Geoselect : Журналистика : Реферат: Ведущий информационных телевизионных выпусков (Журналистика)


	Журналистика / Реферат: Ведущий информационных телевизионных выпусков (Журналистика)


	Космонавтика Уфология Авиация Административное право Арбитражный процесс Архитектура Астрология Астрономия Аудит Банковское дело Безопасность жизнедеятельности Биология Биржевое дело Ботаника Бухгалтерский учет Валютные отношения Ветеринария Военная кафедра География Геодезия Геология Геополитика Государство и право Гражданское право и процесс Делопроизводство Деньги и кредит Естествознание Журналистика Зоология Инвестиции Иностранные языки Информатика Искусство и культура Исторические личности История Кибернетика Коммуникации и связь Компьютеры Косметология Криминалистика Криминология Криптология Кулинария Культурология Литература Литература : зарубежная Литература : русская Логика Логистика Маркетинг Масс-медиа и реклама Математика Международное публичное право Международное частное право Международные отношения Менеджмент Металлургия Мифология Москвоведение Музыка Муниципальное право Налоги Начертательная геометрия Оккультизм Педагогика Полиграфия Политология Право Предпринимательство Программирование Психология Радиоэлектроника Религия Риторика Сельское хозяйство Социология Спорт Статистика Страхование Строительство Схемотехника Таможенная система Теория государства и права Теория организации Теплотехника Технология Товароведение Транспорт Трудовое право Туризм Уголовное право и процесс Управление Физика Физкультура Философия Финансы Фотография Химия Хозяйственное право Цифровые устройства Экологическое право


	Реферат: Ведущий информационных телевизионных выпусков (Журналистика) МИНИСТЕРСТВО ОБЩЕГО И ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ДАЛЬНЕВОСТОЧНЫЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИСНСТИТУТ МАССОВЫХ КОММУНИКАЦИЙ ФАКУЛЬТЕТ ЖУРНАЛИСТИКИ КАФЕДРА ТЕЛЕВИДЕНИЯ И РАДИО Тема: Ведущий теленовостей Курсовая работа № 2 Выполнила: студентка гр.331-ж Кикахина Юлия Преподаватель: Лебедева И. Е. Владивосток 2001 СОДЕРЖАНИЕ 1. Введение 1. Ведущий теленовостей: поведение ведущего в кадре 1. Заключение 1. Список литературы ВВЕДЕНИЕ Телевизионный журналист, начинавший репортером в телевизионной программе, может со временем занять высшую в иерархии престижности должность ведущего такой программы. Престиж обеспечивается ежедневный появлением на экране с самыми важными новостями дня. Один из проницательных театральных критиков А. Свободин справедливо заметил: «Чтобы стать телевизионным ведущим, не, чтобы нужны какие-то особые черты личности, скорее необходимо отсутствие некоторых черт, которые телеэкран неизменно обнажает». Ведущий новостей заменил в этой роли диктора вовсе не для того, чтобы изрекать собственное мнение и поучать зрителей. По сути, журналист делает то же, что и диктор: читает строчки, бегущие по телесуфлеру. Но зрителю передает чувство, что этот человек понимает, что читает. В незапамятные уже советские времена телевидение вообще, а информационные программы в особенности служили партии и правительству. Наверное, поэтому дикторы, даже очень миловидные, воспринимались как члены правительства, настолько официальными и начальственными были их лица. Эпоха перестройки нарушила все каноны. Вдруг ведущий информационной программы враз превратился из диктора в проповедника, ниспровергателя основ и обличителя действительности Вчерашние репортеры и редакторы стали властителями дум того же рядового гражданина. Среди первых телевизионных звезд, сверкавших на экране в то время, была Анна Шарапова. Конкретно для меня – это и есть идеал ведущего новостей. Но так как она сейчас редко появляется на наших голубых экранах, то я выделяю Екатерину Андрееву. Конечно, подача информации у двух звезд разная. Арина мягче преподносит новости, более, если так можно сказать, оптимистичнее. Шарапова вела новости безупречно. Никаких ошибок в подаче информации. Конечно, у зрителя, особенно у женщин, да и у мужчин тоже, естественно, первое впечатление складывается от внешнего облика ведущего. Арина Шарапова всегда выглядела идеально на экране, очень женственно. Всегда аккуратный макияж, прическа. Правильно подобранный костюм и украшения. Мне кажется, Шарапова своим обаянием даже самые плачевные события в стране делала не такими трагичными. Но как я уже сказала выше, Арина Шарапова больше не ведущая теленовостей, а на смену ей пришла более энергичная и молодая особа – Екатерина Андреева. Итак, Екатерина Андреева – она первая на первом. Образ Андреевой, на мой взгляд, совпадает с образом ОРТ. Хотя ее нельзя назвать всеобщей любимицей российского зрителя. Некоторая отстраненность от происходящего в стране, временами проскальзывающее сверхблагополучие временами могут насторожить тех, с кем общается Андреева с экрана. Она немного может показаться похожей на железную леди, как может показаться на первый взгляд, но это не так. Андрееву выдают глаза, по ним видно, что ведущая вместе со своим зрителем переживает за происходящее в стране. Глаза – это зеркало души. А как известно. Душа не может лгать, притворяться. Екатерина Андреева на экране не вживается в роль ведущего по системе Станиславского, она такая, какая она есть. Простота и естественность - вот два козыря Екатерины Андреевой. Станиславский писал об «излучении», идущем от хорошего актера в зал. Поэтому именно способность «излучать» отличает Екатерину Андрееву как хорошую ведущую от простого чтеца. Ведущий новостей, как правило, не красавец, но внушает симпатию. Он свободно держится, но не развязан. Демократичен, но не вульгарен. Не принадлежит к высоколобым интеллектуалам, но излучает понимание и сочувствие. Все понимают, что не сам ведущий добывал новости, но его обязанность – умело и тактично подать их. Он – сама уверенность, но не самоуверенность. У него четкая дикция и выразительная интонация. Однако ведущий не претендует на то, что он выше и умнее всех: просто он поставлен у источника новостей и старается приобщить к нему всех. Именно всех. Высочайший профессионализм ведущего – это его интеллигентность, телевизионный талант, его эрудиция, умение «сохранить лицо» в любых ситуациях, давать зрителям уверенность в том, что они получают самую достоверную, самую объективную информацию. ВЕДУЩИЙ ТЕЛЕНОВОСТЕЙ: ПОВЕДЕНИЕ ВЕДУЩЕГО В КАДРЕ Основной функцией новостных телепрограмм является превращение фактического материала в информацию о событиях. Но сказать, что с устранением ее всеобщей «сообщаемости» информационное телевещание сразу же стало независимой переменой, будет неправильно. Эфир погружен в общество и связан с ним цепью прямых и обратных общественных связей. Конкретный выпуск новостей на том или ином канале - не более чем событие события: подлинное сообщение - это то, чем телевидение обязано окружающей жизни, а эфирное сообщение - это то, чем зрители обязаны телепередаче. В еще недавнем прошлом многие факты общественной жизни вызывали интерес в театральном значении: не потому, что о них стало известно, а потому, что все произошло так, как это вряд ли можно было лучше ждать для целей освещения. Информацию не столько собирали и распространяли, сколько сопрягали с тем, что собирали и распространяли. Благодаря тому, что в выпусках новостей определенные материалы именно выпускались, телеаудитория получала возможность узнать о тех сторонах действительности, которые она искала вокруг себя, но никак не могла найти. Можно усмотреть пикантный смысл в том, что после выступлений некоторых руководителей информационных служб на телеканалах стали реже показывать спектакли. Но телевидение, действительно, стало иным (уже без иронии): несколько лет прокручиваясь в одной точке, оно пошло вперед. Заметить это можно, рассматривая и те изменения, которые произошли в ролевой функции ведущего информационных телепередач. Безусловно, наиболее сильное влияние на его поведение в кадре оказали фрагментация (дробление) и декомпозиция телеинформации. Сегодня телеаудитория - не точный адресат и имеет характер вовлекаемой. Телеведущий обращается к более широким, но менее стабильным категориям лиц и социальным группам, чем это происходит в случае газетной информации. В данных обстоятельствах заметно увеличивается возможность управления своим личным впечатлением на зрителя. Когда не было разнопрофильных и разнонаправленных информационных программ, преобладал контакт «информация-зритель», сейчас - «ведущий-зритель». Если раньше существовала функционально-ролевая популярность телеведущих, то сегодня формируется их личная известность, что традиционно является прерогативой ведущих публицистических и развлекательных программ. Это задает новую принудительность различных аспектов служебной роли, вплоть до появления условного авторства. Телеведущий уже не столько вводит зрителей в мир информации, сколько привносит этот мир в их восприятие как выраженную потребность передать собственную обращенность и осведомленность в событиях. Его роль приобретает статус лица со «значением», говорящего «имени». Он не просто интересно читает чужой текст, а что-то имеет в виду, нередко бросая острый взгляд на положение вещей в окружающей жизни. Разумеется, жанровые рамки выпуска новостей не позволяют ему широко раздвинуть эту новую условность, заставляя стремиться к тому впечатлению, которое производит информация. Однако ролевое поведение в кадре, как никогда ранее, субъективирует ведущего, представляя на обозрение не только сюжетный видеоряд, но и его самого в притягивающем внимание свете. Динамика событий и новостей начинает зримо передаваться экранной манере. В отличие от радиовещания, не создающего зрелищной наглядности поведения диктора в студии, на телеэкране мы имеем дело с «раскрытым», видимым в реальном времени ведущим, оживляющих сообщение картиной практических действий. Информация словно приходит по мере того, как последний дает ей жизнь, делая это на наших глазах. В результате информационный выпуск становится зримой демонстрацией активной непосредственности поведения, в котором ежеминутно порождается та или иная новость. Ведущий начинает восприниматься чуть ли не как персональная конституция событий. В частности, речевые и не речевые средства настолько приобретают характер поступающего сознания, что это ведет к возникновению иллюзии: он - тот человек, благодаря которому создается особый смысл передаваемых сообщений. Новости Т. Митковой - это личность Митковой, новости М. Осокина - это личность М. Осокина. В конце концов, мы уже приучено хотим видеть выведенные ими сообщения и судить о них по их действиям. Если они нас этим не заинтересовали, это может вызвать разочарование. «Было бы неправильно полагать, что ведущие (дикторы) прошлого периода были «хуже» современных и в буквальном смысле числились носителями экранной роли»[1]. Но невозможно было не заметить, что «при всей видимой благожелательности на экране царила не раскованная соприродность смыслу сообщений, а социально-служебное соприсутствие, ушедшее только с эпохой официальной хроники и информации. «Заголовочный» характер поведения — по главным темам дня — претерпевает значительные изменения прежде всего с появлением многоканальности информационных программ».[2] Удостоверенная заданность манер и облика телеведущего уже не является естественной и не служит гарантией объективности передаваемых сообщений. Очевидно, что когда по времени новости идут по разным каналам, зритель не просто «разрывается», а сознательно выбирает свой канал, своих ведущих. В результате их типология уже не укладывается в один ряд стандартизированных, близких по своей манере экранных образов. В той мере, в какой проигрывание роли уступает исполнению, достигаемому личными усилиями, можно говорить о появлении живой исполнительской интерпретации читаемого текста как предлагаемого варианта сводки и анализа новостей. При всем его инструктивном характере поведения в кадре имеет место элемент творчества, поскольку в новых условиях от самого ведущего зависит, что именно он «сделает» в кадре. В настоящее время никто не отменял «двоякость» роли телеведущего. Но в прошлый период развития телевидения поведение ведущего исключало экранную демонстрацию самого интерпретатора. Его индивидуальность ставилась в связь и направлялась в соответствии с «образцами», допуская больше установленное, чем поставленное в приемах ведения передачи. В новых социальных условиях актуализация смысла сообщений не препятствует конкретизации способов воплощения на экране индивидуальной манеры: телеведущие могут выразить, «показать» себя. В этом случае интерпретация становится содержательным фактором информационного выпуска, допуская стилевую неопределенность как следствие возросшей свободы обращения с фактическим материалом. При обязующем характере профессионального поведения ведущие должны стремиться к тому, чтобы активизировать потенциал личности зрителя. «Фронтальная обращенность ведущего к зрителям образует «фасад» исполнения роли. Его элементами становятся стандартизованные