|
Реферат: ОАО ГАЗ не только автомобили (История)
НАМТ
ГАЗ ( не только автомобили
реферат
студента группы 98-8 АС
Лучкина Андрея
Нижний Новгород
1999 год
Впервые в стране и в Европе, пущенный в 1932 году в эксплуатацию,
Горьковский автомобильный завод был создан для выпуска одновременно
грузовых и легковых автотранспортных средств (АТС). За 68 лет своего
существования ГАЗ не изменил этой традиции и всегда являлся носителем
передового опыта в машиностроении.
На базе накопленного научно-технического и производственного
потенциала в критические моменты страна поручала Горьковскому
автомобильному заводу решать неотложные задачи по обеспечению нужд обороны
и народного хозяйства. Так было в годы Великой Отечественной войны, в
послевоенный период при восстановлении народного хозяйства и во все
последующие годы. Помимо основной продукции по выпуску АТС, Горьковский
автомобильный завод выполнял и внешние заказы по изготовлению и поставке не
традиционной для него продукции.
ГАЗ ( фронту
Впервые возможности Горьковского автомобильного завода , как
крупнейшего в Европе оснащенного современным, по тому времени,
оборудованием и наличием на ГАЗе высококвалифицированных кадров, овладевших
первыми в стране крупносерийным и массовым производством автомобилей, были
проверены в тяжелейшие годы Великой Отечественной войны. Автозавод вынужден
был в кратчайшие сроки осваивать новую для себя, но крайне необходимую
фронту продукцию.
Помимо непрекращающегося выпуска штатной автомобильной техники,
приспособленной под условия войны, конструкторы завода в небывало короткие
сроки (в течение двух месяцев) разработали новый армейский полно-приводной
автомобиль ГАЗ-64, а затем ГАЗ-67, ГАЗ-67Б и на их базе была создана
конструкция легкового пулемётного бронеавтомобиля БА-64. Уже с марта 1942
года он был принят на вооружение, а с лета того же года участвовал в боевых
действиях. После модернизации бронеавтомобиль, с более широкой колеёй,
получил обозначение БА-64Б и изготавливался на заводе до 1946 года.
Использовался в армии для разведки, в связи, в борьбе с авиадесантами и
т.д.
В августе 1941 года Государственный комитет по обороне принял
постановление об организации на Горьковском автомобильном заводе
производства легкого танка Т-60, конструкции московского КБ, руководимого
Н.А. Астровым (боевая масса танка - 6,4 тонны, экипаж - два человека,
вооружение - двадцатимиллиметровая пушка и пулемёт, максимальная скорость
42 км/ч).
Конструкция двигателя для танка разрабатывалась совместно с
конструкторским отделом ГАЗа. Ни на заводе, ни в стране в то время такой
двигатель не выпускался. По предложению известного конструктора-моторщика
Р.Н. Кокуева конструкторы КЭО сумели осуществить спаривание двух
шестицилиндровых моторов от танка Т-60 в один силовой агрегат на одной
жёсткой раме, мощностью 113кВт (140 л.с.) и проблема была успешно решена. В
результате круглосуточной работы завод выпустил первую партию (более 200)
танков Т-60 уже в октябре 1941 года. Но уже в середине октября 1941 года
конструкторский отдел приступил к разработке танка Т-70 с более высокими
боевыми качествами.
Для улучшения организации поточного крупносерийного производства
боевой техники на территории, только что построенного кузовного корпуса,
были сформированы специальные цеха:
сборочный цех № 5 (руководитель Г.К. Парышев) с конвейером для сборки
танков;
сварочный цех № 8 - по сварке корпусов боевых машин и реактивных снарядов;
механосборочный цех № 10 (П.П. Симонов, А.Я. Брук) - по изготовлению
деталей и узлов ходовой части танков.
В формировании этого производства ведущая роль принадлежала
руководителям и техническим специалистам: К.И. Чикунову, В.А. Чумакову,
Д.А. Безобразову, П.И. Чумаченко, А.В. Никитину, С.И. Русакову, М.А.
Веселову, А.Н. Шарапову и многим другим.
Помимо перечисленной военной техники завод производил в больших
количествах артиллерийские снаряды, реактивные снаряды М-13, миномёты,
мины, запасные части к технике и разного рода военное снаряжение.
За короткий срок завод выполнил срочное задание ГКО - освоил выпуск
штампованного настила для полевых аэродромов, который использовался и в
мирное время.
Разработка и внедрение в производство технологии массового
изготовления штампосварного варианта реактивных снарядов для «Катюши»,
созданной А.Я. Фрейдлиным, снизивший тем самым почти в восемь раз цикл
изготовления, сэкономив значительное количество дефицитнейших в то время
металла и электроэнергии. Впервые был применён прогрессивный метод
автоматической сварки под слоем флюса реактивных снарядов и самых массовых
деталей танка - обода и ступицы катков. Его осуществили новаторы-сварщики
П.Г. Гребельник, С.И. Русаков, А.И. Гуляев и другие.
За образцовое выполнение заданий по выпуску оборонной продукции
Горьковский автомобильный завод удостоен трёх орденов:
ордена Ленина (декабрь 1941 года);
ордена Боевого Красного Знамени (март 1944 года);
ордена Отечественной войны ( степени (сентябрь 1945 года).
Орденами и медалями в годы Великой Отечественной войны награждено 885
работников завода, десяти была присуждена Государственная премия СССР.
Завод № 466
(авиамоторное производство)
В преддверии мировой войны в начале 1941 года по стратегическим
соображениям правительством страны принимается решение по ускоренному
развитию авиапромышленности и, в частности, по увеличению выпуска
авиамоторов для боевых самолётов.
Учитывая к тому времени наличие на Горьковском автомобильном заводе
мощной технической и кадровой базы, было приказано создать на его
территории завод по производству современных авиадвигателей - филиал
Рыбинского завода авиационных моторов.
К производству был принят 12-цилиндровый двухрядный, V- образный
поршневой двигатель модели М-101 с жидкостным охлаждаемым насосом, для
установки на бомбардировщиках. Разработчиком конструкции двигателя был
главный конструктор Климов.
Директором завода был назначен Н.И. Лукин - специалиста по
двигателестроению, главным инженером - М.П. Марчук, главным технологом -
Н.И. Строкин, главным металлургом Першин, главным механиком -Г.А.
Веденяпин.
Под производство были заняты: только что построенный корпус под
моторный цех № 1; напротив - литейный цех № 2, предназначавшийся для
отливки деталей к двигателю «шестёрка»; здание для сборки и испытания
моторов.
