|
Реферат: Ринок цінних паперів (Биржевое дело)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ
К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А
по дисципліні « Ринок цінних паперів »
Слухач :
........................………….......................................Осадчий
Ю.П.
Спеціальність, група : .............................ЗФ – 02 ( фінанси
)
Керівник :
..............................................................Тисмінецька
Л.О.
Результат, дата:
Реєстраційний номер, дата:
м. Черкаси 2002 р.
Зміст.
1. Приватизація, законодавча база, стадії приватизації, класифікація
об'єктів - 3
2. Торговці цінними паперами. Особливості їх діяльності та функції
- 6
3. Види акцій, передбачені Законом України "Про цінні папери та
фондову
біржу", їх характеристика та реквізити
- 12
Список літератури.
1. Приватизація, законодавча база, стадії приватизації, класифікація
об'єктів.
В останнє десятиліття XX сторіччя в Україні розпочався процес переходу
до ринкової економіки, основною ланкою якого стали роздержавлення і
приватизація об'єктів державної власності. Процес приватизації здійснюється
з метою піднесення всіх видів виробництва, зростання науково-технічного
потенціалу, соціального розвитку.
Весь процес приватизації можна умовно поділити на такі етапи:
- передприватизаційний етап (1988-1991 р.р.);
- етап індивідуальних технологій (1992-1994 р.р.);
- етап масової приватизації (1995 p. - травень 1999 p.);
- етап індивідуальної грошової приватизації (від середини 1999 p.)
Перші програми приватизації мали ряд серйозних недоліків, оскільки
включали ряд помилкових положень, запозичених із програм приватизації
держав — колишніх республік СРСР:
про приватизаційні депозитні рахунки, якими було складно користуватися
і роз'яснювати їхню суть населенню;
ускладнену процедуру передплати на акції, оскільки для її завершення
підприємству було потрібно до 6 міс.;
тривалий процес приватизації, що потребував до 6 міс. для підготовки
кожного підприємства до приватизації.
У результаті протягом 1993 — 1994 pp. своїми приватизаційними
депозитними рахунками скористалося не більш як 10% населення України, менш
як 400 середніх і великих підприємств були приватизовані шляхом відкритого
(для населення) продажу їх акцій.
З обранням улітку 1994 p. Президентом України Л. Д. Кучми і
призначенням Головою Фонду державного майна України (ФДМУ) Ю.І. Єханурова
приватизація отримала новий імпульс після припинення мораторію на
приватизацію, оголошеного Верховною Радою України в липні 1994 р
У жовтні 1994 р. Л.Д. Кучма визначив цілі приватизації. У 1995 р.
зусилля було зосереджено на підготовці підприємств до роздержавлення:
організовано видачу приватизаційних майнових сертифікатів громадянам
України, для забезпечення продажу акцій відкритих акціонерних товариств
було створено мережу центрів сертифікатних аукціонів. Цю структуру очолював
Український центр сертифікатних аукціонів, якому підпорядковувалися 26
регіональних центрів сертифікатних аукціонів. Тільки через центри
сертифікатних аукціонів пропонувалися до продажу акції більш як 8 тис.
підприємств. За весь період сертифікатної приватизації населенням було
отримано 45 722 181 приватизаційний майновий сертифікат.
У 1999 р. завершилася сертифікатна приватизація, яка, на думку уряду,
була єдиним засобом швидкого, широкомасштабного і глибинного реформування
економіки. До того ж масова приватизація за участю працівників підприємств
та інших громадян — єдиний прозорий, ефективний і швидкий спосіб передачі
прав державної власності приватнику. Для цього було випущено приватизаційні
майнові сертифікати — цінні папери, що використовувалися як засіб платежу у
разі одержання частки державної власності. Завдяки цьому кожний громадянин
України одержав право на придбання акцій одного з акціонерних товариств,
створених на основі приватизованих підприємств.
Результатом масової сертифікатної приватизації стала поява значної
кількості власників акцій, що створило умови для подальшої концентрації
власності й формування ефективного власника за допомогою вторинного ринку
цінних паперів.
Перетворення державних підприємств у приватні робить їх більш привабливими
для інвесторів.
Водночас залишилося багато невирішених проблем. Так, сертифікатна
приватизація і нерозвиненість національного фондового ринку не забезпечили
появу ефективного власника і залучення інвестицій у розвиток виробництва.
Дотепер не створено національної системи реєстрації прав власності.
Органи приватизації вважають головною метою своєї діяльності
забезпечення інвестиційної орієнтації під час продажу державного майна,
створення умов для появи приватних власників, які мають довгострокові
інтереси в розвитку приватизованих підприємств і здійснюють ефективне
управління ними, підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських
підприємств на міжнародних ринках, забезпечення надходження коштів від
приватизації, до державного бюджету.
У 2000 p. в Україні розпочався новий етап приватизації - за грошові
кошти із залученням інвестицій у розвиток виробництва.
