|
Реферат: Розвиток і розміщення промислового комплексу України (География)
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
Контрольна робота
на тему:
«Розвиток і розміщення промислового комплексу України»
Київ 1999
План:
1. Роль промислового комплексу у розвитку господарства України.
2. Структура промислового комплексу і її динаміка.
3. Територіальні особливості і специфіка розміщення галузей промислового
комплексу України.
4. Висновки зондування території України по рівню промислового розвитку.
1. Промисловість – найважливіша структурна ланка господарського
комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35 %
населення, зайнятого у народному господарстві.
Промисловість як провідна ланка господарства України визначає рівень
її економічного розвитку, спеціалізацію економіки, маштаби участі в
територіальному поділі праці й інтенсивності територіально-економічних
зв’язків.
2. Структура промислового комплексу:
1. Важка промисловість:
- машинобудівний комплекс,
- металургійний комплекс,
- хімічно-лісовий комплекс,
- промисловість будівельних матеріалів,
- паливно-енергетичний комплекс.
2. Легка промисловість.
3. Харчова промисловість.
|Галузі промисловості |1990 р. |1998 р. |
|Вся промисловість |100,0 |100,0 |
|Електроенергетика |3,2 |14,7 |
|Паливна промисловість |5,7 |11,5 |
|Металургійна |12,6 |24,7 |
|Хімічна і нафтохімічна |6 |6,5 |
|Машинобудівна і металообробна |30,7 |15,5 |
|Лісова і деревообробна |2,9 |1,7 |
|Промисловість будівельних матеріалів |3,4 |3,3 |
|Легка промисловість |10,8 |1,5 |
|Харчова промисловість |22,6 |15 |
|Інші галузі |2,7 |5,6 |
За радянський період розвитку економіки виробництво засобів
виробництва (групи А) розвивалося найбільше, а його частка в загальному
обсязі виробництва становила 71,2 % (1989 р.). Частка виробництва групи Б
(виробництво предметів споживання) становила 28,8 %. З 1990 р. почалися
структурні зміни, спрямовані на виробництво товарів народного споживання. У
1995 р. частка цієї ланки промисловості становила 30,8 %. Ці прогресивні
зміни мають і негативні риси тому, що головний його чинник пов’язаний з
найбільшими темпами зниження виробництва групи А. Особливо це стосується
галузей, які не мають достатньої сировинної бази або є труднощі в її
розвитку. Найбільший спад виробництва відбувається в нафтопереробній,
хімічній та нафтохімічній, вугільній промисловості, чорній металургії,
будівельній індустрії.
Незважаючи на те, що частка виробництва товарів народного споживання
збільшується, загальний обсяг виробництва значно зменшується. Це пов’язано
з загальною економічною кризою: важким фінансовом становищем, високим
рівнем інфляції, розпадом господарських зв’язків з країнами близького
зарубіжжя.
3. Промислове виробництво розміщене по території республіки
нерівномірно. Найвища його просторова концентрація склалася в індустріально
розвинутих областях з переважанням підприємств важкої промисловості
(Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька). Виділяються також
Київська (включаючи м. Київ), Харківська, Одеська, Львівська та інші
області, де основний обсяг промислового виробництва територіально
зосереджений в обласних центрах.
Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) складається з групи галузей і
підгалузей промислового виробництва, що спеціалізується на видобутку,
збагаченні, переробці та споживанні твердого мінерального, рідкого і
газового палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й
тепла. Структура ПЕК України формується з урахуванням паливно-енергетичного
балансу, що склався, і відображає територіальну специфіку видобутку
(виробництва) і споживання паливних та енергетичних ресурсів.
Паливна промисловість республіки складається із кам’яно- та
будівельної, нафто- та газовидобувної, торф’яної та нафтопереробної
галузей.
Вугільна промисловість представлена видобутком кам’яного та бурого
вугілля. Вугільні шахти зосереджуються переважно у центральній і північних
частинах Донецької та південній частині Луганської областей. Коксівне
вугілля добувають головним чином у центральній частині Донецької області в
районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська,
Костянтинівки та інших міст, а також в Краснодарському та Кадіївському
районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та
Алчевському районах Луганської області добувають більше енергетичного
вугілля. Газ добувають переважно у Лисичанському районі.
Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками,
хоча потенціальні можливості її видобутку можуть бути більшими.
