|
Реферат: Статусы кабинета министров Украины (Теория государства и права)
Сфера і характер діяльності виконавчої влади.
Конституція України істотно підвищила роль і місце виконавчої влади в
системі органів державної влади. У ст. 6 Конституції України
проголошується, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її
поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Практично це, зокрема, означає,
що виконавчій владі надається пріоритет у сфері управління економікою усієї
країни, реалізації єдиної соціально-економічної політики держави. Отже,
виконавча влада відрізняється від інших гілок влади насамперед предметом і
сферою діяльності. Важливо підкреслити, що Основний Закон створює реальні
передумови для того, щоб виконавча влада стала насправді здатною здійснити
намічені нею економічні програми й нести всю повноту відповідальності за
свої рішення та дії.
З метою запобігання корупції Конституція забороняє всім членам
Кабінету Міністрів України, керівникам центральних та місцевих органів
виконавчої влади суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім
викладацької, наукової та творчої в позаробочий час, входити до складу
керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання
прибутку.
Основний Закон України встановлює що більш детальна організація,
повноваження й порядок діяльності органів виконавчої влади визначаються,
окрім Конституції, законами України.
На відміну від законодавчої і судової влади, органи яких функціонують
в автономному режимі, підкоряючись тільки законові, виконавча влада не може
ефективно діяти поза межами єдиної системи. В нашій державі виконавча
вертикаль функціонує на засадах чіткої субординації та підпорядкування.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів
України. У своїй діяльності він керується Конституцією, законами України та
актами Президента України. Більше того, однією а головних функцій Кабінету
Міністрів є забезпечення виконання законів України (в тому числі й
Конституції) та актів Президента України, систематичний контроль за
дотриманням їх іншими органами виконавчої влади всіх рівнів та застосування
необхідних заходів щодо ліквідації виявлених порушень. Ця функція визначає
сутність і характер повноважень Кабінету Міністрів, підзаконність його
рішень, тобто прийняття їх на основі й для виконання Конституції, законів,
указів Президента України.
Зміст відповідальності Кабінету Міністрів перед Президентом України.
Ліквідувавши верховенство однієї влади над іншою, Конституція все ж
установила, що Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та
підконтрольний і підзвітний Верховній Раді.
Відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом України полягає
в тому, що саме Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-
міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку.
Саме він призначає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів,
керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів
місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих
посадах. Загалом слід визнати, що багато повноважень Президента України
безпосередньо стосуються діяльності Кабінету Міністрів та інших органів
виконавчої влади.
Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів України Верховній
Раді України реалізується через затвердження Державного бюджету України та
внесення змін до нього, організацію контролю за виконанням Державного
бюджету України та прийняття рішення щодо звіту про його виконання.
Верховна Рада розглядає та приймає рішення щодо схвалення Програми
діяльності Кабінету Міністрів, дає згоду на призначення Президентом
Прем'єр-міністра, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів. Вона
за пропозицією не менш як однієї третини її конституційного складу може
розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти
резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю конституційного
складу Верховної Ради.
Повноваження Кабінету Міністрів.
Конституція України визначає більшість повноважень Кабінету Міністрів
України. До його відання належать:
1. Забезпечення державного суверенітету й економічної самостійносі
України, здійснення внутрішньої й зовнішньої політикн держави, виконання
Конституції та законів України, актів Президента України. Щодо забезпечення
державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення
внутрішньої й зовнішньої політики слід зауважити, що цей напрям діяльності
Кабінету Міністрів підпорядковується Президентові, який відповідно до ст.
106 Конституції теж має повноваження в цій сфері.
2. Вживання заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Це завдання покладається на всі гілки влади в Україні. Вимоги, що
висуваються в цій сфері до діяльності Кабінету Міністрів, структур, що ним
очолюються, безпосередньо пов'язані сьогодні зі змінами якості життя
населення. Координуючи діяльність підвідомчих міністерств і відомств,
Кабінет Міністрів визначає ступінь їхньої відповідальності за проведення в
життя соціальної політики, необхідні для цього функції й повноваження.
3. Розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-
технічного, соціального і культурного розвитку України. Забезпечення
проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;
політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту,
освіти, науки й культури, охорони природи, екологічної безпеки та
природокористування.
В усіх перелічених сферах (як бачимо, дуже суспільне важливих та
різноманітних) Кабінет Міністрів України має розробити і втілити в життя
єдину (загальнодержавну) політику. Так, у сфері культури на нього
покладаються завдання охорони культурної спадщини народностей і націй і
України, розвитку загальнонародної культури, стимулювання її
багатоманітності, формування комплексної системи підтримки культури, її
творців, їхніх професійних об'єднань; у сфері освіти - реалізації програми
розвитку освіти, підвищення ефективності використання її потенціалу,
зміцнення її матеріальної бази та соціального захисту тощо.
4. Забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення
управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Конституційне закріплення положення про необхідність забезпечення рівних
умов розвитку всіх форм власності пояснюється надзвичайною роллю цього
чинника в побудові ринкової економіки. Управління ж державною власністю е
одним з головних повноважень Кабінету Міністрів України. Коло об'єктів, що
належать до державної власності, визначається різними законодавчими актами,
і насамперед Конституцією України. Згідно зі ст. 13 Конституції земля, її
надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться
в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу,
виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності
Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи
державної влади та місцевого самоврядування.
5. Розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення
виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України,
подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Це конституційне
положення визначає роль Кабінету Міністрів України в організації бюджету,
тобто в регламентованій законом діяльності органів державної влади щодо
його складання, розгляду, затвердження й виконання.
Кабінет Міністрів не пізніше 15 вересня кожного року подає Верховній
Раді проект закону про Державний бюджет на наступний рік. Разом із проектом
закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету поточного
року. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою з 1
січня по 31 грудня, а за особливих обставин - в інший період. По закінченні
цього строку Кабінет Міністрів подає до Верховної Ради звіт про виконання
Державного бюджету. Поданий звіт оприлюднюється.
