|
Реферат: Нахимов и война в Персидском Заливе (История)
АДМИРАЛ НАХИМОВ И СИНОПСКАЯ ПОБЕДА РУССКОГО ФЛОТА
Адмирал С. Г. КУЧЕРОВ
----------------------------------------------------------------------------
----
Война, начавшаяся в 1853 г. между Россией и Турцией, вскоре переросла в
войну между Россией, с одной стороны, и коалицией в составе Англии, Турции,
Франции и Сардинии, с другой. Эта война вошла в историю как Крымская война
1853-1856 гг.
Районом боевых действий были главным образом Черное море и Крым, но
действия распространились также на Дунай, Балтийское и Белое моря,
кавказско-турецкую границу и даже Камчатку (воды Дальнего Востока ?
Петропавловск).
Основной причиной войны явилось столкновение на Ближнем Востоке
экономических и политических интересов России, с одной стороны, и Англии и
Франции, с другой.
Агрессивные круги английской буржуазии разрабатывали планы отторжения от
России Крыма, Кавказа, Бессарабии, Финляндии, Прибалтийских территорий и
Польши. По этому поводу один из виднейших руководителей английской политики
того времени Пальмерстон писал, что его заветная цель в войне против России
сводилась к следующему:
Аландские острова и Финляндию возвратить Швеции, часть провинций России у
Балтийского моря передать Пруссии; восстановить крупное королевство
Польское как барьер между Германией и Россией; Молдавию, Валахию и устье
Дуная отдать Австрии; Крым, Черкессию и Грузию оторвать от России, при этом
Крым и Грузию отдать Турции, а ту часть Кавказа, которую Пальмерстон назвал
Черкессией, либо сделать независимой, либо оставить под властью турецкого
султана.
Английская буржуазия, привыкшая загребать жар чужими руками, искала
союзников для борьбы против России. Таким союзником оказалась Франция,
буржуазия которой добивалась усиления своего влияния в Турции. Кроме того,
французский император Наполеон II, сознавая непрочность своей власти,
захваченной в результате переворота 2 декабря 1851 г., хотел успешной
войной укрепить свое положение и предотвратить возможность новой революции.
Турецкое правительство также преследовало агрессивные цели, намереваясь
оторвать от России северное побережье Черного моря и Крым.
Царское правительство стремилось к овладению Босфором и Дарданеллами, ибо
они имели важное экономическое и военное значение для России. Овладение
этими проливами обеспечивало оборону Черного моря и южных границ России от
нападения со стороны английского флота.
Углубившийся кризис крепостнической системы, рост волнений среди
крестьянства, боязнь революционного взрыва в стране толкали Николая I на
развязывание войны против Турции, с тем, чтобы военными победами укрепить
самодержавие.
Поводом к войне послужил начавшийся в 1850 г. спор между католиками и
православными в Иерусалиме по вопросу о правах на владение ?святыми
местами¦ (ключи от Вифлеемского храма и пр.). Этот спор о ?святых местах¦
по существу отражал борьбу за влияние в Турции. Николай I потребовал от
турецкого правительства ряда привилегий для православной церкви.
Для предъявления ультимативных требований Турции Николай I послал в
Константинополь миссию во главе с князем Меншиковым. Турецкое правительство
вначале пошло на уступки, но потом под давлением английского и французского
послов султан отклонил ультиматум Меншикова.
9 мая 1853 г. Меншиков покинул Константинополь.
В начале июня этого же года русские войска вторглись в Молдавию и Валахию.
27 сентября Турция, заручившись поддержкой Англии и Франции, предъявила
ультиматум России об очищении русскими войсками Молдавии и Валахии. 15
октября 1853 г. турецкий султан объявил войну России. 20 октября Николай I
подписал манифест об объявлении войны Турции. Так началась Крымская война
1853-1856 гг.
Еще в период острых дипломатических переговоров между Россией и Турцией в
середине июня английская эскадра в Средиземном море под командованием вице-
адмирала Дендас в составе 7 линейных кораблей и 8 фрегатов стала на якорь в
Безикской бухте у входа в Дарданеллы.
Вскоре в эту же бухту из Тулона прибыла французская эскадра под
командованием вице-адмирала Гамелена в составе 9 линейных кораблей, 4
фрегатов и нескольких пароходов. 27 октября 1853 г. соединенные англо-
французские эскадры, находившиеся в Мраморном море, прибыли в
Константинополь. Эти мероприятия Англии и Франции были явно направлены
против России и имели целью запугать русское правительство и вынудить его
пойти на уступки.
30 июля 1853 г., т.е. за несколько месяцев до прибытия англо-французских
эскадр в Константинополь, в Англии на Спитхедском рейде была проведена
антирусская демонстрация: на маневрах условный ?русский¦ флот был
?разгромлен¦ английской паровой эскадрой в присутствии королевы и всех
иностранных послов, в том числе и русского.
К началу войны между Россией и Турцией, т.е. в октябре 1853 г., русский
Черноморский флот состоял из 14 линейных кораблей, 6 фрегатов, 4 корветов,
12 бригов и 32 транспортов. Кроме того, в составе флота имелось 7 пароходо-
фрегатов и 24 малых парохода.
Орудий на всех кораблях было около 2 600. Команда кораблей состояла из 1
450 офицеров и 33 000 нижних чинов. Боевая подготовка русского флота была
на высоком уровне.
Турецкий флот состоял из 6 линейных кораблей, 10 фрегатов, 10 корветов и
бригов. Кроме того, у турок было 6 колесных вооруженных пароходов. Боевая
подготовка турецкого флота была значительно ниже, чем русского. Необходимо
отметить, что на турецком флоте имелось значительное число английских
инструкторов.
Для выяснения намерений Турции на море Черноморский флот выслал в сторону
турецких берегов ряд крейсерских отрядов и эскадр с целью наблюдения за
движением турецких кораблей. Особое внимание обращено было на Босфор и на
пути, ведущие к берегам Кавказа.
В сентябре в Севастополе стало известно, что турецким кораблям в случае
встречи с русскими приказано атаковать их. Для усиления Кавказской армии с
17 по 25 сентября эскадра под командованием Нахимова, державшего свой флаг
на корабле ?Великий князь Константин¦, в составе 12 линейных кораблей, 2
фрегатов, 2 корветов, 4 пароходо-фрегатов, 3 пароходов и 11 парусных
транспортов перевезла полностью 13-ю пехотную дивизию с двумя батареями
полевой артиллерии, обозом и десятидневным запасом продовольствия и
боеприпасов из Севастополя на Кавказское побережье и высадила личный состав
в Анакрии, а обоз в Сухум-Кале (всего было перевезено 16 939 человек, 827
лошадей, 16 орудий). 4 октября эскадра возвратилась в Севастополь. 11
октября в связи с угрожающей позицией, занятой Турцией, Нахимов, имея флаг
на линейном корабле ?Императрица Мария¦, вышел в море с эскадрой в составе
4 линейных кораблей, фрегата и брига для крейсерства. У Анатолийского
побережья. Нахимову было дано приказание: ?без особенного повеления не
начинать боя, разве турки сами начнут его¦.
Английские газеты в это время уже не скрывали, что часть стоявшего в
Босфоре турецкого флота была предназначена к перевозке не только оружия и
боевых припасов, но и десанта на кавказский берег.