Приватизація майна за грошові кошти характеризується індивідуальним
підходом до підприємств, що приватизуються, врахуванням їхніх особливостей,
проведенням маркетингового аналізу ринку, здійсненням робіт з
реструктуризації та передприватизаційної підготовки підприємств, у тому
числі проведенням організаційних і фінансово-економічних заходів.
Передбачено продаж пакетів акцій на відкритих торгах, міжнародних фондових
ринках відповідно до законодавства України, норм і правил функціонування
цих ринків; продаж пакетів акцій підприємств, приватизація яких
здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами
України.
У результаті приватизації громадяни стають акціонерами, тобто
співвласниками приватизованих підприємств. Акціонера на відміну від
найманого робітника цікавить не тільки заробітна плата, але й результати
діяльності підприємства, тому що успіх останнього на ринку сприяє
підвищенню вартості акцій і збільшенню розмірів дивідендів, що
нараховуються на ці акції.
У всьому світі придбання акцій і державних цінних паперів
(інвестування) завжди приваблювало людей із середнім і невисоким достатком,
оскільки це відкриває перспективу отримання додаткових доходів. Інвестори,
які бажають укласти свої кошти в будь-яке підприємство, мають бути впевнені
в його надійності та фінансовому благополуччі. Адже інвестування передбачає
не просто повернення вкладених коштів, а повернення з прибутком. Оскільки
інвестування завжди пов'язано з ризиком, то кожний інвестор прагне звести
цей ризик до мінімуму.
Законодавча база приватизації:
1) ЗУ "Про приватизацію державного майна"
2) ЗУ "Про державну програму приватизації"
3) ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала
приватизація)" та інші.
Згідно з Законом України "Про державну програму приватизації" від
18.05.2000 p. № 1723-ІІІ, "класифікація об'єктів приватизації здійснюється
з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації
відповідно до цієї Програми". Цим законом визначено шість груп об'єктів:
"Група А - цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та
структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі
- цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі
реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю
працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних
фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих
акціонерних товариств (далі - ВАТ), а також готелі, об'єкти санаторно-
курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних
балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не
увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення,
майно підприємств, ліквідованих за рішенням арбітражного суду, та майно
підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти
державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні
майнові комплекси.
Група В - цілісні майнові комплекси підприємств з середньообліковою
чисельністю працюючих понад 100 осіб та вартість основних фондів яких
достатня для формування статутних фондів ВАТ; акції ВАТ, випуск яких
зареєстрований або продаж акцій яких розпочався до набрання чинності цією
Програмою (крім підприємств групи Г); акції ВАТ, створених на базі
підприємств агропромислового комплексу, в разі, якщо вартість основних
фондів достатня для формування статутного фонду ВАТ.
Група Г - цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ,
що на момент прийняття рішення про приватизацію займають монопольне
становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або
мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
Група Д - об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти.
Група Е - акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах
господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними
інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном.
Група Ж - незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, освіти,
культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та
радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних
закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів
санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на
самостійних балансах), у тому числі об'єкти соціально-побутового
призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі їх невключення
до складу майна, що передається в комунальну власність або приватизується,
крім об'єктів, які не підлягають приватизації відповідно до статті 5 Закону
України "Про приватизацію державного майна""
2. Торговці цінними паперами. Особливості їх діяльності та функції.
Торговцями цінними паперами визнаються суб'єкти підприємницької
діяльності, створені у формі акціонерних товариств, статутний фонд яких
сформовано за рахунок виключно іменних акцій, або інших товариств, для яких
операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",
торговці цінними паперами вправі здійснювати таку діяльність по випуску та
обігу цінних паперів:
а) діяльність по випуску цінних паперів;
б) комісійну діяльність по цінних паперах;
в) комерційну діяльність по цінних паперах.
Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем
цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків
по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим особам.
Комісійною (брокерською) діяльністю по цінних паперах визнається
купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами
від свого імені, за рахунок і за дорученням іншої особи.
Комерційною (дилерською) діяльністю по цінних паперах визнається
купівля-продаж, цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами
від свого імені та за свій рахунок.
Торговці цінними паперами одержують право на здійснення операцій з
цінними паперами на всій території України з моменту отримання дозволу
ДКЦПФР. Такий дозвіл видається Управлінням регулювання ринку цінних паперів
ДКЦПФР згідно з "Порядком видачі дозволу на здійснення діяльності по
випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності", затвердженим
наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13
вересня 1996 p. № 203-а.
Торговці цінними паперами можуть отримати дозвіл на здійснення всіх або
окремих видів діяльності по випуску та обігу цінних паперів.