В производстве авиадвигателей особое место занимало освоение процессов
отливки сложных и габаритных деталей картера двигателя из высокопрочных
алюминиево-магниевых сплавов. Ведущая роль в этом принадлежала специалистам
металлургического производства В.Н. Ряхину, С.Е. Лаврентьеву, И.И. Лебедю,
Б.П. Платонову, К.В. Клюквину, Н.Д. Погодину.
Колоссальный объём работы по подготовке производства был выполнен
коллективом конструкторов и технологов кузнечного корпуса.
Отличительной особенностью нового производства был и относительно
низкий темп выпуска - до 10 двигателей в сутки.
Принятые на работу люди проходили техническое и производственное
обучение с последующей квалификацией под новые условия работы. Уже в начале
войны завод выпустил первые двигатели. В трудных военных условиях коллектив
постоянно работал над увеличением темпа выпуска моторов, повышением
качества и надёжности, мощности и снижением веса. Мощность двигателей за
годы войны была доведена до 1700 л.с.
Авиазавод, как и автозавод, пережил страшные разрушения от вражеских
налётов в 1941-1945 годах, тяжёлые испытания при восстановительных работах,
гибель близких людей, холод в рабочих и жилых помещениях, отсутствие
отопления, воды и света, недоедание. Но работа не прекращалась ни на один
день. Так требовал фронт, так работал завод в заводе.
В октябре 1945 года предприятие было закрыто и перебазировано в
Ленинград. С ним уехали многие автозаводцы.
ГАЗ ( 900
В послевоенные годы в мире вновь возникло противостояние двух систем,
приведших к очередному витку гонки вооружения на базе значительных
достижений в науке и технике требовалось качественное переоснащение средств
вооружений. В первую очередь это касалось средств связи, особенно в
авиационной сфере, где из-за отсутствия современной техники связи, при
возросшей скорости самолётов возникло много аварийных ситуаций.
Отечественные научно-технические разработки в области радиотехники
находились на высоком уровне, но выпуск этой техники резко отставал от
потребностей. Радиотехническая промышленность из-за недостатка мощностей
была не в состоянии решать задачу по увеличению выпуска современных
радиостанций в возросшем количестве.
Правительству было поручено найти решение по резкому увеличению
выпуска современных радиостанций. Выбор пал на Горьковский автозавод.
Вскоре вышло Постановление ЦК ВКП(б) и Совета Министров СССР по мерам,
обеспечивающим организацию на ГАЗе изготовления и поставки по заказам ВВС и
ВМС радиостанций РАС УКВ.
Приказом директора завода Г.А. Веденяпина в начале 1952 года было
образовано производство «ГАЗ-900» с особой структурой управления.
Начальником управления был назначен А.М. Сафонов.
Выполняя задания партии и правительства, коллектив завода, благодаря
самоотверженному отношению к делу, сумел в короткий срок освоить выпуск
мощной радиостанции в темпе, превышающем достигнутый на базовом в заводе в
10 раз, обеспечив полностью потребность ВВС и ВМС страны, решив тем самым
задачу стратегической важности. Накопленный опыт по организации поточно-
массового производства позволил наладить выпуск совершенно не свойственной
для автомобилестроения профиля продукции радиотехнического назначения
высокого качества, надёжной в эксплуатации.
ПВА (ПНО
В конце 40-х годов в стране была решена военно-стратегическая задача
по созданию атомного оружия, что обеспечило прочную основу надёжной
безопасности нашего государства, создавало условия по гарантированной
стабильности в мире.
Встала необходимость наладить производство ядерного горючего для
оснащения этого оружия. На этот период и у нас, и во всём мире был
отработан действенный способ его получения - на разделительных машинах
газодиффузионным методом.
Остро встал вопрос о налаживании их темпового выпуска.
В 1951 году правительством принимается решение об организации
производства газодиффузионных машин на ГАЗе, для чего был создан объект под
условным названием «ПВА». Его создание проходило в строгом режиме
секретности, под контролем со стороны центральных и местных органов власти
и режимных служб. Начальником объекта был назначен Н.М. Бондаренко.
Технологическую подготовку вели начальники техсекторов Н.М. Шталин,
А.В. Никитин, Я.Л. Ледер, Н.А. Добролюбов. Начальником ОТК был назначен
А.И. Шишкин, главным инженером В.М. Исаев.
Производство разместилось в здании бывшего монтажного цеха (сейчас там
находится цех электронагрева и печей) и во вновь построенном здании под
теплосиловой цех, соединённых между собой галереей, оно состояло из
механического цеха с участками обработки, сварки, полировки, окраски и
сборочного цеха. Управление, технологические службы и участок
металлопокрытия находились на территории МСЦ-2.
В результате было создано уникальное по своему составу производство
сложных по конфигурации и точных в изготовлении, довольно габаритных
изделий с высокими требованиями по качеству и надёжности. Впервые в
практике завода в большом масштабе были освоены процессы бездефектной
сварки с вакуумной плотностью соединений, с последующей трудоёмкой
полировкой внутренних поверхностей, тройным гальваническим металлопокрытием
и глянцовкой до зеркального состояния.
В течении пяти лет работы производства была обеспечена основная
потребность в диффузном оборудовании для заводов, вырабатывающих ядерное
горючее, и производство было переведено на выпуск приборов для
аэрокосмической техники, составных секций для корпусов ядерных устройств,
запорных вентилей с электроприводом для атомной промышленности и даже
первой партии восьмицилиндровых двигателей для нового автомобиля «Чайка».
Обеспечив достаточный задел по ядерному оружию, страна приступила к
работе по мирному использованию атома, путём строительства атомных
электростанций. Возникла острая потребность в ядерном топливе.
Опыт применения диффузионного метода обогащения урана на
разделительных в изготовлении и эксплуатации машин такого типа, высокой
энергопотребляемости, при низком качестве обогащения, тяжёлых условий в
эксплуатации.
Советские учёные и конструкторы упорно и настойчиво искали более
эффективный способ разделения изотопов урана, и к 1959 году создали
конструкцию промышленной газовой центрифуги (ГЦ). Пригодной для массового
производства, намного опередив, тем самым опередив другие развитые страны.
Начиная с 1960 года стал решаться вопрос о промышленном выпуске таких
центрифуг.
Заказчиком продукции было министерство среднего машиностроения СССР,
исходным условием которого было создание в кратчайшие сроки массового
выпуска ГЦ с минимальной себестоимостью.