23 октября начальник штаба Черноморского флота вице-адмирал Корнилов на
пароходо-фрегате ?Владимир¦ (командир ? капитан-лейтенант Г.И. Бутаков)
вышел из Севастополя для разведки занятого турками черноморского побережья
от Сулины до Босфора. 26 октября, обнаружив при входе в Босфор турецкую
эскадру в составе 5 фрегатов, корвета и парохода, он донес об этом
главнокомандующему сухопутными и морскими силами в Крыму Меншикову, а сам
28 октября вернулся в Севастополь. По прибытии в Севастополь Корнилов
вступил в командование эскадрой в составе 6 линейных кораблей, брига и 2
пароходов и 29 октября вышел в море с задачей отыскать и уничтожить
турецкие корабли.
Эскадра, продержавшись в море при бурной погоде до 4 ноября, не встретила
турецкого флота. Корнилов передал командование эскадрой контр-адмиралу Ф.М.
Новосильскому и приказал ему идти на соединение с эскадрой вице-адмирала
Нахимова, находившейся в крейсерстве у кавказских берегов. Сам же Корнилов
на пароходо-фрегате ?Владимир¦ направился в район Пендераклии.
Еще 30 октября в Севастополь прибыло известие о начале войны России с
Турцией. Это известие было немедленно отправлено с пароходом ?Бессарабия¦
эскадре Нахимова.
1 ноября Нахимов получил извещение об объявлении войны флотом, что ему в
связи с этим предоставляется свобода действий против турецкого флота. 3
ноября на корабли эскадры были переданы приказы Нахимова о задачах эскадры.
В первом приказе Нахимов писал: ?..с уверенностью в своих командирах и
офицерах и командах, я надеюсь с честью принять сражение... Не
распространяясь в наставлениях, я выскажу свою мысль, что, по мнению моему,
в морском деле близкое расстояние от неприятеля и взаимная помощь друг
другу есть лучшая тактика¦.
Во втором приказе говорилось: ?...считаю нужным предуведомить командиров
судов вверенного мне отряда, что в случае встречи с неприятелем,
превышающим нас в силах, я атакую его, будучи совершенно уверен, что каждый
из нас сделает свое дело¦.
Уверенность Нахимова в победе, оправдавшаяся в Синопском бою, основывалась
на отличной боевой подготовке и высоком моральном состоянии черноморских
моряков. Все это явилось результатом колоссальной воспитательной работы
выдающихся русских адмиралов Лазарева, Корнилова и самого Нахимова с личным
составом Черноморского флота. В условиях николаевского крепостнического
режима, когда мордобой считался обычным явлением, Нахимов настойчиво
требовал человеческого отношения к матросам. Он говорил офицерам: ?Пора нам
перестать себя считать помещиками, а матроса крепостными людьми. Матрос
есть главный двигатель на военном корабле, а мы только пружины, которые на
него действуют. Матрос управляет парусами; он' же наводит орудия на
неприятеля, матрос бросится на абордаж, ежели понадобится, все сделает
матрос, ежели мы, начальники, не будем эгоистами, ежели не будем смотреть
на службу, как на средство для удовлетворения своего честолюбия, а на
подчиненных, как на ступень для собственного возвышения. Вот кого нам нужно
возвышать, учить, возбуждать в них смелость и геройство, ежели мы не
себялюбивы, а действительные слуги отечества...Вот это-то воспитание и
составляет основную задачу нашей жизни; вот чему я посвятил себя, для чего
тружусь неусыпно и, видимо, достигаю своей цели: матросы любят и понимают
меня. Я этою привязанностью дорожу больше, чем отзывами чванных
дворянчиков¦.
4 ноября пароход ?Бессарабия¦, встретив в море транспортный пароход
?Меджари-Теджарет¦, захватил его без единого выстрела. Команда парохода
показала, что в Синопе стоят 2 турецких фрегата и 2 корвета. 5 ноября
Корнилов, находясь на пароходо-фрегате ?Владимир¦, в районе Пендераклии
обнаружил 10-пушечный неприятельский пароход ?Перваз-Бахри¦ (?Морской
вьюн¦). После трехчасового боя русские моряки перебили у неприятеля
половину команды и принудили спустить флаг. Бой ?Владимира¦ с ?Перваз-
Бахри¦ был первым в истории боем паровых кораблей.
В связи с тем, что у ?Владимира¦ не хватало угля для длительного плавания,
да и, кроме того, ему было необходимо сдать приз, 7 ноября он вернулся в
Севастополь с пароходом ?Перваз-Бахри¦, который был зачислен в списки флота
под названием ?Корнилов¦. Турецкая эскадра, направлявшаяся к кавказским
берегам, разошлась в море с эскадрами Новосильского и Нахимова.
6 ноября Нахимов отправил эскадру Новосильского и пароход ?Бессарабия¦ с
призом в Севастополь, а сам направился к Синопу, чтобы проверить показания
пленных парохода ?Меджари-Теджарет¦. У берегов Анатолии 8 ноября кораблям
Нахимова пришлось выдержать шторм, от которого корабли ?Храбрый¦,
?Святослав¦ и один фрегат получили серьезные повреждения в рангоуте и были
вынуждены уйти в Севастополь для ремонта.
11 ноября эскадра Нахимова в составе линейных кораблей ?Императрица Мария¦,
?Чесма¦ и ?Ростислав¦ подошла к Синопской бухте, на рейде которой
обнаружила под прикрытием 6 береговых батарей стоявшую полумесяцем турецкую
эскадру в составе 7 больших фрегатов, 3 корветов, 2 пароходов, 2
транспортов и нескольких коммерческих судов.
Нахимов принял решение заблокировать ее до возвращения отправленных в
ремонт 2 кораблей. При постоянной бурной погоде, не желая выпустить
неприятеля ночью из порта, эскадра держалась перед бухтой. Ноябрьские
темные ночи и штормы давали возможность турецкой эскадре выйти из бухты,
минуя русские корабли. Однако командующий турецкой эскадрой Осман-паша,
находясь под прикрытием береговых батарей, недооценивал наличия угрозы для
себя со стороны русской эскадры. Он был уверен в том, что, как только в
Константинополе получат известие о заблокировании турецкой эскадры,
соединенный англофранцузский флот войдет в Черное море и освободит ее. Но,
как видно из дальнейшего, этого не случилось.
16 ноября к Нахимову присоединилась эскадра Новосильского в составе
кораблей ?Париж¦, ?Константин¦ и ?Три святителя¦, имевших по 120 пушек
каждый, и двух фрегатов ?Кагул¦ и ?Кулевчи¦.
С прибытием этих кораблей Нахимов принял решение уничтожить турецкую
эскадру. Общее число пушек на русских кораблях теперь было 612, в том числе
76 бомбических орудий. У турок было 512 пушек, из них 474 на кораблях и 38
на береговых батареях.
17 ноября Нахимов пригласил на совещание к себе на корабль второго флагмана
и командиров кораблей и объявил им план и диспозицию атаки. В тот же день
вечером он отдал подробный приказ:
?Располагая при первом удобном случае атаковать неприятеля, стоящего в
Синопе в числе 7 фрегатов, 2 корветов, 1 шлюпа, 2 пароходов и 2
транспортов, я составил диспозицию для атаки их и прошу командиров стать по
оной на якорь и иметь в виду следующее:
1. При входе на рейд бросить лоты, ибо может случиться, что неприятель
перейдет на мелководье, и тогда на возможно близком от него расстоянии, но
на глубине не менее 10 сажен.
