|
Реферат: Представительство по гражданскому праву (Гражданское право и процесс)
тема: Представительство по гражданскому праву.
П л а н :
Введение..................................................................
.................
Глава I
1. Понятие и значение представительства..............................
2. Субъекты представительства.............................................
3. Полномочия представителя. Основания возникновения
представительства....
4. Виды представительства...............
5. Представительство в арбитражном суде....
Глава II
1. Доверенность. Форма доверенности. Виды..................
2. Удостоверение доверенностей.........................................
3. Срок
доверенности...........................................................
4.
Передоверие..............................................................
........
5. Прекращение доверенности и его последствия..............
Заключение..............................................................
..........
Список используемой литературы....................................
Введение
Представительство (анг. representation) - правоотношение, в
соответствии с которым одно лицо (представитель) на основании имеющегося у
него полномочия выступает от имени другого (представляемого),
непосредственно создавая (изменяя, прекращая) для него права и обязанности.
Представитель может совершать от имени представляемого различные сделки
(купли-продажи, найма, обмена жилой площади и т.п.).
Через представителей могут совершаться и иные юридические действия -
предъявление претензии, получение заработной платы, посылок и т.п. Не
допускается совершение через представителя таких действий, которые по
своему характеру могут совершаться только лично (например оформление
завещания, усыновление). В порядке представительства не могут совершаться
действия, не имеющие непосредственно юридического значения (фактические
действия, например выполнение работы).
Полномочие представителя может основываться на доверенности, законе
(например, право родителей выступать от имени своих несовершеннолетних
детей, опекунов - от имени подотчетных в качестве из законных
представителей), административном акте (например, приказ о назначении на
должность продавца, кассира, приемщика багажа и т.п., полномочия, которых
явствуют из обстановки, в которой они действуют).
Граждане, выступающие в качестве представителей, должны обладать
дееспособностью. Юридические лица могут быть представителями, если это не
противоречит их уставным задачам. Юридические лица вправе в установленном
законом порядке открывать специальные подразделения для выполнения
представительских функций вне места их нахождения ; юридические действия
совершаются руководителем такого подразделения на основании доверенности
соответствующего юридического лица. Представителю запрещается совершать
сделки от имени представляемого в отношении себя лично или в отношении
другого лица, представителем которого он одновременно является.
Юридические последствия действий, совершенных представителем, возникают
для представляемого при условии, что они совершены в пределах
предоставленного ему полномочия.Однако если представляемый впоследствии
одобрит действия представителя, выходящие за пределы полномочия, они также
создают для представляемого права и обязанности.
В гражданском процессе представительство допускается по всем делам и
означает выполнение представителем от имени и в интересах представляемого
процессуальных действий. Право вести дело в суде через представителя
принадлежит сторонам и другим участвующим в деле лицам, при этом гражданин
вправе лично участвовать в процессе наряду со своим представителем.
Представительство интересов несовершеннолетнего обвиняемого или
потерпевшего осуществляют его законные представители.
Представительство в арбитражном суде - дела юридических лиц ведут в
арбитражном суде их органы (руководители или их заместители), действующие в
пределах полномочий, предоставленных им законом, уставом или положением,
или другие работники организации - представители юридического лица.
Полномочия руководителя организации (заместителя) подтверждаются
документами, удостоверяющими его служебное положение. Другие работники
организации, выступающие в качестве представителей сторон, третьих лиц,
подтверждают свои полномочия надлежаще оформленной доверенностью
организации.
Граждане - предприниматели могут вести дела в арбитражном суде лично или
через представителей. Личное участие гражданина не лишает его права иметь
представителя. Полномочия представителя должны быть выражены в
доверенности, выданной и оформленной в соответствии с законом. В качестве
представителя организации и гражданина-предпринимателя в арбитражном суде
может выступать адвокат. Его полномочия удостоверяются документом,
выдаваемым юридической консультацией. Полномочие на ведение дела в
арбитражном суде дает представителю право на совершение от имени
представляемого всех процессуальных действий, кроме полного или частичного
отказа от исковых требований, признания иска, изменения предмета иска,
передачи полномочий другому лицу (передоверие), предъявления приказа к
взысканию, получения присужденного имущества или денег.
Полномочие представителя на совершение каждого из указанных действий
должно быть специально предусмотрено в доверенности, выданной в
установленном законом порядке.
Представителями в арбитражном суде не могут быть лица, не достигшие
совершеннолетия или состоящие под опекой или попечительством, а также
представителями в арбитражном суде не могут быть судьи, следователи
прокуратуры и работники арбитражных судом. Это правило не распространяется
на случаи, когда указанные лица выступают в процессе в качестве
уполномоченных соответствующего суда, прокуратуры и арбитражного суда.
Глава I
1. Понятие и значение представительства.
Под представительством понимается совершение одним лицом,
представителем, в пределах имеющихся у него полномочий сделок и иных
юридических действий от имени и в интересах другого лица, представляемого.
Сделка, совершаемая представителем на основании его полномочий,
непосредственно создает, изменяет и прекращает гражданские права и
обязанности представляемого.
Потребность в представительстве возникает тогда, когда сам
представляемый в силу закона (например из-за отсутствия дееспособности)
или конкретных жизненных обстоятельств (например из-за болезни,
командировки, занятости) не может лично осуществлять свои права и
обязанности, но часто к услугам представителей прибегают ради того, чтобы
воспользоваться специальными знаниями и опытом представителя, сэкономить
время и средства и т.п.
С помощью представительства могут осуществляться не только
имущественные, но и некоторые личные неимущественные права, однако не
допускается совершение через представителей сделок, которые по своему
характеру могут быть совершены только лично, а также других сделок в
случаях, предусмотренных законом (например только лично можно составить
завещание, заключить договор пожизненного содержания и др.).
