|
Реферат: Перша світова війна. Причини та характер (История)
Початок першої світової війни.
Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних
протиріч наприкінці 19 ст. і особливо на початку 20 ст., призвели до
створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що
об"єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якого
входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першій
світовій війні.
На початку 20 ст. ситуація на Балканах стала вкрай напруженою.
Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського гніту. Їх
підтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі проти
австро-нимецького блоку.
Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блоками
європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю.
"Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки
Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії.
Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри.
Наслідник австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув з
візитом до столиці Боснії Сараєво.
Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в
Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї
загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецького
імператора Вільгельма ІІ. Там вони домовлялись про плани війни.
Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик. 28
червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербської
націоналістичної організації "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившись
підтримкою Берліна, Відень пред"явив 23 липня Сербії ультиматум. Союзниця
Сербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавши
проект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, а
президент Франції Р.Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики
щодо австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що сербія погодилася майже
з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила їй війну.
Першого серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свого
стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росія
почала загальну мобілізацію. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, а
перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію.
З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення
нейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни
Німеччині. Так почалася перша світова війна.
Причини першої світової війни.
Перша світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у
тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них
обстановку революційної кризи.
Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між
провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного
розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.
Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніж
Англія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо
високого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США і
Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі 19-20ст.
вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши
Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між
цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і
збуту.
На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне
панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь.
До початку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному був
заверешений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція,
натомність у Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних володінь.
Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин
першої світової війни.
Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток
науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів
винищення людей. Почалася гонка oзброєнь, на якій наживалися військові
монополії. Одночасно відбувалася мілітарізація свідомості величезних мас
людей.
Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об"єднавши
зусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації напередодні
війни свідчить, що це не так.
По-перше,
поділ Європи на два ворогуючі блоки держав-Антанту і Троїстий союз- вже
означав неминучість великої європейської війни.
По-друге,
намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповідно розроблялися
плани ведення війни.
По-третє,
в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка озброєнь, зростала
чисельність армій.
У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон про збільшення
армії в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельність
сухопутної німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-
Угорщині було прийнято новий військовий закон, який передбачав збільшення
рекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройні
сили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження
терміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20 років,
що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб.
Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона становила 1 млн.
400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо посилення
армії" мала збільшитися на 400 тис. осіб.
Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на його
імперіалістичній стадії.
Стратегічні плани учасників війни.
У результаті нерівномірного економічного розвитку різних
капіталістичних країн, що посилився у період імперіалізму, змінилося
співвідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиною
гострого суперництва між великими капіталістичними країнами за політичне
панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.
Суперечності насамперед виявилися між Німечинною з одного боку і
Велікобританією, Францією та Росією з іншого.
Плани ведення війни розроблялися з урахуванням головних цілей
протиборствуючих сторін.
Війна була несправедливою і загарбницькою для всіх держав воюючих
блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись досягти
їх за рахунок сусідів.
Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши
її колонії, промислово розвинені райони північно-східної Франції,
відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувала
захопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію, Марокко, Конго,
Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на Близькому Сході. Берлін
прагнув створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною.
Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.
Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування
на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтаю Месопотамію і частину
Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну могутність
Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив на Близькому
Сході.
Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарінію, приєднати
лівий берег Рейна й Саарський вугільний басейн.
Австро-Угорщина винотувала експансіоністські плани щодо Росії та
балканських країн-Сербії, Боснії, Герцеговини.
США до війни не підтримували жодного з європейських угруповань, але,
безперечно, не були байдужими до європейської політики. Вступивши у 1918 р.
у війну на боці Антанти, США забезпечили її перемогу в боротьбі з країнами
німецького блоку.
США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і
посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.
Загарбницькі плани щодо українських земель.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький
характер з боку обох ворожуючих блоків. Українські землі були об"єктом їх
експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина, Румунія.
Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником
слов"янських народів, прагнула завершити справу російських царів, об"єднати
всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалася
оволодіти Буковиною, чорноморськими протоками Босфором і Дарданеллами,
Закарпаттям. Росія також прагнула приєднати Галичину.
Загарбання цих земель переслідувало мету придушити гніздо "мазепинства",
яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Всі плани російського
генерального штабу вістрям наступу російської армії спрямовували в
Галичину.
