль играли
предприятия коммерческого типа - акционерные общества. Такая форма
организации страховой деятельности давала капиталистам возможность
бесконтрольно распоряжаться средствами, несопоставимо превышающими их
состояние. В 1913 году во всех страховых учреждениях и обществах России
было застрахованно имущества на сумму 21 миллиард рублей, из которых 63%
приходилось на долю акционерных страховых обществ, 15% - земств, 8% -
городских взаимных страховых обществ. Русские акционерные общества того
времени собрали 129 млн. рублей, земства - 34 млн., взаимные страховые
общества около 14 млн. Доля иностранных акционерных страховых обществ
составляла 14 млн. рублей2.
Наибольшее распространение в дореволюционной России имело страхование
от огня.
Именно в этих целях в 1827 году было учреждено первое страховое
общество, которое именовалось Первое российское страховое от огня общество.
В течение последующих тридцати лет было открыто по страхованию от огня
еще два общества- Второе российское страховое от огня общество (1835г.) и
“Саламандра” (1864г.). Поначалу объем операций этих страховых обществ был
весьма скромен. Однако с отменой крепостного права начинается широкое
развитие страхового дела, оно активно распространяется на деревню. За
короткое время возникает несколько новых страховых обществ. В 1874 г.
заправилы страховых акционерных обществ по страхованию от огня заключают
специальное тарифное соглашение (конвенцию), направленное на недопущение
возникновения новых страховых предприятий и раздробления операций между
ними. Все эти страховые организации были связанны общим тарифом, но
деятельность каждой из них регулировалась собственным уставом и полисными
условиями, что приводило к жесткой конкурентной борьбе в погоне за
прибылью. В 1913 г. в производстве операций по страхованию от огня
принимало участие около трехсот страховых учреждений, в том числе 13
акционерных обществ.
Второе место в имущественном страховании по сбору платежей занимало
транспортное страхование судов и грузов. В 1913 г. его проводили 10
акционерных обществ.
Пять обществ осуществляли в 1913г. операции по страхованию стекол от
разбития, впервые введенному в 1894 г. страховым обществом “Помощь”. С
1899г. этим видом страхования стало заниматься общество “Россия”.
Страхование стекол получило распространение только в крупных городах, где
возводились большие здания, обширные торговые и промышленные помещения и
т.д.
С 1900 г. общество “Помощь” начинает проводить страхование от краж со
взломом, потом этот вид страхования был включен в сферу деятельности
общества “Россия”. Однако популярностью такое страхование не пользовалось.
Большинство акционерных страховых обществ было сосредоточено в
Петербурге. В 1913 г. из 19 акционерных обществ 13 с капиталом 297,7 млн.
руб. находились в Петербурге, 4 с капиталом 76,4 млн. руб. в Москве, 2 с
капиталом 15,8 млн. руб. - в Варшаве. Среди русских акционерных обществ
крупнейшим по объему операций и по размеру капиталов было общество
“Россия”. Оно проводило 8 видов страхования на территории Российской
Империи и осуществляло страховые операции за границей. В Александрии,
Афинах, Белграде, Константинополе, Нью-Йорке, Берлине и других городах
общество имело свои отделения и многочисленные агентства. Размер капитала
“России” в конце 1918 г. достигал 109,1 млн. руб.
Второе место после акционерных обществ занимали земства (органы
местного самоуправления в ряде центральных губерний дореволюционной
России).
В 1864 г. было утверждено Положение о земском страховании.
Личное страхование появляется в России в середине 30-х годов прошлого
века. В 1835 году было организованно первое акционерное общество по
страхованию жизни, которое получило название “Российское общество
застрахования капиталов и доходов.” Разновидность личного страхования -
страхование от несчастных случаев.
Страховое дело в Советской России.
Страховое дело формально существовало в так называемой Советской России.
Однако сфера страхования была монополизирована единственным и неповторимым
страховщиком - Госстрахом. Страхование имело во многом формальный характер.
В сознании советских людей страхование не фигурировало как обязательный
компонент организации жизни. Многие просто ничего не знали об этом виде
деятельности.
Ситуация резко изменилась в связи с легализацией предпринимательства
в России, когда коммерческие, финансовые и хозяйственные риски сделались
повседневной реальностью для десятков тысяч бизнесменов. Реальностью стала
и практика страхования таких рисков.
Современные виды страхования.
Традиционно выделяются три направления страхования: страхование имущества,
страхование ответственности, индивидуальное страхование. Российские
страховые компании активно вторгались во все эти сферы. Вот, к примеру,
перечень видов страхования, предлагаемых клиентам компанией АСКО:
. страхование ренты;
. страхование кредитов; страхование инвестиций;
. групповое и семейное страхование;
. страхование квартир; страхование дачных домов;
. страхование расходов на лечение;
. страхование коммерческого риска;
. страхование имущества и помещений предприятий;
. авто-каско, страхование индивидуальных средств транспорта;
. страхование дополнительного оснащения и оборудования автомобиля;
. страхование жизни; страхование от СПИДа;
. страхование гражданской ответственности;
. страхование транспорта кооперативов;
. страхование новобрачных; страхование детей;
. страхование домашних и с-х животных;
. страхование с-х помещений и оборудования;
. страхование средств вычислительной техники и программных средств;
. страхование от развода;
. групповое и индивидуальное страхование от несчастного случая;
. страхование перевозимых грузов;
. страхование спортсменов; гарантийное страхование;
. страхование домашнего имущества;
. страхование лиц, отъезжающих в отпуск по путевкам;
. страхование кооперативов; страхование туристов;
. страхование водительских курсов;
. страхование водного транспорта;
. страхование водителей; страхование водительских прав;
. страхование договоров;
. страхование транспортных средств государственных и совместных
предприятий;
. страхование здоровья водителей и пассажиров транспортных средств;
. страхование студенческих строительных отрядов;
. групповое и индивидуальное страхование жизни и здоровья единовременным
взносом или ежемесячной уплатой платежа;
. страхование выставок;
страхование здоровья с гарантированной медицинской помощью.
