|
Реферат: Планирование семьи и репродуктивное здоровье (Право)
|1. Что такое планирование семьи. |
| |
|1.1. Дети по желанию, а не по случаю |
|Планирование семьи - понятие, которое активно входит в нашу жизнь. Что же это|
|такое и почему планирование семьи так важно для каждого из нас, для каждой |
|семьи? Многие годы планирование семьи понималось как ограничение рождаемости.|
|Но планирование семьи - это обеспечение здоровья женщины для рождения |
|желанных и здоровых детей. Другими словами, планирование семьи - это дети по |
|желанию, а не по случаю. Право на планирование семьи, или на свободное и |
|ответственное родительство, является международно признанным правом каждого |
|человека. Вопросы о том, когда и сколько иметь детей, как избежать |
|нежелательной беременности, какие противозачаточные средства (контрацептивы) |
|лучше применять и как ими пользоваться, рано или поздно встают перед каждым |
|человеком, каждой семьей. Планирование семьи помогает людям сознательно |
|выбирать количество детей в семье и сроки их рождения, планировать свою |
|жизнь, избежать ненужных тревог и волнений. |
|Оптимальный возраст для рождения детей - 20-35 лет. Доказано, что если |
|беременность возникает раньше или позже, то протекает с большим числом |
|осложнений и вероятность нарушений здоровья у матери и ребенка выше. |
|Интервалы между родами должны быть не менее 2-2,5 лет; это позволяет женщине |
|воccтановить силы для будущих родов, сохранить свое здоровье и здоровье |
|будущих детей. |
|Аборт не является лучшим методом регулирования рождаемости, его можно |
|избежать, применяя современные методы контрацепции (предупреждение |
|нежелательной беременности). |
|Контрацепция делает интимную жизнь более гармоничной, устраняет ненужные |
|волнения и ожидания. |
|Решение об использовании того или иного метода лучше принять после того, как |
|Вы узнаете обо всех контрацептивных средствах и проконсультируетесь со |
|специалистом. |
|Если нежелательная беременность все-таки наступила и Вы решили сделать аборт,|
|необходимо обратиться к врачу как можно раньше - это снизит риск возможных |
|осложнений. |
|После родов и аборта можно забеременеть до прихода первой менструации, |
|поэтому необходимо подобрать надежный метод контрацепции до возобновления |
|половой жизни. |
|Инфекции, передаваемые половым путем, часто являются причиной бесплодия у |
|мужчин и женщин. Только презерватив поможет Вам избежать заражения и |
|одновременно предохранит Вас от нежелательной беременности. |
|Половое воспитание и сексуальное образование детей и подростков поможет |
|сохранить их здоровье, подготовить к будущей семейной жизни и воспитать |
|чувство ответственного родительства. |
|Планирование семьи, применение безопасных методов контрацепции помогут |
|сохранить свое здоровье, родить здоровых и желанных детей, принесет счастье в|
|каждый дом. |
| |
| |
|2. Планирование семьи и репродуктивное здоровье |
|В рождении детей заинтересованы не только семья, но и государство, и общество|
|в целом. Только для простого воспроизводства населения в стране в каждой |
|семье должно быть 2—3 ребенка. Кроме того, когда подавляющее число семей |
|имеет только одного ребенка, население «стареет» (в его структуре |
|увеличивается удельный вес пожилых и старых людей). Это значит, что |
|сокращается возможность использования умственного потенциала молодых и |
|квалифицированных специалистов. Естественно, от этого страдает экономика |
|государства и личное благосостояние каждого. Поэтому основной задачей |
|государства является создание благоприятных для рождения желанных и здоровых |
|детей социально-экономических условий, которые в себя включают: |
|систему мер и законодательных актов по поддержке молодой семьи, особенно при |
|рождении ребенка; |
|охрану здоровья беременной женщины как в медицинском, так и в социальном |
|плане, а также создание условий для безопасного материнства; |
|создание условий, позволяющих гражданам реализовывать свои репродуктивные |
|права: организацию медицинских служб, таких, как центры планирования семьи и |
|репродукции, молодежные центры, генетические консультации, клиники лечения |
|бесплодия и др.; |
|обеспечение населения доступной и достоверной информацией в области охраны |
|репродуктивного здоровья и планирования семьи, а также доступ к современным |
|средствам контрацепции. |
|Во всем мире в последнее время все большее внимание уделяется проблеме |
|здоровья, здорового образа жизни и ответственного родительства. |
|Планирование семьи — понятие, которое активно входит в нашу жизнь. Что это |
|такое и почему планирование семьи так важно для каждого из нас, для каждой |
