|
Реферат: Труд и развитие личности школьника (Педагогика)
План.
1. Психологія і трудове виховання.
2. Праця і всебічний розвиток особистості
3. Психологічні особливості трудової діяльності
школярів.
4. Утягнення школярів в трудове самовиховання.
5. Роль і місце педагога в трудовому вихованні школярів.
6. Список літератури.
Психологія і трудове виховання
Як і в будь-якій іншій справі, в процесі виховання є ще невикористані
резерви. Над їх розтинанням працюють педагогічні колективи, социологi.
Особлива роль в цьому відношенні належить психологічній науці. В
психологічних знаннях в узагальненому виді відбиті уже пізнання
психологичні закономірності навчання і виховання, формування особистості
дитини на різноманітних вікових етапах в умовах різноманітних видів
діяльності (гра, навчання, праця), істотні зв'язки в сфері педагогічних і
психологічних явищ. Психологічна наука накопичила немало цінних фактів,
використання яких спромагається збагатити зміст і організацію трудової і
виробничої праці школяра, понад повно використати резерв його особистості,
забезпечити в трудовому вихованні систему і тим самим підвищити його
виховну цінність.
Про можливості психології у галузі трудового навчання і виховання багато
каже самий перелік проблем ,що вивчаються нею. Назвемо деякі із них.
Передусім тут треба виділити проблему головного психологічного "ядра" в
трудовій підготовці школярів. Таке "ядро", як показали дослідження Т.
В.Кудрявцева, Е. А.Ферапоновой і інших психологів, складають формування
загальнотрудових вмінь інтелектуального характеру, уміння виконати
завдання не тільки індивідуально, але і в умовах сумісної праці, розвиток
позитивної мотивациi праці школярів, їх творчого хисту і інших якостей
особистості, важливих для фахового самовизначенні школярів. Оскільки
творчість є найбільш чималим проявом людини, психологи шукають оптимальні
шляхи і засоби заохочення школярів до творчої праці. Особливо важливим в
трудовому навчанні школярів є мотиви, вимагаючі дітей трудіться. Саме з
мотивами пов'язане формування відношення до праці, як головної цінності.
Багато уваги психологи приділяють вивченню психологічного змісту трудової
діяльності профессiоналів і складанню на цій основі профессiограмм. В
багатьох випадках психологічні знання використаються з еврiстичними
цілями для пояснення механізмів ефективності отих чи інших засобів
навчання і виховання для предбачання результатів їх застосування.
У вигляді такого механізму спромагаються виступати мотив, потреба,
інтерес, самооцінка. Різні психологічні знання використаються в цілях
об'єднання психологічно східних трудових цілей і засобів дії, а також
засобів навчання і виховання. Педагогу необхідно засвоїти загальні
закономірності розвитку особистості.
Особистість формує під впливом виховання, социалiзациiї і самовиховання.
Особистість - результат взаємодії зовнішніх впливов з внутрішніми умовами
індивідуума, до яким відносяться його направленість, спроможності,
характер і інші особисті властивості. Познайомимся із отим, як психологи
досліджують психологічний зміст трудового виховання, зокрема, формування
всебічно розвиненої особистості засобами праці. По яким показникам судить
психолог про зміни, що відбуваються в вигляді особистості під впливом
праці? Передусім по діям і поступкам людини, по зміні результативності
його праці, по відношенню до праці, до свого колективу, по змінам в його
потребах, інтересах, самооцінки і вимогах Психіка працюючої людини,
особливо його відношення до праці, дуже помітно проявляються в продуктах
його діяльності. Як школяр реагує на невдачі і успіхи в праці, на оцінку
якості його роботи, коли його особові інтереси зіткаються із суспільними.
Найбільш поширеними засобами дослідження психологічних проблем трудового
виховання є спостереження, експеримент, опитування, тести. За допомогою
досліджень вивчаються важливі в будь-якому виді праці риси характеру:
уважність, самостійність, охайність і ряд інших. Використає воно також для
дослідження взаємовідносин в дитячому колективі. Багатим джерелом
психологічних знань є експеримент.
Проте його використання пов'язане великими труднощами, по-перше,
зміни в особистості діються поступово, а дослідник не завжди располагає
часом. По-друге, зміни в особистості є функцією не одного, а багатьох
чинників, діючих в умовах трудового виховання. Внаслідок проведеного
експерименту було встановлене, що суспільна мотивация трудової діяльності
підсилює інтерес дітей до праці.
Іншим різновидом експерименту є розроблена методика самооцінки через
рівняння себе із іншими. Результати цього рівняння людині не байдужі: він
ними задоволений або не задоволений, заспокоєний або починає турбуватися.
Цю методику застосовували для вивчення відношення досліджуємого до своїх
досягнень в трудовій діяльності, а також для вияву змін в цьому відношенні
при переході до інших видів діяльності, наприклад, від навчальної до
трудової. Для цього iспитуемим пропонує порівнювати свої успіхи з успіхами
інших учнів. Таким чином, кожний оцінював не тільки інших, але і самий
себе, бо одних учнів він располагав поперед себе. Але ця самооцінка
проводиться не прямо, а непрямо. На основі відповідей iспитуемих після
цього визначаються рангові місця iспитуемого по самооцінкі. Для вияву
основних тенденцій в поводженні, що дослідиться (наприклад, типичних
мотивів трудової діяльності чи вибору фаха, престижності різноманітних
фахів серед дітей одного і отого ж віку та ін.) широко використає
анкетування, успіх якого залежить від компетентності укладача анкети в
проблематиці, що вивчає. Наприклад, при вивченні основних мотивів трудової
діяльності старшеклассників за допомогою закритої анкети складають перелік
найбільш поширених мотивів до праці. Для цього вивчається література по
психології дитячої праці.