Промышленный темповый выпуск изделий был основан в 1962 году. За этот
период на старой производственной базе ПВА были проверены и отлажены
технологические процессы, не имеющие аналогов в машиностроении, отработана
конструкция изделий на технологичность, проведена максимально возможная
специализация процессов изготовления за счёт применения типового
автоматического и полуавтоматического оборудования, создание специального
технологического, агрегатного, не стандартизованного и вспомогательного
оборудования. В оснащении оборудованием были задействованы, как
отечественные станкозаводы, так и заводские конструкторские организации в
вспомогательном цехе.
В феврале 1965 года объект преобразуется в производство нестандартного
оборудования (ПНО).
В целом же на мощной промышленной и технологической базе ГАЗа в
очередной раз было создано подразделение по изготовлению нетрадиционной для
завода продукции - ПНО, с автономной системой управления и организацией
производства, с полным технологическим циклом, способное воспринимать все
передовые методы в технике.
Освоение производства насосов велось по графику министерства
автомобильной промышленности, по которому к работе по выпуску узлов и
насосных станций привлекались несколько предприятий отрасли.
В 1987 году в ПНО были созданы производственные мощности по выпуску
стиральных «Элита» конструкции ОКБ ПНО с объёмом годового выпуска 150000
штук, а в 1994 уже в ПАЛА освоено производство центрифуги «Астра».
ГАЗ для нужд народного хозяйства
Помимо промышленного выпуска нетрадиционной, но стратегически нужной
для страны продукции, ГАЗу поручалось обеспечивать потребность и в таких
изделиях, как товары народного потребления (ТНП), отдельных видов техники
для сельского хозяйства, строительства и т.п.
В послевоенные годы самыми дефицитными в стране были средства
передвижения и мебель. Постановлением Волго-Вятского совнархоза ГАЗ был
обязан поставить ТНП на сумму 5 млн. рублей.
Так в 1951 году, в кратчайшие сроки, было организовано массовое
изготовление мужских дорожных велосипедов марки В-110 «Прогресс»,
пользовавшихся большим спросом у населения. Для юных граждан выпускались
двух и трёхколёсные велосипеды. Харьковский завод выпускал тяжёлые
велосипеды.
Созданная при КБ легковых автомобилей КЭО конструкторская группа
доработала «Прогресс» на более совершенную модель.
Удовлетворив потребность внутреннего рынка, велосипеды
экспортировались и за рубеж и пользовались большим спросом, в частности, в
Китае. Успех в решении задачи по удовлетворению спроса был достигнут ГАЗом
благодаря постановке на поток с максимальной специализацией и механизацией
процессов.
Помимо рассмотренных производств по выпуску особо необходимых изделий,
требовавших большой организационной подготовки, завод выполнял и другие,
более мелкие заказы по выпуску разнообразной продукции, нужной народному
хозяйству, в том числе техники для сельского хозяйства, строительства,
медицины, товаров народного потребления.
Горьковский автомобильный завод благодаря накопленному опыту по
организации поточно-массового производства, наличие мощной производственной
и технической базы, высокой квалификации исполнителей, постоянно наращивая
выпуск современной автомобильной техники, находя возможность обеспечивать
своевременную наладку и выпуск нужной стране продукции, по профилю
производства не свойственной для завода.
Участники этого процесса обретали дополнительный опыт, расширяли свой
профессиональный кругозор и квалификацию, успешно применяя новые качества
при возвращении в основное производство. Многие специалисты, переходя
налаженным производством на предприятия, куда оно передавалось, переносили
свой опыт на новое место. Так традиции ГАЗа находили своё применение в
других отраслях промышленности.
Реферат на тему: ООН
ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………………2
1. Історія створення ООН як універсальної міжнароднародної
організації ……………………………………………………………………3
2. Напрямки діяльності ООН, її органів та їх структура ………………….13
3. Спеціалізовані установи ООН …………………………………………….24
Висновок ……………………………………………………………………...31
Список використаної літератури ……………………………………………34
Вступ
У сучасних міжнародних відносинах міжнародним організаціям
приділяється значна роль. Починаючи з 19 сторіччя, прагнення до
інтернаціоналізації багатьох сторін життя товариства викликало необхідність
створення нової форми міжнародного співробітництва. Новим етапом у розвитку
світового співтовариства явилося установи перших міжнародних універсальних
організацій - Всесвітньої телеграфної спілки в 1865 р. і Всесвітньої
поштової спілки в 1874 р. В даний час нараховується більш 4 тисяч
міжнародних організацій, що мають різноманітний правовий статус. Це
дозволяє говорити про систему міжнародних організацій, центром якої є ООН
(Організація Об'єднаних Націй).
ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки
миру і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами.
Статут ООН обов'язковий для всіх держав і в його преамбули записано:
“Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбути прийдешні
покоління від лиха війни, знову затвердити віру в основні права людини, у
гідність і цінність людської особистості, рівноправність чоловіків і жінок
і в рівність прав великих і малих націй, створити умови, при яких можуть
дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти
толератність і жити разом, у світі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати
наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити, щоб
збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили
об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.”
У даній курсові роботі я розгляну історію створення ООН як
універсальної міжнародної організації, напрямки діяльності ООН, її органів
та їх структуру.
1. Історія створення ООН як універсальної міжнароднародної організації
Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у її сучасному виді
укладалася протягом тривалого часу.
Система ООН зародилася більш 100 років тому як механізм керування
світовим співтовариством. У середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися
перші міжнародні міжурядові організації. Поява цих організацій було
викликано двома взаємовиключними причинами.
По-перше, утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій,
прагнення суверенних держав до національної незалежності, і, по-друге,
успіхами науково-технічної революції, що породили тенденцію до
взаємозалежності і взаємопов’язаності держав.
Як відомо, гасло невід'ємності і непорушності суверенітету народу і
держави був одним із найбільше значимих у часи буржуазно-демократичних
революцій у багатьох європейських країнах. Новий правлячий клас ринувся
закріпити своє панування за допомогою сильної, незалежного держави. У той
же час розвиток ринкових відносин стимулювало прискорення науково-
технічного прогресу, у тому числі в сфері знарядь виробництва.
Науково-технічний прогрес, у свою чергу, призвів до того, що
інтеграційні процеси проникнули в економіку всіх розвитих країн Європи і
викликали всебічний зв'язок націй один з одним. Бажання розвиватися в
рамках суверенної держави і неможливість робити це без широкого
співробітництва з іншими незалежними державами - і призвела до появи такої
форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.
Спочатку, головною ціллю міждержавного співробітництва в рамках
міжнародних організацій можна було вважати контроль над інтеграційними
процесами. На першому етапі за міжурядовими організаціями закріплювалася
скоріше технічно-організаційна, чим політична функція. Вони були покликані
розвивати інтеграційні тенденції з метою залучення держав-членів.
Звичайна сфера співробітництва - зв'язок, транспорт, відносини з
колоніями.
