|
Реферат: Гражданство Украины (Право)
1. Введение
В правовом государстве, важное значение приобретает проблема
конституционного закрепления основ взаимоотношений лица и государства,
приоритет гражданского общества, определение прав человека и их
гарантированность. Под правами человека понимаются права индивида как члена
общества, права личности, которые включают совокупность ее прав независимо
от того, гражданином какого государства она является.
Права человека отражают сущность общественного и политического строя,
социальное положение всех слоев и групп населения. Наличие и реальность
осуществления прав и свобод лица является важным критерием оценки
деятельности любого государства и свидетельствует об его демократическом
характере.
Во всех сферах общественной жизни лицо является субъектом соответствующих
прав, свобод и обязанностей, которые определяют общественное положение
лица, т.е. его место в производстве и распределении общественных благ, в
управлении государственными и общественными делами, в системе общественных
отношений в целом.
Совокупность важнейших прав, свобод и обязанностей лица, которые нуждаются
в правовом регулировании и соответствующей защите со стороны государства,
называют правовым статусом лица. Следовательно, правовой статус лица - это
закрепленная в праве совокупность прав, свобод и обязанностей граждан,
которые определяют фактическое положение лица в обществе и государстве.
Центральное место в правовом статусе лица принадлежит основам правового
положения гражданина, потому что они провозглашены Конституцией Украины и
определяют важнейшие права, свободы и обязанности, которые вытекают из
принадлежности к гражданству Украины.
Основы правового статуса гражданина Украины состоят из трех элементов:
Наличие гражданства, т.е. правовая принадлежность к Украинскому государству
и регулированию отношений по поводу гражданства. Принадлежность лица к
гражданству является важным условием, которое необходимо для
распространения на гражданина установленных государством прав и свобод и
для защиты лица как непосредственно в стране, так и за ее границами.
Основные права, свободы и обязанности граждан Украины. Они являются ядром
правового статуса граждан и основополагающими для других их прав и
обязанностей, которые вытекают из норм различных отраслей права.
Основополагающие принципы правового статуса граждан, положенные в основу
пользования правами и свободами, выполнение обязанностей и являются
выходными, т.е. распространяются на все сферы реализации прав граждан
независимо от того, какая отрасль права регулирует некоторые общественные
отношения.
Эти принципы закреплены в Конституции Украины и находят дальнейшее развитие
в действующем законодательстве.
2. Понятие гражданства. Основные принципы гражданства Украины.
Гражданство определяет постоянную правовую связь человека и
государства, которая находит свое проявление в их взаимных правах и
обязанностях.
Право на гражданство является неотъемлемым правом человека. Гражданин
Украины не может быть лишен гражданства или права изменить гражданство.
Граждане Украины независимо от оснований и порядка приобретения
гражданства Украины имеют равные конституционные права и свободы и
являются равными перед законом.
Государство гарантирует и защищает конституционные права и свободы
своих граждан и обеспечивает выполнение ими обязанностей перед
обществом.
В Украине существует единое гражданство. Основания приобретения и
прекращения гражданства определяются Законом о гражданстве.
Гражданами Украины являются:
1) все граждане бывшего СССР, которые на момент провозглашения
независимости Украины (24 августа 1991 года) постоянно проживали на
территории Украины;
2) лица, которые на момент обретения действия Законом Украины "О
гражданстве Украины" от 13 ноября 1991 года постоянно проживали в
Украине, независимо от расы, цвета кожи, политических, религиозных и
других убеждений, пола, этнического и социального происхождения,
имущественного состояния, местожительства, языкового других ли признаков и
которые не являются гражданами других государств;
3) лица, которые родились или постоянно проживали на территории
Украины, а также их потомки (дети, внуки), если они на 13 ноября
1991 года проживали за пределами Украины, не пребывают в гражданстве
других государств и до 31 декабря 1999 года подали в установленному
Законом порядку заявление об определении своей принадлежности к
гражданству Украины;
4) лица, которые приобрели гражданство Украины в соответствии с
действующим Законом о гражданстве.
Гражданство Украины регулируется Конституцией Украины, Законом о
гражданстве и другими нормативно-правовыми актами Украины, которые
принимаются в соответствии с ним.
Если международным договором Украины установлены другие правила,
чем те, которые содержатся в Законе, применяются правила
международного договора, согласие на обязательность которого
предоставлено Верховной Радой Украины.
3. Порядок и условия приобретения и прекращения гражданства
Гражданство Украины приобретается:
. по рождению;
. по происхождению;
. по принятию в гражданство Украины;
. по возобновлению в гражданстве Украины;
. на других основаниях, предусмотренными Законом о гражданстве;
. на основаниях, предусмотренными международными договорами,
согласие на обязательность которых предоставлено Верховной Радой
Украины.
Ребенок, родители которого на момент его рождения пребывали в
гражданстве Украины, является гражданином Украины независимо от того,
родился ли он на территории Украины, или за ее границами.
При различном гражданстве родителей, один из которых на момент
рождения ребенка пребывал в гражданстве Украины, ребенок является
гражданином Украины:
. если он родился на территории Украины;
. если она родился за границами государства, но родители или один из
них в это время постоянно проживали на территории Украины.
При различном гражданстве родителей, один из которых на момент
рождение ребенка пребывал в гражданстве Украины, если в это время оба из
родителей постоянно проживали за пределами Украины, гражданство ребенка,
который родился за пределами Украины, определяется за письменным
согласием родителей.
Ребенок, отец или мать которого на момент его рождения пребывали
в гражданстве Украины, а второй был лицом без гражданства или
неизвестным, является гражданином Украины независимо от места его
рождения.
В случае установления отцовства ребенка, мать которого является
лицом без гражданства, а отцом признается гражданин Украины, ребенок,
который не достиг 16 лет, становится гражданином Украины независимо от
места его рождения.
Ребенок, который родился на территории Украины от лиц без
гражданства, которые постоянно проживают в Украине, являются гражданином
Украины.
Ребенок, который находится на территории Украины, если оба из
родителей неизвестные, является гражданином Украины.
3.1. Принятие в гражданство Украины
Иностранцы и лица без гражданства могут быть по их
ходатайству приняты в гражданство Украины.
Условиями принятия в гражданство Украины являются:
. признание и выполнение Конституции Украины и законов
Украины;
. не пребывание в иностранном гражданстве;
. непрерывное проживание на законных основаниях на территории
Украины в течение последних пяти лет.