Австро-Угорщина зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни
австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на
українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено
окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під
зверхністю Австро-Угорщини.
Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині, як з боку
військових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один з
найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: "Росія повинна
віддати нам прибалтійські провінції..,частину Польщі і Донецький басейн з
Одесою, Кримом і Приазов"ям..."
У 1897р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто володіє Києвом, той
має ключ від Росії". Особливо привабливою Україна з її сировинними і
продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни,
коли власні ресурси були фактично вичерпані. Відразу після початку першої
світової війни українські землі стали театром бойових дій між російською
армією та військами австро-німецького блоку або прифронтовою зоною. На цій
території діяв російський Південно-Західний фронт. На завойованій території
російська влада встановила режим, який за словами голови російської
адмінистрації Галичини генерал-губернатора графа Олексія Бобринського, мав
запровадити "русские начала" у житті населення краю.
Так, у Галичині запроваджувались російська мова і російське законодавство.
Закривалися українські школи, інші навчальні заклади, культурні
організації.
Почалось повернення греко-католиків у православ"я. Майже всіх представників
української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької
церкви на чолі з митрополитом А.Шептицьким, вивезено вглиб Росії. Відбулись
єврейські погроми. Російська окупація тривала до весни 1915 р.
Україна в першій світовій війні.
Наслідки війни для України та українців, змушених з обох воюючих
сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни
Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на
Східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та
спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як
російського, так і австрійського командування.
Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю
українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні
інтереси. Величезна кількість українців ( у російській армії налічувалося
3,5 млн.українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську)
боролися і вмирали за імпреії, що не лише ігнорували їхні національні
інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росія знищити їхній
національний рух. Найгіршим було те, що українців - як учасників боїв з
обох сторін - змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом
війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові
політичні можливості для їхніх пригноблених підданих. Але ця можливість
була ще занадто віддаленою.
Українці Австрії одразу відреагували на початок воєнних дій. 3 серпня
1914 р., щоб запезпечити українців єдиним об"єднаним представницьким
органом, усі українські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду
на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Рада
закликала всіх українців боротись за конституційну Австрію, їхнього
найбільшого друга проти самодержавної Росії. Незабаром Рада висунула ідею
створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28
тис.національно свідомих юнаків, багато з яких належали до організацій
"Січ", "Сокіл". Стурбовані можливістю виникнення великих українських
військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на службу до
Українського легіону прийняли лише 2.5 тис.чоловік. Це було перше військове
формування того часу.
Але, ледве згуртувавшись, ці організації були змушені тікати до Відня від
наступаючої російської армії, яка на початку вересня прорвала австрійську
оборону й окупувала велику частину Східної Галичини. Ця поразка австрійців
мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач,
австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської
адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала "зрада українців",
котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті
відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали
кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом
і взагалі всіх українців цілими сотнями заарештовували й страчували без
суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів.
Незавидна доля спіткала також галицьких українців, котрі потрапили
під російську окупацію. Царський уряд швидко дав зрозуміти, що він не
вважає Східну Галичину якимсь новим і тимчасовим завоюванням, називаючи її
не інакше, як "давньою російською землею", котра тепер "назавжди
возз"єднується з матір"ю-Росією". Генерал-губернатором було призначено
графа Георгія Бобринського, який відразу розпочав загальний наступ на
украхнський рух, або "мазепинство", як його називали царські чиновники.
Росіяни преслідували українофілів, австрійці піддавали репресіям русофілів,
а роздерті ідеологічними суперечками галичани видавали й тих, і тих
ворогові-все це більше погіршувало й без того сумну долю українців.
За наказом царських властей було закрито всі українські культурні
установи, кооперативні й періодичні видання. Вводилися обмеження на
вживання української мови й робилися спроби впровадити в школах російську
мову. Особливо масивних атак зазнала греко-католицька церква-цей символ
західноукраїнської самобутності. До Росії вивозили сотні греко-католицьких
священників, а натомість ставили православних попів, що схиляли селян до
православ"я. Заарештували й вивезли до Суздаля митрополита Андрея
Шептицького, який відмовився рятуватися від росіян утечею. Безстрашна
поведінка митрополита протягом усієї війни надихала його земляків і значно
сприяла дальшому зростанню його популярності. Але не встигли росіяни
остаточно здійснити свої плани, як австрійці пішли у контрнаступ і до
травня 1915 року відвоювали більшу частину Східної Галичини. Відступаючи
царські війська взяли заложниками кілька сотень провідних українських
діячів, а також евакуювали тисячі людей, включаючи багатьох русофілів, ролі
яких в українській політеці тепер прийшов кінець.