В стране сегодня насчитывается более тысячи организаций, получивших
лицензии на право ведения страховой деятельности.
Что такое страхование.
Согласно статьи 2-й федерального закона от 27.11.1992г. № 4015-1 “О
страховании”.
Страхование представляет собой отношения по защите имущественных
интересов физических и юридических лиц при наступлении определенных событий
(страховых случаев) за счет денежных фондов, формируемых из уплачиваемых
или страховых взносов (страховых премий).
Это позволяет сделать следующие выводы.
1. Страхование - это экономическое отношение, в котором участвуют как
минимум две стороны (два лица, субъекта отношения).1
Одна сторона (субъект) - это страховая организация (государственная,
акционерная или частная), которую называют страховщиком. Страховщик
вырабатывает условия страхования (в частности, обязуется возместить
страхователю ущерб при страховом событии) и предлагает их своим клиентам -
юридическим лицам (предприятиям, организациям, учреждениям) и физическим
лицам (отдельным частным гражданам).
Если клиентов устраивают эти условия, то они подписывают
договор страхования установленной формы и однократно или регулярно в
течении согласованного периода платят страховщику страховые премии
(платежи, взносы) в соответствии с договором.
Другая сторона (субъект) страхового экономического отношения - это
юридические или физические (отдельные частные граждане) лица, называемые
страхователями.
Статья 5 закона “О страховании”.
Страхователями признаются юридические лица и дееспособные физические лица,
заключившие со страховщиками договоры страхования либо являющиеся
страхователями в силу закона.
При наступлении страхового случая (стихийное бедствие, падение
человека с переломом и т.д.), при котором страхователю нанесен ущерб
(экономический или его здоровью), страховщик в соответствии с условиями
договора выплачивает страхователю компенсацию, возмещение.
Из анализируемых определений следует, что страховщик и страхователь
регулируют страховое экономическое отношение специальным договором.
В мировой практике он получил название полис.1
Полис - документ (именной или на предъявителя), удостоверяющий заключение
страхового договора и содержащий обязательство страховщика выплотить
страхователю при наступлении страхового события определенную условиями
договора сумму денег (страховую компенсацию или возмещение).
Понятие договора страхования имеется в статья 15 закона “О
страховании”.
Договор страхования является соглашением между страхователем и
страховщиком, в силу которого страховщик обязуется при страховом случае
произвести страховую выплату страхователю или другому лицу, в пользу
которого заключен договор страхования, а страхователь обязуется уплотить
страховые взносы в установленные сроки.
Договор страхования может содержать и другие условия, определяемые по
соглашению сторон, и должен отвечать общим условиям действительности
сделки, предусмотренным гражданским законодательством Российской Федерации.
Общие основы и принципы
классификации по объектам страхования
и роду опасностей.
Страхование проводится специализированными страховыми организациями,
которые могут быть государственными и негосударственными. Сфера их
деятельности может охватывать внутренний (ограниченный), внешний или
смешанной страховой рынок. Тем самым страхование в условиях развитого
страхового рынка осуществляется как внутри данной страны, так и за рубежом.
Это - организованная классификация страхования. Однако существо страховых
отношений выражается с помощью классификации по объектам страхования и роду
опасностей.
Страхование охватывает различные категории страхователей. Его условия
отличаются по объему страховой ответственности; оно может проводиться в
силу закона или на добровольных началах. Для упорядочения указанного
разнообразия страховых отношений и создания единой взаимосвязанной системы
и необходима классификация страхования.
Под классификацией обычно понимают иерархически подчиненную систему
взаимосвязанных звеньев, что позволяет создать стройную картину единого
целого с выделением его совокупных частей. Классификация страхования
призвана решить ту же задачу: разделить всю совокупность страховых
отношений на взаимосвязанные звенья, находящиеся между собой в
иерархической подчиненности.
В основе любой классификации должны быть такие критерии, которые
пронизывают все взаимосвязанные звенья. В основу классификации страхования
положены три категории: различия в объектах страхования и в объеме
страховой ответственности. В соответствии с этим применяются две
классификации: по объектам страхования и по роду опасности. Первая
классификация является всеобщей, вторая - частичной, охватывающей только
имущественное страхование.
Можно дать следующее определение всеобщей классификации страхования
по объектам страхования. Это иерархическая система деления страхования по
отраслям, подотраслям и видам, которые являются звеньями классификации.
Все звенья классификации располагаются так, чтобы каждое последующее
звено являлось частью предыдущего. За высшее звено принята - отрасль,
среднее - подотрасль, низшее - вид страхования.
Все звенья классификации охватывают формы проведения страхования -
обязательную и добровольную.
Отрасли, подотрасли, виды и формы страхования.
Классификация по роду опасностей.