В анкеті передбачається можливість самостійної відповіді по заданому
питанню. В ряді випадків в анкету включає шкала полярних балів, що вимагає
оцінки привабливості для умови ,що опитує отієї чи іншої праці чи фаха,
що пропонує шкала : " дуже подобається " - " 6 ", " подобається " - " 5 ",
" більше подобається, що не подобається " - " 4 "; " більше не подобається,
що подобається " - " 3 "; " не подобається " - " 2 "; " дуже подобається "
" 1 ". При анкетуванні дуже важливо забезпечити відвертість відповідей що
опитуються. Це досягає продуманим інструктажем, в якому називає ціль
дослідження і його наукова важливість, а також гарантується
конфіденційність. Але хибою анкет є те, що одержані із їх допомогою
надані допускають дiфференциiрованного аналізу, що не дозволяє віднести
відповіді з реальним поводженням iспитуемих, перевірити вірогідність їх
відповідей. Для психологічного вивчення особистості школяра широко
застосовує засіб узагальнення незалежних характеристик, запропонований
психологом К.К.Платоновим. Він передбачає збирання і узагальнення
відомостей про особистості, що одержують різноманітними особами при
спостереженні за неї в різноманітних видах діяльності. В різноманітних
умовах загальні властивості і якості особистості (моральні якості, риси
характеру, темперамент) проявляються по-різному, тому відомості збираються
від різноманітних осіб. Оцінки цих людей будуть різні. Це є достоїнством
наданого засобу, що дозволять понад повно охарактеризувати особистість,
визначити їй зону ближчого розвитку, визначити їй подальші шляхи розвитку.
Для вивчення направленості особистості, її мотивів, інтересів, здібностей
інколи застосовують проективний засіб (тест на завершення незавершених
пропозицій, зображень та ін. ). В основі цих методик лежить несвідома
схильність людини до проекциї, тобто до присвоюванню до інших людей рис,
прагнень, інтересів хвилюючих його самого. Так iспитуемому пропонується
малюнок із зображеними на ній предметами, діючими особами. Ситуація не
визначена. Iспитуемому пропонує розказати, що по його погляду, було до
цього, діється зараз, що буде надалі. По його висловам можна судити про
мотиви. Привілей цих методик укладає в отому, що під час їх застосування
знижується смущенiє, настороженность iспитуемого завдячувавши що він
максимально утягує в експеримент. Хиба - трудність в тлумаченні
результатів.
Праця і всебічний розвиток особистості
Значення праці в розвитку особистості загальновизнано. В що конкретно
складається роль ,що розвиває праці, що її особливості виступають як
головні умови розвитку психіки людини? Можливості для цього розвитку
міститися уже в самих знаряддях, предметах і результатах праці. В
знаряддях праці, крім призначення, втілено пізнання людиною явищ, закони,
властивості і умови існування предметів. Умови праці теж повинні бути
пізнані людиною. Предмет, знаряддя і умови праці є найбагатішим джерелом
знань про істотну частину навколишньої дійсності. ці знання є основною
ланкою в світогляді людини. Для успішного здійснення трудової діяльності
вимагає участь всієї особистості індивідуума : його психічних процесів,
станів і властивостей. За допомогою психічних процесів, наприклад, людина
орієнтується в умовах праці, формує ціль, контролює хід діяльності.
Високі вимоги до людини пред'являють соціальні умови праці.
В різноманітних дитячих трудових об'єднаннях праця носить колективний
характер і його здійснення пов'язане з включенням школяра в широку і
складну систему виробничих, нравственних і інших відносин. Включення учня
в колективна праця сприяє засвоюванню їм названих відносин, перетворенню
їх із зовнішніх в внутрішні. це діється під впливом панівних норм
поводження, суспільного погляду, організації взаємодопомоги і взаємної
вимогливості і дії таких соціально-психологічних феноменів, як
внутрігрупова внушаємость, змаганність. Важливої проiзводной цих соціально-
псiхологичних чинників є формування відповідальності за результати праці
колективу, Дослідження показали, що більшість старшекласників - членів
бригад готові відповідати за результати праці своєї ланки.
Великі вимоги до людини пред'являють результати праці. Таким чином,
вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою
розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності.
Другою умовою розвитку психіки людини стать впливом праці є доцільна
діяльність самого суб'єкту. Преобразуя предмет праці, створюючи суспільно
цінні продукти, він преобразує себе.
Для понад повного використання можливостей, що розвиває праця, вони
повинні бути доповнені діяльністю старших - навчанням і вихованням.
Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці.
В всіх видах праці формує важливу якість особистості, як практичність.
Людина з цією якістю вільно орієнтується на виробництві і в побуті.
беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і
себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, що він спромагається.
Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої
можливості, своє положення в колективі. В наслідок трудової діяльності
діються істотні зміни. Передусім змінює його відношення до себе, а після
цього і відношення колективу і педагогів. В психології зібрано багато
фактів, що показують, що трудова діяльність побуджається тим, на скільки
високі її результати. Із цим пов'язане формування таких мотивів як
особиста значимість праці, свідомість його суспільної значимості,
притязання на понад високий рівень досягнень в праці.
Праця грає велике значення в розвитку хисту учня. Хист розвиває, головним
образом, в умовах провідної діяльності : в дошкільному віку в грі, в
молодшому і середньому шкільних віку - в ученні, в юнацькому - в
професійно-трудовій підготовці. Формування хисту здійснюється в тій чи
іншій діяльності.
В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає понад широким, а його
переключення понад швидким.