2. Субъекты представительства.
В отношениях представительства принято различать трех субъектов -
представляемого, представителя и третье лицо, с которым у представляемого
возникает правовая связь благодаря действиям представителя.
В роли представляемого может выступать любой субъект гражданского права,
- юридическое лицо или гражданин независимо от состояния дееспособности.
Представителем же может являться не каждый, прежде всего это должны быть
граждане, обладающие полной дееспособностью, в виде исключения в качестве
представителей юридических лиц в сфере торговли и обслуживания могут
вступать граждане, достигшие трудового совершеннолетия, т.е. 16 лет.
Юридические лица могут принимать на себя функции представителей, если это
не расходится с теми целями и задачами, которые указаны в их учредительных
документах. В соответствии со статьей 47 ГПК не вправе быть представителями
в суде лица, исключенные из коллегии адвокатов, следователи, судьи,
прокуроры, кроме случаев, когда они выступают в качестве уполномоченных
соответствующего суда, прокуратуры или в качестве законных представителей.
В качестве третьего лица, с которым представляемый с помощью
представителя заключает гражданско-правовую сделку или совершает иное
юридическое действие, может выступать также любой субъект гражданского
права. Закон лишь запрещает представителю совершать сделки от имени
представляемого в отношении себя лично, а также в отношении другого лица,
представителем которого он одновременно является, за исключением случая
коммерческого представительства. Например, представитель не может сам
купить имущество, которое поручил ему продать представляемый.
3. Полномочия представителя. Основания возникновения представительства.
Действия представителя создают, изменяют или прекращают гражданские
права и обязанности представляемого лишь тогда, когда они совершаются в
пределах предоставленных представителю полномочий. Если же представитель
превышает свои полномочия, представляемый свободен от каких бы то ни было
обязательств перед третьим лицом, с которым представитель вступил в
правовые отношения от его имени. Полномочие есть мера возможного поведения
представителя по отношению к третьим лицам. Именно в силу предоставленного
ему полномочия представитель заключает с третьими лицами сделки и совершает
другие юридические действия от имени и в интересах представляемого.
Возникновение у представителя необходимого полномочия связано прежде
всего с волеизъявлением представляемого, а также с другими юридическими
фактами. Согласно статьи 182 Гражданского кодекса полномочия представителя
могут основываться на доверенности, административном акте или законе. Объем
и характер полномочий представителя, а также условия их осуществления
прямо зависят от лежащих в основе представительства юридических факторов.
Наличие у представителя полномочий - непременное условие всякого
представительства. Однако, встречаются и такие случаи, когда сделки и иные
юридические действия от имени и в интересах одних лиц совершаются другими
лицами, не имеющими на это необходимых полномочий. Иногда такая ситуация
возникает в чистом виде, когда между участниками гражданского оборота
вообще отсутствует какая-либо предварительная договоренность о
представительстве. Например, гражданин, зная, что его знакомый нуждается в
дачном помещении, но не имея от него на этот счет никакого конкретного
поручения, заключает от его имени договор об аренде дома.
Чаще, в реальной жизни имеет место так называемое мнимое
представительство, когда участники гражданского оборота полагают, что
действуют в соответствии с правилами о представительстве, но в
действительности представитель соответствующим полномочием не обладает.
Примерами такого мнимого представительства могут служить случаи
неправильного оформления доверенности, прекращения ее действия в связи с
истечением срока, отменой ее представляемым и т.п.
Нередко случается, что представитель располагает полномочием, однако при
его осуществлении выходит за его пределы, например, заключает договор о
приобретении для представляемого имущества в гораздо большем количестве,
чем ему было поручено.
Во всех случаях сделки и иные юридические действия совершенные одним
лицом от имени и в интересах другого, не порождают для последнего
соответствующих прав и обязанностей. Вместе с тем деятельность без
полномочий или с превышением полномочий не является и совершенно
безразличным фактом и при определенных условиях может повлечь за собой
возникновение, изменение или прекращение гражданских правоотношений. Так,
лицо, от имени которого совершена сделка или иное юридическое действие,
может восполнить отсутствие или недостаток полномочий путем последующего
одобрения совершенной сделки. Такое одобрение должно последовать в пределах
нормально необходимого или установленного при совершении сделки срока. По
своей юридической природе последующее одобрение сделки является
односторонней сделкой, совершенной по усмотрению представляемого. оно может
быть выражено как в письменной форме, например в виде письма, телеграммы,
факса и т.п., так и путем конклюдентных действий, например принятием
исполнения, производством расчетов и т.п.. Важно лишь, чтобы из действий
представляемого однозначно следовало прямое одобрение им совершенной
сделки. Одобрение сделки представляемым действует с обратной силой,т.е.
делает сделку действительной с момента ее совершения.
Заключение сделки при посредстве лица, не имеющего соответствующих
полномочий или действующего с их превышением, влечет правовые последствия
для третьего лица. Правило, согласно которому представляемый может одобрить
совершенную от его имени сделку, установлено прежде всего в интересах лица,
для которого эта сделка совершена. Что касается третьего лица, с которым
заключена сделка, то предполагается, что оно знало или должно было знать о
неуправомоченности представителя, т.к. имелась возможность путем
знакомства с доверенностью проверить полномочия последнего.
Поэтому, если третьим лицом в этом отношении проявлена беспечность или
если такая сделка заключена им сознательно, то он считается связанных
совершенной сделкой. В частности, если сделка будет одобрена представляемым
и, следовательно, приобретет юридическую силу, третье лицо, знавшее о
неуправомоченности представителя, не может отказаться от принятого на себя
обязательства со ссылкой на это обстоятельство.