В основе деления страхования на отрасли лежат принципиальные различия
в объектах страхования. В соответствии с этим критерием всю совокупность
страховых отношений можно подразделить на четыре отрасли: имущественная,
страхование уровня жизни граждан, страхование ответственности и страхование
предпринимательских рисков. В имущественном страховании в качестве объекта
выступают материальные ценности; при страховании уровня жизни граждан - их
жизнь, здоровье и трудоспособность. Если в связи с последствиями
определенных событий жизненный уровень понижается, то на помощь приходит
страхование. По страхованию ответственности в качестве объекта выступает
обязанность страхователей выполнять договорные условия по поставкам
продукции, погашению задолженности кредиторам или возмещать материальный и
иной ущерб, если он был нанесен другим лицам. Когда, например, при
автоаварии владелец средств транспорта нанес ущерб имуществу и здоровью
другого лица, то в силу действующего гражданского законодательства о
возмещении вреда он обязан оплатить соответствующие расходы пострадавшему.
При страховании ответственности соответствующее возмещение вреда производит
за него страховая организация. То же при страховании ответственности по
погашению задолженности.
Объектами страхования предпринимательских рисков являются потенциально
возможные различные потери доходов страхователя, например, ущерб от
простоев оборудования, упущенная выгода по несостоявшимся или неудавшимся
сделкам, риск внедрения но вой техники и технологии.
Между тем деление страхования на указанные отрасли еще не позволяет
выявить те конкретные страховые интересы предприятий, организаций, граждан,
которые дают возможность проводить страхование. Для конкретизации этих
интересов необходимо выделение из отраслей - подотрасли и виды страхования.
Имущественное страхование делиться на несколько подотраслей, в
зависимости от форм собственности и категории страхователей: страхование
имущества государственных предприятий, колхозов, совхозов, арендаторов,
кооперативных и общественных организаций, имущество граждан.
Страхование уровня жизни граждан имеет две подотрасли: социальное
страхование рабочих, служащих и колхозников и личное страхование граждан. В
свою очередь, социальное и личное страхование может иметь более конкретные
подотрасли. Например, по социальному страхованию: страхование пособий,
страховые пенсии, страхование льгот; по личному страхованию: страхование
жизни и страхование от несчастных случаев.
По страхованию ответственности подотраслями являются: страхование
задолженности и страхование на случай возмещения вреда, которое также
называют страхованием гражданской ответственности.
В страховании предпринимательских рисков - две подотрасли:
страхование риска прямых и косвенных потерь доходов.
К прямым потерям относятся, например, потери от простоя оборудования , к
косвенным - страхование от перерывов в торговле, страхование упущенной
выгоды.
Для вступления страховщика со страхователями в определенные страховые
отношения страховые интересы страхователей должны получить свое выражение в
потребности застраховать те или иные объекты от тех возможных опасностей,
которые угрожают этим объектам.
При выяснении видов страхования происходит конкретизация
страхователя, объема страховой ответственности и соответствующих тарифных
ставок.
Видом страхования называется страхование конкретных однородных
объектов в определенном объеме страховой ответственности по соответствующим
тарифным ставкам.
Видами имущественного страхования являются, например, страхование
строений, животных, домашнего имущества, средств транспорта и т.д. В
качестве видов социального страхования выступают: страхование пенсий по
возрасту, по инвалидности, по случаю потери кормильца и т.д. По личному
страхованию проводятся такие виды страхования, как смешанное страхование
жизни, страхование детей, страхование от несчастных случаев и другие. По
страхованию ответственности - страхование непогашения кредита или другой
задолженности. Виды страхования предпринимательских рисков привязаны к
наличию конкретного риска в процессе производства или оказания услуг, что
видно из приведенных выше вариантов данного страхования.
Страхование может проводиться в обязательной и добровольной форме.
Общество в лице государства устанавливает обязательное страхование, то есть
обязательность внесения соответствующим кругом страхователей фиксированных
страховых платежей, когда необходимость возмещения материального ущерба или
оказание иной денежной помощи задевает интересы не только конкретного
пострадавшего лица, но и общественные интересы. Поэтому социальное
страхование, страхование строений и некоторых сельхоз животных у граждан,
страхование военнослужащих, пассажиров и некоторые другие виды страхования
в нашей стране являются обязательными.
Оптимальное сочетание обязательного и добровольного страхования
позволяет сформировать такую систему видов страхования, которая
обеспечивает универсальный объем страховой защиты общественного
производства.
Классификация имущественного страхования по роду опасностей предусматривает
выделение четырех звеньев, которые не находятся между собой в иерархической
связи:
1. Страхование от огня и других стихийных бедствий таких объектов, как
строения , сооружения, оборудование, продукция, сырье, материалы,
домашнее имущество и т.п.
2. Страхование сельскохозяйственных культур от засухи и других стихийных
бедствий.
3. Страхование на случай падежа или вынужденного забоя животных
Страхование от аварий, угона и других опасностей средств транспорта.
Указанные звенья, которые также называют видами страхования в рамках
данной классификации, отражают различия в объеме страховой ответственности
при страховании соответствующих объектов. Классификация по роду опасностей
применяется для разработке методов определения ущерба и страхового
возмещения.
Принципы обязательного и
добровольного страхования.
Обязательную форму страхования отличают следующие принципы:
1. Обязательное страхование устанавливается законом, согласно которому
страховщик обязан застраховать соответствующие объекты, а страхователи -
вносить причитающиеся страховые платежи. Закон обычно предусматривает:
-
перечень подлежащих обязательному страхованию объектов;
- объем
страховой ответственности; -
уровень или нормы страхового обеспечения; - порядок
установления тарифных ставок или средние размеры этих ставок с
предоставлением права их дефференсации на местах;
- периодичность внесения страховых платежей;
- основные права страховщиков и страхователей.
Закон, как правило, возлагает проведение обязательного страхования на
государственные органы.