Ставлення росіян до галицьких українців, яке відомий російський
політик Павло Мілюков розцінив у своєму виступі в Думі як "європейський
скандал", являло собою продовження політики уряду щодо українського руху в
Російській імперії. З вибухом війни було закрито майже всі українські
організації та газети.
Тим часом у Відні, по австрійський бік фронту, у травні 1915 року
зібралися українські політичні діячі та відновили свій представницький
орган - Загальну Українську Раду. В міру того як війна дедалі виснажувала
Австро-Угорщину, чимраз сміливішими ставали вимоги народів імперії, серед
них і українців. Так, Загальна Українська Рада оголосила своєю метою
незалежність Російської України, котру, як вона сподівалася, завоюють
австрійці, а також широку автономію для Східної Галичини та Буковини. Проте
коли Відень пообіцяв полякам ще більшу владу в Галичині, Рада на знак
протесту саморозпустилася. Надалі західноукраїнські інтереси представляв
український клуб віденського парламенту на чолі з Євгеном Петрушевичем.
Війна негативно вплинула на стан промисловості і сільського
господарства України. Вже в перші місяці війни було закрито майже 400
промислових підприємств, а в 1915-1917 роках - понад 1400. На десятках і
сотнях заводів і фабрик обсяг промислового виробництва скоротився на 30-5-
і навіть 75 %. Розвалювався транспорт, що викликало загострення
продовольчої кризи. Зросли ціни.
У сільскому господарстві не вистачало робітників, реманенту, робочої
худоби. Посівна площа у 1916 р. скоротилась на 1 млн. 900 тис. Десятин,
валовий збір зерна у порівнянні з 1913 р. впав на 200 млн. пудів.
Внутрішє становище у воюючих країнах.
Війна вимагала від воюючих держав мобілізації усіх людських,
сировинних, матеріальних і продовольчих ресурсів. Чисельність армій двох
коаліцій досягла 70 млн. осіб. Для ефективної роботи промисловості й
створення військового виробництва у воюючих країнах запроваджувалося
державне регулювання економіки, було створено спеціальні органи військово-
економічні управління, або комітети. Вони здійснювали контроль за джерелами
фінансування народного господарства, розподіляли державні замовлення і
необхідні для їх використання сировину й обладнання, визначали обсяги
виробництва, види продукції, терміни її виготовлення й ціни.
Урядові комітети з сільського господарства визначали посівні плани,
вимагали від селян обов"язкових поставок зернових державі. Для
продовольчого забезпечення населення основними товарами вводилися картки.
На початок 1917 р. найкритичнішим було становище країн австро-
німецького блоку і Росії. Майже половина армій була виведена із ладу,
стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових скоротився вдвічі,
зменшилися розміри посівних площ.
Німеччина опинилась в економічній блокаді. Англія зайняла майже всі
колонії. Спроба прорвати блокаду в морській битві поблизу Ютландського
півострова 31 травня 1916 року зазнала невдачі.
В країнах піднімалася хвиля антивоєнних виступів, і "громадський мир"
змінився соціальним протистоянням. Попри заборону страйків, кількість
страйкуючих постійно зростало. Німецькі соціал-демократи 1 травня 1916 року
провели в Берліні масову демонстрацію під гаслами "Геть війну!", "Геть
уряд!". Звичним явищем стало дезертирство, "братання" солдатів ворожих
армій. В урядових колах визрівали плани мирних переговорів.
Війна справила тяжкий вплив на розвиток господарства Росії. Стан
погіршувався і тим, що в період на 1917 рік декілька важливих промислових
районів були окуповані противником, в результаті загальні втрати
промислового потенціалу склали 20%. Склалася топливно-енергетична криза в
країні. Темпи виробництва в металургії, машинобудуванні не задовольняли
потреб фронту. Залізниці також не справлялися з різким ростом перевозок та
експлуатацією населення.
Загальні витрати Росії на війну в березні 1917 року складали суму
більше 30 млрд. крб. 1/3 цих витрат становили зарубіжні кредити для Росії.
