|
Реферат: Средства регулирования внешней торговли, таможенные пошлины (Международные отношения)
ВВЕДЕНИЕ
Существование противодействующих друг другу государств, ставит перед
национальными правительствами задачу обеспечения национальных интересов, в
том числе за счет протекционистских мер.
Основная задача государства в области международной торговли – помочь
экспортерам вывезти как можно больше своей продукции, сделав их товары
более конкурентными на мировом рынке и ограничить импорт, сделав
иностранные товары менее конкурентноспособными на внутреннем рынке. Поэтому
часть методов государственного регулирования направлена на защиту
внутреннего рынка от иностранных конкурентов и поэтому относится прежде
всего к импорту. Другая часть методов имеет своей задачей формирование
экспорта.
Средства регулирования внешней торговли могут принимать различные
формы, включая как, непосредственно воздействующие на цену товара (тарифы,
налоги, акцизные и прочие сборы и т. д.), так и ограничивающие стоимостные
объемы или количество поступающего товара (количественные ограничения,
лицензии, «добровольные» ограничения экспорта и т. д.).
Наиболее распространенными средствами служат таможенные тарифы, целями
использования которых являются получение дополнительных финансовых средств
(как правило, для развивающихся стран), регулирование внешнеторговых
потоков (более типично для развитых государств) или защита национальных
производителей (главным образом в трудоемких отраслях).
Именно поэтому важно оценить эффективность таможенного налогообложения,
дать общую характеристику таможенных пошлин, а также проанализировать
таможенные тарифы как реестр налогооблагаемых товарных позиций.
ДОВОДЫ «ЗА» НАЦИОНАЛЬНЫЙ ПРОТЕКЦИОНИЗМ
Среди многочисленных доводов в пользу введения ограничений вообще и
таможенно-тарифной защиты в частности используется положение о
необходимости защиты нарождающейся национальной промышленности.
Смысл защиты создаваемой промышленности сводится к следующему.
Утверждается, что страна обладает сравнительными преимуществами в
производстве какого-либо товара, однако в связи с отсутствием знаний и
незначительного начального объема производства промышленность не может
начать его выпуск. Поэтому необходима временная защита, так как
промышленность находится на этапе становления. Трудно предположить, что
вновь создающаяся промышленность может на равных выдержать конкурентную
борьбу с развитым производством другой страны. После того как
промышленность сможет достигнуть «зрелого» или «развитого» уровня,
обеспечить массовость производства, защита может быть снята.
Однако проблема заключается в выборе отрасли производства,
действительно нуждающейся в защите и обладающей сравнительными
преимуществами. В противоположном случае возможны неправильное развитие
отдельных отраслей и значительные потери для общества, вызванные поддержкой
неэффективных производств. Защищаемая промышленность обычно надолго
сохраняет отсталость производства, задерживается ее развитие, она
становится обузой для общества, снижается эффективность производства.
На деле очень часто тарифы защищают не «молодые» отрасли, а, напротив,
как раз старые, теряющие свою конкурентоспособность. Будет ли введена
защита или нет, зависит от значения данной отрасли для экономики страны и
от политической силы заинтересованных кругов.
В условиях современной России большинство старых действующих отраслей
оказывается неконкурентоспособным по сравнению с иностранными
производителями. Их защищают. Главный довод здесь—угроза спада
производства. Этим, например, объяснялось повышение пошлин на импорт в
Россию иностранных автомобилей во второй половине 1993 г.
В соответствии с определениями, существующими в таможенной практике,
под протекционизмом понимается экономическая политика данной страны,
стремящейся оградить свой внутренний рынок от проникновения импорта в
интересах развития внутреннего производства и ограждения отечественных
предпринимателей от иностранной конкуренции. Протекционизм осуществляется
как с помощью повышения ставок ввозных таможенных пошлин, так и путем
нетарифных мер внешнеэкономического регулирования.
Известный экономист Эдвин Дж. Долан под протекционизмом понимает любые
государственные меры, целью которых является защита промышленности своей
страны от конкуренции. За последние четыре десятилетия объем мировой
торговли сильно возрос. Однако, кроме традиционных тарифов, зародился так
называемый «неопротекционизм», который привел к введению дополнительных
ограничений на мировую торговлю. Неопротекционизм использует такие
разнообразные экономические механизмы, как «упорядоченные торговые
соглашения» и «добровольное ограничение экспорта». Заключение такого рода
соглашений зачастую происходит под прямым «силовым давлением»,
подкрепленным угрозой введения высоких тарифов или квот на импорт.
Современный протекционизм концентрируется в относительно узких
областях. В отношениях развитых стран между собой – это области сельского
хозяйства, текстиля, одежды и стали. В торговле развитых стран с
развивающимися – это экспорт промышленных товаров развивающимся странам. В
торговле развивающихся стран между собой – это товары традиционного
экспорта.
В России дискуссии о преимуществах и недостатках протекционизма и
свободы торговли начались в начале 90-х годов. В пользу открытия
внутреннего рынка для иностранных товаров говорит мировой опыт,
свидетельствующий о том, что защита от конкуренции сама по себе часто ведет
к развитию производств, не способных конкурировать на мировом рынке. Однако
в нынешней ситуации, имеющей место в национальной экономике, этот тезис
верен только отчасти. Ему можно противопоставить другое утверждение:
целенаправленная промышленная политика государства приняла такие масштабы,
что невозможно привести примеры, которые подтверждали бы, что
конкурентноспособные отрасли возникают исключительно по законам стихии
рынка.
Идея свободной торговли исходит из необходимости ликвидации таможенных
и прочих барьеров на пути движения товаров между странами. Аргументы в
пользу свободной торговли основаны на экономическом анализе, показывающем
выгоды от либерализации торговли как для отдельных стран, так и для всего
мирового хозяйства.
Однако профессор Н.Н. Шапошников еще в 1924 году писал о том, что
«свободная торговля – идеал будущего, но в настоящее время она выгодна
только для той страны, которая в своем экономическом развитии успела
опередить другие страны.» Сущность этого высказывания полностью
соответствует и нынешнему состоянию экономики России. В настоящее время
устранить всякие протекционистские преграды для развития внешнеторговой
деятельности не представляется возможным, в противном случае страна имеет
перспективу превратиться в колонию стран с развитой рыночной экономикой.
