|
Реферат: Украинская национально-демократическая революция (История)
Украина во время первой мировой войны.
Разделенная между двумя главными соперниками в этой войне, Украина была
сильно разрушена и была полем ожесточенной битвы. Около 3 миллионов
украинцев воевали в составе российской армии, а 250 тысяч - на стороне
австрийской армии. несколько кровопролитных сражений происходило в Галиции.
Многие западные украинцы, считая, что Россия представляет большую
опасность, чем Австрия, поддержали венское правительство в это войне. Они
надеялись включить всю Украину в состав Австрии и добиться для нее прав
широкой автономии. Были сформированы украинские воинские части -
добровольческий легион Украинских Сечевых Стрельцов. После оккупации
Галичины и Буковины российскими войсками в сентябре 1914 года австрийцы и
венгры, которые отступали, по подозрению в пророссийских симпатиях
арестовали и казнили без суда сотни украинцев. 30.000 галичан и буковинцев
были интернированы в концлагеря. В это время российская оккупационная
власть уничтожала любые проявления украинской культурной жизни на
оккупированных западноукраинских землях. Были закрыты украинские
просветительные заведения, в том числе Просвита и Научное Общество имени
Т.Г.Шевченко. Были закрыта их библиотеки и музеи, редакции украинских
журналов. Тысячи украинцев были депортированы на восток. Началось
преследование Украинской Греко - Католической Церкви, насильственно
вводилось православие. Митрополита Андрея Шептинского арестовали и выслали
в Россию. В 1915 году Западная Украина была отвоевана Австро - Венгрией.
Центральная Рада (март 1917 - апрель 1918).
К третьему году войны многонациональные империи (Российская, Австро -
Венгерская и Турецкая ощутили внутренную слабость и тенденции к
децентрализации. Поражения российской армии на фронтах, нехватка
продовольствия, недовольство царским правительством - все это привело в
феврале - марте 1917 года к свержению Николая 2. 12 марта 1917 год царь
подписал акт о отречении от престола. К власти пришли оппозиционные партии
- конституционно - демократическая партия, социал - демократы (меньшевики)
и социалисты - революционеры (сокращенно эсэры ). Они создали так
называемое Временное правительство .
В Киеве 17 марта 1917 года собрались представители украинских партий,
общественных, культурных организаций, обществ и создали Центральную Раду -
вначале как всеукраинскую общественную организацию и координационный центр.
Ее председателем был избран заочно Михаил Грушевский (он вернулся из
эмиграции 27 марта и сразу приступил к работе). 22 марта Центральная Рада
издала обращение к украинскому народу, в котором она призывала к соблюдению
порядка.
Важным событием в это время стало созвание Украинской Центральной Радой
Всеукраинского Национального Конгресса, который состоялся 17 - 21 апреля
1917 года в Киеве при участии 900 делегатов от политических, культурных и
профессиональных организаций. Конгресс принял решение поставить перед
будущим российским правительством вопрос о федеративном устройстве России,
о предоставлении Украине прав автономии. Конгресс избрал Центральную Раду в
составе 150 человек. Руководство Центральной Рады было выбрано в составе:
Михаил Грушевский - председатель, Владимир Винниченко и Сергей Ефремов -
заместители. После Конгресса Центральная Рада избрала исполнительный орган
- Комитет, который позже получил название Малой Рады.
В это время появляются множество общественных и политических организаций,
которые поддерживали Центральную Раду. Так украинские военные 18 - 25 мая
1917 года собрались в Киеве на первый Всеукраинский Войсковой Съезд, в
котором участвовало около 700 делегатов. Они выбрали Украинский Генеральный
Войсковой Комитет, председателем которого был выбран Симон Петлюра. Он
вошел в состав вновь созданного правительства - Генерального Секретариата,
в котором занимался войсковыми делами.
С марта 1917 года перестали действовать все запреты относительно
украинского языка и культуры. Начинает издаваться массовая украинская
пресса. Организовываются курсы для учителей. 31 марта 1917 года была
организована первая украинская гимназия. В это время российское Временное
правительство начало назначать на Украину своих представителей -
комиссаров. Таким образом, на Украине сложилось двоевластие - Временного
правительства и Центральной Рады. Между этими двумя правительствами
началась борьба. В мае Центральная Рада направила в Петроград своих
представителей. Они требовали придания Украине статуса автономии, а также
права ведения международных переговоров. На все эти требования Временное
правительство оветило отказом. В ответ на это 23 июня на Втором Войсковом
Съезде Центральная Рада приняла так называемый Первый Универсал, в котором
объявляли от автономном статусе Украины. 28 июня был создан Генеральный
Секретариат Центральной Рады - исполнительный орган в составе восьми
генеральных секретарей и генерального секретаря, которым стал Владимир
Винниченко (УСДРП - Украинская Социал - Демократическая Рабочая Партия). В
первом украинском правительстве преобладали социалисты: социал - демократы
- четыре места, социалисты революционеры - два места, социал - федералисты
- одно место и беспартийные - два места.
В июле 1917 года Генеральный Секретариат попытался найти компромисс с
Временным правительством, но даже пойдя на кое-какие уступки (тогда был
издан Второй Универсал) он не смог договориться. 7 ноября 1917 года, в
обстановке всеобщей анархии, российские большевики во главе с Владимиром
Лениным, сверги Временное правительство и захватили власть. Украинская
Центральная Рада не признала этого захвата и осудила его. В России
большевики почти без препятствий взяли власть в свои руки, однако на
Украине, Кубане и Дону они потерпели поражение. Украинское правительство
начало формировать структуры управления на местах. Было решено включить в
состав все этнические украинские земли.
