|
Реферат: Контрольна з права (Гражданское право и процесс)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
SHURA19@YANDEX.RU
Контрольна робота
з дисципліни “
1. Поняття та види цивільного судочинства.
Цивільне судочинство – урегульований нормами цивільно-процесуального
права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою
взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав і обов'язків іншими
суб'єктами - судом, органом судового виконання і учасниками процесу
цивільних процесуальних дій. Завданням Цивільного судочинства є захист прав
і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, органів держави шляхом
всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у відповідності з чинним
законодавством.
КУ ст.55 “Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”.
Ст.6 ЦК України – захист прав здійснюється судом, арбітражним судом,
третейським судом, товариським судом.
Захист цивільних прав здійснюється профспілковими та іншими
громадськими організаціями. Також захист цивільних прав може здійснюватись
в адміністративному порядку.
Відповідно до ст.1 ЗУ “Про арбітражний суд” на арбітражного суддю
покладено всі господарські справи. Захист прав, що виникають з шлюбних та
сімейних відносин здійснюються судом, органами опіки та піклування,
органами реєстрації громадського стану. Ст.6 Кодексу про шлюб. Трудові
відносини ст.221 КзПП. Земельні спори. Ст.103 Земельного кодексу. Ст.33 ЗУ
“Про місцеве самоврядування”. Земельні спори розглядаються виконкомами
селищ, міст, а саме утворюваною ними узгоджувальною комісією. Крім цього –
арбітражним судом, третейським судом і в загальному судовому порядку.
Третейські суди вирішують будь-які спори, які виникли між громадянами
за винятком спорів, що виникають з трудових та сімейних правовідносин (ст.1
ЗУ “Про третейській суд”).
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються
адміністративними комісіями при районних державних адміністраціях,
районними (міськими) комісіями у справах неповнолітніх, органами ВС,
органами державних інспекцій, посадовими особами, уповноваженими на те, та
в загальносудовому порядку.
Органи нотаріату також покликані сприяти захисту прав та свобод
громадян.
Змістом цивільно-процесуального права є діяльність суду і учасників
процесу (дії і правовідношення). Процесуальною формою є об‘єктивне
закріплення і оформлення відповідної діяльності. Діяльність суду
складається з послідовних дій. Всі дії повинні бути закріплені в
відповідних процесуальних документах.
Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм,
предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення
правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний
порядок провадження в цивільних справах, який складається: з провадження по
розгляду і вирішення справ по спорах з цивільних, сімейних, трудових,
земельних та кооперативних правовідносин; справ, що виникають з
адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження. Все це є
провадженням в цивільних справах.
Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет
цивільно-процесуального права визначаються: системою процесуальних дій, які
виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; предмет
визначається змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою
цивільно-процесуальних прав і обов‘язків суб‘єктів правовідносин;
гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків. Сукупність
реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків становлять зміст
процесуальної діяльності суб‘єктів цивільно-правових відносин, судів,
органів судового виконання (примусове виконання судових і інших рішень),
осіб, які беруть участь у розгляді справи, інших учасників процесу.
Метод цивільно-процесуального права – це сукупність закріплених в
нормах цивільно-процесуального права способів і засобів спливу на
відносини, які регулюють поведінку їх суб‘єктів. За своїм змістом метод є
імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням:
імперативний метод впливу на поведінку суб‘єктів закріплений у нормах
права, що встановлює зобов‘язання заборони і примушення. Зобов‘язання –
обов‘язок конкретної активної поведінки (ст.195, 217 ЦПК). Заборона –
виконання певних дій і бездіяльності (ст.135, 412 ЦПК). Примушування –
вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм ЦП права
(ст.172 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволянням і
визначається правами суб‘єктів цивільно-процесуальних правовідносин на
активну поведінку в межах, встановлених ЦПК (ст.99, 103 ЦПК). Імперативний
спосіб стосується тільки становища суду (ст.142, 149, 222 ЦПК). Спосіб
дозволення широко використовується в ЦП праві.
Система ЦП права – це сукупність норм та інститутів в галузі права,
зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою
ЦПК і складається з 2 частин: загальної та особливої. Загальна – об‘єднує
норми і інститути ЦП права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів
провадження і стадій цивільного процесу (розділ І та ІІ). До особливої
частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і
вирішення справ по стадії судочинства (розділи ІІІ та всі послідуючі).
Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок
провадження в цивільних справах, який визначається системою
взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно-
процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами
судового виконання і учасниками процесу.
2. Порядок вступу в процес у справі правонаступника і його правове
становище.
Процесуальне правонаступництво. У випадках вибуття однієї зі сторін у
спірному чи встановленому рішенням правовідносин (смерть громадянина,
припинення існування юридичної особи, поступка вимоги, переведення боргу)
суд допускає заміну цієї сторони її правонаступником. Правонаступництво
можливе в будь-якій стадії процесу.
Для правонаступника всі дії, вчинені в процесі до його вступу,
обов'язкові в тій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, що
правонаступник замінив.
Процесуальне правонаступництво, тобто заміна однієї зі сторін процесу
іншою особою, правонаступником, відбувається в тих випадках, коли права чи
обов'язки одного із суб'єктів спірних матеріальних правовідносини в силу
тих чи інших причин переходять до іншої особи, яка не приймала участі в
даному процесі. Основою правонаступництва є правонаступництво, передбачене
нормами матеріального права. Як правило, це буває у випадку зміни суб'єкта
права чи обов'язків в правовідносинах, коли новий суб'єкт цілком чи
частково приймає на себе права чи обов'язки свого правопопередника, так
називаного універсального чи сингулярного правонаступництва в матеріальному
праві.
