|
Реферат: США и Канада в АТР: набор рефератов (Международные отношения)
САНКТ – ПЕТЕРБУРГСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ МЕЖДУНАРОДНЫХ ОТНОШЕНИЙ
Кафедра Североамериканских исследований
Реферат на тему:
Япония и военно-стратегическая политика США
Выполнил студент: Попов П. В.
Санкт-Петербург, 2002 г.
Япония - ключевой союзник и торгово-экономический партнер США в Азиатско-
тихоокеанском регионе. Рамки и параметры взаимодействия двух стран в
основном определены, в обозримом будущем они скорее расширятся и
усложнятся, чем сократятся. Фактически речь идет о едва ли не
беспрецедентном симбиозе, проявляющемся в военно-политическом союзе и
теснейшей экономической взаимозависимости при глубинном совпадении
объективных национальных интересов США и Японии. К существующему ныне
положению стороны шли непросто, преодолевая отчужденность и взаимное
недоверие военных лет, а позднее, в 60–70-е годы, раздражение американцев
наплывом японских товаров и ростом дефицита в торговле с Японией, а также
недовольство японцев доминированием США в вопросах внешней политики.
Сегодня американо-японские отношения опираются на поддержку большинства
населения в обеих странах. В самой же Японии выступления против военного
союза с США остались уделом ультралевых и отчасти ультраправых маргиналов.
Получившее в последние годы широкое распространение на острове Окинава и
в других районах дислокации американских военнослужащих движение против
американских военных баз, разумеется, несет в себе сильный антиамериканский
заряд. Характерно, однако, что участники движения за редким исключением, не
требуют выхода Японии из договора безопасности с США.
Статья 9 Конституции Японии (принята в 1947 г.) гласит, что Япония
никогда не будет создавать “сухопутные, воздушные или морские вооруженные
силы, а также любой другой военный потенциал”. Однако уже в 1950 г, во
время корейской войны, в Японии была создана национальная милиция, которая
послужила основой для формирования Сил Самообороны в 1952 г. В 1954 г. было
создано Министерство обороны (Japan Defense Agency, JDA), и сформированы
сухопутные, воздушные и морские подразделения Сил Самообороны. Они призваны
защищать территорию Японии, ее прибрежные воды, воздушное пространство
страны и морские пути сообщения протяженностью в 1000 морских миль (1852
км). Конституция Японии запрещает производство или хранение ядерного оружия
и торговлю оружием. Тем не менее, в 1983 г. было подписано двустороннее
соглашение, которое дает Японии право продавать свои военные технологии в
США.
20 мая 1957 г. был утвержден имеющий долговременное доктринальное
значение «Основной курс в области национальной обороны» («Кокубо-но кихон
хосин»), который, несмотря на нарочитую расплывчатость формулировок,
выдвигал задачу «развивать эффективные оборонительные возможности» в
пределах, необходимых для «самостоятельной обороны в соответствии с
национальной мощью и положением дел в стране» при опоре в ведении военных
действий с внешним противником на «совместную с США систему обеспечения
безопасности» (Боэй хакусё Белая книга по обороне. - Токио, 1970, с. 29).
19 января 1960 г. Япония и США подписали Договор о сотрудничестве и
безопасности, который стал в дальнейшем основой для оборонительной политики
альянса на Тихом океане. В 70-е годы в основу подходов к проблемам
безопасности государства в Японии был положен принцип опоры при достижении
национальных военно-политических целей на собственные силы («дзисю»),
который нашел свое обоснование в официальном правительственном докладе
«Белая книга по вопросам обороны Японии» за 1970 г.
Сейчас в Японии находятся около 47 тысяч американских солдат, из них 28
тысяч – на острове Окинава. В Японии базируются 5-я Армия ВВС США
(включающая в себя 35-е истребительное крыло, 374-е транспортное крыло), 7-
й Флот США (включая единственную в американских ВВС постоянную группу
авианосцев передового базирования), 3-й Морской Экспедиционный Корпус, 9-я
Группа Командования ТВД (TAACOM) и 1-й батальон сил специального
назначения. Объединенное командование осуществляет Консультативный комитет
по вопросам безопасности (Security Consultative Committee, SCC).
Вовлеченность США в обеспечение безопасности в этом регионе реализуется
через двусторонние договоры и соглашения с отдельными странами. При этом
издавна муссируемые слухи о скором перерастании разрозненных двусторонних
договоренностей в более или менее слитную оборонительную систему мало
соответствуют реальному положению вещей. В конце концов даже ближайшие
союзники США – Япония и Южная Корея – не готовы к военному сотрудничеству
между собой. В Японии к тому же действуют конституционные ограничения на
участие в системах коллективной безопасности.
Таким образом, то, что в Европе уже удалось сделать США в рамках
коллективных решений НАТО, в АТР приходится продвигать почти исключительно
на основе своего рода “пилотных проектов”. Главным и пока единственным
таким проектом является как раз расширение географической сферы военно-
политического сотрудничества с Японией. Список районов, откуда может
исходить гипотетическая угроза безопасности Японии, достаточно очевиден –
Корейский полуостров, зона Тайваня, ЮВА. Проблема, однако, в том, что
соседние с Японией страны – Южная Корея применительно к Корейскому
полуострову и КНР применительно к зоне Тайваня – категорически не приемлют
ее участия в мерах как по поддержанию стабильности, так и по урегулированию
гипотетического кризиса. Следует также сказать, что существующая в Японии
система принятия решений в области обороны крайне затрудняет ее оперативное
подключение к действиям США в случае возникновения кризиса и практически
исключает участие в каких-либо превентивных мероприятиях. Одним словом,
значение Японии как военного союзника ограничивается для США такими
традиционными аспектами, как финансирование американских военных объектов
на японской территории (в 1997 г. оно составило 2,3 млрд. долл.), обмен
разведывательной информацией, политическое сотрудничество. Участие же сил
самообороны Японии в военных действиях или даже в гуманитарных операциях за
пределами японской территории по-прежнему весьма проблематично.