Питання про виникнення першої міжнародної організації дотепер
залишається спірним. Правознавці – міждународники частіше усього називають
таку Центральну комісію судноплавства по Рейну, що виникнула в 1815 році.
Крім європейських і американських комісій із міжнародних рік, що
характеризуються строго спеціальною компетенцією, у 19 сторіччі
створювалися так звані квазаколоніальні організації, такі як наприклад
Західний Іран, що проіснував недовго, а також адміністративні спілки.
Саме адміністративні спілки виявилися найбільше підхожою формою
розвитку міжурядових організацій.
По уяві і подобі адміністративних спілок, головною задачею яких було
співробітництво держав у спеціальних областях, міжурядові організації
розвивалися в плині цілого сторіччя. [3, ст.52]
Початок двадцятого сторіччя ознаменувало кінець спокійного розвитку
багатьох держав. Протиріччя властивому початку розвитку капіталізму
породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток
міжнародних організацій, але і призвела до розпуску багатьох із них. У той
же час усвідомлення згубності світових війн для всієї людської цивілізації
вплинуло на на появу проектів створення міжнародних організацій політичної
орієнтації з метою запобігання війн.
Ідея створення глобальної міжурядової організації для запобігання війн
і підтримки миру займала розуми людства віддавна.
Один із таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919) так і не ставши
ефективним інструментом політичного і міжнародного співробітництва.
У цілому за час від першої то другої світової війни розробка проблем
організації міжнародного миру і безпеки рухався дуже повільно.
Друга світова війна в силу її масштабів, методів терору,
застосовуваних фашистськими арміями, дала потужний поштовх урядовій і
суспільній ініціативі по організації миру і безпеки.
На урядовому рівні питання створення організації міжнародної безпеки
виник, по суті справи, із перших днів війни.
У науковій літературі існують розбіжності про те, хто із союзників і в
якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй.
Західні вчені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і
Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обоснованно
посилалися на Радянсько-польську декларацію від 04 грудня 1941 року.
Проте,14 серпня 1941 р. президент США Франклин Делано Рузвельт і
прем'єр-міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ,
де зобов'язалися “працювати разом з іншими вільними народами, як у війні,
так і у світі”. Поєднання принципів міжнародного співробітництва в
підтримці миру і безпеки одержав назву Атлантичної хартії.
Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на
засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене
Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілях, структурі і функціях
майбутньої організації.
25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на
Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли
Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. 24 жовтня Статут був
ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав,
що підписали, і набрав сили.
З тих пір 24 жовтня в міжнародному календарі називається Денем ООН.
Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних
держав у Москві в 1943 році.
У декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР,
США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають
необхідність заснування в можливо короткий термін загальної міжнародної
організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на
принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якого можуть
бути всі такі держави - великі і малі»[1] .[8]
Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений
політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки,
і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва.
Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям.
Подальший хід підготування нової міжнародної міжурядової структури
добре відомий і докладно описаний у багатьох історико-правових
дослідженнях.
Найважливішими етапами в створенні ООН обоснованно називають
конференцію в Думбартон-Оксе (1944 р.), на якій були узгоджені основні
принципи і параметри механізму діяльності майбутньої організації. Кримська
конференція в Ялті в лютому 1945 року, за участю глав трьох урядів -
радянського, британського й американського - обговорила запропонований
конференцією в Думбартон-Оксе пакет документів, доповнивши його в ряді
пунктів, і прийняла рішення про скликання конференції Об'єднаних Націй у
США в квітні 1945 року.
Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходила
з 25 квітня по 26 червня 1945 року і яка закінчилась прийняттям установчих
документів Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року після передачі
на збереження п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших
держав ратифікаційних грамот Статут ООН ввійшов у силу.
Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися
чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх
держав у питаннях економічного і соціального розвитку.
Слід зазначити, що спочатку уявлення про обсяг компетенції нової
міжурядової організації в держав-союзників значною мірою не збігалися.
Радянський уряд розглядав ООН у першу чергу як організацію по підтримці
міжнародного миру і безпеки, покликану зберегти людство від нової світової
війни. І союзними державами така орієнтація розглядалася як одна з
найважливіших, що дозволило достатньо безконфліктно домовитися про
створення ради Безпеки - органа широкої компетенції в питаннях миру і
безпеки.
У той же час радянський проект Статуту ООН, запропонований у Думбартон-
Оксе, передбачав, що «організація повинна бути саме організацією безпеки і
до її компетенції не варто відносити питання економічні, соціальні і
взагалі гуманітарні, для цих питань повинні бути створені спеціальні,
особливі організації».
Представники західних держав із самого початку розглядали ООН як
організацію широкою компетенцією, що сприяє співробітництву держав в
області економіки, соціального забезпечення, науки, культури і т.д. Інакше
кажучи, відповідно до пропозицій союзних держав ООН повинна сполучити
контроль за інтеграцією держав-членів як у політичних, так і в соціально-
економічних питаннях. При цьому передбачалося, що компетенція Організації в
обох сферах повинна бути рівновеликої.
Дана пропозиція зустріла опір ряду держав. Мотивація відмови від
наділення ООН широкими функціями в сфері економіки була різноманітною і
найбільше повно висловилася в позиціях СРСР і Великобританії.
Радянські представники висловлювали думку, що регулювання економічних
відносин є питанням сугубо внутрішньодержавної компетенції. Пропозиції про
міжнародне-правове регулювання економічних відношень входять у суперечність
із принципами поваги державного суверенітету і невтручання у внутрішні
справи держав.
Великобританія висловила позицію тих держав, що вважали, що створення
міжурядової організації в сфері економіки несовместимо з принципами
ринкового лібералізму. У першу чергу недоторканності приватної власності й
обмеження утручання у внутрішні економічні зв'язки держав.
Таким чином, по питанню компетенції ООН у соціально-економічній сфері
в держав-фундаторів єдності не було. Висловлювалися два діаметрально
протилежних підходи - про широку компетенцію Організації в цьому питанні і
про неправомірність її повноважень сфері міждержавного соціально-
економічного розвитку.
В остаточному підсумку після використання дипломатичних мір було
прийнято компромісне рішення про наділення ООН функцією координації
міждержавного соціально-економічного співробітництва[2]. Задача координації
були сформульовані в загальній формі і покладені на Економічну і Соціальну
Раду[3]. На відміну від Ради Безпеки ЭКОСОС споконвічно володів у своїй
сфері дуже урізаними повноваженнями. Остання обставина не дозволяла ООН
стати серйозним центром співробітництва держав у соціально-економічних
питаннях.