Деятельность без полномочий или с превышением их пределов может иметь
серьезные юридические последствия для лица, выступавшего в качестве
представителя. Если представляемый впоследствии прямо не одобрит данную
сделку, она считается заключенной от имени и в интересах совершившего ее
лица. Поэтому именно он будет нести перед контрагентом по данной сделке все
обязанности и ответственность за ее неисполнение или ненадлежащее
исполнение. Разумеется, это лишь общее правило, которое применяется в тех
случаях, когда неуправомоченный представитель может выступать стороной в
такой совершенной им сделки. При заключении сделок работниками юридических
лиц, которые выходят за пределы предоставленных им полномочий или вовсе не
имеют их, если только они не одобрены впоследствии представляемым, должны
считаться несостоявшимися и не порождающими тех юридических последствий, на
которые они были направлены. Что касается неуполномоченного представителя,
то если его действия носили противоправный и виновный характер, он может
быть в этом случае привлечен третьим лицом к ответственности за причинение
вреда.
4.Виды представительства.
а.) Представительство, основанное на административном акте, т.е.
представительство, при котором представитель обязуется действовать от имени
представляемого в силу административного распоряжения последнего. Чаще
всего оно имеет место тогда, когда орган юридического лица издает приказ о
назначении работника на должность, связанную с осуществлением определенных
представительских функций, например, представительством в суде,
составлением юридических актов, заключением сделок и т.д. Полномочия
представителя в этом случае определяются изданным административным актом,
либо следует из должностной инструкции работника, либо явствуют из
обстановки, в которой действует представитель (продавец, кассир, приемщик
заказов и т.п.). К такому виду представительства следует отнести и такое
представительство, которое основано на членстве в кооперативной или
общественной организации.
б.) Представительство, основанное на законе, т.е. отношения возникшие по
прямому указанию закона. так, законными представителями малолетних детей
являются родители, полномочия которых основываются на фактах материнства и
отцовства. Такую же роль играют усыновление, установление опеки и ряд
других юридических факторов, с которыми закон связывает возникновение
представительства. Особенностями данного вида представительства является
то, во первых, что оно возникает независимо от волеизъявления
представляемого, и во-вторых, что полномочия представителя непосредственно
определены законом.
в.) Представительство, основанное на договоре, в отличие от двух
рассмотренных видов обязательного представительства, является
представительством добровольным, т.е. оно возникает по воле
представляемого, который определяет не только фигуру представителя, но и
его полномочие. Кроме того, на совершение юридических действий от имени
представляемого требуется согласие самого представителя. Между
представляемым и представителем заключается договор, определяющий их
внутренние взаимоотношения (обычно договор поручения).
г.) Статья 184 Гражданского кодекса вводит новый для нашего
гражданского права вид представительства, коммерческое представительство.
Коммерческий представитель - всегда предприниматель, который совершает
постоянно и самостоятельно от имени предпринимателей сделки. С учетом
соответствующего обстоятельства создана конструкция представительства,
существенно отличающаяся от традиционной. Одна из особенностей правового
режима, установленного для этого вида представительства, состоит в том, что
коммерческий представитель вправе заключать помимо обычных также сделки,
которые никто иной, кроме него, совершать не может.
Речь идет о том, что статья 184 Гражданского кодекса допускает
заключение договора коммерческим представителем, который в одно и то же
время является представителем обеих сторон (продавца и покупателя,
займодавца и заемщика, подрядчика и арендатора и т.п.).
Учитывая особый характер подобного рода отношений, способных существенно
затронуть интересы обеих сторон в сделке. Гражданский кодекс
устанавливает ряд обязательных условий использования такого рода отношений.
Отсутствие хотя бы одного из них - достаточное основание для признания
сделки, совершенной коммерческим представителем, незаключенной, т.е.
способной породить какие-либо последствия для представляемых.
К числу таких обязательных условий относятся :
1. Стороны выразили согласие на одновременное коммерческое
представительство. Исключения из этого правила возможны только в
установленных законом случаях.
2. Коммерческий представитель может иметь прямо выраженные полномочия,
предусматривающие его права на одновременное представительство. такие
полномочия могут содержаться в письменных договорах, которые обе стороны
будущей сделки заключили с коммерческим представителем, либо в выданной
каждой из них доверенности.
Коммерческий представитель наделяется Гражданским кодексом
соответствующими правами и вместе с тем на него возлагаются определенные,
вытекающие из характера его статуса обязанности. Поскольку коммерческое
представительство осуществляется представителем и теми, кого он
представляет, предполагаются возмездными. При этом представитель
приобретает право требовать наряду с вознаграждением также компенсации
понесенных им издержек. Для ограждения интересов обеих сторон установлено,
что при отсутствии в заключенных ими с коммерческим представителем
договорах иного вознаграждение и возмещение издержек должны выплачиваться
сторонами в равных долях.
Коммерческий представитель обязан сохранять в тайне сведения о
совершаемых им торговых сделках. Данная обязанность сохраняется и после
того, как коммерческим представителем будет исполнено поручение.
5. Представительство в арбитражном суде.
Представительство в арбитражном суде - это процессуальная деятельность,
осуществляемая от имени и в интересах участвующих в деле лиц : сторон,
третьих лиц, государственных органов. Дела организаций в арбитражном суде
ведут их органы и представители, граждане же могут вести дела в арбитражном
суде сами либо через представителей. Арбитражный процессуальный кодекс
допускает ведение дел органами юридических лиц и гражданами непосредственно
или через представителей, или совместно с представителями.