Раннее стратегия и тактика американо-японского альянса определялись
“Основными направлениями оборонительного сотрудничества между Японией и
США” (Guidelines for U.S.-Japan Defense Cooperation) 1978 года. После
визита президента США Б. Клинтона в Японию в 1996 г. “Направления” были
пересмотрены. Новую, исправленную и дополненную, версию японский парламент
утвердил 23 сентября 1997 г.
Старые “Основные направления” к 1996 г. уже совершенно не отвечали
своему назначению. Ситуация в мире после окончания “холодной” войны
изменилась. Иными стали отношения между государствами, типы военных угроз,
способы ведения войны, соотношение сил в мире.
во-первых, исчез СССР, и биполярный мир превратился в однополярный.
во-вторых, появился новый тип военных конфликтов. Это локальные
кровопролитные стычки без применения оружия массового поражения.
в-третьих, в последнее десятилетие к обычным видам терроризма добавились
новые типы террористических действий.
в-четвертых, ядерных стран стало намного больше.
в-пятых, одновременно с тем, что помаленьку ведется новый передел мира,
этот самый мир “глобализуется”.
в-шестых, изменяется структура мировой экономики
Еще до теоретического обоснования новой концепции безопасности многое во
внешней политике Японии изменилось. В 1995 г. были приняты новые
“Направления национальной оборонной программы”. Теперь Министерство обороны
и Силы Самообороны объявлялись ответственными не только за защиту Японии и
борьбу с последствиями стихийных бедствий, но и за “создание более
стабильной обстановки” в мире.
Как известно, 1990-е годы ознаменовались небывалым ростом локальных войн
в разных местах земного шара. Их прекращению Япония способствовала в
основном деньгами. После иракского вторжения в Кувейт в 1990 г. (поворотный
пункт для японской внешней политики) она поддержала суровые санкции ООН и
выделила на “войну в Заливе” 14 млрд долларов. С 1993 г. около 300
миллионов долларов получили палестинцы на организацию своего
самоуправления. Дальше – больше: Косово обошлось Японии в 200 млн долларов,
Восточный Тимор – более чем в 100 млн.
Тем временем в мире стали выказывать недовольство тем, что Япония всегда
норовит “откупиться” и спрятаться от активного участия в мировых проблемах
за Конституцией. Поэтому японцам (в основном, это были гражданские
специалисты) пришлось поучаствовать в нескольких миротворческих операциях
ООН: в 1992 г. в Камбодже, затем в Мозамбике, Палестине (где до сих пор
находится небольшой японский миротворческий контингент на Голанских
высотах), в Руанде.
Настоящие баталии разгорелись в японском обществе по поводу Косово.
Согласно Закону об участии в миротворческих операциях, для того, чтобы
Япония присоединилась к миротворцам, должны соблюдаться три условия:
1. характер участия не должен противоречить Конституции Японии;
2. действия правительства в этой связи должны поддержать граждане
Японии и иностранные государства;
3. правительство должно быть уверено в том, что присутствие японских
подразделений принесет действительную пользу, а также в том, что Япония
сможет снабжать свои части всем необходимым и поддерживать с ними надежную
связь.
В ближайшем будущем давление на Японию – начиная с участия ее
представителей в миротворческих операциях и заканчивая изменением
Конституции – будет все сильнее и, может быть, закончится успехом. Пока что
в японском обществе и ученых кругах идут только споры насчет места Японии в
будущем мире. До падения СССР она довольствовалась скромной ролью союзника
США в Восточной Азии.
Недостаточность экономических рычагов для защиты своих интересов -
только одна из причин, по которым Япония вынуждена сейчас отказаться от
роли “денежного мешка” в политике. Не в последнюю очередь здесь “поработал”
азиатский экономический кризис 1997 г., который чуть не погубил “молодых
тигров” Восточной Азии и серьезно пошатнул японскую экономику.
В экономическом отношении Япония и США сейчас являются взаимозависимыми
странами. Япония находится на третьем после Канады и Мексики месте среди
торговых партнеров США. Общий объем торговли с ней за первые восемь месяцев
1999 г., по данным американского Статистического бюро, составил более 121,8
млрд долларов. Япония – это основной рынок для американской
сельскохозяйственной продукции (зерна и мяса), сырья (в частности,
древесины), американских гражданских самолетов, военной техники и пр. С
другой стороны, Япония занимает второе место после той же Канады по общему
объему ввозимых в США товаров. В основном, это автомобили, бытовая техника,
оборудование для телекоммуникаций и компьютеры. Для экономики самой Японии
США – торговый партнер номер 1, на США приходится около четверти японского
экспорта и импорта. Объемы торговли Японии с США превышают объемы торговли
с Евросоюзом и лишь немного меньше общего объема торговли со всеми странами
Юго-Восточной Азии, вместе взятыми.
Экономические отношения США и Японии в течение многих лет омрачались
постоянным торговым дефицитом США. Превышение импорта из Японии над
экспортом американских товаров в эту страну достигло максимума – 65,7 млрд
долларов – в 1994 г. и с тех пор постепенно уменьшалось. За первые восемь
месяцев 1999 г. этот дефицит составил около 46,8 млрд долларов. Многие
специалисты полагают, что теперь, после окончания “холодной” войны, когда
угроза СССР не толкает больше США и Японию к сближению, экономика внесет
разлад меж бывших друзей. Действительно, пока что вопрос о доступе
американских фирм на японский рынок только обострялся год от года. Во время
“холодной” войны, дабы Японию не искусил пример нейтральных стран,
Соединенные Штаты обеспечили своему главному союзнику в Азии такой доступ
на свои рынки, какой другим странам и не снился. Процветающая японская
экономика должна была послужить примером успеха “демократических ценностей”
для других азиатских стран, в противовес китайской модели. США поощряли
японские инвестиции в свою промышленность и способствовали тому, чтобы
Япония могла приобретать самые новые американские технологии. Япония на это
охотно соглашалась, однако не позволяла владельцам технологий открывать
филиалы своих фирм в Японии или продавать свои товары непосредственно
японским потребителям.
