|
Реферат: Основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології (Криминология)
Національний університет
“Києво-Могилянська Академія”
факультет правничих наук
реферат
Основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології
Виконав: Тертичний Т. О.
студент ФПвН – 4
Викладач: Костенко О.М.
Київ 2001
Визначення кримінології у зарубіжних авторів
Для того, щоб охарактеризувати основні напрями в сучасній зарубіжній
кримінології, важливо визначити, що є кримінологія у розумінні сучасних
іноземних дослідників. Одразу зазначу, що ця праця буде присвячена західній
кримінології, передусім американській, оскільки, на превеликий жаль,
матеріали з кримінологічних досліджень країн Азії, Латинської Америки,
Африки є малодоступними в Україні. Разом з тим, можна передбачити, що
кримінологія закордону значною мірою входить до кримінології Заходу як
одного з провідних наукових полюсів світу.
Питання визначення кримінології є досить важливим, оскільки на відміну
від радянського, а значною мірою і пострадянського догматизованого і штучно
обмежуваного наукового простору, зарубіжна кримінологія сотні років
розвивалася в умовах плюралізму, що призвело до значно меншої
структурованості наукових напрямів. Особисто мені невідомо, щоб у західній
науці точилися суперечки щодо того, що вважати предметом (чи методом)
кримінології, а що ні. Без цього якось обходяться, хоча існує переважна
згода щодо того, що ж є кримінологія.
Одним з виразників такої погодженої думки є визначення кримінології
Дж. П. Конрада. На його думку, кримінологія – це "застосування наукового
методу до пояснення явищ, що генеруються внаслідок взаємодії процесу
правотворення, правопорушення і реакції на ці процеси."
Таким чином, можна визначити, що головною характеристикою є все ж
предмет кримінології, який кожен дослідник відповідно до свого погляду
звужує чи розширює. Вибір предмета визначає вибір методу – методом
кримінології є будь-який науковий метод, що дозволяє дослідити предмет.
Що вивчають кримінологи закордону
Таким чином, вивчення окремих складових частин предмету і
обумовлюватиме основні напрями кримінології. Ось приблизний перелік того,
що вивчають кримінологи закордону:
Філософські та історичні питання в кримінології.
Кримінологія та право: кримінальне право; етика і юриспруденція;
право, наука і суспільство.
Система кримінальної юстиції: правозастосування і суди, система
кримінальної юстиції і виправлення.
Кримінологія - біологічні і психологічні науки: генетика, мозок,
фрейдистська психологія, біхевіоризм і теорія навчання.
Кримінологія – соціальні науки: соціологічні науки, соціологія, право
і соціальний контроль; біосоціальні і демографічні змінні; економічні і
політичні злочини.
Вивчення правопорушника: запобігання злочинності і екологія (під якою
розуміється усе несоціальне оточення і фактори – архітектура, планування
забудови і т. ін.); кримінальне право і захист з мотивів неосудності;
запобігання злочинності – порівняння наукових і правових моделей.
Вивчення жертви.
Зважаючи на такий перелік, можна зробити декілька важливих висновків:
1. Відповідно до вітчизняної понятійної бази, методами кримінології є
як загальнонаукові, так і спеціальнонаукові методи – соціологічні,
психологічні, біологічні та медичні, статистичні, правові та інші.
2. Зважаючи на наявність у переліку таких наук, як психологія,
соціологія та право, можна сказати, що кримінологія не повністю є наукою у
розумінні science, оскільки значна частина доробку закордонних кримінологів
важко піддається емпіричній перевірці і являють собою швидше погляди, ніж
науково обгрунтовані теорії.
Таким чином, чи не найголовнішою проблемою зарубіжної кримінології є
узгодження концептуальних умоглядних розробок з реальним життям з метою їх
практичного застосування. Ця проблема буде проілюстрована далі в тексті.
3. Зважаючи на величезний обсяг предмету дослідження, постала проблема
певного його узагальнення, систематизації, про що йтиметься далі.
Кримінологія і теорія систем
"Я обстоюю кримінологію, засновану на синтезі біології, психології,
соціології та інших поведінкових наук." Ці слова Джеффері символізують його
спробу системного підходу до кримінології. У своїй книзі він критикує
сучасних дослідників за надмірну спеціалізацію і явний ухил в соціологію;
для впорядкування кримінологічних досліджень Джеффері застосовує теорію
систем – загальнонауковий метод, що знайомий українським науковцям ще з
радянських часів як метод системотехніки.
Теорія систем – це підхід до пізнання і аналізу даних, що має
холістичну (цілісну) природу. Вона походить від взаємозв’язку частин з
цілим і з перетіканням енергії та інформації з однієї підсистеми до іншої.
Теорія систем спонукає дослідника до мислення поняттями взаємозалежності
частин, аніж поняттями прямого причинно-наслідкового зв’язку.
Поведінкові науки, до яких Джеффері відносить і кримінологію,
засновані більше на понятті зв’язку і взаємодії, ніж на понятті
спричинення. Одним з методів є дослідження, спрямоване від цілого до
частини (редукціонізм) і від частини до цілого (холізм). Зокрема, це може
виглядати так:
| |Суспільство (людство) | |
| |Населення (популяція) | |
| |громада | |
|Редукціонізм |група | Холізм |
| |організм | |
| |орган | |
| |клітина | |
Системний підхід Джеффері справив певний вплив на науковців; окрім
того, кожен автор сучасного підручника з кримінології, дотримуючись навіть
простого принципу об’єктивності, включає до тексту усі погляди, що мають
принаймні якусь практичну і теоретичну цінність.
Вищевказані особливості доцільно прослідкувати на прикладі сучасного
дослідження такої важливої частини предмета кримінології, як кримінальна
поведінка та її причини.
Пояснення кримінальної поведінки – проблеми і причини
Незважаючи на значний час розвитку закордонної кримінології, вона досі
припускається досить простих помилок. Наприклад, як зазначає С.Т. Рейд,
"однією з найпоширеніших помилок в інтерпретації кримінологічної інформації
є дуалістична омана (dualistic fallacy) – припущення про те, що існує чітка
різниця між двома групами: злочинцями і незлочинцями. Припущення того що ці
групи є гомогенними і що у дослідженнях їх можна порівнювати за певною
ознакою і зробити висновки про різницю між цими двома групами. Тобто
припущення того, що злочинці порушують закон, а незлочинці – ні.
Дослідження показують, що це припущення є невірним."
У намаганнях зрозуміти злочинну поведінку ми повинні зрозуміти не лише
чому люди здійснюють діяння, які визнані злочинами – підхід, сповідуваний
багатьма соціологами – ми повинні ще й зрозуміти процес, внаслідок якого
деякі, проте не всі люди, що здійснюють такі діяння, визнаються злочинцями.