До найважливіших проблем у сфері державного бюджету, що вирішуються
Кабінетом Міністрів України, належать скорочення дефіциту бюджету,
попередження неконтрольованого зростання витрат бюджету, зміцнення його
прибуткової частини та посилення соціальної спрямованості витрат.
Забезпечуючи розробку й прийняття бюджету, Кабінет Міністрів України
взаємодіє із Центральним банком України, спирається на Міністерство
фінансів та інші центральні й місцеві органи виконавчої влади. Контроль за
використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради
України здійснює Рахункова палата.
6. Здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності й національної
безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю. Ідеться про
систему політичних, економічних, соціальних та правових заходів,
спрямованих на попередження, припинення та ліквідацію зовнішніх і
внутрішніх загроз розвиткові суспільства й держави. Діяльність Кабінету
Міністрів України у сфері національної безпеки й оборони підпорядкована
Раді національної безпеки й оборони, яка у відповідності до ст. 107
Конституції України створена при Президентові України.
7. Організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності
України, митної справи. Нагадаємо, що зовнішньоекономічна діяльність - це
налагодження міжнародного економічного співробітництва, торгівлі,
кредитування і т.д., а митна справа - організація зборів, які стягує
держава за перевезення вантажів через її кордон, а також за користування
для цього шляхами, мостами, портовими спорудами тощо.
8. Спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої
влади. Це повноваження передбачає участь не тільки в утворенні,
реорганізації та ліквідації нижчестоящих органів виконавчої влади, а й у
визначенні їхньої структури, штатів, компетенції, порядку взаємодії,
підзвітності й підконтрольності.
Перелік повноважень Кабінету Міністрів України, встановлений ст. 116
Конституції, не є вичерпним. Законами України, актами Президента можуть
передбачатися й інші повноваження та функції Кабінету Міністрів.
Не слід забувати, що Кабінет Міністрів України користується правом
законодавчої ініціативи й бере активну участь у розробці законопроектів, що
створюють правову основу для розвитку ринкових відносин, вирішення гострих
економічних і соціальних проблем.
Cклад Кабінету Міністрів України.
У відповідності з Конституцією України до складу Кабінету Міністрів
України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три
віце-прем'єр-міністри, міністри. Постійним органом Кабінету Міністрів є
його Президія. Кабінет Міністрів України повноважний створювати свої
постійні й тимчасові комісії, а також інші робочі органи.
Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою
більше ніж половини конституційного складу Верховної Ради України. Обраний
Прем'єр-міністр вносить на ім'я Президента подання про персональний склад
Кабінету Міністрів України. Президент України призначає або не призначає
персональний склад Кабінету Міністрів України.
Таким чином, порядок формування персонального складу Кабінету
Міністрів передбачає обов'язкові правові дії з боку як Президента, так і
Прем'єр-міністра України. Такий порядок орієнтований на згоду, на розумний
компроміс, хоча останнє слово залишається за Президентом України, оскільки
саме він вирішує питання про призначення на посаду, проте для будь-якого
призначення обов'язково необхідне подання Прем'єр-міністра.
Прем'єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на
виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою
України. Це практично означає, що Конституція України відводить Прем'єр-
міністрові вирішальну роль у визначенні основних напрямів діяльності
Кабінету Міністрів, а також в організації його роботи. Водночас не слід
забувати, що Кабінет Міністрів є колегіальним органом, засідання якого
допускають широкий і вільний обмін думками з усіх питань, що розглядаються.
До числа традиційних повноважень Прем'єр-міністра з організації роботи
Кабінету Міністрів слід віднести: керівництво Кабінетом Міністрів та його
засіданнями; розподіл обов'язків між Першим віце-прем'єр-міністром та віце-
прем'єр-міністрами; представництво Кабінету Міністрів у міжнародних
відносинах; підписання актів Кабінету Міністрів і т.д.
На Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів
покладаються найважливіші функції виконавчої влади. Так, Перший віце-
прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри Кабінету Міністрів координують у
відповідності з розподілом обов'язків роботу міністерств, інших підвідомчих
Кабінетові Міністрів органів, контролюють її. Міністр керує не тільки
апаратом міністерства, а й великою кількістю органів, підприємств,
організацій, що входять у систему його міністерства.
Конституція України встановлює, що Кабінет Міністрів України складає
повноваження перед новообраним Президентом України. Таким чином, за
загальним правилом строк функціонування Кабінету Міністрів залежить від
строків повноважень Президента. Оскільки Президент обирається на п'ять
років (ст. 103 Конституції), Кабінет Міністрів цього складу має працювати
п'ять років. Проте строк перебування Президента України на посаді може бути
скороченим за умов його відставки, неможливості виконувати свої
повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту або
смерті (ст. 108 Конституції). У таких ситуаціях строки припинення
повноважень Кабінету Міністрів можуть не збігатися зі строками здійснення
повноважень Президента. Кабінет Міністрів може виконувати свої обов'язки до
обрання нового Президента, а Прем'єр-міністр - обов'язки Президента,
повноваження якого були достроково припинені.
Строк повноважень Кабінету Міністрів може бути достроково припиненим
незалежно від припинення президентських повноважень у випадках,
передбачених ст. 115 Конституції, яка встановлює підстави відставки
Кабінету Міністрів або окремих його членів залежно від того, хто був її
ініціатором.
Порядок добровільної відставки Кабінету Міністрів.
По-перше, Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів
України мають право заявити Президентові України про свою відставку.
Здебільшого таке рішення вони, враховуючи його екстраординарність,
оголошують на засіданні Кабінету Міністрів у присутності всіх його членів.
У цьому випадку відставка Прем'єр-міністра, інших членів Кабінету Міністрів
є добровільною, хоча її завжди викликають, як свідчить міжнародна й
вітчизняна практика, істотні обставини й причини (криза в економіці,
загальні страйки тощо).