В результате США своими руками “вскормили” себе главного экономического
соперника. Сейчас Япония является одним из главных инвесторов в
американскую экономику, тогда как у нее самой объем зарубежных прямых
инвестиций составляет 0,13 % от ВВП, или в 11,5 раз меньше, чем
соответствующий показатель у США.
Дефицит в торговле с Японией остается одним из самых уязвимых мест в
отношениях двух стран. Во-первых, это значительная доля общего торгового
дефицита США (который составляет на данный момент более 200 млрд долларов и
является самым большим в мире). Во-вторых, сама структура торговли с
Японией всегда была не в пользу США. Так, если основная масса американского
экспорта в Японию приходится на те товары, которые там традиционно
импортировались (табак и алкоголь – 3,9% экспорта, сырье – 6,2%, продукция
химической промышленности – 9,5%, сельскохозяйственная продукция – 15,44%),
то основная часть товаров, поступающих из Японии в США, относится к тем,
которые производятся и в самих Соединенных Штатах, а значит, вытесняют с
рынка местных производителей. Импорт японских “товаров широкого
потребления”, к которым относятся компьютеры и бытовая техника, превышает
экспорт аналогичных американских товаров более чем в 3 раза.
75,6% импорта из Японии составляет продукция машиностроения и средства
транспорта. На них же приходится и 42,37% американского экспорта в Японию.
Но если из США в Японию ввозят, в основном, самолеты и военную технику, то
основу импорта из Японии по этой же статье составляют автомобили и запчасти
к ним. Сейчас продукция японского машиностроения и средства транспорта –
75% всех японских товаров, ввозимых в США – превышает экспорт аналогичных
американских товаров в Японию в четыре раза.
Финансовый кризис 1997 г. укротил строптивую Японию, сделал ее более
уязвимой и вынудил больше подчиняться давлению США. Поэтому 1998 и 1999 г.
прошли относительно спокойно, без больших “торговых” кризисов.
С одной стороны, сейчас Япония вынуждена изо всех сил развивать торговые
отношения со своим главным партнером, увеличивать долларовые банковские
активы и “привязывать” иену к доллару, а также открывать свои рынки для
товаров и капиталов США. С другой стороны, такая зависимость от Соединенных
Штатов в случае новых финансовых потрясений грозит полным крахом японской
экономике. Военное сотрудничество с США обходится Японии все дороже с
каждым годом – и в прямом, и в переносном смысле. Удивительно, но
трудности, которые переживают экономики двух стран, толкают их, в области
экономики, на все большую взаимозависимость, зато в области военного
сотрудничества и обеспечения безопасности – на постепенное “отдаление”.
Сейчас вклад Японии в содержание американских войск на своей территории –
т.н. “омоияри ёсан” или “бюджет дружбы” – составляет ежегодно около 5-6
млрд долларов, почти три четверти всех необходимых расходов. Учитывая, что
Япония переживает не самые лучшие свои времена, это немалая сумма.
Официально земли на острове Окинава (самом большом из архипелага
Окинава), на которых находятся американские базы, были возвращены Японии
еще в 1972 г. Фактически они все еще находятся в полном распоряжении
американского командования. Авиация и флот японских Сил Самообороны могут
использовать их только с особого разрешения американского командования. При
этом базирующиеся на островах дивизион морской пехоты и два крыла
истребителей предназначены для переброски на Корейский полуостров в случае
кризиса и фактически не участвуют в обороне Японии. При этом американское
командование в Японии располагает транспортными средствами, которых хватит
для переброски в Корею только одного дивизиона морской пехоты, так что
остальные вообще непонятно что там делают.
Хотя 70% японцев положительно относятся к американцам, на Окинаве этот
показатель гораздо ниже после серии громких дел, связанных с преступлениями
американских военнослужащих.
Оппозиционная Демократическая партия Японии выступает за полное
выведение американских войск с территории Японии и надеется добиться этого
к 2010 г.
В переговоры с США по созданию системы противоракетной обороны Япония
была вовлечена еще с 1987 г. Тогда обе страны подписали “Соглашение об
участии Японии в исследованиях по стратегической оборонной инициативе”. Два
совместных исследования доказали, что создать такую систему для Японских
островов в принципе возможно. В 1993 г. была образована рабочая группа,
которая в 1994 г. рассмотрела различные варианты структуры ПРО и
остановилась на американской стратегической системе морского базирования,
переработанной для японских условий. В декабре 1998 г. Совет безопасности
Японии одобрил план совместных с США исследований в этом направлении и
предложил выделить на эти цели в 1999 г. 8,4 млн долларов.
В отличие от США, Япония пока не объявила формально о создании ПРО и не
начала полномасштабных работ, в основном, из-за последствий финансового
кризиса. Но несколько важных событий в этой сфере все же произошло. Во-
первых, после принятия новых “Основных направлений” 1997 г. значительно
расширилось пространство, которое теперь предстоит защищать японским Силам
Самообороны. Сейчас оно охватывает 1000 морских миль (1852 км). Во-вторых,
Япония уже заказала основные компоненты будущей системы. Аналитики
японского МО подготовили схему многоуровневой системы ПРО, долженствующей
отражать возможные атаки со стороны КНДР, Китая или России (именно в такой
последовательности). По этой схеме, создание и развертывание национальной
системы ПРО в Японии может быть очень эффективным при сравнительно
небольших затратах.