Нині перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній частині
України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на базі
Гнідинцівського і Прилуцького родовищ, Сумській – на основі Охтирського і
Качанівського родовищ і в Полтавській – на базі Сагайдацького,
Зачепилівського, Радчанківського родовищ. Тут видобувають понад половину
нафти в Україні. Друге місце займає Прикарпатська нафтогазоносна провінція,
де працюють нафтогазовидобувні управління – Бориславнафтогаз і
Долинонафтогаз. Поки що маштаби видобутку нафти невеликі через вичерпність
засобів і недостатні пошукові роботи.
Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським,
Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і
Надвірнянським нефтопереробними заводами.
Газова промисловість – наймолодша галузь паливної промисловості
України.
Дніпровсько-Донецьку гозоносну область виявлено поряд з покладами
нафти в Дніпровсько-Донецькій западні. Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна
область найбільша в Україні, на неї припадає 93,8 % видобутку газу країни.
Основні радовища природного газу розташовані у Харківській (Шебелинське,
Хрестищенське, Кегичівське, Дрежелюбівське і Західнохрестищенське);
Сумській (Рибальське, Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське);
Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське)
областях.
Торфова промисловість є однією з найдавніших галузей паливної
промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській,
Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях.Видобуток
його невеликий.
Електроенергетика є складовою частиною ПЕК. Вона впливає не тільки на
розвиток народного господарства, а й на територіальну організацію
продуктивних сил.
Усі електростанції України поділяють на чотири види. В основу поділу
покладено ознаку використовуваного ресурсу:
. теплові електростанції, що працюють на твердому, рідкому і газоподібному
паливі.Серед них вирізняють конденсаційні і теплоелектроцентралі;
. гідравлічні, що використовують відповідні гідроресурси і поділяються на
гідроелектростанції, гідростимуляційні і припливні;
. атомні, які у вигляді палива використовують збагачений уран або інші
радіоактивні елементи;
. електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії. Серед них
найперспективнішими є вітрові, сонячні,тощо.
Основні ТЕС України розташовані в:
1. Донецьку:
- Луганська,
- Вуглегірська,
- Миронівська,
- Старобешевська,
- Слов’янська,
- Курахівська,
- Ізуєвська.
2. Придніпров’ї:
- Запоріжська,
- Криворіжська 1,
- Криворіжська 2,
- Придніпровська.
3. Харківській області:
- Зміївська,
- Готвольдовська.
4. Західній частині України:
- Добротвирська,
- Бурштинська,
- Калуська.
5. Вінницькій області:
- Ладижинська.
6. Київській області:
- Трипільська.
Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі. Це – Дніпрогес,
Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На
Дністрі збудована Дністровська ГЕС – ГАЕС, у Закарпатській області – Тебле-
Ріцька ГЕС. Крім них, на малих річках діють близько сотні електростанцій
невеликої потужності, більші з них належать до державної енергосистеми.
Збудовано каскади ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблеківська
та ін.) і Південний Буг.
Специфічну роль відіграють гідроакумуляційні електростанції (ГАЕС):
. Київська,
. Дністровська,
. Запорізька (Дніпрогес 2).
За їх допомогою можна успішно вирішити проблему забезпечення споживачів
електроенергією в пікові години.
Атомні електростанції Украіни:
- Чорнобильська,
- Рівненська,
- Хмельницька,
- Запоріжська,
- Південноукраїнська.
Металургійна промисловість є основою розвитку машинобудування,
металообробки і будівництва. Сучасна чорна металургія посідає одне з
чільних місць у народному господарстві країни і є матеріальною базою всього
комплексу важкої індустрії України.
Чорна металургія впливає на розвиток усіх галузей народного
господарства України як найголовніший споживач палива й електроенергії,
води. До складу чорної металупгії належить видобуток, збагачення та
агломерація залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництво чавуну,
доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів,
металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів і
коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів.
Основні райони виробництва чавуну, прокату, сталі:
1. Придніпров’я:
- Дніпропетровськ,
- Дніпродзержинськ,
- Запоріжжя,
- Нікополь.
2. Донбас:
- Донецьк,
- Макіївка,
- Комунарськ,
- Краматорськ,
- Костянтинівка.
3. Кривбас:
- Кривий Ріг.
4. Приазов’я:
- Маріуполь.