Это правило не распространяется на людей, которые изъявили желание
стать гражданами Украины, при условии, если они родились или доказал, что
хотя бы один из их родителей, дед или бабка родились на ее территории;
. владение украинским языком в объеме, достаточном для общения;
. наличие законных источников существования.
В гражданство Украины не принимаются лица, которые:
. совершили преступления против человечества, осуществляли геноцид,
совершили преступления против государства или тяжкие преступления
против личности;
. осужденные к лишению свободы до снятия судимости;
. находятся под следствием, скрываются от наказания или
совершили преступление на территории другого государства;
. состоят на военной службе, в службе безопасности, в
правоохранительных органах, органах юстиции или органах
государственной власти иностранного государства.
Лицо, которое раньше пребывало в гражданстве Украины, может быть
обновлено в гражданстве Украины за ее ходатайством через процедуру
принятия без учета положений о непрерывном проживании.
3.2. Основания прекращения гражданства Украины
Гражданство Украины прекращается:
. вследствие выхода из гражданства Украины;
. вследствие потери гражданства Украины;
. на основаниях, предусмотренными международными договорами
Украины, согласие на обязательность которых предоставлено
Верховной Радой Украины.
Выход из гражданства Украины осуществляется по ходатайству
гражданина, однако, в выходе из гражданства Украины может быть отказано,
если он имеет невыполненные обязательства перед государством или
имущественные обязательства, с которыми связанные интересы
юридических или физических лиц на территории Украины, или если выход
из гражданства повлечет к статусу лица без гражданства.
Гражданство Украины теряется:
. если гражданин Украины добровольно приобрел гражданство другого
государства;
. вследствие введения лица на военную службу, в службу
безопасности, правоохранительные органы, органы юстиции или органы
государственной власти иностранного государства без согласия на то
государственных органов Украины, но за предоставлением
соответствующих государственных органов Украины;
. если гражданство Украины приобретено вследствие
предоставления заведомо ложных сведений или фальшивых документов;
. если лицо, которое пребывает за пределами Украины, недоставало без
уважительных причин на консульский учет в течение семи лет.
Уважительными причинами считаются:
. отсутствие дипломатических представительств или консульских
учреждений Украины в стране постоянного проживания;
. продолжительная болезнь;
. военные действия;
. другие ситуации чрезвычайного характера.
За гражданином Украины не признается принадлежность к иностранному
гражданству до принятия решения о потере гражданства Украины.
4. Порядок изменения гражданства детей
В случае изменения гражданства родителей, вследствие которого оба
становятся гражданами Украины или оба выходят из гражданства Украины,
меняется соответственно гражданство их детей, которые не достигли 16
лет.
Если известен один из родителей ребенка, то в случае изменения
гражданства этого лица соответственно меняется гражданство ребенка, который
не достиг 16 лет.
Если оба из родителей или один из родителей ребенка, который проживает
на территории Украины, выходят из гражданства Украины и при этом не берут
участия в воспитании ребенка, над которым установлена опека или
попечение граждан Украины, ребенок за ходатайством родителей, опекуна или
попечителя сохраняет гражданство Украины.
Если гражданином Украины становится один из родителей, а второй
остается иностранцем, ребенок может приобрести гражданство Украины по
ходатайству об этом того с родителей, который приобретает гражданство
Украины, но по согласию второго с родителей.
Если гражданином Украины становится один из родителей, а второй
остается лицом без гражданства, ребенок, который проживает на
территории Украины, становится гражданином Украины.
Если гражданином Украины становится один из родителей, а второй
остается лицом без гражданства, ребенок, который проживает вне границ
Украины, может приобрести гражданство Украины по ходатайству об этом
того с родителей, который приобретает гражданство Украины.
Если из гражданства Украины выходит один из родителей, а второй
остается гражданином Украины, ребенок сохраняет гражданство Украины.
За ходатайством того из родителей, который выходит из гражданства
Украины, но по письменному согласию второго с родителей, который
сохраняет гражданство Украины, и с соблюдением требований статьи 27 Закона
из гражданстве ребенку может быть разрешено изменить гражданство.
Ребенок, который является иностранцем или лицом без гражданства и
которого усыновляют граждане Украины или над которым установлена опека
или попечение граждан Украины, становится гражданином Украины.
Ребенок, являющийся иностранцем или лицом без гражданства и
которого усыновляют супруги или над которым установлена опека,
попечение супругов, один из которых является гражданином Украины, а
второй - лицом
без гражданства, становится гражданином Украины.
Ребенок, который является лицом без гражданства и которого
усыновляют супруги или над которым установлена опека, попечение супругов,
если один из них является гражданином Украины, становится гражданином
Украины.
Ребенок, который является иностранцем и которого усыновляют супруги
или над которым установлена опека, попечение супругов, один из которых
является гражданином Украины, а второй - иностранцем, становится
гражданином Украины по согласию усыновителей, опекунов или попечителей.
За ребенком, который является гражданином Украины и усыновлен
супругами, один из которого является гражданином Украины, а второй
- иностранцем, сохраняется гражданство Украины. За ходатайством
усыновителей такому ребенку может быть разрешено изменить
гражданство.
За ребенком, который является гражданином Украины и усыновлен лицами
без гражданства или супругами, один из которого является гражданином
Украины, а второй - лицом без гражданства, сохраняется гражданство
Украины.
За детьми, усыновленными иностранцами, сохраняется гражданство
Украины. В случае приобретения гражданства другого государства, по
достижению 18-летнего возраста, они должны определиться относительно
гражданства Украины.
Изменение гражданства детей возрастом от 16 до 18 лет в случае
изменения гражданства их родителей, а также в случае усыновления, может
происходить только по согласию детей.
5. Задача
Гончаренко В., семья которой переехала на постоянное местожительство к
США, обратилась в дипломатическое представительство Украины с просьбой о
прекращении гражданства Украины. В заявлении речь шла и о прекращении
гражданства Украины и 17-летнего сына. Муж Гончаренко В., который решил
остаться гражданином Украины, согласия на изменение гражданства Украины на
гражданство США не дал.
Изменится ли гражданство Гончаренко В. в конкретной ситуации?