Стратегия США в Восточной Азии – лишь часть общей стратегии США по
обеспечению своих национальных интересов. Следует помнить, что Соединенные
Штаты никогда не принимали, не принимают и не будут принимать во внимание
ничьих интересов, кроме своих собственных. Сейчас сферой национальных
интересов США является весь мир. Далеко не всех это устраивает в самих США,
но и для противников, и для сторонников “глобализации”, т.е. – в
американском понимании – вовлеченности США в дела всего мира, становится
очевидно, что пути назад уже просто нет. США вынуждены жаждать всемирной
гегемонии -- и по политическим, и по экономическим соображениям. Поэтому
основой стратегии их безопасности в Прекрасном Новом Мире становятся три
принципа: “формировать, отвечать и готовиться”. Это значит, что США должны
ф о р м и р о в а т ь необходимую для них международную “среду”, о т в е ч
а т ь на самые разные возможные вызовы и г о т о в и т ь с я к неизвестному
будущему (доклад Министерства обороны США о стратегии в Азиатско-
Тихоокеанском регионе -- East Asia-Pacific Security, 1998).
Политика США в отношении Японии основывается на двух требованиях из
трех: “формировать” и “готовиться”, причем скорее на последнем.
Тесное сотрудничество между Соединенными Штатами и Японией в области
безопасности и внешней политики заставляет предположить, что в этом регионе
Япония также является проводником американских интересов. Для США
финансовая помощь и другие программы японского правительства могут быть
отличным прикрытием, чтобы усиливать свое влияние в регионе, не раздражая
Россию.
Все эти особенности существенно осложняют политику США в отношении
Японии, хотя мало влияют на сложившийся консенсус по вопросу о ее
фактической безальтернативности. На фоне продолжающейся в Вашингтоне
оживленной дискуссии о направлениях внешнеполитического курса в отношении
России, Китая, Ближнего и Среднего Востока его японское направление
выглядит как своего рода тихая гавань, где мирно соседствуют самые разные
взгляды и группы влияния. Те, кто призывает к бдительности в отношении
Китая или России, видят в Японии неизменный форпост американского влияния в
АТР, сотрудничество с ней должно углубляться в том числе и на случай
возникновения в регионе непредвиденных чрезвычайных ситуаций. Сторонники
сближения с Китаем, в свою очередь, также не ставят под сомнение
необходимость наращивания сотрудничества с Японией отчасти в целях усиления
американских позиций в Китае, отчасти для сохранения самой Японии в орбите
США. Немало американских политиков продолжают относиться к Японии с
настороженностью, не исключают ее эвентуальный поворот к политике,
угрожающей интересам США. Для них сотрудничество с Японией в его нынешнем
виде – это прежде всего инструмент контроля над ней, средство сдерживания
неприемлемых тенденций в ее политике. Деловые круги США вряд ли испытывают
полное удовлетворение состоянием торгово-экономического сотрудничества с
Японией, а также некоторыми ее действиями в кризисных для мировой экономики
ситуациях. В свою очередь, администрация США озабочена и определенной
“неразборчивостью” Японии, поддерживающей, например, экономические связи с
Мьянмой и другими странами-париями. Военно-политический союз с Японией дает
США очевидные рычаги влияия на нее и в этом качестве представляется
американцам необходимым. И, наконец, неизменная американская политика в
отношении Японии “подпитывается” целым комплексом психологических и
политических обстоятельств, среди которых привязанность, в том числе и
инерционная, к старому другу и союзнику, а также наличие в США
разветвленного и влиятельного японского лобби.
Приложение
СОТРУДНИЧЕСТВО МЕЖДУ США И ЯПОНИЕЙ В ОБЛАСТИ БЕЗОПАСНОСТИ
Американо-японский договор о взаимном сотрудничестве и безопасности
вошел в силу 23 июня 1960 г. Согласно условиям этого договора в Японии
развернута авианосная группа, Третья экспедиционная группа морской пехоты,
Пятое соединение ВВС США и отдельные подразделения Первого армейского
корпуса. После окончания американской оккупации в 1952 г. численность
вооруженных сил США в Японии сократилась с 260 тыс. до менее чем 50 тыс.
человек. Более половины этих сил развернуто на Окинаве. В соответствии с
Принципами поддержки страны пребывания Япония ежегодно выделяет 4 млрд.
долларов на покрытие расходов по содержанию этих сил
Японские силы самообороны постепенно наращивают свой потенциал и несут
основную ответственность по обеспечению национальной безопасности с
применением обычных вооружений. Задача сил самообороны (которую США
поддерживают) - обеспечивать защиту территории Японии, ее территориальных
вод и воздушного пространства, а также морских путей сообщения на
расстоянии до одной тысячи морских миль. Придерживаясь своего
политического курса, Япония отказалась от ядерных вооружений и запретила
продажу оружия и военной техники за границу.
1996 г. Президент и премьер-министр Хасимото приняли совместную
декларацию по вопросам безопасности, в которой были отмечены достижения
двустороннего сотрудничества в деле обеспечения мира и стабильности во всех
странах Азиатско-тихоокеанского региона. В сентябре 1997 г. Соединенные
Штаты и Япония одобрили новые принципы американо-японского оборонного
сотрудничества. Эти новые принципы будут содействовать более тесному
взаимодействию в таких областях, как материально-техническое обеспечение и
поисково-спасательные операции в случае стихийных бедствий.