Універсальне правонаступництво може мати місце у випадку смерті
громадянина і переходу його майна за законом або за заповітом до його
спадкоємців.
Підставою для правонаступництва юридичних осіб є реорганізація
юридичної особи, коли при злитті юридичних осіб права й обов'язки кожного з
них переходять до знову виниклої юридичної особи відповідно до передатного
акта. Закон указує на перехід прав і обов'язків від однієї юридичної особи
до іншої. Однак у практиці розгляду справ суди не завжди перевіряють
підстави правонаступництва і перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта
до іншого. Ліквідація юридичної особи не спричиняє правонаступництва.
Що стосується правонаступництва в окремих матеріальних
правовідносинах (сингулярному) по цивільному праву, то вони спричиняють
процесуальне правонаступництво. Права кредитора переходять по зобов'язанню
до іншої особи на підставі закону і настання зазначених у ньому обставин:
за рішенням суду про переведення прав кредитора на іншу особу, коли
можливість такого переведення передбачена законом; унаслідок виконання
зобов'язання боржника його поручителем чи заставником, що не є боржником по
цьому зобов'язанню, і в інших випадках. Поступка вимоги кредитором іншій
особі допускається, якщо вона не суперечить закону, іншим правовим актам чи
договору.
Переведення боржником свого боргу на іншу особу також волоче
правонаступництво. Однак переведення можливе тільки при наявності згоди на
переведення боргу самого кредитора.
Однак правонаступництво в процесі допускається не завжди, оскільки
матеріальні правовідносини не допускають такого правонаступництва. Існують
такі права й обов'язки, особисто - довірчий характер яких не допускає
можливість переходу прав і обов'язків до іншої особи. Так, не може перейти
до іншої особи обов'язок платити аліменти на утримування конкретної особи,
у відношенні якої платник аліментів виступає як аліментнозобов'язане
обличчя.
Не допускається без згоди боржника поступка вимоги по зобов'язанню, у
якому особистість кредитора має істотне значення для боржника.
Порядок процесуального правонаступництва підкоряється визначеним
правилам і проходить у визначених рамках, установлених законом. Воно
можливо на будь-якій стадії процесу, тобто на тій стадії, на якій вибуває
правопопередник. Заявляючи клопотання про вступ у процес як правонаступник,
зацікавлена особа повинна себе легітимізувати у якості даного учасника
процесу і представити відповідні докази у вигляді необхідних документів, що
підтверджують перехід до нього прав і обов'язків правопопередника. Закон
передбачає можливість призупинення виробництва в справі по підставах,
передбачених законом.
Коли правонаступництво настає у відношенні декількох осіб, суд
повинен сповістити кожного з них, і їх вступ у процес обумовлено волею
кожного з них. Проведення в справі відновляється шляхом винесення
визначення.
Правонаступництво відрізняється від заміни неналежної сторони тим, що
процес у справі продовжується з того моменту, коли він припинений, і всі
дії правопопередника обов'язкові для правонаступника. Вступ у процес
правонаступника не означає початку нового процесу.
Сторони в процесі не тільки наділені процесуальними правами, але і
несуть певні процесуальні обов'язки, які підрозділяються на загальні і
спеціальні.
Загальні процесуальні обов'язки. У ряді загальних обов'язків важливе
місце займає сумлінність. Володіючи широкими процесуальними правами,
сторони зобов'язані сумлінно їх використовувати. У більшості випадків цей
обов'язок виконується добровільно, однак на сторону, що несумлінно заявила
безпідставний позов або суперечку проти позову або систематично
протидіючому правильному і швидкому розгляду і вирішенню справи, суд може
покласти сплату на користь іншої сторони винагороди за фактичну втрату
робочого часу у відповідності із середнім заробітком.
Сторони зобов'язані підкорятися процесуальній регламентації,
здійснювати процесуальні дії у встановлені законом або судом терміни,
вчасно оплачувати витрати в справі, представляти процесуальні документи за
встановленим законом формою. Недотримання цих вимог позбавляє сторону права
здійснення відповідних процесуальних дій. Що стосується загального
обов'язку сторони бути правдивою в ході процесу, то, на мій погляд, цей
обов'язок має моральний, а не правовий характер.
Спеціальні процесуальні обов'язки різні і залежать від характеру
конкретних процесуальних дій, стадії цивільного процесу. Вони покладаються
на сторони в зв'язку з необхідністю здійснення окремих процесуальних дій.
3. Поняття та значення процесуальних строків.
Одним із властивостей цивільної процесуальної форми виступає її
строковість, тобто законодавче визначення часу, який з точки зору
законодавця є прийнятним для виконання певних процесуальних дій.
Визначення цивільним процесуальним законодавством процесуальних
строків має суттєве значення для правозастосовчої практики, забезпечує
своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ і, відповідно, своєчасний
захист порушених прав.
Процесуальний строк – це період часу, визначений для вчинення
процесуальних дій учасниками процесу або іншими особами або за вказівкою
закону або за приписом суду.
Правовий строк можна визначити як період або моменту часі з настанням
або закінченням якого пов‘язано певну дію або подію, що має юридичне
значення. За підставами встановлення можна виділити строки, які
визначаються: 1) законом; 2) планово-адміністративним актом; 3) угодою; 4)
рішенням суду. За ступенем самостійності учасників правовідносин у
встановленні строків їх поділяють на імперативні і диспозитивні. За
розміром обсягу прав і обов‘язків сторін по окремих періодах часу
розрізняють загальні і окремі строки.