Найпотужнішими заводами, комбінатами повного циклу є:
. Криворіжсталь,
. Азовсталь,
. Запоріжсталь,
. Донецькій завод,
. Макіївській завод.
Територіально виробництво труб зосереджено в:
. Нікополі,
. Дніпропетровську,
. Харцизьку.
Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну
переробку кольорових руд, дорогцінних і рідкісних металів, у тому числі
виробництво сплавів, прокат кольорових металів, переробку вторинної
сировини і видобуток кольорового каміння.
У структурі виробництва кольорових металів України провідне місце
посідає алюмінієва промисловість, що складається з виробництва глинозему та
алюмінію. Основною алюмінієвою рудою є боксити, запаси яких в Україні
невеликі. Промислове значення мають Високопільське (Дніпропетровська обл.)
і Смілянське (Черкаська обл.) родовоща. В Україні є значні запаси
нефелінових порід, що можуть бути сировинною базою великої алюмінієвої
промисловості (Жовтневе та Єланчицьке в Приазов’ї).
Алюмінієва промисловість України має новий великий глиноземний завод,
збудований у Миколаєві, який працює на бокситах Гвінеї, Запорізький завод і
завод алюмінієвих сплавів у Свердловську (Луганська обл.).
Підприємства титаново-магнієвої металургії добувають і збагачують
титаново-магнієву сировину і виробляють титан і магній.
Сировиною для одержання магнію в Україні є потужні родовища калійно-
магнієвих солей Прикарпаття (у Стебнику, Калуші), мілководні водойми
Приазов’я і Причорномор’я (Сиваш), що містять у розчиненому вигляді багато
сполук магнію та інших солей. У Калуші збудовано магнієвий завод у
виробничому об’єднанні “Оріана”, у Запоріжжі – магнію і титану. На
Верхньодніпровському гірничо-металургійному комбінаті, розташованому у м.
Вільногірську (Дніпропетровська обл.), виробляють цирконієвий, рутиловий,
ільменітовий концентрати, цирконій знезалізнений, двоокис цирконію. На
місцевих покладах кіновару понад століття працює Микитівський ртутний
комбінат (Донецька обл.).
В Україні є Константинівський завод “Укрцинк”, який працює на базі
цинкових концентратів. Основна продукція заводу – металевий цинк.
Побузький нікілевий завод (Кіровоградська обл.) переробляє місцеві
залізо-нікелеві руди. Основна його продукція – нікель і феронікель.
У Атемівську (Донецька обл.) збудовано завод для обробки кольорових
металів, який випускає мідний і латунний круглий і плоский прокат (прути,
труби, дріт, листи).
Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізованих галузей.
До нього належать практично всі галузі машинобудування (крім годинникової).
Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні
матеріально-технічної бази.
В узагальненому виді структура машиннобудівного комплексу складається
із галузей:
1. Важкого машинобудування:
- металургійне,
- гірничо-рудне,
- енергетичне.
2. Середнього машинобудування:
- транспортне,
- сільськогосподарське і тракторне,
- верстатобудування,
- устаткування для легкої і харчової промисловості.
3. Точного машинобудування:
- приладомашинобудування,
- електротехнічне машинобудування.
Найважливішою складовою частиною важкого машинобудування є виробництво
металургійного і гірничо-рудного устаткування.
Основне підприємство – Новокраматорський завод, який випускає
устаткування для доменних печей, ковальсько-пресове устаткування та
екскаватори.
Устаткування для металургійної промисловості виробляється в:
. Маріуполі,
. Дебальцево (Луганська обл.),
. Кривому Розі,
. Дніпропетровську.
Підприємства, що виробляють гірничо-рудне устаткування, розташовані в
Донбасі і Придніпров’ї.
Заводи по виробництву шахтного устаткування функціонують в Донецьку,
Харкові та Луганську.
Центрами виробництва енергетичного устаткування є Харків та Полтава.
Виробництво устаткування для нафтової і газової промисловості
зосереджено в Харкові, Конотопі (Сумська обл.) та Дрогобичі (Львівська
обл.).
Структура транспортного машинобудування:
- залізничне машинобудування,
- авто машинобудування,
- авіа машинобудування,
- суднобудування (морське та річне).
В Україні транспортне машинобудування представлено всіма галузями.
