|
Реферат: Рембрандт Ван Рейн. "Возвращение блудного сына" (Искусство и культура)
Реферат
Рембрандт ван Рейн
«Возвращение блудного сына»
Выполнили:
Мещеряков Д.
Плотников Р.
Тихонов С.
Рембрандт никогда не был окружен почестями, никогда не был в центре
общего внимания, не сидел в первых рядах, ни один поэт при жизни Рембрандта
не воспел его. На официальных торжествах, в дни больших празднеств о нем
забывали. И он не любил и избегал тех, которые им пренебрегали. Обычную и
любимую им компанию составляли лавочники, мещане, крестьяне, ремесленники –
самый простой люд. Он любил посещать портовые кабачки, где веселились
матросы, старьевщики, бродячие актеры, мелкие воришки и их подружки. Он с
удовольствием часами просиживал там, наблюдая суету и порой зарисовывая
интересные лица, которые потом переносил на свои полотна.
Да, картины Рембрандта, бесспорно, являются вершиной голландской
живописи, а в творчестве самого художника одной из таких вершин стала
картина «Возвращение блудного сына». Он писал ее в последний год жизни,
когда уже был старым, нищим, смертельно больным и немощным, жил в голоде и
холоде.
Темой для написания картины послужила известная евангельская притча,
рассказывающая, как после долгих скитаний в неуютном мире блудный сын
вернулся с несбывшимися надеждами к покинутому им отцу. Этот рассказ
привлекал многих художников еще задолго до Рембрандта.
Рембрандту тема "блудного сына" сопутствовала в течение многих лет
жизни. К этому сюжету он обращался еще в 1636 году, когда работал над
офортом под тем же названием. В своих картинах на библейские и евангельские
сюжеты художник редко изображал сцены страстей или чудес, его больше
привлекали рассказы о каждодневной жизни людей, особенно сцены из
патриархальной семейной жизни. Впервые история блудного сына была
представлена Рембрандтом в гравюре, на которой он перенес библейский сюжет
в голландскую обстановку и изобразил сына как костлявое, полуголое
существо. К этому времени относится и рисунок, на котором отец энергично
сжимает рукой лохматую голову кающегося сына: даже в минуту примирения он
желает показать свою отцовскую власть.
Рембрандт на протяжении многих лет представлял эту тему каждый раз
по-разному. В ранних вариантах сын бурно выражает свое раскаяние и
покорность. В серии более поздних рисунков душевные порывы отца и сына не
так обнажены, элемент назидания исчезает. Впоследствии Рембрандта стала
занимать как бы почти нечаянная встреча старика-отца и сына, в которой силы
человеческой любви и всепрощения еще только готовы раскрыться. Иногда это
был одинокий старик, сидящий в просторной комнате, перед ним опустился на
колени его непутевый сын. Порой это старик, выходящий на улицу, где его
ждет нежданная встреча; или же к нему подходит сын и крепко сжимает его в
объятиях.
Через 30 лет художник создает композицию менее детальную,
повествовательную, в которой акцент перенесен на старика-отца. Сюжет
картины "Возвращение блудного сына" не имеет прямого отношения к предыдущим
наброскам, но именно в нее вложил Рембрандт весь свой творческий опыт и
едва ли не самое главное из жизненного опыта.
Рембрандт вдумчиво вчитывался в библейский рассказ, но он не был
простым иллюстратором, который стремится в точности воспроизвести текст. Он
так вживался в притчу, словно сам был свидетелем происшедшего, и это давало
ему право досказать недосказанное.
На небольшой площадке перед домом собрались несколько человек.
Оборванный, нищий, в подпоясанных веревкой лохмотьях, с бритой головой
каторжника стоит блудный сын на коленях и прячет лицо на груди старика.
Охваченный стыдом и раскаянием, он, может быть, впервые за много лет ощутил
тепло человеческих объятий. А отец, склонившись к "бродяге", с бережной
нежностью прижимает его к себе. Его старческие, нетвердые руки ласково
лежат на спине сына. Кажется, что страдания уже настолько сломили их, что
радость встречи не принесла облегчения.
Встреча отца и сына происходит как бы на стыке двух пространств:
вдали угадывается крыльцо и за ним уютный отцовский дом. Перед картиной
подразумевается и незримо присутствует безграничное пространство исхоженных
сыном дорог, чуждый и оказавшийся враждебным к нему мир.
