Geoselect : Административное право : Реферат: Виконавча влада (Административное право)


	Административное право / Реферат: Виконавча влада (Административное право)


	Космонавтика Уфология Авиация Административное право Арбитражный процесс Архитектура Астрология Астрономия Аудит Банковское дело Безопасность жизнедеятельности Биология Биржевое дело Ботаника Бухгалтерский учет Валютные отношения Ветеринария Военная кафедра География Геодезия Геология Геополитика Государство и право Гражданское право и процесс Делопроизводство Деньги и кредит Естествознание Журналистика Зоология Инвестиции Иностранные языки Информатика Искусство и культура Исторические личности История Кибернетика Коммуникации и связь Компьютеры Косметология Криминалистика Криминология Криптология Кулинария Культурология Литература Литература : зарубежная Литература : русская Логика Логистика Маркетинг Масс-медиа и реклама Математика Международное публичное право Международное частное право Международные отношения Менеджмент Металлургия Мифология Москвоведение Музыка Муниципальное право Налоги Начертательная геометрия Оккультизм Педагогика Полиграфия Политология Право Предпринимательство Программирование Психология Радиоэлектроника Религия Риторика Сельское хозяйство Социология Спорт Статистика Страхование Строительство Схемотехника Таможенная система Теория государства и права Теория организации Теплотехника Технология Товароведение Транспорт Трудовое право Туризм Уголовное право и процесс Управление Физика Физкультура Философия Финансы Фотография Химия Хозяйственное право Цифровые устройства Экологическое право


	Реферат: Виконавча влада (Административное право) ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ Контрольна робота з предмету “Адміністративне право України” Виконала: студентка групи ПБЗ – 24 Калуга Юліана Ірпінь 2002 ВИКОНАВЧА ВЛАДА. ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ І ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально- культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів понад усе залежить соціально-економічний та політичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права. В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Це поняття має найбільш вагомі ознаки органів виконавчої влади. Такі органи є державними і разом з органами законодавчої та судової влади складають єдиний державний апарат. Тому органи виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, які обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і свій власний апарат - апарат державного управління, який належить до числа складних самоврядних систем. Він являє собою цілісне утворення, яке складається з великої кількості різноманітних частин - окремих органів та їх структурних підрозділів. Органи виконавчої влади реалізують функції держави, виконуючи положення Конституції та законів України, актів Президента України, а також нормативні акти органів державного управління вищого рівня. Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи виконавчої влади наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції - предметах відання, правах, обов'язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Компетенція - це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що вирішуються міністерством, визначається у положенні про .відповідне міністерство; відомством - у положенні про відповідне відомство). Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом, бланками з офіційними найменуваннями та ін.). Більшість органів виконавчої влади та методи їх діяльності визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України. Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо- розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі та на виконання закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів та правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні нормативні акти. Отже, в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності органи управління діють юридично-владно, застосовуючи різні правові засоби нормо-творчого, оперативно-виконавчого (розпорядчого) та юрисдикційного (правоохоронного) характеру. Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру та штат службовців. Організаційна структура державного апарату - це поділ цілого на організаційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв'язків у ньому, особлива форма поділу і кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань та функцій. Орган виконавчої влади становить собою організацію - колектив людей - державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо- розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. В рамках колективу даного органу поміж структурними підрозділами і службовцями розподілені повноваження і відповідальність за доручену справу, встановлені та розвиваються різні організаційно-правові зв'язки. Усе це спрямоване на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої влади. Органи виконавчої влади багато в чому відрізняються від органів законодавчої та судової влади - своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення окремих органів та взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами та методами здійснення своїх юридично-владних повноважень. Органи