Добровільна відставка не є підставою для автоматичного припинення
діяльності Кабінету Міністрів, оскільки вона може прийматися або
відхилятися Президентом. У зв'язку з великим політичним значенням такого
кроку йому звичайно передують попередні консультації Кабінету Міністрів із
Президентом. Тому випадки відхилення главою держави заяви Прем'єр-міністра,
інших членів Кабінету Міністрів про свою відставку на практиці трапляються
дуже рідко. Конституція закріплює, що відставка Прем'єр-міністра України
має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів, тобто Першого
віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів та міністрів. Відставка ж
інших членів Кабінету Міністрів не тягне за собою відставки всього його
складу й має розглядатися як нормальне явище в державному житті.
Механізм вимушеної відставки Кабінету Міністрів.
По-друге, відставка Кабінету Міністрів України можлива з ініціативи
Президента України та в результаті прийняття Верховною Радою України
резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України. Причини вимушеної
відставки Кабінету Міністрів за рішенням Президента можуть бути
найрізноманітніші, але це, як правило, результат загострення суперечностей
між ними. Відставка Кабінету Міністрів за рішенням Президента не вимагає
дотримання якихось попередніх умов (наприклад, попередження про відставку й
т.д.). Вона може відбутися в будь-який -час, незалежно від ставлення
Верховної Ради України до діяльності Кабінету Міністрів України.
Резолюція недовіри Кабінетові Міністрів, прийнята Верховною Радою, має
своїм наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів. Резолюція
недовіри - один із найдійовіших засобів забезпечення відповідальності
Кабінету Міністрів перед Верховною Радою України. Стаття 87 Конституції
передбачає такий механізм її прийняття. Верховна Рада за пропозицією не
менш як однієї третини її конституційного складу розглядає питання про
відповідальність Кабінету Міністрів та приймає резолюцію недовіри
Кабінетові Міністрів більшістю свого конституційного складу. Проте питання
про відповідальність Кабінету Міністрів не може розглядатися Верховною
Радою більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом
року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів.
У випадках вимушеної відставки Кабінету Міністрів Прем'єр-міністр
зобов'язаний подати Президентові заяву про відставку всього складу Кабінету
Міністрів. Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом, за його
дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи
новосформованого Кабінету Міністрів, але не довше ніж шістдесят днів.
У Конституції встановлюються форми правових актів Кабінету Міністрів
України - це постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на
всій території України. Постановами Кабінету Міністрів здебільшого
оформляються рішення, що мають нормативний характер і є найважливішими.
Форми розпоряджень Кабінету Міністрів набувають рішення з поточних питань.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Процедура підготовки правових актів Кабінету Міністрів передбачає розробку
тексту самого акта, пояснювальної записки до нього, а також матеріалів, що
містять прогноз соціально-економічних та інших наслідків його реалізації.
Проекти актів погоджуються із заінтересованими органами й організаціями.
Кабінет Міністрів України здійснює контроль за виконанням актів,
прийнятих ним як безпосередньо, так і через підвідомчі органи.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів підлягають реєстрації в
порядку, встановленому законом. Акти Кабінету Міністрів можуть бути
скасовані Президентом (ст. 106 Конституції).
Центральний орган виконавчої влади.
Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади
посідають центральні органи виконавчої влади. Головною ланкою системи
органів центральної виконавчої влади є міністерства. Вони створюються для
організації державного управління в найважливіших сферах соціально-
економічного й політичного життя і є здебільшого органами галузевого
управління. Значення міністерств підкреслюється тим, до їхні керівники
(міністри) входять до складу Кабінету Міністрів України (ст. 114
Конституції).
Державні комітети - центральні органи виконавчої влади, що здійснюють
переважно міжгалузеве управління. Відомства (агентства, бюро, управління,
комісії) реалізують функції управління в тих сферах, які не охоплюються
міністерствами та комітетами.
Конституцією передбачений такий порядок утворення центральних органів
виконавчої влади. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента
України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міїїістерств, інших
центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених
Державним бюджетом України на утримання цих органів. Президент України
відповідно до ст. 106 Конституції призначає керівників міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади. Він може припинити їхні повноваження
на цих посадах.
Функції центральних органів виконавчої влади України визначаються
Указом Президента України «Про загальне положення про міністерство, інший
центральний орган державної виконавчої влади» 1996 р. Завдання та функції
конкретних міністерств та інших органів державної виконавчої влади
встановлюються положеннями про згадані органи, які затверджуються
Президентом. У цих положеннях передбачається відповідальність керівників
центральних органів державної виконавчої влади перед Президентом за
результати своєї діяльності.
Компетенція міністерств, комітетів та відомств реалізується через
видання ними наказів, інструкцій та інших нормативно-правових актів.
Наступною ланкою виконавчої вертикалі влади є місцеві органи
виконавчої влади - місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу
владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі.
Здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі буде
визначене окремими законами України.
В областях і районах склад місцевих державних адміністрацій формують
голови місцевих державних адміністрацій. Останні призначаються на посаду і
звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів
України.
Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх
повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів
України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Президент України видає обов'язкові для голів місцевих державних
адміністрацій укази й розпорядження, бере участь у формуванні органів
виконавчої влади вищого рівня й т.д. Відповідальність голів місцевих
державних адміністрацій перед Кабінетом Міністрів України полягає не тільки
в тому, що вони призначаються й звільняються з посади Президентом за
поданням Кабінету Міністрів, а й у тому, що Кабінет Міністрів спрямовує й
координує роботу всіх органів виконавчої влади, саме він розробляє
загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального й
культурного розвитку України.
Місцеві державні адміністрації в цілому підзвітні і підконтрольні
відповідним Радам народних депутатів (обласним та районним) у частині
повноважень, делегованих їм цими радами, а також органами виконавчої влади
вищого рівня. Таким чином, не тільки голови місцевих державних
адміністрацій, а й самі місцеві державні адміністрації входять у систему
подвійного підпорядкування.
Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать
Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть
бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою
місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може
висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на
підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану
відповідь. Конституція не вказує, яке саме рішення має прийняти Президент,
тобто він може погодитися із висловленою недовірою і прийняти рішення про
відставку голови місцевої адміністрації, а може й не зважити на думку ради,
давши обгрунтовану відповідь із поясненням свого рішення. Проте якщо
недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві
третини складу відповідної ради. Президент України приймає рішення про
відставку голови місцевої державної адміністрації.
Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету
Міністрів, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та
культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного
проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх
національно-культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) подання звіту про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними
радами повноважень.
У відповідності зі ст. 143 Конституції органам місцевого
самоврядування (сільським, селищним, міським радам та їх виконавчим
органам) можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої
влади. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень
органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої
влади.
Реферат на тему: Структура и функции государственного аппарата
Московский Государственный Открытый Университет
Юридический факультет
Кафедра теории государства и права
Курсовая работа по теме:
«Структура и функции государственного аппарата»
Выполнил: студент
Агаджанова М. Н.
очной формы обучения
1 курса 2 группы
Зачетная книжка № 1703157
Научный руководитель:
______________________
(степень, звание)
______________________
(фамилия, имя, отчество)
Работа сдана ___________
Подпись лица принявшего
работу_________________
Подпись студента________
Москва 2004
Содержание:
1. Введение-----------------------------------------------------------------
------3
2. Понятие и значение государственного аппарата.---------------4
3. Структура государственного аппарата-----------------------------6
4. Понятие и признаки государственного органа---------------------9
5. Виды государственных органов и его функций (структура государственного
аппарата и его функции) -------------------------12
5.1. Положение Президента в системе органов государственной власти 13
5.2.Органы представительной (законодательной) власти. 14
5.3.Органы (исполнительной власти) 15
5.4. Органы судебной власти 17
5.5. Вооруженные силы в механизме государства---------------19
5.6. Местное самоуправление 21
6. Структура государственного аппарата Российской Федерации
----------------------------------------------------------------------------
--------23
7. Принципы организации и деятельности государственного аппарата Российской
Федерации---------------------------------------28
8. Заключение---------------------------------------------------------------
--30
9. Список использованной литературы-------------------------------31
1. Введение
В середине 80-х годов XX века Россия вступила в период реформ, которые
коснулись всех сфер жизни общества. На наших глазах изменились многие
принципы жизни общества, появились новые идеологические основы
функционирования, устройства, развития государства, сформировался новый тип
государственного аппарата. Появились или приобрели новое значение такие
органы государственной власти, как Президент РФ, Федеральное собрание РФ,
Правительство РФ, суды РФ. Одной из базовых концепций построения нового
государства стала теория разделения властей, которая была закреплена в
Конституции Российской Федерации 1993 года.
Актуальность курсовой работы связана в первую очередь с тем, что
современный государственный аппарат в России проходит стадию реконструкции,
становления и развития. В это время очень важно осознание обществом места и
роли всех органов государственного аппарата в управлении государством,
конкретизации и разделения их полномочий. А с выдвижением
общегосударственной цели — создания правового государства, этот вопрос и
его проблематика привлекает пристальное внимание отечественных теоретиков
права.
Основной целью данной курсовой работы является рассмотрение понятия
механизма государства, организации и деятельности государственного
аппарата, характеристика основополагающих принципов теории разделения
властей и построения правового государства.
Основная структура курсовой работы состоит из девяти глав: Введение. В нем
коротко рассматривается предмет исследования, актуальность и структура
курсовой работы; Понятие государственного аппарата. Здесь дается широкое и
доступное написание и понятие государственного аппарата; Структура
государственного аппарата. Уже в древневосточных и античных европейских
странах механизм государства имел довольно стройную систему. Механизм
современного Российского государства - это пронизанная едиными,
законодательно-закрепленными принципами, основанная на разделении властей,
располагающая необходимыми материальными придатками система государственных
органов, посредством которой осуществляются задачи и функции государства.
Понятие и признаки государственного органа. Государственный аппарат состоит
из различных частей, имеющих специфическое устройство и выполняющих
свойственные им функции. Основным элементом этого механизма является орган
государства. Виды государственных органов. По указанным признакам
государственные органы можно подразделить на три основные группы:
представительные органы; исполнительные органы; судебные
(правоохранительные) органы, в том числе органы конституционного надзора,
вооруженные силы и местное самоуправление. Структура государственного
аппарата Российской Федерации. Структурно-функциональный анализ механизма
современного Российского государства означает изучение роли и места в нем
образующих его элементов государственных органов и их системных образований
Принципы организации и деятельности государственного аппарата Российской
Федерации. Принципы, о которых пойдет речь, - это законодательно
закрепленные отправные начала, идеи и требования, лежащие в основе
формирования, организации и функционирования государственного аппарата.
Заключение. В заключении автор подводит итоги и результаты в данной работе;
Список использованной литературы. В списке использованной литературы автор
показывает набор информации для написания данной курсовой работы, состоящей
из юридической литературы, статей и журналов.
В данной курсовой работе автор использовал следующую литературу: Бельский
К.С. О функциях исполнительной власти. Государство и право. - 1997. - № 3.,
Дмитриев Ю.А., Черемных Г.Г. Судебная власть в механизме разделения властей
и защите прав и свобод человека. Государство и право. - 1997. - № 8.,
Котелевская И.В. «Современный парламент. Государство и право». 1997. №3 и
другую юридическую литературу.
2. Понятие и значение государственного аппарата.
Механизм государства представляет собой систему специальных государственных
органов и учреждений, через которую осуществляется государственная власть,
обеспечивается государственное руководство обществом и защита его основных
интересов. Все государственные органы тесно связаны между собой. Каждый из
них выполняет определённые задачи, действуют согласованно, в единой
системе.