Дана область міжнародних відносин відрізнялася складністю і уключала
воістину неосяжну кількість міждержавних взаємозв'язків. З цих причин
координація економічного міждержавного співробітництва з єдиного центру
рекомендувалася малоймовірної.
Більш реалістичним був названий підхід із позиції функціональної
децентралізації.
У силу того, що структурні параметри самої ООН для цих процесів
виявилися вузькі, потрібно було створити систему міжурядових інститутів,
для яких ООН виступала координаційним центром. У цю систему ввійшли існуючі
і знову створені спеціалізовані міжурядові організації.
Досвід Ліги Націй у цьому питанні був взятий до уваги у Статуті ООН,
що у ст.57 і 63 декларував що, спеціалізовані міждержавні установи
встановлюють зв'язок з ООН у порядку підписання спеціальних угод із ЭКОСОС
ООН.
Таким чином, спеціалізовані міждержавні установи залишалися
самостійними міжурядовими організаціями, їхній зв'язок з ООН носило
характер співробітництва і координації дій.
У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева
1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна
спілка електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова
спілка (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна
організація (ВМО, 1878, Женева).
У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося
створення фінансово-економічної групи системи ООН.
Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого
було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області,
подолання конкурентного знецінення валют, і Міжнародний банк реконструкції
і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-
членів. Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-
членів Банку, надання позик для розвитку виробництва й ін.
СБ функціонує в тісному зв'язку з МВФ, при цьому усе його
організації пов'язані угодами про співробітництво в ООН.
У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація
Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж),
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна
організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952
році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією
Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО,
Рим. 1945).
У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна
організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в
процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у
1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967
році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у
19777 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД).
Саме «молоде» спеціалізоване установи ООН - Організація Об'єднаних
Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний
орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її
перетворення в спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з
виробітку установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80
державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.
У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох
міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній
енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньої не
через ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН у
Генерального угода з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим
установимим, але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по
торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966) і групою СБ. Розвиток ГАТТ припускає
створення нової міжнародної організації в області торгівлі.
У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи
ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у
створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було
викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального
співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення.
Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне
співробітництво потужний вплив зробили, по-перше, національно-визвольне
прямування колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до
розряду глобальних, - запобігання ядерної війни, демографічні, продовольчі,
енергетичні, екологічна проблеми.
Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни
в системі ООН. Насамперед це висловилося в тому, що в рамках самої ООН
з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових
організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До
допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї,
відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНИСЕФ, 1946), створений із метою надання
помочі дітям повоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних
країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти
торгівлі між країнами що знаходяться на різноманітному рівні економічного
розвитку.
Програма розвитку ООН (ПРООН, 1965) переслідує цілі надання технічної
і перед-інвестиційної помочі країнам, що розвиваються.
Отже, до дійсного моменту сформувалася стійка система ООН, що містить
у собі головні органи:
Генеральну Асамблею ООН;
Рада безпеки ООН;
Економічну і Соціальну Раду ООН;
Рада по Опіці ООН;
Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН.
У систему також включаються і спеціалізовані установи :
Міжнародний валютний фонд;
Міжнародний банк реконструкції і розвитку;
Міжнародна фінансова корпорація;
Міжнародна асоціація розвитку;
Міжнародна морська організація;
Міжнародна організація цивільної авіації;
Міжнародна організація праці;
Міжнародна спілка електрозв'язку;
Всесвітня поштова спілка;
Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури;
Всесвітня організація охорони здоров'я;
Всесвітня організація інтелектуальної власності;
Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку;
Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй;
Всесвітня метеорологічна організація;
Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку;
Міжнародне агентство по атомній енергії.
2. Напрямки діяльності ООН, її органів та їх структура
Напрямки діяльності ООН визначаються в більшій мірі профілем тих або
інших органів і установ в системи. Тому варто роздивитися напрямки
діяльності не ООН у цілому, а роздивитися повноваження і діяльність кожного
з них, а також ті питання який не ставляться до їхньої компетенції, або в
питаннях у який існують обмеження повноважень.
Генеральна асамблея ООН - має широкі повноваження. Відповідно до
Статуту вона може обговорювати будь-які питання або справи, у тому числі
стосовні до повноважень і функцій любого з органів ООН, і, за винятком
ст.12, давати рекомендації членам ООН і (або), Раді Безпеки ООН по будь-
яких таких питаннях і справам[4].
Генеральна Асамблея ООН уповноважена розглядати загальні принципи
співробітництва в справі підтримки міжнародного миру і безпеки, у тому
числі принципи, що визначають роззброювання і регулювання озброєнь, і
пропонувати у відношенні цих принципів рекомендації. Вона також
уповноважена обговорювати будь-які питання, що ставляться до підтримки
міжнародного миру і безпеки, поставлені перед нею будь-якими державами, у
тому числі державами членами і не членами ООН, або Радою Безпеки ООН, і
робити у відношенні будь-яких таких питань рекомендації зацікавленій
державі або державам або Раді Безпеки до і після обговорення. Проте будь-
яке таке питання, по якому необхідно “почати дію”, передається Генеральною
Асамблеєю ООН Раді Безпеки до і після обговорення[5] .
Генеральна Асамблея ООН не може висувати рекомендації, що стосуються
якоїсь суперечки або ситуації, коли Рада Безпеки виконує стосовно них
покладені на нього Статутом ООН функції, якщо сама Рада Безпеки не
попросить про це[6].
Генеральна Асамблея ООН організує дослідження і складає рекомендації з
метою сприяння співробітництву в області економічної, соціальної, культури,
освіти, охорони здоров'я, сприяє здійсненню прав людини й основних свобод
для усіх, без розходження раси, статі, мови і релігії[7].
Генеральна Асамблея одержує і розглядає щорічні і спеціальні доповіді
Ради Безпеки, а також доповіді інших органів ООН, розглядає і підтверджує
бюджет ООН. Вона має право виносити тільки рекомендації, що, за винятком
рішень із питань бюджету і процедури, не мають обов'язкової сили для членів
ООН. За рекомендацією Ради Безпеки вона призначає Генерального секретаря
ООН, робить прийом до ООН нових членів, вирішує питання призупинення
здійснення прав і привілеїв держав-членів, їхнього винятки з ООН.
Генеральна Асамблея ООН обирає непостійних членів Ради Безпеки, членів
ЭКОСОС, Ради по Опіці, Міжнародного Суду ООН.
Структура Генеральної Асамблеї:
1.Голова;
2. Заступники голови (17);
3. Головні комітети:
– по політичним питанням і питанням безпеки;
- по економічних і фінансових питаннях;
- по соціальних, гуманітарних і культурних питаннях;
- по опіці і територіям, що не сесамоуправляются;
- по правових питаннях.
