|
Реферат: Личность (Психология)
ВСТУП
Сучасний мінливий і багатогранний світ ставить нові вимоги до спеціаліста
у будь-якій сфері професійної діяльності. Ускладнення функцій, необхідність
швидкої адаптації, постійне перенавантаження викликають потреби
наполегливо поповнювати свої знання, аналізувати і творчо використовувати
їх на практиці. Це особливо стосується фахівців, які працюють або
працюватимуть з людьми: вони повинні бути свідомими тієї ролі, яку беруть
на себe.
Гуманізацію визнали пріоритетним напрямком і принципом розвитку вищої
освіти в Україні, а тому в учбові плани вищих навчальних закладів
економічного спрямування ввели цикл психолого-педагогічних дисциплін.
Одразу виникли нові проблеми. Одна з них - недостатня кількість навчальної
літератури. Тому ідею створення посібника одностайно підтримали автори, які
збирали і використовували необхідні матеріали при підготовці лекційних
курсів.
Запропонована книга не претендує на вичерпність і повноту викладу
матеріалу. Книга поділена на три розділи. Кожний розділ, що складається з
лекцій, рекомендованої літератури і додаткової науково-популярної
інформації після кожної теми може бути використаний автономно або вивчатися
цілком самостійно. План, ключові поняття і терміни, питання для
самоконтролю і, у деяких випадках, конкретні практичні завдання дають
можливість перевірити себе, закріпити тему, сформулювати відповіді. Словник-
довідник дає змогу глибше засвоїти психологічні терміни, а також
ознайомитися з ширшим колом питань і понять.
Послуговуючись досвідом наукової і педагогічної діяльності, автори
прагнули охопити якомога більше теоретичних і прикладних аспектів
психології, викласти матеріал цікаво і доступно. З цією метою використано
різноманітні схеми, малюнки, таблиці, діаграми.
Даний посібник є першою спробою співпраці авторського колективу,
впевненого в актуальності та необхідності виходу в світ саме такої книги.
Автори сподіваються через посібник позитивно опосередковано впливати на
ситуацію, що склалася.
Обговорюючи останній варіант рукопису, робоча група вирішила зберегти
авторські стилі та особливості, щоб не втратити їх, але утворити зворотний
зв'язок з читачами -студентами економічних спеціальностей вищих навчальних
закладів, слухачами магістратури, аспірантами, яким, в основному,
адресована ця праця.
Усвідомлюючи, що посібник потребує обговорення і широкої апробації,
автори заздалегідь вдячні за всі зауваження та побажання і запрошують до
активної співпраці над його вдосконаленням.
Авторський колектив висловлює подяку студентам і студенткам
Тернопільської академії народного господарства, співпраця з якими стала
поштовхом до написання даної книги.
Наступна подяка адресується рідним, друзям, колегам, які підтримували
ідею підготовки посібника та сприяли її втіленню.
ОСОБИСТІСТЬ У СВІТЛІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЙ ТА ПІДХОДІВ
Індивід, особистість, індивідуальність
-найбільш загальні поняття, які характеризують
людину в цілому, поєднуючи багато її якостей.
Відмінність полягає в обсязі і змісті цих понять.
Наявність та існування багатьох визначень
-наслідки багатогранності феномену особистості.
Кожне визначення особистості, яке зафіксоване
в різних джерелах (якщо воно включене в
розроблену теорію і підкріплене дослідженнями),
заслуговує на те, щоб врахувати його у пошуках
глобального визначення. У багатьох визначеннях є
зерно істини, тому в цілому збагнути, як
психологи розуміють особистість, можна тільки
проаналізувавши та узагальнивши існуючі
визначення, представлені в різноманітних теоріях
і підходах до психології особистості.
1. Психоаналіз
Найбільш докладну теорію людської особистості - теорію психоаналізу -
розробив Зігмунд фрейд, яку надалі розгорнули Карл Густав Юнг, Альфред
Адлер, Карен Хорні, Харрі Салліван та Еріх фромм.
Ми не будемо детально розглядати всю теорію, а лише ті її аспекти, які
можуть бути корисними в процесі професійної діяльності.
Психоаналіз грунтується на двох базових гіпотезах.
Перша гіпотеза, її ще називають доктриною психічного детермінізму,
вказує на те, що кожне психічне явище має свою причину. Так, фрейд доводив:
зміст сновидінь, які почасти здаються дивними і далекими від реальності,
відтворює не що інше, як неусвідомлені імпульси та бажання людини. У сні
збуваються прагнення, які не фіксуються свідомістю. Наприклад, працівник,
який нібито поважає свого керівника, бачить його у сні звільненим з роботи.
Це, згідно з теорією психоаналізу, неусвідомлена неприязнь працівника до
свого керівника: в реальному житті він буде радіти його звільненню. Фрейд
також вважав помилкові вислови, описи не просто випадковостями, а ознаками
неусвідомлених бажань та прагнень, які відображають справжні надії та
почуття людини.
Друга базова гіпотеза психоаналізу полягає в тому, що неусвідомлені
процеси у формуванні мислення та поведінки відіграють важливішу роль, ніж
свідомі. Людина часто не знає своїх істинних мотивацій і бажань. Щоб
виявити їх, фрейд застосував метод вільних асоціацій, згідно з яким
досліджуваний міг говорити все, що спало йому на думку протягом двох
хвилин, яким би дивним і недоречним це не здавалось.
Подальший розвиток ідей привів фрейда до розробки "структурних гіпотез"
організації психіки. Згідно з цією гіпотезою, структура психіки людини
складається з трьох основних психічних інстанцій:
7. "Ід" (id) -"воно ".
2. "Его" (ego) - "Я".
3. "Суперего" (Superego) - "Над -Я"
"Ід" - джерело людських бажань - є двох видів: лібідо і танатос. Енергія
лібідо (енергія життя) - це сексуальні бажання людини. Енергія танатос має
агресивний характер і названа фрейдом енергією смерті. "Ід" керується
принципом насолоди і прагне до негайного задоволення бажань.