Фигуры отца и сына составляют замкнутую группу, под влиянием
охватившего их чувства они как бы слились воедино. Возвышаясь над
коленопреклоненным сыном, отец мягкими движениями рук прикасается к нему.
Его лицо, руки, поза - все говорит о покое и счастье, обретенные после
долгих лет мучительного ожидания. Лоб отца как бы излучает свет, и это
самое светлое место в картине.
Ничто не нарушает сосредоточенного молчания. С напряженным вниманием
наблюдают за встречей отца и сына присутствующие. Среди них выделяется
стоящий справа мужчина в красном плаще, фигура которого как бы связывает
главных действующих лиц с окружающими их людьми.
Внимательно следит за происходящим и человек, стоящий сзади. Взор
его широко открытых глаз говорит о том, что и он проникся всей важностью и
серьезностью момента. С искренним сочувствием смотрит на отца и сына
стоящая поодаль женщина. Трудно сказать, кто эти люди. Может быть,
Рембрандт и не стремился к индивидуальной характеристике присутствующих,
так как они служат лишь дополнением к главной группе.
Рембрандт долго и настойчиво искал фигуру блудного сына, уже в
прототипах многочисленных рисунков и эскизов угадывается блудный сын. На
картине он - едва ли не единственный в классической живописи герой,
полностью отвернувшийся от зрителей. Юноша много странствовал, много
испытал и пережил: его голова покрыта струпьями, башмаки стоптаны. Один из
них свалился с ноги, и зритель видит заскорузлую его пятку. Он едва
добрался до порога отцовского дома и в изнеможении опустился на колени.
Спавший с ноги грубый башмак красноречиво говорит о том, какой длинный был
пройден путь, каким унижениям он подвергался. Зритель не имеет возможности
рассмотреть его лицо, но вслед за блудным сыном он тоже как бы входит в
картину и падает на колени.
Из глубины сумрачного холста льется таинственный свет. Он мягко
обволакивает фигуру слепого отца, шагнувшего из тьмы навстречу сыну.
Окружающие как бы застыли в ожидании слов о прощении, но слов нет. Старик-
отец, действительно, производит впечатление слепого, хотя в притче ничего
не сказано о его слепоте. Но она, видимо, казалась Рембрандту чем-то более
способным выпукло изобразить волнение растроганного сердца.
Чувство безграничной радости и любви захватило отца целиком, в
сущности, он даже не обнимает своего сына, так как у него уже нет для этого
сил и руки его не способны прижать к себе сына. Он просто ощупывает его,
тем самым прощая и защищая.
Искусствовед М. Алпатов считает главным героем картины отца, а
блудный сын – лишь повод для того, чтобы отец мог проявить свое
великодушие. Он даже считает, что картина могла бы называться «Отец,
прощающий блудного сына».
Тот, кто ценит главным образом внешнюю красоту, пожалуй, найдет в
этой картине Рембрандта много некрасивого и угловатого. Но таинственное
действие света, усиливающееся далеко простираемой тьмою, приковывает к себе
любого зрителя, а гармония замечательных оттенков красок действует на его
душу подобно мелодиям старинных церковных песнопений.
Реферат на тему: Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669)
Міністерство освіти України
Тернопільська академія народного господарства
Інститут комп’ютерних інформаційних технологій
Кафедра економіки
природокористування
і управління
на тему:
«Охорона виробничих стічних вод і утилізація
відходів»
Виконав:
студент гр.СКБ-21
Михальчук О.М.
Перевірив:
викладач
Круп’як Л.Б.
Тернопіль 1999
Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669)
Яке не є великим значення творчості Халса в історії голландського
живопису, але його славу в очах потомства затьмарює інший голландський
митець Рембрандт Харменс ван Рейн. Його твори, живописні і графічні,
різноманітні по сюжетах і глибині характеристик, складають одну з вершин
європейського і світового мистецтва, одну з найбільш високих досягнень в
розвитку реалізму.
Народився Рембрандт в Лейдене в сім'ї мірошника Харменса ван Рейна.
Дуже рано виявилася у хлопчика схильність до живопису. Недовго провчившись
в Лейденськом університеті, молодий Рембрандт цілком віддався мистецтву.