|семьи? Многие годы планирование семьи ошибочно понималось как ограничение |
|рождаемости. Но планирование семьи — это обеспечение здоровья женщины для |
|рождения желанных и здоровых детей. Другими словами, планирование семьи — это|
|дети по желанию, а не по случаю. Право на планирование семьи, на свободное и |
|ответственное родительство является международно признанным правом каждого |
|человека. Планирование семьи помогает людям сознательно выбирать количество |
|детей в семье и сроки их рождения, планировать свою жизнь, избежать ненужных |
|тревог и волнений. |
|2.1. Для чего нужно планирование семьи: |
|для рождения желанных здоровых детей; |
|для сохранения здоровья женщины; |
|для достижения гармонии в психосексуальных отношениях в семье; |
|для осуществления жизненных планов. |
|Для того чтобы родительство было ответственным, чтобы на свет появлялись |
|желанные и здоровые дети, каждый современный человек должен знать, как |
|сохранить свое репродуктивное здоровье: |
|Репродуктивное здоровье — это состояние полного физического, умственного и |
|социального благополучия при отсутствии заболеваний репродуктивной системы на|
|всех этапах жизни. |
|Репродуктивная система — это совокупность органов и систем организма, |
|обеспечивающих функцию воспроизводства (деторождения). |
|Состояние репродуктивного здоровья во многом определяется образом жизни |
|человека, а также ответственным отношением к половой жизни. В свою очередь, |
|все это влияет на стабильность семейных отношений, общее самочувствие |
|человека. |
|Основы репродуктивного здоровья закладываются в детском и юношеском возрасте.|
|Бытует мнение: все, что связано с зарождением будущей жизни, целиком и |
|полностью зависит только от здоровья будущей матери. На самом деле это не |
|так. Доказано, что из 100 бездетных пар 40—60% не имеют детей по причине |
|мужского бесплодия, что связано с инфекциями, передаваемыми половым путем, |
|влиянием на репродуктивное здоровье мужчины вредных факторов окружающей |
|среды, условий работы и вредных привычек. Перечисленные факты убедительно |
|доказывают важность бережного отношения к репродуктивному здоровью не только |
|будущей женщины, но и мужчины. |
|Одним из факторов, влияющих на состояние репродуктивной функции, является |
|предупреждение нежелательной беременности. Нередко женщина стоит перед |
|непростым выбором — родить ребенка или сделать аборт? Особенно сложно |
|решается этот вопрос при наступлении нежелательной беременности у |
|девушки-подростка. Аборт, особенно при первой беременности, может нанести |
|серьезную психологическую травму и даже привести к нарушениям в |
|репродуктивной сфере. В то же время решение родить означает для нее отрыв от |
|сверстников, уход из школы (как правило), ставит под угрозу дальнейшую учебу |
|и приобретение профессии. Каждая такая ситуация должна рассматриваться |
|индивидуально, бережно и с большим пониманием проблемы. |
|Некоторые родители, учителя, общественные и религиозные лидеры выражают |
|опасение, что приобщение молодежи к планированию семьи, половому образованию |
|и контрацепции поощрит безответственное поведение и увеличит сексуальную |
|активность молодых людей вне брака. Опыт многих стран свидетельствует об |
|обратном. Там, где были разработаны программы в области полового просвещения,|
|сексуальная активность молодежи не увеличилась. Наоборот, программы формируют|
|у подростков ответственное отношение к сексуальности, в связи с этим |
|происходит повышение возраста начала половой жизни, что помогает юношам и |
|девушкам полностью реализовать жизненный потенциал, сохранить физическое и |
|нравственное здоровье, уберечься от ошибок, иметь здоровье потомство. |
|Однако и для взрослых людей проблема нежелательной беременности не менее |
|важна. Именно поэтому в деятельности служб планирования семьи большое место |
|отводится профилактике нежелательной беременности и аборта, а также проблемам|
|медико-социального консультирования, чтобы женщина не принимала решения об |
|аборте под влиянием временных эмоциональных переживаний или жизненных неудач.|
| |
| |
|3. Работа с подростками и молодежью |
|Современные специалисты по планированию семьи работают не только для того, |
|чтобы наши девочки и мальчики были воспитанными и послушными, — они работают |
|над созданием нового поколения взрослых, цельных, уверенных в себе людей, |
|могущих осознанно сделать свой выбор. В этой связи работа с подростками и |
|молодежью — одно из основных направлений деятельности специалистов. Эта |
|работа включает в себя реализацию различных проектов и программ, направленных|
|на охрану репродуктивного здоровья и половое воспитание подростков и |