2. Сплошной охват обязательным страхованием указанных в законе объектов.
Для этого страховые органы ежегодно проводят по всей стране регистрацию
застрахованных объектов, начисление страховых платежей и их взимание в
установленные сроки.
3. Автоматичность распространение обязательного страхования на объекты,
указанные в законе. Страхователь не должен заявлять в страховой орган о
появлении в хозяйстве подлежащего страхованию объекта. Данное имущество
автоматически включается в сферу страхования. При очередной регистрации
оно будет учтено, а страхователю предъявлены к уплате страховые взносы.
Так, например, действующее законодательство устанавливает, что строения,
принадлежащие гражданам, считаются застрахованными с момента установления
на постоянное место и возведения крыши.
4. Действие обязательного страхования независимо от внесения страховых
платежей. В случаях, когда страхователь не уплатил причитающиеся
страховые взносы, они взыскиваются в судебном порядке. В случае гибели
или повреждения застрахованного имущества, не оплаченного страховыми
взносами, страховое возмещение подлежит выплате с удержанием
задолженности по страховым платежам. На не внесенные в срок страховые
платежи начисляются пени.
5. Бессрочность обязательного страхования. Она действует в течение всего
периода, пока страхователь пользуется застрахованным имуществом. Только
бесхозное и ветхое имущество не подлежит страхованию. При переходе
имущества к другому страхователю страхование не прекращается. Оно теряет
силу только при гибели застрахованного имущества.
6. Нормирование страхового обеспечения по обязательному страхованию. В
целях упрощения страховой оценки и порядка выплаты страхового возмещения
устанавливаются нормы страхового обеспечения в процентах от страховой
оценки или в рублях на один объект.
По обязательному личному страхованию в полной мере действуют принципы
сплошного охвата, автоматичности, нормирования страхового обеспечения.
Однако оно имеет строго оговоренный срок и полностью зависит от уплаты
страхового взноса ( например, по обязательному страхованию пассажиров).
Добровольная форма страхования построена на соблюдении следующих принципов:
1. Добровольное страхование действует в силу закона, и на добровольных
началах. Закон определяет подлежащие добровольному страхованию объекты и
наиболее общие условия страхования. Конкретные условия регулируются
правилами страхования , которые разрабатываются страховщиком.
2. Добровольное участие в страховании в полной мере характерно только для
страхователей. Страховщик не имеет права отказываться от страхования
объекта, если волеизъявление страхователя не противоречит условиям
страхования. Данный принцип гарантирует заключение договора страхования
по первому (даже устному) требованию страхователя.
3. Выборочный охват добровольным страхованием, связанный с тем, что не все
страхователи изъявляют желание в нем участвовать. Кроме того, по условиям
страхования действуют ограничения для заключения договоров.
4. Добровольное страхование всегда ограниченно сроком страхования. При этом
начало и окончание срока особо оговариваются в договоре, если страховой
случай произошел в период страхования. Непрерывность добровольного
страхования можно обеспечить только путем повторного перезаключения
договоров на новый срок.
5. Добровольное страхование действует только при уплате разового или
периодических страховых взносов. Вступление в силу договора добровольного
страхования обусловлено уплатой разового или первого страхового взноса.
Неуплата очередного взноса по долгосрочному страхованию влечет за собой
прекращение действия договора.
Страховое обеспечение по добровольному страхованию зависит от желания
страхователя. По имущественному страхованию страхователь может определять
размер страховой суммы в пределах страховой оценки имущества. По личному
страхованию страховая сумма по договору устанавливается соглашением сторон.
Действующее в настоящее время условия всех видов страхования
выработаны многолетней практикой его проведения с учетом опыта зарубежных
стран. Они постоянно совершенствовались в целях более полного
удовлетворения интересов страхователя. Развитие страхового рынка и
конкуренции между страховщиками создают благоприятную почву для дальнейшего
улучшения как существенных, так и несущественных условий страхования.
Список используемой литературы.
. Страховое дело. Учебник под редакцией профессора Рейтмана Л. И. М., 1992
г.
. Страховой портфель. Рубина Ю. Б., Солдаткин В. И. - М. :
“СОМИНТЕК”, 1994 г.
. Федеральный закон РФ от 27.11.1992 г. № 4015-1 “О страховании”
. Гражданский Кодекс РФ (часть вторая) принят Государственной Думой 22
декабря 1995 года.
1 См. Рыбников С.А. Очерки из истории страхования в Росии (Вестн. гос.
страхования, 1927, № 19, 20 С. 112.)
1 Гривна - слиток серебра, служивший денежной и весовой еденицей Киевской
Руси.
1 См. Рыбников С.А. Указ. соч. С. 111.
1 См. Соборное уложение 1649 г. М: ВЮЗИ, 1958, С. 25.
2 См.: Рейтман Л.И. Личное страхование в СССР. М.: Финансы, 1969. С. 28.
1 См: Райхер В.К. Указ. соч. С. 83.
2 Тагиев Г.М. Развитие государственного страхования в СССР. М: Финансы,
1978 г С. 6,8.
1 Может быть и больше, если это специально оговаривается в договоре
стахования.
1 Police (фр.) - расписка
Реферат на тему: Структура и функции семьи
Національний технічний університет України
"Київський політехнічний інститут"
Факультет інформатики та обчислювальної техніки
Кафедра: АСОІУ
Контрольна робота з курсу:
"Соціологія"
Тема: “Структура і функції сім’ї”
Виконав: Прийняв:
Студент 4 курсу, групи ЗІС-01 Викладач
Соколова Наталія Сергіївна
м.Київ
2003р. | |
1. Вступ.