Великі заводи, що спеціалізуються на виробництві устаткування для
залізниць розташовані у Луганську, Харкові та Дніпропетровську. А головними
центрами вагонобудування є Дніпродзержинськ, Кременчук і Кадієвка
(Луганська обл.). Залізничні цистерни виробляють в Маріуполі, а в великих
транспортних центрах і вузлах працюють локомотивно-ремонтні заводи.
Центрами морського суднобудування є Миколаїв та Херсон, а річного –
Київ. Судоремонт морського транспорту здійснюється в Одесі, Маріуполі,
Керчі та Севастополі, а річного – Запоріжжі та Ізмаїлі.
Автомобільні заводи України випускають автобуси (Львів),
великовантажні автомашини (Кременчук), маловантажні легкові автомобілі
(Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (Луцьк),
автомобільні мотори (Мелітополь).
Центрами автомобілескладання є Луганськ, Чернігів, Херсон.
Мотоцикли, мопеди та велосипеди виготовляють у Львові, Києві, Харкові
та Чернігові.
Центрами літакобудування є Київ та Харків.
Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де діють заводи -
тракторний, тракторних самохідних шасі, моторобудівний. Колісні трактори
виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати– у Вінниці. Ряд великих
підприємств для виробництва деталей і запасних частин для тракторів працює
у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Церкві, Луганську, Одесі.
Виробництво верстатів зосереджено в Києві, Харкові, Дніпропетровську,
Одесі, Запоріжжі, Львові, Краматорську, Житомирі.
Найбільшими центрами виробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків,
Сімферополь; електронно-обчислюваних машин – Київ, приладобудування та
інструментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя,
Львів.
Хіміко – лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, що продукують
сировину і конструкційні матеріали. До них передусім належать хімічна і
лісова промисловості, які забезпечують народне господарство мінеральними
добривами, содою, фабрами, паливно-мастильними продуктами, пластмасами,
синтетичними волокнами, пиломатеріалами, папером, целюлозою та багатьма
іншими видами сировини й матеріалів.
Хімічна промисловість належить до складних галузей. У структурі
хімічної та нафтохімічної галузей виявляють такі підгалузі:
. гірно-хімічну,
. основну хімію,
. хімію органічного синтезу,
. галузі з виробництва полімерних матаріалів,
. хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів),
. побутову хімію.
Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної
промисловості.
Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров’ї і
Прикарпатті.
Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша та
Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам’яна сіль Артемівська і Слов’янська,
вапняки Донецької області та Автономної Республіки Крим. Галузь в основному
сконцентрована у Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних
районах.
Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобування нафти,
в портових містах України, у Донбасі, Придніпров’ї, Прикарпатті та
центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсону,
Бердянська, Кременчука, Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича,
Борислава, Надвірної та Львова.
Гумова промисловість представлена Дніпропетровським шинним,
Білоцерківським комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським АТ
“Київ-Гума”, Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами
у Бердянську, Запоріжжі, Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу
виробляють у Дашаві, Саханові та Кременчуці.
Підприємства сірчанокислотного виробництва розміщені разом з
виробництвом фосфорних і азотних добрив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці,
Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську.
Фосфорні добрива виробляють на Вінницькому й Костянтинівському
хімічних заводах, Сумському ВО “Хімпром” та Одеському суперфосфатному
заводі.
Азотно-тукова промисловість України випускає азотні добрива: сульфат
амонію, аміачну селітру, карбамід, тощо. Основні центри – Дніпродзержинськ,
Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Северодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне.
Найбільші підприємства по виробництву хімічних волокон розміщені у
Чернігові (синтетичні волокна), Києві (Дарницький шовковий комбінат),
Черкасах (штучний шовк), Сокалі (штучне волокно).
Складовими частинами лісового комплексу України є лісогосподарський,
деревообробний, целюлозно-паперовий, лісохімічний підкомплекси.
Ліс в Україні заготовляється в основному в Івано-Франківській,
Закарпатській, Волинській, Житомирській, Київській і Чернігівській
областях.
Найбільшими центрами лісопилення в Україні є Брошнів, Рожнятів,
Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці і Берегомет у Чернівецькій,
Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській,
Костопіль і Сарни в Рівненській, Ковель і Камінь-Каширський у Волинській,
Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях.
Фанерна промисловість зосереджена в основному в Львові, Києві,
Чернівцях, Оржеві і Костополі.