Если Гончаренко В. добровольно приобретет гражданство США, это
повлечет за собой автоматическую потерю гражданства Украины, согласно
статье 20 Закона о гражданстве.
Однако, по статье 19 Закона о гражданстве, до момента приобретения
гражданства США в выходе из гражданства Украины может быть отказано, т.к.
выход из гражданства повлечет статус лица без гражданства.
Согласно статье 24 Закона, прекращение гражданства Украины 17-летнего
сына Гончаренко В. возможно лишь при наличии письменного согласия ее мужа и
с соблюдением требований статьи 27 Закона.
Статья 27 Закона определяет, что изменение гражданства детей
возрастом от 16 до 18 лет в случае изменения гражданства их родителей
может происходить только по согласию детей в порядке,
предусмотренном статьей 34 Закона.
По статье 34 согласие несовершеннолетнего возрастом от 16 до 18 лет
должно быть изложено в письменной форме и засвидетельствовано
дипломатическим представительством Украины.
6. Список использованной литературы
1. Конституция Украины от 26.06.1996
2. Закон Украины "Про громадянство України" от 08.10.1991
3. Закон Украины "Про внесення змін до Закону України " Про громадянство
України"" от 16.04.1997
4. Указ Президента Украины "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з
громадянством України" 1992
5. Европейская Конвенция о гражданстве ETS N 166 от 07.11.1997
Костюченко О.А. Основи Конституційного права України.
Реферат на тему: Громадянство України
План :
1. Поняття громадянства і належність до громадянства України . . . .
. . . 2
2. Принципи громадянства України . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . 6
3. Набуття громадянства України . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . .9
4. Припинення громадянства України . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . .16
5. Органи, які вирішують питання, пов'язані з громадянством України . .
. 18
Література
Громадянство України
1. Поняття громадянства і належність до громадянства України
Громадянство - це структурний елемент правового статусу особи, який
розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин
громадянина з державою та суспільством.
Поняття „громадянин” виникло ще за середньовіччя, коли в результаті
подіту праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад
із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття
„городянин” ототожнювалося з поняттям „громадянин”, як синонімом вільної
людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав.
Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII - на початку XIX ст.
громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав
формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.
Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось
як належність особи до держави, а інколи - при визначенні поняття
громадянства - держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований
склад членів, а громадянство - із членством у такій організації. В
радянській літературі громадянство визначалось як особливий політико-
правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному визнанні
державою даної особи своїм громадянином і який реалізується в поширенні на
таку особу суверенної влади держави незалежно від місця проживання.
У цих визначеннях відображена концепція примату держави над особою, а це,
звичайно, є не досить вдалим. Тому що, по-перше, людина не належить
державі: громадянство - стійкий юридичний зв’язок особи і держави. По-
друге, це й не членство конкретної людини в держава, адже держава - не
асоціація людей.
Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після
проголошення незалежності нашої держави був Закон ”Про правонаступництво
України” від 12 вересня 1991р., у ст. 9 якого закріплено, що ”всі громадяни
Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на
території України, є громадянами України”, а також Закон України ”Про
громадянство України” від 8 жовтня 1991р. Указом Президента України від 31
березня 1992р. Було затверджене ”Положення про порядок розгляду питань,
пов’язаних з громадянством України”. Цими нормативними актами вперше було
визначено поняття громадянства України, коло осіб, які стали громадянами
незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства
України .У зв’язку з припиненням Конституції України 28 червня І996р.
виникла необхідність, приведення всіх нормативних актів у відповідність до
Конституції України. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону
про громадянство України 16 квітня 1997 р. Цей Закон набув чинності 20
травня 1997р. Відповідно до Закону ”Про громадянство України” і в його
розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України „ Про
заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства” .
Закон України ”Про громадянство України” Визначає громадянство України
які ”постійний правовий зв’язок особи та Української держави; що знаходить
свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках”. Дане правове визначення дає
змогу розкрити істотні ознаки громадянства України.
Вчені, які розгляділи громадянство як певний зв’язок , - і Закон про
громадянство України також підтверджує, що це саме зв’язок, визначили його
постійний характер. Так, не всякий правовий зв’язок особи з державою буде
розглядатись як громадянство. Наприклад, характер відносин між іноземцем,
який постійно приживає в Україні, та Українською державою визначається
також як правовий зв'язок. Але він відмінний того, що існує між
громадянином України та Українською державою. Відмінність правового зв’язку
Української держави зі своїми громадянами та з іноземцями полягає
насамперед у тому, що правовий зв’язок між громадянином України та
Українською державою є стійкий, він виникає з моменту набуття особою
українського громадянства і продовжується до її смерті (або припинення
українського громадянства). А зв’язок іноземця чи особи без громадянства з
країною перебування тимчасовий, бо припиняється після його виїзду за межі
країни і може бути поновлений тільки при поверненні, в даному разі, в
Україну. Зв’язок між громадянином та Українською державою не притіняється
навіть в разі виїзду громадянина за межі України,
Законодавство України виходить з того, що це двосторонній зв’язок, який
може припинитися тільки у встановленому законом порядку і за наявності
відповідних умов не в однієї, а в обох сторін. Стійкість правового зв’язку
— одна з характерних рис громадянства України. Тобто цей правовий зв'язок
не змінюється й не послаблюється від того, цю громадянин виїжджає за межі
своєї держави. Громадянство не змінюється під впливом зовнішніх факторів.
Для набуття чи зміни громадянства необхідні дії як певної особи, так і
держави.
У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону „Про
громадянство України”, підкреслюється правовий характер зв’язку особи й
Української держави. Громадянство — правовий, а не фактичний стан. Громадян
держави не можна розпадати як сукупність осіб, що проживають на її
території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни —
категорію демографічну. Терміном „населення” охоплюються не тільки
громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які
проживають в країні. Громадянином держави особа є не в силу того, що
проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою
певних правових зв’язків.
Законодавство України закріплює положення про те, що цей зв’язок правовий
і тим самим визначає громадянство як правовий інститут. Але визначення
громадянства, наведене в Законі, не відповідає на питання: є громадянином
України? Законодавець на перше місце ставить правовий зв’язок. Наведене в
преамбулі Закону визначення показує, чим є громадянство, але не визначає,
хто є громадянами, і не дає. відповіді на питання про зміст прав і
обов’язків даних суб'єктів конституційного права України.