|молодежи. |
| |
| |
|3.1. Половое воспитание |
|Обычно половое воспитание рассматривается как часть процесса формирования |
|личности, который включает не только вопросы здоровья, но и моральные, |
|правовые, культурные и этические аспекты. Программы полового воспитания |
|должны быть интегрированы в комплексные программы здорового образа жизни, |
|подготовки к семейной жизни и ответственного родительства. |
|Задачи полового воспитания: |
|формирование у подростков ответственного отношения к своему здоровью, в том |
|числе репродуктивному; |
|повышение информированности подростков по вопросам пола и тех изменений, |
|которые происходят с ними в подростковый период; |
|обучение навыкам общения, взаимопонимания и принятия осознанных решений; |
|формирование у подростков позитивного отношения к здоровому образу жизни, |
|планированию семьи и ответственному родительству; |
|формирование ответственного сексуального поведения, отрицательного отношения |
|к раннему началу половой жизни. |
|3.2. Концепция полового воспитания подростков, |
|Работа с подростками и молодежью в области полового образования на |
|сегодняшний день является одним из актуальнейших направлений, осуществление |
|которого приведет к сохранению физического и нравственного здоровья молодого |
|поколения, избавлению его от многих ненужных проблем и явится залогом |
|счастливой и полноценной семейной жизни в будущем. |
|Разрабатывая концепцию полового воспитания подростков, необходимо учитывать |
|несколько основополагающих моментов: половое воспитание следует расценивать |
|как часть процесса формирования личности, оно включает в себя не только |
|проблемы здоровья, но и моральные, правовые, культурные и этические аспекты, |
|поэтому ошибочно ассоциировать половое воспитание лишь с освещением вопросов |
|контрацепции и защиты от болезней, передаваемых половым путем. Прежде всего в|
|его задачу входит формирование у молодых людей ответственного отношения к |
|своему здоровью, половой жизни, включая воздержание, к принятию осознанного |
|решения и обучение умению сказать «нет». Повышение информированности |
|подростков по вопросам пола следует рассматривать в контексте повышения общей|
|культуры, а также как превентивную меру в сохранении репродуктивного здоровья|
|подрастающего поколения. В связи с этим сексуальное образование направлено не|
|только на то, чтобы уберечь подростков от раннего начала половой жизни, но и |
|на то, чтобы научить их осознанно и ответственно относиться к этой важной |
|стороне человеческой жизни. |
|Сегодня в России сложилась тяжелая ситуация со здоровьем и благополучием |
|подростков и молодежи. По мнению специалистов, основными причинами такого |
|положения являются: полная безграмотность наших детей в вопросах |
|межличностных отношений, охраны репродуктивного здоровья, ответственного |
|родительства, а также несостоятельность взрослых оказать помощь и ответить на|
|вопросы, которые встают перед каждым подростком. К сожалению, приходится |
|признать, что рост сексуальной активности молодежи — это реальность. Как |
|следствие этого катастрофически увеличивается число болезней, передаваемых |
|половым путем; отмечается значительное число подростковых беременностей, |
|исходом которых являются аборты или юное материнство, зачастую приводящее к |
|отказу от детей и социальному сиротству. Неподготовленность молодежи к |
|семейной жизни, несформированность семейных ценностей впоследствии приводят к|
|большому числу разводов. |
|Принимая во внимание сложившуюся в стране ситуацию с репродуктивным здоровьем|
|и образом жизни подростков, Российская академия планирования семьи (РАПС) |
|разработала программу полового воспитания и образования для подростков и |
|молодежи. |
|Целями программы являются: |
|помощь молодым людям в понимании изменений, происходящих в их организме в |
|подростковый период; |
|обучение основным навыкам общения, взаимопонимания и принятия осознанных |
|решений; |
|формирование у подростков позитивного отношения к здоровому образу жизни, |
|планированию семьи и ответственному родительству; |
|обеспечение подростков грамотной и систематизированной информацией, которая |
|даст им возможность понять, что с ними происходит, а также поможет |
|адаптироваться к изменениям, происходящим в подростковый период, и пройти с |
|наименьшими личными потерями столь непростой период взросления; |
|помощь в осознании подростками своих обязанностей и ответственности по |
|отношению к себе и окружающим. |
|В программу также включены разделы, посвященные взаимосвязи семьи и общества,|
|а также юридические и законодательные вопросы в этой области. |