Своим Третьим Универсалом Центральная Рада 20 ноября 1917 года объявила
Украинскую Народную Республику - УНР, в которую вошли Киевщина,
Черниговщина, Волынь, Подолье, Полтавщина, Харьковщина, Екатеринославщина,
Херсонщина и Таврия. Этот Универсал провозглашал украинское государство,
хотя в нем говорилось о сохранении связей с Россией. В этом Универсале было
объявлено о свободе слова, печати, вероисповедания, собраний, забастовок,
отмене смертной казни, амнистии, ликвидировании частной собственности на
землю. Был установлен восьмичасовой рабочий день, национальные меньшинства
получали национальную автономию.
10 - 12 декабря на Украине проходили выборы в Учередительное Собрание. На
их одержали победу украинские социалисты. Большевики получили только 10
процентов. Большевистские делегаты попробывали захватить власть в Собрании,
а после того, как они потерпели поражение, они переехали в Харьков, где
заявили о создании Украинского Советского правительства.
Сразу обострились отношения с большевистской Россией. 12 декабря 1917 года
в Киеве были разоружены большевистские военные части, которые готовили
восстания против Центральной Рады. 17 декабря 1917 года большевистский
Совет Народный Комиссаров прислал украинскому правительству ультиматум, в
котором требовали позволить им ввести свои войска на Украину, а также
требовали не пропускать на Дон офицеров и казаков. Украинское правительство
18 декабря отказалось принять этот ультиматум. Началась украинско -
большевистская война. Большевики вели ее от имени марионеточного
Украинского Советского правительства. Сюда присылались большевистские
российские части. Наступление возглавил В. Антонов - Овсиенко. Ему Ленин
писал, чтобы тот захватывал на Украине и отсылал в Россию продовольствие.
Центральной Раде было очень трудно противостоять большевистской оккупации.
В январе 1918 года в Киеве вспыхнуло восстание большевистски настроенных
рабочих (в основном россиян). Оно было подавлено к 4 февраля 1918 года с
огромным трудом украинскими добровольческими частями.
Не хватало сил, чтобы защищать Киев от большевиков и на защиту его
выступили киевские гимназисты. В неравной битве 29 января у станции
Круты,погибли 300 гимназистов. Украинский поэт Павел Тичина писал о
похоронах героев (их похоронили в Киеве, на Аскольдовой могиле) : На
Аскольдовий могыли Багряныстый цвит. По крывавий, по дорози Нам идты у
свит.
Однако наступление большевиков остановить не удалось. Скоро Центральная
Рада была вынуждена эвакуироваться из Киева. Но перед этим, 22 января она
издала Четвертый Универсал, в котором объявляла о создании независимого
украинского государства. Генеральный Секретариат был преобразован в Совет
Народных Министров. Его председателем стал Всеволод Голубович. Украинское
правительство переехало в Житомир. 9 февраля правительство УНР подписало
Берестейский мир с Германией. С середины февраля 1918 года началось
наступление немецких и украинских войск на территорию, захваченную
большевиками. К апрелю вся Украина была освобождена. Однако, с самого
начала немецкие власти начали активно вмешиваться в украинские дела. 29
апреля состоялась сессия Центральной Рады, на которой была принята
конституция УНР и избран президент УНР - Михаил Грушевский. Однако, в тот
же день, при поддержке немцев власть захватил генерал Павел Скоропадский.
Центральная Рада перестала существовать. В стране началась кровопролитная
гражданская война. Гражданская война. Гражданская война. Здесь сыты без
еды И пьяны без вина. А пулю, что летит Не повернешь назад. Ты думал -
враг убит, А оказалось - брат.
Гетманское государство Павла Скоропадского.
Павел Скоропадский пришел к власти благодаря поддержке немецкой власти и
был вынужден принять их условия. Согласно этим условиям Центральная Рада
роспускалась, выборы в законадательные органы должны были состояться при
учете условий немецкой власти. Был установлен запрет на антинемецкие
выступления, возобновлялась собственность на землю, отстронение от власти
некоторых членов правительства.
29 апреля 1918 года, на съезде Земельных Собственников Украины генерал
Павел Скоропадский был объявлен гетманом Украины. Он сразу издал Грамоту к
всему украинскому народу. В тот же день были провозглашены Законы о
временном государственном устройстве Украины, согласно которым в руках
гетмана сосредотачивалась исполнительная и законодательная власть. Он был
также главнокомандующим армии и флота и только контроль над судами был
возложен на Генеральный Суд. Было изменено и названия государства, вместо
УНР оно стало называться Украинское государство (Украйинська Держава).
Новое устройство государства больше напоминало прежнее царское устройство,
было ликвидировано местное самоуправление. К 10 мая был сформировано новое
правительство в которое вошли только два украинца. Остальные были
представителями российских партий, в основном кадетов.
Большие трудности наблюдались в отношении с немецкой властью. Хотя она
считалась союзнической и только, однако фактически именно она имела всю
полноту власти и постоянно вмешивалась во внутренние дела Украины. Вместе с
австро - венгерскими частями на юге число немецких войск достигало 800.000
человек. Руководили ими главнокомандующий фельдмаршал Герман Айхгорн и
глава его штаба генерал Вильгельм Гренер.
