|
Реферат: Половое воспитание детей (Педагогика)
Оглавление
|Актуальность проблемы полового воспитания в педагогике |3 |
|Теоретические основы проблемы полового воспитания |5 |
|Общенаучный уровень методологии полового воспитания |9 |
|Специфика полоролевой социализации мальчиков и девочек |11 |
|Содержание и принципы полового воспитания |13 |
|Выводы |15 |
|Используемая литература |16 |
I. актуальность проблемы полового воспитания в педагогике
Воспитание как процесс приобщения человека к историческому опыту в
содержательной и целеполагающей основе всегда определяется ведущими
потребностями общества. Изменение базовых социальных ориентиров неизбежно
приводит к пересмотру и переоценке задач, направлений, форм организации
воспитательной работы. Каждый исторический этап вносит свои коррективы в
понимание отдельных звеньев педагогической системы на всех уровнях системы
образования в целом. В современных условиях общественного развития особо
остро встают проблемы социализации человека, приобщения его к
общечеловеческим ценностям, значимым во все века и закрепленным в культурно-
историческом опыте поколений.
В ракурсе этих проблем важным направлением работы, задающим ориентиры
на дальнейшее изучение новых аспектов вхождения ребенка в мир человеческих
отношений, является половое воспитание. Традиционное понимание сути
воспитательной работы, определяемое тезисом "Какая разница: мальчик или
девочка, лишь бы человек был хороший", наглядно демонстрирующий идею
"бесполой" педагогики, неумолимо уходит в прошлое. Вопросы половой
идентификации и дифференциации, привлекающие в последнее время все больший
круг психологов, находят отражение в педагогических исследованиях, обогащая
арсенал направлений и содержание современной отечественной педагогики.
Проблема воспитания ребенка с учетом половых различий, позволяющая по-
иному увидеть специфику педагогической работы c детьми дошкольного
возраста, по значимости и актуальности на сегодняшний день не имеет
аналогов. Поиск истоков духовности человека, представляющей сегодня
наибольший дефицит, неизбежно приводит к культурно-историческому прошлому,
закрепленному в традициях разных народов, ориентированному на
дифференцированный подход к детям разного пола. Проблема
дифференцированного воспитания, в зависимости от пола ребенка, тесно
связана с гуманизацией педагогического процесса, т.к. задает перспективы
дальнейшего участия человека в общественной жизни, готовит к выполнению
социальных ролей в обществе и семье.
Для современной постановки вопроса о разработке систем полового
воспитания существует множество причин. Первая, как уже было отмечено,
связана с отсутствием дифференцированного подхода к детям в соответствии с
его половой принадлежностью. Вторая - общегосударственное невежество
педагогов, родителей в вопросах сексуального просвещения детей, приводящее
к стремительному росту числа внебрачного рождения, абортов, уголовных
преступлений на сексуальной почве, к отсутствию ранней ориентации на
выполнение социальной роли в жизни (отца, матери).
Значение процесса половой социализации правомерно подчеркивает И.С.
Кон. Он отмечает, что не только семья, но и общество сверстников оказывают
существенное влияние на половую социализацию ребенка, являясь
"исключительно важным агентом половой социализации" /13, стр.,665/.
Важность воспитания качеств мужественности и женственности, начиная с
дошкольного возраста подчеркивал выдающийся педагог Сухомлинский В.А.,
отмечая, что, уже в малыше-первокласснике и дошкольнике мужского пола нужно
воспитывать настоящего мужчину" /15, стр.63/.
Психолог Никологорский С. говорит о том, что с "раннего детства на
уроках физкультуры девочкам предлагают азартные игры и соревнования,
которые не только создают излишнее нервно-психологическое напряжение, но и
формируют культ силы, честолюбие, эгоизм, стремление постоянно
соревноваться и состязаться, а не ухаживать, нравиться, помогать,
сочувствовать" /14, стр.23/. Целое поколение воспитала "бесполая
педагогика". Школа и вуз практически игнорируют специфику ролей мужчины и
женщины и, воспитывая девушек в мужском стиле способствуют, таким образом,
росту типично мужских черт.
Несмотря на существенную психологическую аргументацию положения о
необходимости целенаправленной работы по полоролевой социализации ребенка
дошкольного возраста, в педагогике традиционно эти проблемы поднимаются и
решаются крайне редко. Анализ программ, концепций и нормативных документов
показывает настойчивое обхождение этих вопросов, несмотря на имеющиеся
научно обоснованные системы полового воспитания.
Проблемы полового воспитания, связанные с методической оснащенностью
этого процесса, с неадаптированностью научно-исследовательского материала,
сегодня уже, не единичны. Немалую тревогу и озабоченность педагогов и
родителей вызывает массовый выпуск и некомпетентное использование
литературы о процессах зачатия и деторождения.
Выпуск и допуск этой литературы к распространению не контролируется
компетентными людьми или организациями. Многие из этих книг, адресуемых
детям, не соответствуют требованиям, предъявляемым к детской литературе, а
также не учитывают уровень развития восприятия при использовании рисунков.
Да и при адаптации текста для восприятия его дошкольниками следует
придерживаться определенных этических норм. Все это происходит по причине
того, что в подготовке таких книг к выпуску не участвуют педагоги и
психологи, а лишь медики, сексопатологи и художники. Некомпетентное
использование такой литературы может привести к неправильному истолкованию
детьми ряда фактов и к выработке у ребенка неправильного, нездорового
отношения к такой интимной информации.
Итак, проблема полового воспитания дошкольников является бесспорно
актуальной.
II. ТЕОреТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПРОБЛЕМЫ
Прежде чем перейти к изучению проблемы исследования следует определить
тот категориальный аппарат, который поможет наиболее глубоко проникнуть в
научные основы полового воспитания.
Основополагающей в разделе "половое воспитание мы считаем категорию
пола. "Пол" - понятие многогранное, которое рассматривается в науке с
разных точек зрения: биологической, медицинской, психологической,
педагогической, социальной и других. С биологической точки зрения "пол -
это совокупность морфологических и физиологических особенностей организма,
обеспечивающих половое размножение, сущность которого сводится в конечном
итоге к оплодотворению" /6, стр.171/.
С медицинской точки зрения пол - принадлежность организмов или
специальных клеток к одной из двух групп, отличающихся между собой тем, что
половой процесс происходит между представителями разных групп, но не внутри
данной группы" /5, стр.668/.
"Психологический пол - совокупность определенной сексуальной
идентичности, т.е. чувство и осознание своей половой принадлежности;
связанные с нею психосексуальные ориентации (например, влечение к
противоположному полу}, и социосексуальные ориентации, т.е.
интернализованную систему половых ролей, в свете которой индивид различает
критерии мужественности" и "женственности", оценивает себя по этим
критериям, претендует на соответствующую деятельность и социальный статус"
/13, стр.765/.
Пол, с педагогической точки зрения – биосоциальное свойство человека.