"Его" підпорядковується принципу реальності і шукає можливості для
задоволення бажань "Ід", враховуючи при цьому зовнішні фактори. "Его" є
своєрідним посередником між "Ід" і реальним світом, вибирає ефективні
засоби спілкування із зовнішнім світом і постійно коливається між бажаннями
"Ід" і об'єктивною реальністю.
"Суперего" - свідомість людини, її моральні принципи, які визначають для
неї прийнятність того чи іншого способу поведінки залежно від ситуації. Ось
приклад, який продемонструє роботу всіх трьох інстанцій одночасно: на
вулиці молодий чоловік зустрічає привабливу жінку. Він отримує від "Ід"
імпульс, його "Его" шукає реальну можливість задовольнити бажання, а
"Суперего" гальмує і утримує від агресивних дій. Чоловік говорить собі
приблизно так:
"Стоп! У мене вдома не менш приваблива дружина і двоє дітей". Зрозуміло,
що постійне гальмування енергії "Ід" призводить до тривоги і занепокоєння,
і коли з'являється загроза психічного дискомфорту людини, "Его" намагається
пом'якшити небезпеку або за допомогою свідомого вирішення проблеми, або ж
шляхом викривлення ситуації. Таке явище називається захисним механізмом. Їх
існує кілька.
Захисні механізми:
Витіснення. Захисний механізм, за допомогою якого страх і тривога, щоб
не шкодити нормальному життю, витісняються зі свідомості в підсвідомість,
оскільки усвідомлене переживання суперечить уявленням індивіда про добро і
зло.
Раціоналізація. Істинні причини, що породжують неприємні відчуття,
можуть бути настільки гострими і болючими для свідомості, що їх потрібно
замінити більш сприятливими. Наприклад, людина, яка погано справляється із
завданням, буде запевняти себе, що працювати за заданим режимом - це понад
людські можливості. Насправді ж, їй просто хочеться, щоб весь колектив
працював повільніше, тоді вона не відчувала б себе приниженою і непомітною.
Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона
"заплющує на неї очі", заперечує існування цієї дійсності, намагається
зменшити реальну загрозу.
Формування захисної реакції. Витіснення сильних імпульсів, що провокують
тривогу, часто відбувається у супроводі протилежних тенденцій - формування
захисної реакції, формування захисної реакції може захистити людину від
такої поведінки, яка неодмінно призводить до виникнення тривоги, а також
відвертає антисоціальну поведінку. З другого боку, формування захисної
реакції може мати і небезпечні соціальні наслідки. Поверховий підхід до
осмислення феномену формування захисних реакцій спричиняє скептичний погляд
на мотиви поведінки людини, коли все виглядає цілком протилежно до того, що
є насправді. Як можна оцінити справжні причини в кожному даному випадку?
Відповідь на це питання полягає в тому, що формування захисних реакцій, як
і будь-який захисний механізм, виникає тільки за відповідних умов. Потрібно
багато знати про людину і обставини, в яких вона перебуває, щоб із
впевненістю передбачати вплив інтенсивного почуття на особливості поведінки
як показник формування захисних реакцій.
Проекція. Кожній людині притаманні такі якості, які вона визнає, а деколи
і зовсім заперечує. Механізм проекції проявляється в тому, що здатність до
заперечення людина приписує іншій особі, як правило, перебільшуючи їх.
Одним із способів захисту від тривоги, пов'язаної з невезінням чи
провиною, є перекладання вини на когось іншого. Людина не відчуває свої
агресивні імпульси, проте спостерігає їх в інших, які нібито ненавидять і
переслідують її. Це і є проекція.
Напрямок проекції не буває випадковим: частіше спрямовується на об'єкти,
реальні якості яких відповідають спроектованим характеристикам.
Інтелектуалізація. Це спроба вийти з емоційно загрозливої ситуації шляхом
обговорення її змісту в абстрактних, інтелектуалізованих термінах.
Заміщення. Воно виражається в частковому, другорядному задоволенні
неприємного імпульсу якимось іншим методом.
Таким чином, захисні механізми відіграють важливу роль у подоланні
тривог та стресів і трансформують їх у більш сприятливу для свідомості
форму.
Подальшу теорію психоаналізу розгорнув учень Фрейда Карл Густав Юнг. На
відміну від свого вчителя, який вважав, що людина живе лише бажаннями, Юнг
стверджував, що поведінка людини в цілому залежить від прагнень і мети, а
також від історії її життя.
Свою теорію Юнг назвав аналітичною психологією. ЇЇ суть виходить далеко
за межі даного викладу. Загалом, його ідеї можна назвати більш містичними,
тобто менш емпіричними, менш науково обгрунтованими, ніж теорія Фрейда.
Найбільша заслуга Юнга в тому, що він класифікував людей на екстравертів та
інтровертів. Обидві тенденції проявляються в одній особистості, але одна з
них домінує, визначаючи інтровертовану чи екстравертовану особистість. Для
фахівця-управлінця це означає, що люди контактують між собою і з
навколишнім середовищем так, як їм зручно, а значить, з ними варто
поводитися по-різному.
На відміну від фрейдівського психоаналізу та аналітичної психології
Юнга, Альфред Адлер висунув ідею про те, що основне прагнення людини - бути
бажаним лідером. Під лідерством він розумів не славу чи соціальний статус,
а максимальний розвиток потенційних можливостей особистості. Теорія Адлера
отримала назву "Індивідуальна психологія ".
Наслідуючи Адлера, Карен Хорні, Харрі Салліван і Еріх Фролілі визнавали
важливість соціальних аспектів для теорії особистості. Всі вони розглядали
особистість не лише як біологічний об'єкт, а як соціальний.
Карен Хорні встановила, що дитячі страхи можуть народжуватися на грунті
несприятливих стосунків з батьками, і описала форму, в якій ці страхи
можуть трансформуватися у подальших взаємовідносинах з людьми. Наприклад,
дитина, котру карали, зневажали і не додавали любові, тепла та не приділяли
достатньої уваги, чи , навпаки, надмірно опікали, з часом, ставши дорослою,
буде прагнути завоювати владу, обожнюватиме престиж, незалежність або ж
усіма силами намагатиметься досягнути визначних успіхів.