В середине мая происходили тайные съезды украинских социалистов, которые
осудили политику гетмана и выступили против нее. По сути, опорой гетмана
стали крупные промышленники, земледельцы и российкие партии, а также
немецкая оккупационная власть. 12 июня в Киеве большевистская делегация под
руководством Христиана Раковского и Дмитрия Мануильского подписала
временный мир, согласно которому Украина была признана независимым
государством.
Тяжелая ситуация сложилась на окраинах Украины. 13 января 1918 года Румыния
оккупировала Бессарабию. На Холмщину австрийкой властью не допускались
представители украинского правительства. Летом и осенью 1918 года на
Украине проводились широкие просветительные акции. Были открыты -
Украинский Государственный театр, Национальная Галлерея, Национальный
музей, Украинский Государственный архив. 14 ноября была открыта Украинская
Академия Наук, первым президентом которой стал известный ученый Владимир
Вернадский.
Немецкая оккупационная власть, а с ней и гетманское правительство,
поддерживая крупных землевладеьцев, начало изьятие у крестьян захваченной
теми помещицкой земли. Была развернута политика репрессий, что вызвало
противодействие со стороны крестьян, которые начали вести вооруженную
борьбу против немцев и гетмана. Вызывало также возмущение действие немецких
войск, которые реквизировали у крестьян продукты и фураж.
В время правления гетмана были разформировано большинство украинских
воинских частей. Осталась только Запорожская дивизия, и в июне 1918 года
была сформирована Сердюцкая дивизия, которую возглавил полковник Клименко.
А с сентября в Белой Церкви началось формирование Отряда Сечовых Стрельцов.
Однако командовали в них в основном российские офицеры, которые враждебно
относились к самой идее украинской армии и активно вербовали добровольцев в
Белую армию.
Очутившись в политической изоляции, гетман попытался найти поддержку среди
украинских социалистов. 24 октября в состав украинского правительства вошли
четыре социалиста, однако это уже не помогло. немцы терпели поражения, и 14
ноября Павел Скоропадских, под давлением пророссийски настроенных членов
правительства издал указ о федерации с будущей небольшевистской Россией. В
ответ на это украинские оппозиционные партий начали подготовку восстания
против гетмана. Для руководства был создан управляющий орган - Директория,
в состав которой вошли - Владимир Винниченко - председатель, Симон Петлюра,
Федор Швец, Андрей Макаренко - члены. Их главной военной силой стали
Сечевые Стрельцы под руководством полковника Евгения Коновальца , которые
находились в Белой Церкви. Скоро к ним стали присоединяться восставшие
крестьяне. Началось наступление на Киев. 18 ноября в бою под Мотовилкою
повстанцы разгромили гетманские части. Немцы в обмен на безпрепятственный
пропуск на родину объявили о своем нейтралитете. 14 декабря гетман отрекся
от власти и передал ее своему правительству, которое в свою очередь
передало ее Директории. 19 декабря войска Директория вошли в Киев. Была
создана заново УНР.
Западно - Украинская Народная республика.
Государственное возрождение на западноукраинских землях - в Галичине,
Буковине и на Закарпатье проходило отдельно, но под сильным влиянием
событий, происходивших в Восточной Украине. С сентябре 1918 года,
предчувствуя скорый разпад Австро - Венгрии, украинцы в Галичине готовяться
к взятию власти в свои руки. В конце сентября во Львове был создан Военный
комитет, который вскоре возглавил сотник Украинских Сечевых Стрельцов (УСС)
Дмитрий Витовский.
18 октября 1918 года во Львове было организовано собрание украинских
депутатов в австрийском парламенте, а также представителей украинских
партий и общественных организаций. Здесь была создана Украинская
Национальная Рада (УНРада), председателем которой стал Евгений Петрушевич.
30 октября украинские представители в австрийском парламенте потребовали от
австрийкой власти передать всю власть в Галичине, Буковине и Закарпатье в
руки УНРады, на что австрийская власть ответила отказом. Тогда, в ночь на 1
ноября Военный Комитет, который имел в своем составе около 1500 солдат и
офицеров, разоружил в Львове всех солдат неукраинцев и захватил важные
правительственные здания. Такая акция была проведена также и в других
городах Галичины. Постепенно немецкие и австрийские части стали покидать
Галичину.
УНРада определила 9 ноября 1918 года название для нового государства -
Западно - Украинская Народная Республика (ЗУНР). Было создано первое
правительство - Государственный Комиссариат, который возглавил Кость
Левицкий. В состав ЗУНР входила территория около 70.000 кв.км., на которой
проживали 6 миллионов человек. 75 % из них были украинцы. С самого начала
поляки заняли открыто враждебную позицию и начали против ЗУНР вооруженную
борьбу. 21 ноября украинские части были вынуждены оставить Львов.
Правительство ЗУНР переехало в Тернополь.