Значна увага приділяється питанню покарання, оскільки значна частина
кримінологічних теорій були створені для вирішення питання правильного,
справедливого покарання. Вирізняються чотири головні філософії за метою
(підставою) покарання:
1. унеможливлення подальшої злочинної поведінки, що наразі переважно
має вияв в ув’язненні;
2. відплата за злочин, або помста;
3. стримування злочинної поведінки – як індивідуальне, так і загальне
(шляхом унаочнення наслідків злочинної поведінки);
4. виправлення, реабілітація;
У Америці, наприклад, пенітенціарна система початково була спрямована
на виправлення злочинців, чому сприяла більша свобода судді у призначенні
покарання. Оскільки робота такої системи вважалася незадовільною, впродовж
останніх десятиріч були прийняті жорсткіші і більш визначені види
покарання, спрямовані на стримування злочинної поведінки і відплати. Це, у
свою чергу, призвело до переповнення тюрем.
Наразі прибічники виправлення зазначають, що початковий варіант не
спрацьовував через свою примусовість. "Реабілітація може надаватись лише
добровольцям. Примусове зцілення має замінитись на сприяння у бажанні
змінитися."
Біологічні і психологічні теорії
Західні вчені продовжують традицію дослідження спадковості, поведінки
та інших біологічних і психологічних факторів. Вивчаються генетичні
чинники, центральна нервова система, нейроіндокринологія, нейрохімія.
Застосовуються психіатричні підходи, і такі відомі психологічні теорії, як
психологія особистості, інтелект і злочинність, теорія когнітивного
розвитку, біхевіоризм, теорія навчання.
Далі наведені деякі з них, що, на думку автора, є найцікавішими.
Дослідження Центральної нервової системи. Дослідження за допомогою
рентгену, сканерів КОТ, МРЗ дозволяють визначити ураження мозку. Результати
нейропсихологічних дослідів, проведених із злочинцями вказують на те, що
жорстокі, імпульсивні індивіди мають пошкодження мозку в певних місцях. Це
може слугувати як аргумент захисту у процесі. Разом з тим, прокурори
зауважують, що відхилення у мозковій активності важко пов’язати саме зі
злочинною поведінкою, оскільки наразі ще досить важко визначити, яка
частина мозку контролює ту чи іншу рису поведінки.
Автономна нервова система (АНС) і соціопатія.
Соціопати (психопати) – це люди, які є агресивними, дуже
імпульсивними, антисоціальні особи, які мають незначну чи жодної поваги
щодо суспільних цінностей. Приклад: для того, щоб навчитися не красти,
дитина має бути навчена – соціалізована – що брати чужі речі без згоди
власника є поганим. Як правило, таке навчання проходить у родині.
Відповідний чинник страху формується – діти бояться покарання якщо вони
вкрадуть, і цей страх допомагає їм стримувати своє бажання вкрасти.
Антисоціальні діти не навчаються відповідному засадовому чиннику страху, і
тому вони як правило неспроможні передбачати негативні наслідки свого
злодійства.
АНС контролює реакцію страху. Якщо діти мають швидку реакцію АНС, вони
навчаються реагувати на відповідні стимули страхом, і загалом цей страх
стримує їх бажання красти. Діти, які мають повільну реакцію АНС, навчаються
боятися повільніше або не навчаються взагалі. Декілька досліджень вказують,
що люди зі злочинною поведінкою часто мають повільну реакцію АНС.
Щодо цих підходів Рейд зазначає: "Можливо, біологічні передумови
злочинної поведінки матимуть більший вплив у залі суду, ніж у журналах
суспільних наук. Тим не менш, наразі соціальні теорії злочинної поведінки
переважають у літературі."
Загальним підсумком цих досліджень може бути думка Сарноффа Медніка:
"півстолітні дослідження і здоровий глузд не залишають сумнівів у тому, що
соціальні і культурні факти відіграють певну роль в етіології злочину.
Біологічні фактори… мають розглядатись як ще одна сукупність змінних, що
впливають на етіологію злочину. Як соціальні, так і біологічні чинники та
їх взаємодія є важливими для повного розуміння нами джерел антисоціальної
поведінки."
Соціологічні теорії
Як вже зазначалося, соціальні дослідження є найбільш популярними у
західній кримінології, тому і в цьому рефераті їм буде приділено значну
увагу.
Сучасні соціологи підходять до вивчення причин злочинної поведінки з
двох боків: структурного і процесуального. Перший розглядає злочин у
зв’язку з соціальною організацією чи структурою суспільства і з’ясовує
зв’язок злочинності з соціальною системою. Які ознаки має ситуація чи
соціальна структура, у якій відбувається злочин? Чи змінюються рівні
злочинності із зміною цих ситуацій чи структур? Другий підхід розглядає
процес появи злочинців, проте він не є особистісним підходом. Соціологи
вишукують закономірності, моделі чинників і взаємодії, які можуть пояснити,
як люди стають злочинцями.
Звичайно, майже немає теорії, яка чисто входить лише в одну категорію,
так само як і неможливо повністю відокремити їх від несоціологічних теорій.
Значна частина сучасних досліджень базується на теорії аномії
(безнормовості) Дюркгейма і його переконанні щодо нормальності злочинності;
також велика значення мають дослідження Роберта Мертона.
Дослідження банд.
Цей напрямок започаткував Фредерік М. Срешер. Банди розглядаються як
наслідок соціальної дезорганізації трущоб. Фактично це було початком теорії
субкультур в кримінології. Було виявлено декілька цікавих фактів,
наприклад, щодо жіночого бандитизму було сказано таке: "вважається, що
жінки вступають до банд тому, що банди надають соціальну структуру і
почуття ідентичності, яких не вдається знайти в інших місцях." Фактично це
можна застосувати і до підлітків-бандитів.
Важливість цих досліджень обумовлюється тим, що кількість
насильницьких злочинів, здійснених членами банди, була втричі більшою ніж у
інших правопорушників.
Теорії субкультур.
Їх поєднує думка, що протиправна поведінка санкціонується субкультурою
і перебуває під впливом статусних вимог субкультури. Основними
представниками є Альберт Коген, Грешам Сайкс і Девід Матса.
Освіта і правопорушення. Дослідження у цій області виявили досить
важливі результати. У дослідженнях правопорушень і ухиляння від навчання у
школі, Делберт Елліот і Гарвін Восс спробували вдосконалити і розширити
теорію диференційованої можливості Кловарда і Охліна. Хоча ця теорія
створювалась для з’ясування правопорушень у бандах серед міських жителів-
чоловіків з нижчого класу, Елліот і Восс дослідили обидві статі і всі
соціальні класи.
Засадою цього дослідження була думка про те, що "як протиправна
поведінка, так і кидання школи (drop-out) є альтернативними реакціями на
невдачі, відчуження і вибіркова обізнаність з такими формами поведінки".
