GeoSELECT.ru



Финансы / Реферат: Принятие финансового решения (Финансы)

Космонавтика
Уфология
Авиация
Административное право
Арбитражный процесс
Архитектура
Астрология
Астрономия
Аудит
Банковское дело
Безопасность жизнедеятельности
Биология
Биржевое дело
Ботаника
Бухгалтерский учет
Валютные отношения
Ветеринария
Военная кафедра
География
Геодезия
Геология
Геополитика
Государство и право
Гражданское право и процесс
Делопроизводство
Деньги и кредит
Естествознание
Журналистика
Зоология
Инвестиции
Иностранные языки
Информатика
Искусство и культура
Исторические личности
История
Кибернетика
Коммуникации и связь
Компьютеры
Косметология
Криминалистика
Криминология
Криптология
Кулинария
Культурология
Литература
Литература : зарубежная
Литература : русская
Логика
Логистика
Маркетинг
Масс-медиа и реклама
Математика
Международное публичное право
Международное частное право
Международные отношения
Менеджмент
Металлургия
Мифология
Москвоведение
Музыка
Муниципальное право
Налоги
Начертательная геометрия
Оккультизм
Педагогика
Полиграфия
Политология
Право
Предпринимательство
Программирование
Психология
Радиоэлектроника
Религия
Риторика
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Теория государства и права
Теория организации
Теплотехника
Технология
Товароведение
Транспорт
Трудовое право
Туризм
Уголовное право и процесс
Управление
Физика
Физкультура
Философия
Финансы
Фотография
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
   

Реферат: Принятие финансового решения (Финансы)





1. Понятие и классификация решений

Принятие решений, так же как и обмен информацией, - составная
часть любой управленческой функции. Необходимость принятия решений
возникает на всех этапах процесса управления , связана со всеми
участками и аспектами управленческой деятельности и является её
квинтэссенцией. Поэтому так важно понять природу и сущность решений.
Что же такое решение? Попытаемся дать сначала самую общую
характеристику. Обычно в процессе какой – либо деятельности возникают
ситуации, когда человек или группа людей сталкивается с необходимостью
выбора одного из нескольких возможных вариантов действия. Результат этого
выбора и будет являться решением. Таким образом решение – это выбор
альтернативы.
Каждому из нас ежедневно приходится десятки раз что – то выбирать, на
собственном опыте развивая способности и приобретая навыки принятия
решений. Примеров можно привести множество: выбор одежды из имеющегося
гардероба, выбор блюд из предложенного меню.
Любому поступку индивида или действию коллектива предшествует
принятое решение. Решения являются универсальной формой поведения как
отдельной личности, так и социальных групп. Эта универсальность объясняется
сознательным и целенаправленным характером человеческой деятельности.
Однако, несмотря на универсальность решений, их принятие в процессе
управления организацией существенно отличается от решений, принимаемых в
частной жизни.
Что же отличает управленческие, а в частности финансовые решения?
. Цели. Субъект управления (будь то индивид или группа) принимает решение
исходя не из своих собственных потребностей, а в целях решения проблем
конкретной организации.
. Последствия. Частный выбор индивида сказывается на его собственной жизни
и может повлиять на немногих близких ему людей. Менеджер, особенно
высокого ранга , выбирает направление действий не только для себя , но и
для организации в целом и её работников, и его решения могут существенно
повлиять на жизнь многих людей. Если организация велика и влиятельна,
решения её руководителей могут серьёзно отразиться на социально –
экономической ситуации целых регионов. Например, решение закрыть
нерентабельное предприятие компании может существенно повысить уровень
безработицы.
. Разделение труда. Если в частной жизни человек, принимая решение, как
правило, сам его и выполняет, то в организации существует определённое
разделение труда: одни работники (менеджеры) заняты решением возникающих
проблем и принятием решений, а другие (исполнители) – реализацией уже
принятых решений.
. Профессионализм. В частной жизни каждый человек самостоятельно принимает
решения в силу своего интеллекта и опыта. В управлении организацией
принятие решений – гораздо более сложный, ответственный и формализованный
процесс, требующий профессиональной подготовки. Далеко не каждый
сотрудник организации, а только обладающий определёнными
профессиональными знаниями и навыками наделяется полномочиями
самостоятельно принимать определённые, в частности финансовые решения.

Рассмотрев эти отличительные особенности принятия решений в
организациях, можно дать следующее определение финансового решения.

Финансовое решение – это выбор альтернативы, осуществлённый
руководителем в рамках его должностных полномочий и компетенции и
направленный на увеличение прибыли (снижение убытков) организации.
В процессе управления организациями принимается огромное количество
финансовых решений, обладающих различными характеристиками. Тем не менее,
существуют некоторые общие признаки, позволяющие это множество определённым
образом классифицировать. Такая классификация представлена в таблице:



Т а б л и ц а 1. Классификация финансовых решений


|Классификационный |Группы |
|признак |финансовых решений |
|Степень повторяемости | |
|проблемы |Традиционные Нетипичные |
|Значимость цели |Стратегические Тактические |
|Сфера воздействия |Глобальные Локальные |
|Длительность реализации |Долгосрочные Краткосрочные |
|Прогнозируемые последствия | |
|решения |Корректируемые Некорректируемые |
|Метод разработки решения |Формализованные Неформализованные |
|Количество критериев выбора |Однокритериальные Многокритериальные |
|Форма принятия |Единоличные Коллегиальные |
|Способ фиксации решения |Документированные Недокументированные |
|Характер использованной |Детерминированные Вероятностные |
|Информации | |


Рассмотрим её более подробно.
. Степень повторяемости проблемы. В зависимости от повторяемости проблемы,
требующей решения, все управленческие решения можно подразделить на
традиционные, неоднократно встречавшиеся в практике управления, когда
необходимо лишь сделать выбор из уже имеющихся альтернатив, и нетипичные,
нестандартные решения, когда их поиск связан прежде всего с генерацией
новых альтернатив.
. Значимость цели. Принятие решения может преследовать собственную,
самостоятельную цель или же быть средством способствовать достижению цели
более высокого порядка. В соответствии с этим решения могут быть
стратегическими или тактическими.
. Сфера воздействия. Результат решения может сказаться на каком – либо
одном или нескольких подразделениях организации. В этом случае решение
можно считать локальным. Решение, однако, может приниматься и с целью
повлиять на работу организации в целом, в этом случае оно будет
глобальным.
. Длительность реализации. Реализация решения может потребовать нескольких
часов, дней или месяцев. Если между принятием решения и завершением его
реализации пройдет сравнительно короткий срок – решение краткосрочное. В
то же время все более возрастает количество и значение долгосрочных,
перспективных решений, результаты осуществления которых могут быть
удалены на несколько лет.
. Прогнозируемые последствия решения. Часть финансовых решений в процессе
их реализации так или иначе поддается корректировке с целью устранения
каких – либо отклонений или учёта новых факторов, т.е. является
корректируемым. Другая, довольно значительная, часть решений, имеет
необратимые последствия.