Велика роль праці в розвитку мислення. По мірі оволодіння трудовими
навиками розвиваються його нові форми : технічне, практичне, логічне. В
процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу діється
розвиток почуттів. Вмикаючись у трудовий процес дитина докорінно змінює
своє подання про себе і про навколишній світ. Радикальним образом
змінюється і самооцінка. В процесі спілкування і оволодінням новими
знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі розвиває
социолiзацию особистості дитини Розвиток хисту, почуттів і мислення робить
особистість дитини понад гармонійної. Отже, праця є найважливішим
чинником, що впливають на розвиток особистості дитини.
Психологічні особливості трудової діяльності старших школярів.
Рішення багатьох питань трудового виховання підростаючого покоління
істотно залежить від правильного розуміння функцій, цілей і психологічного
змісту дитячої праці. Праця школяра має свою специфіку. Передусім праця
учнів відрізняє від праці дорослих отим заради чого вона організована.
Дитяча праця організовується передусім з виховними цілями. Праця в
суспільстві, як правило, носить колективний характер, тому від кожного
учасника вимагає уміння взаємодіяти. Отже, школярі повинні включатися в
суспільне виробництво. Підготувати дитину до праці це значить сформувати у
неї готовність працювати. Психологічна готовність до праці означає рівень
розвитку особистості, що є достатнім для успішного освоєння будь-яким
видом виробничої праці.
Формування у школяра психологічної готовності до праці діється в таких
видах діяльності як: гра, навчання, побутова та виробнича праця, технічна
творчість.
Як показують спостереження, випускники навчальних закладів практично і
психологічно не готові до участі в виробничій праці. З метою найкращої
адаптації школярів на виробництві необхідно відбудовувати і розвивати
систему У. П. К., причому, безпосередньо на виробництві. Головне, щоб
праця учнів була безпосередньо пов'язаний з виробництвом. Школярі повинні
виконувати посильні замови виробництва.
Завдяки такому підходу у учнів праця набуде більш високе значення,
створюються умови для формування суспільно цінних мотивів діяльності. Бо
цей вид діяльності не тождественен ані навчальної діяльності, ані трудової
діяльності дорослих, яке ми умовно виділяємо її як учбово-трудову. В
старших класах цей вид діяльності повинен стати провідним. З цією метою в
старших класах програмою передбачено фахове трудове навчання. Дитина,
після закінчення школи, уже спромагається мати спеціальність, що дає йому
передумови для швидкої адаптації на виробництві.
Утягнення школярів в трудове самовиховання.
Активна участь самого школяра в навчанні, праці, а також в перетворенні
своєї особистості є найважливіша ціль навчання і виховання. В статті
"Психологічна наука і праця виховання " С.Л.Рубiнштейн писав: "Педагогічний
процес, як діяльність учителя формує особистість, що розвиває дитини в
міру того, як педагог керує діяльністю дитини, а не заміняє її ".
Формування особистості діється, головним образом, в процесі власної
діяльності, його власних вчинків.
Облік ролі самої дитини в формуванні його особистості необхідно ще тому,
що у нього є свої потреби, прагнення, інтереси.
Несхожість планів дорослих і дітей пояснює труднощі в вихованні. Тому
основне завдання педагога складається у тому, щоб роль самовиховання в
формуванні була якомога більша. Оптимальним періодом для самовиховання є
старший шкільний вік, коли у дітей свого роду "расположенність до
самовиховання ".
В цьому віці перед дитиною стає ряд життєво важливих питань: "Ким бути?",
"Куди піти?" і інші, діється переоцінка цінностей. Дитина готова змінювати
себе, готова до самовиховання. Одним із видів самовиховання є фахове
самовиховання, це прагнення юнаків і дівчат до удосконалення своєї
придатності до того чи іншого фаха. Як показали дослідження психологів,
уявлення школярів про прийдешній фах дуже нечітке: слабі уявлення про
труднощі, соціальної значимості. Важливою передумовою самовиховання є
адекватна оцінка своєї відповідності вимогам фаха. В цьому учні
випробовують труднощі тому, що у деякого не сформована самооцінка хисту і
своєї фахової придатності. Щоб учні правильно оцінювали свій хист необхідно
проводити психологічні факультативи, на яких розповідати учням як
вибирається фах, яку роль в цьому грають інтереси, схильності і
спроможності людини, про критерії оцінок своїх можливостей, про роль і
засоби самовиховання.
Роль і місце педагога в трудовому вихованні школярів.
Формування особистості в процесі праці діється не саме собою, а лише при
певній організації праці школярів. Під організацією праці розуміємо його
впорядкування, надання йому планомірності. Організація дитячої праці
повинна враховувати вікові і індивідуальні особливості дітей і
закономірності їх розвитку. В процесі праці здійснюється, естетичне і
фізичне виховання. Таку організацію праці призваний забезпечити педагог.
Від нього вимагається бути прикладом, вивчати сильні і слабкі сторони своїх
учнів, організовувати діяльність та багато іншого.
Псiхологичний аспект діяльності педагога при вихованні засобами праці
складається у впливі особовим прикладом, в управлінні впливу середовища на
особистість, а також управління його трудовою діяльністю.
Педагог погоджує зміст і форми праці з педагогічними цілями, направляє
трудову діяльність таким чином, щоб вона вимагала від учнів прояв тих чи
інших якостей, оцінює ефективність виховних впливів. Роль педагога
складається також в допомозі учню підвищити свій авторитет у перевесників.
В трудовому навчанні багато учнів домагаються чималих результатів в
загальноосвітніх предметах. В зв'язку з цим у дитини виникає потребу в
освідченні. Якщо він домагається підвищення свого авторитету, отже його
активність підвищується і в інших видах діяльності. І одна з головних
завдань педагога - сформувати і скерувати цю активність.