Аналізуючи Закон про громадянство України, необхідно звернути увагу на
ст. 2 Закону, яка має назву „Належність до громадянства України”.
Визначаючи коло осіб, які є громадянами України, законодавець використовує
термін — „належність”. Належність, за Законом про громадянство України, є
однією з найважливіших характеристик громадянства України.
Проблема громадянства винятково важлива як д науки конституційного права
України, так і для практичної державно-правової діяльності. Громадянство
однією з істотних ознак державного суверенітету, а п суверенітеті
Української держави, у свою чергу, міститься джерело існування й розвитку
громадянства України.
Інститут громадянства пов’язаний не тільки з реалізацією державного
суверенітету, а й з обов’язком держави забезпечувати права людини в
Україні. Зокрема, у преамбулі Закону „Про громадянство України”
зазначається, що „право на громадянство є невід’ємним правом людини”. Це
положення повністю відповідає Загальній Декларації прав людини від 10
грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне право людини, визнається в
Україні невід'ємним правом людини. Ї в ньому плані законодавство про
громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів
забезпечення прав та свобод людини.
На підставі чинного законодавства України і враховуючи наявні в правовій
науці погляди, можна визнали ти громадянство України як невід’ємне право
людини суть якого полягає у постійному правовому зв’язку особи з
Українською державою, що породжує у них взаємні права та обов’язки,
визначає належність особи до Української держави, і в силу якого держава
гарантує й захищає конституційні права та свободи своїх громадян як в
країні, так і за й межами.
Термін „громадянство” можна розглядати і як правовий інститут, тобто як
сукупність правових норм, що охоплюють специфічну сферу суспільних відносин
між особою і державою. За характером та значенням цей інститут має
конституційний характер. При вирішенні питання про місце інституту
громадянства в системі конституційного права, передусім виходимо із
відповідних норм і положень Конституції України та чинного законодавства
України.
У першому розділі Конституції України зазначається, що „в Україні існує
єдине громадянство” (ст. 4). Також про громадянство йдеться у другому
розділі Конституції, який закріплює права, свободи та обов'язки людини й
громадянина. Підстави набуття і припинення громадянства України
визначаються Законом України "Про громадянство України".
Держава, реалізуючи свій суверенітет, визначає юридичні підстави, за
якими та чи інша особа визнається громадянином України. Ч. 1 ст. 2 Закону
про громадянство стосується тих осіб, які набули громадянство України в
порядку правонаступництва держави. Це положення повністю відповідає
Законові про правонаступництво України і визначає, що громадянами України є
усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України
постійно проживали на території України. Ч. 2 ст. 2 Закону враховує
положення першої редакції Закону про громадянство і визначає належність до
громадянства України тих осіб, які постійно проживали на території України
на момент набрання чинності Законом про громадянство від 8 жовтня 1991 р.,
тобто 13 листопада 1991 р.
Принципово нове положення, порівняно з попередньою редакцією Закону,
міститься у ч. З ст. 2 Закону про громадянство. Ця частина стосується
етнічних українців та їхніх нащадків, які виявили бажання повернутися на
Батьківщину і підтвердити українське громадянство, за умови, що вони не
перебувають у громадянстві іншої держави. Зазначена категорія осіб може
визначитися з українським громадянством шляхом подання заяви в органи
внутрішніх справ за місцем постійного проживання або у відповідне
дипломатичне представництво чи консульську установу України за кордоном
якщо особа постійно проживає за кордоном, до 31 грудня 1999 р.
Належність до громадянства України забезпечує широке коло прав і свобод у
різноманітних сферах життя Так, згідно із чинним законодавством України,
громадяни України мають право брати участь у керівництві державними
справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й місцевих
референдумах. Громадяни України наділені також іншими, не менш важливими
правами й свободами і мають право вимагати від держави захисту своїх прав.
Так, дипломатичні представництва та консульські установи України
зобов’язані вживати заходів для забезпечення громадянам України можливості
користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни
перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава
перебування, у встановленому законодавством порядку захищати їхні інтереси,
що охороняються законом, а в разі необхідності — вживати за ходів для
поновлення порушених прав громадян України.
Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку
держави захищати в повному обсязі права і свободи своїх громадян, які за
кріплені в Конституції та Законах України не тільки ш території держави, а
й за її межами. Важливими є положення Конституції України і Закону України
про громадянство про те, що „громадянин України не може бути вигнаний за
межі України або виданий іншій державі”.
Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт
громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про
народження. Підтвердження громадянства України провадиться в
індивідуальному порядку. Перші роки після проголошення незалежності.
України у паспортах СРСР проставлялася відмітка проте, що особа належить до
громадянства України. Тепер громадянство України підтверджується паспортом
громадянина України.
2. Принципи громадянства України
Повністю розкрити поняття громадянства з науці конституційного права
можна лише тоді, коли проаналізувати не тільки його зміст, функціональне
призначення, а й принципи громадянства України. Саме принципи є тим
началом, основою, яка цементує, зв’язує різноманітні аспекти громадянства.
У своїй сукупності принципи громадянства складають своєрідну систему,
кожен елемент якої відображає характер і сутність громадянства. Генезис цих
принципів випливає із самої природи інституту громадянства. А ця природа,
як відомо, має двоякий характер.
Громадянство – це невід’ємна частина всієї системи права, а відтак їй
властиві загальні принципи, які характеризують цю систему. Проте інститут
громадянства відносно відособлена частина правової матерії з притаманними
їй структурними і функціональними характеристиками, конкретним правовим
наповненням.
Принципи громадянства поділяються на загальні і спеціальні. Загальні
принципи громадянства втілені в Конституції України, Декларації прав
національностей України, Законі про національні меншини. Законі про
громадянство України. Це, зокрема, принцип повновладдя народу;
демократизму; інтернаціоналізму; втілення в інституті громадянства ознак
суверенітету держави, поєднання інтересів суспільства, держави і особи;
повага до норм міжнародного права тощо.
Ці принципи властиві не тільки інститутові громадянства, а й іншим
політичним, соціальним та правовим інститутам. Вони виступають як
структуроутворюючі елементи взаємовідносин особи і держави.