|Мы осознаем, что внедрение программ полового воспитания является очень |
|ответственным и, несомненно, вызовет множество дискуссий. Об этом |
|свидетельствует и опыт зарубежных стран в этой области. Даже в странах, где |
|половое образование существует многие годы, не удалось достичь полного |
|единодушия по этому вопросу, несмотря на то, что в целом в обществе |
|сформировалось позитивное и разумное отношение к половому воспитанию и |
|признается его необходимость в интересах подростков и их здоровья. Вместе с |
|тем признано, и мы полностью согласны с этим, что такие программы должны быть|
|интегрированы в комплексные программы здорового образа жизни, подготовки к |
|семейной жизни и ответственному родительству. |
|Хотелось бы также отметить, что, вопреки широко распространенному мнению, |
|внедрение программ полового воспитания не стимулирует сексуальную активность |
|подростков и молодежи. Это подтвердил анализ более тысячи отчетов о таких |
|программах, проведенный Всемирной организацией здравоохранения в 1993 году, |
|который показал, что сексуальное воспитание и просвещение подростков не |
|только не ведет к более раннему началу половой жизни, а, наоборот, приводит к|
|более позднему обретению сексуального опыта, пониманию необходимости |
|ответственного сексуального поведения, формированию положительного отношения |
|к здоровому образу жизни и семейным ценностям. |
|Можно с уверенностью предположить, что внедрение таких программ в условиях |
|России, где нет собственного опыта в этой области, должно происходить |
|поэтапно, и считаем, что начинать эту работу следует со старшеклассников |
|(подростков 14-18 лет), поскольку ситуация именно с этой возрастной группой |
|сегодня является наиболее тревожной в плане здоровья и нравственности. Однако|
|это не исключает того, что некоторые вопросы (гигиена, здоровый образ жизни, |
|анатомические, психофизиологические изменения в подростковом периоде) следует|
|начать освещать уже 12-14-летним подросткам. |
|Одним из важнейших условий успешной реализации программ полового воспитания |
|считается тщательный отбор и всесторонняя подготовка специалистов для работы |
|с подростками. |
|В процессе внедрения таких программ возможны различные уточнения и |
|корректировки как по форме, так и по содержанию. Кроме того, по-видимому, |
|специалистам, которые будут заниматься вопросами полового воспитания, следует|
|самостоятельно определять последовательность изучения разделов и тем, |
|продолжительность занятий, объем предлагаемой информации, форму изложения |
|материала, а также количественный и половой состав групп учащихся (мальчики и|
|девочки раздельно или вместе) с учетом их возраста, уровня знаний, |
|культурных, национальных, религиозных и других особенностей. |
|Следует учитывать реалии нашего времени и ту важнейшую роль, которую |
|продолжает играть школа в образовании, воспитании, социальном и нравственном |
|развитии ребенка, формировании его личности. Следовательно, именно ей должна |
|принадлежать ведущая роль в проведении полового воспитания. |
|Так же важно отметить участие родителей в половом воспитании своих детей, |
|хотя сегодня далеко не все родители готовы говорить на эти темы. |
|Целесообразно обратить внимание специалистов, которые будут заниматься этой |
|работой, на обязательность информирования родителей о проведении занятий с их|
|детьми. Взгляды и пожелания родителей наряду с отношением общества к вопросам|
|полового воспитания, региональными, культурными, национальными и другими |
|особенностями, а также мнения и пожелания самих подростков должны быть |
|непременно учтены при разработке и внедрении программ. |
|Вместе с тем, очевидно что принимать участие в этой работе должны не только |
|школа и семья, но и такие организации, как молодежные центры, |
|медико-педагогические центры и др. Важно, чтобы школы работали в тесном |
|контакте с учреждениями, в которых молодые люди могли бы получить |
|индивидуальное анонимное консультирование по возникающим у них проблемам, что|
|невозможно сделать в школе. |
|Хотелось бы еще раз подчеркнуть, что в программу должны войти не только |
|основы медицинских и гигиенических знаний, но и сведения по некоторым |
|историческим, психологическим, религиозным, юридическим аспектам |
|семейно-брачных и полоролевых взаимоотношений, а также информация по вопросам|
|здоровья и здорового образа жизни. Важно также отметить, что программы |
|полового образования и воспитания не должны быть изолированными, их следует |
|интегрировать в программы здорового образа жизни и подготовки к созданию |
|здоровой семьи. |
4. Российская академии планирования семьи.