Для дропаутів обох статей головними передумовами є неуспішність у
навчанні, безнормовість і соціальна ізоляція, випадки кидання школи серед
членів родини і відданість товаришам. Кидання школи пов’язано з класом, а
протиправність – ні; сильна відданість товаришам сприяє правопорушенням
незалежно від ступеня протиправності в цій групі. Автори дійшли висновку,
що товариська (компанійська) культура сама по собі сприяє правопорушенням".
Таким чином, було зроблено наступні висновки:
1. Не було знайдено жодного зв’язку між протиправною поведінкою і
соціальним класом чи етнічним походженням.
2. Ступінь участі у факультативних заняттях не вказує (не є
індикатором) на протиправність поведінки.
3. Серед жінок правопорушення є частіше відповіддю на відчуження і
відторгнення, ніж у чоловіків.
4. Для чоловіків і жінок шкільний контекст є соціально важливішим за
родину чи громаду.
5. Спілкування з друзями-правопорушниками разом з відчуженням і
безнормовістю є одночасно причиною і результатом правопорушень як серед
жінок, так і чоловіків.
Під час досліджень зв’язку між родинною структурою і злочинністю було
зроблено таке зауваження: "Стабільна робота і подружнє життя у дорослому
віці значною мірою пов’язані зі змінами у дорослій злочинності – чим більше
дорослий відданий своїй роботі і родини, тим менше злочинності і девіації…"
Підхід "рутинної активності" розглядає злочинність як поєднання трьох
елементів: 1. Прийнятні правопорушники (люди, що вмотивовані здійснити
злочин), 2. прийнятні цілі (наявність цінних і легкотранспортабельних
речей), 3. відсутність достатніх охоронців (людей, спроможних попередити
злочинну діяльність). Важливим висновком є те, що "збіг у часі та просторі
прийнятних цілей і відсутність достатніх охоронців може призвести до
значного збільшення кількості злочинів без жодного зростання чи зміни
структурних умов, що мотивують людину на скоєння злочину".
Теорії конфліктів і критична кримінологія
Підхід з позиції класового конфлікту грунтується на працях Карла
Маркса і Фрідріха Енгельса і на сучасному етапі призвів до виникнення
критичної, або радикальної кримінології. Незважаючи на відсутність
уніфікованого підходу, у цих теорій є декілька спільних рис:
1. покладання на економічне обгрунтування поведінки;
2. віра в те, що проблема злочинності не може бути вирішена в межах
сучасного капіталізму.
Також одностайні щодо того, що серйозна вулична злочинність не є
найбільшою загрозою суспільству. На їх думку, корпоративні, політичні та
екологічні злочини становлять більшу небезпеку.
Згідно критичній теорії, капіталізм є економічною системою, що утворює
класову систему, яка надає перевагу деяким членам суспільства за рахунок
інших членів того ж суспільства. Класова приналежність обумовлює економічні
і політичні відносини індивідуумів, оскільки економічні статки є поєднаними
з політичною владою.
Класова упередженість, втілена у законах, відображається у соціальному
контролі. Наприклад, люди нижчих класів мають більші шанси бути
арештованими, визнаними винними і отримати суворе покарання, ніж
представники вищого класу. Але результати соціологічних досліджень
(неофіційні джерела) вказують, що злочинність розподілена між класами
набагато рівномірніше, ніж за офіційними даними.
Критичні кримінологи обстоюють позицію, що соціальний контроль за
злочинцями є упереджений, оскільки кримінальне право зосереджене на
поведінці, яка є більш характерною для безвладних, наприклад, публічне
п'янство. Класова упередженість у праві також проглядається в тому, що в
багатьох випадках шкідлива соціальна поведінка вищих класів розглядається в
цивільному чи адміністративному порядку, а не за кримінальним процесом.
Представниками такого напрямку є Річард Куінні, Герман та Юлія
Швендінгер, Вільям Чамблісс і Роберт Сейдман та інші.
Найбільш серйозним недоліком критичної кримінології визнається те, що
вона не є теорією, яку можна перевірити експериментально, але радше є
точкою зору, поглядом, орієнтацією. Терміни, життєво важливі для теорії,
такі як "соціальний клас", не є точно визначеними в термінології, що
заважає її практичній перевірці.
Разом з тим, відзначається важливість теорії в тому, що вона ставить
питання про те, "що є достатні свідчення того, що наші ідеали рівності
перед законом поступаються чинникам доходу і раси в індустріальному, значно
бюрократизованому суспільному порядку." (Сайкс).
Соціоцентричні "теорії процесу"
До середини 90-х теорії соціальної структури значно втратили
популярність, проте їхні досягнення були використані у інших, новіших
"теоріях процесу".
Вони виникли внаслідок того, що соціологи почали вивчати той факт, що
не всі люди, які піддаються однаковим соціально-структурним впливам,
реагують на це однаково. Одні стають законослухняними громадянами, інші –
злочинцями. Не всі злочинці поводяться протиправно на будь-які обставини;
не всі незлочинці завжди дотримуються закону. Щоб пояснити ці відмінності,
соціологи вважають, що люди навчаються поведінці і злочинна поведінка може
бути набута так само, як і незлочинна.
Початок цьому напрямку поклали концепції диференційного ототожнення
(асоціації) і теорія навчання Едвіна Сазерленда. Його підтримав Дональд
Крессі.
Концепція "підтвердження диференційної асоціації" Роберта Бургеса і
Рональда Ейкерса як вдосконалення теорії навчання, поєднана із
дослідженнями Скіннера.
Процес навчання проходить наступним чином. Особа взаємодіє і входить
до груп, що пропонують моделі соціальної підтримки і поведінки. Особа
навчається визначенню (оцінці) поведінки шляхом імітації всередині цих
груп; ці оцінки підтримуються групою і слугують підтримкою для поведінки
особи. Дослідження щодо вживання алкоголю і наркотиків і наступних порушень
показали, що теорія пояснює 55 відсотків п’яної поведінки і 68 відсотків
вживання марихуани.
Уже майже класична теорія імітації Тарда набула нової актуальності із
поширенням телебачення. Дослідники: Альберт Бандура, Вільям Бейлі, Рей
Сюретт. Останній є автором книги "Медіа, злочинність і кримінальна юстиція:
уявлення і реальність". На його думку, дослідження вказують, що люди стають
більш соціально агресивними під впливом мас-медіа, але соціальна агресія не
завжди є злочинною, і злочинність здебільшого не є насильницька. Згідно
досліджень, зв’язок між пресою і злочинністю може бути непрямим і цей
зв’язок сильніший щодо злочинів проти власності, ніж щодо насильницьких
злочинів.
Загалом дослідження вказують, що прямого зв’язку між медіа та
злочинністю не існує, хоча можлива короткочасна імітація насильства
підлітками одразу після перегляду сюжету.
Теорія контролю
Основними засадами теорії контролю є такі:
1. Людська істота потребує навчання (виховання).
2. Відмінності у вихованні відповідають за різний ступінь прихильності
до інших і відданості узвичаєному способу життя.