Биологическое - потому что обусловлено генами структурами, а социальное -
так как его проявление в поведении и действиях человека являются
результатами формирования пола в соответствии с воспитанием и влиянием
окружающей обстановки, значительной частью которой является общество или
относительно малая его часть. Мнение биологов, медиков и психологов
сводится к тому, что "пол бисексуален, т.е. каждый пол потенциально
заключает в себе возможности развития другого пола. Реализация пола зависит
от среды и от генных факторов, причем эффект тех и других носит
количественный характер, в связи с чем признаки противоположного пола
подавляются в разной степени... Развитие пола протекает весьма сложно. Оно
зависит от полученных от родителей особенностей хромосом и цитоплазмы, от
среды, в которой протекает развитие организма" /5, стр.686/.
Задачей педагогов, на наш взгляд, является необходимость учета половых
различий в воспитании детей.
Рассматривая пол как биосоциальное свойство человека, можно
предположить, что половое воспитание ребенка осуществляется в процессе его
полоролевой социализации.
Полоролевая социализация - неотъемлемая часть общего процесса
социализации, которая, как отмечает Арутюнова Л.А. включает в себя три
компонента: развитие представлений о себе, как о представителе
определенного пола, возникновение полоролевых предпочтений и ценностных
ориентаций, а также форм поведения, соответствующего полу". Ведущими
механизмами полоролевой социализации можно считать родовую идентификацию и
половую дифференциацию.
Половая идентификация - это отождествление себя с представителями
определенного пола, проявляющееся в единстве поведения и самосознания
индивида, причисляющего себя к определенному полу и ориентирующегося на
требования соответствующей половой роли.
Белкин А.И. считает, что "в норме половая идентификация протекает
естественно, как само собой разумеющееся и не требует активности сознания"
/4, стр.778/. Отсюда можно определить задачу педагогов - обеспечить условия
для нормального развития половой идентификации.
Половая дифференциация - это определение себя от представителей
противоположного пола, проявляющееся в совокупности генетических,
морфологических и физиологических признаков, на основании которых различают
мужской и женский пол.
В изучении половой дифференциации существует две теории. Первая -
теория социального научения, согласно которой ребенок пассивен в процессе
усвоения пола. Вторая - когнитивно-генетическая теория - основывается на
том, что "представления ребенка о половых ролях не являются пассивными
продуктами социального упражнения, в возникают в результате активного
структурирования ребенком собственного опыта. На начальных этапах полового
развития выделяются три процесса половой дифференциации и идентификации:
1) ребенок узнает, что существует два пола; 2) он включает себя в одну
из двух категорий; 3) на основе самоопределения руководит своим поведением,
выбирая и предпочитая его формы.
Эти теории не противоречат одна другой. Скорее всего, они раскрывают
разные аспекты процесса половой социализации, поэтому мы считаем
целесообразным ориентироваться на то, что половая дифференциация
осуществляется благодаря генному наследию ребенка, с помощью научения и
воспитания, базирующегося на основных принципах системно-структурного,
комплексного и деятельностного подходов.
Перейдем к определению понятия "половое воспитание", представив прежде
эту категорию в трактовке разных исследователей.
Хрипкова А.Г. и Колесов Д.В. определяют половое воспитание как
"процесс, направленный на выработку качеств, черт, свойств, а также
установок личности, определяющих необходимое обществу отношение человека с
представителями другого пола" /16, стр.202/.
Бочкарева Л.П. трактует половое воспитание как "формирование уважения,
дружбы между мальчиками и девочками, привитие им соответствующих норм и
представлений, воспитание доброжелательных и положительных взаимоотношений,
дифференцированный подход с учетом специфики пола во всех видах
деятельности, в организации жизни.
Костяшкин З.Г. говорит: "Половое воспитание есть особая часть
нравственного воспитания. Его специфический предмет - воспитание отношений
человека одного пола к другому и связанных с этим сложных и тончайших
навыков поведения и самоконтроля.
С моей точки зрения, половое воспитание можно определить, как
воспитание девочек и мальчиков, осознающих свою принадлежность к одному из
полов и формирование у детей знаний и навыков поведения того пола, к
которому ребенок принадлежит: у девочек - феминного, у мальчиков -
маскулинного.
Проявление совокупности признаков того или иного пола может быть
определено через понятия фемининности и маскулинности:
фемининность - это набор свойств и качеств, принадлежащих женскому
полу,
маскулинность - это набор свойств и качеств, принадлежащих мужскому
полу.
Психологи утверждают, что фемининность и маскулинность не просто
независимые, а взаимодополняющие переменные, так что каждый индивид
характеризуется тем или иным их сочетанием /10, стр.18/.
Но очевидно то, что у мужчин и женщин при наличии такой совокупности
преобладают лишь какие-то определенные признаки. Отсюда вытекает задача
педагогов развивать у девочек феминные, а у мальчиков маскулинные признаки.
Исследователи Алешина Ю.Е. и Волович А.С. определяют социальные
признаки фемининности и маскулинности, исходя из исторически сложившихся
стереотипов оценок мужчины и женщины /3/. Мужчина характеризуется
агрессивностью, независимостью, силой, активностью, рациональностью,
инструментальностью, ориентировкой на индивидуальные достижения. Женщина же
характеризуется как слабая, пассивная, зависимая мягкая, эмоциональная,
ориентированная на других, экспрессивная. Анализом половых различий
занимаются ученые многих областей науки: биологи, физиологи, медики,
психиатры, психологи. Несомненно, эта информация касается и педагогов.
В исследованиях Кагана В.Е. определены следующие группы половых
различий:
1) врожденные;
2) биологически - обусловленные;
3) складывающиеся в ходе социализации.
Данные половые различия могут проявляться на различных уровнях развития
личности:
1. биопсихическом,
2. психологическом,
3. социально-психологическом,
4. социальном /10/.
По мнению Кагана В.Е., сравнительно немногие половые различия
локализованы только на одном уровне, причем, чем выше уровень, тем больше
вероятность таких локальных одноуровневых половых различий, а чем он ниже,
тем более вероятно его влияние на половые различия более высоких уровней.
Психологи утверждают, что "половые различия формируются на каждом
возрастном уровне и в целом лишь на путях образования функциональных связей
между всеми актуальными детерминантами половой дифференциации и ранее
сформированными половыми различиями... Половые различия представляют собой
мега-систему структурные элементы которой обладают внутренней организацией.
Изучение этой системы определяет важность для самых разных областей
человекознания, в том числе полового воспитания" /10, стр.21/.
Для чего педагогам нужны глубокие знания о половых различиях? Прежде
всего они необходимы на этапе становления и саморегуляции. "Саморегуляция
поведения предполагает "наличие у индивида определенной информации о самом
себе". Частью этой информации о себе является знание о том, что человек
принадлежит к определенному полу, что есть представители другого пола,
отличающиеся по ряду признаков. Значит, знания о половых различиях окажут
большую помощь человеку в саморегуляции поведения. Представления о своем
теле, его строении и причинах такого строения являются компонентом "системы
Я" наряду с представлениями о своих психических свойствах, моральных
качествах и т.д. Осознание каких либо своих способностей и особенностей
меняет самооценку и уровень притязаний человека, что немаловажно для
создания психологического и социального комфорта "системы Я" каждого
человека.