Поэтому аргументы в пользу свободы торговли не всегда оправданы и тем
более не применимы для нашей экономической ситуации. В пользу сохранения в
ближайшем будущем протекционистских мер можно привести следующие аргументы:
- необходимость обеспечения экономической безопасности страны;
- специфика отдельных регионов и необходимость для их поддержки
протекционистских мероприятий со стороны государства;
- в условиях спада производства – сохранение необходимых рабочих
мест;
- в условиях экономического кризиса протекционистские таможенные меры
не допустят превращения страны в экономический придаток развитых
стран мира;
Естественно, что перечисленные аргументы в защиту протекционизма в
большей степени относятся к имеющейся у нас в стране экономической
ситуации.
Таможенный тариф – основополагающий инструмент протекционистской
политики. Таможенно-тарифное регулирование – совокупность таможенных и
тарифных мер, использующих в качестве национального торгово-политического
инструментария для регулирования внешней торговли.
ТАМОЖЕННЫЕ ПОШЛИНЫ И НЕОКЛАССИЧЕСКАЯ КОНЦЕПЦИЯ.
Таможенная пошлина – обязательный взнос, взимаемый таможенными органами
при импорте или экспорте товара и являющийся условием импорта или экспорта.
При анализе пошлин с помощью неоклассической концепции будем исходить
из следующих положений:
1. Пошлина (налог) взимается с товара, пересекающего национальную
границу.
2. Вкусы, доходы и привычки потребителей не меняются.
3. Не учитываются технологические нововведения.
4. Не принимаются во внимание тарифы на сырье, используемое для
производства товара.
5. Не учитываются транспортные расходы.
[pic]
Рис.1
Построим график (рис. 1), полагая, что иностранный поставщик готов
поставлять любые количества товара по данной цене, т. е. полностью
удовлетворить потребности данной страны.
На рис. 1 линия DDi обозначает изменение величины потребления товара в
зависимости от изменения цены; линия SSi показывает количество производимых
национальной промышленностью товаров, изменяющихся в зависимости от
изменения цен.
При цене Р1 из общего количества потребляемого товара Q0Q4 на долю
местного производителя будет приходиться величина Q0Q1, в то время как на
долю иностранного поставщика придется величина Q1Q4.
Введем дополнительный импортный налог Т1, повышающий цену товара до
уровня Р2. В этом случае общее количество уменьшившегося потребления будет
определяться величиной О3Q4; в то же время национальные производители
увеличат объем производства на величину Q1Q2; потери для иностранных
поставщиков будут равны сумме отрезков Q1Q2 и Q3Q4.
Площадь прямоугольника Р1Р2Q0Q4 будет определять величину потерь или
дополнительных расходов, понесенных потребителями в связи с общим
увеличением цен продаваемых товаров. Эта сумма включает дополнительные
прибыли, полученные национальными производителями (четырехугольник «а»), и
потери общества, возникающие в связи с тем, что в производство вовлекаются
новые, менее эффективные факторы, использование которых стало возможным
благодаря протекционистской политике правительства (треугольник «b»).
Треугольник «d» показывает потери, возникающие в связи с уходом с рынка
части иностранных производителей, а прямоугольник «с» — величину выигрыша
лиц, получающих средства, собранные налогами.
Большинство современных экономистов исходят из того, что материальные
преимущества от следования принципу свободной торговли, несомненно, больше,
нежели потери национальной экономики. Протекционизм снижает конкурентное
давление на национальных производителей и приводит к уменьшению
эффективности производства. Кроме того, если он используется в течение
десятилетия (например, в Латинской Америке в 1960—1970 гг.), то он
блокирует доступ к новым и новейшим технологиям. Это вредно для рынка,
характеризуемого как совершенной (наличие множества производителей и
потребителей), так и несовершенной (наличие одной или нескольких монополий)
конкуренцией. В условиях монопольного производства производитель получает
сверхприбыль. При импорте свободная конкуренция сокращает величину
сверхприбыли.
В теоретическом плане экономисты классической школы допускают
возможность наличия ряда оговорок к идее «свободной торговли». Наиболее
распространенной является возможность установления «оптимального»
таможенного тарифа. Суть ее сводится к следующему: если страна достаточно
велика, то она в состоянии обеспечить снижение цен на импортируемые товары
за счет сокращения спроса на них. В этом случае она может ввести таможенный
тариф с целью улучшения «условий торговли», т. е. заставить иностранных
поставщиков снизить цены. Такая ситуация свойственна для ряда
сельскохозяйственных товаров, обладающих низким уровнем эластичности
потребления, при этом производство и потребление их сконцентрированы в
нескольких местах.
Поставщик после введения дополнительного налога (импортной пошлины),
опасаясь потерять большой экспортный рынок, может пойти на снижение цены,
превышающее величину вводимого налога.
Такое явление называется «парадоксом Мецлера», графически его можно
представить на рис. 2.
[pic]
Рис.2
На графике линия WWs обозначает динамику предложения товара на мировом
рынке до момента введения таможенного тарифа; линия WWsn - тенденцию
предложения на рынке к моменту установления тарифа Т, когда поставщики,
опасаясь потерять рынки, снизили цену на величину РР3, превышающую величину
тарифа Т; линия WWsn+Tпредложение товара на рынке после установления
тарифа. Параметры q1, q2, q3 показывают соответствующее количество
приобретенного товара, а линия DDi—потребность в импортном товаре,
изменяющаяся в зависимости от цены.
Как видно из графика, при снижении цен объем расходов потребителей в
связке с общим увеличением поставок с q1 до q2 будет определяться площадью
прямоугольника P2D2q2O вместо величины, равной площади P3D1q1O, а выгода
для потребителей составит сумму четырехугольника «а» и треугольников «b» и
«с».
Обязательным условием, при котором экспортеры оказываются готовыми
пойти на такое снижение цены, выступает большая величина потребления в
импортирующей стране или странах, вводящих новые таможенные пошлины. В
качестве примера возникновения «парадокса Мецлера» могут служить поставки
какао из Ганы в I960 г. и масла из Новой Зеландии в начале 70-х годов в
Великобританию.