Цивільним процесуальним законом встановлені два види процесуальних
строків – встановлені законом і призначені судом (стаття 84 Цивільного
процесуального кодексу України – надалі – ЦПК).
До строків першого виду слід віднести ті, тривалість яких визначена
процесуальним законодавством, зокрема:
. за положеннями статті 146 ЦПК підготовка справи до судового розгляду
повинна бути проведена не більше як у семиденний строк, а у виключних
випадках по складних справах цей строк може бути продовжений до
двадцяти днів з дня прийняття заяви;
. за положеннями статті 148 ЦПК після закінчення підготовки справи
до судового розгляду призначені до слухання справи повинні бути
розглянуті в такі строки:
1) трудові справи – в семиденний строк;
2) справи про стягнення аліментів і про відшкодування шкоди,
заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою
годувальника, - у десятиденний строк;
3) всі інші справи - у п’ятнадцятиденний строк.
. за положеннями статті 199 ЦПК протокол повинен бути оформлений в
строк не пізніше трьох днів з дня закінчення судового засідання,
а протоколи про окремі процесуальні дії - не пізніше наступного дня
після їх проведення. У виняткових випадках по особливо складних
справах складення та підписання протоколу може бути здійснено в строк
не пізніше десяти днів після закінчення судового засідання;
. за положеннями статті 203 ЦПК письмова заява, що подається стороною,
або особою, яка бере участь у справі з вимогою обґрунтування висновків
суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення;
. за положеннями статті 292 ЦПК апеляційні скарги, апеляційне подання
прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом
одного місяця з наступного дня після проголошення рішення. Скарги,
подання на ухвали суду першої інстанції подаються протягом
п’ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення.
. За нормами статті 321 ЦПК касаційна скарга, касаційне подання
прокурора подається протягом одного місяця з дня проголошення ухвали
або рішення суду апеляційної інстанції. У разі пропуску строку на
касаційне оскарження з причин, визнаних судом поважними, суд за
заявою особи, яка подала скаргу, чи подання прокурора може поновити
цей строк, але не більше, ніж в межах одного року з дня виникнення
права на касаційне оскарження.
До строків, призначених судом, відносять строки, тривалість яких
визначається судом на основі вивчення обставин кожної окремої справи і
характеру даної процесуальної дії.. Так наприклад, відповідно до положень
статті 139 ЦПК суддя, встановивши, що позовна заява подана з порушенням
вимог щодо її реквізитів, представляє позивачеві строк для виправлення
недоліків позовної заяви.
Такий же характер строків і для усунення недоліків апеляційної
скарги, представлення додаткових доказів, тощо.
За нормами статті 176 ЦПК суд може відкласти розгляд справи у
випадках, передбачених цим Кодексом, а також при неможливості розгляду
справи в зв’язку з необхідністю витребувати нові докази або в разі
необхідності замінити відведеного суддю. При цьому суд, відкладаючи розгляд
справи, призначає день нового судового засідання.
Правила о процесуальних строках розповсюджуються перш за все на
сторони та інших осіб, які приймають участь у в цивільній справі, на
діяльність суду.
Позовна давність – це строк для захисту права за позовом особи, право
якої порушене. Загальний строк позовної давності складає три роки. Строк
позовної давності починається з часу, коли особа дізналися або повинна була
дізнатися про порушення свого права. В ряді випадків встановлюються
скорочені строки позовної давності. Напр.: поставка неякісної продукції,
поставка продукції що швидко псується тощо. Все це детально регулює ЦК.
Строки починаються (обчислення) з наступного дня після їх виникнення.
Строки, які обчислюються днями, закінчуються о 24 годині останнього дня
строку. Якщо виконання зобов‘язання пов‘язано з діяльністю певних установ,
то закінченням строку є закінчення робочого дня відповідних установ в
останній день строку. Пересилання товарів, документів, інших предметів
вважається виконаним, якщо вони відправлені до 24 години останнього дня
строку, навіть якщо вони вчасно не поступили до отримувача. Якщо строки
обчислюються місяцями, то останнім днем строку вважається останній день
останнього місяця. Якщо строк встановлюється півмісяця, то вважається, що
строк становить 15 днів. Вказувати строки найліпше в днях та датах.
Відповідно до положень статті 86 ЦПК строки, встановлені в законі
або призначені судом, обчислюються роками, місяцями і днями.
Наприклад, рішення суду по справі, в якій стороною виступає
громадянин, може бути пред’явлений до примусового виконання на протязі
трьох років з моменту набрання зазначеним рішенням законної сили.
Строк може визначатись також вказівкою на подію, яка повинна
неминуче настати.
За положеннями статті 347 ЦПК Ухвалені судом касаційної інстанції
рішення або ухвали набирають чинності після їх ухвалення і оскарженню не
підлягають. Сторони повинні представити докази або сповістити про них в суд
до початку судового засідання. (ст.. 34 ЦПК).
Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число
останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число
останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного
місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк
закінчується в останній день цього місяця.
Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня,
наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку
припадає на день неробочий, то за останній день строку вважається перший
після нього робочий день. Перебіг строку, визначеного вказівкою на
подію, яка повинна неминуче наступити, починається наступного дня після
настання події.
Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід
було вчинити процесуальну дію в суді, де службові заняття кінчаються
раніше, то строк закінчується в момент припинення цих занять.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або
необхідні для суду документи чи грошові суми здано на пошту.