Представителем в арбитражном суде может быть любой гражданин, имеющий
надлежащим образом оформленные полномочия на ведение дела. Права и законные
интересы граждан, не обладающих полной дееспособностью, защищают в
арбитражном процессе их законные представители - родители, усыновители,
опекуны или попечители. Законные представители могут поручить ведение дела
в арбитражном суде другому избранному ими представителю.
Статья 48 Арбитражного процессуального кодекса не ограничивает круг
лиц, которые могут быть представителями участников арбитражного процесса.
Ими могут быть любые граждане, в том числе сотрудники организаций,
адвокаты, работники юридических фирм, любой уполномоченный гражданин, не
подпадающие под исключения. Единственное требование, которое предъявляет
Кодекс, это наличие надлежащим образом оформленных полномочий на ведение
дела. Представители, как и лица, участвующие в деле, должны добросовестно
пользоваться принадлежащими этим лицам процессуальными правами.
Полномочия представителя должны быть выражены в доверенности, выданной и
оформленной в соответствии с законом.
Полномочия на ведение дела в арбитражном суде дают представителю право
на совершение от имени представляемого всех процессуальных действий, кроме
подписания искового заявления, передачи дела в третейский суд, полного или
частичного отказа от исковых требований и признания иска, изменения
предмета или основания иска, заключения мирового соглашения, передачи
полномочий другому лицу (передоверие), обжалования судебного акта
арбитражного суда, подписания заявления о принесении протеста, требования
принудительного исполнения судебного акта, получения присужденных имущества
или денег. Полномочия представителя на совершение каждого из указанных в
настоящей статье действий должны быть специально предусмотрены в
доверенности, выданной представляемым.
На основании доверенности на ведение дела представитель вправе
осуществлять права стороны или третьего лица, определенные в Арбитражном
процессуальном кодексе. В частности , представитель вправе знакомиться с
материалами дела, делать выписки из него, снимать копии, заявлять отводы,
представлять доказательства, участвовать в исследовании доказательств,
заявлять ходатайства, представлять свои доводы и соображения по всем
возникающим в ходе арбитражного процесса вопросам. О праве совершения таких
действий не требуется специального указания в доверенности.
Глава II.
1. Доверенность. Форма доверенности. Виды.
Доверенностью является письменное уполномочие, выдаваемое одним лицом
другому для представительства перед третьими лицами. Чаще всего
доверенность выдается для подтверждения полномочий добровольного
представительства. Однако если само добровольное представительство имеет в
основе договор между представляемым и представителем, то выдача
доверенности по своей юридической природе представляет собой одностороннюю
сделку, совершаемую по единоличному усмотрению представляемого. Другими
словами, для выдачи доверенности и приобретения ею юридической силы не
требуется согласие представителя.
В отличие от договора, регулирующего внутренние отношения между
представителем и представляемым, доверенность призвана обеспечить внешний
эффект представительства, а именно установить правовую связь между
представляемым и третьим лицом посредством действий представителя.
Знакомясь с доверенностью, третьи, которым она собственно и адресуется,
узнают, какими полномочиями обладает представитель.
Договор же или иной юридический факт, послуживший основой для выдачи
доверенности, как таковой третьих лиц не касается. Любые сделки и иные
юридические действия, совершенные представителем в рамках предоставленных
ему полномочий, носят для представляемого обязательный характер. В
частности, представляемый не может отказаться от исполнения заключенного на
основании доверенности договора, сославшись на то, что представитель
нарушил заключенный между ними договор о представительстве, например,
отступил от данных ему указаний, если только они не были четко отражены в
договоре, но и в доверенности. Иными словами, в случае расхождения между
договором, определяющим внутренние отношения представляемого и
представителя, и выданной представителю доверенностью, права и обязанности
представляемого, вытекающих сделок, совершенных представителем с третьими
лицами, определяются полномочиями, зафиксированными в доверенности, а не в
договоре о представительстве (например в договоре поручения).
Одно из основных требований, предъявляемых к доверенности, - ее форма.
Доверенность должна быть непременно письменной. Речь идет о доверенности,
выданной на совершение сделок, требующих нотариальной формы (например,
сделок с недвижимостью), то она должна быть нотариально удостоверена.
Исключение из этого правила может быть предусмотрено в законе. Доверенность
на совершение сделки, требующей нотариального удостоверения, выдается в
нотариальной форме, если иное не предусмотрено законом.
Однако бывают случаи, когда письменные доверенности, особым образом
оформленные, способны заменить собой требуемое законом нотариальное
удостоверение. Такие случаи связаны с особым положением, в котором
оказались представляемые. В этот перечень входят :
1.) Доверенности лиц, которые находятся на излечении в госпиталях,
санаториях и других военно-лечебных учреждения. такую сделку должен
удостоверить начальник учреждения, его заместитель по медицинской части
либо старший или дежурный врач.
2.) Доверенности военнослужащих, удостоверенные командиром (начальником)
воинской части, соединения, учреждения или военно-учебного заведения. В
таком же порядке могут быть удостоверены теми же лицами доверенности
рабочих и служащих, членов их семей и членов семей военнослужащих при
условии, если часть, соединение, учреждение или военно-учебное заведение
расположены в местности, где отсутствуют нотариальные конторы (нотариус и
другие органы, в функции которых входит совершение нотариальных действий.
3.) Доверенности лиц, которые находятся в местах лишения свободы
(имеются в виду заключенные), могут быть удостоверены начальником
соответствующего места лишения свободы.
4.) Доверенности совершеннолетних дееспособных граждан, которые
находятся в учреждениях социальной защиты населения - домах для
престарелых, инвалидов и т.д., эти доверенности должны быть удостоверены
администрацией учреждения или руководителем либо заместителем
соответствующего органа.