Вступление Великобритании — основного потребителя новозеландского масла
— в «Общий рынок» и последовавшее за этим увеличение ввозных пошлин
заставило новозеландских поставщиков резко снизить цены даже за счет
уменьшения прибыли с целью сохранения большей части английского рынка.
КЛАССИФИКАЦИЯ ТАМОЖЕННЫХ ПОШЛИН
Прежде чем приступить непосредственно к классификации таможенных пошлин
следует отметить, что среди основных функций таможенного тарифа особо
выделяется протекционистская и фискальная функции. Протекционистская
функция связана с защитой национальных товаропроизводителей. Взимание
таможенных пошлин с импортных товаров увеличивает стоимость последних при
их реализации на внутреннем рынке страны-импортера и тем самым повышает
конкурентноспособность аналогичных товаров, производимых национальной
промышленностью и сельским хозяйством. Фискальная функция таможенного
тарифа обеспечивает поступление средств от взимания таможенных пошлин в
доходную часть бюджета страны. Фискальная таможенная пошлина существенно
отличается от протекционистской таможенной пошлины тем, что они влекут за
собой доходы в бюджет и влияют на расходы тех покупателей, которые не могут
обходиться без импортных товаров. Однако, во многих случаях таможенная
пошлина, неся сперва характер чисто фискальный, становится со временем
протекционистской, и четкого разделения между ними нет.
Балансировочная функция – относится к экспортным пошлинам,
установленным с целью предотвращения нежелательного экспорта товаров,
внутренние цены на которые по тем или иным причинам ниже мировых (в
настоящее время в РФ практически не применяется).
Итак, таможенные пошлины делятся на:
1.По объекту обложения:
- Импортные – накладываются на импортные товары, при выпуске их для
свободного обращения на внутреннем рынке страны. Являются
преобладающими пошлинами во всех странах. На начальном этапе
развития капитализма с помощью импортных пошлин обеспечивались
налоговые поступления; сейчас их значимость резко сократилась, а
фискальные функции выполняют другие налоговые поступления
(например, налог на прибыль). Если в США еще в конце девятнадцатого
столетия за счет импортных пошлин покрывалось до 50% всех
поступлений в бюджет, то в настоящее время эта доля не превышает
1,5%. Не превышает нескольких процентов доля поступлений от
импортных пошлин и в бюджете подавляющего большинства промышленно
развитых стран. Другими словами, если в начале своего существования
импортные пошлины обеспечивали получение денежных средств, т. е.
играли фискальную роль, то сегодня их функции связаны в первую
очередь с обеспечением проведения определенной торгово-
экономической политики. В развивающихся странах, наоборот,
импортные пошлины используются прежде всего как средство финансовых
поступлений. Это объясняется относительно большей возможностью
контроля и простотой процедуры сбора налогов с товаров,
пересекающих таможенную границу. Что касается России, то последние
изменения таможенного законодательства свидетельствуют, что роль
импортных российских пошлин как фискального средства увеличивается.
- Экспортные – пошлины, которые накладываются на экспортируемый
товар. В соответствии с нормами ВТО применяются крайне редко,
обычно в случае больших различий в уровне внутренних регулируемых
цен и свободных цен мирового рынка на отдельные товары и имеют
целью сократить экспорт и пополнить бюджет.
- Транзитные – пошлины, которые накладываются на товары, перевозимые
транзитом через территорию данной страны. Вводятся крайне редко и
используются как средство торговой войны.
2. По способу взимания:
- Специфические – начисляются в установленном размере за единицу
облагаемого товара (например, 20$ за 1т.). Практическое
использование специфических пошлин не представляет каких-либо
технических сложностей. Специфическими, как правило, являются
экспортные пошлины, ими облагаются главным образом сырьевые товары.
- Адвалорные – начисляются в процентах к таможенной стоимости
облагаемых товаров (например, 15% таможенной стоимости);
- Альтернативная. В таможенной практике промышленно-развитых стран в
зависимости от содержащихся в тарифе указаний, взимаются и
адвалорная, и специфическая пошлины одновременно или та, которая
дает наибольшую величину таможенного сбора. На первый взгляд
различия между адвалорной и специфической пошлиной носит чисто
технический характер. Однако, в таможенно-тарифном деле всегда за
организационно-техническими различиями стоят торговополитические и
экономические цели. Адвалорная и специфическая пошлины по разному
ведут себя при изменениях цен. При росте цен денежные сборы от
адвалорных пошлин растут пропорционально росту цен, а уровень
протекционистской защиты остается неизменным. В этих условиях
адвалорные пошлины оказываются более эффективными, нежели
специфические. А при падении цен специфические ставки оказываются
более стабильными. Поэтому в условиях длительной тенденции к росту
цен обычно наблюдается стремление к увеличению доли в таможенном
тарифе адвалорных пошлин.
- Комбинированные – сочетают оба вида таможенного обложения
(например, 15% от ТС, но не более 20$ за 1т.).
3. По характеру:
- Сезонные – применяются для оперативного регулирования международной
торговли продукцией сезонного характера, прежде всего
сельскохозяйственной.
- Антидемпинговые – пошлины, которые применяются в случае ввоза в
страну товаров по цене более низкой, чем их нормальная цена в
экспортирующей стране, если такой импорт наносит ущерб местным
производителям подобных товаров или препятствует расширению
национального производства. Для принятия решения о введении
антидемпинговых пошлин немаловажно определение целей и характера
демпинга, который может быть подразделен на постоянный
(агрессивный) и разовый (пассивный).
Условием постоянного демпинга является сегментация рынка, т. е.
разделение его на несколько частей. Выделяя один внутренний сегмент
рынка (за счет транспортных расходов, таможенных тарифов и т. д.),
монополии поднимают на нем цены, получая монопольные прибыли.
Последние позволяют продавать часть товара на внешнем рынке по
заниженным ценам. Постоянный демпинг связан с проведением политики
вытеснения конкурента за счет низких цен; впоследствии фирма обычно
снова повышает цены, доводя их до величины, превышающей
первоначальную цену разоренных конкурентов. Разовый демпинг
возникает в связи с необходимостью избавиться от случайного избытка
товара путем его распродажи на внешнем рынке по низким ценам.