Для отримання дозволу товариство подає до ДКЦПФР такі документи:
а) заяву про видачу дозволу;
б) копію рішення про державну реєстрацію товариства;
в) нотаріально засвідчену копію статуту;
г) нотаріально засвідчену копію установчого договору;
д) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких
припадає до 5 відсотків включно статутного фонду;
е) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких
припадає понад 5 до 10 відсотків включно статутного фонду;
є) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких
припадає понад 10 відсотків статутного фонду;
ж) список усіх підприємств, організацій, господарських товариств, фірм,
банків та інших юридичних осіб як в Україні, так і за її межами, в яких
товариство виступає засновником, акціонером, учасником з виділенням таких,
що в них на товариство припадає понад 5 відсотків статутного фонду;
з) список керівного складу товариства (керівник, його заступники,
головний бухгалтер);
й) список працівників товариства, які будуть безпосередньо займатися
операціями по випуску та обігу цінних паперів.
До списку додаються копії дипломів про вищу економічну освіту або
свідоцтв про закінчення курсів підготовки спеціалістів з питань здійснення
діяльності по випуску та обігу цінних паперів;
і) перелік усіх відділень, філій, представництв товариства, які
наділяються повноваженнями стосовно здійснення операцій з цінними паперами,
із зазначенням їх повних найменувань, місцезнаходження, а також відомостей
відповідно до підпунктів "з)" та "й)";
к) висновок аудитора (аудиторської фірми) про сплату статутного фонду
товариства, який повинен містити відомості про: номер і дату договору між
аудитором (аудиторською фірмою) і товариством на ; виконання аудиторських
послуг; серію і номер ліцензії на аудиторську діяльність, дату і номер
рішення Аудиторської палати України про видачу ліцензії аудитору
(аудиторській фірмі);
документи,, на підставі яких зроблено висновок про сплату статутного фонду
(назва документа, його номер і дата складання); загальний обсяг статутного
фонду відповідно до установчих документів; поділ статутного фонду на долі
(паї, акції) по кожному засновнику, акціонеру, учаснику, виражені в
абсолютній сумі та у відсотках; форма внесення вкладу '(грошові кошти,
матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери із зазначенням їх
емітента) та обсяг сплаченої частини статутного фонду по кожному
засновнику, акціонеру, учаснику, виражений в абсолютній сумі та у
відсотках; для акціонерних товариств також вказується загальна кількість
випущених акцій, їх номінальна вартість, розподіл по видах і категоріях,
дата і номер свідоцтва про реєстрацію випуску акцій у відповідному органі
реєстрації.
До висновку аудиторської фірми (аудитора) про сплату статутного фонду
товариства додається копія акта прийому-здачі аудиторського висновку;
л) відомості про санкції за господарські правопорушення, накладеш на
товариство органами державної влади, судом, арбітражем або третейським
судом протягом трьох років до моменту подання заяви або з моменту
створення, якщо цей термін менше трьох років, із зазначенням дати
накладення санкції, органу, що наклав санкцію, причин накладення санкції,
виду та розміру санкції, ступеня виконання санкції до моменту подання
заяви;
м) відомості про наявність техніки, необхідної для здійснення
діяльності по випуску та обігу цінних паперів — засобів зв'язку (телефон,
факс, телефакс) і обробки інформації (комп'ютер);
н) для акціонерних товариств — копію свідоцтва про реєстрацію випуску
акцій;
о) копію платіжного доручення про віднесення плати за видачу дозволу в
розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів
діяльності може бути видано торговцям цінними паперами, які мають внесений
статутний фонд у розмірі не менш як 1000 неоподатковуваних мінімумів, а на
здійснення комісійної діяльності по цінних паперах — не менше 200
неоподатковуваних мінімумів.
При здійсненні виключної діяльності по випуску та обігу цінних паперів
допускаються окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів,
насамперед діяльності по наданню консультацій власникам цінних паперів.
Дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу
цінних паперів не може одержати торговець цінними паперами, який
безпосередньо або побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами
вартістю понад 10 відсотків статутного фонду, в тому числі безпосередньо —
вартістю понад 5 відсотків статутного фонду іншого торговця.
Торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення будь-якого
виду діяльності по випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо
або побічно володіти майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад
10 відсотків статутного фонду, в тому числі безпосередньо — вартістю понад
5 відсотків статутного фонду іншого торговця.
Якщо частка юридичної особи, яка не має дозволу на здійснення
діяльності по обігу цінних паперів, або громадянина в статутному фонді
кількох торговців цінними паперами перевищує 5 відсотків по кожному
торговцю, то останні не можуть здійснювати торгівлю цінними паперами один з
одним.
Особливості здійснення торговцями операцій з цінними паперами
визначаються Правилами здійснення торговцями цінними паперами комерційної
та комісійної діяльності по цінних паперах, затвердженими наказом Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 грудня 1996 p. №331.