Розпочався процес грошової еміссії, що вело до росту інфляції. Офіціальний
курс рубля понизився до 55 коп., а купівна спроможність складала 22 коп.
Державний борг Росії за роки війни зріс більше, ніж у 4 рази і складав -
36,2 млрд. крб.
Тяжким ударом війна стала для сільського господарства: скоротились
посівні площі більш як на 10%, виробництво м"яса і інших продуктів
харчування. Все цело вело до росту цін на продукти харчування. Які зросли
на 200% порівняно з 1914 роком.
Дані економічного стану країни свідчать про вступ Росії в економічну
кризу.
Підсумки першої світової війни.
Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом
сучасного ведення воєнних дій. Вона тривала з серпня 1914 року по листопад
1918 рік і була однією з найкровопролитніших в історії людства - в ній
загинуло понад 10 млн. осіб і 20 млн. було поранено. Жертви серед
цивільного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише масового, а
й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на
фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни.
Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в
тилу, оголювали й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні
вади старих імперських порядків Європи.
У воєнних діях взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб.
Основні воюючі сторони: на боці Німеччини й Австро-Угорщини виступила
Болгарія, створивши Четверний союз; до країн Антанти приєднались Італія,
Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція, Японія; війну Німеччині оголосив
Китай і 14 держав Латинської Америки.
Війна так чи інакше вплинула на положення всіх країн світу, в тому числі й
на нейтральні. Таким чином весь світ приймав участь у війні.
У війну були залучені колонії європейських держав. Під час війни колонії
набули великого значення як постачальники сировини та продовольства. Крім
того, сотні тисяч місцевих мешканців цих колоній було вивезено до Європи
для робіт у тилу і були використані як солдати на самих важких ділянках
фронтів, часто для прикриття європейських військ.
Для робіт у тилу Франція використала 200 тис. осіб, вивезених з її
колоній. Англія з однієї Індії вивезла з такою ж метою більше 400 тис.
осіб. Англія получила зі своїх заокеанських володінь майже 1 млн. солдат,
Франція - біля 300 тис.
У ході війни була повалена монархія і відбувся більшовицький жовтневий
переворот у Росії. Військова й економічна могутність Німеччини була
підірвана, і вона на довгий час опинилася в міжнародній ізоляції. Наслідком
поразки Австро-Угорщини став розпад однієї з найбільших европейських
імперій і утворення на її уламках нових національних держав.
Після війни сформувалася нова система міжнародних відносин, відбувся
перерозподіл світу.
Література:
С.П. Пивовар, Я.Серіщев, С.Стельмах "Всесвітня історія ХХ ст." 1995 р.
І.Коляда, Т.Ладиченко "Всесвітня історія вік ХХ" 1995 р.
В.Ф. Салабай, Я.А. Титаренко, Л.О. Панчук, М.П. Чуб, О.Ф. Яхно
"Політична історія ХХ ст."
В.Король "Історія України"
О.Субтельний "Україна. Історія"
План.
І. Початок першої світової війни:
а) привід к війні та розвязання війни;
ІІ. Причини першої світової війни:
а) загострення суперечностей між провідними країнами світу внаслідок
неравномірності економічного розвитку;
б) вплив наявності колоніальних володінь на розподіл світу;
в) вплив розвитку науково-техничного прогресу на гонку озброєнь;
ІІІ. Імперіалістичний характер війни:
а) стратегічні плани учасників війни;
б) загарбницькі плани щодо українських земель;
ІV. Україна в першій світовій війні.
V. Внутрішнє становище у воюючих країнах.
VI. Підсумки першої світової війни.
Міністерство освіти України
Київський Державний Економічний Університет
Реферат
на тему: Початок першої світової війни,
її причини та характер.
Виконала:
Житник Олена Петрівна
студентка І курсу, заочного ф-ту
за спеціальністю 6108
Реферат на тему: Песков А.М. Павел 1
Оглавление
Стр.
Введение 2
1. О книге А. М. Пескова Павел 1 3
Заключение 9
Список использованной литературы.
Введение
Песков Алексей Михайлович родился 31 декабря 1953 г. в г. Москве.
Окончил филологический факультет МГУ (1976). Кандидат филологических наук
(1972), доктор филологических наук (1996). Доцент кафедры истории русской
литературы филологического факультета (1991). Член союза писателей РФ.