3. Ця прихильність і відданість може бути описана як "внутрішній
контроль", що називається сумлінням і проявляється у почутті вини, та
"зовнішній контроль", який проявляється у почутті сорому.
4. Результати експериментальних досліджень, розтягнутих у часі,
порівняльних досліджень і міжкультурні вивчення розказують, як розвивається
прихильність і відданість. Або навпаки, ці дослідження вказують на
ситуації, що послаблюють моральний зв’язок з іншими і продукують
злочинність.
Дослідники: Волтер Реклесс, Тревіс Херші.
Наприклад, за дослідженнями Херші, позитивне ставлення до вчителів та
школи поєднані з неправопорушною поведінкою. Чим сильніший зв’язок з
батьками, тим менша ймовірність, що молодь братиме участь у
правопорушеннях. Тут є важливим не стільки статус батьків, скільки приязнь
дитини до батьків.
Теорія таврування.
Присвячена вивченню питання, чому людина була приречена на відхилення.
Головним питанням є не сама поведінка, а називання цієї поведінки
девіантною. Отже, якщо злочинна поведінка має з’ясовуватись відповідно до
реакції інших, аніж до ознак правопорушника, то предметом виступає
аудиторія, а не індивідуум.
Дослідники: Френк Танненбаум, Говард Бекер.
Таврування залежить від трьох чинників: 1. Час вчинення діяння, 2.
Особа правопорушника і особа жертви, 3. Відчуття суспільства щодо наслідків
діяння.
Теорія таврування використовує соціологічний термін
"самосправджувального пророцтва". Механізм його дії такий:
Після того, як люди затавровані як девіантні, як правило, вони не
можуть позбутися цього означення. Ефект таврування самовідтворюється,
оскільки на затавровану людину накладаються обмеження у реалізації
правомірної поведінки, і ймовірність подальшого відхилення збільшується.
Вважається, що деякі групи мають більші шанси бути затаврованими: ті,
що не мають політичної влади і, відповідно, не чинять тиск на чиновників з
метою незастосування права; групи, що становлять загрозу особам при владі;
групи з низьким соціальним статусом. Теорія підтверджується кількома
цікавими експериментами.
Критика цієї теорії полягає в тому, що вона є:
- значною мірою умоглядною і несистематизованою, складною для практичної
перевірки;
- уникає питання причини – навіть якщо вона справді пояснює подальшу
злочинну поведінку, залишається питання про причини першого злочину. З
іншого боку, можна сказати, що менше відхилення у підлітковому віці з
часом може призвести до вчинення злочину;
Окрім того, виділяються декілька чинників, що були позбавлені уваги і
від яких значною мірою залежить ефективність теорії.
По-перше, таврування має різний вплив на правопорушника на різних
стадіях його діяльності (кар’єри). Наприклад, таврування може підштовхнути
правопорушника до кар’єри, але добре працює для попередження шопліфтінгу
дорослими жінками. Можливо, тут головним елементом є підтримка оточення
(компанії), а не таврування. З іншого боку, таврування може утворити
субкультуру і таким чином створити підтримку оточенням.
Другий чинник стосується конфіденційності таврування. Якщо тавро є
конфіденційним і дається непрофесійному правопорушнику, ця особа з більшою
імовірністю припинить свою девіантну поведінку, ніж у разі публічного
таврування чи таврування професіонала. По-третє, результат частіше
позитивний, аніж негативний, коли суб’єкт має певну відданість і почуття до
особи, що здійснює таврування. Наприклад, є свідчення того, що деяким
колишнім алкоголікам чи наркоманам вдається працювати над реабілітацією
однотипних порушників краще, ніж стороннім людям, радникам чи психіатрам.
По-четверте, особа проявляє більше бажання припинити злочинну поведінку,
якщо тавро порушника може бути легко зняте.
По-п’яте, реакція друзів і суспільства є важливою щодо того,
спричинить таврування позитивну чи негативну поведінку. Якщо друзі та інші
підтримують бажання особи виправитись, результати переважно позитивні. По-
шосте, більшість теоретиків таврування пропустили можливість того, що
позитивне таврування може посилити позитивну поведінку.
Виходячи з аналізу викладеного матеріалу, можна зробити декілька
зауваг щодо сучасного стану зарубіжної кримінології.
Західна кримінологія являє собою надзвичайно різноманітну і
малосистематизовану систему поглядів. Вона є комплексною наукою і об’єднує
в собі підгалузі біології, психології, фізіології та інших наук. На мою
думку, сред цього розмаїття можна виділити такі тенденції:
Офіційно-прикладна кримінологія. Ці дослідження безпосередньо
застосовується в житті в ході протидії злочинності і в кримінальному
провадженні, вони характеризується тим, що спираються на певні реальні
закони природи і можуть бути перевірені експериментальним шляхом, унаочнені
у вигляді, наприклад, зображень головного мозку. Цілям такої кримінології
відповідає застосування біоцентричних теорій і теорій, що спрощено
розглядають поведінку людини, наприклад, теорії довкілля. Фактично така
кримінологія спрямована на дослідження і протидію умовам злочинності, а не
її причинам.
Зважаючи на зазначені риси цієї кримінології, її досягнення часто
застосовуються в судах для переконання присяжних. Також прикладна
кримінологія користується популярністю у правоохоронних органів, які можуть
з цифрами в руках звітувати про шалені обсяги заходів, що здійснюються для
боротьби зі злочинністю. Такі теорії навіть дозволяють офіційно побороти
злочинність (чи якийсь вид злочинів) на окремій території чи на невеликий
відтинок часу, проте швидко виявляється, що вона була просто "витиснена" у
сусідні райони, або акумулюється і прориває прес з жахливою силою, або
видозмінюється.
Друга тенденція має більш умоглядний характер, вона концентрується на
причинах злочинності та їх зв’язку з умовами. Дослідники, що займаються цим
напрямком, вважають, що злочинність є невід’ємною рисою сучасного людського
суспільства. Відповідно, їх дослідження спрямовані на пошук шляхів
вдосконалення суспільства - його структури чи соціальних законів. Такі
дослідники невідворотно звертаються до узагальненого вивчення не лише
злочинності, а й інших суспільних явищ на основі філософії, соціології,
культурології.
Обидві тенденції є важливими, оскільки на основі першої вдається
протидіяти злочинності у короткостроковій перспективі, а друга дає надію на
істотне зменшення рівня злочинності у майбутньому.
© 2001 Tertychnyi Taras
Використана література:
1. Criminology: an Interdisciplinary Approach. Jeffery, C. Ray, 1990
by Prentice-Hall, Inc.
2. Criminology. Freda Adler, Gerhard O.W. Mueller, William S. Laufer.
McGraw-Hill, Inc., 1995.
3. Crime and criminology. Sue Titus Reid. Brown & Benchmark
Publishers, 1994.
4. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. / Кримінологія.
Спеціалізований курс лекцій зі схемами. Навчальний посібник. – Київ: Атіка,
2001. – 368 с.
Реферат на тему: Особенности предупреждения краж и случаев неправомерного завладения автомобилем или иным транспортным средством (кража, угон).
ПЛАН
Теоретический вопрос:
Особенности предупреждения краж и случаев неправомерного завладения
автомобилем или иным транспортным средством (кража, угон).
Введение.
1. Предупреждение преступности – одна из направлений в борьбе с
преступностью.
2. Содержание предупредительной деятельности, ее виды и этапы.
3. Субъекты предупреждения преступности.
4. Особенности предупреждения краж и случаев неправомерного завладения
автомобилем или иным транспортным средством.
Заключение.
Практическое задание:
Приведите примеры использования обобщающих показателей при анализе
преступности в Амурской области за любой отчетный период.
1. Социально-экономическая и оперативная обстановка на территории Амурской
области за 1999 год.
2. Общая характеристика преступности.
3. Преступность, связанная с незаконным оборотом наркотиков.
4. Социально-криминологическая характеристика преступности.
5. Преступность в сфере экономики.
6. Состояние правопорядка в общественных местах на улицах, дорожно-
транспортной дисциплины и пожарной безопасности.
7. Раскрытие и расследование преступлений, розыск преступников.
Теоретический вопрос.
Введение.
В криминологической и иной специальной литературе, а также
официальных документах и публицистических материалах встречаются понятия:
уголовная политика, борьба с преступностью, война, контроль,
противодействие преступности, предупреждение, профилактика и др. При этом
до сих пор каждое из указанных понятий вызывает научные споры и не может
оцениваться как достаточно определенное или, по крайней мере однозначное.
Это создает значительные сложности как в уяснении смысла того, о чем идет
речь в конкретном случае, так и в практической деятельности.
За каждым из терминов стоит разное содержание. Поэтому точное
определение терминологии – непременное условие четкости в решении проблемы
борьбы с преступностью.
В литературе отмечалось, что трудно установить, кто впервые употребил
термин «уголовная политика», но в 1804 году Фейербах говорил о ней как об
уже существующем понятии и разграничивал его с уголовным правом. Об
уголовной политике писали Хенке, Бентам, Бемер, Капплер, Лист, а в
дореволюционной России – Чубинский, Фойницкий, Пионтковский, Таганцев,
другие авторы. В 60 – 90 – е годы XX века уголовной политике в России
значительное внимание уделяли многие авторы: А. А. Герцензон, В. Н.
Кудрявцев, П. С. Дагель, М. М. Бабаев, Г. М. Миньковский, М. П. Клейменов и
целый ряд других авторов.[1] А. А. Герцензон писал: «Уголовная политика –
это часть общей политики социалистического государства наряду с политикой
экономической, социально-культурной и т. д. Она направляет деятельность
органов государственной власти и общественности в борьбе с преступлениями
и иными общественно опасными поступками, основываясь на точном исполнении
законов»[2].
Анализ работ показывает, что всегда существовали два принципиально
разных подхода к пониманию уголовной политики. Одни авторы исходили из
того, что в рамках уголовной политики решаются вопросы воздействия на
преступления (преступность) уголовно-правовыми средствами, и,
соответственно, данный подход разрабатывался в рамках социологии уголовного
права (Фейербах, Лист и др.). Во второй половине XX века в России этот
подход также существовал[3]. Но все-таки в 80-х годах преобладал второй.
Суть второго подхода сводится к тому, что уголовная политика касается
всех мер воздействия на преступность. Даже высказывалось утверждение, что
понятие борьбы с преступностью не должно выводиться за пределы уголовной
политики[4]. Как отмечалось в научных дискуссиях, данный подход фактически
отождествляет понятия «уголовная политика» и «борьба с преступностью».
Рассмотрим более подробнее понятие «предупреждение преступности».
1. Предупреждение преступности – одна из направлений в борьбе с
преступностью.
Борьба с преступностью представляет собой органическое единство трех
направлений: 1) общей организации борьбы, 2) предупреждения преступности,
3) правоохранительной деятельности. Что представляет собой термин
«предупреждения преступности» ? «Предупреждение преступности» – это
принятый в криминологии термин, означающий целенаправленное воздействие на
причины и условия преступности. В работе «Теоретические основы
предупреждения преступности», говориться, что «предупреждение преступности
– многоуровневая система государственных и общественных мер, направленных
на устранение, ослабление или нейтрализацию причин и условий
преступности»[5]. Это определение стало традиционным, оно же воспроизведено
в «Курсе советской криминологии» (Т. 1. М., 1985), на него опираются при
проведении исследований многие криминологи.
Этот термин, разумеется, не является бесспорным. Его критики пишут о
том, что нельзя предупредить то, что уже имеется, включая преступность. С
этой точки зрения термин безусловно уязвим, но он вошел в научный оборот и
вряд ли имеет смысл революционно ломать устоявшийся понятийный аппарат.
Наряду с этим термином часто употребляют другой – «профилактика». Одними
авторами эти два понятия трактуются как синонимы, другие видят в них
различия (В. С. Лекарь, Г. А. Аванесов и др.). Практически все чаще о
профилактике говорят применительно к пресечению конкретных преступлений,
когда речь идет о своевременном обнаружении фактов замышления преступлений,
приготовления к их совершению и реагировании на эти факты.
В таком виде профилактика служит как бы мостиком между
предупреждением преступности в указанном выше классическом смысле и
правоохранительной деятельностью.
Предупреждение преступности буквально означает предохранение[6]
людей, общества, государства от преступлений. Исторические корни данного
вида социальной практики уходят далеко в глубь веков: с появлением первых
уголовно-правовых запретов и преступлений, как деяний, совершаемых вопреки
им, стали действовать меры не только карательного, но и предупредительного
противодействия.
В настоящее время предупреждение преступности представляет собой
сложный комплекс разнообразных мер упреждающего воздействия.
В юридической литературе часто говорится о системе предупреждения
преступности. Однако реальное состояние предупредительного «хозяйства» в
современной России таково, что понятие системы в данном случае применимо
лишь с натяжкой. Прежняя система (существовавшая в советское время)
практически разрушена, а новой (соответствующей реалиям переходного
периода) еще не создано. И в лучшем случае можно говорить о том, что
предупреждение преступности в настоящее время представляет собой не более
чем систему со слабыми, даже очень слабыми взаимодействиями. Полноценная
система (как целостное образование, обладающее новыми качественными
характеристиками, не содержащимися в образующих его компонентах) в данном
контексте – в значительной мере дело будущего.
2. Содержание предупредительной деятельности, ее виды и этапы.