средства выразительности: внешние данные, манера поведения, предметы студийной обстановки. Наполнение фасада должно имитировать ситуационное местонахождение и усиливать суммарное впечатление от облика ведущего. В этом смысле ролевой фасад — его первая и основная исполнительная ориентация, поскольку энергия чувств главным образом фиксируется в пантомимике лица и общем характере движений. Фокус фасада имеет свой композиционный предел и, в частности, не должен приводить к тому, что телеведущий буквально «врастает» в кадр»[3]. Оценка ролевого поведения зависит от наблюдательности телезрителей и от умения ведущего держаться, производить выгодное впечатление, скрывая видимые элементы игры. Но - в принципе - эта информация, которую он сознательно сообщает о себе. Если говорить о посылаемой в эфир благовидности облика, характер монологического самовыявления, то Шарль Лебрен, первый живописец Людовика 16, вполне мог иметь в виду А. Прохорову и Е. Андрееву, рекомендуя следующим образом изображать симпатию (простую любовь); голова должна быть наклонена в сторону предмета интереса, глаза умеренно открыты и зрачок мягко повернут в ту же сторону, рот немного приоткрыт, а губы увлажнены от паров, которые поднимаются из сердца (противоположной манерой, видимо, следует считать недавнее обыкновение К. Выборнова держаться в кадре по-военному). Ведущий предстает на экране, словно окруженный собственным изобразительным «нимбом», имеющим характер личностного средства, что расширяет возможности создания особого впечатления от роли в газах телеаудитории. Если первые ведущие (дикторы) создавали обаяние «второго плана», обращаясь к зрителям на «дистанции доверия», с «мягкостью и приглушенностью», в «открытом магнетизме живой речи», то в период политического телеофициоза они только «держались» на втором плане, следуя за сообщениями в укреплении и украшении социальных чувств и настроений. Сегодня необходимость активно-игрового характера экранных действий порождает выдвижение ведущего на передний, крупный план с опорой на приближенную мимику, всю зрелищную полноту суммарного облика. В соединении с точно найденным ракурсом, эти достигается эмоционально-психологическое преображение ведущего в кадре, и фасадность обнаруживает себя как основная форма ролевого поведения. В наглядном виде ведущий становится не просто посредником в распространении информации, а выдвигается на пересечение сообщений и их зрительского восприятия. Он условно превращается в со-присутствующего событиям, не являясь только посредственно связующим при передаче их хода. Наиболее явственно это проявляется в том случае, когда ведущие находятся на коммуникативной линии с корреспондентами в прямом эфире. В данном отношении их традиционно можно сравнить с вестниками - с теми, кто ведет, сопровождает нас, прокладывая новостями и сообщениями повседневный жизненный путь. Весть - есть факт. Но весть - часть слова совесть. Хотя и встречаются «совестящиеся» ведущие, речь должна идти о том, чтобы ведать со-вместно. Вестники не рассуждают о том, хорошая весть или плохая. Они ее несут, сообщая только факт. Именно в этом качестве состоит близость данного понятия содержанию ролевых функций телеведущего. Последний ничего не говорит зрителю, если неправильно говорит то, что он должен сказать как вестник. А именно: сказать так, словно это случилось на его глазах. В этом и состоит вся «загвоздка» живой со-единительности ведущего с аудиторией: «только, когда ведущий - вестник, он и телезритель существую в реальной со- общительной одновременности (в противном случае вестник превращается в посыльного)»[4]. Иначе говоря, ведущие - понятие общее. С одной стороны, все вестники являются ведущими, но, с другой - не все ведущие являются вестниками. Можно научиться вести взглядом по строчкам телесуфлера (и при этом даже бровью не вести) или выглядеть хранительницей информационного очага в студии. Совсем иной случай - стать ведущим в умении на своем языке и своими средствами сказать то, что говорит на своем - окружающая жизнь. В ведении информационного выпуска текст в значительной степени способствует выразительности телеведущих. Но если понаблюдать за ними, беззвучными (вне вербальных средств - пусть это не покажется не нужным утрированием), то окажется: часть ведущих, лишенная помощи текста, не говорит ничего, если говорит неправильно то, что хочет сказать. Другая - убеждает в том, внеречевые средства не являются для нее избыточными, оказываясь необходимыми средствами коммуникации, со своей стороны «открывающими» информацию. Это и будут вестники, наделенные способностью вести себя так, чтобы визуальное восприятие картинок не лишало зрителей чувства реальности (одновременно уверяя в уместности своего нахождения на экране). Переходя к оценке действенности сообщений ведущего в исполнительском плане, можно сказать, что в рамках подготавливаемого «коллективного информационного спектакля» мастерство включения его «Я» во внимание телезрителей прежде всего подразумевает использование таких социализирующих инструментов внешности, как лица и глаз. В частности, «предстоящее» аудитории на экране лицо является экстравертированным состоянием обращенного в эфир профессионального облика ведущего. Его пантомимический грим отражает внутренний настрой поведения, вызывая активное внимание и притягательность. Непосредственно коммуникативная функция глаз не имеет того буквального значения, которое появляется в реальном жизненном общении. Однако следует предположить, что и при контакте с видимыми на экране глазами появляется временная связь в определенном отношении между ведущим и телезрителями. Причем, глаза, как наиболее тонкий, раскрывающий состояния и чувства человека, «читаемый» язык могут соотноситься с аудиторией именно информационно. «Рисунок же общих преображений в кадре (в объявлении отдельных видеосюжетов, переходах между ними, умении возвращаться к общей стилистике выпуска после трактовок тематических ситуаций) становится немым актерством»[5]Немногочисленные и ограниченные по своему характеру жесты и поза должны быть не столько внешне красивы, сколько внутренне оправданны. Но во всех случаях трудно согласиться с заменой ролевого поведения на лицедейство. Например, наблюдая за мимической манерой ряда ведущих, можно сделать вывод о том, что, видимо, без нее понять смысл сообщений можно не иначе, как поверхностно. Скажем, то, что означает «запрятанная» улыбочка М. Осокина, зрителям давно понятно. Менее понятна резко робеспьеровская манера