Все вышеизложенные положения позволяют сделать вывод о том, что
половое воспитание необходимо для развития личности человека, потому что
"пол" - понятие не только биологическое, физиологическое и социальное.
Знания о половых различиях (в широком смысле для педагогов в узком - для
детей) будут являться условием полового воспитания и определять его
содержание.
III. Общенаучный уровень методологии полового воспитания
Общенаучный уровень методологии предполагает ориентацию в
теоретических основах системно-структурного, комплексного и деятельностного
подходов. Поскольку этот уровень методологии чрезвычайно важен в
последующем определении принципиальных основ к проблеме полового воспитания
дошкольников, остановимся на нем более подробно.
Суть системно-структурного подхода к половому воспитанию может быть
раскрыта с точки зрения трех основных позиций.
Во-первых, половое воспитание мы рассматриваем как компонент
целостного педагогического процесса, включающего помимо воспитания
самовоспитание, обучение и самообучение, образование и самообразование в
единстве своем обеспечивающего эффективность полового воспитания. Процесс
полоролевой социализации не может быть ограничен решением задач полового
воспитания в узком смысле слова, а понимается нами как процесс передачи и
усвоения всего общественно-исторического опыта, неизбежно отражающийся и на
наличие знаний, умений и навыков поведения, и на понимание исторических
аспектов возникновения и закрепления той или иной нормы, и, неизбежно, на
процессы, обеспечивающие самоактуализацию, самовыражение, самосознание,
самореализацию.
Во-вторых, половое воспитание рассматривается нами как целостная
педагогическая система, основные компоненты которой в их взаимосвязи и
единстве будут рассмотрены несколько позже.
В-третьих, личность, включающаяся в процесс полоролевой социализации,
рассматривается нами как системное образование, структурные компоненты
которого представлены в ракурсе интегрального исследования
индивидуальности.
Суть комплексного подхода к половому воспитанию выражается во
взаимосвязи всех сторон воспитания детей.
Половое воспитание связано с нравственным, физическим, эстетическим,
умственным и трудовым. Эта связь нацелена на формирование у детей чувств,
сознания и навыков поведения.
Например, в процессе трудового воспитания мы создаем представление
детей о том, что труд людей разного пола имеет свою специфику, которая
связана с физиологическими особенностями и историческим аспектом развития
человека: труд мужчин традиционно предполагает более тяжелую физическую
нагрузку, чем труд женщин. Связь полового воспитания с физическим
аналогична: на физкультурных занятиях необходим учет нагрузки для девочек и
мальчиков, а также выбор упражнений, развивающих разные физические качества
и формирующие определенное отношение к стилю поведения (фигура, походка,
динамика движений).
Половое воспитание связано с эстетическим, например, в организации
досуга, где учитываются предпочтения детей, в зависимости от половых
различий. Эта связь проявляется в знакомстве детей с этикетом, нормами
поведения, понятиями о красоте.
В процессе формирования системы знаний обнаруживается связь полового
воспитания с умственным: учет особенностей мышления детей разного пола при
усвоении детьми правил родного языка и иностранного языка. Связь полового
воспитания с нравственным обнаруживается в знакомстве детей с элементарными
понятиями о морали, ролью в обществе людей разного пола, ориентации детей
на предстоящую социальную функцию.
Рассмотрим половое воспитание с точки зрения деятельностного подхода.
"Сущность деятельностного подхода к проблеме половой дифференциации состоит
в том, чтобы определить место и роль совместной деятельности в становлении
психологического пола личности как в контексте онтогенетического развития
индивида, так и в историко-культурном аспекте формирования и
функционирования соответствующих норм и образцов полоролевого поведения"
/1, стр.70/.
Если рассматривать деятельностный подход применительно к более
широкому понятию "половое воспитание", то его суть будет выражаться в том,
что личность развивается в деятельности, в то время, как сам ребенок
является ее субъектом.
Становление личности и его полоролевая социализация осуществляется в
деятельности общения, как со взрослыми, так и со сверстниками. В процессе
общения ребенок получает информацию в семье, от других людей, его
окружающих.
Аналогично половое развитие ребенка осуществляется и в других видах
деятельности (например, игровой, учебной, трудовой).
С позиции деятельностного подхода половое воспитание будет эффективно
при соблюдении четырех условий:
1. Ребенок должен стать субъектом педагогической деятельности,
предполагающей систематическое и целенаправленное его воздействие с
педагогом.
2. Ребенок должен сам являться субъектом своей деятельности,
включаться в нее в соответствии со своими потребностями. Актуализация этих
потребностей является задачей воспитателя.
3. Деятельность воспитателя и ребенка должна осуществляться в ракурсе
личностно-ориентированной модели педагогики.
4. В методике полового воспитания должны быть задействованы все
функциональные компоненты различных видов деятельности.
IV. Специфика полоролевой социализации мальчиков и девочек
Проблема полоролевой социализации включает в себя вопросы формирования
психического пола ребенка, психических половых различий и полоролевой
дифференциации. Без ее решения невозможно разработать методы
дифференцированного подхода к воспитанию детей разного пола, для
формирования у них основ таких качеств, как мужественность и женственность,
необходимых им и для успешного выполнения в будущем своих функций в семье.
Доминирующие взгляды в обществе на половые социальные роли мужчин и
женщин на протяжении длительного периода истории человеческого общества
вызывали необходимость раздельного воспитания детей. Эти взгляды были
продиктованы яркой поляризацией общественных функций мужчины и женщины и
строгой иерархией половых ролей, когда считалось, что мужчина должен
занимать социально более значимую позицию, а позиция женщины - зависимая и
подчиненная.
"Отсюда необходимо было готовить мальчика к будущей роли воина, вождя,
жреца, а следовательно, освободить его от любых женских влияний и в первую
очередь ослабить его идентификацию с матерью. Это достигалось путем
физического удаления мальчика от родительского дома: его передавали на
воспитание в другие дома родственников или вождей племени, отдавали в
учение.
Это достигалось также с помощью социальных организаций: так называемые
"мужские дома", в которых мальчикам разного возраста надлежало ночевать под
крышей особого жилища, где они выполняли некоторые виды совместных работ,
общались, отдыхали" /1, стр.75/.
Половая социализация девочек проходила преимущественно в стенах
родительского дома, подле матери и была направлена на приобретение ею
определенных форм поведения и приобщения ее к будущей роли жены и связанных
с этим обязанностей.
В современном обществе процесс половой социализации протекает в
несколько иных условиях.
Основные аспекты этой проблемы определены в статье Алешиной И.Е. и
Волович А.С. /3/:
Феминизация воспитания (дома и в детском саду воспитанием детей в основном
занимаются женщины).