Для национальной экономики наиболее опасен постоянный демпинг,
поскольку он ведет к разорению национальных производителей с
последующей «перекачкой» монопольной прибыли иностранным
производителям.
На практике трудно дифференцировать вышеперечисленные виды,
поскольку невозможно четко выявить окончательные намерения фирмы,
продающей по заниженным ценам. По этой причине при принятии решения
о введении антидемпинговых пошлин страны учитывают прежде всего
нанесение ущерба национальной промышленности в связи с ввозом
данного товара. Национальные и международные суды обычно принимают
дела по обвинению в демпинге и введении антидемпинговых пошлин при
наличии «значительного ущерба» для национальной промышленности.
Выявление демпинга выступает причиной наложения
антидемпинговой пошлины, величина которой в несколько раз превышает
обычную. Антидемпинговые пошлины взимаются со всего объема товара,
поставленного по неоправданно низким ценам (иногда за период в
несколько лет), и поэтому могут достигать значительной суммы.
Заранее определить размер антидемпинговой пошлины невозможно, хотя
ее размер должен определяться как разница между «нормальной» ценой
товара на национальном рынке и ценой фирмы, осуществляющей демпинг.
- Компенсационные – накладываются на импорт тех товаров, при
производстве которых прямо или косвенно использовались субсидии,
если их импорт наносит ущерб национальным производителям таких
товаров. Применяются как ответная мера на дискриминационные
действия, ущемляющие интересы страны, после неудачи решить
разногласия политическим путем на переговорах.
4. По происхождению:
- Автономные – вводятся на основании односторонних решений органов
государственной власти страны;
- Конвенционные – устанавливаются на базе двусторонних или
многосторонних соглашений, такого как ГАТТВТО;
- Преференциальные – пошлины, имеющие более низкие ставки по
сравнению с обычно действующим таможенным тарифом, которые
накладываются на основе многосторонних соглашений на товары,
происходящие из развивающихся стран. Их цель – поддержать
экономическое развитие этих стран.
5. По типам ставок:
- Постоянные – таможенный тариф, ставки которого единовременно
установлены органами государственной власти и не могут изменятся в
зависимости от обстоятельств.
- Переменные- таможенный тариф, ставки которого могут изменятся в
установленных государственными органами случаях. Такие ставки
довольно редки, используются, например, в Западной Европе в рамках
единой сельскохозяйственной политики.
6. По способу вычисления:
- Номинальные – таможенные ставки, указанные в таможенном тарифе. Они
могут дать только самое общее представление об уровне таможенного
обложения, которому страна подвергает свои импорт и экспорт.
- Эффективные – реальный уровень таможенных пошлин на конечные
товары, вычисленные с учетом уровня пошлин, наложенных на импортные
узлы и детали этих товаров.
В таможенно-тарифной практике большинства стран наибольшее
распространение получили адвалорные пошлины. В связи с этим особое значение
приобрели методы оценки стоимости импортных товаров, от применения которых
в немалой степени зависит определение цены товара для обложения пошлиной. В
зависимости от применяемого метода цена товара может быть увеличена на 20-
25%, а в отдельных случаях и в два раза. Поэтому методы определения цены
импортного товара также важны для расчета сумм пошлин, как и размер самой
пошлины.
В настоящее время средний уровень ставок таможенного тарифа промышленно
развитых стран относительно низок: приблизительно 6% от стоимости товара. В
развивающихся странах уровень таможенного обложения импорта значительно
выше. Средний уровень таможенных тарифов многих развивающихся стран
составляет 38-40%, а ставки колеблются от 1% до 100% и более. На отдельные
товары пошлина составляет 150-200% и более.
ТАМОЖЕННЫЕ ТАРИФЫ
Таможенные пошлины объединяются в таможенном тарифе, представляющем
собой список (или реестр) облагаемых таможенными пошлинами товаров. По мере
развития мировой торговли структура таможенных тарифов усложнялась. Если
первоначально существовала только одна ставка пошлины, накладываемая на все
импортированные товары, и тариф был одноколонным, то впоследствии начали
широко использоваться и многоколонные тарифы.
При одноколонном (простом) тарифе величина пошлины едина вне
зависимости от страны происхождения товара. Недостаток такого тарифа связан
с тем, что он не позволяет гибко менять величину пошлин и использовать их
при решении торгово-политических задач.
В настоящее время все страны имеют многоколонные тарифы,
устанавливающие для каждой группы товара две или большее количество ставок.
В таком сложном тарифе обычно наибольшей является генеральная, или
автономная, пошлина. Она налагается на товары, импортируемые из тех стран,
с которыми нет торговых договоров или соглашений (табл.1).
Таблица1 Многоколонный таможенный тариф России
|Код товара по |Краткое наименование|Ставки импортной |
|товарной |товара |таможенной пошлины в|
|номенклатуре | |% от таможенной |
|внеш-неэкомическо| |стоимости товара |
|й деятельности | | |
|37 |Фото и кинотовары |1 |2 |3 |
| | |2,5 |5 |10 |
В примере тарифа автономная, или генеральная, пошлина составляет 10%
(третья колонка), она максимальная. Базовую ставку тарифа представляет
пошлина в 5% (вторая колонка). Первая колонка предназначена для пошлин на
товары из развивающихся стран. Особыми льготами (беспошлинный ввоз)
пользуются товары, происходящие из наименее развитых стран.
Это наиболее типичный пример сложного многоколонного тарифа,
позволяющего использовать таможенные пошлины дифференцированно в
зависимости от конкретного торгово-политического режима, применяемого
Россией в отношениях с конкретной страной (группой стран). Аналогичны
таможенные тарифы большинства стран Европы и Америки.
Таможенные тарифы распределяют товары по производственному признаку, т.
е. товары, относящиеся к одинаковым производствам, объединены в группы.
Таможенные тарифы промышленно развитых стран строятся так, чтобы
уровень налогообложения увеличивался одновременно с увеличением степени
обработки товара. Например, если таможенная пошлина на импорт
необработанного хлопка отсутствует, т. е. равна нулю, то для
хлопчатобумажной пряжи она увеличивается до 7—9%, а для изделий уже может
достигать 20%.