Понятие “государственный аппарат” тесно связано с понятием “механизм
государства”. Первое принято употреблять в двух смыслах — широком и более
узком. В широком смысле понятие государственного аппарата как совокупности
всех государственных органов совпадает с понятием механизма государства,
идентично ему. В более узком смысле под государственным аппаратом принято
понимать аппарат государственного управления. Именно в этом значении, в
смысле совокупности исполнительно- распорядительных, управленческих органов
государства, используется понятие “государственный аппарат” в науке
административного права.
В теории государства и права понятие государственного аппарата, если иное
не оговорено, употребляется, по общему правилу, в своем широком значении,
т. е. как адекватное понятию механизма государства.
Выяснение понятия механизма государства связано с раскрытием его
характерных черт или признаков, позволяющих отграничить его как от
негосударственных структур в политической системе общества, так и от
отдельно взятых государственных органов.
Механизм государства – это целостная иерархическая система государственных
органов и учреждений, практически осуществляющих государственную власть,
задачи и функции государства.1
Государственный аппарат - система органов государства, т.е. органов, через
которые осуществляются государственная власть, функции соответствующего
государства; составная часть механизма государства.2
Приведенное определение позволяет выделить следующие характерные черты:
1) (аппарат) государства - это система государственных органов, проникнутая
единством принципов его организации и деятельности, закрепленных в
Конституции РФ, Законе РФ “Об основах государственной службы Российской
Федерации” и других федеральных законах.
2) механизм (аппарат) государства характеризуется сложной структурой,
отражающей определенное место, которое занимают в ней различные виды и,
группы (подсистемы) государственных органов, их соотношение и взаимосвязи.
При этом необходимо учитывать, какой основополагающий системообразующий
фактор (принцип) структуры государственного механизма закреплен в
конституции данного государства в конкретно-исторических условиях.
Например, в РСФСР в соответствии с конституциями 1918, 1925, 1937, 1978
гг., таким определяющим, системообразующим фактором, оказывающим решающее
влияние на структуру механизма государства, как и в СССР, было всевластие
Советов. С учетом данного признака механизм Советского государства
формально представлял собой систему государственных органов, возглавляемую
Советами.
Следует заметить, однако, что практическое осуществление лозунга “вся
власть Советам” означало не что иное, как всевластие Политбюро ЦК и других
руководящих структур Коммунистической партии. Рассматривая Советы как
важнейший рычаг воздействия партии на массы, партийная верхушка полностью
определяла содержание и основные направления деятельности Советов, с их
помощью контролировала и использовала в своих интересах весь механизм
Советского государства. Тем самым, Советам была отведена роль
демократической ширмы существовавшего в стране семь десятилетий режима
диктатуры Коммунистической партии!
3) государственный механизм неразрывно связан с функциями государства.
Между ними существует тесная обратная связь. Функции современного
Российского государства осуществляются при помощи государственного
механизма, посредством деятельности всей системы объединяемых им и
взаимосвязанных между собой государственных органов. Вместе с тем от
функций государства зависит структура государственного механизма - они
непосредственно влияют на возникновение, развитие и содержание деятельности
тех или иных органов государства.
На механизм государства влияет состояние экономики, соотношение
политических сил, цели, задачи, функции государства, в соответствии с
которыми создается государственный механизм и вносятся необходимые
изменения.
Государственный механизм можно назвать государственной властью. Он
создается для осуществления функций государства, и эта связь сказывается в
конкретной структуре государственного аппарата. Государственный аппарат
создает необходимые учреждения, с помощью которых проводятся в общественную
жизнь, в поведение людей государственные решения.
Вследствие изменений, происходящих в общественной жизни, возникают новые и
отмирают устаревшие структуры государственного аппарата. Однако, во все
исторические эпохи государственный аппарат выступает основным
организующим началом политической системы общества.
Построение и деятельность механизма государства осуществляется на основе
определенных принципов, имеющих объективный характер. Их всесторонний
учет, как при образовании государственных органов, так и в процессе их
функционирования позволяет обеспечить максимальную эффективность
государственного управления обществом.
_________________________
1 «Теория государства и права: Учебник для вузов» / Под ред. Проф. В.М.
Корельского и проф. В.Д. Перевалова.
- Издательство Норма, 2003. – 616 с.
2 Юридический энциклопедический словарь. - М: Советская энциклопедия, 1998
-с. 67
3. Структура государственного аппарата.
Уже в древневосточных и античных европейских странах механизм
государства имел довольно стройную систему. Он состоял из главы государства
(монарха или коллегиального органа), центральных учреждений, должностных
лиц, местных органов, чиновников, армии, суда, полиции и других
государственных структур. Так, основными органами государственной власти
Римской республики являлись сенат, народные собрания, магистраты.
1. Сенат — один из высших органов Римского государства, который играл
первостепенную роль в решении важнейших вопросов общественной жизни. В
области законодательной полномочия сената заключались в утверждении
законов, пришлых собраниями центуриатов и трибунов. Сенат также мог
издавать и общие постановления, касающиеся благоустройства и общественной
безопасности. В области финансовой сенат разрабатывал государственный
бюджет и устанавливал налоги. Во внешнеполитической области он вел
переговоры с другими государствами или наблюдал за ведением таких
переговоров, заключал мирные соглашения. Важными полномочиями обладал сенат
в области военного строительства: он устанавливал количество призываемых в
армию, распределял армии и провинции между военачальниками, выделял
средства на ведите войны, объявлял чрезвычайное положите, был наделен и
многими другими полномочиями.
2. Народные собрания (комиции) осуществляли высшие законодательные и
важнейшие управленческие функции. В их компетенцию входило принятие или
отклонение проектов законов, избрание высших должностных лиц государства
(магистратов), рассмотрение жалоб лиц, присужденных магистратом к тяжкому
наказанию.
3. Магистраты выполняли управленческие функции, в том числе
руководство армией. Юридически магистратом мог быть любой римский
гражданин, но фактически их должности замещались крупными землевладельцами.