Три роки пробув він в майстерні живописця Сваненбюрха, а потім декілька
місяців у амстердамського художника Пітера Ластмана. Але більше, ніж у них,
вчився Рембрандт у самого життя: він допитливо вдивлявся в навколишній
світ, спостерігав за мімікою і жестами людей, вивчав ефекти освітлення. Він
писав жанрові і релігійні сцени, портрети своїх близьких і портрети багатих
замовників, численні автопортрети (власне обличчя здавалося художнику
зручним об'єктом для спостереження і експериментів). Рембрандт працював
масляними фарбами, олівцем, пером і пензлем, а також досконало володів
технікою офорта (див. ст. «Графіка»).
У 1632 р. Рембрандт переїхав в Амстердам і швидко завоював там
популярність. Число замовників безперервно росло. Подібно іншим
голландським художникам, Рембрандт умів живо написати людську особу,
відтворити м'які складки тканин і холодний блиск металу. Але вже в цей
період він багато в чому перевершує по глибині і різноманітності задумів
своїх побратимів по кисті.
У традиційний для голландського мистецтва жанр групового портрета
Рембрандт своєю картиною «Урок анатомії лікаря Тюлпа» (1632, Музей Мчу-
рицхейс, Гаага) вносить нові риси: єдине почуття уваги і інтересу об'єднує
слухачів лікаря Тюлпа. Зосереджені його словами, вони порівнюють розітнений
труп з малюнками в анатомічному апасе. Картина сприймається не як ретельно
продуманий по композиції портрет, а як переконливий своєю безпосередністю
життєвий епізод.
Ця ж риса властива і «Автопортрету з Саскіюєю» (бл. 1635, Картинна
галерея, Дрезден), в якій Рембрандт зобразив себе зі своєю молодою дружиною
за столом. Підіймаючи келих, він як би звертається до тих, хто дивиться на
картину, і пропонує розділити з ним його безмірну радість і щастя. Він
робить глядача мимовільним учасником виникаючої сцени. Потоки світла, що
грають на обличчях і дорогих тканинах одягу, ніжні переливи золотистих і
червонуватих тонів посилюють святковий настрій картини.
Задачі, які ставить перед собою Рембрандт, не схожі на спрямування
більшості інших голландських художників. Він все частіше вражає сучасників
сміливістю і новизною своїх задумів. Прагнучи до все більшої і більшої
натхненності образів, Рембрандт жертвує зовнішніми подробицями і
декоративними ефектами, нехтуючи часом і вимогами замовників. Показова в
цьому відношенні історія з картиною, що отримала пізніше назву «Нічний
дозор» («Рота капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван
Рейтенберга», 1642, Рейксмюсеум, Амстердам). Ця велика картина повинна була
являти собою груповий портрет членів стрілецької гільдії. Однак Рембрандт,
відмовившись від прийнятого в той час рівного розташування фігур і
статичного зображення всіх учасників, задумав сцену, повну рушення. Він
зупинився на моменті, коли як би по сигналу тривоги поспішно і безладно
виходять на площу стрілки, на ходу поправляючи зброю. Попереду групи
урочисто виступають капітан Баннінг Кок і його помічник.
Нерівне світло осяває групу, посилюючи враження рухливого натовпу. Не
стільки портретні характеристики окремих персонажів прагне передати тут
художник, скільки хоче створити враження схвильованості, раптовості події.
Цього і не зрозуміли замовники, незадоволені тим, що одні обличчя видно
добре, а інші майже приховані від глядача. Замовники вважали, що якщо вони
сплатили художнику рівні суми, то повинні бути зображені ним з рівною
увагою. Починаючи з цієї картини нерозуміння амстердамськими бюргерами
творчих спрямувань Рембрандта буде посилюватися все більше і більше.
Все рідше будуть звертатися до нього з великими офіційними
замовленнями. Але конфлікт з пануючим середовищем не зменшить творчої
енергії майстра і аж до останнього року свого життя він буде створювати
чудові по силі емоційного впливу і правдивості реалістичні твори.
У рік створення картини «Нічний дозор» художник пережив велике
особисте горе: померла його кохана дружина Саськия. Він залишився один з
однорічним сином Тітусом. Рембрандт багато писав його в різному віці,
відмічаючи з великою теплотою зростаючу вдумливість і допитливість
хлопчика.
У 40-х роках в картинах Рембрандта переважають золотисто-коричневі
тони, дивно багаті по своїх відтінками. Трактування сюжетів і
характеристики людей стають глибшим і задушевніше.