Уже долгое время в России существует организация, которая занимается
планированием семьи и изучением репродуктивного здоровья населения. Эта
организация – Российская академия планирования семьи. С момента своего
создания РАПС сотрудничает со многими государственными структурами по
реализации государственной политики и программ в области охраны
репродуктивного здоровья и планирования семьи.
Это сотрудничество включает:
· Участие в разработке законодательства в области обеспечения
репродуктивных прав и охраны репродуктивного здоровья.
· Участие в выполнении Федеральной программы "Планирование семьи"
(подготовка и издание литературы для специалистов и населения).
· Разработка аналитических, методических материалов и предложений в области
охраны репродуктивного здоровья и планирования семьи для государственных
структур.
· Участие в работе комиссий, комитетов, круглых столов, созданных
государственными структурами.
Генеральный директор РАПС И. И. Гребешева является членом:
· Межведомственной комиссии по социально-демографическим вопросам при
Министерстве труда и социального развития Российской Федерации.
· Координационного совета Федеральной целевой программы "Безопасное
материнство" · Круглого стола женских общественных объединений и
некоммерческих организаций при Министерстве труда и социального развития
РФ.
· Экспертно-консультативного совета Министерства образования РФ по
социальной работе.
· Общественного совета Центра медико-социальных проблем детей подросткового
возраста.
5. Условия жизни как главное препятствие повышения уровня рождаемости
В последнее время в российских средствах массовой информации усилилась
кампания против развития в стране служб планирования семьи. Главный их
вред, по мнению оппонентов, состоит в том, что распространение данных
программ способствует уменьшению и без того низкого уровня рождаемости в
стране и соответственно ведет к дальнейшему сокращению населения.
Противники планирования семьи исходят из того, что якобы основная цель
этого планирования - ограничение рождаемости. Поэтому, дескать, подобные
программы если и существуют в мире, то в основном в развивающихся странах,
где сложился очень высокий уровень рождаемости. Нам же, в России, такой
контроль не нужен, у нас другие демографические тенденции и проблемы.
Однако, как представляется, подобные высказывания не выдерживают даже самой
элементарной критики. В этих рассуждениях смешиваются два разных вопроса:
во-первых, почему же все-таки в России уменьшается численность населения и,
во-вторых, что такое планирование семьи, которое почему-то развивается и в
странах с низким уровнем рождаемости, например в Западной Европе?
Каковы же причины снижения численности населения России? Не следует
забывать, что снижение уровня рождаемости в России - в 1998 году он
составил 8,8 родившихся на 1000 населения, - не обеспечивая простого
воспроизводства населения, является одним из важнейших, но не единственным
фактором, влияющим на уменьшение численности населения. Другой не менее
важный фактор это высокий уровень смертности, в том числе среди
трудоспособного населения. Рождаемость снижается потому, что люди не хотят
или не могут иметь детей. В современной России существуют три главных
фактора, которые влияют на решение населения иметь детей:
- политическая нестабильность;
- экономический кризис, ведущий к снижению уровня жизни;
- изменение положения женщин в обществе и их социальных установок (общая
тенденция 90-х годов - снижение числа людей, вступающих в брак, при этом
около 60 процентов пар распадаются).
Вывод: если наше государство действительно хочет повысить рождаемость в
стране, оно должно направлять свои усилия не на борьбу с программами
планирования семьи, а на помощь людям в создании нормальных и стабильных
условий жизни как первопричину. Только это может заставить российских
граждан принципиально изменить свою позицию по отношению к тому иметь или
не иметь детей. С одной стороны, российским оппонентам программ
планирования семьи следует помнить, что в демократических странах, в
компанию которых стремится попасть Россия, принято уважать и гарантировать
репродуктивные права населения. Граждане имеют право решать вопрос о том,
иметь или не иметь детей, сколько и с каким интервалом, а также имеют право
получать доступ к информации, образованию и средствам, которые дают
возможность реализовать это право. С другой стороны, в России
недооценивается роль планирования семьи и укрепление здоровья женщин.
Общеизвестно, что в нашей стране очень высок уровень абортов - 57,3 на 1000
женщин детородного возраста в 1998 году. Доля умерших после абортов в
структуре материнской смертности значительна и имеет тенденцию к
увеличению, достигнув 32% в 1998 году. В странах Европейского союза,
например, аборты в основном тоже разрешены, кроме Ирландии. Однако уровень
абортов варьируется между 18,3 на 1000 женщин в Швеции и 5,4 - в Испании.