Область научных интересов: история русской литературы ХVIII- первой
половины ХIХ в.. Тема кандидатской диссертации "Буало в русской литературе
ХVIII - первой трети ХIХ в". Тема докторской диссертации "Жизнь и
творчество Е.А.Боратынского. Научная биография".
За время работы в МГУ им прочитаны общие лекционные курсы: «История
русской литературы ХVIII в.», «История русской литературы первой половины
ХIХ в.» и спецкурс по истории идеологий в России (ХVII-ХIХ вв.). Ведет
спецсеминар по проблемам историко-литературного комментария к произведениям
ХVIII-ХIХ вв. Подготовил 2 кандидатов наук. Автор предисловий и
комментариев к отдельным изданиям сочинений русских писателей ХVIII и XIX
вв.
Основные труды:
"Буало в русской литературе ХVIII-первой трети ХIХ в.",
"Боратынский Ю. Истинная повесть",
"Павел Первый, или 7 ноября"
О книге А. М. Пескова Павел 1
В 1796 году скончалась Екатерина II, и на престол восходит ее сын
Павел Петрович, прождавший очень долго часа. Очень много вдруг стали
писать, размышлять о Павле Петровиче, который выглядел когда карикатурой, а
сейчас бросаются во многие крайности: или он вообще светоч, дивный гений,
или опять же карикатурная фигура, которая отправляет полками в Сибирь и
возвращает свои приказания через 5 минут после.
Итак, царствовать Павел I начал в ночь с 6 на 7 ноября 1796 года.
После того, как скончалась Екатерина. В памяти потомков его царствование
осталось как череда мрачных анекдотов. Достоверность большей части этих
анекдотов проверить нельзя, но процитировать некоторые из них можно.
Например, анекдот, который запечатлен одним из юмористов. "Некий бригадир
Игнатьев убежал от своей жены в Киев. Там, сказавшись холостым, он женился
на дочери генерал-лейтенанта Нилуса. Через год первая его жена, узнав о его
вторичном браке, подала прошение на высочайшее имя. На него последовала
такая резолюция: "Бригадира Игнатьева привезть из Киева в Москву и велеть
ему жить по-прежнему с первой женою, а второй его жене быть по-прежнему
девицей Нилус".
Все знают анекдот о подпоручике Киже, и все, вероятно, знают о том,
что люди, которые пережили эту эпоху, вспоминают ее со страхом. "Время это
было самое ужасное. Государь был на многих в подозрении, сердце болело,
слушая шепоты, и рад бы не знать того, что рассказывают. Словом, ежедневный
ужас". Это воспоминание человека, который пережил эту эпоху, воспоминание,
сделанное через несколько лет. А вот из письма 1800 года одного из
высокопоставленных лиц к другому. Один пишет другому за границу: "Тирания и
безумие достигли предела". Как вспоминал один мемуарист, он спрашивал
впоследствии одного из сенаторов: "Почему же так страшно было жить?" И
отчасти этот сенатор объяснил. Он сказал, что "с великим прискорбием
принужден был подписать кнут и ссылку сыну короткого знакомства своего, да
и безвинному почти". Для чего же? Боялись иначе. Боялись поступать так,
чтобы государь не прогневался на тех, кто исполняет его волю. Боялись даже
перечить в мелочах.
Скорее, даже опережали желание государя наказать построже. И можно
сказать, что если хорошенько исследовать эту эпоху, то можно было бы,
наверное, половину анекдотов просто отмести, а половине найти какое-то
разумное и целесообразное объяснение. Скажем, например, запрет на быструю
езду извозчиков наверняка последовал после того, как извозчики стали давить
много народу. А, запрет выставлять горшки на внешнюю сторону окна. Когда
упало что-нибудь.
Вероятно, многим нелепым указам можно найти какое-то логическое
объяснение. Надо сказать, что Павел, при своем коротком царствовании, а
царствовал он 4 года и 4 месяца, создал такую вертикаль власти, которая, в
общем и целом, сохранялась на протяжении почти XIX века, и можно сказать,
до 17 года. Император во главе, далее генерал-прокурор, далее то, что уже
при царствовании Александра, сразу, вскоре после убийства Павла I, было
названо министром. Министерства введены были Александром. Министерство –
это орган, который единоначально управляется, в отличие от коллегий,
которые ввел в свое время Петр I.