Первичная феминная идентификация с матерью (этот аспект служил причиной
разделения сына с матерью).
Феминные базовые ориентации ребенка (зависимость, подчиненное положение,
пассивность).
Исходя из этого определяется целый ряд сложностей в понимании
направлений педагогической работы с девочками и мальчиками.
Современная система воспитания не отводит места в социализации
мальчиков маскулинным проявлениям' (агрессии, двигательной активности).
Кроме того, постоянная негативная стимуляция взрослых, направленная на
поощрение "мужских проявлений", а наказания за "немужские" ( например: «Не
плачь, как девчонка!») приводят к панической тревоге под страхом сделать
что-то женское. Отсутствие возможности проявить свою маскулинность сначала
в детском саду, затем в школе и на работе снижают статус мужчины в
обществе, что в свою очередь затрудняет ориентацию на культивирование
мужских качеств у мальчиков.
Социализация девочек происходит несколько легче, т.к. социальные
признаки фемининности накладываются на генные образования. Однако,
содержательные компоненты фемининности не способствуют становлению
элементов самоуважения и самоценностей девочек. Традиционно их награждают
прозвищами: плакса, ябеда, трусиха, подлиза и т.д. Их гораздо чаще опекают
родители, что способствует развитию ощущения собственной незначительности,
существенное влияние на становление образа девочки, женщины оказывают
историко-культурные образцы (подчиненное положение). Отрицательным
фактором в усвоении содержательной стороны женской принадлежности высыпает
также совмещение женской функции и профессиональной - очень тяжело работать
и быть мамой.
Несмотря на то, что у девочек легче протекает процесс полоролевой
идентификации, ей труднее определиться в полоролевых предпочтениях.
Причинами этого служат то, что девочки видят сложную жизнь своих мам, в
обязанностях девочек лежит помощь мамам по хозяйству, а также им нельзя
прыгать, кричать и т.д., потому что это некрасиво делать девочкам. Поэтому
большинство девочек хотели бы быть мальчиками, у них больше стремления
играть в мальчишеские игры, чем у мальчиков в девчоночьи.
Все эти особенности необходимо учитывать в работе с детьми.
V. Содержание полового воспитания
Содержанием полового воспитания является жизнь, окружающая ребенка,
взаимоотношения между людьми разного пола, нормы этих взаимоотношений,
личная жизнь людей в семье, сферы их деятельности. Содержание полового
воспитания представляет собой систему знаний и специфических умений
воспитателя, позволяющих ему решать поставленные задачи.
К этим знаниям можно отнести:
а) знания сущности, специфики педагогической системы полового
воспитания. Сущность педагогической системы полового воспитания заключается
в установлении взаимосвязи всех ее компонентов, в сочетании использования
методов и форм, которое проявляется в своеобразном соотношении
функционирования фронтальных, подгрупповых и индивидуальных форм
организации детей. Специфика педагогической системы полового воспитания
проявляется в доминирующей функции ее определенных компонентов. Таковыми,
на наш взгляд, являются цели и формы организации;
б) знание специфики возрастного развития детей и полоролевой
социализации мальчиков и девочек;
в) знание тех аспектов и сфер человеческой деятельности, которые могут
быть доступны ребенку. Ими являются труд людей, функции родителей в семье,
роль и место родителей в процессе происхождения человека, предпочтения в
интересах, досуге;
г) знание принципов полового воспитания:
- принцип единого подхода к половому воспитанию со стороны родителей,
педагогов и медицинских работников, проявляющийся в общности взглядов на
необходимость полового воспитания, его цели, средства, методы и содержание
методов в зависимости от возраста воспитуемых;
- принцип дифференцированного и поэтапного характера полового
воспитания, предполагающего учет пола детей, их возраста, степени
психологической и моральной подготовленности как детей, так и родителей, их
интеллектуального уровня;
- принцип правдивости, заключающийся в достоверности информации,
которую получают дети (этот и следующий принцип тесно взаимосвязаны и в
большей степени касаются сексуального просвещения детей);
- принцип индивидуального подхода, проявляющийся в "адресном характере
информации", которая должна быть адаптирована для конкретного ребенка с
учетом принципа дифференцированного и поэтапного характера полового
воспитания;
- принцип сочетания нравственной атмосферы и гигиенических условий
(невозможно воспитать в ребенке качества мужественности или женственности,
если условия, в которых живет ребенок и окружающая его обстановка не
соответствует им).
Содержание педагогической системы полового воспитания является важным
компонентом, без детального изучения которого невозможно успешно решить
задачи полоролевой социализации детей.
Всю педагогическую работу и методы по половому воспитанию можно
подразделить на 4 направления: работа по диагностике когнитивного
компонента полоролевой социализации; работа по формированию полоролевого
поведения; работа, направленная на ознакомление детей с процессом
деторождения; работа по формированию представлений о связях людей в семье и
их социальных и семейных ролях.
Например, работа по диагностике когнитивного компонента полоролевой
социализации направлена на выявление знаний и умений детей определять свою
половую принадлежность, ее признаки, эмоциональные предпочтения,
предпочтения в играх и игрушках, восприятии литературных героев.
А следующее направление работы может быть связано с формированием
представлений о связях людей в семье, их социальных и семейных ролях. Оно
предполагает знакомство детей с некоторыми аспектами родословной,
перспективами физиологического и социального развития ребенка, функциями
родителей в семье.
Работа по формированию полоролевого поведения нацелена на ознакомление
детей с качествами мужественности и женственности, проявлениями и
предпочтениями мужчин и женщин в разных видах деятельности, их ролями в
семье, на формирование навыков и умений поведения, а также выработку
отношения детей к понятиям красоты, любви, доброжелательных отношений и
формирование этих отношений между девочками и мальчиками в группе. Это
направление связано с созданием условий для проявления и переживания детьми
определенных чувств, характерных в большей степени тому или иному полу,
Например гордости, смелости, отваги у мальчиков; заботы, сочувствия, ласки
- у девочек.
В ы в о д ы
Проблема полового воспитания является одной из наиболее актуальных в
общем контексте основных направлений воспитательно-образовательной работы.
Специфика процесса социализации ребенка позволяет считать правомерной
работу по половому воспитанию уже в дошкольном возрасте, требует
продолжение и на других этапах развития ребенка.
Организация полового воспитания должна осуществляться в аспекте
целостной педагогической системы, не допускающей недооценку какого либо из
ее компонентов.
Работа по половому воспитанию требует высококвалифицированной
подготовки педагогов и педагогического просвещения родителей.
Использованная литература
1. Абраменкова В.В. Половая дифференциация и межличностные отношения в
детской группе. «Вопросы психологии» № 5 , 1987 г.
2. Агеев В.С. Психологические и социальные функции полоролевых стереотипов.
«Вопросы психологии» № 2, 1987 г.