2. Сутність, структура і функції сім’ї
3. Типи сімейної організації і життєвий цикл сім’ї
4. Ролі батька і матері в сім’ї
5. Спілкування в сім’ї
6. Розлучення
7. Висновок
Сім’я — один з найбільш древніх соціальних інститутів: вона виникла в
надрах первісного суспільства значно раніш класів, націй і держав.
Суспільна цінність сім’ї обумовлена її «виробництвом і відтворенням»
безпосереднього життя, вихованням дітей, формуванням їхньої індивідуальної
свідомості.
У процесі історичного розвитку відносини сім’ї і суспільства, сім’ї й
особистості систематично змінювалися, насамперед, під впливом пануючого в
даному суспільстві способу виробництва, способу життя і суспільних
відносин. Прогрес суспільства в значній мірі був пов'язаний з усуненням
(зменшенням) дискримінації жінок на виробництві, у соціальній і духовній
сферах, у шлюбному законодавстві, з істотною зміною функцій сім’ї,
створенням умов для удосконалювання брачно-сімейних відносин, підвищення
їхнього виховного потенціалу.
Сім’я є осередком суспільства, тому на її функціонування впливають усі
соціально-економічні і культурні процеси (як позитивні, так і негативні),
що відбуваються в ньому. На сім’ю і її моральний стан безпосередньо
впливають фактори навколишньої соціального середовища, то, що ми
спостерігаємо в трудовому колективі, за місцем проживання, у повсякденному
житті.
Аналіз реально складається ситуації в сім’ї показує, що поряд із
загальними характеристиками потрібно розгляд ролей чоловіків, дітей, місця
і ролі жінки в сімейному житті.
1.Основні поняття та різновиди форм сімї, шлюбу, наслідування майна в
залежності від типу суспільства.
Отже, сім’я — мала соціальна група суспільства, заснована на
подружньому союзі і сімейних зв'язках (чоловік і дружина, батьки і діти,
інші родичі), на спільному веденні загального господарства і взаємної
моральної відповідальності .
Життя сім’ї характеризується матеріальними і духовними процесами.
Через сім’ю змінюються покоління людей, у ній людина народжується, через
неї продовжується рід. Сім’я, її форми і функції прямо залежать від
суспільних відносин у цілому, а також від рівня культурного розвитку
суспільства. Природно, чим вище культура суспільства, отже, тим вище
культура сім’ї.
Поняття сім’я не слід плутати з поняттям шлюб. Сім’я являє собою більш
складну систему відносин, чим шлюб, тому що вона поєднує не тільки
чоловіків, але і їхніх дітей, інших родичів.
Форма сім’ї. Термін “споріднення” означає сукупність соціальних
відносин, заснованих на деяких факторах. До них відносяться біологічні
зв'язки, шлюб і правові норми, правила, що стосуються усиновлення,
піклування і т.п. У загальній системі сімейні відносин існують 2 основні
типи сімейної структури:
Нуклеарна сім’я складається з дорослих батьків і дітей, що від них
залежать.
Розширена сім’я (на відміну від першого типу сімейної структури)
включає нуклеарну сім’ю і багатьох родичів, наприклад дідуся і бабусю,
онуків, дядька, тітку, двоюрідних братів і сестер.
У більшості суспільств нуклеарні сім’ї вважаються важливим, а інколи й
основним соціальним об'єднанням.
Форма шлюбу. Серед ірландських селян, жителів Тробриандских островів
і членів ізраїльського кибутца існувала одна основна форма шлюбу. Мова йде
про моногамію - шлюбі між 1 чоловіком і 1 жінкою. Однак є відомості про
декілька інші форми. Полігамією називається шлюб між одним і декількома
іншими індивідами.
Шлюб між 1 чоловіком і декількома жінками називається полігінією; шлюб між
1 жінкою і декількома чоловіками одержав назву поліандрії.
Ще однією формою є груповий шлюб - між декількома чоловіками і декількома
жінками.
Напевно, ви з подивом довідаєтеся, що в деяких суспільствах
віддається перевага полігінії(шлюб між 1 чоловіком і кількома жінками).
Оскільки в більшості суспільств співвідношення чоловіків і жінок складає
приблизно 1:1, полігінія не знаходить широкого поширення навіть у тих
суспільствах, де вони вважається кращою. У противному випадку число
неодружених чоловіків значно перевищувало б чисельність чоловіків, що мають
декількох дружин.
Які фактори сприяють перевазі однієї, а не іншої форми шлюбу? Деякі
вчені підкреслювали значення економічних факторів у визначених
суспільствах. Наприклад, у Тибету земля, що належить сім’ї, передається в
спадщину всім синам разом. Вона не поділяється на окремі ділянки, що
занадто малі, щоб прокормити сім’ю кожного брата. Тому брати разом
використовують цю землю і мають загальну дружину(Кенкель, 1977)
Крім економічних факторів, важливу роль грають і інші фактори.
Наприклад, полігінія вигідна для жінок у суспільствах, де багато чоловіків
гине на війні.
Типи владних структур. Більшість сімейних систем, при яких розширені сім’ї
вважаються нормою являються патріархальними. Цей термін позначає влада
чоловіків над іншими членами сім’ї. Такий тип влади вважається
загальноприйнятим і часто підкріпленим законом у Таїланді, Японії,
Німеччини, Ірану, Бразилії та ін. При матріархальній сімейній системі влада
по праву належить дружині і матері. Такі системи зустрічаються рідко.