Литература
1. Г.Ф. Кунадзе, М.Г. Носов Политика США в Восточной Азии //
2. О. Арин Миф об Азиатско-Тихоокеанском регионе // Азия и Африка сегодня,
1998 №1
3. М.А. Беспалова, А. Д. Собянин Что грозит японии? Изменения последних лет
в японской концепции национальной безопасности // “Профи”, 2000, № 3-4,
с. 47-59, часть 1
4. Специфика формирования структур безопасности в азиатско-тихоокеанском
регионе: новые возможности для России // Национальная электронная
библиотека http://www.nns.ru/sources/index.html
5. Азиатская библиотека // http://asiapacific.narod.ru
6. http://www.rusglobus.net
7. В.П. Зимонин, Военная стратегия США, Японии и Китая в Евразии //
http://www.fnimb.org/
Реферат на тему: Світові ринки зброї та військового спорядження
УКООПСПІЛКА
ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ
кафедра маркетингу
РЕФЕРАТ
на тему:
“Світовий ринок зброї та військового
спорядження”
Виконала:
студентка 381 групи
факультету МЕВ
Данкова Н.О.
Перевірив:
Яхвак Д.М.
ЛЬВІВ - 2004
ЗМІСТ
1. Характерні риси світового ринку зброї
2. Аналіз попиту і пропозиції на світовому ринку зброї
3. Основні фактори, що впливають на світовий ринок зброї
Список використаної літератури
ХАРАКТЕРНІ РИСИ СВІТОВОГО РИНКУ ЗБРОЇ
Торгівля зброєю е широко визнаним чинником міжнародних відносин. Будучи
одним з аспектів зовнішньої діяльності держави, ця сфера завжди привертала
підвищену увагу світового співтовариства, потенційних конкурентів і
покупців, експертів-політологів, підприємців і приватних осіб. Частка
експорту озброєнь і послуг військового призначення у світовому експорті, за
різними оцінками, становить від 1,5% до 2 %. Тільки за останні 10 років,
згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем
миру (SIPRI), через світовий ринок озброєння та військової техніки (ОВТ)
пройшло продукції на загальну суму 296 млрд. дол. Цим видом діяльності
займаються близько 50 країн-експортерів і 120 імпортерів. При цьому слід
зазначити, що левова частка світової торгівлі зброєю концентрується в руках
вузького кола експортерів і покупців. Так, на 10 основних країн-експортерів
припадає близько 90% усіх продажів, а на 30 основних країн-імпортерів —
близько 85% закупівель озброєння і військової техніки у світі.
Особливістю сучасного світового ринку озброєння є те, що, на відміну
від попереднього десятиріччя, він характеризується не стратегічною, а
більшою мірою комерційною конкуренцією. Політичні фактори, які домінували
на ринку озброєння а 70— 80-і роки, поступаються місцем ринковим,
змінюються традиційні уявлення про торгівлю зброєю як про міждержавний
імпорт (експорт) в основному великих систем ОВТ. Ця форма торгівлі вже не
домінує, вона дедалі частіше витісняється новими.
На відміну від багатьох критичних груп товарів, виробництво яких може й
не розгортатися в самій країні, національне військове виробництво
організовується завжди. Зброя ж є й залишатиметься в доступній для огляду
перспективі матеріальною запорукою національної безпеки держав за наявності
потенційно конфліктного міжнародного оточення.
Контроль за рухом товарів і технологій військового призначення, а також
реєстрація експортно-імпортних операцій є досить складними. Це, у першу
чергу, пов'язано з переданням озброєнь, яке сторони з політичних інтересів
та міркувань далеко не завжди бажають афішувати. Особливо це стосується
відносин з так званими "проблемними" країнами або учасниками збройних
конфліктів, до яких світовим співтовариством вжито обмежувальних санкцій чи
ембарго.
Політичні наміри доповнюються й чисто меркантильними міркуваннями:
торгівля зброєю — справа досить прибуткова, а її постачання всупереч
заборонам дає ще більший зиск. Внаслідок цього існують легальний "білий"
ринок озброєнь, "чорний" нелегальний та ринок "сірої" торгівлі, коли
офіційних міжнародних заборон не існує, але країна-експортер з певних
міркувань не бажає здійснювати торговельні операції за схемою "поставщик -
кінцевий користувач" або декларувати їх на державному рівні.
Розробка нових зразків озброєння, шо задовольняють запити покупців з одного
боку, обмежується інтересами власної безпеки, а з іншого - високий рівень
складнощів, значна частка унікальних зразків викликають необхідність
встановлення тісних контактів заздалегідь, до початку виробництва товару,
тобто вже на стадії проектування та розробки техніко-економічних
параметрів. Постачання складних видів техніки вимагає встановлення між
продавцем та покупцем тривалих відносин, які не припиняються й після
поставки виробів у зв'язку з монтажем, налагодженням та введенням в
експлуатацій, а також технічним обслуговуванням у процесі експлуатації
(навчання персоналу тощо).
Важливою особливістю безпосередніх зв'язків при поставках складних видів
техніки е те, що вони, не обмежуючись відносинами між експортером-
виробником та імпортером-покупцем, тягнуть за собою запровадження цілої
системи зв'язків між фірмами, що беруть участь у комплектації таких
поставок, тобто між субпоставщиками. При цьому генеральний підрядчик
організовує комплектації і несе відповідальність перед покупцем за її
своєчасність та якість. Таким чином, між усіма фірмами, що беруть участь у
цьому процесі, повинні встановлюватися тісні, постійні й тривалі
коопераційні зв'язки, причому ще на стадії науково-дослідних та проектних
робіт.
Наявність прямих зв'язків між різними фірмами дозволяє одночасно
налагодити тісніші контакти з ринком, краще вивчати попит покупців, скоріше
пристосовувати власні виробничі програми до вимог конкретного споживача за
умов гострої конкуренції. На ринку зброї не існує будь-яких квот і
незважаючи на величезну відмінність у цінах виробників, ніким і ніколи не
запроваджувалися антидемпінгові заходи, що є усталеною практикою ГАТТ/СОТ
на ринках звичайних товарів. Провідна роль держави у воєнній сфері вносить
специфіку в механізм ціноутворення. Існує монополія — єдиним споживачем
виступає держава. Йде боротьба за весь ринок певного товару, або
конкуренція відсутня зовсім, тому ціни тут монополістичні та
олігополістичні. Вони зростають при скороченні попиту. Вартість виробів
постійно підвищується.