Найбільші меблеві підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові,
Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-
Франківську, Чернівцях та інших містах.
Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Перечин, Свалява
(Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін.
Промисловість будівельних матеріалів – комплекс галузей у складі
важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі, та конструкції
для всіх видів будівництва.
До неї належать галузі :
- цементна,
- азбестоцементних цементних виробів,
- збірних залізнобетонних і бетонних конструкцій та виробів,
- стінових матеріалів,
- будівельної кераміки,
- будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини,
- народних будівельних матеріалів,
- пористих заповнювачів та ін.
Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів – Київ, Харків,
Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.
Найбільші цементні комбінати України споруджені у Донбасі –
Авмросієвський, Краматорський, Єнакієвський. Найбільші цементні заводи
розташовані у Криврму Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську, у
Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця)
та Хмельницькій (Кам’янець-Подільський) областях.
На території України утворилися чотири великі зони виробництва
цементу :
- південно-східна (Донецька обл.),
- північно-східна (Харківська обл.),
- центральна (Дніпропетровська обл.),
- західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька
області).
Основні об’єднання з виготовлення комплектів збірних залізобетонних
конструкцій і деталей є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське,
Сумське.
Підприємства для виготовлення збірного залізобетону для
гідротехнічного будівництва зосереджені в Каховці (Херсонська обл.),
Новомосковську (Дніпропетровська обл.), Арцизі (Одеська обл.). Збірні
залізобетонні конструкції для мостів та шляхового будівництва виготовляють
у Києві, Вінниці, Житомирі, Львові. Підприємства для виробництва сталевих
конструкцій діють у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій,
Житомирській, Львівській областях.
Виробництво будівельної цегли складається з двох підгалузей –
виробництво глиняної та силікатної цегли.
Великі центри виробництва будівельної цегли – Київ, Харків,
Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов’янськ, Чернігів, Львів, Івано-
Франківськ.
Виробництво керамічних глазурованих плиток зосереджено в Слов’янську
(Донецька обл.), Харкові та Львові, а метлахських – у Харкові та
Артемівську (Донецька обл.).
Будівельний фарфорф і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька обл.),
Первомайську (Житомирська обл.).
В Україні є шість заводів листового і технічного скла. Найбільші з
них – Лисичанський “Пролетар”, Константинівський склоробний та завод
“Автоскло” і Запорізький склоробний. Скло виробляється на склозаводах
Луганської й Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й
частково на Київському заводі художнього скла.
Фарфорова промисловість має в Україні центри - Коростень, Баранівка,
Городниця, Кам’яний Брід, Довбичі (Житомирська обл.), Дружківка (Донецька
обл.), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська обл.), Синельникове
(Дніпропетровська обл.) і Тернопіль.
У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої
належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, льняна,
вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, текстильно-
галантерейна, трикотажна підгалузі.
Підприємства текстильної промисловості розташовані в Києві, Полтаві,
Одесі, Житомирі.
Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі
(бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), в Києві
(ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та
Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).
Сучасні фабрики вовняної промисловості діють у Харкові, Одесі, Сумах,
Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у
Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат і
Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика.
Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і
крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із
штучного і синтетичного волокон, у Луганську – меланжеві шовкові тканини.
Льняна промисловість розташована на Рівненському і Житомирському
льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.)
фабриках.
Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові,
Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-
Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницьку, Прилуках
(Чернігівська обл.).
Шкіряні підприємства розмІщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові
(Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві.
Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську,
Миколаєві,Бахмуті, Херсоні реконструйовано; у Луганську, Києві, Львові,
Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збодовано нові великі підприємства.
В Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті
(Одеська обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська
обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.
Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові,
Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України.
Найбільші поліграфічні підпиємства розташовані у Києві, Харкові,
Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові, Одесі, Рівному,
Тернополі, Сімферополі, Чернівцях та ін.
Харчова промисловість є важливою галуззю гасподарства будь-якої
кпаїни. Підприємства харчової промисловості рівномірно розміщені по всій
території України.
Цукрова проомисловість є традиційною галуззю спеціалізації України.
Більшість заводів розміщені в Лісостепу, деякі підприємства переробляють
імпортну сировину. Найбільшими виробниками цукру є Вінницька, Києвська,
Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Палтавська області.