виконавчої влади істотно відрізняються від підприємств, об'єднань, установ, організацій, в тому числі й державних. Головне, чим відрізняються органи виконавчої влади від підприємств, об'єднань, установ і організацій, є те, що перші мають державно-владні повноваження, вони керують об'єктами, до числа яких входять і самі підприємства, об'єднання, установи, які знаходяться ззовні їх, виступають від імені держави; а підприємства, об'єднання, зайняті господарською діяльністю, установи - соціальним обслуговуванням, організації (будівельно-монтажні, житлово- експлу-атзційні, шляхові та ін.) будують або експлуатують виробничій інші об'єкти. В органах виконавчої влади, починаючи з центральних і закінчуючи місцевими (районними), всі службовці (за винятком обслуговуючого персоналу, який створює тільки умови для нормального функціонування органу) здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним із видів управлінської діяльності. На підприємствах, в установах їх працівники виконують різну за характером роботу. Одна (більша) частина працівників зайнята безпосередньо у виробничому процесі або процесі соціального обслуговування, вона виробляє певну продукцію (матеріальні цінності, послуги). Інша, значно менша частина працівників здійснює управлінську, владно-організаційну діяльність. Ця діяльність не є основною для підприємства (установи), але вона забезпечує, створює належні умови для основної - виробничої діяльності або діяльності з соціального обслуговування. Підприємства (установи) в цілому не виконують управлінських функцій, такі функції виконує спеціально організована група людей,, яку називають адміністрацією підприємства (установи). Дирекція школи, правління акціонерного товариства, головний лікар поліклініки мають адміністративно-владні повноваження, здійснюють виконавчо- розпорядчі функції усередині даного об'єкта, видають індивідуальні та нормативні акти, які є обов'язковими до виконання працівниками цих підприємств, установ. Ураховуючи саме ці ознаки, адміністрації державних підприємств, установ також відносять до органів державного управління, називають їх при цьому органами безпосереднього управління або органами предметної компетенції. Наведене дає можливість зробити висновок про те, що орган виконавчої влади (державного управління) - це організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати за дорученням держави і покликана у порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю. Види органів виконавчої влади Органи виконавчої влади є численними та різноманітними, Що обумовлено безпосередньою спрямованістю виконавчо-розпорядчої діяльності. Для кращого вивчення особливостей організації і діяльності органів державного управління, а також виявлення закономірностей у взаємозв'язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, в основу якої кладуться різні критерії. Найбільш важливими з них є територіальний масштаб діяльності, обсяг і характер компетенції, порядок вирішення підвідомчих питань, предмет спрямованості компетенції, становище та місце в системі органів. Залежно від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК), міжтериторіальні, місцеві. Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізують загальне або галузеве управління, здійснюють спеціальний (функціональний) вплив на об'єкти незалежно від їх місцезнаходження на території України. До них належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади. До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК, міністерства та інші органи виконавчої влади АРК, повноваження яких поширюються на всю її територію. Вони здійснюють загальне або галузеве управління чи виконують окремі спеціальні функції державного управління об'єктами, які розташовані на території АРК, в межах компетенції, визначеної Конституцією і законами України. Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину території України, територію декількох адміністративно-територіальних одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові напрямки, митниці, управління залізниць тощо). До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повноваження яких поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці (області, району). Вони виконують завдання загального управління та координації чи функції відповідних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація, Управління Міністерства внутрішніх справ по Харківській області, районний відділ освіти тощо. Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої влади, вони поділяються на: органи загальної компетенції, органи галузевої компетенції, органи спеціальної (функціональної) компетенції, органи предметної компетенції. Органи загальної компетенції- це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють державне управління та координацію усіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (на всій території України, території АРК, області, району, міста). Тому вони здійснюють загальне керівництво і координацію діяльності органів галузевої та функціональної компетенції, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів. До органів загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації. Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Галузь - це поєднання об'єктів управління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і тим самим керують певною галуззю (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки, Державний комітет України по водному господарству та ін.), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Органи спеціальної (функціональної) компетенції здійснюють керівництво з питань, які мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва. Вони координують діяльність галузевих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування. До таких органів належать: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади (Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет та ін.), а також їх місцеві органи. Органами предметної компетенції є адміністрації державних підприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ. Залежно від порядку вирішення підвідомчих питань органи виконавчої влади поділяються на єдиноначальні та колегіальні. На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа - керівні який має право особисто приймати рішення з усіх основних питань компетенції цього органу. Єдиноначальність забезпечує оперативність керівництва, використання індивідуальних здібностей та досвіду керівників і водночас підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника лягає відповідальність за діяльність усього органу державного управління. До єдиноначальних належить більшість органів виконавчої влади: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади. Проте і в єдиноначальних органах для вирішення найбільш важливих питань створюються колегіальні органи (колегії, науково-технічні, техніко- економічні ради тощо). Вони виконують допоміжні, консультативні функції, оскільки їх рішення затверджуються рішенням керівника або втілюються в життя через рішення керівника. На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу цього органу, тобто є організаційно і юридичне оформленими. Основні питання, які віднесені до компетенції такого органу, обговорюються та вирішуються на засіданнях колективно. Для винесення рішення з обговорюваного питання необхідно мати кворум. Рішення в колегіальних органах частіше за все приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто коли за дане рішення проголосувало більше половини присутніх членів органу. Як правило, це пов'язано з великим обсягом їх компетенції та широкими завданнями керівництва, які стосуються багатьох галузей та функцій державного управління. Колегіальність дозволяє правильно вирішувати найбільш складні питання керівництва за участю фахівців, з використанням їх досвіду. Тому до колегіальних органів насамперед належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі інші органи. Але і в цих органах колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто вирішують деякі оперативні організаційні питання діяльності очолюваного ними органу. Залежно від предмета спрямованості компетенції органи виконавчої влади поділяються на: а) органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством, транспортом, зв'язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним господарством та побутовим обслуговуванням населення; б) органи управління соціальним розвитком, культурою: освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням; в) органи управління в адміністративно-політичній сфері: обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юстицією, зовнішніми стосунками; г) органи міжгалузевого управління, які здійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації, сертифікації та ін. Якщо брати за критерій класифікації становище та місце в системі органів виконавчої влади, то вони поділяються на вищі та нижчі. Так, обласна державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України, але вищою відносно районної державної адміністрації. Звідси - підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед вишими, обов'язковість рішень вищих органів до виконання нижчими. Система органів виконавчої влади та принципи їх побудови Численні та різноманітні органи виконавчої влади утворюють відповідну систему, ефективність діяльності якої залежить від ступеня упорядкованості, організованості, злагодженості в усіх ланках. В єдину систему їх об'єднує зміст діяльності -виконавчо-розпорядчий та спільна основа заснування (утворення) - державна власність. Кожний орган виконавчої влади - від центрального до місцевого - виступає суб'єктом права державної власності, наділяється статусом юридичної особи і водночас вирішує різні питання оперативного управління та охорони цієї власності. Отже, органи виконавчої влади - не просто спільність однорідних одиниць, а цілісна система, тобто така сукупність, в якій усі складові частини (окремі органи та їх структурні підрозділи) є взаємопов'язаними і водночас складають самостійні підсистеми з своїми особливостями структури, функцій, компетенції. Побудова цієї системи грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання принципів централізації та децентралізації, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів залежно від адміністративно-територіального устрою країни. Система органів виконавчої влади утворюється з урахуванням забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки природокористування, а також здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України. Побудова та удосконалення системи і підсистем органів виконавчої влади відбуваються з урахуванням необхідності єдиного центру керівництва економічними та соціальними справами на підставі планування, ринкових відносин, рівності усіх форм власності, поєднання галузевого і територіального принципів управління, їх централізації з відповідною самостійністю регіонів та окремих адміністративно-територіальних одиниць, господарською самостійністю підприємств, об'єднань та інших суб'єктів. Утворення органів виконавчої влади, формування їх системи та її функціонування здійснюються згідно з принципами демократизму і законності. Конституція України надає громадянам право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визначаються законами України. Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади є організаційні зв'язки структурних одиниць системи, що виявляються в розпорядництві, підпорядкованості, підконт-рольності, підзвітності та координації. Розпорядництво одного органу управління відносно інших виявляється перш за все в обов'язковості для них його наказів. У свою чергу воно обумовлене підпорядкованістю тих чи інших органів тому, хто розпоряджається. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання міністерствами та іншими органами виконавчої влади, роботу яких він спрямовує і координує. Підконтрольність означає, що вся діяльність органів або якийсь їх обсяг перевіряються вищими органами або органом, спеціально створеним для здійснення контролю чи нагляду. Підзвітність виражається в обов'язку органу інформувати про свою роботу вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність підзвітного в цілому чи за окремими напрямками. Так, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Координація виявляється в об'єднанні координуючим органом підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних завдань. Як вже зазначалося, система органів виконавчої влади має свої підсистеми, ланки та окремі органи, які відрізняються між собою за певними критеріями. Найбільш важливими з них є обсяг компетенції та територіальний масштаб діяльності. Згідно з цими критеріями до системи органів виконавчої влади входять такі ланки: Кабінет Міністрів України - вищий орган в системі органів виконавчої влади; міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади; органи виконавчої влади АРК; обласні державні адміністрації, управління, відділи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, управління, відділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в містах; районні державні адміністрації, відділи та відділення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; адміністрації державних підприємств, установ, організацій. Система та підсистеми органів виконавчої влади мають відповідні організаційні структури, які відображують взаємозв'язки між окремими ланками системи і підсистем, субординацію по вертикалі та горизонталі, стосунки з вищими органами, підпорядкованими і підконтрольними об'єктами. Оптимальність організаційних структур цієї системи є одним із чинників підвищення ефективності виконавчої влади. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Конституція України від 28.06.1996. 2. Адміністративне право України. За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. 3. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. 4. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій: - К.: Вентурі, 1996 Реферат на тему: Государственная служба 1998 ИГЭА Доклад по административному праву. ГОСУДАРСТВЕННАЯ СЛУЖБА РОССИИ. Отношение к государственной службе, к её организации и регламентированию, к её прохождению чиновниками служит показателем устройства государства и его аппарата. Россия позже других стран приступила к формированию системы государственной службы. Пожалуй, известный Указ Петра 1 «Табель о рангах», изданный 4 февраля 1722 г., заложил её прочную базу. В «Табель» были включены 94 наименования гражданских и воинских должностей, отнесённых к 14 классам. Каждый чиновник должен был пройти определённые ступени бюрократической лестницы, если удовлетворяло качество его службы. В «Табель постоянно вносились изменения. С 1809 г., например, для перехода в 8 класс необходимо было сдавать экзамен, а с 1857 г. он стал давать право на дворянство. Классные чины были постепенно отделены от занимаемых чиновниками должностей, однако министр, например, был по преимуществу действительным тайным советником (2 класс). Интересны в историко-познавательном плане и другие правовые документы 18 в. - указы, инструкции. Назовём среди них «О безволокитном и правом вершении дела» (1719), «Об ответствовании на указы посылаемые в Губернии из Сената и Коллегий» (1719) и т. д. И в 19 в. издавались многочисленные правила, инструкции и циркуляры по вопросам государственной службы. К их числу относятся, например, «Устав о службе по определению от Правительства» (1896), «Положение о порядке производства в чины по Гражданской службе» (1834) и т. д. Строгая регламентация элементов государственной службы, однако, мало помогала предотвращению и искоренению таких пороков управления, как взяточничество, волокитство, формализм, служебные подлоги. В