1 декабря в Фастове представителями УНР и ЗУНР было подписано соглашение о
объединении двух Украинских республик в одну. Название ЗУНР было переменено
на ЗО УНР (Западная Область Украинской Народной Республики). Однако,
объединение было больше формальным. Начиная с ноября 1918 года УНРада
приняла целый комплекс закондательных актов: о организации войска, о
временной администрации, о временном судопроизводстве, о государственном
языке, о образовании, о гражданстве и о земельной реформе. Правительство
ЗУНР пыталось наладить международные отношения с многими европейскими
государствами. В феврале - марте на Галичине шли с переменным успехом бои
между польскими и украинскими войсками. В мае войска генерала Галлера,
хорошо вооруженные и обученные, которые снабжала Антанта, вынудили
отступить УГА (Украинскую Галицкую Армию) и захватили почти всю Галичину.
В это тяжелый момент было решено разпустить правительство ЗУНР, а всю
власть передать в руки временного диктатора, которым стал Евгений
Петрушевич. В июне 1919 года была предпринята попытка контрнаступления. Она
имела вначале успех, но затем под давлением превосходящих сил части УГА
были вынуждены отступить. Польша оккупировала Галичину. Затем войска УГА
участвовали в совместном с войсками УНР походе в Центральную и Восточную
Украину. Затем она вошла в состав армии Деникина, а позже была некоторое
время даже в составе Красной армии. Согласно Варшавского (22 апреля 1920
года), а затем Рижского договора (18 марта 1921 года) Галичина была
окончательно присоединена к Польше.
Директория.
Прийдя к власти, Директория издала 26 декабря 1918 года декларацию о
возобновлении законов УНР и о передаче помещицкой земли крестьянам без
выкупа. В тот же день директория назначила свое первое правительство,
которое возглавил Владимир Чеховской, в который входили представители
украинских социалистических партий. Сразу после прихода к власти у
директории возникли проблемы. С юга наступали войска Антанты. Кроме того
стоял вопрос об объединении УНР с ЗУНР. С севера наступала Красная Армия. В
это время было решено созвать Трудовой Конгресс - своего рода парламент,
который должен был в последствии выбрать центральную власть. Выбирать
должны были только крестьяне, рабочие и трудовая интеллигенция, в
результате чего многие восприняли ее как разновидность большевистской.
23 - 28 января 1919 года в Киеве состоялась сессия Трудового Конгресса. На
ней был утвержден акт об объединении УНР и ЗУНР. Директории была временно
передана законодательная и верховная власть. Было также утверждено всеобщее
избирательное право. В связи с большевистским наступлением сессия прервала
свою работу. В это время положение УНР было критическое. С востока и севера
наступала Красная Армия. С Дона угрожала белая армия Деникина. За Днестром
были румыны. С запада угрожали поляки и с юга - войска Антанты. Вооруженные
силы УНР были крайне слабы и плохо организованы. 5 февраля украинское
правительство выехало из Киева. А в марте войска УНР остановили наступление
Красной Армии на запад, целью которого было прорваться на помощь
коммунистической власти Бела Куны в Венгрии.
В это время Директория пыталась найти общий язык с странами Антанты. Но,
даже пойдя на значительные уступки, она не смогла найти у них понимания.
Антанта помогала Белой армии Деникина, которая хотела возродить Великую
Российскую империю. Украинские части терпели от Красной армии поражения и
были вынуждены отступить на запад Украины. Здесь в июне - июле была
проведена реорганизация армии УНР, а затем к ней присоединилась армия ЗУНР
- УГА (Украинская Галицкая Армия). В августе 1919 года начался совместный
поход армии УНР и УГА в направлении Киева и Одессы. Вначале наступление
развивалось успешно, большевики были изгнаны с территории Правобережья. Но,
столкнувшись в Киеве с частями Белой армии, украинские войска отступили от
Киева. Деникинцы относились к УНР с презрением и считали всех украинцев
сепаратистами. На захваченных землях они восстонавливали помещицкое
землевладение.
15 сентябре Директория передала все полномочия Симону Петлюре, а 24
сентября объявила войну армии Деникина. Военная компания против Деникина
была тяжелой и неравной. Ожесточенно сопротивляясь, украинские войска
медленно отступали на запад. Кроме того, руководство УГА подписало с армией
Деникина соглашение о входе УГА в состав деникинских формирований. В ноябре
1919 года с запада наступали польские части. На совешании членов
правительства УНР было решено перейти на партизанские методы борьбы. Часть
армии УНР вытупила в так называемый Зимний поход по тылам Красной и Белой
Армии. Поход длился около полугода и в мае части УНР прорвались на запад. К
этому моменту большевики разбили деникинскую армию и двигались на запад. 22
апреля между польским правительством и правительством УНР, возглавляемым
Симоном Петлюрой был подписан Варшавский договор, по которому Польша
признавала УНР, но Польша получала некоторые украинские земли. Это было
вынужденное решение. Тогда же началось совместное украинско - польское
наступление. Уже 7 мая совместные войска вступили в Киев. Однако скоро, под
натиском красных частей они были вынуждены отступать на запад. Красные
части рвались на запад, чтобы принести в Европу на штыках мировую
революцию. Но 15 сентября польские части, при участии украинских частей,
разгромили красных конников и начали ответное контрнаступление. Украинские
войска продвигались все дальше на восток. Но поляки начали переговоры с
российскими коммунистами и, добившись от них территориальных уступок (за
счет украинской территории), заключили перемирие. Коммунисты перебросили
войска и выбили армию УНР на территорию новой Польши, где украинцы были
интернированы. В 1921 году некоторыми украинскими военными была проведена
попытка Второго зимнего похода по территории Советской Украины. Однако
часть из них попала в плен и 23 ноября под Базаром 359 участников похода
были расстреляны. Так закончился период украинского государства 1917 -1920
годов. Украина была поделена между Советской Россией и Польшей. Некоторые
украинские земли вошли в состав Чехословакии и Румынии.