Борошно-круп’яна промисловість є однією з найдавніших галузей. Значна
частина її підприємств зосереджена як у районах сировини, так і в місцях
споживання, зокрема в степових і лісостепових областях.
Хліборобна та кондитерська області орієнтуються на спожживача. У
великих та найбільших містах – Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку,
Дніпропетровську тощо –працюють найпотужніші хлібокомбінати і кондитерські
фабрики України.
У м’ясній промисловості на першому місці стоїть виробництво яловочини
та телятини, далі йдуть свинина, м’ясо птиці, баранина. Найбільшими
виробниками м’яса є Київська, Дніпропетровська, Донецька, Харківська.
Вінницька, Чернігівська обл. та Кримська Республіка.
До складу молочної промисловості входуть маслоробна, сироробна,
молочноконсервна підгалузі та виробництво продукції з незбираного молока.
Підприємства орієттуються на сировину і споживача.
Олійно-жирова промислловість виробляє олію та маргарин. Найбільшими
виробниками продукції є Дніпропетровська, Одеська, Запорізька, Донецька,
Чернівецька, Кіровоградська області.
Підприємства плодоовочевої промисловості здійснюють усі види
переробки плодів і овочей, а також їх зберігання. Найбільші підприємства
галузі (консервні та овочесуштльні заводи, засолювальні пункти) розміщують
в південних та західних областях України.
Спиртова промисловість, як правило, розміщується в невнликих містах і
селах, орієнтується на сировинну базу – мелясу (побічниї продукт цукрового
виробництва), зерно (пшениця, жито, ячмінь, кукурудза), картоплю тощо.
Виробництво етилового (винного) спирту та спирту-сирцю сконцентровано в
Чернігівській, Вінницькій, Київській, Черкаській та інших областях.
4. Висновки зонівання тариторії України по рівню промислового
розвитку.
|Області |Населення |Обсяг |Виробництво |Індекс |
| |тис. чол. |промислової |промислової | |
| | |продукції млн.|продукції на | |
| | |грн. |1 чол. | |
|Україна |50499,9 |71543,8 |1417 |1,00 |
|Автономна респ. Крим |2555,0 |1490,8 |583 |0,41 |
|Вінницька |1847,1 |1614,7 |847 |0,61 |
|Волинська |1067,9 |477,0 |447 |0,32 |
|Дніпропетровська |3775,4 |11481,2 |3041 |2,15 |
|Донецька |5064,4 |13679,0 |2700 |1,91 |
|Житомирська |1457,1 |1069,0 |734 |0,52 |
|Закарпатська |1288,2 |351,7 |273 |0,19 |
|Запоріжська |2042,5 |6243,3 |3057 |2,16 |
|Івано-Франківська |1463,6 |1448,8 |990 |0,70 |
|Київська |4493,3 |5471,3 |1218 |0,86 |
|Кіровоградська |1197,8 |689,9 |580 |0,41 |
|Луганська |2706,4 |4677,4 |1728 |1,22 |
|Львівська |2739,6 |2192,2 |800 |0,56 |
|Миколаївська |1322,5 |1812,5 |1371 |0,97 |
|Одеська |2547,8 |1584,4 |622 |0,44 |
|Полтавська |1708,3 |3419,9 |2002 |1,41 |
|Рівненська |1192,2 |1525,8 |1280 |0,90 |
|Сумська |1369,8 |1974,8 |1442 |1,02 |
|Тернопильська |1168,4 |643,7 |551 |0,39 |
|Харківська |3024,4 |4413,9 |1459 |1,03 |
|Херсонська |1246,8 |735,6 |590 |0,42 |
|Хмельницька |1485,7 |1470,0 |989 |0,70 |
|Черкаська |1478,7 |1406,8 |951 |0,67 |
|Чернівецька |938,5 |445,5 |475 |0,34 |
|Чевнігівська |1318,5 |1224,6 |929 |0,66 |
Список використаної літератури:
1. Розміщення продуктивних сил/Під ред.Є.П.Качана. – К.,1997.
2. Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів, 1994.
3. Мішогло Г.О. Економічна географія України з основами виробництва. –
К.,1997.