В певних випадках перебіг строку може зупинятись. Так, відповідно до
положень статті 224 ЦПК провадження в справі зупиняється
1) в разі смерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускають
правонаступництво, або припинення існування юридичної особи, які були
стороною в справі або в разі втрати стороною дієздатності – до вступу в
справу або притягнення до справи правонаступника чи законного представника;
2) у випадку перебування відповідача в діючій частині Збройних Сил
України або просьби позивача, який перебуває в діючій частині Збройних Сил
України – до повернення сторони зі складу діючої частини Збройних Сил
України;
3) у випадку, неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої
справи, що розглядається у цивільному, кримінальному чи адміністративному
порядку – до набрання законної сили вироком, рішенням, ухвалою або
постановою, від яких залежить вирішення справи;
4) у випадку перебування позивача або відповідача в складі Збройних
Сил України на дійсній строковій службі або притягнення цих осіб до
виконання будь-якого державного обов’язку - до повернення позивача або
відповідача із складу Збройних Сил України або до закінчення виконання
ними державного обов’язку;
5) у випадку тяжкого захворювання сторони, підтвердженого документами
лікувального закладу – на час хвороби сторони;
6) у випадку розшуку відповідача – до закінчення розшуку відповідача;
7) у випадку знаходження сторони в тривалому службовому відрядженні -
на час знаходження сторони в тривалому службовому відрядженні;
8) у випадку призначення судом експертизи - на час проведення
експертизи.
Пропуск встановленого законом чи судом процесуального строку тягне
для учасників процесу, як правило, неможливість вчинення даної
процесуальної дії.
Проте в деяких випадках процесуальний строк, який пропущено – може
бути продовжено або поновлено.
Строки, призначені судом, на прохання сторони або іншої особи,
яка бере участь у справі, суд може продовжити.
Застосування правил про продовження чи поновлення пропущеного строку
залежить від виду строку. Якщо пропущено строк, призначений судом або
суддею, то по заяві сторони або іншої особи, яка приймає участь у справі,
суд може поновити цей строк – у випадку, якщо визнає причини пропуску
поважними.
Питання про поновлення пропущеного строку вирішує з викликом сторін
і повідомленням осіб, які беруть участь у справі, той суд, в якому слід
було вчинити пропущену процесуальну дію або до якого слід було подати
документ, проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню поставленого
перед судом питання.
Одночасно з проханням про поновлення строку належить провести ту дію
або подати той документ, відносно якого порушено прохання.
На ухвалу суду або судді про відмову поновити пропущений строк
може бути подано скаргу, внесено окреме подання.
Продовження строку представляє собою представлення нового строку на
вчинення певної процесуальної дії, яка не була за поважних причин вчинена в
строк, кий був призначений раніше.
Поновлення пропущеного строку являє собою не представлення нового
строку, а дозвіл суду при наявності поважних причин пропуску строку вчинити
особі ту дію, на вчинення якої нею пропущено встановлений законом строк.
Література
1. Конституція України.
2. Цивільний процесуальний кодекс України, ВВР, 1963, № 30, ст.. 464.
3. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар.
Київ.1990р.
4. Штефан М.Й. Цивільний процес, підручник. Київ. 1997 р
5. Гражданский процес. Учебник для вузов под ред. Комиссарова і проф.
Ю.К.Осипова. Москва 1996р
6. Тертышников В.И. Гражданский процесс. Курс лекций., 2-е изд.,
дополн. – ООО «РИРЕГ», 1995. – с. 60
Реферат на тему: Контрольная по гражданскому праву
Вариант 1.
Задание №1.
Задача:
Находясь в больнице Григорян З.А. 20 января 1995 г. подарила своей
сестре Ларионовой Г.А. наручные золотые часы, а 2 февраля 1995 г. – золотое
колье.
6 марта 1995 г. Григорян З.А. умерла. Муж умершей предъявил в суд иск
к Ларионовой Г.А. о признании договора дарения недействительным и передаче
часов и колье ему. При этом истец ссылался на то, что договор о
безвозмездной уступке имущества требует нотариального удостоверения.
Районный суд в иске отказал. Григорян подал на решение районного суда
кассационную жалобу. Какое решение должен принять областной суд.
По договору дарения одна сторона передает безвозмездно другой стороне
имущество в собственность.
Договор дарения считается заключенным с момента передачи имущества
одаряемому.
Договор дарения на сумму свыше пятьсот рублей, а при дарении валютных
ценностей – на сумму свыше 50 рублей, должен быть нотариально удостоверен.
Сделки могут совершаться устно или в письменной форме. Сделка, для
которой законом не установлена определенная форма, также считается
заключенной, если из поведения лица явствует его воля совершить сделку.
Руководствуясь статьями Гражданского Кодекса муж умершей не сможет
добиться признания договора дарения недействительным.
Задание №2.
Задача:
По договору поставки хлопчатобумажный комбинат отгрузил швейной
фабрике партию ткани. В ходе приемки товара была обнаружена недостача 50 м
ткани, в связи с чем фабрика обратилась к комбинату с иском о взыскании
стоимости недостающей ткани. При рассмотрении спора выяснилось, что
согласно товарно-транспортной накладной 60 кусков ткани длиной по 20 м были
упакованы в контейнер, запечатанный двумя пломбами отправителя и
доставленный на фабрику 17 марта. Между тем, акт приемки был составлен 23
марта, при чем сведения о состоянии пломб на контейнере, об упаковке и
маркировке ткани в акте отсутствовали. В акте указывалось, что приемка
товара началась 23 марта в 10 часов и продолжалась до 12 часов утра, после
чего снова возобновилась с 14 часов и окончилась в 15 часов. При этом об
условиях хранения с 12 до 13 часов в акте ничего не говорилось.