Харрі Салліван вивчав людські взаємовідносини, які формують особистість,
і прийшов до висновку, що особистість -це результат міжособистісних
зв'язків. Вчений Еріх фромм досліджував взаємозалежність між психічними
процесами і соціальними умовами життя людини. Він зробив висновок, що деякі
люди, не маючи можливості задовольнити свої соціальні потреби, стають
лідерами-фанатиками. На основі цього він інтерпретував ситуацію, що
склалася в гітлерівській Німеччині.
2. Теорія научіння, або біхевіористичний підхід
Як відповідь на ідеї теорії психоаналізу, а також в результаті розвитку
психології як науки, була розроблена теорія научіння - біхевіоризм, друга
відома школа психології, яку в своїх роботах представили І.Павлов,
Д.Уотсон, Б.Скіннер. Вони розгорнули свої ідеї про те, що важливим моментом
у формуванні людської поведінки є неперервний вплив
соціального оточення. На думку теоретиків даного научіння, соціальні, і
особливо сексуальні ролі людей, а також більшість форм соціальної поведінки
формуються в результаті спостереження за такими соціальними моделями, як
батьки, вчителі, друзі, емоційно значимі люди і т.п.
Згідно з теорією научіння, особистість - це результат взаємодії
індивіда з навколишнім середовищем, яке він хоче пізнати, щоб
визначити, в яких ситуаціях його поведінка є адекватною і відповідає
суспільним нормам, а в яких ні
Таким чином, в основі теорії научіння лежить поведінковий аспект. Вона
пояснює, як можна змінювати поведінку людей залежно від дій в конкретних
ситуаціях. Біхевіоризм, або теорія научіння в професійній діяльності і,
зокрема, в управлінській системі, значно ефективніший за психоаналіз. Одним
з основних елементів цієї теорії є концепція зміни людської поведінки,
пов'язаної з умовними рефлексами. Концепція негативного і позитивного
впливу на оперантні реакції має безпосередній зв'язок із проблемами
менеджменту. Виграють ті управлінці, які застосовують її на практиці,
попереджуючи небажану і стимулюючи бажану поведінки. У професійному
середовищі існує багато факторів, які контролюються керівником і мають як
позитивний, так і негативний вплив.
Існують такі види впливу:
1) заробітна плата;
2) прагнення працівника зберегти робоче ліісце;
3) престиж і статус;
4) зворотний зв'язок.
Усі перелічені види впливу можуть контролюватися керівником. Однак
найбільш корисним, ефективним і бажаним є останній вид впливу - зворотний
зв'язок. Зазвичай вважають, що зворотний зв'язок здебільшого існує серед
людей, рівних за статусом, але, якщо керівник зуміє налагодити його з
підлеглими, він може стати чудовою зброєю, яка дозволить формувати та
зберігати позитивні поведінкові реакції та попереджувати негативні. Це,
безумовно, матиме вплив на формування позитивного психологічного клімату у
професійній групі, адже відомо, як іноді привітна посмішка керівника чи
дружній потиск руки викликає у підлеглих бажання працювати краще. Зворотний
зв'язок буває позитивним та негативним. Відсутність зворотного зв'язку
вважається негативною стороною діяльності керівника.
3. Когнітивний підхід
Людина - це пасивне створіння, що перебуває під контролем зовнішнього
середовища. Характер її реакцій на ситуації, що виникають, найчастіше
визначається тією когнітивною інтерпретацією, яку дає вона сама. За
Роттером (1966 p.) - те, як людина сприймає власну поведінку та її
наслідки, більшою мірою залежить від особливостей її особистості.
Наприклад, одні швидше всього будуть приписувати свій образ внутрішнім
чинникам, а інші -зовнішнім обставинам. Роттер розрізняє людей двох типів:
"зорієнтованих на внутрішнє" і "зорієнтованих на зовнішнє". ГІерші
впевнені, що в будь-який момент вони зможуть вплинути на довкілля, і в
кінцевому результаті завжди беруть на себе відповідальність за те, що з
ними сталось. Мова йде в даному випадку про активних та динамічних людей,
які здатні аналізувати проблеми і відповідати за свої вчинки, виявляти
слабкі і сильні сторони ситуації, що склалася. У випадку невдач вони
докоряють собі в тому, що приклали недостатньо сил і наполегливості.
Люди, які вірять в існування зовнішнього контролю, впевнені, що в різних
обставинах їх життя і в тому, як вони на них реагували, винні інші люди,
удача або випадок. Мова, таким чином, йде про більш пасивних і менш
працездатних особистостей, які легко пояснюють свої невдачі браком
здібностей. Описаний підхід дозволяє врахувати всю складність взаємозв'язку
між людиною та ситуаціями, що виникають. Підхід не пояснює, чому одна
людина схильна бачити причини своєї поведінки в самій собі, а інша - в
інших людях. На це питання дають відповідь психодинамічні, гуманістичні і
психосоціальні теорії. А саме когнітивний підхід лежить в основі поділу
керівників на екстерналів та інтерналів.
4. Теорія росту
Теорія росту висвітлена такими психологами, як Абрахам Маслоу та Карл
Роджерс. Даний напрямок, підкреслює прагнення людини до досконалості,
реалізації свого творчого потенціалу, самовираження. Маслоу розробив
ієрархію потреб, яка дозволяє краще зрозуміти прагнення працівників і
спрямовувати їх у потрібне русло.