В случаях получения заработной платы и иных платежей, связанных с
трудовыми отношениями, выплаты вознаграждения авторам и изобретателям,
пенсий, пособий и стипендий, вкладов граждан в банках и на получение
денежной, посылочной или иной корреспонденции могут быть представлены
доверенности, которые удостоверены либо организацией, в которой
представляемый (доверитель) работает или учится, либо жилищно-
эксплуатационной организацией по месту его жительства, либо администрацией
стационарного лечебного учреждения, в котором он находится на излечении.
К доверенностям предъявляются также и специальные требования
относительно их формы , например скрепление их печатью организации,
необходимо только тогда, когда на этот счет есть указание в законе или ином
правовом акте или соглашении сторон. В частности пунктом 5 статьи 185
Гражданского кодекса предусмотрено, что при выдачи доверенности от имени
юридического лица необходимо наличие, помимо соответствующей подписи ,
также печати организации. Кроме того, установлено, что доверенность на
получение или выдачу денег либо других имущественных ценностей от имени
юридического лица, находящегося в государственной или муниципальной
собственности, должна быть скреплена второй подписью главного бухгалтера.
Доверенность по общему правилу подписывается руководителем.
Действительной является, однако, доверенность, подписанная и любым другим
лицом, если оно наделено соответствующими полномочиями учредительным
документом организации.
По содержанию и объему полномочий, которыми наделяется представитель,
различаются три вида доверенности :
1). Генеральные (общие) доверенности выдаются для совершения
разнообразных сделок и иных юридических действий в течение определенного
периода времени (например, доверенность, выдаваемая руководителю филиала
юридического лица);
2). специальные доверенности выдаются на совершение ряда однородных
сделок или иных юридических действий. К ним относятся доверенности для
представительства в суде, арбитражном суде, на получение товарно-
материальных ценностей от грузоперевозчика и т.д.;
3). Разовые доверенности выдаются для совершения строго определенной
сделки или иного юридического действия.
2.Удостоверение доверенностей.
Нотариус удостоверяет доверенности от имени одного или нескольких лиц,
на имя одного или нескольких лиц.
Доверенность, выдаваемая в порядке передоверия, подлежит нотариальному
удостоверению по представлении основной доверенности, в которой оговорено
право передоверия, либо по представлении доказательств того, что
представитель по основной доверенности вынужден к этому силою обстоятельств
для охраны интересов выдавшего доверенность. Доверенность, выданная в
порядке передоверия, не должна содержать в себе больше прав, чем
предоставлено по основной доверенности. Срок действия доверенности,
выданной в порядке передоверия, не может превышать срока действия
доверенности, на основании которой она выдана.
3.Срок доверенности.
Гражданский кодекс устанавливает предельный срок доверенности, который
составляет три года. Доверенность, выданная на больший срок, будет
действительна только в течении трех лет. Отсутствие срока в доверенности не
влечет за собой утраты доверенностью юридической силы. Такая доверенность
действует один год. Однако со сроком связано другое, уже абсолютно
обязательное требование, нарушение которого влечет ничтожность
доверенности: наличие даты ее выдачи, однако существует исключение из
правил для доверенностей, выдаваемых с целью совершения действий за
границей. Если такая доверенность не содержит указания на срок ее действия,
то будучи удостоверена нотариусом, она действует неограниченное время
вплоть до ее отмены представляемым.
4. Передоверие.
Общее правило, относящееся ко всем случаям выдачи доверенности, состоит
в признании необходимым личного исполнения представителем предусмотренных в
ней действий. По указанной причине передать другому совершение
соответствующих действий на основе выдаваемой для этой цели доверенности
(передоверие) возможно только при наличии одной из двух предпосылок : либо
в самой доверенности предусмотрено право передоверия, либо представитель
вынужден силой обстоятельств передоверить исполнение поручения для охраны
интересов представляемого.
Независимо от того, получил ли представитель соответствующие полномочия
заранее или действовал по собственной инициативе, он обязан поставить в
известность о состоявшемся передоверии представляемого, сообщить ему
необходимые сведения о том, кому передано полномочие. Имеется в виду не
только место жительства и прочие данные, необходимые для установления
связи между представляемым и новым представителем, но и такие сведения,
которые характеризуют профессиональные и другие качества нового
представителя.
Передоверие осуществляется путем выдачи доверенности первоначальным
представителем новому представителю. К такой доверенности предъявляются два
требования : во-первых, она должна быть нотариально удостоверена во всех
случаях - даже тогда, когда первоначальная доверенность была совершена в
простой письменной форме (исключение составляют доверенности на получение
заработной платы и др.), и, во-вторых, поскольку полномочия лица, которому
передоверено совершение действий, производны от полномочий первоначального
представителя, доверенность, выданная при передоверии, не может выходить за
рамки существующих в первоначальной доверенности ограничений, включая срок
ее действия. В данном случае руководствуются общим правилом для всего
гражданского права принципом : “никто не может передать другому больше
прав, чем он сам имеет”.
Доверенность, выданная в подтверждение передоверия, может охватывать все
или только часть действий, порученных первоначальному представителю.
5.Прекращение доверенности и его последствия.
В основе доверенности лежат личные отношения сторон. По этой причине
доверенность признается автоматически прекращенной в случае смерти,
признания недееспособным, ограниченно дееспособным или безвестно
отсутствующим представителя или представляемого. Прекращается доверенность
соответственно и в случае прекращения юридического лица - представителя или
представляемого. По этой причине правопреемники (наследник либо
организация, к которой перешли права и обязанности представляемого -
реорганизованного юридического лица) должны с согласия представителя выдать
ему новую доверенность.