Магистрат избирался на один год, причем на конкретную должность (кроме
диктатора) выбиралось несколько лиц, однако распоряжение отдавал каждый
магистрат самостоятельно. За выполнение своих должностных обязанностей
магистраты не получали никакого вознаграждения. Властные полномочия
магистратов сводились к следующим функциям: верховному командованию войском
и заключению перемирий; праву собирать сенат и народное собрание и
председательствовать в них; праву суда и наложения наказаний; праву
издавать общие распоряжения — эдикты; праву налагать штрафы за невыполнение
распоряжений.
В зависимости от конкретных задач управления магистраты подразделялись
на консулов, диктаторов, преторов, цензоров, квесторов и других.
Консулы являлись верховными магистратами. Именно они осуществляли
командование войском, созывали сенат и народное собрание, ведали внутренним
управлением. Диктатор — это чрезвычайный магистрат, который назначался в
особых случаях одним из консулов по предложению сената сроком на шесть
месяцев. Диктатура учреждалась при наличии серьезной военной опасности, при
возникновении восстаний и в некоторых других чрезвычайных обстоятельствах.
Преторы вначале являлись заместителями консулов, а затем стали постоянно
выполнять функции судебного надзора за разрешением имущественных дел.
Цензоры как должностные лица составляли списки сенаторов и распределяли
граждан Римской республики по военным и территориальным единицам, производя
одновременно оценку имущества граждан, а также осуществляли надзор над
«нравами». Квесторы обладали разнообразными полномочиями: одни из них
ведали некоторыми уголовными делами, другие хранили казну, получали платежи
и выплачивали деньги. Кроме того, были магистраты, контролировавшие
торговлю, чеканку монет, строительство и эксплуатацию дорог.
Механизм феодального (средневекового) государства претерпевал
значительные изменения в зависимости от основных этапов его развития:
раннефеодальной, сословно-представительной и абсолютной монархии. В период
раннефеодальной монархии аппарат государства имел несложную структуру. Он
состоял из главы государства (короля, князя), придворной знати, военной
дружины, сборщиков податей. Позже появляются сословно-представительные,
исполнительные и другие органы государственной власти.
По мере централизации средневекового государства его механизм
значительно усложняется. Появляется разветвленный управленческий аппарат:
различные министерства, центральные ведомства, специальные судебные
учреждения; совершенствуется полицейский аппарат, разведывательные и другие
государственные органы. Военные дружины отдельных феодалов постепенно
превращаются в централизованную регулярную армию. Кроме того, в решении
стоящих перед государством задач большое значение имели церковные
учреждения и религиозные организации.
В XVII—ХVIII веках, особенно в эпоху буржуазных революций в Европе,
вносятся новые коррективы в структуру и функциональную деятельность
государственного аппарата. В США механизм государства образуется по
классической схеме разделения властей. Законодательная власть по
Конституции 1787 года вверяется Конгрессу, состоящему из двух палат: Палаты
представителей и Сената. Главой государства и правительства становится
президент США. Высшей судебной инстанцией провозглашается Верховный
федеральный суд, который имеет право пересмотра законов при их
несоответствии Конституции. Формируется государственный аппарат и в штатах:
законодательное собрание, правительство, местные органы, полиция и суд;
создается свое уголовное, гражданское и процессуальное законодательство.
Во Франции появляются новые элементы государственного механизма:
Национальный конвент. Директория, Консульство при Наполеоне, Парижская
коммуна и другие. В России формируется Государственный совет как высший
законосовещательный орган, состоящий из нескольких департаментов:
департамента законов, департамента гражданских и духовных дел, департамента
промышленности, науки и торговли, военного департамента и других. Позже
появляется кабинет министров, создается Государственная дума, обладающая
правом законодательной инициативы. На местах в период царствования
Александра II образуются губернская земская управа, уездные и губернские
земские собрания, преобразовавшиеся впоследствии в более совершенные органы
местной государственной власти. После Октябрьской революции в России старые
государственные органы были упразднены.
Вследствие изменений, происходящих в общественной жизни, возникают
новые и отмирают устаревшие структуры государственного аппарата. Однако во
все исторические эпохи государственный аппарат выступает основным
организующим началом политической системы общества.
Построение и деятельность механизма государства осуществляется на
основе определенных принципов, имеющих объективный характер. Их
всесторонний учет, как при образовании государственных органов, так и в
процессе их функционирования позволяет обеспечить максимальную
эффективность государственного управления обществом.
До недавнего времени основными принципами организации и деятельности
государственного аппарата наша юридическая наука считала принцип широкого
участия масс в управлении государством; демократический централизм;
пролетарский интернационализм; социалистическую законность;
социалистическую плановость, учет и контроль; партийное руководство
деятельностью всех звеньев государственного аппарата.
Кардинальные изменения, происходящие в экономической, политической и
других сферах общественной жизни нашей страны внесли существенные поправки
в структуру, содержание и характер деятельности всех государственных
органов. Государственная жизнь начинает строиться на новых принципах,
обеспечивающих более эффективное функционирование механизма государства.
Обобщение всех рассмотренных признаков позволяет прийти к выводу, что
механизм современного Российского государства - это пронизанная едиными,
законодательно закрепленными принципами, основанная на разделении властей,
располагающая необходимыми материальными придатками система государственных
органов, посредством которой осуществляются задачи и функции государства.
Механизм современного государства отличается высокой степенью сложности,
многообразием составляющих его частей, блоков, подсистем. Под структурой
механизма современного государства понимают его внутреннее строение,
порядок расположения его звеньев-элементов, их соподчиненность, соотношение
и взаимосвязь.
Структура механизма государства включает в себя:
государственные органы, которые находятся в тесной взаимосвязи и
соподчиненности при осуществлении своих непосредственных властных функций.