Реферат на тему: Роль рек в освоении и заселении Сибири
Роль рек очень велика как в освоении, так и в заселении Сибири. Человек
для оседлой жизни всегда выбирал берега рек. Из первичных небольших
поселений впоследствии возникли города. Подавляющее большинство самых
многолюдных городов мира расположено у рек. Люди, дружившие с рекой,
всегда находили в ней защиту от врагов. Для них она была дорогой в
соседние страны, границей, отделявшей одно племя или одно государство от
другого, или местом, где брали воду для питья или поили скот.
Река орошала поля, двигала колёса мельниц, а позже – давала
электрическую энергию, городам, сёлам, промышленным предприятиям. А также
облегчала добычу пищи: рыбы, зверя, ягод, орех, грибов и т. д. И
использовалась, как средство передвижения. Сначала на плотах и небольших
судах, а в нынешнее время на кораблях, катерах и т. д. Люди давно поняли,
что водный транспорт самый дешевый и самый экономичный. И потому наравне
с сухопутными прокладывали водные пути сообщения.
Открытие великих сибирских рек Оби, Енисея и Лены и дальневосточного
Амура составило целую большую эпоху в истории нашего государства.
Основными действующими лицами этого периода были простые русские люди –
землепроходцы.
После открытия Оби ничто не могло удержать русских землепроходцев в
дальнейшем стремлении на восток. К другим великим сибирским рекам –
Енисею и Лене, к просторам Дальнего Востока и берегам Тихого океана.
Укрепившись на берегах Оби и Иртыша, русские стали всё более
углубляться в восточные области Сибири с их суровыми величественными
таёжными лесами, большими полноводными реками, обилием рыбы и зверя.
Иван Грозный в послании к королеве Елизавете в категорической форме
возражал против намерений англичан распространить своё влияние на районы
Сибири. Он предупреждал: эти земли принадлежат русскому государству, и
англичанам в них делать нечего.
Так из притязаний англичан ничего не вышло.
Русские между тем не теряли времени зря. В неведомые земли,
расположенные к востоку от реки Обь, один за другим посылались отряды из
“охочих” (добровольцев) и “служилых” людей. На свой страх и риск
устремлялись они в тайгу, проводили в скитаниях долгие годы, перенося
лишения и подвергаясь опасности. Многие погибли, не достигнув цели. Но
особенно упорные и смелые сделали много полезного для государства.
Следом за землепроходцами двигались в Сибирь переселенцы. Они строили
на берегах рек жильё, вырубали участки леса, осваивали земли. Из
небольших поселений позднее вырастали города и сёла.
Оксфордский профессор Дж. Бейкер писал:
“Продвижение русских через Сибирь в течение 18 века шло с ошеломляющей
быстротой. Успех русских отчасти объясняется наличием таких удобных путей
сообщения, какими являются речные системы Северной Азии”
От заснеженных вершин Алтайских гор, преодолевая на протяжении
нескольких тысяч километров обширные степи, дремучие таёжные леса,
необозримые болотные массивы и тундровые равнины, несёт к Северному
Ледовитому океану свои воды могучая сибирская река Обь.
“Русской Амазонкой” называл её писатель С. Елпатьевский, и это
неспроста. В самом деле, эти две могучие реки весьма схожи между собой:
обе берут начало на гребнях высоких гор и на большей части своего пути
протекают по самым большим на Земле низменностям, занятым лесами и
болотами.
Обь – двурогая река. Она берёт начало в горах двумя большими ветвями.
Левый исток – река Катунь – зарождается от ледника на самой большой
вершине Алтая – Белухе. Эта бурная горная река проносит свои воды по дну
глубоких тесных ущелий. Она вздувается летом от обилия талых ледниковых
вод и мелеет от недостатка питания в остальные сезоны года. К устью она
приходит такой же полноводной, как Урал или Кура.
Бия – правая её ветвь – вытекает из живописного Телецкого озера,
называемого в народе золотым озером Алтая. В противовес Катуни. Бия –
спокойная река, её плавное течение лишь местами прерывается порогами и
стремнинами.
Уникальное, удивительное сочетание разнообразных и обильных природных
ресурсов бассейна Оби – леса, рыбы, газа, угля тепловой и гидравлической
энергии – говорит о том, что этому краю предстоит большое будущее. И хотя
многое нужно ещё изучить, прежде, чем освоить, уже сейчас мы можем смело
назвать бассейн Оби краем несметных богатств.
И Обь, эта “русская Амазонка”, не в пример далеко текущей от неё на
другом континенте царице рек Амазонке, щедро одаривает народ сокровищами
своего бассейна.