Значна кількість керівників вважає, що всі потреби людини
задовольняються роботою, за яку вона отримує гроші. На ці гроші вона може
купити їжу, житло та одяг, щоб задовольняти фізичні потреби, або дорогу
машину та меблі для задоволення соціальних потреб, таких, як статус і
престиж. Однак дослідження показали, що для більшості людей робота існує не
лише як засіб для отримання матеріальної винагороди, а й для задоволення
інших запитів, не пов'язаних з грошима. Щоб домогтися ефективних виробничих
дій від кожного працівника, керівник повинен враховувати їх немеркантильні
інтереси. Людина, яка отримує достатньо велику платню і мас можливість
щомісяця відкладати значну суму грошей, але незадоволена своєю роботою,
може бути поганим працівником, який постійно провокує конфлікти через
нездійснення своїх вищих інтересів. Такі інтереси потрібно виявляти та
враховувати. Якщо керівнику вдасться виявити, які запити стимулюють роботу,
і створити умови, в яких робітник може задовольнити їх, це значно підвищить
продуктивність. Маслоу першим запропонував класифікацію потреб і
взаємозв'язку між ними. Він побудував ієрархію, в якій запити не стоять на
першому плані, доки не задовольняться потреби нижчих рівнів.
Нижчий рівень - це фізіологічні потреби. Коли людина голодна, тобто, не
просто відчуває апетит перед сніданком, а довго страждає від нестачі їжі,
її головна турбота - насититись. Заради цього вона піде на ризик, не
задумуючись про соціальні норми.
Коли задовольняються фізіологічні потреби, виникає прагнення сягнути
наступного рівня ієрархії - потреби в безпеці. На цьому щаблі людина прагне
отримати гарантії забезпечення своїх фізіологічних потреб.
Отримавши ці гарантії, людина переходить до задоволення соціальних
потреб: хоче, щоб колеги по роботі та сусіди поважали її, були на одному
рівні з нею, і намагається забезпечити певний статус.
Нарешті, коли задовольняються всі соціальні та егоїстичні потреби,
людина турбується про самовираження і реалізацію особистісного потенціалу.
Ієрархія немає ні механічного, ні хронологічного характеру;
скажімо, інколи людина може прагнути до самовираження, не чекаючи, поки
отримає визнання чи статус. Більше того, у деяких людей ієрархія
виявляється хаотичною або зовсім перевернутою. Наприклад: переможець
автогонок ставить статус і визнання вище небезпеки, а дослідник Арктики
вважає, що самовираження (самоактуалізація) важливіше, ніж фізичні потреби.
Запропонована ієрархія має загальний характер і може бути корисною для
управління.
Вважаючи невдоволені потреби механізмом, який дозволяє стимулювати
роботу підлеглого, керівник повинен пам'ятати, що задоволений запит втрачає
значення стимулу. Коли працівник знає, що без зусиль отримає роботу в іншій
організації чи установі, то гарантія безпеки (збереження за ним місця) не
підвищить результативності праці.
Таким чином, керівникові слід пам 'ятати, що задоволення потреб може
суперечити інтересам справи, однак її можна вирішити, якщо лшксиліально
наблизити умови так, щоб задоволення власних потреб співпадало із
задоволенням потреб організаційної структури.
5. Теорія мотивацій Макклелланда - Аткінсона
Девід Макклелланд з Гарвардського університету та Джон Аткінсон з
Мічіганського університету систематизували фактори, що стимулюють
особистість і розробили спеціальну теорію мотивацій, яка має важливе
значення для вирішення професійних управлінських проблем.
В основі лежить дуліка про те, що людину спонукають три фактори -
прагнення:
1) до успіху;
2) до визнання;
3) до влади.
Прагнення до успіху можна розглядати як бажання різнитися, отримати
доступ до певних життєвих стандартів. Людина, яка прагне успіху, любить
вирішувати проблеми, за які несе особисту відповідальність, ставить перед
собою складні завдання і хоче почути конкретні відгуки про свою діяльність.
Прагнення до влади можна сприймати як бажання впливати на інших,
примушувати їх робити те, чого б вони за інших умов не вчинили б. Людина,
яка прагне до влади, хоче керувати іншими і впливати на них, насолоджуючись
усвідомленням своєї могутності.
Прагнення отримати визнання - це, перш за все, намагання встановити
дружні взаємини та зв'язки з оточуючими. Така людина більше спрямована на
особистісні стосунки.
Всі три стимули дуже важливі для професійної діяльності.
Вини співзвучні з ієрархією потреб Маслоу. Якщо виявиться, що працівник під
час роботи багато часу приділяє дружньому спілкуванню з колегами, потрібно
підібрати йому завдання, яке б відповідало його прагненню.
Людина з надмірним прагненням до успіху - знахідка для будь-якої
організації, оскільки, реалізовуючи свій творчий потенціал, вона буде
приносити успіх організації.
Теорія мотивацій Макклелланда-Аткінсона підкреслює, що керівник
повинен знати, як викликати у підлеглого бажання, яке б змусило
задовольнити його в процесі продуктивної праці. Наближення до бажаної
влади, успіху та визнання зроблять людину щасливою.
6. Теорія самоузгодженості
Ще одна концепція поведінки особистості, яка допоможе керівнику розуміти
людей - це теорія самоузгодженості, яку розробив Прескотт Лекі. Ця теорія
важлива для пояснення поведінки людини, яку можна назвати саморуйнівною. В
основі теорії лежить теза про те, що нелогічна поведінка людини вважається
логічною з її точки зору та відповідає її уявленням про власну особистість.
Власне кажучи, Лекі стверджує, що кожен з нас вважає себе розумною,
гармонійною, цілісною особистістю.
Звичайно ж, зворотний зв'язок із зовнішнім світом змінює нас і наше
уявлення про себе. Він має подвійний характер. З одного боку, отримуючи
сигнал з навколишнього світу (думку оточуючих про наші помилки і вчинки),
одні люди змінюють самооцінку, а інші вважають ці сигнали неправильними,
причому останні зустрічаються значно частіше, і це добре, оскільки в іншому
випадку наше уявлення про себе постійно б змінювалося. Ми б втрачали віру в
себе, у свої здібності, не знали б думки оточуючих. Щоб уникнути такої
ситуації і зберегти рівновагу, самооцінка повинна протистояти зовнішнім
сигналам. Тому, помиляючись, ми завжди готові звинуватити в усьому інших
людей або обставини.
Все ж, так чи інакше, ми змінюємо думку про себе під впливом зовнішніх
сигналів зворотного зв'язку. Більшість людей не ігнорує ними, а намагається
коректувати свою поведінку. Тільки неврівноважені люди продовжують
нехтувати думку оточуючих. Чим більш неадекватна самооцінка, тим більший
опір сигналам ззовні.