Спеціальні правові принципи – це, по суті, принципи громадянства України,
тобто ті вихідні засади, ідеї, які закріплені в законодавстві,
взаємовідносинах між державою та особою,, і які складають цілісну систему,
що є основою всього законодавства про громадянство України. Ці принципи
лежать в основі конкретних відносин особи і держави з приводу виникнення чи
припинення громадянства. Такі принципи реалізуються в конкретних
правовідносинах на основі відповідних фактів – народження, клопотання про
надання статусу громадянина України, вихід з нього тощо.
До таких принципів належать: єдність громадянства України; рівне
громадянство як основа правового статусу особи; загальний порядок прийому
до громадянства У країни; поєднання принципу ґрунту і принципу крові;
невизнання автоматичної втрати громадянства; недопустимість позбавлення
громадянства; єдність громадянства членів сім’ї; невизнання подвійного
громадянства; дозвільний порядок виходу з громадянства; принцип невидачі
громадян України іноземній державі; свобода і добровільність вибору
громадянства; збереження громадянства України особами, які проживають за
кордоном.
Принцип єдиного громадянства України закріплений у ст. 4 Конституції
України. Єдине громадянство є необхідною умовою існування суверенної,
унітарної держави. До України входить Автономна Республіка Крим, але її
наявність не порушує принципу єдиного громадянства України.
У ст. 1 Закону України про громадянство в редакції від 8 жовтня 1991 р
зазначалось, що в Україні існує єдине громадянство. Але припускалась
можливість існування подвійного громадянства на підставі двосторонніх і
міжнародних договорів. Конституція України і Закон про громадянство в новій
редакції не мають інституту подвійного громадянства в Україні. Світовим
співтовариством не схвалюється практика біпатризму, тобто існування осіб з
подвійним громадянством. Подвійне громадянство часто створює ускладнення як
для осіб з подвійним громадянством, так і для держав, громадянами яких є
зазначені особи, адже кожна із держав вимагає від громадянина виконання
необхідних саме їй громадянських обов’язків. Чимало держав, згідно із
нормами міжнародного права, укладають договори про запобігання випадків
подвійного громадянства і тим самим зобов’язують осіб вибрати одне з
можливих для них громадянств.
Законодавство України про громадянство спрямоване на скорочення випадків
біпатризму та апатризму (без громадянства). Воно дає можливість особам, що
проживають на території України, отримати громадянство України і володіти
всіма конституційними правами і свободами, відповідними обов'язками
громадянина України. Наше законодавство виходить з того, що кожний має
право набути та припинити громадянство України відповідно до Закону. При
цьому не приймаються до уваги походження, соціальне положення, расова та
національна належність, стать, освіта, відношення до релігії, політичні та
інші переконання. Належність особи до громадянства України дає змогу брати
участь у здійсненні державної влади. Законодавство України про громадянство
не робить відмінностей у правовому статусі громадян від підстави набуття
громадянства: за народженням, у зв’язку з прийняттям громадянства,
поновленням у громадянстві тощо. Громадянство України є рівним незалежно
від підстав його набуття.
Принцип єдності громадянства членів сім’ї реалізується передусім при
визначенні громадянства дітей віком до 16 років у випадку зміни їх
громадянства, але українське законодавство не забороняє членам сім’ї мати
різне громадянство.
Принцип недопущення автоматичної втрати громадянства України закріплений
у Законі України про громадянство України. Громадянство України втрачається
тільки після настання юридичного факту, а саме – видання Указу Президента
України, при наявності підстав, зазначених в Законі про громадянство.
Суть положення про право кожної людини на громадянство в тому, що всім
комплексом прав людини можна володіти, тільки маючи громадянство тієї чи
іншої держави, оскільки є права людини, невід’ємно пов’язані з існуванням у
особи громадянства.
Ніхто з громадян України не може бути позбавлений права змінити
громадянство. Проте стійкий характер правових зв’язків особи і Української
держави не означає насильницького, примусового утримання особи в
громадянстві. Це обмежувало б її свободу, тому в законодавстві передбачені
нежорсткі правила виходу з громадянства України.
Громадянин України не може бути позбавлений свого го громадянства. Ця
заборона виходить з права людин, на громадянство, двостороннього характеру
зв’язків по громадянству між людиною і державою, який передбачає
неприпустимість розірвання цих зв’язків як однією, так другою стороною без
взаємної згоди.
Принцип збереження громадянства України особами, які проживають за межами
держави, закріплений у ст. 7 Закону про громадянство України. Ця норма
гуртується на природному праві людини вибирати місце свого проживання,
вільно виїжджати за кордон і без перешкод повертатися. Це закріплює
Конституція України у ст. 33.
Громадянство як правовий зв’язок людини з державою існує й за межами
територіальної юрисдикції держави. Тому ст. 8 Закону передбачає, що
„Українська держава здійснює захист і заступництво громадян України, які
перебувають за її межами”. Принцип захисту і піклування, про громадян
України відповідає ст. 25 Конституції України, яка проголошує: „Україна
гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебуває за її
межами”.
Громадянство України засноване на запереченні тематичної його зміни при
укладенні або розірванні шлюбу громадянином України з особою, яка не
належить до громадянства України, а також при зміні громадянства одним з
подружжя. Ст. 6 Закону про громадянство України відображає сутність
громадянства як індивідуального, персонального зв’язку особи з Українською
державою, неприпустимість автоматичного припинення громадянства без
відповідного волевиявлення особи і збереження встановленого порядку. Ця
стаття має істотне значення тому, що за законодавством деяких країн вступ
до шлюбу з іноземною особою або розірвав шлюбу з нею часом призводить до
змін громадянства. Так, у деяких латиноамериканських країнах жінка, я
вступила до шлюбу з іноземцем, автоматично набуває громадянство свого
чоловіка. У таких випадках іноді ви никають складнощі з визначенням
громадянства дітей, колізії з подвійним громадянством.
Ст. 25 Конституції України закріплює таке положення: „Громадянин України
не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій держав” Це
підтверджує принцип неприпустимості видачі громадянина України іноземній
державі, якій закріплений у ст. 9 Закону.
Обсяг прав і свобод, якими може користуватися людина в державі, а також
обсяг обов’язків, які на неї покладаються цією державою, перебувають у
прямій залежності від наявності чи відсутності у неї громадянства
відповідної держави. Громадянки перебуває під суверенітетом держави, її
вона може вимагати від нього виконання обов’язків, навіть якщо він
перебуває за межами держави.