Таким образом, английский производитель хлопчатобумажных изделий,
покупая беспошлинно иностранный хлопок, получает фактический уровень
таможенной защиты, намного превышающий номинальную величину таможенной
пошлины. На практике эта величина тем больше, чем выше доля сырья,
ввозимого беспошлинно или с минимальными пошлинами.
Величина действительной ставки таможенной защиты оказывается тем
больше, чем выше разница между величинами пошлин на готовое изделие и сырье
и чем большая доля сырья входит в готовое изделие.
ЗАКЛЮЧЕНИЕ
В соответствии со ст.13 Федерального Закона «О государственном
регулировании внешнеторговой деятельности» внешнеторговая политика
осуществляется посредством таможенно-тарифного и нетарифного регулирования
экономических операций. Иные методы регулирования путем вмешательства и
установления различных ограничений органами государственной власти РФ и ее
субъектов не допускается. В этом же Законе (ст.4) закреплен приоритет
экономических мер, среди которых центральное место занимает таможенный
тариф.
В Законе «О таможенном тарифе» сформулированы основные цели таможенного
тарифа. В качестве одной из них определена рационализация товарной
структуры ввоза товаров в Россию. Как правило, снижаются или полностью
отменяются таможенные пошлины на товары, ввоз которых необходим для
развития российской экономики; в то же время сохраняются высокие ставки на
те товары, которые могут составить конкуренцию отечественным
производителям.
Еще одной задачей таможенного тарифа в Законе названа защита экономики
России от неблагоприятного иностранной конкуренции. Тариф – средство
стимулирования отечественного производства.
Тариф – важный источник бюджетных доходов. Кроме того, таможенный тариф
выполняет еще одну важную на сегодняшний день функцию – обеспечение
экономической безопасности России, под которой понимается состояние
экономики, гарантирующее достаточный уровень социального, политического и
оборонного существования и прогрессивного развития РФ, неуязвимости и
независимости ее экономических интересов по отношению к возможным внешним и
внутренним угрозам и воздействиям.
Наконец, еще одной задачей таможенного тарифа является обеспечения
условий для эффективной интеграции России мировую экономику. Эта задача не
только тарифной, но и таможенной политики в целом.
Действующий в настоящее время таможенный тариф в значительной мере
стимулирует приток иностранных инвестиций именно в производство,
ориентированное на внутренний рынок. Уровень ставок таможенных пошлин,
применяемых в отношении готовых изделий, выше уровня выше уровня ставок для
подавляющего большинства сырьевых товаров или комплектующих изделий в 2-5
раз. Для сырьевых товаров и комплектующих изделий установлена минимально
возможная ставка пошлины в размере 5%, в то время как для большинства части
готовых изделий она составляет максимально возможную величину в 30%.
Таможенный тариф во всем мире является одним из важнейших инструментов
структурного регулирования экономики. Между тем возможности российского
таможенного тарифа выполнять данную функцию недостаточны и настоящее время
они обнаруживают тенденцию к дальнейшему сужению. Во-первых, степень его
дифференциации в несколько раз ниже, чем в большинстве развитых стран, где
число тарифных позиций превышает 10 тысяч. Диапазон ставок российского
тарифа узок – от5 до 30%.
Несмотря на все недостатки действующего таможенного тарифа, таможенно-
тарифное регулирование в России создается не вопреки, а на базе мировой
традиции, отражает стремление России стать полноправным членом
мирохозяйственных связей, реально участвуя в принятии глобальных
экономических решений.
ЛИТЕРАТУРА
1. В.Б.Буглай, Н.Н.Ливенцев. «Международные экономические отношения»
М., “Финансы и статистика”, 1997 г.
2. Зубарев С.В., Савои И.В. «Таможенно-тарифное регулирование как
протекционистский
инструмент внешнеторговой политики государства», Ростов на Дону, 1998г.
Реферат на тему: Стан і перспективи розвитку СНД
СНД як об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпаду
СРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу
до Мінського договору. При створенні СНД було визначено, що Співдружність
будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і
кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають
суто консультативні та координуючі функції.
Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком
перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені
останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною,
нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності
зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування.
Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи
"перебудови" ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку
утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових
тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним
розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції "центру"
перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка
проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою
політику на відновлення Союзу, тобто знову почала "збирати землі" навколо
Москви. Однак зростаюча біполярність відносин в СНД по осі "центр -
периферія" фактично призвела до формування двох блоків країн, які мають
протилежні погляди на роль, функції, організацію і майбутнє цієї структури.
Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна вважати
історично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянського
простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її
існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що
негативним у діяльності СНД за останні сім років, необхідно проаналізувати
реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також,
що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно
з різними концептуальними схемами бачення СНД:
а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в
підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько го простору, яке
склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР.
Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи
освіти, "російськомовність", родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція
збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило "шок" у населення
пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим
вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про
освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо.
Разом з тим, у пострадянському просторі набула поширення "гуманітарно-
інформаційна" гегемонія РФ (вимоги щодо захисту "російськомовних" і
введення подвійного громадянства, тенденційність російських мас-медіа
тощо). Навряд чи справедливим можна назвати той факт, що робочою мовою
Співдружності визнано лише російську.
б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому
вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських
республік у незалежні країни (механізм "розлучення"). Після закінчення
цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на
міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо,
міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і
має отримати інше навантаження.
В ситуації, що склалася, Співдружність як об'єднання незалежних держав
поступово трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи
на те, що "столицею" СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ,
основні структури й органи СНД перебувають у Москві. РФ усіляко намагається
закріпити в очах міжнародного співтовариства своє право на домінування в
СНД, про що, зокрема, свідчить намагання закріпити статус СНД в ООН і під
егідою цієї організації безконтрольно проводити свої інтереси. Цьому
сприяють і широкі пропагандистські заходи РФ з метою відвернення уваги
міжнародного співтовариства від нових незалежних країн або формування
їхнього негативного іміджу.