В России высокий уровень материнской смертности - 44 женщины на 100 тыс.
родившихся, что в 5-10 раз выше, чем в других развитых странах. Высока и
младенческая смертность, причем следует отметить, что основные ее причины
связаны со здоровьем матери. Это - заболевания, возникающие во время
беременности, и врожденные аномалии. Таким образом, традиционные функции
планирования семьи - распространение знаний о современных средствах
контрацепции и подготовки к осознанному принятию решения о рождении детей -
могут внести существенный вклад в сокращение уровня абортов и
соответственно сохранение и укрепление здоровья женщин. В данном контексте
службы планирования семьи становятся неотъемлемой частью системы
обеспечения безопасного материнства.
Для наглядности вышесказанного в приложении приведены результаты
социологических и статистических исследований РАПС.
6. Концепция планирования семьи, охраны репродуктивного здоровья и
репродуктивных прав
Международная конференция по народонаселению и развитию (МКНР),
состоявшаяся в Каире в 1994 году, приняла Программу действий, в которой
даны концепции репродуктивного здоровья, планирования семьи и
репродуктивных прав. Эта Программа действий была принята правительственными
делегациями 180 стран – участниц конференции, в том числе правительственной
делегацией Российской Федерации.
В соответствии с Программой МКНР, репродуктивное здоровье – это состояние
полного физического, умственного и социального благополучия, а не просто
отсутствие болезней или недугов репродуктивной системы, ее функций и
процессов, а охрана репродуктивного здоровья – это сочетание методов и
услуг, направленных на сохранение и укрепление репродуктивного здоровья,
позволяющих людям свободно и ответственно принимать решение когда и сколько
иметь детей.
Для России, имеющей низкие показатели рождаемости и высокую
распространенность бесплодия, охрана репродуктивного здоровья населения, в
первую очередь молодежи - это также сохранение репродуктивного и
демографического потенциала страны.
Политика и программы по охране репродуктивного здоровья должны включать:
V Консультирование, просвещение и услуги по планированию семьи и
ответственному родительству.
V Просвещение и услуги по медицинскому обслуживанию беременных и женщин
в послеродовом периоде.
V Обеспечение грудного вскармливания и ухода за новорожденным.
V Профилактику и лечение бесплодия.
V Профилактику абортов, услуги по легальному, безопасному аборту и
лечению последствий абортов.
V Профилактику и лечение инфекций, передаваемых половым путем,
ВИЧ/СПИДа, гинекологических и онкологических заболеваний
репродуктивной системы.
Реферат на тему: Повноваження Веховної Ради
Міністерство освіти України
Львівський національний університет ім. І. Франка
Економічний факультет
з Конституційного права
на тему: “Повноваження Верховної Ради”
Виконав:
Студент групи Екі-21з
Дмитрів Тарас Степанович
Львів-2000
План:
Вступ
1. Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади України
2. Повноваження Верховної Ради
3. Функції Верховної Ради
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації
функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у
юридичній науці називають механизмом держави.
Механізм держави – це система всіх державних організацій, які
здійсьнюють ії завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне
призначення держави здійснюється ії механізмом, який складається з органів
держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом
державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави)
наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюється
управління в суспільсьтві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця
частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату
держави.
Апарат держави – це система всіх державних органів, що організують
здійснення завдань, виконання відповідних ії функцій у межах своєі
компетенції. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати
деяким загальним рисам і принципам, зокрема:
-організація практичного здійснення принципу народовладдя;
-сувереність державної влади;
-неухильне додерження принципу законності;
-орієнтація всієї діяльності на інтереси людини, особистості,
-охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму;
-забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй
етнічних груп, захист злагоди і консенсусу у суспільстві (принцип
соціальної справедливості);
-організація здійснення державної влади згідно з принципом поділу
влад, тобто ії діференціювання на законодавчу, виконавчу, судову гілки
влади;
-систематичне залучення до виконання державних функцій
різноманітних громадських об’єднань, співпрацювання з ними
-забезпечення пріоритету у механізмі реалізації влади методів
переконання та виховання.
Державний апарат є системою державних органів, а державний орган є
первиною клитинкою державного апарату. Орган держави – це структурований і
організований державою чи безпосередньо народом колектив державних
службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними
повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та
інші функції відповідно до свого призначення.
Що стосується вищих органів державної влади України то до них
відносяться: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів
України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий
Арбітражний Суд України. Саме про Верховну Раду України та її повноваження
пійде мова у цій роботі.
1. Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України
Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної
влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації
державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона
сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип
поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.
Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один
від одного.
Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус
найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис
парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, пред ставню »ького,
колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу
законодавчої влади України.
Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади
є його єдиюгість, виключність, універсальність в системі органів державної
влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто
державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою
структурою та ін.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади —
загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в
період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія
шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,
Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної
влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян України
всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з
Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна
Рада України".
Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає
насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450
народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не
менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції).
Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом
голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає
більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених
Конституцією (ст. 91).
Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн,
полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних
депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони
проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом
таємного голосування.
Однією з істотних особливостей українського парламенту є його
однопалатність. Така структура яка не є типовою для великих і середніх
держав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного
характеру. Однопалатна структура українського парламенту зумовлена
насамперед тим, що Україна є унітарною державою (ст. 2 Конституції),
становлення парламентаризму в Україні (в його класичному розумінні)
перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як наслідок
цього, український парламент є лише відносно структурованими, а організація
державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову
утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими
обставинами.
Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати
згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості
законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій
парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків
парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.
Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної
структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого
внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.
Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом
значного обсягу робіт , практично створення нової системи законодавства і
права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний
розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних
робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних
закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та інших
основ діяльності парламенту.
Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в
тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири
роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за
Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради
починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року
(ст, 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше як
на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо
протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні засідання не
можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження
Верховної Ради.
Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших
результатів реформування держави, державної влади, в тому числі
законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності України.
Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої
влади остаточно перетворилась на парламент, який став реальним органом
законодавчої влади.
Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі
органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі
органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює
законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової
влади, є загальним представником народу і виразником його волі.
Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної
влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.
Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом.
Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією
та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими
обставинами.
Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємовідносинах з Президентом є
право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені
Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост,
складає присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради
(ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до
народу, так і до парламенту України.
Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід
здійснення ними своїх функцій і повноважень.
Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання
Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції),
направляє новоприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції);
надає у встановленому законом строки згоду на обов'язковість міжнародних
договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає,
як правило, Президент.
Парламент затверджує укази Президента про введення воєнного чи
надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або
часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації.
Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають
питання формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду на
призначення Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимоно-польного комітету
України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету
телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України, висловлює
недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади
тощо.
Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно
посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням
Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання частини
складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням
Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову
Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повноваження
Центральної виборчої комісії.
Широко передбачена Конституцією участь парламенту у формуванні органів
державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами
державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу
Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради
Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з
питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.
Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до
Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи
комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною
конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з поста
в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст.
111).
Багатофункціональними є відносини Верховної Ради — парламенту — з
Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст.
113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра,
розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми
діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.
За пропозицією не менш як третини народних депутатів від її
конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про
відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому
більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є
відставка Кабінету Міністрів.
Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та
інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і
діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.
Багатогранними є відносини Верховної Ради з органами судової влади.
Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду,
обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення
Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру
Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади,
призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.
Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України
судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи,
організацію та діяльність прокуратури.
Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури
у процесі здійснення парламентського контролю.
обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою, заслуховування
та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих
кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких
відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка
відповідних висновків щодо цих осіб;
4) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо
ратифікації чи денонсації міжнародних договорів та угод, проектів державних
програм економічного й соціально-культурного розвитку України, звітів про
їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою;
5) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та
законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за відповідністю
підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення
ефективності їх застосування.
При здійсненні законопроектних робіт комітет, визначений головним
розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної Ради,
узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів
та готує їх на розгляд Верховної Ради.
Комітети, як і постійні комісії, мають певні обов'язки насамперед щодо
якісної і вчасної підготовки законопроектів, висновків та рекомендацій, а
також виконання доручень Верховної Ради.
Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати і тимчасові
спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.
Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес,
Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це
проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради
України.
Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради, її тимчасових
спеціальних та слідчих комісій встановлюється законом.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається Верховною Радою
для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав
і свобод людини й громадянина (ст. 101 Конституції).
Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів
Державного бюджету від імені Верховної Ради (ст, 98 Конституції).
Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради
першочерговим є істотне зміцнення їхньої правової бази, зокрема: прийняття
законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус народного
депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури
парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і
контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого,
бюджетного, контрольного й установчого процесу; забезпечення тіснішої
взаємодії Верховної Ради та 'ц органів з іншими органами державної влади,
органами місцевого самоврядування й об'єднаннями громадян.
2. Повноваження Верховної Ради України
Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які
визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і
призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є
повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття
законів; визначення засад політики держави та програм суспільного
розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування
інших державних органів; організації адміністративно-територіального
устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також
бюджетні та контрольні повноваження.
Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету
Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його
відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути
розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України
(однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція
недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї
проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від
конституційного складу Верховної Ради.
З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів
можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його відповідальність
обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного
разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після
схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті,
одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні із
закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою
(повноваження Верховної Ради України розглядати питання про
відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї
гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може
розглядатися).
До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,
передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань,
визначених статтею 73 Конституції України;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до
нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття
рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6)затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-
технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони
довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки,
передбачені цією Конституцією;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України
про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і
укладення миру, схвалення рішення Президента України про
використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі
збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої
процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції
України;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми
діяльності Кабінету Міністрів України;
12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-
міністра України;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України
відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і
економічної допомоги іноземним державам та міжнародним
організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і
міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним
бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання
згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених
цією Конституцією;
16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших
членів Рахункової палати;
17) призначення на посаду та звільнення з посади
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту
прав і свобод людини в Україні;
18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови
Національного банку України за поданням Президента України;
19) призначення та звільнення половини складу Ради
Національного банку України;
20) призначення половини складу Національної ради України з питань
телебачення і радіомовлення;
21) призначення на посаду та припинення повноважень членів
Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій
Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених
відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства
внутрішніх справ України;
23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої
держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію
України;
24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад
Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови
Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і
радіомовлення України;
25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду
Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному
прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
26) призначення третини складу Конституційного Суду України;
27) обрання суддів безстроково;
28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради
Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду
України про порушення нею Конституції України або законів України;
призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономно
Республіки Крим;
29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів
і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і
перейменування населених пунктів і районів;
30) призначення чергових та позачергових виборів до органів
місцевого самоврядування;
31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення
Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в
Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову
мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами на звичайної
екологічної ситуації;
32) надання у встановлений законом строк згоди на
обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація
міжнародних договорів України;
33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією
Конституцією;
34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України
на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи
комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як
однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;
35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату
Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та
структури її апарату;
36) затвердження переліку об'єктів права державної власності,
що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів
права приватної власності.
Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які
відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
3. Функції Верховної Ради України
Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні
повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу
законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій
(законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не
єдиною.
Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу
законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи
державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох
функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави
(політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших
функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодавчої, установчої
тощо).
Головними функціями Верховної Ради є:
1) законодавча;
2) установча (державотворча, організаційна);
3) функція парламентського контролю.
3.1 Законодавча фунція
До функцій Верховної Ради часом зараховують також бюджетно-фінансову та
зовнішньополітичну функції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції,
але вони не вважаються її головними функціями.
Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природ-ньо, законодавча. У
загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін,
визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у
призупиненні їх дії.
Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення
законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання
законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем
ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів
тощо.
Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші види
законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення
законів, їх оприлюднення тощо.
Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне
тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150
Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх
офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).
Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення
змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII
Конституції, та прийняття законів (ст. 85).
Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до
Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції).
Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І
"Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII
"Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від
конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на
наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як
дві третини від конституційного складу Верховної Ради.
Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно
складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і
стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції,
законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до
Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як
двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується
всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.
Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався
Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не
менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного
законопроекту.
З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом
строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення
Конституції (ст. 158).
Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно,
прийняття законів.
Їз змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з
будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським
референдумом. Проте Конституцією передбачається коло питань, які
вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції,
виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й
громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина;
громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без
громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок
застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання
складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так,
виключно законами України визначаються: засади використання природних
ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу,
освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем,
транспорту і зв язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного
забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони
дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони
здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і
гарантії підприємництва;
правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх
зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання
демографічних і міграційних процесів.
Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і
діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема;
засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян,
засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та
референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус
народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади,
основи державної служби, організації державної статистики та інфор | |