В останні роки відбувся перехід від патріархальної до егалітарної сімейної
системи. Це головним чином обумовлено збільшенням числа працюючих жінок у
багатьох індустріально розвинених країнах. При такій системі вплив і влада
розподіляється між чоловіком і дружиною майже рівною мірою.
Предпочитает партнер. Правила, що регулюють шлюби поза визначеними
групами(наприклад, чи сімей кланів), є правилами екзогамії. Поряд з ними
існують правила ендогамії, що наказують висновок шлюбу усередині визначених
груп. Ендогамія була більш поширена для кастової системи, що склалася в
Індії. Найвідомішим правилом ендогамії є заборона кровозмішення (інцесту),
що виключає шлюб чи статеві зв'язки між особами, що вважаються близькими
кревними родичами.
Правила вибору місця проживання. У США більшість молодят віддають перевагу
неолокальному місцю проживання - це означає, що вони живуть окремо від
своїх батьків. У суспільствах, де нормою є патрилокальне місце проживання
,молодь іде з сім’ї і живе в сім’ї чоловіка чи поблизу від будинку його
батьків. У суспільстві, де нормою є матрилокальне місце проживання,
молодята повинні жити з батьками нареченої чи поблизу від них.
Родовід і спадкування майна. Існує 3 типи систем визначення родовід і
правил наслідування власності. Найбільш поширеним є родовід по чоловічій
лінії, де основні сімейні зв'язки існують між батьком, сином і онуком. У
деяких випадках споріднення визначається по жіночій лінії. Мова йде про
системи визначення родовід по лінії дружини. Майно матері стає власністю
дочки, і основну підтримку молодій сім’ї робить брат дружини. У нашому
суспільстві знайшла поширення сімейна система, заснована на двосторонньому
родоводі. Вона є загальноприйнятою в 40 відсотках світових культур. У таких
системах при визначенні споріднення рівною мірою враховуються кревні родичі
з боку батька і матері.
Внутрішньосімейні відносини можуть бути, як і персональні (відносини
між матір'ю і сином) так і групові (між батьками і дітьми чи між
подружніми парами у великих сім’ях).
Сутність сім’ї відображається в її функціях, у структурі й у рольовому
поводженні її членів.
2. Функції сім’ї.
Найважливішими функціями сім’ї є: репродуктивна, господарсько-
споживча, виховна і відбудовна.
Репродуктивна функція містить у собі відтворення в дітях чисельності
батьків, тобто бере участь у кількісному і якісному відтворенні населення.
Можна сказати, що це найважливіша функція. Адже, міркуючи логічно, щоб
через 24-30 років населення нашої країни було не менше, ніж зараз,
необхідно, щоб дітей у сім’ї було не менше ніж батьків. Бажано навіть
більше, тому що іноді двоє дітей по тим чи іншим причинам не завжди
відтворюють своїх батьків. У цілому 1000 чоловік населення, що складає з 2-
х дітних сімей, через 25-30 років утрачають третина своєї чисельності і по
статистиці для відтворення населення Росії треба, щоб приблизно 50 % сімей
мали 3 дітей. В даний час, через перевагу міського способу життя,
збільшення зайнятості жінок, найтяжкого економічного становища
народжуваність падає. Звичайно, варто відзначити і зв'язок загальної
кількості розводів і абортів. Таким чином, може виявитися, що на двох
пенсіонерів буде приходитися один працівник. З цього погляду держава
зацікавлена в збільшенні багатодітних сімей, створенні їм визначених пільг.
Але, дивлячись на це інакше, зокрема з позицій тенденції збільшення
народження в багатодітних сім’ях дітей з патологіями, перенаселення через
обмеженість ресурсів, збільшення непрацюючого населення й інших факторів,
можна припустити, що на даному етапі збільшення дітонародження і
багатодітних сімей не є позитивна сторона.
Зараз середня сім’я в Україні складається з 3,2 членів. Наявність
єдиної дитини характерно для більшості міських сімей.
І хоча в 80-х рр. кількість таких сімей зменшилося, навіть просте
відтворення перебуває під загрозою. Доки цей процес не зупинений,
зберігається цілком реальна можливість депопуляції населення в ряді
регіонів країни.
На репродуктивну функцію сім’ї негативно впливають розлучення, тому
суспільство не може байдуже відноситися до цього явища. Величезне значення
надається здоров'ю чоловіків, їхньої здатності до відтворення самих себе.
Як свідчить статистика, до 15% сімей страждають безплідністю, причому 40% з
них через безплідність чоловіка. У той же час збільшення двох-, тридітних
сімей стримується не тільки особистими устремліннями чоловіків, але й
економічними умовами і правовими положеннями. Саме останні фактори і
з'явилися причиною того, що в 1997 р. смертність перевищила народжуваність
в Україні.
На поводженні молоді відображаються знання про всі сторони сімейного
життя. Як показують соціологічні дослідження, рівень культури статевих
взаємин між жінкою і чоловіком, як правило, дуже низький. Тим часом
формування правильних установок молоді в інтимній сфері є однієї з важливих
складових їхні виховання (И.С. Кін).
Сьогодні значна частина чи молоді зовсім не одержує інформацію про
сім’ю, про цю складну сторону відносин, чи одержує її дуже недостатньо, що
негативно позначається і на дієздатності сім’ї, і на стабільності шлюбів.
На жаль, підготовка до шлюбу зводиться лише до теоретичних викладів деяких
догм сімейного життя. Однак цей курс вимагає й емоційної, психологічної
готовності, культури міжособистісних відносин, що зобов'язана закладати
сім’я. Така емоційна підготовленість — основа уміння любити, дбайливо,
уважно, чуйно відноситися до ближнього, намагатися розуміти інших і
правильно оцінювати своє поводження.