ведущего выходного дня, меняющаяся скачком при переходе от аналитических суждений к синтетическим. В том, что общественная значимость мимики далеко не мнимая, когда его коллега по будням игривой мягкость и некоторым сходством создает эффект «плюшевого мишки». Телеаудитория - это незримая аудитория. По этой причине, обращаясь к ней в информационном выпуске, сопровождая различные видеосюжеты, телеведущий выходит за пределы пространства студии. Умея видеть пространственное целое телеэфира, он в самом себе приобретает новое качество зримости, для которого невидимого в условном смысле уже не существует. В психологическом плане ведущий может вживаться в представляемых зрителей как напрямую примыкающих лиц в их близкодействии, включении в тотальную сиюминутность телеинформации. Причем, он должен не только переживать вместе с ними смысл поступающих сообщений, но и изнутри себя их общую жизнь. В этом смысле ему необходимо обладать развитой вообразительной способностью по отношению к телезрителям как возможным носителям ответных чувств и реакций. В частности, обращенные к ним материалы следует передавать в «открытом» виде как непосредственно данную информацию. Вне выступающих слитно вообразительных качеств и изобразительного образа своих действий ведущий может только элементарно «воображать», поднимая обычный «жгучий» интерес зрителей, сбиваясь на чисто внешние приемы возбуждения внимания. В последнем случае он не может перейти границы, собственного, искусственно разыгранного переживания, оставаясь вне ответного понимания со стороны телеаудитории. Можно заметить, что, «подготавливая себя к выходу в эфир, ведущий — уже ведущий, как творчески устремленная личность, активность которой направлена на оформление себя в последующей ролевой игре. В боковом ракурсе, до появления во фронтальном хорошо видно: он извне эфира создает свой экранный образ перед тем, как перевоплотиться в него. Однако создавать ему следует целостный суммарный образ в предельной зримости предстоящей роли и конкретных контекстов передачи. Тогда он сможет превратиться в автора ролевого поведения, оставаясь наедине с собственным миром перед участием в мире других»[6] Телеведущий начинает выпуск на языке действия в том случае, когда он профессионально чувствует материал вне видимой обдуманности сообщить то, что ему стало известно. Если у человека появляется желание говорить, когда он видит, что его слушают, то все намерения ведущего составляет телеэфир, но не в прямом стремлении начать говорить, а быть услышанным, не наблюдая представимое. Видимо, только с течением времени навык «гасит» это живое обращение, и он не столько горит желанием донести сообщения, сколько просто говорит-сообщает. В дальнейшем ведущий становится активным зрителем самого себя и всей информационной программы. При этом ему важно действовать не только с авторско-режиссерской позиции, но и в аспекте авторско-зрительской работы, уже нацеленной на осуществление и переживание жизни зрителей своей. В противном случае, ведущий уже не сможет подняться выше персонифицируемого средства ведения передачи, исполнителя чужой воли и «оживляющего» воплощением механизмов закадровой игры. В определенном смысле общение с аудиторией может выражать стремление к беседе, которое не следует переводить в манеру собеседничества. Сообщать не значит приобщаться. Когда ведущий ведет новости, это менее всего ведение разговора. Собеседники появляются в том случае, когда общение уходит от их первоначальных намерений. Строго говоря, «собеседнический план коммуникации исключает ведущего и предполагает только ведомые стороны. Наконец, собеседника телеведущий должен заслужить своей личностью, культурой, общим впечатлением. Лучше всего, если его поведение при всей срочности новостей и их волнующем характере отмечено некоторой «психотерапевтичностъю»[7] Здесь создается стереотип поведения, сравнимый с устойчивой реакцией, как она существует в различных жизненных ситуациях. В самых крайних случаях сдержанность должна выводиться из информационного предела, поскольку нормальное самочувствие необходимо не только ведущему. Сама передача должна иметь уравновешенный характер - вместе с этим и зритель чувствует себя уверенно. Но малоэффективны приемы «залета» в душу с первого кадра. «Буквальная камера» сразу же разоблачает меру искренности ведущего, когда можно зримо представить сего механическое замирание перед встречей с телезрителями. Минимально, телеведущий должен показать себя человеком, который способен на простоту здравых объяснений, а не является только «витающим» в эфире субъектом. В условном значении «публикой» может быть характер самой информации в точном представлении значимых и характерных фигур зрительской аудитории. Композиционное построение информационной программы представляет «сплошную» соединительную ткань, сообразную текстово-сюжетной передаче сообщений, и требует от ведущего умения перейти от внешней выразительности в реакциях и движениях к пониманию коллизий различных событийных контекстов, создавая особый ритм характерного внимания, диалогированных форм обращений, подводок. В этом смысле «роль телеведущего является ведущей ролевой партией в общем «оркестрованном» действии, имеющей лишь, по всей видимости, шаблонизированный характер стереотипного поведения и требующей согласования рисунка экранного поведения с общим видеорядом, отдельными репортажными материалами, блоками, закадровыми комментариями, наконец, с теми технологическими звеньями, которые отведены за пределы дикторской студии, и о которых телезритель вообще не догадывается».[8] ЗАКЛЮЧЕНИЕ Таким образом, в общей роли ведущего выпуска можно выделить одно лицо - ведущего и множество «поддерживающих» его в прямом и переносном смысле слова лиц. Это может либо подкреплять атмосферу выпуска, либо плохо согласовываться с заявленным в его начале тоном (наличие общих мест в сообщениях, заурядность репортажей, ошибки, сбивчивость и т.д.). Но во всех случаях качество информационной передачи «на выходе», в первую очередь, зависит от того, насколько умело ведет свою партию телеведущий в условном разыгрывании ролей. СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 1. Ткачев В.А. «Синяя птица телевидения» 1. Муратов С. «ТВ – эволюция нетерпимости».-М.:2000. 1. Телевизионная журналистика: Учебник/ Под ред.А.Я.Юровского.-М.:Изд-во МГУ, 1994. 1. Поздняков Н.К. «Информационная телепередача».М.:Искусство, 1998. ----------------------- [1] Телевизионная журналистика: Учебник/ Под ред.А.