годы Советской власти издаётся немало актов, посвящённых государственной службе. Постепенно они консолидируются в трудовом законодательстве, хотя длительное время действовали постановления и положения о требованиям к отдельным категориям служащих, о классных чинах, о порядке аттестации, об укреплении государственной дисциплины и др. Периодически издавались тарифно-квалификационные справочники для работников народного хозяйства. Министерства и ведомства готовили типовые или примерные должностные инструкции. В 80-х гг. началась работа по подготовке новых законодательных актов о государственной службе, но её так и не удалось завершить. В настоящее время правовой институт государственной службы является межотраслевым, включает в себя нормы государственного (конституционного) права, но в основном состоит из норм административного права, связан с рядом финансово-правовых правил, с главой УК «Должностные преступления», но особенно тесно - с трудовым правом. Институт государственной службы охватывает правовые основы её организации и особенности правового положения государственных служащих. В современной России была создана новая, значительно расширенная и изменённая нормативная база государственной службы. Этот правовой массив состоит из Конституции РФ, ряда федеральных законов и значительного числа подзаконных федеральных актов, а также актов субъектов Федерации. Центральное место в рассматриваемом институте принадлежит Конституции РФ. Многие её статьи (1, 10, 12, 32, 71, 78, 83, 89 и др.) прямо или косвенно закрепляют основы Государственной службы. Следующим по значению актом является ФЗ «Об основах государственной службы РФ», принятый 5 июля 1995 г. В нём даны нормативная характеристика государственной должности и классификация должностей, урегулированы основы организации государственной службы, основы правового положения государственного служащего, порядок прохождения государственной службы и способы обеспечения её эффективности. Вторая группа актов регламентирует тот или другой уровень государственной службы. Это Положение о федеральной государственной службе, утверждённой Указом Президента от 22 декабря 1993 г. и др. Третья группа источников института государственной службы - федеральные акты, определяющие правовой статус отдельных видов государственной службы. В их числе законы РФ: О прокуратуре РФ; О воинской обязанности и военной службе; О службе в таможенных органах РФ. Такую же юридическую силу имеют утверждённые Верховным Советом РФ в 1993 Положение о службе в органах внутренних дел РФ и Положение о прохождении службы в органах налоговой полиции РФ. В четвёртую группу источников входят акты, регламентирующие отдельные элементы организации службы в целом или только определённых её видов. Из этой, самой большой группы источников наибольший интерес представляют: Указы Президента РФ «О борьбе с коррупцией в системе государственной службы» от 4 апреля 1994; «О первоочередных мерах по организации системы государственной службы в РФ» от 3 июня 1993, утверждённые в 1993 Правительством РФ Положение о проведении аттестации руководителей и специалистов структурных подразделений центральных органов федеральной исполнительной власти и Положение о проведении конкурса при приёме на работу в центральные органы федеральной исполнительной власти. Интересно отметить общие моменты, характерные для развития законодательства о государственной службе иностранных государств. За рубежом всегда уделялось серьёзное внимание оформлению и организации государственной службы и её модификациям, вызываемым потребностями совершенствования управления и уровня деятельности государственных органов. Обеспечение устойчивости и стабильности институтов государственной службы сочетается с административными реформами. В Англии такая реформа была проведена в 1970, в США в 1978 принят Закон о реформе государственной службы, в котором акцент сделан на улучшение механизма комплектования кадров аппарата. Система зарубежного правового регулирования вопросов государственной службы включает в себя три уровня - конституционный, на котором регулируются общие вопросы службы и назначения, смещения высших чиновников, общестатутный и специально- нормативный, для регулирования отдельных видов служебных отношений либо статуса тех или иных категорий служащих. В США и Канаде как федеративных государствах развиваются независимые системы регулирования службы - федеральные, штатов, провинций. Изменения в правовом регулировании государственной службы происходят применительно к её структуре, классификации служащих, обеспечению высокой квалификации, самостоятельности и ответственности в принятии решений. Популярны «кодексы этики государственных служащих», «моральные кодексы», призванные способствовать формированию высоких нравственных качеств и стимулов добросовестного труда. Наряду с этим развивается система специальных органов, осуществляющих руководство государственной службой (Генеральное управление администрации и государственной службы во Франции, служба руководства персоналом в США и др.). Рассмотрим кратко основные акты о государственной службе отдельных иностранных государств. В США действующие акты, охватывающие службы управления кадровой