Особый, доверительный характер складывающихся между представителем и
представляемым отношений проявляется в том, что каждый из них вправе в
любое время отменить доверенность или передоверие и соответственно
отказаться от них. Поскольку указанное положение имеет конституирующее
значение для доверенности, Гражданский кодекс предусматривает, что
соглашение об отказе от права прекращения доверенности или передоверия
признается ничтожным.
Еще одно основание прекращения доверенности связано с ее срочным
характером. С истечением срока доверенности она прекращается, а значит, при
необходимости с согласия сторон должна быть выдана новая доверенность.
Необходимо также иметь в виду, что прекращение доверенности автоматически
влечет за собой прекращение передоверия.
Статья 189 Гражданского кодекса содержит определенные гарантии для
представителя и третьих лиц на случай отмены доверенности представляемым.
Эти гарантии состоят в том, что представляемый обязан поставить в
известность представителя и третье лицо, для представительства перед
которыми выдана доверенность, о состоявшейся отмене. Данная обязанность
лежит и на правопреемниках представляемого в случае его смерти
(реорганизации юридического лица).
Правовые последствия прекращения доверенности наступают в момент, когда
представитель узнал или должен был узнать о прекращении доверенности.
Поэтому права и обязанности, возникшие до соответствующего момента,
сохраняют значение для представителя и правопреемников.
Заключенная после отмены доверенности сделка может быть оспорена
представляемым (его правопреемниками). Для этого им нужно доказать, что
третье лицо в момент совершения сделки знало или должно было знать о
состоявшейся отмене доверенности.
На представителя возлагается обязанность немедленно возвратить
доверенность представляемому. Эта обязанность выражается в совершении
юридических, а не фактических действий. По данной причине уничтожение
доверенности представителем приравнивается к ее возврату представляемому.
Заключение.
На мой взгляд представительство в гражданском праве имеет немаловажное
значение. В жизни могут сложиться различные ситуации, когда невозможно
самому представлять свои интересы, в силу каких-то обстоятельств (например
по болезни или отъезду или просто недостаточных знаний), и тогда имеет
смысл прибегнуть к помощи представителя.
Цель представительства - совершение представителем юридических действий,
устанавливающих, изменяющих или прекращающих права и обязанности у
представляемого. Среди данных действий наибольшее значение имеют
двусторонние и односторонние сделки. Немаловажную роль играют и иные
юридические действия : приемка продукции, составление актов о недостатках
товаров, предъявление претензий и исков и т.д.
Институт представительства наиболее полно урегулирован в нашем
законодательстве и оно имеет важное значение в жизни общества.
Список используемой литературы :
1. ГК Российской Федерации (комментарий). Фирма “Спартак”. М.- 1995г.
2. Комментарий к АПК Российской Федерации. М.- 1995г.
3. Юридическая энциклопедия. Юринформцентр. М.- 1995г.
4. Основы законодательства Российской Федерации о нотариате от 11.02.93г.
Раздел II // Ведомости РФ. 1993г. № 10. ст. 357.
5. Учебник гражданского права. С Петербург. 1996г.
Реферат на тему: Представництво. Види довіреностей
Міністерство економіки України
Українська Академія Зовнішньої Торгівлі
Контрольна робота
з дисципліни “Основи цивільного права”
(Завдання №4)
Виконала: студентка 1 курсу,
4 групи ММЗ 004
Єрьоменко Ала Іванівна.
Адреса: 04071 м. Київ,
вул. Межигірська 3, кв.27
Київ 2001
П л а н
Глава I Поняття і види представництва
1. Поняття і значення представництва
2. Суб'єкти представництва
3. Повноваження представника. Підстави для виникнення представництва
4. Види представництва
5. Представництво в арбітражному суді
Глава II Довіреність
1. Довіреність. Форма довіреністі та її види
2. Посвідчення довіреності
3. Строк довіреності
4. Передоручення
5. Припинення довіреності
Список використаної літератури
Додатки
Глава I
1. Поняття і значення представництва.
ЦК України дає змогу визначити представництво як здійснення однією
особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через
повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному
акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку
представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються
цивільні права та обов'язки[1].
Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в
силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних
життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятості) не
може особисто здійснювати свої права і обов'язки, але часто до послуг
представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними
знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби і т.п.
За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але
і деякі особисті немайнові права, проте не припускається вчинення через
представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки
особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад
тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання
та ін.).
2. Суб'єкти представництва.
У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку
представляють, представник і третя особа(Мал. 1).
Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права
— громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.
Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження
на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють.
Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як
виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового
повноліття, тобто 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).
Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати
функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням,
визначеним у законі, статуті або положенні[2].
Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються,
змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-
який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК
України[3] представник не може укладати угоди від імені особи, яку він
представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником
якої він водночас є.
3. Повноваження представника.
Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і
обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в
межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої
повноваження, особа яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань
перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від
його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно
третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь представник укладає з
третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах
особи, яку представляють. За характером походження та своїм змістом
повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на
підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не
протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи — ні особи, яку
представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є
юридичним фактом, який породжує права та обов'язки особи, яку
представляють. За ст. 62 ЦК України[4] повноваження можуть грунтуватися на
довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з
обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).
Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого
представництва.
Проте, зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії
від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не
мають на це необхідних повноважень. Частіше, у реальному житті має місце
так називане мниме представництво, коли учасники цивільного обороту
думають, що діють відповідно до правил про представництво, але в
дійсності представник відповідним повноваженням не володіє. Прикладами
такого мнимого представництва можуть служити випадки невірного оформлення
довіреності, припинення її дії в зв'язку з закінченням терміну дії,
скасуванням її особою, яку представляють, і т.п.