Конституційне законодавство України виходить з того, що людина, й життя і
здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою
соціальною цінністю, що права й свободи людини та їх гаранта визначають
зміст і спрямованість діяльності держави.
З. Набуття громадянства України
Основним і найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація
(filiation — фр. — зв’язок, наступництво, розвиток у формі наступництва,
повторення), тобто набуття громадянства за народженням
Другим способом набуття громадянства є так зване укорінення, або набуття
громадянства в порядку натуралізації. Натуралізація (naturalis — лат. —
достовірний, законний) розподіляється, в свою чергу, на дві основні
області:
1) індивідуальну по заявах;
2) в силу правонаступництва держав.
Враховуючи специфічні принципи громадянства України, пригадаємо принцип
єдиного порядку набуття громадянства, який відображений у Законі „Про
громадянство України” і який є стабілізуючою основою нашого інституту
громадянства.
Саме поняття „єдиний порядок” передбачає універсалізацію процедур,
відмову як від спрощеного, так і Ускладненого порядку набуття громадянства
України. Такий порядок ґрунтується на демократизмі, відсутності будь-яких
обмежень за ознаками статі, віку, національності, роду і характеру занять
тощо.
Єдність такого порядку забезпечується підставами і умовами набуття
громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що
підставами набуття громадянства є:
1) народження;
2) походження;
3) прийняття до громадянства України;
4) поновлення громадянства України;
5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які
ратифіковано Верховною Радою України.
Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає,
що жодні інші законодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати
додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх
дію.
Як бачимо, головною постійно діючою підставою поповнення корпусу громадян
є філіація або набуття громадянства за народженням.
Згідно із загальноприйнятими принципами міжнародного права, кожна дитина
має право на громадянство. Це положення міститься у принципі 3 Декларації
прав дитини 1959 р. і в п. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські та
політичні права 1966 р. Отже, згідно з нормами міжнародного права, дитина
ні за яких умов не може бути особою без громадянства.
Громадянство за народженням набувається, у свою чергу, на основі двох
принципів: „права крові” або „права гранту”. Нині законодавство України, як
і більшості країн світу, передбачає змішану систему, при якій переважне
значення „права крові” поєднується з „правом гранту”.
Вибір або переважання того чи іншого принципу обумовлено, головним чином,
політикою держави в демографічній галузі. І якщо держава зацікавлена у
швидкому зростанні свого населення, вона може використовувати ці два права
повністю.
„Право крові” в чистому вигляді практично діє лише в скандинавських
державах, де „право ґрунту” застосовується тільки до дітей, банки яких
невідомі. "Право ґрунту" переважає або має рівне значення з „правом крові”
здебільшого в країнах англо-американської системи права, а також в деяких
латиноамериканських країнах, таких, як Аргентина, Куба.
В області набуття громадянства за народженням не існує однакової практики
держав. 1 тому, в силу колізії законодавства різних держав, саме у цій
галузі найчастіше трапляються випадки, що призводять до подвійного
громадянства.
„Право крові” — дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця
народження; „право ґрунту” — дитина стає громадянином тієї держави, на
території якої вона народилась; незалежно від громадянства батьків.
Ст. 12 Закону про громадянство України вказує, що "дитина, батьки якої на
момент народження перебувають в громадянстві України, є громадянином
України незалежно від того, чи народилась вона на території України, чи за
її межами". Ця норма відтворює правила сімейного законодавства України.
Закон України чітко визначає, що коли хоч один з батьків є громадянином
України на момент народження дитини, то дитина є громадянином України:
1) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у
цей час постійно проживали на території України;
2) якщо вона народилася на території України – враховується принцип
„права території”.
При різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини
перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє батьків постійно
проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами
України, визначається за письмовою згодою батьків.
Дитина, один з батьків якої на момент її народження перебував у
громадянстві України, а інший був особою без громадянства, чи невідомим є
громадянин.. України незалежно від місця її народження.
У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без
громадянства, а батько — громадянин України, дитина, яка не досягла 16–ти
років стає громадянином України незалежно від місця її народження (п. 4 ст.
13 Закону).
Ст. 14 і 15 Закону встановлюють громадянство дітей батьки яких невідомі
або батьки яких є особами без громадянства що постійно проживають в
Україні, їхні діти є громадянами України.
Вказані. положення забезпечують максимальну можливість для визнання
громадянином України, а також допомагають зменшенню і усуненню випадків без
громадянства дітей. Принагідно зауважимо, що Закон виключає можливість будь-
якої перевити громадянства батька, як це в законодавстві Англії, Німеччини
та. деяких інших країн.
Другим із найбільш поширених способів набуття громадянства є
натуралізація, яка може здійснюватись як в силу правонаступництва держав,
так і за індивідуальними заявами.
В силу правонаступництва нове громадянство виникає в результаті поділу
або об'єднання держав. Громадянство в такому разі виникає в результаті
появи нового суб’єкта міжнародного права. Особа в такому рал продовжує
залишатися на території нового суб’єкта міжнародного права і не заявляє про
свій намір вийти нового громадянства. Саме так. величезна кількість осіб
здобула громадянство теля розвалу Радянського Союз в тому разі громадянство
України — нової суб’єкта міжнародного права і не незалежної держави. Як
бачимо, „питання про вплив правонаступництві суверенітету на громадянство
жителів держав – попередника є одним із найважливіших”.
Натуралізація за індивідуальними заявами регламентується внутрішніми
нормами права. Безумовне право повнолітнього іноземця на натуралізацію ні в
міжнародному, ні в національному праві не закріплене. Проте, як уже
згадувалось, ч. 1 ст. 15 Загальної декларації прав людини зазначає, що
„кожна людина має право на громадянство”. Та це тільки, так би мовити,
рекомендація Тобто людина не наділена від народження правом на громадянство
якої-небудь конкретної держави, і порядок натуралізації іноземців у формі
дозволу держави регламентується нормами права цієї держави.
У деяких країнах законодавство, крім звичайної натуралізації, передбачає
набуття громадянства шляхом реєстрації. У Великобританії цей вид набуття
громадянства передбачається для жителів англійських заморських територій та
для Дітей англійських громадян, які народились за кордоном; за народженням.