Создание УССР.
Большевики уже пытались в конце 1917 - начале 1918 года силой захватить
власть на Украине. Потерпев при этом неудачу, они решили сменить тактику.
Для этого на первые места в так называемом Советском правительстве начали
занимать украинские большевики. Был даже объявлен лозунг " Хай жывэ
нэзалежна Радянська Украйина!". Он привлек к большевикам многих людей,
среди которых были даже украинские социалисты (большевиков поддерживал
некоторое время даже Владимир Винниченко). Они начали проводить на Украине
политику украинизации. Однако, придя к власти, они сразу показали свою
сущность. С целью обеспечить свою армию и основу большевистской власти -
пролетариат, на Украине и в других регионах, на селе начала проводиться
политика продразверстки. Она заключалась в том, что у крестьян забирали без
оплаты (или платили деньгами, на которые нельзя было ничего купить) хлеб,
скотину, фураж. Это вызвало буру протеста. В 1921 - 1923 году на Украине,
особеннов степных районах, из-за этого вспыхнул голод, в результате
которого погибло около 1 миллиона человек. В это время вспыхнуло несколько
крестьянских восстаний. Большевики их подавили, но и им стало ясно, что при
такой политике скоро страна будет голодать. Продразвестка была изменена на
продналог. При нем забиралась только небольшая часть урожая, а крестьянину
оставалась часть урожая, которую он мог продать или обменять на
промышленные товары. Хотя и при этом крестьянина пытались обмануть,
искусственно повышая цены на эти товары. Но, это вызывало только отток
продовольственных товаров на черный рынок. Еще в марте 1919 года в Киеве,
на Всеукраинском Съезде Советов была принята конституция "независимой
Украинской Советской Социалистической Республики". Но, по сути зависимость
от Советской России, или вернее РСФСР (Российской Советской Федеративной
Социалистической Республики). 28 декабря 1920 года между УССР и РСФСР был
подписан "Рабоче - Крестьянский союзный договор про военное и хозяственное
сотрудничество", который закрепил зависимость УССР от РСФСР.
30 декабря 1922 года на съезде Советов УССР, РСФСР, Белорусской ССР и
Закавказской ССР в Москве был заключен договор о создании Союза Советских
Социалистических Республик (СССР). Это античеловеческое государство
просуществовало 69 лет.
Реферат на тему: Украинский романтизм и Русская Троица
1. Український романтизм.
2. “Руська трійця” та їхні перші збірки.
3. “Русалка Дністрова”.
4. Діяльність “Руської трійці” на тлі Галицького відродження.
5. Зв’язки з іншими слов’янськими діячами.
6. Вплив на подальший розвиток західно-української літератури.
Український романтизм має багато спільного з романтизмом
загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене
українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією.
Окрім цього, “Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст в
Україні народився з власних національних джерел філософської думки,
успадкувавши весь її попередній розвиток” [Бовсунівська, ст.17]. Як
європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії
Гердера, так український романтизм послуговувався філософією Сковороди.
Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. ”Поезія єсть
винайдення іскри божества в дійствительності”[Франко,ст.399]. Якщо поезія
сприймалася як божественне откровення, то поет уявлявся пророком.
Цілком закономірно, що Французька революція не справила на
східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни.
На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток
капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху,
Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського,
український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного
суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності.
Східнослов’янський романтизм формувався в умовах впровадження
капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою, як і на західно-
та південнослов’янський, вплинула розгорнена боротьба проти колоніального
гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських
літератур “світова туга” трансформувалася тут у “національну тугу”. Для
творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до
всеслов’янського об’єднання. Українці виробили власний варіант “теорії
нації”, розроблений Фіхте та Гердером, “заснований на загальнослов’янській
спільності та етнокультурних традиціях”[Бовсунівська , ст 19].
Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина
сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної
діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до
божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об’єднанням
всебічнорозвинених особистостей. За таких умов вони вважали можливим
існування гармонійного суспільства.
Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях.
“Лірика і була тим жанром, який в практиці романтиків підпорядковував собі
всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною”.[1] Романтики
значно збагатили її можливості, “широко застосувавши суб’єктивно-ліричну
типізацію, глибокий психологізм, контраст і синтез, двопланову конструкцію
образу, асоціативність”[Комаринець, ст.9]. Істинним пізнанням вони вважали
пізнання чуттєве, емоційне.
М. Грушевський датує початки національного відродження Галичини
першими десятиліттями 19 ст., коли серед нового уніатського духовенства
з’являються “освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси
своєї церкви, а й про інтереси народні, національні, заходяться коло
піднесення народної освіти і добробуту, коло розвою національної
культури”.[2]
На початку 30’х рр. 19 ст. у Львові підіймається нова хвиля
національного руху. В цей час починає функціонувати гурток студентської
молоді на чолі з “Руською трійцею”, який ставить перед собою задачу
“вправлятися в слов’янській і руській мовах, вводити в руських колах
розмовну руську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і,
протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині”.[3] До
складу “Руської трійці” входили Маркіян Шашкевич( Руслан ), Іван Вагилевич(
Далибор ), Яків Головацький( Ярослав ). На той час всі вони були студентами-
семінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу (1811-1843), літературна
діяльність якого припадає на 1833-1843 роки, належать понад тридцять
віршів, незавершена поема “Перекинчик бісурманський”, казка “Олена”,
переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та
грецької, кілька статтей та нотаток, а також перша українська “Читанка” для
народних шкіл( видана у 1850 ). Іван Миколайович Вагилевич(1811-1866) у
двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив
послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків,
гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький(1814-1881) також плідно
займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат; йому також
належить ряд романтичних віршів.
Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. “Син Русі”(1833)-
рукописна збірка, про яку Б.Лепкий сказав, що це “перший в Галичині збірний
прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути нарід
з упадку”. До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича,
Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка
народної легенди “Хрестец камінний край Любачева”. Її автори намагалися
опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії,
пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але
загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленою віршовою
формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної
тенденцій, що взагалі було властиво для усієї тогочасної української
літератури[Нахлік].
У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку “Зоря”,
девізом якої були слова-“Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде”.
Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими
виданнями. Тому “Зорю” було відправлено до Відня, до відомого цензора
грецьких і слов’янських книг - Вартоломея Копітара [Степан Шах, ст.77 ].
Віденський цензор не став брати на себе відповідальність за дозвіл чи
заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:
“1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що
дуже прихильно привітають це видання у своїй мові.
2. Так само привітає його 6-7 мільйонів російських русняків тієї самої
мови.
3. Отже, його круг діяння простягається на 9-10 мільйонів душ!
4. Але треба брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з
заздрістю і ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…”[4]
Після повернення збірки до Львова остаточною рецензією була заборона.
Її рукопис не зберігся. Про зміст цієї другої збірки можна судити тільки зі
спогадів Я. Головацького та заміток В.Копітара. Відомо, що розпочиналася
вона портретом Б.Хмельницьког роботи Івана Вендзіловича. У ній вміщувалися
фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б.Хмельницького
та літературна обробка колядки “Хмельницького обступленіє Львова”
Шашкевича. Гуртківці усунули з правопису збірки Ь та Ы, а замість них
послідовно вживали Ь та И.
До 1835р. належить перший друкований виступ Шашкевича - публікація
його оди “Голос галичан”, зміст якої не становить особливого літературного
інтересу. Найголовніша заслуга цього твору полягає в тому, що він написаний
українською мовою.
А в 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах “Руської трійці” під
назвою “Русалка Дністрова” (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). “В
“Русалці Дністровій” найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні
літературні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його
товаришів”[М. Вальо, ст.145]. До її складу ввійшли народні пісні, власні
оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з “Каледворського
рукопису”, а також статті літературно-критичного, фольклористичного й
історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід
львівської цензури і у вересні 1836р. Головацький переслав рукопис
“Русалки” сербському громадському і культурному діячеві, з яким
познайомився під час свого перебування у Пешті на початку 1835р., Георгію
Петровичу до Пешта, де був цензор слов’янських книг і друкарня. Там її і
було надруковано. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї
збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До
читачів, переважно це були жителі Галичини, потрапило тільки 200
примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному
комітеті). “Русалка Дністрова” - перше видання в Галичині, надруковане
“гражданкою”. Її автори активно відстоювали фонетичний правопис, і, хоча в
самій назві альманаху вони використали Ь, але читалася вона вже як І. Вони
також відмовились від Ъ та Ы, перші застосували до “гражданки” Є, а також
вперше вжили ЙО, ЬО, які вживаються й зараз.
“Творчість літературно-культурницького угрупування “Руська Трійця”,
насамперед виданий ними альманах “Русалка Дністрова”, засвідчує появу
прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30’х років 19 ст.”[В.
Горинь, ст.33] Це видання рішуче поривало з церковно-книжною літературою,
яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала нову літературу народною
мовою і на народній основі. До її появи в літературі краю переважала
церковно-схоластична “високоштильна поезія” та принципи шкільного
класицизму. “Русалка Дністрова” відкривала перспективу розвитку
прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських
землях”[М. Вальо, ст.147]. Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю “
Русалкою” впроваджували ідеали Романтизма.
Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у їх ліричній поезії. У
розумінні суспільних явищ “Трійця” значною мірою відштовхувалась від
позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу суб’єкта і об’єкта,
часу і вічності, індивідуума і природи вони вже мали яскраво виражений
романтичний підхід. У своїх творах вони пропагували цей підхід до тих явищ,
які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича, значною мірою вплинула і
спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську поезію,
збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив на
нього польського, а можливо і німецького романтизму періоду “Бурі й
натиску” через свою поезію діячі “Руської Трійці” знайомили своїх земляків
з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони
пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація
на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності
мистецтва, - але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури
у Західній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко
її героєм виступав сам народ, або його представник. Наприклад, ватажок
народного повстання. “У творчості “Руської трійці”(найвиразніше у
Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать
ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної
індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і
просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, яка
прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу”[Нахлік,
ст.336].
Вони вболівали за долю рідного народу і піклувались його освітою, що
їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй
справі. Недаремно цю трійцю називають “будителями Галичини”. Їхня
діяльність була спрямована на розв’язання багатьох суспільно-політичних та
культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу.
Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли
користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми
попередниками, - М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне
розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті “Азбука і
Abekado”, якою він вступив у т. зв. “азбучну війну”, що розгорілася в
Галичині після появи у додатку до “Gazety Lwowskie” “Rozmaitosciach” за
1834р. статті “Про запровадження польського абецадла у письменство руське”
українського фольклориста і мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію
Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці до передачі
фонетичних і граматичних особливостей української мови і, навпаки, -
цілковитої непридатності для цього польського чи іншого латинського
алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, яка мала
поступово трансформуватися у “цивільний” шрифт. В цій статті він яскраво
засвідчив своє ставлення до літератури: “Література будь-якого народу є
образом його життя, його способу мислення, його душі; повинна вколоситися,
вирости з власного народу і розквітнути на тій же самій ниві […], якщо
будемо впроваджувати до слов’янської літератури чужі звороти і чужий
спосіб висловлення […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу,
іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу”.[5]Це був перший
відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.
Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили
домагання ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький
писав: “Коли б в 30’х роках прийняли польське абецадло - пропала б руська
індивідуальна народність, пропав би руський дух і з Галицької Руси
зробилась би друга Холмщина”.[6]
У 1836 р. М. Шашкевич уклав першу в Україні “Читанку для малих дітей,
яка протягом багатьох років служила єдиним підручником для навчання дітей у
сільських школах грамоті рідною мовою. І. Вагилевич у 1845 р. написав і
опублікував “Grammatyku jezyka maloruskiego w Galicji”. Яків Головацький
склав і видав 1849 р. “Граматику руської мови”. Йому також належить один з
перших нарисів з історії освути в Галичині “Про перший літературно-
розумовий рух русинів у Галичині” [Кирчів, ст. 29- 30].
Значний внесок був зроблений діячами “Руської трійці” в розвиток
етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх
етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних
етнографів та фольклористів. Серед них чеські збірки: “Краледворський
рукопис”(1818) та “Зеленогорський рукопис”(1819) (чеські підробки під
народну поезію) В.Ганки та Й.Лінди (Шашкевич і Вагилевич переклали окремі
уривки українською мовою) та збірки російського фольклору К.Данилова,
М.Чуркова, М.Попова та ін. М.Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичної
творчості, кілька його записів увійшли до збірки В.Залеського. І.Вагилевич
займався дослідженням карпатських етнічних груп - бойків, гуцулів та
лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки,
присвячені зокрема українській міфології та символиці. А також збірка
легенд і оповідань під назвою ”Kronika Ludu z demologii slowianskiej”. Їх
третій товариш, Яків Головацький, був насамперед ученим-славістом -
фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем,
бібліографом. Йому належать такі праці як “Поділ часу у русинів”, “Слова
вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів“, “Очерк
старославянского баснословия, или Мифологии”. Разом з Вагилевичем він також
заклав основи українського карпатознавства.
Навчаючись в університеті, діячі “Трійці” активно знайомились з
творами європейського відродження. Львів у той час був одним із центрів
слов’янської літератури та наукового взаємообігу. До їх послуг була
бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився у 1832 р.,
та приватні колекції. Яків Головацький так писав про молоді роки Шашкевича:
“Книгохранилища університетские і Оссолинського достарчали не мало поживи
для єго все больше лакнучого духа”.[7] Там вони мали змогу ознайомитись з
творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й П.
Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема останнього
“Дочка Слави”, з якої Вагилевич переклав українською мовою окремі сонети,
та стаття того ж таки автора “Про літературну взаємність між слов’янськими
племенами і говірками” (1836), на яку в свою чергу сильно вплинули
преромантичні погляди Гердера. Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися
історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських,
польських, російських та ін. дослідників. Окрім цього їх також значною
мірою цікавила література: творчість “української школи” у Польщі (Шашкевич
переклав українською мовою уривок з поеми С.Гощинського “Канівський
замок”), творчість Котляревського, Квітки-Основ’яненко, а також літературно-
етнографічні збірки, які в той час видавалися на Східній Україні.
Окрім ознайомлення з творами діячів слов’янського романтизму,
гуртківці налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку
1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з
сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ
“Русалка Дністрова“), Теодором Павловичем, з хорватом Ф.Курелацом, а його
наставником у вивченні слов’янських мов, літератур, фольклору та етнографії
став Ян Коллар. Він також підтримував зв’язки з В.Ганкою, Я.Коларом,
М.Максимовичем, О.Бодянським, І.Срезневським, П.Лукашевичем та П.Шафариком.
З 1836 року розпочалося листування П.Й.Шафарика й І.Вагилевича. У своїх
листах Вагилевич подав багатий фактаж стосовно української мови, її
особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Взагалі Шафарику
належить визначна роль у розвитку чесько-українських взаємин. Він
листувався не лише з Вагилевичем, а й з С.Головацьким, О.Бодянським та
Могильницьким. А також систематично публікував у журналі “Casopis ceskego
museuma” матеріалів з української етнографії, фольклору, палеографії.
Вагилевич також листувався з Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав
особисті зв’язки з В.Залеським, чеськими письменниками і вченими, на той
час львів’янами, Я.П.Коубеком і К.Ф.Запом.
Західна Україна географічно ближче до Європи, ніж до Росії, тому не
дивно, що західноєвропейські впливи були в ній сильнішими, ніж російські.