АНАЛІЗ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ЗБРОЇ
Ринок продукції військово технічного призначення (озброєння, військова
техніка та майно, технології військового та подвійного призначення, послуги
військово-технічного призначення) є складовою частиною світового ринку
товарів і послуг. Цей ринок, як і цивільний, може існувати за умови
взаємодії попиту і пропозиції. Результатом сукупного військового попиту та
сукупної військової пропозиції є створення та підтримка воєнної могутності
держави. Необхідність її самозахисту та існування була і залишається
першопричиною виробництво зброї у великих розмірах. Значний вплив на цей
ринок має науково-технічний прогрес, який створює, з одного боку, нові
воєнні потреби, а з іншого – нові можливості їх задоволення.
Нині цей ринок практично поділений між США та європейськими країнами
(Англія, Франція, ФРН, та ін.), Росією, Китаєм. Але починають з’являтися
нові військово-промислові держави – Ізраїль, Індія, Тайвань, Туреччина,
Бразилія, Аргентина, Іран. Власні проекти окремих бойових засобів і
незначне виробництво налагодили Єгипет, Південна Корея, Пакистан.
Експортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних
цінах 1990 року (8, с. 30(
Таблиця 1
|Ранг |Постачальники|1995 |1996 |1997 |1998 |1999 |1995-1|
| | | | | | | |999 |
|1995-|1994-1| | | | | | | |
|1999 |998 | | | | | | | |
|1 |1 |США |9188 |9307 |11433 |13073 |10442 |53443 |
|2 |2 |Росія |3339 |3581 |2831 |1752 |3125 |14628 |
|3 |3 |Франція |812 |1989 |3389 |3840 |1701 |11731 |
|4 |4 |Великобритані|1206 |1520 |2460 |1079 |1078 |7343 |
| | |я | | | | | | |
|5 |5 |Німеччина |1465 |1413 |682 |1191 |1334 |6085 |
|6 |7 |Нідерланди |365 |397 |559 |589 |329 |2239 |
|7 |6 |Китай |837 |730 |347 |219 |79 |2212 |
|8 |8 |Україна |176 |218 |618 |607 |429 |2048 |
|9 |9 |Італія |305 |384 |408 |335 |533 |1965 |
|10 |11 |Канада |426 |189 |172 |140 |168 |1095 |
|11 |12 |Ізраїль |212 |274 |266 |162 |144 |1058 |
|12 |10 |Іспанія |96 |83 |624 |185 |43 |1031 |
|13 |14 |Білорусь |24 |129 |508 |58 |38 |757 |
|14 |15 |Швеція |186 |150 |42 |117 |157 |652 |
|15 |19 |Австралія |20 |14 |317 |3 |298 |652 |
|16 |16 |Бельгія |298 |145 |89 |23 |28 |583 |
|17 |13 |Чеська |187 |161 |28 |21 |124 |521 |
| | |Республіка | | | | | | |
|18 |17 |Молдова |- |- |378 |- |- |378 |
|19 |20 |Швейцарія |76 |125 |65 |31 |58 |355 |
|20 |18 |Польща |187 |49 |20 |1 |51 |308 |
|21 |23 |Словаччина |85 |48 |49 |8 |- |190 |
|22 |46 |Казахстан |24 |9 |- |2 |155 |190 |
|23 |31 |Болгарія |2 |17 |3 |40 |89 |151 |
|24 |21 |Норвегія |54 |9 |58 |2 |- |123 |
|25 |25 |Сінгапур |2 |- |76 |42 |1 |121 |
|26 |38 |Індонезія |32 |- |11 |- |66 |109 |
|27 |29 |Південна |18 |33 |9 |31 |14 |105 |
| | |Африка | | | | | | |
|28 |26 |Греція |- |30 |52 |21 |1 |104 |
|29 |28 |Південна |25 |20 |27 |30 |- |102 |
| | |Корея | | | | | | |
|30 |24 |Бразилія |40 |28 |28 |3 |- |99 |
|Всього |19994 |21292 |25715 |23718 |20606 |111325|
Найбільш активними у пошуках постачальників зброї виявилися країни
Азіатсько-Тихоокеанського регіону, в якому складається новий баланс сил.
Сучасна ситуація на світовому ринку озброєнь значною мірою визначається
діями США і Росії, а також активними діями Європейського військово-
промислового комплексу.
США контролюють 50% – 60% світового ринку озброєнь, а на Близькому
Сході – до 70%. США ще з початку 90-х років вдалося помітно розширити свою
присутність на всіх регіональних ринках озброєння і військової техніки
(ОВТ). Їх питома вага в поставках зброї державам Центральної, Південної,
Південно-Східної Азії і Далекого Сходу досягла приблизно 34%. На
латиноамериканському ринку озброєнь частка США склала 25%. На ринках
Близького та Середнього Сходу частка зросла до 47%. На африканському
військовому ринку часта США також зросла і на даний момент становить 3,7%.
Серед головних об’єктивних причин посилення впливу США можна вважати
розпад СРСР та ліквідацію Організації Варшавського Договору, що послабили
експортний потенціал цих держав переважно через порушення колишніх зв’язків
і роботу на загальний ринок озброєнь: відповідно до санкції ООН, закриття
для пострадянських країн-постачальників ОВТ ринків зброї Лівії, Іраку та
Югославії, а також складне фінансово-економічне становище ряду держав, що
орієнтувалися на радянську зброю.
Імпортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних
цінах 1990 року (8, с.32(
Таблиця 2
| Ранг |Імпортери |1995 |1996 |1997 |1998 |1999 |1995-1|
| | | | | | | |999 |
|1995|1994-| | | | | | | |
|-199|1998 | | | | | | | |
|9 | | | | | | | | |
|1 |1 |Тайвань |1223 |1391 |5201 |4415 |1706 |13936 |
|2 |2 |Саудівська |973 |1728 |2770 |2529 |1231 |9231 |
| | |Аравія | | | | | | |
|3 |3 |Туреччина |1370 |1146 |968 |1843 |1134 |6461 |
|4 |5 |Південна Корея|1562 |1574 |738 |892 |1245 |6011 |
|5 |4 |Єгипет |1688 |941 |903 |461 |748 |4741 |
|6 |7 |Індія |945 |1021 |1565 |540 |566 |4637 |
|7 |8 |Японія |847 |533 |594 |1280 |1089 |4343 |
|8 |6 |Греція |869 |270 |829 |1490 |633 |4091 |
|9 |14 |Китай |437 |1095 |609 |165 |1688 |3994 |
|10 |9 |ОАЕ |448 |558 |777 |895 |595 |3268 |
|11 |13 |Ізраїль |281 |73 |49 |1298 |1205 |2903 |
|12 |11 |Пакистан |278 |552 |640 |564 |839 |2873 |
|13 |12 |Кувейт |684 |1254 |437 |221 |126 |2722 |
|14 |16 |Малайзія |1015 |51 |567 |25 |916 |2574 |
|15 |17 |Фінляндія |162 |566 |396 |568 |821 |2513 |
|16 |10 |Таїланд |611 |615 |924 |59 |185 |2394 |
|17 |18 |Сінгапур |244 |548 |132 |653 |163 |1740 |
|18 |22 |Швейцарія |106 |199 |400 |459 |508 |1672 |
|19 |15 |США |384 |356 |621 |138 |111 |1610 |
|20 |21 |Бразилія |235 |483 |445 |180 |221 |1564 |
|21 |19 |Іспанія |363 |434 |211 |91 |289 |1388 |
|22 |20 |Індонезія |359 |541 |113 |105 |213 |1331 |
|23 |24 |Чилі |546 |215 |123 |127 |177 |1188 |
|24 |26 |Катар |15 |58 |553 |391 |117 |1134 |
|25 |25 |Італія |187 |241 |552 |4 |- |984 |
|26 |23 |Іран |248 |505 |48 |91 |67 |959 |
|27 |32 |Великобританія|93 |216 |92 |370 |155 |926 |
|28 |34 |В’єтнам |270 |242 |92 |162 |154 |920 |
|29 |40 |Казахстан |162 |229 |166 |- |259 |816 |
|30 |35 |Норвегія |99 |195 |182 |164 |170 |810 |
|Всього |19984 |21292 |25715 |23718 |20606 |111325|
Новим аспектом завоювання ринків США є продаж надлишків озброєнь за
заниженими цінами або безкоштовна їх передача тій чи іншій країні для
посилення свого впливу в регіоні. Такий підхід сприяє недопущенню
проникнення конкурентів на традиційні американські ринки і додатково
зв’язує військову інфраструктуру імпортерів системою взаємних послуг.
На протязі 1997-1999 рр. з’явилася тенденція до зміни товарної
структури експорту і імпорту, а саме: почала знижуватись частка озброєнь і
військової техніки для військово-повітряних сил при одночасному зростанні
сегменту морських озброєнь. Це викликано тим, що більшість конфліктних зон
розташовано в районах островів і морських проток. Відносна безлюдність цих
територій, відсутність на ній економічної інфраструктури одночасно з
високим стратегічним і економічним значенням даних пунктів підвищує
виникнення там збройних конфліктів. Це означає, що ринок військово-морських
озброєнь буде зростати.
Але найбільш перспективний ринок озброєння Південно-Східної Азії
виявився замороженим в результаті фінансово-економічної кризи в регіоні.
Хоча базові передумови активізації імпорту країнами зберігається,
наприклад, зростання військової могутності Китаю, що вимагає повністю
замінити застаріле озброєння, але протягом двох-трьох років великомасштабні
закупки мало ймовірні.
Але в довгостроковій перспективі існує ймовірність того, що почнеться
антизахідна політика і почнеться пошук альтернативних шляхів закупівлі
озброєння. Тому зараз країни європейського військово-промислового комплексу
прагнуть випускати конкурентний по відношенню ДО США, Росії та України
товар, зберегти робочі місця і високотехнологічні підприємства, шляхом
створення нових концернів.
Нині представники урядів шести провідних країн Західної Європи –
Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Іспанії та Швеції – досягли
взаєморозуміння в питаннях необхідності об’єднання зусиль для повної
ліквідації конкуренції на ринках озброєнь і реструктуризації існуючих
військових програм в “Єдину європейську оборонну ініціативу” (ЄОІ). Дана
ініціатива орієнтована на розробку єдиної європейської оборонної стратегії
на основі міждержавних угод і серії відомчих актів для удосконалення схеми
інформаційного й технологічного обміну між державами-учасникаси військово-
технічного співробітництва.
Україна ж, яка після отримання незалежності вийшла на ринки ОВТ, за
оцінка експертів, у 1999 р. посіла 8 місце серед країн-експортерів (таблиця
1), налагодила стійке військово-технічне співробітництво з біль ніж 50-ма
країнами світу. На данний момент Україна ще не має достатньо досвіду роботи
на специфічному ринку ОВТ і економічне становище в країні не сприяє
розвитку. Але Україна має хороший потенціал. Його оцінка засвідчує, що
військово-промисловий комплекс країни може поставляти продукції на експорт
на суму 8-10 млрд. дол. США.
ОСНОВНІ ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СВІТОВИЙ РИНОК ЗБРОЇ
Кожне виробниче підприємство, що представляє свою продукцію на
світовому ринку зброї, функціонує в певному середовищі. Це середовище можна
поділити на дві частини: на першу впливають неконтрольовані фактори, а на
другу – контрольовані.