3. Алешина Ю.Е., Волович А.С. Проблемы усвоения ролей мужчины и женщины.
«Вопросы психологии» № 4, 1991 г.
4. Белкин А.И. Биологические и социальные факторы, формирующие половую
идентификацию (по данным изучения лиц, перенесших смену пола.
«Соотношение биологического и социального в человеке. Под ред. Банщикова
В.М., Ломова Б.Ф., М. 1975 г.)
5. Большая медицинская энциклопедия. (В 30-ти томах). АМН СССР. Гл. ред.
Петровский Б.В., 2 изд., М.: «Советская энциклопедия», 1962 г., том 20.
6. Большая Советская энциклопедия. (В 30-ти томах). Гл. Ред. Прохоров А.М..
3 изд. М.: «Советская энциклопедия», 1975 г.
7. Захаров П.И. Психологические особенности восприятия детьми роли
родителей. «Вопросы психологии» № 1, 1982 г.
8. Захарова П.Н. растут в семье папа и мама. М., Моск. Раб., 1978 г.
9. Исаев Д.Н., Каган В.Е., Половое воспитание и психогигиена пола у детей.
Л., Медицина, 1979 г.
10. Каган В.Е. Система половых различий. Психика и пол детей в норме и
патологии. Л., 1988 г.
11. Колесов В.Е. Беседы о половом воспитании. 2-е изд. Перераб. Дополн. М.,
Пед., 1988 г.
12. Коломинский Я.С. Мальчики и девочки. «Знание-сила», № 2, 1971 г.
13. Кон И.С. Половые различия и дифференциация социальных ролей. М., 1975
г.
14. Никологорский С. Женственность. Агитатор № 15, 1987 г.
15. Сухомлинский В.А. Рождение гражданина. Т. 1, М., 1979 г.
16. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. В семье растут сын и дочь: Книга для
учителя. М.: Просв., 1985 г.
Реферат на тему: Половое воспитание и подготовка учеников к семейной жизни (Статеве виховання та підготовка учнів до сімейного життя)
Міністерство освіти України
Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов
Кафедра педагогіки
КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:
«Статеве виховання та підготовка учнів до сімейного життя»
студентки Ш курсу
групи 334
Банних Олени
Євгенівни
Науковий
керівник:
викл. Фадєєва
Т.Ю.
Горлівка 2002
З М І С Т
Стор.
I. Вступ
3
II. Основна частина
Глава 1. Статеве виховання та підготовка учнів до сімейного
життя
1. Для чого людині потрібна сім`я та джерела
сімейної злагоди.
2. Сексуальне виховання наших дітей.
3. Соціалізація статевої поведінки.
1. Послідовність прояву ознак пубертатного
розвитку в обох статей.
2. Періодизація вікових етапів
психосексуального розвитку дитини.
Глава 2. Особливості статевого розвитку для різних
віків.
2.1. Молодший шкільний вік.
2.2. Підлітковий період.
Глава 3. Специфіка статевого виховання.
3.1.Здійснення статевого виховання на різних
вікових етапах.
3.2.Деякі поради що до статевого виховання.
III. Висновок.
30
IV. Бібліографія.
32
1. В С Т У П
Об'єкт – родина і її роль у сучасному суспільстві.
Предмет – статеве виховання учнів і підготовка їх до сімейного життя.
Ціль роботи : показати, як необхідно виховувати дитину грамотною, добре
обізнаною, гармонійно розвитою у всіх питаннях, зв'язаних з статевим
вихованням, щоб вона, у свою чергу, коли виросте, змогла створити здорову
нормальну сім`ю, що відповідала би нормам, принципам і вимогам суспільства.
Задачі – показати в роботі як потрібно і важливо інформувати підлітків про
статеве виховання, запобігти й уберегти від тих, помилок, що часто
трапляються в результаті незнання і неграмотності в питаннях про статеве
виховання. Показати особливості статевого розвитку дошкільного, молодшого і
старшого дошкільних віків. А також дати рекомендації по здійсненню
статевого виховання.
У своїй роботі я буду використовувати наступні методи:
1. Аналіз.
2. Синтез.
3. Монографічний.
Я вирішила вибрати тему «Статеве виховання учнів і підготовка їх до
сімейного життя» тому, що вона , на мій погляд, є однією з самих актуальних
і суперечливих. Довгий час у нас ця тема взагалі вважалась ледве не
забороненою. Говорити про статевий розвиток, про культуру сексу було не
те, щоб не прийнято, а навіть непристойно, тим більше в школі. Усі питання,
зв'язані з статевим вихованням, педагоги намагалися обходити стороною.
Зараз ця тема, навпаки, стала модною і найбільше широко обговорюваною.
Усюди кричать про культуру і волю сексу. Раніше малодоступну, однак,
потрібну і корисну літературу можна знайти зараз майже в будь-якому
магазині чи на ринку. Одночасно ринок наводнився різного роду виданнями, що
б'ють рекорди самої низькопробної порнографії. Те ж саме можна сказати о
пресі і телебаченні. Якщо на заході сексуальна революція закінчилася ще в
70-х роках, то в нас вона почалася лише наприкінці 80-х і, можна сказати,
трохи затяглася. Це – неминуча, але хочеться думати, тимчасова плата за
десятиліття умовчання і неправди, що диктувалися страхом перед живою
людиною, жагучою і люблячою, яка здійснює життєві вибори по власних
спонуканнях.
1. Статеве виховання та підготовка учнів до сімейного життя
1.1. Для чого людині потрібна сім`я та джерела сімейної злагоди
Спробуймо запитати в різних людей, для чого людині потрібна
сім'я? Відповіді будуть різними: для продовження роду, щоб створити умови
для виховання дітей, для відпочинку, відновлення фізичних і духовних сил...
Маючи однакові об'єктивні умови для створення сім'ї, подружні
пари не однаково будують сімейне життя, по-різному виховують дітей.
Справді, чим відрізняються щасливі сім'ї від нещасливих? Насамперед
взаєморозумінням, взаємопідтримкою, взаємоповагою в родині. Чи гарантує
шлюб, основою якого є ціпка кохання двох, міцність сім'ї? Мабуть, ні. Адже
серед новостворених сімей майже кожна друга кризова. Здається, ще вчора
бажали довгих років сімейного щастя і низку дітей, а сьогодні слухається
діло про розлучення. Ще недавно молодята присягали одне одному: “З тобою на
край світу, тільки смерть розлучить нас”. А незабаром однією сім'єю стає
менше, а нещасливою дитиною, що зростатиме без батька, більше.
Де джерела сімейної злагоди, звідки приходить нещастя?
Згадаємо слова Л.М.Толстого про те, що всі щасливі сім'ї схожі одна на
одну, кожна нещаслива нещасна по-своєму.