Російський Закон про громадянство (ст. 12 та ст. 18) передбачає п’ять
категорій осіб, які набувають громадянство Росії в порядку реєстрації Серед
них, наприклад, „особи, у яких чоловік або пружина, чи родич по прямій
лінії є громадянином Російської Федерації”, також це особи – громадяни
колишнього СРСР, які проживають на території держав, які входять до складу
СРСР, а також прибулі для проживання на територію Російської Федерації
після 6 лютого 1992р., якщо вони протягом 3-х років з моменту набрання
чинності цього Закону виявлять бажання набути громадянства Російської
Федерації”.
Набуття громадянства шляхом реєстрації міжнародним правом не
регламентується.
Натуралізацією в силу закону є такий вид натуралізації, який не
заснований на власному виборі особи. Натуралізація в силу закону може бути
правовим наслідком усиновлення, встановлення опіки тощо. Так, ст. 25 Закону
„Про громадянство України” передбачає, що дитина, яка є іноземним
громадянином або особою без громадянства і яку усиновляють громадяни
України стає громадянином України.
Дитина, яка є іноземним громадянином і яку всиновлює подружжя, один з
якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає
громадянином України.
Дитина, яка є особою без громадянства і яку усиновлю є подружжя, один з
якого є громадянином України, стає громадянином України".
Критерієм правомірності натуралізації є добровільність з боку
натуралізованої особи, яка виражаєте або в подачі заяви про натуралізацію,
або в згоді на натуралізацію при територіальних змінах.
Характерними рисами натуралізації є: по-перше, те, що це — акт суверенної
держави; по-друге, натуралізація — це надання громадянства тієї чи іншої
держави фізичній особі, яка не має цього громадянства на момент
натуралізації; по-третє, натуралізація реалізується ь порядку,
встановленому даною державою; по-четверте. натуралізація здійснюється за
проханням і за згодою зацікавленої особи. Згода на натуралізацію повинна
бути чітко обумовлена.
Таким чином, набути громадянство України шляхом натуралізації за
індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без
громадянства. Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про
громадянство України умови:
1) відмовитись від іноземного громадянства;
2) постійно проживати на території України протягом останніх п'яти років
перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в
України на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України
за умов, якщо вони народились й довели, що хоча б один із їхніх батьків,
дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві
інших держав;
3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;
4) мати законні джерела існування;
5) визнавати і виконувати Конституцію України т Закони України.
Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а
саме щодо осіб, які мають видатні заслуги перед Українською державою.
Рішення щодо цих осіб приймає Президент України.
Умова постійного проживання на території України перед прийняттям
громадянства має велике значення як для особи, що подає клопотання про
прийняття до громадянства, так і для держави Якщо особа вирішує стати
громадянином України, то вона, звичайно, повинна поважати закони і
Конституцію, знати суспільно-політичну ситуацію в країні, відмовитись від
іноземного громадянства. Також цілком слушне й те, що для повноцінного
життя особа повинна знати мову і мати законні джерела існування. Ці умови
відповідають "критеріям демократичності і справедливості, а значить
інтересам громадян і держави. Вилучення хоча б однієї із зазначених умов —
і особа просто не зможе повноцінно користуватися правами громадянина
України і виконувати його обов'язки, тобто фактично не зможе бути
громадянином України. Саме тому така особа і юридичне не може бути
громадянином України".
Застосований у законі принцип, відповідно до якого здійснюється прийняття
до громадянства Української держави, можна сформулювати так: прийнятими до
нього можуть бути з усіх бажаючих лише ті особи, які мають реальні умови
користуватися правами і виконувати обов'язки громадянина України.
Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства
окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи,
які:
"1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили
насильницькі дії проти національної державності України;
2) засуджені до позбавленню волі до зняття судимості;
3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на
території іншої держави;
4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних
органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави”.
Подібні умови прийому до громадянства встановлює кожна демократична
держава. Наприклад, в Конституції Франції вказано, що в громадянство не
приймаються особи, „якщо характер і спосіб життя їх не визнані гідними”.
Як бачимо, такі обмеження цілком доцільні, оскільки прийом до
громадянства – це двостороння акція, з якої однією з сторін є особа, яка
клопочеться про надання громадянства, а іншою — держава. Безперечні.
держава не може байдуже ставитись до надання громадянства, особливо зараз,
в умовах зростання злочинності, тероризму.
Підставою для набуття громадянства є також інша форма, що наближається до
натуралізації — репатріація (повернення на батьківщину та відновлення в
громадянстві). Поновлення у громадянстві України можливе для особи, яка
раніше перебувала у громадянстві України, але потім з якоїсь причини
втратила це громадянство. Від натуралізації поновлення в громадянстві
відрізняється спрощеним порядком вирішення питання. В такому випадку не
враховуються положення абзацу першого пункту третього частини другої ст. 16
Закону про громадянство України.
Набуття громадянства може бути передбачене і між народними угодами, що
стосуються територіальних змін. При територіальних змінах, „коли якась
територія перг ходить від однієї держави до іншої, жителям такої терн тора
надається право обирати громадянство тієї чи іншої держави”. В такому
випадку має місце така форма; .як оптація (optatio — лат. вибір; бажання)
або вибір громадянства за бажанням. Прикладом може бути протокол по
радянсько-чехословацькому договору 1945р. про Закарпатську Україну. Указом
Президії Верховної Ради від 31 жовтня 1946 р. на підставі Угоди між Урядами
СРСР і Чехословацької Республіки від 10 липня 1946 р. про оптацію і
переселення було встановлено, що:
1) особи чеської і словацької національності і члени їхніх родин, які
переселяються з СРСР до Чехословаччини, визнаються такими, що вибули з
радянського громадянства з моменту їх виїзду, і 2) особи російської,
української та білоруської національностей, а також члени їхніх родин, які
переселяються з Чехословаччини до СРСР на підставі тієї ж Угоди, набувають
радянського громадянства з моменту їх прибуття на територію СРСР. Це
приклад колективної оптації, але оптація може бути й індивідуальною. При
цьому мається на увазі, що оптант буде жити на території держави,
громадянство якої він обирає. Оптація повинна провадитися в суворій
відповідності до принципів самовизначення націй та інших загальновизнаних
принципів міжнародного права.
Переселення, на відміну від оптації, включає елемент примусу і тому
застосовується як винятковий спосіб, а також з метою уникнення конфліктів у
майбутньому. Так, після Першої світової війни було переселено німців з
Польщі, Чехословаччини й Угорщини у Німеччину, а чехів і поляків, угорців
та українців — у межі національних кордонів. У зв’язку з цим між
зацікавленими державами були підписані угоди про порядок переселення.