Укладення
Таким чином, трудова діяльність є однім із важливих чинників виховання
особистості. Залучаясь у трудовий процес дитина докорінно змінює своє
подання про собі і про навколишній світ. Радикальним образом змінюється її
самооцінка. Вона змінюється під впливом успіхів в трудовій діяльності, що
в свою чергу змінює авторитет школяра в класі. Питання авторитету,
самозатвердження особливо велику роль відіграє в старшім шкільному віці.
Учитель повинен підтримати і скерувати інтерес не тільки на свій предмет,
але і на інші області пізнання. Під впливом цього інтересу буде
розвиватися самопізнання. Головна функція, що розвиває праця - це перехід
від самооцінкi до самопізнання. Крім цього в процесі праці розвиваються
хист, уміння і навики. В трудовій діяльності формуються нові види
мислення. Внаслідок коллективної праці школяр одержує навики роботи,
спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві.
Праця є рівноправним предметом програми навчання. Правда в останній час в
більшості шкіл праця знаходиться в занепаді. це пов'язане як з загальною
соціально-економічною ситуацією, так і з загальним розвитком соціума. В
зв'язку з цим трудове навчання вимагає докорінної перебудови. Праця
повинна взяти на себе більш широку функцію, як підготовка дітей до роботи
на виробництві, але не виключаючи її. В цьому я бачу прийдешнє трудового
навчання.
Список літератури.
1. Платонов К. К. " Узагальнення характеристик як засіб соціально-
психологічного вивчення особистості."
2. Iващенко Ф.І. "Праця і розвиток особистості школяра."
3. Фрiдман Л.М., Кулагiна І.Ю. "Псiхологичний довідник учителя."
Реферат на тему: Трудные дети
КАМСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ИНСТИТУТ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ
РЕФЕРАТ
На тему: Педагогические основы работы с трудными
детьми.
Работу выполнил
студент
II курса гр:
Работу проверила:
НАБЕРЕЖНЫЕ ЧЕЛНЫ – 2005
Содержание:
1.ВВЕДЕНИЕ
2. ОСНОВНАЯ ЧАСТЬ
2.1. Необходимость ранней профилактики
педагогической
запущенности в совместной работе школы с детским
садом.
2.2. Девиантное поведение.
3. ИСПОЛЬЗУЕМАЯ ЛИТЕРАТУРА
ВВЕДЕНИЕ
У хороших родителей вырастают хорошие дети. У хорошего учителя –
хорошие ученики. как часто мы слышим эти утверждения и как часто
затрудняемся объяснить, что такое хорошие родители, хорошие учителя,
хорошая школа.
Многие родители, как и многие учителя, думают, что хорошим можно
стать, изучив специальную литературу или овладев какими-то особыми
универсальными методами воспитания. Несомненно педагогические,
психологические, методические знания необходимы, но этого мало. Можно ли
назвать хорошими тех родителей или учителей, которые никогда не
сомневаются, всегда уверены в своей правоте, всегда точно представляют что
ребенку нужно и что ему можно, которые утверждают, что в каждый момент
времени знают, как правильно поступать и могут с абсолютной точностью
предвидеть не только поведение своих детей, учеников в различных ситуациях,
но и дальнейшую судьбу.
Большинство родителей и учителей желают своим детям, ученикам только
хорошего, поменьше невзгод, тревог, болезней и стараются оберегать,
удерживать от плохих поступков, вредных привычек, дурных примеров,
неблагоприятного влияния улицы. Очень часто эти действия рассогласованы;
родители – одно, а учитель, школа – другое. Рассогласованность действий
приводит к росту беспризорности, наркомании, хулиганства, и это факт, факт
современной жизни.
Актуальностью данной темы является то, что несмотря на общий внешний
рост экономического благополучия большинства семей, массу законов о семье,
конвенцию о правах ребенка количество детей, покинувших семьи и пополнивших
ряды беспризорников растет. Поэтому в работе дана попытка объединить работу
школы, учителя, семьи по предупреждению педагогической запущенности детей и
найти наиболее реальные пути совместной работы.
Проблема организации совместной работы школы и семьи
посвящены публикации Буянова М.И., Жутинова М.В., Захарова А.И., и тем не
менее говорить об удовлетворительном уровне, полноте решений говорить пока
не приходится. Нет единого понимания понятия «трудные дети». Чаще всего к
трудным относятся дети, которые из-за эмоциональных, физических расстройств
или нарушении поведения оказываются трудными для взрослых.
Проблема – как организовать совместную работу школы и семьи по
предупреждению педагогической запущенности детей.
Объект исследования – процесс совместной педагогической деятельности
школы и семьи по воспитанию «трудных» детей.
Предмет исследования – формы и методы работы школы и семьи по
предупреждению педагогической запущенности детей.
Цель исследования – выявить наиболее эффективные в современных
условиях формы и методы совместной работы школы и семьи по предупреждению
педагогической запущенности детей.
Задачи исследования:
1. Изучить научно-методическую литературе, посвященную проблеме
исследования.
2. Изучить опыт работы учителей по предупреждению педагогической
запущенности детей.
3. Подобрать и провести диагностику для выявления педагогической
запущенности детей.
4. Провести практическую работу по воспитанию и предупреждению
педагогической запущенности детей.
5. Составить рекомендации по совместной работе школы и семьи.
Гипотеза. Совместная работа школы и семьи по предупреждению
педагогической запущенности детей будет эффективна лишь в том случае, если:
- учитель будет опираться в своей работе как на особенности детей,
так и особенности семьи, выявленные с помощью диагностических
методик;
- школа объединит работу всего педагогического коллектива,
родительских комитетов и коллектива учащихся на предупреждение
появления педагогически запущенных детей.
Методы исследования:
1. Педагогическое наблюдение, анкетирование, беседы, метод независимых
характеристик.