Я. Юровского.-М.:Изд-во МГУ, 194. С.225 [2] Поздняков Н.К. «Информационная телепередача».М.:Искусство, 1998.С.15 [3] Там же [4] Там же [5] Поздняков Н.К. Информационная телепередача [6] Там же [7] Там же [8] Там же Реферат на тему: Висловлювання відомих діячів про мову ... На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по- своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди. Тарас Шевченко 23 вересня в приміщенні читальної зали наукової бібліотеки відбулася презентація нової книги Василя Горбачука "Барви української мови". На презентації був присутній п.Іван Заковоротний зі Сполучених Штатів Америки, який фінансово забезпечив видання цієї цікавої та важливої праці. Задум цієї книги виник у Василя Горбачука - професора філології Слов'янського держпедінституту (Донецька обл.), - давно - ще "в епоху перемігшого соціалізму". Він колекціонував вірші, висловлювання про українську мову, факти про її переслідування й викорінення. Іван Заковоротний народився в Україні; під час війни опинився у Німеччини, потім виїхав до США. Життя його за кордоном, як і багатьох нашіх краян, було сповнено небезпек і труднощів, дуже багато і важко довелося працювати, поки "вибивсь у люди" - став власником будівельної фірми. За всіх обставин залишався вірним Україні, багато сил і коштів віддав українській справі: був засновником і будівничим Української Автокефальної Православної Церкви в м. Нью-Гейвен, побудував школу українознавства, в якій навчаються сотні дітей, підтримує національні організації. Ця добра спільна справа - видання книжки про дивовижну долю української мови, її історичний шлях - стане пам'ятником єднання українців з різних країн світу, прикладом спільної чесної праці. Вона допоможе читачам різного віку протистояти інерційній силі антиукраїнства, а небайдужим до рідної історії, культури та мови отримати насолоду від віршів Тараса Шевченка, Івана Франка, Володимира Самійленка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Сергія Єфремова, Івана Огієнка, Василя Липківського, Микити Шаповала, Євгена Маланюка, Івана Багряного, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Олеся Гончара, Василя Мисика, Дмитра Павличка, Миколи Вінграновського, Євгена Сверстюка, Ліни Костенко, Павла Глазового, Ігора Калинця, Василя Симоненка, Василя Стуса, Дмитра Білоуса, Миколи Луківа, Катерини Мотрич, Ганни Світличної, Івана Дзюби та багатьох інших Багато письменників, поетів, журналістів нині працють над східними проблемами. Як розповісти народу України яку чудову мову він має ? Якими барвами він володіє? Як навчити людей використовувати усе це багатство, не зменшуючи його значення у глазах світу, а кажучи, це – наша мова і ми – її діти! У багатьох з наших найкращих людей боляче на сердці , якщо вони бачуть якусь кривду до неї. І вони борюьбся за нашу рідну мову. Відоме на Україні радіо “Радіо Свобода” взяло декілька інтерв’ю у діячів нашої культури, що здатні за неї заступитися. Наприклад, інтерв’ю з Начальником Головного управління внутрішньої політики Київської міської держадміністрації Олесем Петіком дотримувалось питань, що з’являються перед нашою країною у мовному просторі, такой собі міні-звіт. Назвою інтерв’ю було обрано “Українська мова в українській столиці” – інформація замість звіту про виконання міської програми.» Міська комплексна програма “Українська мова в українській столиці” була підготовлена на виконання 10 статті Конституції України, рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року у справі застосування української мови, а також постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року про всебічний розвиток і функціонування української мови. Багато хто появу цієї програми привітав, пов’язуючи з нею надії на те, що вдасться переламати вкрай несприятливу ситуацію, яка склалася в мовному питанні не лише в Києві, але й у цілому в державі. Пройшло понад 14 місяців, однак, замість звіту про виконану роботу, присутні почули тільки інформацію “Про стан виконання Міської комплексної програми заходів щодо розвитку і функціонування української мови в місті Києві на 2002-2005 роки “Українська мова в столиці”. Начальник Головного управління внутрішньої політики Київської міської держадміністрації Олесь Петік, виступаючи з цієї інформацією, сказав, що робота з систематизації заходів, які здійснювалися впродовж семи років, була виконана в 2002 році. Олесь Петік А саме: відкриття курсів програмного видання, зокрема для бібліотечних та державних службовців. Заходи, які проходили в районах, проводилися підприємствами цих районів. Це безумовний позитив. Тарас Марусик Начальник Головного управління внутрішньої політики Київської міської держадміністрації Олесь Петік вбачає неповне виконання міської комплексної програми “Українська мова в українській столиці” в грошах. Олесь Петік Якщо говорити про проблеми питань, то будь-яка програма з бюджету – це лише декларація. Тарас Марусик А народний депутат України Володимир Яворівський причину байдужости до цієї програми Олександра Омельченка вбачає в іншому. Володимир Яворівський Значить, склалася така ситуація: це залежить і від вищого керівництва, загальнодержавного. І його про це фактично ніхто не питає. І це дається взнаки. От у чому річ. Тарас Марусик А в програмі є низка справді цікавих заходів, як-от розміщення мережі кіосків з реалізації україномовної літератури та періодики на прилеглих до станцій метрополітену територіях чи передплата україномовної періодики для шкіл Києва. Але, як сказав один класик, від слів до діла довго ще чвалати. Інша передача також було на «Радіо Свобода» “Про і контра”. Передача присвячена мовним питанням Київ, 1 грудня 2003 року. Сьогодні ми поговоримо про міську комплексну програму заходів щодо розвитку і функціонування української мови в м. Києві на 2002-2005 роки “Українська мова в українській столиці”, схвалену і підписану Олександром Омельченком 2 вересня минулого року. Наші гості: депутат Верховної Ради України першого скликання, кандидат педагогічних наук, голова Київської міської організації Української республіканської партії “Собор” Юрій Гнаткевич; начальник Головного управління внутрішньої політики Київської міськ ої держадміністрації Олесь Петік. Тарас Марусик Як уже наші постійні Слухачі знають, останні місяці, останні п`ять місяців ми починаємо нашу передачу з мовних новин. З того моменту як прозвучала наша остання передача було досить багато мовних новин, але очевидно ж найголовніша - це ратифікація Європейської хартії регіональних мов