Предупреждение преступности – это сложный, многоаспектный процесс,
обладающий определенными признаками целостности, являющийся неким единством
в различиях. Отсюда велико значение его комплексного рассмотрения,
выделение составляющих элементов, их классификации по различным основаниям,
интергративной оценки, т. е. многого из того, что присуще системному
анализу.
По признаку целеполагания (или уровню) принято выделять
общесоциальное (или общее) и специальное предупреждение преступности.
В случае общего предупреждения речь идет о том, что позитивное
развитие общества, совершенствование его экономических, политических,
социальных и иных институтов, устранение из жизни кризисных явлений и
диспропорций, питающих преступность, объективно способствует ее
предупреждению (путем ограничения сферы действия, снижения уровня,
уменьшения вредных последствий и т. д.).
При этом цель предупреждения преступности, скажем, перед
экономическими преобразованиями специально не ставится. Но эти
преобразования, осуществляемые ради других (может быть, более высоких)
целей, способствуют, например, вытеснению из жизни общества или уменьшения
масштабов таких явлений, как нищета, безработица, детская беспризорность,
бытовая неустроенность. Точно так же не ради борьбы с преступностью
осуществляется развитие духовной культуры, но повышение ее уровня,
несомненно, влияет на нравы, взгляды, интересы, мотивы действий людей и
многое другое, от чего зависит выбор между добром и злом, законопослушным и
противоправным поведением.
В отличие от общих, специальные предупредительные меры осуществляются
целенаправленно в интересах предупреждения преступности, т. е. они призваны
решать задачи: устранения, нейтрализации, минимизации криминогенных
факторов; оздоровления социальной микросреды, коррекции поведения лиц, чье
поведение чревато угрозой совершения преступления, и т. д. Таковыми
являются, например, профилактические операции, проводимые органами
внутренних дел, или административный надзор за определенными категориями
лиц, освобожденных из мест лишения свободы, и т. д.
В зависимости от масштаба применения различают меры предупреждения:
1) общегосударственные, относящиеся к большим социальным группам; 2) меры
предупреждения, относящиеся к отдельным объектам или микрогруппам; 3)
индивидуальные. Общегосударственные – это, например, меры предупреждения
преступности, предусмотренные федеральными законами, действующими на всей
территории России. Предупредительные мероприятия, относящиеся к большим
социальным группам, осуществляются в рамках отрасли хозяйства, региона
(области, республики в составе Российской Федерации), применительно к
определенному контингенту лиц (например, беженцам и вынужденным мигрантам).
Предупреждение преступлений на отдельном объекте, в микрогруппе – это
выявление и устранение обстоятельств, способствующих правонарушениям, на
конкретном предприятии, в зоне отдыха, данном учебном коллективе или,
например, переориентация молодежной группировки с антиобщественной
направленностью поведения. Индивидуальные меры предназначены для оказания
предупредительного воздействия на конкретных лиц, их ближайшее окружение.
По содержанию меры предупреждения преступности могут быть
экономическими, политическими, социальными, организационно-управленческими,
культурно-воспитательными, правовыми и иными.
Насыщение рынка товарами массового спроса, повышение уровня доходов
населения, целевые ассигнования на улучшение работы по устранению
обстоятельств, способствующих определенной разновидности преступлений, это
экономические меры предупреждения преступности (разного рода, уровня и
масштаба).
Примером политических мер предупреждения преступности служит решение
органов власти о разграничении полномочий федерального центра и субъектов
Федерации в области общественной безопасности, охраны правопорядка.
К социальным мерам относится, к примеру, защита интересов
малообеспеченных слоев населения, жизненное устройство беженцев,
вынужденных переселенцев, безработных.
В качестве организационно-управленческих мер предупреждения
преступности можно указать на его программно-целевое планирование или
координацию субъектов предупредительной деятельности.
Культурно-воспитательные меры включают разнообразные усилия по
утверждению в жизни общества идей добра и справедливости, законов высокой
нравственности, по устранению явлений моральной безнормативности и
деградации, эффективному противостоянию так называемой массовой культуре,
пропаганде эгоцентризма, насилия, жестокости, сексуальной распущенности.
Типичный пример правовых (не только по форме, но и по содержанию) мер
предупреждения преступности – применение норм уголовного закона с так
называемой двойной превенцией (ст. 116, 119, 218, 222, 224, 240 УК РФ).
Правовые меры профилактики преступности включают:
1) совершенствование уголовного, административного, трудового и других
отраслей законодательства;
2) наличие правовых запретов и ограничений (например, регулирование
торговли спиртными напитками, изготовления, приобретения, хранения,
ношения оружия и т. д.);
3) правовую регламентацию деятельности объектов профилактики;
4) воспитание правосознания, которое должно достичь уровня соблюдения
правовых норм по личному убеждению;
5) воспитание профилактической активности личности.
По объему и направленности применения предупредительных мер в
соответствие с уровнями преступности и криминогенных факторов различают
общую, особенную и индивидуальную профилактику.
Общие профилактические меры направлены на устранение, либо на
нейтрализацию причин и условий преступности в целом.
Особенные меры осуществляются в рамках отдельных групп преступлений
(например, совершаемых несовершеннолетними лицами, рецидивистами,
корыстных, насильственных) и групп лиц, характеризующихся отрицательным
поведением (злоупотребляющих спиртными напитками и наркотиками и т. п.).
Индивидуальная профилактика представляет собой конкретизацию
общесоциальных и специальных криминологических мер в отношении отдельных
лиц, которые:
а) не совершали противоправных действий, но находятся в
неблагоприятных условиях и под влиянием их могут совершить такие действия;
б) ведут антиобщественный образ жизни. Совершает уголовно ненаказуемые
правонарушения, характеризуются формированием мотива и умысла на совершение
преступления, подготовкой конкретного преступления;
в) начали осуществление преступления, но не довели его до конца;
г) совершили преступление и могут допустить рецидив.
К техническим мерам относятся различные средства и приспособления,
затрудняющие искажение количественных или качественных показателей при
производстве, отпуске, хранении, транспортировке материальных ценностей;
фальсификацию банковских операций; препятствующих проникновению в хранилища
и жилища с целью совершения хищений; противодействующие возникновению
пожаров и т. п. (различные измерительные приборы, автоматы для фиксирования
производственных процессов, средства сигнализации, автоматические
записывающие устройства и т. д.).
По стадиям принято выделять непосредственное предупреждение,
предупреждение рецидива преступлений. Обычно при этом используются два
признака, во-первых, время, отдаляющие лицо от момента возможного
совершения преступления; во-вторых, степень «социальной испорченности
личности»[7]. Формально логически такое деление возможно, но оно «размыто»,
отличается неопределенность указанных критериев.
Более значимо, с практической точки зрения, выделение в предупреждении
преступности таких стадий (этапов), как профилактика, предотвращение,
пресечение. Причем сразу следует оговориться, что это разграничение
проводится главным образом применительно к специальному предупреждению
преступности. Иногда указанные термины (особенно «предупреждение-
профилактика», «предупреждение-предотвращение») употребляются как синонимы.