Нерідко твори наших авторів (як “Русалка Дністрова”) друкувалися за
кордоном. Але в цілому, нова література на народній мові, яка виникла
завдяки діяльності “Руської трійці”, орієнтувалася на Східну Україну.
Західноукраїнські діячі пропагували возз’єднання України і створення єдиної
літературної мови. Наслідуючи діячів “Трійці” українською мовою почали
писати цілий ряд прогресивних українських письменників. Найвизначнішим з
яких безсумнівно є Іван Якович Франко, предтечею якого Нахлік вважає М.
Шашкевича [Нахлік, ст. 334], за типом митця, що зумів синтезувати у своїй
творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями, фольклор та
літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську
діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник
та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник,
започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою “Олена”,
в якій опрацьовано новелістичний фабульний матеріал. Головний герой -
легендарний ватажок опришків Медведюк, образ якого гіперболізовано, а весь
твір носить на собі печать таємничості.
Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх
тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого
народу: “Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139”, фольклорні стилізації “О
Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова” М. Шашкевича, “Dumy”,
легендарно - історична балада “Мадей” Вагилевича. Ці твори не відзначалися
історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру
у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А.
Могильницький та ін. Новим якісним етапом у змалюванні історичного минулого
стали вже твори Т. Шевченка (“Іван Підкова”, “Тарасова ніч” та ін.). Також
для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування природою,
що вилилось у чудову пейзажну лірику: “Підлиссє”, “Сумрак вечерній”
Шашкевича, “Весна”, “Річка” (які мають алегоричний зміст) Головацького.
Значний у них доробок і любовної лірики: “Туга”, “Вірна” Шашкевича,
“Wspomnienie”, “Spotkanie” Вагилевича, “Два віночки” Головацького. Але
найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був напевно започаткований
ними жанр послання: “Слово до чтителей руського язика”, “Руська мати нас
родила” Шашкевича, “До L***” Вагилевича, “Руський з руським
повстрічався…”, “Братові з-за Дунаю” Головацького. Пізніше до цього жанру
зверталися М.Устиянович (“До перемишлян”, “До “Зорі галицької”) , А.
Могильницький (“Ученим членам Руської Матиці”), Ю. Федьковича(“Оскресни,
Бояне”) та багатьох, багатьох інших.
Етнографічні дослідження “Трійці” започаткували українське
карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного
розвитку рідного краю та бібліографічні видання.
Література:
1. Нахлік Є.К, Нова література в Західній Україні// Історія української
літератури 19 століття. Кн.1. - Київ, 1995.
2. Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична діяльність “Руської Трійці” -
Киів,1990.
3. Шапірко І., “Руська Трійця” і проблеми народної освіти в галичині//
Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
4. Вальо М., Літературно-критичні ідеї “Русалки Дністрової” і розвиток
літературно-наукової думки на західноукраїнських землях у 30-40’х рр. 19
століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег,
1996.
5. Горинь В., Естетичні погляди “Руської Трійці”(До генези українського
романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег,
1996.
6. Стеблій Ф., “Руська Трійця” в концепції українського національного
відродження М.Грушевського// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-
Броди-Вінніпег, 1996.
7. Гольберг М.Я., Південнослов’янські зв’язки “Руської трійці”//
Міжслов’янські літературні взаємини. - Київ, 1961.
8. Журавська І.Ю., Франко і розвиток чесько-українських літературних
зв’язків. - Київ, 1958.
9. Кирилюк Є.П., Український романтизм у типологічному зіставленні з
літературами західно- і південнослов’янських народів(перша половина 19
століття). Сьомий Міжнародний з’їзд славістів. - Київ, 1973.
10. Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. - Київ,1980.
11. Шах С., О.Маркіян Шашкевич та Галицьке відродження. - Париж-Мюнхен,
1961.
12. Комаринець Т.І., Ідейно-естетичні основи українського романтизму. -
Львів, 1973.
13. Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. - Київ,1997.
14. Плющ П.П., Нариси з історії української літературної мови. - Київ,1958.
15. Колесса Ф., Фольклористичні праці. - Київ.
16. Українські поети-романтики 20-40’х рр. 19 століття. - Київ, 1968.
17. Українські поети-романтики 20-60’х рр. 19 століття. - Київ, 1987.
-----------------------
[1] Берковский Н. Я.Эстетические позиции немецкого романтизма//Литературная
теория немецкого романтизма:Документы.Л.,1934.Ст.35.
[2] Грушевський М. Ілюстрована історія України. Київ-Львів, 1913. Ст.481.
[3] Головацкий Я. Воспоминание о Маркияне Шашкевиче и Иване
Вагилевиче//Литературный сборник.-Львов, 1885.- Вып.1/3- ст.11.
[4] Возняк М. Століття “Зорі” Маркіяна Шашкевича//Діло.-1934.-5трав.
[5] М.Шашкевич. Азбука і абецадло// Шашкевич Маркіян. Твори.- К.,- 1973.-
Ст. 126.
[6] Горак Р. Д. Задля празника. У сутінках: Романи-есе.- К., 1989.- Ст. 287-
288.
[7] Я. Головацький. Пам’ять Маркіяну Руслану Шашкевичу// Вінок русинам на
обжинки.- Ч. 2.- Відень.- 1846.- Ст. 5.
| |