4. Комітети:
- по адміністративних і бюджетних питаннях;
- по внесках;
- по деколонизации;
- по питанню про політику апартеїду;
- по атомній енергії;
- по використанню космічного простору;
- по роззброєнню тощо.
5. Сесійні органи:
- Генеральний комітет;
- комітет по перевірці повноважень.
6. Комісії:
- ревізійна;
- міжнародного права;
- по правах людини й ін.
Генеральна Асамблея проводить щорічні регулярні сесії, що відчиняються
в третій вівторок вересня, а також спеціальні (скликаються по будь-якому
питанню, якщо вимоги надходять від Ради Безпеки) і надзвичайні, що
скликаются протягом 24 часів із моменту одержання Генеральним Секретарем
вимоги від Ради Безпеки і підтриманого голосами будь-яких членів Ради у
випадках:
1) якщо існує погроза миру;
2) відбулося порушення миру або акт агресії і члени Ради Безпеки не
прийшли до рішення питання.
Відповідно до Статуту ООН Генеральна Асамблея грає істотну роль у
діяльності ООН. Вона вносить значний внесок у розробку і підготування ряду
важливих міжнародних документів і кодификації принципів і норм міжнародного
права.
Генеральна Асамблея - демократичний орган. Кожний член незалежно від
розмірів території, чисельності населення, економічної і військової мощі
має 1 голос.
Рішення по важливих питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і
що беруть участь у голосуванні членів Асамблеї. У роботі Генеральної
Асамблеї можуть брати участь держави - не члени ООН, що мають статус
постійних спостерігачів при ООН (Ватикан, Швейцарія).
Очолює Генеральну Асамблею Генеральний Секретар, що призначається
Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5-річний термін,
після закінчення якого може бути призначений знову. Першим Генеральним
Секретарем ООН став у 1946 р. норвежец Трюгве Чи. Генеральний Секретар
починає зусилля по врегулюванню конфліктів між державами і має право
доводити до Ради Безпеки звіти про суперечки, що загрожують, на його думку,
міжнародному миру і безпеці.
Також він дає директивні вказівки департаментам, керуванням і
ін.організаційним підрозділам Секретаріату ООН і координує всю діяльність
системи ООН. Як головна посадова особа Секретар бере участь у всіх
засіданнях Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, а також виконує інші
функції, покладені на нього цими органами.
Рада Безпеки ООН - головний постійно існуючий політичний орган ООН, на
який, відповідно до Статуту ООН, покладена головна відповідальність за
підтримку міжнародного миру і безпеки. Рада наділена широкими
повноваженнями в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок,
недопущення військових сутичок між державами, припинення актів агресії й
інших порушень миру і відновлення міжнародного миру.
Відповідно до Статуту ООН, тільки Рада Безпеки і ніякий інший орган
або посадова особа ООН має право приймати рішення про проведення операцій
із використанням Збройних сил ООН, а вирішувати питання, пов'язані зі
створенням і використанням Збройних сил ООН, зокрема, такі, як визначення
задач і функцій збройних сил, їхнього складу і чисельності, структури
командування, термінів перебування в районах операцій, а також питання
керівництва операціями і визначення порядку їхнього фінансування.
Для тиску на державу, дії якої, створюють погрозу міжнародному миру
або являють собою порушення миру, Рада може вирішити і зажадати від членів
ООН застосування мір, не пов'язаних із використанням збройних сил,
наприклад, таких як повна або часткова перерва економічних відносин,
залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо – і інших
засобів повідомлення, а також розірвання дипломатичних відносин. Якщо такі
міри будуть недостатніми, Рада уповноважена починати дії, пов'язані з
використанням повітряних, морських і сухопутних збройних сил.
Рада вносить рекомендації про прийом держав у члени ООН, про
виключення членів ООН, що систематично порушують принципи Статуту ООН, про
призупинення здійснення прав і привілеїв, що належать члену ООН, якщо проти
цього члена він починає дії превентивного або примусового характеру. Рада
робить рекомендації Генеральної Асамблеї ООН щодо призначення Генерального
секретаря ООН, вибирає разом із нею членів Міжнародного Суду ООН і може
вжити заходів для виконання рішення цього Суду, що та або інша держава
відмовилася виконати.
Відповідно до статуту, Рада може приймати крім рекомендацій юридично
обов'язкові рішення, виконання яких забезпечується примусовою силою всіх
держав - членів ООН.
РБ складається з 15 членів. П'ять - постійні (Росія, США,
Великобританія, Франція і Китай), а інші 10 місць розподіляються в такий
спосіб:
3 місця - Африка;
2 - Азія;
2- Латинська Америка;
2- Зах. Європа, Канада, Австралія, Нова Зеландія
1- Східна Європа.
Рішення по процедурних питаннях рахуються прийнятими, якщо за них
подані голоси будь-яких 9-ти членів Ради. Для прийняття рішень по всім
інших питаннях потребує не менше дев'ятьох голосів, включаючи голоса всіх
постійних членів. Це означає, що достатньо 1-му або декільком постійним
членам РБ проголосувати проти якогось рішення - і воно рахується
відхиленим. У цьому випадку говорять про накладення вето постійним членом.
Утримання постійного члена або неучасть його в голосуванні по
загальноприйнятому правилу як вето не розглядається.
Відповідно до Статуту ООН РБ має винятково великі повноваження в
справі запобігання війни і створення умов для мирного і плідного
співробітництва держав. За останній час не було практично жодної важливої
міжнародної події (виняток складає бомбардування американськими військовими
силами Іраку без санкції ООН у грудні 1998 р.), що поставив під погрозу
світ і викликав спори між державами, на який не оберталося би увага РБ.
РБ може приймати юридичні акти двоякого роду: рекомендації, тобто
акти, що передбачають визначені методи і процедури, із якими державі
пропонується координувати свої дії, і юридично обов'язкові рішення,
виконання яких забезпечується примусовою силою всіх держав - членів ООН.
Основною формою прийнятих РБ рекомендацій і обов'язкових рішень є
резолюції, яких прийнято більш 700. Усе більш помітну роль останнім часом
стали грати заяви голови Ради (їхнє число перевищило 100).