Що об'єднує щасливі сім'ї? Для з'ясування цього питання
психологи провели своєрідне соціологічне дослідження. Що допомогло уберегти
кохання від руйнівних сил повсякденного буття, які особистісні риси
чоловіка і дружини сприяли зміцненню сім'ї? Як показали результати
опитування, на п'єдесталі шани виявилися насамперед такі якості, як
терпимість, поступливість, чуйність, уміння прийти на допомогу,
винахідливість. Цікаво, що на останньому місці в шкалі значущих рис
характеру виявилися такі, які, на перший погляд, здаються суто сімейними –
економність, господарчі навички, зовнішня привабливість.
Чого не вистачає кризовим сім'ям, навіть тім, які ще не
обтяжені батьківськими обов'язками, щоб зберегти сімейне вогнище?
Насамперед терпіння, уміння поважати звички, інтереси один одного,
поступливості, доброти, культури поведінки і спілкування, норми яких у
сучасних сім'ях грубо порушуються, - твердять психологи, що працюють
консультантами в службі сім'ї.
Коли ж формуються в людини якості, риси характеру, потрібні
для щасливого подружнього життя? Звичайно, до одруження, у дитячі та
юнацькі роки, коли інтенсивно розвиваються свідомість і самосвідомість
особистості, засвоюються ролі дівчини і хлопця, жінки та чоловіка. У
новостворену сім'ю морально – психологічні установки, пов'язані з
виконанням статевих ролей, привносяться, так би мовити, у “готовому”
вигляді, по-різному впливаючи на зміцнення чи ослаблення родинного
фундаменту.
Чи замислюються молоді над тим, що шлюб висуває підвищені вимоги
до людських якостей? Чи пам'ятають про це їхні батьки?
Чому розмову про статеве виховання дітей, підготовленість до
шлюбу юнацтва розпочинаємо із сімейного щастя батьківської родини? Саме
тому, що, як зазначають соціологи, в наш час народжується новий тип сім'ї
– подружжя – співдружність, стабільність якого дедалі більше визначається
людським фактором, рівнем моральної, психологічної культури чоловіка і
жінки. Оскільки все більшої значущості набуває функція сім'ї як “санаторію
душі”, зростають вимоги до виховання сім'янина, тобто цілеспрямованого
виховання чоловіка і дружини ще з раннього дитинства.
Ніде правди діти, тривалий час зміцнення родинних стосунків,
плеканню почуттів батьківства і материнства ми приділяли катастрофічно мало
уваги. Сім'я як первинний колектив лишалася в тіні – мовляв, спрацюють у
житті природні інстинкти батьків, їхня інтуїція. Час довів необхідність
посиленої уваги до розумів формування людського фактору.
Сім'я посідає найголовніше місце в прищепленні культури
міжстатевих взаємин, у соціалізації сексуальності людини. Конкретні
дослідження сексологів і сексопатологів, психологів і соціологів свідчать,
що низькі моральні засади статевої поведінки, збочення в статевих потягах і
міжстатевих стосунках часто беруть свій виток у неблагополучному родинному
житті батьківської сім'ї. Отже, правильне статеве виховання в сім'ї багато
в чому визначає перспективи особистого щастя і сімейного благополуччя
дітей. Метою є ознайомлення батьків з даними досліджень науковців
передовими ідеями в цій тонкій сфері людських взаємин, показати всі чинники
виховання морально-психологічних засідок статевої поведінки.
1.2. Сексуальне виховання наших дітей (емоції, почуття дитинства)
«Чи приділяєте ви увагу сексуальному вихованню ваших дітей?».
Питання, що пролунало на батьківських зборах з вуст класного керівника,
викликало присутніх мам і тат іронічне пожвавлення. «Для цього особливої
педагогіки не потрібно», - багатозначно посміхаючись, натякнув 40-річний
тато. «Чого, чого, а цього всі чи рано пізно навчаться», - похмуро
зауважила одна з мамів.
- Мушу всім нагадати, - продовжила класний керівник, - що
слово секс означає стать, отже, сексуальне виховання – це і є статеве
виховання. У кожного з нас сформовані певні морально-естетичні уявлення про
мужність і жіночість, про те, як слід поводитися чоловікам і що
неприпустимо для жінки, є свій досвід інтимного спілкування з особами
протилежної статі. Власний критично осмислений досвід, свої погляди на
взаємини особистостей, значущі цінності ми прагнемо передати у спадок
дітям, щоб були змолоду щасливі в особистому житті. Статева, сексуальна
поведінка зрілої особистості – це і культура статевого життя людини, і
культура міжстатевого спілкування, людської гідності, і ставлення до свого
здоров'я, і культура зовнішнього вигляду. Як відомо, статевий інстинкт,
інстинкт продовження роду набуває в людині якісно нового рівня. Статеве
життя служить не тільки меті продовження роду, а й задовольняє суто
людські, соціальні споживи чоловіка і жінки – у духовній єдності, у
спілкуванні, у психологічній близькості. Але не всі ми замислюємося над
тим, що норми сексуальної поведінки засвоюються, як кажуть, з молоком
матері й аж ніяк не з початком вивчення передвесільної науки в старших
класах школи.
І справді, коли батьки починають замислюватися над тим, як,
наприклад, складаються взаємини їхньої дитини з особами протилежної статі?
Найчастіше, коли діти стають підлітками. Отже, дошкільний і молодший
шкільний вік, сприятливий для розвитку вміння хлопчиків і дівчаток
спілкуватися, здебільшого, шкода, лишається поза нашою педагогічною
увагою. Сучасні батьки педагогічну тезу про вирішальну роль сім'ї у
формуванні особистості, статевої свідомості сприймають подекуди як
банальність. А вона не тільки не втратила актуальності, а й набула в
сучасних умовах особливої гостроти, коли поведінка матері й батька виступає
найпершим взірцем для наслідування статевих ролей.
Для того, щоб обговорювати і викладати цю тему в школі
потрібні культурні, грамотні, естетично розвиті, добре обізнані в подібного
роду питаннях педагоги. Необхідно створити систему полового виховання, що
повинна починатися із самого юного віку.
Психологи твердять, що емоції, почуття дитинства, викликані
спілкуванням з батьками, мають неабиякий моделюючий потенціал. Тільки в
зрілі роки, маючи власну батьківщину, виховуючи дітей, ми повною мірою
можемо відчути, як позначаються на нашій поведінці – стилі подружнього
спілкування, методах виховання дітей – наші власні дитячі враження від
батьківської сім'ї.
До речі, психоаналітичні теорії, які зараз набули великого
поширення на Заході, базуються на твердженні, що все життя людини
визначається переживаннями раннього дитинства, “драма” якого викликано
боротьбою двох сексуальних початків, двох інстинктивних сил – любові й
агресії. У віці від 2-3 років, коли хлопчик починає усвідомлювати, що його
любов до матері не може бути безроздільною через суперника – батька,
виникає так званий “комплекс Едіпа” (роздвоєність почуттів хлопчика до
батька і матері). Суперечливу гаму почуттів у ставленні до батька і матері
переживає і дівчинка. З погляду психоаналітиків названі вище переживання
раннього дитинства з віком витісняються із свідомості, але продовжують
через підсвідомість впливати на статеву поведінку. Проте в житті не все так
просто.