і мов меншин, або, як кажуть правильно, “і меншинних мов” Верховною Радою. Це сталося 15 травня. До речі, в українській пресі, взагалі ширше у засобах масової інформації, була низка заяв від різних політичних сил і так само відкритих листів на ім`я президента України з проханням накласти вето на цей закон і на даний момент – я перед передачею знову дивився останні повідомлення – поки що на цю тему нічого невідомо: чи накладено вето, чи підписано закон, хоча вже час пройшов, але тут я би хотів би оприлюднити тільки один з тих листів за браком часу. Це лист, який підписали відомий письменник Валерій Шевчук, літературознавець Михайлина Коцюбинська, культуролог Роман Корогоцький, філософ Василь Лісовий, редактори двох видань, які займаються питаннями української мови, зокрема Сергій Греченюк, а також Анатолій Шевченко, професор Віталій Дончик і відомий мовознавець Лариса Масенко. Отже, цей лист адресований президентові України, Леонідові Кучмі : “ На дванадцятому році незалежності наступ на українську мову і культуру набуває все більших масштабів і все цинічніших форм. Свідченням цього є ратифікація Європейською хартією регіональних мов і мов меншин у тому вигляді у якому Верховна Рада прийняла її 15 травня. Відомо, що Європейську хартію було розроблено з метою захисту тих мов, яким загрожує зникнення. Водночас, у преамбулі хартії зазначено, що охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні перешкоджати офіційним мовам і необхідності вивчати їх. Крім того хартія, враховуючи специфічні умови різних європеських держав, дає широкі можливості вибору з поміж переліку тих зобов`язань таких, які відповідають національним інтересам держави, що ратифікує хартію. Слід зазаначити, що хартію ще не ратифікували чимало країн, в тім числі і багатонаціональна Російська федерація. Зрозуміло, що тим, хто проштовхував прийняття цього документу у Верховній Раді, не йдеться ні про європейський вибір України, який лише задекларовано, ні про захист мов тих національних меншин, які перераховано у прийнятому документі, а саме білоруської, болгарської, гагаузської, грецької, кримсько- татарської та інших. Проімперськи шовіністично налаштована частина депутатів Верховної Ради використала хартію з тим, щоб юридично закріпити фактичне домінування російської мови в усіх сферах суспільного життя України. З причин попередньої тривалої русифікації, викривлення мовного культурного розвитку нашої країни полягає в тому, що фактично до становища упослідженої “меншинної” мови, яка потребує державної підтримки і захисту, яких досі немає, зведено у мову титульної нації. Насьогодні єдиним захистом української мови є її державний статус. Надання, згідно з прийнятим документом, таких же прав російській мові як колишній мові загальноімперського поширення, що внаслідок відсутності в нашій державі мовної політики продовжує активно витісняти українську з її власної території, розцінюємо як аморальну і цинічну за своїм характером спробу використання Європейської хартії з метою дальшої асиміляції лінгвоциду української нації на її власній землі. Вважаючи, що прийняття такого документа загрожує виконанню десятої статті Конституції, вимагаємо від президента України як гаранта основного закону, накладення вето”. Нагадаю це був лист, відкритий лист президентові України Леонідові Кучмі, який підписали Валерій Шевчук, Михайлина Коцюбинська, Роман Корогоцький, Василь Лісовий, Сергій Гречанюк, Анатолій Шевченко, Віталій Дончик і Лариса Масенко. Нагадаю, що нажаль, за браком часу я не можу процитувати інших листів, хоча були звернення починаючи від лідерів великих політичних партій до президента і до академії вищої школи, і так само, до речі, присутній тут в студії Юрій Гнаткевич свого окремого листа надіслав президентові. Були звернення так само і від окремих народних депутатів, від Народного Руху знаю, і так само на цьому тижні було проведено в один і той же день в різних місцях в різні години дві пресконференції. Одну з них проводили народний депутат Володимир Яворівський – був там Юрій Гнаткевич, професор Анатолій Погрібний і Дмитро Павличко, поет. А іншу проводив поет Борис Олійник в “Укрінформі”, який вкотре, здається втретє, наскільки я знаю, запропонував створити комітет захисту української мови. А зараз я пропоную прослухати коротенько думку професора Погрібного з приводу ухвалення хартії. Анатолій Погрібний (запис) Я потрактовую те, шо сталося у Верховній Раді як те, що те питання пристрасті довколо якого були впродовж багатьох місяців, навіть кількох останніх років. Це питання дістало зрештою таку антиукраїнську розв`язку. Фактично, це цинічно, виключно відверте таке, оголошення війни ураїнству, українській мові, українській культурі. Це те, що сповнює величезною тривогою. Вихід я вбачаю в тому, що президент повинен накласти, все таки, вето і ми вимагаємо цього від президента, закликаємо його до цього, оскільки це відбулося із порушенням багатьох процедурних питань. У нас мова меншин не найчисленніша. За кількістю мовців російська мова має масу необгрунтованих переваг і це суперечить духові, вимогам хартії і нам треба буде в разі, якщо вето на хартію не спрацює, ми повинні оголосити війну проти цих необгрунтованих переваг. Тобто тут мусить бути очевидно принцип преведення, скажімо, мережі, радіо, телебачення, періодичних видань, книговидань, аудіовізуальної продукції – 97% російською мовою аудіовізуальної – до оптимальної кількості, до відсоткової кількості росіян у населенні України. Київська міська влада в роботі по реалізації державної мовної політики керується передусім статтею десять Конституції України. Рішенням Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року з прав про застосування української мови, законами України про мови в Україні, постанови кабінету міністрів України від 8 серпня девяносто сьомого року. Я хотів би нагадати, тут уже сьогодні йшлося про хартію, тобто ніби як, якийсь такий, подія, яка викликала резонанс. Хотів би сказати, що в Конституції, в десятій статті, крім того, що затверджено, що державною мовою в Україні є українська мова і держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, в Україні також гарантується вільний розвиток і використання, і захист російської, інших мов національних меншин України. Це цитата статті 10, тобто сказати про те, що хартія якимось чином серйозно змінила нормативну базу для дій і фунціонування, якщо говорити про органи влади, я б так зараз не казав і таку трагічну ноту не вносив. Мова йде про те, що, оскільки