Особенностью государственных органов является то, что они обладают
государственно-властными полномочиями, т.е. такими средствами, ресурсами и
возможностями, которые связаны с силой государства, с принятием
общеобязательных управленческих решений (парламент, президент
правительство, министерства, ведомства, государственные комитеты,
губернаторы, администрации краев и областей и т.п.);
государственные организации – это такие подразделения механизма государства
(его «материальные придатки»), которые призваны осуществлять охранительную
деятельность данного государства (вооруженные силы, службы безопасности,
милиция, налоговая полиция и т.п.);
государственные учреждения – это такие подразделения механизма государства,
которые властными полномочиями (за исключением их администраций) не
обладают, а осуществляют непосредственную практическую деятельность по
выполнению функций государства социальной, культурной, воспитательно-
образовательной, научной сферах (библиотека, поликлиника, больница,
телеграф, научно-исследовательский институт, ВУЗ, школа, театр и т.д.);
государственные предприятия – это такие подразделения механизма
государства, которые тоже властными полномочиями (за исключением их
администрации) не обладают, а осуществляют хозяйственно-экономическую
деятельность, производят продукцию, либо обеспечивают производство,
выполняют различные работы и оказывают многочисленные услуги для
удовлетворения потребностей общества, извлечения прибыли (речь может идти о
казенных заводах, фабриках и пр.);
государственных служащих (чиновников), специально занимающихся управлением.
Государственные служащие различаются по своему правовому положению в
механизме государства. В зависимости от полномочий они могут подразделяться
на следующие виды: а) лица, занимающие должности, связанные с
непосредственным исполнением полномочий государственного органа (депутаты,
президент, глава правительства, министры и др.); б) лица, занимающие
должности для непосредственного обеспечения полномочий вышеназванных
служащих (помощники, консультанты, советники и др.); в) лица, занимающие
должности, учреждаемые государственными органами для исполнения и
обеспечения полномочий этих органов (референты, специалисты, руководители
структурных подразделений аппарата и др.); г) лица, не обладающие
распорядительными полномочиями (врачи в государственных лечебных
заведениях, преподаватели вузов, иные служащие, которые получают заработную
плату за счет государственного бюджета);
организационные и финансовые средства, а также принудительную силу,
необходимых для обеспечения деятельности государственного аппарата.
Механизм государства и его структура не остаются неизменными. Они постоянно
изменяются, совершенствуются. На них оказывают влияние как внутренние
(культурно-исторические, уровень экономического развития и пр.), так и
внешние (международная обстановка, характер взаимоотношений государства с
другими государствами и т.п.) факторы. Если государство имеет большую
территорию, то и система управления им будет соответствующей, включающей
общую структуру механизма государства (общефедеральные органы
государственной власти и управления и органы государственной власти и
управления субъектов федераций); в условиях войны возрастает роль армии,
спецслужб, военных предприятий и т.п.; в условиях высокого уровня
преступности, коррупции и других негативных «болезненных» явлений в
общественном организме особое значение приобретают правоохранительные
органы, специально предназначенные для «хирургического» вмешательства и
нейтрализации этих «болезней»; в условиях духовного кризиса на первое место
должны выдвигаться научные, воспитательно-образовательные подразделения,
учреждения культуры и т.д.
4. Понятие и признаки государственного органа.
Государственный аппарат состоит из различных частей, имеющих специфическое
устройство и выполняющих свойственные им функции. Основным элементом этого
механизма является орган государства.
Орган государства — это составная часть механизма государства, имеющая в
соответствии с законом собственную структуру, строго определяемые
полномочия по управлению конкретной сферой общественной жизни органически
взаимодействующая с другими частями государственного механизма, образующая
единое целое.
Государственный орган – это звено (элемент) механизма государства, которое
участвует в осуществлении функций государства и наделенное для этого
властными полномочиями.1
Поскольку механизм государства состоит из соответствующих органов, логично
начать его рассмотрение с анализа понятия и признаков государственного
органа.
Он отличается от партий, массовых и других общественных организаций,
органов местного самоуправления и иных общественных объединений. Не всякие
государственные организации и учреждения могут рассматриваться в качестве
государственного органа.
Орган государства - это часть государственного механизма, его основная
ячейка, имеющая специфические признаки. К числу наиболее существенных
признаков государственного органа относятся следующие:
1. Государственный орган наделен государственно-властными полномочиями, т.
е. юридически закрепленными полномочиями осуществлять государственную
власть, принимать от имени государства юридически значимые решения и
обеспечивать их реализацию.
Государственно-властное полномочие характеризуется тем, что:
а) порядок формирования и деятельности государственного органа, его
структура и компетенция (права и обязанности) закрепляются нормами права;
б) орган государства наделен правом издания юридических актов, содержащих
соответствующие его компетенции обязательные общие и индивидуальные
правовые предписания;
в) установленные этими актами предписания обеспечиваются прежде всего
мерами убеждения, воспитания, поощрения, организации и охраняются от
нарушений возможностью применения принудительной силы государства;
г) государственный орган опирается на материальное обеспечение выполнения
исходящих от него правовых предписаний, благодаря возможности распоряжаться
определенной частью единого фонда государственной собственности в пределах
своей компетенции.
В понятии государственно-властного полномочия особенно наглядно проявляются
единство и органическая взаимосвязь государства и права, механизма
государства в целом и отдельного государственного органа. Лишь при наличии
у той или иной организации или учреждения всех перечисленных выше
взаимосвязанных между собой элементов, образующих понятие государственно-
властного полномочия, можно определить, что это государственный орган.
Наличие государственно-властных полномочий, обладание ими - важнейший
признак государственного органа, в тесной связи с которым находятся и
другие его признаки.
2. Государственный орган как часть механизма государства обладает
определенной экономической и организационной обособленностью и
самостоятельностью.
3. Каждый государственный орган выполняет свойственные ему функции
соответственно его компетенции, роли и места в механизме государства.
Государство, его механизм функционируют через отдельные государственные
органы. Из этого следует, что функции государства в целом осуществляются
посредством реализации функций отдельных государственных органов. Тот или
иной государственный орган, выполняя свои функции, тем самым одновременно
участвует в выполнении различных функций государства.
4. Для выполнения своих функций государственные органы располагают
необходимыми материальными средствами, говоря словами Ф. Энгельса,
“вещественными придатками”,
________________________
1«Теория государства и права: Учебник для вузов» / Под ред. Проф. В.М.