Таким чином можна виділити такі функції РБ ООН:
1.Загальні:
1.1. Дає рекомендації по прийомі нових членів ООН і кандидатуру
Генерального Секретаря ООН;
1.2. Здійснює контроль за керуванням стратегічними територіями;
1.3. Визначає умови участі держав - не членів ООН у Статуті
Міжнародного Суду ООН;
2. У випадку суперечки між державами:
2.1. Заявляє вимоги про мирне врегулювання суперечки;
2.2. Рекомедує процедури або засоби мирного врегулювання;
3. При порушенні миру, агресії:
3.1. Приймає рішення про кваліфікацію діянь як агресії;
3.2. Підписує угоди з державами - членами ООН про надання ними
збройних сил;
3.3. Застосовує сформовані збройні сили для роз'єднання, спостереження
і забезпечення безпеки;
4. У ситуаціях, коли є загроза миру:
4.1. Розриває дипломатичні відносини;
4.2. Припиняє економічні зв'язки;
4.3. Припиняє повітряні сполучення;
4.4. Припиняє залізничні сполучення;
4.5. Припиняє поштовий і телеграфний зв'язок;
4.6. Блокує порти;
4.7. Демонструє збройну силу й ін.
Для приклада, можна назвати декілька поточних операцій ООН по
підтримці миру.
– Ірако-кувейтська місія ООН по спостереженню: діє з квітня 1991 р.по
дійсний час; поточна чисельність - 1149 чоловік; приблизна сума щорічних
витрат: 70 млн.діл.США.
– Тимчасові сили ООН у Лівані - діють із березня 1978 р. поточна
чисельність - 5219 чоловік; приблизна сума за рік: 138 млн.діл.США.
– Місія ООН по спостереженню в Грузії - із серпня 1993 р. поточна
сума: 5 млн.діл. США поточна чисельність: 55 чоловік.
Витрати ООН по підтримці миру фінансуються з її власних окремих
рахунків на основі юридично обов'язкових для виплати внесків, що
нараховуються всіма державам-членам.
Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОС) також є одним із головних
органів ООН, що під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН координує
економічну і соціальну діяльність ООН, спеціалізованих установ ООН, а також
численних органів ООН. На ЕКОСОС покладені широкі різноманітні функції
координації і розвитку співробітництва держав із різноманітним соціальним
ладом в таких важливих економічних і соціальних областях їхніх
взаємовідносин, як економічний розвиток, світова торгівля,
індустріалізація.
Освоєння природних ресурсів, міжнародний захист прав і свобод людини,
положення жінок, народонаселення, соціальне забезпечення, наука і техніка,
попередження злочинності і багато чого іншого. ЕКОСОС покликаний,
відповідно до Статуту ООН, починати дослідження, складати доповіді,
виносити рекомендації з питань міжнародного, економічного, соціального,
культурного співробітництва держав, сприяти дотриманню і повазі прав
людини, скликати міжнародні конференції і симпозіуми, підготовляти проекти
конвенцій із питань своєї компетенції для представлення їх Генеральній
Асамблеї, укладати угоди зі спеціалізованими установами ООН, що визначають
їхні відносини з ООН, вживати заходів для одержання доповідей від них і
інформації від членів ООН із питань, що входять у її компетенцію.
Вона повинна служити центральним форумом для обговорення міжнародних
економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і
виробітку рекомендацій у відношенні політики по цих проблемах, контролювати
й оцінювати здійснення загальної стратегії і виконання першочергових задач
встановлених Генеральною Асамблеєю в зазначених областях, забезпечувати
загальну координацію діяльності організацій і системи ООН у таких областях
і проводити всебічні огляди політики в області оперативної діяльності у
всій системі ООН, з огляду на необхідність забезпечення рівноваги,
сумісності і відповідності першочерговим задачам, встановленим Генеральною
Асамблеєю для системи ООН у цілому.
Рада по Опіці ООН діє під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН і
уповноважена розглядати звіти, надані владою, що управляє відповідною
територією, приймати петиції і розглядати їх, консультуючись із керуючою
владою, влаштовувати періодичні відвідини відповідних територій під опікою
в узгоджені з керуючою владою терміни і починати згадані дії відповідно до
умов угод про опіку.
Вона розробляє анкету щодо політичного, економічного і соціального
прогресу, а також прогресу в області освіти, а керуюча влада кожної
території під опікою, що входить у компетенцію Генеральної Асамблеї, подає
останній щорічні доповіді на основі цієї анкети. У результаті визвольної
боротьби більшість підопічних територій здобуло незалежність. Відповідно з
11 підопічних територій, що знаходилися у “веденні” Ради із самого початку
її діяльності, у даний час залишилася одна - Тихоокеанські острови (під
опікою США).
До складу Ради входять Росія, США, Великобританія, Франція і Китай, що
у його роботі фактично не бере участь.
Міжнародний Суд ООН це головний судовий орган ООН.
Відповідно до Статуту ООН у 1945 році був заснований новий судовий
орган - Міжнародний Суд. Відповідно до статті 92 Статуту ООН, Міжнародний
Суд є головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй. Його
заснування означало реалізацію пункту 1 статті 33 Статуту ООН у тій
частині, що передбачала в якості одного з мирних засобів дозволу
міжнародних суперечок можливість організації судового розгляду. [4, ст.162]
Статут Міжнародного Суду разом із главою ХIV Статуту ООН, невід'ємною
частиною якого він є, був розроблений на конференції в Думбартон-Оксе (1944
рік), у Комітеті юристів у Вашингтонові і на конференції в Сан-Франциско
1945 року.
За винятком незначних змін, велика частина яких носить чисто
формальний характер, Статут Міжнародного Суду тотожний Статуту Постійної
Палати Міжнародного Правосуддя.
Відповідно до Статуту, підписаному 26 червня 1945 року і вступили в
силу 24 жовтня того ж року, Міжнародний Суд є головним судовим органом ООН.
Значення і місце Суду в рамках ООН добре відобразив у свої інаугураційні
промови 18 квітня 1946 року, тодішній голова Генеральної Асамблеї Статуту
Суду пан Спаак: "Шановні члени Суду! Я не ризикну заявити, що Міжнародний
Суд є самим важливим органом ООН, але мені здається, можна підтверджувати,
що немає іншого більш важливого органа. Звичайно, Генеральна Асамблея є
більш численною, Рада Безпеки - більш ефективним, можливо діяльність ЭКОСОС
більш постоянна і різноманітна. Ваша робота буде, скоріше менше помітною,
але я переконаний, що вона виняткова по своїй значимості. Особисто я
сподіваюся, що з кожним днем ваші обов’язки будуть ставати усе більш
важливими." [5, ст.71]
Всі члени ООН є одночасно учасниками Статуту Суду, а не члени ООН
можуть стати такими учасниками на умовах, обумовлених Генеральною Асамблеєю
ООН за рекомендацією Ради Безпеки (стаття 13 Статуту ООН). Суд відкритий
для кожної окремої справи і для інших держав-неучастников Статуту на
умовах, обумовлених Радою Безпеки (стаття 35 Статуту).