Теорія самоузгодженості дуже корисна для керівника. Помітивши
аналогічну поведінку підлеглого, керівнику варто поставити себе на
його місце і збагнути, як він реагує на сигнали зворотного зв'язку.
Якщо керівник зможе зрозуміти поведінку підлеглого, він отримає
можливість позитивно впливати на його роботу.
7. Теорія поля
Однією з найперспективніших для дослідження поведінки є теорія поля,
автор якої - німецький психолог Курт Левін. Суть її полягає в наступному:
поведінка людини - це функція поля, в якому вона проявляється, поля,
яке утворюється взаємозалежними факторами:
1) особистістю;
2) зовнішнім середовищем.
Всі типи поведінки завжди є результатом взаємодії особистості та
середовища. ЇЇ можна пояснити з точки зору цих факторів. Так, наприклад,
деякі теоретики дотепер вважають, що правопорушення пов'язане тільки з
особистістю або тільки з середовищем, тоді як воно є результатом впливу і
того, й іншого.
Теорія поля відкриває керівникові дві широкі можливості впливу на
поведінку підлеглих. По-перше, він може спробувати змінити середовище або
ситуацію, в якій перебуває проблемна особистість. По-друге, впливати на
неї. По-третє, випробувати комбінацію двох попередніх можливостей. Оскільки
змінити обставини значно легше, ніж саму особистість, перш, ніж впливати на
неї, нарто розглянути всі можливі варіанти впливу, враховуючи характер
взаємин, фізичний стан співпрацівників, манеру спілкування керівника з
людьми, запроваджені в організації правила і традиції.
Отже, можна зробити висновок, що поведінка людей -надзвичайно складний
феномен, але на неї можна і потрібно впливати, викликаючи бажані реакції,
які стимулюють ефективну професійну діяльність. Завдяки певним уявленням
про школи, теорії та концепції поведінки, справжній фахівець зможе
досягнути успіху у професійній діяльності.
Використана література:
1. Психологія в менеджменті. С.Комінко, Л.Курант, О.Самборська,
Т.Федотюк, С.Ніколенко. Тернопіль, 1999.
Реферат на тему: Личность в Российской социологии и психологии
Министерство образования РФ
Кафедра истории и политологии
Реферат на тему
Социологические теории личности
Выполнил
Студент гр. ЭТ-4
Исаев А.В.
Проверила:
Бабаева Н.П.
СПб
2004г.
Оглавление
Оглавление 2
Введение 3
1.Теории личности в Российской социологии. 3
1.2 Проблема личности в дореволюционный период 3
1.3 Марксистско-ленинская альтернатива. 4
2. Естественные подходы. 5
2.2 Психоаналитическое направление. 6
2.3 Культурно-историческое направление. 6
2.4 Деятельный подход. 6
2.5 Теория отношений личности В.Н.Мясищева. 7
3. Утверждение ролевой концепции личности /середина 50-х – конец 80-х
годов/. 8
3.1 Концепция Фрейда 9
3.2 Вклад Э.Фромма 10
3.3 Поведенческая теория (личность как концепция система реакций на
различные стимулы)Скиннер, Дж. Хоманс, Х-Д Опп. 10
Введение
С древнейших времен человек задумывался над вопросом о своей природе,
о том, что он собой представляет, какое место занимает в мире. каковы
границы его возможностей, способен ли он стать господином своей судьбы или
обречен быть ее слепым орудием. Сегодня роблема человека находится в центре
внимания многих наук. Любая соиологическая теория всегда предлагает свой
вариант ответа на вопрос о том, как строятся отношения между личностью и
обществом, каковы закономерности поведения личности и чем они определяются.
Поэтому каждая теория либо создает свою объяснительную модель личности,
либо явно или неявно пользуется уже существующими моделями. Отсутствие
единства в понимании того, что есть личность, — характерная черта
современной социологии. Многомерная сложноорганизованная природа человека,
широта и многообразие его социальных связей и отношений определяют
множество теоретических подходов и позиций в понимании этого феномена,
множество различных моделей, образов человека в современной социологии.
1.Теории личности в Российской социологии.
Большая часть двадцатого века прошла в противостоянии двух систем. Одним из
критериев их различения явилось отношение к человеку. Социализм утверждал
абсолютный приоритет общества, а в личности видел лишь проекцию
общественных отношений.
Возобладала идея представить личность как диалектическое единство
социального и индивидуального. Такой подход закрывал дорогу безудержным
претензиям психологизма и социологизма.
Следуя хронологическому порядку можно рассмотреть как пердмет науки
складывлся в ходе её истории.
1.2 Проблема личности в дореволюционный период
В 1868 г. К.Д.Ушинский писал, что «если педагогика хочет вопитывать
человека во всех отношениях, она должна прежде узнать его тоже во всех
отношениях»». Писатель перечисляет чертову дюжину наук,«в которых
обнаруживаются свойства
предмета воспитания, т.е. человека».
В русской философии и социологии проблема личности была одной из наиболее
актуальной. В построении самых разных дореволюционных социологов
«детерминантой общественных явлений» объявлялась психика человека. Наиболее
цельную концепцию представляла субъективная щкола П.Л.Лаврова. Чтобы
покончить со спорами партий, считал он, «следует прежде всего построить
теорию личности», тем более, что «теория личности имеет своё значение и,
может быть, немаловажное в практической жизни общества». П.Л.Лавров
подчеркивал, что «истинаая общественная теория требует не подчинения
общественного элемента личному и не поглощения личности обществом, а
слияния общественных и частных интересов».
Другой представитель субъективной школы – Н.К.Михайловский, по утверждению
советских исследователей, разработал концепцию влияния разделения труда на
личность и проблему подражания. Изучая механизм отношений между толпой и
тем человеком, которого она признаёт великим, Михайловский вычленяет
исторический момент, общественный строй, личность героя, психологию массы и
какие-то «пока неизвестные причины, которые превращали людей в автоматов».