В усіх випадках неправомірного офомлення угод або інших юридичних
дій, які були зроблені одною особою від імені і в інтересах іншого, не
породжують для останнього відповідних прав і обов'язків, але вона може
вважатися правомірною тільки в тому випадку коли особа, яку представляють в
подальшому, схвалить цю угоду. По своїй юридичній природі наступне
схвалення угоди є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний
розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути виражено як у
письмовій формі, наприклад у виді листа, телеграми, факсу і т.п., так і
шляхом конклюдентних дій, наприклад прийняттям виконання, виробництвом
розрахунків і т.п. . Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють,
однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку
представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсної з моменту
її вчинення[5].
Як свідчить судова та арбітражна практика непоодинокими є випадки, коли
представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або
взагалі не маючи повноважень. В таких випадках неуповноваженого
представника, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний
характер, він може бути в притягнутий третьою особою до відповідальності за
заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі
питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"
від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода
укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого
підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих
повноважень вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає
вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено
угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника
юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на
укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.
Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім'я
особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії
банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої
угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з
такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав
відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на
те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не
може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду
слід вважати укладеною від імені юридичної особи.
4. Підстави виникнення та види представництва
Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких
визначено в законі. Згідно із ст. 62 ЦК України[6] повноваження
представника можуть грунтуватися на довіреності, адміністративному акті та
законі. Обсяг та характер повноважень представника залежать від тих
юридичних фактів, з яких виникає представництво.Розрізняють такі види
представництва:
1) представництво, яке грунтується на договорі;
2) представництво, яке грунтується на законі;
3) представництво, яке грунтується на адміністративному акті.
Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку
представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють,
самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або
шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за
яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за
рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії[7].
Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційним
представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником
від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької
діяльності.
Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за
згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне
комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження
комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним
та особою, яку представляють, або довіреністю.
Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного
акта є обов'язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи,
яку представляють.
Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей
вид представництва називають законним. Так, законними представниками
неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни[8], а за осіб
які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни[9]. Особливістю цього
виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у
призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо
визначаються законом.
Представництво, при якому повноваження представника виникають із
адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу
юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на
адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок
видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на
посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з
укладенням угод.
5. Представництво в арбітражному суді.
Представництво в арбітражному суді - це процесуальна діяльність,
здійснювана від імені і в інтересах осіб, що беруть участь у справі:
сторін, третіх осіб, державних органів. Справи організацій в арбітражному
суді ведуть їхні органи і представники, громадяни ж можуть вести справи в
арбітражному суді самі або через представників. Арбітражний процесуальний
кодекс припускає ведення справ органами юридичних осіб і громадянами
безпосередньо або через представників, або разом із представниками.
Представником в арбітражному суді може бути будь-який громадянин, що
має належним чином оформлені повноваження на ведення справи. Права і
законні інтереси громадян, що не володіють повною дієздатністю, захищають в
арбітражному процесі їхні законні представники - батьки, усиновителі,
опікуни або попечителі. Законні представники можуть доручити ведення справи
в арбітражному суді іншому обраному ними представнику.
ЦК України не обмежує коло осіб, що можуть бути представниками
учасників арбітражного процесу. Ними можуть бути будь-які громадяни, у тому
числі співробітники організацій, адвокати, робітники юридичних фірм, будь-
який уповноважений громадянин, що не підпадаює під винятки. Єдина вимога,
зазначена Кодексом, це наявність належним чином оформлених повноважень на
ведення справи. Повноваження представника повинні бути виражені в
дорученні, яке видано і оформлено відповідно до закону.
Повноваження на ведення справи в арбітражному суді дають представнику
право на учинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних
дій, крім: підписання позовної заяви, передача справи в третейський суд,
повної або часткової відмови від позовних вимог і визнання позову, зміни
предмета або підстави позову, висновки мирової угоди, передача повноважень
іншій особі (передовіреність), оскарження судового акта арбітражного суду,
підписання заяви про винесення протесту, вимоги примусового виконання
судового акта, одержання присуджених майна або грошей. Повноваження
представника на вчинення кожного з зазначених дій повинні бути спеціально
передбачені в дорученні, яке видано особою, яку він представляє.
На підставі довіреності на ведення справи представник вправі:
знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з нього, знімати копії,
заявляти відводи, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів,
заявляти клопотання, представляти свої докази і розуміння по усім
виникаючим у ході арбітражного процесу питанням. Про право вчинення таких
дій не потрібно спеціальної вказівки в дорученні.
Глава II.
1. Довіреність. Форма довіреністі та її види
Поняття довіреності. Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке
видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами[10].
За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду,
яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди
представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом
представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує
повноваження представника перед третіми особами. Зміст довіреності
визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним
правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами.
Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих
прав, які вони можуть здійснювати самостійно.
Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод,
що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про
організації даного виду.
Оскільки довіреність є односторонньою цивільно-правовою угодою, вона
має відповідати загальним умовам дійсності, яким повинні задовольняти
цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог
щодо довіреності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій формі.
Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов'язково має бути
зазначена особа, якій вона видана.
За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує представник,
розрізняють три види довіреностей: генеральні (загальні), спеціальні та
разові.
Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та
юридичних дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається
керівникові філії юридичної особи).