Метод разработки решения. Некоторые решения, как правило, типичные,
повторяющиеся , могут быть с успехом формализованы, т.е. приниматься по
заранее определённому алгоритму. Другими словами, формализованное
решение – это результат выполнения заранее определённой
последовательности действий. Например, при составлении графика
ремонтного обслуживания оборудования начальник цеха может исходить из
норматива, требующего определённого соотношения между количеством
оборудования и обслуживающим персоналом. Если в цехе имеется 50 единиц
оборудования, а норматив обслуживания составляет 10 единиц на одного
ремонтного рабочего, значит, в цехе необходимо иметь пять ремонтников.
Точно так же, когда финансовый менеджер принимает решение об
инвестировании свободных средств в государственные ценные бумаги, он
выбирает между различными видами облигаций в зависимости от того, какие
из них обеспечивают в данное время наибольшую прибыль на вложенный
капитал. Выбор производится на основе простого расчета конечной
доходности по каждому варианту и установления самого выгодного.

Формализация принятия решений повышает эффективность управления в
результате снижения вероятности ошибки и экономии времени : не нужно
заново разрабатывать решение каждый раз, когда возникает соответствующая
ситуация. Поэтому руководство организаций часто формализует решения для
определённых, регулярно повторяющихся ситуаций, разрабатывая
соответствующие правила, инструкции и нормативы.
В то же время в процессе управления организациями часто встречаются
новые, нетипичные ситуации и нестандартные проблемы, которые не
поддаются формализованному решению. В таких случаях большую роль играют
интеллектуальные способности, талант и личная инициатива менеджеров.
Конечно, на практике большинство решений занимает промежуточное
положение между этими двумя крайними точками, допуская в процессе их
разработки как проявление личной инициативы, так и применение формальной
процедуры. Конкретные методы , используемые в процессе принятия решений,
рассмотрены ниже.
. Количество критериев выбора.
Если выбор наилучшей альтернативы производится только по одному
критерию (что характерно для формализованных решений), то принимаемое
решение будет простым, однокритериальным. И наоборот, когда выбранная
альтернатива должна удовлетворять одновременно нескольким критериям,
решение будет сложным, многокритериальным. В практике менеджмента
подавляющее большинство решений многокритериальны, так как они должны
одновременно отвечать таким критериям, как: объем прибыли, доходность,
уровень качества, доля рынка, уровень занятости, срок реализации и т.п.
. Форма принятия решений.
Лицом, осуществляющим выбор из имеющихся альтернатив окончательного
решения, может быть один человек и его решение будет соответственно
единоличным. Однако в современной практике менеджмента всё чаще
встречаются сложные ситуации и проблемы, решение которых требует
всестороннего, комплексного анализа , т.е. участия группы менеджеров и
специалистов. Такие групповые, или коллективные, решения называются
коллегиальными. Усиление профессионализации и углубление специализации
управления приводят к широкому распространению коллегиальных форм
принятия решений. Необходимо также иметь в виду, что определённые
решения и законодательно отнесены к группе коллегиальных. Так, например,
определённые решения в акционерном обществе ( о выплате дивидендов,
распределении прибыли и убытков, совершении крупных сделок, избрании
руководящих органов, реорганизации и др.) отнесены к исключительной
компетенции общего собрания акционеров. Коллегиальная форма принятия
решении, разумеется, снижает оперативность управления и «размывает»
ответственность за его результаты, однако препятствует грубым ошибкам и
злоупотреблениям и повышает обоснованность выбора.
. Способ фиксации решения.
По этому признаку финансовые решения могут быть разделены на
фиксированные, или документальные (т.е. оформленные в виде какого либо
документа - приказа, распоряжения, письма и т.п. ), и
недокументированные ( не имеющие документальной формы, устные ).
Большинство решений в аппарате управления оформляется документально,
однако мелкие, несущественные решения, а также решения , принятые в
чрезвычайных, острых, не терпящих промедления ситуациях, могут и не
фиксироваться документально.
. Характер использованной информации. В зависимости от степени полноты и
достоверности информации, которой располагает менеджер, финансовые
решения могут быть детерминированными (принятыми в условиях
определённости) или вероятностными (принятыми в условиях риска или
неопределённости). Эти условия играют чрезвычайно важную роль при
принятии решений, поэтому рассмотрим их более подробно.

2. Детерминированные и вероятностные решения.

Детерминированные решения принимаются в условиях определённости,
когда руководитель располагает практически полной и достоверной
информацией в отношении решаемой проблемы, что позволяет ему точно знать
результат каждого из альтернативных вариантов выбора. Такой результат
только один, и вероятность его наступления близка к единице. Примером
детерминированного решения может быть выбор в качестве инструмента
инвестирования свободной наличности 20 % - ных облигаций федерального
займа с постоянным купонным доходом. Финансовый менеджер в этом случае
точно знает, что за исключением крайне маловероятных чрезвычайных
обстоятельств, из-за которых правительство РФ не сможет выполнить свои
обязательства , организация получит ровно 20 % годовых на вложенные
средства. Подобным образом, принимая решение о запуске в производство
определённого изделия, руководитель может точно определить уровень
издержек производства, так как ставки арендной платы, стоимость
материалов и рабочей силы могут быть рассчитаны довольно точно.
Анализ финансовых решений в условиях определенности это самый
простой случай : известно количество возможных ситуаций (вариантов) и их
исходы . Нужно выбрать один из возможных вариантов . Степень сложности
процедуры выбора в данном случае определяется лишь количеством
альтернативных вариантов . Рассмотрим две возможные ситуации :
а) Имеется два возможных варианта ;
n=2
В данном случае аналитик должен выбрать (или рекомендовать к выбору)
один из двух возможных вариантов . Последовательность действий здесь
следующая :
определяется критерий по которому будет делаться выбор ;
методом “ прямого счета ” исчисляются значения критерия для сравниваемых
вариантов ;
вариант с лучшим значением критерия рекомендуется к отбору .
Возможны различные методы решения этой задачи . Как правило они
подразделяются на две группы :
1. методы основанные на дисконтированных оценках ;
1. методы , основанные на учетных оценках .
Первая группа методов основывается на следующей идее . Денежные
доходы , поступающие на предприятие в различные моменты времени , не
должны суммироваться непосредственно ; можно суммировать лишь элементы
приведенного потока . Если обозначить F1,F2 ,....,Fn прогнозируемый
коэффициент дисконтирования денежного потока по годам , то i-й элемент
приведенного денежного потока Рi рассчитывается по формуле :

Pi = Fi / ( 1+ r ) i

где r- коэффициент дисконтирования.
Назначение коэффициента дисконтирования состоит во временной
упорядоченности будущих денежных поступлений ( доходов ) и приведении
их к текущему моменту времени . Экономический смысл этого представления
в следующем : значимость прогнозируемой величины денежных поступлений
через i лет ( Fi ) с позиции текущего момента будет меньше или равна Pi
. Это означает так же , что для инвестора сумма Pi в данный момент
времени и сумма Fi через i лет одинаковы по своей ценности . Используя
эту формулу , можно приводить в сопоставимый вид оценку будущих доходов
, ожидаемых к поступлению в течении ряда лет . В этом случае
коэффициент дисконтирования численно равен процентной ставке ,
устанавливаемой инвестором , т.е. тому относительному размеру дохода ,
который инвестор хочет или может получить на инвестируемый им капитал .
Итак последовательность действий аналитика такова ( расчеты
выполняются для каждого альтернативного варианта ) :
рассчитывается величина требуемых инвестиций (экспертная оценка ) , IC ;
оценивается прибыль ( денежные поступления ) по годам Fi ;
устанавливается значение коэффициента
дисконтирования , r ;
определяются элементы приведенного потока , Pi ;
рассчитывается чистый приведенный эффект ( NPV ) по
формуле:


NPV= E Pi - IC

4. сравниваются значения NPV ;
5. предпочтение отдается тому варианту , который имеет больший
NPV ( отрицательное значение NPV свидетельствует об
экономической нецелесообразности данного варианта ) .
Вторая группа методов продолжает использование в расчетах
прогнозных значений F . Один из самых простых методов этой группы -
расчет срока окупаемости инвестиции .Последовательность действий
аналитика в этом случае такова :
рассчитывается величина требуемых инвестиций , IC ;
оценивается прибыль ( денежные поступления ) по годам , Fi ;
выбирается тот вариант , кумулятивная прибыль по которому за меньшее число
лет окупит сделанные инвестиции .
б) Число альтернативных вариантов больше двух .
n > 2
Процедурная сторона анализа существенно усложняется из-за
множественности вариантов , техника “ прямого счета “ в этом случае
практически не применима . Наиболее удобный вычислительный аппарат -
методы оптимального программирования ( в данном случае этот термин
означает “ планирование ” ) . Этих методов много ( линейное ,
нелинейное, динамическое и пр. ), но на практике в экономических
исследованиях относительную известность получило лишь линейное
программирование. В частности рассмотрим транспортную задачу как пример
выбора оптимального варианта из набора альтернативных . Суть задачи
состоит в следующем .
Имеется n пунктов производства некоторой продукции ( а1,а2,...,аn
) и k пунктов ее потребления ( b1,b2,....,bk ), где ai - объем выпуска
продукции i - го пункта производства , bj - объем потребления j - го
пункта потребления . Рассматривается наиболее простая , так называемая
“закрытая задача ” , когда суммарные объемы производства и потребления
равны . Пусть cij - затраты на перевозку единицы продукции . Требуется
найти наиболее рациональную схему прикрепления поставщиков к
потребителям , минимизирующую суммарные затраты по транспортировке
продукции . Очевидно , что число альтернативных вариантов здесь может
быть очень большим , что исключает применение метода “ прямого счета ”
. Итак необходимо решить следующую задачу :

E E Cg Xg -> min

E Xg = bj E Xg = bj Xg >= 0

Известны различные способы решения этой задачи -распределительный метод
потенциалов и др . Как правило для расчетов применяется ЭВМ .
При проведении анализа в условиях определенности могут успешно
применяться методы машинной имитации , предполагающие множественные
расчеты на ЭВМ . В этом случае строится имитационная модель объекта или
процесса ( компьютерная программа ) , содержащая b-е число факторов и
переменных , значения которых в разных комбинациях подвергается
варьированию . Таким образом машинная имитация - это эксперимент , но
не в реальных , а в искусственных условиях . По результатам этого
эксперимента отбирается один или несколько вариантов , являющихся
базовыми для принятия окончательного решения на основе дополнительных
формальных и неформальных критериев .

Однако лишь немногие решения принимаются в условиях определённости.
Большинство управленческих решений являются вероятностными.
Вероятностными называются решения, принимаемые в условиях риска или
неопределённости.
К решениям принимаемых в условиях риска, относят такие, результаты
которых не являются определёнными, но вероятность каждого результата
известна. Вероятность определяется как степень возможности свершения
данного события и изменяется от 0 до 1. Сумма вероятностей всех
альтернатив должна быть равна единице. Вероятность можно определить
математическими методами на основе статистического анализа опытных данных.
Например, компании по страхованию жизни на основе анализа демографических
данных могут с высокой степенью точности прогнозировать уровень смертности
в определённых возрастных категориях и на этой базе определять страховые
тарифы и объем страховых взносов, позволяющих выплачивать страховые премии
и получать прибыль. Такая вероятность, рассчитанная на основе информации,
позволяющей сделать статистически достоверный прогноз, называется
объективной.
В ряде случаев, однако, организация не располагает достаточной
информацией для объективной оценки вероятности возможных событий. В таких
ситуациях руководителям помогает опыт, который показывает , что именно
может произойти с наибольшей вероятностью. В этих случаях оценка
вероятности является субъективной.
Пример решения, принятого в условиях риска ,- решение транспортной
компании застраховать свой парк автомобилей. Финансовый менеджер не знает
точно, будут ли аварии и сколько и какой ущерб они причинят, но из
статистики транспортных происшествий он знает, что одна из десяти машин
раз в году попадает в аварию и средний ущерб составляет $ 1 000 (цифры
условные). Если организация имеет 100 автомашин, то за год вероятны 10
аварий с общим ущербом $ 10 000. В действительности же аварий может быть
меньше, но ущерб больше, или наоборот. Исходя из этого, и принимается
решение о целесообразности страхования транспортных средств и размере
страховой суммы.
Анализ и принятие решений в условиях риска встречается на практике
наиболее часто. Здесь пользуются вероятностным подходом, предполагающим
прогнозирование возможных исходов и присвоение им вероятностей . При этом
пользуются:
а) известными , типовыми ситуациями ( типа - вероятность появления
герба при бросании монеты равна 0.5 ) ;
б) предыдущими распределениями вероятностей ( например,из выборочных
обследований или статистики предшествующих периодов известна
вероятность появления бракованной детали ) ;
в) субъективными оценками ,сделанными аналитиком самостоятельно либо с
привлечением группы экспертов .
Последовательность действий аналитика в этом случае такова :
1. прогнозируются возможные исходы Ak , k = 1 ,2 ,....., n ;
2. каждому исходу присваивается соответствующая вероятность pk , причем

Е рк = 1

3. выбирается критерий(например максимизация математического ожидания
прибыли ) ;
4. выбирается вариант , удовлетворяющий выбранному критерию .
Пример : имеются два объекта инвестирования с одинаковой
прогнозной суммой требуемых капитальных вложений . Величина
планируемого дохода в каждом случае не определенна и приведена в виде
распределения вероятностей :


| Проект А |Проект В |
|Прибыль |Вероятность |Прибыль |Вероятность |
|3000 |0. 10 |2000 |0 . 10 |
|3500 |0 . 20 |3000 |0 . 20 |
|4000 |0 . 40 |4000 |0 . 35 |
|4500 |0 . 20 |5000 |0 . 25 |
|5000 |0 . 10 |8000 |0 . 10 |

Тогда математическое ожидание дохода для рассматриваемых проектов
будет соответственно равно :
У ( Да ) = 0 . 10 * 3000 + ......+ 0 . 10 * 5000 = 4000
У ( Дб ) = 0 . 10 * 2000 +.......+ 0 . 10 * 8000 = 4250
Таким образом проект Б более предпочтителен . Следует , правда ,
отметить , что этот проект является и относительно более рискованным ,
поскольку имеет большую вариацию по сравнению с проектом А ( размах
вариации проекта А - 2000 , проекта Б - 6000 ) .
В более сложных ситуациях в анализе используют так называемый
метод построения дерева решений . Логику этого метода рассмотрим на
примере .
Пример : управляющему нужно принять решение о целесообразности
приобретения станка М1 либо станка М2 . Станок М2 более экономичен ,
что обеспечивает больший доход на единицу продукции, вместе с тем он
более дорогой и требует относительно больших накладных расходов :

| |Постоянные расходы |Операционный доход на |
| | |единицу продукции |
|Станок М1 |15000 |20 |
|Станок М2 |21000 |24 |


Процесс принятия решения может быть выполнен в несколько этапов :

Этап 1 . Определение цели .
В качестве критерия выбирается максимизация математического
ожидания прибыли .

Этап 2 . Определение набора возможных действий для рассмотрения и
анализа ( контролируются лицом , принимающим решение)
Управляющий может выбрать один из двух вариантов :
а1 = { покупка станка М1 }
а2 = { покупка станка М2 }

Этап 3 . Оценка возможных исходов и их вероятностей ( носят
случайный характер ) .
Управляющий оценивает возможные варианты годового спроса на
продукцию и соответствующие им вероятности следующим образом :
х1 = 1200 единиц с вероятностью 0 . 4
х2 = 2000 единиц с вероятностью 0 . 6



Этап 4 . Оценка математического ожидания возможного дохода :
1200
20 * 1200 - 15000 = 9000
М 0.4

0.6 2000
20 * 2000 - 15000 = 25000


а1


а2
1200
24 * 1200 - 21000 = 7800

0.4
М2 0.6 2000
24 * 2000 - 21000 = 27000

Е ( Да ) = 9000 * 0 . 4 + 25000 * 0 . 6 = 18600
Е ( Дб ) = 7800 * 0 . 4 + 27000 * 0 . 6 = 19320
Таким образом , вариант с приобретением станка М2 экономически
более целесообразен .

Решение принимается в условиях неопределённости , когда из-за
недостатка информации невозможно количественно оценить вероятность его
возможных результатов. Это довольно часто встречается при решении новых,
нетипичных проблем, когда требующие учёта факторы настолько новы и/или
сложны, что о них невозможно получить достаточно информации.
Неопределённость характерна и для некоторых решений , которые приходится
принимать в быстро меняющихся ситуациях . В итоге вероятность определённой
альтернативы невозможно оценить с достаточной степенью достоверности.
Сталкиваясь с неопределённостью, финансовый менеджер может
использовать две основные возможности:
1) попытаться получить дополнительную информацию и ещё раз
проанализировать проблему с целью уменьшить её новизну и сложность. В
сочетании с опытом и интуицией это даст ему возможность оценить
субъективную , предполагаемую вероятность возможных результатов;
2) когда не хватает времени и / или средств на сбор дополнительной
информации, при принятии решений приходится полагаться на прошлый опыт и
интуицию.



Заключение

На наш взгляд в этом реферате была показана актуальность изучения
методов разработки финансовых решений. В заключение можно сделать ряд
выводов:
1. Решение - это выбор альтернативы. Необходимость принятия решений
объясняется сознательным и целенаправленным характером человеческой
деятельности, возникает на всех этапах процесса управления и составляет
часть любой функции менеджмента.
2. Принятие решений (финансовых) в организациях имеет ряд отличий от выбора
отдельного человека, так как является не индивидуальным, а групповым
процессом.
3. На характер принимаемых решений огромное влияние оказывает степень
полноты и достоверной информации, которой располагает менеджер. В
зависимости от этого решения могут приниматься в условиях определенности
(детерминированные решения) и риска или неопределенности (вероятностные
решения).
4. Комплексный характер проблем современного менеджмента требует
комплексного, всестороннего их анализа, т.е. участия группы менеджеров и
специалистов, что приводит к расширению коллегиальных форм принятия
решений.
5. Принятие решения – не одномоментный акт, а результат процесса, имеющего
определенную продолжительность и структуру. Процесс принятия решений –
циклическая последовательность действий субъекта управления,
направленных на разрешение проблем организации и заключающихся в анализе
ситуации, генерации альтернатив, выборе из них наилучшей и ее
реализации.




Реферат на тему: Причины возникновения инфляции и ее суть
План

Вступ.

І Інфляція, її види та суть.

ІІ Причини виникнення інфляційних процесів, та її наслідки.

ІІІ Проблеми (оздоровлення), подолання інфляційних процесів в Україні, в
період формування ринкових відносин.

Висновки.

Вступ


Інфляція як економічне явище харакиеризує якісний стан грошового обігу
в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості
грошей. Невипадково термін “інфляція” почав вживатися в 70-ті роки ХІХ ст.
стосовно до грошового обігу в Північній америці, переповненого паперовими
знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він
широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після
краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового
обігу і більш ранніх епох — докапфіталістичної і домонополістичного
капіталізму, проте саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних
банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періода французької
революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії
кінця XVIII — початку ХІХ ст. та ін.)
Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового
механізму та самих грошових форм. На початку винекнення паперових грошей,
коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у
суб’єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою
ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті
монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно
до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової
одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається
дизажіо.
У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв’язок
грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники
інфляційного процесу.
Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків
відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто
падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває
затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому
ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку вцілому. Виникає
знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до
зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.
І. Інфляція її види та суть.

Інфляція, як економічне явище існує вже довгий час. Вважається, що її
поява пов’язана навіть із виникненням грошей, із функціонуванням яких вона
нерозривно пов’язана.
Термін інфляція (від латинського inflatio - розбухання ) вперше
почав використовуватися в Північній Америці за часи громадянської війни
1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ
ст. цей термін використовувався також в Англії і у Франції. Широке
розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ
столітті одразу після першої світової війни.
Найбілш лаконічне визначення інфляції — зростання загального рівня
цін, білш загально — переповнення каналів обігу грошової маси зверх потреби
товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання
товарних цін.
Однак трактовку інфляції як переповнення грошового обігу знеціненими
паперовими грошами не можна вважати повною. Інфляція хоча воно
проявляється тілки ву рості товарних цін, не є лише грошовим феноменом.
Інфляція є тонке соціально-економічне явище, яке породжене диспропорціями
відтворення у різних сферах ринкового господарства.
Одночасно, інфляція — одна із найбільш гострих проблем сучасного
розвиткуекономіки практично у всіх країнах світу особливо в нашій державі.
Суть інфляції заключається в тому, що національна валюта знецінюється
по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають
стабільність своїй покупній спроможності.
Деякі вчені-економісти до цього переліку додають і золото, надаючи
йому роль загального еквіваленту поряд із грошима.
Зріст цін може бути пов’язаний із перевищенням попиту над пропозицією
товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості
випадків не є інфляцією.
Прикладом тому є енергетична криза 70-тих років у США, коли
нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші види
товарів і послуг в цей же час ціни зросли на 7-9 %.
Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись
внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань,
структурних здвигів в системі відтворення, монополізації ринку державного
регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації і
ревальвації грошової одиниці, змін кон’юктури ринку, впливу
зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лих і ще можна привести безліч
прикладиі. З переліченого видно, що не всякий ріст цін — інфляція, тому
особливо важливо виділити саме дійсно інфляційний.
Так, ріст цін, що пов’язаний із циклічним коливанням кон’юктури не
можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі бума і падають у фазі
кризи, потім знову зростають у наступних фазах виходу із кризи.
Підвищення продуктивності праці за умои інших рівних умов призводить
до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності
праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку — інфляція
витрат підвищення зарплати в якійсь галузі дійсно супроводжується
підвищенням загального рівня цін.
Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок
стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Це призводить до
підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт
і т. д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулом для
виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни
будуть знижуватися.
Таким чином до найважливіших інфляційних причин зросту цін можна
відносити наступні:
1. Диспропорціональність — незбалансованість державних витрат і
доходів, а саме дефіцит держбюджету. Цей дефіцит покривається за
рахунок використання “друкарського верстата”, що призводить до
збільшення грошової маси і як наслідок — інфляція. У нашій державі
це мало місце у період “ходіння” купоно-карбованців, майже аж до
введення нової грошової одиниці — гривні.
2. Інфляційно небезпечні інвестиції — переважно мілітаризація
економіки. Асигнування на військові потреби ведуть до створення
додаткового платоспроможнього попиту, і як наслідок — збільшення
грошової маси. Надмірні воєнні асигнування, як правило є головною
причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення
державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові
паперові гроші.На данний час для України це не актуально. Окрім
питань пов’язаних із чорноморським флотом і повернення України до
ядерної держави.
3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його
частки.Сучасний ринок у значній мірі огополістичний. Оскільки
огополіс зацікавленний у скороченні виробництва і пропозиції
товарів робиться дефіцит який він використовує для підтримання або
підвищення ціни на товар.
4. Інфляція яка імпортується. Її роль зростає з ростом відкритості
економіки і тягне її в світогосподарські зв’язки тої або іншої
країни. Можливості у боротьби у державі доволі-таки обмежені.Метод
ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках,
робить імпорт більш вигідни, одночасно “тормозить” експорт.
5. Інфляційні очікування — виникнення у інфляції характеру
самопідтримки. Населення та суб’єкти господарювання звикають до
постійного зростання цін. Населення вимагає підвищення заробітної
плати і запасаються товарами очікуючи їх скоре
подорожчення.Виробники боячись підвищення цін з боку своїх
постачальників, одночасно закладаютьв ціну своїх товарів
прогнозуємий ними ріст цін на комплектуючі вироби і тим самим
розкручують маховик інфляції. В Україні це спостерігалось у 1993-
1995 роках.

Раніше інфляція виникала, як правило, при надзвичайних обставинах.
Так, під час війн держава часто випускала велику кількість незабезпечиних
паперових грошей для покриття воєнних витрат. За останні 20-30 років
інфляція стала хронічною хворобою економіки багатьох країн світу.
Інфляція може протікати помірно — бути повзучою, в умовах якої ціни
зростають не більше, ніж на 10% в рік. Багато сучасних економістів, в тому
числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса, вважають таку
інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція
дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і
попиту.
Галопіруюча інфляція, при якій характерний ріст цін від 20% до 200% в
рік, є вже серйозною напругою для економіки, хоча ріст цін ще не важко
передбачити і включити в параметри угод і контрактів.
Найбільш пагубною для економіки гіперінфляція, яка являє собою
астрономічний ріст кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний
ріст товарних цін. Роль грошей у таких випадках різко зменшується, і
населення та промислові підприємства переважно переходятьна іншу, хоча і
менш ефективну форму розрахунку, наприклад — бартер. В окремих випадках
з’являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют.
Гіперінфляція наносить дуже сильний удар навіть по найбільш забезпечиним
верствам суспільства. Більшість економічної літератури приводить приклад
Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% - середньорічний ріст цін),
або післявоєнну Угорщину, чудовим прикладом може бути інфляція та
гіперінфляція нашої держави у 1992-1995 роках. Однак приклад Сербії
показав, що це ще не межа. Щодо Сербії, то в результаті економічного
ембарго світової спільноти проти цієї країни, річний ріст цін склав
3.000.000.000%, а для прикладу, середня зарплата становила сумму, що
дорівнювала 1 DM (нім. марка) при тому, що ціни виросли ще більше, а багато
промислових товарів просто зникли із пропозиції.
Різке зростання цін можна пояснити за допомогою формули MV=PQ. Не
дивлячись на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу
грошей V. Внаслідок втрати господарськиим суб’єктами довіри до національної
валютиобороти грошей надзвичайно збільшуються, що в данному випадку
рівносильно збільшенню їх кількості. Відповідно ціна збільшується набагато
більше, ніж кількість готівкових грошей в обороті. У розкрутці спіралі
гіперінфляції надзвичайну роль також відіграють інфляційні очікування.
Всі ці види інфляції існують тільки при її відкритому стані — тобто
при відносно відкритому ринку. При подавленній інфляції ріст цін на товари
і послуги може і не проявлятись, а дефіцит грошей може виражатися як
дефіцит пропозиції
Розрізняють два типи інфляції — збалансовану і не збалансовану. При
збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на
більшість товарів і послуг. В цьому випадку за результатами середньорічного
росту цін піднімається процентна ставка банку, і таким чином ситуація стає
рівносильній ситуації із стабільними цінами.
У випадку незбалансованої інфляції ціни на різноманітні товари і
послуги підвищуються і по різному на кожний тип товару.
Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, очікувана і
неочікувана.
Очікувану інфляцію можна прогнозувати на якийсь період часу і вона в
основному є прямим результатом дії уряду.
Неочікуванна інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що
негативно відбивається на системі оподаткування і грошового обігу.
У випадку наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація
призведе до різкого збільшення попиту, що створить труднощі в економіці та
викривлює реальну картину суспільногопопиту. Це в свою чергу веде до збою в
прогнозуванні тенденцій в економіці, а за умови нерішучості уряду, ще
сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть впливати на ріст цін.
У випадку коли раптовий стрибок цін має місце в економіці, яка не
“заражена” інфляційними очікуваннями, то виникає так званий “ефект Пігу” —
тобто різке зниження попиту у населення в надії на скоре зниження
цін.Внаслідок знижнення попиту виробник змушений знижати ціну і вертається
в стан рівноваги.
Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Індекс цін є
вимірником відношень між ціною, певного набору товарів і послуг, які в
економіці мають назву “ринковий кошик”, для певного періоду часу і
ідентичною ціною групи товарів і послуг в базовому періоді. Вказаний
орієнтир або початковий рівень, називається “базисним роком”. Якщо
представити сказане у вигляді формули, то отримаємо наступне:

[1]



Для розрахунків темпів інфляції, тобто швидкості зростання цін, існує
така формула
[2]


Отже на прикладі виміряємо рівень інфляції за 1988 рік для США. Індекс цін
на споживчі товари 1982-1984 років використовується в якості базисного
періоду, для якого встановлюється рівень цін, який дорівнює 100. В 1988
році індекс цін був приблизно рівний 118. А це означає, що в 1988 році ціни
були на 18% більші, ніж в 1982-1984 роках, або простіше кажучи, данний
набір товару, який у 82-84 рр. кОштував 100 долларів, то вже у 1988 р.
стояв 118 долларів.
Темп інфляції для данного року можна виміряти наступним чином: відняти
індекс цін минулого року (1987) від індексу цього року (1988), а потім
помножити на 100. Наприклад в 1987 р. індекс цін на споживчі товари
дорівнював 113,6, а в 1988 — 118,3. З цього випливає, що рівень інфляції
для 1988 р. вираховується наступним чином:



ІІ. Причини винекнення інфляційних процесів, та її наслідки.


В теоріях західних економістів виділено як альтернативу дві концепції:
інфляція попиту і інфляція витрат. Ці концепції розглядають різні причини
винекнення інфляції.
Інфляція попиту — порушення рівноваги між попитом і пропозицією з
боку попиту. Економіка може спробувати витратити більше, ніж вона може
випускати; вона може прагнути досягати тої точки, яка знаходиться поза
кривої виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на
цей вигаданий попит збільшенням реального об’єму продукції, тому, що всі
маючі в запасі ресурси, вже давно вичерпані. Тому цей надмірний попит
призводить до зростання ціни на постійний реальний обсяг продукції і
викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту пояснюють фразою “Дуже
багато грошей полює за дуже малою кількісью товара”.
Але відношення між попитом з одної сторони, і обсягом виробництва,
зайнятостю і рівнем цін — з другої, набагато складніше, ніж описано зверху.
Малюнок 1-1 допоможе зрозуміти вище сказане.
На першому відрізку — загальні витрати, тобто сума споживання,
інвестицій, державних витрат і чистого експорту, до такого ступеня низькі,
що обсяг національного продукту сильно відстає від свого максимального
рівня при повній зайнятості. Іншими словами, реальний обсяг ВНП дуже
відстає. Рівень безробіття великий, а велика доля виробничих потужностей
підприємств не приймає в цьому участі. Уявимо, що попит зросте. Тоді обсяг
виробництва збільшиться, рівень безробіття зменшиться, а рівень цін
незначно зросте, або зовсім не зміниться. Це пояснюється тим, що велика
кількість матеріальних і трудових ресурсів не залучена до діла, які можна
привести до дії за допомогою існуючих на них цін.Безробітний не просить
збільшити йому зарплату, коли наймається на роботу.
По мірі того, як попит продовжує зростати, економіка переходить до
другого відрізка, наближуючись до повної зайнятості і до більш повного
використання ресурсів. Але рівень цін може почати зростати ще до того, як
досягнена повна зайнятість.Чому? Тому, що по мірі розширення виробництва
запаси не залучених ресурсів не щезають одночасно у всіх секторах економіки
і у всіх сферах промисловості. В деяких сферах промисловості починають
з’являтися вузькі міста, хоч в більшості всробничих сфер є великі виробничі
потужності.Деякі сфери промисловості раніше інших вичерпають свої виробничі
потужногсті і не зможуть відповісти на подальше збільшення попиту на свої
товари збільшенням пропозиції.Тому ціни на них будуть зростати. По мірі
збільшення попиту на ринку робочої сили, деякі працівники починають
використовуватись повністю і їх зарплата в грошовому вимірі збільшується. В
результаті збільшуються виробничі витрати і фірми змушені збільшувати
ціни.Зменшення ринку робочої сили розширює можливості профспілок при
укладанні колективних угод і допомагає їм збільшувати заробітну плату.
Фірми готові уступати вимогам профспілок про збільшення зарплати тому, що
не хотять страйкувань, особливо в той час, коли економіка стає на шлях
розквіту. Крім того, при збільшенні загальних витрат більш високі витрати
можна легко покласти на покупця, піднявши ціни. Нарешті, коли досягнута
повна зайнятість, фірми вимушені наймати на роботу менш кваліфікованих
працівників, що призводить до росту витрат і цін. Інфляцію на другому
відрізку, іноді називають “передчасною” тому, що вона з’являється за довго
до з’явлення повної зайнятості в країні.Коли загальні витрати досягають
третього відрізка, повна зайнятість відноситься до всіх секторів економіки.
Всі сфери промисловості більше не можуть відповідати на збільшення попиту
збільшенням обсягу продукції. Реальний обсяг національного продукту досяг
свого максимуму., і подальше збільшення попиту веде до інфляції.Попит,
перевищуючий виробничі можливості населення веде до збільшення рівня цін.
При постійному рівні цін (відрізок 1) номінальний і реальний ВНП
збільшується однаково. Але при передчасною інфляцією (відрізок 2)
номінальний ВНП необхідно дифлирувати, щоб визначити зміну обсягу продукції
в фізичному вираженні. При чистій інфляції (відрізок 3) номінальний ВНП
залишається незмінним.
[3]

Інфляція може також виникнути в результаті зміни витрат і пропозиції
на ринку. В останні роки було декілька періодів, коли рівень цін виростав,
не дивлячись на те, що сукупний попит не був вичерпаним. В нас були
періоди, коли і обсяг продукції і зайнятість зменшувались з одночасним
збільшенням загального рівня цін.
Теорія інфляції, обумовленної ростом витрат, пояснює ріст цін такими
факторами які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати
на одиницю продукції — це середні витрати при певному обсязі виробництва.
Такі витрати можна отримати розділивши загальні витрати на ресурси на
кількість виготовленної продукції, тобто:
[4]



Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці зменшує прибуток і
обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В
результаті зменшується кількість товару і послуг в мсаштабі всієї
економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, збільшує рівень цін.
Отже, по цій схемі витрати, а не попит змінюють ціни, як це робиться при
інфляції попиту.
Два основні джерела інфляції, які тісно пов’язані з ростом витрат —
це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.
Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна
і монетарна. Прихильники першої концепції вбачають неминучість інфляції в
процесі економічного зростання за умов наявності структурних “вузьких
місць” в економиці. До таких “вузьких місць” вони відносять диспропорцію
суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точки зору
прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси дає змогу інфляції
виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.
Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, що
зумовлений “мякою” грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне
фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові
операції Національного банку на валютних ринках). Вони вважають структурні
“вузькі місця” наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що,
в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати
зростання цін у певних межах.
Щодо причин інфляції в країнах, що розвиваються, і пост комуністичних
країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який
за відсутьністю або не досконалості ринкових структур неминуче призводить
до дефіцитів, незбалансованості та порушенням міжгалузевих пропорцій і
пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу
доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних
структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке
збільшення попиту на продовольчі товари, які незадовільняються існуючими
можливостями сільського господарства. Підвишення цін на продовольство
неминуче призводить до компенсаційного збільшення грошових доходів, а далі
— до зростання витрат і цін. Таким чином розкручується інфляційна спіраль.
Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн
завишення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці
порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до
збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних
державних доходів. Інфляція розвивається також у наслідок покриття дефіциту
державного бюджету грошово-кредитною емісією.
Головними негативними соціально-економічними наслідками інфляції є:
перерозподіл доходів прихована державна конфіскація грошей у населення
через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної
інформації, падіння реальної процентної ставки.
Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи
макроекономічну стабільність.
Інфляція має цілий ряд наслідків у багатьох сферах суспільного життя
насамперед у соціальних та економічних.
У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу
доходів поміж найманими працівниками та підприємями на користь останніх.
Зростання товарних цін, як прояв інфляції, беспосередньо спричинює
збільшення прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників,
службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за
зростаючими цінами.
Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій
формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує
купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат,
пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по
вкладах перевищуватиме рівень інфляції.
Інфляція зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін
відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується,
тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-
друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще
більше.
У наслідок інфляції поглиблюється майнова нерівність. У структурі
споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може
зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства
переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури
споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів
еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів
і м’яса і збільшення — хліба та картоплі у період масового підвищення цін
на продовольчі товари.
Інфляція зменшує зацікавленність у продуктивній праці. Під час інфляції
втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються
зростаючими цінами.

Інфляція викликана підвищенням зарплати є різновидом інфляції яка
визначена ростом витрат. При певних обставинах джерелом інфляції можуть
стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони в деякій мірі контролюють
номінальну заробітну плату, колективних угод. Припустимо, що значні
профспілки будуть домагатися і доб’ються великого підвищення зарплати.
Більш того, припустимо, що цим підвищенням вони встановлять новий стандарт
зарплати для робочіх, які не є членами профспілок. Якщо підвищення зарплати
в масштабі всієї країни не врівноважується якою-небудь протидією, такою, як
збільшення обсягу виготовленної продукції за одиницю часу, тоді
збільшуються витрати на одиницю продукції. Підприємці у відповідь на це
скоротять обсяг продукції випускаємої на ринок. При незмінному попиті це
скорочення пропозиції призведе до підвищення рівня цін. Оскільки винуватцем
є велике підвищення номінальної заробітної плати, цей тип інфляції
називають інфляцією викликаною підвищенням зарплати.
Другий основний тип інфляції викликаний збільшенням витрат, іноді
називається інфляцією викликаною порушенням механізму пропозиції. Вона є
наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, які пов’язані з
раптовим, непередбачуваним збільшенням ціни на сировину або витрат на
енергію. Рухомим прикладом є значне підвищення ціни на імпортуєму нафту в
1973-1974 рр. і в 1979-1980 рр. Оскільки за цей час іни на енергію
піднялись, збільшилися також витрати виробництва і транспортування всієї
продукції в економіці. Це призвело до швидкого росту інфляції, викликаної
збільшенням витрат.
На практиці не легко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі
вони тісно пов’язані і постійно взаємодіють і наприклад, ріст зарплати може
виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат. Ще один приклад,
припустимо, що воєнні витрати різко піднялись і це значить, підвищились
загальні витрати, викликавши інфляцію попиту. Коли стимули для підвищення
попиту діють на ринку товарів і ресурсів, деякі фірми находять, що їх
витрати на зарплату, матеріальні ресурси і паливо зростають. В своїх
інтересах вони змушені підняти ціни. Хоч в цьому випадку має місце інфляція
попиту, для багатьох підприємств вона виглядає, як інфляція викликана
збільшенням витрат. Тяжко визначити тип інфляції не знаючи первинного
джерела, тобто істинної причини росту цін і зарплати.
Більшість економістів рахують, що інфляція, викликана збільшенням
витрат і інфляція попиту відрізняється одна від одної ще в одному важливому
відношенні. Інфляція попиту продоовжується до тих пір, поки існують занадто
великі спільні витрати. З іншого боку, інфляція викликана збільшенням
витрат, автоматично самасебе обмежує, або сама себе виліковує. Це
пояснюється тим. Що зарахучок зменшення пропозиції реальний обсяг
національного продукту і зайнятості скорочується і це обмежує подальше
збільшення витрат. Іншими словами, інфляція викликани збільшенням витрат,
породжує спад, а спад в свою чергу здержує додаткові збільшення витрат. Ці
наслідки дуже складні. Незначні темпи інфляції сприяють частковому
оживленню кон’юктури росту цін і норм прибутку. По вірі збільшення темпів
інфляції воно перетворюється в реальну перешкоду для виролбництва і
загострює економічну і соціальну напругу у суспільстві.Галопіруюча інфляція
дезорганізовує виробництво, руйнує економіку, тормозить проведення
економічної політики. Нестабільний ріст цін дає, також, диспропорцію між
сферами економіки, портить систему споживчого попиту і загострює проблему
реалізації товару на внутрішньому ринку. Галопіруюча інфляція активізує
попит до рівня на якому він не може бути забезпечиним промисловістю, а
товарний дефіцит, в свою чергу, підриває стимул од накопичення грошей.
Заощадження населення обезцінюються. Збитки несуть банки і інші кредитуючі
установи. Інфляція являє собою як би “зверхподаток” на населення і як
наслідок, відставання доходів населення від зростаючих цін.