политикой, категории государственных служащих, трудоустройство, профессиональную деятельность, заработную плату и содержание, трудовые отношения социальное страхование и пенсии, объединены в титуле 5 Свода законов. Существуют 18 категорий государственных служащих. Первые восемь охватывают технических исполнителей, следующие шесть - средний руководящий состав и вспомогательный - технический персонал высшей категории, три - высший руководящий состав. Особенно интересна введённая законом о реформе государственной службы «система заслуг», в соответствии с которой карьера служащих зависит от результатов их деятельности. Во Франции в законодательстве различаются понятия государственной и местной публичной служб. В «Общем статуте публичной службы» в качестве его разделов включены законы: от 13 июля 1983 - о правах и обязанностях чиновников, от 11 января 1984 - о государственной публичной службе, от 26 января 1984 - о местной публичной службе, от 9 января 1986 - о государственной медицинской службе. Применительно к отдельным категориям служащих создаются специальные статуты, утверждаемые законами (службы полиции, гражданской авиации), либо декреты государственного совета. Объём и формы правового регулирования государственной службы в других странах неодинаковы. Например, в Законе Австрии «О правовых основах службы чиновников» (1979) есть разделы «Использование чиновников», «Служебная подготовка», «Дисциплинарное право», «Кадровые офицеры и временно военнообязанные солдаты», «Прокуроры», «Преподаватели высших учебных заведений», «Преподаватели», «Чиновники ведомства по делам школы». В Германии существует система законов о государственной службе, начиная с общего закона о положении государственных служащих 1957 (в ред.1985), Закона о федеральных служащих 1953, Положения о прохождении государственной службы 1978 (в ред. 1990) и кончая законом об окладах федеральных служащих 1957 (в ред. 1989-1991). Федерация имеет исключительную законодательную компетенцию о статусе лиц, находящихся на федеральной службе, и корпораций публичного права, подчинённых Федерации (ст. 73 Конституции ФРГ). В Италии действует закон-рамка о государственной службе 1983, в котором установлены порядок регламентации гос. Службы, нормативные принципы унификации, охраны профсоюзами прав госслужащих. Закон содержит основополагающие принципы, развиваемые актами всех административных органов. Понятие государственной службы в нашей стране формировалось и развивалось исторически. Долгие годы считалось, что в рамках гос. службы регулируются такие вопросы, как установление должностей в государственных органах, правил и способов замещения должностей, подбор работников, регулирование служебной деятельности, определение сроков службы и правил увольнения. В таком смысле гос. служба охватывала все категории работников, занятых не только в гос. аппарате, но и в учреждениях и организациях как объектах управленческого воздействия. Попыткой ограничить её содержание была трактовка гос. службы как специфического организационно-правового средства формирования и организации работы личного состава всего гос. аппарата. И почти во всех учебниках по административному праву, вплоть до самых новых, гос. служба трактуется в широком смысле как выполнение служащим своих обязанностей во всех гос. организациях, а в узком смысле - как выполнение им обязанностей только в гос. органах. В Законе «Об основах гос. службы РФ» под гос. службой (ст. 2) понимается профессиональная деятельность по обеспечению исполнения полномочий гос. органов. Таким образом, не является гос. службой работа в качестве служащих гос. предприятий, организаций и учреждений. Не является гос. службой работа и в самих гос. органах по договорам (контрактам), заключённым в соответствии с трудовым или гражданским законодательством. И, конечно, действие Закона не распространяется на служащих частного сектора, какие бы высокие и общественно значимые должности в этом секторе они не занимали. Все эти категории служащих полностью подпадают под режим частного права. Однако не менее важной для уяснения предмета и пределов действия Закона является ст.1, в которой определяются должности, исполнение обязанностей по которым не относится к государственной службе. Гос. должности - это должности в федеральных, региональных и иных государственных органах, устанавливаемые Конституцией, фед. законами, Конституциями и Уставами субъектов Федерации с определённым кругом обязанностей по исполнению и обеспечению полномочий данного гос. органа. Гос. должности подразделяются на: 1) должности, устанавливаемые Конституцией РФ, фед. законами (гос. должности РФ), конституциями, уставами субъектов РФ (гос. должности субъектов РФ) для непосредственного исполнения полномочий гос. органов (Президент РФ, Председатель Правительства РФ, председатели палат Фед. Собрания РФ, руководители органов законодательной и исполнительной власти субъектов РФ, депутаты, министры, судьи и др.), - гос. должности категории «А»; Должности, учреждаемые в установленном порядке законодательством РФ для непосредственного обеспечения исполнения полномочий лиц, замещающих должности категории «А», - государственные должности категории «Б»; 2) Должности, учреждаемые гос. органами