Компетенція Міжнародного Суду визначена в главі II (статті 34-38), а
також у главі IV (статті 65-68) Статуту Суду. Ці глави Статуту встановлює
межі компетенції Міжнародного Суду.
Компетенція Суду поширюється лише на суперечки між державами. Суд не
може розглядати суперечки між приватними особами і державою і тим більше
спори між приватними особами. Але і суперечки між державами можуть
розглядатися лише за згодою всіх сторін. Таким чином, компетенція Суду є
для держави не обов'язковою, а факультативною. Рішення про надання Суду
лише факультативної компетенції було прийнято після дуже напруженої
боротьби з достатньо численними прихильниками обов'язкової компетенції Суду
на конференції в Сан-Франциско в першому комітеті 4-тій комісії більшістю
голосів (31 проти 14).
Відповідно до статті 38 Статуту Міжнародний Суд застосовує:
а) міжнародні конвенції і договори;
б) міжнародний порядок;
в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
г) судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів у
якості допоміжного засобу для визначення правових норм.
Крім того, Суд може розв'язати справу ex aequo et bono, тобто
відповідно до принципів справедливості, а не по формальному законі, якщо
сторони з цим згодні. [7, ст.121]
Секретаріат ООН це орган ООН, покликаний обслуговувати роботу інших
органів ООН і здійснювати їхній рішення і рекомендації. Секретаріат ООН
виконує адміністративно-технічні функції ООН, зокрема, готує деякі
матеріали, перекладає, друкує і поширює доповіді, резюме й інші документи
тощо.
3 Спеціалізовані установи ООН
Це міжурядові організації універсального характеру, що здійснюють
співробітництво в спеціальних областях і пов'язані з ООН. Стаття 57 Статуту
ООН перераховує з основні риси: міжурядовий характер угод про створення
таких організацій широка міжнародна відповідальність у рамках їхніх
установчих актів.
Зв'язок встановлюється й оформляється угодою, що полягає Економічною і
Соціальною Радою (ЭКОСОС) і затверджуються Генеральною Асамблеєю ООН. В
даний час існує 16 таких організацій. Їх можна розділити на такі групи:
– соціального характеру (Міжнародна Організація Праці МОП і Всесвітня
Організація Охорони здоров'я ВОЗ);
– культурного і гуманітарного характеру (ЮНЕСКО - із питань освіти,
науки і культури, ВОІВ - Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності);
– економічні (ЮНІДО - по промисловому розвитку);
– фінансові (МБРР, МВФ, МАР - Міжнародна Асоціація Розвитку, МФК -
Міжнародна Фінансова Корпорація);
– в області сільського господарства (ФАО - продовольча і
сільськогосподарська організація, ІФАД - Фонд сільськогосподарського
розвитку);
– в області транспорту і зв'язку (ІКАО - цивільної авіації, ІМО -
морська, ВПС, МСЕ - спілка електрозв'язку);
– в області метеорології (ВМО).
Міжнародна організація праці (МОП)
Найстарша міжнародна організація. Створена в Парижі в 1919 р. як
автономна організація Ліги Націй. Її Статут у 1946 р. був переглянутий і
приведений у відповідність з установчими документами ООН. Штаб-квартира ООН
знаходиться в Женеві (Швейцарія).
Ціллю МОП є сприяння встановленню тривалого миру шляхом заохочення
соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життєвого рівня
трудящих. МОП має представництва в столицях ряду держав-членів.
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ)
ВОЗ - створена в 1946 р. на Міжнародній конференції по охороні
здоров'я в Нью-Йорку. Її ціль - досягнення всіма народами можливо вищого
рівня здоров'я. Основні напрямки діяльності ВОЗ:
- боротьба з інфекційними хворобами;
- розробка карантинних і санітарних правил;
- проблеми соціального характеру.
У 1977 р. ВОЗ поставила задачу досягнення до 2000р. усіма жителями
Землі такого рівня здоров'я, який би дозволив вести продуктивний у
соціальному й економічному плані спосіб життя. Для реалізації цієї програми
розроблена глобальна стратегія, що потребує об'єднаних зусиль урядів і
народів.
У рамках ВОЗ діють 6 регіональних організацій: країн Європи, Східного
Середземномор'я, Африки, Північної і Південної Америки, Південно-Восточної
Азії, західної частини Тихого океану.
Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури
(ЮНЕСКО)
Заснована в 1945 році на Лондонській конференції. Штаб-квартира
знаходиться в Парижі.
ЮНЕСКО ставить своєю задачею сприяти зміцненню миру і безпеки шляхом
розвитку міжнародного співробітництва в області просвітництва, науки і
культури, використання засобів масової інформації, подальшого розвитку
народної освіти і поширення науки і культури.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)
Заснована в 1967 році. Ціль організації - сприяти охороні
інтелектуальної власності у усьому світі, а також підготування проектів
договорів в області захисту авторських прав, розробка нової патентної
класифікації.
Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО)
Створена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 листопада 1966
року. С 1985 р. є спеціалізованим установам ООН. Месцезнаходження - Відень
(Австрія).
Цілями ЮНІДО є сприяння промисловому розвитку країн, що розвиваються,
прискоренню їхньої індустріалізації і надання помочі у встановленні нового
міжнародного економічного порядку.
Вищим органом ЮНІДО є Генеральна конференція, що складається з усіх держав-
членів.
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний
фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова
корпорація (МФК)
Всі чотири організації тісно пов'язані один з одним. У організаціях
застосовується система зваженого голосування, при котрої кожна держава
одержує кількість голосів пропорційно розміру капіталу, вкладеного в
ресурси організації.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1944 p. на
конференції світових лідерів у Бреттон-Вуді. Головне завдання Фонду
полягало в тому, щоб нормалізувати національну монетарну політику 30-х
років у післявоєнний період. Будівництво доріг, мостів, комунікацій,
енергетичних систем та інших основних будівельних споруд, зруйнованих
війною в Європі, покладалось на Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
Якщо Світовий банк надає позики тільки країнам, що розвиваються, то до
послуг і ресурсів МВФ можуть звертатися всі держави. Враховуючи, що
міжнародна торгівля й інвестиції мають глобальний характер, кожна країна
купує та продає іноземну валюту для фінансування експорту й імпорту. МВФ
здійснює моніторинг таких угод і проводить консультації з країнами-членами
щодо шляхів створення гнучкої стабільної монетарної системи. МВФ також
надає технічну допомогу на рівні макроекономічного менеджменту та розширює
фінансову допомогу кра'інам, котрі взяли на себе | |