Неконтрольовані фактори — це елементи, що впливають на діяльність
організації і не можуть управлятися нею.
До неконтрольованих факторів, які мають домінуючий вплив на продукцію
військово-технічної промисловості (ВТП), належать:
. політичні (стабільність політичної системи в країні, захист
інвестицій власних та іноземних підприємців);
. соціально-економічні (життєвий рівень і споживча спроможність
окремих прошарків суспільства, демографічні процеси, які в них
відбуваються, а також особливості та стан фінансової системи,
інфляційні процеси);
. правові (включаючи законодавчі та нормативні документи);
. науково-технічні (врахування яких дає перевагу тим підприємствам,
які швидко втілюють у життя досягнення науково-технічного
прогресу);
. культурні.
Оскільки перелічені фактори є надто динамічними і не перебувають у
сфері безпосереднього впливу підприємств, то за їх змінами необхідно
стежити з особливою увагою.
Контрольованими факторами управляють організації. Деякими з цих
факторів управляє вище керівництво. Основними елементами, якими управляє
служба маркетингу, є вибір цільових ринків, цілей маркетингу, його
організація та структура.
Ядром комплексних маркетингових досліджень е оцінка ринкової
кон'юнктури, під якою в широкому розумінні мається на увазі комплекс
реальних умов та факторів, які впливають на функціонування (структуру,
динаміку, співвідношення попиту та пропозиції на товари ВТП тощо) в певний
момент часу та за певних географічних умов. Безперервні коливання, які є
наслідком взаємовідносин попиту та пропозиції, постійне порушення і
стихійний механізм тимчасового відновлення ринкової рівноваги, характерний
для конкуренції спосіб пристосування пропозиції до попиту, чинники, що
впливають на фактичну ринкову ціну, складають головний зміст кон'юнктури
товарного ринку.
Вивчення та прогнозування кон'юнктури продукції ВТП потребують
ретельного аналізу основних кон'юнктуроутворюючих факторів — якісних та
кількісних. Основні виявлені фактори, що зумовлюють кон'юнктуру ринку
озброєння та військової техніки (ОВТ), можна умовно поділити на три групи:
військово-політичного, економічного та військового характеру.
До факторів військово-політичного характеру належать:
* військово-політична розстановка сил в окремих регіонах і в світі в
цілому (військові блоки, міжблокове протистояння, торговельне
ембарго);
* наявність військових конфліктів і конфліктних ситуацій, їх
гострота та локалізація;
* присутність абсолютного військового лідера та ймовірність змін
його позицій на ринку;
* обсяги коштів (та їх динаміка), що виділяються розвинутими
країнами на програми безкоштовної поставки озброєння іноземним
державам;
* політичні, економічні та правові аспекти державного регулювання
військово-технічного співробітництва (ВТС) у різних країнах;
* обсяги воєнних бюджетів країн світу.
Фактори економічного характеру включають:
o світові обсяги виробництва продукції ВТП у вартісному та
кількісному показниках;
o загальноекономічний стан головних імпортерів (експортерів) ОВТ;
o науково-технічний потенціал країн-суб'єктів ВТС;
o обсяги власного військового виробництва в країнах "третього
світу";
o запаси продукції військово-технічного призначення на складах
виробників;
o стан і перспектива розвитку галузей економіки, пов'язаних з
виробництвом ОВТ;
o структура виробництва продукції ВТП за видами;
o наявність великих програм з виробництва ОВТ;
o обсяги та динаміка товарообороту продукції ВТП, експорт, імпорт,
сальдо;
o географія розподілу світового експорту (імпорту) ОВТ;
o товарні структури експорту (імпорту) продукції ВТП, індекси
експортних та імпортних цін, довідкові ціни;
o частина експорту у виробництві, імпорті та споживанні продукції
ВТП;
o платоспроможність та види розрахунків між партнерами за
військові поставки;
o присутність на ринку монопольного продавця;
o курси валют, показники рівня інфляції, ризики.
До факторів військового характеру належать:
> наявність проектів з модернізації ОВТ;
> циклічність модернізації та заміщення продукції ВТП, що перебуває на
озброєнні;
> наявність програм закупівлі нових ОВТ або таких, що були на озброєнні
інших країн;
> наявність програм власного виробництва продукції ВТП у країнах
"третього світу" за ліцензіями з допомогою іноземних партнерів;
> конверсійні процеси а ОПК країн-виробників продукції ВТП;
> рішення щодо сумісності продукції ВТП різних країн і військових
блоків;
> стан та кількість ОВТ, що є на озброєнні країн у різних регіонах
світу;
> плани щодо скорочення або збільшення збройних сил;
> імовірність виникнення ОВТ нового покоління.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Бегма В. Україна на світовому ринку озброєння // Економіст. – 2001 -
№2
2. Бегма В. Світовий ринок озброєння та особливості маркетингу продукції
військово-технічного призначення // Економіка України. – 2000 - №6,
черв.
3. Бегма В. Позиция Украины на рынке вооружения стран Центральной и
Восточной Европы // Обзор украинского рынка. – 2000 - №2
4. Брыль Р. “Черно-серые” будни (Об экспорте оружия Украиной) //
Украинская Инвестиционная Газета. – 2002 – 22 окт.
5. Згурець С. Прощавай, зброє!: Експорт української зброї // Контракти. –
2003 - №12, берез.
6. Мировая торговля оружием // БИКИ. – 2001 – 8 февр.
7. Поставки американского оружия странам Ближнего и Среднего Востока //
БИКИ. – 2003 - №46
8. Стріха С. Сучасний стан і тенденції розвитку світового ринку озброєння
та військової техніки // Економіст. – 2002 - №1
9. Украина – надежный партнер в оружейном бизнесе // Обзор украинского
рынка. – 2002 - №6
| |