Корельского и проф. В.Д. Перевалова.
- Издательство Норма, 2003. – 616 с.
к каковым можно отнести разного рода материальные ценности, а также
многочисленные и разнообразные организации, предприятия и учреждения, хотя
и выполняющие текущую
государственную работу, но сами по себе не являющиеся органами государства.
5. Представление о государственном органе было бы неполным без указания на
то, что его физическим воплощением являются люди, из которых состоит данный
орган, — отдельное лицо или группа, коллектив людей. “Существование
государственной власти, - писал К. Маркс, - находит свое выражение именно в
ее чиновниках, армии, администрации, судьях. Если отвлечься от этого ее
физического воплощения, она представляет собой лишь тень, воображение,
простое название”.
Распространяя на орган государства обязательный признак всякой организации
как объединения, коллектива людей, следует, однако, заметить, что, когда
речь идет о физическом воплощении органа государства, имеются в виду не
люди вообще, а лишь те из них, которые замещают государственные должности,
являются государственными служащими.
Орган государства, по общему правилу, состоит из коллектива, группы
государственных служащих, например: Правительство РФ, Министерство РФ или
Государственный комитет РФ, Верховный Суд РФ или Высший Арбитражный Суд РФ,
краевая, областная администрация. Однако в отдельных случаях орган
государства может воплощаться и в одном лице, занимающем государственную
должность, совпадать с ним, например: Президент РФ, президент республики в
составе Российской Федерации, Генеральный прокурор РФ.
Рассмотренные признаки органа государства в своей совокупности и
органической взаимосвязи раскрывают понятие органа государства и позволяют
сформулировать его определение. Орган государства — это юридически
оформленная, организационно и хозяйственно обособленная часть
государственного механизма, состоящая из государственных служащих,
наделенная государственно-властными полномочиями и необходимыми
материальными средствами для осуществления, в пределах своей компетенции,
задач и функций государства.
Разносторонность и многосложность деятельности государственного механизма
по осуществлению задач и функций государства обусловливает множество его
органов. Более глубокому и конкретному представлению о них способствует
классификация государственных органов по видам на основе различных научно
обоснованных критериев.
Наряду с рассмотренным выше разделением государственных органов в
зависимости от того, что они представляют собой - коллективное образование
или воплощаются в одном лице, занимающем государственную должность, -
имеются и другие основания их классификации.
По такому критерию, как юридический источник их легитимности, органы
государства подразделяются на:
а) органы, устанавливаемые Конституцией РФ, федеральными законами,
конституциями, уставами субъектов Российской Федерации для
непосредственного выполнения задач и функций государства (Президент РФ,
Федеральное Собрание РФ, Правительство РФ, министерства и иные федеральные
органы исполнительной власти Российской Федерации, суды, прокуратура,
органы законодательной и исполнительной власти субъектов Российской
Федерации);
б) органы, учреждаемые в установленном законодательством Российской
Федерации порядке для непосредственного обеспечения исполнения полномочий,
функционирования указанного в предыдущем пункте вида государственных
органов (Администрация Президента РФ, аппараты палат Федерального Собрания
РФ, Правительства РФ, высших судебных органов Российской Федерации, органов
законодательной и исполнительной власти субъектов РФ). Государственные
органы, относящиеся к первому из рассмотренных видов, представляется
обоснованным именовать первичными органами, ко второму— вторичными,
производными от первых.
На основе принципа разделения властей, в зависимости от того, к какой ветви
власти относятся, государственные органы делятся на законодательные,
исполнительные, судебные.
По действию в пространстве, т. е. в соответствии с территорией, на которую
распространяется деятельность государственных органов, они подразделяются
на федеральные органы и органы субъектов Федерации. При этом, согласно
данному критерию, суды, прокуратура, вооруженные силы всегда относятся к
федеральным органам.
По действию во времени государственные органы делятся на постоянные и
временные. Абсолютное большинство государственных органов Российской
Федерации и ее субъектов, согласно Конституции и законам Российской
Федерации, конституциям и уставам субъектов Российской Федерации действуют
на постоянной основе. Вместе с тем могут существовать государственные
органы, создание и деятельность которых носят временный характер. Они
непосредственно связаны с решением неотложных задач, вызванных
определенными временными обстоятельствами (например, в связи с введением
чрезвычайного или военного положения).
Своего рода обобщающим основанием классификации государственных органов
являются их место, роль, функциональное назначение в структуре механизма
государства.
Исследование различных видов государственных органов предполагает их
комплексное рассмотрение с учетом тесной взаимосвязи всех рассмотренных
выше и, возможно, некоторых других оснований их классификации.
5. Виды государственных органов (структура государственного аппарата).
Органы государства классифицируются по порядку их создания и характеру
выполняемых ими задач. По указанным признакам государственные органы можно
подразделить на три основные группы: представительные органы;
исполнительные органы; судебные (правоохранительные) органы, в том
числе органы конституционного надзора, вооруженные силы и местное
самоуправление.
5.1. Положение Президента в системе органов государственной власти
Пост главы государства существует при всех формах правления. В
монархических государствах это наследственный монарх, в республиках -
президент. Глава государства обеспечивает конституционный порядок,
устойчивость и преемственность механизма власти, а также высшее
представительство в международных отношениях. Он воспринимается как
своеобразный символ государства и официальный представитель народа. При
различных формах правления функции главы государства выглядят неодинаково:
в парламентских монархиях (Великобритания, Бельгия, Япония и др.) они
номинальны, глава государства "царствует, но не управляет";
в республиках парламентского типа (ФРГ, Италия и др.) функции главы
государства также выражены слабо;
в президентских или полу - президентских республиках (США, Франция)
президентская власть сильна и наполнена реальным содержанием. Такая власть
может сливаться с одной из независимых ветвей власти, возглавляя ее, или
стоять как бы вне основных властей.
Власть главы государства в президентских респуб | |