Правила дають більш детальне визначення комісійної та комерційної
діяльності по цінних паперах. Зокрема, комісійною діяльністю по цінних
паперах (брокерською діяльністю) визнається здійснення цивільно-правових
угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх
поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за
рахунок своїх клієнтів.
Комерційною діяльністю по цінних паперах (дилерською діяльністю)
визнається здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які
передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від
свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам, крім
випадків, передбачених законодавством.
Усі торговці цінними паперами зобов'язані дотримуватись певних правил
при здійсненні діяльності по цінних паперах.
При виконанні операцій з цінними паперами під час здійснення комісійної
діяльності за договорами з клієнтами торгівці зобов'язані, насамперед:
діяти в інтересах клієнта (домагатися найкращого виконання замовлень
клієнта, враховуючи умови, зазначені в договорі, кон'юнктуру ринку цінних
паперів, умови здійснення розрахунково-клірингових операцій та надання
депозитарних послуг, ризик вибору контрагента та інші фактори ризику);
попереджати клієнтів (крім випадків володіння інформацією, що становить
комерційну таємницю) про ризики конкретної угоди з цінними паперами;
узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій
купівлі-продажу або обміну цінних паперів, у тому числі щодо ліквідності
цінних паперів, що придбаватимуться;
надавати клієнту інформацію щодо курсів цінних паперів;
виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження,
якщо інше не передбачено договором;
у першу чергу виконувати операції з цінними паперами за договорами та
замовленнями клієнтів, а потім власні операції з такими ж цінними паперами;
у разі наявності у торговця зацікавленості, яка перешкоджає йому
виконати замовлення клієнта на найбільш вигідних умовах, торговець цінними
паперами зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта.
Якщо в результаті невиконання торговцем обов'язків, зазначених у цьому
пункті, заподіяно збитків клієнту, торговець зобов'язаний відшкодувати
клієнту збитки за свій рахунок згідно з чинним законодавством.
На наступний робочий день після проведення операцій з цінними паперами
на виконання договору або замовлення клієнта торговець зобов'язаний
повідомити клієнта про здійснення операцій з цінними паперами письмово, а в
разі, якщо це передбачено договором, також й іншим способом:
про розмір винагороди, отримуваної від клієнта при здійсненні угоди;
про вартість розрахунково-клірингових та інших послуг, пов'язаних з
обслуговуванням договорів клієнта, оплата яких здійснюється за рахунок
клієнта;
про розмір прямих і непрямих винагород, комісійних та заохочень у
грошовій або іншій формі, одержуваних від інших (фізичних або юридичних
осіб у зв'язку з виконанням операції, що є предметом договору між торговцем
та клієнтом;
про ціну купівлі чи продажу цінних паперів;
про те, чи були цінні папери, придбані для клієнта, у власності
торговця.
Законодавством України встановлені також певні обмеження щодо
діяльності торговців цінними паперами. Так, відповідно до ст. 28 Закону
України "Про цінні папери і фондову біржу" торговець цінними паперами не
може здійснювати торгівлю:
а) цінними паперами власного випуску;
б) акціями того емітента, в якого він безпосередньо або побічно володіє
майном у розмірі понад 5 відсотків статутного фонду.
Відповідно до цієї статті безпосереднім володінням майна визнається
володіння часткою у статутному фонді будь-якого товариства, побічним
володінням — володіння часткою у статутному фонді такого товариства, яке є
учасником в іншому товаристві.
Правилами здійснення торговцями цінними паперами комерційної та
комісійної діяльності по цінних паперах торговцям заборонено:
розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком випадків
надання такої інформації на вимогу уповноважених державних органів
відповідно до чинного законодавства;
давати клієнтам беззастережні запевнення в отриманні доходу по цінних
паперах (чи його певного розміру) або у відсутності збитків від
інвестування в цінні папери, робити заяви, які можуть бути розцінені як
гарантії зазначеного;
при виконанні договору на обслуговування здійснювати операції за
рахунок та в інтересах клієнта без його письмового замовлення;
використовувати грошові кошти й цінні папери клієнтів для здійснення
власних операцій;
здійснювати операції з цінними паперами клієнтів не в інтересах
клієнта, а виключно з метою отримання винагороди;
задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів і грошових
коштів, що належать клієнтам;
передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не передбачено
договором з клієнтом;
здійснювати комісійну та комерційну діяльність по цінних паперах, щодо
яких не зареєстрована інформація про випуск та/або не здійснена реєстрація
випуску в порядку, визначеному чинним законодавством;
здійснювати обмін одних цінних паперів на інші, якщо в обміні задіяні
цінні папери, емітентом яких є торговець або його афілійовані особи;
забезпечувати касове обслуговування клієнтів, крім випадків здійснення
касового обслуговування банком-торговцем;
надавати фінансові послуги і залучати кошти й майно фізичних та
юридичних осіб, якщо це не пов'язано із здійсненням комісійної діяльності.
Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" встановлені також
вимоги щодо ліквідності торговців цінними паперами. Так, відповідно до ст.
ЗО Закону, вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими
торговцями цінними паперами, але не виконаних у даний момент (відкриті
позиції), не може перевищувати п'ятикратного розміру власного статутного
фонду торговця цінними паперами.
Якщо діяльність по випуску цінних паперів здійснюється одночасно з
комерційною або комісійною діяльністю по цінних паперах, вартість угод,
укладених торговцем цінними паперами з іншими торговцями цінними паперами,
але не виконаних на даний момент (відкриті позиції), не може перевищувати
десятикратного розміру власного статутного фонду торговця цінними паперами.
Продажна або номінальна ціна цінних паперів, що є у власності (резерв)
торговця цінними паперами, який здійснює діяльність по випуску цінних
паперів або комерційну діяльність по цінних паперах, а також вартість
відкритих позицій, разом узятих, одночасно не можуть перевищувати
п'ятнадцятикратного розміру статутного фонду торговця цінними паперами.
Обчислення слід провадити виходячи з найвищої продажної ціни або
номінальної ціни.
Серед торговців цінними паперами, враховуючи особливості їх діяльності
на фондовому ринку, можна виділити інвестиційні компанії, тобто торговців
цінними паперами, які, поряд з іншими видами діяльності з цінними паперами,
можуть залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних
паперів та їх розміщення, а також торговців, які здійснюють виключно
діяльність по випуску та обігу цінних паперів.
Правові засади створення та функціонування інвестиційних компаній в
Україні визначені Указом Президента України від 19 лютого 1994 p. № '5 "Про
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", яким було затверджено
Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (далі —
Положення).
Відповідно до п. 18 Положення, інвестиційна компанія створюється у
формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в
порядку, встановленому для цих товариств.
Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії спрямоване,
насамперед, на врегулювання діяльності інвестиційної компанії щодо
створення взаємного фонду та умов і порядку здійснення нею спільного
інвестування.
Інша діяльність інвестиційної компанії, пов'язана з операціями з
цінними паперами, здійснюється нею у відповідності до законодавства
України, яке регулює діяльність торговців цінними паперами.
Таким чином, у діяльності інвестиційної компанії на фондовому ринку
можна виділити два основні напрямки:
1) діяльність безпосередньо як торговця цінними паперами;
2) діяльність по спільному інвестуванню.
Пріоритетною все-таки вважається діяльність інвестиційної компанії як
торговця цінними паперами, оскільки спільне інвестування не є обов'язковим
і може здійснюватись компанією лише за її бажанням.
Комерційна та комісійна діяльність з цінними паперами є сьогодні
основним джерелом доходів інвестиційної компанії. Важливе місце у послугах
інвестиційних компаній займає і формування та управління портфелями цінних
паперів інвестиційних фондів, а також власних взаємних фондів. Розвинутий
ринок цінних паперів передбачає й управління інвестиційними компаніями
портфелями цінних паперів таких інституційних інвесторів, як страхові
компанії та пенсійні фонди. Крім того, до професійних послуг цього торговця
цінними паперами щодо управління інвестиційною діяльністю звертаються і
громадяни.
Інвестиційні компанії, здійснюючи практично всі види діяльності з
цінними паперами, а також спільне інвестування через взаємні фонди, є
одними з найактивніших учасників вітчизняного фондового ринку.
Високий потенціал цих фінансових посередників, насамперед, обумовлений
великими капіталами, якими вони володіють, що значно підвищує їх надійність
і дає додаткові гарантії клієнтам, професійністю їх співробітників, а також
постійною аналітичною роботою і контролем за станом українського фондового
ринку та зміною його кон'юнктури.
Враховуючи провідну роль, яку відіграють інвестиційні компанії на ринку
цінних паперів, їх діяльність вимагає ґрунтовного законодавчого
врегулювання. Складність вирішення цього питання полягає у двоякому
характері діяльності цих фінансових посередників на фондовому ринку. Не
зовсім виправданим бачиться регулювання діяльності одного суб'єкта
підприємництва різними законодавчими актами, як це робиться сьогодні. На
нашу думку, доцільніше було б визначити правовий статус інвестиційних
компаній в Україні, загальні особливості здійснення іх діяльності як
торговців цінними паперами, а також діяльності по спільному інвестуванню в
окремому Законі України "Про інвестиційні компанії". В такому законі мають
також міститись положення щодо особливостей надання послуг інвестиційними
компаніями громадянам та інституційним інвесторам по управлінню
інвестиційною діяльністю останніх.
Загальні для всіх фінансових посередників та інституційних інвесторів
особливості здійснення окремих видів діяльності інвестиційної компанії
можуть регулюватись спеціальним законодавством.