Так вот, император, генерал-прокурор, первоприсутствующий в коллегии,
а фактически министр, и наконец, губернатор. Такая жесткая вертикаль власти
была выстроена Павлом. Павел принял ряд постановлений, касающихся
урегулирования системы крепостного права. Например, в момент его коронации
наряду с самым главным актом, который он мечтал обнародовать, когда придет
к власти, а это акт о престолонаследии. То есть впервые в XVIII веке было
официально зафиксировано, как должна передаваться власть от монарха к
монарху. Петр I, как известно, не оставил подобного завещания. Так вот,
наряду с этим актом о престолонаследии был принят отдельный акт, касающийся
системы крепостного права, в частности было запрещено помещикам принуждать
крестьян работать в воскресные и праздничные дни. И было высказано в этом
акте пожелание, чтобы крестьяне работали на помещика не более трех дней в
неделю. Был принят еще целый ряд актов. Так что нельзя в целом сказать, что
Павел или суровый крепостник, или антикрепостник.
Можно сказать так, что он, как и всякий просвещенный человек XVIII
века, совершенно не приветствовал систему личной зависимости крестьянина от
помещика. Поэтому характерен один из его указов о том, что крестьян можно
продавать только вместе с землей.
Екатерина допускала очень большие степени собственными же
пожалованиями. Тем не менее, например, генерал-прокурор Волконский почти
все ее царствование оставался в должности, хотя лично он был малоприятен
ей. Словом, для Екатерины важно было то, чтобы люди, которые управляют
государством, были разумные, понимали толк в своем деле и качественно
работали. А у Павла была совершенно иная установка. У него была установка
не на человека, а на закон. И поэтому такое бешеное законотворчество в его
4 года и 4 месяца. Он хотел сделать, в общем-то, несбыточное: создать такую
систему законов, при которой неважно, кто занимал бы соответствующий пост,
главное, что попав на этот пост, человек просто выполнял бы законы, и все
бы шло правильно. Поэтому, и такое отношение к армии: это не просто
игрушки, а как к некоей системе, где все действует, очень коротко, ясно и
понятно.
Постольку, поскольку в бытность великим князем основная сфера его
деятельности (а он был очень энергичным и деятельным человеком от природы,
то, что можно назвать холериком) была заключена преимущественно в
командовании теми отрядами, которые были выделены ему для охраны. Почему
так произошло, я думаю, мы еще поговорим, почему так получилось в последние
10 лет жизни Екатерины. Но получилось так, что вся его деятельность
оказалась сосредоточена на его военных отрядах. Да, он там создал
замечательную дисциплину, из его отрядов вышли люди, которые потом стали
реформировать армию. В частности, всеми проклятый Аракчеев был реформатором
русской артиллерии. И, как вспоминал один из современников, очень многие в
то время, когда стали вводить новый тип пушек, противились этому, говоря:
"как же так можно отказываться от пушек, которыми громили турок на берегах
Кагула и Рымника?" Тем не менее, со временем выяснилось, что именно эти
пушки и должны стрелять уже во время следующих войн.
Словом, Павел во время своей деятельности на посту монарха старался
ввести жесткий порядок. Я бы сказал, если пытаться формулировать какими-то
лозунгами смысл его царствования, то можно было бы назвать несколько таких
пунктов. Это порядок, дисциплина, законность и справедливость. То, что он
пытался сделать. При этом он старался участвовать буквально во всех делах,
особенно поначалу. День его начинался в 5 часов утра. Он принимал
министров, давал им указания, затем сам внезапно являлся в какие-нибудь
учреждения проверять деятельность и прочее. При этом нередко обнаруживались
действительно серьезные злоупотребления, которые он мог устранить, но
другое дело, что когда люди, управляющие страной, живут в постоянном
страхе, что сейчас приедет государь, и если в их ведомстве будет что-то не
в порядке, то немедленно полетят их головы.
То тут они стараются сделать так, чтобы государь нашел еще больший
порядок, чем он хочет. Соответственно, степень строгости, дисциплины и т.д.
усиливалась по мере того, как она адаптировалась конкретными полковниками,
сенаторами, судьями и т.д. Приведу один пример, казусный, конечно же, из
дел судопроизводства. Этот пример хорошо свидетельствует, что дела в сфере
судопроизводства обстояли ко времени вступления Павла на престол не самым
лучшим образом.