Представленный фабрикой промерочной ведомости и покусочной описи с
указанием длины каждого куска ткани ни кем подписаны не были, и не
содержали данных о конкретной партии принимаемого товара.
В каком порядке производится приемка товаров по количеству и качеству?
Каковы основные требования к акту приемки?
Какое решение следует принять арбитражному суду?
1. Приемка продукции (товара) по количеству и качеству регулируется
утвержденными Госарбитражем при Совете Министров СССР инструкциями, которые
применяются во всех случаях, если ГОСТами, ТУ, особыми условиями,
договорами или другими обязательными для сторон правилами не установлен
другой порядок.
Приемка продукции (товаров) по количеству производится по таким
сопроводительным документам, как счет-фактура, спецификация, опись,
установочные ярлыки и др.
При приемке продукции от органов транспорта получатель обязан
проверить обеспеченность сохранности груза при перевозке (исправность пломб
и тары, наличие маркировки и т.п.)
Продукция, поступившая без тары, в открытой или поврежденной таре, а
также в исправной таре, если приемка производится по весу брутто и
количеству мест, должна быть принята в момент ее получения от органа
транспорта или поставщика. Приемка продукции по весу нетто и количеству
товарных единиц в каждом месте должна производиться не позднее 10 дней, а
по скоропортящейся продукции – не позднее 24 часов с момента ее получения.
При обнаружении недостачи продукции получатель обязан приостановить
дальнейшую приемку и вызвать для участия в продолжении приемки и
составлении акта представителя местного отправителя. Представитель
иногороднего отправителя вызывается в случаях, предусмотренных специальными
правилами. Составление акта о недостаче при неявке представителя
отправителя либо когда вызов иногороднего поставщика необязателен,
производится с участием представителя незаинтересованного предприятия или
представителя общественности предприятия-получателя.
В одностороннем порядке акт составляется предприятием-получателем в
том случае, если отправитель согласен на одностороннюю приемку продукции.
Акт приемки продукции по количеству является основанием для
предъявления отправителю претензий.
Приемка продукции товаров по качеству производится по сопроводительным
документам, удостоверяющим качество поставленной продукции (технический
паспорт, сертификат, удостоверение о качестве и т.п.)
Приемка продукции (товаров) производится, как правило, на складе
конечного получателя в следующие сроки:
1) при иногородней поставке – не позднее 24 часов с момента выдачи
продукции органом транспорта или поступления ее на склад получателя
при доставке продукции поставщиком или при вывозе ее получателем;
2) при местной поставке – не позднее 10 дней, а скоропортящейся – 24
часов с момента получения продукции на склад получателя.
В эти же сроки составляется акт о выявленных недостатках. Акт о
скрытых недостатках должен быть составлен в течение 5 дней по обнаружении
недостатков, но не позднее 4 месяцев со дня поступления продукции на склад
получателя, обнаружившего скрытые недостатки, если иные сроки не
установлены обязательными для сторон правилами. Акт о скрытых недостатках,
обнаруженных в продукции с гарантийными сроками, должен быть составлен в
течение 5 дней по обнаружении недостатков, но в пределах гарантийного
срока.
Участие представителя-изготовителя в составлении акта о качественных
недостатках регламентируется аналогично его участию в составлении акта
недостачи по количеству. Однако в случае неявки или необязательности явки
представителя, акт составляется с участием представителя соответствующей
отраслевой инспекции по качеству продукции, а по качеству товаров –
эксперта бюро товарных экспертиз. На основе составленного акта приемки по
качеству получатель обязан в установленные сроки предъявить отправителю
претензии.
Реальное исполнение договора поставки проявляется в закрепленных
требованиях исполнять обязательство в натуре и в соответствии с условиями
договора. Законодательство четко регламентирует порядок и сроки восполнения
недопоставленной в срок продукции (товара) и замены забракованной продукции
(товара) доброкачественной.
2. Если при приемки продукции с участием представителя будет выявлена
недостача продукции по сравнению с данными, указанными в транспортных и
сопроводительных документах то результаты приемки продукции по количеству
оформляются актом. Акт должен быть составлен в тот же день, когда
недостача выявлена.
В акте о недостаче должны быть указаны все требуемые сведенья , а также
другие данные, которые , по мнению лиц, участвующих в приемки необходимыми
для подтверждения недостачи.
Если при приемки продукции одновременно будут выявлены не только недостача,
но и излишки ее по сравнению с транспортными и сопроводительными
документами отправителя, то в акте следует отразить точные данные об этих
излишках. Акт подписывается всеми лицами, участвовавшими в приемки
продукции по количеству. Лицо, не согласное с содержанием акта, обязано
подписать акт с оговоркой о несогласии и изложить свое мнение.
В акте перед подписью лиц, участвовавших в приемке, должно быть
отмечено, что эти лица предупреждены о том, что они несут ответственность
за подписание акта, содержащего данные, не соответствующие
действительности.
По результатам приемки продукции по качеству и комплектности с
участием представителей составляется акт о фактическом качестве и
комплектности полученной продукции. Акт должен быть составлен в день
окончания приемки продукции по качеству и комплектности.
В акте должны указываться необходимые данные, в частности:
а) условия хранения продукции на складе получателя до составления
акта;
б) состояния тары и упаковки в момент осмотра продукции, содержание
наружной маркировки тары и другие данные, на основании которых можно
сделать вывод о том, в чьей упаковке предъявлена продукция, – изготовителя
или отправителя; дата вскрытия тары и упаковки. Недостатки маркировки, тары
и упаковки, а также количество продукции, в которой выявлен каждый из таких
недостатков.