2. Иметь шпринг на оба якоря; если при нападении на неприятеля ветер будет
неблагоприятный, тогда вытравить цепи 60 сажен, иметь столько же и шпрингу,
предварительно заложенного на битенге; идя на фордевинд при ветре О или
ONO, во избежание бросания якоря с кормы, становиться также на шпринг, имея
его до 30 сажен, и когда цепь, вытравленная до 60 сажен, дернет, то
вытравить еще 10 сажен; в этом случае цепь ослабнет, а корабли будут стоять
кормою на ветер на кабельтове; вообще со шпрингами быть крайне
осмотрительными, ибо они часто остаются недействительными от малейшего
невнимания и промедления времени.
3. Пред входом в Синопский залив, если позволит погода, для сбережения
гребных судов на рострах я сделаю сигнал спустить их у борта на
противолежащей стороне неприятеля, имея на одном из них на всякий случай
кабельтов и верп.
4. При атаке иметь осторожность, не палить даром по тем из судов, кои
спустят флаги; посылать же для овладения ими не иначе, как по сигналу
адмирала, стараясь лучше употребить время для поражения противящихся судов
или батарей, которые, без сомнения, не перестанут палить, если б с
неприятельскими судами дело и было бы кончено.
5. Ныне же осмотреть заклепки у цепей, на случай надобности расклепать их.
6. Открыть огонь по неприятелю по второму адмиральскому выстрелу, если
перед тем со стороны неприятеля не будет никакого сопротивления нашему на
них наступлению; в противном случае палить как кому возможно, соображаясь с
расстоянием до неприятельских судов.
7. Став на якорь и уладив шпринг, первые выстрелы должны быть прицельные;
при этом хорошо заметить положение пушечного клина на подушке мелом для
того, что после в дыму не будет видно неприятеля. а нужно поддерживать
быстрый батальный огонь. Само собою разумеется, что он должен быть
направлен по тому положению орудия, как и при первых выстрелах.
8. Атакуя неприятеля на якоре, хорошо иметь, как и под парусами,, одного
офицера на грот-марсе или салинге, для наблюдения при батальном огне за
направлением своих выстрелов, а буде они не достигают своей цели, офицер
сообщает о том на шканцы для направления шпринга.
9. Фрегатам ?Кагул¦ и ?Кулевчи¦ во время действия оставаться. под парусами
для наблюдения за неприятельскими пароходами, которые, без сомнения,
вступят под пары и будут вредить нашим судам по выбору своему.
10. Завязав дело с неприятельскими судами, стараться по возможности не
вредить консульским домам, на которых будут подняты национальные их флаги.
В заключение я выскажу свою мысль, что все предварительные наставления при
переменившихся обстоятельствах могут затруднить командира, знающего свое
дело, и потому я предоставляю каждому совершенно независимо действовать по
усмотрению своему, но непременно исполнить свой долг...¦. Этим приказом
Нахимов предоставлял своим подчиненным полную инициативу и свободу действий
сообразно обстановке, но требовал ?исполнить свой долг¦.
Нахимов предполагал атаковать неприятеля двумя колоннами. Наветренная
колонна в составе: 84-пушечный корабль ?Мария¦ (капитан 2 ранга
Барановский) под флагом командующего эскадрой вице-адмирала Нахимова; 120-
пушечный корабль ?Константин¦ (капитан 2 ранга Ергомышев) и 84-пушечный
корабль ?Чесма¦ {капитан 2 ранга Микрюков).
Подветренная колонна в составе: 120-пушечный корабль ?Париж¦ (капитан 2
ранга Истомин) под флагом контр-адмирала Новосильского; 120-пушечный
корабль ?Три святителя¦ (капитан 1 ранга Кутров) и 84-пушечный корабль
?Ростислав¦ (капитан 1 ранга Кузнецов). Пушки нижних деков кораблей эскадры
были бомбические.
Фрегаты ? 44-пушечный ?Кагул¦ (капитан-лейтенант Спицын) и 52-пушечный
?Кулевчи¦ (капитан-лейтенант Будищев) ? оставались аюд парусами перед
входом в Синопскую бухту, чтобы наблюдать за неприятельскими пароходами и
не допускать их бегства.
18 ноября утром погода была неблагоприятна для атаки. Лил дождь и дул
шквалистый юго-восточный ветер. В 9 час. 30 мин. утра на флагманском
корабле был поднят сигнал: ?Приготовиться к бою и идти на Синопский рейд¦.
На ходу, по сигналу, эскадра построилась в две колонны.
К полудню эскадра подошла ко входу в бухту. Прислуга стояла у орудий. Взоры
всех были устремлены на флагманский корабль в ожидании сигнала ?начать
бой¦.
В 12 час. 30 мин. с первым выстрелом турецкого флагманского корабля ?Ауни-
Аллах¦ был открыт огонь со всех неприятельских кораблей и батарей. Русские
корабли, открыв ответный огонь, продолжали сближение.
Корабль ?Императрица Мария¦ был засыпан ядрами, большая часть его рангоута
и стоячего такелажа была перебита, но он упорно шел вперед, ведя огонь по
неприятельским судам. Он отдал якорь против турецкого флагманского корабля
?Ауни-Аллах¦. Через полчаса после начала боя артиллерия с ?Императрицы
Марии¦ зажгла ?Ауни-Аллах¦, который выбросился на берег.
После этого ?Императрица Мария¦ сосредоточила свой огонь на фрегате ?Фазли-
Аллах¦, который вскоре загорелся и выбросился на мель против города. Не
имея более противника, на ?Императрице Марии¦ завезли верп на юго-юго-
запад, чтобы вести огонь по батарее ¦5 и кораблям, сопротивлявшимся второй
колонне.
Корабль ?Великий князь Константин¦, попавший под град ядер и картечи, стал
на шпринг, открыл сильный огонь по батарее ¦4 и фрегатам ?Навек-Бахри¦ и
?Несими-Зефер¦. Меткими выстрелами бомбн-ческих орудий корабль ?Великий
князь Константин¦ через 20 мин. взорвал фрегат ?Навек-Бахри¦. Обломки
фрегата осыпали батарею ¦4, которая временно прекратила огонь и в
дальнейшем действовала значительно слабее. После этого, повернувшись на
шпринге, ?Великий князь Константин¦ открыл огонь по фрегату ?Несими-Зефир¦
и корвету ?Неджими-Фешан¦. В 1 час. 00 мин. 18 ноября якорная цепь
неприятельского фрегата была перебита, и он выбросился на остатки мола.
Вскоре турецкий корвет выбросился на берег у батареи ¦5.
Корабль ?Чесма¦ вел огонь по фрегату ?Навек-Бахри¦ и батареям ¦3 и 4.
Корабль ?Париж¦, двигаясь в смежной колонне, на левом траверзе ?Императрицы
Марии¦, занял место по диспозиции.
После сильного огня по батарее ¦5, фрегату ?Дамиад¦ и корвету ?Гюли-Сефид¦
?Париж¦ в 1 час. 5 мин. взорвал корвет. Вскоре выбросился на берег
?Дамиад¦. Вытянув шпринг, ?Париж¦ открыл огонь по фрегату ?Низамие¦. В 2
час. 00 мин. фок- и бизань-мачты ?Низамие¦ были сбиты, и он, дрейфуя к
берегу, загорелся. Личный состав ?Парижа¦ действовал исключительно храбро.
В разгаре боя Нахимов внимательно следил за действиями эскадры. Восхищенный
быстротой и четкостью маневров корабля ?Париж¦, Нахимов, зная, как высоко
ценится его одобрение, приказал благодарить ?Париж¦ сигналом. К сожалению,
сделать это было невозможно, так как на ?Императрице Марии¦ все сигнальные
фалы были перебиты. Благодарность Нахимова была передана адъютантом
адмирала, прибывшим на шлюпке к ?Парижу¦.