Оптимізувати процес самовизначення молоді в сфері особистого життя
одна сім’я, звичайно ж, не в змозі. Це задача, що покликана вирішувати вся
система виховання, включаючи і мистецтво, і масову інформацію, і суспільна
думка, і громадські організації.
Що стосується господарсько-споживчої функції сім’ї, то вона охоплює
такі сторони сімейних відносин, як ведення домашнього господарства, єдиного
бюджету. Серед різних аспектів цієї функції можна особливо виділити
проблему «сімейної влади» і соціалізації дитини при його підготовці до
майбутнього самостійного життя.
Тенденція до встановлення рівноправності в сім’ї позитивна по своїй
суті. У той же час перекіс убік фемінізації сімейного керування в зв'язку
зі зрослою економічною самостійністю жінки, її визначальною роллю у
вихованні дітей веде до порушення психологічного комфорту.
Сім’я як первинний осередок є виховною колискою людства. У сім’ї
головним чином виховуються діти. У сім’ї дитина одержує перші трудові
навички. У дитини розвивається уміння цінувати і поважати працю людей, там
вона здобуває досвід турботи про батьків, рідних і близьких, вчиться
розумному споживанню різних матеріальних благ, накопичує досвід спілкування
з грошима.
Кращий приклад - це приклад батьків. У більшості випадків діти є
відображенням батьків. Звичайно ж, виховна функція на цьому не
вичерпується. Можна говорити і про самовиховання в сім’ї.
Якщо говорити про дитину, то в сім’ї вона одержує перші трудові
навички: займається самообслуговуванням, робить допомогу по будинку,
здобуває досвід турботи про батьків, братів і сестер, а головне, вчиться
розумному споживанню матеріальних і духовних благ.
Ефективність сімейного виховання залежить, з одного боку, від
соціально-економічного потенціалу сім’ї, з іншого боку - від морально-
психологічного клімату [1].
Сім’я впливає на все життя людини, але найбільш значна її роль на
самому початку життєвого шляху, коли закладаються моральні, психологічні,
емоційні основи особистості. Як ніяка інша соціальна група, сім’я має
величезний діапазон виховного впливу. Це особливо довірча морально-емоційна
атмосфера між її членами, наочний приклад батьків у виконанні суспільних і
сімейних обов'язків, спільна праця, бесіди з дітьми на цікавлячі їхні теми,
нарешті, авторитет батьків у рішенні ряду складних і важливих для дитини і
підлітка проблем і т.д.
Сім’я легше й ефективніше всього здійснює індивідуальний підхід до
людини, вчасно зауважує прорахунки у виховній діяльності, активно стимулює
що виявляються (часом дуже рано) позитивні якості і бореться з негативними
рисами характеру. При цьому, якщо враховувати, що на перші роки життя
дитини приходиться ряд важливих «сенситивних піків» розвитку (емоцій,
пізнавальної активності, характеру), те значення сімейного виховання
виявляється практично незамінним компонентом серед інших соціальних
інститутів. От чому, упускаючи можливості впливу на дитину в дошкільні
роки, сім’я часто позбавляється її узагалі.
Звичайно, у кожної сім’ї, кожного дорослого свої форми і свої межі
можливостей роботи з дітьми. Це залежить не тільки від економічного базису
сім’ї, освіченості і загальної культури її членів і навіть не завжди від
педагогічних здібностей того чи іншого батька (вони можуть бути спрямовані
і на виховання святенницьких і корисливих якостей). Ці можливості
визначаються всією сукупністю духовно-моральних, особистісних рис кожного з
батьків і членів сім’ї, її морально-психологічною атмосферою.
Справжній авторитет завойовується не просто дидактичними повчаннями
(як це намагаються робити в сім’ї, а особливо в школі), а своїм способом
життя, поведінкою. Звичайно такий авторитет не підданий ніякої інфляції.
Авторитет же сили, залежності, страху легко переходить у свою
протилежність, як тільки позбавляється своїх підпірок. Наприклад, у
підлітка з'являється фізична сила, і батьки вже не в змозі його покарати.
Чи: молода людина починає самостійно, будь-якими шляхами, часом нечесними,
добувати гроші, і батьки не можуть, як раніш своїми подачками, змусити його
«поважати» себе, прислухатися до їх думки. Проблема морального
внутрішньосімейного авторитету дуже важлива й актуальна, тому що її рішення
виходить далеко за рамки сім’ї і школи.
Дійсне виховання в сім’ї — велика праця: і фізичний, коли мати
доглядає за малям, і розумовий, коли мова йде про його духовний розвиток.
На жаль, ця вимога належною мірою не усвідомлюється суспільством (виховання
недостатньо стимулюється матеріально, а моральна і соціальна цінність праці
матері-виховательки не прирівняна ні в суспільній думці, ні в трудовому
законодавстві до професійної праці), та й самою сім’єю, що часто виховує
(іноді і непогано) лише своїм «буттям».
Відбудовна функція сім’ї складається в підтримці здоров'я, життєвого
тонусу, організації дозвілля і відпочинку, сім’я стає оздоровчим
середовищем, де будь-який член сім’ї вправі сподіватися на турботливе
відношення рідних і близьких. Для цього потрібно не тільки морально-
психологічна підготовка, але і дотримання режиму праці і відпочинку, режиму
харчування та інше.