Створення розгалуженої структури органів СНД можна вважати наслідком
існування старих стереотипів бюрократичної свідомості радянських часів. У
діяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і це
багато в чому спричинило її неефективність. Фактично рішення органів СНД
мають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих з них,
які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так,
Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не бере
участі в Митному та Платіжному союзах, не працює в органах військового
співробітництва. У Міжпарламентській Асамблеї Україна має лише статус
спостерігача.
в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональні
економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного
народногосподарського комплексу. Існує взаємодопов нюваність та
взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у
здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено.
Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних
зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено
російське домінування. Митна угода здебільшого не спрацьовує, а в торгівлі
РФ з країнами СНД існують значні протекціоністські бар'єри, дискримінаційні
щодо членів Співдружності. Залежність економік країн СНД від поставок з РФ
остання використо вує для значного підвищення своїх цін порівняно із
світовиим з метою політичного тиску або досягнення односторонніх вигод. Все
це змушує держави Співдружності шукати інші варіанти реалізації власних
інтересів економічного розвитку.
г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадії
існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та
воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою
національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і
Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця
функція поступово відмерла. Спроби її реанімації у вигляді Ташкентського
пакту успіху не мали, і фактично військова співпраця переведена в площину
двостороннього співробітництва. Функції захисту кордонів по зовнішньому
периметру країн Співдружності (крім України) свого часу перейняла на себе
РФ, але з розбудовою національних прикордон них військ ця функція також
поступово відмирає.
Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах російського
домінування вважають, що без військово-політичної присутності РФ у нових
незалежних державах тут неодмінно виникатимуть міжетнічні та міжконфесійні
конфлікти. Та практично, якщо ці конфлікти й виникали, то багато в чому не
без участі самої РФ. Грузія висловлює незадоволення поведінкою РФ в
Абхазії. Азербайджан аналогічно незадоволений російською підтримкою
вірменської сторони. Україна могла опинитися перед загрозою масштабного
конфлікту в Криму, інспірованого з боку РФ. Чеченський конфлікт виник саме
внаслідок неконструктивної позиції Москви тощо. Теза про необхідність
російської військової присутності в країнах СНД не витримує критики й
відповідає скоріше геополітичним амбіціям Москви, ніж інтересам воєнної
безпеки інших країн Співдружності.
Сім років існування СНД засвідчили, що Співдружність як інтеграційне
об'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті її
керівними органами близько 800 документів фактично не діють. Координуючі
інституції аж ніяк не впливали на розвиток економіки країн СНД. Якщо і
виникали деякі елементи інтеграції, то це робилося за рахунок двосторонніх
угод. Обсяги торгівлі осьової країни СНД - РФ з іншими членами
Співдружності в 2,5 разу менші, ніж з іншими країнами світу. Замість
проголошеного економічного зростання, РФ сповзає у все глибшу соціально-
еконо мічну кризу.
Загалом слід визнати, що Співдружність має тенденцію до перетворення в
механізм реалізації виключно російських інтересів . Пануючи в робочих
органах СНД, РФ фактично має можливості проводити такі рішення, які
узгоджуються з її власними національними інтересами, але часто-густо
суперечать інтересам інших країн-членів. Домінування російських інтересів в
СНД аж ніяк не сприяло розгортанню того потенціалу співробітництва, який
планувався спочатку. Це, зрозуміло, викликало певну занепокоєність і опір з
боку нових незалежних держав, які стрімкими темпами розбудовували власні
державницькі структури і поглиблювали власне розуміння своїх національних
інтересів.
У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та
правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх
зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна
позиція РФ. Показовою є тенденція до утворення в пострадянському просторі,
в межах СНД, особливих інтеграційних підструктур (Союз РФ та Білорусі,
Митний союз 4-х, центральноазійський економічний союз, ГУАМ тощо).
Співдружність поступово перетворюється в багаторівневу структуру з різним
ступенем участі в інтеграцій них процесах окремих країн.
Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:
1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на
політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.
2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону "легітимних"
життєво важливих її інтересів.
3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики
країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-
партнерів.
4. Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичний
блок чи систему колективної безпеки (для кого і проти кого?).
5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її
контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний
геополітичний блок.
Політика РФ щодо СНД. Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНД
завжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддя
реінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життя
економічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за її
сучасними межами. Первісно сформована як об'єднання незалежних держав
Співдружність поступово трансформувалася в повністю підконтрольну Москві
політико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і новим
центром СНД, а й відкрито домагається повного домінування в цій
організації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москві
російська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, як
довгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попередні
домовленості, Москва стала центром функціонування СНД. Всі ключові комітети
і керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікований
комітет з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формально
затверджує військові операції РФ у країнах СНД. Міжнародний економічний
комітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків голосів, також є наочним
прикладом "рівності по-російськи", що панує в СНД. Настирливі спроби РФ
закріпити статус СНД в ООН потенційно можуть бути використані для вимог
фінансової підтримки й санкціонування її військових операцій під виглядом
миротворчої діяльності, перетворення Співдружності в потужне знаряддя
просування російських інтересів на всьому геополітичному просторі
колишнього СРСР і за його межами.
Головні напрямки геополітичної стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені в
указі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995 р. "Стратегічний курс РФ
щодо країн - учасниць СНД", в якому весь пострадянський простір проголошено
"насамперед зоною інтересів РФ". Розвинула цю стратегію Російська служба
зовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді "Росія і СНД: чи потребує зміни
позиція Заходу?", яка стверджувала, що "об'єктивні" реінтеграційні процеси
з неминучістю зумовлять реставрацію в рамках СНД "нової економічної,
оборонної зони" за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чітко
означені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовій
сферах з формуванням "спільної оборонної зони", об'єднаним командуванням і
військовими підрозділами, що має гарантувати стабілізацію, демократизацію і
просування реформ, або повна дестабілізація СНД, яка "є загрозою всьому
людству".
Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами -
членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права,
поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальну
цілісність. На практиці "інтеграція", необхідність і корисність якої широко
декларується в документі, означає розмивання суверенітету країн - членів
СНД, підпорядкування їхньої діяльності інтересам РФ, відродження
централізованої наддержави.