міська влада будує свою роботу у сфері мовних відносин на принципах еволюційності, поступовості і планомірності, відтак можна сказати, що виважена мовна політика міської влади є одним з факторів забезпечення стабільної ситуації в місті Києві. Погодьтеся, мова – це така субстанція – дозволю собі навіть такий вислів філософський – яка не може змінитися кардинально за якийсь рік-два і навіть десятиріччя, але це не означає, що це значить нам треба заспокоїтись і чекати, що вона сама собою буде розвиватися. Вона цілі століття, абсолютно чітко це уже відзначено, можливо і недостатньо дослідженно, але цілі століття перебувала під винищенням і укази і церкуляри відомі протягом дій і Російської імперії, і Радянської імперії, і разом з тим українська мова вижила – вижила в умовах, коли не було державності. Олесь Петік Я просто хотів би особливо відзначити, що не треба було б перетворювати ситуацію з мовою в місті Києві, коли є все ж таки позитивні тенденції, і, стосовно збільшення українських класів в школах – раз – збільшення вживання все ж таки української мови і, навіть, за соціологічними опитуваннями, з дві тисячі, в порінянні 2001-2002 рік, збільшилась частка людей, які вважають, що незабаром – з 31 до 36 – українська мова стане панівною в державі. Це говорить про те, що все-таки йде поступ і немає таких загрозливих тенденцій про які сьогодні уже йшлося. Тарас Марусик Дякую. Ну, я перед тим, перед тим, як передати слово вам, пане Гнаткевич, все ж українська мова виживає так само, виживає так само і вже майже 14, чи скільки там, 12 років за часів незалежності. Але оскільки пан Петік торкнувся трошки, відповідаючи на запитання про програму, трошки тому, чому присвятили початок нашої програми, то прошу коротенько, так само ваша думка з приводу хартії і загальної ситуації. Юрій Гнаткевич Але хартія звичайно має декілька рівнів, які можно було б приймати, і в хартії можуть бути уточнені мови, які підлягають захистові. Захистові від кого? Безумовно, від державної мови, від панівної мови в державі. І ситуація в Україні полягає, особливість її в тому, що державною мовою є українська, але панівною мовою залишається колишня імперська, російська мова. Вона домінує практично в усіх сферах. І тому, коли в ряді тих мов, які підлягають захистові, є в переліку російська мова, то це викликає величезний страх і величезне обурення з нашого боку. Ви знаєте, що в нас закони є такі, що виконуються і є такі, що не виконуються. Так от ніхто не стане в нас насправді особливо дуже захищати мову польську чи мову німецьку, чи мову єврейську, до речі, там не сказано яку, бо їх є дві, але от російські шовіністи, ті, які проштовхували цю хартію, вони, безумовно, як тільки її підпише президент, вони зразу використають її на повну потужність. Таким чином, хартія із доброго божого документа перетвориться в інструмент легальної подальшої русифікації, зросійщення України. І в цьому немає жодних сумнівів. Але я думаю, що наш президент – а я добре знаю його позицію в цьому питанні, у мовному взагалі, він в ньому розуміється в цьому питанні, ми неодноразово з ним зустрічалися як керівники “Просвіти”, він знає ситуацію. І він, власне, тому і створив ще після цього як була запропоновано варіант, комісію, яка доробила і виключила російську мову з переліку тих мов, які підлягають захисту. І тому цілком можливо, що він може її і не підписати. Олесь Петік Я можу сказати про те , що уже організовано випуск бібліотечки державного службовця. Треба відзначити, що будь-які державні органи мають почати з себе. І це була велика проблема з вживанням української мови і забезпеченням прав українських громадян одержати будь-яку інформацію у громадських органах, в державних, перепрошую, органах українською мовою – мовою, якою вони бажають. То я мушу сказати, що за ці роки відчутні результати. В місті Києві в державних і, перш за все, міських органах, українська мова абсолютно домінуюча, я би навіть сказав, стовідсотково як державна використовується. Разом з тим, підвищуємо культуру, забезпечуємо літературою, якої не було. І було започатковано бібліотечку державного службовця і зараз вийшла ціла низка цікавих довідників, словників, які допомагають державним службовцям опановувати краще мову, спеціальну мову в своїх областях. Крім того, ухвалено положення про впорядкування в рекламно- інформаційному просторі, забезпечення українського режиму вживання, використання української мови в нашому зовнішньому оформленні. Зараз управління внутрішньої політики виступає погоджувальним таким органом на сюжети отих бігбордів і практично всієї зовнішньої реклами в місті Києві. Тут багато що треба ще зробити, але є вже положення, є нормативні підстави. Я хочу сказати, що управління внутрішньої політики працює з тими громадськими організаціями, які в своїх статутних цілях містять якраз поширення української мови. Підтримують їх тому, що держава і її органи не можуть підмінити собою абсолютно суспільну функцію забезпечення діяльності мов – вона може лише сприяти. І тут якраз третій сектор має, на мою думку, чи не вирішальну роль зіграти. Принагідно я хотів би відзначити, що, от відмітьте, сьогодні вже говориться про те, що треба створювати комітет з захисту української мови. А з чого все починалося? І хто починав? Товариство української мови. Це який рік? 89? І де, куди поділися ті, хто піднімав Товариство української мови? Знялися, використали це Товариство з політичними цілями, щоби потім організувати Рух, далі – ще Народний Рух “За перебудову”, якщо пригадуєте. Слухач Алло! Тарас Марусик Добрий вечір! Ми вас слухаємо! Слухач Добрий вечір! Це Василь із Києва. Власне, у мене два питання. Перше питання стосується власне хартії як документу, наскільки він легальний для України в тому вигляді в якому він є прийнятий Верховною Радою, тому що, якщо його, власне, зміст суперечить самій преамбулі Європейської хартії, до того ж Конституції, то в такому разі, очевидно, якщо президент підпише, то є можливість це оспорювати в Конституційному суді. Цей момент. І очевидно тут нема особливих проблем. А друге питання, власне, в такому плані більш практичному. Я сподіваюся, що шановні гості, скажімо так, бувають на вулицях Києва, буває чують, зокрема, мову не лише молоді, а, скажімо, а підлітків і дітей, зокрема у дворах. І всі ці...