Крім інвестиційних компаній, на українському фондовому ринку працюють
інші торговці цінними паперами, які .спеціалізуються лише на діяльності з
цінними паперами і не можуть здійснювати, згідно з чинним законодавством,
діяльності по спільному інвестуванню.
Такі торговці створюються виключно з метою професійної діяльності з
цінними паперами на фондовій біржі та позабіржовому ринку.
Важливе значення для успішної діяльності на фондовому ринку, підвищення
конкурентоспроможності торговця цінними паперами має наявність у торговця
власного брокерського місця на фондовій біржі. Це дозволяє йому
безпосередньо брати участь у первинному розміщенні будь-яких цінних
паперів, контролювати обіг цих паперів на вторинному ринку, а також
оперативно реагувати на зміни стану ринку.
3. Види акцій, передбачені Законом України "Про цінні папери та фондову
біржу"
Відповідно до Закону України "Про пінні папери та фондову біржу" "Акція
-цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у
статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в
акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його
власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на
участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства."
Види акцій:
- іменні;
- на пред'явника;
- привілейовані;
- прості.
"Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться
товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію,
включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість
таких акцій у кожного з акціонерів.
По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання
дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного
товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають
права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не
передбачено його статутом.
Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх
номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів
провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру
одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли
прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по
привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду."
Відповідно до вищезазначеного закону акції повинні містити реквізити:
- фірмове найменування акціонерного товариства та його
місцезнаходження,
- найменування цінного паперу - "акція",
- порядковий номер акції,
- ' дату випуску,
- вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної
акції),
- розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій,
а також кількість акцій, що випускаються,
- строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного
товариства або іншої уповноваженої на це особи,
- печатку акціонерного товариства.
До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Купон на
виплату дивідендів повинен містити такі основні дані:
- порядковий номер купона на виплату дивідендів,
- порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди,
- найменування акціонерного товариства
- рік виплати дивідендів.
Список літератури.
1. ЗУ "Про державну програму приватизації"
2. ЗУ "Про приватизацію державного майна"
3. ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала
приватизація)"
4. Амфітеатрова А.Д., Амфітеатров О.Д. Досвід і перспективи приватизації в
Україні. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію № 5 від
05.2000 p.
5. Ларцев С.В. Історія приватизації: погляд з минулого в майбутнє. //
Державний інформаційний бюлетень про приватизацію № 5 від 05.2000 p.
6. Кузнецова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові
основи формування та функціонування. - К.: Юрінком Інтер, 1998
Реферат на тему: Ринок цінних паперів
Зміст
стор.
Вступ………………………………………………………………………………. 2
Розділ 1. Поняття цінних паперів та їх класифікація……….………………….. 4
1.1. Основні види цінних паперів…………………………………………. 6
1.2. Механізм формування курсової вартості цінних паперів та ди-
відендна політика ……………………………………………………… 14
Розділ 2 .Ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення……….
22
2.1. Біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів…………………... 25
2.2. Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка
ризиків на ринку цінних паперів …………………………………….… 32
2.2. Фондові індекси……………………………………………………….… 37
2.3. Фондові кризи у ринковій економіці………………………………….. 53
Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в
Україні …………………………………………………………………… 58
3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні……………………….. 59
3.2.Сучасний стан фондового ринку в Україні…………………………….. 63
3.3.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи…………….. 72
3.4. Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України…….
80
Висновки…………………………………………………………………………… 84
Додатки……………………………………………………………………………… 90
Література …………………………………………………………………………... 110
Вступ.
На початку 90-х років наша країна стала на шлях створення
ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки України передбачає не
тільки зміни в галузі відносин власності і виробничих відносин, а й
найскоріше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної
системи. Одночасно з реформуанням народногосподарського комплексу в Україні
повинно відбутися динамічне становлення ринку цінних паперів. Його
формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме
оздоровленню економіки вцілому, інвестуванню її стрижневих галузей і
об’єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.
Метою роботи є аналіз стану і розвитку фондового ринку в
Україні в умовах становлення ринкових відносин.
Предметом дослідження є проблеми відтворювального та
інвестиційного процесів в Україні.
Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.
Теоретико-методологічною основою дипломної роботи є
використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в
економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку.
Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних
папрів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних
періодичних видань.
Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-
грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі,
налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його
учасників — інвесторів, емітентів, посередників — він є потужним
прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.
Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально –
економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому.
Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну
сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної
структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і
вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення
до ринкових відносин.
На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерii для
оцiнки ефективностi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за
ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для
“захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних
умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi
товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.
Ринки цiнних паперiв ( особливо короткостроковi )
вiдiграють важливу роль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд
останнiх десятирiч у країнах Заходу свiдчить, що iснування розгалуженої
мережi ринкiв цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток
iнфляцiйних процесiв. Це пов’язано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi
рiзних цiнних паперiв допомагає зв’язати частину невитрачених грошових
ресурсiв споживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного
попиту в положення, що забеспечує iх збереження. За недостатнього розвитку
( або вiдсутностi ) ринку цiнних паперiв може скластися драматична проблема
розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.
Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе
без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового
становища у зв’язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає
необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та
“переливу” коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є
своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення
ринкових реформ.
В даний час у розвинутих краiнах ринки цiнних паперiв
належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансовоi сфери.
Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж
обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та
банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий
ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму
функцii ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих
ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму
економiчного регулювання. Так, у краiнах Заходу рух капiталiв, перерозподiл
трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями виробництва
найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коли
величезнi обсяги капiталу виявляються зв’язаними на тривалий перiод у тiй
чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi
тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу
ресурсiв з одних галузей в iншi i здiйснення структурної перебудови
виробництва. На вiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних
паперiв є дiйовим iнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу
корпорацiй мiж галузями.
Розділ 1: поняття цінних паперів та їх класифікація.
Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують
право власностi на той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини
юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають
виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть
передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим
особам.[1]
Цiннi папери можуть бути iменними або на пред’явника.
Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати
iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на
цiнний папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред’явника обертаються
вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на трьох
групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується
інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються
державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть
приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують
дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також
як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична
особа, яка забов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов
випуску цiнних паперiв.
Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і
обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і
фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій
державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик,
облігації підприємств, казначейські зобов»язання держави, ощадні
сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних
паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого
порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi
цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них
належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв
та компанiй, опцiони i ф’ючерси. Динаміку розподілу емісій цінних паперів у
1997-1999рр. Відображено у додатку № 1.
Цінні папери з фіксованим прибутком ( це боргові
зобов’язання, у яких емітент зобов’язується виконати відповідні дії. Як
правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.
Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:
1. державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);
2. комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого
органів керування);
3. комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають
довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове
зобов’язання товариств);
4. промислова облігація ( боргові зобов’язання з фіксованим прибутком
промислової компанії).
До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу
та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара,
котра може може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски
довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та
цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські
спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через
інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими,
потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками.
1.1.Основні види цінних паперів.
Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх
використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для
фiнансування своєi дiяльностi.
Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що
засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного
товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини
прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку
лiквiдацiї товариства.[2]
Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд
багатьох чинникiв як прогнозованого, так i не прогнозованого характеру. Для
цього процесу характернi такi етапи, як:
1. Номiнальна вартiсть.
Всi акцii акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну
вартicть, що фiксується при реестрацii. Номiнальна вартicть практично
нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.
2. Балансова вартicть.
Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв
акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.
3. Курсова ( ринкова ) вартicть.
Вона зумовлюється попитом i пропозицiею на ринку цiнних паперiв.
Акцii можуть бути iменними та на пред’явника, безплатними,
привiлейованими i звичайними.
Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично
записуються данi про час придбання кожноi такої акцiї, прiзвище власника, а
також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.
Щодо акцiй на пред’явника, то в книзi реєструеться тiльки їхня загальна
кiлькicть. В окремих краiнах Заходу акцiї на пред’явника складають до 90 %
усiх акцiй.[3]
Безплатнi акцii випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв
пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.
Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного
фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають iхнiм власникам майнове
право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у
вiдшкодуваннi своєi долi капiталу при лiквiдацii акцiонерного товариства.
Однак власник такої позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.
Iснують такi види привiлейованих акцiй:
кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а
й на невиплачений ранiше дивiденд.
некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який
перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату
з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових
дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї
бiльшi
конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих
акцii з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд
акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до
пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на
основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв
вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з
надбавкою до номiналу.
Простi акцii - це акцii, прибуток вiд яких повнiстю
зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.
Акцii “ з голубими корiнцями “- випускаються найпотужнiшими
широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General
Motors, Hewlett - Packard та iншi ), якi утримують лiдерство у своiх
галузях , а головне, протягом всiєi своєi iсторii стабiльно виплачують
дивiденди акцiонерам.
Прибутковими акцiями називають акцii компанiй, якi виплачують
дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать
телефоннi корпорацii, водо-, газо-, електропостачання.
Акцiї зростання - це акцii корпорацiй, доходи i прибутки яких
вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не
перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї
прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також
розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.
Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає
синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв
дiлової активностi. В основному це акцii корпорацiй базових галузей
економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперовоi.
Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi
виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж
перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах ( наприклад,
Ванкуверська в Канадi ).
Друге мiсце як об’єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають
облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов’язанням з фiксованим процентом,
за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства
мобiлiзують фiнансовi ресурси.[4] Облiгацiї пiдприємств мають право
випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх
випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки
пiсля повноi оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не
дає права брати участь в управлiннi товариством.
Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з
обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї.
Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього
випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв.
Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля iї погашення.
Прибуток з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується.
Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається
можливiсть придбати вiдповiднi товари.
Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша
облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:
виходячи iз ступеня безпеки:
гарантованi ( безпечнi ) облiгацii ; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй
в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави
нерухомого майна або iнших фондiв
2. незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.
виходячи з умов погашення ( викупу ):
3. серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi
часовi iнтервали;
4. ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену
дату.
виходячи iз можливостi дострокового викупу:
облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента
можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;
6. компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь - який
момент вiльно обмiнюватись на готiвку;
7. конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися
на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.
виходячи iз механiзму виплати процентноi ставки:
8. iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами
зв’язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв
повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.
9. облiгацiї на пред’явника, до яких додаються купони для одержання виплати
на кожну встановлену дату.
На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями,
як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій
головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для
інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом
із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із фондових бірж.
Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його
облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна
більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до
котирування[5]. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у
позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка
ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим
коливанням, чим у випадку акцій. Обсяг емісій акцій та облігацій у 1999р.
відображено у додатку № 2.
Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов’язання.
Це вид цiнних паперiв на пред’явника, що розмiщуються виключно на
добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми
власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання
фiнансового доходу.[6]
Випускаються такi види казначейських зобов’язань:
довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв
середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв
короткостроковi - до одного року
Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових
казначейських зобов’язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Рiшення
про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймаеться
Мiнiстерством фiнансiв Украiни. Кошти вiд реалiзацiї казначейських
зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського
бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов’язань та їх погашення
здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.
Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про
депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання
пiсля закiнчення встановленого строку депозиту[7] й вiдсоткiв.[8]
Ощаднi сертифiкати видаються:
строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )
до запитання
iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )
на пред’явника
Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а
пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять у їхне розпорядження пiсля
сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних
сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх
випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за
строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому
виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних
умовах при внесенi депозиту.
Також до паперiв першого порядку належить вексель -
офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право
вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.[9]
Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий
вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не
обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму
грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його
наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи:
векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по
виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на
одержання платежу за векселем.
Відмінність простого векселя від інших боргових грошових
зобов'язань в тому, що:
вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;
явка для засвідчення підпису не потрібна;
при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального
протесту;
утримання векселя точно встановлено законом;
вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується
заставою, заставою або неустойкою.
Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що
містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму
грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його
наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в
тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із
розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати)
перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії
акцепту[10] і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному
векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що
видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право
потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач
пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він
зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить
її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому
випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував
і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця
простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач
перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і
платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути
віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє
пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у
неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямой боржник
виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в
наявності лише умовний боржник (трасант).
Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв.
Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також,
що фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку
Украiни.
Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що
особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в
одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину
активiв[11] цiєї корпорацiї у випадку iї лiквiдацiї.[12] Депозитнi
свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки,
а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають
змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.
Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала
його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати
клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових
iнсрументiв за обумовленою цiною.[13]
Iснує кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд
опцiону:
1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу
2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є обов’язковими.
3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.
З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових
торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні угоди – інструмент
страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих
коливань цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще
не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений
строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в
клірингову палату біржі[14] вноситься невелика сума застави.
Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i
продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до
обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи,
яка виписала опцiон, або ж продати їх.[15]
Iснують два рiзновиди опцiонiв:
“ американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну
контракту.
“ європейський “, котрий реалiзовуеться на певну дату.
Мета опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з
торгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційна угода – це контракт між двома
контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання
продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або
продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу.
На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни і
позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному
ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію ( опціон
), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це
сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець
опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає
його максимальний ризик.
Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має
внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без
грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону,
такі:[16]
|Визначення |Опціон покупця |Опціон продавця |Внутрішня ціна |
|опціону | | | |
|Бути при грошах |Ціна контракту |Ціна контракту |Створюється |
|(виграти) |вище від ціни |нижче від ціни | |
| |угоди на опціон |угоди на опціон | |
|Залишитися при |Ціна контракту |Ціна контракту |Відсутня |
|своїх грошах (не |дорівнює ціні |дорівнює ціні | |
|виграти) |угоди на опціон |угоди на опціон | |
|Залишитися без |Ціна контракту |Ціна контракту |Відсутня |
|грошей (втратити)|нижче від ціни |вище від ціни | |
| |угоди на опціон |угоди на опціон | |
Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi
випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають
власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом
встановленого перiоду.[17] Варранти дозволяють акцiонерному товариству
знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях,
бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв
простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх
відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон,
природно, випуска | |