Довгострокова стратегія РФ має включати:
· реформу геополітичних пріоритетів і механізму зовнішньої політики РФ з
метою посилення її домінування і впливу в кожній країні СНД;
· перенесення акценту в діяльності СНД з підписання угод на розроблення
проектів зв'язків у політичній, соціальній та економічній сферах. Створення
фінансово-промислових груп, митних союзів, бірж, спільних банків і
кредитних спілок з метою входження і домінування там РФ. Особливу роль при
цьому має відігравати російська мова і російська культурна й інформаційна
експансія;
· формування широкої мережі формальних і неформальних контактів з
економічними і культурними елітами СНД з метою створення умов для поширення
й імплементації "зсередини" даної стратегії.
Аналогічні рекомендації даються і в іншій доповіді Ради з оборонної та
зовнішньої політики РФ "СНД: початок чи кінець історії?" (1997), де
зазначено: "Треба визнати, що без жорсткої терапії російсько-ук раїнські
відносини не одужають. Хоча розпад України - проблемний для РФ варіант,
проте краще сприяти йому, ніж терпіти постійний виклик України й ерозію
наших зусиль у близькому зарубіжжі."
Таким чином, попри всі відмінності між представниками правлячої еліти РФ,
різними партіями і політичними угрупованнями, генераль на лінія РФ щодо
України цілком відповідає двом основним програмним настановам:
Програма максимум . Дезинтеграція або повна субординація України,
повернення її до колишнього напівколоніального статусу в складі нового
Союзу, конфедерації чи федерації. Встановлення тотального контролю над
зовнішньою, військовою й економічною політикою України.
Програма мінімум. "Фінляндизація України" в сфері "легітимної зони впливу"
РФ. Прогресуюча економічна і соціокультурна експансія в Україну з метою
тісної прив'язки її політики до національ них інтересів РФ, забезпечення
політичної слухняності й економічної залежності України.
Підтримання інтеграційних процесів в СНД було й залишається для Російської
Федерації надзвичайно важливою проблемою з огляду на низку внутрішніх і
зовнішніх чинників. Водночас політика "силової інтеграції" РФ країн СНД
зазнала невдачі. Серед головних причин цього:
· обмеженість матеріальних і фінансових ресурсів РФ, поглиблення
економічної кризи та невизначеність внутрішньополітич ної ситуації роблять
неможливим проведення активної експансіоністської політики;
· збіг у часі процесів розширення НАТО на Схід та розшаруван ня СНД істотно
ослаблюють потенціал РФ як наддержави;
· розширення і поглиблення відносин країн СНД з країнами Заходу та Сходу,
їх поступове входження до інших економічних зон (ОЕС, ЧЕС, CEFTA).
За таких умов Москва змушена терміново шукати нові моделі стосунків із
своїми партнерами по СНД, і в першу чергу з Україною.
Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися дві
діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї
організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму
"цивілізованого розлучення" республік колишнього СРСР, як до організації, в
якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з
Об'єднаною Європою. РФ, навпаки, розглядала і розглядає СНД як проміжну
форму відновлення колишньої імперської державності, а в існуючому виді - як
сферу домінування своїх інтересів.
Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і спроби
від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення
перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком
аргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони,
спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян з
України, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне,
такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж
спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).
Для протидії "телурократичним" амбіціям РФ Україна змушена проводити
політику блокування пропозицій щодо створення наддержавних структур у межах
СНД. Необхідність останніх мотивувалася тим, що ніби без таких органів
координація економічних зв'язків і врегулювання гострих політичних проблем
між членами Співдружності та на їхніх теренах стають практично неможливими,
а рішення, що приймаються керівниками відповідних країн, не мають шансів
бути виконаними. При цьому замовчувалися прагнення РФ забезпечити
домінування власних інтересів у колективних органах Співдружності.
За умов поглиблення економічної кризи прибічники ідеї одержавлення СНД
можуть спиратися на значну підтримку частини населення як у РФ, так і в
Україні й інших нових незалежних державах, яка ще ностальгічно зберігає
спогади про відносний добробут за часів СРСР. Водночас виявилося, що
економічні (залежність від постачання із Сходу енергоносіїв, відсутність
альтернативних ринків збуту власної продукції тощо), соціально-політичні,
міжособистісні тощо зв'язки на пострадянському просторі настільки вагомі, а
альтернати ви їм настільки непевні, що Україна протягом осяжного
майбутнього приречена не просто зберігати, а й поглиблювати та розвивати
зв'язки з республіками колишнього СРСР.
Україна зробила ставку на розгортання у межах СНД переважно двосторонніх, а
не багатосторонніх відносин. Так, готуються до підписання міждержавні
програми довгострокового (10 років) економічно го співробітництва України з
Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекисаном. Підтримати позицію
одержавлення СНД означало б працювати за логікою телурократичного принципу.
Але й тут з'ясувалося, що у стосунках з кожним із своїх партнерів по
Співдружності РФ як потужніша держава нав'язує свою волю. Відсутність
єдності між членами СНД (у тому числі й щодо гегемоністських намірів РФ)
вигідна лише останній.
Інші держави пострадянського простору частково вже обрали власну логіку
існування - таласократичну (країни Балтії) або телурокра тичну (Білорусь),
але більшість, як і Україна, перебувають у стадії пошуків. До речі, як
відомо, одним з чинників прискорення консолідації членів Європейського
Союзу було об'єднання Німеччини і побоювання сусідів щодо перспектив її
гегемонії. Відповідно свідома й послідовна політика України, спрямована на
зближення й координацію зусиль з Молдовою, державами Закавказзя, країнами
колишньої радянської Середньої Азії, особливо Казахстану, сприяла б
зміцненню її міжнародних позицій.
Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала
як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення
нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму
статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному
та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена
виключно економічною сферою. Туркменистан та Азербайджан здебільшого
утримуються або відмовляються підписувати угоди СНД, брати участь у
реальній кооперації. Більшість саммітів СНД теж закінчувалися провалом.
Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві
пропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціями
Російської Федерації по приєднанню України до запропоно ваного економічного
союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що
пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були
враховані при підготовці відповідних документів.