для исполнения и обеспечения их полномочий, - гос. должности категории «В». Перечень гос. должностей категории «А», «Б» и «В» даётся в Реестре гос. должностей РФ. В целях технического обеспечения деятельности гос. органов в их штатное расписание могут включаться должности, не относящиеся к гос. должностям. В соответствии с п.1 ч.2 ст.2 Закона к гос. службе относится только исполнение должностных обязанностей лицами, замещающими гос. должности категорий «Б» и «В». При этом гос. служба на гос. должностях категории «Б» ограничена сроком, на который назначаются или избираются соответствующие лица, замещающие должности категории «А». Гос. служба основана на следующих принципах: 1) верховенства Конституции РФ и федеральных законов над нормативными правовыми актами, должностными инструкциями при исполнении гос. службами должностных обязанностей и обеспечении их прав; 2) приоритета прав и обязанностей человека и гражданина, их непосредственного действия; обязанности гос. служащих признавать, соблюдать и защищать права и свободы человека и гражданина; 3) единства системы гос. власти, разграничения предметов ведения между РФ и субъектами РФ; 4) разделения законодательной, исполнительной и судебной власти; 5) равного доступа граждан к гос. службе в соответствии со способностями и профессиональной подготовкой; 6) обязательности для гос. служащих решений, принятыми вышестоящими гос. органами и руководителями в пределах их полномочий и в соответствии с законодательством РФ; 7) единства основных требований, предъявляемых к гос. службе; 8) профессионализма и компетенции гос. служащих; 9) гласности в осуществлении гос. службы; 10) ответственности гос. служащих за подготавливаемые и принимаемые решения, неисполнение либо ненадлежащее исполнение своих должностных обязанностей; 11) внепартийности гос. службы; отделения религиозных объединений от государства; 12) стабильности кадров гос. служащих в гос. органах. Гос. служба организуется и действует исходя из равного соответствует ч.4 ст. 32 Конституции РФ, а также ст.25 п. «С» Международного пакт о гражданских и политических правах от 16 декабря 1966. Принцип равного доступа к гос. службе означает равное право граждан на занятие любой гос. должности в соответствии со своими способностями и профессиональной подготовкой, без какой-либо дискриминации. Не допускается установление при приёме на гос. службу каких бы то ни было прямых или косвенных ограничений по признакам пола, расы, национальности, языка, социального происхождения, должностного и имущественного положения, места жительства, отношения к религии, убеждений, принадлежности к общественным объединениям и профессиональным союзам, а равно других обстоятельств для граждан, профессиональная подготовленность которых отвечает требованиям по соответствующей должности. Право поступления на гос. службу имеют граждане РФ не моложе 18 лет и не старше 60. Граждане РФ с двойным гражданством, т. е. Ещё и с гражданством иностранного государства, исходя из ст. 21 Закона также имеют право поступления на гос. службу на предусмотренных Законом условиях. Что касается иностранных граждан, то они не могут быть приняты на гос. службу, за исключением случаев, если доступ к гос. службе урегулирован на взаимной основе межгосударственными соглашениями. Запрет на доступ к гос. службе действует и в отношении лиц без гражданства, находящихся на территории РФ. Но и гражданин РФ не может быть принят на гос. службу в некоторых случаях, а именно: признания его судом недееспособным или ограниченно дееспособным; лишения его судом права занимать гос. должности в течение определённого срока; наличия в соответствии с заключением мед. учреждения заболевания, препятствующего исполнению им должностных обязанностей; наличия близкого родства или свойства (родители, супруги, братья, сёстры, сыновья, дочери, а также братья, сёстры, родители и дети супругов) с гос. служащим, если их служба связана с непосредственной подчинённостью или подконтрольностью одного другому, а также в случаях отказа: от прохождения процедуры оформления допуска к сведениям, составляющую гос. или иную охраняемую законом тайну; от представления сведений о доходе или имуществе (ст.12). Такая нормативная характеристика гос. службы позволяет чётко определить черты статуса гос. служащего. Это - гражданин РФ, исполняющий в порядке, установленным федеральным законом, обязанности по гос. должности государственной службы за денежное вознаграждение, выплачиваемое за счёт средств федерального бюджета или или за счёт средств бюджета соответствующего субъекта РФ. Размеры расходов на денежное содержание гос. служащих, включая расходы на компенсационные выплаты и оплату предоставляемых им социальных услуг, устанавливаются соответственно федеральным бюджетом и бюджетами субъектов РФ. Гос. должности гос. службы подразделяются на следующие группы: высшие гос. должности гос. службы (5 группа); главные гос. должности гос. службы 94 группа); ведущие гос. должности гос. службы (3 группа); старшие гос. должности гос. службы (2 группа); младшие гос. должности гос. службы (1 группа). Гражданам, претендующим на гос. должность гос. службы, необходимо иметь: 1) для высших и главных гос. должностей гос. службы высшее