Корабль ?Ростислав¦, став весьма удачно против батареи ¦6 и корвета ?Фейзи-
Меабуд¦, открыл по ним огонь. Турецкий корвет и батарея сильно вредили
кораблю. Турецкая граната, ударив в одно из орудий среднего дека корабля
?Ростислав¦, разорвала орудие, разбила палубу и зажгла кокор; 40 матросов
были ранены и обожжены. Горящие части упали в люки крюйт-камеры (место
хранения пороха). Кораблю грозила страшная опасность, но вскоре пожар был
потушен. Действия корабля ?Ростислав¦ были успешны; корвет ?Фейзи-Меабуд¦
выбросился на берег и сгорел, а батарея ¦6 была уничтожена.
Корабль ?Три святителя¦ действовал против фрегатов ?Каиди-Зефер¦ и
?Низамие¦. После первого неприятельского выстрела у ?Трех святителей¦ был
перебит шпринг; корабль развернуло по ветру, и он подвергся метким
продольным выстрелам батареи ¦6. Рангоут корабля сильно пострадал. Тотчас
же были посланы баркас и полубаркас для завоза нового шпринга. Полубаркас
мгновенно был разбит и потоплен неприятельским ядром. Матросы полубаркаса
перебрались на баркас и выполнили свое дело. После этого корабль ?Три
святителя¦, подтянув на шпринге корму, быстро заставил ?Каиди-Зефер¦
выброситься на берег.
Во время боя вышел из своей линии турецкий пароход ?Таиф¦, которым
командовал английский инструктор капитан Слэд, и пустился в бегство.
Фрегаты ?Кагул¦ и ?Кулевчи¦ погнались за ним, но ?Таиф¦, идя полным ходом,
часто меняя курс, быстро вышел из под огня фрегатов. В открытом море ?Таиф¦
встретился со спешившей к Синопу эскадрой Корнилова.
В 1 час. 30 мин. фрегат ?Одесса¦ под флагом Корнилова поднял сигнал
следовавшим за ним пароходам ?Крым¦ и ?Херсонес¦ атаковать неприятеля,
поставив его в два огня.
Пароходу ?Таиф¦, шедшему на юго-юго-восток, лег на пересечку курса фрегат
?Одесса¦ и сблизился с ним. Вскоре туман закрыл ?Таиф¦ от русских
пароходов, и он, пользуясь преимуществом в скорости, скрылся.
В 17 час. 18 ноября бой был закончен. Транспорты и купеческие суда затонули
от попавших в них ядер. Фрегаты ?Фазли-Аллах¦, ?Низамие¦, ?Каиди-Зефер¦,
корвет ?Неджми-Фешан¦ и пароход ?Эрекли¦, зажженные, по-видимому, своими
экипажами, взлетели на воздух один за другим.
В Синопском бою, прославившем русских моряков, было уничтожено 13 кораблей
(вся турецкая эскадра состояла из 14 кораблей); из 4500 человек экипажа
более 3000 было убито и ранено. Много турок попало в плен, в том числе
начальник турецкой эскадры вице-адмирал Осман-паша и два командира
фрегатов.
Русская эскадра не потеряла ни одного корабля, однако некоторые корабли
имели довольно значительные повреждения. Так, флагманский корабль Нахимова
?Императрица Мария¦ имел 60 пробоин и 11 других повреждений. Корабль ?Три
святителя¦ получил 48 пробоин и 17 других повреждений. Корабль ?Константин¦
имел 30 пробоин. Всего корабли русской эскадры имели 201 пробоину и 77
других повреждений. Потери в личном составе были незначительные ? 38
человек убитыми и 235 ранеными.
19 ноября эскадра исправляла повреждения на кораблях. Через 36 часов после
боя эскадра пошла в Севастополь. 22 ноября во втором часу дня корабли
?Великий князь Константин¦, ?Три святителя¦ и ?Ростислав¦ стали на
Севастопольском рейде. К ночи пришли и остальные корабли.
Синопская победа вписала славную страницу в историю русского флота, еще раз
подчеркнув беспримерный героизм русского народа.
Иностранная печать старалась умалить значение победы русских моряков. В
действительности же Синоп поразил Западную Европу совершенством русского
флота.
В Синопском сражении во всей полноте развернулось замечательное дарование
адмирала Нахимова. Достаточно прочесть приказ Нахимова от 17 ноября, чтобы
убедиться в том, что Синопский бой был так блестяще выигран потому, что в
нем каждый участник, проникнувшись волей к победе, исполнял в точности
намеченный план начальника эскадры.
Характерными чертами военно-морского искусства адмирала Нахимова в этом бою
являются:
Тщательное изучение и точный анализ всех элементов обстановки, в которой
должен был произойти бой, и принятие плана боя в соответствии с конкретными
условиями обстановки.
Одновременная атака двумя колоннами, нацеленными в центр боевого порядка
противника с точным распределением целей после занятия диспозиции.
Нанесение первого удара по флагманскому кораблю турок, что при низких
моральных качествах противника способствовало скорейшей победе.
Отсутствие боязни береговых батарей неприятеля, которая была характерна для
иностранных флотов.
Прибытие эскадры-победительницы в Севастополь при сильнейшем шторме
доказывало, что все исправления поврежденных кораблей были сделаны с полным
знанием дела. Адмирал Корнилов называл переход от Синопа до Севастополя
второй победой эскадры Нахимова.
Синопская победа произвела огромное впечатление в России и явилась тяжелым
ударом для Англии и Франции. Вскоре англо-французский флот, стоявший с 27
октября в Босфоре, вошел в Черное море. Это было явно враждебное действие
против России.
Реферат на тему: Національна політика СРСР в роки перебудови
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра всесвітньої історії
Shura19@yandex.ru
Курсова робота
на тему:
Національна політика СРСР в роки перебудови
Виконала:
студентка -го курсу,
групи , історико-
соціологічного факультету
Науковий керівник:
РІВНЕ - 2004
ЗМІСТ
Стор.
Вступ.....................................................................
............................................... 3
1. Передумови
перебудови..................................................................
......... 5
1. Початок перебудови: відсутність передумов для
розвитку
демократії................................................................
....... 5
1.2. Цілі і задачі перебудови
.................................................................. 8
2. Перебудова та викликані нею
зміни.................................................... 10
2.1. Реформа державного апарату в період перебудови.....................
10
2.2. Зміни в законодавстві
............................................................................
15
2.3. Формування нової зовнішньополітичної доктрини СРСР....... 20
2.4. Соціально-економічна і політична ситуація в
період
перебудови..................................................................
................. 25
3. Наслідки
перебудови..................................................................
............... 36
3.1. Завершення
перебудови..................................................................
....... 36
3.2. Підсумки перебудови………………………………………………….. 37
Висновки ……………………………………………………………………… 40
Література …………………………………………………………………….. 42
Вступ
У 1982 р. пішов з життя Л.І.Брежнєв, людина, яка уособлювала собою
неосталінізм. Протягом п’ятнадцяти років, за винятком розстрілів і масових
тортур, практично все лишалося, як було при Сталіні. За неповні два
десятиліття в країні було відновлено й зміцнено командно-адміністративну
систему управління всіма сторонами суспільного життя. Вона не передбачала
ні в економіці, ні в культурі, ні, тим більше, в пресі ніяких дій, які не
були би узгоджені з керівництвом. Ініціатива дозволялася лише в межах того,
як краще виконати вказівки партії.