ОСНОВНАЯ ЧАСТЬ
2.1. Необходимость ранней профилактики педагогической
запущенности в совместной работе школы с детским садом
Цель этого параграфа проанализировать влияние отношений между
учителями и учениками на развитие личности учащегося, а так же рассмотреть
руководящую роль учителя.
Роль социальных отношений в процессе формирования личности С.Л.
Рубенштейн характеризует так: «Отношение к окружающему миру – это прежде
всего отношение индивида к тому, что составляет основную ткань человеческой
жизни, ее сердцевину».
Социальные отношения – это важное условие превращения индивида в
личность. В активном взаимодействии с различными коллективами формирующие
установки, убеждения и черты характера человека. Каждый человек включен
одновременно во многие группы, каждая из которых, в той или иной степени,
влияет на его развитие. Разумеется, в каждой из таких групп у индивида
складывается определенные социальные отношения. К важнейшим из них в
детском возрасте относятся следующие:
а) отношения в семье
б) отношения в школе
в) отношения с людьми, с которыми проводятся часы досуга.
Мы хотим обратиться к отношениям в школе.
В школе ребенок находится в довольно сложной системе отношений. Как
ученик в классе он контактирует с товарищами по учебе и учителями, и, как к
ученику, ему предъявляются определенные требования.
В целом система школьных связей распадается на две основные группы:
отношение учеников друг к другу и отношение между учениками и педагогами.
Среди многообразных связей, влияющих на развитие личности учащегося, особое
место занимают его отношения с педагогами. Учитель и ученик взаимодействуют
друг с другом в довольно ответственный период развития личности школьника.
И в принципе нет такой проблемы, которая не касалась бы взаимоотношений
учителя и ученика. Поэтому «внимание к личности ученика, высокие требования
к детям и вера в их силы являются решающим моментом и отношении между
учителями и учащимися для получения хороших результатов в обучении и
воспитании».
В чем же сущность взаимоотношений между учителями и учащимися?
Отношение учитель–учащийся представляют собой прежде всего
взаимоотношения, определяемые задачами обучения и воспитания, а также
нормами общественной жизни.
Конкретные проявления отношений учитель-учащийся нельзя сводить только
к их поступкам, поскольку здесь существенное влияние оказывает истолкование
этих поступков. Например, поведение учащихся не только фиксируется
учителем, но и объясняется им. При этом он принимает во внимание
психическое и физическое состояние ученика, свойственную ему манеру
общения, его установки и т.д. Педагогический опыт говорит, что любовь к
учителю обычно сопровождается заинтересованным отношением к предмету.
Заинтересованность в предмете способствует более внимательному восприятию
его содержания, а значит ведет к более высоким достижениям. Ведь известно,
что процесс запоминания в значительной мере зависит от эмоционального
состояния лица. Усвоение преподаваемого материала определяется не только
его содержанием, но и способом его передачи и опосредованно отношением к
лицу, которое сообщает эту информацию. В значительной степени это отношение
зависит от профессиональных качеств учителя.
Если преподавание наглядно, учитывает возможности учащихся, развивает
их, использует проблемный принцип, то оно естественно делает учебный
материал более доступным. Дидактическо–методические способности учителя
влияют не только на отношения учащихся к излагаемому материалу, но и на
контакты между ними и детьми. Немаловажно и поведение учителя. Если
поступки учителя соответствуют тем принципам, которые он проповедует на
своих уроках при общении с учащимися, внимателен к ним и справедлив, то
школьникам такой педагог более симпатичен, чем тот, который этими
качествами не обладает. Связанное с отношением учитель-ученик восприятие
учебного материала зависит, таким образом, как от способностей учителя, так
и от его поведения и характера.
Оценивая возможности достижения и поведения учащихся учитель
воздействует на них. «Отметка может сделать человека счастливым, но его же
можно расстроить или даже заставить сомневаться в своих силах». Младшие
школьники, не умеющие оценивать объективно свои достижения, ориентируются
именно на отметку и переживают ее независимо от того, нравится или не
нравится им учитель.
В одних случаях существенно важно для педагога становится задача
повышения уровня притязания личности – школьник невысоко оценивает себя и
свои возможности, что приводит к определенной ущербности, устойчивой потере
уверенности в успехе. Бережное отношение к человеческой личности, разумный
оптимистический подход к ее перспективам дают возможность педагогу,
опираясь на помощь коллектива учеников, найти стратегию индивидуальной
работы с ребенком.
Деятельность учителя представляет собой исключительно трудную и
сложную общественную обязанность. В конечном счете учитель отвечает за все,
что происходит в учебном процессе, затрагивающем все стороны личности
учителя (образование, способности, характер), но прежде всего его качества
руководителя. В чем же специфика руководящей деятельности учителя? Учитель
руководит образованием и воспитанием своих учеников. Чем лучше учитель
умеет сочетать высокую требовательность с доброжелательностью, воспитывая
учащихся активными творцами своей жизни, чем лучше учитывает их
индивидуальные и возрастные способности, тем успешнее и эффективнее
складываются отношения между ним и учеником. Анализ стиля педагогического
руководства позволяет выделить в нем следующие моменты:
- требовательность.
Труднейшей педагогической задачей является выработка такого
требования, которое отвечало бы «зоне ближайшего развития» и
соответствующим образом активизировало учащихся. Известно, что завышенные
требования приводят учащихся либо к равнодушию, либо к активному неприятию
действий учителя, а недостаточная требовательность снижает его творческую
активность. Вот почему можно сказать, что требовательность – один из
сложнейших моментов в стиле педагогического руководства.
- доброжелательность.
Если учитель не оказывает достаточно уважения и доверия, что
проявляется в несоответствующем, часто ранящем самолюбие школьников тоне
разговора, и игнорировании личных проблем учащихся, то учащийся теряет
интерес к личности учителя. Поэтому доброжелательность можно
охарактеризовать как фактор, без которого невозможны хорошие отношения
между учителем и его учениками.