Спеціальна довіреність видасться представникові на здійснення багатьох
однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на
представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на
отримання вантажів від залізниці.
Разова довіреність видасться для вчинення однієї конкретної угоди або
іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на
підписання певного договору).
Довіреність має бути складена у письмовій формі, про це свідчить саме
визначення довіреності, яке міститься в ст. 64 ЦК України[11]. У деяких
випадках ставиться вимога, щоб довіреність була не просто письмовою, але й
посвідченою нотаріусом. Довіреність на укладення угод, що потребують
нотаріальної форми (наприклад, довіреність на купівлю-продаж будинку), а
також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських
організацій має бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків,
передбачених законодавством ч. 1 ст. 65 ЦК України[12].
Довіреність, за якою повноваження передаються у порядку передоручення,
також має бути нотаріально посвідчена[13].
Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЦК[14] України до нотаріально посвідчених
довіреностей прирівнюються: довіреності військовослужбовців та інших осіб,
які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-
лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної
частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших
військово-лікувальних закладів; довіреності військовослужбовців, а в
пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-
навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших
органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і
службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені
командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів;
довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені
начальниками місць позбавлення волі.
Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних
з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників,
пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання
кореспонденції, у тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена
організацією, в якій довіритель працює або навчається, організацією за
місцем його проживання, також адміністрацією стаціонарного лікувально-
профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні[15].
Довіреності організацій, крім тих, що видаються у порядку
передоручення, нотаріального посвідчення не вимагають[16]. Вони видаються
за підписом її керівника (в кооперативних і в громадських організаціях — за
підписом осіб, уповноважених на це статутом) з прикладенням печатки цієї
організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових
цінностей підписуються також головним (старшим) бухгалтером цієї
організації.
Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'язкових
реквізитів. Таким обов'язковим реквізитом є дата її вчинення. Відсутність у
довіреності дати вчинення робить її недійсною. Іншим обов'язковим
реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені
юридичної особи — прикладення печатки цієї юридичної особи.
2. Посвідчення довіреності
Нотаріус засвідчує довіреність від імені одної або декількох осіб, на
ім'я одної або декількох осіб.
Довіреність, що видається в порядку передовіреності, підлягає
нотаріальному посвідченню при представленні основної довіреності, в якої
обговорене право передовіреністі, або при представленні доказів того, що
представник по основному дорученню змушений до цього обставинами для
охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Довіреність, видана в
порядку передовіреності, не повинна містити в собі більше прав ніж надано
по основному дорученню. Термін дії довіреність, виданої в порядку
передовіреності, не може перевищувати терміна дії довіреність, на підставі
якої вона видана.
3. Строк довіреності.
Строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у
довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня
її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що
призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про
строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала
довіреність.
4. Передоручення
Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на
які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі,
якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами
для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передоручення
оформляється нотаріально посвідченою довіреністю. Строк дії такої
довіреності не може перевищувати строку дії основної довіреності, на
підставі якої її видано. Особа, яка передала повноваження іншій особі,
має сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому
необхідні відомості про особу, якій передано повноваження. Невиконання
цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження,
відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за
свої власні (ст. 68 ЦК України).
5. Припинення довіреності
Чинність довіреності припиняється внаслідок: 1) закінчення її строку;
2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій
видано довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видано
довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видано
довіреність: 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання
громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7)
смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина
недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім. Особа, яка
видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій
довіреність видано, може відмовитися від неї, що теж призводить до
припинення дії довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З
припиненням довіреності втрачає силу передоручення[17].
Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її
скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх
осіб, для представництва перед якими видано довіреність. Такий же
обов'язок покладається на правонаступників особи, що видала довіреність,
а у разі визнання особи, яка видала довіреність, недієздатною чи обмежено
дієздатною такий обов'язок покладається на опікуна або піклувальника.
Права та обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видано
довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про
її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його
правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо
третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася.
При припиненні довіреності особа, якій її видано, або її правонаступники
повинні негайно повернути довіреність[18].
Список використаної літератури:
1. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. Посібн. Для студентів
юрид. Вузів і фак. ун – ів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В.
Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912
с.;
2. О. А. Підопригора, Д. В. Боброва: Цивільне право. Ч. 2. – К.: 1996;
3. Цивільний кодекс Української РСР. Цивільний процесуальний кодекс
України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –
1999. № 1. – 264 с.;
4. Гражданский кодекс Украинской ССР: Научно – практ. коммент. Пер. с
укр. / И. Г. Агапов, М. И. Бару, И. А. Беленчук и др. – К.:
Политиздат Украины, 1981. – 639 с.;
5. Международная купля – продажа. Сборник международно – правовых
документов. – Ер.; Изд. «Мхитар Гош», 1997. – 240 с.;
6. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16.06.92 ВР N 2461-XII
Додатки
Додаток №1
С т а т т я 62 ЦК України. Представництво
Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку
представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі
або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє
цивільні права і обов'язки особи, яку представляють. Повноваження можуть
також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в
роздрібній торгівлі, касир тощо). Представник не може укладати угоди від
імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у
відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Не
допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером
може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у
законі.
Додаток №2
ч. 1. С т а т т я 26. ЦК України
Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених
цілей її діяльності.
ч. 2. С т а т т я 64. ЦК України
Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що
не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про
організації даного виду.
С т а т т я 20 Закону України "Про об'єднання громадян".
Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах,
зареєстровані об'єднання громадян користуються правом: виступати учасником
цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;
представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх
членів (учасників) у державних та громадських органах; брати участь у
політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги,
демонстрації тощо); ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші | |
