|
Реферат: Верховный Суд США (Государство и право)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
Прикарпатський Університет ім. В.Стефаника
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
НА ТЕМУ:
«ВЕРХОВНИЙ СУД США»
ВИКОНАВ:
студент 1-ого курсу
юридичного факультету
Ламах Євген Борисович
ПЕРЕВІРИВ:
м. Івано-Франківськ
2000 рік
| |«Судова влада Сполучених Штатів |
| |надається єдиному Верховному судові |
| |й тим нижчім судам, що їх час від |
| |часу може призначати й засновувати |
| |Конгрес». |
| | |
| |- Стаття ІІІ, розділ 1, Конституція |
| |США |
Федеральний суд. Наявність федеральних судів чи судів штатів
мотивується визначальною рисою Конституції США, що відображає федеральний
устрій країни. Федералізм передає деякі функції урядові Сполучених Штатів
(федеральному, тобто загальнодержавному урядові), полишаючи решту функцій
штатам. Функції уряду Сполучених Штатів стосуються нації в цілому, власне,
спрямовані на розв'язання таких завдань, як прокладання водних шляхів
загальнодержавного значення, забезпечення оборонних потреб країни, догляд
національних парків. Уряди штатів виконують функції, що їх звичайно
називаємо «урядуванням», чи то «управлінням»: йдеться, зокрема, про
керівництво системою шкіл, завідування поліційними відділками, правління у
справах функціонування вулиць тощо.
Федеральні суди організовані урядом США для розв'язання конфліктів, що
стосуються федеральної Конституції та затверджених Конгресом законів -
законодавчих актів. Суди штатів організовує штат, округ чи місто у межах
відповідного штату. Незважаючи на те, що суди штатів мають дбати про
виконання федеральної Конституції та законів, здебільшого справи, які вони
розглядають, стосуються конституції та законів відповідного штату.
Серед усіх федеральних судів найчисленніші - окружні державні суди. За
ухвалою Конгресу територія США поділена на 94 федеральні судові округи, у
кожному з яких діє окружний суд. Це суд першої інстанції: там досліджують
обставини справи, виступають свідки, присяжні складають вердикт. У кожнім
судовім окрузі діє федеральний суд з питань банкрутства - підрозділ
окружного суду.
Конгрес передав кожний з 94 округів до одного з 12 районів. У кожному
районі діє апеляційний суд. Програвши справу в окружному суді, зацікавлена
особа може звернутись до апеляційного суду з проханням переглянути справу
та вивірити правильність дій судді першої інстанції. До апеляційних судів
звертаються також із проханням переглянути ухвали федеральних
адміністративних установ, - наприклад, Національної ради з трудових
відносин.
На карті Сполучених Штатів відзначено географічні межі 94 судових
округів і 12 районів (до яких належать 11 районів під номерами та район
округу Колумбія). Виділяється ще Федеральний район, апеляційний суд якого
міститься у Вашингтоні, окр. Колумбія. Він розглядає спеціальні справи з
усієї країни.
Найвідоміший з федеральних судів - це Верховний суд Сполучених Штатів
у Вашингтоні, окр, Колумбія. Коли хтось програє свою справу в апеляційному
суді (або, в окремих випадках, у верховному суді штату), він може
звернутися з апеляцією до Верховного суду. Проте, на відміну від
апеляційних судів, Верховний суд не зобов'язаний розглядати її. 1 справді,
Верховний суд розглядає лише кілька відсотків апеляцій, з якими до нього
звертаються.
Стаття 111 Конституції передбачає утворення Верховного суду та інших
федеральних судів, що їх визнає за необхідні Конгрес. Конгрес утворює
окружні та апеляційні суди, визначає кількість суддів у федеральному суді
(враховуючи і Верховний суд) та визначає, якого типу справи вони мають
розглядати.
Верховний суд США є частиною системи федерального суду, але його
функціонування змішане. Він виконує апеляційну юрисдикцію над справами, які
надходять з апеляційних судів США, а також судів штатів стосовно питань
федерального законодавства .
Верхів`я федеральної судової пераміди становить Верховний суд — це
єдиний суд, створення якого спеціально передбачено Конституцією. Однак
кількість його членів та його юрисдикцію в межах юрисдикції, зафіксованої
Статтею ІІІ Конституції, визначаються законодавчими актами Конгресу. Від
середини ХІХ століття й понині Верховний Суд складається з 9 суддів: 8
помічників судді та одного «Головного судді США». В різні часи у ньому було
від 5 до 10 суддів. Як і федеральних суддів, їх призначає президент країни
за рекомендацією та згодою Сенату. Суд розташований поруч з Капітолієм у
Вашингтоні і слухає кожну справу у розширеному складі. Це означає, що всі 9
суддів засідають і приймають остаточні рішення з усіх питань. Щороку суд
починає роботу в перший понеділок жовтня й закінчує, як правило, наприкінці
червня.
Верховний суд має повноваження переглядати будь-які рішення
федеральних апеляційних судів. До його юрисдикції входять також рішення
вищих судів штатів з питань федерального законодавства. Функція перегляду
справ судів штатів та федеральних судів надає Верховному судові виняткового
положення в американській системі судочинства.
Тобто, Верховний суд Сполучених Штатів - найвищий суд країни.
Постанови Верховного суду з приводу справ, апеляції на які надійшли з
нижчих судів, створюють преценденти для тлумачення Конституції та
федеральних законів, що ними керуються всі інші суди - як штатні, так і
федеральні. На відміну від нижчих апеляційних судів, Верховний суд не
зобов'язаний розглядати всі справи, що надходять до нього на перегляд.
Розглядати якусь справу чи ні, вирішує сам Верховний суд. Це суд іншого
типу, тому виправляння помилок судів присяжних - не головна його функція.
Найперше завдання Верховного суду - роз'яснювати закон, коли інші суди не
можуть дійти згоди в тлумаченні Конституції або федеральних законів. Щороку
ті сторони, котрі програли процес, звертаються до Верховного суду з
проханням перевірити близько 5000 із майже 30 мільйонів справ, розглянутих
штатними та федеральними судами. Більшість цих апеляцій надходить як
клопотання, щоб суд послав вимогу на надання справи нижчим судом. Суд
відбирає близько 170 найсерйозніших випадків.
Повноваження Верховного суду на судовий перегляд робить його роль у
нашому врядуванні ще істотнішою. Судовий перегляд - це повноваження суду,
розв'язуючи певну справу, заявити, що закон, виданий законодавчим органом
або та чи та дія виконавчої влади неправомочні, бо вони несумісні з
Конституцією. Незважаючи на те, що окружні, апеляційні і штатні суди також
мають право на судовий перегляд, їхні постанови завжди теж можуть
переглядатися за апеляцією Верховним судом. Але якщо якийсь закон оголосить
неконституційним Верховний суд, ця ухвала може бути скасована лише
наступною ухвалою Верховного суду або доданою поправкою до Конституції. Сім
із 26 поправок до Конституції скасовують ухвали Верховного суду. І все ж
більшість постанов Верховного суду стосуються не конституційності законів,
а швидше інтерпретації законів, що видані Конгресом і штатами.
Під час сесії суд вислуховує усну аргументацію протягом тижня, а під
кінець його на закритій нараді обговорює справи, ухвалює постанови й
починає готувати загальні висновки. Жодна сентенція не висловлюється, поки
не оголошено постанов - здебільшого під кінець весни або на початку літа.
Найважливіші постанови Верховного суду наводяться й обговорюються у
всеамериканських засобах масової інформації.
Постанови Верховного суду впливають на життя мільйонів людей - від
заарештованого, який має право не відповідати на запитання в поліції, але
якого слід поінформувати про це право, і до редактора журналу, який
силкується з'ясувати, чи публікація компрометуючої статті на відому людину
буде порушенням закону. Широкий діапазон впливу деяких справ викликає жваве
обговорення в засобах масової інформації. Декотрі з цих спірних питань так
ніколи й не знаходять остаточного розв'язання. 1 все-таки якщо справу
заслуховує вже Верховний суд, усі докази кожної зі сторін всебічно
виважуються. Навіть більше - постанови Верховного суду видаються
остаточними з того погляду, що їх не може скасувати жоден суд.
Які ж найприкметніші факти та поняття, що їх слід пам'ятати при
з'ясуванні діяльності федеральних судів США? Що вважати характеристичним -
це залежить від особистого погляду кожного, але бодай такі пункти варто
пам'ятати всім:
• Федеральні й штатні суди співіснують у своїй діяльності. Штатні суди -
суди універсальної юрисдикції, вони розглядають незмірно більше справ, аніж
федеральні. Федеральні суди - суди обмеженої юрисдикції.
• Суди розв'язують конфлікти через змагальний процес як на рівні першої
інстанції, так і на апеляційному, а в прийнятті постанов керуються
прецедентами.
• Кожна людина має право прийти зі своєю справою до федерального суду (якщо
тільки цей суд має відповідну юрисдикцію, як і незаперечне право апеляції -
клопотання про перевірку постанови окружного суду. Тільки в рідкісних
випадках справа доходить аж до Верховного суду Сполучених Штатів.
• В кримінальних справах суд передбачає для оскарження неплатоспроможних
безоплатний юридичний захист.
За нечисленними винятками, юрисдикція Верховного суду є вибірковою.
Сторони процесу подають до суду петицію з проханням заслухати справу та
винести рішення з її обставин. Суд вирішує на свій розсуд, чи задовольнити
це прохання, використовуючи «правило чотирьох». Якщо четверо з дев'яти
членів суду дають згоду на т.зв. certiorari — витребування судом вищої
інстанції справи з нижчої інстанції, справа приймається до розгляду. У
протилежному випадку петиція відхиляється і чинним залишається рішення
нижчого суду.
Існує два шляхи, як домогтися перегляду справи Верховним судом США:
апеляція, пов'язана із питаннями законодавства, і дії, передбачені правилом
certiorari. Дуже мало справ підпадає під категорію апеляцій в питаннях
законодавства. На практиці найчастіше використовують certiorari — це єдиний
шлях домогтися перегляду справи Верховним судом. certiorari означає
«витребування справи з провадження у нижчому суді до вищого», що є, в
цілому, першим кроком в апеляційному процесі, коли юрисдикція вже
розпочата. Застосовуючи свою апеляційну юрисдикцію над справами, які
надходять з нижчих федеральних судів та вищих судів штатів, суд керується
верховенством федерального законодавства, приводить все у відповідність
саме до його норм.
Порядок certiorari. З приводу certiorari судді голосують. Питання про
підтримку certiorari вирішуються згідно з «Правилом чотирьох», що означає:
для надання ходу certiorari потрібні голоси чотирьох суддів. Як і Верховний
суд штату, що виконує дискреційну юрисдикцію, так і Верховний суд США
покликаний не виправляти окремі дрібні помилки, а служити інтересам закону,
системі законодавства взагалі. Через це хід справі надається лише тоді,
коли має місце конфлікт у питаннях федерального закону, який виник між
федеральними апеляційними судами, між одним з них і Верховним судом штату,
або коли Верховний суд штату чи федеральний апеляційний суд розв'язали
важливе федеральне питання у спосіб, що суперечить рішенням Верховного суду
. Загалом Верховний суд одержує приблизно 6000 петицій за процедурою
certiorari, а переглядає лише 130 з них, тобто приблизно 2 % .
Відмова Верховного суду у наданні certiorari не означає, що нижчий суд
виніс правильне рішення з обставин справи, а просто, що суд не приймає до
розгляду правничу проблему, яка становить основу справи — принаймні на цей
час. Таке може статися через перевантаженість розкладу роботи Верховного
суду; неважливість проблеми, порушеної в справі; неясний виклад обставин
справи, або бажання суду дочекатися подальшого розгляду проблеми в інших
судах, щоб мати змогу ознайомитися з аргументами інших суддів.
Якщо certiorari надано, справа призначається до слухання. Протилежні
сторони подають письмові виклади справи, адвокати представляють усні
аргументи перед повним складом суду, а справа вирішується письмовим
свідченням. Всі аспекти процесу — рішення з приводу certiorari, слухання
аргументів та винесення рішення — здійснюються за участю всіх дев'яти
членів Верховного суду; окремі засідання не утворюються.
Як правило, Верховний суд переглядає справу після винесення рішення
Федеральним апеляційним судом. Взагалі, Верховний суд може дати згоду на
перегляд справи до винесення рішення в апеляційному суді, але це
повноваження використовується нечасто — тільки у випадках, що мають велике
громадське значення та потребують особливої оперативності. Є тільки одна
обставина, за якої Верховний суд може безпосередньо переглядати справу
окружного суду. Якщо окружний суд проводить засідання в присутності трьох
суддів, у деяких випадках апеляцію можна подати прямо до Верховного суду.
Юрисдикція Верховного суду щодо судів штатів обмежена переглядом
рішень вищого суду штату, що порушують так зване контрольне питання
федерального права. Федеральне питання вважається контрольним, якщо
спростування Верховним судом рішення суду штату з цього питання неодмінно
змінить наслідок судочинства. Федеральний закон може бути статутним або
конституційним. Таке становище надає Верховному судові право контролю над
п'ятдесятьма верховними судами штатів в аспектах, що стосуються федеральних
законів. Це право розповсюджується також на суди округу Колумбія та
Співдружності Пуерто-Рико. Верховний суд не має юрисдикції над законами
штатів, що походять від судів цих штатів. Верховний суд кожного штату є
повноправним та остаточним арбітром законів цього штату.
У підсумку, юрисдикція Верховного суду Сполучених Штатів
розповсюджується на шістдесят п'ять апеляційних судів — тринадцять
апеляційних судів США (з усіх питань), а також п'ятдесят верховних судів
штатів, Апеляційний суд округу Колумбія та Верховний суд Пуерто-Рико (з
федеральних питань). Вірогідно, це єдиний в світі суд, який має настільки
широкі повноваження щодо інших апеляційних судів.
Базова юрисдикція. Верховний суд здійснює також базову юрисдикцію щодо
вузької категорії справ. Ці справи становлять незначну частину його роботи,
десь менше однієї десятої від усієї кількості. Практично в усіх справах
оригінальної юрисдикції, розглянутих Судом, йдеться про спори між штатами.
Більшість з них стосується територіальних подань. Характерним
нетериторіальним спором, що виник нещодавно, був до безтями нескінченний
судовий процес між штатами Техас, Каліфорнія і Юта з приводу того, хто має
право оподаткувати майно мульти-мільярдера Говарда Х'юса. У таких випадках
Верховний суд діє як суд першої інстанції, тому що будь-які судові розгляди
до Верховного суду були б досить громіздкими. Суд у таких спорах призначає
«спеціального майстра», зазвичай федерального суддю у відставці, для
слухання доказів і винесення рішення-рекомендації.
Методи відбору суддів
Характеристики суддів. Досвідченість як обов'язкова умова вступу до колегії
адвокатів. Практично усі судді сьогодні є членами колегії адвокатів. Вони
мають однакову юридичну освіту, пройшли процедуру прийняття до колегії
адвокатів. В історії США були такі часи, коли судді не входили до колегії
адвокатів, навіть не знали законодавства. Від колоніальних часів і до XIX
ст. суддями призначали відомих людей. Сьогодні ситуація інша, хоча у деяких
штатах у сільській місцевості обов'язки суддів виконують не юристи.
У США, як правило, місце судді займають лише через кілька років
юридичної практики в ролі приватного адвоката, прокурора або громадського
звинувачувача. Через це судді у США дещо старші за віком від своїх колег у
країнах цивільного закону, де більшість починає свою суддівську кар'єру
одразу після здобуття юридичної освіти. Такий підхід зумовлений не тільки
англо-американською традицією, а й тим, що суддя повинен мати відповідні
знання законодавства, досконало володіти судовою процедурою. Особливо це
стосується складних судових процесів. До цього в юридичних школах не дуже
добре готують. Але це ще не все. Для прийняття зваженого рішення
вимагається не лише фаховий, а й життєвий досвід, на думку багатьох у США,
саме останній є важливою характеристикою хорошого судді. Найбільше це
стосується суддів, що працюють у системі загального права.
Кар'єра суддів. В США вона відрізняється від кар'єри судді у країнах
цивільного закону або в Англії . Судді у США зазвичай починають свою
кар'єру з самого початку, з перших сходинок, і сумлінною працею прокладають
шлях до посад у вищих судах. Суддя у США, працюючи на рівні суду першої
інстанції, залишається там доти, доки не приверне увагу виборців або
політичних властей, що призначають суддів. Офіційної системи «розгляду
особистих характеристик» немає. А взагалі-то кар'єра судді на будь-якому
рівні залежить від його вміння завойовувати симпатії виборців, привертати
увагу властей. Тому адвокат, у якого немає попереднього судового досвіду,
все-таки може стати суддею суду останньої інстанції у штаті, або навіть
Верховного суду США. Так сталося з молодим суддею Феліксом Френкфертеро,
який прийшов до Верховного суду у 25 років. Як показує статистика, менше
половини суддів, що працювали у Верховному суді США, мали який-небудь
попередній юридичний досвід.
додаток 1
СТАТТЯ III
ФЕДЕРАЛЬНОЇ КОНСТИТУЦІЇ США
Розділ 1. Судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному
судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати
Конгрес. Судді як Верховного, так і нижчих судів зберігають свої посади,
поки до них немає претензій, і в визначені строки дістають за свою службу
винагороду, яка не може бути зменшена, поки вони перебувають на посаді.
Розділ 2. Судова влада поширюється на всі справи, що розв'язуються за
законом і правом справедливості, виникають на основі цієї Конституції,
законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені
Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних
представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські
справи, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше
штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних
штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані
різними штатами, а також між штатом чи його громадянами та чужоземними
державами, громадянами чи підданцями.
Усі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників та
консулів, а також справи, де однією із сторін є котрийсь штат, підсудні
Верховному судові як першій інстанції. У всіх інших згаданих вище випадках
Верховний суд є апеляційною інстанцією, що розв'язує як питання права, так
і факту з тими обмеженнями і відповідно до тих правил, що їх запровадить
Конгрес.
Усі справи про злочини, за винятком випадків імпічменту, підсудні суду
присяжних, і судовий розгляд відбувається в тому штаті, де скоєно злочин, а
якщо його скоєно за межами штату, то суд відбувається в тому місці чи
місцях, які визначить Конгрес.
Розділ 3. За зраду Сполучених Штатів уважається тільки розв'язання
війни проти них, приєднання до їхніх ворогів, надання ворогам допомоги та
послуг. Ніхто не може бути визнаний винним у державній зраді, якщо це не
буде підтверджено свідченнями двох свідків інкримінованого акту чи власним
зізнанням у відкритому судовому засіданні.
Конгрес має право визначати покарання за зраду, але засудження за
зраду не повинне тягти за собою позбавлення громадянських прав чи
конфіскацію майна інакше як за життя засудженого.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Конституція Сполучених Штатів Америки
Даніел Джон Мідор «Суди в Сполучених Штатах» - Київ-1997 р.
Федеральний судовий центр «Чим займаються федеральні суди Сполучених
Штатів» - Київ-1995 р.
American Bar Association - Public Education Division - New-York. – 1990.
Гуценко К.Ф. «Судебная система США и её классовая сущность» - Москва-1961
г.
Мишин А.А. «Принцип разделения властей в конституционном механизме США» -
Москва-1984 г.
Реферат на тему: Взгляды Рыкова
СОДЕРЖАНИЕ
|ВВЕДЕНИЕ……………………………………………………… |3 |
|1.ВЗГЛЯДЫ А. И. РЫКОВА…………………………………… |6 |
|2.ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ А.И. РЫКОВА НА ПОСТУ ПРЕДСЕДАТЕЛЯ СНК | |
|СССР………………………………… |14 |
|ЗАКЛЮЧЕНИЕ………………………………………………….. |23 |
|ЛИТЕРАТУРА……………………………………………………. |25 |
ВВЕДЕНИЕ
В курсовой работе будет рассмотрена государственно-управленческая
Деятельность А.И. Рыкова на посту председателя СНК СССР и его
основополагающие взгляды на экономические и управленческие процессы.
Алексей Иванович Рыков
(13 февраля 1881, г. Саратов - 15 марта 1938, г. Москва)
Должность:
Срок: Хронология:
Председатель Совета Народных Комиссаров СССР
2 февраля 1924 -19 декабря 1930
2 февраля 1924, назначен постановлением, принятым 1 сессией ЦИК СССР II
созыва (1 сессия ЦИК СССР II созыва. Стенографический отчет. М., 1924, с.
5)
19 декабря 1930, освобожден от занимаемой должности
указом Президиума ЦИК СССР V созыва (Собрание законов и распоряжений
Рабочего и Крестьянского правительства СССР, 1930, отд. 2, № 62, Ст. 428)
Алексей Рыков вступил в РСДРП во время учебы в саратовской гимназии в
1898 г. и вскоре оказался одним из сторонников фракции большевиков. В связи
с арестом был исключен из Казанского университета, вел революционную
работу. Участник революции 1905-1907 гг. На III и IV съездах партии
избирался членом ЦК РСДРП (1905-1907), на V съезде -кандидатом в члены ЦК
(1907-1912). После разрыва с большевиками по вопросу партийного единства,
Рыков не был переизбран в большевистский ЦК, состав которого был утвержден
на Пражской конференции, проходившей под руководством В.И.Ленина (1912)[1].
Сосланный в Сибирь, Рыков вернулся в Москву, где с мая 1917 г. стал членом
Президиума Моссовета. С октября 1917 г. также являлся членом Президиума
Петросовета. VI съезд партии восстановил Рыкова в должности члена ЦК
РСДРП(б) (август - ноябрь 1917). Рыков принимал участие в подготовке
октябрьского восстания в Петрограде и занял пост народного комиссара по
внутренним делам (27 октября [9 ноября] - 4 [17] ноября 1917)[2] в первом
советском правительстве, но подал в отставку вместе с Л.Б.Каменевым в знак
протеста против отказа большевиков сформировать коалиционное правительство.
Каменев, Рыков, Милютин, Зиновьев и Ногин также заявили о своем выходе из
ЦК партии (4 [17] ноября 1917).
Несмотря на разногласия с партийным руководством, Рыков принял пост
председателя Высшего Совета Народного Хозяйства (ВСНХ) РСФСР (3 апреля 1918
- 28 мая 1921). Одновременно являлся членом Реввоенсовета РСФСР (8 июля -
сентябрь 1918) и Чрезвычайным уполномоченным Совета Труда и Обороны (СТО)
по снабжению Красной Армии и Флота (июль 1919 -август 1921). IX съезд
РКП(б) вновь избрал Рыкова членом ЦК (1920-1934), Пленум которого также
включил его в состав членов Оргбюро (5 апреля 1920 - 23 мая 1924). В 1921
г. Рыков становится заместителем председателя Совета Труда и Обороны РСФСР
(26 мая 1921 - 2 февраля 1924) и заместителем председателя Совета Народных
Комиссаров (СНК) РСФСР (29 декабря 1921 -2 февраля 1924). Апрельский Пленум
ЦК 1922 г., состоявшийся после XI съезда партии, ввел Рыкова в состав
Политбюро (член: 3 апреля 1922 - 21 декабря 1930). После образования Союза
ССР вторая сессия ЦИК СССР первого созыва утвердила Рыкова заместителем
председателя СНК СССР (6 июля 1923 - 2 февраля 1924) и председателем ВСНХ
СССР (6 июля 1923 - 2 февраля 1924). С 1923 г. Рыков занимал прочную
позицию в партийном и советском руководстве и фактически возглавил СНК в
отсутствие парализованного Ленина, после смерти которого Рыков был
утвержден сессией ЦИК Председателем СНК СССР (2 февраля 1924). ВНИК РСФСР
также поддержал практику совмещения постов и утвердил Рыкова Председателем
СНК РСФСР (2 февраля 1924).
Рыков поддерживал начатый Лениным курс "новой экономической политики"
(НЭП) и нашел поддержку И.В.Сталина, который также выступал за развитие
сельскохозяйственного сектора, который сможет дать средства к проведению
индустриализации. В 1926-1928 гг. Рыков помог Сталину разгромить его
политических противников - Троцкого, Зиновьева и Каменева. В 1926 г. Рыков
принял у Каменева пост председателя СТО СССР (19 января 1926 - 19 декабря
1930). Однако, после непродолжительного союза, Сталин обратился против
Рыкова и его сторонников, Н.И.Бухарина и М.П.Томского, объединившихся в
блок "правой оппозиции". В 1929 г. Рыков потерял пост главы российского
правительства (18 мая 1929) и был вынужден публично отказаться от своих
взглядов на ноябрьском Пленуме ЦК. В 1930 г. окончательное поражение Рыкова
было закреплено его вынужденной отставкой с поста Председателя СНК СССР (19
декабря 1930) и освобождением от членства в Политбюро ЦК (21 декабря 1930).
Вскоре Рыков был назначен народным комиссаром почт и телеграфа (с 17 января
1932 - связи) СССР (30 марта 1931 - 26 сентября 1936). XVII съезд ВКП(б)
перевел Рыкова в состав кандидатов в члены ЦК (1934-1937)[3].
В 1936 г. в ходе судебного процесса Зиновьева-Каменева против Рыкова были
выдвинуты обвинения в организации антисоветского заговора. 27 февраля 1937
г. Рыков был арестован и исключен из партии. После показательного судебного
процесса военной коллегией Верховного Суда СССР приговорен к смертной казни
(13 марта 1938). Казнен двумя днями позже вместе с Бухариным, Черновым,
Розенгольцем и другими обвиняемыми[4].
1. ВЗГЛЯДЫ А. И. РЫКОВА
Остановимся на воззрениях А. И. Рыкова, изложенных им в многочисленных
докладах, выступлениях, статьях, брошюрах. Рыков не был теоретиком в
общепринятом смысле этого слова, но он был хозяйственным руководителем
самого высокого ранга, многоопытным и искусным экономистом-практиком,
умевшим четко формулировать и отстаивать свои позиции, представляющие для
самой экономической науки, пожалуй, не меньший интерес, чем иные
пространные теоретические экскурсы. Итак, какими же были эти позиции?
В годы <военного коммунизма> А. И. Рыков так же, как и его
предшественник на посту Председателя ВСНХ В. В. Оболенский, -сторонник
широкомасштабной национализации, только еще более твердый и
бескомпромиссный. Обратимся к фактам. Так, до 1 июня 1918 г. целиком были
национализированы лишь банки и водный транспорт. В промышленности же на
этот период было национализировано и секвестировано всего 513 предприятий.
Интересно и другое обстоятельство: мероприятия по экспроприации
осуществлялись не только центром, но и еще более широко местными органами.
Из указанных 513 предприятий промышленности на долю центра приходилось лишь
40[5], что свидетельствовало не только о стихийности процессов
национализации, как это подчас утверждается историками, но и в известной
мере об определенном методологическом подходе к их осуществлению,
ориентированном на исповедуемый Н. Осинским демократический принцип
делегирования значительных полномочий местам[6]. С приходом А. И. Рыкова на
должность главы ВСНХ такой подход вскоре претерпевает заметные изменения,
суть которых состоит в лишении местных органов прав на проведение
национализации, обретающей все более систематизированный и централизованный
характер. 20 июня 1918 г. была национализирована нефтяная промышленность, а
28 июня 1918 г. - крупнейшие предприятия горной, металлургической,
металлообрабатывающей, текстильной, электротехнической, лесопильной и
деревообделочной, табачной, стекольной, керамической, кожевенной, цементной
и других отраслей промышленности. Подхлестываемый Гражданской войной
национализаторский аппетит стремительно возрастал. Но дело было не только в
войне. Будем называть вещи своими именами: масштабы и скорость отчуждения
предприятий от прежних владельцев и превращения их в объекты
государственной собственности непосредственно напрямую увязывались с
приближением столь страстно желаемой эры .
Убедительным подтверждением тому является печально известное , принятое ВСНХ 29 ноября 1920 г., по существу,
уже после окончания Гражданской войны. В соответствии с этим грустным
памятником эпохи <военного коммунизма>, объявлялись национализированными
все находившиеся во владении частных лиц или обществ промышленные
предприятия с числом рабочих свыше 5 при наличии механического двигателя
или 10 рабочих и больше при отсутствии оного. С гранитной твердостью А. И.
Рыков взялся за претворение данного документа в жизнь, поручив
соответствующим отделам ВСНХ вести неослабное наблюдение за скорейшим
выполнением постановления и представлять в Президиум ВСНХ регулярные отчеты
о ходе предписанных работ.
Тотальная гиперцентрализация, осуществляемая ВСНХ под руководством А.
И. Рыкова, требовала адекватной сверхцентрализованной государственной
системы управления экспроприированными предприятиями. И она не заставила
себя ждать, формируясь одновременно с передачей предприятий в ведение
государственных органов. А. И. Рыков видел свою задачу в том, чтобы новая
система управления максимально объединяла всю хозяйственную деятельность
страны по единому плану, позволяющему согласовывать все экономические
мероприятия[7].
В отличие от первого Председателя ВСНХ Осинского, Рыков был более
целен, он гораздо увереннее двигался в пространстве между двумя
антагонистическими полюсами, отдавая приоритет централизму, но оговаривая,
правда, при этом необходимость устранения | |