Новий генеральний секретар, який прийшов після Л.І.Брежнєва, Ю. В.
Андропов, прагнув “затягнути гайки” і, як багаторічний голова комітету
держбезпеки, взявся не до демократизації життя, а до впорядкування
насильства, яке мало покласти край розпаду соціалістичного суспільства.
Серед заходів, до яких вдалося керівництво країни, були і дуже непопулярні,
наприклад, було дано команду зупиняти людей на вулицях та в кінотеатрах за
те, що вони в робочий час перебували не на роботі.
Наступний генеральний секретар ЦК КПРС К.У. Черненко повернув країну
назад, на рейки застою, до брежнєвських часів. Знову і партію, і пресу
охопила апатія, а економіка й соціальна сфера продовжували втягуватися в
повномасштабну кризу.
Врешті в квітні 1985 р. до найвищої партійної влади в СРСР прийшов
новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Квітневий пленум
знаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського
Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу. На
квітневому пленумі так звані реформаційні сили партії провели в генсеки
свою кандидатуру першого секретаря Ставропольського обкому, реформатора,
який вже мав певний авторитет за кордоном (ще як член політбюро ЦК КПРС,
він побував в Англії і тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Тетчер
дала йому дуже високу оцінку як гнучкому політичному і державному діячеві).
В лютому-березні 1986 р. пройшов ХХVII з(їзд КПРС. Вперше, на відміну
від попередніх з’їздів, на ньому було заслухано не звітну, а політичну
доповідь. В ній було поставлено діагноз нашому суспільству: його державна й
політична система застаріла, не відповідає вимогам сучасності. Зокрема,
було наголошено на проблемі “відірваності слова від справи”.
XXVII з(їзд КПРС зробив спробу повернути партію обличчям до людей. По
суті, було поставлено історичний експеримент на сумісність соціалізму та
демократії. І експеримент, на подив його організаторів, дав негативну
відповідь: командно-адміністративний соціалізм, збудований в СРСР,
протилежний демократії, несумісний з нею, - і таким чином довів перевагу
демократії.
Почалися процеси, які спочатку мали на меті пристосувати партію до
нових умов, позбутися застійних явищ, оживити, прискорити, активізувати
партійну роботу і відтак перевести економіку на режим оздоровлення.
Стратегічний курс на перебудову соціальних відносин було визначено на
кількох наступних пленумах і затверджено у новій редакції програми партії
(програми побудови комунізму, прийнятої ще в хрущовські часи). Це сталося
на ХХVІІ з(їзді КПРС, а згодом було підтверджено та поглиблено на ХІХ
Всесоюзній партійній конференції.
Метою бурхливих перемін у соціально-економічній та політичній сферах
життя було визнано вирішення назрілих соціальних проблем на основі розвитку
планово-ринкового господарства, повністю звільненого від бюрократичних пут.
В економіці було проголошено відмову від командно-адміністративної
системи управління й проголошено переважно економічні методи управління
господарством - а згодом навіть визнано необхідність переходу до соціально
орієнтованих ринкових відносин, що по суті вже означало скасування
планового принципу розвитку промисловості й сільського господарства.
В соціальній сфері було проголошено відмову від так званого залишкового
принципу, за яким на освіту, культуру, медицину, екологію тощо витрачається
те, що лишається після пріоритетних витрат. Проголошено було повернення до
усвідомлення їх першочергового значення, до практичного переорієнтування
економіки на вирішення її потреб.
У політиці - взято курс на пробудження від апатії та байдужості, на
різку політизацію народних мас, на розділення функцій партії і держави,
перехід від монополії КПРС у сфері ідеології, зокрема ЗМІ, до плюралізму,
становлення багатопартійності. Певне здивування при цьому викликало те, як
старі, ще сталінського гарту газети пишалися тим, що саме партія
проголосила курс на оновлення життя в країні, та ставали на чолі цього
дозволеного та узгодженого прогресу.
1. Передумови перебудови.
Квітень 1985 року поклав початок повільним, обережним реформам,
спрямованим на часткове відновлення існуючої системи. Зміни, що відбувалися
протягом приблизно трьох наступних років, віддалено нагадували ситуацію, що
склалася в Росії наприкінці 50-х років минулого століття. Сто тридцять
років тому потреба в частковій модернізації режиму була усвідомлена в
результаті поразки в Кримській війні, що продемонструвала усьому світу, як
далеко відстала Російська імперія від інших європейських держав за час, що
пройшов після тріумфальної перемоги її над наполеонівською Францією. Тепер
же причиною “ремонту, що почався,” стало відставання від США в гонці
космічних озброєнь: нездатність у силу економічних причин дати відповідь на
програму “зоряних війн” переконала правлячі кола СРСР у тому, що змагання в
сфері високих технологій уже майже програно (про близькість економічної
кризи говорить хоча б такий факт: з 1971 по 1985 р. у наявності була
негативна динаміка росту по найважливіших економічних показниках.
Мова йшла зовсім не про те, щоб змінити систему - існуюча цілком
влаштовувала правлячі верхи. Систему цю прагнули лише пристосувати до нових
- насамперед міжнародних - умов.
Навпроти, у первісному проекті перебудови в главу кута ставилася
технологія, а не людина - їй приділялася незрозуміла роль “людського
фактора”.
1.1. Початок перебудови: відсутність передумов для розвитку демократії.
У 1985 році СРСР являв собою типовий приклад панування тоталітарного
режиму в рамках соціалістичної системи. Природно, що в такій обстановці не
могли скластися передумови, необхідні і достатні для переходу до
демократії.
У західній політології прийнято розрізняти економічні, політичні і
культурно-психологічні передумови, що сприяють становленню ефективної
демократії. До економічних передумов можна віднести високий рівень
індустріалізації і певний рівень добробуту населення. Відповідно до теорії
політолога Лернера, високий рівень економічного розвитку, досягнутий у ході
попередньої політичної епохи, є первинною умовою стабільної демократії і
всебічної модернізації суспільства. Перефразувавши Лернера, можна сказати,
що чим нижче рівень економічного добробуту має країна, тим менше в неї
шансів для демократизації.
У СРСР були відсутні соціально-економічна основа і відповідні
передумови демократії – не було ринку, середнього класу, достатнього
економічного розвитку.
До політичних передумов демократії західні політологи відносять
визнання всіма політичними суб'єктами “правил демократичної гри”, під якими
розуміються: визнання політичною елітою й основною масою громадян країни
демократичних принципів устрою держави (наприклад, принцип поділу влади в
державі, багатопартійність, воля ЗМІ і. т.д.), визнання політичної
опозиції, активна участь громадян у політичному житті країни.[10;144]
Тоталітарна політична культура громадян, що ґрунтувалася на принципах
колективізму, визначеності, єдності й однаковості, перешкоджала виникненню
продемократичних чи хоча б антитоталітарних поглядів. Для успіхів процесів
демократизації в СРСР необхідно було поступово змінювати, трансформувати
політичну культуру соціалізму, що з погляду світової політології не
підходила для демократії, точно так само що як існувала економічна
культура, теорія і практика соціалізму не підходили для ліберальної
економіки.
Перебудова – комплекс реформ, що були ініційовані і перетворені в життя
“зверху”.
Розглянемо більш докладно основні складові переходу до демократії з
погляду західних політологів.
Перша стадія – лібералізація, відповідно до поглядів західних
теоретиків, являє собою процес інституціоналізації основних громадянських
воль без радикальної зміни владного апарату, тобто свого роду контрольоване
відкриття нового політичного простору, що має ціль поставити під сумнів
легітимність і стабільність попереднього політичного режиму. Легітимність
колишнього режиму звичайно зменшується внаслідок його дискредитації
реформаторами і демонстрації ними переваг нового, демократичного режиму.
Широка політична участь громадян, розширення громадянських прав і воль
теоретично повинні вести до появи в суспільстві альтернативних думок і
настроїв. Основним критерієм лібералізації, звичайно, вважається поява
конфліктів інтересів, що, з одного боку, є необхідною передумовою
демократії, а з іншого боку – одночасно підриває стабільність попереднього
режиму.
На другій стадії конфлікт між прихильниками старого режиму й опозицією
може мати два варіанти завершення. Або це демонтаж колишньої системи
внаслідок мирного дозволу конфлікту інтересів між режимом і опозицією, або
розпад системи у випадку небажання позначених сторін прийти до компромісу.
Для остаточного демонтажу системи необхідно, щоб протистояння
опозиційних сил завершилося добровільним прийняттям усіма сторонами
демократичних норм і цінностей.
Третьою стадією розвитку моделі є власне демократизація, що являє собою
конституційне оформлення демократії. Основним критерієм досягнення певного
рівня демократизації суспільства в даній моделі служать демократичні
вибори, при проведенні яких жодна зі сторін не може цілком їх контролювати
і гарантувати результат у свою користь. Конституційне оформлення
демократичних інститутів за цією схемою здійснюється шляхом прийняття
спеціальних нормативних актів.
Остання четверта стадія характеризується засвоєнням нових норм і
цінностей громадянами країни.
У чому ж помилка горбачовської демократизації? У 1985 році
демократизація системи випереджала ріст потреб громадян СРСР у цій
демократії.
1.2. Цілі і задачі перебудови
Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою ціль
вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до
демократії, що своєрідно розуміється. У заявах керівництва того часу можна
виявити три потенційно необхідних для здійснення реформи компонента:
аналітичний, що містив критику існуючої системи (гасло гласності),
перспективний, пояснюючий те, що повинно бути зроблене (гасло перебудови)
і тактичний пояснюючий механізми досягнення мети (на різних етапах цю роль
грали гасла “прискорення”, “нового мислення” і “демократизації”).[1;94]
Перебудова мала своєю урочисто проголошеною метою не трансформацію системи,
а перехід до нового, гуманного соціалізму. Усебічна ж демократизація
повинна була торкнутися тільки нижчих ешелонів влади. Процеси, що почалися,
були спрямовані лише на часткову видозміну колишньої політичної системи і
на збереження позицій КПРС при пануванні трохи модернізованої
соціалістичної ідеології.
Перші реформи. Причини кризи в економіці, що наступили, треба шукати у
виродливій структурі народного господарства країни і відсутності серйозних
стимулів до праці. Усе це варто помножити на серйозні помилки в управлінні,
допущені на початку перебудови.
Спочатку, на XVII З'їзді КПРС питання ставилося правильно: повернути
виробництво обличчям до споживача й активізувати людський фактор. Але як
домогтися поставленої мети? Горбачов обрав цілком марксистський метод -
метод проб і помилок.[4;47]
Спочатку було “прискорення” - наївна спроба за допомогою ідеологічних
заклинань і призовів до “кожного на своєму робочому місці” змусити
проржавілий господарський механізм крутитися швидше. Але одними
домовленостями було не обійтися: на випуск товарів народного споживання
була задіяна тільки одна сьома частина основних виробничих фондів. І уряд
затіяв малу індустріалізацію - для того, щоб в остаточному підсумку
модернізувати відсталу легку промисловість. Усе це, однак, закінчилося
провалом уже на першому етапі: мільярдні держкапіталовкладення в базові
галузі безвісти розчинилися в загальному бедламі - нового обладнання,
матеріалів, технологій легка промисловість так і не дочекалася.
Тоді скоротили закупівлю ширвжитку і кинули валютні кошти на закупівлю
техніки за рубежем. Результат - мінімальний. Частина устаткування так і
залишилася на складах і під відкритим небом - недостача виробничих площ. А
те, що удалося зрештою змонтувати, то і справа давала відмовлення. Цілі
потокові лінії простоювали через неправильну експлуатацію, відсутності
запчастин, низької якості сировини.
Нарешті зрозуміли, що при відсутності стимулів у виробників нічого в
економіці не повернеш. Вирішили дати підприємствам госпрозрахункову
самостійність. Але обмежена воля обернулася лише правом безконтрольної
витрати державних засобів і призвела до здуття цін, скороченню обсягів
виробництва і різкому рості грошової маси в наявному обігу.
Ріст заробітків при цьому ніяк не вплинув на вихід кінцевої споживчої
продукції, оскільки гроші виплачувалися не тільки виробникам товарів, але і
всім іншим без винятку.
Бажання влади виглядати добре без усяких на те основ зіграло з нею
поганий жарт. Не скорочуючи колишніх витрат, у центрі і на місцях
розробляли незліченні соціальні програми, накачували в економіку інфляційні
гроші. Зрештою роздутий платоспроможний попит початків потихеньку
роздавлювати і торгівлю, і споживчий сектор промисловості.
Втрати народного господарства від реформ Горбачова зростали. Другий
подих до соціалізму так і не прийшло - почалася агонія...
2. Перебудова та викликані нею зміни.
2.1. Реформа державного апарату в період перебудови.
Зміни, що відбувалися в країні, основним змістом котрих була
демократизація суспільного життя, зокрема розвиток гласності і політичного
плюралізму, а також послаблення влади КПРС — стрижня адміністративно-
командної системи управління, обумовили необхідність реформування
державного апарату як в центрі, так і на місцях. Ця робота почала
розгортатись перш за все на союзному рівні. Досить радикальним кроком у
реформуванні держапарату було прийняття 15 березня 1990 p. III з'їздом
народних депутатів СРСР постанови про обрання М.Горбачева Президентом СРСР.
М.Горбачев став президентом країни, одержавши лише 59,2% від списочного
складу з'їзду народних депутатів СРСР.[2;114] Запровадження інституту
президентства в країні було логічним втіленням у практику державного
будівництва теорії розподілу влади, що передбачало функціонування трьох
самостійних гілок влади, в тому числі й виконавчої.
26 грудня 1990 p. з'їзд народних депутатів СРСР прийняв Закон "Про
зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв'язку з
удосконаленням системи державного управління", значне місце в якому
відводилося правовому регулюванню організації та діяльності уряду СРСР.
Замість Ради Міністрів СРСР уряд далі іменувався Кабінетом Міністрів СРСР.
В оновленій ст. 128 Конституції СРСР зазначалося, що Кабінет Міністрів СРСР
є виконавчо-розпорядчим органом Союзу РСР і підлеглий президенту СРСР.
Докладно організація і діяльність уряду СРСР регламентувалися Законом СРСР
від 20 березня 1991 p. "Про Кабінет Міністрів СРСР". Реконструювання уряду
СРСР означало логічне продовження конституційного оформлення виконавчої
влади. Галузеве управління в країні здійснювали міністерства СРСР та інші
центральні органи державного управління Союзу РСР. Перелік названих союзних
органів наводився в Законі СРСР від 1 квітня 1991 p.[14;221]
У період, що розглядається, була піддана реформуванню й судова система.
13 листопада 1989 p. Верховна Рада СРСР прийняла нові Основи законодавства
СРСР і союзних республік про судоустрій. Підвищити роль суду були покликані
й інші правові акти. Так, 20 червня 1989 p. Верховна Рада СРСР прийняла
Закон "Про статус суддів в СРСР", а в грудні 1989 p. ухвалила низку
правових актів про судову систему, зокрема Закон СРСР "Про відповідальність
за неповагу до суду", постанови "Про затвердження Положення про
кваліфікаційні колегії суддів судів Союзу РСР", "Про затвердження Положення
про кваліфікаційну атестацію суддів", "Про затвердження Положення про
дисциплінарну відповідальність суддів, відкликання і дострокове звільнення
суддів та народних засідателів судів Союзу РСР".[4;118]
В процесі конституційних нововведень у роки "перебудови" було зроблено
спробу створити орган конституційного контролю. Цим органом став Комітет
конституційного нагляду СРСР, організація і діяльність якого були
врегульовані Законом про Конституційний нагляд в СРСР, ухваленим з'їздом
народних депутатів СРСР У грудні 1989 p. Проте діяльність зазначеного
органу виявилась малоефективною. Комітет був квазісудовим органом і являв
собою додаток до з'їзду народних депутатів СРСР. Громадяни були позбавлені
можливості звертатися до нього з конкретних питань.
На союзному рівні було зроблено спробу здійснити корінну реформу
організації місцевої влади. 9 квітня 1990 p. був прийнятий Закон СРСР "Про
загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР".
Згідно з постановою Верховної Ради СРСР про порядок введення в дію
зазначеного Закону вважалися такими, що втратили силу, закони про основні
права і обов'язки усіх ланок місцевих Рад народних депутатів. У той же час
Верховним Радам союзних республік пропонувалось забезпечити розроблення і
прийняття законодавчих актів, які б регулювали місцеве самоврядування
республік. Закон СРСР від 9 квітня 1990 p. містив основну ідею — перевести
місцеві Ради з режиму єдиного державного керівництва в режим місцевого
самоврядування — і закріплював становище місцевих Рад як повноправних
господарів на своїй території.
В руслі зазначених напрямків реформування союзної державності
здійснювалось і реконструювання державного апарату УРСР.
Помітною подією в державно-правовому житті УРСР було прийняття
Верховною Радою республіки 27 жовтня 1989 p. Закону "Про зміни і доповнення
Конституції (Основного Закону) Української РСР". У преамбулі цього Закону
зазначалося, що зміни до Конституції УРСР вносяться з метою розвитку
демократії, самоврядування народу, удосконалення виборчої системи,
структури, діяльності Рад народних депутатів, органів правосуддя та
відповідно до Закону СРСР "Про зміни і доповнення Конституції (Основного
Закону) СРСР". Прийняття Закону від 27 жовтня 1989 p. означало певне
зрушення у бік розвитку представницької демократії в Україні. Це було
пов'язано у першу чергу з демократизацією виборчої системи. Закон, зокрема,
забезпечував перехід до реальної, а не тільки проголошеної альтернативності
висування кандидатів у депутати. Істотні зміни було внесено в розділ 12
Конституції УРСР, що регламентував організацію і діяльність Верховної Ради
республіки. Чіткіше визначалась компетенція Верховної Ради, предмети
виключного відання цього вищого органу влади УРСР. Значно розширювалися
повноваження Голови Верховної Ради УРСР, який набуває рангу найвищої
посадової особи республіки і представляв УРСР у країні та в міжнародних
відносинах. Конституція УРСР у редакції Закону від 27 жовтня 1989 p.
передбачала функціонування в республіці Комітету конституційного нагляду
УРСР, який обирався Верховною Радою строком на 10 років. Істотні зміни були
внесені також в розділ 18 Конституції УРСР "Суд і арбітраж". Наприклад,
змінювався порядок обрання народних суддів районних народних судів. Обирали
їх обласні Ради народних депутатів. Судді усіх судів обиралися строком на
10 років. В розвиток демократичних начал виборчої системи, Верховна Рада
республіки 27 жовтня 1989 p. прийняла закони "Про вибори народних депутатів
Української РСР" та "Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів
Української РСР".[14;315]
Демократизація виборчої системи дала позитивні результати. У березні
1990 p. на виборах до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад народних депутатів
національно-демократичні сили одержали переконливу перемогу. Так, на
виборах до Верховної Ради вони завоювали в умовах жорсткого пресингу з боку
владних структур 27% депутатських мандатів. У парламенті республіки була
сформована опозиція в особі Народної Ради, до складу якої увійшло 125
депутатів. Між ними і партапаратною більшістю депутатів ("група 239")
розгорнулася запекла політична боротьба.[3;7] Уперше за багато років свого
існування Верховна Рада почала працювати в парламентському режимі, тобто
сесії продовжувалися по кілька місяців. Порядок їх роботи визначався
Тимчасовим регламентом засідань Верховної Ради Української РСР дванадцятого
скликання, затвердженим Верховною Радою УРСР 22 травня 1990 p.
Новий поштовх справі удосконалення державного апарату УРСР дало
прийняття Декларації про державний суверенітет України. 24 жовтня 1990 p.
Верховна Рада прийняла Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного
Закону) Української РСР". Вони стосувалися в першу чергу розділу "Політична
система". Було змінено статтю Конституції про принцип демократичного
централізму. У новій редакції зазначалося, що організація і діяльність
держави ґрунтуються на засадах виборності всіх органів державної влади,
підзвітності їх народові, відповідальності кожної державної та службової
особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для
нижчестоящих відповідно до їх компетенції. Цим же Законом було виключено
ст. 6 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КЛРС у суспільному та
державному житті і надано право політичним партіям, громадським
організаціям і рухам через своїх представників, обраних до Рад народних
депутатів, та в інших формах брати участь у розробці і здійсненні політики
в управлінні державними і суспільними справами. Таким чином, були підірвані
засади монопольного панування компартії в державі як вирішального чинника
функціонування командно-адміністративної системи управління.
Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися ряду статей про
розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими
органами. Істотні зміни було внесено до розділів 18 ("Суд і арбітраж") та
19 ("Прокуратура"). Судова і прокурорська системи України фактично
виводилися із підпорядкування союзним структурам. Так, в ст. 149
Конституції зазначалося, що "найвищий судовий контроль і нагляд за судовою
діяльністю судів республіки здійснюється лише Верховним Судом Української
РСР", а в ст. 163 — що "Генеральний прокурор Української РСР призначається
Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй
підзвітний". Встановлювалося, що організація й порядок діяльності судів і
органів Прокуратури УРСР визначаються виключно законами УРСР.[12;9]
Передбачалося також створення в Україні дуже важливого органу —
Конституційного Суду.
20 грудня 1990 p. був прийнятий закон України "Про міліцію". Згідно з
ним основними завданнями міліції оголошувалися: забезпечення особистої
безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання
правопорушенням та їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, розшук
осіб, що їх скоїли;
забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних
посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в
межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам,
організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Робота по удосконаленню держапарату України тривала й у 1991 р. Так,
Законом від 21 травня 1991 p. були змінені і доповнені статті Конституції
про структуру вищої виконавчої влади республіки. Посада голови Ради
Міністрів замінялась посадою прем'єр-міністра, Рада Міністрів стала
називатися Кабінетом Міністрів — урядом України — найвищим органом
державного управління республіки. 13 травня 1991 p. був прийнятий Закон
"Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління
Української РСР". Значною подією стало запровадження в Україні поста
Президента УРСР. З цього приводу Верховна Рада УРСР прийняла 5 липня 1991
p. такі закони: "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення
змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", "Про
Президента Української РСР", "Про вибори Президента Української РСР".
Вибори Президента України призначалися на 1 грудня 1991p.[10;198] Таким
чином, запровадження поста Президента УРСР було новим кроком по створенню в
республіці державного апарату, побудованого на принципах розподілу влади.
У період, що розглядається, значні за обсягом та змістом зміни і
доповнення до Конституції були внесені Верховною Радою України Законом від
19 липня 1991 p., викликані створенням Кримської Автономної республіки,
необхідністю визначення її конституційного статусу. В свою чергу це
викликало зміни статей Конституції про адміністративно-територіальний
устрій, систему і компетенцію державних органів.
Істотним змінам було піддано законодавство УРСР про місцеві Ради. Це
було пов'язано з прийняттям 7 грудня 1990 p. Закону УРСР "Про місцеві Ради
народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування". Він визначив
засади місцевого самоврядування — основи демократичного устрою влади в
республіці, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів
територіального громадського самоврядування, а також форми безпосередньої
демократії. У преамбулі Закону підкреслювалося, що цей правовий акт є
основою реалізації державної влади і місцевого самоврядування, утвердження
повноти народовладдя на відповідних адміністративних територіях. З
введенням в дію зазначеного Закону втрачало чинність законодавство про
обласні, районні, міські, районні в місті, селищні, сільські Ради народних
депутатів УРСР .
Ось такі основні зміни в державному апараті України сталися в умовах
реформування політичної системи країни. Новий етап реформи держапарату
республіки розпочався уже у другій половині 1991 p., коли Україна набула
статусу незалежної держави.
2.2. Зміни в законодавстві в період перебудови.
На початок 1985 р. в Україні діяло розгалужене як союзне, так і
повністю відповідне йому республіканське законодавство. Воно було покликане
забезпечити функціонування командно-адміністративної системи управління і
планової економіки. У роки "перебудови" здійснюється реформування
законодавства. У діючі закони, інші правові акти вносяться численні зміни і
доповнення. Крім того, приймаються нові законодавчі акти. Практично не було
жодної галузі права, де б не сталися часом істотні зміни. Усе це було
обумовлено процесами, які відбувалися у суспільстві.
Особливо активний процес оновлення законодавства спостерігався в
галузях права, які регулювали економічні відносини. Так, було прийнято
низку правових актів, покликаних забезпечити перехід економіки СРСР на
систему ринкових відносин.
Зміна економічного фундаменту суспільства, пов'язана з переходом до
багатоукладної економіки, викликала посилення значення цивільного права як
основного регулятора ринкових відносин, що формувалися. Головними актами,
які регулювали цивільно-правові відносини в Україні у період, що
розглядається, були Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних
республік від 8 грудня 1961 p. та Цивільний кодекс УРСР 1964 p., куди
вносилися зміни і доповнення. Проте поряд із зазначеними актами були
прийняті й нові закони, які вносили істотні зміни в цивільне право. Це перш
за все закони СРСР від 4 червня 1990 р. "Про підприємства в СРСР", від 26
травня 1988 p. "Про кооперацію в СРСР", від 6 березня 1990 p. "Про
власність в СРСР", Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про
оренду від 23 листопада 1989 p. та ін. В УРСР новими важливими актами в
галузі цивільного права стали закони від 17 лютого 1991 р. "Про власність"
і від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні".[14;156]
У травні 1991 p. були прийняті нові Основи цивільного законодавства
Союзу РСР і союзних республік, які набрали чинності 1 січня 1992 p. Вони
являли собою серйозний, глибоко продуманий, працездатний закон ринкового
типу.
До законодавства в галузі цивільного права тісно примикали правові
акти, покликані створити сприятливі умови для підприємницької діяльності.
Одним з них був Закон СРСР від 2 квітня 1991 p. "Про загальні засади
підприємництва громадян в СРСР", яким, зокрема, регламентувалися права і
відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності. В Законі
підкреслювалося, що він спрямований на створення умов для широкого
виявлення господарської ініціативи і заповзятливості громадян на підставі
реалізації принципу рівності усіх форм власності, свободи розпорядження
майном і вибору сфер діяльності. На забезпечення ефективного функціонування
економіки в умовах ринкових відносин були спрямовані Основи законодавства
про інвестиційну діяльність від 10 грудня 1990 p., а також Закон СРСР від
11 грудня 1990 р. "Про банки і банківську діяльність", який передбачав
можливість існування поряд з державними й комерційних банків.[14;157]
В Україні союзне законодавство про підприємницьку діяльність було
продубльовано в законах УРСР від 7 лютого 1991 р. "Про підприємництво" і
від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність".
Одним з найважливіших правових актів, покликаних регулювати економічні
відносини, були Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про
землю від 28 лютого 1990 p. Вони мали регулювати земельні відносини і
створювати умови для раціонального використання та охорони земель,
відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення природного
середовища, розвитку усіх форм господарювання.
Перехід до ринкової моделі розвитку економіки був неможливим без
кардинального реформування трудового законодавства. Перші кроки у цьому
напрямку були зроблені на початку 1988 p., коли розпочався перехід
практично усіх підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування. З
цього часу був встановлений новий порядок розробки й укладення колективних
договорів. Основною його особливістю є деяка демократизація усієї
колдоговірної роботи.
З метою забезпечення рівноправності з чоловіками трудове законодавство
розширило жінкам пільги і надало їм додаткові гарантії трудових прав. Це
було закріплено, зокрема, в Законі СРСР від 22 травня 1990 р. "Про внесення
змін і доповнень у деякі законодавчі акти СРСР з питань, що стосуються
жінок, сім'ї та дитинства" і постанові Верховної Ради СРСР від 10 квітня
1990 p. "Про деякі заходи щодо поліпшення становища жінок".
Питання трудових відносин регулювалися і в таких законах СРСР, як "Про
власність в СРСР", "Про підприємства в СРСР", Основи законодавства Союзу
РСР і союзних республік про оренду. Наприклад, в ст. 62 Закону "Про
власність в СРСР" закріплялося, що громадянину належить виключне право
розпорядження своїми здібностями до праці.[14;157]
У трудовому законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру.
Так, тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися за
погодженням сторін трудового договору, були скасовані нерозумні обмеження
роботи за сумісництвом, краще стимулювалося суміщення професій і посад
тощо.
Кардинальними можна вважати також зміни в інституті трудового договору
по запровадженню союзним законодавством 1990— 1991 pp. так званої
контрактної форми прийняття на роботу. Свідченням розуміння необхідності
кардинальних змін в галузі правового регулювання праці є включення до плану
підготовки проектів законодавчих актів, необхідних для правового
забезпечення економічної реформи, підготовка проекту закону СРСР про
приведення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю у
відповідність з новими принципами господарювання.
Постановою Верховної Ради УРСР "Про економічну самостійність
Української РСР" було передбачено розробку законодавчих актів про працю.
Законом УРСР від 20 березня 1991 p. були внесені окремі зміни в КЗпП УРСР.
Щоправда, ці зміни можна охарактеризувати лише як тимчасові заходи щодо
оновлення трудового законодавства. Були прийняті й інші законодавчі акти,
присвячені окремим інститутам трудового права України, наприклад закони
УРСР від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" і "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Таким чином, і в союзному, і в республіканському трудовому
законодавстві мали місце певні зрушення реформаторського характеру. Проте в
цілому трудове законодавство перебувало у кризовому стані і не відповідало | |