1.3. Соціалізація статевої поведінки
1.3.1. Послідовність прояву ознак пубертатного розвитку в обох статей
Соціалізація статевої поведінки – це виховання морально-
естетичних поглядів, які регулюють ставлення людини однієї статі до іншої,
це освіта дитини з питань статевої гігієни, культури інтимного спілкування
і подружнього життя. Наші вимоги до дитини, оцінки її дій завжди
опосередковані її статевою належністю. Батьки повинні мати уявлення про
норму функціонування статевих органів у дітей, про динаміку їхнього
розвитку на окремих вікових періодах. Соматосексуальний розвиток має свою
послідовність розвитку вторинних статевих ознак у хлопчиків і дівчатах, які
поступово досягають рівня розвитку зрілого чоловіка і жінки. Наведемо
віковий показник і послідовність прояву ознак пубертатного розвитку в обох
статей.
|Вік, років|Хлопчики |Дівчатка |
|9-10 |- |Ріст кісток тазу, округлення|
| | |сідниць |
|10-11 |Початок росту яєчок і |Початок росту молочних |
| |статевого члена |залоз. Ріст волосся на |
| | |лобку. |
|11-12 |Активність простати |Ріст зовнішніх і внутрішніх |
| | |геніталій. Гормонально |
| | |зумовлені зміни епітелію |
| | |піхви. |
|12-13 |Ріст волосся на лобку |Пігментація сосків. |
| |(спочатку за жіночим |Збільшення молочних залоз. |
| |типом) | |
|13-14 |Швидкий ріст яєчок і |Ріст волосся в підпахвових |
| |статевого члена. |западинах. Початок |
| |Ущільнення білясоскової |ментсруації (у середньому в |
| |області. |13,5 років, коливання від |
| | |9-17 років). Перші |
| | |менструації кілька років |
| | |можуть бути без овуляції. |
|14-15 |Ріст волосся в |Найраніша нормальна |
| |підпахвовій області, |вагітність. |
| |поява пушку на верхній | |
| |губі. Початок зміни | |
| |голосу. | |
|15-16 |Зрілі сперматозоїди (у |Вугрі. Більш низький голос. |
| |середньому в 15 років, |Регулярні менструації. |
| |коливання від 11-17 | |
| |років) | |
|16-17 |Ріст волосся на обличчі |Зупинка росту скелету. |
| |і тулубі. Чоловічий тип | |
| |рослинності на | |
| |лобку.Вугрі. | |
|21 |Зупинка росту скелету. | |
1.3.2.Періодизація вікових етапів психосексуального розвитку дитини
Оскільки разом з фізичним і соціальним розвитком дітей змінюється
їхня статева поведінка, спеціалісти розробили періодизацію вікових етапів
психосексуального розвитку дитини, яка допоможе батькам й педагогам
уважніше придивитися до статевої поведінки дітей, краще зрозуміти динаміку
оволодіння ними статевими ролями.
Пренатальний етап, період внутрішньоутробного розвитку
характеризується диференціацією генів, геніталій і структур мозку.
Парапубертатний (1-7 років) – вперше проявляється усвідомлення
свого статевого «Я» як хлопчика чи дівчинки.
Препубертатний період (7-13 років – період, що передує першим
ознакам статевого дозрівання) характеризується подальшим закріпленням
статевих моральних орієнтацій дитини, вправлянням статевої поведінки в
іграх, спілкуванні з ровесниками.
Для пубертатного періоду (12-14 років) характерне формування
образу статевого «Я», платонічних еротичних орієнтацій, набуття першого
досвіду міжстатевих інтимних контактів, а також онанізму.
У перехідний період сексуальності (15-18 років) відбувається
інтенсивне формування моральних статевих установок і орієнтацій, мають
місце і сексуальні фантазії, і петинг (еротичні пестощі), і перше
романтичне кохання , і початок статевого життя.
2. Особливості статевого розвитку для різних віків
Потрібно враховувати особливості статевого розвитку, що
характерні для різних віків: дошкільного, молодшого шкільного і
підліткового.
Молодший шкільний вік – період від сформованої статевої
ідентичності до початку статевого дозрівання, таким чином, від 6-7 до 11
років. Індивідуальні границі цього періоду можуть коливатися, особливо якщо
їх оцінювати по окремих сторонах розвитку. Протягом цього періоду
відбувається перехід від адаптації до індивідуалізації. Хоча на цей вік
приходяться критичні періоди багатьох сторін гормональної, фізіологічної і
психологічної статевої диференціації, середові детермінанти розвитку.
Середові детермінанти самі по собі мало незалежні: хлопчиків і дівчинок
однаковою мірою стосується і розширення кола і якість спілкування, і поява
нових – шкільних – обов'язків, і підвищення інтелектуального й емоційного
навантажень, і застосування критеріїв самооцінки і багато іншого.
М.Хьюз відзначав, що на першому році навчання хлопчики частіше
дівчинок відчувають труднощі в емоційній адаптації, координації рухів,
мови, проявів наполегливості. На другому році навчання дівчинки
перевершують хлопчиків у мовних завданнях, уступаючи їм у моторних
навичках і розвитку просторової пам'яті. До кінця навчального року
стомлюваність виявляється більше в хлопчиків і виражається в
розгальмуванні, непосидючості, відовлекаємості. Звідси можна зробити
висновок, що хлопчики сутужніше переносять психологічні навантаження.
У ряді досліджень показано, що хлопчики краще у виконанні
завдань, що вони вважають «чоловічими», а дівчинки краще справляються з
«жіночими», на їхню думку, завданнями. Хлопчики виявляють більше інтересів
до завдання при матеріальному, а дівчинки – при емоційному заохоченні
успіху. Звернувшись до дорослого життя, ми побачимо те ж: жінки, як
правило, не без іронії відносяться до того значення, що чоловікам додають
різного роду знаки відмінності. Відрізняють також, що у хлопчиків більший
рівень домагань. Хлопчики краще виконують завдання поодинці, а дівчинки – у
змішаній по статі групі. За даними людських досліджень з відділу гігієни
дітей і підлітків, у школах звичайного типу в хлопчиків рівень невротизму
вище, ніж у дівчинок, але до кінця IV класу ця різниця стирається.
Дівчинки акуратніше хлопчиків, більше хлопчиків схильні
відповідати вимогам дорослих і завойовувати їхній настрій, подобатися ім.
Дівчинки ближче до умовного портрета «гарного учня». Бути «поганим учнем»
стає свого роду хлоп'ячим статусом. Те, що «середовище визначає розвиток
дитини» через переживання середовища, позначається не тільки на
особливостях процесів адаптації і компенсації у хлопчиків і дівчинок, але й
у більш широкому плані – на взаєминах статей. Дівчинки досить швидко
засвоюють тон некритичної переваги над хлопчиками, що спотворює статеву
соціалізацію.