ІІІ. Проблеми подолання інфляційних процесів в Україні в період формування
ринкових відносин.

Формування Україною ринкових відносин, власної державності з основною
структурою проходить доволі важко і складно, супроводжуючись гострими
валютно-фінансовими і загальноекономічними кризами. Вони посилюються під
впливом свідомої інфляційної політики нав’язанної нам з-зовні та некритично
сприйнятої українським Урядом. Сьогодні, як першочергові постають проблеми
негайного введення жорсткої антиінфляційної політики, стабілізації
становища , економічного пожвавлення, прискорення ефективного реформування
(з одночасним збільшенням вмілого керування економічними процесами,
подоланням товарного дефіциту, дефіцитів платіжного балансу і державного
бюджету), а також становлення та розвитку валютно-фінансової та банківських
систем держави.
Перетворення економіки України на сучасну соціально орієнтовану
ринкову модель з оптимальною структурою динамічного розвитку вимагає
докорінної структурної перебудови, економічно ефективної приватизації
господарських систем, зміни в цьому напрямі державної та господарської
політики, здійснення конверсії та диверсифікації капіталу, активізування
діяльності сучасних ринкових регуляторів його руху (включаючи, крім товарів
і послуг, рух грошей і цінних паперів, робочої сили, інтеликтуального
потенціалу тощо).
Але ж вихід з гострої кризи не можливий без розробки і здійснення
всебічно важливих стратегічних і тактичних програм і рішень на всіх рівнях
ієрархії управління. Країну із 52 млн. населення, яка знаходиться в
середині європейського континенту, можна порівняти з досить великим
пароплавом, невміле керування яким здатне перекинути його і пустити на дно
океану.
Парадокс полягає в тому, що навіть досить привабливі програми і
заходи, які Уряд прийняв до сьогоднішнього дня і від яких очікував
позитивних зрушень, обернулись протилежними наслідками. Банківська і
фінансова системи України (включаючи і їх іноземних радників) виявились
неспроможними забезпечити грошово-кредитову стабілізацію в країні.
Під політичними гаслами архіреформаторів про невтручання держави в
економічні процеси економіка України стає дедалі хаотичнішою і
деформованішою, тим часом досвід економічно розвинених країн показує, що
тільки надійна система управління, яка грунтується на наукових засад з
використанням новітньої інформатики, оперативного системного аналізу і
вибору оптимальних рішень, здатна забезпечувати конкурентноспроможність
підприємців як великого і середнього, так і малого бізнесу на внутрішньому
і зовнішньому ринках. Не якої анархії і безладдя ринкова економіка не
терпить, адже це — найбільш жорстка система розвитку і економічного
виживання , при вільному виборі та діянні юридичних та фізичних осіб в
межах чіткого правопорядку. (як було сказано вище)
Слід зазначити, що уряди багатьох країн світу в різні історичні епохи
прагнули і прагнуть тепер використовувати початкову фазу інфляції, як
додатковий стимулюючий каталізатор економічного зростання. Вихід же за цю
межу, як свідчить досвід нашої країни, переходить у стадію негативного
впливу на валютно-фінансову стабільність і загальноекономічне становище.
Саме я вважаю, що досвід боротьби з інфляцією в Україні показує, що
більша частина заходів грунтується здебільшого на прикладах з
“підручників”, тоді як успіх в боротьбі з цим злом можливий тільки в тому
випадку, якщо брати до уваги всі тонкі особливості ситуації. Тонкість
боротьби з інфляцією грунтується саме на тому, щоб пра

Новинки рефератов ::

Реферат: Система воспитания как условие становления личности (Социология)


Реферат: Учет нематериальных активов (Бухгалтерский учет)


Реферат: Научная организация финансово-хозяйственного контроля и аудита (Бухгалтерский учет)


Реферат: В лермонтовских тарханах (Литература : русская)


Реферат: Взаимные превращения жидкостей и газов. Твердые тела (Педагогика)


Реферат: Эффективность предпосевной обработки семян пшеницы "Курганская" 1 дивидендом стар и его смесью с биопрепаратами (Сельское хозяйство)


Реферат: Галицко-Волынское княжество (Галицько – Волинське князівство) (История)


Реферат: Проблемы взаимодействия теории и практики социальной работы (Социология)


Реферат: Преступления против жизни по Уголовному Законодательству Российской Федерации (Уголовное право и процесс)


Реферат: Традиции и новаторство в культуре (Философия)


Реферат: Жизнь и деятельность чукчей (География)


Реферат: Программа контроля знаний студентов по дисциплине ЭРМ и РК в процессе учебы (Программирование)


Реферат: Русский рок (Музыка)


Реферат: ООН: история создания и основные направления деятельности (Международное публичное право)


Реферат: Історія розвитку інформаційних технологій (Информатика)


Реферат: Влияние самооценки на успешность обучения в младшем школьном возрасте (Педагогика)


Реферат: Средневековое китайское искусство (Искусство и культура)


Реферат: основы таможенного дела (Международное публичное право)


Реферат: Мой идеал менеджера (Менеджмент)


Реферат: Анализ и экономическая оценка механообработки (Технология)



Copyright © GeoRUS, Геологические сайты альтруист