в) за чьими пломбами (отправителя или органа транспорта) отгружена и
получена продукция, исправность пломб, оттиски на них; транспортная и
отправительская маркировка мест (по документам и фактически), наличие или
отсутствие упаковочных ярлыков, пломб на отдельных местах;
г) количество (вес), полное наименование и перечисленные предъявленной
к осмотру и фактически проверенной продукции с выделением продукции
забракованной, подлежащей исправлению у изготовителя или на месте, в том
числе путем замены отдельных деталей, а также продукции, сорт которой не
соответствует сорту, указанному в документе, удостоверяющем ее качество.
Подробное описание выявленных недостатков и их характер;
д) основания, по которым продукция переводиться в более низкий сорт,
со ссылкой на стандарт, технические условия , другие обязательные правила;
е) заключение о характере выявленных дефектов в продукции и причинах их
возникновения.
В акте перед подписью лиц, участвовавших в приемке, должно быть
указано, что эти лица предупреждены о том, что они несут ответственность
за подписание акта, содержащего данные, не соответствующие
действительности. К акту должны быть приложены требуемые документы.
3. Проверка продукции на составе получателя осуществляется в
определенные сроки, независимо от поступления счета и иных документов на
продукцию. Да, вес нетто и количество товарных единиц в каждом месте
проверяют одновременно с открыванием тары, но не позднее 10 дней с момента
полученной продукции. Для проверки продукции за качеством при местной
поставке предоставляется 10 дней, а при иногородней - не больше 20 дней.
Акт о скрытых недостатках предстоит составленный на протяжении 5 дней
после обнаружения недостатков, но не позднее 4 месяцев со дня поступления
продукции в состав получателя.
Если во время приемки продукции выявлена нехватка или нарушение
условий относительно качества, комплектности и тому подобный, получатель
должен остановить проверку и обеспечить сохранения полученной продукции в
условиях, которые предотвращают ухудшению качества или смешиванию ее с иной
однородной продукцией. О нарушении, выявленные во время проверки, сочиняют
акт за подписями сторон, уполномоченных на приемку руководителем
предприятия-получателя.
Результаты проверки продукции оформляют актом; его подписывают все
лица, которые принимали участие в проверке, и утверждает руководитель
предприятия-получателя. Акт приемки с необходимыми прибавлениями к него
есть основанием для предъявления притязаний и исков в связи с нарушением
условий договора.
При рассмотрении данной ситуации выяснилось что, проверка происходила
в ненадлежащем порядке. Акт приемки составлен неправильно. Сведений о
состоянии пломб на контейнере, об упаковке и маркировке ткани в акте
отсутствовали. В акте указывалось, что приемка товара началась 23 марта в
10 часов и продолжилась до 12 часов утра, после чего снова возобновилась с
14 часов и окончилась в 15 часов. При этом об условиях хранения ткани с 12
до 13 часов ничего не говорило. Затем предоставленные фабрикой примерочной
ведомости и по кусочные описания с указанием длины каждого куска ткани
никем подписаны небыли и не содержали данных о конкретной партии
принимаемого товара.
Я считаю что, решением суда иск будет неудовлетворен.
Задание №3.
Вопросы:
1. Понятие и общая характеристика договора купли-продажи.
Договор купли-продажи - это соглашение, согласно которому
продавец обязуется передать имущество в собственность покупателю, а
покупатель обязуется принять имущество и уплатить за него определенную
денежную сумму.
Однако не все участники гражданских правоотношений могут приобретать
имущество в собственность. Имущество, являющееся государственной
собственностью и закрепленное за государственным предприятием, принадлежит
ему на праве полного хозяйственного ведения. Имущество, являющееся
государственной собственностью и закрепленное за государственным
учреждением, которое находится на государственном бюджете, – на праве
оперативного управления.
Это оплатный, двухсторонний и консесуальный договор. Он направлен на
бесповоротное отчуждение продавцом имущества и переход его в собственность
покупателя, и, следовательно, является юридическим основанием возникновения
такого обязательственного правоотношения, которое предопределяет появление
у покупателя абсолютного вещевого права.
Договор купли-продажи, как правило, имеет одноразовый характер и
заключается преимущественно на то имущество, которое имеется в наличии и
подготовленное для отчуждения. При этом продавцу выплачивается стоимость
отчуждаемого имущества лишь в денежном выражении. Договор купли-продажи
есть консесуальным, поскольку права и обязанности сторон возникают в
момент достижения ими согласия относительно всех важных условий.
Наступление этого момента может иметь ряд особенностей, обусловленных тем,
что для отдельных видов договоров купли-продажи законодатель
предусматривает специальные требования к оформлению, без соблюдения которых
соглашение не может считаться соответствующим действительности.
С учетом особенностей организационно-правовых форм торговли, которые
используются на территории пребывания сторон договора купли-продажи,
особенностей отчуждаемых объектов, особенностей способа заключения и
выполнения договора существует несколько разновидностей договора купли-
продажи, в частности: а) договор купли-продажи в оптовой и розничной
торговле; договора которые заключаются на биржах и аукционах; б) договор
купли-продажи, которые заключаются во внутреннем и внешнеэкономическом
обороте; в) договор купли-продажи земельных участков, валютных ценностей,
жилых зданий, квартир, автомашин; г) договор купли-продажи на условиях
комиссии, консигнации и поставки; д) договор купли-продажи объектов
приватизации; е) форвардные и фьючерсные соглашения.
Важными условиями договора купли-продажи есть условия о предмете и
цене. Пока стороны не придут к соглашению относительно этих двух условий,
договор не может считаться заключенным, не учитывая согласования всех
остальных условий.