У деяких договорах та угодах з питань громадянства застосовується термін
"обмін населенням". Обмін населенням здійснюється, звичайно, за
національною ознакою і з дотриманням принципу добровільності.
Свобода й добровільність вибору громадянства України випливає із самої
суті взаємовідносин особи і держави. Будь-яка людина при бажанні може
набутої, вийти або змінити громадянство, якщо вона не порушувала норм
законодавства.
Закон про громадянство України встановлює громадянство дітей при зміні
громадянства батьків і при усиновленні.
"При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обоє стають громадянами
України або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно
громадянство їхніх дітей, які не досягли 14 років.
Якщо відомий один із батьків дитини, то при зміні громадянства цього
батька відповідно зміщається громадянство дитини, яка не досягла 16 років",
- так проголошує ст. 21 Закону про громадянство України. Тобто зміна
громадянства України відбувається автоматично, і на це не потрібна згода
дітей.
Якщо обоє з батьків або один з батьків дитини, яка проживає на території
України, виходять з громадянства України і при цьому не беруть участі у
виховання дитини, над якою встановлено опіку чи піклування громадян
України, дитина за клопотанням батьків, опіку чи піклувальника зберігає
громадянство України.
Законодавством України регулюється питання набуття дитиною громадянства
України в разі набуття громадянства України одним з батьків. Передбачається
при цьому три варіанти набуття громадянства. Перший — якщо громадянином
України стає один з батьків, а другий залишається іноземним громадянином,
дитина може набути громадянство України за клопотанням про це того з
батьків, який набуває громадянства України, та при згоді другого з батьків.
Другий варіант — якщо громадянином України стає один з батьків, а другий
залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає на території
України, стає громадянином України.
І третій варіант – якщо громадянином України стає один з батьків, а
другий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає поза
територією України. може набути громадянства України за клопотанням про це
того з батьків, який набуває громадянства України (ст. 24), Як бачимо,
законодавство спрямоване на забезпечення прав дитини, на недопустимість
ситуації н без громадянства або подвійного громадянства.
Українське законодавство про громадянство детально регламентує питання
набуття дітьми громадянства України у випадку їх усиновлення, а також
збереження дітьми громадянства України у разі їх усиновлення.
Так, ст. 26 Закону встановлює, що дитина, яка є громадянином України і
усиновлена іноземними громадянами або подружжям, один з якого є
громадянином України, а другий – особою без громадянства, зберігає
громадянство України, але за клопотанням усиновителів такій дитині може
бути дозволено змінити громадянство. Автоматичне збереження за дитиною
громадянства України особливо важливе в тому випадку, коли іноземна держава
не надає усиновленій дитині свого громадянства.
Дитина, яка є громадянином України і усиновлена особами без громадянства
або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий — особою без
громадянства, зберігає громадянство України. Ця корма Закону про
громадянство захищає права і законні інтереси дитини, чітко забезпечує її
правовий статус.
Принагідне зауважимо, що зміна громадянства дітей віком від 16 до 18-ти
років у разі зміни громадянства, їх батьків, а також у разі усиновлення
може відбуватися тільки за їх згодою.
4. Припинення громадянства України
Показником демократичності і справедливості Закону "Про громадянство
України" є вільний вихід особи з українського громадянства як одна з
підстав припинення громадянства. Також існують ще дві підстави, внаслідок
яких громадянство України припиняється. Це, по-перше, втрата громадянства,
і, по-друге, громадянство може бути припинене за підставами, передбаченими
міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України. Закон
України не передбачає ще одну підставу, яка поширена в деяких країнах,
зокрема позбавлення особи громадянства як санкція
держави.
Отже, громадянство України припиняється:
1) внаслідок виходу з громадянства України;
2) внаслідок втрати громадянства Украйни;
3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, які ратифіковані
Верховною Радою України, — так проголошує ст. 19 Закону.
Вихід з громадянства (експатріація – від лат. ех колишній, patria –
батьківщина) відбувається тільки з ініціативою самої особи (по відношенню
до дітей можуть діяти їхні законні представники). Вихід з громадянства
України здійснюється за клопотанням особи (ст. 19),
Вихід з громадянства передбачається законами більшості країн світу. Право
громадянина на вихід з громадянства випливає зі ст. 12 Міжнародного пакту
про громадянські та політичні права 1966 р., де говориться, щ кожна особа
має право залишити будь-яку державу, враховуючи свою власну. Ст. 25
Конституції України передбачає, що громадянин України не може бути позбавлю
ний громадянства і права змінити громадянство України.
Експатріація може бути вільною або мати дозвільний характер. Вільна
експатріація характерна для англо американської системи права. Вихід же
особи з громадянства у дозвільному порядку відбувається шляхом по дачі
зацікавленою особою клопотання. На вихід особи :
громадянства в такому випадку необхідний дозвіл компетентного органу.
Існування такого порядку пов’язане з тим, що держава передбачає певні
умови, за яких особа не мох вийти з громадянства.
Оскільки громадянство — це правовий зв’язок, який виявляється у правах і
обов’язках, то можна припустити що при невиконанні певних обов’язків вихід
з громадянства може бути обмежений на деякий час, тобто д. виконання цих
обов’язків.
Вихід з громадянства повинен чітко регулювати, законодавством країни. В
принципі, вихід особи з громадянства повинен розглядатись як право особи, з
одного боку, і обов'язок держави дозволити вихід з громадянства, — з іншого
боку. Відмова у виході з громадянства повинна розглядатись як неправомірна,
якщо особа не має перед державою невиконаних обов’язків, і свою чергу,
обсяг прав і обов'язків встановлюється самостійно, згідно з принципом
державного суверенітету. І відмова особі у виході з громадянства у зв'язку
з невиконанням певних обов’язків, зміст яких не суперечить
загальноприйнятим нормам міжнародного права, повинна розглядатись як
правомірна.
Закон України передбачає відмову в клопотанні, "якщо особа, яка порушила
клопотання" про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або
майнові зобов’язання, з якими пов’язані істотні інтереси юридичних, чи
фізичних осіб на території України, або якщо вихід з громадянства призведе
до ст | |