От заснеженных гребней Саян через горы и равнины, леса и степи, от
южных широт до студёного Северного Ледовитого океана течёт Енисей –
величайшая река нашей Родины. Енисей катит свои воды через всю Сибирь;
словно измерив всю необъятную ширь, делит он глубоким руслом эту огромную
страну на две равные части и отдаёт их своим сёстрам. Оби достаётся
Западная Сибирь, Лене – Восточная Сибирь.
На склонах Байкальских гор гигантским ожерельем охватывающих
зеркальную гладь Байкала с запада, берёт начало небольшой горный поток.
Чем более отделяется он от своей колыбели, тем становится шире. И,
наконец, превращается в могучую полноводную реку – Лену.
Добравшись до Енисея, русские землепроходцы слышали, что где – то
далеко на востоке течёт Елюнэ – “Большая река” и живёт на ней “много
народов”.
Красой Сибири, сибирской красавицей называют реку Лену.
В первой половине прошлого века на Лене были открыты богатейшие
месторождения золота. В то время здесь было мало русских поселений. Но
сибирские купцы частенько посещали эти места. На баржах, нагруженных
товарами, они спускались вниз по реке, приставали к берегам и устраивали
ярмарки. Якуты и тунгусы привозили меха и обменивали их на мануфактуру,
инструменты, ружья, порох и другие нужные вещи.
Сделав такой рейс и обменяв дешевые товары на драгоценные меха, купец,
добравшись до Якутска, бросал баржу и возвращался домой богатым
человеком.
Вскоре весть о сказочных ленских богатствах разнеслась по Сибири и
всей России. И тогда вспыхнула золотая лихорадка
К Лене кинулись толпы безумцев, жаждавших легко и быстро разбогатеть.
Среди них были купцы, чиновники, ремесленники, но чаще всего – беглые
преступники и солдаты.
“Нажива”, однако, оказалась делом совсем не из лёгких. Природа щедро
разбросала по ленской земле клады с золотом, но запрятала их в
труднодоступных местах, где нет ни жилья, ни дорог. Захоронив их в земле,
она сковала её вечной мерзлотой, сделала здесь зиму суровой и долгой, а
лето коротким.
Золото погубил много народа. Никем не подсчитано, сколько людей умерло
от голода, болезней, нещадной эксплуатации. Но в золотоискателях никогда
не ощущалось недостатка. “Людям золото – словно мухам мёд. Сколько их ни
гибнет, а всё новые и новые налетают”, - говорили старые люди.
В условиях Сибири дороги прокладывать трудно. Поэтому люди стремятся
как можно полнее использовать реки, самой природой созданные водные пути.
Лена стала большой голубой дорогой, соединяющей южные районы Восточной
Сибири (Сибирскую железную дорогу) с северными районами и с Северным
морским путём. 4 тысячи километров – такова длина судоходного участка по
Лене.
Мощные гидроэлектростанции на Оби, Енисее, Иртыше дают электроэнергию
народному хозяйству Сибири.
Текущая река – это сама жизнь.
(В. Гюго)
Реки, словно гигантские трубы, поют океану о красоте Земли, о
возделанных полях, о великолепии городов и о славе людей.
(П. Семёнов – Тян-Шанский)
Сотней солнц ты неустанно
Будешь нам светить века,
Обь – подруга океана,
Обь – великая река!
(Казимир Лисовский)
… в своей жизни я не видел реки великолепнее Енисея… Енисей – могучий,
неистовый богатырь…
(А. П. Чехов)
Кто сравнится прозрачной водою
Ну, хотя бы с одной Ангарою?
А красою и силой своею
Кто, скажите, под стать Енисею?
А какие тут дивные вёсны!
А какие тут звонкие сосны!
А какая тайга вековая,
А какие тут горные цепи,
А какие – от края до края –
Медуницей пропахшие степи!…
(Казимир Лисовский)
Хотя всегдашними снегами
Покрыта северна страна,
Где мёрзлыми борей крылами
Твои взвевает знамёна…
Там Лена чистой быстриной,
Как Нил народы напояет
И бреги наконец теряет,
Сравнившись, морю шириной.
(М. В. Ломоносов)
Наша Лена широка и быстра,
Славной Волге родная сестра.
(Из старинной песни)
| |