У картині Рембрандта «Святе сімейство» (1645), що зберігається в
Ермітаже, в образах героїв євангельської легенди Марії, немовляти Христа
і Іосифа втілені самі звичайні і прекрасні в своїй щирості і чистоті
людські почуття ніжність і дбайливість матері, відчуття домашнього спокою
те, що у всі часи зрозуміло і дорого людям. Обстановка кімнати гранично
проста, це житло бідного теслі, який тут же зайнятий своїм ремеслом. Не
тільки в подібних картинах, але і в своїх численних малюнках Рембрандт
завжди з величезною симпатією зображав людей з народу, завжди співчував
старості і самотності.
Величезне місце в творчості художника займає портрет. Рембрандт
залишив нам чудову галерею облич чоловічих і жіночих, молодих і старих,
але майже завжди серйозних і зосереджених. На відміну від Франса Халса, як
би вмить фіксуючого в своїх портретах певний вираз обличчя людини,
Рембрандт у вигляді зображеного узагальнює свої спостереження і роздуми над
його переживаннями і над життям. Це свого роду портрет-біографія. Такий,
наприклад, «Портрет старенька» (1654, ГМИИ ім. Пушкіна, Москва). Світло
виділяє в картині обличчя старої жінки, її скорботний погляд приковує увагу
глядача безвихідністю горя, глибиною думки, примушує задуматися над
значенням існування. Рембрандт показує доброту і людяність нічим не
знаменитої людини. Краса душевна перетворює втомлене, зморшкувате обличчя і
робить його привабливим.
Вершина в розвитку голландського групового портрета картина
«Старійшини суконного цеху, або так звані синдики» Рембрандта (1662,
Рейксмюсеум, Амстердам). Старійшини цеху сукнарів зображені в момент
обговорення якихось важливих питань. Як різні їх обличчя, хоч всі вони
охоплені якоюсь однією думкою, одним спрямуванням! Це враження виникає
передусім тому, що всі, кого зобразив художник, дивляться в одному напрямі.
Вони дивляться на тих, хто як би знаходиться перед картиною і до кого
звернені слова синдика, вміщеного в центрі групи. Таким чином, глядач, що
розглядає цю композицію, стає свого роду учасником того, що відбувається:
адже на нього звернути увагу діючих осіб. Причому всі вони по-різному
дивляться, слухають виступаючого, по-різному виражають свої почуття жестами
і мімікою. Весь простір картини наповнений світлом і повітрям. Єдина
коричнювато-червона гамма, то затухаюча, то що спалахує місцями тонкими
відтінками кольору, об'єднує всі частини призначення одним нерозривним
цілим.
До останніх і найбільш довершених картин художника належить велике
полотно, що зберігається в Ермітаже, «Повернення блудного сина» (бл. 1668
1669). Євангельська притча про юнака, який пішов з батьківського будинку,
розтратив свій достаток і жалюгідним, приниженим повернувся до батька,
виростає у Рембрандта у велику загальнолюдську тему. Не можна без
хвилювання дивитися на обличчя напівсліпого батька, його тремтячі старечі
руки і фігуру сина, що виражає глибоке і щире розкаяння. Благородна ідея
любові до приниженої і страждаючої людини розкрита тут в разючих по
життєвій переконливості образах. Особисті знегоди не зломили майстра, а
додали особливу силу і майстерність його пізнім творам.
Крім живопису протягом всьому своєї творчості Рембрандт приділяв
велику увагу офорту . І в цій області коло тем його було також надзвичайно
різноманітне. Виконані ним в техніці офорта портрети і пейзажі, побутові і
релігійні сцени завжди відрізнялися сміливістю і новизною художніх
прийомів. Художник домагається в них чудового багатства світлотіні,
виняткової виразності і лаконізму ліній. У невеликих по розмірах офортах
Рембрандт створив складні, глибоко реалістичні образи.
Багаті голландські бюргери основні замовники Рембрандта не
зрозуміли і не оцінили геніального художника. Трагічно самотнім, в злиднях
помер Рембрандт в 1669 р. Художника поховали на кладовищі для бідняків на
громадські кошти. Але справедливість перемогла: Рембрандта шанують нащадки,
їм гордиться не тільки його батьківщина, але і все людство.
| |