То ну, ви знаєте, що то здебільшого російська мова. Тобто, нажаль, сьогодні підростаюче покоління в місті Києві, воно розмовляє здебільшого російською мовою, а вплив, звичайно, здебільшого це мас-медіа, мас-медіа. Дякую. Тарас Марусик Дякуємо за запитання. Ваше запитання зрозуміле. Я скажу не тільки в дворах, але навіть у тих українських школах і в тих збільшених українських класах, про які говорив пан Петік, на перервах, нажаль, теж спілкуються російською. Отже, перше запитання про хартію і про наскільки це легальний документ, я адресую Юрієві Гнаткевичу. Юрій Гнаткевич Я не думаю, що цей документ можна розглядати як нелегальний. Справді, хартія побудована дуже мудро. Тобто, в одному випадку вона каже, що підтримка мов національних меншин, а отже і російської мови не може загрожувати розвитку державної мови і в боротьбі та запровадженні її. Це з одного боку. А з іншого боку вона підтримує панівну мову і все буде залежати від практики. Тарас Марусик Але я уточнюю, наскільки саме цей документ, який ухвалений Верховною Радою – поставив Слухач запитання – легальний, і чи можна подавати буде у випадку підписання президентом до Конституційного суду? Юрій Гнаткевич Я думаю, що з точки зору його змісту, цього разу навряд чи вдасться накласти на нього вето чи подати до Конституційного суду. Інша річ, що цей документ був прийнятий всупереч регламентові, оскільки вже на цій сесії, саме 17 квітня він роглядався і не був проголосований, набравши 211 голосів. І за регламентом його можна було б проголосовувати лише восени на наступній сесії. Голова ж Верховної Ради поставив цей документ, більше того, він поставив після 18 години, тобто він доголосувався о 18 годині 10 хвилин 37 секунд. Тарас Марусик Перепрошую, судячи зі стенограми, то, мені здається, що саме Володимир Литвин доклав максимальні зусилля в ухваленні цього документа Юрій Гнаткевич Сворюється не тільки враження – вивчення всіх документів і стенограми показують, що він всіма силами проштовхував цей документ. Олесь Петік Я хотів би сказати про те, що російську мову безумовно треба вивчати і знати просто як будь-якій культурній людині, так само як і мови народів сусідів – і польську – по можливості, хто цього бажає і так далі. Разом з тим російська мова потребує чи не такого ж захисту як і українська. Зараз на вулицях, в тому числі і Києва, тому що це не російська мова, а це арго, це практично, так само на сполох б`ють і російські філологи, знаючи, що це абсолютно нежива мова вживається, яка до російської, вона нагадує росйську, тому що побудова конструкції, в основному, між іншим, вживаються українські з російськими словами Олесь Петік Я просто хочу сказати про те, що коли говориться і згадуються зараз російські шовіністи, хотілося б почути хоч одне прізвище, а так коли все взагалі, то воно потім і в повітрі тане, коли йде до чогось конкретного. От приміром перефразовуючи висловлювання древніх, замість ста промов на користь перемоги світла над темрявою, запали одну свічку, так? Дуже багато прізвищ я почув, які дуже поважаю, навіть в тому листі, відозві яку ви зачитали на початку передачі на ім`я президента України, але чи знайдемо ці ми прізвища серед авторів підручників для дітей, нових, які б зараз вийшли або серед авторського колективу нових довідників, словників і так далі. Ось де зараз треба прекласти зусилля для того, щоб якось вирішити це питання стосовно взагалі виживання української мови. Юрій Гнаткевич Пане Тарасе, мені здається, що ми тут, ну, трошки невірно будуємо нашу методологічну основу в нашій бесіді. Справді ж мовне питання є надзвичайно складним. І воно почалося не за часів нинишньої адміністрації київської, не за часів наших президентів – воно почалося значно раніше. Практично, за 340 років панування Російської держави нація наша фактично роскололася на дві. Тобто, велика частина нації, особливо в східних регіонах, зокрема і в столиці, є вже в термінологічному сенсі власне не є українцями – вони вже від цього відійшли. Вони кажуть, що ми тоже українці, але це ще не означає, що вони теж українці. І зараз йде величезна політична боротьба і те , що ми зараз бачимо на рівні хартії, на рівні Верховної Ради і скрізь, це є боротьба за те , якою буде Україна. Чи поверне вона шляхом українського національнго відродження чи буде йти далі тим шляхом, яким вона йшла. І тут надзвичайно важливо за ким піде Київ. Мені здається, що проблема є. Ви знаєте, я проголошував незалежність України і коли я тиснув всі ці кнопки, я... моє серце дуже раділо. Мені здавалося, що проблеми українізації України, як такої, не буде існувати. Все піде надто швидко . Але на превеликий жаль, нас не підтримало вчительство і педагоги у вищих навчальних закладах, зокрема, в столиці. Те, що ми тут говорили, щ о в нас дуже багато українських шкіл – насправді в нас жодної української школи в Києві немає. Я недавно був у Голосіївському ліцеї і спостерігав: вcі діти абсолютно – це український ліцей – розмовляють між собою російською мовою. А ввечері в диспуті, в якому я брав участь, вони всі виступали українською. Всі вчителі між собою, практично, спілкуються російською мовою. Я повинен тут сказати панові Лесеві – він людина нова у нас – що ті російські школи, в тих російських школах, які були російськими школами, стали українськими, переважна більшість учителів торпедує, не хоче, що вони тільки не видумують для того, щоб викладати і далі російською мовою і кажуть “шо нам лєгчє”.


	Новинки рефератов :: Реферат: Бухгалтерский учет на предприятии ТД "Центролит" (Бухгалтерский учет) Реферат: Внешняя среда организации, ее характеристика (Менеджмент) Реферат: Понятия об уровнях языка раздел науки о языке (Педагогика) Реферат: Развитие элементарных математических представлений у детей 4-5 лет в свете современных рекомендаций (Педагогика) Реферат: Гигиена (Спорт) Реферат: Хозяйственные общества в России (Менеджмент) Реферат: Будущее человечества и прогресс генетики (Биология) Реферат: Гражданское право (шпора) (Гражданское право и процесс) Реферат: Судебные органы власти Украины (Государство и право) Реферат: Взгляды Аристотеля (Философия) Реферат: Правовое регулирование деятельности налоговых органов РФ (Государство и право) Реферат: Лекция по географии (Педагогика) Реферат: Василий Шуйский (История) Реферат: Готическое Искусство (Искусство и культура) Реферат: William Shakespeare (Иностранные языки) Реферат: Беларуская мова у двадцатыя гады ХХ стагоддзя (История) Реферат: Техника безопасности при возгорании ЛВЖ (Безопасность жизнедеятельности) Реферат: Маркетинговая политика фирмы Intel (Маркетинг) Реферат: Заратустр (Философия) Реферат: Культура России (История)


	Copyright © GeoRUS, Геологические сайты