Но наличие у преступности и отдельных преступлений сложного и, как правило,
длительного генезиса, многообразие форм проявления криминальной активности
(в виде не только непосредственно преступного, но и так называемого до
преступного поведения) и, соответственно, широкий спектр разнообразных мер
предупредительного воздействия на криминогенные факторы в зависимости от их
развития по времени обуславливают необходимость четкого разграничения
указанных понятий. Тем более что оно уже фактически проводится – хотя не в
законе, но иным путем, например, в ведомственных нормативных актах. В
данном контексте профилактика – это меры по выявлению, устранению
(нейтрализации, блокированию, ограничению сферы действия), причин, условий,
других детерминант преступлений.
Под предотвращением понимается деятельность, направленная на
недопущение замышляемых или подготавливаемых преступлений. Это качественно
иная ситуация в генезисе преступного поведения: опасность совершения
преступления возникает не вследствие того, что, например, конкретное лицо
не работает, испытывает материальные затруднения и в то же время
систематически пьянствует, а из-за того, что оно уже выбрало объект для
совершения кражи, провело на нем «разведку», начало изготавливать
соответствующие технические приспособления и т. д. Очевидно, что меры по
недопущению в этих случаях преступлений будут существенно различаться (по
субъектам, характеру, последствиям и другим признакам). В частности, если в
первом случае уместны профилактические беседы работников милиции, оказание
помощи в трудоустройстве, лечении от алкоголизма, то во втором –
предотвращению замышляемого или подготавливаемого преступления лучше всего
могут способствовать усилия лиц, сотрудничающих с милицией на
конфиденциальной основе.
Пресечение – это действия, обеспечивающие прекращение уже начатых
преступлений на стадии покушения либо последующих эпизодов при длящихся или
так называемых серийных преступлениях. Здесь ситуация ближе всего к
достижению преступного результата, и содержание мер по отвращению вреда или
опасности будет уже иным (например, устройство засады, задержание
преступника с поличным).
Цель во всех случаях одна – не допустить совершения преступления либо
его повторения.
3. Субъекты предупреждения преступности.
Задачи специального предупреждения преступности решаются множеством
субъектов: государственными и негосударственными, специализированными и
неспециализированными, различающимися по другим признакам. Круг этих
субъектов определяется в законодательном порядке.
К неспециализированным государственным субъектам относятся прежде
всего Президент Российской Федерации, органы законодательной и
исполнительной власти. Они формируют законодательную и иную нормативно-
правовую основу специального предупреждения, устанавливают компетенцию,
права и обязанности других субъектов в этой деятельности, осуществляют ее
финансовое, материально-техническое, кадровое и иное ресурсное обеспечение,
планирование, контроль и иные функции властного (государственно-правового)
управления в данной области, а также непосредственно проводят на различных
уровнях целенаправленные мероприятия по предупреждению преступности.
Особую роль и значение для достижения целей специального
предупреждения преступности деятельности многочисленных органов
государственного контроля: Государственной налоговой службы,
Антимонопольного комитета, Госстандарта, Госторгинспекции, Государственной
инспекции по контролю за ценами, Государственной инспекции по обеспечению
государственной монополии на алкогольную продукцию, органы санэпиднадзора,
лесной и рыбной охраны и др. В соответствии со своими полномочиями по
наблюдению за исполнением законов в различных сферах (торговля, финансы,
налоги, природопользование и т. д.) они используют разнообразные средства и
методы выявления правонарушений и реагирования на них. Эти меры
препятствуют перерастанию непреступных правонарушений в преступные,
способствуют устранению, ограничению действия широкого спектра
криминогенных факторов.
Большую роль играют не только государственные и муниципальные
предприятия, учреждения культуры, здравоохранения, образования, но и
частные, коммерческие структуры производственного и иного назначения
(особенно в плане обеспечения собственной безопасности). Функции
финансового контроля, имеющего большое значение для предупреждения
экономических преступлений, в настоящее время осуществляются как
государственными органами, так и коммерческими структурами, органами их
управления (коммерческими банками, аудиторскими фирмами).
К числу неспециализированных субъектов относятся также различные
общественные формирования: политические партии, движения, фонды,
религиозные организации. Например, представители религиозных конфессий
занимаются воспитательно-профилактической работой с осужденными, проводят
благотворительные акции в отношении нищих, лиц без определенного места
жительства, других социально неустроенных групп населения. Определенные
задачи решают также уличные, квартальные, домовые комитеты, родительские
советы школ, попечительские, благотворительные организации, не только
государственные, но и действующие на общественных началах, частные медико-
психологические, социальные центры, семейные детдома и др.
К негосударственным также относятся: общественные пункты охраны
порядка, товарищеские суды, добровольные народные дружины, рабочие отряды
по охране общественного порядка, комиссии предприятий по борьбе с
пьянством, советы профилактики трудовых коллективов, общественные помощники
прокуроров, следователей, внештатные сотрудники милиции и некоторые другие.
Так, участие граждан в работе указанных формирований должно осуществлятся
без каких-либо разнарядок сверху, на подлинной добровольности и, как
правило, на возмездной основе.
Определенную роль выполняют органы (формирования), которые в
настоящее время рассматриваются как общественно-государственные. Это
наблюдательные, административные комиссии, комиссии по делам
несовершеннолетних (окончательное формирование их нового статуса должно
произойти в процессе становления и развития местного самоуправления).
Наряду с органами власти значительный вклад в дело специально-
криминологического предупреждения преступности должна вносить местное
самоуправление. Это достигается путем использования его полномочий по
управлению муниципальной собственностью, утверждению и исполнению местного
бюджета, решению иных вопросов местного значения, но прежде всего и главным
образом – по осуществлению охраны общественного порядка.
4. Особенности предупреждения краж и случаев неправомерного завладения
автомобилем или иным транспортным средством.
Рассматриваемые составы преступлений – кража и неправомерное
завладение автомобилем или иным транспортным средством относятся к
категории преступлений против собственности.
Самым распространенным преступлением в общем объеме преступности
являются кражи. В структуре этого вида преступления количественно
преобладают кражи имущества граждан (треть из них - квартирные). Из общего
числа зарегистрированных краж в 1999 году (1 365 191) на все остальные виды
краж, то есть когда потерпевшим является юридическое лицо, приходилось лишь
372 000.
На протяжении последних двух десятилетий наблюдались устойчивые
негативные тенденции для увеличения числа рассматриваемых преступлений.
Неблагоприятные тенденции преступности в последние годы обусловлены
прежде всего прогрессирующим усилением кризисных явлений в социально-
экономической и политической сферах, ослаблением конституционных гарантий
правовой защиты интересов личности и государства, снижением эффективности
государственного, финансового, а также практически всех форм социального
контроля, несогласованностью действий законодательных и исполнительных
органов всех уровней. Нарастающая конфликтность и нетерпимость в обществе,
резкое снижение уровня жизни широких слоев населения, фактический распад
потребительского рынка, рост безработицы не могут не оказывать крайне
негативного воздействия на состояние общественного дознания, обусловливая
значительные деформации правового и экономического сознания представителей
многих социальных слоев общества.