Вот какая история. Дворяне Рязанской губернии Антон Тарасов и
Григорий Конев были схвачены и посажены под арест в 1757 году по обвинению
в грабеже. Дело происходило в конце царствования Елизаветы Петровны. Дело о
них шло по разным инстанциям, и наконец, в 1782 году было представлено в
сенате. Прошло 25 лет, пока они находились под следствием. А в следующем
году, в 1783-м, императрице представили на подпись приговор о лишении их
дворянства и ссылкой на поселение. Екатерина так до своей кончины и не
рассмотрела доклада, и он оставался среди бумаг в ее кабинете. Когда Павлу
было доложено о том, он спросил, живы ли преступники. Оказалось, они 40 лет
находились под стражей, ожидая решения своей участи. Резолюцией 13 августа
1797 года Павел приказал их освободить, вменив долговременное содержание
под стражей в наказание.
Знак его собственного стремления быть во всем справедливым. И когда
он, например, строит так, чтобы в западных газетах было напечатано письмо
из Петербурга о том, что Павел готов выступить в качестве участника
коллективной дуэли между монархами, чтобы решить все европейские споры, то,
с одной стороны, конечно же, эта демонстрация его личного стремления, но, с
другой стороны, в общем-то, - это политическое действие. Он хочет быть
посредником в Европе. И я бы сказал, что сам вызов на дуэль монархам Европы
– это, конечно же, диковатая, с точки зрения окружающей публики, акция, но
тем не менее, это акция, которая коренится не только в личном характере
Павла. Она коренится, вообще, в той международной политики России, которую
Россия вела на протяжении 60 лет до Павла. Ибо начиная с 40-х годов XVIII
века российская армия уже настолько признавалась в Европе, и вообще, Россия
была таким страшным военным соперником, что несколько раз в достаточно
критические моменты именно русские посланники диктовали на различного рода
конгрессах волю русских императриц. Был случай, когда прекратилась война
только потому, что 30-тысячный русский корпус выступил за пределы России
для того, чтобы поучаствовать в этой войне. Словом, представление о России
как посреднице в европейских делах уже прочно укоренилось к концу XVIII
века, и Павел мыслил себя продолжателем этого дела своих предшественниц:
Екатерины, Елизаветы.
Но при этом Павел не ведет и практически отказывается от
долговременных войн за присоединение новых территорий. Он фактически
концентрирует армию внутри и в таких походах, как тот же самый альпийский
Суворова будет.
Первое, что он сделал, когда пришел к власти: он отменил рекрутский
набор, который был назначен Екатериной. Он объявил о том, что Россия не
участвует в войнах, что России нужно укреплять, прежде всего,
обороноспособность. Действительно, он полагал, что армия развалена, и что
армию надо укрепить, и необходимо время, для того чтобы это сделать. Но уже
через 1,5 года после того, как он пришел к власти, в 98 году европейские
политические обстоятельства вынудили его начать военные действия уже в
Европе. А так как он, конечно же, был противником всяких революций,
республик и прочее, естественно, категорически возмущался якобинством во
Франции, то послать войска против войска революционной Франции он считал
делом совершенно необходимым, именно как одно из дел, благодаря которому
могут быть восстановлены монархи в Европе.
Заключение
"Когда Иван IV пролагал нам дорогу в Царствие Небесное, - пишет он, -
его трепетали и всепреданнейше возгласили Грозным. Когда Пётр I
апостольским жезлом вбивал в нас сознание исторического долга перед
отечеством - его ужасалися и всеподданнейше нарекли Великим. Когда за то же
самое принялся Павел I - его убили". Таким вопросом задаётся современный
исследователь Алексей Михайлович Песков, автор весьма интересной монографии
"Павел I"
Сам же указанный историк намечает и ответ на прозвучавший вопрос. Он
говорит о Павле I: "У него были не те современники. Они быстро угадали его
мифологическую сущность, и его царствование скоро разменялось на цикл
скверных анекдотов. В сюжетах этого длинного цикла, как в кривом зеркале,
напечатлелись все черты его исторического сана. Царский гнев предстал
истерикой душевнобольного, царская воля - манией идиота, царская милость -
капризами деспота, царский суд - расправой тирана. Сам же император Павел
Первый превратился в карикатуру на Петра Великого".
Список использованной литературы.
1. Песков А.М. Павел 1. -М.: 1999. -421 с.
2. Сахаров А.Н. История России с начала XVIII до конца XIX
века.—М.:АСТ,1996. – 544 с.
| |