Приведенные примеры показывают, что зарождающаяся социология личности до
революции вполне соответствовала европейскому уровню и субъективная школа
была не единственной в России.
Н.И.Кареев считал, что функция термина «личность» в системе теоретических
понятий – связать воедино влияния органические и неорганические /культура и
социальная организация/.
Выдающийся русский социолог М.И.Ковалевский не мыслил науки без
комплексного изучения личности.Он стал одним из основателей Московского
психологического общества и составил ядро первой в Росии кафедры социологии
Петербургского психоневрологического института
Развернулась борьба за развитие точных метедов изучения личности.
1.3 Марксистско-ленинская альтернатива.
Представления К.Маркса о личности было отчеканено в знаменитом тезисе:
«сущность человека не есть абстракт, присуший отдельному индивиду. В своей
действительности она есть совокупность всех общественный отношений».
В.И.Ленин считал, что социолога должны интересовать не состояния отдельных
индивидов, а вероятные действия определенных классов.» «Личные исключения
из групповых и классовых типов, конечно, есть и всегда будут. Но
социальные типы останутся».»Дело тут именно в социальном типе, а не в
свойствах отдельных лиц».
В последующий период социолизма отличался упрощенным представлением о
личности. Человек в годы ленинско-сталинской реакции исторического
материализма рассматривался как существо в основном рациональное.
Достаточно сделать людей сознательными – и они будут делатьто, что хорошо ,
и не будут делать то, что плохо. Роль эмоций, страстей, недооценивалась.
Идеологическая линия становилась всё более жесткой. Некоторые обществоведы
отрицали необходимость изучения личности.
1.4 1917 – 1955 годы. Социально-филосовская позиция немарксистов.
После победы революции большевики поглащены неотложными делами, и поначалу
идеологический контроль ещё слаб: публикуются произведения самых разных по
отношению к марксисзму направлений.
Предрекая неудачу коммунистических опытов, П.А.Кропоткин упрекает
марксистов: они требуют, чтобы люди стали не тем, что они есть. Среди
потребностей личности великий анархист выделяет потребность в свободе:
«свобода есть возможность действовать, не вводя в обсуждение своих
поступков боязни общественного наказания».Целью общественной жизни он
считает наиболее полное накопление объема жизни - индивидуацию».
После революции наиболее систематический абрис социологии дал П.А.Сорокин.
Составленная им программа преподавания социологии начинается с анализа
социального взаимодействия, причем особо исследуются его элементы –
индивиды и свойства последних. Подробно рассматриваются влияющие на
поведение факторы – космические биологические, социально-психологические.
В Программе прослеживается детерминирующее влияние социальных сил на
личность и этапы формирования в биологическом организме социальногго Я,
постепенная «социализация».Социология в Программе понимается как «наука о
поведении людей /формах,причинах,результатах/, живущих в среде обитания
себе подобных, а не как наука о каком-то едином обществе.
2. Естественные подходы.
Авторитетный психолог Г.И.Челпанов, придерживался идеалистической концепции
. Свободу воли он трактовал «не в том популярном значении слова, что она
беспричинна, а в том, что наше Я …есть истинная причина нашего действия».
Альтернативную позицию обозначил ВС.М.Бехтерев. Он писал в 1921г., «что
личность есть явление бисоциальное. При этом биологическим элементом в ней
являются темперамент и инстинкты, наклонности и способности». Наряду с
«личной сферой органического характера» развивается «личная сфера
социального характера», которая является важнейшим руководителем» всех
реакций, связанных с другими людьми и отношениями с ними. Она преобладает
над органической сферой личности.
М.Я.Басов замечает, что социальная среда, окружающая и формирующая
личность, порой накладывает отпечаток даже на чисто биологическиепроявления
организма. Поэтому личность «надо относить к породившей её среде, к
условиям её социального бытия».Басов впервые в истории советской науки
вводит категорию «деятельность». Теперь и сам человек предстает «как
деятель в окружающей среде».
2.2 Психоаналитическое направление.
Работы З.Фрейда, который исследовал бессознательное в личной структуре, уже
в 10-е годы вызывали большой интерес в России. В начале 20-х гг. в Москве
был создан Государственный психоаналитический институт. Однако уже в
середине 20-х гг. начались жестокие пресследования психоаналитиков, ибо
психоанализ совершенно не применим к марксизму. Это направление оказалось
одной из реприссированных наук наряду с генетикой.
Активное возрождение психоанализа началось уже в годы перестройки. В 1990г.
была основапна Российская психоаналитическая ассоциация, в 1991г. –
учрежден Восточноевропейский институт психоанализа, в 1996г. Президент
России издаёт указ «О возрождении и развитии философского, клинического и
прикладного психоанализа».
2.3 Культурно-историческое направление.
Основоположник этого направления – Л.С.Выготский впервые в истории
советской психологии обратился при изучении поведения к системе культурных
знаков. Ещё в 1925г. он назвал искусство средством преобразования личности.
Чтобы понять сложные психические процессы, считал Выготский, надо изучать
их историю. Он обращает внимание на «застывшие» в поведении индивида, уже
утратившие под собой почву древнейшие культурные образования. Именно здесь
надо искать ключ к тому, чем человек отличается от животных.
Для Выготского индивидуальное выступает как сознание, а социальное
представляет собой деятельность… Соотношение индивидуального и
общественного, по Выготскому таково, что сознание индивида повторяет,
воспроизводит структуру поведения, деятельности, строится по его типу.
Важнейшие положения концепции:
знаки – элемент культуры, обеспечивающий её сохранение и передачу от
поколения к поколения; наиболее развитая система знаков – язык – составляет
сердцевину культуры;
индивид способен управлять знаками, а через них своим сознание и
поведением;
эти знаки и способы управления возникают в группе людей, в процессе
социального взаимодействия: коллектив использует знаки, чтобы управлять
поведением своих членов;
лишь под влиянием других людей они усваиваются, «интересуются индивидом
– происходит их «вращивание» в сознание».
2.4 Деятельный подход.
Во второй половине 20-х – начале 30-х гг. ожесточилась борьба за
маркистскую идеологию. В 1934г. С.Л.Рубинштейном была опубликована
программная метеодологическая статья. Автор утверждал, что психическая
реальность существует не инече, как в деятельности и поступках.
Объективируясь от своей деятельности, человек включается в контекст не
зависящей от него и от его воли ситуации, детериминированной общественными
закономерностями
Принципальный характер имеет формула Рубенштейна: «Социальность не остаётся
внешним по отношению к человеку фактом: она проникает внутрь и изнутри
определяет его сознание. Через посредство а) язык, речи – этой общественной
формы сознания, б) системы знания, являющейся теоритически осознанным и
оформленным итогом общественной практики, в) идеологии, в классовом
обществе отражающей классовые интересы, наконец, г) посредством
соответствуюшей организации индивидкальной практики общество формирует как
содержание, так и форму индивидуального сознания каждого человека».
А.Г.Асмолов в это время отмечает: «Индивидом рождаются. Личностью
становятся. Индивидуальность отстаивают».
2.5 Теория отношений личности В.Н.Мясищева.
Еще в пршлом столетии врач-психиатр А.Ф.Лазурский попытался «построить
человека из его наклонностей», а также составить естественную классификацию
характеров. Исследуя личность он предположил «влияние личности на среду,так
и среды на личность»
Ученик Лазурского В.Н.Мясищев попытался представить отношения как предмет
особой отрасли психологии. Основой формирования личности является не
деятельность, но «определяющую роль играют взаимоотношения между людьми,
обусловленные структурой общества».Указывалось , что «реакция на различные
обстоятельства жизни обусловлена не только их объективным значением, но и
личным, субъективным отношением к ним человека».
В первом случае говорится про «объективные» отношения, сложившиеся в
обществе, где живёт человек. «Эти объективные отношения находят своё
отражение в тех внутренних, субъективных психических отношениях, какие в
наибольшей мере характеризуют личность каждого человека… Именно эти
внутренние отношения к действительности и составляют центральное ядро
личности… Психическая деятельность есть единство отражения и отношения. В
самом отражении заложено определённое отношение к действительности».
3. Утверждение ролевой концепции личности /середина 50-х – конец 80-х
годов/.
Когда несколько ослаб идеологический пресс, были изданы первые переводные
работы. Исследователи изучали социометрическую методику, в это время стала
модной проблема конформного поведения.
Однако к «иностранным новшествам» подходили с разных позиций. Одни
советские авторы приписывали зарубежным очевидные глупости,а затем
разоблачали. Другая позиция состояла в стремлении «преодолеть железный
занавес», отделявший отечественную социологию от мировой.
В 1965г. был издан двухтомник «Социология в СССР», где в разделе «Группа и
личность» авторы Н.Г.Валентинова, В.И.Селиванова, В.В.Ольшанский не шли
далее описания «особых жизненных обстоятельств» и «группового сознания»
изученных коллективов.
В1967г. вышла в свет книга И.С.Кона, где разъяснялось , что «главным
понятием для описания личности является понятие социальной роли».
Одновременно были опубликованы статьи В.Б.Ольшанского о социальных ролях и
теорий ролей.
В ролевой теории личности основными аналитическими единицами, позволяющими
моделировать связь индивида и группы, являются социальная роль /единицы
культуры/, социальный статус /единица социальной культуры/и собственное Я
/единица личности/
В отечественной литературе существуют частные разногласия в понимании
термина «роль» и классификация ролей социологами. Большинство согласно, что
роли различаются в зависимости от той системы взаимодействия, в которую они
входят как элементы. В содержательной монографии А.Г.Асмолова различаются
«роль для всех», «роль для группы» и «роль для себя».В каждой роли можно
выделить обязанности основные, непосредственные,и те, которые
осуществляются или нет по собственному усмотрению исполнителя
Роль входит в личность, но в тоже время является элементом поведения группы
– так индивидуальное связывается с социальным.
Исследованные в школе Выготского значения и символы позволют соотносить
роль, статус и Я. Поскольку индивид включён в несколько групп, для
понимания его поведения особо значима «референтная» группа. Иногда
возникают внутриролевой и межролевой конфликты. Выпавшую ему роль индивид
соотносит не только со статусом партнёра, но и со своим Я. Самые сложные
проблемы связвны именно с понятием Я. Подход к ним наметил ещё
С.Л.Рубинштейн: «Реальное событие личности существенно определяется её
общественной ролью: поэтому, отражаясь в самосознании, эта общественная
роль тоже включается человеком в его Я».
Ещё в 60-е гг. Л.Божович рассматривала Я в функции мотивации и в функции
организации действий субъекта. Другие авторы обратили внимание на вклад
Дж.Мида: с помощью понятия «роль» он объяснял механизмы формирования Я, а
далее посредстврм Я моделировал индивидуальность ролевого поведения.
Дж.Мид был родоначальником ролевой концепции личности, которрая возниклла в
американской психологии.
Социальная роль – это модель поведения, объективно заданная социальной
позицией личности в системе общественных и межлистностных отношений.
Социальная роль распадается на ролевые ожидания – то, чего согласно
«правилам игры» ждут от той или иной роли. И на ролевое поведение – то, что
человек реально выполняет в рамках своей роли. Всякий раз, беря на себя ту
или иную роль, человек более или менее четко представляет связанные с ней
права и обязанности, приблизительно знает схему и последовательность
действий и строит своё поведение в соответствии с ожиданиями окружающих.
Общество при этом следит, чтобы всё делалось «как надо». Для этого
существует целая система социального контроля – от общественного мнения до
правоохранительных органов – и соответствующая ей система социальных
санкций – от порицания осуждения до насильственного пресечения.
Границы ролевого поведения достаточно жестки, поскольку смешение разных
функций или неадекватное их использование может привести к нарушению
равновесий всей социальной системы.
Один и тот же человек выполняет множество ролей, которрые могут
противоречить, не согласовываться друг с другом, что приводит к
возникновению ролевого конфликта. Помимо ролей существуют и личные
отношения людей друг с другом, в котором человек также занимает
определйнное место и в соответствии с ним выполняет какие-то функции. Этот
слой отношений описывается понятием межличностная роль.