Методы давления, принуждения и регламентации как стиль руководства
сильно ограничивают возможности свободного, самостоятельного решения
учащихся. Отношения с учителем ухудшаются и иногда принимают форму либо
скрытной, либо откровенной агрессивности.
Особенно, учителю осторожным во взаимоотношениях следует быть с
педагогически запущенными учениками. Как правило, наиболее характерными
недостатками педагогически запущенных детей являются слабоволие,
недисциплинированность, нескромность, пассивность, неуверенность, эгоизм,
причем частота их проявления высока. Поэтому необходимо педагогу очень
тщательно подобрать индивидуальный подход к его родителям, вызвать их на
откровение, организовать их совместную работу по предупреждению, а также
преодолению педагогической запущенности у ребенка. Об этом более подробно в
следующих параграфах.
Ранняя профилактика педагогической запущенности детей и связанных с
ней отношений в их деятельности и поведении должна проводиться педагогом на
этапе перехода детей из детского сада в школу, в подготовительной группе
детского сада (или в первом классе с шестилетнего возраста). Это наиболее
благоприятное время для начала этой работы, так как в этом возрасте
проявление педагогической запущенности начинает носить более выраженный
характер. Объясняется это тем, что дети приступают к новому виду
обязательной для них деятельности – учебной, требующей определенной
психологической зрелости, проявления соответствующих умений и навыков,
личностных свойств. В этих условиях педагогически запущенные дети начинают
отставать от сверстников, проявляют несостоятельность в овладении новыми
систематизированными умениями и навыками. Отрицательные проявления начинают
отчетливо просматриваться в их поведении, общении со сверстниками и
окружающими. Но эти же условия, игровой и более динамичный характер учебных
занятий являются наиболее благоприятными для преодоления педагогической
запущенности, выравнивания детей в учебной деятельности, общении,
поведении. На этом этапе педагог должен включаться в активное
сотрудничество с воспитателями детских садов, ведущих работу в старших,
подготовительных группах, через них знакомиться с особенностями детей,
коррекционно-воспитательной работы с ними.
Каждому воспитателю в своей практике приходится сталкиваться с так
называемыми «трудными случаями» воспитания. Эти «случаи» создают дети,
которые не справляются с требованиями программы обучения и воспитания, не
поддаются общим правилам, не реагируют на замечания взрослых, отличаются от
других детей своими менее развитыми интеллектуальными, нравственными,
эмоционально-волевыми и динамическими качествами, отношением к деятельности
и ее результатам. Недостатки в развитии этих детей, как правило, вызваны
педагогическими причинами. Чаще всего это неправильное воспитание в семье,
недостаточное внимание к индивидуальности ребенка в дошкольном учреждении,
слабое взаимодействие родителей и воспитателей в работе с детьми.
Проведенные исследования показали, что те или иные признаки педагогической
запущенности имеют в дошкольных группах более 5% детей.
Это обстоятельство требует организации профилактики педагогической
запущенности у детей уже в дошкольном возрасте. Здесь возникает ряд
вопросов. Когда, в каком возрасте ребенка можно считать педагогически
запущенным? Какого ребенка считать педагогически запущенным? Как
предупреждать это явление? В.А. Сухомлинский писал: «Многолетняя практика
воспитательной работы, исследования умственного труда и духовной жизни
детей, все это приводит к убеждению, что причины в силу которых ребенок
становиться «трудным» не успевающим, в подавляющим большинстве случаев
кроются в воспитании, в условиях раннего детства. И если ребенок стал
трудным, если все, что посильно другим людям, ему непосильно, значит в
детстве он не получил своего развития от окружающих людей того, что должен
был получить. Трудным ребенок становится именно в этом возрасте – от года
до восьми лет».
В подготовительной группе и в первом классе нагляднее проявляются
признаки педагогической запущенности, которые непосредственно связаны с
обучением в школе: отставание в психическом, эмоционально-волевом развитии,
неспешность в различных видах деятельности и прежде всего в элементарной
учебной, нравственная неразвитость, невоспитанность. Причем, к этому
периоду указанные явления у многих педагогически запущенных детей
проявляются уже не периодически, а более постоянно и начинают составлять
основу будущих особенностей личности этих детей. Наиболее характерными
компонентами педагогической запущенности в дошкольном возрасте являются
следующие:
1. Неуспешность в ролевой игре и других видах деятельности.
Дети не хотят с ними играть, доверять им роль организатора или лидера
в игре. Педагогически запущенный ребенок, даже получивший каким-то путем
такую роль, фактически не ведет игру, а руководит её действительный лидер.
Больше половины педагогически запущенных школьников никогда не претендуют
на роль организатора, а довольствуются простым исполнением приказов и
просьб других. Дети упрямые, имеющие организаторские способности,
избалованные, очень любят командовать, пренебрежительно относиться к
товарищам. Своим лидерством, если они его завоевывают, подавляют остальных,
не считаются с их мнением, интересами других детей. Игры, в которых они
участвуют, не длительны, быстро меняют друг друга. Есть дети (их
большинство), которые не включаются в ролевую игру так как, неловки, не
умеют развивать сюжет, быстро отвлекаются от заданной роли. Другим детям с
ними играть не интересно. Потому педагогически запущенные дети отдают
предпочтение предметным играм, в которых недостатки не становятся настолько
ощутимыми.
2. Неподготовленность к обучению в школе.