Говоря о предупреждение краж и случаев неправомерного завладения
автомобилем или иным транспортным средством, как преступлений против
собственности в целом необходимо сказать, что основная роль в данном случае
принадлежит системе мероприятий общегосударственного уровня по стабилизации
экономики, росту производства, достижению баланса экономической
эффективности. Без этого практически все профилактические меры
организационно-хозяйственного, управленческого, технического и
организационно-правового характера едва ли смогут кардинально улучшить
ситуацию.
Однако было бы неправильным полагаться исключительно на
саморегулирующие способности экономики: в последние годы некоторыми учеными-
экономистами высказывались взгляды, сущность которых заключалась в придании
экономике гипертрофированных возможностей самодостаточной регуляции
практически всех возможных дисфункций, в том числе и способности ликвидации
«теневых» экономических отношений, включающих и экономическую преступность.
Однако как наш собственный опыт, так и практика развитых стран зарубежья
показывают, что сама по себе смена форм собственности в криминологическом
плане отнюдь не является панацеей.
Для успешной реализации экономических мер профилактики необходимым
становится, прежде всего, осознание важности борьбы с данными видами
преступлений, научного выявления степени и форм обратного воздействия
преступности на социальную и экономическую сферы, обеспечивающего растущий
уровень ее воспроизводства.
Антикриминогенным потенциалом обладают мероприятия общесоциального
уровня по снижению темпов процесса прогрессирующей имущественной
дифференциации населения.
Важную роль в усилении профилактики краж и случаев неправомерного
завладения автомобилем или иным транспортным средством должна играть
система криминологической экспертизы, основой которой могут стать комиссии,
объединения, ассоциации независимых экспертов из числа специалистов-
криминологов, юристов, экономистов, социологов, ученых других
специальностей и специалистов-практиков, осуществляющих постоянный
экспертный мониторинг социальной эффективности действующего
законодательства, различных программ экономического и социального
характера, а также оценивающих и прогнозирующих возможные последствия
законопроектов с точки зрения их криминогенности (или антикриминогенности).
К комплексу организационно-технических мер профилактики относятся
мероприятия, обеспечивающие охрану, учет, определение количественных и
качественных показателей состояния имущества, движения денежных средств,
усовершенствования системы регистрации автотранспорта и т.д. Конкретной
реализацией этих мероприятий является внедрение современных
компьютеризированных систем охраны складских, торговых и конторских
помещений, квартир граждан, внедрение технических устройств, обеспечивающих
охрану транспорта, внедрение единой всероссийской системы учета угнанных
транспортных средств, установкой на транспортные средства противоугонных
устройств и т.д.
В качестве важного мероприятия профилактического характера можно
назвать создание единой компьютерной системы учета информации о лицах,
когда-либо привлекавшихся к уголовной ответственности за подобные деяния.
Личность преступников, совершающих посягательства на собственность,
характеризуется большим разбросом уголовно-правовых, социально-
демографических, нравственно-психологических и иных признаков (их
сочетание). Это могут быть злостные преступники: многократные судимые
рецидивисты, профессиональные воры, организаторы, участники устойчивых
преступных формирований. Незаконное завладение транспортным средством без
цели хищения довольно часто совершается подростками, только приобщающимися
к преступной деятельности, но порой и лицами причастными к организованной
преступности, например, с целью использования угнанного автомобиля для
совершения убийства или бандитского нападения.
Органы внутренних дел ведут работу в плане – выявления, анализа и
обобщения характерных методов совершения преступлений, связанных с
незаконным завладением транспортными средствами, способов и мест угона,
сокрытия, разукомплектования, легализации, установление направлений
передвижения разыскиваемых транспортных средств, подготовки соответствующих
информаций, рекомендаций, обзоров для всех подразделений ОВД и иных
учреждений и организаций.
Также ОВД осуществляют в целям предупреждения краж и угонов
транспортных средств следующие мероприятия:
а) организацию единой системы контроля за соблюдением установленного
порядка лицензирования деятельности предприятий по торговле и ремонту
транспортных средств, получения и использования информации о работе таких
предприятий;
б) подготавливает, координирует проведение специальных мероприятий по
пресечению хищений автотранспортных средств, выявлению мест отстоя,
разукомплектования похищенных транспортных средств, их подготовки к
легализации;
в) проведение оперативных мероприятий по пресечению и раскрытию хищений
автотранспортных средств, совершенных организованными преступными группами,
а также носящих межрегиональный и межгосударственный характер;
г) разрабатывает предложения в соответствующие органы исполнительной власти
по реализации комплексных мер по предупреждению преступных посягательств на
транспортные средства, устранению объективных причин, способствующих их
совершению;
д) организует взаимодействие со средствами массовой информации по
предупреждению преступных посягательств на транспортные средства.
С целью предупреждения преступлений против собственности в полном
объеме используются средства и методы виктимологической профилактики.
Издавая и распространяя брошюры, памятки, буклеты с информацией населению о
возможных посягательствах на транспорт, о способах, уловках применяемых
ворами, о технических и иных вариантов охраны имущества.
Предупреждением краж и угонов транспортных средств является
организация охраняемых платных автостоянок, оборудованных соответствующими
техническими средствами. В гаражных кооперативах в этих целях применяются
поочередные ночные дежурства. Большое развитие получило установка
автосигнализаций различных модификаций с звуковой и световой индикацией.
Федеральной Программой РФ по усилению борьбы с преступностью на 1994
– 1995г.г. предусмотрено восстановление и развитие общественных
формирований правоохранительной направленности, в том числе по работе с
несовершеннолетними лицами и молодежью. Но этот процесс тесно связан с
местными условиями и возможностями, поэтому здесь существенно возрастает
роль местного самоуправления в интересах населения на основе своих
материальных ресурсов, включая вопросы профилактической деятельности.
Заключение.
Социальная ценность предупреждения преступления в жизни общества
представляет собой наиболее действенный путь борьбы с преступностью прежде
всего потому, что обеспечивает выявление и устранение (нейтрализацию,
блокирование) ее корней, истоков. В значительной мере это упреждение самой
возможности совершения преступлений. В процессе предупреждения преступления
криминогенные факторы могут подвергаться направленному и ненаправленному
воздействию тогда, когда они еще не набрали силы, находятся в зародышевом
состоянии и поэтому легче поддаются устранению (нейтрализации,
блокированию). Наряду с этим арсенал средств предупреждения преступности
позволяет прерывать замышляемую или уже начатую преступную деятельность, не
допускать наступления вредных последствий посягательств на общественные
отношения. Предупреждение преступности д | |