Социальные роли различаются по степени их важности для нормального
функционорования всего общественного организма. Это связано с местом той
или иной группы и соответственно ее членов в социальной структуре, с их
значимочтью для поддержания ее стабильности. Показателем положения
социальной группы и отдельной личности в системе общественных отношений
является социальный статус.
3.1 Концепция Фрейда
Мотивы и регуляция поведения
Сегодня признано, что поведение человека детерминировано его
наследственными задатками и условиями социализации. Вся этика, и прежде
всего принцип личной ответственности, базируются на безусловном признании
абсолютной свободы воли.Это противоречие породило многовековую дискуссию.
Наиболее убедительной из представленных ныне точек зрения выглядит
концепция П.В.Симонова. Впечатление о свободе иллюзорно, поскольку человек
не осознаёт все движущие мотивы. Однако субъективно ощущаемая свобода и
вытекающая из неё личная ответственность включает механизмы всестороннего и
повторного анализа последствий того или иного поступка, что делает
окончательный выбор более обоснованным. Видимо, лишь неполное, частичное
осознание челевеком движущих им мотивов позволяет снять противоречие между
объективной детерминированностью поведения и субъективно ощущаемой свободой
выбора. /Симонов В.П. Детерминизм и свобода выбора: Методологические
проблемы физиологии высшей нервной деятельности; Симонов П.В., Ершов П.М.
Терперамент. Характкр. Личность/.
А.Г.Здравомыслов назвал ряд элементов, опосредствующих связь личности с
обществом, где особое внимание уделяется потребностям. Отмечается, что
последние сформировались в ходе истории общества, и, следовательно, все они
социально опосредствованы. Однако более конкретно выделяются витальные
/жизненные/, социальные /социогенные/ и духовные потребности.
Социальная потребность заключается в связях человека с окружающими людьми,
налагающими взаимные права и обязанности.
В 60-е гг. часто упоминались в качестве детерминантных потребностей научно-
техническая революция, урбанизация, индустриализация.
Грандиозные политико-экономические преобразования в нашей стране заставили
по-новому взглянуть на проблему потребностей. Был назван как
самостоятельный «мотив обладания» В.Радаев и О.Шкаратан в 1990г. специально
исследовали мотивацию обладания различных групп населения и объекты,
способные «определить» соответствующую потребность.
3.2 Вклад Э.Фромма
На основе идей Фрейда социолог и психоаналитик Фромм углубил и обогатил
познания о личности. Этот учёный ввел понятие социального храктера каким мы
его представляем, дал характеристику социального типа личности.Для Фромма
(1900—1980) социальный тип личности как господствующий тип характера — это
форма связи индивида и социума, «ядро структуры характера, которое присуще
большинству членов одной и той же культуры, в отличие от индивидуального
характера, который различен у людей той же самой культуры». Значение
социального характера, считает Фромм, состоит в том, что он позволяет
наиболее эффективно приспособиться к требованиям общества и обрести чувство
безопасности и защищенности. Анализируя историю человечества, Э. Фромм
выделяет несколько типов социального характера: рецептивный (пассивный),
эксплуататорский, накопительский и рыночный.
3.3 Поведенческая теория (личность как концепция система реакций на
различные стимулы)Скиннер, Дж. Хоманс, Х-Д Опп.
В соответствии с этой концепцией поведение каждого человека
обусловливается и контролируется социальной средой через язык, обычаи,
социальные институты, средства массовой информации и т.д. Взаимодействуя с
другими людьми, человек в любой социальной группе «блюдет» свой интерес:
если его по ведение поощряется, положительно стимулируется, то и он будет
лоялен, доброжелателен по отношению к окружающим и к социальной системе в
целом; если же он не получает признания со стороны общества, то будет вести
себя скорее всего агрессивно, дезорганизующе. Но каждый человек стремится
избегать наказаний и получать поощрения и в этом плане однозначно реагирует
на внешние стимулы и социальные приказы. Иными словами, рассматривая
проблему личности, анализируя, почему человек определенным образом
реагирует на ту или иную ситуацию, поведенческая социология главную роль
отводит
системе стимулов, ^подкреплений», проводя прямую аналогию между поведением
человека и животных. Отсюда и изменения личностного поведения выводятся из
процесса научения, понимаемого как стимуляция «хороших», т.е. желаемых,
действий. В качестве стимулов может использоваться любое «благо»:
знание, власть, комфорт, уважение, слава, деньги, доброжелательное
отношение властей и т.п., но обязательно социальное по своему источнику,
которым владеет и распоряжается общество. Чем более ценно для человека
вознаграждение, тем чаще он будет демонстрировать соответствующее
поведение. В то же время чем чаще в
недавнем прошлом человек испытывал вознаграждающие воздействия со стороны
других, тем менее ценным становится для него каждое аналогичное
последующее действие. При переносе этого принципа на уровень межличностных
отношений делается вывод, чтодобровольное взаимодействие между партнерами
существует лишь до тех пор, пока каждый из них считает, что он в выигрыше,
т.е. что его «вклад» в ситуацию меньше, чем получаемая им выгода или
вознаграждение.
В качестве вывода хочется упомянуть, что все теории разрабатывались в
попытке человека понять и приспособиться к социально-политической ситуации.
В наши дни явно можно заметить, как с приходом рынка люди переживают эту
адаптацию. Стремительно изменившаяся ситуация в нашей стране ставит перед
человеком задачи, к решению которых его не готовили ни сложившаяся система
воспитания, ни весь опыт прежней жизни. Он может успешно функционировать в
ней, лишь обладая определенными личностными чертами и поведенческими
навыками, среди которых в первую очередь следует выделить деловитость,
энергичность, активность, способность к построению альтернатив жизненного
выбора и готовность к наибольшему числу вариантов развития событий,
когнитивный плюрализм, ответственность, профессионализм и
компетентность.Недостаточная выраженность этих черт обеспечивала
стабильность прежней системы и породила те социальные деформации, с
которыми мы сталкиваемся сегодня.
| |