Сторонами в договоре купли-продажи выступают продавец и покупатель -
граждане, юридические лица, государство. Однако условия участия каждого с
этих субъектов в договоре купли-продажи не всегда одинаковые, что зависит
от объема правоспособности и дееспособности конкретного субъекта
гражданских правоотношений, формы собственности отчуждаемого имущества, его
правового режима и иных обстоятельств.
Право продажи имущества, кроме случаев принудительной продажи,
принадлежит собственнику. Иными словами продавец обязан передать покупателю
не только имущество, но и право собственности на него. Собственнику не
обязательно лично принимать участие в заключении договора купли-продажи. Он
может исполнить эти полномочия через своего представителя или комиссионера.
Обязательным условием участия граждан стороной в договоре купли-продажи
есть наличие у них достаточной дееспособности. Одним из самых важных
обязанностей продавца есть передача ним имущества в собственность
покупателя, а последний приобретает право требовать передачи ему этого
имущества. В свою очередь покупатель обязан принять от продавца
приобретенное имущество и уплатить за него обусловленную цену, а продавец
соответственно требовать принятия покупателем проданного имущества и
уплатить за него надлежащей денежной суммы. Как отмечалось, основной
обязанностью продавца есть его обязанность передать проданную вещь
покупателю. Неисполнение этой обязанности предоставляет покупателю право
требовать от продавца передачи купленной вещи в принудительном порядке или,
со своей стороны, отказаться от дальнейшего выполнения договора. При этом и
в первом, и во втором случаях покупатель имеет право требовать также
возмещение понесенных вследствие таких действий продавца, убытков.
Продавец должен обеспечить переход права собственности к покупателю. В
связи с этим важное значение приобретает вопрос о моменте возникновения
права собственности у покупателя, поскольку от этого от этого во многом
зависят важности защиты прав сторон, а также распределение риска случайной
гибели предмета договора. Оно должно решаться на основании положений ст.
128 , соответственно которой право собственности в приобретателя имущества
по договору возникает с момента передачи вещи, если другое не предусмотрено
законом или договором. На практике довольно часто момент возникновения у
покупателя права собственности на приобретенную вещь совпадает с моментом
передачи ему продавцом имущества, поскольку стороны не всегда его
определяют непосредственно в договоре. Стороны в праве произвольно
определять момент возникновения у покупателя права собственности (если
другое прямо не предусмотрено законом), приурочив его к тем или иным
обстоятельствам, событиям и тому подобное. Однако за соглашениями, которые
требуют обязательного нотариального или иного оформления под страхом
недействительности, право собственности у покупателя в любом случае не
может возникнуть раньше специального оформления. То есть такое право может
возникнуть в момент нотариального удостоверения или иного обязательного
оформления или в иной обусловленный сторонами момент.
2. Понятие и общая характеристика договора поставки.
Правовой формой регулирования хозяйственных отношений по снабжению
продукцией и товарами является договор поставки. Договор - это основный
документ, который определяет права и обязанности сторон по поставкам всех
видов товаров.
По договору поставки поставщик, который является предпринимателем,
обязуется в обусловленные сроки передать в собственность (полное
хозяйственное ведение или оперативное управления) покупателю товар,
предназначенный для предпринимательской деятельности или иных целей не
связанных с личным потреблением, а покупатель обязывается принять товар, и
уплатить за него определенную цену. Нормальная работа любого предприятия
невозможна, с одной стороны без четкого и своевременного обеспечения его
сырьем, материалами, комплектующими изделиями, и иными ресурсами, а с
другой, без равномерного и гарантированного сбыта изготовленной им
продукции. Как материально-техническое снабжение, так и обеспечения
торговых организаций изготовленными товарами осуществляются на основе
широко разветвленной системы хозяйственных связей по поставкам.
Сторонами настоящего договора есть поставщик и покупатель, который
занимается предпринимательской деятельностью.
Предметом договора поставки есть товар, который предназначается для
предпринимательской деятельности или для иных целей не связанных с личным
потреблением. Под товаром подразумевают как товары народного потребления,
так и продукцию производственно-технического назначения.
Договор поставки есть консесуальным, двухсторонним оплатным. Как
консесуальный, договор считается заключенным с момента достижения сторонами
согласия относительно всех важных условий. В договоре обязательно
обусловливается количество, номенклатура (ассортимент), качество, сроки
поставки, цену товара, разгрузочные и платежные реквизиты. В случае
отсутствия этих условий в договоре он считается незаключенным.
Ответственность за неисполнение или ненадлежащее выполнение договора
поставки наступает в форме возмещения убытков и неустойки (штрафа или
пени).
Неисполнение поставщиком своей обязанности передать покупателю
определенное количество продукции в обусловленном ассортименте и в
установленный срок может быть в таких правонарушениях, как просрочка
поставки или непоставка и недопоставка.
Просрочка поставки или недопоставка - это однотипное правонарушение и
они влекут за собой выплату неустойки поставщиком покупателю, размер
которой зависит от стоимости не поставленной в установленный срок
продукции. Поставщик обязан пополнить недопоставленное количество продукции
в пределах срока действия договора. Относительно продукции, которая
разделена - с учетом срока действия лимита (фонда). Пополнение недопоставки
продукции осуществляется в ассортименте того периода, во время которого
она осуществлялась, а товары - в ассортименте такого срока снабжения, если
иную номенклатуру (ассортимент) не будет утвержден сторонами. Покупатель
также имеет право отказаться от продукции, поставка которой была
просрочена, если иного не предусмотрено договором. Неустойка взыскивается
единовременно. Это означает, что объем недопоставленной продукции не
учитывается при определении размеров неустойки, за такие же нарушения в
таких же сдаточных периодах.