профессиональное образование по специализации гос. должностей гос. службы или образование, считающееся равноценным, с дополнительным высшим профессиональным образованием по специализации гос. должностей гос. службы; 2) для ведущих и старших гос. должностей гос. службы - высшее профессиональное образование по специальности «гос. управление» либо по специализации гос. должностей гос. службы или образование, считающееся равноценным; 3) для младших гос. должностей гос. службы - среднее профессиональное образование по специализации гос. должностей гос. службы или образование, считающееся равноценным. Решение о признании образования равноценным принимается федеральным органом по вопросам гос. службы. По результатам гос. квалификационного экзамена или аттестации гос. служащих присваиваются квалификационные разряды. Квалификационные разряды гос. служащих указывают на соответствие уровня профессиональной подготовки гос. служащих квалификационным требованиям, предъявляемым к госю служащим гос. службы соответствующих групп. Гос. служащим могут быть присвоены следующие квалификационные разряды: действительный гос. советник РФ 1, 2 и 3 класса - гос. служащим, замещающим высшие гос. должности гос. службы; гос. советник РФ 1, 2 и 3 класса - гос. служащим, замещающим главные гос. должности гос. службы; советник РФ 1, 2 и 3 класса - гос. служащим, замещающим ведущие гос. должности гос. службы; советник гос. службы 1. 2 и 3 класса - гос. служащим, замещающим старшие гос. должности гос. службы; референт гос. службы 1, 2 и 3 класса - гос. служащим, замещающим младшие гос. должности гос. службы. Присвоение квалификационных разрядов действительных гос. советников РФ, гос. советников РФ производится Президентом РФ. Для отдельных видов гос. службы в соответствии с фед. законом вводятся другие виды квалификационных разрядов, воинские звания, дипломатические ранги. Прекращение гос. службы регулируется в соответствии с основаниями, предусмотренными законодательством РФ о труде. Кроме того, в Законе (ст.25) предусмотрены и дополнительные основания прекращения гос.-служебных отношений. Первым в их числе указывается достижение предельного возраста, установленного для замещения гос. должности - 60 лет. Допускается продление нахождения на гос. службе гос. служащих, занимающих высшие, главные и ведущие гос. должности гос. службы и достигших предельного для гос. службы возраста, решением руководителя соответствующего гос. органа. Однократное продление срока нахождения на гос. службе гос. служащего допускается не более чем на год. Продление нахождения на гос. службе гос. служащего, достигшего возраста 65 лет, не допускается. После достижения указанного возраста он может продолжать работу в гос. органах на условиях срочного трудового договора. Другими основаниями увольнения гос. служащего могут быть: - прекращение гражданства РФ (п.2 ст.25); - несоблюдение обязанностей и ограничений, установленных для гос. служащего Фед. законом (ст.10, 11); - разглашение сведений, составляющих гос. и иную охраняемую законом тайну (п.4 ст.25). При ликвидации гос. органа или сокращении его штата гос.- служебные отношения не прекращаются. В случае невозможности предоставления работы в том же гос. органе гос. служащему должна быть предложена др. гос. должность в другом гос. органе с учётом его профессии, квалификации и занимаемой ранее должности (ст.16). СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ: Конституция РФ. Федеральный закон «Об основах государственной службы в Российской Федерации» от 5 июля 1995 года. Ю.А. Тихомиров. Курс административного права и процесса. - М.: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 1998. С. 302-332. Ноздрачев А.Ф. Об основах государственной службы. - Дело и право 1996. - № 5. С. 29-40. Старилов Ю.Н. Институт государственной службы: содержание и структура. - Государство и право 1996. - № 5. С. 14-24. 6. Бахрах Д.Н. Государственная служба: основные понятия, её составляющие, содержание, принципы. - Государство и право 1996. - № 12. С. 10-18.


	Новинки рефератов :: Реферат: Радуга изнутри (Психология) Реферат: Галилео Галилей (Исторические личности) Реферат: Билеты по аудиту (Бухгалтерский учет) Реферат: 17 век в России, основные факты (История) Реферат: Творческая работа по москвоведению: "Брусчатка, опаленная войной" (Москвоведение) Реферат: Психологические аспекты ценообразования (Маркетинг) Реферат: Франций (Химия) Реферат: Перспективы развития образования в Росии (Политология) Реферат: Расчет заработной платы (Финансы) Реферат: Витамины (Спорт) Реферат: Мировидение Шекспира (История) Реферат: Рослина в житті людини (Биология) Реферат: Сословно-представительная монархия в России в XVII веке (Государство и право) Реферат: Обзор системы налогообложения в Российской Федерации (Налоги) Реферат: ПЭВМ (Цифровые устройства) Реферат: Что такое информация (Программирование) Реферат: История развития социальной работы в России (Социология) Реферат: Трагедия и теория Раскольникова (Литература : русская) Реферат: Развитие транспорта и торговли в первой половине XIX века (История) Реферат: Анализ платежеспособности и финансовой устойчивости предприятия (Бухгалтерский учет)


	Copyright © GeoRUS, Геологические сайты