Понад те, участь України в запропонованих союзах може бути розцінена як
зміна її зовнішньої політики і може зашкодити її сприйняттю країнами-
членами ЄС як незалежної держави. Приєднання України до згаданих вище угод
може розглядатися РФ як привід для тиску з метою подальшого її втягування в
інші наднаціональні (особливо військові й політичні) структури під егідою
СНД.
Таким чином, повне членство України в згаданих структурах може тільки
призвести до її політичного й економічного відчуження від центрально- і
західноєвропейських країн.
Незважаючи на те, що стратегічну політику України щодо СНД в 1991-1997
роках важко назвати послідовною чи оптимальною (з точки зору національних
інтересів), Україні все ж здебільшого вдавалося протистояти спробам РФ
нав'язати своє економічне й політичне домінування. Цьому немалою мірою
сприяв самопроголошений статус асоційованого членства в СНД і постійний
тиск національно-пат ріотичних сил всередині країни.
Подальша еволюція Співдружності до структури, аналогічної ЄС, значною мірою
залежатиме від темпів, послідовності та результатів економічних та
соціально-політичних перетворень в Росії і Україні. Неподоланні кризові
соціально-економічні явища, особливо на тлі слабкої інтегрованості у
світову економіку та зростання питомої ваги політичних ризиків у зв'язку з
наступними президентськими виборами в обох країнах посилюють ймовірність
небажаних сценаріїв розвитку ситуації. Формуватимуться, зокрема, потужні
політичні сили, які вбачатимуть вихід із становища, що складається, в
реінтеграції держав СНД та створення на території колишнього СРСР
самодостатнього геоекономічного та геополітичного простору. Наслідками для
нових демократичних держав, в тому числі і для України, будуть ізоляція
цього простору від загальноцивілізаційних процесів, консервування
технологічної відсталості, втрата суверенітету тощо.
Раціональна політика України щодо СНД повинна, по-перше, базуватися на
національних, а не на кланових або корпоративних інтересах, а по-друге,
бути спрямованою на закріплення й утримання альтернативного лідерства в цій
організації й загалом у регіоні. Як вже відзначалося, СНД фактично вже має
біполярну полюсну структуру. Формування угруповання ГУАМ (Грузія, Україна,
Азербайджан, Молдова) при лідерстві України й підтримці інших країн, які
розуміють всі переваги й вигоди створення регіональних угруповань,
заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, були лише першою
ознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів на терені
колишнього СРСР. Результатом цих процесів буде формування регіональних
структур і союзів "без Москви", і Україна може претендувати на місце
"першого серед рівних" в цих новоутвореннях.
Січнева (1998 р.) зустріч керівників країн Центральної Азії в Ашгабаті
продемонструвала як зростаючу тенденцію до рівноправної взаємовигідної
кооперації згаданих країн, так і стрімку втрату стратегічних позицій РФ у
цьому надзвичайно важливому регіоні. ГУАМ плюс країни Центральної Азії - це
вже дев'ять країн СНД, які рішуче підтримують ідею створення нових
рівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо до цього додати
зростаюче співробітницт во України з країнами Балтії й утворення у травні
1997 року Балто-Чорноморського Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія,
Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянсько му
просторі стають цілком очевидними.
Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому рівні лідерів
країн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутнього
Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою мало спільного, крім
історичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів окремих країн СНД все
більше набувають відцентрового від СНД спрямування. Зростає критика на
адресу РФ, яка намагається використати структури Співдружності у власних
інтересах, зневажаючи інтереси інших її членів, що найбільшої гостроти
набуло на самміті лідерів країн СНД у Кишиневі.
Найближчим часом слід виробити нову концепцію України щодо
багатостороннього економічного співробітництва , яка враховуватиме нові
реалії в пострадянському геополітичному просторі й відповідатиме структурі
національних інтересів держави. Економічне співробітництво доцільно
налагоджувати в субрегіональних системах, до яких включаються країни за
власними сферами інтересів, а не за принципом існування в пострадянському
просторі.
Створення в Євроазійському просторі ще однієї спільноти на взірець
європейської навряд чи є можливим і доцільним з огляду на обраний Україною
курс на інтеграцію в існуючі європейські структури. Жорстка прив'язка до
нової, "зміцненої" , моделі СНД назавжди означатиме відмову від самостійної
європейської політики, а згодом і від будь-якої самостійності у
зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних справах. Між двома системами
неодмінно виникатиме конкурентна боротьба за геостратегічні й геоекономічні
впливи, в якій Україна відіграватиме периферійну роль. Для України важливо
опрацювати шляхи, що ведуть до поступового перетворення всього
Євроазійського геополітич ного простору - від Атлантики до Тихого океану -
в єдину спільноту суверенних держав без домінування якогось одного центру.
Україна зацікавлена як у прилученні до високотехнологічного європейського
ринку, так і в містких ринках на Сході, зокрема у виході до країн Азійсько-
Тихоокеанського регіону, шляхи до якого пролягають через РФ та Центральну
Азію.
Інтеграція країн пострадянського простору за європейським взірцем має
відбуватися з одночасним розвитком механізмів інтеграції з європейською
спільнотою . Але цей процес має відбуватися за схемою конвергентного, а не
паралельного або конфронтаційного руху. Це досить тривалий і важкий шлях,
якщо подивитися на історію становлення європейської спільноти. Це шлях
розбудови нової системи "знизу", з самого фундаменту, а не "згори",
директивно, вольовими рішеннями. Принаймні можна очікувати, що тривалість
розбудови такої системи є сумірною з тривалістю процесу входження України в
європейські структури. Якщо ж Україні буде нав'язаний шлях "згори", то
реально це означатиме повне нехтування її національними інтересами і
призведе до економічної та соціальної катастрофи з наступним підпорядкуван
ням України інтересам російського капіталу.
Список літератури:
. Бестужев-Лада І.В. Теория социального прогнозирования и сценарии
социального развития Росии и стран СНГ на перспективу. – М., 1998р.
. Указ про створення СНГ.
. Газета “Зеркало недели”, 1998р., №6.
. Ресурси Інтернет
| |