Отличие договора поставки от договора купли-продажи имеет практическое
значение при решении вопроса о том, какие общественные отношения возникли
между сторонами, и каким законодательством они должны регламентироваться.
Разграничения указанных договоров, в основном, сводятся к следующему.
Во-первых, договор поставки, как указывалось, может быть заключен
только между организациями, а договор купли-продажи, – как между
организациями, так и между организациями и гражданами.
Во-вторых, предметов договора поставки обычно являются вещи,
определяемые родовыми признаками (хотя по этому договору может иногда
поставляться и оборудование, изготовленное по индивидуальному заказу), а
предметом договора купли-продажи выступают вещи, индивидуально-
определенные, и определяемые родовыми признаками.
В-третьих, поставка – планируемый договор, а купля-продажа –
регулируемый планом. Если большая часть договоров поставки заключается на
основании плановых актов, обязательных для обеих сторон, то договоры купли-
продажи заключаются, как правило, по усмотрению сторон. В тех случаях,
когда заключаются неплановые договоры поставки, то в отличие от купли-
продажи, момент передачи вещи не совпадает с моментом заключения договора,
ибо передача продукции по договору поставки должна осуществляться спустя
нормально необходимое время для ее изготовления или заготовки, то есть в
будущем.
В-четвертых, договор поставки заключается различными способами,
установленными специальными нормативными актами, в то время как договор
купли-продажи заключается в обычном порядке, согласно общим правилам о
заключении договора.
В-пятых, исполнение договора поставки, как правило, осуществляется по
частям, в течение срока его действия, а для договора купли-продажи
характерно разовое исполнение
3. Понятие и общая характеристика договора имущественного найма.
Договор имущественного найма – это договор, по которому одна сторона
(наймодатель, арендодатель) обязуется предоставить другой стороне
(нанимателю, арендатору) имущетсво во временное пользование за плату, а
наниматель (арендатор) обязуется своевременно вносить плату и возвратить
имущество.
Виды: аренда, прокат. Соответственно договору имущественного найма
наниматель обязывается предоставить нанимателю имущество во временное
пользование за плату.
Характеристики договора – двухстороннеобязывающий, консесуальный,
возмездный. Имущество переходит к нанимателю в пользование, а не в
собственность. Тем не менее, осуществление права пользования связано с
необходимостью владения имуществом. Права нанимателя по владению,
пользованию, распоряжению ограниченны.
Стороны договора имущественного найма: наниматель и наймодатель
(граждане, организации в пределах их правосубъектности).
Объектом договора имущественного найма могут быть лишь индивидуально
определенные предметы, потребительская стоимость которых отдается
постепенно, и которые в гражданском праве называются непотребительскими.
Наниматель должен вернуть то же самое имущество.
Договор имущественного найма может быть в устной и письменной (больше
одного года) форме. Договор имущественного найма может заключаться на
неопределенный срок. Каждая из сторон имеет право прервать действие
заключенного договора, предупредив об этом другую сторону за 3 месяца.
Главным обязательством наймодателя есть своевременное предоставление
нанимателю имущества в состоянии, которое соответствует условиям договора и
назначению имущества. Наниматель вправе требовать предоставления ему
имущества в сроки, указанные в договоре. В случая нарушения нанимателем
этой обязанности ГК Украины предусматривает право наймодателя востребовать
от него имущество и возместить вред, вызванный задержкой выполнения или со
своей стороны, отказаться от договора и возместить убытки, вызванные его
неисполнением. В случая повреждения нанятого имущества по вине нанимателя,
он должен возместить убытки наймодателю.
Стороны несут ответственность установленную законодательными актами
Украины соответственно договору. Она может быть в форме возмещения
причиненных убытков (вреда), или в форме выплаты неустойки, предусмотренной
законом и обусловленной договором. Споры по договору аренды решаются
судом, арбитражным судом, соответственно их компетенции.
Соответственно закону об аренде, объектом аренды может быть целостные
имущественные комплексы предприятий, или их структурные подразделения,
отдельное, индивидуально определенное имущество. Например, отдельные
здания, сооружение, оборудование, транспортные средства, инвентарь,
инструменты, и иные материальные ценности. Законодательством
устанавливаются виды целостных имущественных комплексов предприятий,
которые по характеру своей деятельности не могут быть объектами аренды.
Остальное имущество при передаче в аренду не влечет передачу права
собственности на это имущество, оно дается во временное и платное владение,
пользование. Соответственно договору аренды одна сторона (арендодатель)
обязывается предоставить иной стороне (арендатор) соответствующее имущество
в срочное платное обладание и пользование. Арендодателем выступает:
- Фонд государственного имущества Украины - относительно целостных
имущественных комплексов предприятий, их структурных подразделений,
которые являются общегосударственной собственностью;
- органы, уполномоченные Верховным Советом Автономной Республики Крым, и
местными Советами народных депутатов, управлять имуществом, которое
находится соответственно в их собственности;
- государственные предприятия - относительно целостных имущественных
комплексов, их структурных подразделений (филиала, цехов, участков). Эти
государственные предприятия могут выступать арендодателями с разрешения
органов, в подчинении которых они находятся.
Литература:
1. Гражданский кодекс. Изд. «Черноморье», г.Одесса, 1998 г.
2. Цивільне право, частина друга. За ред. О.А. Підопригори і Д.В.
Бобрової., Київ, 1996.
3. Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного
призначення і товарів народного споживання за кількістю, 15 червня 1965
року.
4. Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного
призначення і товарів народного споживання за якістю, 25 квітня 1966
року.
| |