Главнейшей предпосылкой успешного обучения ребенка в школе, как одного
из условий предупреждения возникновения и развития педагогической
запущенности, является усвоение программы обучения и воспитания. Лучших
результатов добиваются педагогически запущенные дети на занятиях по музыке,
физкультуре, природоведению, слабее они на занятиях по математике,
рисованию, лепке. На занятиях по развитию речи эти дети мало говорят,
активный запас слов ограничен, речь бедна по своему содержанию и словарному
запасу, часто неграмотны, они не могут правильно построить предложение,
почти не используют в речи образные выражения. На занятиях по математике
такие дети, как правило, пассивны, так как не умеют логически мыслить,
быстро утомляются, не могут сосредоточиться. Таким образом, для
педагогически запущенных детей характерна слабая обучаемость: они не
воспринимают указания учителя, невнимательно слушают и забывают задания,
выполняют их механически, без учета предъявляемых требований. Потому многие
из них отдают предпочтение труду, продуктивным видам деятельности, хотя
больших успехов из-за имеющихся недостатков в них не достигают.
3. Неумелое, неправильное поведение, связанное с недоразвитием
нравственных качеств.
Большинство педагогически запущенных детей правильно оценивают хорошие
и плохие поступки детей и взрослых, могут элементарно объяснить причину
недовольства взрослых и сверстников. Другое дело, что у педагогически
запущенных детей существует большой разрыв между их сознанием и поведением.
Ребенок перенимает образцы поведения у взрослых (прежде всего у родителей),
не осознанно подражает им, а предлагаемые правила поведения, требования к
нему воспринимает формально. Таким образом, нравственное развитие «трудных»
детей подчинено общим возрастным закономерностям, однако под влиянием
негативных факторов у них могут наблюдаться и противоположные тенденции в
развитии как положительных, так и отрицательных качеств. Например, у них
могут иметься тенденция к сужению проявлений таких свойств как
внимательность, способность прощать, веселость, отзывчивость, уверенность,
прямота, тогда как у остальных детей эти положительные свойства
расширяются. Зато педагогически запущенные дети становятся все более
неработоспособными, пассивными, рассеянными, озлобленными, в то время, как
другие дети постепенно избавляются от этих качеств.
Взаимодействие, сотрудничество детского сада и школы по предупреждению
педагогической запущенности детей должно быть направлено на устранение
причин и последствий неправильного воспитания. Для этого педагогу или
воспитателю необходимо:
1. Прежде всего тщательно проводить предупредительную работу, в
процессе которой идет усиленное развитие положительных свойств личности
ребенка и торможение развития отрицательных. Достигается это следующими
путями:
– Включение ребенка в активную деятельность на основе использования
его положительных интересов и склонностей.
– Организация и руководство общением ребенка со сверстниками на основе
его положительных качеств.
– Дифференцированная работа по нравственному воспитанию.
– Оказание систематической помощи ребенку в ликвидации пробелов в
знаниях об окружающем мире, в усвоении им программы начальной школы.
2. В процессе работы по преодолению педагогической запущенности детей
должны быть устранены причины ее вызывающие и стимулирующие ее развитие. На
решение этой задачи должны быть направлены следующие действия воспитателей
и педагогов:
– Психолого-педагогическая подготовка родителей с учетом недостатков и
ошибок семейного воспитания.
– Активное включение родителей в воспитательный процесс путем
специальных поручений, советов, заданий, наметок.
– Контроль за организацией и поддержанием нормального режима труда и
отдыха ребенка в семье, устранение его безнадзорности.
– Использование мер общественного и административного воздействия на
родителей, уклоняющихся от воспитания детей.
3. Необходимо более рациональное построение воспитательной и
образовательной работы с детьми в группе, классе в особенности с
педагогически запущенными детьми.
– Изменение отношения самого педагога к ребенку, методов работы с ним.
– Изменение взаимоотношений сверстников в классе.
– Укрепление и совершенствование связей воспитателей детских садов со
школой по подготовке родителей будущих первоклассников к школе.
2.2.Девиантное поведение
Девиантное поведение, понимаемое как отклонение от социальных норм,
приобрело в последнее время массовый характер, что поставило это явление в
центр внимания социологов, педагогов, психологов, медиков, работников
правоохранительных органов.
Одна из основных причин, вызвавших массовое распространение в
молодежной среде курения, употребления алкоголя и наркотических средств -
это происходящие перемены в стране. Французский социолог Эмиль Дюркгейм
описывал состояние общества, при котором нет четкой регуляции поведения
индивидов, а есть моральный вакуум, когда прежние нормы и ценности уже не
соответствуют новым отношениям. Это описание в полной мере можно отнести к
современной России.
Ввиду кризисной ситуации государство отвернулось от нужд подрастающего
поколения. Подтверждением тому является повсеместная доступность, дешевизна
алкогольной продукции, снятие уголовной ответственности за употребление
наркотических веществ, отсутствие системы мер в борьбе с вредными
привычками, как факторами риска.
Тенденция к отклонению от общепринятых правил поведения имеет давнюю
историю, она появилась одновременно с зарождением человечества. Уже тогда
общество ставило на её пути некие преграды, которые удерживали людей от
поступков, противоречащих представлениям людей о правилах поведения. На
первых порах такими ограничениями стали мифы и запреты – табу. В дальнейшем
понятия о дозволенном и недозволенном изменялись, складывались другие
правила. Длительное время определённые правила устанавливала религия.
Постепенно, по мере развития человеческого общества, стали формироваться и
более устойчивые правовые, морально-нравственные позиции людей по отношению
к девиантному поведению.
Думаю, многие согласятся, что проводить профилактику намного проще, чем в
последствии пытаться что-то изменить. Но, к сожалению, в нашем обществе до
сих пор не предпринимается достаточно мер для профилактики девиантного
поведения молодёжи.
Существующие социальные проблемы (наркомания, агрессивность,
алкоголизм и т.д.) заставляют нас задуматься о том, почему это происходит.