Ігри і заняття хлопчиків – війна, спорт, космос, пригоди,
«чоловічі» кружки по інтересах. Хлопчики зачитуються героїчними творами,
захоплюються пригодницькою, військовою, детективною тематикою і наслідують
своїх героїв. Часто при цьому вони переймають зразки грубої «мужністі»:
пробують курити, учаться по-особливому спльовувати, ходити «особою»
чоловічою ходою, тримати руки в кишенях і т.д. (усі ці деталі дуже залежать
від часу і моди). У них з'являється особлива потреба в близькості до
батька, наявністю загальних з ним справ. Якщо батька немає чи відносини з
ним не ладяться, то виникає потреба в фігурі, яка замінить батька, якою
може стати керівник кружка, тренер у спортивній секції, учитель-чоловік.
Дівчинки у своєму колі обговорюють літературних і реальних
«принців» і «лицарів», починають збирати портрети артистів, співаків і в
кого-небудь з них «закохуються», заводять перші зошити, у які записують
цікаві пісні, вірші, що часто здаються дорослим примітивними. Виникає
особлива потреба близькості з матір'ю. Потреба близькості з батьком (чи
дорослим, який його замінює) далеко не завжди займає в дівочому житті цього
періоду належним образом оцінюване місце.
І для дівчинок і для хлопчиків період полової гомоселізації –
це час статеворолевого розвитку через самовизначення в системі статевих
відносин. Цей розвиток містить у собі виникнення інтересу до протилежної
статі, що виявляється у своєрідному залицянні. Уся його своєрідність
зрозуміла, якщо врахувати, що це притягання в ситуації відштовхування.
Хлопчику треба, не викликавши осуду однолітків, показати дівчинці, що він
виділив її серед інших дівчинок, і звернути її увагу на себе. Ці внутрішні
суперечливі задачі зважуються через систему агресивних (хлопчики) і
оборонних (дівчинки) дій. Іноді хлопчик у відповідь на питання, навіщо він
смикнув дівчинку за косу, відповість: «А вона мені подобається». Таке
усвідомлене пояснення у вустах дитини скоріше виключення з правил, але
виключення, дуже точне саме правило. Серйозних конфліктів між дітьми це
залицяння не викликає. Відсутність його може викликати в дівчинки почуття
«обійденності», своєї непривабливості. Дівчинки часто самі провокують
хлопчиків на такий прояв уваги, усіляко жартуючи над ними. Іноді ж,
нагадуючи тим самим дорослих жінок, вони беруть ініціативу на себе. В
останні 10-15 років це трапляється раніше і частіше, відбиваючи особливості
прийняття статевих ролей у культурі.
Особливості поводження нерідко викликають у цей період в батьків
тривогу і прагнення призвати дітей до «порядку». Однак, якщо вихователі все-
таки домагаються «успіху», це заважає повному і розгорнутому проходженню
закономірного етапу розвитку. Надолуження його в наступному виражається у
«застріванні» на інфантильно-агресивних способах залицяння тоді, коли воно
вже повинне переходити до більш зрілих форм.
У молодшому шкільному віці характер починає виявлятися більш чітко
і виразно. У 10-літньому віці хлопчики більш екстравертні, а дівчинки більш
лейфотичні (нестабільні) і менш щирі. При сторонніх дівчинки менш охоче
розкривають своє «Я». Хлопчики в порівнянні з дівчинками – більш активні і
наполегливі, більш напружені і схильні до ризику, менш виконавчі і чуттєві,
мають менший самоконтроль. Статеве виховання припускає більш глибоке
проникнення особливо в характер особистості хлопчика і дівчинки, а не
безстатевої особистості взагалі «учня».
Приблизно в 13-14 років – підлітковий період - у юнаків і
дівчаток починає виявлятися потяг до особистостей протилежної статі.
Прагнення це спочатку носить безглуздий характер, потім до періоду
змужніння (18-35 років) досягає значної сили. Це половий потяг.
Тривалість перехідного періоду життя людини – статевого
дозрівання – складає звичайно 3-5 років. У цей час підсилюють свою
діяльність залози внутрішньої секреції, що виробляють гормони – речовини,
що надходять у кров і зухвалі визначені ефекти в окремих органах і
тканинах. Діяльність цих залоз підлягає діяльності центральної нервової
системи і складає з нею як би єдине ціле.
До цього часу в основному вже сформовані полові органи і полові
залози, але тільки в цей період життя людини починається різка
диференціація в будівлі тіла і психіки.
Статеве дозрівання дівчинок і хлопчиків протікає по-різному. В
ньому можна виділити у дівчинок два періоди: перший – швидкий розвиток
молочних залоз і полових органів з одночасним прискореним ростом тіла. Цей
період закінчується початком менструації. Другий період містить у собі
завершення перебудови жіночого організму, уповільнення росту тіла і початок
формування умов для зачаття у внутрішніх полових органах. Змінюється
характер – більш вираженими стають сором'язливість, кокетливість,
улюбливість.
У хлопчиків виділяють три періоди статевого дозрівання, що
закінчується до 16-18 років з появою кадика, огрубінням рис обличчя,
мутацією голосу, збільшенням м'язової сили, характерною чоловічою статурою.
Період від дитинства до юнацтва відбувається порівняно швидко,
і, тому у зовні дорослого юнака зустрічаються ще багато рис дитини,
особливо в характері.
Слід зазначити, що дозрівання полового апарата як у чоловіка
так і жінки, починається значно раніш, ніж з'являються умови для створення
родини.
Хоча потреба в половому спілкуванні у юнаків виявляється
раніш, ніж у дівчаток, прагнення до духовної близькості - відсутнє. Ранній
початок полового життя, до досягнення необхідної фізичної, психічної і
фізіологічної зрілості небажано; це може зробити несприятливий вплив на
організм. При цьому існує реальна небезпека зараження венеричними
захворюваннями. Крім того, у дівчаток настання вагітності пред'являє
незміцнілому ще організму надмірне навантаження.
Акселерація, що спостерігається в останній час, підлітків
виражається в збільшенні маси і довжини тіла, прискоренні віково-статевій
диференціації, більш раннім статевім дозріванні.
Це явище викликане, мабуть, багатьма причинами: зміна укладу
життя, включенням у харчування великої кількості повноцінних білків,
урбанізацією. Визначне значення має і широке поширення шлюбів між обличчями
різних національностей і народностей.
Прискорене фізичне і статеве дозрівання ставлять ряд
складних проблем і задач, як перед вихователями, так і самими юнаками і
дівчинами.
Підліткам необхідно дати інформацію про статеве дозрівання,
про його природу й особливості плину, про основні відносини в цьому
процесі, і про неоднакові типи його у підлітків. Необхідно дати знання
перед усім про те, що шкодить здоров'ю (алкоголізм, паління і т.д.).
3. Специфіка статевого виховання
Статеве вихо | |