Організація дозвілля відіграє велику роль у відновленні. Дозвілля
служить коштом відновлення фізичних і духовних сил людини. Часто дозвілля
відбувається в кожного по-своєму. Хтось дивиться ТВ, слухає музику і т.д.
це є пасивним відпочинком. Людина має потребу в активному відпочинку -
подорожі, прогулянки. Це приносить більше здоров'я для сім’ї в цілому і
кожного її членів.
Під структурою сім’ї розуміється сукупність відносин між її членами,
включаючи крім відносин споріднення і систему духовних, моральних відносин,
у тому числі відносин влади, авторитету, і т.д. Виділяють авторитарну
структуру, де сім’ї поділяються на авторитарні і демократичні. Аналог ц-
розподіл на патріархальні, матріархальні і эгалитарные сім’ї. Эгалитарные
сім’ї в даний момент займають лідируюче положення в розвитих країнах.
Рольова взаємодія в сім’ї є сукупність норм і зразків поводження одних
членів сім’ї стосовно інших. Традиційні ролі, коли жінка господарювала,
виховувала дітей, а чоловік був хазяїном, власником майна і забезпечував
економічну самостійність сім’ї, змінилися. На сьогоднішній день гнітюче
число жінок беруть участь у виробничій діяльності, економічному
забезпеченні сім’ї, беруть рівну участь у суспільних рішеннях. З однієї
сторони це сприяло розвитку жінки як особистості, равности чоловіків, але з
інш-привело до зниження рівня народжуваності і збільшенню числа розводів.
Основою сучасного шлюбу стають не економічні чи статусні, а емоційні
сторони міжособистісних відносин.
. Взаємозв'язок функцій сім’ї.
Основне призначення сім’ї — задоволення суспільних, групових і
індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім’я
задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні
населення. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого
члена, а також загальсімейні (групові) потреби. З цього і випливають
основні функції соціалістичної сім’ї: репродуктивної, економічної,
виховної, комунікативна, організації дозвілля і відпочинку. Між ними існує
тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення і взаємодоповнюваність.
Репродуктивна функція містить у собі елементи всіх інших функцій, тому
що сім’я бере участь не тільки в кількісному, але й у якісному відтворенні
населення. Це, насамперед, зв'язано з прилученням нового покоління до
наукових і культурних досягнень людства, з підтримкою його здоров'я, а
також із запобіганням «відтворення в нових поколіннях різного роду
біологічних аномалій»[2] .
В останні роки ця функція привертає загальну увагу. Скільки сучасній
сім’ї мати дітей? На цю тему виникають дискусії на сторінках газет,
журналів. Їх ведуть соціологи, демографи, психологи. Чому це питання стало
таким актуальної?
Причин тут багато. Вони непрості і взаємозалежні. Розглянемо тільки
деякі з них. Раніш у нашій країні був повсюдно розповсюджений тип
багатодітної сім’ї, у даний час склалася інша картина. Більш половини всіх
сімей мають однієї чи дитини взагалі не мають дітей, значно зменшилася
кількість сімей, що мають двох чи трьох дітей.
Серед причин виникнення такої ситуації демографи називають поширення
міського способу життя. У цьому є частка істини. Піввіку назад у нашій
країні вісім сімей з десяти минулого сільськими. Тепер у містах живе дві
третини населення країни. Чимало сільських сімей ведуть міський спосіб
життя. Виробнича зайнятість жінки, ріст культури людей, зривши потреб-це
теж відносять до числа зазначених вище причин. І це правильно. Зросли
запити людей, їхня вимогливість друг до друга. Змінилися взаємини в сім’ї:
вони стали більш складними і тонкими психологічно, у їхній основі на
першому місц-моральні норми, а не економічна залежність, як було раніш.
Міняється і відношення до дітей. Маючи дуже скромний прожитковий мінімум і
більш ніж скромні житлові умови, багато батьків обмежуються однією дитиною.
Двома і тим більше трьома дітьми обзаводяться вкрай рідко. Але зате своєї
єдиної дитини намагаються добре одягти, прагнуть дати йому гарне і
різнобічне утворення.
Однак частина соціологів і демографів головну причину падіння
народжуваності бачать в іншому. Раніш спостерігалася висока дитяча
смертність. Вона компенсувалася високою народжуваністю. Батьки цього,
звичайно, не усвідомлювали. До смерті дитини іноді відносилися як до цілком
природного явища: «Бог дав — бог узяв. Бог ще дасть...» Для відтворення
чисельності батьків треба було мати 5—7 дітей, а тепер досить 2—3.
Виходить, слідом за різким зниженням дитячої смертності скоротилася і
народжуваність. Тепер можливо заздалегідь планувати стільки дітей, скільки
під силу виростити і виховати: у батьків є впевненість, що не одна дитина з
чотирьох, як раніш, а щонайменше дев'ять з десяти доживуть до весілля. Таке
планування багато батьків фактично вже здійснюють.
Неважко помітити, що всі зазначені причини переплітаються,
взаимодополняются, стуляються в єдиний комплекс, що і привів до зниження
народжуваності.
Разом зі зниженням народжуваності змінюється і структура сімей. Вони в
основному складаються з двох поколінь: батьків і дітей. В даний час сімей,
що поєднують три-чотири покоління, дуже мало. Обоє ці явища закономірні і
не повинні викликати занепокоєння. Однак народжуваність стала вже нижче
рівня, у якому зацікавлене суспільство. Демографи вважають, що для простого
відтворення населення сім’ї мало мати двох дітей. Адже не кожен чоловік
стає батьком, не кожна жінкою-матір'ю. Підраховано, що населення, що
складається | |