Почему ребенок изначально открытый и устремленный к добру, взрослея,
постепенно приобретает асоциальный тип поведения. Дефицит таких понятий,
как милосердие, доброта, уважение друг к другу в нашем обществе все чаще
приводит к равнодушному отношению к судьбе ребёнка. В школах наблюдается
рост формального отношения к детям, проще стали относиться к увеличению
числа второгодников. Учителей перестало волновать определение детей в школы-
интернаты, в детские дома, и даже спец. школы и ПТУ.
Было проведено социологическое исследование по употреблению алкоголя и
наркотиков студентами вуза и колледжа. Приобщение респондентов к алкоголю
происходило от 5-6 лет до 17 лет включительно. До 10 лет впервые
попробовали 9,2% студентов; в 11-12 лет — 7,6%. В 13-14 лет — интенсивность
приобщения увеличилась и составила 27,0%, а в 15-16 лет — уже 39,3%. В 17
лет впервые познакомились с алкоголем всего 5,6% опрашиваемых.
Основную роль в приобщении подростков и детей к алкоголю играли питейные
традиции и обычаи. В целом, больше половины (67,7%) мальчиков и 79,4%
девочек из числа употребивших впервые, познакомились с алкогольными
напитками дома в дни праздников и семейных торжеств. Остальные мотивы
первого знакомства с алкоголем, курением и наркотиками таковы: «из
любопытства», «за компанию с друзьями», «случайно», «от нечего делать».
Это говорит о необходимости принятия соответствующих мер органами
здравоохранения, просвещения и другими заинтересованными ведомствами. Для
организации и проведения профилактической работы среди детей и подростков,
для оперативной корректировки и оценки ее эффективности необходимо
постоянно отслеживать ситуацию, т. е. школьные психологи должны проводить
мониторинг факторов риска на местах.
Очень часто причины девиантного поведения несовершеннолетних кроются
в семье. Семья является одним из важнейших институтов ранней социализации.
В семье ребенок усваивает наиболее фундаментальные, базисные ценности,
нормы, поведенческие стереотипы, формируется эмоциональная сфера его
психики. Дефекты раннего семейного воспитания очень трудно исправимы.
Работа с семьей на современном этапе усложнилась и требует новых форм
и методов, новых подходов. Воспитательная функция семьи серьезно нарушена,
она задавлена проблемой выживания, поиском средств к существованию,
значимость семьи пошатнулась. Отношения детей и родителей свернуты до
минимума. Одной из причин этого является то, что сейчас Россия равняется на
Запад. Это неправильно, так как мы не похожи на них, у нас другой
менталитет. На наш взгляд, это наиболее актуальная проблема на данный
момент, сейчас особое место занимает задача укрепления и развития семьи,
как важнейшей среды формирования и воспитания человека.
ЗАКЛЮЧЕНИЕ
В настоящее время большинство исследователей указывают на
взаимообусловленность девиантных поступков и деструктивных социально-
политических процессов, происходящих в обществе. При этом часто указывается
на то, что рост тех или иных нарушений является результатом издержек и
ошибок в осуществлении социально-экономических реформ, а в числе причин
особое место отводится снижению жизненного уровня граждан, нарушению
сложившегося баланса сил между институтами воспитания, кризису традиционной
системы ценностей.
В этой связи на первое место в решении вопросов профилактики
выдвигаются экономические меры реформирования общественных отношений,
необходимость повышения материального уровня и социальной защищенности
российских граждан.
Наблюдение за подростками, доставляемых в закрытые воспитательно-
профилактические заведения и находящихся в условиях, не связанных с
изоляцией, показывает, что материальный достаток, высокое социальное
положение родителей не является гарантией соблюдения детьми социальных
норм.
Вот почему в числе причин роста девиантного поведения особо следует
выделить недостатки воспитательной работы с детьми и подростками.
Лучшая профилактика девиантного поведения – это целенаправленное
организуемое с четким определением средств, форм и методов воспитания
воздействие. Причем предупредительные возможности воспитания намного
эффективнее других средств сдерживания, так как меры правовой профилактики,
как правило, несколько запаздывают и начинают действовать тогда, когда
поступок уже совершен. Для того, чтобы “срабатывали” правовые меры
предупреждения, они должны быть включены в сознание подростка, стать частью
его убеждений, опыта, что можно достичь путем целенаправленного
воспитательного воздействия.
Отношения взаимного доверия и уважения разрушают асоциальные установки
у несовершеннолетних. Важно дать им возможность почувствовать, что они
нужны и полезны людям и всему обществу. Хочется обратить внимание, что в
воспитании подрастающего поколения главное не только то, насколько умным,
знающим, образованным и настойчивым в достижении своих жизненных целей
будет человек, но и то, будет ли он добрым, отзывчивым, будет ли он
сопереживать другим.
Доброта и отзывчивость не появляются сами по себе, они воспитываются,
и основную роль в этом играет родительская любовь - любовь не на словах, а
на деле. Если родители не формируют в детях (в первую очередь с помощью
собственного примера) доброжелательного, сердечного, мягкого отношения к
людям, то ребенок растет жестоким, черствым, агрессивным.
Окружающая социальная микросфера, психологический климат в
семье, условия воспитания, взаимоотношения с родителями и педагогами - все
это отражается на ребенке. И если мы исключим плохое влияние, если мы будем
осторожно относиться к своим и чужим детям, то можем быть уверенными в том,
что вырастим хорошую смену активных и трудолюбивых людей. Характер детей в
руках взрослых - пусть эти руки будут нежными, разумными и справедливыми!
Используемая литература:
1. Д.В. Колесов «Предупреждение вредных привычек у школьников»,
М.1984.
2. «Девиантное поведение подростков» методическое пособие»,
М.1999
3. П.И. Пидкасистый «Педагогика», М. 1998г.
| |
